Главная Коллекция "Revolution" Медицина Підвищення ефективності лікування хворих з вперше виявленим дисемінованим і поширеним раком передміхурової залози за допомогою комбінованої хіміогормональної терапії на основі мітоксантрону

Підвищення ефективності лікування хворих з вперше виявленим дисемінованим і поширеним раком передміхурової залози за допомогою комбінованої хіміогормональної терапії на основі мітоксантрону

Оцінка виживаності пацієнтів з метастатичним гормонально-наївним раком передміхурової залози в групі комбінованого лікування мітоксантроном з андроген-деприваційною терапією порівняно з пацієнтами, що отримували АДТ в монорежимі. Аналіз побічних ефектів.

Рубрика Медицина
Вид диссертация
Язык украинский
Дата добавления 26.06.2018
Размер файла 835,1 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Вищенаведені дані стали підґрунтям для висновку про відсутність доцільності використання хіміогормональної терапії як першої лінії лікування. Проте, останніми роками ситуація значно змінилася після публікації результатів трьох досліджень використання комбінованої терапії на основі доцетаксела: GETUG - AFU 15 (Hormone Therapy and Docetaxel or Hormone Therapy Alone in Treating Patients with Metastatic Prostate Cancer), CHAARTED - E3805 (Chemohormonal Therapy Versus Androgen Ablation Randomized Trial for Extensive Disease in Prostate Cancer) і STAMPEDE (Systematic Therapy in Advancing or Metastatic Prostate Cancer: Evaluation of Drug Efficacy: A Multi - stage Multi - arm Randomized Controlled Trial) [101-104]. Раціональність проведення лікування доцетакселом у поєднанні з АДТ у пацієнтів з гормонально-наївним РПЗ з метастазами ґрунтувалася на тому факті, що доцетаксел приводить до зменшення об'єму пухлини і рівня ПСА принаймні у 50 % пацієнтів з резистентним для кастрації раком простати [74, 75]. Механізми дії доцетаксела на пухлинні клітини можуть включати андроген-медійовані ефекти, що дозволяють впливати на андроген-чутливі клітини, поки вони не стали гормонально-резистентними [105,106]. Деякі ретроспективні дослідження показали, що ефективність доцетаксела може бути недостатньою, якщо він вводиться після проведення гормональної терапії новими препаратами [107-109]. При цьому його загальна протипухлинна активність зберігається. У зв'язку з цією обставиною передбачається, що комбінація доцетаксела з АДТ може активніше уповільнювати перехід клітин РПЗ в гормонально-резистентний стан і бути ефективнішою, ніж послідовне призначення доцетаксела після АДТ.

Дослідження GETUG-AFU-15 було першою спробою вивчення ефективності доцетаксела у чоловіків з метастатичним гормонально-чутливим РПЗ [102]. При цьому 385 пацієнтів було рандомізовано на групи, які отримували тільки АДТ (орхідектомія або аналоги ЛГРГ) або АДТ + доцетаксел.

Після спостереження в середньому 82,9 місяців не було виявлено статистично достовірних відмінностей загальної виживаності у пацієнтів обох груп. Медіана загальної виживаності в групі комбінованої терапії складала 60,9 місяців, а в групі тільки АДТ 46,5 місяців (р=0,44). При фінальному аналізі отриманих даних вибірки пацієнтів були розділені на підгрупи з високим і низьким об'ємом захворювання. Хворобою з високим об'ємом захворювання вважали наявність вісцелярних метастазів і/або чотирьох або більше кісткових метастазів, один з яких розташовувався за межами хребетного стовпа і тазу. Проте авторам не вдалося продемонструвати достовірних відмінностей загальної виживаності для кожної з цих підгруп.

Хоча робота GETUG-AFU-15 не продемонструвала жодних переваг у своїй первинній кінцевій точці, вона представила об'єктивні переваги хіміотерапії при аналізі вторинної кінцевої точки. Так, вільна від біохімічної прогресії виживаність у групі хіміогормональної терапії досягала 22,9 місяців у порівнянні з 12,9 місяців в групі тільки АДТ (р=0,05). Ця ж тенденція зберігалася при оцінці вільної від клінічної прогресії виживаності (відповідно 23,5 місяців по відношенню до 15,4 місяців; р=0,015).

В групі пацієнтів, де застосовували доцетаксел на тлі АДТ, було зафіксовано чотири випадки смерті, які потенційно були пов'язані з проведеним лікуванням. Серед хворих з групи хіміогормональної терапії серйозні побічні ефекти відзначалися в 72 спостереженнях. Найчастішими з них були нейтропенія (21 %), нейтропенічна лихоманка (3 %), зміни показників функції печінки (2 %) та інфекція на тлі нейтропенії (1 %). У чоловіків, які застосовували тільки АДТ, серйозних побічних ефектів не відзначено.

Отже, дослідження GETUG-AFU-15 продемонструвало достовірне поліпшення вільної від прогресії виживаності у пацієнтів, які застосовували доцетаксел на тлі АДТ у порівнянні з тільки АДТ. Поліпшення загальної виживаності в цій роботі не було зафіксоване.

Визначною подією у вивченні впливу хіміотерапії і АДТ на результати лікування пацієнтів з метастатичним гормонально-наївним РПЗ можна вважати дослідження CHAARTED [103]. У цій роботі, так само як і в GETUG-AFU-15, проводилося порівняння комбінації АДТ і доцетаксела з проведенням тільки АДТ. До дослідження залучили 790 пацієнтів. Найважливішим результатом CHAARTED стало достовірне поліпшення загальної виживаності пацієнтів з групи хіміогормональної терапії. Комбінація продемонструвала медіану загальної виживаності 57,6 місяця в порівнянні з 44 місяцями для групи хворих, яких лікували тільки АДТ (HR = 0,61; P = 0,0003).

Цікаво, що у пацієнтів з високим об'ємом хвороби (4 або більше метастазів в кістковій системі, метастази в печінці або в легенях), у яких застосовували AДT + доцетаксел, результати були значно кращі в порівнянні з результатами у хворих, які отримували тільки AДT. У цій популяції медіана загальної виживаності була 49,2 місяців порівняно з 32,2 місяцями (HR = 0,62; P = 0,0006).

