Особливості інклюзивної освіти

Психогенно-зумовлені комунікативні девіації. Психогенний ступор - тотальне загальмування моторних, вольових, емоційних, когнітивних та комунікативних функцій психіки людини, яке з'являється під впливом стресової ситуації і проявляється у повній нерухомості, без жодної відповіді на спроби спілкування з цією людиною. Частіше це відбувається у формі істеричного ступору.

Часткове психогенно-зумовлене порушення засобів спілкування, а саме, реалізації мовлення - емоціогенний аутизм (мовчання). Внаслідок стресової ситуації або під впливом несприятливої та значущої для людини ситуації порушується спроможність висловлювати свої думки - невротичний "злам" комунікативної функції мовлення. Людина, частіше дитина, не може говорити у тій ситуації, яка спричинює стрес. При цьому емоціогенний аутизм може бути вибірковим до значущої ситуації або тотальним, загальним і проявлятись у будь-якій ситуації.

Адаптаційні (патохарактерологічні) реакції та стани. Парааутистична реакція - проявляється в тому, що людина під впливом психотравмуючої ситуації або штучного обмеження контактів втрачає потреби у спілкуванні через спотворення мотивів комунікацій. При цьому вторинно блокуються засоби спілкування - мовлення, міміка, рухи. Реакція пасивного протесту теж призводить до обмеження комунікацій. При депресивному стані в основі загальмування потреби у спілкуванні лежить розлад емоцій - депресія.

- Аморальна поведінка. Аморальною називають поведінку, що проявляється у вигляді дій та діяльності, результати яких об'єктивно суперечать моральним нормам незалежно від оцінки їх особистістю, яка їх чинить.

– Неестетична поведінка. Це поведінка людини, яка не наслідує законів прекрасного, духовного тощо. У патології така поведінка може траплятись у дементних хворих або в олігофренів. Таку ж поведінку можуть демонструвати люди із протестними реакціями тощо.

2. Причини адиктивної поведінки у підлітковому віці

Головні чинники виникнення у неповнолітніх потреби у вживанні психотропних речовин - вікові особливості, несприятлива, мікросоціальне ситуація розвитку, відхилення у функціонуванні вищої нервової діяльності. У випадку, коли ці чинники, завдяки втручанню дорослих, усуваються або компенсуються, зловживання припиняється без традиційного лікування, тобто без застосування медикаментозних препаратів. І навпаки, ніякі ліки, ніякі погрози і покарання не допоможуть, якщо відсутні умови для задоволення життєво важливих соціальних потреб підлітка, фрустрованих вказані ми факторами.

Труднощі і низька ефективність подолання та профілактики вживання психотропних засобів неповнолітніми пояснюються перш за все тим що відповідальні за це дорослі помилково полагай ють, що це проблема наркології. Насправді, в силу вікових особливостей особистості, що формується, причини всіх видів поводження, що відхиляється у підлітків єдині. Правопорушення, алкоголізм, наркоманія та токсикоманія, афективні і невротичні розлади - ланки одного ланцюга.

Дитячі психіатри вважають, що у підлітків практично неможливо розмежувати ситуаційні порушення поведінки і прояви починається захворювання. Типова ситуація, коли підліток «відбився від рук», перестав виконувати вимоги батьків, вчителів, став погано вчитися, пропускати уроки, грубити, проводити весь час з компанією собі подібних, розпивати спиртні напої або експериментувати з іншими психотропними речовинами, може бути наслідком одного з названих вище факторів, або їх поєднанням. По-перше, це може бути реакцією здорового підлітка на складну ситуацію в сім'ї чи школі. По-друге, впливом чисто вікової особливості - негативізму, як крайнього прояву реакції емансипації або однієї з форм пошукового поведінки.

Все це частіше за все з віком проходить само собою, принаймні загальної стабілізації поведінки. По-третє, це може бути наслідком психічних розладів або декомпенсацією акцентуації характеру підлітка.

