Організаційно-педагогічні умови гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах

При розгляді питання про статеві розходження варто враховувати, що в питаннях статей молодші школярі виявляють чисто пізнавальний інтерес. Задаючи питання і вислухуючи відповідь на нього, дівчинка з'ясовує для себе лише якусь обставину. Іноді вона хоче довідатися значення почутого десь слова, і запитує, не маючи уявлення про те, що це слово означає.

Педагог повинен враховувати, що в цьому віці дівчатка, як правило, майже не мають досвіду спільної діяльності з хлопчиками, і навпаки. Тому необхідно намагатися організувати спільну діяльність хлопчиків і дівчат у класі, сформувати в них здатність до поділу обов'язків в інтересах загального позитивного результату.

Діти отримують інформацію не тільки від батьків та педагогів, а і, знову ж таки, з телеекранів, журналів, рекламних плакатів тощо. Вони бачать те, що не зовсім можуть зрозуміти і пояснити. Тому задають питання близьким дорослим, на які хочуть отримати відповідь, що їх задовольнить. Дитина не має бути покарана за такі запитання. Відповідати на дитячі запитання, навіть якщо вони здалися для дорослого «неприпустимими», потрібно спокійно, не посилюючи голосу.

Однак, враховуючи психологічні особливості дітей дошкільного віку, варто говорити не все, що знають дорослі про стать та статеві відносини. Ці пояснення мають бути простими, доступними для розуміння, правдивими, але не містити лише фізіології. Бо завданням початкової школи є не сексуальна просвіта, а морально-статеве виховання як комплексна проблема.

Іноді на запитання: «Звідки беруться діти?», достатньо відповісти, що їх народжує мама. З віком дитина може задавати це питання знову, очікуючи від дорослого більш повної відповіді. Якщо дорослий хоче зберегти довіру дитини до себе і створити імунітет проти «вуличної» інформації, не має бути таких відповідей: тебе знайшли в капусті, купили в магазині, принесла лелека. Зміст відповіді має формувати здорове та природне ставлення до статі та відносин між статями.

Спеціалісти підкреслюють, що інформація з питань статі повинна бути адресною, тобто розрахованою на індивідуальність дитини. Потрібно з'ясовувати тільки ті питання, які цікавлять в даний момент, говорити про те, про що запитують. При цьому відповіді повинні бути короткими та однозначними. Психологи рекомендують керуватися таким принципом - говорити правду, і тільки правду, але не всю.

Якщо дорослі невміло коментують характер міжстатевих взаємин і механізм народження дітей, це може негативно позначитись на подальшому розвитку статевих установок дитини. Тому природна поведінка дорослих, звичний тон спілкування -- одна з найлегших і, одночасно, найважчих умов статевої освіти дітей. Природність поведінки дорослих, атмосфера готовності вичерпно відповісти на всі запитання дитини, вміння пояснити важкі теми без сорому і страху - необхідний принцип правильного статевого виховання.

Освітній компонент гендерного виховання молодшого школяра спрямовується на задоволення його цікавості щодо репродуктивної функції дорослої людини, виховання ролі батька-матері. Педагогічно спрямоване статеве виховання дітей дозволяє виробити у них стійкий імунітет проти «вуличної» просвіти, сформувати уявлення про відмінність правил чоловічої і жіночої поведінки. Така виховна робота сприяє засвоєнню нормативних основ дівчачої, хлопчачої поведінки, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, нагромадженню досвіду міжстатевого спілкування з однолітками.

Забезпечення впровадження гендерного підходу у початкову школу передбачає створення розвивально-виховного та соціально-емоційного середовища на гуманістичних засадах, рівноцінності прав та можливостях обох статей, діалогічну та інтерактивну взаємодію у тріаді «вчителі-учні-батьки», особистісно-орієнтований підхід.

3.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

Вивчення методичної літератури дозволило виділити основний метод дослідження - педагогічний експеримент, що допоміг виявити взаємозв'язок між факторами гендерного виховання, педагогічними умовами і навчально-виховним процесом, оцінити ефективність педагогічного впливу на процес гендерного виховання учнів молодшого шкільного віку.

Неперервне спостереження за процесом гендерного виховання молодших школярів та діагностика гендерної вихованості дало можливість отримувати дані щодо динаміки розвитку цього утворення та окремих його складових (на початку та в кінці експерименту). Діагностичні методики, які використовувалися під час експерименту, узгоджувалися з компонентами, рівнями та показниками сформованості гендерної вихованості. Порівняльну характеристику результатів констатувального та формувального експериментів представлено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Порівняльний аналіз рівнів сформованості гендерної вихованості молодших школярів (підсумковий етап)

Групи	Рівні гендерної вихованості
	Низький	Середній	Високий
	Почат. етап, %	Підсум. етап, %	Почат. етап, %	Підсум. етап, %	Почат. етап, %	Підсум. етап, %
КГ	54,7	40,5	34,7	42,1	10,6	18,3
ЕГ	54,5	8,1	34,8	36,3	10,7	55,6

Як засвідчують дані гістограм, зменшення показників гендерної вихованості молодших школярів, які навчаються в експериментальній групі, найбільше спостерігалося на низькому рівні. Натомість у контрольній групі не виявлено подібних змін (рис. 3.1-3.2).



Рис. 3.1. Результати формувального експерименту в контрольній групі

Рис. 3.1. Результати формувального експерименту в експериментальній групі

Результати експериментальної роботи підтвердили ефективність визначених організаційно-педагогічних умов та методики їх реалізації. Отримані результати свідчать про позитивні зміни як у розвитку окремих структурних компонентів, так і гендерної вихованості молодших школярів загалом. Так, збільшилася кількість учнів із високим і зменшилась їх кількість з низьким рівнем сформованості гендерної вихованості.

За підсумками формувального експерименту встановлено, що 8,1% учнів експериментальної групи мали низький рівень сформованості гендерної вихованості, середній - 36,3% і високий - 55,6%. Водночас у контрольних групах ці рівні становили (відповідно): низький - 40,5%, середній - 42,1% і високий - 18,3%.

Встановлено, що гендерна вихованість молодших школярів залежить від удосконалення змісту виховання через реалізацію сучасних гендерних підходів, організації виховного процесу на засадах гендерної рівності, створеного виховного середовища та часу перебування в ньому.

