АГ - артеріальна гіпертензія

АЛТ - аланінова амінотрансфераза

АСТ - аспарагінова амінотрансфераза

ГКН - глюкоза сироватки крові натщесерце

ЗХС - загальний холестерин

ІР - інсулінорезистентність

ІФР-1 - інсуліноподібний фактор росту

КА - коефіцієнт атерогенностi

МС - метаболічний синдром

МКХ - міжнародна класифікація хвороб

CCЗ - серцево-судинні захворювання

ТГ - тригліцериди

ХСЛПВЩ - холестерин ліпопротеїнів високої щільності

ХСЛПДНЩ - холестерин ліпопротеїнів дуже низької щільності

ХСЛПНЩ - холестерин ліпопротеїнів низької щільності

ЦД 2 типу - цукровий діабет 2 типу

АНА - Американська асоціація серця

АDA - Американська асоціація цукрового діабету

IDF - Міжнародна федерація цукрового діабету

ESC - Європейське товариство з кардіології

EASD - Європейська асоціація з вивчення цукрового діабету

НbА1с - глікозильований гемоглобін

НОМА-IR - індекс інсулінорезистентності

Вступ

Дисертація є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри внутрішньої медицини № 3 Харківського національного медичного університету "Особливості формування кардіоваскулярних порушень у хворих на цукровий діабет 2 типу в умовах поєднаної патології та шляхи їх корекції" (№ держреєстрації 0115U000993). Автор проаналізував сучасну наукову літературу та виконав патентний пошук за темою роботи, здійснив відбір і розподіл хворих на АГ та ЦД 2 типу за групами спостереження, брав участь у клінічному обстеженні хворих та осіб контрольної групи, аналізі результатів проведених досліджень. Дисертаційну роботу виконано на базі ендокринологічного та кардіологічного відділень КЗОЗ "ОКЛ-ЦЕМД та МК", що є базою кафедри внутрішньої медицини № 3 ХНМУ.

Мета дослідження. Удосконалення діагностики цукрового діабету 2 типу у хворих на артеріальну гіпертензію та прогнозування особливостей поєднаного перебігу артеріальної гіпертензії та цукрового діабету 2 типу на основі визначення нових критеріїв ранніх порушень вуглеводного обміну у хворих на артеріальну гіпертензію.

Для реалізації поставленої мети сформульовано такі задачі:

Актуальність проблеми лікування пацієнтів з АГ і ЦД 2 типу та розробка схем медичної реабілітації зумовлена широкою розповсюдженістю захворювання в популяції, несприятливим взаємним впливом, значущістю медико-соціальних наслідків їх поєднаного перебігу [67].

У світі близько 200 мільйонів людей страждають на ЦД 2 типу, поширеність, якого може збільшитися до 366 мільйонів у 2030 року [163].

Згідно з даними МОЗ, в Україні у 2014 році офіційно зареєстровано 1 млн 197 тис. хворих на ЦД, що становить 2,79%, з яких 90% осіб - хворі на ЦД 2 типу (1 млн 110 тис.) [105]. Високий рівень захворюваності на ЦД 2 типу є важливою проблемою сучасної охорони здоров'я. За даними епідеміологічних досліджень частота виявлення ЦД 2 типу становить у західних країнах 5-7%. Ознаки порушення толерантності до глюкози спостерігаються удвічі частіше від 10% до 16% [261]. За даними IDF 7 Edition (2015) рівень захворюваності на ЦД становить 415 млносібта постійно зростає. До 2040 р кількість хворих на ЦД становитиме 642 млн [105]. У США - 26 мільйонів хворих на ЦД 2 типу [159]. Дослідники відзначають, що за останні два десятиліття населення Малайзії швидко зростає, при цьому поширеність ЦД 2 типу різко зросла поряд із зростанням частоти ожиріння, гіперліпідемії та АГ [250]. Цукровим діабетом страждають не менше як 5 мільйонів осіб у Нігерії, з них більш ніж 80% мають ЦД 2 типу [222]. Зареєстрована поширеність ЦД 2 типу серед жінок набагато вища, ніж серед чоловіків [109]. Сучасні погляди на профілактику АГ базуються на концепції сумарного серцево-судинного ризику згідно з настановами Європейського товариства кардіологів із ведення пацієнтів з АГ, дисліпідемією [75]. Фактори ризику - це чинники, які причинно пов'язані із захворюванням і вплив яких оцінений у популяційних дослідженнях [82]. Спостерігається зростання кількості пацієнтів з коморбідною патологією. Яскравим прикладом такого сполучення є АГ та ЦД 2 типу [55, 111]. Поєднані стани АГ та ЦД 2 типу є факторами ризику ССЗ [99]. Ураження серцево-судинної системи вважається основною причиною втрати працездатності хворих ЦД 2 типу [19]. Частота ССЗ серед пацієнтів з ЦД 2 типу приблизно вдвічі вища, ніж серед осіб без ЦД 2 типу [84, 202]. Поширеність ЦД серед населення працездатного віку зростає, у 2014 році цей показник в Україні становив 1730,4 на 100тис. населення, а за 5 років спостерігалося зростання до 1370,3 на 100 тис населення, що становить близько 20% [108,110].