Негативні форми поведінки, досить часто зустрічаються у підлітків, важко піддаються однонаправленої аналізу, оскільки соціально-психологічні та педагогічні чинники тут тісно переплетені з патологічними, що стосуються психіатрії та наркології.

Тому вважаємо більш продуктивним розглядати вживання неповнолітніми психотропних речовин не в рамках наркологічних уявлень, а з позиції міждисциплінарного підходу, як одну з форм прояву специфічно підліткових або ситуаційно-особистісних поведінкових реакції.

Підтверджують сказане і багато досліджень, які довели, що пияцтво і наркоманія неповнолітніх - це перш за все прояви порушень поведінки, які, у свою чергу, обумовлені соціальним середовищем. Так, 75% підлітків, що надходять на обстеження у зв'язку з вживанням психотропних речовин чи на лікування від наркоманії, росли в неблагополучних сім'ях, до 90% правопорушників - теж вихідці з неблагополучних сімей, 76% питущих підлітків виховувалися в неблагополучних, а 59% - у неповних сім'ях.

У плані виникнення і розвитку залежності від психоактивних речовин сім'я і найближче оточення підлітка грають іноді фатальну роль. У цьому теж якісну відмінність підліткового алкоголізму або наркоманії від дорослого. Так, якщо доросла людина може сам обрати собі мікро соціальне оточення, протистояти згубному впливу, нарешті, може просто піти, поїхати, то для підлітка така свобода дій найчастіше неможлива.

Потрапляючи в пияцтві компанію, підліток рухається у руслі її звичаїв, тобто п'є так, щоб «не відставати від інших», а не у відповідності зі своїм самопочуттям, як це робить доросла людина.

Оскільки в таких компаніях зазвичай прийнято пити до відключення », то підліток, наслідуючи вже сформованим алкоголікам, вживає великі дози спиртного. Це призводить до того, що контроль організму, за кількістю випитого пригнічується з самого початку. Іншими словами, стадії сп'яніння з самого початку перекручуються, що веде по найкоротшому шляху від зловживання до хвороби, причому ознаки алкоголізму можуть спостерігатися раніше, ніж хвороба розвинеться остаточно.

Таким чином, вивчення особливостей зловживання неповнолітніми алкоголем показує, що алкоголізм у підлітків відрізняється від перебігу захворювання у дорослих, описаного вище. Вживання алкоголю в ранньому віці має набагато тяжчі наслідки для розвитку психіки. Тим не менш, до закінчення підліткового віку слід говорити не про алкоголізм, а про інтоксикацію організму, так званої злоякісної алкоголізації.

Аналогічне впливає вік на стадії і форми вживання наркотиків та інших психотропних речовин. У цілому ж можна стверджувати, що і фізіологія підлітка, і його психологія, і соціальний статус визначають інші, якісно відмінні підходи до проблеми попередження і подолання вживання психоактивних речовин неповнолітніми.

Тема № 7 Особливості розвитку, навчання та виховання в інклюзивному освітньому середовищі учнів з аутичними розладами та з синдромом Дауна

1. Види аутичних розладів

2. Методи роботи з учнями, що мають синдром Дауна

1. Види аутичних розладів

– Виділяють кілька видів аутизму:

– - синдром Аспергера - психопатія з домінуючим інтелектуалізмом і недостатньою емоційністю;

- синдром Каннера, або ранній дитячий аутизм (РДА) як якісне порушення соціальної взаємодії і спілкування, стереотипна поведінка;

- психогенний аутизм - реакція на серйозні емоційні потрясіння, розчарування, відчай в ранньому дитинстві;

- псевдоаутизм як результат важких форм слабоумства або порушень органів почуттів, перш за все слуху.

