Організація навчального процесу

Етап III -- дебати

Дебати -- це так званий театр, а театр потребує декорацій. Важливо, щоб ведучий подбав про підготування приміщення. Крісла мають стояти так, щоб видно було поділ на пропозицію, опозицію і публіку. Центральне місце у залі займає крісло голови, секретаря і промовця. Учасники пропозиції сідають з правого боку від голови, а опозиції -- з лівого боку. Промовець стає попереду, але біля своєї команди. Публіка сідає навпроти голови. Для неї є також можливість зголоситися на бік пропозиції чи опозиції, займаючи місця перед дебатами за головними промовцями підтримуваної сторони. Особи, які не мають чітких поглядів сідають напроти голови, в так званому, „болоті”.

Дебати розпочинаються з того, що в зал заходять головні промовці, голова і секретар. Публіка повинна привітати їх оплесками. Після того як всі учасники зайняли свої місця, голова вітає публіку, нагадує тезу дебатів, одночасно представляє всіх головних промовців та секретаря.

Перший виступ має сторона пропозиції, наступний -- до опозиції. Сторони представляють свої виступи почергово. Виступи перших та останніх промовців даної сторони тривають довше (5-6 хв.) від інших (4-5 хв.). Час виділяє секретар, він нагадує, скільки часу залишилось до кінця виступу, кладучи перед промовцем аркуш з відповідною інформацією. Під час виступів головних промовців публіка та інша сторона можуть ставити питання та подавати інформацію чи репліку. Вони можуть це робити не раніше ніж через 30сек. після початку виступу і не пізніше ніж за 30сек. перед його закінченням (сигналом може бути, наприклад, плескання в долоні секретаря). Бажання ставити питання супроводжується вставанням з місця, підняттям руки та словом „питання” чи „інформація”. Запитання можна ставити лише тоді, коли головний промовець дасть на це згоду.

Після закінчення виступів усіх головних промовців голова дозволяє виступи із залу. Час цих виступів значно коротший від виступів головних промовців (як правило, 2хв.). Важливо зберегти рівновагу виступів. Голова має стежити, щоб виступила однакова кількість осіб з обох сторін. Останній етап дебатів -- голосування. Веде його голова, допомагає секретар. Він нагадує, що публіка вибирає ту сторону, яка подала кращі аргументи, а не ту, з поглядами якої погоджується.

Етап IV -- підсумок дебатів

В кінці дебатів потрібно підвести підсумки. Тренер або запрошений експерт згадує аргументи, які були вжиті під час дебатів, доповнюючи їх в разі потреби чи провокуючи до подальшої дискусії. Обговорено має бути також вміння промовців виступати публічно.

Роль головних промовців під час оксфордських дебатів
Пропозиція	Опозиція
Промовець І. Відкриває дебати. Його завдання -- визначити тему і пояснити її. Апелюючи до тези, він має визначити всі неясні формулювання, які містяться у ній. Потім повинен представити 3-4 головні аргументи своєї сторони, частково їх обґрунтовуючи. Для його виступу відводять 5 хвилин. Його роль дуже важлива -- всі наступні промовці як з боку Пропозиції, так і з боку Опозиції, повинні апелювати до визначеної ним тези.	Промовець І. Його завдання -- апелювати до визначеної тези супротивної сторони і представити своє розуміння цієї тези, до того як це не може бути діаметрально протилежне визначення, а найбільше власне ставлення до тези у рамках представленого Пропозицією значення. Промовець повинен представити 3-4 головні контраргументи до тези Пропозиції та обґрунтувати їх. На його виступ відводять 5 хвилин. Його роль є дуже важлива, бо він задає тон подальшій стратегії своєї сторони.
Промовець ІІ. Його завдання -- розвинути аргументи Промовця І. Він може коротко апелювати до аргументів опозиції, проте це не є його головне завдання. Він має розвинути обґрунтування аргументів. Пропозиції, поданих Промовцем І, та додати 2-3 власні аргументи, пов'язані з попередніми чи, які будуть їх розвивати. На його виступ відводять 4 хвилини.	Промовець ІІ. Так само, як і Промовець ІІ з боку Пропозиції.
Промовець ІІІ-ІV. Він повинен спростувати аргументи другої сторони та їхній розвиток. Нових власних аргументів він не представляє взагалі, можливо тільки в крайньому разі. Натомість він має апелювати до всіх аргументів супро-ивників і мірою можливості спростувати їх, показати їхню помилковість чи відсутність зв'язку з обговореним питанням. На його виступ відводяться 4 хвилини. Це найважча роль у дебатах, яка вимагає від Промовця вслухатися в аргументи супротивника і швидко їх аналізувати. Якщо у дебатах виступає Промовець ІV, він має додатковий шанс відреагувати на виступ Промовця ІІІ з боку Опозиції.	Промовець ІІІ-ІV. Так само, як і Промовець ІІІ-ІV з боку Пропозиції.
Промовець V. Він підсумовує аргументи своєї сторони. Може коротко апелювати до виступу попереднього промовця з своєї команди. Якщо попередній промовець з боку Пропозиції не зробив цього, він може коротко повернутися до аналізу аргументів супротивників. Проте його основним завданням є повторити і закріпити найважливіші аргументи, що їх наводила його сторона, і обґрунтувати їхнє значення. Слід пам'ятати, що саме його виступ найбільше запам'ятається слухачам, які вже за хвилину приступлять до голосування. На його виступ відводять 5 хвилин	Промовець V. Так само, як і Промовець V з боку пропозиції, але його додатковим козирем є те, що він закриває головну частину дебатів і йому належить останнє слово.

Після виступу головних промовців до безпосередньої участі в дискусії допускають осіб з числа публіки в залі, так званих промовців, які будуть їх доповнювати.

1. Голова інформує, що зараз можуть взяти слово особи з числа публіки в залі, які хотіли б підтримати Пропозицію чи Опозицію.

2. Промовці, які доповнюватимуть виступи, по черзі: першим виступає Промовець Пропозиції, другим -- Опозиції.

3. Якщо в залі не буде нікого, хто бажав би підтримати Пропозицію, то Голова може (але не мусить) надати слово одному Промовцю з числа тих, хто доповнюватиме виступи, з боку Опозиції. Якщо після його виступу Промовця з боку Пропозиції не знайдеться, то Голова повинен закінчити виступи публіки із зали.

4. Промовцями, які доповнюватимуть виступи, можуть бути Головні Промовці, але заради пристойності слід надати слово Публіці.

5. Особа із зали, яка хоче взяти слово, підводиться, щоб звернути на себе увагу Голови, бо тільки він має право надати їй слово.

