Патогенетичні механізми функціональних порушень тромбоцитів за умов прогресування хронічної ішемії головного мозку

0

5

14-а

46,5

Р=0,029

39,5

54

6,698

34

60

Агрегація Тц не змінилася (n=3)

1-а

52

40

53

5,235

40

53

14-а

50

42

50

3,342

42

50

На момент початку лікування, агрегація в I і III квартилях сягала відповідно 40% і 53%, а на наприкінці лікування - відповідно 42% і 50%. Ще у 5 пацієнтів АТц підвищувалася. Отже, резистентність Тц до медикаментозної терапії мала місце у 8 (29,6%) пацієнтів з вихідною гіпо- та нормореактивністю Тц на ФАТ. Якщо судити з ФАТ-індукованої АТц в обох наведених підгрупах пацієнтів на момент виписки (відповідно 46,5 ± 6,7% і 50,0 ± 3,3%), то зберігається нормореактивність Тц стосовно ФАТ, а отже - ризик підвищення їх функції у випадку розвитку запалення після завершення стаціонарного лікування.

Таким чином, на момент завершення лікування встановлена різна функціональна активність вивчених рецепторів (Р2Y₁₂ і Р2Y₁, б2-адренорецептора і ФАТ-рецептора), асоційованих з G-білками внутрішньоклітинних сигнальних систем.

Чи означає це що функціональний стан (низький або високий) декількох рецепторів Тц збігається? Відповідь на дане питання дозволить класифікувати основні фенотипи Тц і наблизитися до розуміння індивідуальної реактивності організму пацієнтів при прогресуванні ХІМ.

Через 8-14 діб стандартної медикаментозної терапії у 27 обстежених пацієнтів виявлено шість фенотипів Тц, що відрізняються кластерами функціонального стану трьох основних рецепторів (пуринових рецепторів Р2Y₁ і P2Y₁₂, б2-адренорецепторів та ФАТ-рецепторів) (табл. 4.11). Причому 5 фенотипів повторювалися у 26 хворих з ДЕП III-ї стадії і у 1 пацієнта фенотип мав унікальне поєднання рецепторів в кластері - [АДФ(^) Адреналін (v) ФАТ (v)]. Найбільш часто (8 спостережень, 29,6%) зустрічався фенотип-1, який характеризується гіпореактивністю Тц щодо всіх трьох вивчених агоністів - кластер [АДФ (v) Адреналін (v) ФАТ (v)]. Нормореактивний фенотип-2 Тц - [АДФ (=) Адреналін (=) ФАТ (=)] виявлено у 6 (22,2%) пацієнтів. У 3 (11,1%) випадках мала місце гіперреактивність Тц до агоністів - кластер [АДФ (^) Адреналін (^) ФАТ (^)] - фенотип-3. У 5 випадках (18,5% спостережень) на тлі нормореактивності пуринових рецепторів виявлена гіперреактивність б2-адренорецепторів та гіпореактивність Тц відносно ФАТ-рецепторів - фенотип -4, кластер рецепторів [АДФ (=) Адреналін (^) ФАТ (v)]. Ще в 4 спостереженнях (14,9%) у порівнянні з попереднім фенотипом встановлено зміна сенситивності б2-адренорецептора - фенотип-5 [АДФ (=) Адреналін (v) ФАТ (v)], тобто мала місце гіпореактивність двох рецепторів з трьох. Тільки у 1 пацієнта (3,7%) відзначена гіпореактивність Тц відносно адреналіну і ФАТ, тоді як реакція Тц на АДФ була високою - кластер рецепторів [АДФ (^) Адреналін (v) ФАТ (v)]. При ДЕП II-ї стадії таких фенотипів налічувалося три. Прогнозувати функціональний статус таких Тц вкрай складно, що обґрунтовує необхідність моделювання ситуації in vitro.

Таблиця 4.11

Варіабельність функціонального стану рецепторів тромбоцитів при проведенні медикаментозної терапії у пацієнтів з ДЕП III-ї стадії

Фенотип Тц	Кластери рецепторів	Кількість спостережень
		ДЕП II-ї стадії (n=36)	ДЕП III-ї стадії (n=27)
1	АДФ (v) Адреналін (v) ФАТ (v)	18(50,0%)	8 (29,6%)
2	АДФ (=) Адреналін (=) ФАТ (=)	4 (11,1%)	6 (22,2%)
3	АДФ (^) Адреналін (^) ФАТ (^)	7 (19,4%)	3 (11,1%)
4	АДФ (=) Адреналін (^) ФАТ (v)	2 (5,55%)	5 (18,6%)
5	АДФ (=) Адреналін (v) ФАТ (v)	2 (5,55%)	4 (14,8%)
Кластери рецепторів не повторюються	АДФ (^) Адреналін (v) ФАТ (v) АДФ (^) Адреналін (^) ФАТ (v) АДФ (=) Адреналін (=) ФАТ (v)	1 (2,8%) 1 (2,8%) 1 (2,8%)	1 (3,7%) 0 0

Примітка: реакція Тц на ЕС₅₀ агоніста - -^ -гіперреактивність;

v-гіпореактивність, = - нормореактивність.

4.4 Відновлення функціональної активності Тц на фоні медикаментозної терапії у пацієнтів з дисциркуляторною енцефалопатією ІІІ-ї стадії

Традиційно функціональний статус Тц при аналізі ризику тромбогенеза оцінюється по реакції на один (АДФ), або декілька агоністів (колаген, тромбін, рістоміцин) і вкрай рідко - при одночасному впливі декількох агоністів (наприклад, АДФ + колаген, тромбін + АДФ). При цьому дослідники керуються уподобаннями в аналізі того чи іншого агоніста і вкрай рідко - вихідною інформацією про функціональний статус Тц. При такому підході велика ймовірність як випадкового потрапляння в кластер активних рецепторів, так і - помилки з вибором агоніста здатного запустити тромбогенез.

Вивчення фенотипу-1 [АДФ (v) Адреналін (v) ФАТ (v)] дозволяє відповісти на питання - чи можлива сумація ефектів декількох агоністів в умовах гіпореактивності трьох вивчених рецепторів?

