MCP-1 продукується різними клітинами, у тому числі, моноцитами, Т-лімфоцитами, фібробластами, ендотеліальними клітинами судин, епітеліальними та гладком'язовими клітинами бронхів [88]. MCP-1 є ефективним хемоатрактантом для моноцитів, активованих CD4 та CD8 Т-лімфоцитів, зв'язуючись з ними за допомогою рецептору CCR2. У результаті зв'язування клітини зсуваються в напрямку вогнища запалення. Крім того, MCP-1 може індукувати експресію інтегринів, які необхідні для хемотаксису [26, 161]. МСР-1 є не тільки хемоатрактантом, що забезпечує міграцію та екстравазацію мононуклеарних клітин у вогнище запалення, але й медіатором запалення, активуючи при цьому резидентні клітини.

Дослідження рівнів МСР-1 при ревматоїдному артриті вказує на підвищення його рівнів, окрім цього, зафіксовано зворотний кореляційний зв'язок рівнів МСР-1 та ЕЗВД, що підтверджує його участь у патогенетичних механізмах розвитку дисфункції ендотелію [107].

Ohlsson S. та співавт. [135], проведено дослідження рівнів МСР-1 у сечі у дітей з ANCA-асоційованим васкулітом дрібних судин. Відмічено підвищення рівнів МСР-1 у сечі хворих на ANCA-асоційований васкуліт дрібних судин та ступінь екскреції вірогідно корелювала з результатом захворювання, враховуючи критичне ушкодження та смерть. Зв'язок несприятливого прогнозу був сильніший із МСР-1, ніж зі звичайними маркерами захворювання, таких як СРБ та ANCA.

Ряд авторів вказує на те, що 1,25 (ОН)₂D3 знижує синтез MCP-1 та інших прозапальних медіаторів преадіпоцитами й зменшує міграцію моноцитів. Таким чином, порушуючи згубний цикл набору макрофагів, вітамін D3 може сприяти зменшенню розповсюдження жирової тканини при ожирінні, тим самим знижуючи ризик інсулінорезистентності та судинної дисфункції [93].

Встановлено, що будь-яке пошкодження клітин паренхіми нирок, у тому числі компонентами протеїнурії, призводить до продукції ними медіаторів запалення. Під впливом прозапальних цитокінів, стимулюється продукція моноцитарного хемоатрактантного протеїну 1, який забезпечує міграцію лейкоцитів і моноцитів у місце ушкодження та формування запального інфільтрату. Основними джерелами МСР-1 у сечі вважаються клітини тубулярного епітелію [28].

Під впливом MCP-1 відбувається проліферація гладких м'язів судин, секреція ними прозапальних цитокінів, що сприяють прогресуванню ниркового захворювання за рахунок судинного ушкодження. Встановлено залучення МСР-1 в процеси інтерстиціального фіброзу і гломерулосклерозу. Цей протеїн стимулює вироблення тубулярними епітеліальними клітинами основного профіброгенного цитокіну - трансформуючого фактору росту бета 1 (TGF-в1) [98, 156].

Недавні дослідження вказують на роль МСР-1 при різних станах: імунодефіцитних захворюваннях [71, 149, 170], ожирінні [74, 83, 110], цукровому діабеті [69, 99, 116, 120, 158], серцево-судинних захворюваннях [96, 106, 165], бронхіальній астмі [125, 155]захворюваннях нирок [80, 85]та онкологічних захворюваннях [124, 126].

Таким чином, здається можливою участь вищевказаних патологічних механізмів у патогенезі геморагічного васкуліту, враховуючи імунокомплексну природу захворювання, яке відноситься до системних захворювань та розвиває патологічний процес на ендотелії. Порушення функції ендотелію, як відображено нами в огляді, має значну роль у патогенезі багатьох захворювань. Але на сучасному етапі не достатньо вивчені патогенетичні механізми формування ендотеліальної дисфункції при геморагічному васкуліті у дітей. Також не розроблено алгоритми ранньої клініко-лабораторної діагностики патологічного процесу та профілактичні заходи, що дали б змогу попередити рецидиви захворювання, виникнення ускладнень та перехід у хронічну форму.

