Особливості інклюзивної освіти

Тема № 5: Особливості розвитку, навчання та виховання особистості з порушенням опорно - рухової сфери в інклюзивному освітньому середовищі

1. Схарактеризуйте основні напрями корекційно-виховної роботи з учнями, що мають порушення опорно-рухового апарату

2. Опишіть засоби, за допомогою яких учням з порушеннями опорно-рухового апарату створюються спеціальні умови навчання

1. Схарактеризуйте основні напрями корекційно-виховної роботи з учнями, що мають порушення опорно-рухового апарату

Основною метою виховної і педагогічної роботи при порушеннях опорно-рухового апарату є надання дітям медичної, психолгічної, педагогічної, логопедичної та соціальної допомоги, забезпечення максимально повної та соціальної адаптації, загального та професійного навчання. Дуже важливо розвиток позитивного ставлення до життя, суспільства, сім'ї,навчання і праці. Ефективність лікувально- педагогічних заходів визначається своєчасністю, взаімосвязностью, наступністю у роботі різних ланок. Лікувально-педагогічна робота повинна носити комплексний характер. Важлива умова комплексного впливу - узгодженість дій фахівців різного профілю.

Комплексний характер виховно-педагогічної роботи передбачає постійний облік взаємовпливу рухових, мовних, психічних порушень у динаміці триваючого розвитку дитини. Внаслідок цього необхідна спільна стимуляція розвитку всіх сторін психіки, мови і моторики, а також попередження і корекція їх порушень.

Корекційна робота будується не з урахуванням віку, а з урахуванням того, на якому етапі психо-мовного розвитку перебуває дитина.

При виховно-педагогічних заходах стимулюється ведучий для даного віку вид діяльності.

При порушеннях опорно-рухового апарату важливо розвиток скоординованої системи міжаналізаторні зв'язків, опора на всі аналізатори з обов'язковим включенням рухово-кінестетичного аналізатора. Бажано спиратися одночасно на кілька аналізаторів. Необхідно гнучке поєднання різних видів і форм виховно-педагогічної роботи.

Батьки - найважливіші учасники педагогічної роботи, яку організує з дитиною. Вони відпрацьовують, закріплюють навички та вміння у дітей, сформовані фахівцями. Це прискорює процес відновлення порушених функцій.

Виховно-педагогічна робота реалізується в кілька етапів. Кожен етап має свої напрямки в роботі. Серед основних етапів слід виділити:

- Розвиток ігрової діяльності;

- Розвиток мовного спілкування з оточуючими (з однолітками та дорослими). Збільшення пасивного та активного словникового запасу, формування зв'язного мовлення.Розвиток та корекція порушень лексичного, граматичного і фонетичного ладу мовлення;

- Розширення запасу знань і уявлень про навколишній;

- Розвиток сенсорних функцій. Формування просторових і часових уявлень, корекція їх порушень. Розвиток кінестетичного сприйняття і стереогноза;

- Розвиток уваги, пам'яті,мислення (наочно-образного та елементів абстрактно-логічного);

- Формування математичних уявлень;

- Розвиток ручної вмілості і підготовка руки до оволодіння письмом;

- Виховання навичок самообслуговування та гігієни.

Метою роботи з дітьми з порушеннями опорно-рухового апарату є виправлення і доразвітіе психічних і фізичних функцій аномальної дитини в процесі загального його освіти, підготовка до життя і праці.

Щоб правильно визначити зміст освітньої та виховної роботи, необхідно пов'язати ці компоненти соціалізації з усіма основними компонентами системи освіти і лише після цього розглядати внутрішні структури підсистеми та їх змістовно-педагогічну роль.

