Діагностика та лікування гемобластозів

Критерії діагностики:

-атрофічний гастрит (гунтеровський глосит, лакований язик);

-ознаки ураження нервової системи (фунікулярний мієлоз);

-зниження кількості еритроцитів і Нb;

-високий кольоровий показник;

-макроцитоз, мегалоцитоз;

-нормобласти в крові, тільця Жоллі і кільця Кебота;

-ретикулоцитопенія (за відсутності лікування вітаміном В12);

-нейтрофілоцитопенія, гіперсегментація нейтрофілів;

-лейкопенія, тромбоцитопенія;

-підвищений вміст сироваткового заліза, білірубіну;

-ознаки мегалобластичного кровотворення в мієлограмі (мегалобласти у великій кількості, полісегментарність нейтрофілів).

У спеціалізованих лабораторіях з діагностичною метою можна визначити: рівень ціанокобаламіну в сироватці крові, оцінити його функцію всмоктування; активність гастроглікопротеїду та знайти антитіла до нього; підвищений рівень виділення метилмалонової кислоти з сечею після навантаження гістидином. Необхідно також провести додаткові обстеження для встановлення діагнозу (ФЕГДС з біопсією для підтвердження атрофії слизової, за необхідності -колоноскопію, УЗД огранів черевної порожнини).

Диференційна діагностика

Мегалобластну анемію потрібно диференціювати з:

- аутоімунною гемолітичною анемією;

- апластичною анемією;

- залізодефіцитною анемією;

- хворобою Маркіафави-Мікелі.

Приклади формулювання діагнозу

1 Гастрит за типом А: зі зниженою кислототвірною функцією шлунка, НТ II; ендогенна перніціозна (В12-дефіцитна) анемія Едісона-Бірмера, середньої тяжкості. ФКХ II.

2 Поліпоз шлунка, НТ I; ендогенна перніціозна анемія, легкого ступеня. ФКХ I.

Принципи лікування

Режим - залежно від тяжкості анемії.

Дієта - стіл №15.

Комплекс лікувальних заходів слід проводити з урахуванням етіології, вираженості анемії та наявності неврологічних порушень. Необхідно орієнтуватися на такі положення:

- необхідною умовою лікування В12 - дефіцитної анемії при глистній інвазії є дегельмінтизація (при дефілоботріозі призначають фенасал за певною схемою чи екстракт чоловічого папоротника, вермокс за схемою);

- при органічних захворюваннях кишечника і проносах слід призначати ферментні препарати (панзинорм, панкреатин, мезім, креон, пангрол та ін.);

- нормалізація кишечної флори досягається прийняттям пробіотиків (лактовіт, біфіформ та ін.), а також призначенням дієти, яка сприяє ліквідації диспепсії внаслідок синдромів бродіння чи гниття;

- збалансоване харчування з достатнім вмістом вітамінів, білка, безперечною забороною алкоголю;

- патогенетична терапія здійснюється за допомогою:

- парентерального введення вітаміну В12 - ціанокобаламіну по 200-500 мкг/добу протягом 4-6 тижнів, або оксікобаламіну, який більш активно засвоюється організмом по 500-1000 мкг щоденно або через день. За наявності фунікулярного мієлозу вітамін В12 призначається в добовій дозі 1000 мкг. Після нормалізації показників крові хворі отримують по 500 мкг вітаміну В12 1 раз на тиждень протягом 2-3 місяців, згодом упродовж усього життя - 2 рази на міс. з двомісячною перервою протягом року (всього 20 ін'єкцій за рік), що є вторинною профілактикою захворювання (первинна профілактика відсутня);

- нормалізації змінених показників центральної гемодинаміки (у разі потреби - при значному сниженні гемоглобіну, коматозному стані - проводять гемотрансфузії - еритроцитарну масу або відмиті еритроцити вводять по 250 - 300 мл (5 - 6 трансфузій);

- нейтралізації антитіл до гастромукопротеїну ("внутрішнього фактору") чи комплексу гастромукопротеїн + вітамін В12 (кортикостероїдна терапія-преднізолон -20 - 30 мг/добу).

Показником ефективності лікування є ретикулоцитарний криз на 6-7-му добу лікування, наявність нормобластичного кровотворення з поступовим досягненням повної клініко-гематологічної ремісії.

ФОЛІЄВО-ДЕФІЦИТНА АНЕМІЯ

Фолієва (птероілглютамінова) кислота складається із птерилінового кільця, параамінобензойної і глютамінової кислот. Її запаси в організмі складають 5-20 мг. На відміну від ціанокобаламіну, запаси якого виснажуються при порушенні надходження в організм лише через декілька років, запаси фолієвої кислоти вичерпуються протягом 4-5 місяців.

У калі фолієва кислота може бути як внаслідок незасвоєння її із їжі, так і внаслідок синтезу мікроорганізмами. Значна кількість фолієвої кислоти є у жовчі, причому частина її, яка виводиться із жовчю повторно, всмоктується. Деяка кількість знаходиться в сечі та поті. Добова потреба організму у фолієвій кислоті складає 100-200 мкг і в декілька разів збільшується при вагітності, тиреотоксикозі, гемолітичних анеміях.

Із їжею в організм людини надходить близько 500-600 мкг за добу у вигляді фолатів, які містяться майже в усіх продуктах харчування, але в найбільшій кількості у печінці, м'ясі, дріжджах. Під час кулінарної обробки більша частина її втрачається.

Етіологія. Причини розвитку фолієво-дефіцитної анемії, так само як і В12- дефіцитної анемії слід поділити на три групи:

? порушення всмоктування фолієвої кислоти в організмі (пронос, кишкові інфекції, резекція тонкої кишки, синдром сліпої петлі, алкоголізм);

? підвищені затрати (вагітність, період підвищеного росту) та порушення утилізації в кістковому мозку (прийняття медикаментів, які є аналогами чи антагоністами фолієвої кислоти - протиепілептичні, хіміопрепарати, гемолітичні анемії з частими кризами);

? недостатнє надходження фолієвої кислоти в організм з продуктами харчування (у недоношених новонароджених, при одноманітному годуванні порошковим чи козячим молоком).

Патогенез. Фолієва кислота добре всмоктується переважно у верхньому відділі тонкої кишки. Механізм перетворення фолатів (поліглутаматів) в організмі можна схематично відобразити так:

- фолати страв (поліглутамати)моноглутамат (у кишечнику під дією ферменту г-глутамілкарбопептидази, що міститься в слині, кишковому секреті та слизовій тонкої кишки) 5-метил-тетрагідрофолат (під дією ферменту дегідрофолатредуктази) в крові поєднується із білками (Ь2-макроглобуліном, альбуміном, трансферином, специфічним білком- переносником фолатів) в печінку та клітини кісткового мозку, які швидко діляться (перехід через мембрану та накопичення в клітині відбувається з участю вітаміну В12) тетрагідрофолієва кислота.

