Оптимізація діагностики ендотеліальної дисфункції та прогнозування перебігу хронічного обструктивного захворювання легень в поєднанні з гіпертонічною хворобою

Визначення рівня альдостерону в сироватці крові пацієнтів проводили імуноферментним методом з використанням комерційної тест-системи фірми BioVendor (Чехія) на імуноферментном аналізаторі «Labline-90» (Австрія).

Хід визначення. В спеціальні лунки мікропланшетів, який входить до складу набору, додавали по 50 мкл калібраторів, контролів і підготовлених проб. У кожну лунку додавали по 100 мкл розчину альдостерон-HRP кон'югату, і мікропланшет інкубували 1 годину при кімнатній температурі на шейкері. Потім все лунки 4 рази промивали спеціальним промивним буфером і в кожну лунку додавали по 100 мкл ТМБ субстрату. Мікропланшет інкубували 20 хв. на шейкері при кімнатній температурі. Реакцію зупиняли додаванням в кожну лунку по 50 мкл стоп розчину і через 20 хв. визначали оптичну щільність проб при довжині хвилі 450 нм. Рівень альдостерону визначали за калібрувальним графіком, який будували паралельно з визначенням в пробах, використовуючи стандарти, що знаходяться в наборі. Кількість альдостерону висловлювали в наномолях в літрі сироватки (нмоль/л).

Визначення рівня вазопресину в сироватці крові пацієнтів проводили імуноферментним методом з використанням комерційної тест-системи фірми BioVision incorporated (США) на імуноферментном аналізаторі «Labline-90» (Австрія). Хід визначення. Перед початком аналізу мікропланшет, який входить до складу набору, промивали 2 рази спеціальним промивним буфером. У відповідні лунки додавали по 50 мкл стандартів і досліджуваних проб і в кожну лунку додавали по 100 мкл, і в кожну лунку додавали по 50 мкл робочого розчину біотин-антитіл. Проби інкубували 45 хв. при t° =37°C. Потім всі лунки 3 рази промивали спеціальним промивним буфером і в кожну лунку додавали по 100 мкл робочого розчину SABC. Мікропланшет інкубували 30 хв. при t° =37°C. Всі лунки знову 5 рази промивали спеціальним буфером і в кожну лунку додавали по 90 мкл ТМБ субстрату. Мікропланшет інкубували 30 хв. на шейкері при t° =37°C. Реакцію зупиняли додаванням в кожну лунку по 50 мкл стоп розчину і через 20 хв. визначали оптичну щільність проб при довжині хвилі 450 нм. Рівень вазопресину визначали за калібрувальним графіком, який будували паралельно з визначенням в пробах, використовуючи стандарти, що знаходяться в наборі. Кількість вазопресину висловлювали в пікограм в літрі сироватки (пг/л).

Визначення рівня фактора росту ендотелію судин А (ВЕФР-A) (васкулоендотеліального фактора росту, відомого також як sFlt-1) в сироватці крові пацієнтів проводили імуноферментним методом з використанням комерційної тест-системи фірми "IBL INTERNATIONAL GMBH" (Німеччина) на імуноферментном аналізаторі « Labline-90 »(Австрія). Хід визначення. В спеціальні лунки мікропланшетів, який входить до складу набору, додавали по 100 мкл стандартів і досліджуваних проб. У кожну лунку додавали по 100 мкл розчину Біотин-кон'югату, і мікропланшет інкубували 1 годину при кімнатній температурі на шейкері. Потім все лунки 3 рази промивали спеціальним промивним буфером і в кожну лунку додавали по 100 мкл розчину комплексу HRP-стрептоведін. Проби інкубували 45 хв. при кімнатній температурі на шейкері. Потім все лунки 3 рази промивали спеціальним промивним буфером і в кожну лунку додавали по 100 мкл ТМБ субстрату. Мікропланшет інкубували 20 хв. на шейкері при кімнатній температурі. Реакцію зупиняли додаванням в кожну лунку по 50 мкл стоп розчину і через 10 хв. визначали оптичну щільність проб при довжині хвилі 450 нм. Рівень ВЕФР-A визначали за калібрувальним графіком, який будували паралельно з визначенням в пробах, використовуючи стандарти, що знаходяться в наборі. Кількість ВЕФР-A висловлювали в нанограммах в мілілітрі сироватки (нг / мл).

Визначення рівня реніну в ЕДТА плазмі пацієнтів проводили імуноферментним методом з використанням комерційної тест-системи фірми Вектор БЕСТ (Росія) на імуноферментном аналізаторі «Labline-90» (Австрія).

Хід визначення. У кожну лунку мікропланшетів, який входить до складу набору, додавали по 150 мкл буфера для аналізу і в відповідні лунки додавали по 50 мкл калібраторів, контролів і зразків. Мікропланшет інкубували 90 хв. при кімнатній температурі на шейкері. Потім мікропланшет промивали спеціальним буфером 4 рази і в усі лунки додавали по 100 мкл розчину ферментного кон'югату. Мікропланшет інкубували 90 хв. при кімнатній температурі на шейкері і знову 4 рази промивали спеціальним буфером. Потім в кожну лунку додавали по 100 мкл ТМБ субстрату, і мікропланшет інкубували 15 хв. при кімнатній температурі. Реакцію зупиняли додаванням в кожну лунку по 100 мкл стоп розчину і через 10 хв. визначали оптичну щільність проб при довжині хвилі 450 нм. Рівень реніну визначали за калібрувальним графіком, який будували паралельно з визначенням в пробах, використовуючи стандарти, що знаходяться в наборі. Кількість реніну висловлювали в нанограммах в мілілітрі плазми (нг / мл).

Визначення активності ангіотензин перетворюючого ферменту (АПФ) в сироватці крові пацієнтів проводили спектрофотометричним методом з використанням комерційної тест-системи фірми "Trinity Biotech" (Німеччина) на біохімічному аналізаторі «Labline-80» (Австрія). Принцип методу заснований на окисленні синтетичного субстрату трипептид FAPGG до гліцілгліціна і FAP в присутності АПФ. Швидкість зміни інтенсивності фарбування при 340 нм прямо пропорційна концентрації АПФ в пробі. Хід визначення. В лунки чистого планшета вносили по 100 мкл реагентів для визначення АПФ. У відповідні лунки додавали по 10 мкл зразків і Калибратор АПФ. Проби інкубували 5 хв. при t° =37°C. Визначали оптичну щільність проб і калібратори при довжині хвилі 340 нм (А1). Проби знову інкубували 5 хв. при t° =37°C і знову визначали оптичну щільність при довжині хвилі 340 нм (А2).