Сам термін «освіта» і сутність цього процесу в багатьох дослідженнях трактуються неоднозначно. Але найбільш повне визначення поняттю «освіта» дав В.С. Ледньов, в якому показав і структуру цього понятття: «Освіта - це суспільно організований і нормований процес постійної передачі попередніми поколіннями наступним соціально значущого досвіду, що представляє собою в онтогенетичному плані біосоціальний процес становлення особистості. У цьому процесі, що характеризується змістом, формами, виділяються три основні структурні аспекти: пізнавальний, що забезпечує засвоєння досвіду особистістю; виховання типологічних властивостей особистості, а також фізичний і розумовий розвиток. Провідною діяльністю в освіті є навчальна ».

Таким чином, освіта містить у собі три основні частини: навчання, виховання та розвиток. Навчання безпосередньо спрямовано на засвоєння учнями досвіду, а виховання і розвиток здійснюються опосередковано. Всі три процеси - виховання, навчання і розвиток - виступають єдине, органічно пов'язані один з одним, і виділяти, розмежовувати їх практично неможливо, та й недоцільно в умовах динаміки спрацьовування системи.

Поряд з навчанням і вихованням важливу роль відіграє корекція, корекцію, як правило, зв'язують найчастіше з розвитком дитини. Це обгрунтовано, оскільки вона спрямована на виправлення вторинних відхилень у розвитку аномальних дітей. Але коли говорять про корекційно-педагогічної роботи, то вона не може виокремлює з триєдиної схеми освіти: навчання, виховання, розвиток.

У практичному здійсненні навчально - виховної роботи з дітьми з порушенням опорно-рухового апарату корекційна розвитку як спеціально організований і що направляється процес невиразний і не може існувати поза корекційного навчання і виховання.

Оскільки розвиток учнів здійснюється в ході навчання і в процесі виховання, то й коррекционное вплив буде присутній у цій діяльності. Отже, спеціальна, так само як і загальне, освіта триєдиної і складається з корекційного навчання, корекційного виховання і корекційного розвитку.

Корекційне навчання - засвоєння знань про шляхи та засоби подолання недоліків психічного та фізичного розвитку і засвоєння способів застосування отриманих знань.

Корекційна виховання - виховання типологічних властивостей і якостей особистості, інваріантних предметної специфіки діяльності (пізнавальної, трудової, естетичної та ін), що дозволяють адаптуватися в соціальному середовищі.

Корекційна розвиток - виправлення (подолання) вад розумового і фізичного розвитку, вдосконалення психічних і фізичних функцій, збереженій сенсорної сфери та нейродинамічних механізмів компенсації дефекту.

Будь-яке навчання і виховання одночасно в якійсь мірі розвивають, що і відноситься і до корекційним процесам. Разом з тим корекція розвитку не зводиться тільки до засвоєння знань і навичок. У процесі спеціального навчання перебудовуються психічні та фізичні функції, формуються механізми компенсації дефекту, їм надається новий характер.

У ході корекційного розвитку накопичуються і змінюються стан і властивості особистості в міру того, як відбувається засвоєння нею соціального досвіду. У ході корекційної роботи розвиваються розумова, фізична, моральна саморегуляція, здатності організовувати та регулювати свою діяльність, навички соціально - трудової орієнтування.

Співвідношення корекційних компонентів (навчання, виховання і розвитку) виражено в схемі, запропонованій В.С. Ледньовим. У схемі навчання, виховання і розвитку показані у вигляді трьох пересічних кіл, які символізують взаємозв'язок цих трьох компонентів між собою.

2. Опишіть засоби, за допомогою яких учням з порушеннями опорно-рухового апарату створюються спеціальні умови навчання

