Діяльність вихователя гуртожитку з профілактики девіантної поведінки студентів медичного училища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний заклад

"Луганський національний університет імені Тараса Шевченка"

Інститут педагогіки і психології

Кафедра педагогіки

Магістерська робота

на тему: "Діяльність вихователя гуртожитку з профілактики девіантної поведінки студентів медичного училища"

за спеціальністю 8.18010021 "Педагогіка вищої школи"

Виконала: Абакумова Марина Анатоліївна

Науковий керівник: доцент,

кандидат педагогічних наук Бутенко Л.Л.

Завідувач кафедри: доцент,

кандидат педагогічних наук Швирка В.М.

Старобільськ - 2016

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади діяльності вихователя гуртожитку з профілактики девіантної поведінки студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації

1.1 Профілактика девіантної поведінки студентів як психолого-педагогічна проблема

1.2 Вихователь гуртожитку як суб'єкт виховного простору навчального закладу

1.3 Основні напрямки профілактики девіантної поведінки студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації

Розділ 2. Форми та методи діяльності вихователя гуртожитку з профілактики девіантної поведінки студентів медичного училища

2.1 Аналіз досвіду виховної роботи зі студентами Старобільського обласного медичного училища

2.2 Форми діяльності вихователя гуртожитку з профілактики девіантної поведінки студентів (на прикладі Старобільського обласного медичного училища)

2.3 Методи діяльності вихователя гуртожитку з профілактики девіантної поведінки студентів (на прикладі Старобільського обласного медичного училища)

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність проблеми. Соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні в останні роки, характеризуються кризою в економіці, науці, культурі, в сферах соціального і духовного розвитку. Загострилися такі соціальні явища: безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, національні та психологічні конфлікти, злочинність, алкоголізм та ін. Через напруженості в економічній сфері батьки менше уваги приділяють своїм дітям. Збільшується кількість неповних сімей. У підсумку багато дітей і підлітків по суті нікому не потрібні. Знижується роль батьків у вихованні.

Згубно діють на підростаюче покоління засоби масової інформації, розпалюючи шовінізм, ниці інстинкти, які впроваджують у свідомість дітей та підлітків культ сили, провокують формування девіантного стилю поведінки.

Тому з найбільш складних і болючих проблем сучасної України є проблема зростання числа неповнолітніх з девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм та ін.). Посилюється демонстративна по відношенню до дорослих поведінка підлітків. У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність.

Проблема профілактики девіантної поведінки неповнолітніх постійно привертала увагу науковців і практичних працівників. Серед сучасних науковців біологічний аспект девіантної поведінки досліджували Б. Братусь, А. Личко; соціальний аспект девіантної поведінки розглядали В. Афанасьєв, С. Бородуліна, І. Булах, О. Власова; психолого-педагогічний аспект девіантної поведінки - К. Бартол, І. Башкатов, С. Бєлічева, В. Баженов, О. Змановська, Ю. Клейберг. Соціологічні аспекти девіантної поведінки розкрито у працях таких зарубіжних науковців, як Е. Дюркгейм, Р. Мертон, Р. Міллз, В. Молов, Т. Парсонс, П. Сорокин, Н. Смелзер, Р. Тард, М. Форвергз; соціально-психологічні аспекти досліджували - А. Адлер (прагнення до влади, самоствердження, переваги над іншими), А. Бандура, К. Левін (агресивна поведінка), С. Лінг (теорія поведінки добровільного ризику), З. Фрейд (психоаналітична концепція девіантної поведінки), Е. Фромм (мазохістські ваблення до страждань і смерті), Р. Харре (концепція соціальних відхилень) та ін. У галузі корекційної педагогіки девіантну поведінку досліджували: О. Бовть, Г. Головіна, О. Гуляр, Г. Дульнєв, І. Єременко, Т. Жук, Н. Заваденко, Л. Занков, В. Петрова, А. Петровський, Б. Пінський, В. Синьов, І. Ушаков.

У галузі соціальної педагогіки проблему девіантної поведінки та її профілактики досліджували Н. Агетик, Л. Артюшкіна, Г. Бевз, О. Безпалько, І. Бєлінська, Т. Василькова, Ю. Васильова, М. Галагузова, Н. Грінченко, Н. Заверико, І. Звєрєва, С. Зінченко, А. Капська, Н. Квітковська, М. Ковальчук, Л. Мардахаєв, А. Мудрик, Р. Овчарова, С. Омельченко, А. Платонова, С. Харченко, Є. Холостова, В. Шульга, Л. Яковлєва та ін.

Методологічні аспекти проблеми корекційної роботи з підлітками, схильними до девіантної поведінки, розкрито в працях О. Єгорової, С. Зінченко, А. Максимової, О. Панченка, Є. Пєтухова, В. Погребняка, В. Сухомлинського, А. Тараса, Д. Шахшаєва та ін.

Теоретико-методичні питання організації виховної роботи у гуртожитках вищих навчальних закладів різного типу досліджували такі науковці, як Н. Бондар, М. Красавцева, Л. Маценко, Д. Трушников та ін. Але питання діяльності вихователів гуртожитку з профілактики девіантної поведінки підлітків - студентів училищ та коледжів - досі залишається відкритим у науковому просторі.

Таким чином, актуальність зазначеної проблеми, недостатній рівень її вивчення у педагогічній теорії і практиці зумовили вибір теми магістерської роботи "Діяльність вихователя гуртожитку з профілактики девіантної поведінки студентів медичного училища".

Об`єкт дослідження - процес профілактики девіантної поведінки студентів вишів І-ІІ рівнів акредитації.

Предмет дослідження - форми та методи роботи вихователя гуртожитку медичного училища з профілактики девіантної поведінки студентів.

Мета дослідження - визначити теоретичні засади діяльності вихователя гуртожитку ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації з профілактики девіантної поведінки студентів, розкрити сутнісні характеристики форм та методів діяльності вихователя гуртожитку з профілактики девіантної поведінки підлітків в умовах медичного училища.

Гіпотеза дослідження. Діяльність вихователя з профілактики девіантної поведінки підлітків у медичному училищі набуде ефективності, якщо вона буде організована, як система, що передбачає профілактику одночасно всіх видів девіацій, які притаманні сучасним підліткам; вихователь гуртожитку використовуватиме у своїй роботі різні інноваційні технології та методи.