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ

Робота виконувалась впродовж 2013-2016 рр. в умовах гематологічного та педіатричного відділень КУОЗ «Харківська міська клінічна дитяча лікарня №16» (головний лікар - Харченко Т.В.), що є клінічною базою кафедри педіатрії №2 Харківського національного медичного університету, а також у центральній науково-дослідницькій лабораторії Харківського національного медичного університету (зав. лабораторії - Іваненко Т.О.).

2.1. Об'єкт дослідження

Комісією з біоетики Харківського національного медичного університету (протокол № 6 від 1 червня 2016 р.) встановлено, що проведені дослідження відповідали етичним принципам медичного дослідження, які проводиться на людях. Роботу було проведено відповідно до вимог Європейської конвенції по захисту хребетних тварин (Страсбург, 18.03.1986 р.), директиви Ради Європейського економічного товариства по захисту хребетних тварин (Страсбург, 24.11.1986), закону України «Про лікарські засоби», 1996, ст. 7, 8, 12, принципам ІСН GСP (2008 р.), GLР (2002 р.), «Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань» та «Типового положення про комісію з питань етики», затверджених наказами МОЗ України № 523 від 12.07.2012 р. та № 616 від 03.08.2012 Дослідження виконувалося з мінімальними психологічними втратами з боку пацієнтів. Пацієнти були повністю інформовані про методи та об'єм досліджень.

До дослідження увійшло 77 дітей віком від 1 до 18 років. З них 60 хворих на ГВ (25 дівчат та 35 хлопчиків), які перебували на лікуванні у КЗОЗ «Харківська міська клінічна дитяча лікарня №16». Діагноз захворювання верифікували та встановлювали за допомогою загальноприйнятих клініко-лабораторних та інструментальних показників згідно протоколу МОЗ України №676 від 12.10.2006 року «Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим із васкулітом Шенлейн-Геноха (геморагічній васкуліт, пурпура Шенлейн-Геноха) (ВШГ)».

До основної групи увійшли діти, хворі на геморагічний васкуліт, віком від 1 до 18 років зі шкірною, шкірно- суглобовою, змішаною та змішаною з ураженням нирок формами; з І, ІІ та ІІІ ступенем активності та мають гострий, рецидивуючий та затяжний перебіг захворювання.

2.2. Методи дослідження

Основними методами дослідження стало ретельне вивчення скарг, анамнезу життя, анамнезу захворювання, дані об'єктивного дослідження, клініко-лабораторні та інструментальні дані.

Під час збору скарг та анамнезу захворювання намагались з'ясувати з чим пов'язане його виникнення. Вивчення анамнестичних даних хворих включало відомості про перебіг вагітності матері, розвиток дитини на першому році життя, особливості вигодовування, перенесені захворювання, дані про спадкові й сімейні захворювання, інформацію про алергійний статус. Особлива увага приділялася супутнім соматичним захворюванням та наявності хронічних вогнищ інфекції. Оцінку фізичного розвитку проводили згідно стандартних методик [50].

Клінічні дослідження крові й сечі проводили за загальноприйнятими методами (В.Е. Предтеченський, 1960). Біохімічні дослідження крові: рівні глікопротеїдів та серомукоїдів - уніфікованим орциновим методом після гідролізу сірчаною кислотою (В.В.Меньшиков, 1987); вміст загального білка в сироватці крові - уніфікованим біуретовим методом (В.Г. Колб, В.С. Камишніков, 1972), фракціонування білків - методом горизонтального електрофорезу, стан систем зсідання та протизсідання крові оцінювали за аутокоагуляційним (АКТ) тестом (З.С.Баркаган, 1975), визначали показники А - згортаючи активність на другій хвилині (%), МА - максимальну згортаючу активність (%), Т1 - час досягнення половини максимальної згортаючої активності (у хвилинах), Т2 - час досягнення максимальної активності (в хвилинах), ІІТ - індекс інактивації тромбопластина, як показник активності антитромбіна ІІІ (у.о.), Ф - фібриноліз (у хвилинах), а також протромбіновим індексом (ПТІ)- за Quick (1943) та рівнями фібриногену крові - за Rutberg (1959); стан тромбоцитарного ланцюга гемостазу характеризували за кількістю тромбоцитів в периферійній крові, адгезивності та агрегації їх (В.В.Меньшиков, 1987); обстеження на LE клітини (метод Цинкхома-Конли в модифікації Е.Н. Новоселовой.); рівень сечової кислоти крові визначали уніфікованим фосфорно-вольфрамовим методом; функціональні проби печінки, групу крові.