6. Коли Голова надав цій особі слово, вона повинна підійти до трибуни і стати з того боку, з якого сидить та сторона, яку вона хоче підтримати; далі -- назвати Секретареві своє ім'я та прізвище і представитися всім присутнім.

7. Кожному Промовцеві, який доповнюватиме виступи, надають на виступ до двох хвилин.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис.12.1. Схема облаштування залу під час оксфордських дебатів

Поза виступами Промовців, які доповнюватимуть виступи, Публіка може впливати на перебіг дебатів, вдаючись до реплік, але вони теж повинні бути регульовані процедурою. Реплікою може бути інформація чи питання, що Промовець бере їх до відома чи відкидає.

Організаційні застереження

Дебати є методом, що вимагає участі великої групи (щонайменше 30 осіб). Якщо в заняттях бере участь лише кільканадцять осіб, на дебати можна запросити публіку ззовні.

У приміщенні має бути можливість розміщення стільців, стола, трибуни згідно з доданою схемою (рис.12.1).

13. Суперництво чи співпраця -- „Ікси та ігреки”

Суть методу

Гра є досить простою у сфері засад, однак важкою у сфері відносин, що постають поміж групами та особами. Ця гра комунікаційна: вчить основ порозуміння людей (як вербального, так і невербального), показує наслідки недотримання слова та очікувань партнерів у комунікаційній акції. Це гра суспільна: показує відношення між частиною і цілим -- групою. Гра дозволяє перевірити, чи справді в суспільному житті лише співпраця і солідарність можуть призвести до спільного успіху. Спроби трактування інших груп, як противників, та перемога іншої групи веде в цій грі до поразки всіх учасників, і що легко довести при обговоренні, до мінімізації успіху.

Правила гри прості: поділ цілої групи на чотири підгрупи, вручення кожній пакету з десятьма картками, пояснення, що в десяти раундах повинні на цих картках написати літеру X або У, вручити їх ведучому і спостерігати, які результати з'являться на таблиці -- результат, який залежить від того, які картки опиняться в руці ведучого. Поміж 5 і 6 раундом будуть 3-хвилинні переговори, наступні -- між 9 і 10 раундами. І саме стільки -- решта в принципі випливає з поведінки членів групи, а її різноманітність призводить до того, що дуже важко зустріти ідентичну реалізацію цього методу. Гра створює щоразу нові суспільні ситуації в групах і між групами. Завданням тренера є уважне спостерігання за цими ситуаціями з пізнішим обговоренням їх разом з групою.

Гра пробуджує сильні емоції -- часом вони можуть бути негативно спрямовані проти інших членів групи, а часом і проти ведучого. Вимагається багато такту і делікатності, щоби творчо використати конфлікт, погасити емоції і допомагати учасникам одержати новий досвід, що виникає з гри, яка варта цих зусиль.

З цією самою групою гру можна застосовувати лише один раз -- елемент несподіванки тут є дуже важливим. Навпаки, повчальним може бути використання цього методу в ситуації, коли кілька осіб в групі знають гру -- вони будуть мати значні труднощі з переконанням осіб, які ніколи в цю гру не грали раніше, і ці їх комунікаційні змагання тренер може використати при подальшому обговоренні занять.

Коли застосовувати?

· коли навчаємо принципів комунікації -- щоб показати як важливо добре розуміти потреби іншої сторони, наскільки важливі невербальні інформаційні канали;

· коли хочемо показати процеси поведінки, що відбуваються в спільнотах, зорієнтованих виключно на егоїстичну гру;

· коли хочемо інтегрувати групу, яка впродовж тривалого часу працюватиме в малих групах -- гра покаже небезпеки, що виникають при відсутності домовленостей (примітка: групи у грі повинні мати інший склад!).

Переваги:

· гра є дуже привабливою, емоційною, нікого з учасників не залишає байдужим;

· гра дозволяє досить однозначно оцінити окрему поведінку груп і учасників -- це видно з таблиць результатів;

· гра змушує до роздумів і перевірки навіть дуже твердих переконань.

Труднощі:

· слід дуже зважати на емоції, щоб вони не вийшли з-під контролю;

· гра ускладнює збереження дистанції -- учасники змушені по завершенні аналізувати власну поведінку як „спонтанно помилкову”. Роль тренера полягає в полегшенні і прийнятті цього.

Хід занять

Етап 1 -- роз'яснення принципів

Всім учасникам, що сидять разом, тренер пояснює головну мету гри: „Вашим завданням є здобуття якнайбільшого числа балів/очок”.

Дуже важливим є те, що це відбувається ще перед поділом на групи. Виясняють також, яким чином група буде отримувати бали. Отож, за хвилину група ділиться на малі групи, кожна з яких отримає малі картки, на яких буде протягом десяти раундів писати літери X та У, а потім надсилати їх до ведучого (банку), який залежно від того, які картки зустрінуться, наділяє групу відповідними балами. Це пояснює таблиця виплат 13.1 (вона постійно повинна бути доступна до огляду!).

Якщо зустрінуться:

Таблиця 13.1

Картки	Бали групи, яка дала картки „Х”	Бали групи, яка дала картки „Y”
ХХХХ	-1	-
ХХХY	+1	-3
ХХYY	+2	-2
ХYYY	+3	-1
YYYY	-	+1

Бали в таблицю результатів 13.2 записуються наступним чином:

Таблиця 13.2

Раунд	Група
	A	B	C	D
1
2
3
4
5
В цей момент, представники груп зустрічаються на 3-хвилинних переговорах, після яких (тільки у 6 раунді) результат кожної групи множать на 5
6
7
8
9
В цей момент, представники груп виходять на 3-хвилинні переговори, після яких результат 10 раунду множать на 10
10
Разом

Можуть (зрідка) з'явитися питання, чи групи змагаються між собою, чи максимальне число очок має зібрати ціла група. Це базове питання, але у жодному випадку не можна на нього відповісти -- слід знову повторити з притиском: „Вашим завданням є здобуття максимально можливого числа очок”. Дуже важливо при цьому не сказати, що значить це „більше ніж інші групи”.

Ставлення груп до себе мусить стати ефектом роздумів і їх погодженості в процесі гри. На всі питання учасників про мету груп слід нагадувати про попереднє формулювання.

Етап II - поділ на малі групи (команди)

Ведучий ділить всіх учасників на чотири групи (їх слід назвати, наприклад, А, В, С, D) і садить їх у чотирьох кутках залу в малих кругах. Це важливо, щоб частина членів групи сиділа спиною до зали -- це має допомогти „замкнутості групи”, створенню почуття відособленості команди від цілої групи. Згода -- це елемент маніпуляції, і при обговоренні гри слід це виразно показати. Учасників можна також перевести до чотирьох різних залів (класів) або по дві групи в одному залі (класі), -- кожне з цих рішень витворює потім іншу суспільну ситуацію.

