У дівчат виявляється в спрямованості на фемінінність, у хлопців -- на маскулінність. Існує ситуативне ставлення до оточення, залежно від статевої належності, немає чітких уявлень щодо стосунків у майбутній родині та розподілу сімейних обов'язків

Поведінка відзначається вибірковістю, ситуативністю, орієнтована на дотримання статевотипізованих якостей. Учні байдуже ставляться до налагодження взаємовідносин з іншою статтю, недостатньо вміють взаємодіяти на засадах взаємоповаги, взаєморозуміння, взаємозамінності

Низький

Поверхові, обмежені знання про міжстатеві та внутрішньостатеві відносини у сім'ї, школі, суспільстві, відсутній інтерес до соціально-психологічних аспектів статі

Учні виявляють неповагу до представників іншої статі, принижують їх, заперечують рівні можливості статей; існує орієнтація на домінаторний тип стосунків у майбутній сім'ї

Поведінка характеризується негативним досвідом взаємодії, відсутня її саморегуляція. Вияв таких якостей, як повага до іншої статі, позитивне ставлення до власної, має помірно стійкий характер і поширюється лише на окремих представників іншої статі, які є для них авторитетом

Когнітивний компонент включає формування статевої самосвідомості учнів і спрямований на формування уявлень про:

-- себе як представника певної статі;

-- зміст гендерних ролей;

-- зміст, ролі, функції гендерних стереотипів;

-- те, що зміст сучасних гендерних ролей ширший, ніж той, що випливає з біологічних відмінностей;

-- чоловіки і жінки мають незначні психологічні відмінності, до того ж внутрішньостатеві відмінності переважають міжстатеві. Завдяки цьому компонентові відповідна інформація розпізнається, засвоюється і поглиблюється, переходить із зовнішнього плану у внутрішньоособистий.

Емоційно-ціннісний компонент містить усвідомлення «переваг та недоліків» статі, ціннісних орієнтацій, потреб та мотивів, пов'язаних з моральним розвитком особистості, до якого входять:

-- усвідомлення цінності і позитивне ставлення до власної статі та повагу до іншої;

-- повагу до іншої точки зору;

-- усвідомлення рівних можливостей для осіб різної статі;

-- акцент на загальнолюдські цінності;

-- орієнтацію на партнерські взаємини та егалітарний шлюб;

-- осмислення, як слова, вчинки сприймає людина, як реагує на них.

Поведінковий компонент включає засвоєння моделей гендерних ролей і реалізацію їх у житті, що знаходить вираження у:

-- спільній діяльності на засадах гендерної рівності, взаємоповаги, взаємозамінності;

-- включенні в нетипові для статі види діяльності;

-- відсутності в поведінці проявів неповаги до іншої статі;

-- адекватному міжстатевому спілкуванні.

Вивчення факторів гендерного виховання та педагогічних умов їх ефективності допомогли виділити рівні сформованості гендерної вихованості в учнів молодшого шкільного віку: достатній, середній, низький.

Учні високого рівня сформованості гендерної вихованості характеризуються обізнаністю із правилами міжстатевої взаємодії і постійно користуються ними, виявляють повагу до представників іншої статі, не принижуючи власну. Їм властиві позитивне ставлення до самих себе, до оточуючих, незалежно від статевої належності, вони чітко орієнтовані на створення партнерських стосунків у майбутній сім'ї, у них розвинута самоповага, відсутність орієнтації на певні види діяльності за ознакою статі. Учням притаманні самоорганізація і саморегуляція поведінки, толерантність, прагнення до реалізації власних здібностей.

Учні середнього рівня характеризуються недостатньою обізнаністю з із правилами міжстатевої взаємодії. У реальному житті міжстатева та внутрішньостатева поведінка визначається вибірковістю та ситуативністю. Вияв таких якостей, як повага до іншої статі, позитивне ставлення до власної має помірно стійкий характер і поширюється лише на окремих представників кожної статі, які з різних причин є для них авторитетом. За певних обставин діють нестереотипно. Емоційний компонент у дівчаток виявляється у фемінінності, у хлопчиків Ї у маскулінності. Учні допомагають батькам, проте не мають чіткої орієнтації на стосунки в родині та розподіл ролей.

Учні низького рівня характеризуються поверховими, дуже обмеженими знаннями про міжстатеві та внутрішньостатеві взаємини у сім'ї, школі, суспільстві. Вони не прагнуть до самореалізації, не вичленовують істотних ознак і проявів гендерних стереотипів. Діти байдуже ставляться до налагодження стосунків з іншою статтю, не задумуються над питаннями створення майбутньої сім'ї та взаємовідносин у ній. Їхня поведінка характеризується негативним досвідом взаємин. Не вміють взаємодіяти на засадах взаємоповаги, взаємозамінності, байдужі до внутрішнього світу іншої людини, в них відсутня саморегуляція поведінки.

2.2 Аналіз стану гендерної вихованості учнів початкових класів

В експериментальному дослідженні брали участь 56 учнів 4-х класів (29 дівчаток та 27 хлопчиків). До експериментальної групи, яка налічувала 28 школярів належали учні 4-А класу, серед них 16 дівчаток і 13 хлопчиків. В експериментальному класі виховний процес був організований з урахуванням визначених умов і розробленої методики гендерного виховання. У контрольному класі (4-Б клас: 15 дівчаток і 14 хлопчиків) робота проводилася за типовим шкільним планом навчально-виховної роботи.

Педагогічний експеримент як метод дослідження, який здійснюється на базі загальноосвітньої школи, використано з метою перевірки організаційно-педагогічних умов гендерного виховання молодших школярів. Проведення теоретичного етапу дослідження і дані констатувального експерименту дали змогу визначити такі етапи гендерного виховання.