За основу взяли встановлений факт взаємодії адреналіну і АДФ, у пацієнтів з ДЕП II-ї стадії. Проведене дослідження показало, що величина АТц при стимуляції субпороговою дозою адреналіну на 24% нижче (р = 0,002), ніж при дії субпорогової дози АДФ, і не розрізнялася при індукції Тц субпороговими дозами адреналіну і ФАТ (р = 0,945) (табл. 4.12). Отже, на даному фенотипі Тц підтверджується порівнянність реактивності б2-адренорецепторів та ФАТ рецепторів. При одночасному додаванні субпорогових доз адреналіну і ФАТ агрегація Тц не змінилася (95% ДІ 7,6% - 9,0%), тобто ефект сумації агоністів не відтворювався. Послідовне введення в суспензію Тц субпорогових доз АДФ, адреналіну і ФАТ супроводжувалося підвищенням АТц, яке перевищувало ізольований ефект АДФ в 2 рази (р = 0,008). Необхідно відзначити, що ефект субпорогової дози АДФ у пацієнтів з ДЕП III-ї стадії був на 25,7% менше (р<0,001), ніж такий у здорових осіб.

Таким чином, можна припустити, що реактивність пуринових рецепторів не досягала критичного рівня при якому сумація ефектів АДФ, адреналіну і ФАТ стає можливою.

Фенотип-2 [АДФ(=) Адреналін(=) ФАТ(=)] цікавий наявністю нормореактивності трьох вивчених рецепторів (табл. 4.13). Це дослідження є логічним продовженням попереднього, оскільки відкривається можливість аналізу взаємодії двох слабких агоністів (адреналіну і ФАТ) в умовах збереження оптимальної компенсаторної можливості Тц (аутокринної стимуляції). Встановлено, що у пацієнтів з ДЕП ІІІ-ї стадії реакція Тц при дії агоністів в субпорогових дозах, статистично значуще не відрізнялася від значень у контролі (Р_АДФ=0,830; Р_{Адреналін}= 0,852; Р_ФАТ=0,662). Аналіз довірчих інтервалів агрегації Тц підтверджує їх нормореактивний статус при індукції АДФ; у контролі АТц при дії субпорогової дози АДФ склала 14,0 ± 1,1% (95% ДІ 12% -17,1%). При цьому АДФ-індукована АТц була на 39,9% більше (р<0,001), ніж реакція Тц на адреналін і на 17,3% вище (р = 0,065), ніж на ФАТ.

Таблиця 4.12

Вплив субпорогової дози агоністів на функціональний статус тромбоцитів фенотипу-1 з кластером рецепторів [АДФ (v) Адреналін (v) ФАТ (v)]

Умови інкубації Тц	Агрегація Тц (%) (n=8)
АДФ (0,5 мкМ)	10,40±0,75 (95% ДІ 8,5-12,0%)
Адреналін (0,1 мкМ)	7,9±0,4 (95% ДІ 8,7-8,4%) РАДФ=0,002
ФАТ (30 мкМ)	8,0±0,8 (95% ДІ 5,3-8,7%) РАДФ=0,004 РАдреналін=0,945
Адреналін (0,1 мкМ) + ФАТ (30 мкМ)	8,35±0,33 (95% ДІ 7,6-9,0%) РАдреналін=0,148 Р ФАТ=0,099
АДФ (0,5 мкМ) + Адреналін (0,1 мкМ) + ФАТ (30 мкМ)	21,2±0,8 (95% ДІ 20,1-22,4%) РАДФ=0,008

Статистично значущих відмінностей агрегації при індукції Тц субпороговими дозами адреналіну і ФАТ не виявлено (р= 0,053). При одночасному додаванні субпорогових доз адреналіну і ФАТ агрегація Тц істотно підвищувалася (95% ДІ 19,3% - 21,5%), тобто відтворювався ефект сумації стимулюючої дії агоністів, який перевищував ізольований ефект АДФ на 51,4% (р = 0,002), адреналіну в 2,1 рази і ФАТ на 77,7% (р<0,001). Індукція Тц фенотипу-2 тією ж комбінацією агоністів (адреналін + ФАТ) в субпорогових дозах АТц була в 2,6 рази вище, ніж в фенотипі-1 (р <0,001).

Таким чином, при наявності нормореактивності пуринових рецепторів відтворюється взаємодія адреналіну і ФАТ, що сприяє підвищенню функціонального статусу Тц.

Таблиця 4.13

Вплив субпорогової дози агоністів на функціональний статус тромбоцитів фенотипу-2 з кластером рецепторів [АДФ (=) Адреналин (=) ФАТ (=)], (n=6)

Умови інкубації тромбоцитів	Агрегація тромбоцитів (%)
АДФ (0,5 мкМ)	14,2±0,8 (95% ДІ 11,6-16,0%)
Адреналін (0,1 мкМ)	10,15±0,65 (95% ДІ 8,7-12,3%) РАДФ0,001
ФАТ (30 мкМ)	12,1±0,9 (95% ДІ 9,8-15,0%) РАДФ =0,065; РАдреналін=0,053
Адреналін (0,1 мкМ)+ ФАТ (30 мкМ)	21,5±1,1 (95% ДІ 19,3-21,5%) РАдреналін0,001 РФАТ0,001; РАДФ=0,002

Фенотип-3 [АДФ (^) Адреналін (^) ФАТ (^)] характеризується гіперреактивністю всіх трьох рецепторів, що припускає можливість взаємодії різних агоністів у підвищенні функціональної активності Тц. АДФ-індукована АТц була на 51,6% більше (р = 0,015), ніж реакція Тц на адреналін і на 34,6% вище (р= 0,035), ніж на ФАТ (табл. 4.14). При одночасному додаванні субпорогових доз адреналіну і ФАТ АТц перевищувала ізольований ефект АДФ на 23,3%, адреналіну на 86,8% і ФАТ на 65,9% (р<0,001).

Таблиця 4.14

Вплив субпорогової дози агоністів на функціональний статус тромбоцитів фенотипу-3 з кластером рецепторів

[АДФ (^) Адреналин (^) ФАТ (^)], (n=5 )

Умови інкубації тромбоцитів	Агрегація тромбоцитів (%)
АДФ (0,5 мкМ)	28,8±3,0 (95% ДІ 22,5-37,1%)
Адреналін (0,1 мкМ)	19,0±2,3 (95% ДІ 13,3-24,8%) РАДФ=0,015
ФАТ (30 мкМ)	21,4±1,9 (95% ДІ 16,7-26,0%) РАДФ =0,035; РАдреналін=0,456
Адреналін (0,1 мкМ)+ ФАТ (30 мкМ)	35,5±3,0 (95% ДІ 22,5-37,0%) РАдреналін0,001 РФАТ0,001; РАДФ0,001

Наведені факти дозволяють припустити, що після завершення стаціонарного лікування у пацієнтів з ДЕП III-ї стадії при наявності вираженої компенсаторної реакції Тц (аутокринної стимуляції Тц), а також у разі підвищення концентрації адреналіну в крові (стрес-реакція) і ФАТ (при розвитку запалення) зберігається ризик підвищення функціональної активності Тц.