При залученні нирок у патологічний процес проводили оцінку їх функцій, дослідження сечі за Зимницьким, визначався рівень сечовини та креатиніну в сироватці крові та кліренсу ендогенного креатиніну - за А. Гіттером, Л. Хейльмейером (1966), прив'язаного до стандартної поверхні тіла, ШКФ розраховували за формулою Шварца.

Мікробіологічне обстеження зіву проводилося всім хворим: посів на тверді й рідкі середовища з наступним виділенням збудника. Збільшення мікрофлори визначали методом культивування на селективних живильних середовищах.

Дослідження стану клітинної, гуморальної ланок імунітету та фагоцитозу. Визначення субпопуляцій Т- і В-лімфоцитів (CD3, CD4, CD8, CD16, CD22) в абсолютних та відносних величинах методом їх визначення за допомогою діагностикума «НВЛ Гранум» (Україна), рівнів Ig A, Ig M, Ig G сироватки крові методом G.Mancini (1965) за допомогою реагентів ФГУП «НПО «Микроген» (МЗ РФ Росія), циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) за методом V. Haskova et al. у модифікації Ю.А. Гриневича й А.Н. Алфьорова (1978), показники фагоцитозу (нейтрофіли фагоцитуючі, фагоцитарне число та індекс активності нейтрофілів) за принципом здатності поліморфноядерних лейкоцитів та моноцитів периферичної крові пов'язувати на своїй поверхні, поглинати і перетравлювати мікробну тест-культуру, NST-тесту за Стюарт (1975) в модифікації Б.С. Нагоєва (1983)). Розраховували середній цитохімічний коефіцієнт (СЦК) вмісту мієлопероксидази (МП) в нейтрофілах за методом Грехема-Кнолля та середній цитохімічний коефіцієнт вмісту лізосомально-катіонних білків (ЛКБ) за методом М.Г. Шубіча (Д.В. Белокриницкий, 1987). Визначення активності ФВ проводили за ристоцетиновим тестом методом агрегації [6, 42].

Визначення МСР-1 у сироватці крові проводилось за допомогою імуноферментного набору для кількісного визначення людського MCP-1 Bender MedSystems GmbH, (Австрія) в сироватці крові за наявною інструкцією на додаваних реагентах. Результати виражали в пг/мл.

Вміст оксиду азоту в сироватці крові вимірювали за концентрацією його стабільних метаболітів оксиду азоту - NO₂, NO₃ та S-нітрозотіолу [21]. Усім дітям спектрофотометричним методом визначали рівні NO₂ та NO₃ за допомогою реактиву Гриса з сульфаніловою кислотою та 1-нафтоламіном. Результати виражали в мкмоль/л. S-нитрозотіол визначали за допомогою спектрофотометричного виміру нітриту, присутнього в зразку до і після додавання Hg 2+, яка, діючи як специфічний руйнівник S-N зв'язку, каталізує вивільнення з S-нитрозированих тіолів оксиду азоту, який, окислюючись до NO₂, визначається за допомогою реактиву Гриса при 540 нм. До 0,5 мл досліджуваного зразка додавали 0,5 мл 0,2% HgCl2 в 1% розчині сульфаніламіду (досвід). До 0,5 мл досліджуваного зразка (сироватка, плазма, лімфа) додавали 0,5 мл 1% розчину сульфаніламіду в 0,5 М HCl (контроль). Обидві проби інкубували в темряві при 37°З впродовж 10 хвилин. Потім в обидві проби додавали по 0,5 мл 0,2% розчину N -(1-нафтил)-этилендіаміну. Після цього проби інкубували в темряві при 37°З впродовж 10 хвилин. Після цього зразки центрифугували при 10000g 10 хвилин для видалення осаду (за необхідності). Далі визначали оптичну щільність обох зразків при 450 нм. Розрахунок проводили за формулою: С= (Ео - Ек) / 50000, де С - концентрація S- нитрозотіолів, ммоль/л; Ео - екстинкція досвідченої проби; Ек - екстинкція контрольної проби; 50000 - коефіцієнт перерахунку.