Саме остання є метаболічно активною (коферментною) формою фолієвої кислоти і трансформується в поліглютаміновий тетрафоліат. Вона необхідна для регуляції утворення тимідинмонофосфату із уридинфосфату (разом із вітаміном В12), синтезу пуринів та піримідинів, тобто синтезу не тільки ДНК, а й РНК. Бере участь в утворенні глютамінової кислоти із гістидину. Проміжним продуктом цієї реакції є утворення формімінглутамінової кислоти.

Дефіцит фолієвої кислоти призводить до таких самих морфологічних змін, як і дефіцит вітаміну В12, тобто мегалобластичного типу кровотворення.

Класифікації. 1 За Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем (десятий перегляд)- МКХ -10 фолієво-дефіцитна анемія має шифр D52.

2 Класифікація Воробйова А.І.(1985) наведена вище.

Клініка. На фолієво-дефіцитну анемію частіше страждають особи молодого віку, вагітні жінки. У клініці фолієво-дефіцитної анемії так само, як і при В12-дефіцитній анемії, виділяють гастроентерологічний синдром і синдром макроцитарно-мегалобластичної анемії. Симптоми макроцитарної анемії переважають. Патологічні зміни в травному тракті у порівнянні з В12-дефіцитною анемією менш виражені (атрофічні зміни слизової язика і ротової порожнини відсутні або виражені незначно; шлункова секреція пригнічена без ознак атрофічного гастриту та ахілії). Неврологічна симптоматика (фунікулярний мієлоз) відсутня. Проте у разі прийняття протисудомних препаратів на тлі анемії погіршується перебіг епілепсії.

Діагностичне та диференційно-діагностичне значення мають такі тести:

-визначення вмісту фолієвої кислоти в сироватці крові та еритроцитах (мікробіологічним та радіоімунним методами): в нормі вміст фолієвої кислоти у сироватці коливається в межах 3,0-25нг/мл (залежно від методики визначення), в еритроцитах -100-420 нг/мл. При дефіциті фолієвої кислоти її вміст зменшується як у сироватці, так і в еритроцитах, тоді як при В12-дефіцитній анемії вміст фолієвої кислоти в сироватці підвищується;

-тест із гістидином: у здорових осіб основна частина гістидину утворює глютамінову кислоту, з сечею виводиться лише 1-18 мг формімінглютамінової кислоти. Через 8 годин після прийняття 15 г гістидину при фолієво-дефіцитній анемії із сечею виділяється від 20 до 1500 мг формімінглютамінової кислоти, що значно вище, ніж при В12-дефіцитній анемії. Особливо її багато виділяється у осіб, які приймають метотрексат;

-визначення вмісту метилмалонової кислоти в сечі: не змінюється при фолієво-дефіцитній анемії і значно збільшується при В12-дефіцитній;

-фарбування кісткового мозку алізарином червоним запропоновано Кассом: фарбуються в червоний колір лише мегалобласти, пов'язані із В12-дефіцитною анемією, мегалобласти при дефіциті фолієвої кислоти залишаються жовтими;

-пробне лікування вітаміном В12: відсутність ефекту при фолієво-дефіцитній анемії.

Поєднання В12-і фолієво-дефіцитної анемій спостерігається досить рідко (лише при тяжких ентеритах). Призначення при дефіциті вітаміну В12 фолієвої кислоти без вітаміну В12 може призвести до фунікулярного мієлозу, якого не було раніше. Крім того, під впливом фолієвої кислоти тимчасово можуть зникнути мегалобласти із кісткового мозку, підвищитися рівень ретикулоцитів, що маскує перебіг В12-дефіцитної анемії (іноді помилково її приймають за гемолітичну анемію). Саме це унеможливлює встановлення правильного діагнозу. Тому полівітамінні препарати (гексавіт, декамевіт, аеровіт, ундевіт, гендевіт, квадевіт) не слід призначати при анемії до встановлення точного діагнозу та причини захворювання.

Критерії діагностики:

-прояви анемічного та гастроентерологічного синдрому (за відсутності глоситу та атрофічного гастриту);

-гіперхромна анемія, макроцитоз еритроцитів, гіперсегментація нейтрофілів, лейкопенія, тромбоцитопенія в клінічному аналізі крові;

-наявність мегалобластів та полісегментованих нейтрофілів у мієлограмі;

-нормальний вміст вітаміну В12 в сироватці крові;

-зменшення вмісту фолієвої кислоти в сироватці крові та в еритроцитах;

-нормальна добова екскреція з сечею метилмалонової кислоти.

Диференційна діагностика проводиться з тими самими захворюваннями, що і при В12- дефіцитній анемії.

Приклади формулювання діагнозу.

1 Вагітність 32 тижні: ендогенна фолієво-дефіцитна анемія середнього ступеня важкості.

2 Цироз печінки, НТ I; ендогенна фолієво-дефіцитна анемія легкого ступеня. ФКХ I.

Принципи лікування. Призначенням фолієвої кислоти у дозі 15мг/добу протягом 4-6 тижнів досягають клінічної ремісії.

З метою профілактики призначають фолієву кислоту в добовій дозі 1мг під час вагітності, лактації та у разі проведення хіміотерапії (захворювання крові та онкопатологія).

ГЕМОЛІТИЧНІ АНЕМІЇ

Гемолітичні анемії(ГА) - група захворювань, для яких характерний підвищений розпад еритроцитів (гемоліз) внаслідок скорочення тривалості їх життя.

У фізіологічних умовах тривалість життя еритроцитів складає 100-120 днів. Еритроцити, які старіють, підлягають секвестрації у синусах селезінки, а також в кістковому мозку. Внаслідок фізіологічного розпаду еритроцитів утворюється пігмент білірубіну, який циркулює в крові у вигляді вільного (некон'югованого) білірубіну і транспортується в печінкову клітину, де за участю ферментів з'єднується із глюкуроновою кислотою. Білірубін-глюкуронід (кон'югований) потрапляє із печінкових клітин у жовчні ходи і виділяється разом із жовчю в кишечник. При гемолітичній анемії внаслідок посиленого розпаду еритроцитів тривалість їх життя скорочується до 12 - 14 днів.

1Патологічний гемоліз за механізмом може бути внутрішньоклітинним і внутрішньосудинним. Внутрішньоклітинний розпад еритроцитів відбувається в клітинах ретикулогістіоцитарної системи, головним чином у селезінці, і супроводжується підвищеним вмістом у сироватці крові вільного (некон'югованого з глюкуроновою кислотою) білірубіну, збільшенням екскреції уробіліну з сечею і калом, схильністю до утворення камінців у жовчному міхурі та протоках.

При внутрішньосудинному гемолізі (гемоліз відбувається в судинному руслі за участю комплементу) гемоглобін надходить в підвищеній кількості в плазму і виділяється з сечею в незміненому вигляді або ж у вигляді гемосидерину. Останній може відкладатися у внутрішніх органах з подальшим розвитком гемосидерозу.

2 З причин гемолізу: обумовлені еритроцитарними (екстракорпускулярні) та ендоеритроцитарними (корпускулярні) факторами.

3 За клінічним перебігом гемоліз може бути гострим та хронічним.