РОЗДІЛ 5. ФАКТОРИ ПРОГРЕСУВАННЯ І ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН ТРОМБОЦИТІВ У ХВОРИХ З ІШЕМІЧНИМ ІНСУЛЬТОМ

5.1 Результати клініко-інструментального обстеження пацієнтів з ішемічним інсультом

За результатами клініко-інструментального обстеження визначено, що частота гострого порушення церебрального кровообігу суттєво не відрізнялася у жінок і чоловіків, відповідно 20 (57,1%) і 15 (42,9%) (р=0,629). Аналіз вікового фактору визначив, що більшість пацієнтів з ІшІ відносяться до похилого віку (більше 60 років) - 25 (71,4%) пацієнтів; аналогічна закономірність мала місце у групі хворих з ДЕП III-ї стадії (85,2%; р=0,792) (табл. 5.1). Таким чином, більша частина пацієнтів відносяться до вікової групи від 60 до 80 років, що відбиває асоціацію атеросклеротичного ураження церебральних артерій з віком.

Таблиця 5.1

Розподіл за віком пацієнтів з різними варіантами порушення

мозкового кровообігу

Вікові категорії	Ішемічний інсульт	ДЕП III-ї стадії
	Абс.	%	Абс.	%
До 40	0	0	1	3,7±3,6
41-50	2	5,7±3,9	1	3,7±3,6
51-60	8	22,9±7	2	7,4±5
61-70	13	37,1±8,2	5	18,5±7,5
71-80	12	34,3±8	18	66,7±9
Усього	35	100	27	100

В групі з ІшІ переважали хворі у задовільному стані і стані середнього ступеня тяжкості, відповідно 6 (17,1%) і 19 (54,3%) пацієнтів. В 10 (28,6%) випадках зареєстровано тяжкий стан, що був пов'язаний з виразністю загально мозкових симптомів. Так, в 5 випадках відзначалося порушення свідомості (наявність сопору, коматозного стану, просторова та хронологічна дезорієнтація, дефект ідентифікації своєї особистості), у 3 випадках мало місце порушення мовної функції, у 2 пацієнтів були зареєстровані - судоми. За шкалою NIHSS у 30 пацієнтів (85,7%) неврологічний статус оцінювався до 10 білів, що розцінюється як прогностично сприятливий фактор щодо результату інсульту. Використання комп'ютерної томографії, а за необхідності - МРТ, у 13 хворих із ІшІ дозволило встановили локалізацію та особливості ураження головного мозку (табл. 5.2).

Таблиця 5.2

Топографоанатомічні параметри ураження головного мозку за даними нейровізуалізаційних методів дослідження

Показники	Ішемічний інсульт (n=13)	ДЕП III-ї стадії (n=19)
Множинні осередки ураження головного мозку	13 (100%)	18 (94,75,1%)
Наявність осередків попередніх інсультів	10 (76,911,7%)	5 (26,310,0%)**
Розширення шлуночків мозку	4 (30,812,8%)	17 (89,57,0)**
Розширення під оболонкових просторів	7 (53,815,8%)	19 (100%)**

Примітка. ** демонструє достовірність між групових розбіжностей на рівні p<0,01.

Порівняльний аналіз результатів КТ і МРТ у хворих із ІшІ та ДЕП III-ї стадії доводить, що в обох групах превалюють множинні ділянки ураження головного мозку. Такий факт, по суті, відбиває розповсюдженість (генералізацію) змін у судинах мозку пацієнтів за умов прогресування ХІМ. Даний параметр може відбивати тривалість атеросклеротичного ураження церебральних артерій, одним з патогенетичних чинників якого є запалення. Очікувано, що при ІшІ переважала наявність осередків попередніх інсультів. Ознаки порушення ліквородинаміки мали місце у 11 хворих з числа обстежених. Проте такі ознаки у хворих з ДЕП III-ї стадії виявлялися набагато частіше (p<0,01). Реєстрація факту розширення бічних шлуночків мозку відбиває роль порушення транспорту цереброспінальної рідини у розвитку загальномозкових симптомів, які є визначальними у детермінації неврологічного стану пацієнтів з ДЕП.

Безпосередній зв'язок ІшІ з станом церебральних судин визначив закономірний інтерес до питання щодо ролі залучення судин різних мозкових басейнів у патологічний процес у детермінації розвитку та результату інсульту. Для відповіді на це запитання було проаналізовано результати ультразвукового дуплексного сканування судин шиї та голови у 11 пацієнтів з ІшІ (табл. 5.3). Потовщення комплексу інтима-медіа (більше 1,1 мм) екстракраніальних відділів сонної та хребетних судин мало місце у 90,9% хворих із ІшІ; для порівняння даний показник досягав 72,2% у пацієнтів з ДЕП III-ї стадії. Звертає на себе увагу відсутність асиметрії кровоплину в загальній і внутрішній сонній артерії; тоді як асиметрія кровоплину у хребетних артеріях визначалася у 54,5% обстежених хворих. Тим не менше, порушення швидкості кровоплину реєструвалося всього у 27,3% обстежених хворих, що співставимо з результатами дослідження у хворих з ДЕП III-ї стадії. Тим самим, підтверджується, що залучення екстракраніальних судин мозку, відграє провідну роль у прогресування ХІМ лише у частини пацієнтів.

Таблиця 5.3

Результати ультразвукового дуплексного сканування судин шиї та голови пацієнтів з різними варіантами порушення мозкового кровообігу

Показники	Ішемічний інсульт (n=11)	ДЕП III-ї стадії (n=18)
Потовщення комплексу інтима-медіа (більше 1,1 мм з частковою втратою диференціації на шари) екстракраніальних судин	10 (90,9%)	13 (72,2%)
Асиметрія кровоплину в загальній сонній артерії	0	0
Асиметрія кровоплину у внутрішній сонній артерії	0	0
Асиметрія кровоплину у хребетній артерії	6 (54,5%)	13 (72,2%)
Ознаки стенозуючого атеросклерозу	8 (72,7%)	17 (94,4%)
Ознаки нестабільності артеріального тиску	6 (54,5%)	15 (83,3%)
Порушення швидкості кровоплину по екстра краніальних артеріях	3 (27,3%)	7 (38,9%)

Аналіз стану серцево-судинної системи у пацієнтів з ІшІ показав, що у всіх пацієнтів гостре порушення мозкового кровообігу розвивалося на фоні ішемічної хвороби серця, часто із розвитком атеросклеротичного кардіосклерозу (табл. 5.4).