Всім дітям основної та контрольної груп проведені ультразвукові дослідження з доплерографією згідно стандартних методик за допомогою апарату ULTIMA PA фірми «РАДМІР» м. Харків.

Для оцінки товщини комплексу інтима-медіа при дуплексному скануванні використовували стандартні УЗ-системи, оснащені ультразвуковим лінійним датчиком з частотою 7 МГц, вбудованим блоком ЕКГ і програмним забезпеченням для судинних досліджень. Вимірювання товщини КІМ проводили за стандартною методикою (P. Pignoli, 1986): у загальній сонній артерії на 1,0-1,5 см проксимальніше її біфуркації по задній (по відношенню до датчика) стінці артерії. У нормі сонні артерії мають прямолінійний КІМ однорідної структури і ехогенності, складається з двох чітко диференційованих шарів - ехопозитивної (білої) інтими і ехонегативної (темної) медії, поверхня її рівна.

Також проводили пробу з реактивною гіперемією або визначення ендотелій-залежної вазодилатації плечової артерії за методикою D. Celermajer та співавт. (1992). Дослідження проводиться в положенні хворого на спині після 10-15 хвилинного відпочинку. Датчик розташовували у поздовжньому напрямку на фіксованій ділянці верхньої (найчастіше на 2-15 см вище ліктьової ямки) кінцівки. Швидкість кровотоку вимірювали доплерівським методом одним лінійним датчиком. Діаметр судини визначали як відстань між проксимальним і дистальним по відношенню до датчика допплерівського сигналами. Об'ємні показники кровотоку за допомогою відповідних формул розраховували виходячи з діаметру артерій (площі перерізу артерії - S = 3D2p / 4) і швидкості кровотоку. Протягом всього дослідження датчик не зміщувався. Діаметр судини оцінювали строго в одному й тому ж місці. Одночасно здійснювали паралельну реєстрацію І відведення ЕКГ.

Хворому аускультативним способом вимірювали артеріальний тиск. Потім вимірювали діаметр артерії (відстань між протилежними стінками артерії). Вимірювання проводили в фазу систоли, відповідної зубцю Т на ЕКГ, в декількох послідовних циклах. У манжеті нагнітався тиск, рівний систолічному + 50 мм рт. ст., на 5 хвилин. Рівно через 5 хвилин прибирався тиск. Відразу ж проводилось вимірювання діаметра артерії. Потім діаметр артерії вимірювався через 30 с та 60 с. Використання 7-8 Мгц датчиків дозволяв оцінити діаметр з точністю до 0.1-0.2 мм. При цьому помилка вимірювань, розрахована на "фантомах" - штучних моделях судин з відомим діаметром, зазвичай не перевищує 1-3%.

Нормальною реакцією прийнято вважати дилатацію артерії на тлі реактивної гіперемії більш ніж на 10% від вихідного діаметра, менше її значення або вазоконстрикція вважається патологічною. Зміни діаметра судини оцінювали в процентному відношенні до вихідної величини. Коефіцієнт дилатації (КД) плечової артерії обчислювався за формулами:

· КД₃₀=((d₃₀*d₀)/ d₀)*100, (2.1)

де d₃₀ - діаметр плечової артерії на 30 с після оклюзії, d₀ - вихідний діаметр плечової артерії;

· КД₆₀=((d₆₀*d₀)/ d₀)*100, (2.2)

де d₆₀- діаметр плечової артерії на 60 с після оклюзії, d₀ - вихідний діаметр плечової артерії.

