Розвиток образного мовлення молодших школярів у процесі навчання української мови

Основний зміст та результати дослідження відображено в 12 одноосібних публікаціях (тези, статті) у провідних фахових виданнях України, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 184 сторінки, з них основного тексту - 168 сторінок. У роботі вміщено 11 таблиць та 10 рисунків. У списку використаних джерел 215 найменувань.

образний мовлення школяр український

СТРУКТУРА ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано гіпотезу і завдання роботи, охарактеризовано методи та етапи її проведення, розкрито наукову новизну й вірогідність, теоретичну й практичну значущість здобутих результатів, викладено дані щодо їх апробації.

У першому розділі дисертації - „Теоретико-практичні основи розвитку образного мовлення учнів початкових класів” - уточнюються поняття „образність мовлення”, „виразники образності” в контексті культури мовлення учнів початкових класів, обґрунтовується взаємозв'язок образного мислення і мовлення, розкривається питання щодо дослідження означеної проблеми в теорії і практиці шкільного навчання, характеризується стан розвитку образномовленнєвих умінь учнів початкових класів у процесі становлення зв'язного мовлення.

Поняття „образність” досліджувалось багатьма вченими (М.Я.Басов, П.П.Блонський, П.Я.Гальперін, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, О.Р.Лурія, О.О.Потебня, С.Л.Рубінштейн; В.В.Виноградов, Г.О.Винокур, І.Р.Гальперін, Б.М.Головін, О.І.Єфимов, Г.П.Коваль, Л.О.Новиков, О.І.Федоров, І.Г.Чередниченко; Л.А.Булаховський, В.В.Виноградов, Г.О.Винокур, Б.М.Головін, М.А.Жовтобрюх, В.Г.Костомаров, Л.І.Мацько, Д.Е.Розенталь, З.Т.Франко та ін.), однак до цього часу у вітчизняній літературі не вироблено єдиного погляду на феномен означеного поняття.

Під образним мовленням розуміємо мовлення, в якому передбачається вживання слів і словосполучень у незвичайному метафоричному значенні, що дає можливість художньо відтворювати дійсність. У лінгвістичній науці образність розглядається передусім як властивість слова і як комунікативна якість мовлення, має безпосереднє відношення до лінгвістики тексту, семантичних перетворень, стилістичних зрушень.

Взаємозв'язок мовлення і мислення розглядався у багатьох монографічних і дисертаційних дослідженнях не лише лінгвістів, лінгводидактів (О.С. Ахманова, Н.Д. Бабич, О.М. Біляєв, В.В. Виноградов, І.Р. Гальперин, Б.М. Головін, А.П.Коваль, В.Г.Костомаров, Т.О.Ладиженська, М.Р.Львов, М.І.Пентилюк, Д.Е.Розенталь, В.М.Русанівський, О.С.Ушакова, О.І.Федоров, Л.В.Щерба та ін.), а й психологів, психолінгвістів (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, М.І.Жинкін, Т.Л.Калантьєва, О.О.Леонтьєв, О.Р.Лурія, А.В.Петровський, О.О.Потебня, С.Л.Рубінштейн, І.О.Синиця та ін.).

Під образним мисленням розуміємо складне гетерогенне психічне утворення, основна функція якого полягає в оперуванні почуттєвими (наочними) образами на основі образів, уже наявних у суб'єктивному досвіді людини. В образному мисленні представлені й функціонують у складній єдності різні психічні процеси: сприйняття, пам'ять, уявлення, уява.

Змістом образного мислення виступають різні чуттєві враження, які інтегруються в цілісний образ, своєрідну уявлювану картину. Основу образу становлять зорові враження, оскільки саме зорова система - найбільш потужний засіб сприйняття, зберігання й переробки всієї наукової інформації. Вона ж є основою для орієнтації людини в різноманітті навколишнього світу: через наочність у навчанні зорова система стає основним почуттєвим каналом засвоєння образномовленнєвих умінь.

Образне мислення, виконуючи функцію підготовки до образного мовлення, забезпечує функціонування таких мовленнєво-мислительних процесів, які позитивно впливають на розвиток і вдосконалення образності мовлення особистості. Знаючи природу і механізми образного мислення, закономірності його функціонування, можна передбачати формування в молодших школярів образномовленнєвих умінь, які сприятимуть ефективному розвиткові і вдосконаленню образного мовлення. Забезпечити це може науково і практично обґрунтована лінгвометодична система.