У всіх дітей даної категорії провідним є недорозвинення, порушення або втрата рухових функцій. Домінуючим серед цих розладів є дитячий церебральний параліч. Залежно від тяжкості ураження, такі діти можуть пересуватися самостійно, на милицях, за допомогою «ходунка», у візку. Водночас, чимало з них можуть навчатися у звичайній школі за умови створення для учнів безбар'єрного середовища, забезпечення спеціальним устаткуванням (пристрої для письма; магнітні дошки; шини, які допомагають краще контролювати рухи рук;обладнане робоче місце, що дає змогу утримувати певне положення тіла тощо).Зазвичай діти з порушеннями опорно-рухового апарату можуть потребувати різних видів допомоги. Спеціальне навчання та послуги можуть охоплювати фізичну терапію, окупаційну терапію та логопедичну допомогу. На додаток до терапевтичних послуг та спеціального обладнання дітям може знадобитися допоміжна техніка: комунікаційні пристрої (дошки з малюнками, символами, буквами, голосові синтезатори, що допомагають розмовляти з людьми) та комп'ютерні технології (від простих електронних пристроїв до складних програм, які працюють від проcтих адаптованих клавіш).Навчання дітей, які потребують соціальної допомоги та реабілітації в домашніх умовах, здійснюється за індивідуальним планом, що складає вчитель, враховуючи психофізичні особливості та пізнавальні можливості учнів. Для цього попередньо проводиться-вивчення стану рухових функцій дитини, мовлення, інтелектуального розвитку тощо. У процесі обстежень звертається увага на працездатність, активність, цілеспрямованість, особливості уваги, пам'яті. На основі цих та інших даних у вчитель отримує уявлення про інтелектуальний розвиток учня з церебральним паралічем. У всіх випадках визначаються найбільш дефектні і найбільш збережені функціональні системи.З опорою на збережені функціональні системи вчитель проектує навчальний процес, який має корекційну спрямованість.Важливою умовою успішності індивідуального навчання є визначення освітніх і крекційно-розвиткових підходів, добір відповідних методик, засобів навчання.Кожний урок, який проводять учителі індивідуального навчання, має і навчально-виховний, і корекційно-розвитковий характер. Структура уроку відрізняється від занять в загальноосвітній школі.рок для дітей із ДЦП складається з таких етапів:психологічної підготовки (1-2 хв);логопедичної розминки (2 хв);основного етапу (20-25 хв);фізкультхвилинки (5 хв);заключного етапу (5-6 хв).Урок починається з психологічної підготовки учнів до роботи. З цією метою використовуються найрізноманітніші заходи: розгляд цікавого малюнка, яскравих сторінок підручника, нових іграшок тощо. Застосовуються також такі корекційно наповнені, ефективні методи і форми підготовки дітей до навчальної праці, як аутотренінг, бесіда-діалог з батьками та дитиною про її самопочуття предметно-практична діяльність, логопедична розминка в ігровій та віршованій формах, використання коротеньких пісеньок, лічилок, віршиків, зрештою - поцілунку мами як спонукання дитини до успішної роботи.Згадані прийоми нетрадиційні, вони близькі і звичні дітям, доступні і приємні для них, тому створюють бадьорий робочий настрій, допомагають долати труднощі, стимулюють працездатність й інтерес до навчання і головний фактор успішного розвитку - бажання вчитися. Слід використовувати різні форми організації індивідуального навчання: уроки за предметами, спеціальні форми організації навчання, інтегровані уроки.Зокрема проводиться робота з пам'ятками: "Вчись правильно, виразно читати", "Вчись складати план прочитаного", "Вчись працювати із заголовком твору", проводяться уроки-змагання, використовується самостійна робота з підручником.Важливим є питання присутності батьків на заняттях.Досвід засвідчує, що присутність батьків зазвичай викликає у дітей неадекватну поведінку і це негативно впливає на проведення занять. Доцільніше зрідка запрошувати батьків на заняття, щоб поділитися певними успіхами чи проблемами дітей, продемонструвати їм окремі прийоми роботи. Під час проведення занять, особливо в початкових класах, у спеціальній педагогіці прийнято використовувати найрізноманітніші засоби підтримки уваги і працездатності учнів з ДЦП, що зумовлено нестійкістю їхньої уваги, швидкою стомлюваністю.Практики виділяють п'ять основних груп засобів, які найширше використовуються вчителями індивідуального навчання:

-фізхвилинка, рухливі ігри;різноманітне унаочнення (роздаткові картки, малюнки, картини, ілюстрації, калькулятор тощо);дидактичні ігри (з дитячим конструктором, мозаїкою, розрізнимималюнкатощо);дозуванняматеріалу на змістовно завершені порції,новизна змісту;

