Історія світової дошкільної педагогіки

Наступним виховним методом є розмірковування з дітьми. Діти рано починають розуміти міркування, значно раніше, ніж думають дорослі. Звичайно, говорячи про розмірковування з дітьми, слід уникати довгих промов і філософських дискусій. Треба користуватися відчутними доказами і аргументами, очевидними, доступними рівню їх мислення.

Тілесні покарання принижують дитину, збуджують в дитині скритність, впертість, фальшивість і брехливість. Биті діти стають тупими і дурними. «Такий рід рабської дисципліни створює рабський характер. Дитина підкоряється і прикидається слухняною, доки над нею висить страх різки, але як тільки цей страх відпав і дитина, без нагляду, може розраховувати на безкарність, вона дає ще більший простір своєму природному нахилові, який, таким чином, ніскільки не змінюється, а, навпаки, лише стає в ній значно сильнішим і, як правило, після такого насильного стримування проривається ще з більшою силою». Використання тілесних покарань породжує в дитині огиду до того, що вихователь повинен примусити її полюбити.

Актуальною для педагогіки є й думка Локка про те, що у малокультурної людини навіть позитивні якості можуть перейти у свою протилежність: сміливість набирає вигляду грубості, вченість стає педантизмом .дотепність --блазнюванням, простота -- незграбністю, добродушність -- підлесливістю. Треба розвивати в дітях терплячість до болю, стійкість. Відносно почуття страху у дітей Локк зазначає, що взагалі кажучи, це почуття відіграє корисну роль, є застереженням проти загрожуючої небезпеки. Нерозсудливість, невміння зважити небезпеку негідні розумної істоти. Але погано, коли почуття страху набирає хворобливої форми. Треба виховувати в дітях уміння зважувати небезпеку і одночасно спокійне самовладання перед небезпекою, речами, яких вони надто бояться.

Цікавими є думки Д. Локка з приводу використання у вихованні дитячих іграшок:

1. Іграшки повинні зберігатися у вихователя.

2. Дитина повинна отримувати лише одну іграшку, і тільки коли вона її поверне, отримає іншу. Надмірність різноманітних іграшок, які діти отримують одночасно, робить їх легковажними і безпечними, марнотратами.

3. Жодної іграшки не слід купувати: хай вони самі їх роблять, або використовують в якості іграшок предмети і матеріали, які їм потрапляють до рук.

4. Коли діти почнуть щось винаходити, вихователь повинен надавати їм посильну допомогу.

5. Якщо ж діти чекають, що іграшки зваляться їм з неба, то хай вони краще залишаться без них. Це привчить їх досягати того, що їм потрібно, власними силами і своєю працею, а цим самим вони будуть привчатися до скромності в бажаннях, до працелюбності, ретельності, кмітливості тощо.

Великого значення надавав Джон Локк фізичному вихованню. Він одним з перших дав докладну глибоко розроблену теорію фізичного виховання, якій присвятив перших тридцять параграфів своєї праці «Думки про виховання». Локк виходив зі стародавнього положення: «здоровий дух у здоровому тілі». Він вимагав, щоб усе тіло людини було загартоване, як обличчя, що переносить і спеку, і холод. Система загартування повинна починатися рано. Не варто одягати дитину надто тепло ні взимку, ні влітку. Взуття дитини має бути настільки тонке, щоб могло промокати і пропускати воду. Одяг не повинен бути тісним, їжа проста і не витончена: м'ясо, прянощі і цукор слід виключити з раціону дитини. Ліжко дитини має бути твердим, матрац кращий від перини. В усьому слід дотримуватися помірності; єдине, в чому не варто відмовляти дітям і давати цілковиту свободу, -- це сон. При цьому Локк звертає увагу й на те, що слід уникати прищеплення дітям зайвих звичок, наприклад, до певних годин харчування, до певного ліжка тощо -- щоб звичка не зробила дитину рабом звичного бажання.

Інтелектуальне виховання, формування розуму, на що зверталась основна увага в усіх педагогічних системах минулого, у Локка відходить на другий план. «Навчати хлопчика потрібно, - пише він, -- але це повинно бути на другому плані, тільки як допоміжний засіб для розвитку більш важливих якостей».

У Вестмінстерському коледжі, в якому він вчився, Джон Лок пройнявся огидою до шкільного вербалізму в навчанні і де переважання в шкільній програмі класичних мов, формалізму і їх викладанні. Цю антипатію до традиційної школи він яскраво висловив у своїх працях. Саме через це освіту джентльмена Локк протиставляє традиційному шкільному навчанню. Навчання, на його думку, повинно бути індивідуальним, під опікою гувернера. До науки треба заохочувати через збудження інтересу, а цього масове навчання дати не може. В цих поглядах Д.Локка відбито характерні риси поміщицької культури і салонного виховання разом з тим увага до особи, характерна для зростаючої міцніючої буржуазії.

Мета навчання, на думку Локка, повинна полягати в тому щоб підготувати з юнака ділову людину -- розвинути й відповідне спрямувати його розум, зробити здатним сприймати всяк знання, коли він сам того захоче, сформувати людину, яка добре мислить і орієнтується в оточенні, може завжди знайти вихід з скрутного становища.

Вимоги Локка про зміст освіти випливають з поставлено ним перед вихованням мети -- підготовки буржуазного ділка. В своїй програмі навчання він передбачав у першу чергу читання і письмо рідною мовою, малювання, а потім вивчення ново (французької) і, нарешті, латинської мови. Локк вважає, ще кращий метод навчання іноземних мов -- постійне спілкування з вихованцем цими мовами. Він виступає за більш раннє навчання мов, щоб «гнучкі органи мови могли привчитися де правильного утворення її звуків і хлопчик засвоїв би добру вимову; чим далі відкладати навчання, тим воно стає важчим».

Особливу увагу Локк приділяє навчанню джентльмена ремесла. Він вважає, що фізична праця на свіжому повітрі зміцнить здоров'я джентльмена, буде служити для нього відпочинком від розумової роботи і засобом виховання любові до діяльного способу життя. Локк радить молодій людині займатись садівництвом, сільським господарством. Серед ремесел, якими міг би оволодіти джентльмен, Локк називає столярне, токарне, теслярське, а також такі «витончені ремесла», як виготовлення парфум, гравірування, уміння вирізати, шліфувати і оправляти коштовне каміння тощо. Для навчання джентльмена одного-двох з цих ремесел Локк пропонує запросити до нього додому майстра.

Размещено на http://www.Allbest.ru/

3. Жан-Жак Руссо (1712-1778) - французький просвітитель, представник передреволюційної дрібної буржуазії. Народився у Женеві, в сім'ї майстра-годинникаря. Матір втратив ще при своїй появі на світ, рано втратив і батька. Дуже рано малому Жан-Жаку довелось самому заробляти на хліб, відчувати голод, побої, змінити багато професій.

Систематичної освіти не здобув, в основному займався самоосвітою. У тридцятирічному віці він поїхав у Париж, де познайомився з кращими представниками (літераторами, філософами) нової буржуазної інтелігенції, часто зустрічався з Дідро. За його порадою Ж.-Ж. Руссо написав твір "Чи сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню або погіршенню моралі". Діжонська академія за цей твір нагородила Ж.-Ж. Руссо першою премією. В 1754 році з'явилась друга робота Ж.-Ж. Руссо "Про походження нерівності між людьми", а потім (1762) - "Суспільний договір", де він різко критикує тиранію, гніт експлуататорів і розвиває договірну теорію Дж. Локка, доводить, що влада, яка не відповідає інтересам народу, не є законною. Вона порушила суспільний договір, за яким люди добровільно передали частину всіх прав вибраним представникам влади, що повинні були служити народу. Звідси висновок: якщо влада не задовольняє вимогам народу, то її слід усунути.

У 1762 році був надрукований роман-трактат "Еміль, або про виховання", який викликав велике незадоволення серед королівської влади і духовенства. Ця книга була спалена на одному з паризьких майданів, а Ж.-Ж. Руссо змушений був тікати спочатку в Женеву, а потім в Берн і, нарешті, в Англію. У Францію Ж.-Ж. Руссо повернувся хворим, морально пригніченим незадовго до своєї смерті.

В цей час (1767) він написав чудовий автобіографічний твір "Сповідь". В 1778 році Ж.-Ж. Руссо помер.

Загально-педагогічні ідеї Ж.-Ж. Руссо

Свою теорію виховання Ж.-Ж. Руссо виклав у творі, в якому він сконцентрував свої роздуми про вроджену доброту людини: це “Еміль, або Про виховання” (1762), трактат, який він вважав найкращим, в якому його педагогічні погляди виражені через художні образи. У передмові до твору Ж.-Ж. Руссо підкреслював, що пише цю книгу на основі своїх власних ідей і вважає, що саме ця праця дає йому право на визнання людьми, оскільки людство може спастись тільки внаслідок виховання.

В своїй педагогічній концепції Руссо заперечує сучасну йому освітньо-виховну систему. На його думку, вона повинна бути відкинута. Натомість, вважав необхідним ввести демократичну систему, яка повинна сприяти виявленню і дитини обдарувань, закладених природою. Виховання буде сприяти розвитку дитини, якщо воно буде мати природовідповідний характер та буде пов'язане з природним розвитком індивіда.

Виховання, на думку Руссо, дається людині природою, людьми та оточуючими її речами.

Усі ці три фактори повинні діяти спільно один з одним.

Виховання людини починається разом з її народженням і продовжується усе життя, і головне завдання виховання - створити людину. Для Руссо виховання було мистецтвом розвитку істинної свободи людини, яка залежить тільки від неї самої. Звідси і заперечення ним системи загального виховання, оскільки на його думку немає вітчизни і немає громадян, а є лише пригнічені та гнобителі.

Розробив систему принципів виховання.

Педоцентризм

- дитину поставив в центр виховного процесу, проте виступав проти потакання дітям,

- вихователь повинен супроводжувати дитину у всіх її випробуваннях та переживаннях, спрямовувати його формування, сприяти його природному росту, створювати умови для його розвитку, але ніколи не нав'язувати їй своєї волі,

- створення такого середовища, в якому б дитина змогла здобути самостійність і свободу, реалізувати закладені від природи задатки,

- в навчанні не потрібно пристосовувати знання до рівня розвитку учня, а співвідносити їх з його інтересами.

Виховання жінки: має відмінне від чоловіка призначення: народжувати дітей, займатись господарством, створювати сімейний затишок, творити щастя для чоловіка. Жіночі обов'язки - подобатись чоловікам, бути їм корисними, заслужити їх любов і повагу, доглядати їх у старості, надавати поради, втішати, робити їх життя легким та відрадним. Серйозні розумові знання жінці не потрібні, освічена жінка - мука для чоловіка: “розум Софії приємний але без блиску, ґрунтовний, але без глибини”.

Свої знання вона здобула шляхом бесід з батьками, шляхом міркувань і спостережень, а не через книги. У жінки слід формувати привчання коритися волі чоловіків, уміння приборкувати свої примхи, переносити несправедливості, виховувати розумову спритність, добрий смак, фізично загартовувати.

Таке виховання може дати монастирський пансіон. Жінка повинна уміти шити, вишивати, співати, малювати, знати тонкощі господарства, вона вільна у виборі чоловіка.

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Принципи виховання

	Принцип природного виховання
Принцип вільного виховання	Принцип трудового виховання
	Принцип педоцентризму

Форми виховання за Ж.-Ж. Руссо

Фізична праця у саду, в городі у майстерні	Ремісниче навчання
Дотримання режиму праці і відпочинку
Ремісниче навчання	Прогулянки

Методи виховання за Ж.-Ж. Руссо

Приклад старшого
Вправи	Бесіди
Спостереження
Показ	Навіювання
Змагання

4. Йоганн Генріх Песталоцці -- один з найвидатніших представників світової демократичної педагогіки другої половини XVIII - початку XIX ст. У його творах «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Книга для матерів»чимало місця відведено питанням початкового сімейного виховання. Він зауважував, «година народження дитини є першаю годиною її навчання»; розробив завдання , зміст, і методику виховання дутей до школи в умовах сім»ї.

Народився Песталоцці 12 січня 1746 р. в м. Цюріху (Швейцарія) в родині лікаря. Батько його помер, коли хлопчикові було п'ять років. У 1751 р. він вступає до початкової школи, де особливими успіхами не відрізнявся, завжди був невдахою і об'єктом для насмішок та жартів. В той же час Песталоцці з ранніх років були властиві велика доброта, чуйність, готовність прийти на допомогу, надмірна мрійливість і цілий ряд жіночих рис, що стало результатом надмірної любові і турботливості з боку матері.

Створюючи свій заклад, Песталоцці був ознайомлений в загальних рисах з передовою педагогічною теорією і практикою. Він ще в студентські роки вивчав праці Локка, Руссо, Базедова. Центром всього шкільного життя вважалась продуктивна праця в поєднанні з необхідним розумовим, моральним та фізичним вихованням. В сутності Песталоцці організував першу промислову школу для бідних.

Навчання і виховання у Нейгофському закладі здійснювалось одночасно з участю дітей у продуктивній праці (ткацтві, прядінні), а коло знань, до яких прилучав їх Песталоцці, не було широким. Він прагнув дати хлопчикам знання з сільського господарства, садівництва, дівчаткам загальне уявлення про домашнє господарство. Регулярне харчування, загартовування на повітрі і сонці, організація лікарського нагляду, гігієна побуту -- все це в додаток до трудової діяльності сприяло фізичному розвиткові дітей.

Матеріальні збитки, неможливість погашення позики, крах життєвих планів змусили Песталоцці взятися за перо. З 1781 по 1787 рр. виходить чотири частини твору “Лінгард і Гертруда”. Успіх книги не тільки повернув Песталоцці в коло його друзів, але й значно розширив його духовні зв'язки. Він знайомиться з Гете, Віландом, Гердером, Клопштоком, Фіхте. На пропозицію уряду Швейцарії він відкриває в м.Станц “Притулок для сиріт”. Песталоцці вдалось в короткі строки згуртувати своїх вихованців в одну велику сім'ю, в якій він виконував роль турботливого батька.

Що ж нового в педагогічному відношенні дав для Песталоцці Цей другий досвід його життя?

Відправною в цьому досвіді стала відмова Песталоцці від ставки на продуктивну працю дітей. Тут він відходить від розуміння праці як джерела самооплати, а веде мову про педагогічне значення дитячої праці. «Я розглядав працелюбність, - пише він, -- більше з точки зору фізичної підготовки до праці і здатності заробляти, ніж з точки зору отримання від неї прибутку».

Але в міру розвитку давали себе знати суперечності між педагогічною системою і практичною діяльністю Песталоцці. По-перше, дидактика Песталоцці, сконструйована ним стосовно потреб початкової школи, відмовлялась служити середньому навчальному закладу. По-друге, чим більше розширялась освітня справа в Івердоні, тим більше відчувалось невміння Песталоцці знайти правильну лінію зв'язку розумового розвитку дітей з їх моральним вихованням. По-третє, не знайшовши нової лінії в моральному вихованні дітей, Песталоцці вперто тримався за стару базу морально-виховного впливу сімейну форму ставлення педагога до дітей, за якої педагог повинен був виступати по відношенню до дітей в ролі їх турботливого батька, а вдячні вихованці повинні були у відповідь бути слухняними і податливими на всі його вимоги і накази.

Песталоцці підходив до проблеми виховання як соціальної проблеми і будував свою педагогічну теорію на базі соціології. Він досліджує політичні, економічні, соціально-психологічні умови оточуючого середовища, без врахування яких неможливо будувати педагогічну науку. До педагогіки Песталоцці прийшов від соціології і став засновником соціологічного напрямку в педагогіці. «Основою будь-якого хорошого виховання є ретельний підбір засобів і шляхів, за допомогою яких можна природно і легко прищепити кожній дитині навички, переконання, судження і смаки, що зроблять її щасливою у своєму стані і корисним членом суспільства у відповідності із становищем, що вона займає».

Мета виховання, за Песталоцці, полягає в тому, щоб розвинути всі природні сили і здібності людини, причому цей розвиток має бути різностороннім і гармонійним. Песталоцці не сприйняв положення Руссо про те, що людина є досконалою, виходячи з рук Творця, а отже й тези про негативні завдання раннього виховання. І він відходить від цієї концепції Руссо, підкреслюючи необхідність здійснення прямого педагогічного впливу, починаючи з першого дня життя людини. «Час народження дитини є, - за словами Песталоцці, - першою годиною її навчання».

В основу виховання Песталоцці поклав принцип природовідповідності, який він розкриває не в дусі загальної аналогії з явищами природи (Коменський), не в дусі своєрідного саморозкриття природних особливостей дитини (Руссо), а в дусі психологізації виховання і навчання. Він прагне побудувати навчально-виховний процес на основі врахування особливостей психологічного розвитку дитини. Принцип природовідповідності у Песталоцці, порівняно з Коменським і Руссо, набирає багатшого змісту. Він перетворюється в засіб, завдяки якому робиться крок вперед у розумінні наближення теорії педагогіки до психології.

Визначення виховання як «мистецтва сприяти прагненню природи до саморозвитку» сповнене глибокого змісту. Це поступово привело Песталоцці до педагогічної психології, яка повинна допомогти уміло і обґрунтовано керувати цією природою. Визначеність сприймань, ясність уявлень, чіткість понять - такі ступені пізнавальної діяльності намічає Песталоцці.

На відміну від Руссо, Песталоцці вважав, що людина від природи не є досконалою, а може стати такою лише в результаті впливу суспільства. Тому виховання повинно бути суспільним, хоч за духом і організацією повинно будуватись на сімейних засадах. Крок вперед, зроблений Песталоцці порівняно з Руссо, полягає у визнанні активної ролі вихователя, який не тільки створює середовище, що сприяє саморозвитку, але й послідовно і систематично виховує і навчає. Неодноразово в своїх теоретичних працях та в практичній діяльності Песталоцці наголошував на необхідності освіти, на значущості знань і умінь в житті людини. «Людина, що знає багато-що, -- пише він, -- прийде повніше і швидше від будь-кого іншого до згоди із самою собою, до гармонії своїх знань із своїми життєйськими відносинами і до однакового розвитку всіх сил своєї душі». Людина, яка багато знає, може бути корисною для інших людей, може і порадити і допомогти їм. Зрештою, освічена людина завжди зможе заробити собі на життя і цим самим в старості не буде обтяжливою для своїх дітей чи благодійників.

Висунувши перед навчанням завдання сприяти утворенню у дітей правильних понять, що для його часу було новаторством, Песталоцці роз'єднав єдиний процес озброєння учнів знаннями і розвитку їх розумових сил, вдавшись у крайність, не розуміючи, що обидва ці завдання є єдиними і нерозривно пов'язаними одне з одним.

4. Педагогічні ідеї Роберта Оуена, Фрідріха Фребеля та Марії Монтессорі

План

1. Педагогічні ідеї Р. Оуена

2. Вклад у розвиток дитячого садка Ф. Фребеля

3. Метод наукової педагогіки М. Монтессорі

1. Роберт Оуен (1771-1858), - видатний соціаліст-утопіст, відомий своєю широкою просвітницькою та педагогічною діяльністю. Він є піонером у галузі громадського дошкільного виховання. З метою поліпшення умов життя і праці жінки, залучення її до суспільного виробництва, створення умов для формування всебічно розвиненої особистості він заснував низку закладів, призначених для виховання дітей робітників(школу для маленьких дітей у Нью-Ленарку, дитячий садок для дітей членів «комуністичної громади» в Америці).

