Теоретичні засади професійної педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів в контексті приєднання України до Болонського процесу

Розробку професійно-обумовленої структури та створення моделі фахівця треба починати із аналізу структури особистості взагалі та існуючих підходів у цьому питанні.

Зважаючи на те, що особистість - поняття складне, багатогранне і є предметом вивчення філософів, психологів, педагогів, то варто розглянути основні існуючі теорії з тим, щоб визначитись з найбільш прийнятною по відношенню до даного дослідження і встановити шляхи її трансформації і способи використання в контексті такого утворення, як інженер-педагог.

Слід відразу ж обмовитися, що теорії особистості в силу історичного розвитку країн світу, менталітету народів і таке інше поділяються на закордонні та радянські, пострадянські.

Погляди закордонних авторів найчастіше зводяться до пошуку провідної риси чи якості людини, що на їх думку дозволяє вже про неї говорити як про особистість. При цьому, як правило, ця риса чи якість визначається в процесі встановлення відносин людини із соціумом (табл. 4.1).

Отже, вивчення особистості здебільшого зводиться до пошуку потреби, задоволення якої сприяє розвитку особистості.

У роботах радянських та пострадянських дослідників разом зі спробами виявити ті якості, властивості, риси, які роблять людину особистістю, також простежується спроба побудувати з них ієрархію, яка може зватися структурою особистості. Проаналізуємо окремо підходи психологів (табл. 4.2) та педагогів (табл. 4.3).

Таблиця 4.1 Підходи закордонних дослідників до особистості [102, С.77-91]

Приймемо за визначення поняття «структура особистості» те, яке запропонував О.М. Леонтьєв [69, С.22]: структура особистості являє собою відносно стійку конфігурацію головних, усередині себе ієрархізованих, мотиваційних ліній.

Таблиця 4.2Підходи російських та українських психологів до особистості

У запропонованих результатах проведених психологічних досліджень структури особистості можна побачити:

– структурні елементи - це психічні складові, які обумовлюють певну поведінку людини у будь-який час, у будь-якій ситуації і у житті в цілому;

– ці елементи виділяються різними дослідниками з тим чи іншим ступенем узагальненості, або як окремі чи складові чогось елементи, або як ті, що є основними чи додатковими тощо;

– в запропонованих структурах елементи представляють собою різні сторони (властивості) людини і вимагають подальшого впорядкування;

– як правило, серед елементів називаються спрямованість, характер, темперамент, здатності, досвід (знання, уміння, навички, звички), система управління, психічні процеси, психофізіологічні якості тощо;

– вказані психологами елементи особистості розглядаються в інших науках відповідно до їх (наук) предмету вивчення;

– найбільш узагальненою і для нас прийнятною є структура особистості, яку запропонував К.К. Платонов; вона ж знаходиться в основі вертикального виміру особистості за Ю.Л.Трофімовим, В.В.Рибалкою, П.А.Гончаруком. Слід зазначити, що саме ця структура є зараз найбільш розповсюдженою і покладеною в основу в тому числі й педагогічних досліджень.

Узагальненою метою педагогічних досліджень є пошук способів впливу на людину, в результаті чого відбудеться формування та розвиток певних її якостей, досвіду. Тому, базуючись на психологічних даних, структури особистості, запропоновані педагогами, дещо інші.

Таблиця 4.3Підходи російських та українських педагогів до особистості

З наведеного аналізу видно, як змінюються способи класифікації структурних елементів особистості, їх кількість, і навіть смислове значення окремих понять залежно від того, що є відправним моментом для класифікації і для якої цілі розробляється та чи інша структура. Постійне місце в структурі особистості у педагогів займають здатності, є присутнім досвід, що може замінюватися компетентністю, вводяться якості, тобто все те, наявність та ступінь розвитку чого дозволяє встановлювати рівень підготовки, зокрема професійної підготовки, людини.