практичні вправи на розвиток мислення, пам'яті, уваги, мовлення.Деякі вчителі-практики використовують також логопедичні вправи на розслаблення (релаксацію), вправи для встановлення правильного дихання, розв'язування задач за малюнками, схемами, музична терапія, трудотерапія, самомасаж, альбоми з трирівневими завданнями. Перелічені засоби, викликають у дитини інтерес, радість і мають значний корекційний потенціал.Основний дефект при церебральному паралічі - рухові порушення, які значною мірою визначають специфіку навчальної діяльності цих дітей. Це виявляється не тільки на сформованості рухових навичок і умінь, а й у недостатності більш складних моторних функцій, необхідних для навчальної діяльності, в основі яких - рух (зорово-моторна координація, просторовий аналіз і синтез, праксис).Труднощі навчальної діяльності дітей ДЦП обумовлені також порушеннями мовлення. Вчитель, який працює з дитиною ДЦП повинен консультуватися з логопедом щодо проведення артикуляційної гімнастики.Аналізуючи проблеми фізичного стану дитини з ДЦП, слід вказати на повільне, нечітке, а іноді незрозуміле мовлення, порушення зору, слуху, гіперкінези, порушення дрібної моторики, що в багатьох випадках утруднює процес навчання. Тому вся корекційна робота спрямована на подолання цих недоліків.Вчитель на початку уроку проводить логопедичні розминки, вправи для розвитку дрібної моторики, в середині уроку - вправи для зняття втоми очей, корекцію уражених психічних процесів, пам'яті, мислення, уваги; вправи на розвиток м'язового відчуття, сенсорики, корекцію слухуПісля 15-20 хвилин уроку проводиться фізкультхвилинка тривалістю 5 хвилин. Для правильного проведення фізкультхвилинки вчитель індивідуального навчання радиться з учителем фізкультури, інструктором ЛФК.Поради вчителю:Дізнайтеся більше про порушення дитини, про організації,які надають допомогу та джерела, з яких ви можете отримати корисну інформацію.Інколи вигляд учня з церебральним паралічем справляє враження, що він не зможе навчатися як інші. Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби і здібності.Проконсультуйтеся з іншими вчителями, стосовно організаціїнавчального середовища для саме цього учня. Батьки найкраще знають потреби своєї дитини. Вони можуть чимало розповісти про особливі потреби та можливості учня. Залучивши у свою команду фізіотерапевта, логопеда та інших спеціалістів, ви зможете використати найкращі підходи для конкретного учня, з огляду на його індивідуальні та фізичні можливості.Шлях учня до його робочого місця має бути безперешкодним (зручне відкривання дверей,достатньо широкі проходи між партами тощо). Продумайте, яким чином він діставатиметься класу, пересуватиметься в межах школи, користуватиметься туалетом тощо.Можливо знадобиться щоб хтось з персоналу чи учнівзавжди був готовий допомогти учневі з порушеннями опорно-рухового апарату (потримати двері, допомогти на сходах тощо). Такі помічники мають бути проінструктованими спеціалістом та батьками.Навчіться використовувати допоміжні технології. Знайдіть експертів у школі та поза її межами, які б допомогли вам. Допоміжні технології можуть зробити вашого учня незалежним ( спеціальні пристрої для письма, додаткове устаткування для комп'ютера тощо).з допомогою фахівців чи батьків облаштуйте робоче місце учня з урахуванням його фізичного стану та особливостей розвитку навчальних навичок (для утримання постави в зручному положенні, для обмеження мимовільних рухів, полегшення письма, читання).Проконсультуйтесь з фізіотерапевтом стосовно режиму навантаження учня, необхідних перерв і вправ. Нагадуйте про це учневі та стежте, щоб він не перевтомлювався. Іноді у дітей з церебральним паралічем може спостерігатися зниження слуху на високочастотні тони, водночас, зберігаються на низькі. Намагайтеся говорити на нижніх тонахЗнизьте вимоги до письмових робіт учня. Можливо йому буде зручно використовувати спеціальні пристосування, ком'ютер чи інші технічні засоби.Стежте, щоб необхідні матеріали, навчальне приладдя, унаочнення були у межах досяжності учня.Не обтяжуйте учня надмірним піклуванням. Допомогайте, коли напевно знаєте, що він не може щось подолати, або коли він звернеться по допомогу.Учневі необхідно більше часу для виконання завдання. Адаптуйте вправи відповідним чином, розробіть завдання у вигляді тестів.

