Особливості інклюзивної освіти

Зміни в соціально-культурному, економічному і геополітичному контексті в Європі позитивно вплинули на життя і розвиток молодої самостійної української держави, яка сьогодні перебуває на початку шляху розробки та втілення процесу інтеграції осіб з вадами слуху в соціокультурний простір країни.

Лише навчившись активно взаємодіяти з соціальним оточенням, дитина зможе відчути себе повноцінним членом суспільства. У соціальному розвитку дитини з вадами слуху можна спостерігати перешкоди, які виникають з фізіологічних і фізичних причин, а також з причин, пов'язаних з особистісним розвитком - почуттями, ставленням до життя.

Випускники шкіл-інтернатів погано самостійно орієнтуються в життєвих ситуаціях, у вмінні визначитися у виборі професії, власних поглядах і переконаннях, умінні поводитися в нестандартних ситуаціях. Через проблеми зі слухом вони мають обмежені знання про людський колектив, його вимоги до кожної особистості, погано орієнтуються в мотивах діяльності, не вміють співвідносити свої прагнення і вчинки із загальними завданнями, вимогами. Часто у випускників шкіл спостерігаються проблеми особистісного розвитку: недостатня критичність в оцінюванні чужих і власних вчинків, ізольованість від колективу, переоцінка сил, або, навпаки, нерішучість, невпевненість. Це все значною мірою залежить від досвіду спілкування, контактів з людьми, зумовлених відсутністю або зниженням слуху, недорозвитком мовлення, недоліком виховання, яке не забезпечило компенсацію вищезгаданих дефектів.

Внаслідок інтеграції нечуючих дітей у звичайні шкільні колективи відпадає необхідність розробки спеціальних програм соціальної адаптації дітей з вадами слуху після закінчення школи, бо соціальна інтеграція і адаптація відбулася у процесі навчання, під час якого вони набувають необхідних для життєдіяльності знань, умінь і навичок. Такий підхід забезпечує подолання психологічного бар'єру у процесі об'єднання чуючих учнів з дітьми з вадами слуху у одному класі, у школі, зрештою - у суспільстві, яке почне розглядати їх як складову частину, без об'єднання з якою воно не може бути цілісним.

Останні роки характеризуються реформуванням системи і змісту освіти, прийняттям і впровадженням у дію ряду державних освітніх документів, спрямованих на реалізацію принципів демократизації і гуманізації освіти. Основні законодавчі документи нашої держави - Конституція України, Закон України “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI століття) мають на меті забезпечити умови для формування всебічно розвиненої особистості - інтелігентної, духовно багатої і внутрішньо вільної.

Сьогодні в Україні велика армія дітей з вадами слуху потребує значно більшої уваги від держави і суспільства. В державі створена диференційована мережа спеціальних закладів освіти. В Україні на даний час діє 32 школи для глухих дітей, 32 школи для слабочуючих, З0 дошкільних установ для дітей з вадами слуху.

Проблема включення глухих осіб у життя, тобто інтеграція їх у соціальне середовище, була поставлена як важливе практичне завдання ще на початку XIX століття в Англії (1819 рік). А в 1829 році німецьким сурдопедагогом Гразером була створена найбільш обґрунтована теорія спільного навчання глухих і нормальночуючих людей - при семінаріях створювалися школи для глухонімих (Ярмаченко М.Д., Проблема інтеграції глухих в суспільство).

Питання інтеграції дітей з вадами слуху не нова і у вітчизняній спеціальній педагогіці. Видатний вчений-сурдопедагог Ф.Ф.Рау також приділяв належну увагу проблемі успішної адаптації глухих і інтеграції їх у суспільство. Він вважав, що саме від рівня розвитку усного мовлення і залежить успіх включення осіб зі стійкими вадами слуху в чуюче суспільство. Ф.Ф.Рау наголошував на тому, що питання інтеграції в навчанні повинні бути невіддільними від інтеграції в суспільстві.

Видатний сурдопедагог-новатор звертав увагу на умови успішної інтеграції - ранній початок корекційного навчання, розвиток мовлення в поєднанні з різними видами діяльності, інтенсивне застосування звукопідсилюючої апаратури, використання компенсаторних можливостей організму, використання різних видів словесного мовлення - усного, писемного, дактильного і жестового. (В.І.Лубовський, “Дефектология”, 1991р.). Ці ідеї є актуальними і сьогодні, бо вважаються основними засадами повноцінної інтеграції дітей з вадами слуху в навколишнє середовище.

Ідею інтеграції глухих дітей в “Народні школи” за умови своєчасної їх підготовки в дошкільному закладі Н.К.Патканової у свій час вважали “повністю утопічною, позбавленою розумної основи”.