Процес породження образного мовлення ґрунтується на відображенні дійсності в свідомості дитини. Невід'ємним механізмом образності є уява. Уява включається тоді, коли проблемна ситуація характеризується відсутністю потрібної повноти знань і неможливістю передбачити результати діяльності за допомогою організованої системи понять (мислення). Уява забезпечує моделювання поведінки, процесів або об'єктів. Створювані уявою вербальні образи стають основою образного мовлення індивіда. У психологічному аспекті образне мовлення трактується як один із різновидів зв'язного мовлення, продукування особистістю нових оригінальних мовленнєвих сюжетів (з використанням показників образності) на основі образного мислення, продуктивно-творчої уяви, фантазії, що супроводжується інтелектуально-мовленнєвою активністю і словесною творчістю.

Питання щодо звернення до лінгвістики художнього тексту та його функціонально-стильової приналежності найважливіше у дослідженні категорії образності. Науковими дослідженнями художнього стилю займалось багато лінгвістів і лінгводидактів (О.С.Ахманова, В.В.Виноградов, Г.О.Винокур, О.І.Єфимов, А.П.Коваль, М.І.Кожина, І.П.Лопушинський, М.І.Пентилюк, О.Д.Пономарів, Д.Е.Розенталь, І.Г.Чередниченко та ін.). Художній стиль, на думку більшості з них, є особливим різновидом мови, не співвідносним з іншими. Семантичні і смислові зв'язки художнього тексту - складні процеси взаємодії словесних образів зі змістовою організацією, продуктом яких є нагромадження значень, образна когезія, коннотації, пов'язують його із загальною культурою мовлення й образністю зокрема. Лінгво-семантична і стилістична образність не має чітких теоретичних обґрунтувань. Образи мають безпосереднє відношення до лінгвістики тексту, семантичних перетворень, стилістичних зрушень. При цьому текст розглядається як комунікативна одиниця та як структурна і смислова єдність.

Поняття „образність”, „образне мовлення” вчені розглядають у контексті акцентування на мовних засобах, які використовуються в будь-якому художньому тексті (В.В.Виноградов, Г.О.Винокур, І.Р.Гальперин, Б.М.Головін, О.І.Єфимов, А.П.Коваль, Л.О.Новиков, О.І.Федоров, З.Т.Франко та ін.).

Дослідники (Н.В.Гавриш, Б.М.Головін, В.П.Ковальов, М.І.Кожина, Н.Є.Миропольська Л.О.Новиков, М.І.Пентилюк, О.Д.Пономарів, О.С.Ушакова, О.І.Федоров та ін.) до засобів образності відносять:

- фонетико-словотворчі (анафора, епіфора, алітерація, асонанс, префікси і суфікси з емоційним забарвленням);

- лексико-семантичні (багатозначні слова, синоніми, антоніми, омоніми, анафора, епіфора);

- синтаксичні (народні приповідки: прислів'я, приказки; фразеологізми(ідіоми);

- тропи (епітети, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, символ, уособлення, гіпербола);

- стилістичні фігури (семантичні - антитеза, градація; синтаксичні - паралелізм, анафора, епіфора, інверсія, замовчування, риторичне запитання, риторичне звертання тощо).

У межах дисертаційного дослідження за робочий прийнято термін “виразники образності”, зафіксований у наукових працях З.Т.Франко, як усталені в писемному мовленні різні щодо ступеня переосмисленості чи асоціативності слова та вислови, які за допомогою певних естетичних властивостей (яскравість, незвичність у поєднанні з іншими словами, метафоричність, емоційність тощо) образно (картинно) передають думки певної особи-мовця, викликають певні емоції та почуття, збуджують фантазію.

Нами досліджено і науково обґрунтовано лише ті виразники образності, які є доступними для дітей молодшого шкільного віку. Так, до виразників образності в початкових класах відносимо:

- фонетико-словотворчі (різноманітні префікси з емоційним забарвленням, суфікси на означення згрубілості і пестливості);

- лексико-семантичні (багатозначні слова, синоніми, антоніми, омоніми);

- синтаксичні: прислів'я, приказки, крилаті вислови; фразеологізми (ідіоми);

- тропи (епітет, порівняння, метафору);

- стилістичну фігуру - риторичне запитання;

- елементи інтонаційної виразності.