Перший етап передбачав усвідомлення необхідності застосування гендерного підходу до всіх ланок навчально-виховного процесу. На цьому етапі основне завдання полягало в тому, щоб забезпечити усвідомлення всіма суб'єктами педагогічного процесу, що:

· зміни, які відбулися в соціально-економічному розвитку держави, в розподілі праці в межах суспільства та сім'ї, повинні знайти відображення у шкільному вихованні через використання гендерного підходу;

· умови, створені на рівні освіти в цілому і в конкретній школі зокрема, сприятимуть самореалізації кожного учня, розвитку його задатків і здібностей, майбутній професійній визначеності та громадській позиції;

· поєднання гендерного і особистісно зорієнтованого підходів є першим кроком до побудови демократичного суспільства;

· гендерний підхід, як міждисциплінарний, дозволяє по-новому розглянути існуючі проблеми;

· збільшення кількості текстів з гендерної проблематики, текстів для педагогів, написаних науково-популярною мовою, перекладів полегшить засвоєння гендерної проблематики.

Другий етап експериментальної роботи передбачав розробку змістових аспектів гендеру та їх включення до всіх ланок навчально-виховного процесу. На цьому етапі було реалізовано такі завдання:

· забезпечено позитивне ставлення вчителів до учнів як самобутніх особистостей, а не «гвинтиків» навчально-виховного процесу, які повинні стати людьми, а не лише носіями знань;

· здійснено елементарну просвіту батьків з питань гендеру.

Третій етап передбачав здійснення гендерного виховання учнів за допомогою реалізації педагогічних умов:

· використано інтерактивні методи виховної роботи, в основі яких лежать принципи гендерної педагогіки та гендерного виховання;

· акцентовано увагу учнів на гендерну культуру українського народу;

· залучено учнів до суспільно-корисної праці через використання типових і нетипових для статей видів діяльності;

· здійснено спробу узгодити впливи сім'ї, школи, засобів масової культури як факторів гендерного виховання.

Метою експериментальної роботи була перевірка ефективності педагогічних умов гендерного виховання, яка містила такі аспекти:

· педагогічний, що розглядає цілеспрямований вплив на гендерне виховання сім'ї, школи, громадськості, засобів культури у їх взаємозв'язку;

· психологічний, що полягає у готовності вчительського та учнівського колективів до педагогічної взаємодії на засадах особистісно зорієнтованого підходу, до зміни міжособистісних стосунків, усвідомлення цінності власної особистості та поваги до іншої;

· соціальний, що визначався застосуванням принципів гендерного підходу до організації виховного процесу, створенням середовища, де учні взаємодіють відповідно до принципів гендерного виховання.

Рівень гендерної вихованості дітей було виявлено за допомогою таких методик: проективна методика (додаток А), асоціативна методика (додаток Б), методика інтерпретація, методика “Хто Я” (додаток В), методика “Східці” (додаток Д), методика інтерпретація (додаток Е), методика “Особистісний диференціал” (додаток Ж), а також рольові ігри та вправи, що допоможуть батькам (вихователям, вчителям) пізнати дітей, їхнє ставлення до самих себе як представників чоловічої або жіночої статі (додаток З).

За сукупними результатами проведеного констатувального експерименту, на якому використано зазначені вище методики, встановлено, що низький рівень гендерної вихованості властивий 54,7%, середній - 34,7%, високий - 10,6% учнів початкової школи.

На таблиці 2.1. відображено результати констатувального експерименту. Переважання низького рівня когнітивної, емоційно-ціннісної та поведінкової складових свідчить про необхідність здійснення виховної роботи.

Таблиця 2.1

Таблиця 2.1. Сукупні результати діагностики гендерної вихованості молодших школярів у контрольній та експериментальній групах, у %

Показники	Рівні
	Високий	Середній	Низький
	КГ	ЕГ	КГ	ЕГ	КГ	ЕГ
Когнітивний	13	14	38	40	58	59
Емоційно-ціннісний	9	8	38	37	52	54
Поведінковий	8	8	26	25	52	49
Середній показник	10,6	10,7	34,7	34,8	54,7	54,5

Аналіз результатів свідчить, що молодшого шкільного віку приділяють недостатню увагу поведінковому аспекту в міжстатевій взаємодії. В них недостатньо практичних навичок спілкування та співпраці з протилежною статтю, тоді як рівень знань стосовно статевої сфери в цілому вони оцінюють доволі високо.

Узагальнення результатів констатувального експерименту, зокрема критеріїв та рівнів гендерної вихованості, поданих у таблиці 2.2, свідчить, що більшість учнів знаходяться на середньому та низькому рівнях гендерної вихованості (відповідно 34% і 54%), що не може задовольняти з точки зору вимог до гендерного виховання та формування особистості в цілому. Такий висновок поставив перед завданням визначити педагогічні умови підвищення ефективності гендерного виховання у молодшому шкільному віці та впровадити їх у практику.

Висновки до другого розділу

У процесі експериментальної роботи визначено критерії гендерної вихованості учнів. Під критеріями розуміють рівень ціннісно-смислового розвитку та організації особистості, ознаку, на основі якої відбувається оцінка, судження. Дослідження дало змогу уточнити також компоненти гендерної вихованості молодших школярів: когнітивний, емоційно-ціннісний і поведінковий, визначити відповідні їм рівні (низький, середній, високий) та з'ясувати їх показники: знання про гендерні взірці поведінки; наявність умінь і навичок паритетної взаємодії статей; уміння діяти в ситуаціях вибору з відходом від гендерних стереотипів; знання про гендерні ролі дорослих; прагнення до саморозвитку, самовдосконалення.

Якщо розглядати компоненти як критерії рівнів її сформованості, то можна виділити три основних рівні Ї достатній, середній, низький. Ми усвідомлюємо, що в реальному житті діапазон рівнів та індивідуальних відмінностей гендерної вихованості набагато ширший, але диференціація саме за цими рівнями дозволяє врахувати основні відмінності та будувати стратегії поведінки щодо цих груп учнів на основі особистісно орієнтованого підходу. Виділення показників критеріїв гендерної вихованості дозволяє показати взаємозв'язок між рівнями останньої та її компонентами.

Узагальнення результатів констатувального експерименту, зокрема критеріїв та рівнів гендерної вихованості, свідчить, що більшість учнів знаходяться на середньому та низькому рівнях гендерної вихованості (відповідно 34% і 54 %), що не може задовольняти з точки зору вимог до гендерного виховання та формування особистості в цілому. Такий висновок поставив перед завданням визначити педагогічні умови підвищення ефективності гендерного виховання у молодшому шкільному віці та впровадити їх у практику.