Для перевірки статистичної достовірності вищезазначених використано непараметричний критерій Вілкоксона для двох пов'язаних вибірок, тобто вибірок, отриманих при парних порівняннях кількісних показників діагностичних зрізів на початку й наприкінці дослідження на одній групі. Для початку сформулюємо нульову гіпотезу. Гіпотеза Н0: різниця між показниками сформованості моральної вихованості молодших школярів на початку й наприкінці дослідно-експериментальної роботи не є статистично значущою. Задамо рівень значущості а = 0,001. Наведемо пояснення розрахунку критерію Вілкоксона для експериментальної групи.

Спочатку із загального списку вилучили пари з однаковими значеннями Хц та Хі2 (№32 і №56) і скорочуємо обсяг вибірки на кількість вилучених пар (отже, пх =54). З тих пар, які залишилися утворюємо різниці с1і=ХігХі2 (графа 5), а в графу 6 заносимо їхні абсолютні значення |с1і|. Визначаємо ранги цих значень Крі (графа 7) і знаходимо окремо суми рангів від'ємних, і додатних різниць: К(+) = 22, К(-) = 1463. Меншу із сум рангів приймаємо за числове значення критерію Вілкоксона \?: \№=К(+) = 22.

Оскільки обсяг вибірки є достатньо великим (п > 25), застосуємо и-критерій, який розраховується за формулою:

Отримане значення и-критерію(6,204 ) більше за критичне значення иа(3,28) зі статистичної таблиці, що дозволяє відхилити нульову гіпотезу Н0 і вважати, що різниця між показниками сформованості моральної вихованості молодших школярів на початку і наприкінці дослідно-експериментальної роботи є статистично значущою на рівні значущості а = 0,001.

За аналогічною процедурою було знайдено значення критерію Вілкоксона для контрольної групи.

Як бачимо, отримане значення и-критерію (2,704 ) менше за критичне значення иа(3,28) зі статистичної таблиці, що засвідчує істинність нульової гіпотези Н0 і дає підстави стверджувати, що різниця між показниками сформованості моральної вихованості молодших школярів на початку і наприкінці дослідно-експериментальної роботи не є статистично значущою на рівні значущості а = 0,001.

Таким чином, узагальнення та порівняльний аналіз даних, отриманих під час діагностичного й узагальнюючого етапів експерименту, дозволяє зробити висновок про ефективність виокремлених педагогічних умов та запропонованої методики. Відбулися позитивні зрушення в гендерній вихованості дітей молодшого шкільного віку, які й підтвердили дієвість та перспективність розробленої методичної моделі гендерного виховання молодших школярів.

Висновки до третього розділу

Визначено організаційно-педагогічні умови гендерного виховання молодших школярів: вивчення особливостей гендерних уявлень у дітей; цілеспрямоване використання системи адекватних методичних засобів у виховній роботі, які сприяють формуванню гендерної ідентичності у школярів; забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками молодшого шкільного віку.

Гендерне виховання здійснювалося з використанням усіх традиційних засобів педагогічного впливу: своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; адекватна реакція на ті чи інші прояви статевого розвитку дитини, що ґрунтується на розумінні того, що в їх розвитку є нормальним, а що відхиленням від норми; приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі.

Результати експериментальної роботи підтвердили ефективність визначених організаційно-педагогічних умов та методики їх реалізації. Отримані результати свідчать про позитивні зміни як у розвитку окремих структурних компонентів, так і гендерної вихованості молодших школярів загалом. Так, збільшилася кількість учнів із високим і зменшилась їх кількість з низьким рівнем сформованості гендерної вихованості.

Встановлено, що гендерна вихованість молодших школярів залежить від удосконалення змісту виховання через реалізацію сучасних гендерних підходів, організації виховного процесу на засадах гендерної рівності, створеного виховного середовища та часу перебування в ньому.Відбулися позитивні зрушення в гендерній вихованості дітей молодшого шкільного віку, які й підтвердили дієвість та перспективність розробленої методичної моделі гендерного виховання молодших школярів.

Розділ 4. Цивільна безпека

Основним завданням даного розділу дипломної роботи є виокремлення та врахування особливостей проведення наукових досліджень, які ґрунтуються на поєднанні знань про охорону праці в галузі охорони довкілля та охорону праці при підготовці кваліфікаційних робіт. Очевидно, що підготовка дипломних робіт здійснюється в умовах праці, максимально наближених до умов праці в галузі професійної діяльності науковців.

Педагогічний колектив навчального закладу повинен відповідально ставитися до питання охорони праці і безпеки життєдіяльності. Незважаючи на низький рівень матеріально-технічного забезпечення, враховуючи особливі умови існування навчального закладу, кожному слід усвідомлювати права і відповідально виконувати свої обов'язки, власним прикладом навчати і виховувати підростаюче покоління, слід прагнути виконання правил поведінки у навчальному закладі і в громадських місцях, адже відповідальне ставлення до своїх обов'язків - запорука уникнення нещасних випадків.

Мета: аналіз особливостей охорони праці, важливих для тематики дипломної роботи.

Завдання:

проаналізувати соціальне партнерство як принцип законодавчого та нормативного забезпечення охорони праці;

виявити умови здійснення заходів евакуації населення в умовах надзвичайних ситуацій;

вивчити особливості врахування гендерних особливостей молодших школярів як умову забезпечення їхнього психологічного комфорту.

Предмет дослідження - здоров'язбережувальні чинники психологічного та соціального комфорту учнів.

Об`єкт дослідження - гендерні особливості молодших школярів.

3.1 Соціальне партнерство як принцип законодавчого та нормативного забезпечення охорони праці

В узагальненому розумінні предметом соціального партнерства може бути будь-яке питання соціально-економічного змісту в суспільному житті, щодо якого соціальні партнери вважають за потрібне досягти згоди. З другого боку, норми про соціальне партнерство тією своєю частиною, що регулюють сферу застосування найманої праці, складають інститут колективного трудового права.

Соціальне партнерство можна розглядати як принцип діяльності суб'єктів колективних трудових відносин і як правовий інститут. Соціальне партнерство як правовий інститут -- це сукупність норм, що регламентують відносини між соціальними партнерами -- трудовими колективами найманих працівників і їх представниками (профспілками та іншими представниками) і роботодавцями, а також об'єднаннями вказаних суб'єктів щодо врегулювання трудових і соціально-економічних відносин у сфері застосування найманої праці й вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

Створення у 1919р. Міжнародної організації праці (МОП) та її цілеспрямовані зусилля зі сприяння впровадження в практику регулювання соціально-трудових відносин колективно-договірних форм відіграли роль своєрідного каталізатора розвитку системи соціального партнерства. МОП напрацювала близько двох десятків конвенцій та рекомендацій, реалізація яких дала змогу багатьом країнам вибудувати свій механізм колективно-договірного регулювання соціальних відносин в галузі охорони праці.

