Розвиток співацького голосу дітей та юнацтва: методичні основи мутаційного періоду

Факультет мистецтв

Вступ

Вступ

Актуальність та доцільність дослідження. Згідно з “Концепцією національного виховання” (1995 р.), належну увагу в оновленій системі музичного виховання і освіти приділено питанням розвитку естетичної культури й художніх здібностей особистості дітей та юнацтва.

Невід'ємним компонентом формування сучасної загальної культури особистості є естетичне виховання. Його спрямування на опанування підростаючим поколінням культурного досвіду, зокрема багатогранної світової та національної вокальної спадщини, співвідноситься з доктринальним положенням Державної національної програми “Освіта” (“Україна XXI століття”) та Концепції національного виховання.

Проблеми виховання співацької культури та вокального розвитку особистості досліджувалися у різних аспектах. Так, питання методики постановки голосу та фізіології співацького процесу є сферою наукового інтересу Л.Дмитрієва, В.Ємельянова, Д. Аспелунда, В. Морозова, О. Стахевича та ін. [25; 29; 4; 61; 87]. Біофізичні основи співацького процесу висвітлені в працях В. Морозова, А. Єгорова, Р. Юссона, Ю. Юцевича та ін. [60; 27; 103; 104]. Ґрунтовні праці у галузі формування та розвитку співацьких здібностей запропоновані Л. Дмитрієвим, О. Стахевичем, П. Троніною та ін. [25; 85; 93].

Проблемами методики вокально-хорової роботи з дітьми займалися В. Багадуров, І. Левідов, Н. Орлова, Г.П. Стулова, Д. Огороднов, Ю. Іванова, Т. Малевська, О.М. Малініна [6; 46; 64; 91].

У 1912 році був заснований Державний інститут музичної науки, який займався питаннями створення єдиного методу навчання співу. Створена тут дитяча комісія на чолі з В. Багадуровим розробила питання про охорону та виховання дитячого голосу. У 30-і роки XX ст. вирішення проблем вивчення, виховання та охорони дитячих голосів набуває особливого значення. Розпочинається дослідницька діяльність, збирається велика кількість матеріалу для вивчення особливостей дитячого голосу.

Перша методична нарада за участю медиків, отоларингологів, фоніатрів, вокальних педагогів та музичних працівників пройшла в Москві у 1938 році і була присвячена питанням охорони та розвитку дитячого голосу до початку процесів мутації.

В 1961 році на базі АПН Російської Федерації проведена перша наукова конференція з питань розвитку музичного слуху та голосу дітей. В ній брали участь представники суміжних наук: фізіології, морфології, фоніатрії, акустики та педагогіки. На конференції розглядалися проблеми співацького розвитку дітей у віці до 10-11 років, тобто до появи мутації голосу.

Сучасний стан розвитку педагогіки мистецтва характеризується зростанням інтересу до проблеми специфіки вокального виховання дітей та юнацтва (В. Ємельянов, О. Маруфенко, В. Морозов, О. Стахевич, О. Юрко та ін. [29; 52; 62; 84-87; 103].

На жаль, проблема методичного забезпечення процесу формування та розвитку вокальної культури дітей та юнацтва в процесі навчання сольному співу вирішена недостатньо. В даному аспекті гостро постає проблема розвитку співацького голосу дітей та юнацтва під впливом мутаційних процесів. Розробка проблем мутаційного періоду у сучасній теорії дитячого співацького голосу є одним з перспективних напрямків вокального виховання.

Отже, недостатня дослідженість проблеми, а також протиріччя між значущістю мутаційного періоду в розвитку співацького голосу дитини як одного з найважливіших етапів процесу формування вокальної культури дитини і як складової загальної естетичної культури, та необхідності врахування особливостей даного періоду протягом всього вокального навчання і відсутністю науково-методичного забезпечення цього процесу зумовили вибір теми магістерського дослідження - “Розвиток співацького голосу дітей та юнацтва: методичні основи мутаційного періоду”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Тема магістерської роботи входить до плану наукового дослідження кафедри вокального мистецтва Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка з проблеми: “Вокальне виховання вчителя музики у вищому педагогічному навчальному закладі ” (протокол № 8 від 27.03.2003 р.).

Об'єктом дослідження є процес вокального виховання дітей та юнацтва та його спрямованість на вирішення мутаційних проблем.

Предмет дослідження - методичні засади розвитку та охорони співацького голосу дітей та юнацтва з урахуванням психолого-фізіологічних змін у дитячому організмі в підлітковому періоді.

Мета дослідження полягає у розробці, науковому обґрунтуванні та експериментальному випробуванні методичних аспектів вокального виховання дітей та юнацтва в процесі навчання сольному співу.

У дослідженні ми виходили з гіпотези про те, що розвиток співацького голосу буде ефективним завдяки систематичності та безперервності занять сольним співом, не виключаючи період мутаційних змін; урахуванню психологічно-фізіологічних особливостей розвитку співацьких голосів відповідно до статі та віку юного співака; оволодінню навичками акустичного та регістрового співу; дотриманню гігієни голосу у відповідності із індивідуальними особливостями юного співака.

Відповідно до предмету, мети та гіпотези визначено завдання дослідження:

> на основі вивчення наукової та науково-методичної літератури проаналізувати стан проблеми вокального виховання дітей та юнацтва в процесі навчання сольному співу;

> визначити принципи та методи розвитку співацького голосу дітей та юнацтва в навчально-виховному процесі;

> висвітлити періоди та етапи розвитку співацького голосу дітей та юнацтва, які підпорядковані психолого-фізіологічним змінам у дитячому організмі в підлітковий період;

> обґрунтувати педагогічні умови розвитку співацького голосу дітей та юнацтва, які забезпечують ефективність процесу вокального виховання у мутаційний період;

> розробити та провести експериментальне випробування ефективності поетапного розвитку співацького голосу дітей та юнацтва в процесі навчання сольному співу.

Методологічною основою дослідження є універсальні методологічні принципи особистісно-діяльнісного та індивідуально-творчого підходів до розвитку співацького голосу дітей та підлітків як суб'єктів навчально- виховного процесу. Дослідження ґрунтується на провідній ідеї філософії мистецтва - ідеї гуманізму, концепції розвитку особистості, як найвищої цінності суспільства.