Розділ 3. Дослідно-експериментальна робота

3.1 Методика експериментального дослідження

З метою гендерного виховання молодших школярів в навчально-виховний процес Вороняцької ЗОШ І-ІІІ ступенів Золочівського району Львівської області розроблено та апробовано експериментальну методику, спрямовану на формування гендерних уявлень дітей. Актуальність методики випливає з її спрямованості на гендерне виховання особистості, що передбачає досягнення певного стану сформованості особистісних характеристик дітей - гендерної вихованості. Під гендерною вихованістю розуміємо результат засвоєння егалітарних цінностей, повагу до особистості незалежно від статі, протидії гендерним стереотипам, розвитку здібностей до самореалізації кожного, оволодіння навичками партнерства та взаємозамінності.

До завдань експериментального дослідження, спрямованих на гендерне виховання дітей молодшого шкільного віку, відносилися такі:

- допомога в пізнанні дитиною самої себе, в усвідомленні власного типу «Я» хлопчика/дівчинки;

- розвиток здатності і формування готовності встановлювати щирі, шанобливі, партнерські відносини з дорослими, однолітками;

- розвиток комунікативних умінь, навичок щодо реалізації різноманітного статевого репертуару в ігрових ситуаціях і реальній життєдіяльності початкової школи;

- формування уявлень про правила поведінки з незнайомими людьми і навичок особистої безпеки.

Здійснений гендерний аналіз чинних підручників початкової школи показав, що майже кожний навчальний предмет обтяжений настановами щодо статей, тексти підручників містять статево-рольові стереотипи. Характерними ознаками стереотипів на сторінках підручників є: сексизм (дискримінаційні прояви за ознакою статі), асиметрія (протиставлення чоловічого жіночому), андроцентризм мови (домінування значення і внеску чоловіків в історію і культуру суспільства), що підтверджено розробками українських та зарубіжних дослідників. Проведений гендерний аналіз планів виховної роботи вчителів початкової школи показав, що вони сприяють формуванню взаємостосунків хлопчиків і дівчаток на зразках статево-рольових настанов суспільства.

Реалізація педагогічного експерименту передбачала врахування феномену поглиблення психологічних відмінностей, статевої диференціації в поведінці хлопчиків і дівчаток (в іграх, навчанні, творчих видах діяльності), тому навчально-виховний процес у початкових класах був пов'язаний з систематичною роботою над такими напрямками гендерного виховання:

-- поглибленням розуміння дітьми етичних, естетичних критеріїв краси людського тіла, міжстатевих взаємин;

-- накопиченням досвіду співпраці з однолітками та дорослими у школі й поза її межами;

-- розширенням уявлень про роль чоловіка й жінки в народженні дитини та виконанні батьківських ролей;

-- розумінням значення дружби, кохання у створенні сім'ї;

-- умінням відрізняти прояви нормативної статевої поведінки (жести, рухи, дотики, слова) від поведінки, пов'язаної з відхиленнями від норми;

-- умінням знаходити вихід із ситуації, коли хлопчики та дівчатка стають об'єктом сексуальної агресії з боку однолітків або дорослих;

-- розширенням знань про фізіологію організму людини, здоровий спосіб життя, рід і родину як основу життя суспільства.

У процесі експериментального дослідження реалізувалися такі педагогічні функції вчителя: прогностична, діагностична, організаторська, комунікативна, охоронно-захисна та попереджувально-профілактична. Найважливіше значення мала виховна функція, яка розв'язувала завдання повноцінного використання у виховному процесі засобів і можливостей суспільства, мікросередовища і самої особистості як активного суб'єкта виховного процесу. Реалізація виховної функції передбачала не лише володіння методикою та технологією впровадження гендерного виховання, але й потребувала відповідного рівня особистої гендерної культури педагога.

Прогностична функція в умовах гендеру передбачала прогнозування результатів процесу гендерного виховання, враховуючи різноманітні фактори: зв'язок сім'ї, школи й громадськості у сфері поширення гендерних знань, проведення просвітницьких заходів на гендерну тематику.

Діагностична функція встановлювала важливість гендерних проблем для вихованця; вплив соціального середовища на формування гендерних знань; рівень сформованості гендерної культури молодших школярів; діагностує стан політики гендерної інтеграції в суспільстві.

Організаторська функція, наповнена гендерним змістом, передбачала організацію дозвілля молодших школярів з урахуванням гендерної складової; зміцнення соціальних зв'язків і залучення їх для здійснення ефективного процесу гендерного виховання.

Комунікативна функція передбачала встановлення контактів з особами, які потребують допомоги, підтримки, залучення до виховного процесу різних інститутів суспільства. Вчені довели, що дорослі, спілкуючись із дітьми, зважають на стать дитини: у розмові з дівчинкою застосовують ніжний, ласкавий, заспокійливий тон, а з хлопчиком - нижчий за тембром, бадьорий, такий, що заохочує до активності [3, с.28].

Охоронно-захисна функція передбачала забезпечення дотримання норм охорони і захисту прав дітей, представництво їх інтересів у різних інстанціях [12, с.57]. Враховуючи гендерний аспект при реалізації цієї функції, гостро постає проблема насильства над дітьми. Головне завдання при цьому - формування гуманних відносин, які виражаються у безкорисливій моральній допомозі всім, хто в цьому має потребу, в повазі іншої людини, в чуйності, емоційності, в дбайливому ставленні до особистості школяра.

Попереджувально-профілактична функція мала на меті запобігти соціальній дезадаптації й гендерно-рольовій дисгармонії, що проявляються у вигляді гендерно-рольових конфліктів або гендерно-рольової недостатності.

Дотримуючись цих функцій, педагог у процесі гендерного виховання молодших школярів виконував ролі наставника, посередника, координатора і при реалізації кожної ролі застосовував визначені механізми вирішення проблем різних груп дітей.