В групі пацієнтів, у яких застосовували доцетаксел, були досягнуті усі вторинні точки: ПСА<0,2 нг/мл до 6 місяців спостереження (27,5 % у порівнянні з 14 %, P<0,0001) і до 12 місяців спостереження (22,7 % проти 11,7 %, Р<0,0001), медіана часу до моменту виникнення кастраційної резистентності (20,7 проти 14,7 місяців, Р<0,0001) і медіана часу до прогресування захворювання (32,7 у порівнянні з 19,8 місяців, Р<0,0001). За всіма цими параметрами комбінована хіміогормональна терапія демонструвала об'єктивні переваги.

87,5 пацієнтів завершили усі шість циклів лікування доцетакселом. Нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія або фебрильна нейтропенія були зафіксовані в групі хіміотерапії доцетакселом, але вони нечасто досягали градації токсичності 3 або 4. Сенсорна і моторна нейропатія градації 3 зафіксована у 1 % пацієнтів. У групі пацієнтів, які отримували хіміотерапію виявлено один випадок смерті, пов'язаної з лікуванням. У групі тільки АДТ таких випадків не було.

Аналізуючи представлені дані, необхідно зазначити, що дослідження CHAARTED продемонструвало значний позитивний ефект комбінації доцетаксела з АДТ не лише за рахунок поліпшення вільної від прогресії виживаності, але й за рахунок достовірного збільшення загальної виживаності пацієнтів з гормонально-чутливим раком простати.

Ще одним дослідженням з вивчення ефективності хіміогормональної терапії з використанням доцетаксела стала робота STAMPEDE [104]. Були залучені 2962 пацієнти з високим ризиком локальної прогресії і пацієнти з метастатичним РПЗ, у яких вперше почата гормональна терапія. Пацієнти були розділені на чотири групи: АДТ, АДТ+доцетаксел, АДТ+золендронова кислота (ЗК) і АДТ+доцетаксел+золендронова кислота.

Градація 3-5 токсичності терапії була зафіксована у 31 % пацієнтів групи АДТ, 50 % - групи АДТ + доцетаксел (АДТ+Д), 32 % - групи АДТ + золендронова кислота (АДТ+ЗК) і у 52 % вибірки АДТ + доцетаксел+ золендронова кислота (АДТ+Д+ЗК).

Медіана виживаності на 10 місяців була вища у пацієнтів, які отримували доцетаксел (77 місяців) у порівнянні з проведенням тільки АДТ (67 місяців). HR складав 0,76 (95 % CI 0,63, 0,91; p = 0,003) для АДТ+Д проти АДТ; 0,93 (95 % CI 0,79, 1,11; p = 0,437) для АДТ+ЗК проти АДТ та 0,81 (95 % CI 0,68, 0,97; p = 0,020) для АДТ+Д+ЗК проти тільки АДТ.

Отже, результати дослідження STAMPEDE продемонстрували клінічно і статистично значуще поліпшення виживаності при додаванні доцетаксела до стандартної АДТ.

Нещодавно були опубліковані системні огляди з метааналізом результатів цих трьох робіт [110, 111]. Зведені дані трьох досліджень використання комбінованої хіміогормональної терапії з залученням доцетаксела, представлені в таблиці 1.2. Усі пацієнти з групи хіміотерапії в представлених трьох роботах отримували доцетаксел в дозуванні 75 мг/м 2 поверхні тіла шістьма (CHAARTED і STAMPEDE) або дев'ятьма циклами (GETUG - AFU - 15).

Але необхідно відмітити, що їх висновки не були ідентичними. У роботі GETUG-AFU-15, на відміну від досліджень CHAARTED і STAMPEDE, не вдалося продемонструвати об'єктивне поліпшення загальної виживаності у групі пацієнтів, які отримували доцетаксел.

Два з цих досліджень включали тільки пацієнтів з метастазами. У трайлі STAMPEDE тільки у 61 % хворих зафіксовані метастази. Іншою відмінністю була пропорція пацієнтів з високим об'ємом хвороби: GETUG-AFU-15-48 %; CHAARTED - 65 %; STAMPEDE - інформація не доступна.

Медіана середнього спостереження в трайлі GETUG-AFU-15 була значно вищою, ніж в інших двох роботах.

В усіх трьох дослідженнях лікування доцетакселом супроводжувалося високою частотою фебрильної нейтропенії: 8 %, 6 %, 12 % відповідно для GETUG-AFU-15, CHAARTED і STAMPEDE (у порівнянні з 0 %, не описано і 1 % при використанні тільки АДТ).

Таблиця 1.2. Зведені дані трьох досліджень, які включали комбіновану хіміогормональну терапію з використанням доцетаксела

GETUG-AFU-15

CHAARTED

STAMPEDE

Пацієнти (Д+АДТ/АДТ)

385 (192/193)

790 (397/393)

1452 (727/725)*

Медіана спостереження, міс.

82,9

29

-

Медіана загальної виживаності в групі АДТ, міс.

46,5

44

43

Медіана загальної виживаності в групі АДТ+Д, міс.

60,9

57,6

65

HR (95 % CI)

0,9 (0,7-1,2)

0,6(0,47-0,80)

0,73 (0,59-0,89)

Р

0,44

0,0003

0,002

Медіана загальної виживаності в групі АДТ при високому об'ємі хвороби, міс.

35,1

32,2

-

Медіана загальної виживаності в групі АДТ+Д, міс.

39

49,2

-

HR (95 % CI)

0,8

(0,6-1,2)

0,60

(0,45-0,81)

-

Р

0,35

0,0006

-

*- вказані тільки пацієнти з метастазами

Нині розпочаті дослідження ролі доцетаксела в лікуванні більш ранніх, неметастатичних форм РПЗ, зокрема локалізованих форм пухлини з високим ризиком і біохімічним рецидивом після хірургічного лікування або променевої терапії [112]. Зокрема, в роботі GETUG-12, присвяченій вивченню ефективності доцетаксела у пацієнтів з гормонально-чутливим локалізованим РПЗ високого ризику, було продемонстровано поліпшення вільної від рецидиву виживаності [113].

До препаратів, що застосовують при лікуванні РПЗ, відноситься мітоксантрон - інгібітор топоізомерази II, який використовують в комбінації з кортикостероїдами. Мітоксантрон є представником групи антрацендионів і має меншу токсичність, ніж доксорубіцин.

Звертає на себе увагу те, що не було опубліковано результатів досліджень використання мітоксантрону як доповнення до стандартної АДТ у пацієнтів з метастатичним гормонально-наївним РПЗ. Його ефективність представлена тільки у пацієнтів з кастраційно-резистентним РПЗ [74, 75, 114-116]. При цьому продемонстровано об'єктивну перевагу такого підходу в плані корекції болю і поліпшення якості життя пацієнтів. Але достовірного збільшення загальної виживаності не зафіксовано.