Нас, насамперед, цікавлять ті елементи структури особистості, які підлягають впливу в процесі надання освіти і які формують особистість як професіонала в певній галузі діяльності. В цьому плані найбільш прийнятною є структура особистості, запропонована В.С.Леднєвим [68, С.46]. Саме він розглядає її в контексті процесу навчання. У запропонованій ним таблиці, звертаючись до мети даної роботи, набуває особливого значення такий бік особистості, як її досвід. Інші її сторони, як то функціональні механізми психіки, типологічні властивості особистості, динаміка особистості та індивідуальні якості особистості, створюють блок, так би мовити, розвитку цієї особистості, що відбувається в професійному становленні фахівця, частіше за все, опосередковано. У професійній школі ми вже маємо сформовану, у певному розумінні, особистість, яка прагне здобути досвід виконання професійної діяльності (табл. 4.4).

В.С. Леднєв, на відмінну від інших авторів, включає до поняття “досвід особистості” не тільки набуті знання, уміння, навички, способи дій, але і певні якості особистості, що є на нашу думку, правильним з точки зору того, що розвиток особистості в результаті набуття досвіду відбувається, головним чином, шляхом формування певних якостей і властивостей через набуття необхідних знань та умінь, формування спрямованості, а не окремо і незалежно від них. Між якостями та досвідом, що по-різному диференційований автором, існує взаємо-зворотній зв'язок: якості набувають свого розвитку із накопиченням особистістю досвіду у виконанні певних видів діяльності в її найширшому розумінні та, навпаки, досвід формується з часом в напрямку застосування певних якостей під час виконання конкретних завдань.

Таблиця 4.4Компоненти структури особистості професіонала

Як видно з таблиці, блок “досвід особистості” поділяється на ряд елементів, але це не структурні елементи одного порядку, а “зрізи” одного поняття “досвід особистості” у різних площинах. Розвиток якостей і набуття знань - це різні боки єдиного процесу, причому набуття знань та умінь є інструментом формування якостей. І від того, який буде зміст знань та умінь, якім чином вони будуть опановані і якою мірою засвоєнні, буде залежати рівень розвитку якостей і властивостей особистостей. Іншими словами, при набутті знань та умінь у будь якому випадку йде розвиток певних якостей, але для розвитку саме необхідних якостей і на необхідному рівні треба, щоб цей процес був керованим - надавалися б саме ті знання, формувались би саме ті уміння, того обсягу і рівню, і таким чином, щоб отримувати саме заплановані якості потрібного рівня.

Таким чином, набуття особистістю деякого досвіду приводить до певного рівня розвитку цієї особистості і завдання професійного навчального закладу полягає у тому, щоб забезпечити отримання учнем саме такого досвіду, який гарантував би досягнення потрібного рівня розвитку його особистості як фахівця, а саме досягнення професійно-педагогічної компетентності.

Визначимося із поняттям «компетентність» та пов'язаного із ним поняттям «компетенція».

Звернемося спочатку до великої енциклопедії Кирила та Мефодія [17], словника іноземних слів [115], тлумачного словника іноземних слів [29], великого тлумачного словника іноземних слів [83], тлумачного словника російської мови [89], тлумачного словника суспільствознавчих термінів [136], енциклопедичного словника про людину [24] та логічного словника-довідника [56].

В цих виданнях компетентність визначається як:

- 1) володіння компетенцією; 2) володіння знаннями, що дозволяють судити про щось [116, С. 247];

- якість людини, яка володіє усесторонніми знаннями у якій-небудь області і думка якої є тому вагомою, авторитетною [56, С. 254];

- властивість компетентного [62].

Компетентний [нім. kompetent < фр. compйtent < лат. competens (competentis) що відповідає; здатний] - це 1) знаючий, обізнаний, авторитетний у якій-небудь області (наприклад, компетентний фахівець, компетентний висновок, компетентна думка); 2) той, хто володіє компетенцією (наприклад, комісія в цьому питанні не цілком компетентна, передати справу в компетентну інстанцію) [62], [89], [116, С. 247];

Компетенція трактується як:

- (від лат. competo - добиваюся; відповідаю, підходжу) - 1) коло повноважень, наданих законом, статутом або іншим актом конкретному органу або посадовцю (наприклад, справа не входить до чиєї-небудь компетенції); 2) знання, досвід в тій або іншій області [17], [62], [116, С. 247] або 2) коло питань, в яких хто-небудь добре поінформований [89], [136, С.186].