Примітка: абсолютно забороняється, щоби грали між собою групи, які працюють в різних відділах організації або поза нею. Напруження і емоції з гри можуть бути перенесені назовні. Групи повинні утворюватися на основі жеребкування.

Етап III - гра (раунд 1 - 5)

Групи працюють шляхом одночасного пересилання карток до ведучого. Рішення про стратегію гри групи повинні прийматися самостійно і автономно, але ведучий не повинен активно втручатися, коли вони доходять до порозуміння. Групи подають ведучому картки з написами літер „X” або „Y” і підписом групи. Ведучий не коментує жодним словом, ані мімікою ходу гри -- лише записує результати згідно з поданим нижче зразком в табл.13.2:

Раунд	Група
	A	B	C	D
1	x2 (2)	x2 (2)	y-2 (-2)	y-2 (-2)
2	y-3 (-1)	x1 (3)	x1 (-1)	x1 (-1)
3	x-1 (-2)	x-1 (2)	x-1 (-2)	x-1 (-2)

Учасники гри на початку матимуть, імовірно, спокусу висилання картки X -- вона дає надію, на більшу кількість очок, якщо хтось подасть картку Y. Однак, ці останні не хотітимуть наївно втрачати і пришлють також картку X -- тоді втрачають всі. Ведучий все це тільки спостерігає, приберігаючи зауваження для пізнішого обговорення.

Етап ІV - перші переговори і раунди 6-9

Хаос перших переговорів ведучий в жоден спосіб не впорядковує, ймовірний хаос в розмовах, перегукування і недосягнення порозуміння може стати вдячною темою для підсумкової розмови по закінченні гри. Як знервоване бездіяльне мовчання, „змова” поміж деякими групами тощо. При обговоренні гри слід звернути увагу на застосування стратегії переговорів, а також на те, що переговори можна проводити лише у визначені періоди часу. Тим часом, це не так -- цілий час групи могли між собою розмовляти, на це не було заборони. Примітка: результат 6 раунду (і лише цього раунду) множиться на 5.

Етап V - другі переговори і раунд 10

Другі переговори слід впорядкувати, наприклад, через делегування представників до розмови, вони одночасно будуть пунктом відліку для обговорення всіх переговорів. Результат раунду множиться на 10.

Етап VІ - обговорення гри

На початку слід дозволити учасникам виговоритися, однак дискусію слід старанно моделювати, підсумовуючи окремі виступи. Особливо слід вважати, якщо у переговорах групи погоджено, що „всі висилають „Y””, потім одна з груп, однак, виставляє „X”, тоді легко виникають негативні емоції. Поступово скеровуємо на найважливіші бали: насправді бали мала збирати ціла група, а не окремі команди. Таким чином, вириваючи собі взаємно бали, працювали на шкоду цілій групі. Підкреслюємо, що суспільна комунікація вимагає спостережливості (завдання доведене через поділ на малі групи (команди)!), а також оборони перед маніпуляціями (розсаджування в „кільця” або випровадження груп до окремих приміщень, сприяє формуванню антагоністичних груп). Також варто звернути увагу на логіку набирання очок: лише коли всі групи вислали картку Y, бали нараховуються ніби ззовні. І подібно, при всіх X бали припадають не ззовні таблиці. В інших випадках бали урівноважуються (наприклад, при трьох X і одному Y три групи одержують по очку, а одна -- втрачає три бали). Це можна сформулювати наступним чином: висилаючи картку X (можемо її назвати „військовою”) кажемо, що хочемо виграти Вашим коштом, коли висилаємо картку Y (назвемо її „мирною”) кажемо, що хочемо виграти разом з Вами.

При обговоренні варто підкреслити, що таке максимальне число очок можна одержати лише тоді, коли одна сторона визнає себе партнером, а друга -- ворогом. Складність полягає в тому, що визнати це повинні всі сторони. Це означає, по-перше, що не можна за всяку ціну хотіти набрати більше очок ніж інші, а також, що слід свідомо обмежити свої вимоги, це концепція зрівноваженого розвитку. Однак, коли вже партнери домовляться, народжується спокуса взаємного ошукування, тому необхідною є лояльність і довіра -- потім чергові мотиви до спільного з групою обговорення перебігу гри.

Кілька математичних зауважень: якщо групи від початку і до кінця співпрацювали (що трапляється дуже рідко), тоді кожна може набрати 3 бали. Це варто вважати найбільшою кількістю очок та показати, що разом це складає 92 очевидно, може статися (і часто стається), що одна з груп використала добру волю інших і одержала більше число очок.

Проте тоді інші групи одержать менше або матимуть від'ємний результат, а сума очок у всіх групах буде нижчою ніж 92. Якби, наприклад, (що в принципі неможливо) група А щоразу висилала картку X, решту карток Y, тоді „переможна” група А одержала б щоправда 69 очок, але решту в тому самому часі стільки ж втратять. Натомість нічого нового не створиться. Тоді можна також порозмовляти про те, як на публічне життя впливає така нерівність потенціалів, ще й здобута чужим коштом; що співпраця і солідарність дозволяє виробляти нові блага, а гостра боротьба є лише розділенням того, що вже було, а найчастіше розтринькуванням раніше створених благ.

Організаційні застереження

Цим разом не подаємо сценарію занять, в принципі, вони є у вищезгаданому описі. Гру можна реалізувати у групі не менше 12 осіб (підгрупи 3-особові). Група не повинна також бути більшою, ніж 32 особи (підгрупи 8-особові). У більшій групі можна виділити „зовнішнього оглядача” для кожної команди, який при обговоренні представить поведінку і можливості членів команди, а також напруження всередині них.

Зал повинен бути настільки великим, аби команди знаходились на певній віддалі одна від одної. Найкраще у чотирьох кутках зали поставити чотири столи і наказати учасникам команд сісти довкола них. Всі учасники повинні цілий час бачити таблицю, яка показує систему „виплат” разом із таблицею результатів.