У роботі Tannock I.F. і співавторів (161 пацієнт з симптоматичним андроген-незалежним метастатичним РПЗ) вивчалися результати лікування мітоксантроном і преднізолоном у порівнянні з призначенням тільки преднізолону [114]. Автори виявили, що чоловіки, які отримували хіміотерапію, демонстрували більший ступінь редукції больового синдрому (29 % в групі мітоксантрона з преднізолоном у порівнянні з 12 % в групі тільки преднізолону; р=0,01), триваліший період зменшення болю (43 тижні в порівнянні з 18 тижнями; р<0,0001) і значніше поліпшення параметрів якості життя. Проте відмінностей загальної виживаності у пацієнтів обох груп виявлено не було.

Дослідження Kantoff P.W. і співавторів (242 пацієнти) оцінило ефективність хіміотерапії мітоксантроном у поєднанні з гідрокортизоном порівняно з лікуванням тільки гідрокортизоном [115]. При цьому також не було зафіксовано жодних відмінностей у виживаності хворих (медіана в групі хіміотерапії 12,3 місяця у порівнянні з 12,6 місяців в групі гідрокортизону; р=0,77). Проте рівень болю і використання анальгетиків були значно нижчі в групі мітоксантрона.

У роботі Wang J. і співавт. продемонстровано поліпшення виживаності при ад'ювантному застосуванні мітоксантрона у поєднанні з АДТ у пацієнтів з місцево поширеним РПЗ [117]. Проте в цьому дослідженні залучено невелику кількість пацієнтів та не було представлено жодних переваг комбінованої терапії у хворих з метастазами.

Серед побічних явищ, пов'язаних з введенням мітоксантрона, відмічали нейтропенію, анемію, неврологічні зміни і порушення кардіальної функції (зниження фракції викиду лівого шлуночку - ФВЛШ) [118-119]. У літературі також існують повідомлення про розвиток вираженої серцевої недостатності при лікуванні мітоксантроном [120]. Однак накопичений досвід використання цього препарату свідчить про невелику частоту виражених побічних ефектів.

При АДТ виникає значно менше ускладнень у порівнянні з хіміотерапевтичним лікуванням, проте необхідно враховувати серцево-судинні проблеми, які можуть виникати у пацієнтів після кастрації [121].

1.7 Дослідження залежної від здоров'я якості життя у пацієнтів з метастатичним раком передміхурової залози

Традиційно, для порівняння ефективності різних методів лікування РПЗ використовують рівні загальної і вільної від прогресії виживаності. Проте оцінка результатів лікування онкологічних хворих, особливо в ситуації місцево-поширеного або дисемінованого захворювання, є важким завданням, оскільки повинна враховувати рівень ускладнень, динаміку симптомів та інших проблем, пов'язаних з раком і його лікуванням.

Залежна від здоров'я якість життя (ЗЗЯЖ) є одним з важливих параметрів, які вивчаються в галузі медицини. Цей термін охоплює широкий спектр людської активності, зокрема щоденні життєві потреби (їжа і дах), особистісне і міжособистісне відношення до хвороби, а також активність, яка асоціюється з виконанням професійних обов'язків і особистісним щастям [122].

ЗЗЯЖ поєднує відчуття пацієнта, пов'язані з його здоров'ям і здатністю до повноцінного життя. Нині вважається, що якість життя є одним з найбільш важливих чинників, які разом з онкологічною ефективністю впливають на вибір лікування [123]. Важливою особливістю оцінки якості життя є та обставина, що вона формується не лікарем, а безпосередньо пацієнтом і дозволяє отримати об'єктивну кількісну інформацію про ефективність лікування. Основним інструментом вивчення ЗЗЯЖ є опитувальники, які містять питання, об'єднані в шкали. Кожна шкала характеризує певний аспект або домен якості життя.

Ці домени ЗЗЯЖ можуть бути загальними або специфічними для певної хвороби. Загальні домени містять компоненти загального самопочуття, в той час як специфічні - акцентують увагу на певних розладах будь-якої функції.

Найбільш популярні інструменти вивчення залежної від здоров'я якості життя у пацієнтів з РПЗ - опитувальники EORTC QLQ-C30 (The European Organisation for Research and Treatment of Cancer Core Quality of Life Questionnaire with a prostate cancer-specific module) і FACT-P (The Functional Assessment of Cancer Therapy - Prostate Instrument).

Опитувальник FACT-P складається з двох основних розділів - чотирьох загальних доменів (FACT-G) і простат-специфічного модуля (PCS). FACT-G охоплює домени фізикального, функціонального, соціального і емоційного самопочуття. Cубшкала РПЗ (PCS) містить інформацію про втрату ваги, больовий синдром і проблеми з сечовипусканням [124].

У багатьох дослідженнях було продемонстровано, що опитувальники FACT-Р має високу достовірність в оцінці результатів лікування пацієнтів як з локалізованим, так і з поширеним РПЗ [125-126], хоча за допомогою цього опитувальника неможливо провести чітких відмінностей між порушенням будь-якої функції і занепокоєнням з причин порушення цієї функції.

Для детального обстеження больового синдрому необхідне використання окремого опитувальника - BPI (The Brief Pain Inventory). Цей інструмент містить 11 питань, які характеризують вираженість болю і ступінь порушеннь у зв'язку з виконанням щоденних функцій [127].

На сьогодні в спеціалізованій літературі існує велика кількість досліджень, присвячених зміні якості життя пацієнтів, які піддалися хіміотерапевтичному лікуванню з приводу КР РПЗ. Проте аспекти динаміки залежної від здоров'я якості життя у пацієнтів з метастатичним гормонально-наївним РПЗ на тлі комбінованої хіміогормональної терапії фактично не вивчені.

Отже, обмежена ефективність стандартних лікувальних підходів до метастатичного гормонально-наївного РПЗ і недостатня інформованість щодо різних аспектів нових варіантів комбінованої хіміогормональної терапії цього захворювання, зокрема лікування мітоксантроном на тлі андрогенної депривації, визначають актуальність цього наукового дослідження.

Список праць, опублікованих за темою розділу дисертації

1. Дубинина А.Н. Современные подходы к лечению метастатического гормонально-чувствительного рака предстательной железы // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник української медичної стоматологічної академії. - 2015. - Т. 15, № 3 (51) ч.2. - С. 320-324.