Активність АПФ в пробах розраховували за формулою:

АПФ (Е/л) =ДA проби / ДA стандарту х С стандарту

де: С стандарту -- активність АПФ в стандарті (Е/л);

ДA проби -- (А1 А2) проби

ДA стандарту -- (А1 А2) стандарту.

Активність ангіотензин перетворюючого ферменту виражали в наномолях в мілілітрі сироватки за хвилину (нмоль/мл*хв.).

Визначення активності карбоксипептидази-N (кінази 1) (КПN) в сироватці крові пацієнтів проводили спектрофотометричним методом з використанням Нінгідринова реактиву. Хід визначення. У чисті центрифужні пробірки додавали по 1 мл 3,5 мМ розчину CoSO4, приготованого на 100 мМ Тріс-HCl буфері (pH 7,6) і по 2 мл препарату ферменту. До кожної дослідній пробі ставили контрольну, в якій містилося по 1 мл 100 мМ Тріс-HCl, pH 7,6 і по 2 мл препарату ферменту. Всі пробірки преінкубіровалі 8 хв при 370C. Потім в досвідчені проби додавали 0,5 мл гіппуріл-аргініну, приготованого на 100 мМ Тріс-HCl буфері (pH 7,6). Всі проби інкубували 120 хв при 370C. Реакцію зупиняли додаванням 1,5 мл 10 % трихлороцтової кислоти. Проби центрифугували 20 хв. при 4000 об/хв.; відбирали 2,5 мл надосадової рідини і в кожну пробірку доливали 3 мл Нінгідринова реактиву. Далі проби струшували, витримували 12 хв на киплячій водяній бані і вимірювали оптичну щільність на СФ-46 при довжині хвилі 595 нм проти дист. води. Активність КПN визначали як різницю оптичної щільності досвідчених і контрольних проб і висловлювали в мікромолі аргініну, що утворився за1 хв інкубації (мкмольГАК/мл*хв.).

Визначення активності калікреїну і калікреїногену в сироватці крові пацієнтів проводили за методом Т. С. Пасхін і А. В. Крінскі з використанням спектрофотометрії в ультрафіолетовому діапазоні. Хід визначення. Сироватку розводили в 4 рази 0,02 М фосфатним буфером (рН 7,0). 1 мл проби переносили на колонку з полістиролу обсягом 3 Ч 0,8 см, заповнену DEAE-сефадексом А-50. Потім ферменти елюювали 5,0 мл 0,02 М фосфатного буфера (рН 7,0), що містить 0,05 М NaCl, зі швидкістю 1 мл/хв.

Для визначення активності калікреїну до 1 мл елюата додавали 1 мл 0,1 М фосфатного буфера (рН 8,0) і 1 мл 1,5 мМ розчину БАЕЕ (бензоїл-аргініновая ефіру, Reanal, Угорщина). Відразу після додавання вимірювали оптичну щільність при довжині хвилі 253 нм і через 15 хв. її приріст в тій же пробі.

Для визначення активності калікреїногену до 1 мл елюата додавали 0,8 мл 0,1 М фосфатного буфера (рН 8,0) і 0,1 мл 0,1 % розчину трипсин-інгібітора з сої (ICN, США) в 0,1 М фосфатному буфері (рН 8,0). Проби інкубували 15 хв. при кімнатній температурі і вносили 1 мл 1,5 мМ розчину БАЕЕ. Вимірювали оптичну щільність при довжині хвилі 253 нм. Активність калікреїну і калікреїногену висловлювали в Е/л сироватки.

Об'єктом біохімічних та імунологічних досліджень була периферійна кров, забір якої відбувався з ліктьової вени у кількості 10 мл зранку натщесерце 1 раз протягом виконання роботи.

Методи статистичної обробки матеріалу

Статистичний аналіз результатів експериментальних досліджень проводили з використанням комп'ютерного пакету прикладних програм для обробки статистичної інформації Statistica 6.1 (StatSoft, Inc., США). Первинну статистичну обробку даних починали з перевірки припущення про відповідність розподілу вибірок закону нормального розподілу за допомогою критерію Шапіро-Вилка. У разі нормального розподілу результати описували параметричними характеристиками -- середнім значенням показника, що вивчається (М), і середнім квадратичним відхиленням (s); в разі відсутності нормального розподілу -- непараметричними характеристиками -- медианой вибірки (Ме) і інтерквартільним розмахом [значеннями 25-го і 75-го процентилю]. Для порівняння двох нормальних розподілів застосовували t-критерій Стьюдента. Якщо хоча б одне з розподілів не було нормальним, то для порівняння незалежних вибірок застосовували рангові критерій Манна-Уїтні. Аналіз взаємозв'язків між показниками, що вивчалися, було проведено, використовуючи кореляцію Спірмена (r). Критичний рівень значущості при перевірці статистичних гіпотез приймали при p<0,05.

Розділ 3. Власні дослідження

3.1. Зміни рівня вазоактивного інтестинального пептиду та васкулоендотеліального фактора росту

Нейропептиди, наприклад вазоактивний інтестинальний пептид, мають здебільшого локальний ефект,зокрема, приймають участь у регуляції кровообігу серця, легень, шлунково-кишкового тракту та ін. Ця сигнальна молекула продукується у багатьох структурах легень -- ГМК бронхів та їх судинах, у легеневих артеріях та слизової оболонки дихальних шляхів. ВІП сприяє бронходилятації та вазодилятації артерій великого кругу кровообігу, та також має імуномодулючу дію. Тож, вважаючи важливість цієї сигнальної молекули, що підтримує адекватний органний кровообіг та артеріальний тиск шляхом регулювання судинного тонусу як на локальному, так й на системному рівні, потребує детальнішого дослідження у хворих на розглянуту поєднану патологію.

При зіставленні з контролем та групою порівняння виявилось зниження (р<0,001) у плазмі крові хворих основної групи вмісту вазоактивного інтестинального пептиду у середньому в 2,0 рази (табл. 3.1.1, рис. 1). Лише у 5 пацієнтів (9 %) цієї групи вміст ВIП перетинався з діапазоном значень контролю та групи порівняння. Рівень ВIП у випадку ізольованого перебігу ХОЗЛ практично не відрізнявся від контролю (р=0,500).