Важливе місце у виховній діяльності педагога займала його співпраця з батьками та вчителями вихованців. Ця робота проводилася протягом усього навчального року. Особливе місце при цьому займала співпраця з сім'єю. Робота з батьками здійснювалася у двох напрямах: з колективом батьків та індивідуально. Її мета - ознайомити родини вихованців із програмою гендерного виховання, переконати батьків у його необхідності, з'ясувати їх ставлення до гендерного виховання, висловити пропозиції щодо співпраці.

З метою координації зусиль усіх учасників навчально-виховного процесу та врахування їх потреб і можливостей нами було проведено анкетування вчителів та співбесіда з учнями, результати якого враховані пр. підготовці формувального експерименту (додатки И, К).

У практиці нашої діяльності склалися такі форми колективної роботи з батьками:

1. Діагностика -- анкетування й тестування, аналіз анкет, створення бази даних.

2. Освіта -- вечори запитань та відповідей, зустрічі зі спеціалістами, психологічні і педагогічні тренінги, «круглі столи», консультації, лекторій.

3. Система спільної діяльності -- батьківські збори на правову тематику, виступи перед дітьми батьків-спеціалістів, відвідування уроків курсу «Основи здоров'я», спільні маршрути вихідного дня, спільне виготовлення наочності, індивідуальні бесіди, тренінги, ігри «Тато, мама, я -- сучасна сім'я», виставки спільних робіт батьків і дітей тощо.

Індивідуальна робота з батьками та іншими дорослими членами сім'ї вихованця була складна і різноманітна. Важливим моментом у ній є те, що, перебуваючи наодинці із педагогом, батьки відверті з ним, не приховують правди про проблеми у сімейних відносинах. Але під час індивідуальних бесід педагогу варто дотримуватися головного правила -- їх зміст не повинен розголошуватись.

Дуже уважно слід відноситись і до прохань батьків: не виконати їх прохання можна лише у тому випадку, якщо його виконання завдасть шкоди дитині. Індивідуальне спілкування дає можливість педагогу не тільки впливати на батьків, а й знаходити правильний підхід до дітей. Важливу роль відіграє, наприклад, перша зустріч педагога з батьками молодших школярів.

Виокремлено низку послідовних напрямків роботи з дітьми молодшого шкільного віку з доповнення й розширення можливостей їх соціалізації, що відображають гендерний аспект статевого виховання:

доповнення зон самореалізації дітей (наприклад, заохочення дівчат до занять спортом, а хлопчиків - до самообслуговування);

організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності;

зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;

створення у дівчаток досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки (наприклад, ведення щоденника з фіксуванням успіхів);

створення умов для тренування міжстатевої чутливості (наприклад, через театралізацію, обмін ролями);

залучення обох батьків (а не лише матері) до виховання дітей.

Гендерне виховання у співпраці з батьками здійснювалося з використанням таких традиційних засобів педагогічного впливу:

- своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей;

адекватна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку дитини, що ґрунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що - відхиленням від норми;

- приклади ставлення дорослих до представників іншої статі на основі гендерної рівності.

Важливе значення відігравала співпраця педагога з сім'ями вихованців: спрямовуючи в правильне русло гендерного виховання батьків, соціальний педагог, за необхідності, впливає і на перебудову сімейних відносин, сприяє вдосконаленню особистості батьків, покращуючи при цьому виховні можливості своїх підопічних. Однією з форм роботи з батьками була виховна година. Метою виховної години «Хлопчики і дівчатка» визначено наступне:

· сприяти адекватному протіканню статево-рольової соціалізації хлопчиків і дівчат молодшого шкільного віку;

· формуванню основ мужності й жіночності в учнів молодшої школи;

· формувати у дітей чіткі уявлення та знання про ролі чоловіка й жінки в родині, коло їхніх обов'язків, відповідальність перед членами сім'ї, прояв турботи й поваги один до одного й оточуючих людей.

Також важливою формою роботи з молодшими школярами були заняття на гендерну тематику. Завданнями занять було:

1. Розширити уявлення та знання дітей про ролі чоловіка (чоловіка, батька, дідуся) і жінки (дружини, матері, бабусі) у сім'ї, задоволення пізнавальних інтересів дітей.

2. Сприяти правильному вибору статевої ролі дітьми, позитивному відношенню з однолітками протилежної статі (сутність норм поведінки властивих хлопчикам і дівчаткам).

3. Формувати емоційно-позитивне відношення до виконання майбутньої соціальної ролі.

Заняття 1. Чоловік і жінка, - які вони?

Заняття дозволяє: уточнити й сформувати у дітей уявлення про роль і зайнятість чоловіка й жінки в родині, про їхні взаємини: гарна родина - дружна, усі піклуються один про одного, допомагають один одному, кожен член родини має своє коло обов'язків; збагатити уявлення про чоловічі й жіночі професії. Для чоловіків характерні професії, які дозволяють виявити героїзм, сміливість, фізичну силу, відвагу, шляхетність, уміння прийти на допомогу: військові, міліціонери, пожежні, льотчики, рятувальники). Жінки зазвичай вибирають професії, що дозволяють проявляти миротворчість, чуйність, доброту, уміння бачити й створювати красу (лікар, кравчиня, перукар, кухар, педагог, хореограф).

Заняття 2. Я - хлопчик, майбутній чоловік. Я - дівчинка, майбутня жінка. Заняття покликане сформувати передумови мужності й жіночності, які проявляються стосовно представників протилежної статі, правильного розуміння хлопчиками й дівчатками їх майбутніх жіночих і чоловічих ролей, формуванню емоційно-позитивного відношення до виконання майбутньої соціальної ролі.

Заняття 3. Маленькі лицарі й маленькі принцеси. У процесі виконання завдання формуються уявлення про різницю між хлопчиками й дівчинками - як зовнішню, так й у рисах характеру й поведінки, виховується культура спілкування з партнерами протилежної статі в різних ситуаціях й ігровій діяльності. При цьому виробляються навички доброзичливого відношення один до одного, уміння бути охайним: бачити й усувати недоліки свого зовнішнього вигляду в зачісці, одязі й ін., навички надання допомоги один одному в грі, спільній діяльності, уміння бачити й цінувати гарні вчинки й позитивні риси характеру, уміння розуміти й поважати думка партнерів протилежної статі.