4 За походженням усі гемолітичні анемії поділяються на дві великі групи: спадкові та набуті. Спадкові гемолітичні анемії є наслідком різних генетичних дефектів в еритроцитах, які в подальшому втрачають свою функціональну повноцінність та стійкість. Вони, в свою чергу, поділяються на:

- мембранопатії (мікросфероцитоз - Міньковського-Шафара, овалоцитоз та ін.), пов'язані з дефектом мембрани еритроцитів, внаслідок чого змінюється форма еритроцитів;

- ферментопатії, зумовлені дефіцитом ферментних систем в еритроцитах (глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, піруваткінази, глутатіон-редуктази);

- гемоглобінопатії (таласемія, серпоподібноклітинна анемія), що спричинені порушенням структури та синтезу гемоглобіну.

Набуті гемолітичні анемії пов'язані із дією різних факторів, які сприяють руйнуванню еритроцитів:

- із дією антитіл (ізоімунні, трансімунні, гетеро- та аутоімунні);

- із зміною структури мембрани еритроцитів внаслідок соматичної мутації (хвороба Маркіафави-Мікелі);

- із механічним пошкодженням оболонки еритроцита (протези клапанів серця, маршова гемоглобінурія);

- хімічним пошкодженням еритроцитів (гемолітичні отруйні речовини - гідразин, миш'як, свинець, тяжкі метали, фенол, толуол, бензол, анілін, трихлоретилен, тринітробензол, лізол, сірководень, оцтова та інші кислоти, мідь, пестициди та інші);

- дією біологічних і бактеріальних токсинів;

- дією паразитів (малярія, токсоплазмоз).

Класифікації

1 За Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем (десятий перегляд) - МКХ-10 гемолітична анемія має шифр D55-D59 (D55 - анемія внаслідок ферментних порушень; D56 - таласемія; D57 - серпоподібноклітинні порушення; D58 - інші спадкові гемолітичні анемії; D59 - набута гемолітична анемія).

2 Класифікація гемолітичної анемії Воробйова А. І., 1985.

I Спадкові гемолітичні анемії:

1 Зумовлені порушенням мембрани еритроцитів:

а) спадковий мікросфероцитоз, еліптоцитоз,

стоматоцитоз, піропойкілоцитоз;

б) спадкова з відсутністю Rh-антигенів;

в) порушення структури ліпідів.

2 Зумовлені порушенням активності ферментів еритроцитів:

а) дефіцит активності Ґ-6-ФДҐ;

б) дефіцит активності піруваткінази еритроцитів.

3 Таласемії.

4 Зумовлені порушенням ланцюгів глобіну:

а) носії гемоглобіну, що змінює структуру в умовах

гіпоксії;

б) серпоподібноклітинна анемія;

в) носії аномальних стабільних гемоглобінів;

г) носії аномальних нестабільних гемоглобінів.

II Набуті гемолітичні анемії:

1 Гемолітичні анемії, зумовлені дією антитіл (імунні):

а) ізоімунні;

б) гетероімунні;

в) автоімунні.

2 Хвороба Маркіафави-Мікелі (пароксизмальна нічна гемоглобінурія).

3 Гемолітичні анемії, зумовлені механічним руйнуванням еритроцитів.

а) маршова гемоглобінурія;

б) механічний гемоліз під час протезування клапанів серця і судин;

в) гемолітично-уремічний синдром.

4 Гемолітичні анемії, зумовлені дефіцитом вітаміну Е.

Найбільш поширеною серед спадкових ГА є спадковий мікросфероцитоз (хвороба Міньковського-Шоффара). Це захворюваня вперше було описано в 1900 г. Міньковським, а в подальшому більш детально - Шоффаром. Аутосомно-домінантне успадкування хвороби, в основі якої лежить генетичний дефект білка спектрину мембрани еритроцита.

Патогенез. Внаслідок підвищеної проникності дефектної мембрани для іонів натрію збільшується вміст води в еритроцитах, вони, на відміну від подвійновгнутих нормальних, набувають сферичної форми, втрачають здатність до деформації при проходженні через вузькі місця кровотоку. Це призводить до сповільнення їх руху в синусах селезінки, відриву частини еритроцитів з утворенням мікросфероцитів (мікросфероцитоз) і швидкого їх руйнування. Такі еритроцити поглинаються макрофагами селезінки. Постійний гемоліз еритроцитів в селезінці призводить до гіперплазії клітин її пульпи та збільшення органа.

Клініка. Мікросфероцитоз має класичну клінічну картину ГА із внутрішньоклітинним гемолізом: анемія, жовтяниця, спленомегалія. Крім цього, наявні спадкові стигми- деформація скелета (куполоподібний череп, високе “готичне” піднебіння, широке перенісся, короткі пальці), аномалія очей, зубів, отосклероз. Анемія зазвичай проявляється у підлітків, іноді у дорослих. Ступінь тяжкості анемії залежить від співвідношення між швидкістю руйнування еритроцитів і регенераційної здатності еритропоезу. Наявність анемії в дитячому віці призводить до порушення розумового і фізичного розвитку. Зазвичай, навіть при досить низьких показниках еритроцитів та Hb, суб'єктивно хворі почувають себе значно краще, ніж при ЗДА. “Не настількі хворі, скільки жовтушні”.

Вираженість жовтяниці залежить, з одного боку, від ступеня руйнування еритроцитів, з іншого - від функціональної здатності печінки зв'язувати білірубін із глюкуроновою кислотою і виділятися із жовчю. Якщо гемоліз не виражений, жовтяниця може бути відсутньою. Внаслідок поєднання жовтяниці із анемією шкіра хворих має лимонно-жовтий колір. Втричі підвищений вміст білірубіну у жовчі (плейохромія) сприяє утворенню камінців у жовчному міхурі. Жовчнокам'яна хвороба з нападами печінкової коліки і розвитком механічної жовтяниці - досить часте ускладнення мікросфероцитозу. У разі латентного перебігу гемолітичної хвороби без вираженої анемії та жовтяниці, але із зменшенням тривалості життя еритроцитів в клінічній картині домінує плейохромія і підвищення виділення стеркобіліногену. В подальшому може розвинутися жовчнокам'яна хвороба і як ускладнення - холестатичний гепатит та цироз печінки.

Спленомегалія при мікросфероцитозі не досягає значного ступеня. На тлі хронічного перебігу ГА під впливом будь-якої інфекції чи струсу може розвинутися гемолітичний криз з різким погіршенням самопочуття, загостренням симптомів хвороби (посилення ступеня тяжкості анемії, жовтяниці, уробілінурії), підвищенням температури тіла.

Одним із небезпечних ускладнень ГА з тяжким перебігом анемії є гіпопластичний криз - тимчасова недостатність еритропоезу тривалістю 7-15 днів. Такі хворі потребують невідкладної допомоги.