Становленню нової системи регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах сприяв також розвиток у післявоєнний період інститутів громадянського суспільства, формування і розвиток демократичних процедур прийняття рішень як на рівні суспільства загалом, так і на рівні окремих підприємств.

Як свідчить досвід цих країн, тільки тоді, коли діють розвинуті демократичні процедури прийняття рішень на рівні суспільства, існує ефективний зв'язок між керівництвом країни та її населенням.У цьому випадку уряд реагує на критичні виступи трудящих, а трудящі можуть сподіватися, що їхні виступи не будуть марними. З другого боку, наявність демократичної правової держави є гарантією, що роботодавці, у випадку порушення зобов'язань, зафіксованих у договорах з робітниками, нестимуть повну відповідальність за їх невиконання.

Для власного захисту та з метою протистояння капіталу і тиску на державу робітники почали об'єднуватися, змушуючи владу приймати закони, які враховували інтереси найманих працівників. Тобто розвиток капіталізму підштовхнув робітників до об'єднання, проте у багатьох країнах тривалий час, за законом, заборонялася діяльність профспілкових організацій.

В Україні існували окремі форми соціального партнерства: колективні договори, виробничі наради, ради трудових колективів. Однак ринкові відносини вимагають створення нового правового механізму регулювання колективних відносин у суспільстві. Якщо на рівні підприємства колективна співпраця між соціальними партнерами була врегульована певним чином, то на регіональному, галузевому, національному рівнях необхідно було встановлювати цілком нову для нашої держави правову модель.

У теоретичному плані постає питання співвідношення соціального партнерства і колективного трудового права. У широкому розумінні предмет соціального партнерства ширший за своїм змістом предмета колективного трудового права. Останнє регулює лише колективні відносини з приводу застосування найманої праці, а предметом соціального партнерства можуть бути як окреслені нами питання, так і відносини, що знаходяться поза їх межами, зокрема сфера соціального забезпечення, охорони здоров'я тощо.

4.2 Здійснення заходів евакуації населення в умовах надзвичайних ситуацій

Згідно Закону «Про цивільну оборону України», надзвичайна ситуація визначається як порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, що викликана аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, пожежею, використанням засобів масового враження, яке призвело або може призвести до людських чи матеріальних втрат.

До ознак надзвичайної ситуації відносять: небезпеку для життя і здоров'я значної кількості людей, суттєве порушення екологічної рівноваги, повне або часткове припинення господарської діяльності, значні матеріальні та економічні збитки. Надзвичайні ситуації за своєю сутністю та причинами виникнення поділяють на природні, техногенні та соціальні.

Евакуацією називається організований вивід чи вивіз населення із зон можливого враження, затоплення, терористичного нападу. Використовується також комбінований спосіб евакуації за територіально-виробничим принципом. Це означає, що вивіз працівників і членів їх сімей, студентів та учнів організовується підприємствами, установами чи навчальними закладами. Решта населення евакуюється через ЖЕК и і домоуправління за місцем проживання.

Під час проведення евакуації необхідно з урахуванням обстановки, що склалася, визначити найбезпечніші евакуаційні шляхи і виходи до безпечної зони у найкоротший термін; ліквідувати умови, які сприяють виникненню паніки. З цією метою, викладачам, майстрам та іншим працівникам закладу, установи не можна залишати дітей без нагляду з моменту виявлення НС та до її ліквідації; евакуацію людей слід починати з приміщення, у якому виникла НС, і суміжних з ним приміщень. Дітей молодшого віку і хворих слід евакуювати в першу чергу.

Під час НС виникають небезпеки для людей різного виду - можливість потрапити під завали, зазнати радіоактивних хімічних та інших впливів, висока температура, понижений вміст кисню у повітрі, а також погана видимість через задимлення. Це викликає у людей потребу покинути приміщення. Рух людей у такому разі називається вимушеною евакуацією. Щоб забезпечити можливість евакуації, треба передбачити евакуаційні шляхи. Люди, які є у приміщенні, при змушеній евакуації повинні покинути його з гарантією повної безпеки, у короткий строк.

План евакуації під час аварії - документ, у якому вказані евакуаційні шляхи й виходи, встановлені правила поведінки людей, а також порядок і послідовність дій персоналу, який обслуговує об'єкт на випадок аварії. При розробці плану евакуації працівників із приміщення особливу увагу приділяють шляхам евакуації. У випадку аварії евакуаційні шляхи повинні забезпечувати безпечну евакуацію всіх людей, які знаходяться в приміщенні, через евакуаційні виходи.

Зміст плану евакуації включає заходи, які забезпечують своєчасне оповіщення про НС; вивід всіх людей з приміщення найкоротшими та безпечними шляхами; спокій та порядок при русі; порядок та послідовність евакуації майна. План евакуації називають ще інструкцією про порядок дій у випадку НС. Крім плану складається схема евакуації. В інструкції подаються обов'язки осіб, які здійснюють евакуацію, порядок виконання обов'язків. На схемі показують маршрути руху та відповідні пояснення до них.

Для складання плану евакуації призначають спеціальну особу чи створюють комісію (для великих об'єктів). В склад комісії входять: голова комісії, заступник директора (завідувач) з адміністративно-господарської частини та начальник охорони об'єкта або начальник добровільної пожежної дружини.

4.3 Врахування гендерних особливостей молодших школярів як умова забезпечення їхнього психологічного комфорту

Мета гендерного виховання молодших школярів полягає не лише у формуванні правильного розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності. У процесі гендерного виховання необхідно вирішити низку конкретних педагогічних завдань, до яких відноситься формування:

- соціальної відповідальності у взаєминах між статями, переконання, що і в сфері інтимних відносин людина не є незалежною від суспільства;

- прагнення мати міцну, дружну сім'ю, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправність батька й матері в сім'ї, народження кількох дітей; свідоме і відповідальне ставлення до їх виховання як до свого обов'язку перед суспільством загалом, своїми батьками і дітьми;

- здатності розуміння інших людей і почуття поваги до них не лише як до людей взагалі, але й як до представників чоловічої чи жіночої статі, здатності враховувати й поважати їх специфічні статеві особливості в процесі спільної діяльності;

- здатності й прагнення оцінювати свої вчинки стосовно інших людей з урахуванням статевої належності, виробляти поняття хорошого й поганого вчинку в сфері цих відносин;

- усвідомлення себе представником своєї статі, що підтримує самооцінку і почуття самоповаги, впевненість і потенціал самореалізації;

- необхідних навичок спілкування й взаєморозуміння, а також здатності приймати усвідомлені рішення в сфері міжстатевих стосунків;

- уміння дружити і любити, досвіду нестатевої любові [76, с. 84-85].