О.С. Нікольська (завідувач лаб. змісту і методів навчання дітей з емоційними порушеннями Інституту корекційної педагогіки РАО) виокремила чотири головні групи дитячого аутизму. Критерії класифікації: характер і ступінь порушень взаємодії із зовнішнім середовищем, а також тип самого аутизму. У дітей I групи йдеться про відчуженість від зовнішнього середовища, II - його відторгнення, III - його заміщення і IV - переважно гальмівний вплив на дитину з боку її довкілля.

Іноді синдром підрозділяють на низько-, середньо- і високофункціональний аутизм, використовуючи для цього шкалу IQ чи рівень соціального розвитку.

За всіма наявними класифікаціями зрозуміло, що індивідуальні прояви аутизму охоплюють широкий спектр, від осіб з важкими порушеннями, які не розмовляють, мають порушення розумового розвитку та майже безперервні рухові стереотипії (похитування, характерні рухи рук) - до соціально активних високофункціональних аутистів, розлад яких проявляється в дивацтвах при спілкуванні, емоційній однотипності, вузькості інтересів, багатослівності, педантичному мовленні, нездатності розуміти гумор, підтекст, намір іншої людини.

Аутизм - психічний розлад, порушення розвитку людини. Характеризується відхиленнями в спілкуванні, взаємодії з оточуючими, поведінці. Спостерігається обмеження інтересів і повторювані дії. Аутизм може виражатися по-різному і поєднуватися з іншими формами розумових розладів. Захворювання може протікати в легкій і важкій формі.

При важкій формі у людини порушена повністю функція мозку, і він не здатний нормально функціонувати.

Раніше аутизм часто не могли відрізнити від дитячої шизофренії або від дитячого психозу. Всі показники аутизму зазвичай виявляють себе до трирічного віку. Якщо спостерігаються більш м'які показники, то це відноситься до інших розладів аутистичного характеру.

Можна говорити про аутизм, якщо симптоми проявилися у віці до 2,5 років. Це захворювання не так часто зустрічається, в середньому у трьох дітей з 10 000, причому у хлопчиків втричі частіше, ніж у дівчаток. Аутизм з'являється у людей всіх класів суспільства і в довільних частинах світу.

Однозначно пояснити причини походження поки не можуть. Ключову роль відіграє спадковість. Крім цього важливе вплив робить органічні порушення нервової системи у період внутрішньоутробного розвитку плоду, під час пологів і в ранньому дитинстві, а також непереносимість деяких видів продуктів, або перенесене в дитинстві важке захворювання.

Причини походження аутизму тісно пов'язані з генетичними даними. Гени впливають на дозрівання синаптичних зв'язків в мозку, але до цих пір неясно, що надає більший вплив на розвиток розладів - взаємодія різних генів або рідкісні з'являються мутації. Іноді всі ці фактори можуть поєднуватися. Серед причин також названі біохімічні, структурні та генетичні аномалії розвитку мозку. Ці аномалії можуть викликати розвиток соціальних і комунікативних порушень, емоційних реакцій.

Крім цих причин, існує версія походження аутизму завдяки надходження в організм органічно пов'язаної ртуті, наприклад при вакцинації.

У деяких дітей аутизм проявляється ще в ранньому дитинстві, в інших у віці до трьох років. Найбільш загальними характеристиками поведінки людей, хворих на аутизм є наступні:

Порушення соціальних навичок поведінки. Діти ігнорують почуття і саме існування оточуючих, навіть своїх батьків. У них немає потреби знайти втіхи, якщо їм погано, немає необхідності ні з ким ділитися своїми проблемами. такі діти не можуть наслідувати, або повторюють рухи інших людей без зв'язку з обставинами, механічно. Не вміють зав'язувати дружбу, а раптом вступлять в такі відносини, то їх поведінка неприродно.

