Організаційно-педагогічні умови гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах

Ф.Катц підкреслює, що засвоєння соціальних статевих ролей залежить, в першу чергу, від загального рівня розвитку інтелекту, пізнавальних психічних процесів. Основна причина деформації статево-рольової поведінки і орієнтації вбачалася не стільки в генетичних і гормональних факторах, не в поведінці батьків і соціальних стереотипах маскулінності - фемінінності, скільки в індивідуальних інтелектуальних можливостях індивіда об'єктивно сприйняти і засвоїти інформацію [49, с. 53].

В деякій мірі висвітлюється процес становлення психологічної статі і в мовній теорії,автор якої Д.Плек спирається на основні положення лінгвістичної теорії породжуючих граматика американського лінгвіста і філософа мови Н.Хомскі: говорячи або розуміючи мову, людина відтворює дію, яка відповідає цій мовній моделі. Згідно цієї теорії, інформація, яку сприймає дитина (інформація в широкому розумінні - не тільки зміст мови, але і тон, тембр мови, звукова ритміка, мова жестів та ін.), сигналізує їй про її статеву приналежність і впливає на вибір моделей для ідентифікації [78].

Однак Д.Ісаєв і В.Каган вважають, що приймаючи до уваги те, що на ранніх етапах онтогенезу провідну роль відіграє права півкуля мозку, яка забезпечує цілісне і неусвідомлюване сприймання інформації, ступінь правдоподібності мовної теорії досить високий. І якщо врахувати діалектику безперервності і дискретності в мисленні й мові, то дану теорію доведеться визнати варіантом когнітивної теорії [30, с. 26].

Вік 9-10 років - це період статевої гомогенізації: наслідування і прив'язаність хлопчиків до батьків, дівчаток - до матерів. І для хлопчиків, і для дівчаток це період формування оцінки себе як представника певної статі. Поляризація статей - природна закономірність розвитку, що зовнішньо проявляється дітям агресивної або захисної поведінки, котра відображає внутрішній інтерес до іншої статі.

Діти цього віку або не усвідомлюють, або приховують свої статеві інтереси і їх прояви. Це приховування може значно посилюватись і підтримуватись вихованням в дошкільному віці. В молодшому шкільному віці дітей цікавлять питання про різницю між статями, подробиці зачаття і народження, питання стосунків чоловіків і жінок. Переважаючим джерелом інформації дітей про стать є ровесники і література або ж мама - у дівчаток і батько - у хлопчиків [20, с. 154].

Відсутність уваги з боку батьків, педагогів, психологів, лікарів статевого виховання, переважання думки про асексуальність дітей призводять до того, що статеве виховання здійснюється таємними спів-вихователями. Це призводить до спотворення уявлення про сексуальність, до неадекватної статеворольової ідентифікації дітей, яка контрастує із закономірним її розвитком, оформленням чоловічих і жіночих соціальних ролей, що призводить до виникнення конфліктно-невротичного напруження.

Психосексуальні характеристики молодших школярів знаходяться на етапі формування, і навіть незначні впливи в цей час можуть призводити до значних ефектів в наступному періоді. В цей період рекомендується розповісти дітям про функції тіла, про початкові питання статеворольової ідентифікації. Слід пояснити моральний бік будови тіла і тілесного аспекту статевості [25, с. 182].

Почуття краси, що з'являється в цьому віці, створює нові можливості впливу на психіку хлопчиків і дівчаток. Важливо підказати, допомогти знаходити гарне в житті, в людині протилежної статі. Досвід показує, що якщо в дошкільному віці психіка дитини не була обтяжена почуттям сорому і страху у зв'язку із сексуальністю, а в молодшому шкільному віці статеве виховання було адекватною частиною виховання в цілому, то підлітковий період звільняється від багатьох труднощів.

Досліджуючи розвиток уявлень про власний чоловічий або жіночий образ у молодших школярів, Н. Татаринцева довела, що за спеціально організованого навчання і виховання статеворольової поведінки, була виявлена певна тенденція присвоєння гендерної ролі: «від первинного усвідомлення статевої належності -- до засвоєння визначених дорослими приписів -- до формування уявлень про різницю статей -- до засвоєння статевих ролей і статеворольового репертуару -- до регулювання поведінки за статевою ознакою» [72, с. 11]. Ці дослідження підтверджують, що процес присвоєння дитиною статі є соціальний процес, який залежить від виховання.

У той же спосіб Т. Говорун пояснює, чому світ хлопчиків ширший, ніж світ дівчаток: «в дошкільні роки відмінність в освоєнні нових територій, розширення поля гри між статями мінімальна. У молодшому шкільному віці ця відмінність стає відчутнішою і, нарешті, в старших підлітків стає значною. При цьому ігрова діяльність дівчаток значно більше регламентується в просторі, часі, виборі друзів батьківською сім'єю, ніж хлопчача» [24, с. 17].

На початку навчання дівчатка часто досягають більших, ніж хлопчики, успіхів завдяки більш диференційованій і тонкій ручній моториці, гарній поведінці. Підкреслюючи відмінності в поведінці і навчанні, педагог ризикує, по-перше, сприяючи фемінізації поведінки певної частини хлопчиків, по-друге, у іншої частини провокуючи агресивність до дівчаток, по-третє, формуючи у дівчаток зверхність до хлопчиків, неповагу до маскулінізації поведінки.

Наведемо порівняльну таблицю 1.1, яку запропонували Говорун Т. та Кікінежді О. [20]. У ній відображена загальна картина диференціації психології хлопчиків і дівчаток в період молодшого шкільного віку.

Таблиця 1.1

Диференціація психології хлопчиків і дівчаток в період молодшого шкільного віку

Він	Вона
Люблять рухливі ігри зі швидкою зміною сюжетів, елементами змагань, ризику. Виявляють пізнавальні інтереси до механізмів, будови технічного обладнання, функціонування різноманітних пристроїв, машин. Орієнтуються на конкретні результати взаємодії (змагання, боротьбу, досягнення мети). У спілкуванні критикують, переконують, аргументують правоту чи доводять перевагу, спираючись на факти, розмовляють про події, боротьбу, поєдинки, відкриття нового. Орієнтовані на швидкість виконання завдань, на кількісні показники досягнень, на подолання перешкод. Мають схильність до лідерства, виявляють прагнення та вміння пропонувати нові ідеї, організовувати, керувати, відстоювати. Нечутливі до морально-етичних оцінних суджень про себе та інших. Дружба базується на спільних заняттях. Уразі фрустрації потреб, схильні виявляти войовничість, агресивність, жорстокість, егоїзм. Наполегливі у досяганні мети, виявляють брак емпатійності, співпереживання. Схильні приймати рішення самостійно, рідко звертаються за порадою. Здатні на нерозважливі вчинки та дії. Схильні до переоцінки своєї особистості та потенційних можливостей, недостатньо самокритичні, надмірно самовпевнені. Схильні до інтровертованості, замкнутості, відособленості. Захоплюються наукою, технікою, історичною літературою, фантастикою. Люблять відвідувати змагання, захоплюються спортом, мають спортивних кумирів.	Виявляють інтерес до видів активності, що передбачають опікування, облаштування, прикрашання, обслуговування, надання допомоги. Акуратні в діях, мають розвинуту здатність до розуміння емоційних станів у вербальній та невербальній комунікаціях. Орієнтовані на характер взаємин, зміст спілкування, схильність емоційних переживань, схожість оцінних ставлень до подій та людей. Спілкуючись, люблять ділитися враженнями, почуттями, радять, надають емоційну підтримку та діяльну допомогу. Здатні до образного мислення, інтуїції, передбачення, розуміння та оцінки емоційних станів людини, осмислення дій та вчинків. Вразливі до тону, морально-етичних нюансів взаємин, емпатійні в діях та вчинках. Відповідальні, старанні, ретельні при виконанні доручень, орієнтовані на схвалення. Світ захоплень та інтересів орієнтований на моральні засади взаємин та характер їх розвитку. Очікувальна позиція в процесі групової взаємодії, віддають перевагу малим, з постійним складом групам. Критичні щодо власного „Я”, схильні до саморефлексії, самоїдства, заниженої самооцінки. Орієнтовані на передачу оцінного ставлення, емоційну підтримку у радості й горі. Дружба базується на спільності емоційних ставлень, довірі, вірності, щирості. Мають кумирів серед кіноакторів, музикантів, співаків.