14. Метод генерування ідей 6-3-5

Суть методу

Метод 6-3-5 є різновидом мозкового штурму, де як і в мозковому штурмі основне завдання полягає в генеруванні великої кількості ідей за відносно короткий час. Так само як і мозковий штурм він сприяє пошуку та представленню нових розв'язків проблем, що стоять перед групою. Наприклад, пошук нової ідеї для проекту, розв'язок кризової ситуації, створення рекламних матеріалів тощо. Важливо, що метод можна застосовувати як в інтегрованих групах, так і в тих, що вперше зустрілися. В інтегрованій групі, яка працює довший час, застосування методу дозволяє виділити так званий груповий результат. В групі, яка ще разом не працювала, метод допомагає, зокрема несміливим особам, позбутися стриманості та страху перед негативною оцінкою представлених ідей. Черговою його перевагою є те, що незалежно від рівня інтеграції групи, вербальної активності та здатності учасників „прорватися”, метод 6-3-5 допомагає генерувати протягом одного заняття біля 100 ідей. Від мозкової атаки цей метод відрізняється методикою роботи.

Як виникла назва методу? Перша цифра в назві вказує на те, що група працює в 6- особових командах. В команді можуть знаходитись як особи, що дуже добре знають визначену проблему / тему, так і не зовсім обізнані з нею. Поділ на команди можна провести довільним способом. Якщо викладач знає рівень компетенції осіб, то може визначити склад команди, запросити її до місця роботи, вказавши на столик. Якщо компетенція та знання всіх учасників однакові, можна укомплектувати команди методом жеребкування, витягаючи карточки відповідного кольору.

Друга цифра інформує про кількість ідей, які повинен подати одночасно кожен член команди. Всі учасники отримують робочий аркуш, на якому по черзі записують в рядочок 3 ідеї, заповнений аркуш передається особі праворуч, яка в наступному рядочку записує 3 чергових ідеї. Кожен сам вирішує, чи записувати цілком нові ідеї, чи модифікувати попередні записи, але мусить, однак, рахуватися з темпом роботи інших осіб з тим, щоб аркуш поступово переходив від однієї особи до іншої.

Таких турів передавання аркушів є згідно з останньою цифрою в назві -- 5. Команда не спілкується в процесі заповнювання аркушу. Після заповнення всіх аркушів команда знайомиться із записаними ідеями і групує їх у подібні тематичні блоки, записуючи їх на фліпі. Якщо ідеї, груповані в блоки, подібні між собою, можна зробити спробу прийняти один запис, який найповніше відображає характер генерованих ідей.

Представник команди презентує опрацьовані ідеї решті учасникам заняття. Після презентації всіх ідей шляхом консенсусу чи голосування (учасники самі вирішують) команда або команди (якщо одночасно їх працювало кілька) роблять вибір найкращих ідей, наприклад, трьох.

Коли застосовувати?

· коли швидко потрібно генерувати велику кількість ідей;

· коли учасники вишколу раніше не знали один одного -- метод дає відчуття безпеки особам, що працюють разом вперше;

· коли група дуже добре інтегрована -- метод дозволяє уникнути ефекту повного погодження з думкою інших учасників групи та стимулює творчий процес;

· коли в команді є несміливі та малоактивні в традиційній мозковій атаці особи -- цей метод вимагає повної та рівної участі всіх осіб.

Переваги:

· швидкість роботи;

· велика кількість ідей, генерованих в ході одного заняття;

· зрівноважена робота всіх учасників групи.

Труднощі:

· метод може видатися нудним, зокрема для тих, які люблять виступати на форумі групи;

· частина осіб, яка „примушена” до записування 36-ої ідей, може почувати себе виключеною з гри;

· погане роз'яснення методу спричинить нерозуміння його та проблеми в проведенні занять.

Хід занять

Проведення занять з використанням методу 6-3-5, включаючи вступ, не повинно зайняти більше 60 хв. При великій кількості команд час може бути продовжений на 10-15 хв.

Етап І -- Пояснення цілі роботи та принципів

методу 6-3-5 (5 хв.)

Викладач пояснює ціль роботи, представляє проблему, яку повинна розв'язати команда, а також принципи роботи за методом 6-3-5. Представляється принцип поділу на групи з 6-х осіб. Викладач представляє та пояснює хід роботи над аркушем.

Представляється також інформація, що стосується технічної сторони записування ідеї:

· кожен записує на аркуші в рядочок 3 ідеї, потім передає аркуш сусідові з правої сторони, який в свою чергу записує наступні 3 ідеї;

· кожен сам вирішує, чи записувати нові ідеї, чи модифікувати попередні;

· аркуші передаються в п'ятьох турах;

· в ході заповнення аркушів команда не спілкується.

Решта інформації буде подана після закінчення роботи.

Етап II -- поділ на команди (5 хв.)

Викладач робить поділ групи на 6-особові команди. Команди повинні сидіти так, щоб мати можливість для спокійної роботи та не заважати іншим командам.

Етап III - генерування ідей (30 хв.)

Викладач вручає кожній особі аркуш для роботи. Кожен записує на ньому в рядочок 3 ідеї, потім передає аркуш сусідові справа, який в наступному рядочку записує як нові ідеї, так і ті, що виникають на основі раніше записаних. Кожен заповнює по 3 ідеї на 6 аркушах -- на одному своєму та на 5, отриманих від особи зліва. Викладач нагадує про принципи роботи, хвалить групу та заохочує до генерування нових ідей, нагадує про проблему, яка повинна бути розв'язана, чи питання, на яке слід знайти відповідь.

Етап IV -- доповнення інформації про принципи роботи методом 6-3-5 (5 хв.)

Викладач роздає фліпи, фломастери і просить групу/групи ознайомитися з генерованими ідеями, згрупувати їх у тематичні блоки, які повинні бути названі за характером згрупованих ідей. Одна з осіб представить опрацьований матеріал на форумі.

Етап V -- квантифікація (10 хв.)

Після заповнення аркушів команда знайомиться з генерованими ідеями, потім записує їх на фліпах, групуючи їх у тематичні блоки. Викладач може підтримувати квантифікацію ідей.

Етап VI -- підготовка презентації (10 хв.)

Команда вибирає серед своїх членів одну особу, яка презентуватиме опрацьовані матеріали. Команда готує також до кожної вибраної ідеї коротке обґрунтування. Викладач стежить за тим, щоб підготовлена презентація тривала не довше 5 хв. Особа, яка презентуватиме ідеї, представляє їх на фліпі.

Етап VII -- презентація роботи команд, вибір ідей групою

(5 хв. на команду)

Учасники семінару здійснюють вибір найцікавіших ідей, наприклад, трьох. Кожен з членів групи має 3 голоси. Можна голосувати за ідеї всіх команд. Голоси можна віддати за три, два чи один проект (тоді той проект отримає 3 ваших голоси). Вибір можна здійснити шляхом наклеювання аркушів на вибраному проекті. Виграє той проект, який отримав найбільшу кількість голосів. У випадку однакової кількості голосів викладач організовує продовження гри.