У процесі формування гендерних уявлень вчитель разом з дітьми розробляв правила для хлопчиків і дівчат. Ці правила варто гарно оформити в доступній для молодших школярів формі та вивісити на стенді у класному приміщені. Спостерігаючи кожен день за цими правилами, діти згодом на підсвідомому рівні починали їх використовувати у своїй практичній діяльності, у спілкуванні з дорослими та однолітками (див. додаток Л).

Якщо виховна година проводилася на вулиці або в просторому приміщені, наприклад залі для співів, застосовувалися систематизовані ігри-тренінги, так як вони є найбільш ефективними та їх особливо люблять діти. Під час ігор, для розвитку статево-рольової ідентифікації учні відображали характер, емоції, сутність рідних, близьких людей, друзів і знайомих.

Наведемо деякі аспекти, які враховувалися під час роботи з батьками у процесі гендерного виховання молодших школярів:

1. Інформацію дитина має отримувати поступово, частково пояснену у спосіб, який відповідає можливостям її сприйняття, віку та розвитку. Треба звертати увагу на добір слів.

2. Велике значення має емоційний клімат розмови. Іноді правильна за змістом відповідь, але реакція подиву, збентеження, заклопотаності та страху батьків викличе такі ж почуття у дитини й кине тінь на її сприйняття власної сексуальності. Якщо ж відповідь спокійна, врівноважена, без тіні здивування, то проблеми статі сприймаються дитиною такими ж звичайними людськими проблемами, як і будь-які інші.

3. Батьки повинні бути пильними, щоб дитина не одержала від них статеву інформацію занадто пізно. Якщо їх випередять друзі дітей «з вулиці», подадуть цю інформацію брутально та вульгарно, дитина сприйме статевість як щось огидне й непристойне. Після цього батькам важко буде зав'язати діалог на сексуальні теми. А такі розмови вкрай необхідні, бо вони орієнтують дитину і надають їй відпірності до вульгарної інформації, що циркулює «на вулиці».

4. Важливим моментом статевого виховання є дотримання коректності. Не можна змушувати її до розмов, зізнань чи тим більше жестів, які можуть зачепити природне почуття сором'язливості.

5. Статеве виховання здійснюється не лише через розмови, інформування, а й через ставлення батьків до сексуальних справ. Їхнім обов'язком є подбати про дотримання інтимності подружнього життя. Виникнення ситуацій, в яких дитина була б свідком відвертих сексуальних жестів, може стати повною несподіванкою, шоком. Проте, не слід ховатися від дитини при переодяганні. Якщо дитина в сім'ї звикла бачити оголені тіла і не соромитися (дівчинка може спостерігати за переодяганням мами, а батька бачити в нижній білизні, хлопчик може спостерігати за переодяганням батька, а мати бачити в нижній білизні), то це позитивно вплине на статевість в майбутньому подружньому житті.

6. Щоб розмова з дітьми про статевість була плідною, треба створити для неї атмосферу відвертості, довіри, у якій природно сприймаються усі сторони людського життя.

7. Треба пам'ятати, що маленька дитина, запитуючи про щось, не чекає деталей, особливо фізіологічних, її задовольнить, навіть, дуже узагальнена відповідь, проте вона мусить бути правдива. Належну відповідь необхідно висловити мовою дитини, пристосувати до її розуміння, уяви, емоцій та життєвого досвіду.

8. Батьки повинні знати, що для дитини властиво запитувати про одне і те ж багато разів. Проте ці питання лише на перший погляд ідентичні. Хоч вони і звучать однаково, проте припадають на різні етапи розвитку дитини, а отже, мають і цілком інший характер. На кожному етапі розвитку дитина потребує іншої відповіді.

Виконання учнями колективних творчих справ із гендерної тематики методами широкого обговорення у класному колективі сприяли розвитку комунікативних умінь і навичок спільного вирішення гендерних ситуацій. У додатку М представлені елементи практикуму з гендерного виховання молодших школярів, при реалізації якого враховувалися розроблені нами практичні рекомендації для батьків із гендерного виховання дітей (додаток Н).

Використовувалися також рольові ігри та вправи, що допомагали сформувати у дітей їхнє ставлення до самих себе як представників чоловічої або жіночої статі.

Вправа 1. Дитині пропонують описати себе, тобто відповісти на запитання «Яка (який) я?». При цьому слід враховувати опис частин тіла, зовнішності, одягу. Результат: в ході використання цієї вправи дитина краще усвідомлює власний образ Я, а дорослий може побачити, наскільки дитина адекватно сприймає себе.

Вправа 2. Дитина описує слова «дорослий», «батько», «мати», «чоловік», «жінка». Слова для опису можна задавати як окремо так і разом, залежно від цілей та очікуваних результатів. Результат: дитина, описуючи слова, надає їм особливого змісту і краще починає усвідомлювати їх значення у своєму житті.

Рольові ігри. Такі ігри можна проводити як окремо з кожною дитиною, надаючи їй певну роль, так і в групі дітей. Тоді кожній дитині доручається певна роль у грі (тата, мами, сестри, брата або ролі просто дівчаток та хлопчиків). Результат: дорослий спостерігає за поведінкою дитини (дітей) і фіксує характерні риси тієї чи іншої ролі, які проявляє дитина, граючи її.

Оповідання. Дорослий розповідає дитині (дітям) легенду чи казку про мужнього лицаря, який допомагає слабким, любить людей, тварин і всю природу. Результат: дитина (діти) усвідомлюють, що поряд із мужністю може проявитися і любов.

Оповідання. Дорослий розповідає казку про ніжну й люблячу принцесу, якій довелося стати мужньою і сміливою заради визволення своїх друзів (рідних). Результат: таким чином у свідомості дітей формується образ ніжної і сміливої дівчинки.

Отже, за допомогою цих та подібних вправ вчитель спостерігав і коригував прояви статево-рольової ідентифікації дитини. Також діти зможуть легше усвідомити, що жіночий компонент в особистості чоловіка є джерелом ірраціональних почуттів, він наділяє чоловіка чуйністю й сердечністю. А чоловічий компонент у структурі особистості жінки забезпечує їй високий інтелект та свободу від стереотипів.