Таблиця 3.1.1 Вміст вазоактивного інтестинального пептиду та васкулоендотеліального фактора росту у крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (Ме [25 %; 75 %])

Примітка: ^* -- рівень значущості по відношенню до контролю; ^** -- рівень значущості по відношенню до групи порівняння

Рис. 1. Вміст вазоактивного інтестинального пептиду (нг/л) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

Основними патологічними ланками гемодинамічних порушень при ХОЗЛ з ГХ в легеневій і периферичній судинній мережі є периваскулярне запалення, тромбоз, аномальне зростання судинних гладком'язових клітин і накопичення позаклітинного матриксу, що призводить до ремоделювання стінки судини, перешкоджає кровообігу в легенях і в кінцевому підсумку викликає порушення кардіогемодинаміки. На нашу думку, ВІП можна розглядати ключовим модулятором легеневого судинного ремоделювання і запалення. При проведенні кореляційного аналізу, був виявлений сильний прямий зв'язок між ВІП і тривалістю перебігу ХОЗЛ при наявності супутньої ГХ (r=0,35, р<0,05), що, на нашу думку свідчить про те, що ГХ сприяє більш ранньому формуванню обструкції у хворих на ХОЗЛ. ВІП діє не тільки як судинорозширювальний і бронходилататор, але і як потужний імуномодулятор, тому у ВІП є значний терапевтичний потенціал при лікуванні захворювань легень.

Одержані результати дозволяють висловити думку, що зниження вмісту ВІП блокує його вазодилатуючий ефект, сприяючи розвитку гіпертензії. Зменшення рівня плазмового ВІП у хворих на ХОЗЛ у сполученні з ГХ, на відміну від хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ, у яких таких змін не виявляється, можливо, відіграє певну роль у патофізіологічних процесах розвитку гіпертонічної хвороби на тлі ХОЗЛ.

У цілісному організмі, в якому все взаємопов'язане і взаємообумовлено, майже немає ізольованих реакцій. Інтенсифікація пристосувальних і компенсаторних процесів в тому чи іншому органі обов'язково сполучається з реакціями в інших органах та системах. Роль васкулоендотеліального фактору росту для організму людини залишається неоднозначною. Окремі наукові публікації свідчать як про його захисну, так і пошкоджуючи дію. Зменшення його експресії може призвести до формування емфіземи легень внаслідок розвитку легеневої ендотеліальної дисфункції, яка тягне за собою поступове зникнення альвеолярної перегородки внаслідок апоптозу та призводить до розширення повітряних просторів. В інших дослідженнях показано, що ХОЗЛ асоціюється саме з підвищеною експресією ВЕФР в бронхах, бронхіолах і альвеолярному епітелії, а також в дихальних шляхах і клітинах гладких м'язів судин. Багата бронхіальна судинна мережа, на відміну від майже безсудинної альвеолярної стінки, являє собою захисний механізм, який реалізується за допомогою посилення експресії протизапальних медіаторів. У підтримці стабільності ендотелію важлива роль ВЕФР. [288]. Крім того, для ВЕФР доводиться ініціальна роль в активації ангіогенезу, реалізації вазодилатуючого ефекту та прозапальної дії [289].

У сироватці крові хворих основної групи в порівнянні з контрольною спостерігалось статистично вірогідне (р<0,001) підвищення рівня ВЕФР у середньому в 1,9 рази (табл. 4.1.1). Слід відзначити, що для всіх хворих -- 55 осіб (100 %) вміст ВЕФР знаходився за межами діапазону значень контрольної групи пацієнтів (рис. 2). У хворих групи порівняння також відмічалось статистично значиме (р<0,001) підвищення рівня ВЕФР в порівняні з контролем, але менш виражене (в середньому в 1,4 рази). У 11 хворих (24 %) групи порівняння вміст сироваткового ВЕФР перетинався з контролем, а у 34 хворих (76 %) -- виходив за його межі.

Вміст ВЕФР у сироватці крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ виявився вірогідно (р<0,001) підвищеним у середньому в 1,3 рази й по відношенню до хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ. При цьому у 14 пацієнтів (25 %) основної групи значення показника входили у діапазон змін групи порівняння, тоді як у інших -- виходили за його межі.

Рис. 2. Вміст васкулоендотеліального фактора росту (нг/л) у сироватці крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ та по відношенню до контролю

Підвищений вміст сироваткового ВЕФР у пацієнтів з ХОЗЛ у сполученні з ГХ можна розглядати як компенсаторну реакцію, спрямовану на нормалізацію гемодинаміки. На думку деяких авторів [289], така реакція зі збільшенням продукції ВЕФР як проангіогенного фактора призводить, перш за все, до ураження стінки судин, а не до фізіологічного ангіогенезу, так як відбувається на тлі артеріальної гіпертензії. З іншого боку, такий результат може бути пов'язаний й з кисневою недостатністю у хворих на ХОЗЛ, особливо при сполученні з ГХ, яку розглядають як потужний стимул експресії ВЕФР [290].

При проведенні кореляційного аналізу було виявлено міцний негативний зв'язок між рівнем ВЕФР та задишкою (r=-0,26; р<0,05) та кількістю загострень на рік (r=-0,33; р<0,05). То ж на нашу думку, при сполученні ХОЗГ з ГХ підвищення вмісту ВЕФР, як одного з найпотужніших медіаторів регуляції судин в ангіогенезі та судинній проникності є адаптаційним механізмом до гіпоксії, спрямованим на підтримку легеневої васкулярізації у хворих на ХОЗЛ. Однак, значення рівня експресії ВЕФР у хворих на ХОЗЛ залишається суперечливим, за рахунок його парадоксальної ролі у бронхах та повітряних просторах при ХОЗЛ - із захисною функцією в альвеолах та шкідливою функцією у бронхах і бронхіолах и потребує подальшого вивчення.

3.2 Дослідження активність ренін-ангіотензинової та кілікреїн-кінінової систем

Безпосередній вплив на розвиток ендотеліальної дисфункції чинять протеолітичні системи, що регулюють перебіг рідини та адаптивні зміни м'язового тонусу судин [291, 292]. До числа таких систем відносяться ренін-ангіотензинова та калікреїн-кінінова, визначення стану яких у хворих на ХОЗЛ у сполученні з ГХ було завданням даного дослідження.