Організаційні застереження

Для реалізації методу 6-3-5 потрібно мінімум 6 осіб, група не повинна бути більшою ніж 30 осіб (5 команд по 6 осіб). У приміщенні повинні бути умови для одночасної роботи всіх команд, а також для презентації опрацьованих ідей на форумі цілої групи.

Хід заняття

Тема:

Ідея проекту в рамках програми ТАСІS 2006.

Ціль:

Вибір трьох нових узгоджених ідей на наступний проект.

Ролі ведучих:

Ведучий/викладач володіє необхідними знаннями щодо роботи з програмою TACIS, допомагає та активізує роботу групи.

Адресати-учасники:

12 осіб з 7 неурядових організацій, зустрічаються вперше для розробки ідеї, а згодом написати проект в рамках програми TACIS.

Сценарій

Час, хв.	Тема та фрагменти дій	Викладач та матеріали
10	Дія 1. Обговорення програми TACIS, до якої складатиметься проект, обговорення типів проектів, які можуть бути профінансованими.	Представлення профілю фонду. Необхідні навчальні та методичні матеріали -- презентація фонду, передумов та типів підтриманих проектів. Необхідне обладнання -- мультимедійний проектор, екран. Роздатковий матеріал: форма заявки до проекту, вказівки для роботи з проектом TACIS. Під час представлення програми TACIS добре підготувати загальну мультимедійну презентацію програми.
5	Дія 2. Детальне пояснення суті методу 6-3-5. Викладач детально обговорює принципи роботи з методом 6-3-5. Викладач пропонує всім подати якнайбільше ідей, по можливості модифікували ідеї колег. Важливо, щоб учасники запи-сували навіть ті ідеї, які на перший погляд видаються дещо фантастичними, а після уточнення стають реальними. Викладач пос-тійно підказує типи можливих до реалізації проектів, пов'язуючи їх по можливості із засобами та ком-петенціями організацій учасників.	Презентація методики роботи. Матеріали: листівка з принципами роботи з методом 6-3-5. Робочий аркуш.
5	Дія 3. поділ групи на дві 6-особові команди.	Облаштування приміщення, що дає змогу командам вільно працювати.
30	Дія 4. Генерування ідей. Викладач повинен знати кілька прикладів проектів, які були реалізовані в рамках проекту TACIS -- можна подавати їх як приклади. Добре, якщо одним із прикладів буде зовсім нетиповий проект.	Викладач активізує групи, пояснює метод, у випадку, якщо він є незрозумілий. Робочий аркуш, ручки.
10	Дія 5. Впорядкування та квантифікація ідей. Перед презентацією викладач разом з командами перевіряє, чи вибрані проекти знаходяться в полі можливих для реалізації проектів TACIS 2006.	Викладач допомагає квантифікації ідей, допомагає перевірити якість проектів до програми TACIS. Необхідні матеріали: фліпчарт, фломастери.
По 5хв. на групу плюс голосування 5хв.	Дія 6. Презентація та остаточний вибір ідей.	Викладач активізує команди, стежить за часом презентації, рахує голоси. Викладач разом з учасниками встановлює наступний термін зустрічі.

Результати

Буде створено щонайменше три ідеї до проекту TACIS.

Група зінтегрується і насправді захоче працювати над проектом.

15. Моделювання ситуації (симуляція)

Суть методу

Моделювання ситуації (симуляція, імітування) є моделлю реальності. Цей метод передбачає тренування поведінки при використанні вміння учасника та аналізуванні явищ у безпечних умовах (у процесі симуляції учасники використовують фікційні грошові знаки, а не реальні гроші). Симуляція хоча й повинна стосуватися реальності, але не бути простим її відображенням, а тільки спрощенням процесів, які відбуваються в реальності.

На відміну від методу, який полягає в тому, що учасники грають певні ролі, в симуляції вони повинні поводитись у природний спосіб, фіктивною є лише створювана ними реальність, а не поведінка учасників. Завдяки участі у симулюванні учасники можуть відчути свою природну поведінку в різних ситуаціях.

Симуляція застосовується для навчання й засвоєння як конкретних вмінь, наприклад, обслуговування клієнта в міській адміністрації, так і аналізу групових процесів, уміння приймати рішення й спілкуватися.

Вибираючи симуляцію як метод навчання, слід пам'ятати, що це складний метод. Тренер повинен заздалегідь познайомитися з групою, щоб мати можливість передбачити хоча б частину можливих способів поведінки учасників.

Коли застосовувати ?

· коли навчаємо конкретних умінь, які щоденно використовуються учасниками;

· під час занять при роботі в групі, плануванні, прийманні рішень;

· коли група вже інтегрована;

· коли в заняттях бере участь не більше 25 осіб.

Переваги:

· учасники можуть спостерігати й аналізувати реальну поведінку;

· учасники при підтримці тренера мають змогу створити модель ідеальної поведінки в даній ситуації;

· учасники вчаться через власну (самостійну) дію;

· всі учасники залучені до дії.

Труднощі:

· симуляція вимагає надзвичайної активності, заангажованості учасників (що очевидно є позитивом, але вимагає від тренера вмілого мотивування групи);

· учасники часто трактують симуляцію як гру, в котрій вони грають ролі (й тому поводяться неприродно);

· часто для проведення симуляції виникає потреба в значній кількості реквізитів та відповідній реорганізації навчального приміщення.

Хід заняття

Етап І -- вступ

Симуляція вимагає від учасників збереження натуральної поведінки в штучно створеній ситуації, в зв'язку з цим тренер повинен докладно описати створену реальність. Найкращим виходом в цій ситуації буде роздавання учасникам опису ситуації на аркушах паперу чи написання опису на дошці (фліпі). У простих симуляціях достатнім буде усний вступ тренера.

Сценарій симуляції повинен бути компактним і не містити сумнівів. Після його розробки варто провести симуляцію з тренерською групою, щоб наперед виключити всі можливі помилки (наприклад, час на окремі частини, визначення правил).

Етап II - симуляція

Симуляція служить для здобуття досвіду учасниками навчання на основі власної дії. Тренер не повинен втручатися в етап проведення симуляції, тому що його думки, зауваження могли би зашкодити природній поведінці учасників. Найважливішою роллю тренера є уважне спостереження за поведінкою учасників та процесами, які відбуваються під час реалізації вправи, так, щоб після її закінчення подати компетентну зворотну інформацію.

Не варто піддатися спокусі, щоб:

· запропонувати учасникам кращі стратегії розв'язання проблеми,

ніж ті, які вони самі для себе вибрали;

· намагатися утримувати ідеальний порядок та спокій під час проведення занять;

· підказувати учасникам щось, що виходить за правила симуляції.