Теоретичну основу дослідження складають:

> фундаментальні праці з проблем вокальної педагогіки (Л. Дмитрієва, Р. Юссона, О. Стахевича, Ю. Юцевича, П. Троніної та ін.) [25; 103; 84; 93];

> концептуальні праці провідних фахівців, присвячені вокально- фізіологічним аспектам функціонування співацького голосу (В. Морозова, В. Ємельянова, А. Багадурова та ін.) [61; 29; 6];

> ключові положення провідних спеціалістів, щодо дитячого хорового співу (Є.М. Малініної, Н.Д. Орлової, та ін.) [64;].

> Для досягнення мети, розв'язання поставлених завдань та перевірки гіпотези були використані методи дослідження теоретичного та емпіричного рівнів. До групи теоретичного рівня належать методи теоретичного аналізу, порівняння та синтезу наукової та науково- методичної інформації, що стосується теми дослідження, методи індукції та дедукції у процесі пізнання і опанування поставленої проблеми. До методів емпіричного рівня належать опитування (бесіди та інтерв'ювання), методи педагогічного спостереження та впливу.

Експериментальною базою дослідження стали: Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, Садівська дитяча школа мистецтв, вокально-хоровий відділ ДМШ №4 м. Сум.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

> визначено принципи вокального виховання дітей та юнацтва в процесі навчання сольному співу;

> систематизовано методи вокального навчання дітей та юнацтва в ракурсі занять сольним співом;

> виявлено етапи розвитку співацького голосу підлітків у мутаційний період, які підпорядковані психолого-фізіологічним особливостям розвитку дітей у підлітковий період;

> обґрунтовано педагогічні умови, які забезпечують ефективність процесу вокального виховання дітей та юнацтва у мутаційний період;

> розроблено та експериментально випробувано методичні аспекти поетапного розвитку співацького голосу дітей та юнацтва, спрямованого на вирішення мутаційних проблем.

Теоретичне значення. Висновки магістерської роботи сприятимуть науковому осмисленню проблеми розвитку співацького голосу дітей та підлітків у мутаційний період, актуалізуватимуть необхідність науково- методичних розробок питань розвитку співацьких навичок дітей та їх вокальної підготовки.

Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості практичного впровадження розроблених методичних аспектів розвитку співацького голосу дітей та юнацтва в процесі вокального виховання учнів у спеціалізованих навчальних закладах початкової, середньої мистецької та педагогічної освіти (школах мистецтв, музичних школах, педагогічних училищах та коледжах) для удосконалення методики викладання предмету “Постановка голосу” (сольний спів). Матеріали магістерського дослідження можуть бути використані в діяльності викладачів вокально-хорових дисциплін, а також у системі підвищення кваліфікації вчителів музики та співу.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і результати магістерського дослідження обговорювалися та здобули позитивну оцінку на:

- щорічній студентській науково-практичній конференції (м. Суми, квітень 2007 р.) та відображені у одній статті під назвою «Методичні аспекти роботи з дитячими співацькими голосами в мутаційний період»;

- всеукраїнській науково-практичній конференції (м. Київ, 1 - 2 червня 2007 р.) “V культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва “Культурологічний дискурс сучасного світу: від національної ідеї до глобалізаційної цивілізації” у тезі під назвою: “Підготовка майбутнього вчителя до вокальної роботи з підлітками”.

- всеукраїнській науково-практичній конференції“Навчальні

заклади культури і мистецтв України: особливості входження в Болонський процес” (м. Київ, 7 червня 2007р.) у тезі під назвою: “Особливості підготовки майбутнього вчителя музики до вокально-педагогічної діяльності”.

Публікації. Основні теоретичні положення відображено в одній публікації.

Розділ І. Наукові засади розвитку співацького голосу дітей та юнацтва

1.1 Вокальне виховання дітей та юнацтва

Дитяча вокальна педагогіка має цілий ряд особливостей порівняно з навчанням співу дорослих. Особливості ці визначаються тим, що дитячий організм остаточно не сформований та знаходиться у постійному анатомофізіологічному розвитку. В даний період здійснюється накопичування дітьми та підлітками певних знань, умінь та навичок, необхідних для вокально- виконавської діяльності. Слід зазначити, що: по-перше, ці знання, вміння та навички дитини формуються не тільки в галузі музики, але й у багатьох інших життєво важливих сферах, перш за все - передбачених програмою освіти, і в цілому становлять для організму, що розвивається, значне навантаження; по-друге, зростаючий організм є ще дуже слабким та нездатним виконувати великі концентровані навантаження, які припустимі для дорослого.

Ефективність музичного розвитку дітей в цілому і формування в них співацьких навичок залежить в повній мірі від систематичності занять співом.

Для вирішення даної проблеми співацьке навчання дітей та підлітків необхідно базувати на загально-педагогічних та конкретно співацьких принципах навчання:

Принцип оптимізації співацького навчання орієнтує викладача та юного співака, перш за все, на постійний пошук невикористаних резервів, динамізує цей процес, робить його оригінальним, неповторним. Такий підхід дає імпульс до творчого самовираження кожної дитини, стимулює розвиток співацьких умінь і навичок дітей.

Принципи позитивного настрою й успіху також дуже важливі у діяльності, оскільки вони спрямовані на створення ситуацій успіху, стимулювання творчої співацької діяльності дітей, особливо у тих випадках, коли вони виявляють старанність, але відчувають труднощі у досягненні успіху.

До принципу співтворчості вчителя та учня примикає принцип креативності (власнемузично-художньої творчості) та рефлексії (самоконтроль, саморегуляція, самооцінка, самоаналіз), тому що найвищим рівнем розвитку музично-творчої активності, співацької зокрема, на нашу думку, є музично-творча, новаторська, створювально-перетворююча діяльність, значима в особистісному і соціальному змісті.

Принцип випереджувального навчання передбачає організований певним чином процес навчання на уроках, який стимулював би, вів за собою розвиток співацького голосу дітей. Таке навчання викликає до життя цілий ряд процесів розвитку, які були б неможливі поза ним. У основі такого навчання лежить принцип перспективності, який означає просування вперед розвитку учня. Він не дозволяє обмежуватися тільки досягнутим рівнем, характерним для даного віку, а вимагає постійного орієнтування на перспективи розвитку (близька, середня, дальня), тобто на те, що може бути передумовою цього розвитку.

Принцип свідомого ставлення юного співака до навчального процесу є досить важливим і впроваджується шляхом послідовного формування в учнів музично-слухових уявлень. Адже саме послідовне і планомірне формування цих уявлень є вирішальною умовою для розвитку всіх музичних здібностей, співацьких зокрема.

З усією відповідальністю педагог-музикант повинен підходити до принципу охорони дитячого голосу. Адже ті співацькі навички, які діти набувають у школі, залишаються у них на все подальше життя і впливають на розвиток співацького голосу дорослої людини. При вихованні співацького голосу слід опиратися на знання анатомії та фізіології голосового апарату, які допоможуть зрозуміти досить складний процес голосоутворення, порушення голосової функції та визначити методи і прийоми їх попередження. Правильний спів сам по собі є охороною голосу. Тому вчитель повинен пам'ятати, що для збереження голосу дітей, крім правильного підбору репертуару і його використання, необхідно знати ті профілактичні заходи, які попереджають різні зміни та захворювання голосового апарату.

Усі ці принципи не існують самі по собі. Вони закономірно витікають один з одного, взаємопроникають у інтегративному взаємозв'язку.

Голосовий апарат становить собою складну систему. За класифікацією П.В. Голубєва [51, 35], органи, які беруть безпосередню участь у співі, можна поділити на три основні групи:

> органи дихання - легені і трахея, бронхи, м'язи вдихачі й видихачі;

> органи звукоутворення - гортань, з її хрящами й м'язами, голосові зв'язки;

> органи надставної трубки - глотка, надгортанник, порожнини рота й носа, язик, м'яке піднебіння з маленьким язичком, щелепа та ін.

Голосовий апарат, як складна голосоутворююча система, має низку підсистем, які виконують певні функції:

> аеродинамічну функцію виконують органи дихання - легені, трахея та бронхи;

> звукоутворюючу - гортань з голосовими зв'язками;

> мовноартикуляційну - язик, зуби, губи, м'яке піднебіння з маленьким язичком, щелепа;

> функцію нижнього резонатора - гортань, трахея та бронхи;

> функцію верхнього резонатора - глотка, порожнини рота, носові та лобні пазухи.

Під час співацького процесу всі складові голосового апарату працюють як одне ціле. “Діяльність голосового апарату підпорядкована регулюючому впливу кори головного мозку, центральній нервовій системі” [98, 60].

Дитячий голосовий апарат знаходиться в стані безперервного росту та розвитку. Він відрізняється від дорослого перш за все величиною й формою, але у своїй основі має ті ж самі структурні складові, як і дорослий. Виходячи з цього, ми вважаємо, що вокальне виховання дітей та юнацтва необхідно здійснювати за загальноприйнятим співацьким еталоном, у традиційній манері.

Традиційна манера, яку прийнято вважати еталоном вокального виконавства має назву: “європейська академічна оперно-концертна оперта змішано-прикрита манера співу” [29, 26]. У її рамках існують традиції, пов'язані з різними націями перш за все через мову, історію і культуру у широкому розумінні і, нарешті, через стилістичні епохи і течії бароко, класицизм, романтизм, імпресіонізм, експресіонізм.

У роботі з дітьми ми погоджуємось з В.В. Ємельяновим в тому, що “дітей необхідно навчати дорослій академічній манері співу у жіночому варіанті (як дівчаток, так і хлопчиків!) ” [29,26].

Академічну манеру співу можна і необхідно розглядати з біоакустичних позицій як максимальне включення захисних організмів голосоутворення в процес співацької фонації. Коли співак або співачка співають голосно і звучно, це можна назвати акустичною ефективністю. Якщо вони можуть це робити часто, протягом тривалого часу та без шкоди для себе - значить вони роблять це енергетично-економно та біологічно-доцільно.

Таким чином, визначимо критерії ефективності академічної манери співу:

> акустична ефективність;

> енергетична економність;

> біологічна доцільність.

Дитяча вокальна педагогіка, порівняно з дорослою, має одну величезну проблему: відсутність у дітей співацького еталону. Якщо у дорослих співацький еталон є причиною, мотивом до початку співацької діяльності і навчання (“наслідування”), то діти, як правило, не мають еталону (або захоплюються таким, що краще взагалі не слухати). Звідси й відповідальність вчителя за звучання свого голосу: діти автоматично будуть брати його за еталон.

В процесі вокального виховання у юного співака поступово буде формуватися власний регулювальний образ. “Регулювальний образ свого голосу - це уявлення про сумарне сприйняття усіх сигналів зворотного зв'язку, які надходять під час співу” [29, 30]:

> акустичне сприйняття;

> віброрецепція;

> барорецепція;

> пропріорецепція.

Акустичне сприйняття здійснюється слуховим органом людини. Пряма звукова хвиля відчувається безпосередньо, коли вокаліст співає обличчям до слухача. Крім прямої, існує відображена звукова хвиля. Це відображення звуку від стін, стелі, підлоги, предметів.

Сутність віброрецепції полягає у сприйнятті вібраційних сигналів. Внутрішня звукова хвиля виникає від власного голосового сигналу і сприймається завдяки коливанням, які йдуть по внутрішніх каналах - євстахієвих трубах. Кісткова хвиля - це сприйняття звука слуховим органом завдяки коливанням кісток черепа, які передаються слуховим кісткам і барабанній перетанці механічним шляхом. Вібрацію кісток і тканин черепа та кісток і тканин грудної клітини ми сприймаємо одночасно, крім того, вони накладаються на акустичні канали сприйняття. Ці процеси важко розподілити у свідомості навіть навченому співаку.

Під час голосоутворення в певних місцях тіла збільшується повітряний тиск, а в співаків він збільшується багаторазово. Сприйняття змін тиску має назву - барорецепція.

У момент співу відбувається активна робота великої кількості м'язів. Деякі з них - стінки живота, боки, грудна клітина, мускулатура обличчя, передня частина язика, м'язи шиї) безпосередньо повідомляють мозок про свою роботу і своє положення. Це сприйняття має назву - пропріорецепція.