Також оцінювались параметри периферичного судинного опору: індекс периферичного опору, або індекс резистивності, або індекс Pource-lot (RI), пульсаційний індекс, або індекс пульсації, або індекс Gosling (PI), систолодіастолічне співвідношення (SD).

Індекс периферичного опору визначали за формулою:

RI=(Vps-Ved)/Vps (2.3)

RI- індекс периферичного опору, Vps- максимальна систолічна швидкість кровотоку, Ved- максимальна діастолічна швидкість кровотоку.

Індекс пульсації вираховувався:

PI=(VpsVed)/TAMX (2.4)

Дослідження проводили в динаміці: у гострий період геморагічного васкуліту (І період), коли клінічні та лабораторні ознаки були виражені найбільш яскраво та при виписці хворого зі стаціонару (ІІ період) та розвитку ознак клініко-лабораторної ремісії, або при розвитку ускладнень захворювання.

2.3 Контрольні дані

До контрольної групи увійшло 17 практично здорових дітей (10 хлопчиків та 7 дівчаток) віком від 4 до 17 років. На час огляду діти не мали скарг, клінічних ознак, анамнестичних даних, які б свідчили про наявність будь-якого хронічного захворювання. Фізичний розвиток дітей відповідав віковим нормам.

Основні показники складу периферійної крові у практично здорових дітей наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Основні показники периферійної крові у дітей групи контролю, (Me(Lq;Uq))

Продовження таблиці 2.1

У обстежених дітей контрольної групи не спостерігалось відхилень у окремих біохімічних показниках крові (табл. 2.2), які співпадали з нормою.

Таблиця 2.2

Основні показники біохімічних досліджень у дітей групи контролю, (Me(Lq;Uq))

У дітей групи контролю перевірено стан системи гемостазу. Відхилень знайдено не було, та показники співпадали з заявленими нормативами (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Основні показники системи гемостазу у дітей групи контролю, (Me(Lq;Uq))

Діти, які увійшли до групи контролю, обстежені для визначення рівнів показників клітинного та гуморального ланок імунітету та фагоцитозу (табл. 2.4). Дані співпадають з нормативами.

Таблиця 2.4

Показники клітинної та гуморальної ланок імунітету та фагоцитозу у дітей групи контролю, (Me(Lq;Uq))

Продовження таблиці 2.4

Результати, отримані під час обстеження 17 дітей віднесених до групи контролю, прийняті нами в якості нормальних показників рівнів МСР-1, метаболітів оксиду азоту (N0₂, NO₃, S-нітрозотіол), фактору Віллебранда (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Показники рівнів рівнів МСР-1, метаболітів оксиду азоту (N0₂, NO₃, S-нітрозотіол), фактору Віллебранда в сироватці крові у дітей групи контролю, (Me(Lq;Uq))

Також усім 17 дітям групи контролю проведене комплексне доплерехографічне обстеження параметрів гемодинаміки плечової артерії, ендотелій залежну дилатацію плечової артерії за загальновизнаною методикою Целемайєра-Соренса з датчиком дуплексного сканування 7,5 Гц, та аналіз структурно-функціонального стану судин у відповідності до розмірів комплексу інтима-медіа загальної сонної артерії (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Показники гемодинаміки, ендотелій залежної дилатації плечової артерії та КІМ ОСА у дітей групи контролю, (Me(Lq;Uq))

2.4. Методи статистичного аналізу

Статистичний аналіз даних проводили за допомогою статистичних пакетів „EXCELL FOR WINDOWS” та „STATISTICA 7.0. FOR WINDOWS”. Перевірка розподілу на відповідність закону Гаусса виконувалася за допомогою одного з критеріїв: Шапіро-Вілка або ч2 Пірсона. Для виборок з розподілом, що не відповідає закону Гаусса, визначали медіану (Me) й інтерквартильний розмах (Lq - нижній квартиль; Uq - верхній квартиль). Для порівняння двох виборок - непараметричний U-критерій Манна-Уітні (MW). Різницю параметрів, що порівнювали за двома точками, вважали статистично значущою при р < 0,05. Під час зіставлення показників, які характеризувалися порівнянням більше ніж 2 точок, використовували дисперсійний аналіз Краскла-Уолліса, а відмінності вважали вірогідними з урахуванням поправки Бонферроні (при р^=p/k, де k - кількість парних порівнянь). При порівнянні декількох груп із загальним контролем поправку Бонферроні обчислювали за формулою p'=p/m-1 , де m - кількість груп в експерименті.