2. Дубинина А.Н. Андрогенная депривационная терапия в сочетании с химиотерапией у пациентов с кастрационно-наивным метастатическим раком простаты //Международный медицинский журнал - 2016. - Т.22, № 3(87). - С. 59-64.

3. Лесовой В.Н., Хареба Г.Г., Дубинина А.Н. Перспективы диагностики первичной гормональной резистентности рака предстательной железы // Урологія: - 2010. - Урология. - 2010. - Т. 14 (Дод. 54) // Мат. съезда Ассоциации урологов Украины. - С. 344-346.

Розділ 2. Матеріал і методи дослідження

2.1 Характеристика пацієнтів

Матеріалом дослідження стали клініко-морфологічні дані 96 пацієнтів з метастатичним гормонально-наївним РПЗ, які перебували на обстеженні і лікуванні в КЗОЗ "ОКЦУН ім. В.І. Шаповала" м. Харкова з 2010 по 2015 рр. Усі хворі були розділені на дві групи: перша група - комбінована терапія з використанням мітоксантрону на тлі андрогенної депривації (n=36) і друга група - АДТ у вигляді монорежиму (n=60). Відбір проводився методом випадкової вибірки.

У роботу були залучені пацієнти:

· з морфологічно підтвердженим РПЗ з різним ступенем місцевого поширення;

· з будь-якими рівнями загального ПСА;

· з метастазами, виявленими за допомогою різних методів візуальної діагностики.

У всіх хворих діагностували гормонально-наївний РПЗ, оскільки вони заздалегідь не отримували жодної АДТ, тому відповідь на неї була непрогнозована. Пацієнти обох груп підрозділялися залежно від характеру метастазування на підгрупи з низьким і високим об'ємом метастазів. Підгрупу з високим об'ємом метастазування складали хворі з множинними кістковими або лімфатичними метастазами (більше ніж 4 локалізації). Відповідно, до підгрупи з низьким об'ємом метастазування відносили пацієнтів з кількістю метастатичних вогнищ від 1 до 4 (включно).

Хворим першої групи проводилося протипухлинне лікування за схемою: мітоксантрон (12 мг/м 2 поверхні тіла з інтервалом у 21 добу внутрішньовенно) /преднізолон 5 мг/добу + АДТ. Кожному пацієнту було проведено 6 курсів хіміотерапії.

АДТ проводили за допомогою 2-бічної орхідектомії або аналогів ЛГРГ. У роботу також були залучені хворі, у яких гормональна терапія була почата не раніше, ніж за місяць до початку дослідження. Окрім аналогів ЛГРГ у деяких пацієнтів застосовували антиандрогени (бікалутамід або флутамід), але в жодному зі спостережень антиандрогени не застосовувалися у вигляді монотерапії.

За наявності виражених побічних ефектів зменшення дозування препарату проводили індивідуально для кожного пацієнта (до 10 або 8 мг/м 2 поверхні тіла). Основним показанням до цього була наявність мієлосупрессії (нейтропенія, лейкопенія, анемія і тромбоцитопенія) градації 3 або 4. Корекцію дози мітоксантрону у частини пацієнтів поєднували зі збільшенням інтервалу між введенням препарату максимум на 2 тижні. У разі значного зниження рівня гемоглобіну використовували гемотрансфузії і введення препаратів гемопоетичного чинника зростання (філграстим).

У пацієнтів з вираженими проявами токсичності хіміопрепарату проводили симптоматичну терапію із залученням антиеметиків при важкій нудоті і блювоті, антидіарейних, антигістамінних і антибактеріальних препаратів за показаннями.

Вік пацієнтів варіював від 54 до 78 років і в середньому становив 66±11,6 років. Таблиця 2.1 демонструє, що хворі у віці до 60 років в обох групах складали близько 10 % від загального числа.

Таблиця 2.1. Розподіл хворих відповідно до віку

Група

Вік

I

II

P між групами

Всього

абс.

%

абс.

%

абс.

%

51-60

4

11,1

6

10,0

>0,865

10

10,4

61-70

19

52,8

33

55,0

>0,835

52

54,2

Старше 70

13

36,1

21

35,0

>0,913

34

35,4

Всього

36

100

60

100

96

100

Статистичних відмінностей у розподілі пацієнтів відповідно до віку в обох групах не зафіксовано. Пацієнти без жодних клінічних проявів захворювання складали 10,4 % від загальної кількості спостережень. Серед симптомів переважали слабкість (79,2 %), біль тазової локалізації (64,6 %) і клінічні прояви інфравезікальної обструкції (62,5 %).

Болі, пов'язані з метастазами, мали місце у 45,8 % пацієнтів. Обструктивні зміни верхніх сечових шляхів, опосередковані заочеревинною лімфаденопатією або інвазією раку в ділянку трикутника Л?єто, були виявлені у 18 (18,8 %) хворих обох груп. У 8 (8,3 %) випадках це викликало необхідність встановлення пункційної нефростоми в одну з нирок (Таблиця. 2.2).

Таблиця 2.2. Характеристика симптомів у пацієнтів з метастатичним гормонально-наївним РПЗ

Група/ Симптоми

I (n=36)

II (n=60)

P між групами

Всього

абс.

%

абс.

%

абс.

%

Відсутність симптомів

4

11,1

6

10,0

>0,865

10

10,4

Біль тазової локалізації

24

66,7

38

63,3

>0,737

62

64,6

Біль у поперековій ділянці

18

50,0

29

48,3

>0,872

47

48,9

Прояви інфравезікальної обструкції

22

61,1

38

63,3

>0,830

60

62,5

Біль, пов'язаний з метастазами

16

44,4

28

46,7

>0,827

44

45,8

Гематурія

11

30,6

19

31,7

>0,911

30

31,3

Слабкість

28

77,8

48

80,0

>0,798

76

79,2

Набряки нижніх кінцівок

3

8,3

4

6,7

>0,771

7

7,3

На початок терапії усі пацієнти мали збережену функцію нирок (рівень креатиніну нижче 150 мкмоль/л). Хворих з вираженою нирковою недостатністю до роботи не залучали.

В ситуації вираженої інфравезікальної обструкції, що призвела до гострої затримки сечі, лікування починали з АДТ. Надалі, через 1-2 місяці виконували трансуретральну резекцію передміхурової залози і після цього включали пацієнтів в одну з груп.

Відповідно до показників шкали ECOG пацієнти розподілялися таким чином (Таблиця. 2.3). В обох вибірках переважали повністю активні хворі, здатні виконувати усе, як і до захворювання (ECOG 0-63,5 %) або у яких існували деякі труднощі з виконанням важкої роботи (ECOG 1-31,3 %). Статистичних відмінностей у розподілі пацієнтів обох груп відносно статусу за шкалою ECOG не відмічено.