Завдання:

1. На підставі аналізу філософської, соціологічної, психолого-педагогічної літератури визначити сутнісні характеристики профілактики девіантної поведінки студентів.

2. Схарактеризувати особливості діяльності вихователя гуртожитку як суб'єкту виховного простору сучасного ВНЗ.

3. Розкрити основні напрямки профілактики девіантної поведінки студентів вишів І-ІІ рівнів акредитації.

4. Розкрити методи і форми роботи вихователя гуртожитку з профілактики девіантної поведінки студентів (на прикладі Старобільського обласного медичного училища).

Теоретичною основою дослідження є концепція діяльнісного підходу до розвитку особистості (В. Давидов, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн); наукові засади особистісно зорієнтованого (І. Бех, Є. Бондаревська, О. Пєхота, М. Чобітько) методологічних підходів; наукові положення щодо різних аспектів девіантної поведінки: історико-філософських (Л. Бадя, Т. Михайлов, С. Фролов), психолого-педагогічних (Б. Ананьєв, С. Бєлічева, А. Бєлкін, П. Блонський, Л. Виготський, О. Змановська, Ю. Клейберг, А. Макаренко, С. Шацький), соціально-педагогічних (І. Звєрєва, А. Капська, С. Харченко), медичних (М. Буянов, А. Лічко), соціально-правових (М. Гернет, Н. Ківенко); теоретико-методичні засади організації виховної роботи у студентських гуртожитках (Н. Бондар, М. Красавцева, Л. Маценко, Д. Трушников); теорія та практика тренінгової роботи із студентами (Л. Анн, А. Вієвський, О. Євтихов, Т. Перепелюк).

У процесі роботи використано комплекс методів дослідження: теоретичні: аналіз вітчизняної та зарубіжної філософської, медичної, юридичної, психологічної, соціально-педагогічної літератури для з`ясування ступеня розробленості проблеми; абстрагування й конкретизація для визначення поняття девіантної поведінки підлітків та профілактики девіантної поведінки підлітків; синтез, систематизація, порівняння, узагальнення, моделювання й проектування для вивчення сутності й змісту девіантної поведінки, обґрунтування напрямків, форм та методів діяльності вихователя гуртожитку з профілактики девіантної поведінки студентів вишів І-ІІ рівнів акредитації; емпіричні: спостереження, інтерв'ювання, анкетування, бесіда, аналіз навчально-методичної документації для визначення особливостей виховної роботи у медичному училищі.

Експериментальна база дослідження: Старобільське обласне медичне училище. До експерименту було залучено 50 підлітків.

Наукова новизна полягає в тому, що набули подальшого розвитку наукові уявлення про сутність та особливості девіантної поведінки студентської молоді, основні напрямки профілактики девіантної поведінки студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, сутність та форми діяльності вихователя гуртожитку у ВНЗ; удосконалено форми й методи профілактичної роботи з підлітками у виховному просторі медичного училища.

Практичне значення дослідження: розроблено план роботи вихователя гуртожитку для роботи із студентами, що потребують додаткової педагогічної уваги, комплексну програму профілактики девіантної поведінки студентів відповідно до завдань діяльності вихователя гуртожитку медичного коледжу, програму та навчально-методичне забезпечення профілактично-виховних занять, тренінгів, рольових ігор, діагностичний комплекс для дослідження проблем девіантної поведінки студентської молоді.

Отримані в ході дослідження результати можуть бути використані в межах соціально-педагогічної діяльності вихователя гуртожитку з підлітками, батьками й педагогами з метою профілактики девіантної поведінки підлітків.

Структура магістерської роботи: магістерська робота складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків до магістерської роботи, списку використаних джерел (167 найменувань), 6 додатків на 32 сторінках. Робота містить 1 таблицю. Загальний обсяг магістерської роботи 129 сторінок.

Розділ 1. Теоретичні засади діяльності вихователя гуртожитку з профілактики девіантної поведінки студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації

1.1 Профілактика девіантної поведінки студентів як психолого-педагогічна проблема

За останні роки проведено чимало дослідницької роботи, яка відображена у різноманітних наукових книгах та періодичних виданнях, присвячених проблемам з профілактики девіантної поведінки підлітків. Психологи, соціологи, філософи, лікарі, педагоги спільно розробляють рекомендації, тести, користуючись якими, молода людина може з більшою імовірністю прийняти правильне рішення у виборі свого життєвого шляху.

Треба звернути увагу, що в даний час не існує єдиної теорії девіантної поведінки, проте накопичені великі знання з даного питання у різних наукових дисциплінах.

У рамках філософських поглядів на сутність девіантної поведінки вона розглядається крізь призму системного підходу до аналізу соціальних явищ з позицій принципів системності, історизму, детермінації. Так, Т. Герасимів виникнення соціальних відхилень пов'язує з проблемною ситуацією, коли індивід з певних причин не може її вирішити. Девіантна поведінка порушує сформований порядок і передбачуваність вчинків особистості. Важливим наслідком соціальних відхилень можуть бути серйозні порушення або корінні зміни соціальної системи, соціальних взаємин та соціальних норм [47].

На соціальному рівні девіантна поведінка трактується як одна з форм відносин між суспільством та особистістю. Тому, цілком логічним є припущення, що позбутися девіантної поведінки у суспільстві практично неможливо. В цьому ракурсі девіантна поведінка розглядається як цілком нормальна і корисна для останнього, оскільки стимулює прогресивні зміни соціальних норм та життєдіяльності людини.

Соціологи розкривають сутність девіантної поведінки через поняття аномії, розрив між субкультурою та панівними культурами суспільства (Е. Дюркгейм, Р. Мертон, Т. Селлін, М. Міллер, Е. Сатерленд та ін.). Н. Дж. Смелзер визначає девіантність як невідповідність соціальним нормам та очікуванням. Девіація як відхилення від соціальних норм є шляхом до ізоляції, лікування, ув'язнення або іншого покарання [133].