Проведене в Україні дослідження стратифікації ризику в пацієнтів з АГ та ЦД 2 типу показало, що майже половина пацієнтів з ЦД 2 типу і неконтрольованих АГ мають дуже високий 4-річний ризик кардіоваскулярних ускладнень, який визначається як підвищеним АТ, так і наявністю супутніх патологічних змін [176]. АГ є важливою проблемою серед хворих на ЦД 2 типу та, за попередніми оцінками, передбачається, що поширеність АГ у діабетичній популяції може перевищувати 60% [199]. Для визначення даних щодо поширеності АГ серед хворих на ЦД 2 типу проведене клінічне дослідження за участю 327 осіб віком від 40 до 70 років з уперше встановленим діагнозом ЦД 2 типу. Серед пацієнтів на момент постановки діагнозу ЦД 2 типу 66,7% мали ознаки АГ, 88,4% обстежених хворих на ЦД 2 типу мали ознаки метаболічного синдрому. У чоловіків найчастіше відзначався високий ризик ССЗ, більш високий рівень глікемії та альбумінурії, ніж у жінок [221].

Під час проведення клінічного дослідження у Швеції протягом 4 років обстежено 18200 осіб, середній вік яких становив близько 70 років. Відзначено зростання частоти ЦД 2 типу втричі стосовно контрольної групи. Встановлено, що 1,6% осіб страждали важкою формою АГ (АТ вище 180/100 мм. р. ст) [71]. Стійка АГ діагностується у 70-80% пацієнтів з ЦД 2 типу, що призводить до зростання ризику розвитку серцевої недостатності та мікросудинних ускладнень [84,284].

За даними проведених у Чехії клінічних спостережень установлено, що прихована ("замаскована") АГ досить часто виявляється в пацієнтів з ЦД 2 типу. Цей стан був виявлений у 35-60% обстежених пацієнтів з ЦД 2 типу. Наявність прихованої АГ призводить до пошкодження органів-мішеней як і при постійній формі АГ [284]. Найчастіше спостерігається кризовий перебіг АГ, а також значущі порушення добового профілю АТ з переважанням частки хворих з недостатнім зниженням, або надмірним підвищенням АТ у нічнігодини, більш помітні порушення ліпідного обміну порівняно з хворими на АГ без порушень вуглеводного обміну [69].

У рекомендаціях Американської асоціації серця (АНА) та Американської асоціації цукрового діабету (АDA) 2015 року розглядаються різні аспекти ведення хворих з ЦД 2 типу, включаючи зміну способу життя, нормалізацію маси тіла, контроль АТ, рівня глікемії показників стану ліпідного обміну [84]. Контроль АТ має велике значення для хворих на ЦД 2 типу. Цільові показники АТ становлять менше ніж 140/85 мм рт. ст. [110].

У хворих на АГ та ЦД 2 типу й відповідно до рекомендацій Європейського товариства з кардіології (ESC) і Європейської асоціації з вивчення діабету (EASD) рекомендується досягнення цільового рівня АТ менше ніж 130/80 мм рт. ст. [82,84]. Для вивчення впливу інтенсивності зниження АТ у хворих з поєднаною патологією АГ та ЦД 2 типу на ризик розвитку непередбачених результатів проведено два великих клінічних наукових дослідження ACCORD та ADVANCE [84]. Результати клінічних спостережень за пацієнтами з ЦД 2 типу тривалістю 6 років показали, що інтенсивне зниження рівня АТ здійснювало довгостроковий вплив на зниження частоти коронарних подій та інсультів, однак жорсткий контроль рівня ГКН не мав подібного впливу на прогноз [21, 252].