Ренін-ангіотензин-альдостеронова система грає важливу роль в розвитку ЕД. Механізм участі ангіотензинперетворюючого ферменту в розвитку ЕД пов'язаний зі здатністю АПФ прискорювати деградацію брадикініну. Підвищення активності АПФ, розташованого на поверхні ендотеліальних клітин, каталізує розпад брадикініну з розвитком його відносного дефіциту. Відсутність адекватної стимуляції брадикінінових В1 рецепторів клітин ендотелію призводить до скорочення синтезу NО і підвищенню тонусу ГМК судин. При пошкодженні ендотелію відбувається різке порушення дисбалансу NО/АТ II в сторону зменшення першого і збільшення другого. Наслідки такого дисбалансу багатогранні і включають активацію процесів судинного ремоделювання, запальні реакції в стінці судини, полегшення розриву бляшки з подальшим тромбозом.

Про стан ренін-ангіотензинової системи судили за активністю у плазмі крові реніну та АПФ, а також за вмістом гормонів -- альдостерону та вазопресину, синтез і секреція яких контролюється цією системою.

У пацієнтів основної групи спостерігалось при порівняні з контролем суттєве підвищення (р<0,001) у плазмі крові активності реніну в середньому в 1,8 рази (табл. 3.2.1, рис. 3). Слід відзначити, що лише у 7 хворих (13 %) цієї групи активність ферменту знаходилась у діапазоні значень контрольної групи. При цьому у пацієнтів групи порівняння не виявлялось статистично значущих змін активності реніну по відношенню до контролю (р=0,245).

Таблиця 3.2.1 Активність реніну та ангіотензинперетворювального ферменту в плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (Ме [25 %; 75 %])

Примітка: ^* -- рівень значущості по відношенню до контролю; ^** -- рівень значущості по відношенню до групи порівняння

Рис. 3. Активність реніну (нг/мл·год) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

У плазмі крові хворих на ХОЗЛ у сполученні з ГХ активність реніну визначалась статистично значимо (р<0,001) підвищеною в середньому в 1,6 рази по відношенню до хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ. Серед 55 пацієнтів основної групи -- у 38 (69 %) пацієнтів значення активності ферменту не підпадали у діапазон значень групи порівняння

У крові субстратом реніну є ангіотензиноген -- глікопротеїн, що синтезується у печінці, який при цьому перетворюється на ангіотензин I. При дії АПФ (дипептидилкарбоксипептидази I, кінінази II), присутнього у мембранах кровоносних судин, особливо легень, ангіотензин I перетворюється на ангіотензин II [293].

У плазмі крові хворих основної групи висока активність реніну, ймовірно, сприяла підвищенню (р<0,001) активності АПФ в середньому в 2,0 та 1,7 рази по відношенню відповідно до контрольної групи та групи порівняння (табл. 3.2.1, рис. 4). У пацієнтів з ізольованим перебігом ХОЗЛ активність АПФ при порівнянні з контролем підвищувалась незначно (в середньому в 1,2 рази), але статистично вірогідно (р=0,036). У цій групі лише у 7 хворих (16 %) значення активності ферменту виходили за межі діапазону значень контролю.

Виявлене підвищення активності реніну та АПФ у плазмі крові хворих на ХОЗЛ у сполученні з ГХ, на відміну від хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ, опосередковано свідчить про активацію ренін-ангіотензинової системи та підвищення синтезу її головного представника ангіотензину II. Основними ефектами останнього можуть стати міцна вазоконстрикція, стимулювання синтезу та секреції наднирковими залозами альдостерону.

Рис. 4. Активність ангіотензинперетворювального ферменту (нМ/мл·хв) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та ізольованим перебігом ХОЗЛ та по відношенню до контролю

У плазмі крові хворих на ХОЗЛ у сполученні з ГХ реєструвалось статистично значиме (р<0,001) по відношенню до умовно здорових осіб та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ підвищення вмісту альдостерону в середньому в 2,2 і 1,9 рази відповідно (табл. 3.2.2, рис. 5). Для 55 пацієнтів основної групи у 14 (25 %) -- значення рівня альдостерону співпадали з діапазоном значень контролю, а у 25 (45 %) -- з діапазоном значень групи порівняння. У хворих на ХОЗЛ без сполучення з ГХ не виявлено при порівнянні з контролем вірогідних змін з боку рівня альдостерону у плазмі крові (р=0,158).

Таблиця 3.2.2 Вміст альдостерону та вазопресину в плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (Ме [25 %; 75 %])

Примітка: ^* -- рівень значущості по відношенню до контролю; ^** -- рівень значущості по відношенню до групи порівняння

Суттєве збільшення рівня секреції альдостерону у хворих на ХОЗЛ з ГХ може призвести до затримці солі та рідини, підвищення абсорбції хлориду натрію у проксимальному відділі ниркових канальців [294].

Рис. 5. Вміст альдостерону (нМ/л) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

На тлі підвищення вмісту альдостерону у пацієнтів основної групи спостерігалось вірогідне (р<0,001) по відношенню до контролю та групи порівняння збільшення у плазмі крові рівня вазопресину в середньому в 1,4 та 1,2 рази відповідно (табл. 3.2.2, рис. 6). У 23 осіб (42 %) цієї групи рівень гормону перетинався зі значеннями контролю, а у 39 осіб (71 %) -- зі значеннями групи порівняння. У хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ вміст вазопресину також визначався підвищеним (р=0,001) при порівнянні з контролем у середньому в 1,2 рази.

Отже, виявлена активація ренін-ангіотензинової системи у хворих на ХОЗЛ у сполученні з ГХ сприяє підвищеній секреції альдостерону та вазопресину з наступним виникненням гіпонатріємії та затримкою води. Крім того, підвищення синтезу та секреції вазопресину є вагомим фактором впливу на судини через його виразний вазоконстрикторний ефект.

Рис. 6. Вміст вазопресину (пг/мл) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

У загальному плані активація ренін-ангіотензинової системи так чи інакше сприятиме підвищенню тонусу судин, збільшенню як системної, так й легеневої гіпертензії.