- коло повноважень установи або особи, те, що підлягає їх веденню [83, С.95];

- коло питань, з якими людина обізнана і які необхідні для здійснення її діяльності [24, С.166].

- галузь знань або практики, в якій компетентна особа володіє великими точними знаннями і досвідом практичної діяльності [56, С.254].

Першочерговий висновок, який можна зробити: «компетентність» визначається через людину як одна з її властивостей, а «компетенція» - через коло питань чи повноважень, якими володіє людина.

Простежимо більш ретельно. Компетентність можна розуміти двояко:

- як похідну (на лінгвістичному рівні) від компетенції, що є властивістю людини стосовно наявності в неї компетенції (компетенцій);

- як володіння на необхідному рівні знаннями, а отже знов-таки компетенцією (ями).

Компетенція - це досвід людини (теоретична або (та) практична база) з виконання певного виду діяльності (теоретичної або (та) практичної), використання якого забезпечує відповідність цієї діяльності необхідним вимогам. Інше визначення компетенції як кола чиїх-небудь повноважень (повноваження - офіційно надане кому-небудь право якої-небудь діяльності, ведення справ [89]) можна розуміти двояко: по-перше, мати право ще не означає мати відповідну теоретичну або (та) практичну базу, в цьому випадку компетенція більше відноситься до місця, посади (у сфері професійної діяльності), яку хтось займає, тому може бути розглянута як перелік посадових обов'язків і цим являти протилежність першому визначенню (це ніби мета, на досягнення якої повинна бути спрямована професійна підготовка); по-друге, коло повноважень (в ідеальному варіанті) людина виконує, якщо підготовлена до цього, а отже має необхідні знання, уміння, навички, досвід.

Таким чином, або поняття «компетентність» та «компетенція» за змістом тотожні одне одному і означають володіння знаннями, досвідом, або поняття «компетентність» вказує на властивість людини мати компетенцію і тому володіти необхідною теоретичною (практичною) базою чи (та) мати певні права, повноваження щось виконувати.

В етимологічному словнику української мови [40, C.541] термін «компетенція» пояснюється через поняття «компетентний», запозичений з латинської мови competentia «відповідність, узгодженість», пов'язано з competere «разом досягати, прагнути, сходитися, зустрічатися, відповідати, погоджувати», яке складається із префікса сom- «з» і дієслова petere «прагнути, досягати». Тобто можливе таке припущення: в основі компетенції знаходиться не просто певна дія (на відміну від знань з попередніх визначень), а навіть взаємодія двох чи більше суб'єктів; взаємодія містить елемент оцінки одного суб'єкта іншим (іншими) суб'єктом (ами) на відповідність собі та загальній справі. Отже, компетенція перевіряється за результатами діяльності; при позитивній оцінці, знову ж таки, суб'єкт характеризується як компетентний.

Розглянемо підходи до визначення «компетентності» та «компетенції» в освіті: середній, професійно-технічній, вищій, зокрема, вищій педагогічній освіті, та післядипломній.

В середню освіту поняття компетентності й компетенції прийшли з професійної освіти. Їх розуміння дещо різниться. «Компетентність» та «компетенція» знаходять у відношеннях: цілого та частки, результату й цілі. Так, Н.М. Бібік [55] додержується думки, що «компетенція» - поняття похідне, вужче від поняття «компетентність». Він розуміє під компетентністю освітні результати, які досягаються не лише засобами змісту освіти, але й соціальної взаємодії, як у міжособистісному, так і в інституційному культурному контексті. На основі аналізу вживання поняття «компетенція» ним робиться висновок про те, що це поняття можна розуміти як соціально закріплений освітній результат. Тобто компетенції можуть бути виведені як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, досвіду ставлень з певної галузі знань, якостей особистості, яка діє в соціумі. Якщо під реальними вимогами розуміти необхідний рівень демонстрації певного елементу загального досвіду підготовки, то компетенції - це теж результат, як і компетентність, але менший за обсягом. І з часткових результатів (компетенцій) складається загальний результат (компетентність).