Таблиця 2.3. Розподіл пацієнтів відповідно до показників шкали ECOG

Балл ECOG

0

1

2

Всього

I група (n=36)

22 (61,1 %)

12 (33,3 %)

2 (5,6 %)

36 (100 %)

II група (n=60)

39 (65,0 %)

18 (30,0 %)

3 (5,0 %)

60 (100 %)

Всього

61 (63,5 %)

30 (31,3 %)

5 (5,2 %)

96 (100 %)

Р між групами

>0,702

>0,736

>0,899

У всіх пацієнтів зафіксовані супутні захворювання, які погіршували клінічний перебіг РПЗ і в основному були представлені патологією серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця (ІХС), гіпертонічна хвороба) і шлунково-кишкового тракту (ШКТ) (хронічний гастрит, хронічний холецистит, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки). У другій групі частка хворих з ІХС була дещо вищою, проте ці відмінності не були достовірними (Таблиця. 2.4).

Таблиця 2.4. Назва і частота супутніх захворювань

Група

Діагноз

I

II

P між групами

Всього

абс.

%

абс.

%

абс.

%

ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз

24

66,7

43

71,7

>0,607

67

69,8

Гіпертонічна хвороба

28

77,8

46

76,7

>0,901

74

77,1

Порушення мозкового кровообігу

6

16,7

9

15,0

>0,825

15

15,6

Захворювання органів дихання

8

22,2

14

23,3

>0,901

22

22,9

Цукровий діабет

11

30,5

18

30,0

>0,959

29

30,2

Сечокам'яна хвороба

4

11,1

7

11,7

>0,929

11

11,5

Захворювання ШКТ

12

33,3

18

30,0

>0,736

30

31,3

У пацієнтів обох груп діагностовано виключно місцево поширені новоутворення (Табл. 2.5). Треба відмітити, що як в першій, так і в другій вибірках незначно переважали пухлини у стадії Т 3. При цьому об'єктивно частіше зустрічалися новоутворення з сумарним балом Глісона ?7 (88,5 %) і метастазами високого об'єму (64,6 %). Пацієнтів зі значенням балу Глісона 7 було 55,2 %.

У переважній більшості пацієнтів діагностовано метастази як в лімфатичні вузли, так і в кісткову систему (58,3 %). Віддалені метастази у всіх спостереженнях були представлені кістковими вогнищами. Органних метастазів у хворих першої і другої груп зафіксовано не було. Обидві вибірки були однорідні за кількістю і локалізацією вторинних вогнищ.

Рівень загального ПСА при встановленні діагнозу варіював від 2,8 до 150 нг/мл і в середньому дорівнював 66,4±8,4 нг/мл в усій вибірці (Графік 2.1).

Таблиця 2.5. Розподіл пацієнтів відповідно до морфологічних параметрів пухлини

Група /Параметри пухлини

I

II

P між групами

Всього

абс.

%

абс.

%

абс.

%

Т 3

19

52,8

33

55,0

>0,835

52

54,2

Т 4

17

47,2

27

45,0

>0,835

44

45,8

Глісон 4-6

4

11,1

7

11,7

>0,929

11

11,5

Глісон 7

18

50,0

35

58,3

>0,431

53

55,2

Глісон 8-10

14

38,9

18

30,0

>0,373

32

33,3

N+M0

8

22,2

11

18,3

>0,643

19

19,8

N0M+

7

19,5

14

23,3

>0,664

21

21,9

N+M+

21

58,3

35

58,3

>0,999

56

58,3

Низький об'єм метастазів

13

36,1

21

35,0

>0,913

34

35,4

Високий об'єм метастазів

23

63,9

39

65,0

>0,913

62

64,6

Всього

36

100

60

100

96

100

У першій групі переважали пацієнти з рівнем загального ПСА більше ніж 50 нг/мл (72,2 %), в той час як в другій групі у більшості пацієнтів значення загального ПСА не перевищувало 50 нг/мл (46,8 %).

Тривалість відповіді за рівнем ПСА визначалася від моменту його зниження аж до повернення на початковий рівень чи навіть вище.

Графік 2.1. Розподіл пацієнтів відповідно рівня загального ПСА

2.2 Методи дослідження

Для оцінки поширення пухлини нами використовувалася класифікація РПЗ TNM (Tumor - Node Metastasis) перегляду 2009 року. Клінічний діагноз формувався на підставі скарг, анамнезу, проведених лікувальних і діагностичних процедур, пальцьового ректального дослідження, рівня ПСА в сироватці крові та морфологічного дослідження.

Для визначення поширення пухлинного процесу найінформативніші променеві методи діагностики - мультидетекторна комп'ютерна томографія (МДКТ), трансабдомінальне і трансректальне ультразвукове дослідження (ТРУЗД), магнітно-резонансна томографія (МРТ), рентгенологічне дослідження органів грудної клітки і сцинтіграфія скелета.

Оцінку токсичності хіміопрепарату проводили за шкалою NCIC-CTC 4.0, згідно з якою в процесі лікування фіксувалися усі побічні ефекти з визначенням ступеня їх вираженості. Для визначення кардіологічної токсичності використовували електрокардіографію і ехокардіографію з вивченням показників фракції викиду лівого шлуночка.

При дослідженні хворих застосовували спеціально розроблену анкету, до якої вносилися паспортні і анамнестичні дані, показники інструментальних і лабораторних методів обстеження, а також результати лікування.

На основі отриманих результатів в програмі Microsoft Excel була створена інформаційна база даних, яка містила детальну клінічну і патоморфологічну інформацію стосовно досліджуваних хворих.

Залежну від здоров'я якість життя (ЗЗЯЖ) досліджували за допомогою опитувальника FACT-P (версія 4), який містить 39 питань, розподілених за чотирма підрозділами (фізикальний, емоційний, функціональний і соціальний стан пацієнтів), а також містить окремий блок PCS, який описував симптоми, пов'язані з РПЗ. При цьому враховувався загальний сумарний бал від 0 до 108. Найбільші значення сумарного балу відповідали кращій ЗЗЯЖ. Збільшення суми балів ?5 відповідало клінічному поліпшенню ЗЗЯЖ. Зменшення суми балів ?5 свідчило про погіршення цього параметра.

У роботі також оцінювався індекс Trial Outcome Index (TOI), який є сумою балів доменів фізикального самопочуття, функціонального самопочуття і блоку PCS.