Про стан калікреїн-кінінової системи у хворих на ХОЗЛ, поєднану з ГХ, судили, перш за все, за активністю протеолітичного ферменту калікреїну та вмістом його попередника -- калікреїногену, а також активністю ферменту руйнування брадикініну -- карбоксипептидази N (аргінін-карбоксипептидази, кінінази I).

У пацієнтів з ХОЗЛ у сполученні з ГХ у плазмі крові виявлялось вірогідне (р<0,001) при порівнянні з контролем підвищення рівня калікреїногену в середньому в 1,9 рази (табл. 3.2.3, рис. 7). У 29 хворих (53 %) цієї групи значення цього показника відрізнялись від значень контрольної вибірки. Аналогічна тенденція щодо зміни вмісту калікреїногену спостерігалась й у хворих групи порівняння -- в середньому в 1,6 рази (р<0,001); у 20 осіб (44 %) -- значення показника виходили за діапазон значень контролю. При зіставленні рівня калікреїногену у хворих основної групи та групи порівняння вірогідних відмінностей не виявлено (р=0,174).

Таблиця 3.2.3 Вміст калікреїногену, активність калікреїну та карбоксипептидази N в плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (Ме [25 %; 75 %])

Примітка: ^* -- рівень значущості по відношенню до контролю; ^** -- рівень значущості по відношенню до групи порівняння

У плазмі крові основної групи визначалось суттєве по відношенню до контролю підвищення (р<0,001) активності калікреїну -- в середньому в 2,3 рази; при цьому практично у всіх осіб даної групи значення показника не перетинались з діапазоном значень контролю (табл. 3.2.3, рис. 8). Порівняння розподілу показника в основній групі та групі порівняння між собою також виявило статистично значимі відмінності (р<0,001), збільшення становило при цьому -- в 1,6 рази; у даному випадку у 26 хворих (43 %) на ХОЗЛ з ГХ рівні активності калікреїну співпадали з контролем. У хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ активність калікреїну підвищувалась по відношенню до контролю в середньому в 1,4 рази, при цьому у 22 осіб (49 %) значення були за межами діапазону умовно-здорових осіб.

Рис. 4.7. Активність калікреїногену (МО/мл) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

У хворих на ХОЗЛ з ГХ виявлено при порівнянні з контролем та хворими з ізольованим перебігом захворювання вірогідне (р<0,001) підвищення у плазмі крові активності карбоксипептидази N в середньому в 1,6 та 1,4 рази (табл. 3.2.3, рис. 9). При аналізі вибірки значень активності цього ферменту в основній групі у 32 випадках (58 %) спостерігалось знаходження у діапазоні значень контрольної вибірки та у 40 випадках (73 %) -- вибірки групи порівняння. У пацієнтів з ізольованим перебігом ХОЗЛ не спостерігалось статистично значимих відмінностей активності карбоксипептидази N відносно контрою (р=0,269).

Рис. 8. Активність калікреїну (МО/мл) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ відносно контролю

Рис. 9. Активність карбоксипептидази N (мкМ ГАК/мл·хв) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

Одержані результати свідчать про більш виражене підвищення у пацієнтів з ХОЗЛ у сполученні з ГХ активності калікреїн-кінінової системи, ніж у пацієнтів з ізольованим перебігом ХОЗЛ, що може сприяти надмірному утворенню брадикініну та призводити до зниження судинного тонусу, збільшення проникності судинної стінки, уповільнення кровотоку, розвитку спазму артеріовенозних анастомозів і дисфункції церебральної мікроциркуляції [295]. Але у цій категорії хворих спостерігається також суттєве підвищення активності кініназ -- карбоксипептидази N та АПФ, що призводить до виснаження адаптаційного потенціалу калікреїн-кінінової системи, зниженню ефектів брадикініну, а внаслідок цього до дефіциту вазодилатуючих факторів і розвитку ендотеліальної дисфункції [296].

3.3 Оцінка активності симпатоадреналової системи

Можна припускати, що першорядну роль у формуванні ендотеліальної дисфункції, порушенні ендотелійзалежної вазодилатації грає активація симпатоадреналової системи. Підвищена продукція стресових гормонів призводить до різкої вазоконстрикції, в першу чергу, судин нирок, що призводить до посилення виробництва реніну і активації ренінангіотензинальдостеронової системи. Серед патогенетичних ланок ГХ у хворих на ХОЗЛ основним механізмом системної і легеневої ГХ на тлі ХОЗЛ є хронічна артеріальна гіпоксемія і гіперкапнія. Зниження напруги кисню в крові і тканинах стимулює хеморецептори артеріальних і венозних судин, викликаючи посилення аферентних збуджуючих впливів на центральні вегетативні нейрони, і далі підвищує еферентної симпатичну вазоконстрикторної дії на периферії. У міру посилення бронхіальної обструкції та прогресування ГХ підвищується центральна б-адренергічні і дофамінергічна активність, яку підвищують навіть відносно короткі періоди гіпоксії.

Про активність симпатоадреналової системи у групах хворих судили за вмістом у сироватці крові катехоламінів -- дофаміну, адреналіну, норадреналіну.

У хворих з коморбідною патологією (основна група) реєструвалось підвищення (р<0,001) концентрації дофаміну в середньому в 2,3 та 1,5 рази відповідно по відношенню до контролю та групи порівняння (табл. 3.3.1, рис. 10). У 10 пацієнтів (18 %) основної групи та 30 пацієнтів (55 %) групи порівняння значення рівня сироваткового дофаміну перетинались з діапазоном значень контролю. У випадку відсутності сполучення ХОЗЛ і ГХ збільшення вмісту дофаміну порівняно з контролем становило в середньому в 1,5 рази. У цій групі у 23 пацієнтів (51 %) значення показника не входили у діапазон значень контрольної вибірки.

Рис. 10. Вміст дофаміну (нМ/л) у сироватці крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ і хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ та хворих по відношенню до контролю

У пацієнтів при поєднаному перебігу ХОЗЛ і ГХ спостерігалось вірогідне (р<0,001) по відношенню до умовно-здорових осіб збільшення вмісту норадреналіну в середньому в 1,9 рази (табл. 3.3.1, рис. 11). Серед 55 хворих основної групи -- у 43 хворих (78 %) значення рівня цього катехоламіну не співпадали з діапазоном значень контрольної групи.