Ці твердження щодо особливостей характеру поведінки хлопчиків та дівчаток перегукуються з багатьма висновками дослідників щодо відмінностей у психології молодших школярів.

Вступ до школи, на думку Б. Хасана і Ю. Тюменевої [79], різко загострює ситуацію між нормативним тиском школи і власною ідентичністю. Школа з її орієнтацією на соціальну рівність, ускладнює формування статевої ідентичності, водночас проголошуючи традиційні гендерні стереотипи та ігноруючи індивідуальні особливості дитини. У молодшому шкільному віці В. Абраменковою виявлені відмінності у виявах міжособистісних стосунків у групах хлопчиків і дівчаток окремо [1, с. 108].

Отже, у дошкільному і молодшому шкільному віці дівчатка не відчувають особливих проблем у формуванні статевої ідентичності, оскільки їх первинна ідентичність збігається з материнською, а фемінінне оточення школи і дитсадка створює для них «комфортне існування всередині єдиного нормативного простору» [27, с. 33]. Хлопчики ототожнюють себе з абстрактною моделлю чоловіка, вони «будують свою ідентичність переважно на негативній основі» [10, с. 75], нормі антижіночності та потрапляють у двояку ситуацію, коли, з одного боку їхня агресивність і змагальність заохочується, а з іншого, існує безліч заборон на вияв маскулінності.

Значну увагу приділяють ігровій діяльності та її впливу на формування статеворольової ідентичності молодших школярів Н. Анікеєва [2], Т. Говорун [24]. У ряді досліджень показано, що хлопчики краще виконують завдання, які вони вважають «чоловічими», а дівчатка краще справляються з «жіночими», на їхню думку, завданнями. Хлопчики виявляють більше інтересів до завдання при матеріальному, а дівчатка - при емоційному заохоченні успіху. Звернувшись до дорослого життя, ми побачимо те ж саме: жінки, як правило, не без іронії відносяться до того значення, яке чоловікам додають різного роду знаки відмінності.

Психологи також відзначають, що у хлопчиків більший рівень домагань. Хлопчики краще виконують завдання поодинці, а дівчатка - у змішаній за статтю групі. За даними досліджень з відділу гігієни дітей і підлітків, у школах звичайного типу у хлопчиків рівень невротизму вищий, ніж у дівчат, але до кінця 4 класу ця різниця стирається [66, с. 83].

Дівчатка акуратніші за хлопчиків, більше за них схильні відповідати вимогам дорослих і завойовувати їхній настрій, подобатися ім. Дівчатка ближчі до умовного портрета «гарного учня». Бути «поганим учнем» стає свого роду хлоп'ячим статусом. Те, що «середовище визначає розвиток дитини» через переживання середовища, позначається не тільки на особливостях процесів адаптації у хлопчиків і дівчат, але й у більш широкому плані - на взаєминах статей. Дівчатка досить швидко засвоюють тон некритичної переваги над хлопчиками, що спотворює статеву соціалізацію [11, с. 137].

Ігри і заняття хлопчиків - війна, спорт, космос, пригоди, «чоловічі» кружки по інтересах. Хлопчики зачитуються героїчними творами, захоплюються пригодницькою, військовою, детективною тематикою і наслідують своїх героїв. Часто при цьому вони переймають зразки грубої «мужності»: пробують курити, учаться по-особливому спльовувати, ходити характерної чоловічою ходою, тримати руки в кишенях і т.д. (усі ці деталі залежать від часу і моди). У них з'являється особлива потреба в близькості до батька, наявності загальних з ним справ. Якщо батька немає чи відносини з ним не ладяться, то виникає потреба в фігурі, яка замінить батька, якою може стати керівник гуртка, тренер у спортивній секції, учитель-чоловік.

Дівчатка у своєму колі обговорюють літературних і реальних «принців» і «лицарів», починають збирати портрети артистів, співаків і в кого-небудь з них «закохуються», заводять перші зошити, у які записують цікаві пісні, вірші, які часто здаються дорослим примітивними. Виникає особлива потреба близькості з матір'ю. Потреба близькості з батьком (чи дорослим, який його замінює) далеко не завжди займає в дівочому житті цього періоду цінне місце [59, с. 26].

І для дівчаток, і для хлопчиків період статевої гомоселізації - це час статево-рольового розвитку через самовизначення в системі статевих відносин. Цей розвиток містить у собі виникнення інтересу до протилежної статі, що виявляється у своєрідному залицянні. Уся його своєрідність зрозуміла, якщо врахувати, що це притягання в ситуації відштовхування. Хлопчику треба, не викликавши осуду однолітків, показати дівчинці, що він виділив її серед інших дівчинок, і звернути її увагу на себе.

Ці внутрішні суперечливі задачі зважуються через систему агресивних (хлопчики) і оборонних (дівчатка) дій. Іноді хлопчик у відповідь на запитання, навіщо він смикнув дівчинку за косу, відповість: «А вона мені подобається». Таке усвідомлене пояснення у вустах дитини скоріше виключення з правил, але виключення, дуже точне саме правило. Серйозних конфліктів між дітьми це залицяння не викликає. Відсутність його може викликати в дівчинки почуття своєї непривабливості. Дівчатка часто самі провокують хлопчиків на такий прояв уваги, усіляко жартуючи над ними. Іноді ж, нагадуючи тим самим дорослих жінок, вони беруть ініціативу на себе. В останні 10-15 років це трапляється раніше і частіше, відбиваючи особливості прийняття статевих ролей у культурі [18, с. 74].

Особливості поведінки нерідко викликають у цей період в батьків тривогу і прагнення призвати дітей до «порядку». Однак, якщо вихователі домагаються «успіху», це заважає повному і розгорнутому проходженню закономірного етапу розвитку. Надолуження його в наступному виражається у «застряганні» на інфантильно-агресивних способах залицяння тоді, коли воно вже повинне переходити до більш зрілих форм.

У молодшому шкільному віці характер починає виявлятися більш чітко і виразно. У 10-літньому віці хлопчики більш екстравертні, а дівчатка більш лейфотичні (нестабільні) і менш щирі. При сторонніх дівчатка менш охоче розкривають своє «Я». Хлопчики в порівнянні з дівчатками - більш активні і наполегливі, більш напружені і схильні до ризику, менш виконавчі і чуттєві, мають менший самоконтроль. Статеве виховання припускає більш глибоке проникнення особливо в характер особистості хлопчика і дівчинки, а не безстатевої особистості «учня» [67, с. 25].