Визнаючи нагальну необхідність зміни підходу до статевої диференції у школі, Т. Титаренко стверджує, що формування інстутиційних засад статевої соціалізації в школі має здійснюватись за таких умов:

рівномірної репрезентованості осіб жіночої та чоловічої статі у педагогічному колективі;

колективи, в яких хлопчики і дівчатка навчаються разом, потребують від учителів, як чоловіків, так і жінок, що працюють з ними, достатнього рівня гендерної соціальної зрілості; постійного діалогу вчителів з учнями, дівчаток з хлопчиками як засобу досягти взаєморозуміння та любові;

робота у змішаних класах вимагає ретельного добору вчителів, які матимуть спеціальну необхідну підготовку для здійснення статевого виховання;

виховна робота з учнями різної статі не повинна мати узагальненого та уніфікованого характеру, вона має орієнтуватися на індивідуальні особливості, можливості та потреби кожної конкретної дівчинки та кожного конкретного хлопчика [73, с. 14].

Не можна недооцінювати групові норми кожної учнівської групи щодо критеріїв мужності й жіночності. Еталонами «справжнього» чоловіка можуть бути вміння битися, лаятися, палити цигарки, прилюдно вживати пиво чи тоніки. Дівчатка деколи вважають втіленням жіночих рис тих, хто яскравіше нафарбований, модніше одягнутий, має більше залицяльників, краще танцює. Мірилом дорослості для молодших школярів обох статей нерідко виступає безтурботне дозвілля.

Висновки до четвертого розділу

Соціальне партнерство - ідеологія співробітництва найманих працівників з власниками капіталу, коли перші не посягають на основи існуючого ладу, а намагаються шляхом реформ і переговорів поліпшити своє становище. Узгодження інтересів найманих працівників і власників капіталу у сфері соціально-трудових відносин здійснюється шляхом переговорів і завершується укладанням колективних договорів і угод, тобто колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин є невід'ємною характеристикою системи соціального партнерства.

До ознак надзвичайної ситуації відносять небезпеку для життя і здоров'я значної кількості людей, суттєве порушення екологічної рівноваги, повне або часткове припинення господарської діяльності, значні матеріальні та економічні збитки. Евакуацією називається організований вивід чи вивіз населення із зон можливого враження, затоплення, терористичного нападу. Використовується також комбінований спосіб евакуації за територіально-виробничим принципом. Це означає, що вивіз працівників і членів їх сімей організовується підприємствами, установами чи навчальними закладами.

Мета гендерного виховання молодших школярів полягає не лише у формуванні правильного розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності. Не можна недооцінювати групові норми кожної учнівської групи щодо критеріїв мужності й жіночності.

Список використаних джерел ДО 4 РОЗДІЛу

1. Жидецький В. Ц. Основиохоронипраці: Підручник / Жидецький В. Ц., Джигирей В. С, Мельников О. В. -- Л.: Афіша, 2001. -- 350 с.

2. Жуков В. І. Соціальне партнерство в Україні: навч. посіб. / В.І. Жуков, В.А. Скуратівський. - К.: УАДУ, 2000. - 200 c.

3. Катренко Л. А. Охорона праці: Навч. посіб. / Л.А.Катренко, Ю.В.Кіт, І.П.Пістун. - Суми: Університетська книга, 2004. - 496 с.

4. Миленький М.А. Законодавство про охорону праці (основні положення): Методичний посібник для системи навчання з охорони праці / Миленький М.А., Петров В.М., Гришко І.В. З. - К.: ННДІОП, 1998. - 126 с.

5. Основи охорони праці: Підручник / М. Л. Купчик, М. П. Гандзюк, І. Ф. Степанець та ін. -- К.: Основа, 2000. -- 416 с.

6. Рекомендації щодо побудови системи управління охороною праці на виробництві. Затв. наказом МНС України № 398 від 27.06.2006 р.

Висновки

У процесі дослідження організаційно-педагогічних умов гендерного виховання дітей молодшого шкільного віку можна зробити такі висновки:

1. На основі аналізу психолого-педагогічної, соціологічної літератури з'ясовано стан досліджуваної проблеми в педагогічній теорії і виховній практиці та конкретизовано зміст базових понять дослідження. Поняття “гендерне виховання” розглянуто як неперервний навчально-виховний процес, що не має завершених часових меж, а поступово переходить з однієї стадії в іншу, спрямовується на усвідомлення учнями власної гендерної ролі, пом'якшення гендерних стереотипів, усвідомлення цінності кожної статі, взаємодії на засадах гендерної рівності.

Під гендерною вихованістю визначено засвоєння учнями знань, цінностей і понять, а також осмислення, оцінку та формування власного ставлення до міжстатевої взаємодії, гендерної культури суспільства, усвідомлення гендерних стереотипів, що забезпечує розвиток навичок взаємодії на засадах гендерної рівності. З огляду на це поняття “гендерна вихованість” є показником індивідуальності учня, що характеризує його поведінку, дії у різноманітних ситуаціях в сім'ї, школі, суспільстві.

2. Визначено психолого-педагогічні особливості гендерного виховання молодших школярів. Теоретичний аналіз наукових джерел з проблеми дослідження дав змогу конкретизувати зміст поняття “гендерне виховання молодших школярів” як цілеспрямований, організований, систематизований процес впливу на свідомість, поведінку, почуття вихованців для формування в них егалітарних цінностей, поваги до особистості незалежно від статі, протистояння гендерним стереотипам, розвитку здібностей до самореалізації кожного, оволодіння навичками паритетності та взаємозамінності.

3. Охарактеризовано методи і форми гендерного виховання учнів початкових класів. Гендерне виховання необхідно здійснювати з використанням усіх традиційних засобів педагогічного впливу: своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поведінки дітей, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка особливостей; адекватна реакція на прояви статевого розвитку дитини; приклади правильного ставлення дорослих до представників іншої статі.