В Італії протягом 4 років проведено клінічні дослідження з вивчення впливу контролю (зниження) АТ на уповільнення прогресування ускладнень, зокрема діабетичної нефропатії у хворих з поєднаним перебігом АГ та ЦД 2 типу. Обстежено 12995 пацієнтів з нормальною функцією нирок на початковому етапі спостереження з контролем АТ (тобто ?75% відвідувань АТ менше 140/85 мм рт. ст.). Пацієнти, яким не вдалося досягти рекомендованого цільового рівняАТй підтримувати його протягом періоду дослідження, показали підвищений ризик розвитку діабетичної нефропатії. Це свідчить про те, що довгостроковий контроль АТ впливає на зниження захворюваності на діабетичну нефропатію у хворих з поєднаним перебігом АГ та ЦД 2 типу [220,280].

В Об'єднаних Арабських Еміратах (ОАЕ) клінічне дослідження проведено для визначення поширеності АГ, частоти проведення заходів з контролю АТ, обізнаності пацієнтів з проблеми захворювання на АГ, проведення лікування наявного захворювання на АГ. У клінічному дослідженні взяли участь 1375 осіб віком 34 роки. Обстеження проводилося серед чоловіків, іммігрантів з Індії, Пакистану і Бангладеш, які проживали в ОАЕ. Встановлено, що загальна поширеність АГ становить 30,5%. Ніколи не вимірювали АТ 62,0 % обстежених осіб. Серед осіб, які мають АГ, 76,0 % осіб були обізнані про свій стан, менше половини повідомили про використання антигіпертензивних препаратів, та лише 8,3% обстежених мали АТ під контролем. Особи з АГ були більш схильні до надмірної маси тіла, мали обтяжений сімейний анамнез з АГ, мали менше 30 хвилин на день фізичних навантажень [275]. Отримані результати свідчать про потребу в проведенні контролю за АТ навіть серед молодої популяції населення.

При поєднанні ЦД 2 типу з АГ ризик серцево-судинних ускладнень значно підвищується й погіршується прогноз захворювання [4, 122,170]. Контроль за АТ та своєчасне лікування АГ є вигідним та перспективним, у зв`язку зі зменшенням ризику розвитку і мікросудинних ускладнень та небезпечних серцево-судинних подій [199]. Стан хворих на АГ обтяжується при приєднанні метаболічних порушень (надлишкова маса тіла, дисліпідемія, ЦД 2 типу), які потенціюють розвиток серцево-судинних ускладнень [7,15]. Перебіг АГ та ризик виникнення ускладнень тісно пов'язані з наявністю чинників ризику - абдомінальним ожирінням, дисліпідемією, мікроальбумінурією, гіперінсулінемією чи ЦД 2 типу [118].

Перебіг та прогноз АГ значно погіршується за наявності супутнього захворювання на ЦД 2 типу, які мають деякі спільні ланки патогенезу [8]. У 34,46% пацієнтів з АГ виявлено супутній ЦД 2 типу, 31,92% хворих мають супутні глюкометаболічні порушення [26]. Встановлено, що серед пацієнтів з поєднаним перебігом АГ і ЦД 2 типу загальна смертність значно вища, ніж у пацієнтів з ізольованим перебігом АГ [109]. Смертність хворих на ЦД 2 типу в 75% випадків обумовлена серцево-судинними причинами. За даними клінічних досліджень, від 65 до 90% хворих на ЦД 2 типу мають АГ, що в 2-3 рази частіше, ніж у загальній популяції [2].

Взаємозв'язок АГ та ЦД 2 типу встановлювався на основі результатів широкомасштабних епідеміологічних і популяційних досліджень. У хворих на ЦД 2 типу підвищений ризик розвитку ІХС, ураження периферичних судин, кардіоміопатії, інсульту, застійної серцевої недостатності [55]. Перебіг і прогноз АГ істотно погіршується за наявності супутньої патології, зокрема

ЦД 2 типу [7]. АГ є фактором ризику розвитку ускладнень ЦД 2 типу [72]. Так, про це може свідчити середня тривалість життя, наприклад, визначена в одному з регіонів України після встановлення діагнозу ЦД 2 типу, яка, за статистичними даними, становила 11,2±0,3 року, для чоловіків - 9,4±0,3 року, а для жінок - 11,8±0,2 року [109].