Дещо інше ставлення до зазначених понять демонструє А.В. Хуторський [100, С.63]. Ним компетенція трактується як вимога до підготовки учня, а компетентність - як вже здобутий результат підготовки, який при повній відповідності всім вимогам робить людину компетентною. Він зазначає: компетенція - відчужена, наперед задана соціальна вимога (норма) до освітньої підготовки учня, необхідної для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері. А компетентність - володіння учнем відповідною компетенцією, що включає його особистісне відношення до неї і предмету діяльності. Компетентність - особистісна якість (сукупність якостей) учня, що вже відбулася, і мінімальний досвід діяльності в заданій сфері. Компетентність - сукупність особистісних якостей учня (ціннісно-смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок, здібностей), обумовлених досвідом його діяльності в певній соціально і особистісно значущій сфері.

С.Е. Трубачева [55] підтримує думку про те, що «компетентність» може характеризувати результат освіти, але обмовляється - не обов'язково загальний результат, а й проміжний. Таке тлумачення вона пов'язує насамперед з тим, що перелік освітніх компетенцій розглядається як вимога, як задана соціальна норма освіченості учня, необхідна для його подальшого ефективного функціонування в певній сфері людської діяльності, а оскільки набуття цих компетенцій відбувається поступово в процесі навчання, рівень компетентності учня на різних етапах навчання буде різним. Наприклад, вимоги до освіченості учнів у початковій школі відповідатимуть елементарному рівню компетентності, тоді вимоги до освіченості учнів основної школи можуть бути співвіднесеними з базовим рівнем компетентності, а повна середня освіта - з загальноосвітнім рівнем компетентності школярів. Крім того, кожен з таких рівнів передбачатиме декілька етапів формування компетентності.

Складно погодитися з автором у тому, що навіть блискучі результати підготовки за окремим етапом дозволять охарактеризувати учня як компетентного. Адже компетентним є той, хто в силу отриманого атестата (завершеної цільової підготовки) може його підтвердити, демонструючи необхідні дії, погляди, відношення, а не той, хто завершив один з кількох етапів підготовки. І ще одне протиріччя: набуваються компетенції (але ж це вимоги, норми), а перевіряються компетентності (результат). На нашу думку, компетентність - це не тільки набуті компетенції, а ще й уміння їх певним чином поєднувати, виходячи із конкретної ситуації.

В професійно-технічній освіті компетентність нерідко порівнюється з кваліфікацією. О.С.Чабан [127, С.10], [129, С.11] стверджує, що поняття «компетентність» ширше, ніж поняття «кваліфікація». Воно означає не тільки професійні знання, навички і досвід в даній спеціальності, але і відношення до справи, певні (позитивні) схильності, інтереси і прагнення, а також здатність ефективно використовувати знання і уміння, а також особистісні якості для забезпечення необхідного результату на конкретному робочому місці в даній робочій обстановці, тоді як кваліфікація є лише потенційною здатністю виконувати задачу, що відноситься до даної діяльності.

В.С. Плохий [96, С.16] визначає компетентність як інтегральну характеристику рівня можливостей і здібностей працівника до реалізації свого професійного потенціалу, знань і особистісних якостей в умовах реальної діяльності і постійної адаптації до швидкоплинних змін зовнішнього середовища, вимог робочого місця і сфери, на яку розповсюджуються його діяльність або повноваження.

А.М. Михайличенко [78, С.27] наводить таке визначення компетентності: міра можливості підготовленого спеціаліста виконувати конкретні роботі, що відповідають конкретній кваліфікації. Компетентність відображає суб'єктивні можливості фахівця, що має конкретну кваліфікацію, виконувати роботу, обумовлену вимогами даної кваліфікації. Кваліфікація же розуміється як необхідний рівень підготовки фахівця з конкретної професії, спеціальності для виконання певних робіт. Рівень кваліфікації задається кваліфікаційною характеристикою в деякому діапазоні, так як передбачається імовірнісний розподіл здатностей робітників і способів їх підготовки.

Отже, компетентним можна назвати робітника, який з точки зору загальних тенденцій розвитку і вимог виробництва, а також конкретних обставин отримує найкращий результат. Звісно, що для цього йому потрібна певна база із знань, умінь, навичок, світоглядних ідей, інтересів, якостей тощо.

Звернемось до досліджень вищої школи. Результати аналізу наукових праць свідчать про ще більше розмаїття співвідношень між поняттями «компетентність» та «компетенція».

Підхід перший: компетенція - складова компетентності. Пропонуючи компетентнісну модель підвищення кваліфікації директора школи, Л.І.Луценко [74, С. 61-68] так говорить про сутність професійної компетентності та компетенції. Професійна компетентність розглядається як системна, інтеграційна єдність, синтез інтелектуальних і навичкових складових (когнітивного і діяльнісного, включаючи і узагальнені знання, уміння, навички), особистісних характеристик (ціннісні орієнтації, здатності, риси характеру, готовність до здійснення діяльності і т.д.) і досвіду, що дозволяє людині використовувати свій потенціал, здійснювати складні культуровідповідні види діяльності, оперативно та успішно адаптуватися в суспільстві і професійній діяльності, що постійно змінюється. … Вона відображає не тільки потенціал, що є у людини, і здатність його використовувати, але і породжує нові явища, якості життя і діяльності, дозволяючи людині бути успішною. Компетенції виступають як складові компоненти професійної компетентності.

Підхід другий: існує лише один вірний термін для характеристики рівня підготовки - компетенція. Цей підхід продовжує та уточнює, попередній.

У західному світі пропонуються такі визначення компетенції:

- дещо, що повинна вміти робити людина, щоб справитися зі своїми посадовими обов'язками в компанії [125];

- група знань у певній області, навичок і відносин, які впливають на значну частину професійної діяльності (ролі або зони відповідальності), які пов'язані з виконанням діяльності, які можуть бути обмірювані всупереч прийнятим стандартам, і які можуть бути розвинені через навчання (Рarry, 1996);

- базова характеристика індивіда, що причинним способом пов'язана із критеріями ефективної й/або успішної дії в професійних або життєвих ситуаціях («базова характеристика» означає, що компетенція - це глибока й стійка частина особистості, яка дозволяє пророчити поводження людини в досить широкому колі ситуацій, як життєвих, так і професійних; причинний зв'язок означає, що компетенція обумовлює поведінку або дію; зв'язок із критеріями дії означає, що за компетенцією можна визначити хто робить щось добре або погано, що може бути обмірюване за певними критеріями або стандартами) (Spencer & Spencer, 1993);

- здатність керувати ситуацією (навіть непередбаченою); компетенція - це структура, що складається з різних частин, як пальці на руці (тобто, навички, знання, досвід, контакти, цінності - це пальці, координація всіх цих елементів - це долоня, і, нарешті контроль над всією системою, який символізується нервовою системою, що керує рукою в цілому) (Кeen, 1992) [1].

За визначенням К. Корсака [10, С.60] компетенція - сукупність доступних для вимірювання чи оцінювання вмінь, знань і навичок, набутих в закладах освіти чи поза ними і необхідних для виконання певного заняття (роботи).

В.Байденко [5, С.6] стверджує, що професійні компетенції - це готовність і здатність доцільно діяти відповідно до вимог справи, методично організовано і самостійно вирішувати завдання і проблеми, а також самооцінювати результати своєї діяльності.

Підхід третій: компетентність - результат підготовки, компетенція - коло повноважень. За визначенням В. Буряка [20, С.51] «компетентність можна охарактеризувати як здатність вирішувати професійні завдання визначеного класу, які потребують наявності реальних знань, умінь, навичок, досвіду. Вона виявляється у практичній професійній діяльності як системна характеристика і має певну структуру. Компетентність може бути виміряна кількісно, наприклад, за допомогою виокремлення рівнів, або якісно (методологічно, технологічно, соціально тощо)». Компетенція розуміється «… як простір соціально-професійного впливу, визначений посадою, соціальним статусом, службовими функціями фахівця. Трапляється так, що сфера компетенції не завжди збігається з рівнем кваліфікації або компетенції працівника, з його професійно-культурним досвідом. Вона може бути ширшою або вужчою за його реальні можливості …».