Саме в молодшому шкільному віці, у зв'язку з появою нових обов'язків перед колективом, суспільством, відбувається перебудова системи міжособистісних стосунків, їх зміст та форма значною мірою залежать від раніше сформованої готовності до співробітництва хлопчиків і дівчаток, власного досвіду спілкування з ровесниками і дорослими своєї та протилежної статі.

Уже в цьому віці з'являються сексуальні інтереси, які учні старанно приховують, переживаючи сором, страх. Негативне, хворобливе переживання проявів статевого дозрівання є наслідком неправильного статевого виховання. Коли діти не задовольняють свої інтереси щодо статевих проблем, стосунків між дівчатками і хлопцями, жінками і чоловіками, відчувають труднощі, в спілкуванні з особами своєї і протилежної статі, вони вдаються до мастурбації, сексуальних ігор. Частіше це буває серед хлопчиків, бо їхня сексуальна активність вища, ніж у дівчаток. У них спостерігаються умовно сексуальні прояви, що сигналізують про необхідність втручання в процес статевого виховання: смоктання пальців, кусання губ і нігтів, виривання волосся, постійне тримання рук у кишенях [53, с. 231].

У зв'язку з неправильним статевим вихованням дівчатка початкових класів нерідко насторожено ставляться до хлопчиків, уникають стосунків із ними; для хлопчиків же характерна переоцінка себе і почуття власної переваги над дівчатками. Суттєвим недоліком у вихованні школярів обох статей є невміння організувати спільну діяльність, знайти правильні шляхи побудови взаємин, що може ускладнити їхні стосунки.

1.3 Вплив соціальних факторів на гендерне виховання учнів молодшого шкільного віку

гендерний виховання молодший школяр

Довгий час вважали, що молодший шкільний вік статево нейтральний. В багатьох літературних джерелах можна знайти узагальнений, безстатевий характер психології і поведінки молодших школярів. Проте із загально-прийнятого факту дружби з представниками своєї статі як важливої риси періоду не можна вивести положення про статеву латентність - воно відноситься більш до гетеро статевої активності, ніж до статевих інтересів, і не означає зупинку психосексуального розвитку хлопчиків і дівчаток.

Розширення знань про стать молодшого школяра в процесі гри, сімейного виховання і навчання у школі, як правило, реалізує подвійну мету. Передусім, закріплює етичні установки на вибіркові між статеві відносини дітей (дружбу, приятелювання). По-друге, поглиблює наукове розуміння статевої поведінки людини, біологічних процесів, що відбуватимуться з тілом у майбутньому. Діти вчаться усвідомлювати прояви статевості крізь призму наукових знань, набуття культурного розвитку [32, с. 26-27].

Чільне місце у формуванні статеворольової позиції та соціалізації поведінки дитини належить сім'ї. Саме вона відіграє основну роль у соціалізації сексуальності людини, у прищепленні культури між статевих взаємин. Кожен день родинного життя знайомить дитину з великою різноманітністю взірців і форм поведінки представників обох статей - слів, міміки, жестів, вчинків і манер трудової діяльності, взаємин, оцінних орієнтирів, установок тощо. Завданнями статевої соціалізації в сім'ї визначені: формування статевої ідентифікації дитини і гетеросексуальної установки; виховання жіночності і мужності; статева просвіта та сексуальне виховання формування досвіду нестатевої любові; підготовка до виконання подружніх, батьківських ролей у майбутній власній сім'ї [30, с. 42-43].

Сім'я здійснює вагомий внесок статеворольової ідентифікації, у якому зростаюча особистість засвоює статеву роль і правила поведінки щодо неї. Так, батьки з раннього дитинства конструюють гендерну роль дитини різними способами:

соціальними маніпуляціями, наприклад, вибором одягу;

вербальною апеляцією - підкреслювання властивостей, що відповідають гендерним стереотипам відповідно, до яких вони прагнуть розвивати свою дитину;

вибором іграшок, що «відповідають статі»;

демонстрацією та очікуванням відповідних видів домашньої діяльності [8, с. 2-3].

В. Кравцем виділено такі ознаки, які характеризують переваги та значущість виховання у статевій соціалізації дітей: природність; тривалість виховних впливів батьків на дітей (від народження дитини до перед подружнього періоду); інтегральний характер; емоційність виховних впливів; індивідуалізація; зацікавлений характер; контроль сім'ї за негативними впливами однолітків, кіно, фільмів, ЗМІ, неякісної або шкідливої літературної продукції, в тому числі порнографічного типу [39, с. 326].

Отже, формування повноцінної гендерної ідентичності, відповідно до статі насамперед, залежить від батьківських очікувань. Іноді батьки не задоволені статтю своєї дитини й своїм розчаруванням розвивають в ній комплекс неповноцінності. Якщо стать дитини не співпадає з планами батьків, то дорослі часом спотворюють образ статі своєї дитини.

Батьки впливають на формування гендерної ролі за допомогою розподілу різних типів домашніх обов'язків: дівчатка прибирають у квартирі, хлопчики працюють у дворі біля будинку. Виховання в рамках традиційних уявлень сприяє розвиткові в дівчаток більшої симпатії й здатності глибше зрозуміти почуття інших людей, а в хлопчиків - здатності приховувати й придушувати свої почуття. У процесі соціалізації заохочують прагнення дівчаток до спілкування, до розвитку взаємин та прив'язаності, а у хлопчиків - здатність передбачувати і контролювати оточення. В результаті для дівчаток як майбутніх жінок взаємодія і залежність від оточення стає більш значущою, ніж для хлопчиків як майбутніх чоловіків [59, с. 25].

Батьківська сім'я - важливий фактор морального (в т.ч. сексуального) виховання дітей, але належної сексуальної просвіти вона не дає і дати не може. Це роблять інші, поза сімейні інститути, і передовсім - школа. Отже з віком перелік джерел інформації з питань статевої поведінки змінюється, причому діти прагнуть отримувати більше інформації саме з поза сімейних джерел. Так, серед 10-річних хлопчиків лише 26% назвали бажаним джерелом інформації матір, а серед 11-річних таких уже було - 20%; батька називали відповідно 30% і 18%. У дівчаток бажання обговорювати ці питання з матір'ю зменшується з 49% у 14 років до 29% у 17 років, а з батьком - з 10% до 5% [2, с. 48].

Отже, як сексуальні просвітителі батьки для дітей є не особливо ефективними і шанованими. Дослідження, що проводились у різних країнах, показують, що єдиний працюючий канал сімейної сексуальної просвіти - це лінія матір - дочка (статева гігієна, менструації і т.п.). З хлопчиками зазвичай не говорять на ці теми ні матері, ні батьки. Інформація інтимного характеру, якщо її повідомляє близька людина, створює напружене емоційно-еротичне поле, в якому обидві сторони почуваються незручно. Ось чому більшість дітей воліє отримувати цю інформацію іншим шляхом. Через це сексуальною просвітою здійснюється переважно через інші соціальні інститути, позасімейні - товариство однолітків, засоби масової інформації, школа та ін.

