Главная Коллекция "Revolution" Медицина Прогнозування розвитку та особливостей поєднаного перебігу артеріальної гіпертензії та цукрового діабету 2 типу

Прогнозування розвитку та особливостей поєднаного перебігу артеріальної гіпертензії та цукрового діабету 2 типу

Основні фактори ризику розвитку цукрового діабету 2 типу у хворих на артеріальну гіпертензію з ознаками предіабету. Способи корекції метаболічних порушень у хворих на артеріальну гіпертензією. Рекомендації з профілактики цукрового діабету 2 типу.

Рубрика Медицина
Вид диссертация
Язык украинский
Дата добавления 26.06.2018
Размер файла 589,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Файл не выбран
РћР±Р·РѕСЂ

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Серед мексиканських американців штату Техас віком старше 20 років проведено скринінг стану здоров`я тривалістю 8 років у два етапи по 4 роки. Обстежено 5230 осіб. Діагностувалися ЦД 2 типу, ожиріння і АГ шляхом систематичного обстеження. Проводилася оцінка стану міокарда, жорсткість аорти, рівень ендотеліальної дисфункції, швидкість пульсової хвилі. ЦД 2 типу виявлено у 23,7% чоловіків та 26,7% жінок, ожиріння виявлено у 46,2% чоловіків і 49,5% і жінок, АГ - у 32,1% чоловіків та 32,4% жінок. Кумулятивно 88% осіб мали один і більше факторів ризику, з них 50% осіб мають три або більше факторів ризику. Дослідження в динаміці показали, що визначені фактори ризику індивідуально або у їх поєднанні є високими ще до появи самого захворювання [194].

Згідно уніфікованого клінічного протоколу первинної та вторинної спеціалізованої медичної допомоги "Цукровий діабет тип 2" частота серцевих скорочень повинна досягати 50-70% від максимальної (максимальна ЧСС під час навантажень не повинна перевищувати 130 уд. /хв. для людей молодших 50 років і 120 уд. /хв. - для людей старших 50 років) [87].

При проведенні клінічного дослідження в Кореї проаналізовано зв'язок між ЧСС і захворюванням на ЦД 2 типу та АГ у 5124 осіб, які протягом 3 років брали участь у програмі Національного центру зі зміцнення здоров'я. Обстежено 904 чоловіка та 4220 жінок. Множинний регресійний аналіз показав, наявність кореляційних зв'язків між ЧСС та рівнем ГКН, середнім АТ. Доведено, що ЧСС виявилася пов'язаною з захворюванням на ЦД 2 типу та АГ незалежно від віку, статі, ІМТ, наявності шкідливих звичок, даних сімейного анамнезу [207].

В клінічному дослідженні CARDIPP брали участь 749 пацієнтів з ЦД 2 типу протягом 10 років, проводилася оцінка АТ в динаміці на етапі первинної медичної допомоги. Діастолічна ортостатична АГ визначалася як підвищення діастолічного АТ бальше ніж на 10 мм рт. ст. Діастолічна ортостатична АГ була виявлена у 18,7% хворих на ЦД 2 типу, що дозволило зробити висновок про можливість появи нового маркеру для зниження серцево-судинного ризику у хворих на ЦД 2 типу [248,273].

Як показали дослідження UKPDS, жорсткий контроль глікемії у хворих на ЦД 2 типу не дав бажаного ефекту щодо зниження атеросклеротичного ризику [261]. Несприятливе прогностичне значення гіперглікемії після навантаження глюкозою підтверджено в дослідженні DЕСОDЕ, де протягом 10 років оцінювали летальний ризик при різних варіантах гіперглікемії більш ніж у 25000 пацієнтів. Наявність гіперглікемії через дві години після перорального навантаження глюкозою супроводжувалося достовірним збільшенням летального ризику від будь-яких причин, в той час як гіперглікемія натще мала менше прогностичне значення [32]. Дослідженню діагностики та лікування високого рівня ЗХС в крові у дорослих присвячені спеціальні звіти програми АТР III, яка надає рекомендації щодо більш інтенсивного зниження ХСЛПНЩ [185]. Рівень ліпідів плазми крові, наявність АГ лише частково пояснюють надмірний ризик розвитку атеросклерозу у хворих на ЦД 2 типу. Мета-аналіз досліджень, проведених серед осіб, які не страждають на ЦД 2 типу, вказує, що ризик ССЗ безперервно зростає зі збільшенням рівнів ГКН вище 4,2 ммоль/л [202]. Визначення і діагностична класифікація ЦД 2 типу і стану предіабету повинні ґрунтуватися на рівні можливого наступного ризику серцево-судинних ускладнень відповідно до Методичних рекомендації Робочої групи Української асоціації кардіологів і Української асоціації ендокринологів [37].

1.2 Методи діагностики предіабету у прогнозуванні поєднаної патології АГ та ЦД 2 типу

До 2030 року прогнозується зростання кількості хворих на ЦД 2 типу у світі до 500 млн осіб. Кількість осіб з недіагностованим ЦД 2 типу в 3-4 рази може перевищувати кількість пацієнтів з встановленим діагнозом ЦД 2 типу [87]. На початку ХХІ сторіччя у світі нараховувалось майже 314 млн. осіб з предіабетом, а до 2025 року їх кількість може досягти 418 млн. осіб [48,179].

Виникає велика кількість випадків порушення вуглеводного обміну на доклінічному етапі розвитку ЦД 2 типу [66]. Приблизно в 50% хворих ЦД 2 типу залишається недіагностованим протягом тривалого часу внаслідок наявності асимптомного перебігу ранніх порушень вуглеводного обміну [3]. Дисметаболізм глюкози розвивається задовго до виникнення порушення толерантності до глюкози і дебюту ЦД 2 типу, однак уже на цій стадії у хворих виявляється ІР, компенсаторна гіперінсулінемія і починають розвиватися макросудинні ускладнення [96]. Питання вивчення станів, які передують появі ЦД 2 типу, розглядається давно. Предметом активного обговорення є порушення вуглеводного обміну, що передують розвитку та клінічній маніфестації ЦД 2 типу [35]. У доповіді ВООЗ 1980 року представлені дані про наявність термінальних рівнів ГКН, які не завжди трансформуються у хворобу - ЦД 2 типу, але вже повинні зацікавити ендокринологів [37,50]. Отримані результати фундаментальних досліджень порушень вуглеводного обміну на доклінічному етапі розвитку ЦД 2 типу стали основою для запровадження терміну "предіабет" [50,96].

Предіабет - це стан порушення вуглеводного обміну з підвищенням рівня ГКН, до величини, яка ще не може бути підставою для встановлення діагнозу ЦД 2 типу [50,228,270]. Предіабет - це метаболічний стан, який характеризується наявністю ІР і первинної чи вторинної дисфункції в-клітин [48,150,232]. Предіабет без корекції має серйозні наслідки і може стати початком розвитку захворювання ЦД 2 типу [80]. У Методичних рекомендаціях з діагностики стану предіабету у пацієнтів з АГ використовуються показники HbA1с і НОMA-IR [38]. Експерти АDA 2010 року вперше включили аналіз на НbA1c в тести діагностики ЦД 2 типу на рівні більше 6,5%. Для діагностики стану предіабету рівень НbA1c встановлено на рівні 5,7-6,4% [84]. Виділені фактори ризику стану предіабету: абдомінальний тип ожиріння, малорухомий спосіб життя, обтяжена спадковість - наявність випадків ЦД у прямих родичів, маса тіла при народженні нижче 2,5 кг, низький рівень ХСЛПВЩ та високий рівень ХСЛПНЩ, підвишений АТ [107].