Цієї ж думки стосовно співвідношення між компетентністю та компетенцією додержується Е.Ф. Зеєр [47, С. 63, 110]: професійна компетентність - сукупність професійних знань, умінь, а також способи виконання професійної діяльності, а компетенція (від лат. Competentia - досягаю, відповідаю, підходжу) - сукупність прав, обов'язків фахівця, область професійних задач, які він уповноважений вирішувати. Компетенція фахівця визначається статутами, нормативними документами організації або підприємства і відображається в посадовій інструкції. Різниця простежується у тому, що саме слід розуміти під компетентністю: всі структурні елементи особистості (спрямованість, досвід, якості та ін.) чи лише знання, уміння, навички, способи виконання діяльності. Крім того, у порівнянні із розумінням кваліфікації в професійно-технічній освіті, за визначенням Е.Ф. Зеєра - це ступінь і вид професійної підготовленості працівника, наявність у нього знань, умінь і навичок, необхідних для виконання їм певної роботи.

Підхід четвертий: компетентність - результативне поняття, а компетенція - процесуальне. Л.З. Тархан [121, С.59] додержується визначення компетентності, яке запропонував О.С. Чабан. Основними рівнями професійної компетентності суб'єкта діяльності, пише вона, стають навченість, професійна підготовленість, професійний досвід. Компетенція, за її думкою, є поняттям процесуальним, тобто компетенції як виявляються, так і формуються в діяльності, і, оскільки всі види діяльності взаємозв'язані в потоці людського життя, не можна строго розмежувати види діяльності, отже, види компетенцій. … Компетенція - це можливість працювати, це активна позиція, при якій людина знає, може і хоче робити щось.

Підхід п'ятий: підготовка характеризується одним терміном - компетентність. М.І. Лук'янова [73] посилаючись на Н.М. Лобанову, наводить характеристику професійно-педагогічної компетентності як системної властивості особистості і виділяє три компоненти: професійно-освітній, професійно-діяльнісний і професійно-особистісний. Під психолого-педагогічною компетентністю вона розуміє сукупність певних якостей (властивостей) особи, які «обумовлюються високим рівнем її психолого-педагогічної підготовленості» (Н.В. Кухарєв) і забезпечують «високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності» (М.М. Тарасевич).

У цьому ж руслі висловлює свої міркування Т. Маслова [76, С.59]. Розглядаючи питання психолого-педагогічної компетентності викладачів, вона зазначає: «Поняття компетентності пов'язане перш за все саме з діяльністю, із здатністю виконувати певні професійні дії, в основі якої лежать необхідні професійні знання та вміння. … Компетентність передбачає наявність у людини внутрішньої мотивації до якісного виконання всіх професійних завдань, наявність професійних цінностей. Компетентний спеціаліст виходить за межи предмета своєї професії, має певний творчий потенціал саморозвитку». Погоджуючись із думкою О.С. Таїзової, автор пише: «… в основі розвитку компетентності лежить культура самовизначення (здатність та готовність до самовизначення, самореалізації, саморозвитку). Професійний розвиток, зокрема означає, що спеціаліст створює щось нове у своїй професії, хай навіть у невеликих масштабах (наприклад, розробляє новий прийом, метод тощо). Він бере відповідальність за свої рішення, визначає мету, ґрунтуючись на власних поглядах та переконаннях. У такому розумінні компетентність інтегрує в собі три аспекти - когнітивний (знання), операційний (засоби діяльності і готовність до виконання діяльності) та аксіологічний (наявність певних цінностей)».

Підхід шостий: складовими загальної компетентності є часткові компетентності. Цей підхід продовжує попередній. На думку Н.В. Грохольської [6], складовими професійної компетентності інженера-педагога є: спеціальна підготовка, методична підготовка, психолого-педагогічна компетентність, соціально-психологічна компетентність, самовдосконалення.