Таблиця 5.4

Частота асоціації коморбідної патології серцево-судинної системи із порушенням мозкового кровообігу

Коморбідна патологія	Ішемічний інсульт (n=35)	ДЕП III-ї стадії (n=27)
	Абс	%	Абс	%
ІХС	35	100	27	100
АГ 1 ст	0		0
АГ 2 ст	0		6	22,2±8
АГ 3 ст.	35**	100	13	48,1±9,6
Порушення ритму серця	8	22,9±7,1	11	40,7±9,5
СН1	0		12	44,4±9,5
СН2А	34***	97,1±2,8	15	55,6±9,6
ІМ в анамнезі	2	5,7±3,9	2	7,4±5,0
Інсульт в анамнезі	6	17,1±6,4	7	25,9±8,4
ТІА в анамнезі	2	5,7±3,9	4	14,8±6,8
Хронічні хвороби судин (варикозна хвороба, облітеруючий атеросклероз)	2	5,7±3,9	8	29,6± 8,8
Остеохондроз шийного відділу хребта	2*	5,7±3,9	10	37,0±9,3
ЦД	12	34,3± 8,0	12	44,4± 9,5

Примітки: * вірогідність між групових розбіжностей p<0,05, ** - p<0,01, ***- p<0,001.

Частота артеріальної гіпертензії у пацієнтів з ІшІ перевищувала показник у групі з ДЕП III-ї стадії; причому 3-й ступінь АГ мав місце відповідно у 35 (100%) і 13 (48,1%) пацієнтів. Статистично значуще відрізнялися частота та виразність серцевої недостатності у хворих з ішемічним інсультом в порівнянні з такими групи ДЕП III-ї стадії. Причому ознаки СН2А були виявлені у 97,1% випадків ІшІ, тоді як при ДЕП III-ї стадії - у 55,6%. Частота порушень серцевого ритму та цукрового діабету у хворих з ІшІ співпадала з показниками групи з ДЕП III-стадії.

Оцінка результатів біохімічного аналізу крові у пацієнтів з ІшІ не виявила суттєвих змін метаболічних процесів в організмі хворих (табл. 5.5). Дослідження показників метаболізму ліпідів у пацієнтів на етапі госпіталізації може свідчити про ефективність профілактичної антиатерогенної терапії. Підтвердженням цього факту може бути низький індекс атерогенності, який у хворих з ДЕП III-ї стадії сягав 4,25±0,06.

Таблиця 5.5

Показники метаболізму білків та ліпідів у пацієнтів

з ішемічним інсультом

Показники	Медіана	Мінімум	Макси- мум	Помилка медіани	Лівий (95%ДІ)	Правий (95% ДІ)
Сечовина, ммоль/л	5,8	4,2	12	0,3814	5,5	6,44
Креатінин, мкмоль/л	86,15	75	145	7,519	79	93
Загальний холестерин, ммоль/л	5,4	3,54	6,52	0,1644	5,1	5,8
Тригліцериди, ммоль/л	1,455	0,85	3,67	0,3802	1,16	1,8
Індекс атерогенності	2,6	0,85	4,5	1	0,85	4,5
в-ліпопротеїди (ЛПНЩ), г/л	2,08	2	4,3	0,9446	2	4,3

5.2 Характеристика медикаментозної терапії у хворих з ішемічним інсультом

У 35 пацієнтів з ІшІ препарати 1-ї групи (психостимулятори, засоби що застосовуються при синдромі порушення уваги і гіперактивності, ноотропні засоби) призначалися 25 (71,4%) пацієнтів; 2-ї групи (препарати, які мають нейротрофічну дію) - всім хворим (100%), 3-ї групи (препарати для симптоматичного лікування - 3 (8,6%), та 4-ї групи (вазоактивні препарати) -

у 21 (60%) пацієнтам. Таким чином, у порівнянні зі схемою лікування хворих з ДЕП III-ї стадії підвищується частота призначення вазоактивних препаратів і знижується використання лікарських засобів для симптоматичної терапії. Представляє інтерес частотна характеристика кількості препаратів, що призначались пацієнтам з інсультом. Значну кількість нейропротекторів (5-6 лікарських засобів) отримували 7 (20%) пацієнтів, тоді як 3-4 і 1-2 препарати використовувалися відповідно у 18 (51,4%) і 10 (28,6%) хворих. Отже, переважна кількість хворих (25 чоловік; 71,4%) отримували від 3 до 6 нейропротекторів. Для порівняння при ДЕП III-ї стадії даний діапазон нейропротекторів був затребуваний у 81,5% пацієнтів, тобто фармакологічне «навантаження» є порівняним.

З 1-ї групи найбільш часто використовувалися холінергічні засоби (24 пацієнта; 68,5%), значно рідше - ГАМК-ергічні препарати (9 пацієнтів; 25,7%). Антагоністи NMDA-рецепторів і пірацетам застосовувалися в одиничних випадках. Препарати 2-ї групи, які надають нейротрофічну дію, були присутні в схемі лікування у всіх 35 (100%) пацієнтів з ІшІ; для порівняння у пацієнтів з ДЕП III-ї стадії у 24 (88,9%) пацієнтів. У 18 (51,4%) хворих використовувався один з препаратів цієї групи, у 17 (48,6%) - два препарати. Переважній частині пацієнтів призначалися субстанції, що поліпшують енергетичний і тканинний метаболізм та антиоксиданти - 33 (94,3%) хворим і вітаміни групи В - 15 (42,9%) хворим. Тільки у 2 (5,7%) хворих вдавалися до використання гідролізатів або дериватів тканин мозку. Препарати для симптоматичної терапії (3-я група) використовувалися у 3 (8,6%) пацієнтів; в 1-му випадку (2,9%) призначався допамінергічний засіб і в 2-х випадках (5,7%) - бетагістін для корекції вестибулярних порушень. З вазоактивних препаратів (4-а група) у пацієнтів з інсультом використовувалися 5 лікарських засобів, також як і у пацієнтів з ДЕП III-ї стадії. Причому у 12 (34,3%) пацієнтів призначався есцин, у 9 (25,7%) - б-1 адреноблокатор і у 5 (14,3%) - інші представники цієї групи препаратів. Лікарські засоби, що забезпечують поліпшення перфузії головного мозку (4-а група), використовувалися рідше в порівнянні з препаратами, що надають нейротрофічну дію (2-а група), відповідно у 60% і 100%. Таким чином, при призначенні лікарських засобів, що мають нейропротекторну дію, у пацієнтів з ІшІ можна очікувати модулюючий (антиагрегантний) ефект на Тц в результаті призначення антиоксидантів і ангіопротекторів (есцину, антагоністів кальцію).