• Виражене порушення мовних і немовних комунікацій. Не говорять, не спілкуються навіть за допомогою жестів і міміки. Хворі діти уникають спостерігати в очі іншим, не посміхаються, не відповідають на привітання батьків і гостей. Звучання їх мови ненормально, голос або монотонний або через чур великий, ритм та інтонація відрізняються від норми. За змістом і формою пропозицій мова неадекватна, часто повторюють фрази, почуті десь, але ніяк не пов'язані з цією ситуацією. Хворі не здатні почати розмову з іншою людиною.

• Порушення в розвитку уяви та ігри. Коло інтересів дуже обмежений. Діти з аутизмом відчужені, нервові, поводяться неприродно, їх погляд спрямований в себе, мають повністю відсутній вигляд. Такі діти не можуть грати з однолітками, застосовують інших дітей лише механічно, люблять усамітнення і гри без партнера. Уява таких дітей майже не розвинене, немає ніякого інтересу до уявних предметів. Вони часто роблять одні й ті ж рухи, наприклад хлопки долонями, тряска головою, кручення предметів. Відзначається підвищена увага до дрібних деталей предметів, наприклад до коліс машинки, обмацування, обнюхування іграшок. Іноді буває наполегливе бажання постійно мати на руках певну річ. Вважають за краще дотримуватися одного і того ж порядку речей, влаштовують істерики при порушенні навколишнього оточення.

Симптоми змінюються з віком і в процесі розумового розвитку. Нерівне розвиток дозволяє таким людям бути обдарованими в якій-небудь вузькій області, наприклад в математиці або в музиці, в той же час їм не досить повсякденних навичок.

Лікування від аутизму проводять безліччю різних методів. Серед них лікування від вірусних інфекцій. В останнє десятиліття з'явилася велика кількість вивчень, що зв'язують походження аутизму з вірусами краснухи, кору, які можуть потрапити в організм з щепленням, а також цитомегаловірусом та вірусом герпесу.

Якщо підозрюється розвиток аутизму завдяки попадання в організм ртуті, проводиться очищення від важких металів. Отруєння ртуттю схоже з аутизмом за своїми симптомами: труднощі у впізнавання осіб, сильна чутливість до звуку і світла, ходіння навшпиньки, нав'язливі рухи. У аутистів спостерігається підвищена концентрація ртуті у волоссі і еритроцитах крові, як при ртутному отруєнні. Тому вчені припускають, що отруєння ртуттю може стати причиною аутизму, і проводять лікування методом очищення від неї.

Призначають також дієту, що обмежує молоко і борошняні продукти, оскільки по вивченням вчених, у аутистів в травному тракті не розкладаються казеїн і глютен, перетворюючись на ендорфін, схожий по дії з наркотиком. Ці два білка у величезній кількості містяться в молоці і борошняних продуктах, і якщо діти часто вживають їх, то фактично завжди знаходяться як під дією наркотиків. Крім цих двох білків, вірогідні різні харчові алергії, непереносимість продуктів, що провокують розвиток аутизму. Призначається особиста лікувальна дієта.

Ці методи поєднують з педагогічними вправами і методиками, проводять прикладної аналіз поведінки. Багато порушень у аутистів піддаються лікуванню гомеопатією, хоча на це і йде досить тривалий час. Під час гомеопатичного лікування дієві заняття з логопедом, аудіології, фізіотерапевтом і психологом.

2. Методи роботи з учнями, що мають синдром Дауна

Ступінь прояву порушень інтелекту у дітей з синдромом Дауна дуже сильно варіюється, що залежить як від вроджених факторів та індивідуальних особливостей, так і від часу початку навчання за спеціальними методиками. Такі діти здатні навчатися, але успішність навчання знаходиться в прямій залежності від доцільності використання тієї чи іншої методики, професіоналізму педагогів, зацікавленості та участі батьків у розвитку своєї дитини.