У процесі проведення клінічного дослідження хворих на ЦД 2 типу, які проживали в Київській області, обстежено 136 пацієнтіввіком 62,9±3,8 років. Чоловіки становили 35%, жінки - 65% обстежених. Середній вік жінок виявився 62,8±4,1 років, середній вік чоловіків - 62,95±3,2 років. Встановлено, що найбільш розповсюдженими факторами ризику ЦД 2 типу серед обстежених пацієнтів до встановлення діагнозу ЦД 2 типу були надмірна маса тіла (53%), порушення ліпідного обміну (46%), підвищений АТ (43%), гіподинамія (31%). Серед сільського населення між факторами ризику ЦД 2 типу більш частими виявився підвищений АТ (51%). Постійно АТ вище 130/80 мм. рт. ст. мали 69% пацієнтів, періодичне підвищення АТ вище 130/80 мм. рт. ст., спостерігалося у 93% пацієнтів [66]. Через високу поширеність та тенденцію до зростання захворюваності ЦД 2 типу залишається важливою медико-соціальною проблемою [72,105]. Близько 20% випадків госпіталізації щодо серцевої недостатності, інфаркту та інсульту припадає на хворих з ЦД 2 типу [181].

За даними офіційної статистики МОЗ України (2014), кількість госпіталізованих у зв'язку з інфарктом міокарда дорослих осіб з встановленим діагнозом ЦД 2 типу була в 1,8 рази більше, ніж осіб без ЦД 2 типу [105]. ЦД 2 типу є одним з потужних чинників атерогенезу й прискореного розвитку ішемічної хвороби серця. За даними проспективного клінічного дослідження INTERHEART моніторинг рівня ліпопротеїнів дозволяє прогнозувати ризик маніфестації небезпечних серцево-судинних подій [183]. Ранні глюкозометаболічні порушення характеризуються прогресуючим зниженням чутливості рецепторів до інсуліну, збільшенням рівня ГКН до критичних показників, при досягненні яких діагностується захворювання на ЦД 2 типу. Описаний стан відомий як порушення толерантності до глюкози. Зміни вуглеводного обміну протягом тривалого часу призводить до утворення атеросклеротичних бляшок та атеротромбозу.

В осіб з ЦД 2 типу атероматозні утворення містять більшу кількість ліпідів. Особи з ЦД 2 типу більш схильні до прозапальних змін та тромбоутворення порівняно з особами без порушень вуглеводного обміну. Захворювання на ЦД 2 типу характеризується тривалою ІР, компенсаторною гіперінсулінемією та різним ступенем гіперглікемії, що пов'язано з розвитком ускладнень [110].

Визначення HbA1с уважається критерієм метаболічного контролю та ефективності нормалізації стану вуглеводного обміну [16]. При проведенні мета-аналізу щодо рівня HbA1с і серцево-судинних захворювань при ЦД 2 типу встановлено, що хронічна гіперглікемія пов'язана з підвищеним ризиком розвитку серцево-судинних захворювань у хворих на ЦД 2 типу [247].

За результатами проспективного клінічного дослідження Heart Outcomes Prevention Evaluation (HOPE) спостерігалася послідовна йпрогресивна залежність між рівнем НbA1c (початковим і оновленим) і відносним ризиком розвитку ускладнень, скоригованим з урахуванням віку та статі [191].

Дослідження UKPDS пацієнтів, що включені в аналіз відносного ризику: скориговані показники випадків, пов'язаних з ЦД 2 типу, для будь-якої кінцевої точки збільшили кожну вищу категорію оновленого середнього рівня HbА1с, що не має порогової величини і в 3 рази більше оновленого середнього рівня HbА1с менш ніж 6%, до рівного або більше на 10 %. Дані скориговані з урахуванням віку під час постановки діагнозу ЦД 2 типу, статі, етнічної групи, куріння, систолічного АТ, тригліцеридів, ХСЛПНЦ та ХСЛПВЩ [261]. Дослідження UKPDS, згідно з яким встановлено, що при HbA1с у межах норми ризик серцево-судинних захворювань у пацієнтів послідовно знижувався [255]. Розвиток ЦД 2 типу є незалежним фактором розвитку дисліпідемії та атеросклерозу з ураженням периферичних артерій [3,217]. Особливості ліпідного спектру при ЦД 2 типу характеризуються "ліпідною тріадою", яка включає збільшення концентрації ТГ, зниження рівня ХСЛПВЩ та зростання рівня ХСЛПНЩ. Доведено, що сукупність цих метаболічних порушень створює високу вірогідність розвитку атеросклеротичних уражень у хворих на ЦД 2 типу, ніж традиційні фактори ризику [3]. У пацієнтів з нестабільною стенокардією виявлені зміни, характерні для атерогенної ліпідної тріади, що характеризуються зростанням рівня ХСЛПНЩ, ХСЛПДНЩ, ТГ та зменшенням рівня ХСЛПВЩ. Ці зміни більш виражені в пацієнтів із супутнім ЦД 2 типу, наявність якого сприяє розвитку атеросклеротичного процесу в цих пацієнтів. При порівнянні показників ліпідного спектра крові за статтю виявлено, що показники ЗХС, ХСЛПНЩ, ХСЛПДНЩ та ТГ були вищими в жінок в обох досліджуваних групах. Отримані дані свідчать про наявність взаємного обтяження при розвитку ЦД 2 типу в цієї категорії хворих [9,22].