Медикаментозна корекція порушень серцево-судинної системи проводилася у всіх 35 (100%) хворих з ІшІ. Тим самим, підтверджується тенденція до прогресування ХІМ при збільшенні частоти і тяжкості серцево-судинної патології. Для порівняння при ДЕП I-ї стадії лікарські засоби для лікування серцево-судинних захворювань призначалися у 47,1% хворих, при ДЕП II-ї стадії у 55,5%, при ДЕП III-ї стадії - у 88,9% пацієнтів. У порядку зниження частоти призначення груп препаратів їх можна розташувати наступним чином: антитромботичні (77,1%) > антигіпертензивні і гіполіпідемічні (45,7%) > сечогінні засоби (28,6%). До використання кардіологічних препаратів не вдавалися ні в одному випадку. Частота призначення антиагрегантних препаратів була порівняною при інсульті і ДЕП III-ї стадії, відповідно у 77,1% і 85,1%. Аналіз частотної характеристики розподілу кількості препаратів використаних для лікування серцево-судинних захворювань, показав, що 17 (48,6%) хворих з ІшІ отримували 1-2 препарати; 16 (45,7%) - 3-4 лікарських засоби і 2 (5,7%) - отримували 5-7 препаратів.

Препарати 5-ї групи (антигіпертензивні засоби) призначалися у 16 (45,7%) пацієнтів, причому найбільш часто (у 14 хворих; 40%) використовувалися інгібітори РАС і антагоністи АТ₁-рецепторів. У даного контингенту хворих можливе відтворення антиагрегатного ефекту. Блокатори в-адренорецепторів призначалися 3 хворим (8,6%). Для досягнення швидкого гіпотензивного ефекту у 10 пацієнтів (28,6%) використовувалися високоактивні діуретики (6 -а група). Кардіологічні препарати (7-а група) не призначалися. Препарати 8-ї групи (антиагрегантні лікарські засоби) призначалися у 27 (77,1%) обстежених пацієнтів. При цьому у всіх 27 пацієнтів використовувалися антиагреганти (ацетилсаліцилова кислота, 150 мг/добу), тобто препарати основною мішенню яких є тромбоцити. У 5 (14,3%) хворих призначалися антагоністи вітаміну К. Гіполіпідемічні засоби (9-а група, інгібітори ГМГ-КоА-редуктаз) застосовувалися у 16 (45,7%) пацієнтів з ІшІ, що також дозволяє прогнозувати антиагрегантний ефект. Частота використання препаратів цієї групи порівняна зі схемою лікування пацієнтів з ДЕП III-ї стадії (58,3%), опосередковано підтверджує роль атеросклерозу у патогенезі та прогресуванні ХІМ. Таким чином, при призначенні лікарських засобів, які впливають на серцево-судинну систему, у 26 пацієнтів з ІшІ можлива сумація інгібуючих ефектів аспіріну, інгібіторів РАС і статинів на Тц.

5.3 Функціональній стан тромбоцитів на фоні стандартної медикаментозної терапії у хворих з ішемічним інсультом.

Чи відтворюється надійний антиагрегантний ефект у пацієнтів з ішемічним інсультом на тлі стандартної медикаментозної терапії?

Встановлено, що через 8-14 діб лікування реєструвалася виражена гіпореактивність Тц стосовно АДФ, адреналіну і ФАТ (табл. 5.6), причому антиагрегантний ефект відтворювався вже через 24 год після призначення ацетилсаліцилової кислоти в дозі 150 мг/добу.

Таблиця 5.6

Параметри індукованої агрегації тромбоцитів (%)у пацієнтів

з ішемічним інсультом на фоні стандартного лікування

Агоніст	Медіана	I квартиль	III квартиль	Похибка медіани	Лівий (95%ДІ)	Правий (95% ДІ)
Через 24 год після початку лікування
АДФ (5 мкМ)	28,8	6,5	66	6,606	8,4	59
Адреналін (5 мкМ	14	0	42	5,651	5	29,8
ФАТ (150 мкМ)	10	2	15	2,627	5	12
Через 8-14 діб медикаментозного лікування
АДФ (5 мкМ)	33	12,4	50	3,946	18,2	42
Адреналін (5 мкМ)	17	7	29	3,958	10,4	27
ФАТ (150 мкМ)	13	5	20	2,835	7	18

Оскільки у пацієнтів з ДЕП III-ї стадії наприкінці лікування була виявлена нормореактивність Тц по відношенню до АДФ і адреналін, та гіпореактивність до ФАТ (рис. 5.1), то можна констатувати досягнення необхідного рівня зниження агрегації Тц при підвищенні дози ацетилсаліцилової кислоти до 150 мг/добу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

а

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

б

Рис. 5.1. Функціональна активність тромбоцитів на фоні лікування пацієнтів з дисциркуляторною енцефалопатією III-ї стадії (а) і інсультом (б).

По осі абсцис - агоністи АДФ, адреналін і ФАТ. По осі ординат - індукована агрегація Тц (у%) - через 8-14 діб лікування.

Звертають на себе увагу дані III квартиля варіаційного ряду, що стосуються АДФ-індукованої АТц. Через 24 год після початку лікування у частини пацієнтів зберігалася гіперреактивність, а наприкінці лікування - нормореактивність Тц. Раніше при аналізі агрегації у пацієнтів з ДЕП III-ї стадії даний факт трактувався як резистентність Тц до стандартної терапії, що включала 100 мг/доб ацетилсаліцилової кислоти. Чи означає це, що при використанні терапевтичної дози (150 мг / добу) ацетилсаліцилової кислоти у пацієнтів з ІшІ проявляється даний феномен?

Аналіз пацієнтів з наявністю гіперреактивності Тц до АДФ через 24 год після надходження в стаціонар дозволив виділити дві підгрупи: А- 7 пацієнтів, яким протягом 48 годину не призначалася ацетилсаліцилова кислота у зв'язку з необхідністю виключення внутрішньочерепного крововиливу, Б- 7 пацієнтів, яким препарат призначався в дозі 150 мг/добу, однак протягом 24 год не досягалася гіпореактивність Тц. Підгрупа В представлена 21 пацієнтом, у яких препарат призначався в дозі 150 мг/ добу і викликав гіпореактивністьТц (рис. 5.2.).