У винятковій ситуації тренер може втручатися (зазвичай тоді, коли учасники замість того щоб поводитися в природній для себе спосіб починають відігравати певну роль, пов'язану з даною ситуацією), зокрема коли:

· назріває гострий конфлікт між учасниками;

· виникають серйозні порушення правил симуляції, і модель створюваної реальності „розпадається”.

Етап ІІІ - підведення підсумків симуляції

Ще на етапі створення симуляції тренер повинен задуматись, як повинна виглядати структура обговорення вправи, які елементи симуляції повинні бути обговорені особливо докладно та які питання слід задати групі.

Обговорення симуляції, яка могла би спричинити конфліктну ситуацію, слід розпочати від створення кращої атмосфери, так, щоб учасники не концентрувалися виключно на емоціях, пов'язаних із закінченням вправи.

Приклад сценарію

Тема:

Ефективний пошук роботи -- „Співбесіда”.

Цілі:

· учасники розвивають базові вміння в галузі ефективної комунікації;

· учасники ознайомлюються з елементами кваліфікаційної співбесіди та принципами оцінки кандидатів;

· учасники знатимуть не тільки найпоширеніші запитання кваліфікаційної співбесіди, але й як відповідати на них.

ЗАУВАЖЕННЯ: Симуляція кваліфікаційної співбесіди повинна відбуватися після вступної лекції.

Ролі ведучих:

Ведучі виконують функцію тренера. Роблять вступ до тренінгу, обговорюють ситуацію, в якій за деякий час опиняться учасники. В другій фазі виконують роль наглядачів за порядком -- стежать за дотриманням попередньо визначених правил, наприклад, кількість запитань, заданих „працедавцем”, час проходження окремої кваліфікаційної співбесіди, зміна співбесідників. На останньому етапі ведучі опитують учасників про їхні відчуття та зауваження, пов'язані з виконанням вправи, а також підсумовують результати індивідуальної співбесіди.

Адресати-учасники:

12-особова група, студенти останніх років навчання.

Сценарій

Час, хв.	Окремі дії	Ведучий та матеріали
10	Вступ -- нагадування значення кваліфікаційної співбесіди в процесі набору працівників, представлення та обговорення найпоширеніших питань, які задають працедавці, вияснення мети та методу заняття: Співбесіду проведуть учасники навчальних занять, серед яких один виконуватиме роль працедавця, а інший -- особи, яка шукає роботу; кожен із учасників в ролі кандидата візьме участь у співбесіді; під час розмови решта учасників виконують роль спостерігачів, і після її закінчення дають зворотну інформацію згідно з правилом „бутерброда” -- „що мені сподобалось, щоб я змінив, що мені не сподобалось”.	Роздавання матеріалу „Кваліфікаційна співбесіда”
6 хв.(одна розмова)	Симуляція розмови -- один з учасників виконує роль працедавця, задаючи запитання із заздалегідь заготованого переліку питань (і лише тих питань!)	Тренер виконує роль наглядача порядку -- визначає наступних учасників розмо-ви, контролює дотримання визначених засад та уважно слідкує за проходженням співбесіди.
10 хв. (однієї розмови)	Обговорення співбесіди -- насамперед обговорюють хід співбесіди учасники, після них тренер. Слід звернути увагу на всі елементи співбесіди -- від моменту привітання аж до закінчення (обговорюється одночасно як вербальна так і невербальна комунікація). При обговоренні корисним буде вико-ристання відеокамери, однак часто її присутність пригнічує активність учас-ників, деформує їх природну поведінку.	Тренер проводить дискусію.
20 хв.	Підведення підсумків -- ведучий нагадує засади ефективної презентації, створення першого враження, ілюструючи їх поведінкою учасників під час симуляції; обговорює розданий матеріал, коментуючи вибрані відповіді на запитання.	Роздавання матеріалу „Кваліфікаційна співбесіда” -- приклади запитань та відповідей.

Зразок відповідей на співбесіді при влаштуванні на роботу

1. Чи Ви раніше вже працювали, якщо так, в чому полягала Ваша робота?

Подумай, чого стосувалася твоя попередня робота з урахуванням наступних пунктів:

· які вміння тобі там були потрібні;

· якими машинами та пристроями ти користувався;

· за що ти відповідав;

· чи працював ти з людьми;

· як довго ти працював на займаній посаді;

· чи просувався по службі;

· які були твої професійні обов'язки (підкресли особливо ті, які можуть мати значення для роботи, якої власне добиваєшся).

2. Які машини та пристрої вмієте обслуговувати?

· більшість професій передбачає обслуговування якоїсь машини та пристрою;

· назви всі випадки, коли тобі доводилось користуватися пристроями, які можуть бути використані в роботі, якої добиваєшся. Всюди, де це лише можливо, назви ці машини чи пристрої та їх типи;

· розкажи про всі інші пристрої, з якими ти мав нагоду працювати. Не забудь їх назви та типи;

· скажи, якими володієш дипломами та які закінчив спецкурси з обслуговування названих машин та пристроїв;

· не забудь назвати пристрої, з якими маєш справу у вільний від роботи час (як хобі).

3. Чому Ви хочете тут працювати?

Роботодавець хоче знати мотиви, які вкажуть на твоє бажання довшого перебування на фірмі. Маєш також нагоду сказати все, що тобі відомо про фірму і показати тим самим, що ти попрацював, шукаючи відповідну інформацію.

Скажи про:

· добру репутацію фірми як роботодавця;

· сформовану суспільну думку про фірму, яка має далекосяжні плани;

· те, що діяльність фірми дуже відповідає твоїм інтересам;

· те, що це для тебе ідеальна робота.

4. Яку зарплату Ви б хотіли отримати?

В ході розмови ти повинен отримати інформацію стосовно майбутньої зарплати. Часом вона вже встановлена, часом може бути предметом переговорів. Проблема полягає в тому, що якщо назвеш забагато -- роботи не отримаєш, назвеш замало -- роботу, може, й отримаєш, але зарплату матимеш погану.

Яку стратегію вибрати?

Уникай називання суми.

Давай загальні відповіді:

· „розраховую на пристойну зарплату за день роботи”;

· „думаю, що ви платите стандартні ставки. Це мене задовольняло б”;

· „ваша фірма має добрий імідж, тому я впевнений, що зарплата буде відповідати моїм потребам”;

Якщо можливо, зорієнтуйся, яку зарплату отримують особи, що виконують таку саму або подібну роботу, матимеш кращі підстави для переговорів.

5. Чому ми повинні взяти на роботу саме Вас, а не когось іншого?