Для об'єктивного опису больового синдрому застосовувалася коротка форма опитувальника BPI-SF (The Brief Pain Inventory), що складається з 9 питань, які дозволяють оцінити ступінь болю та її вплив на стан пацієнта за допомогою 11-бальної числової шкали. Характеристика вираженості болю досліджувалася за допомогою чотирьох шкал: worst (найбільша вираженість болю), least (найменша вираженість болю), average (в середньому) і right now (саме зараз). Інтенсивність болю підраховувалася як середнє арифметичне значень усіх чотирьох шкал.

Оцінка онкологічних результатів серед пацієнтів обох груп проводилася шляхом вивчення загальної виживаності і виживаності, вільної від прогресії пухлини, а також часу до прогресії ПСА і часу до погіршення статусу пацієнта за шкалою ECOG. Загальна виживаність розраховувалася від дати початку лікування до дати останнього візиту або смерті з будь-якої причини. Вільна від прогресії виживаність визначалася, як період між початком лікування і датою виявлення прогресії пухлини (збільшення кількості або розмірів метастатичних вогнищ за критеріями Solid Tumor Response Criteria (RECIST), збільшення значень ПСА при рівні тестостерону < 50 нг/дл).

При оцінці відповіді пухлини на лікування за параметрами RECIST виділяли таргетні і нетаргетні метастатичні вогнища. При цьому оцінювалася зміна суми найбільших діаметрів метастатичних новоутворень, обраних як таргетні вогнища. Отримані показники розподілялися відповідно до чотирьох категорій: повна відповідь, часткова відповідь, стабілізація хвороби, прогресія хвороби. Як параметр оцінки також досліджувалася тривалість позитивної відповіді на лікування.

У групі комбінованої терапії рівень ПСА вимірювався перед початком лікування і в подальшому перед кожним повторним введенням препарату, тобто кожні три тижні. У пацієнтів з групи тільки АДТ цей показник визначався щомісячно. Повна серологічна відповідь фіксувалася у разі, якщо значення ПСА складало менше 0,5 нг/мл при двох послідовних вимірах в інтервалі 3 тижнів. Біохімічна прогресія визначалася як підвищення рівня ПСА на 50 % і більше від значення надіра цього параметра.

Стан метастазів і передміхурової залози оцінювався перед залученням у дослідження (МДКТ, УЗД, сцинтіграфія скелета), в подальшому 1 раз на 3-4 місяці (УЗД, рентгенографія, за показаннями - сцинтіграфія скелета, МДКТ або МРТ).

2.3 Статистична обробка результатів дослідження

Статистичну обробку отриманих результатів проводили з використанням дисперсійного, дискримінантного, кореляційного аналізу за допомогою програм "Statistica 8.0", Excel 2010 в середовищі Windows. При цьому обчислювалися середні значення кожного з показників, середнє квадратичне відхилення, середня помилка середньої арифметичної, а також довірчі інтервали. Усі вибірки оцінювалися відносно відповідності нормальності розподілу варіант за критеріями Kolmogorov-Smirnov і Shapiro -Wilk's і при наявності цієї відповідності в порівнюваних групах використовувалися методи параметричної статистики (t-критерій Сть?юдента для залежних або незалежних груп, кореляційний метод Пірсона). При невідповідності хоч би однієї з груп критеріям нормальності розподілу варіант, використовувалися методи непараметричної статистики (критерії Манна-Уітні, Вальда-Вольфовица, Вілкоксона, кореляційний аналіз за Спирменом, Кендаллом, логістичний регресійний аналіз). Для оцінки діагностичної і прогностичної цінності клінічних і лабораторних показників був використаний дискримінантний аналіз з побудовою систем рівнянь дискримінантів.

Усі пацієнти спостерігалися з моменту встановлення діагнозу до смерті або до дати цензурування (при цьому пацієнт розглядався як живий). Хворі, у яких період спостереження складав менше ніж 6 місяців в аналіз цензурованих даних не залучали. Криві виживаності розраховувалися за Kaplan-Meier з використанням цензурованих даних. Для їх порівняння застосовували Cox-Mantel Test, Gehan's Wilcoxon Test і Log-rank test. Уніваріантний аналіз здійснювали для вивчення асоціацій між традиційними і потенційними прогностичними чинниками і виживаністю. Статистично значущі параметри при уніваріантному аналізі були досліджені за допомогою мультиваріантного аналізу. Значення р<0,05 розглядалося, як характеристика достовірності відмінностей.

Розділ 3. Порівняльний аналіз виживаності пацієнтів та онкологічних результатів

В дослідженні оцінювалися наступні види онкологічних результатів:

· загальна виживаність;

· виживаність, вільна від прогресії пухлини (біохімічна, симптоматична і радіологічна прогресія);

· динаміка змін рівня загального ПСА і відсоток пацієнтів з рівнем ПСА меншим 0,5 нг/мл через 6 і 12 місяців після лікування;

· динаміка змін метастатичних вогнищ за критеріями RECIST.

У пацієнтів обох груп були подібні характеристики за усіма основними параметрами, зокрема за віком, вираженістю симптомів, видом і частотою супутніх захворювань, статусом за шкалою ECOG, Т-стадією пухлини, об'ємом і частотою віддалених і регіональних метастазів, сумарним балом Глісона і значенням загального ПСА.

3.1 Показники загальної та вільної від прогресії виживаності

Середній період спостереження 96 пацієнтів дорівнював 33,5±2,1 місяці (Q25-Q75=23-45 місяців). В групі комбінованої хіміогормонотерапії цей показник досягав 37,5±3,3 місяці (Q25-Q75=25-46 місяців), в групі тільки гормонотерапії - 33,0±2,7 місяці (p>0,166).

Медіана загальної виживаності у всіх пацієнтів склала 47,0±2,5 місяці (Q25-Q75=32-61,5 місяців), а медіана виживаності без прогресії - 11,0±1,3 місяців (Q25-Q75=7-19 місяців). Загальна 3- і 5-річна виживаність досягала 67,7 % і 30,2 % відповідно.

При порівнянні показників виживаності відмічена достовірно краща виживаність, яка вільна від прогресії пухлини, серед хворих групи комбінованої хіміогормональної терапії (Табл. 3.1). Медіана виживаності без прогресії пухлини була на 12,5 місяців довшою також у пацієнтів I групи. Параметри загальної виживаності також були кращі в цій вибірці пацієнтів, проте ці відмінності не були статистично достовірними (Рис. 3.1).