Можливості розвитку та навчання дітей з синдромом Дауна

Існує досить велика кількість методик, що дозволяють ефективно навчати і розвивати дітей з синдромом Дауна. Але цей процес більш важкий і займає більше часу, ніж засвоєння аналогічних умінь і знань звичайною дитиною. Чим раніше починати заняття з дитиною, тим більше шансів добитися успіхів. Основним дидактичним принципом у навчанні таких дітей є задіяння різних каналів сприйняття, тобто різних органів чуття. У першу чергу необхідно забезпечити наочність навчання, а для поліпшення результату підключити дотик, слух і кінестетичні відчуття. Процес засвоєння нових знань повинен йти дрібними кроками, більш доцільно розбивати одне завдання на кілька частин. Заняття потрібно зробити якомога більш цікавими і приємними для дитини, відзначаючи його найменші досягнення і успіхи.

Рання допомога

Рання допомога надається з моменту встановлення порушень у дитини до його надходження в освітню установу. Вона покликана забезпечити максимальну реалізацію можливостей дитини, попередити розвиток вторинних порушень, включити дітей з синдромом Дауна в загальний освітній потік (інтегроване, інклюзивне навчання в дошкільних та шкільних закладах). Діяльність служб раннього втручання припускає активну участь батьків у коррекционном процесі, їх навчання, супровід і психологічну підтримку.

Методика формування основних рухових навичок (ОДН)

Розроблено Петером Лаутеслагером, голландським фізіотерапевтом, які займаються проблемою рухового розвитку та спеціалізованої допомоги дітям з синдромом Дауна. Застосовується для дітей від 3-х місяців до 3-4 років. Включає в себе тестування рівнів розвитку основних рухових навичок дитини і складання програми занять з ним. Методика реалізує функціональний підхід до стимуляції розвитку дітей, дозволяє оцінити динаміку розвитку і оптимально спланувати заняття. Вона спрямована на Абілітація дитини, попереджає і коригує відхилення в руховому розвитку малюка. Передбачає не просто вплив на дитину, а взаємодія з ним за активної участі батьків. Рівень рухового розвитку безпосередньо пов'язаний з первинною дослідницькою діяльністю дитини та її включенням у звичайне життя -- соціалізацією. Тестування дає чітке уявлення про послідовні стадіях формування кожного рухової навички, що дозволяє фахівцям грамотно скласти програму рухового розвитку дитини і розробити рекомендації для батьків. Освоєння рухових навичок забезпечує дитині певний рівень незалежного існування, що дозволяє послідовно навчитися всьому, що вміють звичайні діти. Успішний розвиток дитини в моторної області просуває його вперед і в сфері комунікації.

«Крок за кроком» («Step by step»)

У першу чергу дитини з синдромом Дауна слід вчити навичкам самообслуговування і поведінки в побуті, які не тільки забезпечують його самостійність і незалежність, а й служать розвитку особистості, сприяють впевненості та підвищення самооцінки. У країнах Європи та в Америці багато років застосовується покрокова методика «Step by step» для навчання дітей з особливостями розвитку. Вона дуже ефективна для дітей з синдромом Дауна. Труднощі соціальної адаптації таких дітей в значній мірі визначаються недостатньою сформованістю у них елементарних побутових навичок. До основних навичкам, що забезпечує самостійність дитини в будь-якій ситуації, відносяться навички самообслуговування і навички догляду за будинком. І вчиться їм важливо своєчасно. В основі будь-якої діяльності лежать базові моторні і психічні функції: концентрація уваги, загальна і тонка моторика. Це підготовчі навички. Вчити тому чи іншому навичці самообслуговування можна тільки тоді, коли дитина вільно опанував включеними до нього підготовчими навичками. Процес навчання оволодінню навичками повинен бути цілеспрямованим, що враховує особливості психофізичного розвитку та життєвого досвіду, здійснюватися на позитивному емоційному фоні з широким застосуванням заохочень. Дитині необхідно час, спеціально виділене для відпрацювання навичок, навчання та повторення. Вчити самостійності та побутовим навичкам дитини потрібно на найпростішому матеріалі і в самих простих умовах.