Для чинників, що мали статистичну значущість (р<0,05), було розраховано відносний ризик (RR) виникнення події з визначенням 95% інтервалу надійності.

Оцінку зв'язку між рядами показників проводили за допомогою методів рангової кореляції Спірмана (r). Бісеріальний коефіцієнт кореляції (rbs) використовували для оцінки зв'язку між якісними та кількісними ознаками.

Побудова логістичної регресійної моделі здійснювалося методом покрокового виключення прогностичних факторів з визначенням мінімального набору предикторів за оцінкою квадрата Нейджелкерка (значення коефіцієнта детермінації R 2, що показує частку впливу всіх предикторов моделі на дисперсію залежною змінною). Якість створеної моделі перевіряли за допомогою процента конкордації (Percent Concordant - РС).

Використані різноманітні статистичні методи й показники дозволили досить детально проаналізувати багато взаємозв'язків (чи їх відсутність) з високим ступенем статистичної значущості одержаних результатів. Логіка математично-статистичного аналізу, інтерпретація конкретних кількісних параметрів базувалися на загальноприйнятих положеннях медичної та біологічної статистики [4, 39, 40].

РОЗДІЛ 3
КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ ХВОРИХ НА ГЕМОРАГІЧНИЙ ВАСКУЛІТ

При надходженні до стаціонару встановлено, що у 57 (95,0±2,81%) дітей загальний стан був середньої важкості та у 3 (5,0±2,81%) - важкий. Аналізуючи скарги дітей з'ясовано, що у 25 (42,0±6,3%) дітей відмічалося підвищення температури тіла до субфебрильних та фебрильних цифр. 60 (100%) дітей скаржились на наявність геморагічного висипу, 50 (83,3±4,8%) дітей пред'являли скарги на біль та набряк суглобів, 25 (42,0±6,3%) дітей відмічали скарги з боку ШКТ у вигляді болі в животі, нудоти, блювоти та послаблення стулу та у 37 (61,6±6,2%) хворих спостерігали загальні скарги у вигляді головного болю, слабкості та зниження апетиту.

Таблиця 3.4

Частота клінічних синдромів геморагічного васкуліту у дітей

Як свідчать дані табл. 3.4, шкіряний синдром реєстрували у всіх дітей основної групи. Не на багато менше, а саме у 50 (83,3±4,8%) дітей зафіксований суглобовий синдром. Також з'ясовано, що майже у кожної 2 хворої дитини реєструвався абдомінальний синдром та у кожної 5 - нирковий синдром. Таким чином, дивлячись на представлені дані, число зареєстрованих синдромів більше числа дітей, які знаходились під наглядом, що пояснюється різноманітними варіантами поєднання синдромів у дітей , хворих на геморагічний васкуліт.

Під час розгляду нозологічної структури обстежуваних дітей, виявлено, що у 8 (13,3±4,3%) хворих зареєстрована шкірна форма захворювання, у 24 (40,0±10,0%) - шкірно-суглобова, у 19 (31,6±6,0%) - змішана форма ГВ та у 9 (15,0±4,6%) дітей - змішана форма з нирковим синдромом. У 40 (66,6±6,2%) дітей реєструвався гострий перебіг захворювання, у 3 (5,0±2,8%) - затяжний та у 17 (28,3±5,8%) - рецидивуючий перебіг ГВ. З табл. 3.5 видно, що гострий перебіг захворювання зустрічався переважно при шкірно-суглобовій та змішаній формах ГВ (77,5±6,6%), затяжний перебіг зафіксовано лише при змішаній та змішаній формах з нирковим синдромом та рецидивуючий перебіг захворювання, який зустрічався майже у третини хворих, найчастіше припадав на шкірну та шкірно-суглобову форму ГВ (70,5±11,0%).