3.2 Педагогічні умови ефективності гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах

У процесі гендерного виховання молодших школярів у загально-освітніх навчальних закладах необхідно виділяти певні педагогічні умови реалізації даної сукупності процесів. Аналіз наукового фонду з означеної проблеми дав підстави стверджувати, що з'ясування педагогічних умов гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах не стало предметом спеціального остаточного вивчення, хоча напрацювання вчених в даному аспекті окреслюють чіткі орієнтири щодо нашого дослідницького задуму.

В.Андрєєв визначає поняття «педагогічні умови» як обставину процесу навчання, що є результатом цілеспрямованого відбору, конструювання і застосування елементів змісту, методів, прийомів, а також організаційних форм навчання для досягнення певної дидактичної мети.

О.Федорова вважає, що педагогічною умовою називається сукупність об'єктивних можливостей змісту навчання, методів, організаційних форм, яка забезпечує успішне розв'язання поставленого завдання.

Г.Щукіна підкреслює, що умови, які забезпечують ефективність навчально-виховного процесу стосовно діяльності вчителя і діяльності учня, повинні бути синхронними і спрямованими на результат.

При виділенні педагогічних умов гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах враховувалася сутність феномену «гендерне виховання молодших школярів» і його педагогічний потенціал. З метою забезпечення ефективності процесу гендерного виховання молодших школярів виділено наступні педагогічні умови:

? системність і послідовність гендерного виховання молодших школярів;

? емоційної насиченості й особистісної значущості для учнів виховного матеріалу, що використовується у процесі гендерного виховання;

? організація тісної співпраці з батьками з метою гендерного виховання дітей молодшого шкільного віку;

? врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів молодшого шкільного віку.

Зупинимося на характеристиці педагогічних умов гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах.

Систематичність і послідовність гендерного виховання молодших школярів передбачає формування системи знань та гендерних уявлень.

У педагогічній літературі систематичність навчально-виховних впливів пояснюється через принцип послідовності і систематичності. При цьому слід враховувати педагогічні думки К.Ушинського, який наголошував на значенні системи знань у засвоєнні матеріалу. Він писав: «Тільки система, звичайно, розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв'язаними знаннями, подібна на комору, в якій усе без ладу і де сам господар нічого не знайде; голова, де тільки система без знань, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є надписи, а в них порожньо».

Великого значення вчений надавав не тільки знанням, а й уявленням та їхній організації у цілісність. Не менш важлива і така його думка: «Справжня педагогіка, уникаючи крайнощів, дає учням спочатку матеріал і в міру на громадження цього матеріалу приводить його у систему». Цю думку педагога ми розуміємо так, що спочатку в учня накопичуються знання матеріалу, а потім ці знання організовуються у систему.

Систематичне використання засобів гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах -- це процес формування у них логічної операції -- систематизації знань про власну стать та стосунки між різними статями, тобто зведення їх у певну систему. Як пише Л.Зоріна, систематичність -- така якість знань, яка характеризує наявність у свідомості учня змістово-логічних зв'язків між окремими компонентами знань.

Висловимо своє розуміння суті систематичності використання засобів гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах. «Систематичний» належить як до процесу, так і до змісту. У розумінні процесу цей термін означає регулярний, постійний, тобто такий, який увесь час повторюється, причому частота повторення значення не має. Наприклад, вчитель систематично пропонує гендерний зорієнтований матеріал, це означає, що незалежно від обставин він постійно дає учням гендерні відомості. Систематичність у розумінні змісту означає, що в гендерних уявленнях учнів немає прогалин.

Щодо послідовності, то, очевидно, слід виходити із суті і результату процесу розуміння змісту засобів гендерного виховання. Адже розуміння -- це порівняння невідомого з відомим, підведення нового поняття під старе, раніше засвоєне, це встановлення зв'язку нового зі старим. Пояснювальне нове повинно спиратися на раніше засвоєне. Тому, зрозуміло, що спочатку потрібно засвоїти попередній гендерний зміст матеріалу, з яким буде здійснюватися порівняння наступного, тобто нового, і лише потім починати вивчення нового. Осмислення послідовності як вимоги, яку ставить систематичність і послідовність виховних впливів, ґрунтується на тому, що формування гендерних уявлень розпочинається із найпростішого.

Систематичність і послідовність мають істотне значення для гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах. Постійне, регулярне встановлення зв'язку між об'єктивною дійсністю та гендерними уявленнями молодшого школяра розвиває і формує статеву сферу особистості. Тільки тоді, коли учень зможе правильно висловити свою думку словами, він її правильно зрозуміє. Це досягається систематичною роботою у процесі гендерного виховання школярів.

Систематичність гендерного виховання молодших школярів забезпечується регулярним застосуванням відповідних форм, методів, засобів педагогічної діяльності. Причому, засоби гендерного виховання, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізнені, а впорядковані в логічно побудовану, завершену систему гендерних уявлень. Починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг знань та вмінь, який необхідно засвоїти учням, та можливості відповідних методичних засобів в гендерному вихованні молодших школярів.

Цілеспрямованість процесу гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах означає підпорядкування його педагогічній меті (навчальній, виховній, розвивальній). При цьому потрібно виходити із багатофункціональності естетичних відомостей, зумовленої специфікою їх змісту і різноплановим пізнавально-виховним навантаженням.

Так, засоби гендерного виховання можуть використовуватися для ілюстрації та конкретизації основного спрямованого матеріалу; актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до теми; перевірки міцності та усвідомленості знань та вмінь учнів; закріплення та поглиблення вивченого матеріалу; розвитку самостійності; підвищення соціальної активності дітей; зв'язку навчання з життям.

Емоційна насиченість та особистісна значущість для учнів виховного матеріалу, що використовується у процесі гендерного виховання, вимагає дотримання критеріїв емоційної насиченості та особистісної значущості у процесі гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах. Відповідно до умови, естетичний матеріал, який вчитель планує використати у процесі гендерного виховання, має бути емоційно насиченим, спрямованим на формування в учнів емоційно-позитивного ставлення до представників власної і протилежної статі, гендерної ідентичності та позбавлення від гендерних стереотипів.