Способом прояву гендерних особливостей дітей і відображенням рівня сформованості їх гендеру є гра. В ній діти через виконання певних ролей засвоюють уявлення про гендерну поведінку. Хлопчики частіше вибирають для гри «силові сюжети» й у зв'язку з цим - відповідні ролі. Дівчаткам більше імпонують ігри з традиційними жіночими ролями. Гра дає змогу засвоїти не лише соціальні ролі, але й набути навички спілкування й взаємодії з однолітками протилежної статі. Традиційні ігри спрямовані на засвоєння дитиною її гендерної ролі, яка набувається саме в ролевій грі (у дочки-матері, війну) [68, с. 102].

У процесі гендерної соціалізації велику роль відіграють дитячі іграшки. Наші дослідження засвідчили, що іграшки та ігри допомагають дівчаткам вправлятися в тих видах діяльності, які стосуються підготовки до материнства і ведення домашнього господарства, розвивають уміння спілкуватися й навички співпраці. У хлопчиків все інакше: іграшки та ігри спонукають їх до винахідництва, перетворення світу, допомагають розвинути навички, які пізніше ляжуть в основу просторових і математичних здібностей, заохочують незалежну, змагальну і лідерську поведінку.

У магазинах більшість іграшок призначені конкретно для хлопчиків або для дівчаток. Іграшки для дівчат видно відразу - вони пов'язані або з доглядом за собою (іграшкова косметика), або з турботою про дитину (ляльки), або з домашніми справами (іграшкові меблі, плити, посуд, побутова техніка). Іграшки для хлопчиків пов'язані з будівництвом (різні конструктори, кубики) або технікою (різні машинки) або з активною діяльністю (зброя, спортивний інвентар, м'ячі). Тобто іграшки розділялись за гендерною ознакою [34, с. 41].

З метою збагачення змісту ігор сімейної тематики ефективними виявляються такі сюжетні лінії, як «В сім'ї народилась дитина», «Приїзд бабусі», «Сім'я на дачі» та інші. В процесі таких ігор уточнюються уявлення дітей про особливості сімейного життя, про взаємодію поколінь, про дозвілля. В ігрових діях діти відтворюють поведінку, почуття, переживання своїх батьків так, як вони їх собі уявляють, відображають різні життєві ситуації. Діти грають в іграшки, допомагають батькам, читають історії з життя різних соціальних груп, слухають сімейні розмови та пасивно беруть участь у сімейних інцидентах. З такого повсякденного досвіду вони виносять уявлення про дії чоловіка й жінки в різних ситуаціях, про те, як чоловік і дружина мають ставитися один до одного.

Сутність рольових ігор полягає не в акторській майстерності. Сценки (ігри) допомагають учням поставити себе в конкретну ситуацію й відчути на собі не свої почуття, а почуття й установки людини, особливо іншої статі, в заданій ситуації. Корисно уявити себе в становищі людини, яка сильно відрізняється від тебе. Наприклад, якщо молода людина розігрує роль одного з батьків, вона може зрозуміти позицію й точку зору батьків [58, с. 182].

У дівчаток з перших років життя проявляється спрямованість грати роль матері і хазяйки у створюваній нею ляльковій сім'ї. Вона досить серйозно моделює і «програє» роль виховательки своїх майбутніх дітей. На жаль, її ігри в ляльки нерідко надто рано висміюються раціонально налаштованими батьками й дорослими, а часом й учителями школи, якщо їм про це стає відомо. І з цієї причини трапляється так, що дівчинка ще задовго до реального вступу в роль нареченої і матері припиняє гратися в дочки-матері, тим самим придушуючи в собі те, що є умовою розвитку жіночності.

Для сьогодення характерною є цікава ігрова метаморфоза - стара гра в «дочки-матері» трансформувалась у гру з лялькою Барбі. Маленька дівчинка вже не «баюкає» ляльку-пупса і не видумує з нею свої наївні історії. Барбі - це втілення цілого способу життя, за яким треба жити красиво й без проблем, орієнтуватися на те, що престижно і модно, та взяти від життя все можливе. Барбі не переживає, не конфліктує, не долає труднощі й не мріє про щось недосяжне. Граючи з Барбі, діти приходять «на все готове» [36, с. 74].

Ідеально організована гра збіднює фантазію. Умови гри - це ті ж «обмеження ступенів свободи», рамки, в які вписується ігровий світ. Барбі-астронавт і Барбі-модниця з ідеальним екіпіруванням - іграшки, призначення яких чітко визначене. Хоча, з другого боку, це теж непогано: Барбі дає змогу дівчаткам прилучитися до ролі красуні-принцеси. Дитина, яка не бавиться відповідними статі іграшками, майже неминуче зіткнеться з труднощами: можливі проблеми в спілкуванні із однолітками як своєї, так і протилежної статі; її самооцінка буде менш стійка та адекватна.

Потужним засобом, за допомогою якого суспільство відтворює гендер і соціальні стосунки, є система освіти. В освітніх закладах учні отримують різноманітні уроки гендерних відносин. Саме школі, на думку багатьох феміністських дослідниць, належить заслуга утвердження ідей про природну рольову обмеженість жінок, формування комплексів професійної неповноцінності та соціальної деривації дівчат.

Традиційна педагогіка акцентувала увагу на явних біологічних відмінностях між хлопчиками та дівчатками, що на практиці оберталось універсалізацією і закріпленням соціально сконструйованих відмінностей, серед яких домінував маскулінний стандарт патріархальної культури. А відтак виховання у школах не давало учням відчути гармонійну основу відмінностей між чоловіком і жінкою, особливо у психології статі. Розвиток жіночої суб'єктивності та ідентичності був витіснений у традиційний педагогіці на периферію, не враховувався в складанні навчальних планів, методик і програм [76, с. 81].

Нині статеворольова соціалізація дітей, у якій активну участь бере школа, здебільшого продовжує відтворювати патріархальні стереотипи взаємодії статей у суспільстві і приватній сферах. Ці стереотипи все частіше вступають у суперечність з реальними трансформаціями гендерних відносин у сучасному українському суспільстві, стають на заваді розкриття індивідуальностей, гендерного рівноправ'я статей, розвитку демократичних відносин. Не дивлячись на спроби виглядати «особистісно зорієнтованою», така педагогіка може бути тільки імперативною в своєму прагненні відпрацювати єдиний гендерний конструкт, підганяючи під нього всіх учнів. Така педагогіка позбавлена гендерного кругозору (чи гендерного виміру), нічого іншого запропонувати й не може.

Гендерна освіта як важливий компонент гендерної соціалізації особистості включає в себе: систематичне навчання, просвіту (тобто пропаганду й розповсюдження гендерних знань і гендерної культури), стимулювання гендерної самоосвіти. Гендерна освіта вирішує наступні завдання в загальному процесі соціалізації:

- ознайомлення дітей з інституційними цінностями, нормами і правилами міжстатевого спілкування (норми релігії, накази і розпорядження, літературні пасажі);

- формування адекватного розуміння дорослості: її змісту, істинних ознак, проявів і якостей;

- формування тілесної ідентичності, з якою тісно пов'язаний психосоматичний потенціал;

- розкриття особливостей жіночої і чоловічої психології, а також відмінностей поведінки представників різної статі

- формування у підлітків і молоді правильного уявлення про взаємини статей, засновані на системі загальнолюдських і національних моральних цінностей [59, с. 25-26].