Рис. 5.2. Параметри АДФ-індукованої агрегації тромбоцитів через 24 год після госпіталізації у пацієнтів з ішемічним інсультом.

По осі абсцис - підгрупи А, Б, В. По осі ординат - агрегація Тц (у %).

Якщо порівняти підгрупи А і В, по суті контроль і ранні результати антиагрегантної терапії у пацієнтів з ІшІ, то стає очевидним інгібування агрегації Тц при введенні ацетилсаліцилової кислоти в дозі 150 мг/добу. АДФ-індукована АТц знижувалася з 75 ± 5% (95% ДІ 70-100%) до 8,0 ± 3,9% (95% ДІ 0-18%) (р<0,001). Якщо зіставити підгрупи А і Б, то можна констатувати зниження реакції Тц на АДФ на 21,3% (р<0,001) під впливом ацетилсаліцилової кислоти, проте досягнутий ефект не досягає області гіпореактивності, яка гарантує профілактику тромбогенеза. Якщо зіставити підгрупи Б і В, то слід визнати що за інших рівних умов (призначення ацетилсаліцилової кислоти в дозі 150 мг/добу) в обстеженій групі є пацієнти резистентні до введення ацетилсаліцилової кислоти в дозі 150 мг / добу.

Чи виявляється резистентність Тц відносно антиагрегантної терапії, що включає ацетилсаліцилову кислоту в дозі 150 мг/добу, на момент завершення лікування в стаціонарі?

Проведений аналіз групової реактивності Тц стосовно динаміки АТц показав (табл. 5.7), що через 8-14 днів лікування у 24 (68,6%) хворих має місце гіпореактивність і у 11 (31,4%) пацієнтів реєструвалася нормореактивність Тц відносно АДФ (референтний діапазон нормореактивності на ЕС₅₀ - 50 ± 5%)

Таблиця 5.7

Параметри АДФ-індукованої агрегації тромбоцитів (%) у пацієнтів з ішемічним інсультом на фоні стандартного лікування

Термін	Медіана	I квартиль	III квартиль	Похибка медіани	Лівий (95%ДІ)	Правий (95% ДІ)
1-а група (n=24)
24 -48 год	43,5	9,7	66,0	7,5	16	62
8-14 діб	19,1 р=0,021	9,2	33,5	3,4	11,4	32
2-а група (n=11)
24-48 год	8,4	0	50	13,2	0	50
8-14 діб	55 р=0,054	50	58	1,8	50	58

Причому в 1-й групі через 24-48 год лікування виявлялася стандартна реактивність Тц на ЕС₅₀ АДФ, яка на момент виписки знижувалася на 56,1% (р= 0,021) порівняно з початком лікування. Судячи з квартильних характеристик АДФ-індукованої агрегації Тц, досягався виражений гіпореактивний ефект. У 2-й групі відзначалася інша тенденція - реактивність Тц поступово збільшувалася (в 6,5 рази) і досягала рівня нормореактивності (95% ДІ 50-58%). Таким чином, якщо судити з реакції Тц на АДФ, то у 31,4% спостерігається «вислизання» Тц від інгібуючого впливу лікарських препаратів, що включають ацетилсаліцилову кислоту в дозі 150 мг /добу.

Отримані дані спонукають до аналізу індивідуальної реактивності Тц, для чого необхідно зіставити дані агрегації напочаток і в кінці лікування. При переході від аналізу групової реактивності Тц у групі пацієнтів з ІшІ до дослідження індивідуальної реактивності Тц на АДФ відкривається можливість дослідження специфічності та вираженості відповіді на агоніст, які нівелюються при аналізі групової реактивності; оцінки біологічної значущості для організму відтворюваної реакції Тц на АДФ, по суті оцінки компенсаторних механізмів Тц; і формування уявлення про варіабельність чутливості Тц до антиагрегантної терапії.

Дослідницьке питання - чи проявляється індивідуальна реактивність пацієнтів з ІшІ різним функціональним статусом Тц на фоні проведення антиагрегантної терапії?

Аналіз АДФ-індукованої агрегації Тц показав, що у 17 (48,6%) пацієнтів наприкінці лікування мало місце зниження АТц на 62,1% (р<0,001), при цьому агрегація в I і III квартилях на початку лікування перебувала на рівні 58,7% і 72%, а на момент завершення стаціонарного лікування відповідно 8,4% і 42% (табл. 5.8). Таким чином, даний контингент пацієнтів мав вихідну гіперреактивність Тц через 24-48 годину після початку лікування пацієнтів, яка поступово зменшувалася до стану гіпореактивності Тц. У 15 (42,9%) пацієнтів відмічено підвищення АТц в 7,2 рази (р <0,001), при цьому агрегація в I і III квартилях на початок лікування, знаходилася на рівні 0% і 13%, а на момент завершення стаціонарного лікування, відповідно 30% і 56%. Очевидно, що антиагрегантний ефект досягався досить швидко і був вираженим, проте в подальшому відбувалося відновлення реактивності Тц відносно АДФ. В 3 (8,5%) випадках, коли агрегація Тц не змінилася до кінця лікування, дані АТц в I і III квартилях склали на початок лікування 0% і 42%, наприкінці - 5% і 40%. Представляє інтерес абсолютна кількість пацієнтів, які зберігали нормо-і гіперреактивність Тц до кінця лікування, оскільки такі можуть бути віднесені до групи ризику тромбогенеза.

Таблиця 5.8

Динаміка індивідуальної агрегації тромбоцитів на АДФ (%) при медикаментозному лікуванні пацієнтів з ішемічним інсультом

Термін (доба)	Медіана	I квартиль	III квартиль	Похибка медіани	Лівий (95% ДІ)	Правий (95% ДІ)
Зниження агрегації (n=17)
1-2	66	58,7	72	5,383	58,7	72
8-14	25 р0,001	8,4	42	5,381	8,4	42
Підвищення агрегації (n=15)
1-2	6,5	0	13	2,588	0	13
8-14	47 р0,001	30	56	5,258	30	56
Агрегація тромбоцитів не змінилася (n=3)
1-2	16	0	42	15,34	0	42
8-14	12,4	5	40	13,35	5	40

При використанні агоніста АДФ, таких хворих виявлено 13 (37,1%). У даного контингенту хворих реактивність Тц на АДФ або знижувалася від рівня гіперреактивності до нормореактивності Тц (5 пацієнтів, підгрупа А), або підвищувалася від рівня гіпореактивності до нормореактивності Тц (8 пацієнтів, підгрупа Б) (рис. 5.3). У першому випадку АТц знижувалася на 44,7% (р = 0,063) з 81,3 ± 11,3% до 45,0 ± 3,7%; у другому - підвищувалася в 7,5 рази (р = 0,008) з 7,35 ± 4,0% до 55,1 ± 2,1%. У 22 (62,9%) пацієнтів з ІшІ до кінця лікування відтворювався надійний антиагрегантний ефект. Для порівняння, при ДЕП II-ї і III-ї стадії ефективність антиагрегантної терапії, яку контролювали по індукції Тц АДФ, досягалася відповідно у 55,5% і 70,4% хворих.