За даними Norfolk cohort of the European Prospective Investigation of Cancer and Nutrition чоловіча смертність від серцево-судинних захворювань у осіб з ЦД 2 типу і без нього пов'язана з рівнем HbA1c. Навіть при рівні HbA1c на верхній межі норми серцево-судинна смертність була вище, ніж при рівні HbA1c менше 5%. Кожен 1% HbA1c підвищував ризик смертності на 28% і впливав незалежно від віку, рівня артеріального тиску, рівня холестерину, маси тіла і наявності шкідливих звичок [206].

Поширеність предіабетичних порушень в світі сягає 350 млн. осіб та продовжує зростати. Протягом року близько 5% осіб із стану предіабету переходять до категорії хворих на ЦД 2 типу. Цей факт підкреслює актуальність проблеми вивчення ефективності засобів корекції предіабетичних порушень [114]. Дані епідеміологічних досліджень підтверджують зростання частоти предіабетичних порушень з віком. Останні результати досліджень показали зростання частоти предіабетичних порушень у осіб літнього віку. Предіабетичні порушення були пов'язані з розвитком ІР, щопідтверджувалося високим рівнем індексу НОМА-ІR у осіб з предіабетом порівняно з особами, які мають нормальний стан вуглеводного обміну [101].

У Німеччині для порівняння поширеності стану передіабету та вперше виявленого ЦД 2 типу проводилося клінічне дослідження тривалістю 6 років. Для обстежено залучено чоловіків та жінок віком від 35 до 79 років без ЦД 2 типу. Особливо високий рівень поширеності вперше діагностованого ЦД 2 типу виявився у чоловіків (близько 60%) та жінок (близько 50%) на північному сході Німеччини, також високим цей показник виявився серед чоловіків (близько 50%) та жінок (близько 30%) на півдні Німеччини. На північному сході Німеччини частота АГ у чоловіків також виявилася помітно вищою, ніж на півдні і чітко корелювала зі станом предіабету та вперше діагностованим ЦД 2 типу. Інформація про регіональні особливості поширеності стану предіабету та вперше діагностованого ЦД 2 типу і пов'язаних з ними факторів ризику має важливе значення для розробки заходів з профілактики розвитку ЦД 2 типу [254].

Встановлено, що пацієнти з АГ та супутнім станом предіабету характеризувалися достовірно вищими показниками ІМТ, ОТ, ОС у порівнянні з хворими на АГ без супутніх порушень вуглеводного обміну, що є підтвердженням клінічного значення даного патологічного стану та обґрунтовує необхідність скринінгу пацієнтів з прихованими порушеннями вуглеводного обміну [59].

Особи з діагностованим ЦД 2 типу і предіабетом мають значно підвищений ризик госпіталізації в порівнянні з пацієнтами без ЦД 2 типу [245]. За результатами скринінгу відповідно до рекомендацій Європейської асоціації з вивчення ЦД 2 типу, коли всі обстежені заповнювали опитувальник FINnish Diabetes Risk Score, який використовується для визначення ризику розвитку ЦД 2 типу протягом 10 річного періоду, встановлено, що серед хворих на АГ з предіабетом 35% мали помірний ризик, з дуже високим ризиком зареєстровано 6% пацієнтів, в той час, як пацієнтів із низьким ризиком не виявлено [38]. За результатами клінічного дослідження у групі пацієнтів з АГ, на основі визначення величини індексу НОМА-ІR стан ІР був встановлений у 39,4% обстежених, а захворювання на ЦД 2 типу діагностовано лише у 28,8% обстежених осіб [7].

У групі пацієнтів з предіабетом показники добового моніторування, що характеризують систолічний і пульсовий АТ достовірно перевищував відповідні дані у пацієнтів з нормоглікемією. Ці результати можна пояснити наявністю складних взаємозв'язків між метаболічними порушеннями і прогресуванням атеросклерозу, що призводить до гемодинамічних порушень в системі кровообігу. У 42 хворих (51%) з АГ гіперглікемія відповідала критеріям предіабету. У групі пацієнтів з предіабетом систолічний АТ в денний час, нічні години і в цілому за добу перевищувало ці показники у осіб з нормальним вмістом глюкози в крові. У той же час пульсовий АТ в денний час і в цілому за добу також перевищувало ці показники у осіб з нормальною глікемією [116].

У кількох клінічних дослідженнях наявність ізольованого порушення толерантності до глюкози при нормальному рівні ГКН асоціювалося зі збільшенням ризику серцево-судинних ускладнень у 2 рази. Встановлено, що порушена толерантність до глюкози має більшу прогностичну значимість у порівнянні з визначенням ГКН [158,251]. Порушення толерантності до глюкози має більшу прогностичну значимість у порівнянні з рівнем ГКН [20, 40,103,151]. За даними Q. Qiao, за результатами дослідження протягом 10 років, в якому взяли участь 1223 чоловіки і 1370 жінок у віці від 45 до 64 років, які не хворіли на ЦД 2 типу, ЦД 2 типу розвинувся у 53 чоловіків (4,3%) та 47 жінок (3,4%). При цьому порушена глікемія натщесерце зумовила 22 випадки ЦД 2 типу, в той час як ізольоване порушення толерантності до глюкози при нормальному рівні ГКН дало додатково 34 випадки ЦД 2 типу. Отже порушена глікемія натщесерце та порушена толерантність до глюкози є предикторами розвитку ЦД 2 типу, а використання тесту толерантності до глюкози дозволяє ідентифікувати набагато більше число пацієнтів групи ризику розвитку ЦД 2 типу для проведення превентивних заходів [230].

Встановлено, що наявність поєднаного перебігу стану предіабету та АГ асоціюється з найвищим імунозапальним, глюкометаболічним та атерогенним ризиком, що підкреслює діагностичне та прогностичне значення стану предіабету як маркера високого кардіометаболічного ризику [35,55].

Отримано дані щодо залучення імунозапальної активації до глюкометаболічних порушень у хворих на АГ, про що свідчило зростання плазматичної активності ІЛ-318 у хворих на АГ з супутнім предіабетом та ЦД 2 типу і достовірні взаємозв'язки між концентрацією ІЛ-18 та показниками вуглеводного обміну [54,55,64].

На стадії предіабету існує потреба в корекції дисліпідемії, яка прогресує при переході стану предіабету в захворювання на ЦД 2 типу, тому таким пацієнтам рекомендовано регулярне обстеження для оцінки стану ліпідного обміну та корекції виявлених порушень [50]. Важливість визначення порушень на стадії предіабету визначається тим, що цей стан є предиктором як ЦД 2 типу, так і кардіоваскулярних захворювань [35]. Тому будь-яке лікування доцільно починати вже на стадії предіабету [20].