Реалізація педагогічної вимоги особистісної значущості змісту гендерно спрямованого матеріалу для школярів забезпечується шляхом врахування вчителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів.

Переживання дитиною позитивних чи негативних емоцій зумовлює відповідно її ставлення до предмету виховної діяльності, від якого прямо пропорційно залежить успішність виховання. Експериментально доведено, що емоції впливають на кору великих півкуль головного мозку: позитивні емоції активізують його роботу, а негативні погіршують психічний стан людини та знижують працездатність. Тому для досягнення продуктивної праці і посилення результативності гендерного виховання молодших школярів важливо подбати про емоційне піднесення, забезпечити сприятливу психологічну атмосферу та позитивний емоційний фон під час занять.

У процесі добору засобів гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах особистісна значущість їх є важливим критерієм успішності виховання. Реалізація цієї вимоги забезпечується кількома шляхами: залученням учнів до добору гендерних знань і відомостей (за умови різних способів і засобів педагогічної підтримки, залежно від індивідуальних особливостей школярів).

Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликі повідомлення про взаємовідносини між статями, аналізувати гендерні відмінності, спростовувати гендерні стереотипи; добирати ілюстрації, малювати малюнки на гендерну тематику. Ще один шлях -- вільний вибір учнями гендерних об'єктів для спостережень з наступним обговоренням їх у класі; врахування учителем змісту і обсягу естетично-емоційної діяльності учнів.

Врахування особливостей гендерної ідентичності учнів дає змогу визначити, якими засобами і прийомами використати той чи інший методичний засіб в гендерному виховання молодших школярів. За умови такої організації виховної діяльності учнів зміст гендерних відомостей набуває особистісного значення і краще засвоюється, а рівень гендерної вихованості дітей зростає. Ефективність цього процесу значно підвищується, якщо матеріал використовується з урахуванням його поліфункціональності.

Організація співпраці з батьками з метою гендерного виховання дітей молодшого шкільного віку.

Сім'я традиційно є одним з трансляторів соціокультурного досвіду, що поступає до дитини з боку батьків. Тут здійснюється формування гендерної ідентичності, уявлень про місце і роль чоловіка і жінки у сучасному світі, статевій моралі, субкультурній диференціації статей. В умовах українського суспільства, що розвивається, подружні і батьківські ролі наповнюються новим змістом, змінюються соціокультурні особливості механізмів і цілей гендерного виховання.

Батьки можуть допомогти у формуванні правильної гендерної орієнтації дитини. Але для цього вони самі повинні мати правильне уявлення про розвиток дитини, знати його етапи, що корисно, а що шкідливо, на що треба звернути увагу у своїй поведінці і поведінці дитини, чого слід уникати, а до чого прагнути. Необхідність підвищення педагогічної культури батьків обумовлена також наступними передумовами: хочуть батьки або ні, вони постійно впливають на розвиток дітей; сім'я впливає на дитину через систему стосунків: батьки між собою, кожен з них; сім'я є «фільтром» на шляху входження дитини в гендерну культуру. У зв'язку з цим виникає необхідність у педагогізації батьків з питань гендерного виховання дітей.

Найважливішими чинниками, що впливають на формування якостей мужності і жіночності у дитини, виступають: особливості ціннісних орієнтації батьків у виховання синів і доньок, тобто знання тих якостей, яких вони вважають важливими у дітей різної статі;володіння адекватними методами виховання цих якостей; характер спілкування, взаємин і трудової співпраці дорослих і дітей.

Зважаючи на змістовний аспект педагогічної взаємодії з батьками, виокремлюють такі напрямки роботи.

Розглянемо перший напрямок нашої роботи - робота по підвищення інтересу до себе як педагогів-вихователів. У контексті вирішення цього завдання застосовуються методи активізації батьків, які спрямовані на виникнення інтересу до себе як вихователів, до обговорюваного матеріалу, бажання батьків активно брати участь в житті дитини, усвідомлення відповідальності за виховання дітей.

Методи, що мають активізуючий характер, - це питання до батьків по матеріалу, що викладається, постановка дискусійних питань, пропозиції батькам для обговорення, наведення прикладів з літературних джерел, анкети т.д. Нині педагогами і психологами розроблені методи активізації батьків, наприклад, Е. Арнаутова пропонує ігрові прийоми: «Гра у м'яч», «Іграшковий мікрофон», перегляд відеороликів із записом занять та ін.

Наступний напрямок - робота по збагаченню батьків педагогічними, психологічними та іншими знаннями, підвищення педагогічної культури, що включає і питання самоосвіти. На думку І.Якиманської, самоосвіта - це активна, послідовна і в цілому безповоротна якісна зміна статусу особистості на основі діяльності рефлексії людини. Н.Крилова розглядає самоосвіту «як процес самоорганізації, саморозвитку особистості, який тісно пов'язаний із загальнолюдською культурою і із завданнями розширення її життєвого досвіду». Велика роль по активізації самоосвіти належить самим батькам.

Для самоосвіти батьків пропонують різні форми взаємодії, і в першу чергу наочні форми, які можна розділити на загальні та індивідуальні. До загальних відносяться дисплеї: дошка оголошень, папки-пересувки, листівки на педагогічні та психологічні теми, план рекомендацій по вихованню дитини в журнал «В нашій дружній сім'ї» і та ін. До індивідуальних форм самоосвіта відносяться: брошури, записки, особисті блокноти, бюлетені, також дискусії, діалоги, обговорення ситуацій, вирішення кросвордів, аналіз дитячих висловлювань, тренінги. Результатом самоосвіти батьків повинне стати компетентне вирішення ситуацій, питань, пов'язаних з гендерним вихованням дітей молодшого шкільного віку.

Застосування деяких знань у практиці, здійснення гендерного виховання в сім'ї для багатьох батьків є важким. Тому на сучасному етапі в роботі з батьками з'являється поняття «включеність батьків» в діяльність початкової школи. Найважливішим способом реалізації співпраці педагогів і батьків є організація їх спільної діяльності, в якій батьки - не пасивні спостерігачі, а активні учасники процесу.