Таблиця 3.1. Характеристики загальної та вільної від прогресії пухлини виживаності у пацієнтів I і II групи

Загальна група (n=96)

I група(n=36)

II група (n=60)

Р

Медіана загальної виживаності, міс.

Ме=47,0±2,5;

Q25-Q75=

32-61,5

Ме=54,5±4,2;

Q25-Q75=

34,5-65,5

Ме=44,5±3,1;

Q25-Q75=

32,0-59,0

>0,118

Медіана виживаності без прогресії, міс.

Ме=11,0±1,3;

Q25-Q75= 7-19

Ме=21,5±2,4;

Q25-Q75=

12,5-25,0

Ме=9,0±0,7;

Q25-Q75=

5,0-11,0

<0,001

3-річна загальна виживаність

65/67,7 %

25/69,4 %

40/66,6 %

>0,777

5-річна загальна виживаність

29/30,2 %

14/38,9 %

15/25,0 %

>0,154

У цій роботі також був проведений аналіз виживаності в різних підгрупах пацієнтів, зокрема такі параметри, як вік хворих, статус за шкалою ECOG, біль, зумовлений метастазами, високий і низький об'єм метастазів, Т-стадія пухлини і характеристики пухлини за шкалою Глісона. Розподіл пацієнтів відповідно до досліджених ознак демонструє таблиця 3.2. Обидві групи хворих мали схожу частоту досліджених клініко-морфологічних параметрів.

Рис. 3.1. Криві Каплана Мейєра характеризують загальну виживаність: а) Виживаність пацієнтів першої групи; б) Виживаність пацієнтів другої групи; в) Порівняльні характеристики виживаності обох груп

Cox's F-Test (STAT VIZH OBSH) T1 = 14,39001 T2 = 22,60999 F(24, 48) = 1,272890 p = 0,23412.

Таблиця 3.2. Розподіл пацієнтів I і II групи відповідно до досліджених ознак

I група (n=36)

II група (n=60)

P між групами

Всього (n=96)

До 70 років

23/63,9 %

39/65,0 %

>0,913

62/64,6 %

Більше 70 років

13/36,1 %

21/35,0 %

>0,913

34/35,4 %

ECOG 0

22/61,1 %

39/65,0 %

>0,702

61/63,5 %

ECOG 1 або 2

14/38,9 %

21/35,0 %

>0,702

35/36,5 %

Метастатичний біль +

16/44,4 %

28/46,7 %

>0,827

44/45,8 %

Метастатичний біль -

20/55,6 %

32/53,3 %

>0,827

52/54,2 %

Низький об'єм метастазів

13/36,1 %

21/35,0 %

>0,913

34/35,4 %

Високий об'єм метастазів

23/63,9 %

39/65,0 %

>0,913

62/64,6 %

Т 3

19/52,8 %

33/55,0 %

>0,835

52/54,2 %

Т 4

17/47,2 %

27/45,0 %

>0,835

44/45,8 %

Глісон ?7

22/61,1 %

42/70,0 %

>0,288

29/30,2 %

Глісон > 7

14/38,9 %

18/30,0 %

>0,188

67/69,8 %

ПСА ? 50 нг/мл

10/27,8 %

28/46,7 %

>0,070

38/39,8 %

ПСА > 50 нг/мл

26/72,2 %

32/53,3 %

>0,070

58/60,4 %

У всій вибірці, що включає першу і другу групу, переважали хворі з рівнем загального ПСА вищим за 50 нг/мл (60,4 %). При цьому до першої групи входило більше пацієнтів з рівнем загального ПСА вищим за 50 нг/мл. Проте, ці відмінності не були статистично достовірними (р>0,070).

При аналізі впливу віку пацієнтів на онкологічні результати лікування в усій дослідженій популяції не було виявлено достовірних відмінностей між підгрупами старших і молодших 70 років при вивченні як загальної, так і вільної від прогресії хвороби виживаності. Порівняльний аналіз першої і другої груп продемонстрував кращі показники загальної і вільної від прогресії виживаності в підгрупі пацієнтів старшим 70 років, які піддалися комбінованій хіміогормональній терапії. Проте ці відмінності не були статистично достовірними (р>0,184 і р>0,062 відповідно для загальної і вільної від прогресії виживаності). У популяції пацієнтів до 70 років також не було зафіксовано об'єктивних переваг в плані виживаності серед пацієнтів першої або другої груп (р>0,675 і р>0,722 відповідно для загальної і вільної від прогресії виживаності).

Стосовно статусу за шкалою ECOG, то усі пацієнти були розподілені на дві підгрупи: бал 0 або бал 1 і більше. При цьому в загальній популяції як загальна, так і вільна від прогресії пухлини виживаність були достовірно кращим в групі хворих із статусом ECOG 0. Незважаючи що виживаність у пацієнтів з ECOG 0 була вищою як в групі комбінованої хіміогормональної терапії, так і в групі тільки гормонотерапії, в популяції комбінованої терапії ці відмінності були статистично достовірні (Графік 3.2). Це стосувалося як загальної, так і вільної від прогресії пухлини виживаності. Схожа тенденція була продемонстрована відносно больового синдрому, пов'язаного з метастазами (Графік 3.3).

Хоча в цьому дослідженні в групі хіміогормональної терапії були виявлені переваги виживаності пацієнтів з рівнем бала за шкалою Глісона ? 7, нам не вдалося підтвердити достовірність цих результатів (Графік 3.4). Мабуть це пов'язано з великим відсотком хворих з балом за шкалою Глісона 7 (18 з 22 пацієнтів - 81,8 %) і невеликою кількістю пацієнтів, які увійшли до першої групи.

Результати нашої роботи свідчать про відсутність об'єктивних відмінностей в загальній і вільній від прогресії виживаності гормонально-наївних пацієнтів з метастазами при стадії РПЗ Т 3 і Т 4 як в групі комбінованої хіміогормональної терапії, так і в групі пацієнтів, які піддалася тільки гормональній депривації.

Cox's F - Test

T1 = 4,513933 T2 = 11,48607

F(12, 18) = 3,816871 p =0,00530

Графік 3.2. Загальна виживаність у пацієнтів першої групи залежно від статусу за шкалою ECOG

Group 0 - пацієнти з ECOG 0, Group 1 - пацієнти з ECOG 1-2.

Поліпшення вільної від прогресії виживаності було зафіксоване у пацієнтів як з низьким, так і з високим об'ємом метастазів, що отримували комбіновану хіміогормональну терапію. У вибірці з високим об'ємом метастазів ці відмінності були виразнішими, але вони не були статистично значущими.