Враховуючи, що соматомедин ІФР-1 патогенетично не пов'язаний зі зростанням ІР але може бути маркером ІР, що є важливим для діагностування предіабету, далі визначено його роль для діагностування, попередження та прогнозування особливостей поєднаної патології АГ та ЦД 2 типу з урахуванням стадії предіабету [25], Аналіз документів інтелектуальної власності щодо розрахунку інтегральних показників стану вуглеводного обміну виявив, потребу у пошуку нових маркерів ранніх порушень вуглеводного обміну на доклінічному етапі [115].

1.3 Історія ІФР-1 в клініці хвороб

Наприкінці 50-х років ХХ століття висунуто наукову гіпотезу, згідно якої припускалося існування релізинг-факторів у системі реалізації впливу соматотропного гормону на тканини організму. Гіпотезу висунуто за результатами експериментальних досліджень, в яких встановлено, що соматотропний гормон впливав на тканини лише in vivo, а при його введенні в міоцити, які перебували в живильному середовищі іn vitro, не спостерігалося ніякого ефекту. У 1970-х роках були виявлені біологічно активні речовини-посередники або соматомедини, названі інсуліноподібними факторами росту [117]. 1978 року відкрито соматомедин ІФР-1 (соматомедин С) [117], який є найбільш активним соматомедином пептидної природи, який складається з послідовності 70 амінокислот [58]. ІФР-1 відіграє фундаментальну роль у соматичному рості і диференціюванні клітин [240]. Синтез ІФР-1 відбувається у печінці під впливом соматотропного гормону, естрогенів, андрогенів та інсулінута безпосередньо в кардіоміоцитах, гладеньком'язових клітинах судин, фібробластах, адипоцитах та інших клітинах. Під впливом глюкокортикоїдів ситез ІФР-1 знижується. [33,93,172]. Проведені клінічні дослідження, в результаті яких встановлено, що дефіцит ІФР-1 в дитинстві є причиною затримки росту та фізичного розвитку малюка, зниження рівня ІФР-1 у дорослих супроводжується недорозвиненістю м'язів, зниженням щільності кісткової тканини, порушенням обміну речовин [117]. ІФР-1 є основним представником інсуліноподібних факторів росту, який здійснює ендокринну, аутокринну і паракринну регуляцію процесів росту [25,44,153].

Встановлено, що найвищий рівень ІФР-1 у підлітків та поступово знижується з віком. Клінічними дослідженнями виявлено, що особи літнього віку у яких рівень ІФР-1 у крові близький до верхньої межі норми для своєї вікової групи, живуть довше та менше схильні до серцево-судинних захворювань. Також слід відзначити, що рівень ІФР-1 зростає під час вагітності [117]. ІФР-1 та інсулін має різні метаболічні дії. ІФР-1 є важливим стимулятором синтезу білка та стимулює використання жирних кислот [165].

ІФР-1 є поліпептидом, який зв'язується з білками плазми крові, та зберігає свою активність тривалий період - декілька годин, у той час як у вільній формі активність ІФР-1 триває не більше 30 хвилин [117].

Інсулін спроможний підсилювати синтез ІФР-1 в кардіоміоцитах або в гладеньком'язових клітинах судин [93,253]. Концентрація ІФР-1 в крові протягом доби залишається приблизно однаковою, тому цей показник використовують для оцінки порушення у синтезі соматотропного гормону. Це пов'язано з тим, що концентрація гормону росту в крові значно змінюється протягом доби, а максимальний рівень соматропіну в крові досягається вночі, під час сну [117]. ІФР-1 відіграє важливу роль у захисті тканин від гіпоксії, ішемії та окисного стресу, опосередковано впливає на коригування гомеостазу [173]. 1988 року з`явились дослідження ролі соматотропного гормону при ЦД 2 типу [198]. Інсулін та ІФР-1 розглядаються як єдина сигнальна система, яка регулює процеси метаболізму, клітинного росту та диференціації [93,271]. ІФР-1 має важливі ендотеліальні захисні функції [246], бере участь у патогенезі IР і ЦД 2 типу [226]. Загальний генетичний поліморфізм в гені ІФР-1 може впливати на масу тіла при народженні, швидкість постнатального росту та ризик розвитку ЦД 2 типу, ген ІФР-1 розташовується на довгому плечі 12-ї хромосоми (12q23) [182]. ІФР-1 має структурну гомологію до проінсуліну і зв'язуючись з інсуліновими рецепторами реалізує інсуліноподібний вплив та підвищує чутливість до інсуліну [164]. Інсулін і вісь соматропний гормон / ІФР-1 взаємопов'язані на багатьох рівнях. ІФР-1 і його рецептор мають структурну і функціональну гомологію до інсуліну, який може регулювати виробництво ІФР-1, впливаючи на рецептори соматотропного гормону. ІФР-1 має вирішальний вплив на інсулінову відповідь підшлункової залози на рівень ГКН. Низькі рівні ІФР-1 можуть бути пов'язані з дефіцитом рівня інсуліну. У хворих ЦД 2 тппу розлад вісі соматотропний гормон / ІФР-1, викликаний низьким метаболічним контролем, призводить до загострення порушень обміну речовин [198]. Інсулін не утворюється в тканинах серцево-судинної системи, тому транспортується через ендотелій. ІФР-1 має аутокринний механізм дії і може синтезуватися в тканинах [93,155,253]. Вивчено асоціацію між рівнем циркулюючого у крові ІФР-1 та станом ліпідного обміну, при цьому врахувалися вік та стать. Рівень ІФР-1 у крові був обернено пропорційним до рівня ТГ у крові [201]. Зниження секреції соматропного гормону може призвести до зниження рівня ІФР-1 в крові, що може використовуватися для ідентифікації осіб з ожирінням [244].

Соматотропний гормон та ІФР-1 реалізують потужний спільний вплив на обмін білків, жирів та вуглеводів [159,215]. Рівень вільного ІФР-1 у крові може мати більшу фізіологічну та клінічну значимість, ніж рівень загального ІФР-1 у крові [201]. ІФР-1 стимулює ріст різних типів клітин сполучної тканини [166]. Порушення регуляції по осі ІФР-1/соматотропний гормон може вплинути на розвиток порушення толерантності до глюкози [159]. ІФР-1 позитивно впливає на захист від окислювального стресу [237], хоча основний механізм дії потребує більш глибокого вивчення.

1.4 Експериментальні дослідження ІФР-1 при серцево-судинних захворюваннях, акромегалії, ендотеліальній дисфункції, ремоделюванні міокарда

Встановлено, що хворі на АГ у поєднанні з ЦД 2 типу характеризувалися більшою частотою розвитку гіпертрофії міокарда лівого шлуночка. Виявлено достовірне зниження рівня ІФР-1 у крові хворих на АГ та ЦД 2 типу в порівнянні з хворими на АГ з нормальним вуглеводним обміном. Виявлена залежність між рівнем ІФР-1 і типом ремоделювання лівого шлуночка: у пацієнтів обох груп концентричний тип гіпертрофії лівого шлуночка асоціювався з відносно високим вмістом ІФР-1 в крові, а ексцентричний тип гіпертрофії - з низьким рівнем даного ростового фактора. Отримані дані можуть вказувати на істотну патогенетичну роль дефіциту ІФР-1 у розвитку ексцентричної гіпертрофії лівого шлуночка і серцевої недостатності у хворих на АГ в поєднанні з ЦД 2 типу [51].

Гіперпродукція ІФР-1 супроводжується перевагою процесів збільшення маси міокарда лівого шлуночка і посиленням його скорочувальної функції, що помітно при концентричному типі гіпертрофії [93,214]. У більшості хворих на акромегалію (70%) виявлялася концентрична гіпертрофія міокарда лівого шлуночка [93].

Клінічне дослідження, проведене у Померанії, за участі 1865 учасників віком від 45 до 79 років встановило відсутність значимого кореляційного зв'язку між рівнями ІФР-1 в крові та ступенем гіпертрофії лівого шлуночка [187]. Дані експериментальних та клінічних досліджень свідчать про ключову роль ІФР-1 у розвитку гіпертрофії міокарда лівого шлуночка у осіб з АГ. В умовах перевантаження серця об'ємом або АТ гіперекспресія ІФР-1 має компенсаторний характер [93]. Пацієнти з дефіцитом ІФР-1 та соматропного гормону мають зменшення маси міокарда лівого шлуночка, порушення діастолічного наповнення і зниження скорочувальної функції міокарда лівого шлуночка [93,168]. Встановлені низькі рівні ІФР-1 у крові хворих з ЦД 2 типу та ексцентричним типом гіпертрофії міокарда лівого шлуночка при АГ вказують на значну патогенетичну роль дефіциту ІФР-1 в ініціації розвитку серцевої недостатності при АГ і ЦД 2 типу [92].

Експериментально встановлено, що при дослідженні вмісту ІФР-1 в крові виявлено достовірне зниження величини цього показника у групах хворих з різним ступенем АГ і різними типами ремоделювання лівого шлуночка, що свідчить про залежність виявлених порушень від ступеня АГ [41]. Більш високі рівні ІФР-1 присутні в молоці матерів хворих на ЦД 2 типу і сироватці крові їх дітей, і ця характеристика може бути використана в якості пренатального біомаркера макросомій [218].

Пацієнти з АГ мають різні рівні ІФР-1 [226]. Рівень ІФР-1 може мати патофізіологічну роль у розвитку АГ [188]. У науковій літературі дискутується питання щодо ролі ІФР-1 у патогенетичних механізмах перебігу АГ. Результати клінічних досліджень рівня ІФР-1 у крові хворих на АГ є суперечними, так, за результатами одних клінічних досліджень рівень ІФР-1 у крові хворих на АГ був значно вищим, ніж у осіб з нормальним АТ [93,65]. За даними інших клінічних досліджень, пацієнти з АГ відрізнялися більш низьким рівнем ІФР-1 у крові порівняно з пацієнтами з нормальним АТ [41,93,170]. За результатами наукових досліджень розвиток дегенеративних процесів у тканинах виявився пов'язаним з дефіцитом ІФР-1 у крові [259].

Вплив ІФР-1 на процеси ремоделювання міокарда пов'язаний з метаболізмом інсуліну [93,173], Зниження рівня ІФР-1 асоціюється з наявністю надлишкової маси тіла у хворих на АГ та ЦД 2 типу та з суттєвим зростанням вмісту атерогенних фракцій ліпопротеїдів у крові [94].

Результати експериментальних досліджень вказують, що дефіцит соматотропного гормону впливає на метаболізм ТГ та збільшує ризик розвитку АГ, що сприяє підвищенню ризику розвитку серцево-судинних захворювань. Встановлено, що пацієнти з дефіцитом соматотропного гормону мають зміни в ліпідному профілі крові зі збільшенням ХСЛПВЩ [167]. ІФР-1 є важливим предиктором серцево-судинних захворювань, навіть після корекції ІМТ, рівня ЗХС в крові, фізичної активності, способу життя [204]. Поки не отримано достатньо експериментальних доказів, що тривале лікування з використанням ІФР-1 запобігає та затримує розвиток ССЗ у хворих на ЦД 2 типу [202]. Дослідження, проведені в експерименті на лабораторних тваринах, показують, що надлишок інсуліну може призвести до пошкодження клітинної функції та прискорити старіння [25,272]. Останнім часом з`явились послідовні досліження щодо зв'язку ІФР-1 та старіння [283,259,260]. Старіння погіршує ауторегуляторний захист в головному мозку, збільшуючи гіпертонії, викликаної цереброваскулярними змінами. Рівень соматропного гормону та його анаболічного посередника ІФР-1 зменшується з віком, що може сприяти судинній дисфункції [275].

Механізми, які описують взаємозв'язок між процесами старіння, рівнем соматотропного гормону та рівнем ІФР-1 у крові, станом ожиріння та розвитком серцево-судинних захворювань потребують подальшого вивчення [156]. Експериментальні дослідження показують важливість вивчення впливу ІФР-1 на процеси дегенеративних змін у тканинах. Встановлено, щопов'язані з віком втрати щільності кісткової тканини у лабораторних тварин може бути зменшено шляхом модифікації рівня ІФР-1, циркулюючого в крові [283].

Важливим є вивчення зв'язку між пов'язаним з віком дефіцитом ІФР-1 і молекулярними, клітинними та функціональними змінами, які відбуваються в серцево-судинній системі [262]. ІФР-1 пригнічує апоптоз і покращує функцію міокарда в моделях експериментальної кардіоміопатії [202]. Інтервенційні клінічні дослідження припускають, що ІФР-1 має анти-атерогенний вплив на серцево-судинну систему. Ендотелійзахисні антитромботичні активності ІФР-1 надають критичні ефекти для запобігання пошкодженню судин і розвитку механізмів, які призводять до появи нестабільних коронарних бляшок. Імунно-модулююча здатність ІФР-1 може бути додатковим механізмом, який пояснює антітромботичні та антиремоделюючі його властивості [173]. Потенціал участі ІФР-1 в патогенезі аутоімунних захворювань свідчить про те, що цей шлях може стати привабливою терапевтичною мішенню [229].

Додатковий фактор ризику при дефіциті соматотропного гормону був виявлений при визначенні поширеності гіповітамінозу D і кореляції між дефіцитом соматотропного гормону та ІФР-1 і гіповітамінозом D у пацієнтів з ССЗ. Поширеність дисліпідемії була у 51,2% пацієнтів, цукровий ЦД 2 типу у 7,3%, АГ - 44%, МС - 17%. Зв'язок між наявністю гіповітамінозу D і поширеністю дисліпідемії, гіпертензію і МС, а також між ІФР-1 і поширеністю артеріальної гіпертензії. Встановлено, що гіповітаміноз D був найпотужнішим предиктором поширеності дисліпідемії та АГ у пацієнтів з ризиком дефіциту соматотропного гормону, що вказує на залучення обох факторів ризику ССЗ цих пацієнтів [242].

1.5 Зв'язок рівня ІФР-1 з показниками стану вуглеводного обміну

Останні клінічні дослідження показали, що базовий рівень ІФР-1 пов'язаний з розвитком ЦД 2 типу [216]. Проведене 2015 року клінічне дослідження для встановлення відмінностей рівня ІФР-1 у крові при ЦД 1 типу та ЦД 2 типу. Значне зниження рівнів ІФР-I у крові спостерігалося у пацієнтів з ЦД 1 типу, а значно підвищені рівні ІФР-I у сироватці крові були виявлені у осіб з ЦД 2 типу [25,216].

У людини ІФР-1 підвищує чутливість тканин до інсуліну і знижує рівень ГКН у пацієнтів з крайнім ступенем ІР та ЦД 2 типу [164]. Дані свідчать про важливу роль зростання рівня ІФР-1 у крові в підтримці нормального метаболізму глюкози і обміну ліпідів [216]. У пацієнтів з дефіцитом ІФР-1 відзначалося збільшення IMT [167]. ІФР-1 може виконувати роль предиктора подальшого розвитку порушення толерантності до глюкози і ЦД 2 типу [239]. Структурна аналогічність інсуліну та ІФР-1 дозволяє запускати структурно схожі ланцюги реакцій. Множинні атеросклеротичні і проліферативні зміни, які пояснювалися гіперінсулінемією, можуть чинитися безпосередньою дією ІФР-1 у тканинах [93,155,253]. У клінічному дослідженні, проведеному в місті Харкові, дослідники встановили моделюючий вплив ІФР-1 на структурно-функціональні показники міокарда у хворих на АГ та з поєднаним перебігом АГ та ЦД 2 типу [52].

В умовах дефіциту ІФР-1 відбувається прискорення процесів атерогенезу [33,93]. Низький рівень ІФР-1 пов'язаний з порушенням ендотелій-залежної вазодилатації [93]. У проспективному наглядовому клінічному дослідженні, проведеному в Нідерландах, при багатовимірному аналізі не було виявлено значущого зв'язку між рівнем ІФР-1 в крові та HbA1c 184 пацієнтів (вік і стать збігались) двох лікарень [277]. Поліпшення глікемічного контролю у пацієнтів з ІР пов'язані зі зниженням рівня ГКН, ІФР-1 та підвищенням чутливості до інсуліну при ЦД 2 типу [184,278]. У декількох дослідженнях встановлено, що рівень ІФР-1 в крові зворотно корелює із вмістом ЗХС в крові та товщиною інтима-медіа сонних артерій у здорових осіб незалежно від їх віку [93,167].

В останні десятиліття при дослідженні механізмів взаємодії між ожирінням, розвитком ІР та ЦД 2 типу була зроблена низка відкриттів, які сприяли створенню нової концепції патогенезу ЦД 2 типу. Пріоритетне значення надається ожирінню. Встановлено, що ожиріння є захворюванням, в основі якого лежить низькоградієнтне хронічне субклінічне запалення, а цей тип запалення вважається станом, при якому виникає ІР, що є предиктором розвитку ЦД 2 типу [105, 278].

Встановлено, що частковий дефіцит ІФР-1 пов'язаний зі зниженням експресії генів, які впливають на метаболізм глюкози, що може призводити до порушення вуглеводного обміну та гіперглікемії [238].

У клінічному дослідженні серед чоловіків рівень ІФР-1 в крові позитивно корелював з рівнем інсуліну в плазмі крові, а рівень ХСЛПВЩ виявився обернено пропорційним до рівня ІФР-1 [205]. Концентрація соматотропного гормону та ІФР-1 в крові зменшуються з віком, що пов'язано зі зниженням рівня анаболічних гормонів [189]. Результати одних клінічних досліджень показали, що зниження ІФР-1 ставить під загрозу збереження здоров'я, результати інших клінічних досліджень повідомляють, що зниження рівня ІФР-1 є корисною та сприяє продовженню тривалості життя і збереженню здоров'я [93,283]. Незважаючи на вже відомі механізми впливу ІФР-1, залишаються повністю нез'ясованими питання участі ІФР-1 в регуляції вуглеводного обміну у хворих з АГ та у хворих з поєднаним перебігом АГ та ЦД 2 типу.

1.6 Роль ІФР-1 та пошук маркерів розвитку ЦД 2 типу на ранньому етапі

Клінічні спостереження вказують на те, що існує прогресивно пов'язане з віком зниження в рівня ІФР-1 в крові у хворих на ЦД 2 типу, що в кінцевому підсумку призводить до розвитку дефіциту ІФР-1 [202,229]. Нейроендокринна відповідь організму в умовах порушення компенсації ЦД 2 типу може слугувати маркером підвищеного ризику несприятливого перебігу хвороби. Із зростанням рівня соматотропного гормону достовірно збільшується ризик несприятливих наслідків у осіб з ЦД 2 типу [18].

Інсулін і ІФР-1 мають значний ступінь гомології і взаємодіють зі спільними рецепторами. Таким чином, їх вплив може бути взаємодоповнюючим, що є важливим клініко-патологічним механізмом при коливаннях рівнів цих речовин у крові [149].

Дані клінічних досліджень підтверджують можливість використання рівні ІФР-1 у крові як важливого маркера для оцінки функції в-клітин підшлункової залози [182,256,271].

Виконані епідеміологічні дослідження свідчать, що високий рівень ІФР-1 у крові може знизити ризик розвитку ЦД 2 типу [240]. При клінічному дослідження впливу ІФР-1 за участі 161 хворих ЦД 2 типу з дистальною симетричною полінейропатією встановлено наявність кореляційних зв'язків концентрації рівня ІФР-1 в крові з терміном хвороби та ускладненнями - ретинопатією та нефропатією, що підтвердило гіпотезу про те, що рівень ІФР-1 може бути маркером розвитку ускладнень ЦД 2 типу [31]. Припускають, що передчасне і прогресуюче зниження рівня ІФР-1 в сироватці крові серед літніх пацієнтів з ЦД 2 типу є важливим патофізіологічним відхиленням [202].

Дорослі з важкою формою дефіциту соматропного гормону та ІФР-1 мають підвищений ризик розвитку інсульту і серцево-судинних захворювань [236]. Але встановлено, що збільшення циркуляції ІФР-1 може бути стимулятором атеросклерозу [205]. За результатами проведених в Японії клінічних досліджень з вивчення атеросклеротичних факторів ризику раннього атеросклерозу сонних артерій встановлено, що підвищення рівня ІФР-1 крові може бути стимулятором розвитку раннього атеросклерозу. Для обстеження залучено 330 чоловіків віком від 29 до 77 років, середній вік 51,6±8,6 років, середня величина ІМТ 23,6±2,9 кг/м2 [93, 205]. Встановлено наявність зворотніх кореляційних зв'язків між рівнем ІФР-1 в крові та факторами серцево-судинного ризику [93,169].

Проаналізовані генотипи та рівень ІФР-1 у крові 1031 осіб і встановлено, що 51 аллель може збільшити ризик розвитку ЦД 2 типу у хворих на АГ [227].

Встановлення ролі ІФР-1 у процесах атерогенезу у хворих з поєднаним перебігом АГ та ЦД 2 типу може сприяти удосконаленню патогенетичних підходів до прогнозування та корекції виявлених порушень [95].