Біологічні та медичні теорії розглядають девіації у поведінці особистості у ракурсі медико-біологічних чинників, поведінкових і психічних розладів відповідно до медичних критеріїв та класифікацій хвороб. Зокрема, вчені пов'язують виникнення девіантної поведінки з особливостями анатомічної будови людини, темпераментом та соматичною будовою людського організму, уродженим інстинктом боротьби за існування, зайвими хромосомами у людини (Ч. Ломброзо, У. Шелдон, К. Лоренц, У. Пірс та ін.). В. Кащенко визначає, що дефекти та недоліки фізичного, розумового розвитку можуть проявлятися у складних формах поведінки [75].

Різноаспектно досліджується ця проблема у галузях психологічної науки, зокрема у напрямах корекції та реабілітації, профілактики та інтервенції, психологічних детермінант поведінкових девіацій, попередження правопорушень тощо (С. Белічева, Е. Еріксон, О. Змановська, Н. Максимова, І. Нєвський, К. Роджерс, Б. Скіннер, Т. Титаренко, З. Фрейд, П. Фрік, Л. Шнейдер). Узагальнюючи погляди психологів на проблему девіантної поведінки можна визначити, що вона є наслідком духовних проблем, які пов'язані з внутрішньо особистісними конфліктами та неадекватним психічним відображенням дійсності, шкідливими звичками та схваленням негативних форм поведінки зовнішнім оточенням.

Педагогічною наукою висвітлюються проблеми шкільної та соціальної дезадаптації, порушення моральних, естетичних, поведінкових норм у мікросоціальному середовищі, недоліки сімейного виховання, порушення у процесах виховання, соціалізації, соціальної адаптації підлітка (Т. Алєксєєнко, Б. Алмазов, В. Бочарова, І. Звєрєва, Е. Ейдеміллер, Ю. Клейберг, Б. Кобзар, В. Оржеховська, Т. Федорченко). Основний акцент у дослідженні девіантної поведінки педагоги роблять на середовище виховання дитини, розкривають соціально-психологічні характеристики підлітків, які мають девіації в поведінці, показують шляхи їх психолого-педагогічної корекції, реабілітації, напрямки навчально-виховної роботи.

Та, незважаючи на численні дослідження окресленої проблематики, сучасна соціально-педагогічна практика вимагає впровадження нових підходів до виховання дітей та підлітків, які проявляють конфліктність по відношенню до усталених соціальних норм та характеризуються деструктивними формами поведінки.

Узагальнюючи підходи до розкриття сутності девіантної поведінки можемо стверджувати, що вона визначається як складна форма соціальної взаємодії особистості, яка детермінована системою взаємопов'язаних соціальних, психологічних та педагогічних факторів. Слід також наголосити, що девіантною поведінкою визначається не окремий одиничний вчинок, а більш-менш стабільний відпрацьований механізм, який пов'язаний зі стійкими особистісними властивостями суб'єкта таких дій. Таким чином, девіантною поведінка може називатися лише тоді, коли відхилення є не одиничними, а стійкими та повторюваними.

Різні форми девіантної поведінки особливо характерні для підліткового віку, який характеризується специфічними соціально-психологічними ознаками. "Підлітковий вік називають ще перехідним віком, тому що він характеризується поступовим переходом від дитинства до зрілості... До 15-16 років підліток стає відносно зрілим лише у статевому відношенні, а його фізична і духовна зрілість наступають пізніше. Підлітковий вік відрізняється різким підйомом життєдіяльності та глибокою перебудовою організму" [114, с. 423]. А. Соколов відзначає, що "підлітки - неспокійне і насторожене плем'я. Це той переломний вік, коли людина вже вийшла з дитинства але ще не прийшла у зріле отроцтво. У цього віку є свої закони, свої, часом наївні, поняття про добро, зло, мужність. Однак малий життєвий досвід підлітків, невміння відокремити наносне, фальшиве від справді романтичних і героїчних справ призводить часом до необдуманих вчинків" [134, c. 5].

Процес становлення особистості в підлітковому віці складний і суперечливий. Моральні переконання підлітка, можуть бути перекрученими. "Кодекс моралі" підлітка (й зумовлена ним поведінка) нерідко відрізняється своєрідністю і суперечить деяким прийнятим у суспільстві нормам і принципам.

Одним із важливих моментів у розвитку особистості підлітка є формування самосвідомості, самооцінки, виникнення потреби у самовихованні. Далеко не завжди підліток у змозі правильно оцінити себе і свої можливості, нерідко він допускає помилки, робить випадкові й необґрунтовані висновки.

У підлітка часто виникає прагнення до самовиховання, до формування у себе позитивних якостей особистості, подолання негативних рис, до боротьби зі своїми недоліками. Однак порівняльно невеликий досвід і недостатньо широкий кругозір підлітка нерідко призводить до виникнення своєрідного протиріччя між потребою у самовихованні й неумінні розвити у себе якості, які оцінюються ним як позитивні (напр., впертість прийнята ним за наполегливість, лихацтво, яке він вважає проявом мужності та сміливості, і т. п.), і, навпаки, негативно відноситься до проявів дисциплінованості, чуйності, ввічливості. Допускаються помилки й у виборі засобів для самовиховання (інколи це - шкідливі для здоров'я і небезпечні вправи). Тому самовихованням підлітка треба керувати.

Формування характеру в підлітковому віці займає досить суттєве місце у загальному процесі розвитку. Особливо помітно формування своєрідного "почуття дорослості" виражається в прагненні підлітка до самостійності, у бажанні досягнути, щоб дорослі рахувалися з його думкою. При цьому, переоцінюючи свої зростаючі можливості, підліток часто приходить до невірного переконання, що він, по суті, вже майже нічим не відрізняється від дорослого і претендує на те, щоб дорослі ставилися до нього, як до рівного.

Цим визначається прагнення підлітка до відомої незалежності і самостійності, болюче самолюбство і образливість, підвищена критичність по відношенню до дорослих, гостра реакція на спроби дорослих (дійсні або гадані) применшити гідність підлітка, принизити його дорослість, недооцінити його права. У деяких випадках це може прийняти форму спротиву впливу дорослих, невизнання авторитету дорослих.

Отже, у виховному відношенні перехідний вік являє значні труднощі. Підліток вже не дитина, але ще й не дорослий. Усвідомлення дійсності, розуміння інших людей і себе, оцінка інших людей та самооцінка - все це інколи пов'язане з істотними помилками у поведінці підлітка, які нерідко проявляються в негативізмі, грубості, впертості, примхах і т. п. Все це може слугувати джерелом серйозних конфліктів між підлітком та навколишніми оточуючими його дорослими. Особливості підліткового віку вимагають дуже уважного виховного підходу.