Рис. 11. Вміст норадреналіну (нМ/л) у сироватці крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

При порівнянні розподілу показника в цій групі з хворими на ХОЗЛ у відсутності ГХ також виявлено підвищення (р<0,001) концентрації сироваткового норадреналіну в середньому 1,3 рази. У цьому випадку лише у 19 пацієнтів (35 %) основної групи значення показника виходили за межі діапазону значень групи порівняння. Для хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ також відмічалось вірогідне по відношенню до контролю збільшення вмісту норадреналіну, але воно було менш значним, на відміну від основної групи, -- в середньому в 1,3 рази.

Таблиця 3.3.1 Вміст катехоламінів у сироватці крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (Ме [25 %; 75 %])

Примітка: ^* -- рівень значущості по відношенню до контролю; ^** -- рівень значущості по відношенню до групи порівняння

У сироватці крові хворих основної групи виявлено статистично вірогідне (р<0,001) по відношенню до контролю та групи порівняння підвищення вмісту адреналіну в середньому в 3,1 та 1,6 рази відповідно (табл. 3.3.1, рис. 12). Аналіз розподілу вмісту адреналіну у цій групі пацієнтів свідчив про відсутність перетинання з діапазоном значень контролю для всіх пацієнтів і діапазоном значень групи порівняння для 17 пацієнтів (31 %).

Рис. 12. Вміст адреналіну (мкМ/л) у сироватці крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

У хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ рівень адреналіну також збільшувався (р<0,001) порівняно з контролем в середньому в 1,9 рази. У даному випадку значення вмісту показника входили у межі значень контрольної вибірки у 19 пацієнтів (42 %).

В теперішній час показана роль гіпоксії, як основного механізму розвитку ГХ у хворих на ХОЗЛ. На фоні її розвитку, і як наслідку респіраторного ацидозу відбувається значне підвищення активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи, що в подальшому й призводить до збільшення рівню катехоламінів. В нашому досліджені у хворих на поєднану патологію було виявлено зворотній кореляційний зв'язок середньої сили адреналіну та норадреналіну з ОФВ₁ (r=-0,21 та r=-23, р<0,05), з МОС₂₅ (r=-0,36 та r=-0,26, р<0,05).

Отже, одержані результати свідчать про активацію симпатоадреналової системи у хворих на ХОЗЛ, особливо у випадку сполучення з ГХ. Причина підвищеної активності цієї системи може бути пов'язана з порушенням центральної регуляції, зі збільшенням рівня ангіотензину II внаслідок виявленої вище активації ренін-ангіотензинової системи, а також з дією стресових факторів на організм хворих. У загальному плані високий рівень катехоламінів у пацієнтів з ХОЗЛ свідчить про порушення метаболічних функцій легень та ролі симпатоадреналової системи у виникненні та прогресуванні артеріальної гіпертензії та ендотеліальної дисфункції.

3.4 Аналіз динаміки змін показників обміну оксиду азоту

У теперішній час оксид азоту виявлено практично у всіх тканинах організму людини. Також встановлено широкий спектр його біологічної дії. Вплив NO на окремі процеси в різних тканинах неоднозначний і різноспрямований, ефекти його дії залежать від концентрації в клітинах, наявності кисню, метаболітів оксидантного стресу і антиоксидантів, які можуть змінювати його кількість, сигнальну функцію і фізіологічну активність. Відомо, що при наявності системної гіпоксії, що є наслідком ХОЗЛ, виникає оксидативний стрес, що призводить до накопичення продуктів перекисного окислення ліпідів, вільних радикалів, які впливають на метаболічні і структурні адаптаційні перебудови. Це свідчить про те, що система NO представляє особливий інтерес, оскільки може вносити істотний внесок в такі перебудови. Залишається до кінця невирішеною проблемою з'ясування ролі системи оксиду азоту в патогенезі багатьох респіраторних патологій і пов'язаних з ними захворювань. Метаболізм оксиду азоту у цих випадках здебільшого вивчається за сумарним вмістом його стабільних метаболітів у конденсатах повітря, що видихається. Такий підхід у більшій мірі відображає функціональний стан епітеліоцитів легень. Тому цікавим є з'ясувати зміни в обміні оксиду азоту у хворих на ХОЗЛ у сполученні з ГХ за його стабільними метаболітами та ферментами синтезу у крові. Такий підхід дозволяє більш відповідально судити про стан функціональної активності судинного ендотелію, тому що саме оксид азоту крові відповідає за вазодилятацію та перешкоджає розвитку легеневої і системної гіпертензії [297].

За короткий період життя оксид азоту встигає впливати на клітини-мішені, беручи участь в регуляції судинного тонусу через активацію синтезу циклічного гуанозинмонофосфату. Невикористаний в хімічних реакціях оксид азоту швидко окислюється до неактивних продуктів -- нітритів (NO₂,) і нітратів (NO₃), визначення концентрації яких служить непрямим методом оцінки інтенсивності синтезу оксиду азоту [298].

У плазмі крові хворих основної групи в порівнянні з контрольною групою спостерігалось статистично вірогідне (р<0,001) підвищення рівня нітритів у середньому в 2,1 рази (табл. 3.4.1). Слід відзначити, що для переважної більшості хворих -- 52 особи (95 %) вміст нітритів знаходився за межами діапазону значень контрольної групи пацієнтів (рис. 4.2.1). У хворих групи порівняння також відмічалось статистично значиме (р<0,001) підвищення вмісту нітритів в порівняні з контролем, але менш виражено (в середньому в 1,4 рази). У 30 хворих (67 %) групи порівняння вміст нітритів перетинався з контролем і лише у 15 хворих (33 %) -- виходив за його межі (рис. 13).

Таблиця 3.4.1 Вміст стабільних метаболітів оксиду азоту в плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (Ме [25 %; 75 %])

Примітка: ^* -- рівень значущості по відношенню до контролю, p<0,001; ^** -- рівень значущості по відношенню до групи порівняння, p<0,001.

Рис. 13. Вміст нітритів (мкМ/л) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ з хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

Вміст нітритів у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ виявився вірогідно (р<0,001) підвищеним у середньому в 1,5 рази й по відношенню до хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ. При цьому у 33 пацієнтів (60 %) основної групи значення показника входили у діапазон змін групи порівняння, тоді як у інших -- виходили за його межі.

У плазмі крові основної групи та групи порівняння спостерігалось по відношенню до контролю статистично значиме (р<0,001) збільшення рівня нітратів -- в 2,4 і 1,5 рази відповідно (табл. 3.4.1). При цьому у 20 пацієнтів (44 %) з ізольованим перебігом ХОЗЛ значення показників дорівнювали контрольній виборці, тоді як у групі пацієнтів з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ це спостерігалось лише у 3 осіб (5 %) (рис. 14).

Рівень нітратів у плазмі крові хворих на ХОЗЛ в поєднанні з ГХ виявився вірогідно підвищеним (р<0,001) при порівнянні з хворими на ХОЗЛ у відсутності ГХ у середньому в 1,6 рази. У цьому випадку у 27 пацієнтів (49 %) основної групи значення вмісту нітратів плазми крові знаходились у діапазоні значень групи порівняння.

Рис. 14. Вміст нітратів (мкМ/л) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

Отже, виявлене підвищення у крові хворих на ХОЗЛ, особливо у випадку сполучення захворювання з ГХ, вмісту кінцевих стабільних метаболітів оксиду азоту опосередковано свідчить про інтенсифікацію його синтезу. За даними літератури [299], порушення ендотеліальної функції судин у більшій мірі відображає вміст нітритів крові, ніж нітратів, що пов'язано із залежністю рівня нітратів від харчових пристрастей.

Час життя NO складає декілька секунд. Однак, він може стабілізуватись задля запасання та транспортування шляхом включення його до комплексів, що утворюють депо NO у ендотелії та гладкому м'язі. Депо може зв'язувати надмір NO, тим самим запобігаючи прояви токсичних ефектів його надлишку. З іншої сторони, депо оксиду азоту може виступати додатковим неферментативним джерелом NO за умови його дефіциту. Депонування відбувається у стінках кровоносних судин й починається при підвищенні його концентрації в плазмі крові. Одним із шляхів метаболізму та депонування оксиду азоту є взаємодія с тіоловими групами з утворенням S-нітрозотіолів (S-НТ). При порівнянні з контролем виявилось суттєве підвищення (р<0,001) у плазмі крові хворих основної групи вмісту S-НТ (у середньому в 3,6 рази) (табл. 3.4.1, рис. 15). Лише у двох пацієнтів (4 %) цієї групи вміст S-НТ перетинався з діапазоном значень контролю.

Рівень S-НТ у випадку поєднання ХОЗЛ з ГХ залишався збільшеним в середньому в 1,8 рази по відношенню до випадку ізольованого перебігу ХОЗЛ. Але у 13 пацієнтів (24 %) основної групи значення цього показника знаходились у межах діапазону пацієнтів групи порівняння.

Рис. 15. Вміст S-нітрозотіолів (мМ/л) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

Підвищення концентрації S-НТ у крові обстежених хворих, особливо з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ, може бути пов'язано з активацією NO-синтази (NOS), особливо індуцибельної форми. Крім того, такі результати можуть опосередковано свідчити про появу активних метаболітів оксиду азоту (пероксинітриту, нітрозонію, нітроксилу), що мають свій вагомий внесок в розвиток шкідливої дії на клітини судинного ендотелію.

У основній групі пацієнтів реєструвалось статистично значиме (р<0,001) по відношенню до контролю підвищення активності ендотеліальної та індуцибельної ізоформи NO-синтази (еNOS, iNOS) у середньому в 2,1 та 3,4 рази відповідно (табл. 3.4.2). Підвищення активності eNOS у групі порівняння визначалось по відношенню до контролю невірогідним (р=0,059), тоді як зростання активності iNOS -- вірогідним (р<0,001) в середньому в 2,0 рази. Значення активності eNOS не входили у діапазон значень контрольної вибірки у 21 хворого (47 %) з ізольованим перебігом ХОЗЛ, а активності iNOS -- лише у 12 хворих (27 %) (рис. 16,17). Активність eNOS та іNOS у плазмі крові хворих на ХОЗЛ в поєднанні з ГХ була вірогідно підвищеною (р<0,001) при порівнянні з хворими на ХОЗЛ у відсутності ГХ у середньому в 1,4 та 1,7 рази відповідно.

Таблиця 3.4.1 Активність ферментів синтезу оксиду азоту в плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (Ме [25 %; 75 %])

Примітка: ^* -- рівень значущості по відношенню до контролю; ^** -- рівень значущості по відношенню до групи порівняння

Рис. 16. Активність eNOS (пМ/хв·мг білка) у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

Рис. 17. Активність іNOS (пМ/хв·мг білка) у плазмі крові у плазмі крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ та хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ по відношенню до контролю

Таким чином, ферменти синтезу NO слід розглядати як складний ферментний комплекс, що синтезує різні високоактивні сполуки в залежності від різного функціонального стану клітини, забезпеченості її коферментами, незамінними амінокислотами, антиоксидантами. У зв'язку з цим вивчення цих ферментів представляє особливий інтерес при вивченні поєднаної патології, які викликають оксидативний стрес, гіпоксію, адаптаційні перебудови метаболізму.

Для виявлення можливих зв'язків між активністю оксиду азоту та процесами обструкції дихальних шляхів було проведено кореляційний аналіз показників функції зовнішнього дихання та концентрацією NO. Найбільш тісний кореляційний зв'язок було виявлено між NO₂ + NO₃ та ЖЄЛ (r=-0,28 р<0,05), ОФВ₁ (r=-0,28; р<0,05) та МОШ₅₀ (r=-0,27; р<0,05). Сироватковий рівень iNOS показав достовірні зворотні зв'язки слабкої і середньої сили з ОФВ₁ (r=-0,21) ОФВ₁ / ФЖЄЛ (r=-0,22), МОШ₅₀ (r=-0,23) (р<0,05). Таким чином, погіршення вентиляційної функції легень та системне запалення при ХОЗЛ та за наявності супутньої ГХ є потужним стимулом для синтезу оксиду азоту. Динаміка активності синтезу NO може бути пов'язана з особливістю формування запального процесу при ХОЗЛ та гіпоксичному стресі, що розвивається в результаті обструкції та гіпоксії. Таким чином, цей стан можна розглядати як ЕД, що призводить до зниження здатності судинної стінки адекватно реагувати на зміну вентиляційної функції легень.

Отже, у пацієнтів з ХОЗЛ, особливо при сполученні з ГХ, виявлено суттєве підвищення активності, перш за все, іNOS -- джерела утворення оксиду азоту з деструктивним потенціалом і фактору прогресування запальних реакцій [300]. У патогенезі легеневих захворювань важливе місце відводиться активації вільнорадикальних процесів. Виявлене підвищення стабільних метаболітів оксиду азоту у крові хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ і особливо при сполученні з ГХ можна пов'язати з експресією іNOS у відповідь на вплив активних форм кисню. Підвищення синтезу оксиду азоту внаслідок підвищення активності іNOS може чинити опосередкований констрикторний вплив через активацію судинної проникності та викликати запальний набряк в результаті підвищення активних форм кисню та прозапальних медіаторів. Крім того, активація системи оксиду азоту може зумовлювати констрикцію воздухоносних шляхів [301].

3.5 Зміни вмісту біогенних елементів та активності органоспецифічних ферментів

Для нормального перебігу біохімічних і фізіологічних процесів в організмі вагома роль відводиться збалансованому забезпеченню тканин і органів такими біогенними елементами, як залізо, магній, фосфор, кальцій. Ці біогенні елементи беруть участь у транспорті та депонуванні кисню, окисному фосфорилюванні, антиоксидантних процесах, кровотворенні, забезпеченні нормального функціонування, зокрема, серцево-судинної та дихальної систем [302]. Тому визначення вмісту цих біогенних елементів можна використати для більш повного з'ясування причинно-наслідкових зв'язків розвитку коморбідних патологій.

У сироватці крові хворих основної групи визначалось по відношенню до групи порівняння статистично значиме (р=0,0016) підвищення вмісту заліза в середньому в 1,3 рази (табл. 3.5.1, рис. 18). Слід відзначити, що у 26 хворих (47 %) на ХОЗЛ у сполученні з ГХ рівень сироваткового заліза був вище фізіологічної норми (4,1-24 мкМ/л), тоді як для хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ це спостерігалось для 10 осіб (22 %). Підвищення рівня заліза, що особливо виражено при коморбідній серцево-легеневій патології, є негативною ознакою, пов'язаною, наприклад, з його здатністю ініціювати вільнорадикальні процеси.

Таблиця 3.5.1 Вміст біогенних елементів у сироватці крові хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (Ме [25 %; 75 %])

Примітка: ^** -- рівень значущості по відношенню до групи порівняння

Рис. 18. Вміст заліза (мкМ/л) у сироватці крові хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ та хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (фізіологічна норма -- 4,1-24 мкМ/л).

При зіставленні рівня магнію у хворих основної групи та групи порівняння вірогідних відмінностей не виявлено (р=0,803) (табл. 3.5.1, рис. 19). Але у незначної кількості пацієнтів обох груп спостерігалось підвищення концентрації цього біогенного елементу по відношенню до фізіологічної норми (0,77-1,3 мМ/л), що можна розглядати як адаптаційну реакцію, яка виникає за умов гіпоксичного стану та активації вільнорадикальних реакцій.

Рис. 19. Вміст магнію (мМ/л) у сироватці крові хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ та хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (фізіологічна норма 0,77-1,3 мМ/л)

У сироватці крові пацієнтів з ХОЗЛ у сполученні з ГХ виявлено вірогідне (р<0,001) по відношенню до пацієнтів з ізольованим перебігом ХОЗЛ підвищення концентрації фосфору в середньому в 1,2 рази (табл. 3.5.1, рис. 20). Серед 55 хворих основної групи -- у 37 хворих (67 %) відмічалось збільшення рівня фосфору порівняно з фізіологічною нормою (0,84-1,45 мМ/л). При цьому серед 45 хворих групи порівняння підвищення цього показника було характерним лише для 14 осіб (31 %). Такі результати відображають деяке напруження пристосувальних реакцій організму, пов'язане з порушенням метаболічних та енергетичних процесів, де фосфор відіграє важливу роль.

Рис. 20. Вміст фосфору (мМ/л) у сироватці крові хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ та хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (фізіологічна норма 0,84-1,45 мМ/л).

Для хворих з ХОЗЛ у поєднанні з ГХ, реєструвалось статистично значиме (р<0,001) при порівнянні з хворими на ХОЗЛ у відсутності ГХ підвищення вмісту сироваткового кальцію в середньому в 1,2 рази (табл. 3.5.1, рис. 21). Слід відзначити, що практично у всіх пацієнтів (96 %) основної групи рівень кальцію виходив за межі фізіологічної норми (2,15-2,57 мМ/л), тоді як у групі порівняння це було характерно для 40 осіб (89 %). Збільшений вміст кальцію у хворих на ХОЗЛ, особливо при сполученні з ГХ, може свідчити про системне пошкодження клітинних мембран, у тому числі й гладеньких м'язів судин, сприяти збільшенню їх скорочувальної здатності, що негативно впливає на мікроциркуляцію та регіональний кровообіг.

Прогноз тяжкості перебігу ХОЗЛ у значній мірі визначається супутніми змінами з боку не лише кардіоваскулярної, але й інших систем організму людини та поєднаних з ними порушеннями тканинного обміну, стану внутрішніх органів, що є прогностично несприятливим фактором. Тому вивчення рівня органоспецифічних ферментів у хворих ХОЗЛ із супутньою ГХ є актуальним з огляду на можливість проведення ранньої діагностики порушень функціонування як бронхолегеневої, так й серцево-судинної систем.

Рис. 21. Вміст кальцію (мМ/л) у сироватці крові хворих з ізольованим перебігом ХОЗЛ та хворих з поєднаним перебігом ХОЗЛ і ГХ (фізіологічна норма -- 2,15-2,57 мМ/л)

Результати свідчили про вірогідне підвищення у сироватці крові хворих основної групи по відношенню до групи порівняння загальної активності креатинфосфокінази (КФК) в середньому в 1,2 рази (р=0,006) та особливо МВ-ізоформи цього ферменту -- в 2,0 рази (р<0,001) (табл. 3.5.2, рис. 22). При цьому у 40 пацієнтів (73 %) з ХОЗЛ у сполученні з ГХ активність загальної КФК виходила за межі фізіологічної норми (0-145 U/L), тоді як для МВ-КФК (0-24 U/L) це було характерним для 51 пацієнта (93 %). У групі порівняння це спостерігалось відповідно у 27 (60 %) та 22 (49 %) хворих.