У шкільних програмах з української мови для початкових класів і в практиці роботи вчителів не зафіксовано цілеспрямованого, систематичного характеру роботи з розвитку образного мовлення молодших школярів. Не визначеними залишаються шляхи реалізації підходу до розвитку образного мовлення учнів, що позбавляє вчителів орієнтиру у виборі видів вправ, дидактичного матеріалу та ін. Таким чином, окреслене питання недостатньо висвітлене сучасною лінгводидактикою ні в теоретичному, ні в практичному аспектах і не відповідає запитам сучасної шкільної мовної освіти.

Анкетування вчителів початкових класів (діагностичні зрізи) показало, що 100% респондентів вважають роботу з розвитку образного мовлення корисною, але проводять її нерегулярно, приділяють недостатньо уваги збагаченню мовлення учнів початкових класів образною лексикою тому, що бракує методичного забезпечення і часу, передбаченого програмою. Результати анкетування свідчать, що вчителі початкових класів майже не використовують можливостей міжпредметних зв'язків для роботи над образним мовленням школярів (80%).

З метою перевірки припущення, що не всі потенційні творчі здібності молодших школярів адекватно реалізуються ними в мовленні, проведено констатувальний експеримент у 3-4 класах, прослідковано рух рівня розвитку образного мовлення від класу до класу. Означений експеримент проведено в два етапи:

Протягом першого етапу велись спостереження за вживанням виразників образності в усному і писемному монологічному мовленні учнів 3-4 класів шляхом аналізу зошитів з розвитку зв'язного мовлення учнів, спостереження за їхнім усним мовленням на уроках української мови і розвитку зв'язного мовлення, урахування результатів семестрових контрольних перевірок усних переказу і твору, перевірку контрольних письмових переказів з української мови.

У ході другого етапу констатувального експерименту учні 3-4 класів виконували серію спеціальних експериментально-діагностичних завдань, спрямованих на виявлення в них умінь уживати виразники образності у зв'язному тексті.

За матеріалами проведення констатувального експерименту було визначено критерії і показники образного мовлення: співвідношення реальності до креативної образності мовлення; насиченість тексту лінгвістичними та літературознавчими виразниками образності; емоційно-інтонаційна виразність тексту; зв'язність висловлювання; вивчений образномовленнєвий потенціал учнів, фактори, які стимулюють/гальмують процес реалізації цього потенціалу; виявлено рівні розвитку образного мовлення молодших школярів.

Факторами, які стимулюють процес реалізації образномовленнєвого потенціалу, визначено такі: правильно проведена підготовча робота (створення емоційного тла); використання завдань, пов'язаних зі спостереженнями та аналізом художніх текстів; достатня увага до опорних знань про засоби образності і до помилок у вживанні слів і висловів у переносному значенні; доцільна кількість креативних завдань, які формують образне мовлення, розвивають уміння висловлюватись на основі спостережень, вражень, аналізу. Крім того, обсяг умінь вживати виразники образності у мовленнєвій практиці учнів залежить також від кількості прочитаних художніх творів та проведених учителем з метою розвитку мовлення екскурсій у природу, ознайомлення з творами мистецтва - відвідування театру, картинних галерей тощо.

За результатами аналізу виконаних констатувальних завдань виявлено основні рівні (високий, достатній, середній, початковий) сформованості в учнів 3-4 класів умінь застосовувати в мовленні виразники образності.

Високий рівень - у висловлюванні наявне співвідношення реальності до креативної образності мовлення, тобто учень вправно словесно „малює”: будує текст, насичений інтерпретованими образами, зміст якого відповідає темі, заголовку; у тексті розкрито основну думку; наявні зачин, основна частина і кінцівка; твір написано за планом, складові частини тексту виділено абзацами; ужито слова і вислови з емоційно-експресивним забарвленням; текст, насичений лінгвістичними і літературознавчими виразниками образності.

Достатній рівень - учень досить вправно інтерпретує образи, будує текст, розкриває його основну думку і загальний зміст; у тексті наявні всі складові частини, але поодиноко вживаються або зовсім не вживаються слова і вислови з емоційно-експресивним забарвленням; висловлювання насичене лінгвістичними і літературознавчими виразниками образності.