І.Б. Васильєв [21, С. 22] пропонує визначення професійно-педагогічної компетентності: це здатність інженера-педагога кваліфіковано здійснювати професійне навчання й виховання в межах конкретної професії на рівні вимог, які установлені стандартами професійної освіти, на основі сполучення техніко-технологічних та психолого-педагогічних знань, умінь та навичок. Елементами професійно-педагогічної компетентності автор називає такі компетентності: цільова, прогностична, спеціально-предметна, соціально-професійна, методична, регламентно-нормативна, біографічна, психофізіологічна, аутопсихологічна, акмеологічна, діагностична.

Підхід сьомий: поняття компетентності й компетенції тотожні одне одному. Т.І. Дементьєва [30, С. 14] на основі ретельного аналізу змісту зазначених понять дійшла висновку, що «… відбулася підміна одного поняття іншим. Поняття стали вживатися як синонімічні. Оскільки в науковій літературі загальновизнаним є поняття «компетенція» в першому значенні поняття «компетентність», то у своїй роботі вона пропонує використовувати саме цей термін у значенні «знання, досвід, поінформованість»».

Таким чином, в результаті проведеного аналізу змісту понять «компетентність» та «компетенція» можна отримати висновки:

- в тому разі, якщо використовується одне з двох понять, то воно уособлює результат підготовки; тут можна сказати про синонімічність термінів;

- використання обох термінів також може характеризувати результат підготовки, тільки «компетентність» - загальної, а «компетенція» - часткової; тоді до складу компетентності входять компетенції;

- до складу компетентності можуть входити інші компетентності;

- «компетентність» використовується в освіті тільки як результат, а «компетенція» - як результат, процес чи наперед задана вимога, норма.

Ми під компетентністю розуміємо властивість професіонала. Вона однозначно вказує на його спроможність доцільно та ефективно діяти за певних обставин, тобто реалізовувати компетенції - певні групи досвідних надбань (у широкому розумінні за В.С. Леднєвим) стосовно тих чи інших напрямів чи етапів здійснення діяльності, зокрема - професійної діяльності.

З визначень компетентностей та компетенцій виходять їх складові (табл. 4.5).

Таблиця 4.5Складові компетентностей та компетенцій

Наведені у табл. 4.5 елементи компетентності (компетенції) вказують на структурні елементи особистості, розглянуті нами раніше. Отже, компетентний фахівець - гармонійно розвинута особистість у загальнолюдському та професійному плані. Вона здатна вільно оперувати отриманими професійними знаннями, уміннями, навичками, творчо застосовувати і самостійно їх поповнювати, адаптуючись до нових умов, завдяки сформованості відповідних професійних якостей.

Залежно від того, який зміст отримують компетентність та компетенція, такі способи визначення їх різновиду пропонуються вченими. Найчастіше підставою для утворення різних видів компетентностей (компетенцій) є види загальнолюдської чи професійної діяльності (дій) з тим чи іншим ступенем узагальненості. Називаються такі види компетентностей та компетенцій: «етнокультурна компетентність» [99, С.35], «лінгвістична компетентність» [67, С.85], «психолого-педагогічна компетентність» [76, С.59], «іншомовна компетентність» [31, С.59], «професійна компетентність» [52, С.31], «соціально-правова, спеціальна, персональна компетентність, аутокомпетентність, екстремальна професійна компетентність» [47, С.63], «професійні (професіонально орієнтовані), загальні (ключові, базові, універсальні, транспредметні, метапрофесійні, переносні, надпрофесійні, ядерні і т.д.), академічні та ін. компетенції» [5, С.6], «комунікативна компетенція» [30, С.14], «ціннісно-смислова, загальнокультурна, навчально-пізнавальна, інформаційна, комунікативна, соціально-трудова компетенція, компетенція особистого самовдосконалення» [100, С.63], «психологічна, педагогічна, дидактична, методична, виховна, організаційна, науково-дослідна, соціально-економічна компетенції» [131, С.8] та ін.