Дитячий голос завдяки малим розмірам голосового апарату значно відрізняється від голосу дорослих. Загальний характер дитячих співацьких голосів (незалежно від віку дітей ) - м'якість, “сріблясте” головне звучання, фальцетне головне звукоутворення і обмеженість сили звуку. Здатність співати виявляється у дітей з 2 років, і до 7 років спів зберігає суто фальцетний характер. Діапазон голосу до цього часу досягає септими ( ре 1-й октави - до 2-й октави). З 7 років у голосових складках починається формування спеціальних вокальних м'язів, яке повністю завершується до 20 років. У дитини з' являється можливість використовувати не тільки фальцетний, а й грудний тип формування звуку.

Використання грудних вібрацій в період закладання та уособлення вокальних м'язів може сприяти як виникненню більш вдалих анатомічних співвідношень у гортані, так і кращої керованості мікстової роботи голосових складок. До 13 років у голосі, навіть при використанні суто фальцету, починають проявлятися елементи грудного звучання, і діапазон розширюється до октави або децими (до 1-й октави - мі-фа- 2-й октави). Голоси дівчаток і хлопчиків, не відрізняючись за звучанням, діляться лише за діапазоном: високі, дисканти (сопрано) мають діапазон -до 1-й октави -фа ( соль ) 2-й октави, низькі, альти - ля (соль) малої октави - ре (мі) 2-й октави. В зв'язку зі статевим дозріванням ( як правило в період від 12 до 15 років ) дитячі голоси проходять мутацію. Голоси дівчаток поступово набувають повноцінного звучання жіночого голосу. Він стає більш низьким, з великими можливостями діапазону та тембру за рахунок зміцнення медіуму, що має мікстовий характер. Голоси хлопчиків, знижуючись під час мутації приблизно на октаву, набувають півтораоктавного діапазону натурального грудного звучання та зберігають фальцетні можливості для верхньої ділянки діапазону вище перехідних нот.

Основними правилами роботи з дитячими голосами є: суворе витримування природного для даного віку діапазону, м'який, вільний від затиску та форсування спів, обмежена динаміка, підбір репертуару, доступного за образним змістом та емоціями, недовготривалість та систематичність занять” [104, 20-21].

Мутація протікає по-різному, залежно від рівня психіки, а також від загального стану здоров'я дитини і від кліматичних умов. У дітей, що живуть у середній смузі, статеве дозрівання охоплює приблизно вік від 14 до 17 років, у підлітків південних національностей воно протікає раніше. До того ж дитячий організм, ослаблений постійними інфекційними і різними загальними захворюваннями, перебудовується пізніше.

У тих самих кліматичних умовах, в залежності від індивідуальних особливостей організму (від стану здоров'я психіки й розвитку), мутація може бути ранньою ( з 11 років) чи запізнілою (старше 17 років). Це - відхилення від загальної закономірності. В останні роки, проводячи педагогічні спостереження за розвитком співацького голосу дітей та підлітків, вивчаючи їх вікові особливості, ми не могли не зіткнутися з фактом більш раннього фізичного розвитку учнів та не звернути уваги на часті випадки ранішнього статевого дозрівання. Помічено, що у багатьох хлопчиків та дівчат 11-12, а іноді навіть і в 10 років, при ще дитячій будові гортані, в голосі з'являється хрипота та деяка нестійкість інтонації. Нещодавно цей вік вважався періодом розквіту голосу у хлопчиків; зараз же , очевидно, для багатьох з них він став уже періодом початку перебудов в організмі, які впливають на якість голосу.

Існування різних форм мутації голосу було відомо і в попередні роки, однак рання її форма (в 10-11 років) була рідкісним явищем і у вокальній педагогіці вважалась (поряд із запізненою формою - в 16-17 років) відхиленням від норми” [2, 103]. Тепер же випадки саме ранньої появи деяких вікових змін в голосі дітей стали надто частими, що вказує на необхідність розглядати цей факт у взаємозв'язку із загальним прискоренням фізичного розвитку дітей, і тому вивчати періоди мутації голосу потрібно у зв'язку з акселерацією росту та розвитку організму, які виявляються у різних формах.

Поняття акселерація об'єднує в собі складний комплекс процесів прискорення росту та пов'язаного з ним розвитку, викликаних різними біологічними та соціальними факторами. Тенденція до прискорення спостерігається вже майже півтора століття та продовжується в наш час. Тому поряд з терміном акселерація використовується і більш широке поняття - секулярний тренд” [2,104].

“Проблема акселерації розвитку вивчається в міжнародному масштабі, тому що це явище повсюдне. Воно спостерігається не тільки в нашій країні, а і в країнах Європи, Азії, Америки. За 100-150 років строки появи ознак статевого дозрівання дітей у різних країнах перемістились на 2-3 роки. В середньому зріст хлопчиків та дівчат шкільного віку за цій період збільшився на 10 см, а фізичний їх розвиток прискорився на 2 роки. До того ж статевий розвиток дівчат прискорився на 2-1,5 роки, хлопчиків-на 2 роки” [2,104].

Отже, вікові особливості в розвитку дитячого голосу необхідно вивчати з 10-літнього віку, тому що поява передмутаційних змін пов'язана з початковим періодом статевого дозрівання, яке в силу прискорення росту та розвитку, настає у більшості сучасних дітей значно раніше. Динамічний процес під безперервним впливом зовнішнього та внутрішнього середовища прискорюється у відношенні голосоутворюючого апарату досить своєрідно: прискорюються процеси, які удосконалюють структуру гортані, що відбувається, за даними останніх років, саме у 10-12 років.

“Прискорені внутрішні процеси розвитку гортані виявляються спочатку в невеликій кількості слизу, асиметрії, іноді почервонінням. Ці ознаки, непомітні для ока, тимчасово зникають і з'являються знов, заважаючи вільному формуванню звуку, викликаючи бажання його посилити. У дітей з'являється відчуття деякої незручності в голосовому апараті, та щоб уникнути виникаючі перешкоди у його функціонуванні, вони посилюють гучність звуку - виникає форсований звук” [2, 108]. При режимі фонації, коли дитина зловживає гучністю, звук стає крикливим, форсованим, позбавленим основних його якостей, а рух голосового механізму стає неузгоджений: м'яке піднебіння пасивно звисає, що псує резонаторні умови та не сприяє активному змиканню зв'язок; голосові зв'язки коливаються нерівномірно; дихальні рухи стають судорожними та нерівномірними. При форсованому співі порушення узгодженої діяльності співацьких органів виникає від надмірного напруження, перебору повітря, більшій інтенсивності звуку при фонації, що залежить від самого учня. “У акселерованих же дітей форсований спів з'являється в силу здійснення перебудов у внутрішніх процесах, які викликають низку зовнішніх змін та заважають узгодженій діяльності механізму і правильній фонації, незалежно від волі учня” [2, 109].

На ці обставини необхідно звернути особливу увагу тому, що в цей ранній передмутаційний період, крихкий, нестійкий співацький механізм стає в дуже “вигідному” положенні для набуття неправильних співацьких навичок, що часто і призводить до порушень співацької функції в момент початку її інтенсивного вдосконалення.

При співацькому навчанні та вихованні необхідно враховувати, що жодний рух органів голосоутворення не стає безслідним для головного мозку та незадіяним при навчанні. Від органів рухові імпульси йдуть у центральну нервову систему постійно. Головний мозок контролює та регулює кожен рух органів: імпульси, які розповсюджуються, інформують центральну нервову систему про готовність їх до дії та її якість. Якщо дії правильні, в центрах залишається нервовий слід. При подальших діях, якщо помилку своєчасно не виправити, з центру будуть поступати накази здійснювати саме ці, неправильні рухи. На цій основі поступово з'являється, формується та закріплюється неправильна навичка.

Щоб зберегти дітей від появи форсованого звуку у відповідальний період передмутаційних перебудов, необхідні такі методи навчання, які сприяють послідовному удосконаленню голосової функції дітей, виключаючи можливість втоми. Систематичний індивідуальний підхід у навчанні та вихованні голосу дітей дозволяє слідкувати за змінами, які відбуваються в голосі, отже, в розвитку її співацького механізму в цілому.

Незручність при формуванні звуку, яку починають відчувати деякі діти, невелика охриплість, яка заважає точно інтонувати, деяке форсування звуку, якого раніше не було, - все це свідчить про те, що учень дійшов підліткового віку. Для дітей з прискореним розвитком вправи слід підбирати відповідно до нового діапазону голосів. Вчителю необхідно слідкувати за силою звуку, усувати найменше напруження в звуці, яке неминуче веде до втоми та свідчить про неправильну роботу голосового механізму. Щоб виявити дітей з прискореним розвитком і вчасно попередити у них неправильність у голосоутворенні, педагог повинен вести індивідуальні спостереження за кожною дитиною, старшою 10 років.

Зокрема, відомий дитячий вокальний педагог Е.М. Малініна вважала, що розвиток вокальних здібностей дітей не повинен здійснюватися шляхом максимальної експлуатації можливостей дитячого голосу, а йти шляхом найбільшого раціонального розвитку цих можливостей, подібно до підготовки вокальних здібностей дорослої людини: “Голос може розвиватися правильно у тих випадках, коли використовується його природа сьогоднішнього, а не завтрашнього дня. Треба вчити співати наше підростаюче покоління не “на потребу”, а “на користь”. Але сила - поганий друг ансамблю, красоти тембру, і, звичайно ж, ворог резонансної техніки й здоров'я дитячому голосу. Ф.І.Шаляпін рекомендував: “Ніколи не напружуйте свого голосу; ніколи не співайте ...так голосно, що ви самі відчуваєте, що співаєте з останніх сил. Завжди намагайтесь залишити якийсь резерв, запас ваших голосових можливостей”.

Погляди двох інших відомих представників школи бельканто - “короля баритонів” Маттіа Баттистіні й видатного вокального педагога Франческо Ламберті не потребують коментарів [61, 318]. “Один з найбільших секретів школи бельканто, - вважав Баттистінні, - уникати співати на межах своїх можливостей”. Фр. Ламберті застерігає в тому, що той, хто “не буде уникати крику, не може довго співати на сцені, тому що крик вбиває спів. Нехай співак знає, що той, хто кричить, губить свій голос”. На ранньому етапі виховання голосу співаку, як радить Ламберті, слід “навчатися більше розумом, а не голосом, тому що втомивши його, ніякими засобами не приведеш його знов у гарний стан” [63,127].

До того ж, норми сили голосу і тривалість співу для дитячого віку, - це зовсім інші, більш низькі норми. Сказане не означає, що діти повинні все співати тільки piano та pianissimo. Це теж крайність, яка навряд чи може бути здатною розвивати вокальні можливості дітей. Мова йде про розумні межі сили та тривалості співу. Та нехтування цими нормами не забариться відбитися на голосі. Зауважимо тут же, що крик, перенапруга голосу вбиває спів, тому що стримує резонансний механізм голосоутворення, а “загубивши резонанс, - пише Лаурі-Вольпі, - припиняєш бути співаком” [61, 319].

Складність вокального навчання дітей полягає, як відомо, й у тому, що кожен вік потребує особливих методичних підходів: методи вокального виховання одинадцятирічних дітей здебільшого стають непридатними для навчання семирічних малюків або дітей, які знаходяться у стадії “мутації”( і це особлива проблема!). Враховуючи, що всі ці стадії досить швидко змінюють одна одну (протягом 5-6 років), стає зрозумілим, що впровадження в життя раціональної програми вокального виховання дітей є далеко не легким завданням.

Багато викладачів наголошувало на необхідності розвитку дитячого голосу на резонансній основі. В.П. Морозов стверджує, що “основні методологічні принципи резонансної теорії мистецтва співу (РТМС) цілком застосовуються й до вокального навчання дітей, зрозуміло, з урахуванням віку та особливостей дитячої психіки” [61, 322].

У методичній літературі з дитячого вокального виховання підкреслюється важливість розвитку в дітей легкого, головного звучання, тобто головного резонування. Однак ми не можемо прямо впливати на нерухомі резонатори, форма яких довільно не змінюється. На їх функціонування ми можемо впливати за допомогою своєрідних внутрішніх відчуттів їх роботи. Фізіологічною сутністю резонаторних відчуттів є коливання повітря, яке викликає подразнення нервових закінчень - віброрецепторів, велика кількість яких знаходиться у місцях резонування - стінках ротової і носової порожнини, придаткових пазухах носа і слизової м'якого піднебіння. Специфічні вокальні терміни - “висока позиція”, “головне звучання”, “ звук в маску” та інші - пов'язані саме з процесом резонування”. В тім, виникає проблема - як навчати? Як донести до дитячого розуміння кредо резонансного співу, оскільки дітям, особливо молодшого віку, в силу нерозвиненості у них другої сигнальної системи мислення, недоцільно намагатися пояснювати фізичну сутність резонансу, як це можливо (та необхідно) для дорослих. У дітей розвинута фантазія, їх мислення образне. Тому тут на допомогу приходять найрізноманітніші та широко розповсюджені у дитячій вокальній педагогіці методи емоційно- образного навчання, тобто, вже відомі нам методи “манка” або “неначе”. Ці приклади підбираються відповідно до віку дітей. Приклади цих методів можна знайти у працях Е.М. Малініної (1967) та багатьох інших авторів. Але найголовнішим стає те, щоб сам педагог гарно уявляв собі сутність резонансного принципу голосоутворення. Тоді він завжди знайде необхідні емоційно-образні вислови, порівняння, метафори, асоціації, тобто доступні для дітей кожного дитячого віку методи типу “ неначе ”.

Як показує практика, вібраційні відчуття лишаються постійними у різних акустичних умовах. Розвиток внутрішньої чутливості має пряме відношення до виховання у дітей вокального слуху, який розглядається фізіологією як результат взаємодії слухових, м'язових, вібраційних та деяких інших відчуттів. Співак з гарно розвиненим вокальним слухом може не тільки відрізнити гарне звучання від поганого, але й визначити його причину. Як указує В.П. Морозов, “вокальний слух - це здатність не тільки чути голос, але й чітко уявляти собі і відчувати роботу голосового апарату співака” [60,45].

На початковому етапі розвитку вокального слуху слід навчити дітей розбиратися в якості звучання, використовуючи найпростіші, легко визначені моменти: звук “красивий” - “некрасивий”, “вільний” - “затиснений”, “округлий” - “плоский” та ін. При цьому необхідно пояснювати дітям, як з'являється те чи інше звучання, вчити їх аналізувати свої внутрішні відчуття.

Загальний науковий прогрес та розвиток науки про голос, безумовно, не могли не позначитися на вокальних методиках. Так було завжди, та посилання вокальних педагогів на наукові дані свого часу ми знаходимо у багатьох посібниках з навчання співу мало не столітньої давнини. Це не означає, що здобуті попередньою наукою факти та методики співу слід відхилити; багато із старого, особливо ефективні методи видатних педагогів та співаків актуальні й сьогодні. Але наука постійно рухається вперед. І якщо для науки попередніх років головний інтерес становила гортань та робота голосових зв'язок (як, безумовно, важлива частина голосового апарату), то зараз накопичується все більше й більше наукових доказів того, що робота гортані й зв'язок настільки сильно залежить від дихання та резонаторів, що робити ставку у вокально-методичній роботі тільки на механізми гортані та голосових зв'язок виявляється не тільки недостатнім, але й, як це не парадоксально, й не продуктивним і навіть шкідливим.

Тому здається, що основні принципи резонансного співу будуть недаремні і в роботі дитячого вокального педагога навіть на початковому етапі виховання співацьких навичок дітей. Будь-який досвідчений вокальний педагог, в тому числі по дитячому голосу, набувши та сприйнявши ідеологію резонансного співу, тобто основні його принципи, зможе успішно запровадити їх у своїй роботі з урахуванням, природно, вікових та індивідуальних особливостей кожної дитини. Але це не виключає доцільності і спеціальної розробки у подальшому конкретних методик розвитку резонансного співу у дітей для кожного вікового періоду окремо. Важливо, звичайно, при цьому, щоб усі елементи резонансної техніки, відображені в основних її принципах, були враховані у конкретних методиках. “Тому що важко було б назвати методику резонансною, якби вона не передбачала необхідність розвитку хоча б початкових та елементарних вібраційних відчуттів та уявлень, які відображають ступінь активності резонаторів (перший принцип), або хоча б початкових навичок не форсованого, але й не затисненого нижньореберно- діафрагматичного дихання, яке активізує резонансні якості голосового тракту (другий принцип), або якщо будуть культивуватися у дитини зв'язочні відчуття й уявлення про звукоутворення як провокуючі “горлоспів” (третій принцип), або якщо не буде використана можливість притаманного дітям емоційно-образного сприйняття як найбільш переважної форми їх навчання, звичайно ж, з урахуванням вікових особливостей пристосовування розповсюдженого у дитячій вокальній педагогіці методу “неначе” і, нарешті, якщо буде порушуватись у роботі принцип цілісності голосового апарату співака (п'ятий принцип)” [61,324].

Акустичні особливості дитячого голосу - сила, динамічний діапазон, дикція, особливості спектру - неодноразово були предметом досліджень (Морозов, 1964, 1965. 1967, 1970, 1977). Залежність рівня високої співацької форманти від віку відображено у додатку А. Порівняно з голосом дорослого співака дитячий голос характеризується зменшеною силою, більш вузьким динамічним й звуковисотним діапазоном, дещо зниженою дикцією, у спектрі дитячого голосу значно слабше виражена ВСФ та займає більш високочастотне положення. “Не дивлячись на те, що рівень ВСФ у жіночих голосах й особливо у дитячих значно нижчий порівняно з її нормою у чоловічих голосах, жіночі та дитячі голоси здаються на слух досить дзвінкими. Це уявна суперечність пояснюється, з одного боку, тим, що у жіночому й дитячому голосах добре виражені обертони, які розміщуються поблизу від ВСФ (1000-2000Гц), і також, як і ВСФ, надають голосу дзвінкості, хоча суттєво не входять у її зону (додаток А). Цим, зокрема, пояснюється, чому при вилученні ВСФ (в акустичних дослідах) жіночі та дитячі голоси менше втрачають дзвінкість, ніж чоловічі. З іншого боку, причина дзвінкості жіночого й дитячого голосів полягає у відсутності низьких спектральних складових (основний тон жіночого й дитячого голосів на 1-1,5 октав и вище за чоловічий). Таким чином, спектри та дитячих голосних виявляються більш вузькими (спрощеними) і мовби зрушеними в бік високих частот. Ця обставина і є причиною більшої пронизливості й дзвінкості жіночих та дитячих приголосних навіть умові порівняно невеликій інтенсивності ВСФ” [61, 331].

Порівняно з голосом дорослого співака дитячий голос має зменшену силу, більш вузький динамічний та звуковисотний діапазон, знижену якість дикції. У додатку Б представлені спектри голосу як дорослих професійних співаків (Е. Несторенко, О. Образцова, В. Атланов), так і дітей різної вокальної обдарованості й віку (Робертіно Лоретті та ін.). Як бачимо, у деяких дітей молодшого віку (7 років) рівень ВСФ настільки малий, що її вершина не виявляється на екрані спектрометру (7-9). У дітей більш старшого віку (11-13років), які ще не вступили у мутаційний період, ВСФ вже стає досить помітною (5,6), хоча й не досягає рівня, притаманного дорослим професійним співакам (1-3). Найбільший рівень ВСФ серед дітей був виявлений у тринадцятирічного Робертіно Лоретті (4).

Залежність рівня ВСФ від віку чітко виявляється порівнянням обгинаючих спектрів, поданих у додатку А. На малюнку також добре помітно, що чим менший вік співака, тим нижче відносний рівень ВСФ у спектрі його голосу, тим вище по частотній шкалі розташовується верхівка ВСФ. Так, якщо у дорослої співачки (20 років) верхівка ВСФ знаходиться в зоні 3000 Гц, то у дівчинки (12 років) - в зоні 3500 Гц, а у семирічної дитини - в зоні близько 4000 Гц.

Низький рівень ВСФ у дітей навіть високообдарованих у вокальному відношенні говорить про те, що ця властивість голосу не є природною, а набувається в процесі індивідуального розвитку людини і пов'язана з віком.

Навіть у такого видатного вокаліста серед дітей, як Р. Лоретті, відносна інтенсивність ВСФ не перевищує 10-20%.

“У процесі розвитку дитини у віці 13-15 років наступає так званий мутаційний період, який характеризується різкою зміною звучання голосу та переходом його від характерного дитячого тембру до тембру дорослих. В цей період спостерігаються порушення голосової функції, які виявляються у скороченні діапазону голосу, зрушенням його униз по частотній шкалі, втраті високих тонів голосу, дзвінкості, появі у голосі хрипоти. Проведені В.П. Морозовим дослідження показали, що якщо у передмутаційний період ВСФ виражена порівняно добре (для дитячого голосу), то з настанням мутації відносний рівень ВСФ значно знижується” [61,332].

У процесі вокального навчання дитини (хлопчика або дівчинки) майже всі дослідники сольного співу умовно виділяють три етапи: передмутаційний, мутаційний та післямутаційний.

За О.Г. Стахевичем ця періодизація має такий вигляд:

> 9-13 років - етап домутаційного періоду;

> 14-16 років - етап посиленого статевого формування дитячого організму і голосової мутації, що в свою чергу поділяється на початковий, основний або гострий період мутації - власне мутація, та кінцевий, коли закріплюється основний механізм голосоутворення дорослої людини зі всіма ознаками регістрового розмежування співу юнаків та дівчат;

> 17-20 років - постмутаційний етап статевого дозрівання юнацтва з характером і ознаками звукоутворення повнолітньої людини (чоловіка та жінки).

За П. Халабузарь, В. Поповим, Н. Добровольською:

> 5-6 - 9-10 років - молодший домутаційний вік;

> 9-10 - 12-13 років - старший домутаційний вік;

> 12-13 - 15- 16 років - період мутації, в якому набуваються властивості голосу дорослої людини.

За О.О. Юрко:

> 7-11 років - етап домутаційного періоду;

> 12-15 років - мутаційний період;

> 16-20років - післямутаційний період.

За І.І. Левідовим [46, 6]:

> 7-11 років - молодша вікова група (голоси в суто дитячій стадії розвитку);

> 12-14 років - середня вікова група (голоси в стадії формування);

> 15-17 років - старша вікова група (голоси сформовані, але зберігають риси дитячого звучання).

За Є.І. Алмазовим:

> 7-13 років - домутаційний період;

> ~13-14 років - мутаційний період;

> ~ 15-16-17 років - післямутаційний період.

Таким чином, спираючись на розробки теоретиків та практиків викладання сольного співу визначимо, що в процесі навчання сольному співу дітей та юнацтва можна виділити три періоди розвитку (табл. 1.1.1).

Табл. 1.1.1 Періоди розвитку співацьких голосів дітей та юнацтва

Кожному віковому періоду відповідають свої особливості звучання, які базуються на анатомо-фізіологічних нормах розвитку голосу дитини.

Приблизно з 9-10 років (у міру розвитку вокальних м'язів) спосіб голосоутворення починає все більше набувати мікстового характеру. Голоси дітей звучать з більшою силою, збагачуються обертонами, збільшується і діапазон. Особливо міцне звучання на середній ділянці діапазону. Ці ноти починаються від верхніх і нижніх нот. В одних учнів на нижніх нотах з'являються елементи грудного звучання, розширюється діапазон униз (нижче до¹), в інших дітей діапазон розширюється вгору.

У перший, домутаційний, етап процес вокального навчання хлопчиків і дівчаток співпадає - переважає фальцетний режим роботи голосових складок у співі, який визначає виявлення акустичних можливостей голосового апарату дитини, звучання голосних, приголосних, внутрішніх співацьких відчуттів, координацію роботи голосового апарату.

Слід зазначити, що голосовий апарат дітей домутаційного періоду може працювати як у фальцетному (крайове коливання голосових зв'язок), так і в грудному (повне їх коливання). З позиції охорони голосу доцільно використовувати фальцет та легкий мікст. Такому голосоутворенню відповідає легке, сріблясте, переважно головне звучання. Діапазон голосу рідко перевищує межі октави. Розподіл на два голоси обумовлюється більш легким, або більш міцним звучанням голосу.

Таким чином, голоси дітей загалом диференціюються за 2 типами: високі і низькі. Високі голоси дівчаток називають сопрано, хлопчиків - дискантами. Діапазон сопрано і дискантів, так само як альтів дівчаток і хлопчиків, майже збігаються. У хлопчиків-дискантів 7-10 років він складає фа - мі бемоль²; 10-13 років мі - фа-соль²; у альтів 7-10 років сі^м - сі¹; у альтів 10 - 13 років ля^м - до², ре².

До 11 - 12 рокві, голосові складки помітно збільшуються, усередині їх уже сформовані голосові м'язи, збільшується об'єм легенів, сила звуку зростає, виявляються три регістри: грудний, змішаний (мікстовий) і головний. Головний регістр у сопрано називають сопрановим, у дискантів - дискантовим. Межі між регістрами у дітей помітні краще, ніж у дорослих.