Авторитет вчителя для першокласників не має меж і переважає авторитет батьків, старших братів і сестер, ровесників. Іронічне відношення батька до жінок взагалі і до вчительки не укриється від уваги дитини. Деколи це призводить до зниження від авторитету вчителя. Інфантильність дитини не можна підкреслювати, особливо у хлопчиків, оскільки цей неконструктивний шлях може призвести до не правильного формування статеворольової поведінки та гендерних установок.

Незважаючи на стрімкий розвиток гендерного напрямку в освіті, педагоги у своїй практичній діяльності майже не враховують специфіку й вікові зміни хлопчиків і дівчаток. Аналіз наукової літератури та психологічних досліджень засвідчив, що у більшості вчителів немає єдиного бачення змісту та підходів до дітей за статевими ознаками. Саме виховання з урахуванням статевої належності молодших школярів допоможе уникнути дисгармонійної рольової ідентифікації, статево-вікових криз [74, с. 4].

Міжособистісні контакти молодших школярів вже не ті, що у дошкільному віці, бо в них з'являється перший досвід емоційного забарвлення дружніх або ворожих стосунків. Психологи зазначають, що невпевненість у між статевих контактах дорослої людини започатковується у той час, коли інтенсивно набувається досвід природного одностатевого і між статевого спілкування. Саме у початковій школі діти роблять перші кроки у пізнанні моральних засад сексуальної поведінки. Допубертатний вік особливо важливий для свідомого наслідування привабливих моделей жіночої чи чоловічої поведінки, подальшої її статевої типізації. Переддень статевого дозрівання ніби готує дитину 7-10 років до нових якісних змін.

Однією з розповсюджених дидактичних помилок за умови існуючого спільного навчання учнів і учениць є установка на слухняність дівчинки, на те, щоб вона була малопомітною, мовчазною, не заважала. А хлопчик, зазвичай, може бути зовсім інший: галасливіший, рухливі ший, активніший, не орієнтований на образ «ідеального учня». Йому пишуть зауваження у щоденник, він приходить додому, де отримує «догану». Тому у хлопчиків частіше виникає неприязнь до школи, аніж у дівчаток [17, с. 105].

Виконання правильного режиму допомагає нормальному фізичному розвитку і закріплює у дитини умовно-рефлекторні навички, котрі в майбутньому складуть певні риси характеру. Те, що діти до 8-9 років є безстатевими, про що вже йшлось вище, є вірним лише з точки зору ендокринних і статевих залоз.

Діти цього віку або не усвідомлюють, або приховують свої статеві інтереси і їх прояви. Ця прихованість може значно посилюватись і підтримуватись дещо неуважним вихованням в дошкільному віці. Саме в цьому віці закладається фундамент характерологічних рис людини, в тому числі тих, що визначають в майбутньому статеву поведінку [44, с. 111].

Треба зазначити, що статеве виховання не повинно бути ізольованим від загального виховання. У школі лише в тісному взаємозв'язку, взаємодії і взаємозалежності всіх форм виховання можна досягнути гармонії у фізичному, психологічному і статевому розвитку людини.

Окрім явно вираженого навчального плану, у школі існує так званий прихований навчальний план, який часом зміцнює сексистські установки. Прихований навчальний план - це, по-перше, організація самого закладу, гендерні стосунки на роботі, гендерна стратифікація учительської професії. По-друге, сюди відносяться зміст предметів, а по-третє - стиль викладання. Ці три виміри невидимого навчального плану не просто відображають гендерні стереотипи, але й підтримують гендерну нерівність, віддаючи перевагу, чоловічому, домінантному й недооцінюючи жіноче і нетипове.

Важливим каналом трансляції у формування соціокультурних стереотипів, чинником гендерної просвіти є також зміст навчального матеріалу підручників і посібників. У своїй більшості шкільні підручники і книги для дітей написані традиційною мовою, яка змальовує хлопчиків і чоловіків як людей, здатних на великі звершення (підкорення стихій, перемога у війні, створення нового), а дівчаток і жінок - орієнтованих тільки на успіхи в «приватній сфері» сім'ї; при цьому традиційно «жіноча» діяльність зображується зазвичай зневажливо, а жінки представлені як подруги, дружини або помічниці, які сприяють успіхові чоловіків.

Разом з тим варто зазначити, що сьогодні спостерігається певний прогрес у збереженні гендерної рівності засобами навчальної літератури. Новітні підручники репрезентують розширене коло занять жінок з їх наближенням до чоловічих професій і навпаки [3, с. 254].

Чимало вчителів дотримуються точки зору, що школа має задавати різні напрямки розвиткові хлопчиків і дівчаток, а тому поділяють предмети на «чоловічі» й «жіночі» чи «переважно чоловічі» й «переважно жіночі». Вчителі, по суті, визнають домінування хлопчиків у природничо-наукових, точних дисциплінах, а дівчаткам заздалегідь відводять ролі дружин домогосподарок [56, с. 135].

По-різному ставляться вчителі й до оцінки академічних успіхів учнів та учениць: у хлопчиків їх більше пов'язують із здібностями, у дівчаток - з терпінням і посидючістю. По-різному пояснюють учителі успіхи і неуспіхи своїх підопічних: неуспіх дівчаток пояснюється відсутністю здібностей, а неуспіх хлопчиків - нестатком старанності, працелюбства, наполегливих зусиль з окремого предмету.

Така диференційована система навчання та виховання забезпечує підтримку духу змагань, наполегливості в досягненні мети в однієї статі та орієнтацію на пристосування, адаптування, невтручання в хід справ у іншої. Це породжує різне ставлення учнів до свого «Я». Як наслідок, хлопчики у процесі навчання мають очевидні переваги над дівчатками у можливості відкрити себе, ідентифікуватися з певними героями та оптимізуючи ми моделями гендерної поведінки, отримати психологічний простір для самоствердження [47, с. 33].

Отже, освітні заклади відображають гендерну стратифікацію суспільства і культури загалом, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Адже учні бачать на прикладі шкільного життя, що чоловіки - це начальство, а жінки - підлеглі, деякі предмети і дисципліни чітко ідентифікуються у школярів зі статтю викладача.

Отримані гендерні знання мають знайти заломлення в адекватній поведінці, а це вже сфера виховання. Гендерне виховання - процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Тому у сферу гендерного виховання входять не лише такі специфічні відносини між представниками чоловічої і жіночої статі, як подружні, але й будь-які інші: в суспільному житті, праці, відпочинку тощо.

Важко виховані діти обох статей засвоюють, як правило, лише зовнішню, переважно негативну сторону дорослості, а саме: брутальні манери й мову, уживання спиртних напоїв і наркотичних речовин, прилучення до азартних ігор, споглядально-розважальних форм дозвілля, безладного статевого життя. У період можливі помилки і серйозні відхилення у самовизначенні й самоствердженні, тимчасова втрата статево-рольових орієнтирів та цінностей [35, с. 108].