У процесі проведення клінічного дослідження в групі хворих з поєднаним перебігом АГ та ЦД 2 типу встановлено достовірно більшу частоту комбінованої дисліпопротеїдемії порівняно із хворими на АГ без ЦД 2 типу [95,104].

Відповідно до рекомендацій Європейської асоціації з вивчення ЦД 2 типу проведено скринінг, при цьому всі обстежувані особи заповнювали базу FINnish Diabetes Risk Score, яка використовується для визначення ризику розвитку ЦД 2 типу протягом 10-річного періоду. За результатами скринінгу встановлено, що серед пацієнтів з низьким ризиком розвитку ЦД 2 типу АГ І-ІІ ступеня траплялася у 21% випадків [40].

В групі осіб з підвищеним і помірним ризиком розвитку ЦД 2 типу АГ була встановлена в середньому в 48±3,2% випадків. У пацієнтів з високим і дуже високим ризиком розвитку ЦД 2 типу АГ страждали в середньому 64±4,1% респондентів [35,40]. За клінічними дослідженням, проведеними в Ботсвані, визначалася поширеність АГ і пов'язані з нею серцево-судинні фактори ризику серед хворих на ЦД 2 типу. У вибірку був включений 401 пацієнт. Під час клінічного дослідження встановлено, що в 61,2% пацієнтів з ЦД 2 типу виявлено АГ, у 56,4% обстежених - ожиріння, а в 33,5% - гіперхолестеринемію [146]. Результати клінічних досліджень підтверджують, що поєднана патологія АГ та ЦД 2 типу супроводжується появою факторів ризику, провідним серед одним виявляється ожиріння [199].

За результатами генетичних досліджень, проведених у Великобританії з використанням матеріалу з Біобанку, у 164 609 осіб були виявлені алелі генів, пов'язані з більш високим ІМТ. Виявлені аллелі, які обумовлюють розвиток ожиріння, колективно пов'язані з більш низьким рівнем інсуліну [274]. Частота виникнення ЦД 2 типу не залежала від ступеня АГ, але була значно вищою в жінок із кризовим перебігом АГ, 42,9% порівняно з 9,1% у хворих зі стабільним перебігом АГ, за тестом Кокса [77].

Поєднання АГ з ЦД 2 типу у 2-7 разів підвищує ризик і прискорює розвиток ІХС, інфаркту міокарда, гострих порушень мозкового кровообігу, нефропатії, ретинопатії, та втричі підвищує абсолютний ризик серцево-судинної смертності порівняно з хворими з АГ без ЦД 2 типу [61,109].

Проведене клінічне дослідження, за участю 1260 пацієнтів у віці від 25 до 75 років з ЦД 2 типу тривалістю 15 років (медіана часу 10,4 років) щодо визначення причин летальних випадків показало, що за цей час померли 9,5% пацієнтів вони мали велику тривалість захворювання на ЦД 2 типу та АГ, отримували більшу дозу інсуліну. Був використаний регресійний аналіз з урахуванням статі, віку, тривалості захворювання на ЦД 2 типу, АГ, середнього рівня НbA1c, діабетичної нефропатії, ліпідного профілю, а також тривалості використання інсуліну. Виявлено сильний корялійний зв'язок між рівнем ГКН і рівнем ризику розвитку ССЗ та смертності від ССЗ у хворих на ЦД 2 типу [281].

Серед хворих з поєднаним перебігом АГ і ЦД 2 типу поширені надмірна маса тіла, порушення ліпідного обміну, ендотеліальна дисфункція, патогенетичним механізмом чого є ІР, у формуванні якої провідна роль належить абдомінальному ожирінню [3]. Ожиріння пов'язане з МС і серцево-судинними захворюваннями, АГ та ЦД 2 типу [213]. В останні роки МС виділено як окремий патологічний стан, в основі якого лежить ІР [175, 195].