Рис. 5.3. Параметри АДФ-індукованої агрегації тромбоцитів через 24 год (а) і 8-14 діб (б) стандартної терапії у пацієнтів з ішемічним інсультом

По осі абсцис - точки дослідження: а-1, б-1-підгрупа А; а-2, б-2 - підгрупа Б. По осі ординат - індукована агрегація Тц (у%).

При використанні адреналіну у 11 (31,4%) пацієнтів до кінця лікування виявлено зниження АТц в 6,7 рази (р <0,001). Агрегація Тц в I і III квартилях, представленого на початок і в кінці лікування суттєво відрізнялася (табл. 5.9). В даному випадку, зниження реактивності Тц до адреналіну відтворювалося у пацієнтів як в ранні, так і пізні терміни стаціонарного лікування. У 16 (45,7%) пацієнтів мало місце підвищення Адреналін-індукованої АТц в 5,8 рази (р <0,001). Наведені дані свідчать, що зниження функціональної активності Тц досягалося протягом 24 год після початку лікування і, незважаючи на тенденцію до відновлення, адренореактивність, так і не досягала критичного рівня, провокуючого тромбогенез.

Таблиця 5.9

Динаміка індивідуальної агрегації тромбоцитів на Адреналін (%) при медикаментозному лікуванні пацієнтів з ішемічним інсультом

Термін (доба)	Медіана	I квартиль	III квартиль	Похибка медіани	Лівий (95% ДІ)	Правий (95% ДІ)
Зниження агрегації (n=11)
1-2	48	29,8	72	9,605	29,8	72
8-14	7 р<0,001	5	17	2,803	5	17
Підвищення агрегації (n=16)
1-2	4,4	0	13,85	2,93	0	13,7
8-14	25,75 р<0,001	16,3	35,5	7,19	16,9	34
Агрегація тромбоцитів не змінилася (n=8)
1-2	16,5	1,5	33,5	8,22	0	42
8-14	20 Р=0,063	2,5	38	8,584	0	47

У 8 (22,9%) випадках наприкінці лікування агрегація не змінилася, тобто зберігалася гіпореактивна відповідь Тц на адреналін. Судячи з даних АТц в I і III квартилях на початок і в кінці лікування, інгібуючий ефект лікування відтворювався швидко і був вираженим. Якщо використовувати в якості індикатора ефективності антиагрегантної терапії значення Адреналін-індукованої агрегації Тц in vitro, то у 5 (14,3%) пацієнтів наприкінці лікування зберігалася нормо-і гіперадренореактивність Тц. Із них 2 пацієнта мали вихідну нормоадренореактивність, яка зберігалася до кінця лікування та 3 пацієнта, у яких відбувалося підвищення агрегації від рівня гіпо- до нормоадренореактивності.

Результати дослідження ФАТ-індукованої АТц показали, що до кінця лікування у 9 (25,7%) пацієнтів агрегація знижувалася на 5,2 рази (р = 0,008). Судячи з даних агрегації в I і III квартилях на початок лікування і через 8-14 діб стандартна терапія представляється досить ефективною, щоб обмежити стимуляцію Тц лейкоцитами (табл. 5.10).

Таблиця 5.10

Динаміка індивідуальної агрегації тромбоцитів на ФАТ (%) при медикаментозному лікуванні пацієнтів з ішемічним інсультом

Термін (доба)	Медіана	I квартиль	III квартиль	Похибка медіани	Лівий (95% ДІ)	Правий (95% ДІ)
Зниження агрегації (n=9)
1 -2	37,5	28	53	7,9	20	56
8-14	7,25 Р=0,008	6	22	7,2	5	32
Підвищення агрегації (n=20)
1-2	9,0	5	13,5	2,54	5	12
8-14	40,0 р<0,001	25,5	50	4,0	26	50
Агрегація Тц не змінилася (n=6)
1-2	2,0	0	12	3,8	0	14
8-14	5,0 р=0,750	0	8	4,2	0	18

У 20 (57,1%) пацієнтів на момент виписки із стаціонару ФАТ-індукована АТц підвищувалася в 4,4 рази (р <0,001). При цьому через 24 год після початку стаціонарного лікування агрегація в I і III квартилях відповідала референтному діапазону гіпореактивності. Отже, виражена гіпореактивність Тц відносно ФАТ, яка досягалася в ранньому періоді медикаментозної терапії, змінювалася підвищенням чутливості Тц до індуктора активованих нейтрофілів. У 6 (17,1%) випадках наприкінці лікування агрегація не змінилася, тобто зберігалася виражена гіпореактивна відповідь Тц на ФАТ. Якщо використовувати в якості індикатора ефективності антиагрегантної терапії значення ФАТ-індукованої агрегації Тц in vitro, то нормо-і гіперреактивність Тц до ФАТ зберігалася до кінця лікування у 10 (28,6%) пацієнтів. У 7 пацієнтів ФАТ-індукована АТц зростала з 7,5 ± 8,2% до 49 ± 1,1% (р= 0,016), тобто досягала рівня нормореактивності (95% ДІ 45% -50%). У 3 пацієнтів відбувалося підвищення агрегації до рівня гіперреактивності Тц відносно ФАТ, від 21,3 ± 7,1% до 58,3 ± 0,9% (95% ДІ 54,5 - 62,2%).

5.4 Відновлення функціональної активності гіпореактивних тромбоцитів на фоні стандартної медикаментозної терапії у пацієнтів з ішемічним інсультом

Незважаючи на проведену медикаментозну корекцію у пацієнтів зберігається ризик підвищення функції Тц, який при використанні різних агоністів в тесті in vitro проявляється нормо-і гіперреактивністю Тц. Наявність таких фенотипів Тц визначалася в одних і тих же пацієнтів при використанні АДФ, адреналіну і ФАТ (рис. 5.4). У 10 пацієнтів проагрегантний статус Тц виявлений в тесті з АДФ і ФАТ, і лише у 5 паціентів - з адреналіном. Які фенотипи Тц представлені у пацієнтів з ішемічним інсультом?