Лабораторна діагностика:

? різного ступеня тяжкості, частіше помірна, нормохромна анемія (показники Hb та еритроцитів зменшуються паралельно), після гемолітичного кризу анемія посилюється (показники Hb іноді зменшуються до 20-30г/л);

? еритроцити мають вигляд мікросфероцитів;

? ретикулоцитоз, частіше помірний, відображає ступінь компенсаторного кровотворення в кістковому мозку; після гемолітичної кризи посилюється і відсутній після гіпопластичної кризи; кількість тромбоцитів та лейкоцитів залишається незмінною, лише після кризи -лейкоцитоз із нейтрофільним зсувом;

? білірубінемія (за рахунок непрямого), (підвищення прямого - у разі ЖКХ); нормальні показники можливі при задовільній роботі печінки і незначному гемолізі (не виключають діагнозу ГА);

? уробілінурія (ступінь вираженості також залежить від функції печінки);

? збільшення виділення стеркобіліногену із калом (темний колір калу - плейозхомія);

? збільшення вмісту заліза в сироватці крові;

? в мієлограмі - ознаки гіперплазії червоного ростка з еритронормобластичною реакцією - кількість еритрокаріоцитів у кістковому мозку більше 25%; у разі гіпопластичного кризу - еритробластопенія;

? осмотична резистентність еритроцитів знижена - початок гемолізу при концентрації хлориду натрію 0,75%, закінчення гемолізу- 0,45% (у здорових - 0,45-0,4 та 0,35 відповідно)

Критерії діагностики: нормохромна анемія, жовтяниця, спленомегалія, мікросфероцити в периферичній крові, ретикулоцитоз, зниження осмотичної резистентності еритроцитів, гіпербілірубінемія (з перевагою некон'югованої фракції), уробілінурія, багато стеркобіліну у калі, гіперплазія еритроїдного ростка в мієлограмі (перевага еритро- і нормобластів).

Принципи лікування. Єдиним ефективним методом лікування спадкового мікросфероцитозу є спленектомія, після якої сфероцити залишаються, але анемічний синдром ліквідується. Відсутність ефекту від спленектомії свідчить про невідповідність діагнозу або наявність додаткової селезінки. Спленектомія у дітей до 10 років підвищує ризик інфекційних захворюваньї у зв'язку із неповноцінністю імунної системи. Прямими показаннями для проведення спленектомії є такі:

-наявність гемолітичних і гіпопластичних кризів;

- стабільно тяжкий або середній ступінь тяжкості анемії у дітей, що негативно впливає на їх фізичний та розумовий розвиток;

- випадки захворювання, які ускладнені ЖКХ із нападами печінкової коліки і холестатичним гепатитом (у таких випадках паралельно із спленектомією проводять холецистектомію).

У разі тяжкого гемолітичного або гіпопластичного кризу показано переливання еритроцитарної маси.

СПАДКОВІ ФЕРМЕНТОПАТІЇ (ЕНЗИМОПАТІЇ)

Етіологія. ГА, які пов'язані із дефектом активності одного із ферментів, що бере участь в гліколізі, пентозофосфатному циклі та системі глютатіону успадковуються рецесивно.

Патогенез. ГА, яка зумовлена дефектом ферментів гліколізу, пов'язана із порушення утворення АТФ в еритроцитах. В таких еритроцитах змінюється іонний склад, зменшується їх життєздатність і вони швидко руйнуються макрофагами селезінки та печінки.

Дефект активності ферментів пентозофосфатного циклу та системи глютатіону призводить до зміни ліпідів мембрани, яка нездатна протистояти дії окиснювачів. Після прийняття деяких медикаментів (сульфаніламідів, антималярійних препаратів), вживання з їжею бобів (фавізм) такі еритроцити швидко гемолізуються частіше в судинному руслі, проте можливий і внутрішньоклітинний гемоліз.

Клініка. ГА за наявності дефекту ферментів гліколізу може бути різного ступеня тяжкості, від малосимптомної до тяжких форм. Переважає внутрішньоклітинний гемоліз. Збільшується селезінка, в деяких випадках - печінка. Досить часто поєднується із спадковими аномаліями: порушенням зору, міастенією, ураженням нервової системи, лейкопенією і тромбоцитопенією.

При дефектах у системі ферментів пентозно-фосфатного циклу, у тому числі дефекті глюкозо-6-фосфатдегідрогенази і глютатіону прийняття деяких медикаментів (хініну, акрихіну, сульфаніламідних препаратів та бобів провокує розвиток гемолітичного кризу із внутрішньосудинним гемолізом (гемоглобінурія, гемосидеринурія, іноді геморагічний синдром внаслідок тромбоцитопенії і порушення зсідання крові - ДВС-синдром). Постійний внутрішньоклітинний гемоліз спостерігається рідко.

Лабораторна діагностика. Наявність ознак внутрішньоклітинного гемолізу (при дефекті ферментів системи гліколізу) - нормохромна анемія, ретикулоцитоз, білірубінемія, уробілінурія, збільшення стеркобіліну у калі; осмотична резистентність еритроцитів не змінюється; аутогемоліз посилений і коригується додаванням глюкози; посилений еритропоез в мієлограмі.

При ГА із внутрішньосудинним гемолізом (дефект активності ферментів пентозофосфатного циклу та системи глютатіону) збільшується рівень гемоглобіну, може спостерігатися гемосидероз внутрішніх органів.

Принципи лікування. У більшості випадків при постійному хронічному внутрішньоклітинному гемолізі частковий ефект може бути від спленектомії. При ензимопатіях, які супроводжуються порушенням відновлення глютатіону покращання відбувається після прийняття флавінату (2 мг 2-3 рази на добу) або рибофлавіну.

Перебіг ГА при ензимопатіях є благоприємним, але захворювання не виліковується. Із метою профілактики гемолітичного кризу медикаменти слід приймати з обережністю.

СПАДКОВІ ГА, ЗУМОВЛЕНІ ПОРУШЕННЯМ СИНТЕЗУ ГЕМОГЛОБІНУ

У дану групу захворювань відносяться ГА, які пов'язані із порушенням швидкості синтезу однієї або декількох поліпептидних ланцюгів глобіну (таласемія) та ГА, які викликані зміною первинної структури поліпептидних ланцюгів, внаслідок чого порушується стабільність і функція гемоглобіну (гемоглобінопатії із наявністю аномального Hb).

Аномальні гемоглобіни найчастіше спостерігаються у жителів країн узбережжя Середньоземного моря, Центральної та Східної Африки, Ближнього та Середнього Сходу, Південної та Південно-Східної Азії, у американських негрів. Районами поширеності даної аномалії є також Кавказ та Закавказзя, Середня Азія.

ТАЛАСЕМІЯ

Етіологія. Таласемія - спадкове захворювання, при якому спостерігається делеція генів, які кодують синтез ланцюгів гемоглобіну. Тип наслідування -аутосомно-домінантний.

Патогенез. У здорових осіб молекула глобіну складається із 2 пар поліпептидних ланцюгів. У плода переважає фетальний гемоглобін -Hb F, який складається із 2 -ланцюгів та 2 -ланцюгів (22). Поступово HbF заміщається гемоглобіном дорослої людини - Hb А, який неоднорідний і складається із Hb А1 (97%), до складу якого входять 2 -ланцюги і 2-ланцюги (22) та Hb А2 (3%), який складається із 2 -ланцюгів і 2-ланцюгів (22). Залежно від порушення синтезу того чи іншого ланцюга розрізняють - та -таласемію. При найбільш частій -таласемії порушується синтез -ланцюга (0 - повністю відсутній -ланцюг, + -його кількість зменшена), що призводить до зменшення кількості HbА1 і збільшення кількості HbF та Hb А2.