Тема № 6: Особливості навчання та виховання учнів з порушенням соціальної поведінки. Методи педагогічної корекції девіантної поведінки.

Питання

1. Причини формування девіантної поведінки та її видів

2. Причини адиктивної поведінки у підлітковому віці

1. Причини формування девіантної поведінки та її видів

За С. М. Зінченко, в основі формування девіантної поведінки лежить взаємодія біологічних чинників та факторів навколишнього середовища.Біологічні фактори ризику: генетичний ризик (при цьому не доведено, що існує пряма залежність передачі девіантної поведінки через ген, мається на увазі передача конституційно-типологічних рис), гормональні фактори (наприклад, андрогени статевих залоз хлопчиків-підлітків пов'язані з агресивною поведінкою), нейрохімічні чинники, нейрофізіологічна реактивність.Соціальні стресові фактори: сімейні фактори (психічні захворювання батьків, алкоголізм, наркоманії; стійкі та тяжкі проблеми у стосунках між батьками, а також жорстокість та занедбаність; імпульсивно-агресивний стиль поведінки в родині), вплив малої референтної групи, особливо з асоціальними формами поведінки, економічні негаразди, проблема зайнятості тощо.При цьому наявність названих чинників не обов'язково приводить до формування девіантної поведінки. Так, підліток може і відійти від попередньої девіантної поведінки, що може бути пов'язане з позитивним впливом значущих для нього людей, зміною товариства, вибором позитивного партнерства, високим інтелектом, здатністю до постійного затримування у школі, на роботі тощо.4. Форми вияву девіантної поведінки. Девіантна поведінка, за С. М. Зінченко, має такі форми вияву: - Агресія - фізична або вербальна поведінка, спрямована на завдання шкоди кому-небудь. Може виявлятись у прямій формі (людина виказує погрози або виявляє агресію в дії) та непрямій (виявляє негативне ставлення до іншої людини з особистою неприязню). Види агресивних дій: фізична агресія (напад); непряма агресія (злісні плітки, крики, тупотіння ногами тощо); схильність до виявлення негативних реакцій за будь-яких обставин; негативізм (опозиційна лінія поведінки від пасивності до боротьби); образа, ненависть до навколишніх людей (усі погані, усі винуваті); вербальна агресія (крики, загроза, прокляття, лайка).

- Аутоагресія - агресія, спрямована на себе (фізична і вербальна). Форми аутоагресії: суїцидальна поведінка (самогубство) і самоушкодження. Виділяють три основних види суїцидальної поведінки: "аномічна" (пов'язана із кризовими ситуаціями у житті людини, її особистими трагедіями), "альтруїстична" (виконується самогубство заради блага інших), "егоїстична" (обумовлена конфліктом, який формується у зв'язку з непринадністю для конкретного індивіда соціальних умов або соціальних норм поведінки суспільства). Виділяють два види самоушкодження або парасуїцидальних дій: мотивовані дії з метою виводу себе зі стану емоційної нечутливості шляхом гострих афективно-шокових відчуттів; немотивовані дії - імпульсивні дії, пов'язані з блокадою захисних реакцій хворобою. Суїцидальні та парасуїцидальні дії можуть зумовлюватися такими психопатичними синдромами: депресивним, іпохондричним, дисморфобічним, вербальним імперативним галюцинозом, маяченням (ці хворобливі прояви поведінки спонукають людину до суїцидальних дій або самоушкоджень).