Л.С.Виготський ще на II з'їзді з соціально-правової охорони неповнолітніх (Москва, 1924р.) намітив шлях компенсації “дефективності” - підкріпленням загальноосвітнім навчанням.

2. Охарактеризуйте вплив порушень мовлення на розвиток особистості

Формування мови є однією з основних характеристик загального розвитку дитини. Нормально що розвиваються діти володіють хорошими здібностями до оволодіння рідною мовою. Мова стає важливим засобом зв'язку між дитиною та навколишнім світом, найбільш досконалою формою спілкування, властивій тільки людин.

Оскільки мова - особлива вища психічна функція, що забезпечується головним мозком, будь-які відхилення в її розвитку повинні бути вчасно помічені. Для нормального формування мови необхідно, щоб кора головного мозку досягла певної зрілості, був сформований артикуляційний апарат, збережений слух. Ще одна неодмінна умова - повноцінне мовне оточення з перших днів життя дитини.

Мова являє собою одну зі складних вищих психічних функцій і має дві найважливіші складові:

- Сприйняття звуків мови, розпізнавання собственнoй мови і мови інших людей (слуховий центр мовлення), за який відповідає центр Верніке (знаходиться в слуховий корі скроневої частки);

- Відтворення звуків, слів, фраз - речедвігательная функція, яка забезпечується центром Брока (розташовується в нижніх відділах лобної частки, в безпосередній близькості від проекції в корі мускулатури, що бере участь у мові).

Асоціативний центр створює структуру фраз і пропозицій. Обидва мовних центру в правшi розташовуються в лівій півкулі головного мозку (рис. 1), а у лівші - навпаки, у правому. Відповідно до цього розмежовуються імпресивна мова (процес сприйняття мови на слух, розуміння сенсу, змісту мовного висловлювання) та експресивна мова (процес висловлювання за допомогою мови).

Мовні розлади, пов'язані з органічним ураженням центральної нервової системи (ЦНС) в залежності від рівня ураження мовної системи вони поділяються на такі форми: розпад усіх компонентів мови в результаті поразки коркових і мовних зон; повна або часткова втрата мови, обумовлена локальними ураженнями мовних зон кори головного мозку (в результаті черепно-мозкових травм, порушень мозкового кровообігу, нейроінфекцій та інших захворювань, що супроводжуються ураженням ЦНС).

Мовні регресії належить до важких порушень мовлення органічного центрального походження. Розлади мовлення значною мірою негативно впливають на весь психічний розвиток людини, відбиваються на його діяльності, поведінці Розлади мовлення можуть виникати при органічних і функціональних захворюваннях нервової системи. При органічних захворюваннях вони можуть бути обумовлені ураженням певних відділів головного мозку, що забезпечують мовну функцію.

Мовленнєві розлади або порушення мовлення - це широкий круг психопатологічних явищ, що виявляється в мовній поведінці (мовне збудження, стереотипії, химерність, уповільнення, розпад мовлення, нерівномірність темпу і ритму, “бурмочучe” мовлення, скандована мовлення і т.і.). Виділяються різні форми (види) мовної паПорушення мовлення можуть бути двох видів: афатичні (афазії моторні, сенсорні, амнестичні, номінальні) та неафатичні (дизартрію, акінетичний та істеричний мутизм).

Афатичні розлади мовлення.

Афазія - розлад мовлення, при якому частково або повністю втрачається можливість користуватися словами для вираження думок і спілкування з оточуючими, при цьому функції апарату артикуляції і слуху зберігаються. Афазія підрозділяється на моторну, сенсорну, амнестичну. Афазія може носити стійкий або скороминущий характер. Моторна афазія характеризується втратою здатності вимови слів, мовлення маловиразною, сповільнене, вимовлювані слова спотворені в результаті ускладнення формування звуків і складів, а також слів. Страждає також процес перемикання з однієї мовної одиниці (звук, слова) на іншу. Сенсорна афазія - втрата здатності розуміння мовлення оточуючих. Елементарний слух збережений, але фонемних слух порушений. Унаслідок відсутності слухового контролю порушується і моторна (експресивна) мова. Хворі сенсорною афазією говорять багато, але незрозуміло. Слова вимовляються неправильно. Часто один звук (буква) замінюється іншим - вербальні парафазії. В результаті мовлення незрозумілою і представляє собою потік безглуздих звуків. Поєднання моторної і сенсорної афазій позначається, як тотальна афазія. Амнестична афазія. Найбільш характерною межею цього порушення мовлення є випадання з пам'яті назви предметів. На заміну хворий використовує позначення функції або якості предмету. При амнестичній афазії хворому допомагає підказка. Номінальна афазія - порушення здатності називати слова. Людина повністю усвідомлює, що саме хоче сказати, перед її мисленнєвим зором з'являється відповідна картинка, але хворому важко дати назву предмету чи явищу, тож він пояснює її описово, парафразом, наприклад, кішка - тварина, пухната, живе в домі. Інколи можуть спостерігатися псевдоафазії, наприклад, у хворих істерією. У цьому випадку мовлення втрачається повністю, тоді як хворі з органічною афазією завжди зберігають якісь елементи мовлення.

Неафатичні розлади мовлення.

До них відносять дизартрію, акінетичний та істеричний мутизм.

Дизартрія - порушення мовлення, що виникає в результаті ураження м'язів мовного апарату: м'якого неба, гортані, губ. Гостра дизартрія може розвинутися в результаті порушення інервації апарату артикуляції. При дизартрії мовлення стає неясним, нечленованою на смислові відрізки, з носовим відтінком. Акінетичний мутизм характеризується відсутністю зовнішнього контакту з оточуючими через втрату свідомості. Хворий лежить нерухомо з розплющеними очима, рухи яких збережені, може фіксувати поглядом предмет, стежить за його переміщенням, але не вступає в контакт. Больові та сильні звукові подразники викликають рухову реакцію. Розвиток акінетичного мутизму пов'язують з пошкодженням діенцефально-мезенцефальних утворень та їх стволових активуючих компонентів. Істеричний мутизм - відсутність мовлення і спроб до вимовлення слів. Виникає найчастіше після негативних емоцій в осіб з істеричними рисами характеру. Взагалі-то до появи істеричного мутизму можуть призвести життєві ситуації.

За іншою класифікацією розлади мовлення можуть бути розділені на два типи:

1) вислови фонативного (зовнішнього) оформлення, які називають порушеннями вимовної сторони мовлення; 2) вислови структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення, які називають системними або поліморфними порушеннями мовлення: а) порушення голосоутворення; б) порушення темпоритмічної організації вислову; в) интонаційно-мелодичні порушення; г) порушення звуковимовної організації. Особливу групу складають порушення, обумовлені анатомічними дефектами апарату артикуляції. При анатомічних дефектах порушення носять органічний характер, а при їх відсутності - функціональний.

Тема №4: Особливості розвитку, навчання та виховання особистості в інклюзивному освітньому середовищі при глибоких порушеннях зору

1. Порівняйте принципи побудови масових і спеціальних професійних закладів

2. Охарактеризуйте психофізіологічні особливості у розвитку учня при порушеннях зору

1) Порівняйте принципи побудови масових і спеціальних професійних закладів

Принципи і організація комплектування спеціальних установ для аномальних дітей Однією з проблем перебудови системи спеціального навчання є відбір аномальних дітей до спеціальних шкіл і дошкільних закладів, тобто науково обгрунтоване і організаційно вдосконалене їх комплектування. Практичне комплектування спеціальних закладів, тобто відбір аномальних дітей, здійснюють медико-педагогічні комісії. Ці комісії працюють при обласних управліннях народної освіти (залежно від конкретних умов вони можуть створюватись на міському і районному рівнях). До складу такої комісії входять: представник відділу народної освіти--на правах голови комісії; представники обласних відділів охорони здоров'я і соціального забезпечення; лікарі (психоневролог або психіатр), педагог-дефектолог, логопед, психолог. Діти з різними відхиленнями в розвитку (порушеннями слуху, зору, мови, розумового розвитку, опорно-рухового апарата) направляються районними лікувальними закладами, дитячими садками, масовими школами, батьками. У випадках, коли медико-педагогічна комісія на основі одноразового обстеження не може встановити остаточний діагноз, дитина направляється до спеціальної школи (допоміжної) строком не більше одного навчального року в діагностичний клас, де вона проходить глибше і триваліше обстеження. Ця проблема має важливе значення і для поліпшення роботи масових шкіл і дитячих садків, оскільки некомпетентний відбір дітей і незадовільна діагностика аномального розвитку зумовлюють необгрунтоване навчання в масовій школі учнів, які потребують направлення до спеціальних закладів. Навчання таких дітей у масовій школі, з одного боку, ускладнює і дезорганізує навчально-виховну роботу педагогів з нормальними дітьми, а з іншого -- прирікає дітей із відхиленнями в розвитку на безглузду втрату часу в умовах, неадекватних їхнім можливостям.