Виокремлено низку послідовних напрямків роботи з дітьми молодшого шкільного віку з доповнення й розширення можливостей їх соціалізації, що відображають гендерний аспект статевого виховання: доповнення зон самореалізації дітей; організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності; зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів; створення у дівчаток досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки (наприклад, ведення щоденника з фіксуванням успіхів); створення умов для тренування міжстатевої чутливості (наприклад, через театралізацію, обмін ролями); залучення обох батьків до виховання дітей.

4. Уточнено компоненти гендерної вихованості та показники рівнів її сформованості в молодших школярів. Під критеріями розуміють рівень ціннісно-смислового розвитку та організації особистості, ознаку, на основі якої відбувається оцінка, судження. Дослідження дало змогу уточнити компоненти гендерної вихованості молодших школярів: когнітивний, емоційно-ціннісний і поведінковий, визначити відповідні їм рівні (низький, середній, високий) та з'ясувати їх показники: знання про гендерні взірці поведінки; наявність умінь і навичок паритетної взаємодії статей; уміння діяти в ситуаціях вибору з відходом від гендерних стереотипів; знання про гендерні ролі дорослих; прагнення до саморозвитку, самовдосконалення. Виділення показників критеріїв гендерної вихованості дозволило показати взаємозв'язок між рівнями гендерної вихованості та її компонентами.

5. Визначено організаційно-педагогічні умови гендерного виховання молодших школярів та експериментально перевірено методику їх реалізації. Доведено, що гендерний підхід у вихованні дітей молодшого шкільного віку є можливим за наступних умов:вивчення особливостей гендерних уявлень у дітей;цілеспрямоване використання системи адекватних методичних засобів у виховній роботі, які сприяють формуванню гендерної ідентичності у школярів;забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками молодшого шкільного віку.

Вивчення методичної літератури дозволило виділити основний метод дослідження - педагогічний експеримент, що допоміг виявити взаємозв'язок між факторами гендерного виховання, педагогічними умовами і навчально-виховним процесом, оцінити ефективність педагогічного впливу на процес гендерного виховання учнів молодшого шкільного віку.

Результати експериментальної роботи підтвердили ефективність визначених організаційно-педагогічних умов та методики їх реалізації. За підсумками формувального експерименту встановлено, що 8,1% учнів експериментальної групи мали низький рівень сформованості гендерної вихованості, середній - 36,3% і високий - 55,6%. Водночас у контрольних групах ці рівні становили (відповідно): низький - 40,5%, середній - 42,1% і високий - 18,3%. Встановлено, що гендерна вихованість молодших школярів залежить від удосконалення змісту виховання через реалізацію сучасних гендерних підходів, організації виховного процесу на засадах гендерної рівності, створеного виховного середовища та часу перебування в ньому.

Проведене дослідження не претендує на повне вирішення проблеми гендерного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах. Подальшої розробки потребують питання гендерного виховання молодших школярів учнів різних вікових груп у процесі взаємодії загальноосвітніх навчальних закладів і сім'ї, підготовки педагогічних кадрів з питань гендерного виховання.

Список використаних джерел

1. Абраменкова В.В.Половая дифференциация и сексуализация детства: горький вкус запретного плода / В.В.Абраменкова // Вопросы психологии. -2003. -№5. - С. 103-119.

2. Аникеева Н.П.Гендерные отношения в воспитательном пространстве / Н.П.Аникеева // Педагогическое образование и наука. - 2002. -№4. - С. 46-50.

3. Аніщенко О.В. Навчальна література для початкової школи: ґендерний аналіз / О.В.Аніщенко // Проблеми сучасного підручника: Зб. наук. праць. - К.: Педагогічна думка, 2003. - Вип.4. - С. 252-257.

4. Бендас Т.В. Гендернаяпсихология: Учебноепособие / Т.В. Бендас. -СПб.: Питер, 2005. - 431 с.

5. Бжиська Ю.А. Статеве виховання як невід'ємна частина морального виховання / Ю.А. Бжиська // Рідна школа. - 2002. - №4. - С. 27-31.

6. Бовуар С. Второйпол / С. Бовуар. - СПб: Питер, 1997. - 218 с.

7. Варга А.Н. Идентификация с родителями и формированиепсихологического пола (Критическийподход к решениюпроблемы) / А.Н. Варга // Семья и формированиеличности: Сб. научн. трудов / Под ред. А.А. Бодалева - М., 1981. - С. 10-15.

8. Васютинський В. Джерела психологічної статі / В.Васютинський // Психолог. - 2003. - №33. - С. 1-4.

9. Введение в гендерныеисследования. Учеб. пособие / Под ред. И.А. Жеребкиной. - СПб.: Алетейя, 2001. - Ч.1. - 708 с.

10. Введение в гендерныеисследования: Учеб. пособие / Подобщ. ред. И.В. Костиковой. - М.: Аспект-Пресс, 2005. - 255 с.

11. Вейнингер О. Пол и характер: Пер. с нем. / О. Вейнингер. -М.: Терра, 1992. - 480 с.

12. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т.Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2004. -1440 с.

13. Вихор С. Т. Гендерне виховання учнів старшого підліткового та раннього юнацького віку: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.07 / С. Т. Вихор. - Тернопіль, 2006. - 264 с.

14. Віденко С.В. Психологія сексуальності та сексуальних стосунків. Навчальний посібник / С.В. Віденко. - К.: Арістет, 2003. - 312с.

15. Выготский Л.С.Детскаяпсихология / Л.С.Выготский; под ред. Д.Б.Эльконина. Собраниесочинений: В 6-ти т. - Т.4. - М.: Педагогика, 1984. -432 с.

16. Гариен М. Мальчики и девочкиучатсяпо-разному! Руководство для педагогов и родителей: Пер. с англ. / М.Гариен. - М.: АСТ, 2004. - 301 с.

17. Гаубас С.В. Актуальні методи статевого виховання школярів у сучасних умовах / С.В. Гаубас // Все для вчителя - 1999. -№17. - С. 105-106.

18. Гендерна педагогіка: навч. посіб. / за ред. В. Гайденко. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. - 313 с.

19. Главник О.П. До проблеми сімейного виховання: ґендерний аспект / О.П. Главник// Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. - К.: ГНОЗІС, 2003. - Т.V. - Ч.6. -С.46-54.