Вивчення взаємозв'язку між концентрацією ІФР-1 в плазмі крові та чутливістю до інсуліну у 357 пацієнтів, які страждають на ЦД 2 типу, зокрема, з діагностованим ЦД 2 типу показало, що концентрації ІФР-1 негативно корелювали з віком, ІМТ, рівнем ТГ, а також систолічним і діастолічним АТ. Кореляція залишалися значимою після коригування за статтю, віком та ІМТ. ІФР-1 має характеристики, та може розглядатися маркером синдрому ІР та розвитку ЦД 2 типу [249].

1.7 Роль ІФР-1 в прогнозуванні метаболічних порушень у хворих на артеріальну гіпертензію

Розглядаються метаболічні ефекти та роль ІФР-1 у розвитку МС і його клінічних проявів (порушення ліпідного профілю, резистентність до інсуліну, підвищення рівня ГКН, ожиріння і серцево-судинні захворювання). Послідовні докази, отримані у клінічних дослідженнях, пов'язують дефіцит ІФР-1 у крові і МС. Проведене в Італії клінічне дослідження взаємозв'язку між рівнями ІФР-1, АТ і ступеня порушення толерантністю до глюкози показало, що особи з нормальним АТ та особи без ознак порушення толерантності до глюкози мали значно вищі рівні ІФР-1 у крові [170]. За результатами клінічного дослідження за участю 65 чоловіків, з яких 40 осіб з вперше діагностованою АГ і 15 осіб з нормальним АТ встановлено, що рівні циркулюючого ІФР-1 в крові були вище в хворих з АГ [188].

За результатами клінічного дослідження, проведеного у Південній Африці за участю 912 осіб, віком від 20 до 70 років, встановлено наявність зворотнього кореляційного зв'язку між величиною систолічного АТ та рівнем ІФР-1 у крові (r= - 0,17; р<0,001) [246]. Вміст ІФР-1 у крові негативно корелював з рівнями систолічного АТ та ХСЛПВЩ [93]. Дослідження вмісту ІФР-1 у пацієнтів з АГ і МС в залежності від маси тіла показало, що у пацієнтів c АГ і надмірною масою тіла вміст ІФР-1 був вищим, порівняно з даними у здорових осіб [43, 190]. Akanji AO, Smith RJ. дійшли висновку при аналізі даних за 10 років, що рівень ІФР-1 у крові знижується послідовно у пацієнтів з МС, такі зміни спостерігаються також при дефіциті соматотропного гормону [149].

Було визначено, що між рівнем ІФР-1 у крові та поширеністю МС виявлено зворотній кореляційний зв'язок [236]. В іншому клінічному дослідженні виявлено прямий кореляційний зв'язок між рівнем ІФР-1 у крові та поширеністю МС [238]. Особлива увага приділяється вивченню ІФР-1-асоційованих змін серцевих реакцій при різних компонентах МС [236].

Дефіцит ІФР-1 та соматропного гормону надає серцево-судинну систему більш вразливою до згубних наслідків ожиріння [156]. Клінічними дослідженнями встановлено, що зміна рівня ІФР-1 у крові жінок з АГ і МС асоціюється з ожиріння та відображає особливості ремоделювання міокарда лівого шлуночка. Концентричне ремоделювання лівого шлуночка, виявлене при ожирінні І ступеня відповідало гіперпродукції ІФР-1. Формування гіпертрофічних типів змін міокарда лівого шлуночка при ожирінні ІІ-ІІІ ступеня характеризувалося зниженням концентрації ІФР-1, при цьому його мінімальне значення визначено у жінок з АГ та ожирінням ІІІ ступеня, коли превалювала ексцентрична гіпертрофія міокарда лівого шлуночка [44]. Патофізіологічні механізми ролі ІФР-1 у розвитку МС потребують подальшого вивчення [236, 238, 256]. ІФР-1 стимулює ангіогенез та утворення капілярів [93]. Скорочення вмісту ІФР-1 у крові супроводжується підсиленням апоптозу гладеньком'язових клітин і сприяє порушенню атеросклеротичної бляшки [74,93]. За даними міжнародних клінічних досліджень ІФР-1 відзначається анаболічними впливами та спроможний викликати гіпертрофію кардіоміоцитів, активацію синтезу білків міокарда, притримувати процеси апоптозу в міокарді, посилювати серцевий викид та скорочувальну здатність лівого шлуночка [93]. Необхідні подальші дослідження для вивчення значення ІФР-1 при ЦД 2 типу та розвитку макросудинних ускладнень [267]. Численні дослідження демонструють зв'язок між дефіцитом ІФР-1 і порушеннями ліпідного обміну, серцево-судинними захворюваннями, порушеннями метаболізму у хворих на ЦД 2 типу.

1.8 Перспективи ІФР - 1 у корекції ЦД 2 типу медикаментозними методами

Метою лікування пацієнта з ЦД 2 типу є досягнення максимального зниження сумарного ризику розвитку ускладнень ЦД 2 типу за рахунокдосягнення та підтримання цільового рівня визначених показників [87]. Всебічні цілі терапії при лікуванні ЦД 2 типу та модифікації факторів ризику, ефективного лікування супутніх клінічних станів спрямовані на корекцію метаболічних порушень та модифікацію способу життя пацієнтів, зокрема, усім особам з предіабетом рекомендовано модифікувати спосіб життя у зв`язку з високою ефективністю та безпекою цього заходу у зниженні кардіоваскулярного ризику та покращенні глікемічного профілю [87]. У тактиці ведення пацієнтів з АГ та ЦД 2 важливим принципом є індивідуалізований підхід у виборі цукрознижуючих, антигіпертензивних та гіполіпідемічних препаратів при обов'язковому використанні немедикаментозних заходів [56].

Препаратом вибору для лікування пацієнтів з ЦД 2 у поєднанні з АГ є метфомін, який достовірно впливає на зниження ризику інфаркту міокарда [56]. Завдяки активації синтезу ІФР-1 підсилюється життєздатність клітин та активується їх гіпертрофія. Поглиблене вивчення динаміки рівня ІФР-1 у крові дозволило встановити суттєві відмінності в динаміці цього показника залежно від виду терапії ЦД 2 типу. При застосуванні метформіну без гліклазиду в схемі комбінованої терапії ЦД 2 типу середній рівень ІФР-1 в крові після 12 місяців лікування достовірно знижувався з 166,8 нг/мл до 124,0 нг/мл, (р<0,05). При додаванні до метформіну препарату гліклазиду тривалої дії достовірних змін рівня ІФР-1 в крові у хворих через 12 місяців лікування не встановлено, рівень ІФР-1 в крові до лікування був 115,2 нг/мл, після лікування - 122,1 нг/мл (р<0,05) [91]. Попередні дані клінічних досліджень вказують, що ІФР-1 може бути ефективним варіантом в лікуванні МС. Проведений пошук даних в Medline для Pubmed, де визначалися питання доцільності та користі від використання замісної терапії ІФР-1 у пацієнтів з МС, показав, що можливості вивчати ІФР-1 в якості одного з ключових факторів в патофізіології МС у зв'язку з його впливом на обмін вуглеводів і ліпідів. У цьому огляді розглядався вплив ІФР-1 на обмін речовин і роль дефіциту ІФР-1 в розвитку МС. Запропоновано здійснювати замісну терапію ІФР-1 для відновлення фізіологічних рівнів без перевищення фізіологічних діапазонів [148].

У проведеному в Іспанії клінічному дослідженні вивчалися антиоксидантні, анаболічні та метаболічні ефекти замісної терапії ІФР-1 в малих дозах. Низькі замісні дози ІФР-1 позитивно вплинули на метаболізм глюкози, стан ліпідного обміну, підвищення рівня тестостерону в крові, нормалізацію активності антиоксидантних ферментів [189]. У іншому дослідженні відзначено, що у пацієнтів з ЦД 2 типу глікемічний контроль поліпшується при замісній терапії ІФР-1 [267]. Встановлено, що підшкірне введення рекомбінантного людського ІФР-1 протягом 6 тижнів значно знижує рівень ГКН. Рівень НbA1с, який на початку лікування складав 10,4%, знизилася до 8,1% в кінці терапії [267]. Підшкірне введення ІФР-1 у окремих пацієнтів з ЦД 2 типу підвищує чутливість до інсуліну. Лікування з ІФР-I добре переносилося, і всі суб'єкти повідомили про клінічне поліпшення, зокрема рівень HbA1с був знижений з 8,5% до 7,1% (р<0,03) з тенденцією до зниження середнього рівня ГКН [234].

Високий вміст вітаміну D та кальцію позитивно впливає на метаболізм глюкози [212]. Здорове харчування, яке пов'язане з більш низьким ризиком розвитку ЦД 2 типу та АГ повинно включати споживання молока низької жирності, яке має деяку кількість IФР-1.

1.9 Способи корекції метаболічних порушень у хворих на артеріальну гіпертензією

Відповідно до Наукової угоди AHA/ADA щодо профілактики серцево-судинних захворювань у пацієнтів з ЦД 2 типу встановлено основні рекомендації, серед яких виділено додержання дієти, контроль маси тіла, глікемії, АТ, ЗХС [84]. Дієти повинні бути спрямовані на зниження калорійності раціона, контроль за споживанням вуглеводів. Дієтичний план для пацієнтів з ЦД 2 типу повинен відповідати загальним принципам здорового харчування містити вуглеводи із фруктів, овочів, цільнозернових продуктів і бобових (з високим вмістом клітковини та низьким глікемічним індексом), скорочення споживання солі, включити у раціон молоко з низьким вмістом жиру та риб'ячий жир, рівень споживання насичених і транс-жирних кислот також мусить контролюватися.

У короткостроковій перспективі включений в навчальні консультації самоконтроль рівня глюкози в крові як доповнення до стандартної терапії може сприяти поліпшенню глікемічного контролю у пацієнтів з ЦД 2 типу [241,268,269]. Заходи корекції способу життя у пацієнтів з предіабетом та ЦД 2 типу, згідно уніфікованого клінічного протоколу первинної та вторинної спеціалізованої медичної допомоги "Цукровий діабет тип 2" корекція харчування полягає у досягненні цільового рівня ГКН особи з предіабетом і ЦД 2 типу, які повинні дотримуватися індивідуальної дієти, моніторингу споживання вуглеводів. Облік у осіб з ЦД 2 типу глікемічного індексу продуктів і глікемічного навантаження; приймання харчових волокон; питома вага начисених жирів повинна складати менше 7% від загальної калорійності щоденного раціону [87].

Мета-аналіз Янсена (Janssen) порівнював вплив самоконтролю крові і сечі на рівень глікемії, хоча і в непрямому порівнянні [203].

Дослідження Редмона (Redmon) надавало звіт про комбіновані заходи, періодичну низькокалорійну дієту з використанням замінників їжі протягом 1 тижня кожні 2 місяці та використання замінників їжі між тижнями низькокалорійної дієти. Група порівняння отримала індивідуальний дієтичний план з дефіцитом енергії 500-1000 ккал на добу. Дослідження показало, що за 1 рік спостереження, група комбінованої терапії мала втрату маси тіла 7,3±1,3 кг порівняно з 0,8±0,9 кг в групі стандартної терапії (р<0,001), а найбільша втрата маси тіла відбувалась у періоди з низькокалорійною дієтою, а між цими періодами спостерігалось деяке збільшення маси тіла [233].

При дослідженні особливостей харчування та ускладнення при ЦД 2 типу, зміни АТ були зафіксовані у пацієнтів з систолічним АТ нижче 130 ммрт. ст. У жінок відбувалося зниження з 15,8% на початку дослідження до 8,8% після 6,5 років спостереження. Частка хворих з діастолічним АТ нижче 80 мм рт. ст. знизилася з 26,2% до 21,4% серед чоловіків і з 31,6% до 28,1% серед жінок [210]. У клінічному дослідженні визначався ступінь дотримання пацієнтами рекомендацій ADA з харчування. Встановлено, що рівень дотримання рекомендацій був низьким, тільки 26,6% пацієнтів споживали рекомендовану кількість насичених жирних кислот, 13,0% споживали рекомендовані ?10% калорійності добового раціону з поліненасичених жирів, а 38,5% осіб споживали рекомендовані ?60% від калорійності добового раціону з вуглеводів і мононенасичених жирів. Встановлено, що у 53,6% хворих співвідношення споживаних поліненасичених жирних кислот та насичених жирних кислот становило менше 0,4, що сприяло тому, що ризик розвитку діабетичних ускладнень був у 3,4-8,2 рази більшим, а у 30,1% - співвідношення мононенасичених та насичених жирних кислот становило менше 1,5, що у 3,6-4,7 рази підвищувало ризик розвитку ускладнень ЦД 2 типу [210].

У рандомізованому клінічному дослідженні протягом 3 місяців вивчалися короткострокові впливи низьковуглеводної дієти у порівнянні з дієтою з низьким вмістом жирів у пацієнтів з ЦД 2 типу та ожирінням. Середній показник зниження маси тіла при низьковуглеводній дієті був значно вищим (3,55±0,63 кг р<0,05), ніж у осіб, які дотримувалися низькожирової дієти. (0,92±0,40 кг р<0,05). При низьковуглеводній дієті рівень HbA1с знизився від вихідного рівня 9,00±0, 20% до 0,55±0,17%, але статистичної значущості ці результати не мали. При низькожировій дієті рівень HbА1с знизився від вихідного 9,11±0,17% до 0,23±0,13% (р<0,05) [177].

У дослідженні Барнарда (Barnard) та співавт. порівнювалися дієти зі зниженим вмістом жирів та низькокалорійні дієти, де визначався вплив на зміну маси тіла та глікемічний контроль низькожирової вегетаріанської дієти та дієти, розробленої відповідно до настанов ADA. У ньому брали участь 99 пацієнтів з ЦД 2 типу, період спостереження складав 22 тижні. Дослідження показало, що маса тіла знижувалася в обох групах: на 5,8 кг у групі низькожирової вегетаріанської дієти і на 4,3 кг у групі з дієтою ADA, але ця різниця не була статистично значущою (р=0,082). За період спостереження 43% учасників, які дотримувалися низькожирової вегетаріанської дієти та 26% учасників групи з дієтою ADA скоротили прийом діабетичних препаратів. Серед учасників, які не змінювали принципів лікуванням зниження маси тіла при низькожировій вегетаріанській дієті склало 6,5 кг групі, а при дієті ADA 3,1 кг, (р<0,001), ІМТ знизився на 2,1 кг/м2 при вегетаріанській дієті, та на 1,5±1,5 кг/м2 при дієті ADA (р=0,08) [157].

Клінічне дослідження Бернарда (Barnard) відзначило, що нормалізація рівня HbA1с в обох групах була статистично значущою рівень HbA1с у групі з вегетаріанською дієтою знизився на 0,96% (р<0,0001), а у групі з дієтою ADA знизився на 0,56% (р<0,05) [157].

Рандомізоване клінічне дослідження, проведене Лі (Li), що порівнювало режим харчування на основі соєвих продуктів з режимом індивідуальної дієти, не виявило зміни АТ під час дослідження [210].

Значних відмінностей ліпідних параметрів між групами в процесі аналізу результатів контролю ліпідів крові не помічено, але існували відмінності в групах порівняно з вихідними показниками. Рівень ХСЛПНЩ знизився на 11,04 мг/дл за 3 місяці (р=0,024), а через 12 місяців різниця відносно вихідного рівня зменшилась до 6,10 мг/дл (р=0,255). Рівень ХСЛПВЩ за 12 місяців знизився на 0,97 мг/дл (р=0,345). У групі з індивідуальним планом харчування після початкового зменшення за 3 або 6 місяців через 12 місяців спостерігалося збільшення рівня ЗХС на 5,26 мг/дл (р=0,396), ХСЛПНЩ на 8,76 мг/дл (р=0,129) і ХСЛПВЩ на 2,26 мг/дл (р=0,012) [210]. Дробне харчування може бути корисною стратегією для профілактики метаболічних порушень, та може допомогти коригувати споживання їжі у тих пацієнтів, які вже страждають від ожиріння та ЦД 2 типу [152].

У табл.1.1 подано узагальнення результатів зі зниження маси тіла і контролю глікемії за міжнародними рандомізованими клінічними дослідженнями.

Таблиця 1.1. Узагальнення результатів зі зниження маси тіла і контролю глікемії за міжнародними рандомізованими клінічними дослідженнями

РКД

Термін

Напрями порівняння

Маса тіла / ІМТ

Контроль глікемії

Redmon

[233]

1 рік

Сибутрамін + Низькокалорійна дієта + заміна їжі

Індивідуальна дієта

Зниження маси тіла значно вище

в групі комбінованого підходу

Рівень HbA1снижче в групі комбінованого підходу*

Daly [177]

3 місяці

Дієта з низьким вмістом вуглеводів

Знежирена дієта із зменшеними порціями

Зниження маси тіла значно вище в групі низьким вмістом вуглеводів

Рівень

HbA1с = НЗ

Barnard [157]

22 тижні

Знежирена вегетаріанська дієта

Дієта за рекомендаціями ADA

Маса тіла = НЗ

Рівень

HbA1с = НЗ

Li

[210]

1 рік

Заміна харчування соєвим продуктами

Індивідуальна дієта

Маса тіла ІМТ = НЗ

Рівень HbA1с значно нижче в групі заміни харчування

*Зниження маси тіла на 5 кг через 1 рік пов'язане з 0,4% зниженням рівня HbA1с.

Як видно з табл. 1.1, в проведених дослідженнях підтверджено позитивний вплив запропонованих AHA/ADA рекомендацій щодо профілактики ССЗ у пацієнтів з ЦД 2 типу.

У клінічному дослідженні з 4 річним терміном спостереження вивчався зв'язок між харчовими звичками і довгостроковим збільшенням маси тіла. Для участі в дослідженні залучено 97 осіб з ЦД 2 типу. За результатами клінічного дослідження встановлено, що в кінці періоду спостереження, середня зміна маси тіла у чоловіків складала +1,3±5,4 кг, а у жінок спостерігалося зниження маси тіла в середньому на - 1,1±5,0 кг. Величина ІМТ збільшилася у чоловіків на 0,42±1,76 кг/м2 і зменшилась у жінок на 0,40±1,89 кг/м2 [266]. У США проведене спостережне дослідження за програмою Kaiser Permanente Medical Care Northern California diabetes registry. Відносний ризик пов'язаний з 1% підвищенням рівня HbA1с, 10% концентрацією HbA1с пов'язаний з 1,6 кратним підвищенням ризику серцевої недостатності. Модель скоригована з урахуванням віку та статі, рівня освіти, шкідливих звичок, АГ, ожиріння, вживання кардіопротекторних препаратів, тривалості ЦД 2 типу протягом періоду спостереження [200].

У рамках комплексної програми Європейського товариства кардіологів з профілактики ССЗ проведено дослідження EURO ASPIRE для оцінки впровадження рекомендацій у клінічну практику. У дослідженні взяло участь 8966 осіб. Встановлено, що положення ІІІ рекомендацій Європейського товариства кардіологів з контролю за АТ на рівні менше 140/90 мм рт. ст. виконуються лише 50% пацієнтів [90]. Визначення гендерних відмінностей щодо контролю АТ серед корейських діабетиків показало, що неконтрольована АГ притаманна чоловікам, тоді як жінки більше усвідомлювали необхідність контролю за АТ (бльш високо освічені жінки були більш схильні мати контрольовану гіпертонію) [124]. Рівень ЗХС менше 4,5 ммоль/л виявлений у 49%, рівень ХСЛПНЩ менше 2,5 ммоль/л - у 55% обстежених. Серед пацієнтів з ЦД 2 типу рівень ГКН нижче 7,0 ммоль/л встановлений тільки у 27% пацієнтів [90]. Раціональна дієта і фізичні тренування - найкращий метод профілактики хвороб, асоційованих з ЦД 2 типу [26]. Профілактика ССЗ при ЦД 2 типу залишається основним напрямом у корекції факторів ризику як ССЗ та і ЦД 2 типу при прогнозуванні їх поєднаного перебігу.

1.10 Рекомендації з профілактики цукрового діабету 2 типу

Сучасне визначення ЦД 2 типу за клінічними критеріями згідно ВООЗ та АДА базується на рівні глікемії, при якому з'являються ознаки ретинопатії, але макросудинні ускладнення з'являються раніше і нерідко вже присутні на час виявлення ЦД 2 типу за допомогою сучасних глікемічних критеріїв [110].

У табл. 1.2 подано алгоритм первинної профілактики та діагностики ЦД 2 типу.

Таблиця 1.2. Алгоритми первинної профілактики та діагностики ЦД 2 типу

1. Виявлення факторів ризику ЦД 2 типутаїх оцінка

Провести оцінку знань, обізнаності, дізнатись відношення і уявлення про фактори ризику ЦД 2 типу в пацієнта будь-якого віку з надмірною масою тіла або ожирінням і одного та більше додаткових факторів ризику ЦД 2 типу, а також у пацієнтів з помірним, високим та дуже високим ризиком ЦД 2 типу.

Проведення відповідного тестування

Результати проведених тестів

не відхиляються від норми

Помірний, високий та дуже високий ризик розвитку ЦД 2 типу та/або предіабет

...

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2025, ООО «Олбест» Все наилучшее для вас