Клініка. Таласемія - це ГА з внутрішньоклітинним гемолізом різного ступеня вираженості (від субклінічних форм до тяжкого гемолізу). За ступенем тяжкості виділяють велику (гомозиготну - хвороба Кулі) та малу (гетерозиготну) -таласемію. Ознаки великої таласемії уже з'являються на першому році життя, і в особливо тяжких випадках діти помирають; при ГА середнього ступеня тяжкості хворі доживають до статевої зрілості; з легким ступенем тяжкості ГА діагностується на 2-му році життя, і такі хворі доживають до зрілого віку. Характерними ознаками є блідість шкіри із сірувато-жовтим відтінком, затримка росту і великі розміри голови (монголоїдні форми обличчя та квадратний череп- внаслідок посиленої гіперплазії кісткового мозку). Діти відстають у фізичному розвитку. При рентгенологічному дослідженні кісток склепіння черепа спостерігається потовщення пластин та трабекул губчастих кісток у вигляді щітки за рахунок посиленого кровотворення. Живіт збільшений за розмірами внаслідок збільшення печінки та селезінки. При гомозиготній -таласемії з легким ступенем тяжкості на тлі тривалого перебігу захворювання з'являється ЖКХ, гемосидероз, трофічні виразки, інфекції, порушення кровотоку.

Більшість хворих із малою (гетерозиготною) -таласемію мають латентний перебіг хвороби і живуть повноцінним життям. Іноді захворювання діагностується випадково. У деяких випадках може бути виражена ГА з незначною жовтяницею та збільшенням селезінки. На тлі інфекції, вагітності ознаки ГА посилюються.

Клнічні ознаки - таласемії залежать від кількості відсутніх генів. При гомозиготній формі за відсутності 4 генів настає внутрішньоутробна смерть плода (водянка головного мозку, виражена гепатоспленомегалія). Гетерозиготні форми за перебігом мають середній та легкий ступінь тяжкості ГА, відповідно жовтяницю та спленомегалію.

Лабораторна діагностика: притаманні типові ознаки ГА із внутрішньоклітинним гемолізом.

Осмотична резистентність еритроцитів підвищена, що є скринінговим тестом на таласемію. При підозрі на таласемію потрібно визначати тип Hb з використанням електрофорезу на різних носіях, в нез'ясованих випадках - вивчення швидкості синтезу ланцюгів Hb із включенням мічених амінокислот. Для гомозиготної -таласемії характерна відсутність НЬ А1 (0 - таласемія) або зменшення його рівня (+ - таласемія), підвищення рівнів НЬ F та НЬА2. Для гетерозиготної -таласемії також характерно помірне підвищення рівнів НЬ F та НЬА2. При -таласемії співвідношення між різними типами гемоглобіну не змінюється, але синтез - ланцюга сповільнений.

Принципи лікування: лікування симптоматичне.

При гомозиготній таласемії основним методом лікування залишаються повторні гемотрансфузії. Щоб уникнути сенсибілізації, використовують відмиті або розморожені еритроцити спочатку кожні 2-3 дні до підвищення рівня гемоглобіну, потім підтримуючі гемотрансфузії (кожні 3-4 тижні) до досягнення рівня гемоглобіну 90-100г/л. Особливо важлива така тактика у дитячому віці, що сприяє покращанню фізичного та розумового розвитку дитини.

Оскільки залізо при таласемії не використовується і спостерігається схильність до гемосидерозу внутрішніх органів потрібно призначати десферал для виведення надлишку заліза із організму.

Спленектомія проводиться у разі значно вираженої спленомегалії та її повторних інфарктів.

При гетерозиготній - та -таласемії зазвичай немає потреби в гемотрансфузіях та спленектомії. Показані повторні введення десфералу. Препарати заліза категорично протипоказані. При вагітності та інфекціях для підвищення еритропоезу рекомендована фолієва кислота.

СПАДКОВІ ГА, ЗУМОВЛЕНІ ПОРУШЕННЯМ СТРУКТУРИ ЛАНЦЮГІВ ГЕМОГЛОБІНУ

До таких анемій відносять спадкові ГА, які зумовлені наявністю аномальних гемоглобінів внаслідок заміщення однієї або декількох амінокислот в поліпептидних ланцюгах глобіну. На сьогодні відомо більше 150 аномальних гемоглобінів, найчастіше заміщення відбувається у -ланцюгу.

Етіологія. Спадкові захворювання, які виникають внаслідок “крапельних” мутацій в генах, що кодують утворення ланцюгів глобіну і частіше за все успадковуються за домінантно-аутосомною ознакою.

Патогенез. Прояви аномального гемоглобіну залежать від того, в якій мірі змінюється структура молекули та її функції. В більшості випадків аномальні гемоглобіни стабільні в гомо- та гетерозиготному стані, патологія клінічно не проявляється, діагностуються випадково.

Іноді заміщення амінокислот призводить до зміни конфігурації ланцюгів глобіну, порушення їх взаємозв'язку, а також сили прикріплення гему. Такі гемоглобінопатії мають клінічні прояви. До найбільш поширених гемоглобінопатій належить серпоподібноклітинна анемія, або гемоглобінопатія S. При цьому захворюванні Hb А заміщається на Hb S - серпоподібний гемоглобін, для якого характерно заміщення у -ланцюгу глютамінової кислоти на валін. Внаслідок зменшення парціального тиску кисню, тобто в умовах гіпоксії, розчинність HbS зменшується (порівняно із звичайним гемоглобіном майже у 100 разів), його молекули кристалізуються, еритроцити подовжуються і деформуються, внаслідок чого збільшується в'язкість крові, відбувається її стаз, що призводить до мікротромбозу, ішемії, некрозу та фіброзу органів. Неповноцінні еритроцити швидко руйнуються в селезінці, тому її збільшення спостерігається вже на ранніх стадіях захворювання, а повторні інфаркти призводять до аутоспленектомії. Поряд з цим в аномальному гемоглобіні швидко відбувається окиснення заліза гему з утворенням метгемоглобіну, в якому гемоглобін міцно сполучений із киснем, що призводить до розвитку ціанозу та поліцитемії.

Клініка. Розгорнута клініка спостерігається при гомозиготній формі серпоподібноклітинної анемії вже з половини першого року життя дитини, коли фетальний гемоглобін заміщується на Hb S. Картина хвороби включає ознаки помірної гемолітичної анемії і тяжких тромбозів внутрішніх органів. Характерне ураження суглобів: запалення і болючість суглобів кистей, гомілок, ступнів, некрози голівок стегнової та плечової кісток внаслідок тромбозу судин, які живлять кістки. Спостерігаються інфаркти легень, головного мозку, сітківки, печінки, нирок, селезінки, брижи з відповідною клінічною симптоматикою. З'являються виразки на гомілках, іноді приапізм. Фізичний та статевий розвиток дитини порушений, вони не доживають до юнацького віку.