Виділення видів діяльності не позбавлене протиріч і має умовний характер: ступінь їх узагальненості встановлюється дослідником, як правило, інтуїтивно. Тому і умовним є виділення на їхній основі компетенцій. І якщо кожна ця компетенція розкривається через спрямованість, знання та інші типові структурні елементи, то стає складним уникнути непотрібних дублювань у змісті навчального матеріалу, про що йшлося раніше. Мають бути запропоновані інші підходи до встановлення видів компетентностей (компетенцій).

Визначення видів компетентностей та компетенцій інженерно-педагогічних кадрів (викладачів технічних дисциплін) пропонується в такий спосіб.

І.Б. Васильєв [21, С.24] для визначення переліку компетентностей виходить зі структурних компонентів педагогічної системи та їх функціональних оболонок:

- мета освіти та її інформаційний еталон (компонент) - цільова компетентність; соціально-професійний прогноз (оболонка) - прогностична компетентність;

- зміст освіти (компонент) - спеціально-предметна компетентність; принципи відбору змісту освіти (оболонка) - соціально-професійна компетентність;

- способи навчання й виховання (компонент) - методична компетентність; принципи й правові норми навчання та виховання (оболонка) - регламентно-нормативна компетентність;

- студент (компонент) - біографічна компетентність; індивідуальні психофізіологічні особливості (оболонка) - психофізіологічна компетентність;

- інженер-педагог (компонент) - аутопсихологічна компетентність;

- результат і продукт освіти (компонент) - акмеологічна компетентність; педагогічна діагностика (оболонка) - діагностична компетентність.

Н.В. Грохольська [28, С.7] складовими професійної компетентності інженера-педагога вважає необхідні напрями його освіченості: спеціальна підготовка; методична підготовка; психолого-педагогічна компетентність; соціально-психологічна компетентність; самовдосконалення.

М. Цирельчук та В. Федосенко [126, С.253], створюючи модель інженера-педагога, розкривають його критеріальну моделепрофесійну компетентність таким чином:

- епістемологічні критерії: знання про світ, знання про суспільство, знання про діяльність, знання про людину, професійно значущі знання, знання про тенденції розвитку сучасної освіти, базових наук у сфері освіти;

- діяльнісні критерії: навички, уміння, функції, здатності, діяльнісні позиції, а також критерії розвитку діяльності і саморозвитку; провідний критерій - здатності: індивідуальні здатності до продуктивного здійснення інженерно-технічної і психолого-педагогічної діяльності, гностичні, когнітивні, рефлексивні, комунікативні, проектувальні, ергономічні, управлінські, креативні, соціальні здатності; критерії особистісного росту; психофізіологічні властивості: перцептивні, ідентифікація, психомоторні, мнемонічні, мовні та ін.; якості: інтелектуально-когнітивні, громадянські, ділові, вольові, емоційні, емпатичні якості; ціннісно-мотиваційні критерії (стійка професійна спрямованість, установка на особисте зростання і професійний розвиток, що має безперервний характер).

Е.Ф.Зеєр [47, С.182] розглядає ключові компетенції інженера-педагога як процедурні знання та уміння (знання у дії), а також здатності, необхідні для діяльності в конкретних професійно-педагогічних ситуаціях. На його думку ключові компетенції як соціально-професійні утворення високого рівня узагальненості можуть бути визначені шляхом аналізу цільових (соціально-професійних) функцій педагога:

- виховної - соціально-культурна компетенція;

- навчальної - когнітивно-дидактична компетенція;

- розвиваючої - психолого-педагогічна компетенція;

- виробничо-технологічної - спеціальна компетенція.

Ці та інші підходи до встановлення видів компетентностей та компетенцій заслуговують на увагу, бо за однакових вихідних умов всі вони мають забезпечувати однакові компетенції, які зроблять інженера-педагога повноцінним фахівцем. Звертаючись до історії залучення компетенцій в освіту, а це вдосконалення моделі фахівця в особистісному й діяльнісному аспектах, нам ближче підхід М. Цирельчука та В. Федосенка.