Метаболічний синдром (МС) визначається як сукупність метаболічних розладів, яка включає абдомінальний тип ожиріння, атерогенну дисліпідемію, АГ, предіабетичну та діабетичну гіперглікемію, протромботичний та прозапальний стани [85, 195]. Як складова частина МС і передіабетичного стану дисліпідемія при ЦД 2 типу часто наявна вже на час діагностики ЦД 2 типу [82]. Пацієнти з ЦД 2 типу та/або МС мають значно підвищений ризик серцевого нападу та інсульту в порівнянні з особами із нормальною чутливістю до інсуліну. Зниження чутливості тканинних рецепторів до інсуліну є основним порушенням при розвитку ожиріння, АГ і ЦД 2 типу [159].

Проведене в Австралії клінічне дослідження з визначення поширеності МС відповідно до чотирьох міжнародних визначень ВООЗ, IDF, ATP III та Egir встановило коливання від 13,4% до 30,7%. Отримані дані майже співпали з результатами АТР ІІІ та ВООЗ, згідно яких, поширеність МС встановлено на рівні близьким до 22%. Однак критеріїї визначення поняття МС потребують удосконалення відповідно до їх ефективності щодо клінічного застосування [161]. Угорські фахівці вважають, що новий набір визначення Міжнародної федерації діабету (IDF) стандартизує критерії діагностики МС і полегшує розпізнавання цього стану [175].

Результати проведених у Швеції клінічних досліджень дають підстави припустити, що поширеність МС у світі буде зростати [197]. Наявність МС в 5 разів збільшує ризик розвитку ЦД 2 типу та у 2-3 рази - ризик серцево-судинних ускладнень [183, 195,235]. Особливу увагу в контексті проблеми МС слід звернути на АГ [80]. МС пов'язаний з підвищеним ризиком розвитку ССЗ і ЦД 2 типу та вважається пре диктором їх розвитку [186,223].

Сукупність факторів ризику ССЗ включає абдомінальне ожиріння, дисліпідемії, АГ, інсулінорезистентність та визначається як основа МС [186,236]. МС є поєднанням метаболічних і клінічних ознак, які агрегують у людей і значно збільшують ризик ССЗ [149,223].

В Угорщині проведене масштабне клінічне дослідження з визначення поширеності факторів ризику МС за участю 13383 амбулаторних хворих. Обстежені пацієнти регулярно відвідували своїх лікарів загальної практики. Стандартизована за віком поширеність МС склала 14,9% серед чоловіків і 8,6% серед жінок. Серед усіх обстежених стандартизований за віком показник поширеності МС склав 11,5%. Серед усіх обстежених найбільш поширеними факторами ризику виявилися абдомінальне ожиріння і гіпертригліцеридемія. Серед чоловіків переважала АГ (28,7%), а серед жінок найбільш поширеним фактором виявилося ожиріння [175].

У загальній популяції МС виявляється приблизно у 29% осіб, з віком частота МС збільшується, що поряд з іншими факторами пов`язується з наявністю АГ [87]. У пацієнтів АГ та ранніми порушеннями вуглеводного обміну виявлення ознак МС відбувалося у 92,3% хворих, а у пацієнтів з АГ без порушень вуглеводного обміну ознаки МС діагностувалися лише у 69,2% випадків [80]. Проведені популяційні дослідження стану здоров'я населення встановили, що МС мали 47,8% чоловіків і 40,7% жінок. У дослідженні взяли участь 6105 осіб у віці від 30 до 79 років. Спостереження тривало 7 років. Протягом всього терміну спостереження підтверджено, що наявність МС виявилася значимим предикатором ЦД 2 типу [223].

Проведене у Швеції клінічне дослідження з визначення поширеності МС і факторів ризику в популяції середнього віку показали, що поширеність МС серед чоловіків склала 14,8%, серед жінок - 15,3% (р=0,029). У дослідженні взяли участь 502 чоловіка і 505 жінок віком від 45 до 69 років, у яких проводили виміри рівня ГКН, ліпідів в сироватці крові, росту, маси тіла, АТ та ін. Встановлено, що надлишкова маса тіла була домінуючою характеристикою і тільки половина пацієнтів з МС мали підвищений рівень ГКН, холестерину за межами певних точок розрізу синдрому [197].

Пріоритетність діагностики і лікування факторів ризику повинна допомогти в запобіганні серцево-судинних захворювань, пов'язаних з ожирінням, МС і ЦД 2 типу [6,159,159, 209].