Правильне комплектування спеціальних шкіл залежить від знання і розуміння особливостей невстигаючих дітей вчителями початкових класів масової школи. Велика кількість дітей, які направляються із масових шкіл на медико-педагогічну комісію, не потребують спеціального навчання. Лише незначна частина з них є дійсно розумове відсталими і потребують навчання у допоміжній школі. Інші псевдоаномальні діти, виявляючи відставання у навчанні й розвитку, помилково розглядаються як розумово відсталі через брак своєчасної допомоги і індивідуального підходу з боку вчителя початкової школи. Ці діти стають відстаючими з різних причин: через недорозвиненість мови, астенічний стан (фізична і нервово-психічна кволість, швидка стомлюваність, непосидючість, знижена працездатність) та інші недоліки. Учителі початкових класів повинні знати особливості цих дітей. Здобуті знання із спеціальної педагогіки допоможуть вчителю початкових класів в успішній боротьбі з неуспішністю, сприятимуть кваліфікованому своєчасному виявленню аномальних дітей з на ступним направленням їх до відповідних типів спеціальних закладів.

2. Охарактеризуйте психофізіологічні особливості у розвитку учня при порушеннях зору

Оптичне сприйняття, яке здійснюється за допомогою зорового аналізатора, що складається з периферичної частини (ока), провідникового нерву й коркового кінця, розташованого в потиличній частині більших півкуль головного мозку, відіграє величезну роль у психічному розвитку дитини. Зір відіграє величезну роль не тільки в розвитку власне зорового сприйняття, але й у розвитку просторових уявлень (просторове орієнтування в навколишньому, рухова сфера), оскільки рухи розвиваються під зоровим контролем.

Порушення зору в дітей може бути обумовлене різними причинами. Ураження органа зору в дитини може бути викликане спадкоємними захворюваннями (наприклад, деякі форми вроджених катаракт і ін.), внутрішньоутробними патологіями зорового органа при токсоплазмозі, краснусі й інших важких захворювань матері під час вагітності, особливо на ранніх її етапах, коли в плода формується орган зору. Зорова патологія може бути пов'язана із захворюваннями самої дитини (наприклад, при туберкульозному менінгіті, менінгоенцефалітах, пухлинах мозку й ін.)

Порушення зору можуть бути вродженими й придбаними.

Уроджена сліпота обумовлена ушкодженнями або захворюваннями плода під час вагітності або є наслідком спадкоємної передачі деяких дефектів зору.

Придбана сліпота звичайно буває наслідком захворювання органів зору -- сітківки, роговиці й захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлина мозку, менінгоенцефаліт), ускладнень після загальних захворювань організму (кір, грип, скарлатина), травматичних ушкоджень мозку (поранення голови) або ока. Розрізняють прогресуючі й непрогресуючі порушення зорового аналізатора. При прогресуючих зорових дефектах відбувається поступове погіршення зорових функцій під впливом патологічного процесу.

До непрогресуючих дефектів зорового аналізатора відносять деякі вроджені його пороки (наприклад, астигматизм, катаракта). Причинами цих дефектів можуть стати також наслідки деяких захворювань і очних операцій Порушення функцій зорового аналізатора можуть виникнути в дітей як під час внутрішньоутробного розвитку, так і після народження. Тому виділяють такі категорії дітей, як сліпонароджені, які рано осліпли, втратили зір після трьох років життя.

Психічний розвиток сліпонароджених має такі ж закономірності, як і у зрячих дітей, але відсутність візуального орієнтування позначається найбільше помітно на руховій сфері, на змісті соціального досвіду.

Відмінність осліплих дітей від сліпонароджених залежить від часу втрати зору: чим пізніше дитина втратила зір, тим більше в неї обсяг зорових уявлень, який можна відтворити за рахунок словесних описів. Якщо не розвивати зорову пам'ять, що частково зберігся після втрати зору, відбувається поступове стирання зорових образів.

Порушення зору в дітей буває виражене в різному ступені, і залежно від цього дітей з подібною патологією можна умовно розділити на три групи. До першої групи відносяться діти, у яких, особливо при вродженій зміні органа зору, наступає повна сліпота або таке різке зниження зору, що діти можуть навчатися тільки на основі дотику ( по системі Брайля).

Сліпі (незрячі) -- це категорія осіб з порушеннями зору, у яких повністю відсутні зорові відчуття, є світловідчуття або залишковий зір ( до 0,04 на оці, що краще бачить, з корекцією окулярами), а також особи із прогредієнтними захворюваннями й звуженням поля зору (до 10-15 ) з гостротою зору до 0,08.

По ступеню порушення зору розрізняють осіб з абсолютною( тотальною) сліпотою на оба ока, при якій повністю втрачаються зорові сприйняття, і осіб практично сліпих, у яких є світловідчуття або залишковий зір, що дозволяє сприймати світло, колір, контури (силуети) предметів.