· будь готовий до швидкої відповіді -- якщо покажеш, що не знаєш цього сам, то не сподівайся, що це знатиме твій співрозмовник;

· повтори ще раз свої переваги, навіть, якщо б ти повторив речі, про які щойно розповідав;

· посилайся на свою кваліфікацію, свій досвід, свої зацікавлення та хобі і переконай співрозмовника, що ти: працьовитий, добрий працівник, гідний довіри і що на тебе можна покладатися, що зможеш виконати не тільки доручені тобі завдання, але й більше.

6. Який Ваш стан здоров'я?

Співрозмовник хоче впевнитися, що:

а) ти у добрій фізичній формі і зможеш виконувати роботу, на яку претендуєш;

б) стан твого здоров'я в цілому добрий.

Твоя відповідь повинна переконати його в обох питаннях. Якщо ти здоровий, не маєш жодних хронічних хвороб і у своєму поданні не згадуєш про жодні проблеми із здоров'ям -- просто скажи про це. Якщо в поданні згадано про якісь хвороби, то повтори це ще раз. Однак говори про неї у позитивному тоні, підкреслюючи, що вона не буде мати жодного впливу на твою здатність виконувати роботу і що ти в чудовій формі.

Звернися до прикладів.

Якщо маєш проблеми із серцем і співрозмовник боїться, що це може знизити твою здатність до перенесення важких предметів, згадай про те, що часто носиш переносний телевізор, або закупки і т.п.

Візьми у свого лікаря довідку, у якій буде описано твій стан здоров'я.

Уникай говорити про справи, з виконанням яких можеш мати проблеми.

7. Які Ваші найсильніші сторони?

Це питання дає ще один шанс показати свої позитивні сторони, важливі з точки зору роботи, про яку клопочетеся, наприклад:

· вміння;

· різноманітний досвід;

· зацікавлення;

· ентузіазм;

· солідність;

· результативність в роботі;

· вміння працювати з людьми;

· почуття власної гідності.

8. Які Ваші слабкі сторони?

Не „допомагай” співрозмовнику відкидати твою кандидатуру -- не вказуй на жодні недоліки! Замість цього скажи, наприклад: „Не маю недоліків, які б перешкоджали мені бути добрим працівником”, „Не маю жодних недоліків, які б впливали на мою майбутню роботу”.

9. Прошу розказати про себе більше.

Це відкрите питання дає тобі можливість розповісти співрозмовнику про різні аспекти твого життя. Мусиш постаратися, щоб:

· показати, що твої зацікавлення виходять за межі роботи;

· показати всі суттєві зв'язки між твоїми зацікавленнями та професійними вміннями;

· по можливості нав'язати із співрозмовником особистий контакт, розмовляючи на якусь цікаву для вас обох тему;

· Запевнити співрозмовника, що ситуація в сім'ї нормальна і не передбачає змін.

Теми, які можна піднімати під час розмови з роботодавцем:

· хобі, зацікавлення, способи проведення вільного часу;

· клуби, організації, до яких належиш;

· всі відповідальні функції, які виконуєш;

· коротка історія твого життя -- де ти виховувався, де навчався і працював, служба в армії і т.п.;

· твоя сім'я (батьки, брати, сестри, якщо вони молоді, жінка/чоловік, діти -- якщо мають вже власні сім'ї);

· попередня професійна діяльність.

10. Скільки Вам років?

Якщо твій співрозмовник задає таке питання, напевно побоюється, що ти занадто молодий, щоб виконати дану роботу. Кажучи, скільки тобі років, мусиш переконати його, що твій молодий вік має свої добрі сторони. Якщо ти молодий, можеш мати наступні переваги:

· дуже хочеш довести свою досконалість;

· маєш запал, ентузіазм і бажання до праці;

· ти повний фізичних сил;

· легко пристосовуєшся до змін;

· любиш вивчати нові справи;

· не маєш шкідливих звичок.

11. Коли можете приступити до роботи?

Відповідай без роздумування: „Якнайшвидше”, або „У будь-який момент”.

Час для обговорення деталей наступить тоді, коли вже будеш прийнятий на роботу. Завжди можеш порозмовляти із роботодавцем і постаратися встановити такі терміни початку роботи, які тобі найбільше відповідають.

12. Чи маєте якісь запитання?

Часто це риторичне питання. Якщо твій співрозмовник добре виконав своє завдання, то ти повинен все необхідне про роботу вже знати. В такому випадку вистачить простої фрази: „Ні, дякую. Ви розповіли мені все, що я хотів довідатися. Не можу дочекатися, коли приступлю до роботи”. Не задавай питань про деталі, такі як час роботи, соціальне забезпечення і т.п., оскільки може скластися враження, що якби ти отримав цю роботу, то не був би впевнений, чи йти на неї. Такі сумніви можна з'ясувати пізніше.

16. Інтеграційні ігри

Суть методу

Навчання -- це не лише зміст, завдяки якому учасники отримують знання та вміння, але і процес, який може їм цей шлях полегшити. Використання інтерактивних методів буде успішним тільки тоді, коли буде створено відповідно доброзичливу атмосферу. Тому невід'ємним елементом майже кожного навчання є інтеграційні ігри. Вони роблять можливим познайомитись учасникам, викликати довіру до себе -- „ламають кригу”, тому часто їх називають ще „криголами”.

„Криголами” використовують особливо часто на початку навчання, коли учасники ще не знайомі одне з одним або в ході занять, для запровадження відповідної вільної атмосфери. Вони можуть також відділити одне від одних різні частини навчання.

Коли застосовувати?

· на початку занять, коли учасники ще не знайомі;

· в моментах „зниження енергії” групи;

· коли у вишколі переважають статичні форми ведення занять.

Переваги:

· прості у проведенні;

· за короткий час позитивно змінюють атмосферу.

Труднощі:

· на початку вимагають подолання стереотипу „несерйозних ігор”;

· вимагають великого приміщення через необхідність руху учасників.

Приклади ігор.

„Привабливий Петро” (20 хв.)

Учасники займають місце в колі. Ведучий каже: „Через хвилину кожен по черзі назве своє ім'я та прикметник, який його характеризує. Прикметник повинен починатися з тої самої літери, що і ім'я, наприклад привабливий Петро. Коли закінчить перша особа, завданням іншої буде назвати себе та повторити попереднє ім'я та прикметник. Далі завдання переходить до третьої особи і по черзі до всіх учасників. Останній учасник повинен назвати імена та риси усіх учасників”.

„Пузлі” (15хв.)