Підходи щодо зображення персонажів чоловічої та жіночої статі у живописі, художній літературі, на сторінках преси суттєво відрізняються; як і в минулому, описи професій чоловіків та жінок полярно диференціюються. Зокрема, чоловіки в них постають бізнесменами, космонавтами, водіями, вченими, а жінки переважно представляють професії, спрямовані на догляд за іншою людиною - домогосподарки, медсестри, вчительки, лікарки. У змісті художніх творів, на екранах телебачення чоловіки та хлопчики зображені особами, які створюють подію, здійснюють вчинок, нехай навіть і бешкетний. Водночас жінки та дівчатка тільки пожинають плоди діяльності сильної статі [41, с. 17].

Диференційований педагогічний вплив на формування гендерної поведінки школярів можливий, якщо педагог оволодів трьома уміннями: номінацією, ініціюванням відповідної поведінки, організацією поведінки дитини відповідно до її статі. Номінація служить для того, щоб педагог впливав на усвідомлення дитиною своєї статевої належності. Вона здійснюється через операції: звернення, позначення, вказівку: звернення - слово чи група слів, що називає особу певної статі, до якої звертаються: Дівчата! Хлопці! Позначення - наголос на присутності осіб тієї чи іншої статі: «Тут є чоловіки?». Вказівка служить для виділення характерних особливостей чоловіка чи жінки. Коли педагог використовує одну з даних операцій для реалізації номінації, він впливає на усвідомлення дитиною своєї статевої належності; учень починає усвідомлювати, що саме зараз і саме він є чоловіком чи жінкою, тобто виконує свою соціально-статеву роль людини.

Крім того, щоб дитина усвідомлювала свою статеву належність, вона має уявити образ статеворольової поведінки. В цьому педагогу допомагає вміння ініціювати поведінку школяра. Воно реалізується через наступні операції: приклад, авансування, художній образ [13, с. 114].

Поряд з номінацією й ініціюванням, важливим є професійне вміння організації поведінки, відповідної статі учня. Організація поведінки сприяє набуттю досвіду. Здійснюється шляхом прохання, ділового розпорядження, покладання повноважень, коригування дій. Прохання - звернення до суб'єкта певної статі з метою задоволення якоїсь потреби, бажання: «Дівчатка! Я гадаю, що це у вас вийде краще, допоможіть мені». Покладання повноважень - операція, за допомогою якої учитель обговорює права і обов'язки учнів як представників певної статі. Корекція - внесення поправок у поведінку дитини залежно від її статевої належності [64, с. 82].

Однак вирішення проблем гендерного виховання ускладнюється тим, що практично всі, з ким близько контактує дитина (вихователі дошкільного закладу, лікарі, вчителі), - жінки. Разом з тим поширення традиційних уявлень про гендерні ролі приводить до того, що в порівнянні з дівчатами хлопчики відчувають сильніший тиск з боку соціуму в напрямку формування статево-специфічної поведінки.

У поєднанні з браком рольових моделей такий тиск веде до того, що хлопчик вимушений будувати свою гендерну ідентичність переважно на негативі: не бути подібним на дівчат, не брати участі в жіночих видах діяльності тощо. При цьому в нашій країні дитина має відносно мало можливостей для власне маскулінних проявів (наприклад, агресивності, самостійності, рухливості тощо), оскільки дорослі ставляться до них, як до джерела неспокою. Тому стимулювання з боку дорослих теж є переважно негативним: не заохочення «чоловічих» проявів, а несхвалення «не чоловічих» («Не плач, ти ж хлопчик»). А це приводить до наростання у хлопців тривожності, яка часто проявляється в надмірних зусиллях бути маскулінним і в панічному страху робити щось жіноче [80, с. 362].

Особливу увагу необхідно звернути на організацію широкого досвіду нестатевої любові. З почуттям любові дитина знайома з перших днів свого життя. Вона любить маму, тата, бабусю, рідних. Дуже важливо зберегти в дитині це чисте, щире почуття, навчити її проявляти увагу, турботу, ніжність до близьких людей. Саме тому треба, щоб дитина росла в сім'ї, де панує дух любові, поваги, обопільної допомоги й розуміння: «Якщо, виростаючи, дитина не навчилась любити батька, братів, сестер, якщо в її характері виховані основи грубого егоїзму, дуже важко розраховувати, що вона здатна глибоко покохати вибрану нею жінку чи чоловіка», - писав А. Макаренко. І далі: «Сили «любовної» любові можуть бути знайдені тільки в досвіді нестатевої людської симпатії» [45, с. 158].

У вихованні досвіду нестатевої любові важливе значення варто приділити культивуванню в дітей соціальних видів любові: любов до рідного дому, до рідних і близьких, праці, мистецтва, природи, тварин. Навчити любити - значить навчити завжди захоплюватись прекрасним, значить навчити творити добро, приносити близьким радість.

У шкільному житті часто зустрічається протиріччя, коли сам педагог забуває про свою гендерну роль, але, разом з тим, вимагає від учня виконання ролі представника своєї статі. Наприклад, часто можна спостерігати таку картину: вчителька разом з дітьми їде в тролейбусі. Розсадивши дітей на вільні місця, сама стоїть. Коли хлопчик наважується запропонувати їй місце, то у відповідь чує «Ні, дякую, я постою». Педагог, забуваючи про свою статеву належність, не дає можливості проявити себе хлопчику як чоловікові. Педагог не має забувати про те, що, насамперед, він сам є яскравим прикладом у виконанні тих ролей, які виконує на даний момент. Тому вчителеві необхідно пам'ятати самому і допомогти дитині в оволодінні змістом соціально-статевої ролі людини [51, с. 303].

Гендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх традиційних засобів педагогічного впливу. Це такі:

- своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей чи підлітків, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дитини, що ґрунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що - відхиленням від норми;

- приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі. Дорослі не повинні доводити до дітей свої конфлікти, не варто з'ясовувати в їх присутності свої стосунки і т. п. Приклади можуть бути взяті також з творів художньої літератури, кіно тощо [14, с. 79-80].

Гендерне виховання пов'язане з моральним, фізичним, естетичним, розумовим і трудовим [9, с. 124-125]. Наприклад, у процесі трудового виховання створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі має свою специфіку, яка пов'язана з фізіологічними особливостями та історичним аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв'язок гендерного виховання з фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури підбирають такі вправи, які розвивають різні фізичні якості і формують певне ставлення до стилю поведінки (фігура, постава, хода, динаміка рухів).

Гендерне виховання пов'язане з естетичним, наприклад, в організації дозвілля, де враховуються надання переваги дітьми, залежно від статевих відмінностей. Зв'язок гендерного виховання з моральним виявляється в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль, роллю в суспільстві людей різної статі, орієнтації дітей на майбутню соціальну функцію [52, с. 157].

На основі вивчення й узагальнення теоретичних даних з проблеми конкретизовано зміст поняття «гендерне виховання дітей молодшого шкільного віку» як цілеспрямований, організований, систематизований процес впливу на свідомість, поведінку, почуття вихованців для формування в них егалітарних цінностей, поваги до особистості незалежно від статі, протистояння гендерним стереотипам, розвитку здібностей до самореалізації кожного, оволодіння навичками партнерства та взаємозамінності.

Необхідно зазначити, що специфіка гендерного виховання учнів початкової школи полягає у звільненні від впливу статево-рольових стереотипів; відмові від культурного андроцентризму, протиставлення за ознакою статі в школі, родині та інших провідних інститутах соціалізації; формуванні практики взаємовідносин статей на засадах гендерного паритету; самовизначенні, самовдосконаленні і самореалізації кожної особистості.