На тлі ускладнень (інфекцій, тромбозів) у гомозиготних хворих на серпоподібноклітинну анемію нерідко розвиваються гемолітичні кризи з гострим внутрішньосудинним гемолізом, гіпопластичні кризи, іноді - секвестраційні кризи (пов'язані із видаленням із кровотоку у внутрішні органи великої кількості еритроцитів).

При гетерозиготній серпоподібноклітинній аномалії ознаки хвороби у звичайних умовах відсутні, з'являються тільки в період гіпоксії (при пневмонії, наркозі, підйомі на значну висоту, підводному плаванні).

Лабораторна діагностика. Крім стандартної діагностики ГА, для серпоподібноклітинної анемії характерна наявність серпоподібних еритроцитів (дрепаноцитів). Серпоподібність проявляється в умовах гіпоксії при проведенні спеціальних проб (з метабісульфітом натрію та після накладення джгута на палець). Уточнюють характер гемоглобінопатії шляхом проведення електрофорезу гемоглобіну. При серпоподібноклітинній анемії (гомозиготна форма) на електрофореграмі з'являється фракція Hb S, Hb А - відсутній, при гетерозиготній формі (серпоподібноклітинній аномалії) спостерігається і HbS і Hb А.

Диференційна діагностика гемоглобінопатій проводиться при захворюваннях печінки (інфекційний гепатит, хронічний гепатит, механічна жовтяниця), інших гемолітичних анеміях спадкового та імунного характеру. У деяких випадках необхідна диференційна діагностика тромботичних ускладнень серпоподібноклітинної анемії із відповідними захворюваннями суглобів, печінки, нирок тощо.

Лікування симптоматичне:

- гемотрансфузії проводяться при тяжких формах захворювання (відмиті еритроцити, замінне переливання еритроцитарної маси);

- для зменшення серпоподібності проводять оксигенотерапію, гемодилюції лужними сольовими розчинами;

- при гіперспленізмі - спленектомія;

-за наявності тромботичних кризів показані знеболювальні, седативні, спазмолітики, гідратація сольовими розчинами;

-проводиться боротьба з інфекцією, особливо легеневою, оскільки гіпоксія посилює ознаки хвороби;

-у зв'язку з посиленим неефективним гемопоезом показана фолієва кислота;

- для профілактики гемосидерозу - десферал.

ІМУННІ ГА

Імунні ГА - група захворювань, які зумовлені участю імунних механізмів (антитіла, сенсибілізовані лімфоцити) в руйнуванні особистих еритроцитів хворого.

Залежно від характеру імунних процесів виділяють:

- ізоімунні ГА, які пов'язані з ізоантитілами, проти групових факторів еритроцитів. При цьому або антитіла потрапляють в організм зовні (гемолітична хвороба плода або новонародженого), або еритроцити, проти яких в організмі є ізоантитіла (при несумісній гемотрансфузії);

- трансімунні ГА, при яких антиеритроцитарні антитіла матері, яка хворіє на імунну ГА, пасивно переходять через плаценту і викликають ГА у дитини;

- гетероімунні ГА викликані або антитілами проти модифікованих екзогенними факторами (медикаментами) антигенів еритроцитів (гаптенові гемолітичні анемії), або антитілами проти зовнішніх факторів (бактерій, вірусів), які реагують із еритроцитарними антигенами; або ж еритроцити неспецифічно пошкоджуються адсорбованими імунними комплексами;

- аутоімунні ГА - антитіла виробляються проти власних еритроцитів.

АУТОІМУННІ ГА (АІГА)

За серологічною характеристикою розрізняють 4 типи аутоантитіл і відповідно до них форми АІГА, які мають особливості клінічного перебігу:

-АІГА з неповними тепловими аглютинінами;

- АІГА з тепловими гемолізинами;

- АІГА з холодовими аглютинінами;

АІГА з двофазними холодовими гемолізинами.

АІГА можуть бути без будь-якої причини (ідіопатичні) або як ускладнення будь-якого іншого захворювання (симптоматичні). Симптоматичні АІГА спостерігаються при гемобластозах, особливо при лімфопроліферативних захворюваннях, при аутоімунних захворюваннях (колагенози, неспецифічний виразковий коліт, хронічний гепатит і т. ін.), злоякісних пухлинах, спадкових імунодефіцитах, прийнятті метилдофу.

Етіологія. АІГА розглядають як процес, який пов'язаний із втратою імунологічної толерантності до власних антигенів внаслідок первинних змін в імунокомпетентній системі (проліферація генетично змінених лімфоїдних клітин, дефіцит або зменшення функції Т-супресорів, поява перехресно реагуючих антитіл тощо).

Патогенез АІГА визначається характером антитіл. Неповні теплові аглютиніни фіксуються на еритроцитах, змінюючи проникність мембрани для іонів натрію. Розвивається сфероцитоз з подальшою елімінацією еритроцитів у селезінці. Переважає внутрішньоклітинний механізм гемолізу. Теплові гемолізини, двофазні холодові гемолізини і повні холодові аглютиніни викликають руйнування еритроцитів в судинному руслі із внутрішньосудинним гемолізом.

Клініка і діагностика АІГА з неповними тепловими гемолізинами. Перебіг захворювання досить варіабельний, починаючи від субклінічних форм (з поступовим початком без суб'єктивних ознак та анемії) і закінчуючи гострою гемолітичною кризою з розвитком шоку. Проте найбільш частою формою є АІГА з підгострим перебігом, яку провокує будь-яка перенесена інфекція. Підвищується температура, з'являється біль в суглобах, животі, наростають ознаки анемії (запаморочення, блідість, серцебиття, тахікардія). Переважають клінічні ознаки ГА з внутрішньоклітинним гемолізом (відповідно до цього характерні лабораторні зміни). АІГА іноді супроводжується аутоімунною тромбоцитопенією (синдром Фішера-Івенса). При серологічному дослідженні позитивна пряма проба Кумбса, за допомогою якої знаходять неповні теплові аглютиніни, фіксовані на поверхні еритроцитів, але при недостатній кількості антитіл проба може бути негативною, що не виключає діагнозу АІГА. Можливі інші імунологічні порушення (знижується рівень імуноглобулінів, з'являються протиядерні, антиімуноглобулінові, антилімфоцитарні антитіла, ревматоїдний фактор, несправжньо позитивні серологічні реакції на сифіліс).

Клініка і діагностика АІГА з тепловими гемолізинами. Форма ГА, яка спостерігається рідко. У клініці періоди загострення (з внутрішньосудинним механізмом гемолізу) чергуються із періодами ремісії. Під час гемолітичної кризи спостерігається гіпергемоглобінемія та гемоглобінурія (темна сеча, іноді чорна), гемосидеринурія. Нерідко розвиваються тромботичні ускладнення. Така форма АІГА зумовлена наявністю теплових кислих гемолізинів, які фіксовані на поверхні еритроцитів і викликають гемоліз за наявності комплементу. Антитіла виявляються за допомогою непрямої проби Кумбса з еритроцитами, які оброблені папаїном.