Cox's F - Test

T1 = 5,424567 T2 = 10,57543

F(10, 20) = 3,899088 p =0,00465

Графік 3.3. Загальна виживаність у пацієнтів першої групи в залежності від наявності або відсутності болю, пов'язаного з метастазами: Group 0 - пацієнти без метастатичного болю, Group 1 - пацієнти з метастатичними болями

Cox's F - Test

T1 = 9,330410 T2 = 6,669590

F(8, 22) = 1,965763 p = 0,10017

Графік 3.4. Загальна виживаність у пацієнтів першої групи залежно від балу за шкалою Глісона: Group 0 - пацієнти з балом за шкалою Глісона ?7, Group 1 - пацієнти з балом за шкалою Глісона >7

Порівняльний аналіз параметрів виживаності хворих I і II групи також не надав достовірних переваг відносно загальної і вільної від прогресії пухлини виживаності у пацієнтів першої групи з рівнем загального ПСА нижче за 50 нг/мл до початку терапії (p>0,068). Аналізуючи ці результати, необхідно зауважити, що хоча в групі комбінованої терапії у 72,2 % хворих показник ПСА перевищував 50 нг/мл, серед тих пацієнтів, у яких він знаходився на рівні нижче за 50 нг/мл, середні значення цього параметра складали 32,4±4,8 нг/мл. Значення загального ПСА?20 нг/мл зафіксовані усього лише у 5 (13,9 %) з 36 пацієнтів.

3.2 Динаміка змін загального простатоспецифічного антигену

Як один з прогностичних параметрів у цьому дослідженні використовувалося зниження рівня загального ПСА нижче за 0,5 нг/мл після початку лікування. Значення надіра ПСА оцінювалося через 6 і 12 місяців після початку терапії. В першій групі через 6 місяців у 11 (30,6 %) пацієнтів був зафіксований надір ПСА менше 0,5 нг/мл, тоді як в другій групі цей параметр не був виявлений у жодного з хворих (р<0,041). Через 12 місяців цей показник для першої і другої груп відповідно складав 21,4 % і 0,0 % (р>0,161).

Вивчення виживаності пацієнтів обох груп залежно від надіра ПСА через 6 місяців після початку терапії довело переваги у пацієнтів зі значеннями цього показника менше 0,5 нг/мл. Ці переваги були найвиразнішими в групі комбінованого лікування, але нам не вдалося продемонструвати статистичну достовірність цих відмінностей (Графік 3.5).

Cox's F - Test

T1 = 10,30027 T2 = 5,699725

F(6, 24) = 2,213426 p = 0,07688

Графік 3.5. Загальна виживаність пацієнтів першої групи залежно від рівня надіра ПСА через 6 місяців після початку лікування: Group 0 - пацієнти з надіром ПСА менше 0,5 нг/мл, Group 1 - пацієнти з надіром ПСА більше 0,5 нг/мл

Медіана біохімічного рецидиву складала 11,5±1,0 місяця (Q25-Q75 = 10-19 місяців) у всій вибірці пацієнтів. У групі комбінованої хіміогормональної терапії вона досягала 18,5±1,9 місяця (Q25-Q75 = 14-27,5 місяців), в той час як в групі тільки АДТ не перевищувала 10,5 місяців (р<0,001).

3.3 Прогностичне значення досліджених ознак

Ми дослідили прогностичне значення різних клініко-морфологічних параметрів пухлини за допомогою аналізу частотним калькулятором і уніваріантного логітрегресійного аналізу, яке виявило, що виживаність пацієнтів з дисемінованим гормонально-наївним РПЗ після комбінованої хіміогормональної терапії із застосуванням мітоксантрона залежить від їх загального стану (статус за шкалою ECOG 1-2), наявності болів, пов'язаних з метастазами, сумарного балу за шкалою Глісона і динаміки зниження рівня ПСА на тлі лікування (Табл.3.4). Такі чинники, як вік, об'єм метастазів, Т 3/ Т 4-стадія пухлини, рівень загального ПСА до лікування не були статистично значущими.

Таблиця 3.3. Результати аналізу частотним калькулятором чинників прогнозу стосовно виживаності пацієнтів з групи комбінованої хімігормональної терапії із застосуванням мітоксантрона

Клініко-морфологічні параметри

Живі (n=25)

Померли (n=11)

P при аналізі частотним калькулятором

Вік більше 70 років (n=13)

10 (40,0 %)

3 (27,3 %)

>0,470

ECOG 1-2 (n=15)

7 (28,0 %)

8 (72,7 %)

<0,017

Метастатичні болі + (n=17)

8 (32,0 %)

9 (81,8 %)

<0,009

Високий об'єм метастазів (n=25)

19 (76,4 %)

6 (54,5 %)

>0,206

Глісон > 8 (n=24)

14 (56,0 %)

10 (90,9 %)

<0,049

Стадія Т 3 (n=19)

13 (52,0 %)

6 (54,5 %)

>0,891

Стадія Т 4 (n=18)

12 (48,0 %)

6 (54,5 %)

>0,722

Рівень ПСА > 50 нг/мл (n=26)

18 (72,0 %)

8 (72,7 %)

>0,966

Надір ПСА >0,5 нг/мл через 6 місяців після лікування (n=26)

15 (60,0 %)

11 (100,0 %)

<0,019

Таблиця 3.4. Результати уніваріантного логітрегресійного аналізу чинників прогнозу стосовно виживаності пацієнтів з групи комбінованої хіміогормональної терапії із застосуванням мітоксантрона

Досліджені ознаки

Chi-square

Коефіцієнт достовірності Chi-square

ECOG 1-2

6,36

<0,012

Метастатичні болі +

8,02

<0,005

Глісон > 8

4,83

<0,028

Надір ПСА > 0,5 нг/мл через 6 місяців після лікування

8,89

<0,003

При використанні міжгрупового аналізу дискримінанта також було виявлено, що вищенаведені чотири параметри мають достовірне прогностичне значення (Табл.3.5).

Таблиця 3.5. Міжгруповий дискримінантний аналіз чинників прогнозу у пацієнтів першої групи

...

Досліджені ознаки

Міжгруповий дискримінантний коефіцієнт F

Коефіцієнт достовірності дискримінантного коефіцієнта F

ECOG 1-2 (n=15)

7,195

<0,011

Метастатичні болі + (n=17)

9,109

<0,005

Глісон >8 (n=24)

4,477

<0,042

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены