Історія світової дошкільної педагогіки

11. Педагогічна діяльність Л.М. Толстого, А.С. Симоновича, та Є.М. Водовозової

Геніальний російський письменник Л.М. Толстой відомий усьому світові не тільки своєю художньою творчістю, а й широкою педагогічною діяльністю. Особливу увагу приділяв питанням початкового виховання дітей, розглядаючи ранній вік як визначальний у формуванні особистості людини. Виходячи з ідеї всебічного розвитку творчих сил дитини, яким надавав вирішального значення, Л.М. Толстой розробив низку важливих проблем щодо змісту і методики початкового виховання. Високо оцінював письменник роль гри і спостережень у вихованні й розвитку дітей, ознайомленні їх з природою і суспільним життям.

Думки про вільну школу

Діти перебувають завжди -- і тим більше, чим вони менші -- в тому стані, який лікарі називають першим ступенем гіпнозу. І вчаться, і виховуються діти тільки завдяки цьому їхньому станові. (Ця їхня здатність до навіювання віддає їх на повну волю дорослих, і тому не можна бути недостатньо уважним до того, що і як ми навіюємо їм.) Отже, вчаться і виховуються люди завжди тільки через навіювання, що відбувається двояко: свідомо й несвідомо. Все, чого ми навчаємо дітей, від молитов і байок до танців і музики, все це свідоме навіювання; все те, що незалежно від нашого бажання наслідують діти, особливо в нашому житті, в наших учинках, є несвідоме навіювання. Свідоме навіювання -- це навчання, освіта, несвідоме -- це приклад, виховання у вузькому розумінні, або, як я назву це, -- освічення. На перше в нашому суспільстві спрямовані всі зусилля, а друге мимоволі, внаслідок того що наше життя погане, перебуває в зневазі. Люди, вихователі або -- найзвичайніше -- приховують життя і взагалі життя дорослих від дітей, ставлячи їх у виняткові умови (корпуси, інститути, пансіонати і т. ін.), або переводять те, що має відбуватись несвідомо, в галузь свідомого: приписують моральні життєві правила, при яких необхідно додавати. Через це й виходить, що в нашому суспільстві так не відповідно далеко пішла освіта, і так не просто відстало, але відсутнє справжнє виховання, або освічення. Живе яка-небудь родина землевласника, чиновника, навіть художника, письменника буржуазним життям, не пиячить, не розпусничає, не лаючись, не кривдячи людей, і хоче дати моральне виховання дітям. Однак це так само неможливо, як неможливо навчати дітей нової мови, не розмовляючи цією мовою і не показуючи їм книг, написаних цією мовою. Діти слухатимуть правила про моральність, про повагу до людей, але несвідомо не тільки наслідуватимуть, а й засвоять собі як правило те, що одні люди покликані чистити чоботи та одяг, носити воду й виносити нечистоти, готувати їжу, а інші -- бруднити одяг, горниці, їсти страви тощо. Якщо тільки серйозно розуміти релігійну основу життя -- братерство людей, то не можна не бачити, що люди, які живуть на гроші, відібрані в інших, і примушують цих інших за ці гроші служити собі, живуть аморальним життям, і жодні їхні проповіді не позбавлять їхніх дітей від несвідомого аморального навіювання, яке або залишиться в них на все життя, перекручуючи всі їхні судження про життєві явища, або з великими зусиллями і труднощами після багатьох страждань і помилок буде зруйноване ними...

Отже, виховання, несвідоме навіювання, є найважливіше. Для того ж щоб воно було добре, моральне, потрібно, -- от дивина, -- щоб усе життя вихователя було добрим...

Для того щоб виховання дітей було успішним, треба, щоб люди, які виховують, не перестаючи виховували себе, допомагали б один одному дедалі більше і більше здійснювати те, до чого прагнуть...

Аделаїда Семенівна Симонович (1840--1933)

Організатор першого дитячого садка в Росії (1866), видавець першого журналу з питань дошкільного виховання («Детский сад»), А.С. Симонович зробила вагомий внесок у розвиток російської дошкільної педагогіки як дослідницькою, практичною працею в дитячому садку, так і розробкою теоретичних засад освітньо-виховної роботи з дітьми дошкільного віку. Надаючи великого значення громадському дошкільному вихованню, вона визначила мету й завдання дитячого садка, конкретний зміст його роботи, принципи організації ігор і занять дітей, вимоги до дитячих садівниць. Книга А.С. Симонович «Дитячий садок» (1907) була першим практичним посібником у роботі дошкільних закладів у Росії.

Дитячий садок (практичний посібник для дитячих садівниць)

Дитя -- маг і чародій: сидячи в кутку своєї дитячої кімнати, воно бачить золоті нитки, які переплітаються дивними візерунками; тримаючи в руці тріску, воно уявляє собі лицаря в чудовому вбранні; воно чує музику там, де її нема, воно розказує вголос саме собі про напад дикунів, про зіткнення кораблів, про врятування на крижині. Воно хвилюється, неначе все це відбувається насправді. Воно живе маренням своєї фантазії. У своїх фантастичних іграх воно виявляє не тільки фантазію, а й переживання давнього язичницького світогляду, старовинних звичаїв, воєн, словом, давно минулу епоху первісного людства.

Дитя ~ найдіяльніший працівник у всьому світі: цілий день воно рухається і рухає, будує, ріже, ліпить, малює, фарбує, клеїть -- словом, видозмінює матеріал, що потрапив йому до рук. У цих своїх творчих справах воно не знає пересичення. Щодня, упродовж восьми і більше років, дитя з однаковою старанністю береться за свою творчу роботу. На ньому лежить відбиток вічно творчого людського генія.

Дитя -- суспільний: починаючи з чотирирічного віку, діти прагнуть гратися разом. Це природжене прагнення дітей добре відоме батькам і вихователям. Біологія пояснює нам, що людина здавна жила не поодинці, а громадою, тому почуття гр по успадковане потомством. Як би то не було, але дитя, яке виросло саме, без товариства, -- нещасне дитя.

Дитя -- тонкий спостерігач і наслідувач. Хто не бачив, як діти граються в «маму», в «школу», в «крамницю», і не тільки чудово наслідують зовнішній бік справи, і на подив, а іноді й незадоволення дорослих підносять їм мовби дзеркало їхнього щоденного життя, в якому відображуються не одні тільки благородні почуття.

На цих корінних властивостях дитячої натури: фантазувати, спостерігати, наслідувати і гратися в товаристві інших дітей, -- властивостях, характерних для всіх племен людства, Фребель заснував свої дитячі садки. Ігри наслідувальні і фантастичні називаються в дитячих садках рухливими іграми, ігри творчі називаються роботами дитячого садка: будування, малювання, вирізування, наклеювання і ліплення.

Дитя любить слухати оповідання до забуття всього навколишнього. Фребель увів у дитячі садки оповідання, в основу яких покладено подію, яка знайомить з характером тварини: вона любить своїх дітей, вона боягузлива чи хоробра, благородна чи підступна, як це спостерігається в житті. Якщо темою оповідання є сама дитина, то вона зображена зі своїми радощами і прикрощами.

Фребель вилучив з дитячого садка казковий елемент: велетні, чарівники і відьми не дають освітнього матеріалу в цьому віці. Дитя любить тварин, квіти і каміння, воно ще відчуває свою єдність зі всією іншою природою. В дитячих садках влаштовані грядки квітів, за якими доглядають самі діти, є пісок, а інколи живі тварини.

Дитя любить спів, і дитячий садок дає йому пісні, доступні його вікові.

Отже, матеріал для занять з маленькими дітьми був Фребелем знайдений. Він запозичив його в дитячій кімнаті, в саду, в іграх на вулиці, які передаються з роду в рід від старших братів і сестер, від бабусь і нянь.

Однак не досить було знайти загальну точку зору, знайти метод застосування. Вийшовши з гуманітарної школи Песталоцці, Фребель був сповнений віри в необхідність вільного виявлення дитячих сил, віри в непогрішність дитячої натури, віри в можливість всебічного розвитку душі дитини. Щоб досягти цієї великої мети, Фребель обрав метод натуральний, що ґрунтується на чуттєвих сприйманнях, на конкретних образах, тобто метод свідомий, наочний.

Переваги наочного методу були висловлені набагато раніше Ко-менським і Песталоцці щодо шкільного навчання. Заслуга Фребеля полягає в тому, що він застосував цей метод у справі виховання маленьких дітей. Тепер нам здається, що в цьому немає жодної особливої заслуги. Чи можливо з маленькими дітьми діяти інакше, не наочно? Виявляється, що було можливо, і Фребелеві довелося боротися за своє нововведення, за наочність і за інші принципи своєї системи.

Єлизавета Миколаївна Водовозова (1844--1923)

Учениця й послідовниця К.Д. Ушинського, Є.М. Водовозова розробила теоретичні засади виховання і розвитку дітей дошкільного віку, її педагогічні погляди ґрунтуються на ідеї народності. Високо оцінюючи значення дошкільного віку для загального формування особистості, вона розробила систему ігор і занять для сімейного виховання дітей, сформулювала основні вимоги до методики їхнього розумового і морального розвитку.

Найповніше втілення педагогічні погляди Є.М. Водовозової знайшли у її ґрунтовній праці «Розумове і моральне виховання дітей від першого вияву свідомості до шкільного віку» (1871). Ця книга перевидавалася 7 разів, стала першим теоретичним посібником для підготовки виховательок російських дитячих садків. Останнє її видання здійснено в 1913 р.

Розумове і моральне виховання дітей від першого вияву свідомості до шкільного віку

Моральне виховання

Перш ніж говорити про моральне виховання, запитаємо в себе, що таке моральна людина. Зверніться з цим запитанням до кількох людей і ви отримаєте зовсім різні визначення. Різні класи суспільства зовсім не сходяться між собою в своїх ідеалах, у поняттях про мораль. У світському колі найбільшою повагою користується та жінка, яка в жодних життєвих обставинах не поступиться зовнішніми звичками, одним словом, така, яка свято береже забобони бездіяльних людей. Ідеал жінки з інтелігентного кола зовсім інший. Так само діаметрально протилежні погляди на мораль має одне покоління порівняно з іншим.

Моральною людиною може вважатися та, яка свято виконує свої обов'язки щодо сім'ї та суспільства, та, яка, не покладаючи рук, працює все життя, наскільки вистачає сил і вміння. Під час подібних прогулянок і бесід не треба забувати й того, що розумовий розвиток дитини здебільшого може йти пліч-о-пліч з естетичним. Звертайте увагу вашого вихованця на блиск сонця і його хід, а також на те, як ті чи ті явища відображаються на навколишній природі; не втрачайте нагоди милуватися разом з нею місцевими з пишною рослинністю, краєвидами безкрайого моря, його могутніми хвилями, грою в них сонячного проміння, красою неба і арок, які час від часу набувають таких фантастичних форм, хирними високими скелями і горами; не залишайте поза увагою ні рева, ні кущика, ні квітів, ні метелика, ні гарного «сонечка», ні зумочка, який тече, ні дощових краплинок на листочках, коли вони тремтять, ніби алмази, і переливаються багатьма кольорами. Нехай ваш вихованець прислухається і до пісень робітників у полях, і співу та щебету птахів, і до дзюрчання струмочка; хай вдихає хмяні квіти і рослини.

Якщо ви розкриєте перед дитиною цю велику книжку природи і руватимете нею, вона всією душею прив'яжеться до навколишнього ту і дуже швидко почне спостерігати не тільки абсолютно самостійно, без будь-якого керівництва з вашого боку, а й поступово і вас штовхуватиме під час спостереження чудових картин і явищ природи на такі сторони, які ви ще не зуміли помітити або до яких досі тишалися байдужими. За такого виховання в дитини прогресує інтерес до природи, її цікавість і спостережливість щодня помітно зстають. Те, що не цікавило минулого тижня, сьогодні доступне її зумінню і цікавить її, кличе й вабить до себе. Треба помічати цю слідовність розвитку, щоб не спонукати дитину до спостережень, редчасних для її віку і ступеня розуміння.

12. Короткий нарис з історії дошкільного виховання в Росії та в Україні за радянських часів

Жовтневі події 1917 р. в Росії, а згодом революційні перетворення на інших територіях, що входили до складу Російської імперії (в Україні, Білорусі та ін.), призвели до кардинальних змін не тільки у державному та соціальному устрої цих країн, а й до відмови від тієї системи освіти, яка складалася упродовж десятиліть і навіть століть.

Система народної освіти стає справою державних органів влади, зокрема громадське дошкільне виховання вперше було включено до системи народної освіти як перша її ланка.

Зі створенням СРСР (1922), розвитком промисловості і залученням жінок до участі у суспільному житті та виробництві виникла потреба в розгортанні мережі громадських дошкільних закладів, зокрема відомчих дитячих садків. З перших років існування нової держави постало питання про тип дошкільного закладу та підготовку нових педагогічних кадрів.

Обговоренню та прийняттю рішень з цих питань було присвячено перші з'їзди дошкільних працівників, які відбулися в 1919, 1921, 1924, 1926 і 1928 роках. У роботі цих з'їздів та у розробці перших документів щодо змісту дошкільного виховання, методів виховної роботи з дошкільниками брали участь дореволюційні діячі дошкільного виховання, які мали досвід організації дошкільної справи (Л.К. Шлегер, Є.І. Тихєєва, Ю. Фаусек, К.М. Вентцель та ін.) і молоді жінки -- робітниці, селянки, які прагнули оволодіти мистецтвом виховання дітей. Велику спрямовуючу роль у розвитку дошкільної справи відіграла організаторська діяльність Н.К. Крупської, яка у цей час обіймала посаду заступника Наркома освіти і керувала відділами дошкільної та позашкільної освіти.

У 20-ті роки відбуваються значні зміни у підготовці дошкільних педагогів, зокрема, було організовано численні педагогічні курси з підготовки вихователів дитячих садків, відкрито вищі педагогічні заклади (Інститут дошкільної освіти у Петрограді -- згодом факультет дошкільного виховання в Педагогічному інституті ім. О.І. Герцена; дошкільні факультети у Московському педагогічному інституті, Пермі, Ростові-на-Дону та інших містах. В Україні в Інституті народної освіти було створено дошкільне відділення, до складу якого увійшов дореволюційний Фребелівський жіночий педагогічний інститут, згодом переведене до Харківського педагогічного інституту).

У 30-ті роки створюються програми з дошкільного виховання: у 1932 р. -- перша програма (в Україні -- у 1933), у 1934 р. -- друга (в Україні -- у 1935); у 1938 р. виходить друком перше «Керівництво для вихователя дитячого садка» (в Україні -- у 1939). Ці програмні документи визначили основний зміст освітньо-виховної роботи з дошкільниками, в якому одне з провідних місць було відведено ознайомленню дітей з новими суспільними явищами життя, залученню їх до праці, участі у громадських заходах тощо. Серед недоліків цих програм слід передусім назвати невизначеність у їх структурі окремих вікових періодів, відсутність розділу з розвитку мови, недооцінка у виховній роботі ролі гри та перебільшення ролі трудових процесів. Проте ці недоліки компенсувалися практикою дошкільних закладів та теоретичними розробками педагогів-дослід-ників того часу (Є.І. Тихєєвої, Є.О. Фльоріної, В.М. Шацької та ін.; в Україні -- О.І. Дорошенко, Є.К. Сухенко та ін.).

У розвитку теоретичних питань на цьому етапі велика роль належить Надії Костянтинівні Крупській та Антону Семеновичу Макаренку. Н.К. Крупська у своїх численних виступах і працях розробляла найактуальніші методологічні та теоретичні питання громадського дошкільного виховання, давала оцінку роботі дошкільних закладів, програмним документам, закликала до широкого розгортання дошкільної справи. А.С. Макаренко у виступах перед батьками та педагогічною громадськістю розкривав велике значення виховання дітей до п'яти років, визначав головні виховні та освітні завдання початкового виховання, надаючи великого значення організації дитячої гри та праці. Він розробив основні принципи ефективного сімейного виховання дітей, розвитку у них громадянських почуттів, залучення їх до участі в житті суспільства.

Загалом 20-30-ті роки XX ст. -- це період бурхливого розвитку системи громадського дошкільного виховання, що позначився на наступних етапах становлення теорії та практики радянського дошкільного виховання.

Роки Великої Вітчизняної війни зупинили зростання мережі дошкільних закладів та теоретичне і методичне розроблення проблем дошкільного віку. Проте у повоєнні роки було вжито заходів з відбудови дитячих садків, відновилася робота щодо створення методик дошкільного виховання та нових програмних документів. У 1953 р. вийшло друком нове «Керівництво для вихователя дитячого садка», в якому було усунено недоліки попередніх програм (визначено вікові періоди та зміст освітньо-виховної роботи за ними, підвищено керівну роль вихователя у педагогічному процесі тощо).

У 50-60-ті роки особливого значення в розвитку теорії дошкільного виховання набула наукова робота групи вчених під керівництвом О.П. Усової з розроблення проблеми навчання дітей дошкільного віку, що кардинально змінило структуру освітньо-виховної роботи в дитячому садку, підсилило значення підготовки дітей до школи, провідну роль педагога в цьому процесі.

Визначну роль у розвитку теоретичних засад дошкільної педагогіки відіграли праці та практичний досвід Василя Олександровича Сухомлинського, зокрема його книга «Серце віддаю дітям» (перше видання -- 1969), в якій він оспівує дитинство, розкриває могутню силу в цей період виховання, роль батьків у ньому.

Розробці наукових засад дошкільної педагогіки в 60--70-ті та наступні роки сприяло те, що у 1959 р. було прийнято постанову уряду «Про заходи по дальшому розвитку дитячих дошкільних закладів, поліпшенню виховання і медичного обслуговування дітей дошкільного віку», згідно з якою було створено нові програми дошкільного виховання, що охоплювали 7 вікових груп та забезпечували наступність у вихованні дітей раннього і дошкільного віку, а також підготовку дітей до школи.

Завдяки ствооенню наукових центрів (Інститут дошкільного виховання при АПН СРСР, відділи дошкільного виховання та виховання дітей раннього віку в Українському науково-дослідному інституті педагогіки в Києві) було налагоджено координування науково-методичної роботи з дошкільного виховання, підвищено роль наукової роботи у вищих педагогічних навчальних закладах, збільшено кількість дошкільних факультетів (у Києві, Рівному, Одесі, Слов'янську, Харкові та інших містах).

Плідну наукову роботу з проблем дошкільного виховання у ці роки проводять О.В. Запорожець, О.П. Усова, Р.Й. Жуковська, Н.П. Сакуліна, Н.О. Ветлугіна, В.Г. Нечаєва (Москва); Г.М. Леушина, Н.Б. Мчедлідзе, Є.А. Гребенщикова, В.Й. Логінова та ін. (Ленінград); 3.В. Лиштван (Ростов-на-Дону) та багато науковців з інших міст Росії.

В Україні наукові психолого-педагогічні основи дошкільного виховання розробляли Г.С. Костюк, Д.Ф. Ніколенко, В.К. Котирло, Т.В. Введенська, Л.В. Артемова, А.М. Богуш, К.Й. Щербакова, Е.С. Вільчковський, О.К. Грибанова, О.В. Булатова та інші вчені та викладачі педінститутів.

Реформи початку 80-х років, які було проведено відповідно до Закону «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи» та постанови Ради Міністрів СРСР «Про дальше поліпшення суспільного дошкільного виховання і підготовку дітей до навчання в школі», прийнятих у 1984 р., сприяли подальшому розвитку теорії і практики громадського дошкільного виховання. Було створено нові програми, методичні посібники. Особливу увагу було приділено підготовці та підвищенню кваліфікації педагогічних кадрів з дошкільного виховання, узагальнено практичний досвід. Усе це позитивно позначилося на якості освітньо-виховної роботи дитячих дошкільних закладів та розвитку педагогічної теорії.

Проте поряд зі значними досягненнями в теорії і практиці дошкільного виховання істотним їх недоліком за радянських часів, як і загальної системи освіти та педагогічної науки в цілому, було нехтування особливостей національних республік. Освітньо-виховна робота зазвичай проводилася російською мовою, тобто порушувались демократичні права народів, які були позбавлені своєї самобутності та самостійності у розв'язанні багатьох проблем, зокрема й дошкільної освіти. Тому наприкінці 80-х -- на початку 90-х років XX ст. постало питання про реформування суспільства та відбудову, зокрема в Україні, самобутньої системи освіти і громадського дошкільного виховання.

Надія Костянтинівна Крупська (1869-1939) - громадський діяч, організатор і теоретик радянської системи освіти 20--30-х років XX ст. Великого значення надавала побудові системи громадського дошкільного виховання, головною метою якого вважала формування всебічно розвиненого підростаючого покоління -- майбутніх будівників нового суспільства. У своїх численних статтях і виступах перед працівниками дошкільних установ закликала до розгортання мережі дитячих садків, використання в них нових форм і методів освітньо-виховної роботи. Велика роль належить Н.К. Крупській в обґрунтуванні та розробці перших програмних документів, створенні системи підготовки педагогічних кадрів. Хоча педагогічна система Н.К. Крупської цілком відповідала тогочасним вимогам, проте багато її думок та висловлювань є актуальними для сучасної теорії і практики дошкільної освіти.

Антон Семенович Макаренко (1888-1939)

Видатний педагог, автор «Педагогічної поеми» і «Книги для батьків», А.С. Макаренко багато уваги приділяв питанням сімейного початкового виховання. Він дуже високо оцінював значення раннього віку у формуванні всебічно розвиненої особистості, наголошуючи, що головні «основи виховання закладаються до п'яти років». Особлива роль у цьому відведена сім'ї, зокрема умовам її життя та устрою. Він докладно розглянув питання організації трудового виховання дітей дошкільного віку, керівництва грою, виховання в дітей культурно-гігієнічних навичок тощо. Саме цим питанням присвячено його лекції для батьків і виступи з проблем сімейного виховання.

Педагогічні положення А.С. Макаренка є актуальними для розвитку дошкільної педагогіки і в наші дні.

У дітях треба виробляти вміння спинити, стримати себе. Звісно, це не так просто.

Водночас треба виробляти надзвичайно важливу здатність, яку не так важко виробити: це здатність орієнтування. Вона виявляється часто-густо в дрібницях, у щонайменших деталях. У ранньому дитинстві звертайте увагу вашої дитини, як треба орієнтуватися. Вона що-небудь говорить. У цей час прийшов хтось чужий, або, може, не зовсім чужий, але додатковий елемент вашого товариства, вашої сім'ї: відвідувач, гість, тітка або бабуся. Діти мають знати, що можна і чого не слід зараз говорити (наприклад, не треба говорити у присутності старих людей про старість, бо їм це неприємно; спочатку вислухати людину, а потім говорити самому тощо). Уміння дітей відчувати, в якій вони обстановці, і відчувати моментально -- це вміння надзвичайно важливо виховувати і не важко виховати. Досить спинити увагу на двох-трьох випадках і поговорити із сином або дочкою, як ваш поштовх матиме корисний вплив. Здатність орієнтування дуже корисна і приємна і для всіх, і для того, хто її має й нею володіє.

Я сказав про найголовніше, що я вважаю важливим у нашій виховній роботі: це почуття міри в любові і строгості, в ласці й суворості, у вашому ставленні до речей і до господарства. Це один з головних принципів, на яких я наполягаю.

Я наголошую, що саме за такого виховання можна виростити людей, здатних і до великого терпіння, без скарг і без сліз, і на великий подвиг, бо таким вихованням ви вироблятимете волю.

Видатний педагог, член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР В.О. Сухомлинський (1918--1970) у своїй педагогічній діяльності і творах особливу увагу приділяв вихованню і навчанню дітей дошкільного віку. У Павлиській середній школі, директором якої він був у 1948--1970 рр., склалася певна система підготовки дітей до шкільного навчання, яка охоплювала вивчення дітьми природи й навколишнього життя, розвиток їхнього мислення, прищеплення їм високих моральних якостей, працьовитості, естетичних смаків.

Ці питання знайшли, зокрема, відображення в книгах В.О. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» і «Павлиська середня школа», уривки з яких наведено нижче.

Серце віддаю дітям

Передмова

Хочеться розповісти педагогам -- і тим, хто працює в школі нині, і тим, хто прийде в школу після нас, -- про великий період свого життя -- період, який дорівнює десятиліттю. Від того дня, коли маленька дитина-нетяма, як часто ми, педагоги, називаємо її, приходить до школи, до урочистої хвилини, коли юнак чи дівчина, отримуючи з рук директора атестат про середню освіту, стає на шлях самостійного трудового життя. Це період становлення людини, а для вчителя -- велика частина його життя. Що було найголовніше в моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей.

...Книжка, яку ви зараз узяли до рук, присвячена виховній роботі з початковими класами. Іншими словами, вона присвячена світові дитинства. А дитинство, дитячий світ -- це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть своє вимірювання часу: в роки дитинства день здається роком, а рік -- вічністю. Маючи доступ до казкового палацу, ім'я якому -- Дитинство, я завжди вважав за конче потрібне стати якоюсь мірою дитиною. Тільки за такої умови діти не дивитимуться на вас як на людину, що випадково проникла за ворота їхнього казкового світу, як на сторожа, що охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що робиться там, усередині цього світу...

«Школа радості»

...Дитинство -- найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. І від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму й серця з навколишнього світу, -- від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк. У дошкільному й молодшому шкільному віці формуються характер, мислення, мова людини. Можливо, все те, що приходить до розуму й серця дитини з книжки, з підручника, з уроку, саме й приходить лише тому, що поряд з книжкою -- навколишній світ, в якому малюк робить свої перші нелегкі кроки від народження до того моменту, коли він сам зможе розгорнути й прочитати книжку.

...Ми живемо в такий час, коли без оволодіння науковими знаннями неможливі ні праця, ні елементарна культура людських стосунків, ні виконання громадянських обов'язків. Учіння не може бути легкою і приємною грою, що приносить лише насолоду й задоволення. І життєвий шлях підростаючого громадянина не буде легкою прогулянкою по втоптаній стежці. Ми повинні виховувати високоосвічених, працелюбних, наполегливих людей, що готові подолати не менші труднощі, ніж долали їхні батьки, діди і прадіди. Рівень знань молодої людини 70--90-х років буде незрівнянно вищий за рівень знань молоді попередніх десятиліть. Чим більшим колом знань треба буде оволодіти, тим більше треба буде зважати на природу людського організму в період бурхливого росту, розвитку й становлення особистості -- в роки дитинства. Людина була й завжди залишиться дитям природи, і те, що ріднить її з природою, має використовуватися для її прилучення до багатств духовної культури. Світ, що оточує дитину, -- це передусім світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму. Але водночас з кожним роком зростає роль тих елементів середовища, що пов'язані із суспільними відносинами людей, з працею.

Процес пізнання навколишньої дійсності є незамінним емоційним стимулом думки. Для дитини дошкільного й молодшого шкільного віку цей стимул відіграє винятково важливу роль. Істина, в якій узагальнюються предмети і явища навколишнього світу, стає особистим переконанням дітей тоді, коли вона одухотворюється яскравими образами, що впливають на почуття. Як важливо, щоб перші наукові істини дитина пізнавала в навколишньому світі, щоб джерелом думки були краса й невичерпна складність природних явищ, щоб дитину поступово вводили в світ суспільних відносин, праці.

Із самого початку роботи в Павлиській школі я зацікавився дітьми молодшого віку, особливо першокласниками. З яким трепетним хвилюванням переступають діти поріг школи в перші дні свого навчання, як довірливо дивляться в очі вчителя.

Олександра Платонівна Усова (1898--1965) -- видатний теоретик у галузі дошкільного виховання, член-кореспондент АПН СРСР -- досліджувала й розробила основи дидактики радянського дитячого садка, теорію гри, побудову педагогічного процесу та інші актуальні проблеми теорії і практики дошкільного виховання. За її участі й керівництва у 1961 р. було створено єдину «Програму виховання в дитячому садку», яка охоплює процес навчання та виховання дітей від народження до 7 років. В уривках з праць «Навчання в дитячому садку», «Роль гри у вихованні дітей» розкриваються найважливіші положення про місце навчання та гри у всебічному вихованні дошкільників.

Григорій Силовий Костюк (1899-1982) -- видатний психолог і педагог, талановитий експериментатор і теоретик, автор першого в Україні підручника з психології (1939), що багаторазово перевидавався, організатор і керівник Науково-дослідного інституту психології (нині Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України). В наукових працях ученого розроблено методологічні та теоретичні підходи до основних проблем психічного розвитку особистості, формування мислення у дітей, розвитку їхніх здібностей, психології дитячої діяльності тощо. У хрестоматії наведено положення з праць Г.С. Костюка, що безпосередньо стосуються психофізичного розвитку дітей дошкільного віку

Про роль спадковості, середовища і виховання в психічному розвитку дитини

Із чим же народжується дитина на світ? Вона не народжується із закладеними в її природі ідеями, прихованими в ній апріорними формами свідомості, як стверджували філософи-ідеалісти. Вона не народжується злою або доброю, мужньою або полохливою, поетом або філософом і т. ін. Проте вона і не є чистою дошкою (їаЬиіа газа) або просто воском, з якого можна ліпити, кому що заманеться. Дитина народжується з певними передумовами для подальшого свого психічного розвитку.

Такою передумовою насамперед є наявність фізичної організації, яка ще не набула свого розвитку, проте вже має основні людські риси, зокрема наявність нервової системи, що несе в собі задатки для розвитку різноманітних психічних властивостей.

Від народження дитина має також органічні потреби і пов'язані з ними інстинктивні потяги. Деякі дослідники знаходять більшу кількість їх у дитини, інші -- меншу. Проте майже всі погоджуються, що її інстинкти своєрідні і відрізняються від інстинктів малят тварин...

Отже, тут існує певна неминучість. Вона полягає в тому, що на основі людських спадкових передумов народжується людська істота з величезними можливостями розвитку. Зрозуміло, що визнання цієї неминучості не має нічого спільного з фаталізмом. Воно не тільки не перешкоджає здійсненню наших виховних завдань, а й, навпаки, слугує його необхідною природною передумовою.

О.В. Запорожця (1905--1981) по праву вважають основоположником системи дошкільного виховання за радянських часів, його діяльність тісно пов'язана зі становленням педагогічної і психологічної науки в країні. Предметом наукових досліджень ученого були довільні рухи та людські дії, генезис свідомого керування поведінкою людини, питання сприйняття та мислення, що слугували основою концепції розвитку дитини в процесі виховання. Висловлена О.В. Запорожцем ідея самоцінності дитинства стала головною у забезпеченні гуманізації навчально-виховного процесу в дошкільних закладах. Упродовж тривалого часу очолював Інститут дошкільного виховання АПН СРСР (який нині носить його ім'я).

Вихідним принципом виховання є ідейна спрямованість змісту всього педагогічного процесу в дитячому садку.

Глибоко специфічний для радянської дошкільної педагогіки нерозривний зв'язок змісту виховання дитини із життям радянських людей, із сучасністю.

Вирішальну роль у розвитку дитини радянська дошкільна педагогіка надає цілеспрямованому вихованню та навчанню.

Програмування змісту дошкільного виховання забезпечує можливість засвоєння дітьми того чи того дошкільного віку доступної їм програми знань, умінь, навичок, ставлень і звичок поведінки, необхідних для поступального всебічного виховання.

Успішна реалізація мети та завдань усебічного гармонійного виховання передбачає врахування вікових психофізіологічних особливостей та індивідуальних відмінностей дітей.

Виховання дитини у процесі діяльності -- обов'язкова умова і принцип дошкільної педагогіки.

Єдність виховної та освітньої роботи свідчить про нерозривність процесів виховання та навчання.

Взаємозв'язок різних сторін виховання створює оптимальні умови для розвитку цілісної особистості дитини.

Виховна й освітня робота з дітьми потребує систематичності й послідовності, певної повторюваності і концентричності...Важлива соціально-педагогічна умова і принцип виховання -- єдність сімейного та громадського виховання, яка забезпечує найпо-зитивніший вплив на особистість дитини.

Принципи виховання, які випливають із його цілей, визначають зміст і методи роботи з дітьми.

Широкі виховні завдання, які стоять перед... дошкільною педагогікою, не можуть розв'язуватись лише дидактичними засобами у вузькому розумінні слова, а обов'язково передбачають певну організацію всього життя і діяльності дитини, що потребує від педагога розуміння особливостей і закономірностей ЇЇ розвитку. Лише активне засвоєння дитиною практичних умінь, наукових знань, норм поведінки у процесі певним чином організованої діяльності може перетворити засвоєне на справжнє надбання дитячої особистості, піднявши її на більш високий ступінь розвитку.

Віра Кіндратівна Котирло (1931-1989)

Теоретико-експериментальні дослідження В.К. Котирло охоплюють різні сфери особистості дошкільника. Вони спрямовані на вивчення вольової регуляції поведінки, розвиток пізнавального ставлення дошкільників до навколишньої дійсності, виховання в дітей гуманних почуттів, розкриття умов формування їхніх стосунків у дитячому садку і сім'ї, з'ясування змісту й компонентів готовності дитини до школи, розкриття новоутворень в ранньому онтогенезі та інші актуальні проблеми навчання і виховання дітей. Праці В.К. Котирло (понад 200) різнобічні за своїм змістом і водночас тісно пов'язані між собою. Найвагомішою з них понині вважається «Розвиток вольової поведінки у дошкільників».

В інтересах здійснення єдиної системи виховання дітей дошкільного віку, що відповідає завданням дальшого виховання у школі, об'єднати з урахуванням місцевих умов і можливостей два типи дитячих закладів -- ясла і дитячий садок -- в єдиний дошкільний... заклад. Керівництво об'єднаними закладами, за винятком відомчих, зосередити в міністерствах освіти союзних республік.

Надалі все нове будівництво дитячих закладів проводити, як правило, за типовими проектами об'єднаних дошкільних установ (ясла-садок) з урахуванням наближення їх до місця проживання дітей, скорочуючи тим самим затрати часу батьків на супроводження дошкільників у дитячі заклади.

Доручити Радам Міністрів союзних республік розробити і затвердити Положення про об'єднані дитячі дошкільні заклади.

Доручити Академії педагогічних наук РРФСР разом з Академією медичних наук СРСР розробити єдину програму виховання дітей пе-реддошкільного і дошкільного віків...

13. Громадське дошкільне виховання в Україні за часів незалежності

Короткий нарис розвитку громадського дошкільного виховання в україні (з 1991 р.)

Із проголошенням незалежності України та побудовою нової самостійної держави гостро постало питання про докорінне реформування системи народної освіти, зокрема громадського дошкільного виховання. З перших кроків цього відбудовного періоду було прийнято низку державних та відомчих документів, спрямованих на відродження національної системи освіти, перебудову її структури та визначення змісту і методів освітньо-виховної роботи на всіх її рівнях.

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI ст.»), (1993), Закон України «Про освіту» (1996) визначили основні стратегічні напрями розвитку освіти на період розбудови нової держави. Досягнення в цій галузі, як і в інших сферах суспільного та економічного життя, 1996 р. було закріплено та підтверджено Конституцією України.

Щодо громадського дошкільного виховання, то воно також регламентувалось багатьма документами, які визначали нові підходи до структури дошкільних навчальних закладів, вироблення нових освітніх програм, підготовки педагогічних кадрів тощо.

Згідно з Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI ст.»), Законами України «Про дошкільну освіту» та «Про охорону дитинства» (обидва -- 2001 р.) у країні створено бага-топрофільну систему громадського дошкільного виховання, складниками якої є як державні дошкільні навчальні заклади, так і різноманітні приватні установи або альтернативні типи дошкільних закладів. На цей час в Україні відповідно до Закону «Про дошкільну освіту» створено такі типи дошкільних навчальних закладів: дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років; дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації; будинок дитини -- дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених піклування батьків; дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок); дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від двох до шести (семи) років, які перебувають в родинних стосунках; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечуються дошкільна освіта з урахуванням стану здоров'я дітей, їхнього розумового, психічного та фізичного розвитку тощо.

Відповідно до зазначених законів освітньо-виховна робота проводиться з дітьми раннього та дошкільного віку за різними програмними документами, як відомчими, так і варіативними або авторськими. Нині в Україні найпоширенішими є програми «Малятко» (створена колективом науковців АПН України та викладачами педагогічних навчальних закладів) та «Дитина» (створена колективом викладачів Міжрегіонального інституту вдосконалення вчителів імені Бориса Грінченка). В регіонах України діють освітні програми, розроблені працівниками методичних кабінетів керівних органів освіти цих міст («Дитина в дошкільні роки» -- м. Запоріжжя; «Українське дошкілля» -- м. Львів та ін.). Низку авторських програм спрямовано на роботу з обдарованими дітьми або з такими, які потребують особливого підходу («Надія» -- м. Одеса, «Ранній інтелектуальний розвиток», за методикою М. Веракси -- м. Львів тощо); діють програми альтернативних дошкільних закладів, які працюють за методикою С.Ф. Русової, системою М. Монтессорі, вальдорфською педагогікою тощо.