Через 8-14 діб стандартної медикаментозної терапії у 35 обстежених пацієнтів виявлено 4 фенотипи Тц (табл. 5.11), що відрізняються кластерами функціонального стану трьох основних рецепторів (пуринових рецепторів Р2Y₁ і P2Y₁₂, б2-адренорецепторів та ФАТ-рецепторів).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5.4. Параметри індукованої агрегації тромбоцитів через 8-14 діб стандартної терапії у пацієнтів з ішемічним інсультом

По осі абсцис - агоністи. По осі ординат - індукована АТц (у %).

Таблиця 5.11

Варіабельність функціонального стану рецепторів тромбоцитів у пацієнтів з порушеннями мозкового кровообігу наприкінці лікування

Фенотип тромбоцитів	Кластери рецепторів	Кількість спостережень
		ДЕП III-ї стадії (n=27)	ІшІ (n=35)
1	АДФ (v) Адреналін (v) ФАТ (v)	8 (29,6%)	23 (65,7%)
2	АДФ (=) Адреналін (=) ФАТ (=)	6 (22,2%)	6 (17,1%)
3	АДФ (^) Адреналін (^) ФАТ (^)	3 (11,1%)	3 (8,6%)
4	АДФ (=) Адреналін (^) ФАТ (v)	5 (18,6%)	0
5	АДФ (=) Адреналін (v) ФАТ (v)	4 (14,8%)	0
6	АДФ (^) Адреналін (v) ФАТ (=)	0	3 (8,6%)
Кластери рецепторів не повторюються	АДФ (^) Адреналін (v) ФАТ (v) АДФ (^) Адреналін (^) ФАТ (v) АДФ (=) Адреналин (=) ФАТ (v)	1 (3,7%)	0

Примітка: реакція Тц на ЕС₅₀ агоніста - -^ -гіперреактивність; v-гіпореактивність, = -нормореактивність

Причому три фенотипи, представлені у 32 (91,4%) пацієнтів з ІшІ, раніше були описані у 17 (63%) хворих з ДЕП III-ї стадії. Один фенотип з кластером рецепторів [АДФ (^) Адреналін (v) ФАТ (=)] виявлений у 3 (8,6%) пацієнтів з ІшІ - не представлений у хворих з ДЕП III-ї стадії. У свою чергу, два фенотипу Тц з рецепторами [АДФ (=) Адреналін (^) ФАТ (v) ] і [АДФ (=) Адреналін (v) ФАТ (v)], виявлені у хворих з ДЕП III-ї стадії, були відсутні у пацієнтів з ІшІ. Таким чином, три фенотипи Тц з рецепторами [АДФ (v) Адреналін (v) ФАТ (v)], [АДФ (=) Адреналін (=) ФАТ (=)], [АДФ (^) Адреналін (^) ФАТ (^ )] зберігали свою присутність при прогресуванні ХІМ. Найбільш часто (23 спостереження, 65,7%) зустрічався фенотип-1, який характеризується гіпореактивністю Тц щодо всіх трьох вивчених агоністів - кластер [АДФ (v) Адреналін (v) ФАТ (v)]. При цьому АДФ-індукована АТц була на 27,4% більше (р = 0,043), ніж реакція Тц на адреналін і на 11,1% вище (р = 0,071), ніж на ФАТ (табл. 5.12).

Таблиця 5.12

Параметри індукованої агрегації тромбоцитів фенотипу-1 у пацієнтів з ішемічним інсультом на фоні стандартного лікування

Агоніст	Медіана	I квартиль	III квартиль	Похибка медіани	Лівий (95%ДІ)	Правий (95%ДІ)
Через 8-14 діб медикаментозного лікування
АДФ (5 мкМ)	20,0	10,0	34,0	3,43	11,4	33,0
Адреналін (5 мкМ)	15,7 рАДФ=0,043	6,2	22,0	2,73	7,0	21,5
ФАТ (150 мкМ)	18,0	5,0	2,0	3,07	7,0	25,0

Статистично значущих відмінностей агрегації при стимуляції Тц адреналіном і ФАТ не виявлено (р = 0,766). Таким чином, в представленому кластері активність пуринових рецепторів > ФАТ-рецепторів = б2-адренорецепторів.

Як показали попередні дослідження цього фенотипу у хворих з ДЕП III-ї стадії, при моделюванні певних умов in vitro можливо підвищення функціонального статусу Тц. Зокрема, вдалося показати, що попередня стимуляція пуринових рецепторів сприяє взаємодії б2-адренорецепторів та ФАТ-рецепторів. Передбачається, що провідну роль у цьому процесі може відігравати залишкова реактивність пуринових рецепторів після проведеної антиагрегантної терапії. Однак, чи існує така критична величина активності пуринових рецепторів, при якій відбувається підвищення функціональної активності Тц у хворих з ІшІ?

Дослідження проведено на фенотипі-1 Тц, виділених у 23 пацієнтів з ІшІ. Встановлено, що агрегація Тц при індукції АДФ, адреналіном і ФАТ в субпорогових дозах, статистично значуще відрізнялася від значень в контролі (Р_АДФ0,001; Р_{Адреналін} 0,001; Р_ФАТ 0,001), що підтверджує гіпореактивний статус пуринових рецепторів, б2-адренорецепторів і ФАТ-рецепторів. Покроковий аналіз (у 1%) агрегації АДФ індукованої агрегації Тц дозволив виявити дві підгрупи (рис. 5.5). У підгрупі А - 10 осіб (43,5%) значення АТц перебували в діапазоні 5,0-6,6%, в підгрупі Б - 13 осіб (56,5%) в діапазоні 7,5-11,1%. У підгрупі А функціональний статус досліджених рецепторів статистично значуще не відрізнявся (р>0,05) (табл. 5.13).

Рис. 5.5. Гістограма, що демонструє розподіл ознаки агрегації індукованої субпороговою дозою АДФ у пацієнтів з інсультом через 8-14 діб лікування.

Примітка. По осі абсцис - АТц (%), по осі ординат - частота реєстрації пацієнтів з відповідними значеннями АТц (%).

Таблиця 5.13

Вплив субпорогової дози агоністів на функціональни...