Ведучий роздає аркуші для гри та пояснює, що метою гри є якнайшвидше зібрати два підписи на кожному фрагменті малюнку (кожен фрагмент містить питання, наприклад, хто слухає таку саму музику, як ти?). Особа, яка перша закінчить, виграє гру. Далі ведучий разом з учасниками перевіряє автентичність на аркуші переможця. Переможець отримує нагороду, наприклад солодощі (звичайно для всіх учасників гри).

„Учасник” (10 хв.)

Ведучий ділить учасників на пари, кожна пара отримує:

· аркуш паперу;

· хустку для зав'язування очей;

· маркер.

Один учасник пари має зав'язані очі, завданням другої особи є вербальне (словами) ведення особи із зав'язаними очима, щоб та могла намалювати маркером на фліпі постать учасника вишколу. Потім робимо виставку.

„Оголошення” (25 хв.)

Ведучий просить учасників написати оголошення, в якому рекламує себе як товариша (викладача, державного службовця тощо). Оголошення повинне бути досить коротким, максимум до 25 слів. Далі ведучий збирає оголошення, перемішує їх та роздає учасникам. Завданням учасників є зачитати вголос оголошення та вгадати їх автора. Гра може проводитись лише тоді, коли учасники добре знають одне одного.

„Пошук подібностей” (10 хв.)

Ця коротка гра дозволяє підвищити рівень енергії групи. Може бути застосована на перерві в ході занять або як метод поділу учасників на групи.

Ведучий просить піднятись, не розмовляючи, стати в ряд починаючи від особи з найбільшим розміром взуття до особи з найменшим (найвищий -- найнижчий, залежно від місця народження, довжини волосся тощо).

„Кого немає” (5 хв.)

Ведучий просить бажаючого закрити очі і мовчки вказує на особу, яка має вийти з приміщення. Гравець повинен відгадати, хто відсутній.

„Перехресне представлення” (20 хв.)

Вправа складається з двох етапів, на першому етапі ведучий ділить учасників на пари. В цих групах учасники протягом 3-х хвилин представляються один одному. На другому етапі учасники представляють осіб, з якими розмовляли.

„Герб” (20 хв.)

Ведучий роздає учасникам аркуші паперу із зображенням умовного герба (або просить учасників самим його намалювати). Герб поділений на три-чотири частини (поля в залежності від потреб). Кожне поле містить питання, на яке слід дати відповідь, написавши чи намалювавши її. Приклади, питання: „Що я найбільше люблю? Що не люблю? Моє хобі.... Чому я на навчанні?” Питання можна змінювати залежно від потреб. Під кожним так званим гербом повинне стояти ім'я учасника гри.

Далі тренер просить учасників показати свій герб, представляючи відповіді на поставлені питання. В іншому варіанті, ведучий ділить учасників по двоє, де вони представляються партнерові, а потім решті групи, розповідаючи про зміст герба іншої особи. Після закінчення гри герби повинні бути розвішані на стінах.

17. МЕТОД ГРУПОВОГО НАВЧАННЯ „РОЗКАДРОВКА” (МЕТОД УОЛТА ДІСНЕЯ)

Організація процесу навчання у вищій школі за кредитно-модульною системою вимагає перегляду не тільки усталених навчальних процедур, але й вироблення нового ставлення до самого процесу здобуття професійної освіти зі сторони студентів, процесу надання освітніх послуг зі сторони викладачів. Швидкозмінний інформаційний простір сучасного суспільства ставить обом сторонам свої умови: студенту -- постійного нарощення і розвитку своїх творчих здібностей у самоосвіті, а викладачу -- пошуку методів навчання, спрямованих на розвиток особистості майбутнього фахівця. Ця необхідність відображена і у розподілі навчального навантаження за КМС, коли частка самостійної і індивідуальної роботи студента зростає, а спілкування між викладачем і студентом стає більш інтенсивним та інформативним в межах відведених для цього годин.

За таких умов навчання у вищій школі постає не тільки як засвоєння необхідних знань і набуття практичних навичок певної професії, але й вміння оперувати методами і засобами творчого вирішення професійних завдань та творчого саморозвитку в обраній галузі діяльності. Саме застосування креативних (творчих) методів у процесі навчання дозволяє зрозуміти студенту психофізичні особливості своєї особистості і направити їх на здійснення своєї мети, а також ефективно ними управляти.

З точи зору організації творчого навчання під час аудиторних занять цікаво і корисно викладачу буде ознайомитись з методом Уолта Діснея.

Діснеївська стратегія визнає, що різні люди володіють різними здібностями. Одна людина більш здатна бути Мрійником, друга -- Реалістом, третя -- Критиком. Один з методів стимулювання творчості в колективі -- розвивати у кожного вміння проявляти себе на всіх цих етапах. Інша стратегія полягає у виявленні і подальшому використанню найбільш яскраво виражених здібностей окремих індивідуумів. При цьому не варто закріпляти за ними якусь певну роль, -- „навішувати ярлики”. Різноманітні процеси по різному стимулюють творчу здатність на різних етапах творчого циклу. У Діснея були різні кімнати для Мрійника, Реаліста і Критика. Одна з кімнат -- кімната Мрійника була завішана картинами, малюнками, цитатами, збуджуючими уяву. Ніякої критики тут не допускалось -- тільки фантазії! В якості простору Реаліста у мультиплікаторів були їх власні робочі столи, оснащені самою досконалою технікою і робочим інструментом, необхідними їм для передачі фантазій. Всі столи стояли в одній великій кімнаті, в якій всі мультиплікатори могли бачити одне одного і спілкуватися між собою. Критику у Діснея була відведена маленька комірка під сходами, в якій можна було вивчати і оцінювати попередні замальовки, виконані олівцем. Кімната завжди здавалася тісною і жарко натопленою, від чого її прозвали „карцером”.

Одна з найбільш дієвих форм групового навчання і творчості ґрунтується на тому, що кожна людина володіє власною картою світу. Спосіб, за допомогою якого проблема або ідея конкретного індивідууму викладається кимсь ще, може сам по собі послужити засобом прояснення цієї проблеми або збагачення ідеї.

При використанні будь-якої стратегії ми повинні повністю давати собі звіт в тому, що міцність всього ланцюга визначається міцністю самої слабкої її ланки. Іншими словами, якщо якась частина стратегії слабка, вона повністю може розбалансувати все. Іноді людина говорить: „Я не вмію візуалізувати, я не можу зробити того, що вимагається від Мрійника”. Зовсім очевидно, що здібність до творчості буде визначатися вашою здатністю удосконалювати і задію- вати свої п'ять почуттів. Деякі люди краще за все відчувають себе у ролі Критика і 90% свого життя проводять саме в цій ролі. Саме тут вміння бути гнучким по відношенню до мікростратегій і грає вирішальну роль.

...