20. Говорун Т. Психологія статі. Гендерний та психосексуальний розвиток людини / Т. В. Говорун, О. М. Кікінежді, В. П. Кравець. - Т. : ТДПУ, 2001. - 48 с.

21. Говорун Т. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навч. посіб. / Т. Говорун. О. Кікінеджі / - Тернопіль: Богдан, 1999. - 384 с.

22. Говорун Т.В. Ґендерна психологія: Навч. посібник / Говорун Т.В.,Кікінежді О.М. -К.: Академія, 2004. -308 с.

23. Говорун Т.В. Ґендерні аспекти усвідомленого батьківства: Навч. посібник / Говорун Т.В., Кравець В.П., Кікінежді О.М., Кізь О.Б. -Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004. -144 с.

24. Гринькова Н.М. Технологія визначення рівня моральної вихованості учнів початкових класів / Н.М. Гринькова // Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського. Серія “Педагогіка і психологія”. Вип. 40. - Вінниця: ВДПУ, 2013. - С. 102-105.

25. Єремєєва В. Хлопчики і дівчатка: два різних світи /Єремєєва В.,Хрізман Т. - К.: Редакції загальнопедагогічних газет, 2003. -112 с.

26. Зайцев А. Г. Педагогикасчастья (Валеологиясемьи) / Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. - СПб: Союз, 2002. - 320 с.

27. Зеньковский В.В.Психологиядетства / В.В. Зеньковский. - М.: АcademiA, 1996. -256 с.

28. Ильин Е.П. Дифференциальнаяпсихофизиологиямужчины и женщины / Е.П. Ильин. - СПб.: Питер, 2002. - 544с.

29. Исаев Д.Н. Половое воспитание детей: Медико-психологическиеаспекты / Исаев Д.Н., Каган В.Е. - Л.: Медицина, 1988. - 160с.

30. Іванова І.В. Система підготовки майбутніх учителів до здійснення ґендерного виховання школярів / І.В. Іванова // Ґендер: реалії та перспективи в українському суспільстві: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конференції (11-13 грудня 2003р.). - К.: Фоліант, 2003. - С. 151-154.

31. Каган В.Е. Когнетивные и эмоциональныеаспектыгендерных установок у детей 3-7 лет / В.Е. Каган // Вопросыпсихологии. - 2000. - №2. - С.65-69.

32. Кікінеджі О.М. Формування гендерної культури молоді: науково-методичні матеріали до тренінгової програми: навч. посібник / О.М.Кікінеджі, О.Б.Кізь. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2006. - 160 с.

33. Клецина И.С.Гендерная социализация: учебное пособие / И.С. Клецина. - СПб.: Питер, 1998. - 77 с.

34. Клецина И.С.Психологиягендерныхотношений: Теория и практика / И.С. Клецина. - СПб.: Алетейя, 2004. - 408 с.

35. Ковбас Б. Родинна педагогіка: У 3-х т. Основи родинних взаємовідносин / Ковбас Б.,Костів В. - Івано-Франківськ, 2002. - Т. І. -288 с.

36. Козловская Г.В.Раздельноеобучение: за и против / Г.В.Козловская// Воспитаниешкольников. - 2002. - №3. - С. 61-66.

37. Кон И.С. Психология половых различий / И.С. Кон // Вопросыпсихологии. -1981. - №2 . - С. 47-57.

38. Кравець В. П. Гендерна педагогіка. Навчальний посібник / В. П. Кравець. - Тернопіль: Джура, 2003. - 416 с.

39. Кравець В.П. Гендерна соціалізація молодших школярів: [навчальний посібник] / В.П. Кравець, Т.В. Говорун, О.М. Кікінежді. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2011. - 192 с.

40. Кравченко Т. Сучасна сім'я у вимірі її вартостей / Т. Кравченко // Рідна школа. -2002. -№3. -С. 15-17.

41. Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг. - СПб.: Питер, 2001. - 992с.

42. Кулагина Н.Ю. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека: Учебное пособие / Кулагина Н.Ю., Колюцкий В.Н. - М.: Юрайт, 2001. - 464с.

43. Лунин И.И. Структура поло ролевого репертуара и формирование личности ребенка / И.И.Лунин // Психиатрические аспекты педиатрии. - Л.: ЛПМИ, 1985. -С. 91-114.

44. Макаренко А.С. Педагогічна поема // Вибрані твори: В 7 т. / А.С.Макаренко. - К.: Рад. шк., 1954. -Т.4. - 556 с.

45. Мухоморіна Л. Хлопчики і дівчатка: диференційоване навчання / Л. Мухоморіна // Дошкільне виховання. - 2001. - №4. - С. 15-17.

46. Надолинская Л.Н.Влияниегендерныхстереотипов на воспитание и образование / Л.Н.Надолинская // Педагогика. - 2004. - №5. - С. 30-35.

47. Олійник Л.М. Статеве виховання у дошкільному закладі та початковій школі: навчально-методичний посібник / Л.М.Олійник. - Миколаїв: Прінт-Експрес, 2011. - 76 с.

48. Основи теорії гендеру: навч. посібник / відпов. за вип. М.М.Скорик. - К.: К.І.С., 2004. - 536 с.

49. Осорина М.В.Секретный мир детей в пространстве мира взрослых / М.В. Осорина. - М.: Питер, 1998. - 456 с.

50. Павелків Р.В. Дитяча психологія: навчальний посібник / Р.В. Павелків, О.П. Цигипало. - К.: Академвидав, 2011. - 373 с.

51. Павлущенко Н. М. Гендерна ідентичність в процесі виховання дітей молодшого шкільного віку / Н. М. Павлущенко // Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. пр. - К., 2008. - Вип. 12. - С. 151-158.

52. Павлущенко Н. М. Гендерні стереотипи в процесі соціалізації дітей молодшого шкільного віку / Н. М. Павлущенко // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. пр. - К., 2009. - Вип. 13. - С. 229-236.

53. Павлущенко Н. М. Методичні засади гендерної експертизи підручників та навчальної літератури для початкової школи / Н. М. Павлущенко // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: зб. наук. пр. - К., 2007. - Вип. 10. - С. 256-260.

54. Павлущенко Н. М. Особливості навчально-виховної діяльності у початковій школі з урахуванням фактору статі / Н. М. Павлущенко // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 17: Теорія і практика навчання та виховання: зб. наук. пр. - К., 2007. - Вип. 6. - С. 133-137.

55. Павлущенко Н. М. Проблема статево-рольової та гендерної диферен-ціації у сучасній початковій школі / Н. М. Павлущенко // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. пр. - К., 2005. - Вип. 8. - С. 184-187.

56. Павлущенко Н. Обґрунтування й опис методики вивчення складових гендерної вихованості в учнів початкових класів / Н. М. Павлущенко // Теоретичні питання культури, освіти і виховання: зб. наук. пр. / за ред. М. Б. Євтуха. - Суми, 2007. - Вип. 34. - С. 167-169.

57. Павлущенко Н. Педагогічні аспекти гендерного виховання дітей молодшого шкільного віку / Н. Павлущенко // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія: Педагогіка та психологія: зб. наук. пр. - Чернівці, 2009. - Вип. 468. - С. 176-183.

58. Павлущенко Н. Стратегії гендерного виховання молодших школярів / Н. Павлущенко // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Педагогіка. - 2006. - № 3.- С. 24-27.

59. Палій А. Намалюй себе... Методика виявлення статево-рольової орієнтації дітей молодшого шкільного віку / Палій А., Левко Р. // Початкова школа. - 1996. - №11. - С. 22-23.

60. Петренко О. Б. Становлення гендерного підходу до освіти і виховання в українському суспільстві / О. Б. Петренко // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. - Рівне: РДГУ, 2003. - Вип.27. - Ч.1. - С. 110-120.

61. Петренко О.Б. Врахування гендерних особливостей молодших школярів у навчально- виховному процесі / О.Б. Петренко // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. - Рівне: РДГУ, 2003. - Вип. 26. - С. 49-51.

62. Петренко О.Б. Вчителю про особливості гендерної самосвідомості молодшого школяра / О.Б. Петренко // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. - Херсон: ХДУ, 2011. - Вип. LYIII. - С. 192-198.

63. Пиз А. Языквзаимоотношений: мужчина, женщина /Пиз А., Пиз Б. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. - 238 с.

64. Репина Т.А. Анализ теорій полоролевой социализации в современной западной психологии / Т.А.Репина // Вопросы психологии. -1987. -№2. - С. 45-62.

65. Сабиров Р. Наука -“бесполой” школе / Р. Сабиров // Народноеобразование. - 2002. - №6. - С. 79-87.

66. Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти: посіб. / О.Я. Савченко. - К.: СПД Богданова А. М., 2009. - 226 с.

67. Семиченко В.А. Психологія та педагогіка сімейного спілкування: Навч. посіб. / Семиченко В.А., Заслуженюк В.С. - К.: Веселка, 1998. -214 с.

68. Сечейко О.В. До проблеми сексуального виховання / О.В. Сечейко // Рідна школа. - 1999. - №1. С. 25-26.

69. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка: Навч. посібник / М.Г. Стельмахович. - К.: ІСДО, 1996. -288 с.

70. Столярчук Л.И.Полоролевая социализация школьников: теория и практика воспитания: Монография / Л.И. Столярчук. - Волгоград: Перемена, 1999. - 275 с.

71. Строгонова Л.В. Половое воспитание девочек младшего школьного возраста / Л.В. Строгонова. - М.: Педагогическое общество России, 2005. - 64 с.

72. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5 т. -- К.: Рад. шк., 1976. - Т.1. - 654 с.

73. Татаринцева Н.Е. Педагогические условия воспитания основ поло ролевого поведения детей младшего дошкольного возраста: Автореф. дисс… канд. пед. наук: 13.00.01 / Н.Е. Татаринцева. - Ростов-на Дону, 1999. - 18 с.

74. Титаренко Т. Поняття „стать” у психології особистості / Т. Титаренко // Психолог. - 2003. - лютий. - № 6. - С. 13-15.

75. Титаренко Т.М. Стать і культура / Т.М.Титаренко // Психолог. - 2003. - №3. - С. 1-4.

76. Трофимова Е. Словарь гендерних исследований / Е.Трофимова // Высшееобразование в России. -2001. - №3. -С. 72-78.

77. Трухін І.О. Основи шкільного виховання: Навч. посібник / Трухін І.О., Шпак О.Т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 368с.

78. Ушинський К.Д. Про сімейне виховання / К.Д. Ушинський. - К.: Рад. школа, 1974. - 150 с.

79. Хамитов Н.Философия и психология пола. - К.: Ника-Центр, 2001. -224 с.

80. Хасан Б.И.,Тюменева Ю.А. Особенности присвоения социальных норм детьми разного пола // Вопросы психологии. -1997. -№3. -С. 32-39.

81. Хомуленко Т.Б. Сучасні проблеми ґендерної соціалізації в онтогенезі особистості /Хомуленко Т.Б., Ткачова Ю.В. // Психологія. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. - К., 2004. - С. 360-364.

82. Цокур О. Гендерне виховання - нагальна потреба сучасної освітньої системи / О. Цокур, І. Іванова // Директор школи. Україна. - 2006. - №6. - С. 6-13.

83. Шевченко А. М. Аналіз проблеми гендерного виховання молодших школярів / А. М. Шевченко // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія. - Зб. статей: Вип. 15. Ч. 1. - Ялта: РВВ КГУ, 2007. - Ч.1. - 264 с.

84. Шевченко А. М. Гендерний аспект формування культури взаємовідносин молодших школярів / А. М. Шевченко // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія. - Зб. статей: Вип. 17. Ч. 2. - Ялта: РВВ КГУ, 2008. - С. 178-183.

85. Яценко Л.В. Ґендерна освіта і виховання в сучасній середній школі / Л.В. Яценко // Ґендер: реалії та перспективи в українському суспільстві: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (11-13 грудня 2003р.). - К.: Фоліант, 2003. - С. 154-156.

86. Maccoby E.E., Jacklin C.N. The Psyhology of Sex Differences, -- Stanford, CA: Stanford University Press, 1972.

87. Mead M. Sex and temperament in three primitive societies (New York: Morrow, 1935).

88. Money. J. Gay, Straight, and In Between: The Sexology of Erotic Orientation. -- N.Y.: Oxford University Press, 1988. -- P. 103.

89. Parsons T., Bals R.F., Old J. at al. Family, socialization and interaction process. -- Glencol, 1955. -- P. 422.

90. Scott J. Gender: a useful category of historical analisis // The American Historical Review. -- 1986. -- Vol. 91. -- №5. -- P. 1067

Додатки

Додаток А

Tест “Намалюй людину” (Draw-a-person test, dap) пропонується для дослідження статево-рольової ідентифікації дітей. Методика “Намалюй людину” не є спеціально розробленою для діагностики статево-рольової ідентифікації, проте, в ній є окремі елементи діагностики статевої ідентифікації особистості. При інтерпретації даної методики враховуються зауваження авторів, що вже працювали з нею, - К.Маховер, Л.Бурлачук, Ю.С.Савенко. методика “Намалюй людину” дозволяє діагностувати у в першу чергу неусвідомлювану статево-рольову ідентифікацію дітей. Оскільки статево-рольова ідентифікація складається на основі статево-рольових уявлень (як усвідомлюваних, так і неусвідомлюваних), то фемінна, маскулінна, андрогінна орієнтація свідчить про відповідні змістовні характеристики даних уявлень, тобто, їх фемінну, маскулінна, андрогінну спрямованість.

Інструкція. Методика “Намалюй людину” проводиться в три етапи. Спершу просимо дитину зазначити свою стать та свій вік, та їй пропонуємо намалювати людину: “Намалюй, будь-ласка, людину. Малювати потрібно старанно, охайно, не поспішаючи”. При цьому експериментатор не вказує статі людини, яку потрібно намалювати. На другому етапі пропонуємо намалювати людину протилежної статі, тобто, якщо дитина намалювала людину чоловічої статі, то пропонуємо намалювати людину жіночої статі, і навпаки. На третьому етапі пропонуємо намалювати себе. Інструкції щодо старанності і не поспішності мають бути присутні на всіх трьох етапах дослідження. Час виконання дитиною кожного завдання експериментатором не обмежується (але не більше 25 хв.). для проведення дослідження необхідно мати набір кольорових олівців (мінімум 6 кольорів), аркуш паперу (формату А-4) для кожного етапу експерименту, гумку для витирання. Додаткову інформацію може дати бесіда з дитиною за змістом малюнка, яка проводиться після завершення кожного етапу. В процесі виконання дитиною малюнка бажано, якщо є можливість, фіксувати в протоколі витирання і перемальовування, великі паузи (більше 30 сек.), емоційні реакції і спонтанні коментарі. Для діагностики може проводитись і групове обстеження, проте, якщо є необхідність, проводиться обстеження окремо кожної дитини.

Інтерпретація. На основі аналізу критеріїв інтерпретації дитячих малюнків, а також на основі досвіду вивчення статево-рольової ідентифікації дітей молодшого шкільного віку, розроблені найбільш значимі і інформативні параметри оцінки дитячих малюнків.

Характеристика критеріїв інтерпретації дитячих малюнків.

1. Хто зображений на першому малюнку (хлопчик чи дівчинка, дядя чи тьотя). Інформативним в дитячих малюнках є те, людину якої статі намалювала дитина. Припускається, що ознака не адекватної статево-рольової ідентифікації буде підтверджуватись, якщо дитина намалює людину протилежної статі. При адекватній статево-рольовій ідентифікації, позитивному ставленні до себе як до представника певної статі діти будуть малювати особу своєї статі.

2. Кількість використаних кольорів на малюнках кожного етапу дослідження. Як правило, позитивне емоційне ставлення до представників своєї статі, до себе супроводжується більшою концентрацією уваги при їх зображенні, що в результаті позначається на використанні більшої кількості кольорів, наданні переваги яскравим барвам. Таким чином, ознака неадекватної статево-рольової ідентифікації буде підтверджуватись, якщо дитина буде надавати перевагу у виборі кількості кольорів, їх яскравості при малюванні осіб протилежної статі.

3. Кількість зображених деталей тіла. Все, що сказане про кількість використаних кольорів, в повній мірі стосується і кількості зображених деталей тіла кожного малюнка. Основні деталі тіла які відображають діти в малюнках, такі: голова, тулуб, руки, ноги, пальці на руках, ступні (або взуття), шия, волосся на голові, рот, ніс, очі, брови, вуха.

4. Декоративні деталі одягу, прикраси.

5. Абсолютна величина фігур на всіх малюнках. Як правило, діти з адекватною статево-рольовою ідентифікацією, позитивним ставленням до своєї статевої належності, малюють себе і осіб своєї статі значно більшими, ніж представників протилежної статі.

6. Місце розташування фігури на аркуші паперу. Якщо дитина малює себе чи особу своєї статі дуже зміщеною на аркуші, тоді як при зображенні представників протилежної статі таке зміщення не спостерігається, то це може вказувати на конфлікт у сфері статево-рольової ідентифікації.

7. Окремі деталі зображуваної фігури також вказують на певну оцінку дитиною представників своєї і протилежної статі. Так, значно більша голова у осіб певної статі свідчить про те, що дитина приписує їх представникам більший інтелект і соціальний авторитет. Великі руки, пальці вказують на приписування дитиною особам даної статі більшої соціальної активності. Великі руки і пальці можуть вказувати на агресивність даних осіб, тому психологу необхідно з'ясувати це в запитаннях до дитини після завершення малюнка кожного етапу. Позитивна концентрація уваги дівчатками на зображенні деталей обличчя свідчить про статеву ідентифікацію з особами жіночої статі. В малюнках хлопчиків цей момент може бути пов'язаний із стурбованістю своєю фізичною привабливістю, формуванням стереотипів фемінінної поведінки.

8. Витирання і перемальовування деталей малюнка може бути пов'язане як з негативним ставленням до об'єкта, так і з позитивним. Вирішальне значення тут має кінцевий результат. Якщо витирання і перемальовування не призвело до помітно кращої графічної презентації об'єкта - можна зробити припущення про конфліктне ставлення до зображуваного об'єкта.

9. Додаткові предмети на малюнку, фон. Діти з адекватною статево-рольовою ідентифікацією при зображенні себе і осіб своєї з ним статі будуть намагатися прикрасити об'єкт додатковими предметами: трава, дерева, сонце, квіти, іграшки.

10. Ставлення до об'єкта малювання проявляється в прийнятті дитиною завдання. Інколи дитина відмовляється малювати хлопчика (дівчинку), мотивуючи це тим, що ніби: “Я не вмію малювати хлопчиків (дівчаток)”. Інформативним є те, особу якої статі відмовляється малювати дитина.

11. Час виконання завдань кожного етапу також може дати певну інформацію. При позитивному ставленні до об'єкта зображення дитина приділяє більше часу на його малювання і, навпаки негативне ставлення до предмета малювання проявляється в поспішності виконання завдання.

...