При проведенні в Італії експериментального клінічного дослідження за участю 229 чоловіків віком від 50 до 82 років, які проживали у південній частині країни, виявлено новий індикатор зв'язку ІМТ і окружності талії - який був обернено пропорційним цим показникам, клінічне дослідження тривало 2 роки [243]. Жирова тканина в даний час розглядається як ендокринний орган, що секретує біологічно активні речовини. Адипонектин має протизапальні, антиатерогенні властивості та сенсибілізіруючий вплив до інсуліну. Низькі рівні адипонектину в плазмі крові пов'язані зі змінами в біодоступності ІФР-І [213].

Гіперінсулінемія при нормоглікемії може свідчити про наявність ІР і є передумовою розвитку порушень вуглеводного обміну [83]. У переважній більшості випадків порушення відбуваються на пострецепторному рівні, де пов'язаний з рецептором інсулін через систему вторинних посередників регулює внутрішньоклітинний метаболізм глюкози і ліпідів [76].

Враховуючи, що в світі спостерігається стрімке збільшення кількості людей з ожирінням, яке розглядають як один із основних факторів серцево-судинних ускладнень [30], результати клінічних досліджень обґрунтовують рекомендації з розширення критеріїв моніторингу ІР вже у осіб молодого віку з ожирінням [112]. Дослідження підтверджують тісні взаємозв'язки між показниками ліпідного та вуглеводного обміну і наголошують на необхідності комплексного патогенетичного підходу в лікуванні пацієнтів з ЦД 2 типу та АГ [1,32]. Доведено, що навіть незначне збільшення маси тіла (без наявності ожиріння) обумовлює достатньо виражене збільшення ІР тканин, що запускає інші компоненти МС. Термін нечутливості до інсуліну (синонім ІР) вперше використали H. P. Hirnsworth i R. B. Kerr 1939 року для характеристики невеликого зниження рівня глюкози у відповідь на введення екзогенного інсуліну у хворих на ЦД 2 типу з ожирінням [34].

У теперішній час під ІР розуміють знижену чутливість до метаболічної дії інсуліну, що обумовлена впливом генетичних та зовнішніх факторів, що є результатом резистентності клітин і тканин до цукрознижувальної дії інсуліну [34,39]. Схильність до ІР - це історично сформований механізм адаптації організму до зміни зовнішніх умов з метою підтримки енергетичного балансу та нормального функціонування всіх органів і систем [37].

Нижче наведені показники, які обчислюються для оцінки стану ІР:

рівень базальної інсулінемії;

індекс Саго - [рівень глюкози в плазмі крові натщесерце (ммоль/л) / рівень імунореактивного інсуліну (мОд/мл)];

у нормі Індекс Саго повинен перевищувати 0,33;

індекс НОМА (The Homeostatic Model Assessment);

у нормі Індекс НОМА не перевищує 2,77 [37].

Клінічні та молекулярні механізми ІР акумулюють інші пошкоджуючі судинні фактори [50]. Гіперінсулінемія та ІР є одними із факторів, що визначають частоту серцево-судинних ускладнень при ЦД 2 типу. Сполучною ланкою між ІР і кардіоваскулярними захворюваннями є ендотеліальна дисфункція [113]. Порушення вуглеводного обміну, що призводять до розвитку ІР, достовірно підвищують кардіоваскулярний ризик [72,99]. Гіперурикемія та гіперглікемія, запропоновані Американською асоціацією клінічних ендокринологів в якості основних критеріїв МС, розглядаються як фактори ризику несприятливого прогнозу [56].

Клінічні дослідження, проведені в США, показали, що на прогноз розвитку ІР впливає підвищення рівня альдостерону в плазмі крові. Альдостерон перешкоджає передачі сигналів інсуліну в тканинах судин, посилюється передача сигналів через гібридний інсулін та рецептор до IФР-1, як важливі механізми, які лежать в основі альдостерон-опосередкованої системи передачі сигналів інсуліну [159]. АГ супроводжується різними ендокринними та метаболічними порушеннями, серед яких підвищена активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи [119,120]. Дослідження показали зв'язок ангіотензин-альдостеронової системи і рецепторів мінералокортикоїдів з ІФР-1 рецептором як важливий механізм, що лежать в основі альдостерон-опосередкованої передачі сигналів інсуліну [159]. Частота реєстрації ІР у хворих АГ з нормальною масою тіла склала 35%. При цьому ступінь АГ у осіб з ІР була вище, ніж у хворих з АГ без ІР [45,73].