Клініка і діагностика АІГА з холодовими аглютинінами (хвороба холодових аглютинінів). Проявами захворювання є порушення периферичного кровотоку з ознаками внутрішньосудинного гемолізу, який з'являється після переохолодження. Порушення периферичного кровотоку (акроціаноз вух, носа, пальців, синдром Рейно, тромбози та гангрена пальців, холодова кропивниця) є наслідком аглютинації еритроцитів в капілярах на холоді і швидко зникає в теплі. Гемоліз зазвичай виражений нерізко і супроводжується гемоглобінемією без гемоглобінурії. Лише тривале переохолодження провокує гемоглобінурійну кризу. Перші ознаки АІГА з холодовими аглютинінами спостерігаються при виникненні певних труднощів у виготовленні мазка периферичної крові, проведенні підрахунку форменних елементів крові та визначенні групи крові, оскільки відбувається аутоаглютинація еритроцитів при кімнатній температурі. Отримати правильні результати в таких випадках можливо лиже при проведенні досліджень при температурі 37 С. Групу крові у таких хворих визначають після промивання еритроцитів теплим ізотонічним розчином хлориду натрію. При серологічних дослідженнях знаходять повні холодові аглютиніни у високому титрі (за допомогою непрямої проби Кумбса) і кислі холодові гемолізини, які викликають аглютинацію і гемоліз еритроцитів за наявності комплементу.

Клініка і діагностика АІГА з двофазними холодовими аглютинінами (пароксизмальна холодова гемоглобінурія). Захворювання починається гостро: через певний час після переохолодження спостерігається гостра гемолітична криза з гемоглобінурією, яка супроводжується іноді синдромом Рейно чи кропивницею. Гемоліз триває протягом 2-3 днів, тому анемія нетривала. Внутрішньосудинний гемоліз можна викликати шляхом охолодження ступнів та долонь у льодяній воді.

Серологічне дослідження підтверджує наявність двофазних холодових гемолізинів Доната-Ландштейнера, які фіксуються на еритроцитах на холоді, і викликають гемоліз за наявності комплементу в теплі.

Диференційну діагностику АІГА слід проводити із захворюваннями печінки із жовтяницею, захворюваннями нирок, іншими анеміями -дизеритропоетичними і мегалобластичними, які супроводжуються гемолізом еритроцитів, спадковими ГА, хворобою Маркіафави-Мікелі. Іноді існують певні труднощі в диференційній діагностиці ідіопатичної та вторинної АІГА, особливо коли основне захворювання має латентний перебіг і переважає клініка АІГА. У деяких випадках АІГА є дебютом основного захворювання за декілька років і розглядається як ідіопатична аутоімунна анемія.

Принципи лікування. Основним у лікуванні АІГА є призначення глюкокортикоїдів (преднізолону та його аналогів) у великих дозах (спочатку 0,6-1мг/кг за добу протягом 2 тижнів, за відсутності позитивного ефекту - 1,5-2 мг/кг), яку у міру покращання стану знижують досить повільно до підтримуючої під контролем аналізу крові. Чим менша доза, тим повільніший темп зниження: при великих дозах - по 5 мг за добу, починаючи з 30 мг - по 2,5 мг протягом 4-5 діб, потім по 2,5 мг протягом 2 тижнів.

Тільки у 2,3% хворих, які лікуються преднізолоном, спостерігається повна ремісія з нормалізацією показників крові, негативними маркерами аутоімунного гемолізу. У 28% хворих повної ремісії вдається досягнути, але зберігаються позитивні імунологічні проби. У 50% пацієнтів лікування преднізолоном викликає тимчасовий ефект і зменшення дози або повну відміну призводить до рецидиву хвороби. Тому більше половини хворих потребують призначення підтримуючої дози преднізолону (5-15 мг/добу) протягом тривалого часу.

Оскільки хворі на АІГА досить тяжко переносять гемотрансфузії, вони проводяться лише при тяжких загостреннях - гостра гемолітична криза із можливим розвитком шоку, при тяжкій анемії. Необхідно індивідуально підбирати відмиті чи розморожені еритроцити з попередньою проведеною негативною непрямою пробою Кумбса.

Хворим на АІГА з неповними тепловими гемолізинами і переважним внутрішньоклітинним гемолізом показана спленектомія. ЇЇ проводять в першу чергу молодим особам, які постійно приймають підтримуючу дозу преднізолону або ж мають досить короткі ремісії. Позитивний ефект від операції спостерігається у 60% хворих, ще у 20% - частота кризів та доза преднізолону зменшуються.

За відсутності позитивного ефекту або за наявності протипоказань до призначення глюкокортикоїдів та спленектомії показана імунодепресивна терапія 6-меркаптопурином (150-200 мг за добу), імураном (200-250 мг/добу) чи циклофосфаном (400 мг через добу) до досягнення ремісії з подальшою підтримуючою терапією більш низькими дозами. Недоцільно призначати імунодепресанти дітям під час гемолітичної кризи.

Лікування АІГА з холодовими антитілами має деякі особливості. Кортикостероїди менш ефективні і їх призначають у невеликих дозах (15-25 мг/добу). Із імунодепресантів перевагу віддають хлорбутину -2,5-5 мг/добу, циклофосфану. Спленектомія неефективна. Рекомендовано проведення плазмаферезу (при 37 С).

Симптоматичні АІГА в більшості випадків виліковуються лікуванням основного захворювання або ж відповідно досягненням ремісії.

Для профілактики гемолітичної кризи при АІГА з холодовими антитілами протипоказано переохолодження.

НАБУТІ ГА З ПЕРЕВАЖНИМ ВНУТРІШНЬОСУДИННИМ ГЕМОЛІЗОМ

Етіологія. Переливання несумісної крові, отруєння гемолітичними ядами, ядами деяких змій, малярія, хвороба Маркіафави-Мікелі, маршева гемоглобінурія є основними причинами ГА з внутрішньосудинним механізмом гемолізу. Гострий гемолітичний криз провокують прийняття деяких лікарських препаратів, отруєння оцтовою кислотою, септичні аборти.

Клініка залежить від швидкості та інтенсивності гемолізу, причини, яка спричинила гемоліз, і від ступеня тяжкості анемії. Основними симптомами гемолітичного кризу є слабість, яка швидко розвивається, підвищення температури тіла, задишка, сильний головний біль та біль у попереку і животі, нудота, блювання з великою кількістю жовчі, іноді послаблення випорожнення (кал темного кольору). Стан хворих тяжкий, виражена тахікардія. Шкіра лимонно-жовтого кольору, видимі слизові бліді. Специфічною ознакою кризу є наявність сечі чорного або темно-бурого кольору (гемоглобінурія). У деяких випадках виникає оліго- та анурія з можливим подальшим розвитком гострої ниркової недостатності. Іноді розвивається геморагічний синдром з характерними висипаннями на шкірі - дрібнокраплинні петехії і невеликі синці, кровоточивість із слизових. Порушення коагуляційного гомеостазу, а також розвиток гострої ниркової недостатності, зумовлені розвитком ДВСЗ-синдрому, який є наслідком попадання у кров еритроцитарного тромбопластичного фактору, що звільняється із еритроцитів під час їх розпаду. Гемоліз середнього ступеня тяжкості гострою нирковою недостатністю не супроводжується. В легких випадках внутрішньосудинний гемоліз супроводжується слабко вираженою жовтяницею та незначним затемненням сечі.