Сопрано і дисканти 11-12 років:

Грудний регістр до¹-мі¹;

Перехідні ноти мі¹-фа¹;

Мікстовий регістр фа -ре ;

Перехідні ноти мі²- фа²;

1 оловний регістр фа дієз -соль -ля , сі .

Альти 11-12 років:

Грудний регістр ля^м-ре¹;

Перехідні ноти мі¹ фа¹;

Мікстовий регістр фа¹-сібемоль¹;

Перехідні ноти сібемоль , до .

Головний регістр до²-фа².

Межі зазначених діапазонів варіативні, особливо за рахунок верхніх нот. Крайні верхні ноти діти звичайно інтонують нечисто. При навчанні співу спостерігається розширення діапазону. Верхні звуки розвиваються швидше, ніж нижні.

До 10-12 років завершується формування рецепторного апарату гортані - її рефлексогенних зон. Під час голосоутворення працюють усі групи м'язів гортані, які діють незалежно від команд, що надходять із центральної нервової системи. Існує безпосередній функціональний зв'язок між м'яким піднебінням та гортанню, коли зміна положення м'якого піднебіння рефлекторно змінює режим роботи голосових складок. Якщо рухи органів голосоутворення неправильні, можуть сформуватися помилкові навички, позбутись яких в подальшому важко, оскільки подолати міцні нейромоторні рефлекси досить складно. До 11-12 років вокальні м'язи, заповнюючи голосові складки, формуються остаточно.

І в цей час з'являються перші передвісники мутаційного процесу, тому дуже важлива у цей період охорона голосу, постійна увага викладача до обох регістрів співацького голосу, розподіл голосового навантаження між цими регістрами. Режим роботи голосового апарату дітей у передмутаційний період необхідно підпорядковувати майбутнім фізіологічним змінам; враховуючи стрибкоподібний характер фізіологічних змін в організмі співака-підлітка у передмутаційний період, необхідно знизити голосове навантаження. Голоси дітей 11-13 років поступово стають сильнішими і повними, розширюється діапазон та яскравіше виявляються відмінності у тембрах.

У наступний складний мутаційний етап відбувається розмежування голосових регістрів: основним співацьким режимом роботи голосових складок хлопчиків поступово стає грудний, дівчаток-сопрано - фальцетний, а дівчаток з низькими голосами - мецо-сопрано, контр-альт - грудний. Охорона дитячого голосу в цей період набуває вирішального значення.

У післямутаційний етап відбувається повне розмежування регістрів, вокального навчання юнаків і дівчат здійснюється за статевими ознаками. Типізація співацьких голосів піддається класифікації дорослої людини (чоловіка або жінки). В цей період розвиток голосових регістрів голосу юнаків та дівчат визначає подальший процес “виявлення нових акустичних можливостей голосового апарату (техніка резонансу), оволодіння прийомом змішування голосних, озвучування приголосних, взаємодії дикції та кантиленного звуковедіння, свідомої координації роботи органів голосового апарату в співі, розвитку співацьких внутрішніх відчуттів щодо подиху, резонансу, артикуляції та вільності співу” [85, 484].

1.2 Особливості вокального навчання в мутаційний період та гігієна співацького голосу підлітків

Значна кількість праць, присвячених проблемі вивчення фізіологічних реакцій дітей на співацьке навантаження (Е.К. Сійдре, М.В. Сергієвський, А.І. Борисова, В.Г.Єрмолаєв, Н.Ф. Лебедєва, Е.Н. Томінська та інші), переконують у тому, що “...той чи інший співацький режим у відношенні голосоутворення та співацьких навантажень може або зміцнювати, або руйнувати здоров'я дитини, тому що процес співу пов'язаний з особливим способом роботи дихальної системи, а отже, з регуляцією обмінних процесів, кровообігу, живлення мозку, м'язових тканин та ін” [91,18]. Систематичні заняття співом при правильному звукоутворенні та дотриманні усіх гігієнічних норм зміцнює серцево-судинну систему, дихальну мускулатуру, збільшує життєву місткість легенів дітей, підлітків, що цілюще впливає на їх стан здоров'я. Таким чином, одне із завдань навчання співу - сприяти зміцненню фізичного здоров'я учнів, успішність вирішення якого буде залежати від правильно організованого навчального процесу.

Необхідно відзначити ще одну важливу психологічну особливість вокального виховання дітей - це сильна вразливість їх мозку. Дитячу психіку справедливо порівнюють з чистою грифельною дошкою: що на цій дошці вперше напишеться, те погано стирається, а то й зовсім неможливо буде стерти. Цю важливішу особливість дитячого мозку неодноразово підкреслював видатний чеський педагог, засновник дидактики Ян Амос Коменський.

Щодо формування та вдосконалення надбаних учнем деяких навичок, в тому числі - вокальних, існує “закономірність, яка полягає в тому, що чим раніше засвоєна людиною яка-небудь навичка, тим вона стійкіша й тим складніше піддається переробці з роками” [61, 320]. Вокальним педагогам добре відомо, що перевчити співака, який має певні недоліки у голосоутворенні, буває значно складніше, ніж навчити правильно співати людину, яка не володіє жодною співацькою навичкою.

Під впливом статевого дозрівання виникають зміни й у голосовому апараті дітей. І.І. Мечников назвав цей період в житті людини дисгармонічним, оскільки статеве дозрівання випереджає загальне фізичне дозрівання організму [50, 13]. Відбувається зміна голосу - мутація, тобто перехід дитячого голосу в дорослий. У цей період відзначається швидке зростання гортані. Гортань дівчаток збільшується в середньому на половину, а гортань хлопчиків зростає на 2/3, різко витягується вперед, голосові складки також відповідно подовжуються. Інтенсивне зростання гортані супроводжується посиленим припливом крові до тканин, що ростуть, і запальними змінами в них. Збільшується просвіт трахеї і бронхів, глибина і висота твердого піднебіння (у хлопчиків), розвивається рухливість м'якого піднебіння, змінюється форма ротової і носової порожнини, збільшується об'єм цих порожнин. Ці зміни у хлопчиків виражені яскравіше і тому викликають більш різкі порушення в голосоутворенні [101, 12]. Внаслідок нерівномірного зросту відбувається дискоординація і в спільній роботі дихання і гортані.