При аналізі глікемічного статусу в групі пацієнтів з АГ наявність гіпергклікемії натщесерце встановлено в 25% випадків. Відповідно до величини індексу НОМА-IR ознаки ІР мали 39,4% обстежених, але діагноз ЦД 2 типу був встановлений лише у 28,8% пацієнтів [7]. Гіперінсулінемія, ІР, надмірна маса тіла, дисліпідемії, віднесені до факторів кардіовасулярного ризику і супроводжують розвиток та клінічний перебіг АГ Стан ІР супроводжується компенсаторною гіперінсулінемією, яка обумовлює збільшення продукції ІФР-1 [17, 25]. При виявленні у хворого на ЦД 2 типу порушень ліпідного обміну першою і найважливішою умовою корекції є досягнення стійкої компенсації порушень вуглеводного обміну [82]. Отримані наукові дані вказують про наявність гетерогенності взаємозв'язків між показниками ліпідного спектра крові і рівнем ГКН [11, 20,70]. Відзначається значна поширеність АГ, в тому числі і в поєднанні з метаболічними порушеннями, що викликає необхідність своєчасного виявлення та корекції супутніх порушень обміну речовин. За даними експерименту в місті Харкові 68% хворих з АГ, асоційованої з ЦД 2 типу, характеризувалися порушеним циркадних ритмів з підвищенням АТ [103]. Прогноз у хворих з поєднаною патологією АГ і ЦД 2 типу залежить від вираженості морфологічних змін в органах-мішенях у пацієнтів різних вікових груп [29]. У переважної більшості хворих АГ при коморбідних патології ЦД 2 типу розвивається хронічна серцева недостатність, що вимагає необхідності виявлення ранніх порушень вуглеводного обміну [14,121]. Наявність ЦД 2 типу у хворих на АГ чинить негативний вплив на показники добового профілю АТ, збільшуючи навантаження та варіабельність АТ, зокрема, у нічний час, що зумовлює зростання серцево-судинних ризиків у таких хворих [1,2,13]. Наявність тяжкої форми ЦД 2 типу у пацієнтів призводить до виникнення дегенеративних змін в тканинах на фоні гіперглікемії та інших метаболічних порушень, характерних для цього захворювання [19, 235].

Серед загальної популяції жінки мають більш низький ризик серцево-судинних захворювань [90,110]. При коморбідному перебігу АГ та ЦД 2 типу у чоловіків спостерігається достовірно вища імунозапальна активність ніж у жінок [35].

Коморбідність АГ та ЦД 2 типу пов'язана з раннім розвитком серцево-судинних ускладнень. Число хворих АГ у поєднанні з ЦД 2 типу зростає, збільшуючи ризик розвитку як макросудинних, так і мікросудинних ускладнень, що прогресивно погіршує їх прогноз [56,67,97].

Клінічні дослідження, проведені в Нігерії показали високий рівень поширеності мікросудинних ускладнень у пацієнтів з ЦД 2 типу. Було діагностовано діабетичну нейропатію (69,6%), нефропатію (54,5%), ретинопатію (48,9%). У клінічному дослідженні взяли участь 90 пацієнтів з ЦД 2 типу, які відвідували діабетичну клініку протягом принаймні 3 місяців. Кожний з пацієнтів був ретельно обстежений визначалися вік, стать, ІМТ, наявність АГ, глікемічний статус, тривалість ЦД 2 типу, визначалися чинники, пов'язані з мікросудинними ускладненнями. [222].

За даними International Diabetes Federation (IDF) при дебюті ЦД 2 типу в молодому віці є ризик формування ускладнень вже в перші 10 років [112]. Правильне встановлення діагнозу ЦД 2 типу та своєчасне його лікування дозволяє усунути або зменшити симптоми захворювання та відстрочити розвиток ускладнень [196]. Поширеність ЦД 2 типу, розвиток асоційованих хвороб становлять найбільший виклик охороні здоров'я у світі, це може бути пов'язано, за висновками IDF, з тим, що близько 46% пацієнтів з ЦД 2 типу навіть не підозрюють про своє захворюванні [105].

Оцінка ризику розвитку ЦД 2 типу повинна бути частиною загальної програми рутинної медичної допомоги, що використовує всі доступні для цього методи [37]. Встановлено, що при ЦД 2 типу ризик розвитку серцево-судинних ускладнень збільшується в 2-4 рази. У багатьох хворих діагноз ЦД 2 типу встановлюється вже на стадії розвитку мікро - або макросудинних ускладнень (ESC, EASD) [80]. Постійний моніторинг наявності факторів ризику розвитку ЦД 2 типу у популяції населення сприяє виявленню пацієнтів, які потребують уваги для досягнення позитивних результатів та профілактики розвитку ЦД 2 типу і попередження виникнення ускладнень [87, 194].