Таблиця 3.5

Розподіл хворих за формою та перебігом геморагічного васкуліту

Примітка. * - % від загальної кількості хворих.

В залежності від виразності клінічних проявів захворювання та ступеня змін лабораторних показників (аналогічно критеріям Киселя-Джонса-Нестерова - при гострій ревматичній лихоманці) виділили І, ІІ та ІІІ ступень активності геморагічного васкуліту. З'ясовано, що з І ступенем активності спостерігали 19 (31,6±6,0%) хворих, 22 (36,6±6,2%) хворих - з ІІ ступенем та 19 (31,6±6,0%) хворих - з ІІІ ступенем активності захворювання. Як видно з табл. 3.6, серед дітей з І ступенем переважали хворі зі шкірно-суглобовою формою (52,6±11,4%), ІІ ступінь майже порівну розділили між собою шкірно-суглобова та змішана форми (40,9±10,1% та45,5±10,6% відповідно) та серед дітей з ІІІ ступенем активності переважали хворі зі змішаною формою з нирковим синдромом (47,7±11,4%), а діти зі шкірною формою з ІІІ ступенем активності не реєструвались.

Як відомо, шкірний синдром при геморагічному васкуліті є обов'язковим та являється «паспортом» даного захворювання. У всіх випадках висип проявлявся у вигляді симетричних плямисто-папульозних геморагічних висипань, які розташовувались у 60 (100,0%) хворих на нижніх кінцівках, у 36 (60,0±6,3%) хворих висип розповсюджувався на сідниці, у 21 (35,0±6,1%) хворого - на верхні кінцівки та у найбільш тяжких випадках (4 (6,6±3,2%) хворих) - на шию та обличчя. У 16 (26,6±5,7%) висип супроводжувався свербежем, у 12 (20,0±5,1%) хворих - печінням. У половини хворих (31 (51,6±6,4%)) висип носив зливний характер.

Таблиця 3.6

Розподіл хворих на геморагічний васкуліт за формою та активністю захворювання

Примітка. * - % від загальної кількості хворих.

Суглобовий синдром зустрічався другим за частотою у 50 (83,3±4,8%) хворих та виникав водночас зі шкірним. Клінічно даний синдром проявлявся артралгіями, набряком та обмеженням рухів. У 8 (16,0±5,1%) хворих зафіксована гіперемія уражених суглобів. Найбільш часто уражались гомілкові суглоби (47 (94,0±3,3%) хворих), на другому місці колінні суглоби - у 19 (38,0±6,8%) хворих, потім - променевозапястні (7 (14,0±4,9%) дітей) та лише у однієї дитини зафіксовано ураження ліктьового суглобу.

Абдомінальний синдром встановлено у 25 (42,0±6,3%) хворих, який проявлявся у всіх хворих вираженими схваткоподібними болями без чіткої локалізації. Крім цього у 8 (32,0±9,3%) хворих зареєстровані диспептичні розлади з боку ШКТ у вигляді нудоти та блювання та у 2 хворих - у вигляді послаблення стулу.

Нирковий синдром зустрічався у 9 (15,0±4,6%) хворих наряду з іншими трьома синдромами. Його наявність характеризувалась змінами в загальному аналізі сечі у вигляді гематурії, протеїнурії та циліндрурії, а також порушенням функції нирок з подальшим збільшенням значень креатинину, сечовини та зниженням швидкості клубочкової фільтрації.

3.2. Клініко-лабораторна характеристика дітей, хворих на геморагічний васкуліт, залежно від ступеня активності патологічного процесу

З урахуванням важкості перебігу та ступеня активності патологічного процесу всі діти були поділені на наступні групи: 1 група - пацієнти з легким перебігом захворювання або І ступенем активності (n=19), 2 група - діти із середньотяжким перебігом або ІІ ступенем активності ГВ (n=22) і 3 група - з важким перебігом або ІІІ ступенем активності (n=19). Розподіл хворих за віком і статтю в обстежуваних групах дітей представлений в табл. 3.7.

Як видно з табл. 3.7, серед дітей 1, 2 та...