Висновки до першого розділу

У сучасній науковій думці та суспільстві значна увага приділяється висвітленню такого поняття, як «гендер». Розвиток гендерного підходу у вивченні явищ і процесів суспільного життя передбачає необхідність визнання того, що відмінності в поведінці чоловіків та жінок визначаються не стільки їхніми фізіологічними особливостями, скільки механізмами тривалої соціалізації, виховання та уявленнями про сутність чоловічого й жіночого, що складаються в кожній культурі.

На підставі аналізу філософської, культурологічної, психолого-педагогічної літератури розкрито сутнісні характеристики гендерного виховання молодших школярів та його специфіку, розглянуто гендерний аспект відносин між чоловіками та жінками, що складаються у всіх сферах життєдіяльності суспільства. У сучасній педагогічній науці термін «гендер» синтезує біологічні, соціальні й індивідуальні маскулінні та фемінінні особливості учнів і їх взаємостосунки.

Гендерне виховання молодших школярів - процес гендерної орієнтації, ідентифікації, спрямований на розвиток моральної культури в сфері міжстатевих взаємовідносин у полікультурному середовищі; формування в учнів початкових класів поваги до особистості, незалежно від соціальних ролей, поведінки, ментальних та емоційних характеристик чоловіків і жінок.

Гендерний підхід в освіті передбачає досягнення гендерної рівності шляхом: відмови від асиметрії бінарного типу («слабка, залежна дівчинка; сильний, рішучий хлопчик»); виховання загально розвиненої особистості, вільної від дискримінаційних поглядів; створення рівноправних умов для соціалізації дівчаток і хлопчиків; заохочення видів діяльностей, що відповідають уподобанням особистості; позбавлення статево-рольових настанов та стереотипів; утвердження рівних умов для самореалізації і самовдосконалення кожного учня, учениці; врахування індивідуальних психофізіологічних особливостей кожної дитини.

Розділ 2. Характеристика сформованості гендерної вихованості молодших школярів

2.1 Критерії, показники і рівні гендерної вихованості молодшого школяра

Аналіз принципів гендерного виховання і теоретичний аналіз наукової літератури дозволив сформулювати основні категорії дослідження.

Поняття «гендерне виховання» розглядаємо як неперервний навчально-виховний процес, що не має завершених часових меж, а поступово переходить з однієї стадії в іншу, спрямовується на усвідомлення учнями власної гендерної ролі, пом'якшення гендерних стереотипів, усвідомлення цінності кожної статі, взаємодії на засадах гендерної рівності. Гендерне виховання як процес передбачає досягнення певного стану сформованості особистісних характеристик учнів, який називаємо гендерною вихованістю.

Під гендерною вихованістю розуміємо засвоєння учнями знань, цінностей і понять, а також осмислення, оцінку та формування власного ставлення до міжстатевої взаємодії, гендерної культури суспільства, усвідомлення гендерних стереотипів, що забезпечує розвиток навичок взаємодії на засадах гендерної рівності. З огляду на це поняття «гендерна вихованість» є показником індивідуальності учня, що характеризує його поведінку, дії у різноманітних ситуаціях в сім'ї, школі, суспільстві, в умінні здійснювати адекватну оцінку і самооцінку результатів власної діяльності, що спрямована на реалізацію рівних можливостей, незалежно від статі.

У процесі експериментальної роботи нами були визначені критерії гендерної вихованості учнів. Під критеріями розуміють рівень ціннісно-смислового розвитку та організації особистості, ознаку, на основі якої відбувається оцінка, судження. Наприклад, «критерій Ї засіб для судження, ознака, на основі якої робиться оцінка, визначення або класифікація чого-небудь», «ознака, за якою одне рішення обирається з багатьох можливих».

Дослідження дало змогу уточнити три компоненти гендерної вихованості молодших школярів: когнітивний, емоційно-ціннісний і поведінковий, визначити відповідні їм рівні (високий, середній, низький,) та з'ясувати їх показники: знання про гендерні взірці поведінки; наявність умінь і навичок паритетної взаємодії статей; уміння діяти в ситуаціях вибору з відходом від гендерних стереотипів; знання про гендерні ролі дорослих; прагнення до саморозвитку, самовдосконалення.

Когнітивний компонент включає усвідомлення дітьми себе як представника/представниці певної статі, розуміння того, що зміст гендерних ролей людей більший, ніж «суто чоловічі» чи «суто жіночі». Завдяки цьому компоненту учні знайомляться з необхідною інформацією, засвоюють і поглиблюють її, перетворюють із зовнішньої у внутрішню.

Емоційно-ціннісний компонент гендерної вихованості молодших школярів реалізується через формування позитивного ставлення до власної статі й поваги до іншої; усвідомлення рівних можливостей для осіб обох статей; спрямованість на загальнолюдські цінності; партнерські взаємини; реакцію дитини та її ставлення до рольових проявів дорослих. Він містить інформацію щодо усвідомлення «переваг і недоліків статей», які пов'язані з потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями особистості.

Поведінковий компонент відображає характер поведінки дітей, що збігається з взірцем егалітарної взаємодії та відповідає принципу гендерної рівності, відсутність/наявність у поведінці проявів зневаги до представників протилежної статі. Він демонструє результат засвоєння репертуару поведінки і реалізації гендерних ролей.

Якщо розглядати компоненти як критерії рівнів її сформованості, то можна виділити три основних рівні Ї достатній, середній, низький. Ми усвідомлюємо, що в реальному житті діапазон рівнів та індивідуальних відмінностей гендерної вихованості набагато ширший, але диференціація саме за цими рівнями дозволяє врахувати основні відмінності та будувати стратегії поведінки щодо цих трьох груп учнів на основі особистісно зорієнтованого підходу. Виділення показників критеріїв гендерної вихованості дозволяє показати взаємозв'язок між рівнями гендерної вихованості та її компонентами, що представлено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Критерії та показники рівнів гендерної вихованості молодших школярів

Рівень гендерної вихова-ності	Критерії гендерної вихованості
	когнітивний	емоційно-ціннісний	поведінковий
Високий	Ґрунтовна обізнаність із правилами міжстатевої взаємодії, чіткі уявлення про ґендерні стереотипи, власну гендерну роль у суспільстві, сім'ї, при виборі професії	Учні виявляють повагу до іншої статі, не принижуючи власну, мають позитивне ставлення до самих себе і до оточуючих, незалежно від статевої належності; орієнтовані на створення партнерських стосунків у майбутній сім'ї	Учням притаманні самоорганізація і саморегуляція поведінки, толерантність, прагнення до реалізації власних здібностей, включення в нетипові для статі види діяльності. У стосунках з іншою статтю виявляють повагу, тактовність, їх поведінка орієнтована на загальнолюдські цінності, а не на статевотипізовані якості
Середній	Недостатня обізнаність із правилами міжстатевої взаємодії. Недостатньо чіткі уявлення про ґендерні стереотипи, власну ґендерну роль у суспільстві, сім'ї, при виборі професії ...

Подобные документы

• Моральне виховання молодших школярів у процесі навчання

  Поняття та завдання морального виховання молодших школярів. Методи і прийоми виховання моральних цінностей у початкові школі. Показники та рівні моральної вихованості особистості молодшого школяра. Перевірка та оцінка ефективності педагогічних умов.
  