Такі діти, як правило, у масову школу не потрапляють. В одиничних випадках у школу для сліпих дітей направляються слабозорі, у яких спостерігається прогресуюча форма очного захворювання і яких з метою охорони залишкового зору доцільно навчати по системі Брайля.

Другу групу, відносно більшу в порівнянні зі сліпими, становлять діти. Що мають зниження зору.

Слабозорі -- це категорія осіб з порушеннями зору, що мають гостроту, від 0,05 до 0,2 на оці, що краще бачить, з корекцією звичайними окулярами. Крім зниження гостроти зору слабозорі можуть мати відхилення в стані інших зорових функцій (кольорове- і світловідчуття, периферичний і бінокулярний зір). Для слабозорих дітей є спеціальні школи, де ведеться навчання на зоровій основі, з використанням різних технічних і оптикозбільшуючих засобів, підручників з більшим шрифтом, спеціального висвітлення і т.д. При навчанні в масовій школі слабозорі діти зазнають істотних труднощів. Нечіткість, сповільненість, вузькість сприйняття веде до труднощів у називанні предметів, їх форм, характерних зовнішніх ознак. Діти не бачать рядки, плутають подібні по написанню букви, що заважає опанувати технікою читання, зрозуміти зміст прочитаного; змішання цифр по написанню, утрудняє рахунок і розв'язок арифметичних завдань.

Слід пам'ятати, що такій дитині можуть бути протипоказані багато звичайних для масової школи занять (наприклад, нахили, різкі стрибки, піднімання ваги на уроках фізкультури). Порушення зору вищезгаданих категорій дітей вимагає спеціально організованих умов навчання й виховання й здійснюється в основному в спеціальних школах.

До третьої групи відносяться діти з порушеннями зору, які звичайно навчаються в масовій школі. Це діти з аномалією рефракції (короткозорість, далекозорість, астигматизм).

Щоб більш ясно уявити собі сутність аномалії рефракції, слід розглянути особливості заломлюючої функції ока.

Очне яблуколюдини складається із трьох оболонок. Зовнішня -- білковаоболонка служить місцем прикріплення м'язів, що обертають очне яблуко, а передня частина цієї оболонки прозора й називається роговицею. Середня оболонка-- судинна,містить кровоносні судини, що харчують сітківку; передній відділ цієї оболонки утворює райдужку із зіницею в її центрі Внутрішня оболонка -- сітківка -- є сприймаючим апаратом ока. Ця оболонка складається із шару пігментних клітин, у відростки яких занурені світлосприймаючі клітини (палички) і кольоросприймаючі клітки (колбочки). Внутрішню частину очного яблука представляє зоровий нерв, який проникає в порожнину черепа й після перехреста із зоровим нервом іншого ока утворює зоровий тракт, що направляється в потиличний відділ кори більших півкуль головного мозку.

Усередині очного яблука укладені склоподібне тіло, прозорий кришталик, що прилягає позаду до райдужки, а між райдужкою й роговицею перебуває передня камера ока, що містить водянисту вологу. Рогова оболонка, кришталик, склоподібне тіло й водяниста волога й становлять складну оптичну заломлюючу систему ока. При нормальнім функціонуванні цієї системи відбувається правильна рефракція, тобто промені, що йдуть від предмета, переломлюються на сітківці, і тоді предмет сприймається чітко і ясно (Т. А. Власова, М. С. Певзнер).

Короткозорість характеризує сильну рефракцію ока, при якій промені, що йдуть від предметів, з'єднуються поперед сітківки, внаслідок чого віддалені від очей зображення предметів сприймаються неясно. Т. ч. дитина добре бачить предмети, розташовані близько від неї, але чим далі перебуває предмет, тим гірше його бачить дитина.

Далекозорість характеризує слабку рефракцію ока, коли промені, що йдуть від предмета, переломлюються за сітківкою ока й зображення предметів сприймаються поблизу неясно, тому при розгляданні предметів на близькій відстані потрібне велика напруга. Далекозора дитина добре бачить предмети, що перебувають удалечині, але погано бачить предмети, розташовані поблизу. Далекозорість у дітей зустрічається значно рідше, чим короткозорість, і слід зазначити, що з віком відсоток дітей з далекозорістю знижується.

Астигматизм характеризується тим, що зображення не збирається на сітківці в єдиний фокус, як при нормальній рефракції, а виникає в декількох фокусах, розташованих на різних відстанях від сітківки, внаслідок чого зображення предметів виходять перекрученими.