У педагогічних творах Р.Оуена ми знаходимо цінні поради щодо організації життя дітей у дошкільних закладах, змісту і методики виховної роботи в них. Р.Оуен постійно наголошував на необхідності активного самостійного розвитку дитини, формування її характеру в прцесі гри і праці.

Досвід Р.Оуена в галузі трудового та громадського виховання відіграв значну роль у подальшому розвитку педагогічної теорії і практики.

Система виховання Оуена у школах для маленьких дітей

Однак до теперішнього часу суспільство небагато знало достовірного про систему, яку я пропагую; і пона була так перекручена і так неправдиво передавалась друзями і супротивниками, що мені caмому важко було впізнати її у тих перекручених формах, у яких вона з'являлась. Та особисто я з найперших років пропагував її абсолютно однаково. Я маю в руках один із моїх перших творів, саме промову, яку я виголосив 1 січня 1816 року лід час відкриття Інституту для формування характеру заснованого мною в Н ью-Ленарку. Коли я вперше повідомив світу про моє відкриття - школу для маленьких дітей - відкриття, на яке від того чacy претендували інші і яке дістало широке визнання, проте, форми й цілі дуже відрізнялися від тих, для яких його було призначено. Я мав намір створити систему для формування благородного характеру, фізичного, інтелектуального, морального і практичноro на основі принципів доведеної правди, неухильної правдоподібності і непогрішної достовірності. Тим часом систему шкіл для маеньких дітей перетворили на знаряддя для більш успішного вкорінення забобонів і помилок у дитячі уми, паралізуючи у такий .посіб розумові здібності дітей у самому зародку їх і закладаючи фундамент безмірно слабкого й низького розумового і морального розвитку.

Уривки з педагогічних творів

Діти не повинні чути від вихователя жодного сердитого слова, або бачити грубий чи гнівний вираз його обличчя. Інтонація голосу і поводження з дітьми мають бути в нього однакові для всіх і сповнені доброти і доброзичливості. В гарну погоду діти мають перебувати на відкритому повітрі, проводити там якомога більше часу, залезно від погоди та їхнього здоровя .Молодий, діяльний і добре підготовлений керівник легко знайде, або придумає. Чим їх зайняти, показуючи і розповідаючи їм щось цікаве.

Жодні знаки розрізнення або покарання не повинні мати місця, не має бути жодних виявів упередженості або надання переваги одним над іншими. Ступінь уваги до тієї чи тієї дитини має зростати залежно від її фізичних і духовних вад, які вихователь намагається максимально виправити.

2. Фрідріх Фребель (1782--1852)

Німецький педагог Ф. Фребель -- творець найпоширенішої в другій половині XIX ст. теорії дошкільного виховання, організатор першого в Німеччині дитячого садка (1837). Його книга «Дитячий садок» є першим теоретичним і практичним узагальненням досвіду громадського дошкільного виховання. Заслугою педагога є те, що він обґрунтував і гаряче пропагував ідею громадського дошкільного виховання, надаючи важливого значення грі у розвитку особистості дитини, розробив дидактичний матеріал для ігор і занять дітей, широковідомі «дарунки для ігор».

Ф. Фребель розглядав розвиток дитини як розвиток властивих їй від народження інстинктів: художнього, релігійного, діяльності і пізнання, однак у методиці проведення роботи з дітьми припускався елементів формалізму, ставив надто складні цілі, дещо перевантажував ігри та заняття складними філософськими поняттями. Ці та інші слабкі сторони методики роботи з дітьми дошкільного віку критикували російські та українські педагоги К.Д. Ушинський, Л.М. Толстой, Є.М. Водовозова, Є.І. Тихєєва, С.Ф. Русова, Н.Д. Лубенець.

Наш час як виховний характеризується прагненням до міцного встановлення відносин між сім»єю і школою та ставленням їх обох до церкви або, власне кажучи, відносин між почуттям, настроєм , думкою й розумом і діяльним життям. Лише спільною дією однакових і протилежних умов і порівнянням, зв»язком їх у житті й через життя, дитина і людина взагалі стають людиною в істинному розумінні цього слова.

Дарунки для ігор Ф. Фребеля:

1) м'яч;

2) куля й кубик;

3) кубик,поділений через центр на частини з усіх сторін і паралельно їм;

4) кубик, поділений на 8 кубиків-брусків;

5) кубик, двічі рівномірно поділений у всіх трьох напрямках на маленькі кубики, три з яких, у свою чергу, поділяються по діагоналі навпіл, а інші три - по двох діагоналях на четвертини;

6) кубик, поділений на 27 цеглинок. З яких три пеолені навпіл уздовж, а 12 - навпіл упоперек.

3. Марія Монтессорі (1870-1952)

Педагогічна система італійського педагога Марії Монтессорі посідає визначне місце в світовій дошкільній педаroгіці. М. Монтессорі розробила методику виховання дітей трудящих у «Будинках дитини» В інтересах панівних класів, що передбачає організацію життя дітей, сенсорне виховання їх, підготовку до праці, виховання дисциплінованості і релігійності. Особливе місце відводить вона розвитку органів чуття, тренуванню, дрібних м'язів рук, зору дитини на спеціально розробленому нею дидактичному матеріалі. Метод наукової педагогіки, застосовуваний до дитячого виховання в «Будинках дитини", відображає характер поглядів М. Монтессорі на виховання дітей трудящих. Нині її методи широко використовуються в різних краінах світу, зокрема в Україні та Росії.

Регламент «Будинку дитини»

Pимcькe товариство дешевих квартир засновує у сооєму будинку «Будинок дитини» , в ньому можуть збиратися всі діти із сімей мешканців, молодші від звичайного шкільного віку. Головне призначення «Будинку дитини» - безоплатне забезпечення дітей батьків, змушених ходити на роботу, особистою опікою, якої останні не можуть їм дати. У «Будинку дитини» приділяють увагу вихованню, гігієні, фізичному і моральному розвитку дітей за допомогою оправ, доступних їхньому вікові. При «Будинку дитини» є: завідувачка, лікар і наглядач. Розподіл занять у «Будинку дитини» встановлює завідувачка. До «Будинку дитини» приймають усіх дітей віком від З до 7 років.

Батьки, які бажають користуватися «Будинком дитини», нічого не платять, але вони зобов'язуються виконувати такі вимоги:

- відправляти своїх дітей до «Будинку дитини» у визначений час чисто помитими і в охайному одязі з фартушком;

- виявляти всіляку повагу і пошану вчительці і всім особам, які працюють у «Будинку дитини», і допомагати вчительці в справі виховання їхніх дітей. Не менше, ніж один раз на тиждень матері можуть розмовляти з вчителькою, давати їй відомості про домашнє життя дитини і отримувати від неї потрібні їм поради і вказівки;

З «Будинку дитини» виключатимуться:

- діти, які приходять брудними і невмитими;

- діти, які виявляться невиправними;

- діти, батьки яких не виявляють належної поваги до осіб, які виховують їхню дитину, або які своєю поганою поведінкою підривають виховну роботу закладу.

При призначенні річних премій за найкраще утримання братиметься до уваги й те, наскільки батьки справді сприяли роботі вчительки в справі виховання їхніх дітей ...

В «Будинку дитини» як і в школах для відстаючих дітей, шкільний час має бути дуже тривалим,тобто охоплювати весь день. Для бідних дітей і, зокрема, для «Будинків дитини», розміщених у будинках, де живуть робітники, я запропонувала б розклад з 9 год ранку до 5 год вечора в зимовий час і з 8 год ранку до 6 год вечора влітку.

Такий трипалий шкільний день необхідний, щоб мати можливість керувати розвитком дітей зі справжньою користю. Без сумніву, коли йдеться про дітей молодшого віку, цей довгий шкільний день має перериватися принаймні годинним відпочинком у ліжку. Саме це на практиці й виявляється найважчим. Зазвичай малята сплять у нас, незручно схилившись над столом, поклавши голопу на руки; але я гадаю, що вже недалекий той час, коли в просторій залі з великими тінистими рослинами скромні маленькі ліжка на низькій сітці (подушка в білій наволочцї) дадуть притулок сплячим дітям.

А ще бажаніше, щоб навесні і влітку малюки спали на повітрі, простягнувшись на траві або на стіжку сіна, під тінню дерев або в низько підвішених гамаках.

5. Школи і методи виховання дітей дошкільного віку французьких просвітителів

План

1. Поліна Кергомар про дошкільне виховання і дитячі садки у Франції

2. Школа і виховання О. Декролі

3. Нова французька школа С. Френе

1. Поліна Керroмар (1838-1925) - прогресивна діячка у галузі дошкільного виховання,організатор народної освіти у Франції кінця ХІХ - початку ХХ ст. Великого значення надавала створенню материнських шкіл, розробленню програми виховання в них, пропагувала ідеї суспільного дошкільного виховання.

У праці «Дошкільне виховання і дитячі садки у Франції. Материнські школи»(1838), уривки з якої наводяться нижче, П. Кергомар висвітлює питання організації, змісту і методів роботи в материнських школах, а також найважливіші теоретичні положення щодо ролі початкового виховання, форми його здійснення, побудови педагогічного процесу.

Дошкільне виховання і дитячі садки у Франції. Материнські школи

Виховне значення материнської школи

Материнська школа є виховним закладом. Проте до цього часу материнська школа дбала переважно лише про зовнішню дисципліну, тобто лише про один найменш важливий бік виховання. Завдяки зовнішній дисципліні усуваються штовханина й шум, досягається тиша, без якої неможливе навчання. Це, звичайно, успіх, але тут доречно буде сказати, що бувають перемоги, рівнозначні поразкам. Торжество дисципліни було поразкою виховання.

2. Овід Декролі (1871-1932) - бельгійський педагог, лікар і психолог кінця ХІХ - початку ХХ ст. виходячи з ідеалістичної теорії інтересів і потре6, розро6ив програму розвитку дітей, яку побудовано на комплексах, так званих центрах інтересів; створив систему дидактичних ігор,спрямованих на сенсорне виховання в дошкільному віці. Система О. Декролl вплинула на побудову педагогічного процесу в школах та дошкільних закладах різних країн. У пропонованих уривках з творів О. Декролі простежуються мета програма і методи виховання дітей, основою яких є діяльність.

Загальна мета школи

Школа має відповідати своїй загальноосвітній меті, співпрацювати з батьками в підготовці дитини до суспільного життя, найближчого майбутнього. Ця підготовка здійснюється в найкращих умовах у процесі ознайомлення дітей з життям у самому житті, яке, зрозуміло, охоплює і суспільне життя.

Це ознайомлення припускає щодо програми вибір тем, вправ у двох основних галузях знань:

а) пізнання дитиною своєї власної індивідуальності; сприяння формуванню ії особистості таким чином, щоб допомогти їй усвідомити своє Я, а отже, зрозуміти свої потреби, свої прагнення, свою мету і, врешті-решт, свій ідеал, спираючись водночас на свої творчі сили для досягнення цього ідеалу;

6) пізнання умов, які створює людство, і природного середовища, в якому дитина живе, від якого вона залежить і на яке вона має впливати для того, щоб ці потреби, прагнення та ідеали стали доступними і щоб потім вони здійснювалися за умовн широкого врахування потреб, прагнень, мети й ідеалів людей, умов пристосування до них і можливості сприяти їм, тобто бути свідомо й активно солідарним.

Виходячи з цього, ми можемо спробувати визначити принципи, програму, методи й організацію школи, які підходять для дитини у віці орієнтування, у виборі професії й початку середньої освіти.

Дитина має знати, як вона живе, чому вона їсть, п'є, дихає, яким чином вона може рухатись, що відбувається в її грудях, ногах, руках, голові тощо; деякою мірою - яке призначення мають шкіра, волосся, зуби, слина, сльози тощо. Як вона виробляє теплоту, рух, силу, як вона відчуває холод, голод, втому та ін. Зрозуміло, часткова відповідь на цю загадку викликає бажання розібратися й в інших загадках, які стосуються житrя навколишніх предметів, батьків, людей інших краін і часів, тварин і рослин, природи і всього світу. Цей інтерес є лише продовженням, розширенням того інтересу. який спонукав дитину з наймолодшого віку пізнавати всіма можливими засобами саму себе спочатку з фізичного, а потім з розумового та морального боку.

3. Селестен Френе(1896-1966)

Педагог-гуманіст Селестен Френе створив у Франції в першій половині ХХ ст. так звану нову школу, в якій впроваджував ідеї гуманістичної та демократичної педагогіки. Його педагогічні ідеї, спрямовані переважно на організаuію навчально-виховної роботи в школі, мають безпосереднє значення і для побудови педагогічного процесу в сучасних дошкільних начальних закладах.

У визначенні загальної мети ниховання С. Френе наголошує на максимальному розвиткові особистості дитини в «розумно організованому суспільстві, яке служитиме йому та якому він служитиме сам». С. Френе сформулював актуальні для сучасної освітньої системи "принципи педагогічної діяльності: «Дитина сама будує свою осо6истість, а ми їй у цьому допомагаємо», «Школа майбутнього - школа праці», «Світла голова та вмілі руки краще, ніж розум, перевантажений непотрібними знаннями» та ін. У його працях окреслено систему методів та прийомів роботи з дітьми в різних вікових груп, спрямованих на досягнення виховної мети та втілення запропонованих принципів.

Він також виокремив етапи виховання дитини: виховання в сім'ї (від народження приблизно до двох років) - дитячий заповідник.

(від 2-х до чотирьох років) - дитячий садок;

(від 4-х до семи років) та початкова школа.

Нова французька школа

Практичне керівництво з матеріальної, технічної і педагогічної організації народної нової школи.

Дитячі садки для дітей віком від 4-х років.

Це проміжна стадія між вихованнян в сім'ї, яке доповнюється в разі необхідності вихованням в «дитячому заповіднику», та школою.

На попередньону етапі дитина починає пізнавати навколишнє середовище, а потім, спираючись на набутий раніше досвід, - створювати свою осо6истість. У чотири роки вона вже намагається прмусити середовище служити со6і.

На цьому етапі виховання, так само як і на попередньому, ми заперечуємо доцільність уроків, в якій би захоплюючій формі вони не давались. Потрібні лише умови, найбільш зручніші для роботи-гри; матеріали, знаряддя і технічні засоби для забезпечення гри-роботи та роботи-гри; організація всієї виховної діяльності відповідно до формування особистості дитини у процесі праці.

Слід визнати, що в цій галузі чимало вже зроблено і що деякі практичні кроки як у Франції, так і за кордоном надзвичайно близькі до наших настанов. Було б несправедливим не згадати тут, що всі педагоги в боргу перед Декролі, Монтессорі, а також перед усіма відданими своїй справі виховательками, чиї імена заслужено користуються доброю славою у французьких дитячих садках.

4. Рудольф Штейнер (1861-1925)

Один із засновників антропософії, австро-угорський учений, автор «Філософії сво6оди» (1894).

Р. Штейнер побудував свою педагогічну теорію і практику на засадах учення про єдність людського тіла, душі і духу. В 1919 р. У м. Штутгарті (Німеччина) він заснував вільну вальдорфську школу, в основу роботи якої покладено "положення про процес розуміння та пізнання людини». Він широко пропагував ідеї вальдорфської педагопки в різних країнах Європи, виступав з лекціями перед педагогами, лікарями, батьками. В книзі «Методика навчання і передумови виховання» (Москва, 1994) подано 5 лекцій ученого, прочитаних ним у рамках великої педагогічної конференції, що відбулася у квітні 1924 р. у м. Штутгарті. У цих лекціях висвітлено питання розвитку навчання і виховання дітей на різних вікових етапах, зокрема в дошкільному віці, який Р. Штейнер вважав віком виховання самостійності та формування індивідуальності людини.

Послідовниця Р. Штейнера Е. Грюнеліус створила перший дитячий садок за його системою, поклавши в основу положення про організацію виховання дітей до 7 років за допомогою прикладу та наслідування. В книзі «Вальдорфський дитячий садок» (1964) вона описала положення вальдорфської педагогіки щодо дошкільного виховання на прикладі роботи свого закладу.

5. Елізабет Грюнеліус. Вальфдорський дитячий садок. Виховання дітей молодшого віку

У доповіді 1908 р. про виховання дітей Р. Штейнер зробив такий висновок: «Безумовно, справедливо те, про що пише Жан Поль, автор чудової педагогічної книги «Ьеуапа, або Вчення про виховання»: «Людина, яка мандрує світом, навчається у свої перші роки в годувальниці більше, ніж за всі роки всіх мандрів, разом узятих, -- а потім він додає -- але дитина вчиться не стільки шляхом настанов, скільки шляхом наслідування». Це висловлювання зацікавило мене. Відкривався погляд, який, усупереч звичайним поглядам на виховання, висвітлював усе по-новому.

Я сказала собі: якщо дитина справді вчиться через наслідування, то найперше, що треба зробити дорослому в оточенні дітей, -- це поводитися природно й очікувати, як на це зреагує кожна дитина окремо, а не починати з якоїсь методики або правил. Слід з внутрішньою увагою стежити за поведінкою та діями дитини, намагатись відчути натуру дитини, надаючи при цьому дітям повну свободу у сприйнятті та осмисленні життя.

Таким чином, я взяла собі за правило надавати дітям свободу дій, навіть якщо це не одразу приводило до належного результату, і втручатися лише тоді, коли це необхідно і коли досвід дорослого є передумовою правильних дій у певній ситуації. Так дітям надавалась можливість виявити те нове в індивідуальному процесі розвитку, перед чим ми самі стаємо учнями, які відчувають благоговіння перед природою людини.

Більш ніж тридцятирічний досвід підтвердив судження Р. Штейнера. За такого виховання дитина в перші сім років життя може шляхом вільного наслідування засвоїти все, що їй необхідно для орієнтації в навколишньому середовищі, якщо в неї є відповідні приклади для наслідування. Тоді можна відчути, як розквітає і розвивається природна сутність людини.

Заснована на цьому праця вихователя не обмежується певною системою, навпаки, йому надають необмежені можливості в свободі дій, і тут в повному обсязі треба закликати на допомогу індивідуальну ініціативу і безпосередню особисту активність вихователя, який діє з любов'ю до своєї роботи і дітей.

Основні принципи виховання дітей дошкільного віку

Часто діти молодшого шкільного віку, як це не дивно, реагують не так, як ми того очікували; ще більш правильним є це твердження щодо дошкільників. Що менша дитина, то більша відстань між станом ії та нашою свідомістю. Те, як дитина взаємодіє зі своїм оточенням, прямо протилежне тому, як це відбувається у дорослого. Дитина робить кроки у такій послідовності:

1) співпереживання вчннку, в чому безпосередньо бере участь воля;

2) відтворення вчинку у грі, в результаті чого дитина емоційно пов' язує себе із вчинком;

З) пробудження інтересу до вчинку, виникнення питань, що стосуються цього вчинку, перенесення спостережень у свідомість сприяють врешті-решт формуванню уявлень і понять .

Виховання через наслідування висуває до дорослого-виховате-ля більш суворі вимоги, ніж виховання за допомогою авторитету. Дитина шукає авторитету, але зазвичай не раніше семирічного віку. До цього вона прагне в усьому переконатися на своєму власному досвіді; цю можливість дає виховання через наслідування. Якщо занадто рано перейти до авторитарного виховання, то дитина позбавлена можливості прожити все сама. Результатом може стати певний автоматизм. Більше того, протягом усього свого життя людина діятиме за готовими, встановленими іншими людьми принципами.

Виховання у вальдорфському дитячому садку відбувається так, щоб уникнути втручання у вільний природний розвиток дитини і не порушити рівноваги його ще оповитої мрією свідомості. З іншого боку, вальдорфське виховання не полишає дитину сам на сам, а бере на себе керівництво, так, турботливе керівництво, але з придатними для цього засобами прикладу і наслідування...

Виховання у вальдорфському дитячому садку ніколи не буде розраховане на ранні плоди навчання, яке б заохочення в суспільстві це не зустрічало. У вальдорфському дитячому садку суворо уникають будь-якого навантаження на пам'ять. А також усього, що йде від школи, особливо навчання читання й письма ще до першого класу. Тим самим сили дитинства і «дитячості» в їх своєрідному значенні зберігаються для подальшого життя.

6. Історія української дошкільної педагогіки

План

1. Короткий нарис з історії української дошкільної педагогіки

2. Повчання Володимира Мономаха дітям

3. Ідеї народності та природовідповідності Григорія Сковороди

4. Творчість для дітей Тараса Шевченка

1. Питання початкового сімейного виховання стояли перед суспільством упродовж усього історичного шляху розвитку Української держави і розв'язувалися залежно від економічних та соціальних умов того чи того періоду.

Так, ще в східних слов'ян у V--VI ст. н.є. склалася практика раннього виховання, що було визначено трьома основними етапами: періодом баяння -- від народження до 1,5--2 років; пестування -1,5--5 років; періодом набуття трудових навичок та привчання до моральної поведінки -- 5--10 років. За часів Київської Русі (IX--XII ст.) сімейному вихованню та початковій освіті дітей приділялася велика увага. З виникненням писемності, створенням першої абетки («кирилиці»), відкриттям шкіл, особливо перших жіночих, питання виховання у дітей моральних якостей, прагнення до праці, поваги до батьків та людей похилого віку набувають дедалі більшого значення.

Перші педагогічні положення, узагальнення практики виховання знаходимо у педагогічних пам'ятках того часу -- «Ізборнику», складеному Ізяславом, «Повчанні Володимира Мономаха дітям». Ці твори просякнуті любов'ю до дітей, турботою про їхній розвиток. Головне, до чого треба привчати дітей, -- стверджується в них, -- це праця, любов до Батьківщини.

Значний вплив на розвиток педагогічної теорії справила епоха Відродження (в Україні -- XVI--XVII ст.), за якої склалися нові традиції сімейного виховання, особливо в напрямі фізичного загартування дітей, виховання в них національних почуттів, поваги до людей, милосердя тощо. Цікавий досвід щодо цього існував у Запорозькій Січі.

Особлива роль у розвитку української дошкільної педагогіки та педагогічної думки в цілому належить вітчизняному педагогу Костянтину Дмитровичу Ушинському. Хоча педагогічна діяльність К.Д. Ушинського була пов'язана із Санкт-Петербургом, іншими містами Росії, його педагогічні праці, навчальні посібники «Рідне слово», «Дитячий світ», участь у створенні системи шкільної освіти, співробітництво з тогочасними українськими педагогами великою мірою вплинули на розвиток прогресивних начатків в українській педагогіці. Тому не можна вважати К.Д. Ушинського суто російським чи суто українським педагогом. Він є вітчизняним педагогом, «справді народним педагогом», як писав про нього його послідовник Л.М. Модзалєвський.

Вплив К.Д. Ушинського на розвиток педагогічної думки в Україні був настільки значний, що ціла плеяда громадських діячів та педагогів (М.П. Драгоманов, Т.Г. Лубенець, X.Д. Алчевська, М.О. Корф, Б.Д. Грінченко та ін.) пропагували його ідеї, використовували навчальні книги в українських школах, хоча на той час вони були заборонені царським урядом.

К.Д. Ушинського по праву вважають фундатором дошкільної педагогіки як в Україні, так і в Росії. Вчений розробив наукову теорію дитячої гри, основи початкового навчання дітей, засоби залучення їх до праці, до суспільного життя. Проте особливою заслугою К.Д. Ушинського є розробка ідей народності у вихованні дітей дошкільного віку, використання у виховному процесі народних звичаїв і традицій на засадах рідного слова, рідної мови. Думки славетного педагога, його висловлювання про рідне слово є актуальними й понині.

Значне місце у формуванні демократичних засад української педагогіки посідають українські демократи другої половини XIX -- початку XX ст. Тарас Григорович Шевченко, Леся Українка, Іван Якович Франко. У своїх працях, публіцистичних виступах, поетичних творах для дітей і про дітей вони палко пропагували ідеї народного виховання, обстоювали право народу на освіту дітей.

Великому Кобзареві -- Т.Г. Шевченку -- освіта здавалася першорядним завданням суспільства на шляху до нового устрою. Він склав перший буквар для дітей народу (1861), за допомогою якого сподівався навчити маленьких українців рідної мови і дати їм початкову освіту.

Українські демократи виступали з критикою тогочасної системи виховання та освіти («Грицева шкільна наука» І. Франка, нарис «Школа» Лесі Українки), брали участь у заходах на підтримку народної школи, головними завданнями якої вважали забезпечення всебічного розвитку дітей та виховання їх на національних засадах рідною мовою.

Значну роль у розвитку початкового навчання дітей відіграли педагогічна діяльність та погляди українського письменника і просвітителя Бориса Дмитровича Грінченка. Його літературна, громадська, педагогічна діяльність були спрямовані на обстоювання народної школи, рідної мови, надання дітям можливості гармонійного розвитку .

Автор чотиритомного «Словаря української мови» вважав створення тшзучндата? діл я початкової народної школи першорядним завданням. Його книги «Українська читанка», «йдаіглкпж», «Українська граматка до науки читання й писання» й досі викликають інтерес педагогів та батьків, які прагнуть виховувати своїх дітей рідною мовою.

Загалом громадське життя другої половини XIX -- початку XX ст. в Україні позначене діяльністю таких педагогів та освітніх діячів, як М.П. Драгоманов, Т.Г. Лубенець, М.О. Корф, П.О. Куліш, М.М. Коцюбинський, X.Д. Алчевська та інших, що сприяло самобутності української системи освіти та початкового виховання.

Щодо громадського дошкільного виховання особлива роль у розробці засад національного дитячого садка належить Софії Федорівні Русовій. У своїй педагогічній діяльності та підготовці педагогічних кадрів (викладання у Фребелівському жіночому педагогічному інституті), у педагогічних працях («Дошкільне виховання», «У дитячому садку», «Теорія і практика дошкільного виховання») С.Ф. Русова постійно прагнула до створення національних засад для початкового виховання, палко обстоювала ідеї навчання рідною мовою, самобутності українського дитячого садка. Свої ідеї вона втілювала у життя і під час нетривалого перебування на посаді керівника Департаменту дошкільної та позашкільної освіти в уряді УНР, такої самої позиції дотримувалася й у подальшій своїй діяльності за кордоном.

Погляди С.Ф. Русової до кінця 80-х років минулого століття були маловідомі, діяльність замовчувалася. Лише на початку 90-х років вони отримали визнання. Нині за методикою С.Ф. Русової створено дошкільні заклади, вийшли друком її твори.

Велику роль у справі громадського дошкільного виховання в Україні на початку XX ст. відіграла голова Київського товариства народних дитячих садків, головний редактор журналу «Дошкольное воспитание» (видавався російською мовою протягом 1911--1917 рр.) Наталія Дмитрівна Лубенець. Вона проводила широку просвітницьку й організаційну роботу зі створення народних дитячих садків, вивчала зарубіжний досвід, зокрема системи Ф. Фребеля та М. Монтессорі, ознайомлювала дошкільних працівників з їхньою методикою виховання, викладала у Фребелівському жіночому педагогічному інституті. Подальша діяльність Н.Д. Лубенець за радянських часів маловідома і продовжує викликати інтерес дослідників її діяльності та педагогічної спадщини.

Психологічні основи дитинства та виховання дітей дошкільного віку розробив на початку XX ст. видатний психолог і педагог Василь Васильович Зеньківський, який у працях «Психологія дитинства» і «Соціальне виховання» заклав підвалини розвитку дітей з урахуванням їхніх психофізіологічних особливостей, виходячи з філософських позицій про єдність душі і тіла людини.

Високо оцінюючи значення у розвитку особистості раннього віку, вчений обстоював створення якомога ширшої мережі організованих дошкільних закладів, що не лише сприятимуть розвиткові дітей, а й стануть «позитивним явищем у розвитку самого суспільства».

Українська дошкільна педагогічна наука пройшла тривалий і складний шлях. Здобутки багатьох прогресивних діячів і педагогів значною мірою сприяли створенню та розвитку сучасної теорії і практики дошкільної освіти в Українській державі.

2. Володимир Мономах (1053-1125)

Державний діяч, великий князь київський Володимир Мономах, відомий своєю боротьбою за єдність Київської Русі, створив першу педагогічну пам'ятку (1096), в якій дав поради своїм синам, «а також усім тим, хто прийме сію грамотицю». Цей твір пронизаний любов'ю до Вітчизни, стурбованістю за її подальший розвиток, майбутнє дітей. У своєму «Повчанні» Володимир Мономах дає поради дітям, як жити, як прислужитися Батьківщині «не молитвами, а корисними своїми справами», як захищати слабких та літніх людей, як поважати своїх батьків, друзів тощо. Він не обходить і питань освіти, закликаючи молодь учитися не тільки грамоти та лічби, а вивчати широке коло наук, оволодівати іноземними мовами, бути активними як у навчанні, так і у праці. «Повчання Володимира Мономаха дітям» -- твір, який засвідчує високий розвиток культури у Київській Русі. Він є зародком гуманних педагогічних ідей, які в подальшому сприяли розвиткові вітчизняної прогресивної педагогічної думки.

Повчання Володимира Мономаха дітям

Сидячи на санях*, помислив я в душі своїй і похвалив Бога, що допровадив він мене грішного до цих днів. Хай діти мої чи інший хтось, слухаючи цю грамотицю, не посміються, але кому з дітей моїх любо, хай прийме її в серце своє і стане не лінитися, а трудитися. По-перше, для Бога і для душі своєї: майте страх перед Богом у серці своєму і милостиню творіть неоскудну, бо це є початок всякого добра... Більше ж за все вбогих не забувайте, але скільки зможете, по силі своїй, і годуйте їх, подавайте милостиню сироті, і вдовицю виправдовуйте (Гамі, і не дозволяйте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не збивайте і не повелівайте вбити його, якщо навіть він буде достойний смерті, і ніякої душі християнської не погубляйте. Якщо говорите щось, чи лихе, чи добре, то не кляніться Богом і не хрестіться, бо ж нема тобі в тому ніякої потреби. Якщо ви будете хрест цілувати* братії чи комусь іншому, то усправедливте серце своє на те, на чому зможете устояти, на тому й цілуйте, а, поцілувавши хрест, стережіться, щоб не погубити душі своєї, порушивши присягу. Єпископи, і попи, й ігумени... з любов'ю приймайте від них благословення і не стороніться від них, а по силі своїй любіть їх і турбуйтеся, щоб заслужити від них молитву до Бога. Більше ж за все -- гордощів не майте в серці і в умі, але скажімо: смертні ми, сьогодні живі, а завтра -- в могилі; все те, що Ти [Боже] нам дав, не наше, а Твоє, Ти нам доручив це на невеликий час; і в землі [багатства] не ховайте, бо то є нам великий гріх.

Старих шануйте, як батька, а молодих, як братів. У домі своєму не лінуйтеся, але за всім доглядайте: не покладайтеся на тивуна**, ні на отрока***, щоб не насміхалися ті, що приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод." ні питтю, ні їжі не віддавайтеся, ні спанню; і сторожі самі наряджайте; і, нарядивши звідусюду нічну сторожу навколо війська, самі теж ляжте, а вранці встаньте; а зброї не знімайте з себе: бо, в поспіху не роздивившись, через лінощі несподівано людина загинути може. Остерігайтеся брехні і пияцтва, бо в ньому душа погибає і тіло. Якщо ви йдете куди-небудь у путь по своїх землях, то не дозволяйте отрокам шкоди чинити, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, щоб люди не стали вас проклинати. Куди не підете, де не спинитесь, напійте, нагодуйте хоч одного кого-небудь; найбільше ж шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов, чи він простий, чи поважний, чи посол; якщо не зможете [вшанувати] подарунком, то хоч їжею і напоями, бо вони [гості], проходячи, прославлять людину по всіх землях, чи добрим, чи злим [словом]. Хворого навістіть; услід за померлим ідіть, бо всі ми є смертні; і людини не проминіть, не привітавши, добре слово скажіть їй. Жону свою любіть, але не дайте їй влади над собою.

...