Залежно від способів взаємодії з оточуючим середовищем і порушенням тих чи інших норм, девіантну поведінку представники багатьох наук, що її досліджують, розділяють на різні типи, види, форми, категорії.

Так, за визначенням І. Кона, це система вчинків, які відхиляються від загальноприйнятої або визначеної норми, будь-то норма психічного здоров`я, права, культури або моралі [84]. Девіантну поведінку розділяють на дві категорії: 1) поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров`я, в основі якої наявна або неявна психопатологія; 2) антисоціальна поведінка, яка відхиляється від соціокультурних та правових норм.

Існуючі наукові дослідження щодо чинників і форм поведінки, що відхиляється від норми, можна об`єднати у дві групи концепцій: особистісного і соціального характеру. Так, у першій групі концепцій - головним чинником виникнення соціальних відхилень визначаються порушення у структурі особистісних характеристиках і рисах. У другій - відповідальність за проявлення відхилень у поведінці відносять до соціальної системи та її недосконалості [62; 70; 84; 104].

У соціально-педагогічних дослідженнях [78]існують різні оцінювання, тлумачення та зміст поведінки, що відхиляється від норми: 1) невідповідність дій і вчинків підлітка соціальним вимогам, моральним нормам і етичним правилам; 2) відхилення від правових норм та їх порушення, тобто "ненормативна" поведінка з точки зору нормативно-значущого чинника; 3) порушення моральних норм, власних етичних обов'язків і як порушення закону (крадіжка, грабіж, хуліганство), але без притягнення до кримінальної відповідальності.

Отже, девіантна поведінка включає три рівні проявів. До першого рівня належать відхилення, які порушують стереотипні уявлення суспільства про ті чи інші норми поведінки, такі дії можуть викликати здивування, а в декого й обурення, але ніяким чином не зачіпатимуть права оточуючих людей. На другому рівні йдеться про соціальну дезадаптацію (педагогічно занедбані діти, важковиховувані). Третій рівень девіантної поведінки - кримінальна поведінка, видами якої можна вважати делінквентну поведінку, адитивну поведінку, психопатологічну поведінку [119].

Проведений аналіз літератури з даної проблеми дозволяє зробити висновок, що більшість вчених девіантну поведінку розглядають: 1) як невідповідність дій і вчинків підлітка щодо соціальних вимог, морально-етичних норм та правил; 2) як порушення загальноприйнятих норм, які не є правопорушеннями (риси характеру та негативні вчинки та дії); 3) як порушення норм права та кримінального законодавства; 4) як вияв психопатологічних особистісних чинників, неврозів та психічних захворювань [62; 70; 104].

Згідно з цього, девіантна поведінка - це така поведінка, що не відповідає правовим, моральним, етичним та іншим нормативним вимогам того конкретного суспільства, у якому живе і діє індивід. Результатом такої поведінки особистості є нанесення моральної або (та) фізичної шкоди собі, оточуючим, навколишньому середовищу.

Основні види поведінки девіантної - злочинність і поведінка, яка кримінально не карається, аморальна поведінка (систематичне п'янство, наркоманія, користолюбство, сексуальна розбещеність, та ін.; іноді включають поведінку суїцидну). Зв'язок між цими видами поведінки полягає в тому, що вчиненню правопорушень нерідко передує ставши звичною аморальна поведінка.

Згідно Е. Дюркгейму, ймовірність девіацій поведінки істотно зростає при тому, що відбувається на рівні соціуму ослаблення нормативного контролю. Відповідно до теорії аномії Р. Мертона, поведінка девіантна виникає насамперед тоді, коли суспільно прийняті і ті, що задаються цінності не можуть досягатися певною частиною цього суспільства.

У контексті теорії соціалізації - до девіантної поведінки схильні люди, соціалізація яких проходила в умовах заохочення або ігнорування окремих елементів такої поведінки (насильство, аморальність). У теорії стигматизації вважається, що поява девіантної поведінки стає можливою вже при одному лиш визначенні індивіда як соціально відхиляється і застосування стосовно нього репресивних або виправних заходів.

У дослідженнях девіантної поведінки значне місце відводиться вивченню її мотивів, причин, що сприяють її розвитку, можливостей її попередження і подолання. У походженні поведінки девіантної особливо велику роль відіграють дефекти правової і моральної свідомості, зміст потреб особистості, особливості характеру, сфери емоційно-вольової.

Протиправна поведінка девіанта також великою мірою визначається недоліками виховання, які надходили до формування відносно стійких психологічних властивостей, які сприяють вчиненню аморальних вчинків. Перші прояви девіантної поведінки іноді спостерігаються у віці дитячому і підлітковому і пояснюються відносно низьким рівнем інтелектуального розвитку, незавершеністю формування особистості, негативним впливом сім'ї і найближчого оточення, залежністю від групи і прийнятих в ній ціннісних орієнтацій. У дітей і підлітків така поведінка нерідко служить засобом самоствердження, висловлює протест проти дійсної або гаданої несправедливості дорослих.

Поведінка девіантна може поєднуватися з досить гарним знанням моральних норм; це вказує на необхідність формування моральних звичок у відносно ранньому віці [132].

Особливе значення серед факторів, що впливають на формування девіантних підлітків, має навколишнє середовище, і в першу чергу сім'я. А. Соколов наголошує, що "там, де немає порозуміння між батьками, як правило, дітям не приділяється увага. А якщо ще один із батьків п'є або веде аморальний образ життя, то для дітей дім стає пеклом" [134, с. 8].

Часто батьки втрачають авторитет у своїх дітей. Важко розібратися, де і коли трапилася біда. У кожній родині свої причини: безвільність, сімейні негаразди, розлучення, моральна розбещеність, пияцтво.

Інші батьки своєю безвідповідальною поведінкою і хибним авторитетом самі штовхають своїх дітей до девіантної поведінки. Г. Кашакарова відзначає, що "неправильне виховання, викликає зневагу до праці, невміння долати труднощі, які виникають, неповага до людей, жадібність, грубість, жорстокість, лінь, відсутність критики власної поведінки і почуття відповідальності за свої вчинки - все це може стати прямою причиною девіантної поведінки" [74, с. 133].

Отже, дурний приклад дорослих і перш за все батьків (аморальна поведінка, користолюбство, пияцтво, ненормальні відносини між членами сім'ї), виховання у дусі егоїзму і неробства, відсутність якийсь час визначених занять (навчання або роботи), підбурювання зі сторони дорослих злочинних елементів - такі головні причини прояву девіантної поведінки у підлітків.

Небезпека шкідливого впливу збільшується в разі недостатньої виховної роботи у навчальному закладі, за місцем проживання підлітків, відсутність необхідного нагляду за поведінкою підлітка з боку старших членів сім'ї.

Нерідко інтереси дітей, їх знайомства, використання дозвілля, помилки і невдачі випадають з поля зору батьків. Батьки залишаються осторонь від духовного життя своїх дітей. Поступово втрачається сімейний контроль над думками і справами підлітків.

Відсутність щоденного батьківського впливу часто заповнюється негативним впливом вулиці.

Важливий соціальний чинник, що зумовлює формування девіантної поведінки, являє собою неформальна група однолітків з асоціальними і антисоціальними тенденціями. Саме оточення однолітків - той чинник, який обумовлює вплив середовища на розвиток особистості: саме досвід перебування в підліткових групах, а не досвід перебування у сім'ї, відображає, яке середовище впливає на розвиток особистості. Емоційна депривація та неблагополучний психологічний клімат сім'ї посилюють відчуття особистісного дискомфорту. Шляхом вирішення цієї проблеми є переведення підлітка в групу, в якій його будуть поважати, де він знайде необхідну йому соціальну допомогу. Однак, на жаль, дуже часто в новій неформальній групі домінуючою є контр нормативна шкала цінностей [38].

Отже, можна прийти до висновку, що провідною причиною девіантної поведінки підлітка, є альтернативна поведінка його батьків та найближчого оточення, тобто умов його життєдіяльності. Реакції підлітка на таку ситуацію його розвитку досить різноманітні. Так, в молодшому підліткову віці найбільш поширені шляхи компенсації незадоволеності власним станом в системі взаємовідносин зводяться до намагання знизити цінність бажаного, до сублімації, фантазії, фрустрації (у формі агресії або уходу). Для старших підлітків більш властиві такі форми негативного ставлення до дорослого, як реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру), реакція відмови (неприйняття до вимог), реакція ізоляції (намагання уникнути небажаних контактів). девіантна вихователь гуртожиток профілактика

Ризик відхилень у розвитку особистості, поводжень підлітків вказує на необхідність проведення профілактичних заходів з метою попередження прояви у них девіантних форм поведінки.

Девіантна поведінка підлітків може проявлятися у різній площині: як особливості психічних процесів (активність та пасивність, підвищена збудженість та афективність, зосередженість та неуважність, балакучість та відлюдність, відкритість і замкненість); як низька загальна культура, не прийняття загальнолюдських моральних норм та правил (негативні риси характеру, прогули занять, бродяжництво, різкість реакцій емансипації, конфліктність з однолітками і дорослими людьми, копіювання зразків асоціальної поведінки, відсутність власних цінностей та привласнення інтересів та цінностей мікросоціальних груп асоціального гатунку); як соціально зумовлені якості та риси характеру (неорганізованість, недисциплінованість, брехливість, грубість, агресивність, жорстокість); як погані звички (паління, вживання алкоголю, ПАР, захоплення азартними іграми) [148].

Розглянемо більш детально форми прояву девіантної поведінки підлітків такі, як погані звички [25].

Пияцтво та алкоголізм. Між цими поняттями існують відмінності. Алкоголізм характеризується патологічним потягом до спиртного і подальшої соціально-моральної деградації особистості.

Пияцтво - це непомірне споживання алкоголю, яке разом із загрозою здоров'ю особистості порушує її соціальну адаптацію.

На формування алкоголізму впливають 2 групи чинників: соціальні, генетичні, фізіологічні (1 група) і психологічні (2 група) чинники. Це спадковість, характер, індивідуальні властивості особистості, особливості навколишнього середовища, низький рівень матеріального становища та освіти. Другі завжди надають сукупний вплив на перші.

Дослідження особистості підлітків, що зловживають спиртними напоями, а також мікросоціального середовища, в якому виникає зло, дозволили вченим виділити три групи ризику захворювання.

Перша група об'єднує дітей і підлітків з розумовою затримкою розвитку та осіб з органічними захворюваннями центральної нервової системи, психофізичним інфантилізмом. Ці діти через недорозвинення вольової сфери і недостатності критики легко піддаються впливу. У цій групі у формуванні захворювання грають роль особистісні вроджені особливості в поєднанні з несприятливими соціальними факторами, пов'язаними з вадами виховання в сім'ї. Такі діти починають зловживати алкоголем в 12-15 років.

Друга група - діти і підлітки з психопатичними рисами характеру. В основному вони виховувалися в обстановці пияцтва, сімейних конфліктів, постійної емоційної напруженості. Вимоги до дитини в цих сім'ях неузгоджені і непослідовні або ж діти надані самі собі, тобто без догляду. Порушення поведінки у них починаються з 9-10 років, а вже в 13-15 - вони, як правило, на обліку в кімнаті поліції за бійки, злісні прогули в школі, втечі з дому, крадіжки і т. д.

Третю групу складають діти та підлітки без патологічних відхилень в характері. Тут - великий вплив соціальних чинників. Це неправильні умови виховання, що виражаються в крайній вседозволеності або крайнім обмеженні, порушення контакту з батьками, неблагополучне мікросередовище. Такі підлітки живуть під впливом асоціальних особистостей або груп, наслідуючи їм, мало бувають вдома, пропускають заняття. Для цієї групи характерно більш "пізніший" початок вживання спиртних напоїв (в 14-16 років).

На прикладі цих трьох груп ризику видно, як формується патологічний стереотип поведінки дітей: обмеженість інтересів, низький інтелектуальний рівень, підвищена сугестивність і копіювання, недорозвиненість етичних уявлень, споживча налаштованість, грубість і агресивність як способи самоствердження.

Отже, алкоголізації підлітків сприяють такі чинники: алкогольне оточення та пов'язані з ним стійкі алкогольні традиції; характерологічні особливості (нестійкі і епилептоідні типи акцентуацій і психопатій); властива віком схильність до наслідування і об'єднанню з однолітками, коли неформальна група стає головним регулятором поведінки.

Іншою широко поширеною шкідливою звичкою, як правило, супутньої вживанню алкоголю, є тютюнопаління.

Тютюнопаління. Поширення тютюнопаління серед дітей і підлітків у всьому світі також зростає, що викликає особливе занепокоєння медиків і педагогів. Переймаючись цим питанням вони наголошують на створенні відповідних лікувальних програм, які мають враховувати вікові особливості: чим раніше людина починає палити, тим вища ймовірність формування в неї серйозної залежності від тютюну.

Нікотин створює низку ефектів, які сприймаються курцем як приємні, - зменшення дратівливості, схуднення, поліпшення уваги і психомоторного функціонування. Це є позитивним підкріпленням паління, а наслідки ненадходження в організм нікотину, що з'являються через кілька годин після припинення паління і тривають до 4 тижнів, створюють негативне підкріплення, що також ускладнює відмову від паління.

Це стосується будь-якої залежності, зокрема, алкогольної і наркотичної.

Усі речовини, які спричиняють залежність, змінюють свідомість людини, її ставлення до життя і те, як вона пристосовується до нього. Ці речовини є бар'єром на шляху усвідомлення і розв'язання життєвих проблем.

До нікотину повністю відноситься характеристика наркотичних речовин, що викликають звикання або навіть хворобливу пристрасть, сформульована проф. Д. Федотовим ще в 1968 році: потреба в постійному або періодичному прийомі даної речовини для отримання задоволення або полегшення фізичного або психічного стану; виникнення толерантності (підвищеної стійкості) до дії даної речовини внаслідок звикання до неї організму, тому для отримання такого ж ефекту при повторних прийомах доводиться вдаватися до все більш підвищених доз препарату; розвиток явищ абстиненції - фізичних і психічних розладів при припиненні надходження в організм речовини, що викликала хворобливу пристрасть, що знімаються або полегшуються після прийому чергової дози його; прояв токсичної дії (специфічних порушень різних функцій організму, перш за все психічної діяльності) як при одноразовому прийомі речовини (наркотичне сп'яніння, отруєння), так і при повторному його вживанні (різні гострі і хронічні психічні розлади, порушення функцій внутрішніх органів).

Наркоманія і токсикоманія. Величезної шкоди здоров'ю приносять не тільки вживання алкоголю і куріння. Ще більш руйнівним для організму є вплив наркотичних і токсичних речовин.

Сам термін "наркоманія" походить від грецьких слів "нарко" - затьмарення, заціпеніння і "манія" - божевілля, пристрасть. Токсикоманія - потяг до токсичних речовин.

Під наркоманією розуміють хворобливі потяги, пристрасті до систематичного вживання наркотиків, які призводять до тяжких порушень психічних і фізичних функцій.

Наркоманія має соціальні наслідки: погіршення здоров'я, зниження розумових здібностей; потрапляння до "групи ризику" зараження СНІДом. Для злочинних елементів це найлегший шлях добування грошей. Придбання наркотиків стає причиною низки злочинів проти особистості: крадіжки, грабежу, розбою. Зловживання наркотиками веде до зростання смертності, розвитку соматичних і психічних захворювань.

Наркоман, у міру розвитку хвороби, деградує як особистість бо рабська залежність від наркотиків змушує його робити аморальні вчинки.

Особлива небезпека вживання наркотиків полягає в тому, що наркотична залежність формується набагато швидше, ніж алкогольна - за кілька місяців. Вже в 30-40 років наркоман перетворюється на глибокого старого і стає недоумкуватим. Тривалість життя наркоманів в середньому на 20-25 років нижча, ніж у осіб, які не вживають наркотики.

Таким чином, наркоманія призводить до психічних і емоційних розладів, завершенням яких є повна десоціалізація і деградація особистості.

Токсикоманія - це захворювання, викликане споживанням токсичних речовин, тобто таблеток транквілізаторів, кофеїну, отриманого від міцного чаю - чифіря, вдиханням ПАР (психотропні-активні речовини). У стані "сп'яніння", крім ейфорії, виникають зорові галюцінації.

Будь-які форми наркоманії і токсикоманії супроводжуються вираженою патологією всіх органів і систем (соматична патологія). Це поразка серця, легенів, печінки, шлунково-кишкового тракту, системи крові, інфекційні ураження скелета.

Мотиви і причини, що призводять до наркоманії і токсикоманії схематично діляться на соціально-психологічні та медико-гігієнічні.

Неблагополуччя соціальне, що виявляється в родині, школі, на роботі, викликало бажання піти від активного мислення, замінити його світом ілюзій. Соціальна несправедливість породжувала байдужість, відсутність громадських інтересів.

Будь-які негативні соціальні та економічні явища, що викликають психічний дискомфорт, втрату життєвих перспектив, побічно або прямо являються причиною наркоманії.

До соціально-психологічних факторів можна віднести психологію підлітків та юнаків, які вийшли з-під впливу сім'ї і школи і контактують з антисоціальними групами. Свідомість групової приналежності, солідарності дають підлітку важливе для нього почуття емоційного благополуччя і стійкості, підтримують самосвідомість.

Психолого-гігієнічні причини наркотизації мають в своїй основі індивідуальні психічні особливості особистості. В основному, це особи, далекі від великих соціальних інтересів, будь-якої захопленості. Вони непослідовні, мінливі у всіх своїх психічних проявах, не здатні переносити напруги, мають низьку емоційну стійкість, часто вже не справляються з вимогами, які висуває їм життя, прагнуть негайно задовольнити свої бажання. У них немає інтересу до інших людей, вони не визнають жодних авторитетів. У деяких випадках - соромливі, нездатні боротися з труднощами, схильні до усамітнення. Тільки соціально-зріла особистість може підкорити почуттю боргу мотиви задоволення і особистої вигоди, тобто стійка до "радощів" спиртного і наркотиків.

Однією з причин поширення наркоманії серед молоді є непродумані анти наркоманські публікації, в яких хльостко і сенсаційно описується стан кайфу, а також шляхи придбання наркотиків. Іноді в таких статтях навіть повідомляються рецепти їх приготування. Все це викликає нездоровий інтерес і може бути причиною, яка змушує "спробувати".

Паління тютюну, пияцтво і алкоголізм, токсикоманія, наркоманія - явища одного ряду. Це важливо розуміти для успішної розробки спільних основ їх профілактики. Разом з тим у ряді випадків (діяльність правоохоронних органів, органів охорони здоров'я та ін.) доцільно розглядати їх як відносно самостійні явища, що вимагають диференційного підходу.

Проституція. Під проституцією розуміється систематична діяльність з надання сексуальних послуг за плату. Особливо небезпечно залучення до проституції неповнолітніх. Основною причиною проституції серед підлітків є бажання заробити, поєднане з прагненням до "красивого життя", далі йдуть причини соціального характеру, невисокий рівень культури, в тому числі - сексуальної, розбещеність і неблагополуччя в сім'ях.

Суїцидальна поведінка. Суїцид - це навмисне позбавлення себе життя або спроба самогубства. Суїцид - вид деструктивної саморуйнуючої поведінки, до якого відносяться пияцтво, споживання наркотиків. Кількість і рівень самогубств зростає в періоди економічної кризи і безробіття. Суїцидальна поведінка підлітків часто пояснюється відсутністю життєвого досвіду і невмінням визначити життєві орієнтири.

Самогубство підлітка - спосіб вплинути на інших людей. Дівчатка найчастіше вдаються до отруєння, хлопчики - до самоповішення, порізів вен, рідше - до отруєнь. Дуже важлива профілактична робота з дітьми: виховання характеру, оптимізму, життєздатності. Профілактика самогубств - це ціла наука: витіснення болю, зняття стресів, зміни орієнтирів, заміни цінностей, відродження духовності та моральності.

Для раннього виявлення ознак суїцидальної поведінки особливе значення мають: облік перенесених захворювань або травм мозку; вплив складних стосунків у сім'ї на психіку дитини як додаткового стрес-фактора; аналіз причин підвищення дратівливості, підвищеної вразливості, появи боязкості, почуття власної неповноцінності, перебільшення своїх недоліків, приниження успіхів і достоїнств.

Отже, у дослідженнях девіантної поведінки значне місце відводиться вивченню її мотивів і причин, навколишнього середовища, що впливає на формування девіантних підлітків. Це відсутність або шкідливість батьківського впливу в сім'ї, яка часто доповнюється негативним впливом вулиці, оточенням неформальних груп підлітків з асоціальною поведінкою, і, як наслідок цих чинників - погані звички: пияцтво та алкоголізм, тютюнопаління, наркоманія, проституція та ін.

Тому діяльність вихователя студентів буде більш ефективною, якщо він форми і методи роботи з ними побудує на основі результатів наукових досліджень проблеми девіантної поведінки студентської молоді.

1.2 Вихователь гуртожитку як суб'єкт виховного простору навчального закладу

Очевидно, що провідним суб'єктом виховного простору навчального закладу є вихователь гуртожитку. Вихователь гуртожитку призначається з осіб з педагогічною освітою, що мають практичний досвід педагогічної роботи.

У своїй діяльності вихователь гуртожитку керується нормативними правовими актами, іншими керівними і методичними документами, що стосуються ідеологічної, виховної та культурно-масової роботи, наказами та розпорядженнями директора навчального закладу, правилами внутрішнього розпорядку, посадовою інструкцією.

На основі нормативних документів з'ясовано основні завдання виховної діяльності вихователя гуртожитку, а саме:

1. Планування і організація життєдіяльності студентів, які навчаються в училищі та їх виховання у дусі колективізму, працелюбності, поміркованості, відповідальності.

2. Виконання перспективного та поточного планування виховного процесу в гуртожитку та погодження планів із заступником директора з питань гуманітарної освіти та виховання.

3. Організація та проведення виховної, а також суспільно корисної та культурно-дозвільної роботи із студентами. Формування в них моральних навичок до навчання, праці, суспільного надбання та особистого майна, навички культурної поведінки.

4. Внесення пропозиції керівництву училища щодо вдосконалення виховної роботи.

5. Керування студентською радою гуртожитку. Участь у роботі студентської ради.

6. Внесення пропозицій щодо чергування викладачів у гуртожитку під час культурно-масових заходів.

7. Прийняття безпосередньої участі у підготовці заходів, які проводяться на базі гуртожитку, в тому числі санітарно-освітніх, оздоровчих тощо.

8. Застосування різноманітних прийомів, методів і засобів виховання.

9. Організація (сумісно з завідувачем гуртожитку) та забезпечення проводження санітарних днів у гуртожитку один раз на тиждень.

10. Складання графіку та ведення поточного контролю за чергуванням студентів у гуртожитку.

11. Контролювання роботи гуртків, які працюють на базі гуртожитку.

12. Систематичне підвищення рівня своєї кваліфікації та педагогічної майстерності.

13. Ведення встановленої документації, журналу порушень та контролювання ведення "чергового" журналу.

14. Сприяння роботі дільничного інспектора поліції під час виконання ним службових обов'язків у відношенні до студентів, особливо неповнолітнього віку.

15. Забезпечення підготовки до розгляду педагогічною радою питань, пов'язаних з роботою гуртожитку.

16. Організація роботи з батьками студентів-мешканців гуртожитку, забезпечення безпосереднього зв'язку з ними.

17. Забезпечення дотримання студентами Правил проживання у гуртожитку, дотримання естетичних норм і культури поведінки, дбайливого ставлення до майна училища.

18. Проведення серед студентів заходів з профілактики порушень правил проживання у гуртожитку, дисципліни, ведення пропаганди здорового способу життя, боротьба із шкідливими звичками.

19. Забезпечення проведення (сумісно з завідувачем гуртожитку) інструктажів із техніки безпеки, електробезпеки, пожежної безпеки.

20. Допомога у вирішенні побутових питань студентів, які мешкають у гуртожитку.

21. Участь у роботі комісії по поселенню.

22. Виконання вимог правил, норм та інструкцій з техніки безпеки та виробничої санітарії, а також законодавства про працю, правил внутрішнього розпорядку, колективного договору.

23. Забезпечення охорони праці, дотримання законності та порядку в межах гуртожитку.

Вирішальна роль в організації виховної роботи в гуртожитку належить вихователю. Головне для нього - бути організатором життя учнів в гуртожитку. Педагогічні можливості учнівського гуртожитку полягають у створенні гарних матеріально-побутових умов для тих, що проживають, у здійсненні соціально-психологічної функції, спрямованої на реалізацію в молоді комунікативних якостей і на розвиток спілкування.

Активну участь вихователь приймає у плануванні роботи гуртожитку. Виховна робота в гуртожитку проводиться планомірно у відповідності до планів роботи навчального закладу, є складовою частиною всієї виховної роботи і проводиться під керівництвом директора навчального закладу та педагогічної ради. Персональну відповідальність за організацію, проведення та результативність виховної роботи в гуртожитку несе заступник директора з виховної роботи. Цілеспрямоване і чітке планування сприяє зростанню її дієвості. План повинен бути орієнтиром для колективу, не сковувати ініціативу, а надавати широкі можливості для створення вихователем власної виховної системи. Згідно з орієнтовним положенням про організацію і проведення виховної роботи у навчальному закладі визначені орієнтовні вимоги до складання річного плану виховної роботи у гуртожитку.

Складаючи план, вихователь продумує конкретні форми і методи громадянсько-патріотичного, морального, трудового, естетичного, фізичного виховання, добирає найбільш ефективні засоби виховного впливу.

Важливим елементом планування є систематичний облік і аналіз результатів виховної роботи. Це дає можливість вихователю творчо підходити до організації виховного процесу і вчасно коректувати його.

Досвід показує, що планування окремих заходів слід проводити з участю активу гуртожитку. За таких умов ті чи інші заходи сприймаються як свої, а це не тільки посилює інтереси до них, а й відповідальність за їх виконання.

У гуртожитку проживають студенти, які навчаються в даному навчальному закладі. Контингент проживаючих часто представлений різними соціальними групами, чиї інтереси і діяльність необхідно враховувати. Основною метою діяльності вихователя повинно бути створення сприятливої соціальної обстановки, залучення до участі мешканців у заходах, що мають суспільну значимість, формування у них позитивного мислення, усвідомлення того, що гуртожиток - це не просто тимчасове місце проживання, а будинок, про стан якого необхідно піклуватися самим мешканцям.

Від того, наскільки правильно організує свою роботу з проживаючими вихователь, залежить стан соціально-побутових умов гуртожитку, якість інформаційно-виховної складової, наявність необхідної гармонії у взаємодії всіх соціальних груп, що проживають в гуртожитку.

З метою надання допомоги керівництву гуртожитку в поліпшенні житлових умов і побутового обслуговування, широкого залучення мешканців до участі в заходах, спрямованих на поліпшення виховної, культурно-масової, фізкультурно-оздоровчої роботи, в гуртожитках створюються ради гуртожитку.

Від вихователя залежить ефективність діяльності ради і активу гуртожитку, чию роботу він направляє і контролює, ставлячи перед ними певні завдання і допомагаючи їм знайти шляхи рішення.

Якщо вихователь не тільки розуміє значення суспільної активності хлопців і дівчат, але і знає як залучити їх до суспільної роботи, тоді його діяльність буде успішною.

Від вихователя не вимагається, щоб він сам проводив бесіди або виступав з лекціями з різних галузей знань. Йому потрібно запрошувати кваліфікованих лекторів, викладачів та координувати їх дії. Обмежувати діяльність вихователя тільки організаційними питаннями було б не вірно. Вихователь повинен володіти методами індивідуального підходу до учнів, вміти переконувати. Служити прикладом для своїх вихованців.

Особливе значення особистість вихователя має в умовах гуртожитку, де він виконує багато функцій, притаманних старшому в сім'ї. Це розуміють і самі студенти.

Розглянемо найважливіші функції вихователя гуртожитку:

1. Інформаційна. Вихователь виступає носієм, зберігачем наукових знань з теорії і методики виховного процесу (знання закономірностей, принципів, предмета, об'єкта, засобів виховної діяльності). Саме вихователь гуртожитку повинен акумулювати духовні знання, бути для студентів джерелом досвіду, різноманітної інформації, яку при необхідності може одержати кожен вихованець.

2. Організаторська. Вихователь - організатор взаємодії в студентському гуртожитку. Він сприяє створенню системи взаємозалежностей між вихованцями, що визначають, породжують певні відносини даної особистості до інших людей, праці, суспільства, самого себе. Вихователь гуртожитку - організатор різних виховних програм, суть яких залежить від особливостей різних категорій студентської молоді.

Організаторська функція полягає в умінні залучати студентів гуртожитку до різних видів виховної діяльності: пізнавальної, що збагачує уявлення студентів про навколишню дійсність; суспільно-корисної, спрямованої на загальну користь і благо; ціннісно-орієнтаційної, яка розкриває студентам духовні та матеріальні соціально значущі цінності й орієнтує на них їх поведінку; художньо-творчої, що дає студентам можливість реалізувати індивідуальні творчі задатки та здібності; вільного спілкування, організації дозвілля студентів.

3. Стимулююча. Спрямована на створення розвиваючого середовища, атмосфери психолого-педагогічної підтримки в гуртожитку, що повинно сприяти самоутвердженню, самореалізації потенціалу можливостей молодої людини. Полягає у своєчасному виявленні зрушень на краще в розвитку кожного студента гуртожитку і відповідному заохоченні його до наступних корисних дій і вчинків.

4. Навчаюча. Реалізується шляхом навчання студентів, засобами аналітичної, проектувальної, комунікативної, організаційної діяльності з тим, щоб вони добре орієнтувались у пізнавальній та профорієнтаційній ситуаціях.

5. Діагностувальна. Полягає у спостереженні за діяльністю студентів, діагностиці рівня вихованості особистості та складання програм її випереджувального розвитку; інтерес до виховання, його внутрішнього світу, захопленість людиною в цілому, потреба пізнавати її є природною для справжнього вихователя-дослідника.

6. Регулятивно-консультативна. Націлює студента на правильний життєвий шлях своїм моральним життям і мудрими порадами, а також створенням гуманних взаємостосунків серед студентів, дає моральний дороговказ, приклад для наслідування своїм вихованцям. Одночасно вихователь виступає і в ролі консультанта, який надає при необхідності допомогу в саморозвитку кожній молодій людині. Спрямовує її діяльність, спираючись на природні дані вихованця, пробуджує його задатки, здібності.

...