Особливе місце у визначенні стратегії дошкільного виховання, головних завдань та змісту освіти в сучасних дошкільних закладах належить документу, який створено широким колом науковців, викладачів вищих навчальних закладів та коледжів, практичних працівників. Це -- «Базовий компонент дошкільної освіти в Україні», прийнятий 1998 р. Міністерством освіти України та Академією педагогічних наук України. Програма освітньої роботи, яка визначена у цьому документі, охоплює основні сфери життєдіяльності людини і має такі розділи: «Природа», «Культура», «Люди», «Я сам». Кожен розділ розкриває напрями та очікувані результати освітньо-виховної роботи, форми практичної діяльності дітей, які забезпечують засвоєння ними знань, набуття необхідних навичок. Відмітною ознакою цього документа є його спрямованість на впровадження самобутніх засад виховання, забезпечення гармонійного розвитку дітей на основі їх входження у сучасне життя, культуру українського народу, оволодіння рідною мовою тощо.

Упродовж останнього десятиріччя значно підсилено підготовку педагогічних кадрів для дошкільних навчальних закладів. Крім дошкільних факультетів, які існували в Україні до 1990 р. (у Києві, Рівному, Слов'янську, Одесі, Бердянську), створено нові дошкільні факультети та педагогічні коледжі (у Полтаві, Глухові, Харкові, Мелітополі, Івано-Франківську, Умані, Миколаєві та інших містах). Створюються також приватні та комерційні вищі навчальні заклади, ліцеї та коледжі. У цих закладах діє багаторівнева система навчання: бакалаврат, підготовка спеціалістів, магістратура. Така багатоступенева освіта потребує розмежування рівнів підготовки фахівців, а отже, й розробки освітньо-кваліфікаційних стандартів до кожного з них.

Змінюються також форми й методи навчального процесу у вищій школі. Йде пошук інтерактивних методів навчання, впроваджується інтегроване навчання, вдосконалюється теоретична та практична підготовка фахівців у галузі дошкільного виховання.

Розвиток теорії дошкільного виховання здійснюється багатьма вченими, психологами та педагогами, методистами з окремих методик освітньої роботи дошкільних навчальних закладів. Найактуальнішими проблемами у цій галузі нині є демократизація, гуманізація та індивідуалізація навчально-виховного процесу.

Нижче подаємо уривки з основних державних документів, які, починаючи з 1991 р., визначають розвиток дошкільної освіти, та орієнтують на її подальше вдосконалення та перебудову.

Дошкільне виховання

Дошкільне виховання є вихідною ланкою в системі безперервної ос-зіти, становлення і розвитку особистості. Воно здійснюється в родині, іитячих дошкільних виховних закладах у тісній взаємодії з сім'єю і має та меті забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей, їх повно-дінного розвитку, готовності до школи, набуття життєвого досвіду.

Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рід-тою мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі, забезпечення іізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та нших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, по ваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях.

Дошкільне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду. Воно органічно поєднує родинне і суспільне виховання.

Родинне виховання

На етапі раннього родинного виховання батьки, як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу.

Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей.

Суспільне виховання

Суспільне виховання покликане продовжувати повноцінний і всебічний розвиток дитини на засадах національної культури і духовності з урахуванням різноманітності національного складу та регіональних умов України. Воно доповнює родинне виховання і здійснюється у дошкільних виховних закладах.

Для забезпечення готовності дітей до подальшого навчання, виявлення і розвитку обдарованих дітей, а також тих, що потребують корекції здоров'я, має бути створено необхідну мережу дошкільних виховних закладів різних типів і профілів, а саме:

загальні з профільними групами художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого напрямів, гуманітарні з вивченням іноземних мов тощо;

компенсуючі та комбіновані.

Можуть створюватись групи короткотривалого перебування, прогулянкові, оздоровчі тощо.

Стратегічні завдання реформування дошкільного виховання:

створення належних соціально-економічних і морально-психологічних умов для повноцінного життя дитини, оптимального її розвитку й виховання, зміцнення здоров'я;

піднесення пріоритету суспільного дошкільного виховання та подальший розвиток мережі дошкільних виховних закладів з метою позитивних зрушень у демографічній ситуації;

оновлення змісту, форм і методів дошкільного виховання відповідно до вікових особливостей дітей дошкільного віку.

Зміст базового компонента дошкільної освіти

Зміст Базового компонента дошкільної освіти систематизований за сферами життєдіяльності: «Природа», «Культура», «Люди», «Я сам».

Сфера «Природа» формує елементарний природодоцільний світогляд, несе ціннісно-змістову наповненість за екологічним та природничим напрямами, сприяє усвідомленню дитиною себе як частки природи, формує відчуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї і внаслідок її дій у довкіллі.

Сфера «Культура» вводить дитину у світ практичної та духовної діяльності людини, розвиває потребу в реалізації власних творчих здібностей, навчає діставати задоволення від процесу та результатів своєї діяльності, вправляє в умінні цінувати рукотворні вироби, культивує інтерес до надбань національної та світової культур.

Сфера «Люди» формує соціальну компетентність: навчає диференціювати людей за ознаками віку, статі, спорідненості; поводитися в межах дозволеної поведінки, оволодівати культурою діалогу, адекватно реагувати на вчинки і слова інших, дотримуватись правил хорошого тону, співпереживати і співдіяти.

Сфера «Я сам» відкриває дитині світ власного внутрішнього життя, прагнень, думок, переживань; допомагає зіставити свої бажання з можливостями; привертає увагу до особливостей власного фізичного, психічного та соціального розвитку

Документ розрахований на науковий загал, залучений до розробки програмно-методичного забезпечення дошкільної освіти, задає стандарт психолого-педагогічних умов розвитку, виховання та навчання дітей дошкільного віку, ставить вимоги до змісту освітніх програм, професійної компетентності педагогів, організації розвивального середовища.

Размещено на Allbest.ru