Лабораторна діагностика. Крім типових змін, характерних для ГА з внутрішньосудинним гемолізом, приєднуються зміни в коагуляційній системі. Причому показники зсідання крові залежать від гостроти та інтенсивності гемолітичного кризу та від часу дослідження. На початку гемолітичного кризу спостерігається чітко виражена гіперкоагуляція крові. В подальшому фаза гіперкоагуляції змінюється на фазу гіпокоагуляції з характерними для ДВСЗ змінами.

Принципи лікування

У період гемолітичного кризу під час гострого внутрішньосудинного гемолізу призначають гепарин - 5000 ОД в/в, потім продовжують вводити крапельно із розрахунку 25 ОД/кг.год, близько 40000 ОД за добу. Дозу слід підбирати під контролем протромбінового часу та АКТ (тромбіновий час повинен збільшитися у 2 рази).

Вводять реополіглюкін, стероїдні гормони.

Проводять плазмаферез - за одну процедуру видаляють 500-1000 мг плазми, замінюючи її на свіжозаморожену плазму та кровозамінні рідини. За потреби плазмаферез повторюють щоденно.

У разі гострої ниркової недостатності вводять простенон (2-5 мг в 300 мл ізотонічного розчину хлориду натрію в/в крапельно повільно 1 раз на добу). Введення останнього повторюють протягом 3-5 днів. За відсутності ефекту проводять гемодіаліз.

У разі вираженої анемії показані гемотрансфузії - відмиті еритроцити під прикриттям гепарину.

ГА, ЯКІ ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ МЕХАНІЧНИМ ПОШКОДЖЕННЯМ ОБОЛОНКИ ЕРИТРОЦИТІВ

При протезуванні клапанів чи перетинки серця. Причиною є механічне пошкодження еритроцитів поверхнею протезу чи внаслідок підвищенного розпаду в завихреннях, які утворюються після протезування. ГА може розвинутися вже в першу добу, через декілька днів або тижнів після операції. Інтенсивність гемолізу коливається в дуже широких межах. Зазвичай спостерігається помірно виражений гемоліз із внутрішньосудинним механізмом. Досить характерним є морфологічні зміни еритроцитів- їх фрагменти, велика кількість трикутних еритроцитів, шизоцитів. У деяких випадках може розвинутися АІГА внаслідок сенсибілізації організму антигенами пошкоджених еритроцитів. Гемоліз припиняється після ліквідації причини, яка викликала гемоліз (у деяких випадках - після повторної операції).

Маршева гемоглобінурія. Спостерігається у здорових осіб (солдати, спортсмени) після тривалого бігу чи ходи по твердій кам'янистій поверхні. Причиною є механічне пошкодження еритроцитів в судинах ступнів. Припускають, що при цьому має значення близьке розташування капілярної сітки до поверхні ступні. В клініці переважають симптоми помірно вираженої ГА із внутрішньосудинним механізмом. Протягом декількох годин спостерігається гемоглобінурія, яка в подальшому повністю зникає і може відновитися після повторного маршу.Загальний стан не порушується, іноді хворі відчувають помірну слабість, печію в п'ятах, неприємні відчуття в попереку. Температура не підвищується. Не характерна і гостра ниркова недостатність. Виявляється випадково, проходить доброякісно. Лікування такі хворі не потребують.

Приклади формулювання діагнозу

1Гемолітична анемія: природжена, серпоподібноклітинна, гемолітичний криз. ФКХ ІІ.

2 Гемолітична анемія: мікросфероцитарна (Міньковського-Шоффара), гемолітичний криз,ФКХ ІІ.

3 Гемолітична анемія: аутоімунна, з неповними тепловими аглютинінами, гемолітичний криз. ФКХ ІІ.

4 Пароксизмальна нічна гемоглобінурія (хвороба Маркіафави-Мікелі), гемолітичний криз, ФКХ ІІ.

АПЛАСТИЧНА АНЕМІЯ

Апластична анемія - захворювання, для якого характерне порушення гемопоезу з вираженим пригніченням кістковомозкового кровотворення, зниженням темпу проліферації та затримкою дозрівання кістковомозкових елементів, розвитком панцитопенії, що зумовлює основні симптоми хвороби за відсутності ознак гемобластозу.

Захворювання спостерігається з частотою 5-10 випадків на 1 млн жителів за рік.

Етіологія апластичної анемії різноманітна і до кінця ще не встановлена. В 50 % випадків причина захворювання залишається невідомою.

За етіологічною ознакою розрізняють природжені та набуті форми. Серед набутих виділяють ідіопатичну апластичну анемію та форми з відомою етіологією, пов'язані з впливом різноманітних зовнішніх факторів. До останніх належать різні хімічні та фізичні агенти: лікарські препарати (нестероїдні протизапальні та аналгетики- амідопірин, індометацин, бутадіон, анальгін; антибіотики - левоміцетин, метицилін, стрептоміцин; антитиреоїдні - мерказоліл, пропілтіоурацил; цитостатики- 6-меркаптопурин, циклофосфамід, 5-фторурацил, цитозин-арабінозид, вінкристин, вінбластин, мелфалан, протипухлинні антибіотики -рубоміцин; антидіабетичні - хлорпропамід, тол бутамід; гіпотензивні -каптоприл, еналаприл, допегіт; антиаритмічні - хінідин, токаїнід; препарати золота, сульфаніламідні препарати, антисудомні гідантоїни); хімічні речовини (бензол та його похідні, неорганічні сполуки миш'яку, важкі метали - ртуть, вісмут, етилований бензин, хлорорганічні сполуки, інсектициди, пестициди); фізичні фактори (іонізуюча радіація і рентгенівське опромінення); інфекційні агенти (віруси - інфекційного мононуклеозу, гепатиту, особливо віруси інфекційного гепатиту G, грипу, Епштейна-Барра, ВІЛ-інфекція, цитомегаловіруси, герпесу, епідемічного паротиту,), мікобактерії туберкульозу, гриби (аспергіли); імунні захворювання (хвороба” трансплантат проти господаря”, еозинофільний фасциїт, тимома та карцинома тимуса).

Патогенез. В основі апластичної анемії лежить патологія поліпотентної гемопоетичної стовбурової клітини, недостатність якої призводить до порушення процесів проліферації та диференціації усіх ростків кісткового мозку.

В одних випадках патології стовбурової клітини має значення гіперактивність кістковомозкових Т-лімфоцитів-супресорів, в інших - велику роль відіграють антитіла, які гальмують активність стовбурової кровотворної клітини і колонієутворювальних клітин; не виключена роль і дефіциту колонієстимулювальних факторів.

...