Взаємодія з батьками повинна будуватися на принципах співпраці, ознаками якої є: усвідомлення мети діяльності кожним учасником процесу; чіткий розподіл і кооперація праці між ними; особистий контакт між учасниками процесу з обміном інформацією, взаємною допомогою, самоконтролем; позитивні міжособистісні стосунки.

Показником міри задіяності батьків у діяльність навчального закладу є: сформованість уявлень батьків про сферу педагогічної діяльності (специфіці роботи з дітьми; про особливості освітнього процесу в початковій школі; про діяльність вчителя); володіння необхідними практичними уміннями і навичками виховання та навчання дітей молодшого шкільного віку з цієї проблеми; прояв інтересу до освітнього процесу в групі; ініціатива батьків у наданні допомоги.

Ефективність статевого виховання в умовах сім'ї значною мірою залежить від правильного вибору й використання методів виховання, зокрема таких, як бесіда, розповідь на етичну тему, пояснення, створення педагогічних ситуацій, сюжетно-рольова гра, перегляд і обговорення кінофільму, читання художньої літератури тощо.

Таким чином, розмовляючи з дітьми про сексуальність людини, батьки повинні передати їм не тільки знання, а й систему цінностей, якій підпорядковується не лише статева поведінка, а й усе життя людини.

Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів молодшого шкільного віку є важливою умовою їх гендерного виховання. Так, добираючи виховний матеріал і визначаючи його методику використання, необхідно виходити із особливостей пізнавальних психічних процесів молодших школярів, а саме особливостей їхнього сприймання, пам'яті, уяви, мислення, уваги.

Саме в цей період відбувається інтенсивне формування мотивів поведінки і діяльності молодших школярів, що є вкрай важливим аспектом здійснення гендерного виховання. При цьому потрібно знати, що мотиви молодшого школяра нестійкі, перебувають у стадії формування. Проте мотиви, які закладаються в цьому віці, можуть зберігатися упродовж всього шкільного життя і навіть визначати ставлення особистості до процесу пізнання на все життя. Саме тому психолого-педагогічна наука постійно звертається до проблеми мотивації, до пошуків педагогічних шляхів впливу на виховання суспільно-цінних пізнавальних мотивів і мотивів обов'язку.

Добираючи засоби гендерного виховання і визначаючи методику їх застосування, необхідно виходити з особливостей пізнавальних психічних процесів молодших школярів та їх емоційної сфери, а саме особливостей їх емоційно-естетичного сприймання, яви, уваги. Учні характеризуються яскравою емоційністю та гостротою сприймання, його тісним зв'язком із діями. Згідно з цим матеріал, який планується використати у гендерному вихованні, має бути цікавим, яскравим, емоційно насиченим.

У процесі гендерного виховання дітей молодшого шкільного віку мають враховуватись фізіологічні і психологічні особливості. Для нормального статевого розвитку і встановлення правильних стосунків між хлопчиками і дівчатками в цьому періоді важливо розвивати такі моральні якості, як соромливість, стриманість, готовність завжди надати допомогу тощо. Встановленню здорових стосунків між хлопчиками і дівчатками сприяють спільні відвідування музеїв, театрів, походи та ін.

У школярів риси дошкільника і школяра уживаються в свідомості і поведінці у вигляді складних, динамічних і часто протилежних сполучень. В цьому віці, який, як кожний перехідний стан, дуже багатий прихованими можливостями, формуються основи багатьох психічних якостей. Із вступом до школи змінюється весь уклад життя дитини. З'являється багато нових атрибутів, що підвищують її в своїх очах і очах оточуючих, особливо малюків. Дружба і приятелювання молодших школярів сконцентровані більшою мірою на груповій активності, ніж на індивідуальній.

Щоб допомогти дитині у правильному розвитку, педагоги мають знати етапи психофізичного та психосексуального розвитку дитини, розуміти, на що треба звертати увагу в поведінці дитини, чого слід уникати і до чого слід прагнути. Так, першим етапом психосексуального розвитку дитини є формування статевої свідомості, усвідомлення своєї статевої належності: по-перше, діти мають усвідомлювати себе представниками тієї чи іншої статі, по-друге, навчитися вести себе відповідно статі, тобто засвоїти чоловічу та жіночу ролі. У цей період діти оволодівають моральною культурою взаємостосунків статей, засвоюють моральні норми так, щоб вони стали їх внутрішнім переконанням.

При здійсненні статевого виховання молодших школярів варто враховувати такі моменти, як початок виховного впливу школи, процес адаптації дітей до навчального навантаження, до шкільного життя, формуванню класного колективу. У цьому віці чітко виявляється характер відносин до однолітків іншої статі. Дівчатка, як правило, скоріше і легше адаптуються до нових умов, чому сприяє і той факт, що за рівнем «біологічної» зрілості вони помітно (на 1-1,5 року) випереджають хлопчиків.

На початку навчання дівчатка часто досягають більших, ніж хлопчики, успіхів завдяки більш диференційованій і тонкій ручній моториці, гарній поведінці. Підкреслюючи статеві відмінності в поведінці і навчанні молодших школярів, педагог ризикує, по-перше, сприяючи фемінізації поведінки певної частини хлопчиків, по-друге, в іншої частини провокуючи агресивність до дівчаток, по-третє, формуючи у дівчаток зверхність до хлопчиків, неповагу до маскулінізації поведінки.

Зміст статевого виховання в молодших класах включає такі питання, як поняття сім'ї, місце родини в суспільстві, права й обов'язки членів родини, сімейні традиції, статеві розходження в природі й у людському суспільстві. Необхідно розглянути питання про поділ професії в суспільстві на чоловічі і жіночі, підкресливши, що такий розподіл заснований на схильностях чоловіків і жінок до визначеного роду діяльності і найкращої їхньої здатності виконувати визначену роботу, а також на тому, що однією з важливих задач суспільства є збереження здоров'я жінок, їх здатності бути матерями і виховувати дітей. З цього виходить, що найбільш небезпечні професії для здоров'я жінок - професії чоловічі.

...