  курсовая работа [50,7 K], добавлен 16.03.2017
  

• Етико-правове виховання молодших школярів

  Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів, його сутність і завдання. Шляхи, умови та засоби формування правової поведінки учнів молодшого шкільного віку. Розробка експериментальної методики правового виховання молодших школярів.
  
  дипломная работа [90,4 K], добавлен 07.08.2009
  

• Патріотичне виховання молодших школярів на уроках трудового навчання

  Психолого-педагогічні умови, вікові особливості та закономірності патріотичного виховання у молодшому шкільному віці. Критерії та рівні розвитку патріотичних якостей особистості молодших школярів засобами трудового навчання, обґрунтування їх необхідності.
  
  дипломная работа [185,5 K], добавлен 20.10.2009
  

• Естетичне виховання молодших школярів

  Визначення вікових та індивідуальних особливостей молодших школярів. Розгляд перебігу естетичного виховання школярів у навчально-виховному процесі; розкриття природи мистецтва, виявлення творчих аспектів. Ознайомлення із поняттям та сутністю естетики.
  
  курсовая работа [52,8 K], добавлен 11.08.2014
  

• Особливості спільної діяльності школи і сім'ї у вихованні особистості молодшого школяра

  Соціальне, сімейне і шкільне виховання. Педагогічний аналіз проблеми співпраці школи і сім’ї. Співпраця педагогів та батьків в оптимізації виховання сучасних молодших школярів. Форми родинно-шкільної співпраці у вихованні сучасних молодших школярів.
  
  курсовая работа [90,0 K], добавлен 21.01.2015
  

• Педагогічні основи використання загадок як засобу розумового виховання молодших школярів

  Сутність, класифікація та особливості структури загадок, оцінка їх значення в педагогічному процесі, можливостей у розумовому розвитку молодших школярів. Розробка методики опрацювання загадок на уроках і в позаурочній роботі, її практична ефективність.
  
  дипломная работа [120,8 K], добавлен 21.10.2009
  

• Екологічне виховання молодших школярів засобами народних традицій

  Сутність і педагогічні засоби екологічного виховання. Екологічне навчання молодших школярів із застосуванням календаря. Вивчення народних природознавчих традицій. Принципи екологічного виховання за В.О. Сухомлинським, їх використання у сучасній школі.
  
  курсовая работа [87,5 K], добавлен 02.01.2014
  

• Психолого-педагогічні умови інтелектуального розвитку молодших школярів

  Поняття та особливості інтелектуального розвитку молодшого школяра, його основні етапи. Методи психодіагностики інтелекту в молодому шкільному віці, врахування індивідуальних особливостей школярів у процесі діагностики. Розробка методичних рекомендацій.
  
  дипломная работа [73,0 K], добавлен 13.11.2009
  

• Виховання молодших школярів на засадах християнської моралі

  Проблема морального виховання у психолого-педагогічній літературі. Виховання школярів на засадах християнської моралі як частина морального виховання, його проблема і сутність. Християнська етика - чинник виховання моральних рис молодших школярів.
  
  курсовая работа [55,1 K], добавлен 07.08.2009
  

• Музичне виховання молодших школярів засобами мультимедійних технологій

  Теоретичні основи розгляду проблеми музичного виховання молодших школярів, вікові особливості музичного розвитку дітей молодшого шкільного віку. Методика проведення уроку музики з використанням мультимедійного посібника, аналіз результатів дослідження.
  
  дипломная работа [141,4 K], добавлен 24.09.2009
  

• Естетичне виховання молодших школярів в процесі навчання

  Поняття "процес навчання", "виховання", "естетичне виховання". Зміст, шляхи, форми та засоби естетичного виховання. Естетичне виховання молодших школярів у Павлиській школі В.О.Сухомлинського. Уроки з музики, образотворчого мистецтва та праці.
  
  курсовая работа [235,5 K], добавлен 07.05.2008
  

• Особливості форм і методів навчання молодших школярів з урахуванням психічного розвитку дитини

  Особливості навчальної діяльності молодших школярів. Спільна навчальна робота молодших школярів як чинник їх розумового та соціального розвитку. Темперамент в індивідуальному стилі діяльності молодшого школяра. Розвиток пізнавальних інтересів дітей.
  
  курсовая работа [48,8 K], добавлен 16.06.2010
  

• Зміст правового виховання молодших школярів

  Бесіда як ефективний метод правового виховання молодших школярів. Формування правових уявлень і навичок правомірної поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. Педагогічно сконструйовані ситуації - підготовка учнів до реальних ускладнень у житті.
  
  реферат [37,3 K], добавлен 27.09.2009
  

• Статеве виховання молодших школярів

  Дослідження навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи та статевого виховання учнів молодшого шкільного віку у ході навчальної діяльності. Розробка виховного заходу на тему "Формування статево-рольової диференціації молодших школярів".
  
  курсовая работа [98,6 K], добавлен 15.06.2010
  

• Особливості методики корекції порушення постави молодших школярів засобами фізичних вправ

  Фізичне виховання школярів молодших класів з порушенням постави. Комплексне застосування засобів корекції постави у системі фізичного виховання школярів молодших класів. Форми фізичного виховання у поєднанні з масажем для корекції порушень постави.
  
  дипломная работа [274,6 K], добавлен 12.11.2009
  

• Патріотичне виховання молодших школярів в умовах полікультурного суспільства

  Патріотичне виховання підростаючого покоління: історіографія проблеми. Психолого-педагогічні особливості патріотичного виховання учнів у сучасній початковій школі. Система формування особистості молодшого школяра у полікультурному виховному просторі.
  
  дипломная работа [785,3 K], добавлен 02.08.2012
  

• Самостійна робота як засіб активізації пізнавальної діяльності молодших школярів

  Активність і самостійність школяра в навчальній роботі як наукова проблема. Педагогічні умови використання самостійної роботи учнів у навчальному процесі. Психолого-педагогічні особливості молодших школярів і забезпечення їх творчої учбової діяльності.
  
  магистерская работа [310,6 K], добавлен 23.11.2009
  

• Еколого-патріотичне виховання молодших школярів

  Сутність, значення і зміст еколого-патріотичного виховання в початковій школі. Основні принципи еколого-патріотичного виховання молодших школярів. Використання еколого-патріотичних понять і уявлень при вивченні курсу природознавства в початковій школі.
  
  курсовая работа [36,1 K], добавлен 26.10.2014
  

• Індивідуальний підхід до навчання молодших школярів

  Особливості розробки загальних положень і рекомендацій у врахуванні індивідуальних особливостей учнів. Поняття індивідуалізації навчання, основна мета. Етапи організації індивідуального підходу до навчання молодших школярів, побудова системи виховання.
  
  курсовая работа [97,0 K], добавлен 02.08.2012
  

• Бесіда, як форма організації позакласної виховної роботи з молодшими школярами

  Аналіз психолого-педагогічної літератури. Дослідження про особливості виховання молодших школярів. Дослідно експериментальна робота щодо особливостей виховання молодших школярів. Діалог з дітьми та заключне слово педагога. Музика в житті Т.Г. Шевченка.
  
  курсовая работа [44,3 K], добавлен 22.09.2008
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам