Педагогіка за професійним спрямуванням

З 2017 року Україна активно розвиває інклюзивне навчання з метою створення єдиних підходів у системі освіти України, де кожна дитина буде охоплена навчанням та зможе реалізувати свій потенціал. Так, інклюзивне освітнє середовище та система освітніх послуг мають відповідати міжнародним стандартам. Це буде гарантувати здобувачам освіти можливість вчитись, незалежно від їхніх особливих освітніх потреб, на всіх рівнях освіти протягом усього життя.

Розроблена Національна стратегія має на меті вирішити наступні завдання:

виявити та якісно оцінити ООП у здобувачів освіти;

створити умови для навчання у районах або об'єднаних громадах кожній особі відповідно до її ООП;

підвищити рівень підготовленості педагогічних працівників для задоволення потреб кожного здобувача освіти;

удосконалити механізми фінансування освіти осіб з ООП;

забезпечити в закладах освіти умови для здобуття якісної освіти особами з ООП.

Реалізація визначених проєктом Національної стратегії цілей і завдань буде здійснюватися у два етапи.

На I етапі (2020-2028 роки) передбачено, зокрема:

створення цілісної законодавчої бази у сфері інклюзивної та спеціальної освіти;

забезпечення підготовки педагогічних працівників та засобів для навчання здобувачів освіти з ООП;

систематичне забезпечення архітектурної доступності;

створення безпечного та інклюзивного освітнього середовища тощо.

II етап (2029-2030 роки) передбачає, з-поміж іншого:

аналіз результатів реалізації Національної стратегії;

визначення стратегічних напрямів подальшого розвитку інклюзивної освіти на 2030-2040 роки.

Станом на вересень 2020 року було відкрито 633 інклюзивно-ресурсних центри, які прийшли на заміну психолого-медико-педагогічним консультаціям (ПМПК). У 2019/2020 навчальному році 35,14% шкіл мали інклюзивні класи.

53. Види та форми контролю в діяльності менеджера освіти

Контроль ? одна з функцій управління, призначення якої ? виявлення можливих відхилень величини фактичних параметрів керованої системи від бажаних (мети, завдання, гання можливим помилкам. Основною умовою результативності контрольно-аналітичної діяльності є компетентність керівника. За П. Маслєнніковим, контроль є системою управлінських дій, яка визначає відповідність ходу і результатів навчальновиховного процесу поставленим перед школою завданням і накреслює шляхи усунення недоліків, помилок і причин, які їх породжують

Види контролю. Зміст загальної функції менеджменту «контролювання» виявляється у видах контролю, які класифікують за певними ознаками.

1. За сферами (контроль стану матеріально-технічного забезпечення;

Контроль стану матеріально-технічного забезпечення передбачає оцінювання ступеня задоволення потреб організації в постійних ресурсах (обладнання, персонал, інформаційні системи), системи, обсягів і ритмічності постачання сировини і матеріалів,

2. За змістом (контроль ресурсів; контроль процесів).

Контроль ресурсів. Виробничо-господарську діяльність організації забезпечують ресурси: матеріальні, фінансові, людські, інформаційні.

Контроль фінансових ресурсів полягає в оцінюванні ступеня забезпеченості організації власними та залученими коштами, ефективності їх використання, правильності прийняття фінансових рішень, відстежуванні та регулюванні грошових потоків, аналізі й регулюванні боргів і зобов'язань організації.

Контроль людських ресурсів -- здійснення контрольних заходів при відборі та зарахуванні працівників на посади, оцінювання ефективності і коригування заходів з перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу, ділових якостей працівників, ефективності систем оплати праці і стимулювання працівників. Контрольінформаційних ресурсів -- оцінювання відповідності обсягів інформації потребам виробництва і управління; вивчення і вдосконалення шляхів надходження інформації в організацію, всередині її і назовні.

Контроль процесів. Повинен підтвердити, що прості операції здійснюють згідно з існуючими правилами,

3. За етапами проведення (попередній, поточний, підсумковий).

4. За формами організації (централізований; децентралізований, самоконтроль).

Централізований контроль здійснюють спеціальні підрозділи, що функціонують у системі управління організації (контролери, ревізійні відділи, відділи внутрішнього аудиту).

Децентралізований контроль локалізують на рівні функціональних і виробничих підрозділів організації.

Самоконтроль полягає в контролюванні працівником власних дій, операцій, виробленої продукції тощо.

5.За способами (суцільний, вибірковий).

Суцільний контроль є повним (тотальним) контролем, що охоплює кожну роботу, кожну одиницю виробленої продукції (послуг).

Вибірковий контроль здійснюється за якістю робіт, товарів та послуг шляхом вибірок і проб із загального обсягу.

Форма контролю ? це зовнішній вираз діяльності суб'єктів управління по відношенню до об'єктів управління щодо реалізації функції контролю в результаті застосування відповідних методів згідно з поставленими цілями. Таким чином, форми контролю можуть бути усними (іспит, колоквіум, залік, усне опитування), писемні (тестування, контрольний диктант, робота, письмове опитування), графічні (таблиці, графіки, діаграми), електронні (з використанням комп'ютера), комбіновані.

54. Розкрити особливості уроків, опосередкованих ІКТ (відеоуроки, онлайн уроки, вебінари)

Мозок дитини, налаштований на отримання знань у формі розважальних програм по телебаченню, набагато легше сприйме запропоновану на уроці інформацію за допомогою медіа засобів.Дуже важливо організувати процес навчання так, щоб дитина активно, з цікавістю і захопленням працював на уроці, бачив плоди своєї праці і міг їх оцінити.

Комп'ютерні (нові інформаційні) технології навчання - це процес підготовки і передачі інформації, кого навчають, засобом здійснення яких є комп'ютер.

комп'ютер не замінює вчителя, а тільки доповнює його.

Такому уроку властиво:

Принцип адаптивності: пристосування комп'ютера до індивідуальних особливостей дитини;

Керованість: у будь-який момент можлива корекція вчителем процесу навчання;

Інтерактивність і діалоговий характер навчання; - ІКТ мають здатність "відгукуватися" на дії учня і вчителя; "вступати" з ними в діалог, що і становить головну особливість методик комп'ютерного навчання.

Оптимальне поєднання індивідуальної та групової роботи;

Підтримання в учня стану психологічного комфорту при спілкуванні з комп'ютером;

Необмежене навчання: зміст, його інтерпретації і додаток скільки завгодно великі.

Комп'ютер може використовуватися на всіх етапах: як при підготовці уроку, так і в процесі навчання: При поясненні (введення) нового матеріалу, закріпленні, повторенні, контролі.

При цьому комп'ютер виконує такі функції:

1. У функції вчителя комп'ютер являє собою:

джерело навчальної інформації;

наочний посібник;

тренажер;

засіб діагностики і контролю.

2. У функції робочого інструменту:

засіб підготовки текстів, їх зберігання;

графічний редактор;

засіб підготовки виступів;

обчислювальна машина великих можливостей.

При проектуванні уроку вчитель може використовувати різні програмні продукти:

1. Мови програмування

2. Можливо при підготовці та проведенні уроку використання готових програмних продуктів (енциклопедій, навчальних програм і т.п.).

4. Система баз даних передбачає велику підготовчу роботу при складанні уроку, але в підсумку можна отримати ефективну і універсальну систему навчання та перевірки знань.

5. Текстовий редактор Word дозволяє підготувати роздатковий та дидактичний матеріал.

6. Електронні презентації дають можливість вчителю при мінімальній підготовці і незначних витратах часу підготувати наочність до уроку.

Переваги використання ІКТ

Індивідуалізація навчання;

Інтенсифікація самостійної роботи учнів;

Зростання обсягу виконаних на урок завдань;

Розширення інформаційних потоків при використанні Internet;

Підвищення мотивації та пізнавальної активності за рахунок різноманітності форм роботи, можливості включення ігрового моменту:

Існуючі недоліки та проблеми застосування ІКТ

Ні комп'ютера в домашньому користуванні багатьох учнів і вчителів, час самостійних занять у комп'ютерних класах відведено далеко не у всіх школах;

У вчителів недостатньо часу для підготовки до уроку, на якому використовуються комп'ютери;

Недостатня комп'ютерна грамотність вчителя;

Відсутність контакту з учителем інформатики;

У робочому графіку вчителів не відведено час для дослідження можливостей Інтернет;

Складно інтегрувати комп'ютер у поурочні структуру занять;

Не вистачає комп'ютерного часу на всіх;

У шкільному розкладі не передбачено час для використання Інтернет на уроках;

При недостатній мотивації до роботи учні часто відволікаються на ігри, музику, перевірку характеристик ПК і т.п;

Існує ймовірність, що, захопившись застосуванням ІКТ на уроках, учитель перейде від розвивального навчання до наочно-ілюстративним методам.

Застосування сучасних інформаційних технологій у навчанні - одна з найбільш важливих і стійких тенденцій розвитку світового освітнього процесу. ]



55. Питання управління персоналом закладу освіти

Згуртований і зацікавлений в освітніх результатах педагогічний колектив є запорукою успішного функціонування освітньої організації, так як саме людський ресурс забезпечує ефективність реалізації освітньої стратегії, формування позитивної репутації навчального закладу. У зв'язку з цим одним із пріоритетних завдань керівництва освітньої організації є спрямування зусиль для створення цілеспрямованого колективу педагогів і адміністрації, який можна було б охарактеризувати "колективом однодумців".

Колектив однодумців визначається тим, що:

всі члени освітньої організації мають спільний поданням про її місії, цілі, завдання та бачення;

всі члени освітньої організації здійснюють свою професійну діяльність в єдиній системі організаційних цінностей;

у всіх членів освітньої організації спостерігається єдине розуміння стратегічних і оперативних організаційних цілей, що структурує трудові відносини в колективі.

Щоб педагогічний колектив виконував організаційні завдання продуктивно, необхідно управлінське супровід усього процесу формування команди однодумців, яке складається з наступних ключових етапів.

* Етап постановки цілей перед членами колективу (групою). На цьому етапі важливо домогтися єдиного сприйняття системи організаційних цілей, мінімізувати конфлікт цілей. Для узгодження цілей використовуються наступні методи: колективне нараду, зворотний зв'язок засобами електронного листування, ділові бесіди з керівництвом, колективні збори і т.д.

* Етап психологічної підстроювання членів колективу один до одного, боротьба статусів. На цьому етапі в ході інтерактивної взаємодії один з одним в колективі починається процес розподілу ролей. У групі визначається лідер, активно здійснюються явні і приховані маніпуляції членів колективу. Ідея кожного - зайняти свою позицію в колективі, отримати максимальну вигоду з колективної роботи. методи: регулярний моніторинг соціально-психологічного клімату в групі, адміністративний розподіл завдань (в разі, якщо процес самовизначення затягується), контроль результатів виконання робіт групою.

* Етап нормування. На даному етапі в колективі (групі) починають оформлятися єдині норми і правила трудової поведінки. важливовраховувати, що без контролю і супроводу цього процесу з боку керівництва освітньої організації група може виробити цінності і норми, протилежні очікуванням керівництва. методи: організація корпоративних заходів, формування корпоративних традицій, представлення інтересів групи у зовнішній (по відношенню до групи) середовищі, підтримка колективу в кризових ситуаціях і т.д.

Етап виконання робіт і розформування групи. На цьому етапі оцінюються результати діяльності колективу, в разі успішного досягнення цілей освітньої організації реалізується система заохочень. Методи управління, які спрямовані на збереження прихильності колективу до спільної діяльності: публічне визнання результатів праці кожного члена колективу і групи в цілому, економічне стимулювання, оцінка вкладу членів колективу в реалізацію стратегічних цілей освітньої організації і т.д.

У разі, якщо группообразование в освітній організації було хаотичним і некерованим, виникає ряд проблем, пов'язаних з настанням організаційно-ціннісного дисбалансу між керівництвом і педагогами. Організаційно-ціннісний дисбаланс є різницею сприйняття організаційних цілей, завдань, філософії освітньої організації педагогічним колективом. Слід зазначити, що найбільш істотним фактором впливу на виникнення організаційно-ціннісного дисбалансу є відсутність конгруентності між особистісними і організаційними цілями і цінностями у педагогічних працівників. Так, відзначаються такі проблеми управління колективом освітнього закладу в ситуації організаційно-ціннісного дисбалансу:

- міжособистісні та організаційні конфлікти в колективі;

- складність у формуванні проектних груп і команд;

- неготовність педагогів і адміністративних працівників до делегування повноважень;

- низька виконавська дисципліна;

- нерозуміння колективом функціональних завдань і організаційних цілей;

- неготовність колективу до професійного розвитку і зростання;

- неможливість формування самонавчається і т.п.

Вище означені проблеми, в свою чергу, чинять негативнийвплив па якість освітніх послуг і формують несприятливий імідж освітньої організації, що свідчить про неефективність управління їй.

Сутність і зміст єдиних правил, норм і організаційних цінностей завжди залежать від стратегії управління людськими ресурсами освітньої організації, серед яких виділяють:

- споживчу;

- партнерську;

- ідентифікаційну.

Розглянемо ці стратегії більш докладно.

Споживча стратегія - адміністрація освітньої організації експлуатує трудовий потенціал співробітників, а персонал навчального закладу використовує всі можливості освітньої організації для досягнення особистих цілей.

Партнерська стратегія управління педагогічним колективом полягає в тому, що між адміністрацією освітньої організації та педагогічним персоналом складаються взаємовигідні партнерські відносини, при яких відбувається поступове узгодження цілей і цінностей. Така стратегія управління колективом характеризується відносною нестабільністю.

Ідентифікаційна стратегія управління колективом освітньої організації проявляється в тому, що трудові відносини в освітній організації будуються на збігу особистих і організаційних цілей і цінностей, рушійною силою реалізації трудового потенціалу педагогічних кадрів є розвиток освітньої організації, а пріоритетом управління колективом є індивідуальне та командне розвиток всього персоналу. Трудові відносини розвиваються в рамках принципів взаємного інвестування: колектив - в розвиток освітньої організації, а адміністрація - в розвиток педагогічного колективу.

Висновки

1. Управління колективом освітнього закладу визначається;

цілеспрямованою стратегією управління;

- моделлю управління освітньою організацією;

- кадровою політикою - системою правил, норм, цінностей і процедур відповідно до обраної стратегії і моделлю.

2. Виникнення проблем в управлінні колективом освітньої організації необхідно прогнозувати виходячи із сутності і змісту кадрової політики, а також наявності або відсутності організаційно-ціннісного дисбалансу між керівництвом і персоналом освітньої організації.

56. Формувальне оцінювання на уроці

Безпосередньо термін «формувальне оцінювання» запровадили англійські вчені П. Блек і Д. Вільям. Вони розглядали оцінювання як усі дії вчителя та його учнів в оцінюванні самих себе, що забезпечують отримання інформації, використовуючи зворотний зв'язок для корекції процесу навчання.

Пропоноване концептуальними підходами Нової української школи (наразі для учнів 1-4 класів) формувальне (постійне) оцінювання здійснюється у ході освітнього процесу й спрямоване на перевірку його перебігу. Н. Морзе, О. Барна та В. Вембер зазначають, що «постійне оцінювання дає дані про те, як учень отримує знання, тому виходячи з неї вчитель та учні можуть планувати та здійснювати ті чи інші дії. Саме дії вчителя та учня роблять таку оцінку «формувальною». Дослідниці наголошують, «що в тому випадку, коли учні та вчитель однаково розуміють цілі та очікувані результати навчання, процес навчання стає більш ефективним» і порівнюють ці два види оцінювання.

Традиційне (підсумкове) оцінювання	Формувальне оцінювання
Оцінювання знань предмета	Оцінювання результатів проектної діяльності
Оцінювання кінцевого результату	Оцінювання самостійності, співробітництва, процесу навчання
Оцінювання вчителем	Оцінювання учнями, самооцінювання
Отримання звіту про результати навчання учнів, їх ранжування	Отримання більш повної картини навчання кожного учня зокрема, його поступу у досягненні цілей

Формувальне оцінювання називають діагностувальним або оцінюванням для навчання. Воно дає вчителю й учню інформацію, на підставі якої вони приймають рішення, як покращувати навчання і розкривати потенціал дитини. Завдяки активній участі дітей у процесі оцінювання вони глибше занурюються в матеріал і розвивають навички самооцінювання, зростає їхня навчальна мотивація, оскільки вони бачать зацікавленість учителя, який прагне допомогти їм стати успішними в навчанні.

Формувальне оцінювання передбачає автономію, свободу і достатній професіоналізм учителя, оскільки саме він вирішує, що оцінювати, у який спосіб, як реагувати на інформацію, отриману в результаті оцінювання та ретельну підготовчу роботу до уроку.

2. Організації формувального оцінювання

Для організації формувального оцінювання на уроках історії використовую алгоритм у вигляді такої послідовності дій:

1. Формулювання об'єктивних і зрозумілих для здобувачів освіти навчальних цілей.

2. Створення ефективного зворотного зв'язку.

3. Забезпечення активної участі учнів у процесі пізнання.

4. Ознайомлення учнів із критеріями оцінювання.

5. Забезпечення можливості й уміння учнів аналізувати власну діяльність (рефлексія).

6. Корегування спільно з учнями підходів до навчання з урахуванням результатів оцінювання.

3. Ефективний зворотний зв'язок.

Створення ефективного зворотного зв'язку є не тільки обов'язковою умовою реалізації формувального оцінювання, а й підґрунтям успішного навчання учнів у цілому. Зворотний зв'язок - це інструмент, що забезпечує взаємодію учня і викладача, учнів між собою; дає інформацію про те, як відбувається процес навчання, про досягнення та проблеми учнів з метою їх подальшого прогресу.

Зворотній зв'язок здійснюється доброзичливо, без негативних коментарів та оцінки особистості учня, акцент робиться на позитивних аспектах навчальної діяльності дітей, триває протягом усього уроку і забезпечується за допомогою різноманітних прийомів та технік формувального оцінювання.

Техніки формувального оцінювання

Технік формувального оцінювання багато. Наведемо приклади найчастіше застосованих на уроках історії:

Техніка «Формувальне опитування» - це форма перевірки знань учнів, коли викладач задає додаткові уточнюючі питання, що дозволяють дитині проаналізувати, узагальнити, зробити висновки з пройденого матеріалу.

Техніка «Трихвилинна пауза». Педагог надає учням можливість обміркувати поняття, ідеї заняття, зв'язати з попереднім матеріалом, знаннями і досвідом, а також з'ясувати незрозумілі моменти.

Я змінив своє ставлення до …

Я дізнався більше про …

Я здивувався тому, що …

Я відчув …

Я ставився …

Техніка «Вихідний квиток».

Техніка «Сигнали рукою».

Техніка «Інтелект-карта».

Онлайнові вікторини, тести та анкети.

4. Наступна дія алгоритму організації формувального оцінювання - забезпечення активної участі учнів у процесі пізнання.Щоб знання ставало інструментом, учень має з ним працювати: застосовувати, шукати умови й межі застосування, перетворювати, розширювати, доповнювати, знаходити нові зв'язки і співвідношення тощо. Це забезпечується різноманіттям прийомів, форм і методів роботи з навчальним матеріалом.

4 Формулювання критеріїв і стандартів прийоми тематичного/ підсумкового оцінювання

Практика показує, що розроблення критеріїв робить процес оцінювання прозорим і зрозумілим для всіх суб'єктів. Укладання критеріїв спільно з учнями сприяє позитивному ставленню до процесу оцінювання. Критерії, розроблені для поточного, або формувального, оцінювання мають описувати те, що заявлено в навчальних цілях. Важливим є ознайомлення учнів із критеріями до початку виконання завдання, а також представлення критеріїв у вигляді градації - опису різних рівнів досягнення очікуваного результату. Чим конкретніше сформульовані критерії, тим зрозумілішою для учнів є діяльність щодо успішного виконання завдання.

У традиційній дидактиці достатньо розроблені прийоми й критерії оцінювання знань і умінь учнів. Набагато складніше фіксувати зміни у діяльнісній сфері учня, у поточних результатах навчання (наприклад, як розвивається вміння учня організовувати свою роботу, працювати з документом, діяльність малої групи, слухати, ставити запитання, аргументувати відповіді та ін.). Саме їх і фіксує формувальна оцінка.

5. Можливість і вміння учнів аналізувати власну діяльність (рефлексія).

Учні мають учитися самооцінюванню для того, щоб бачити мету навчання й досягати успіху. Для самостійного оцінювання можна використовувати різні форми карт, таблиці самооцінки тощо. Самооцінювання передує оцінюванню роботи вчителем. Із метою формування адекватного самостійного оцінювання застосовується порівняння двох самооцінок: прогностичної та ретропективної. Водночас самооцінювання передбачає не лише оцінювання учнем власної роботи, але й визначення проблем і способів їх вирішення.

6. Останнім етапом організації формувального оцінювання є корегування спільно з учнями підходів до навчання з урахуванням результатів оцінювання. Формувальне оцінювання уможливлює відстеження вчителем процесу просування учня до навчальних цілей, корегування навчального процесу на ранніх етапах, а учневі - усвідомлення більш високої відповідальності за самоосвіту.

Висновки

Підсумкове та формувальне оцінювання результатів навчання й компетентностей учнів мають стати рівноправними моделями оцінювання учнів, які доповнюють одна одну, слугуючи різним цілям: підсумкове оцінювання має на меті оцінити якість, а формувальне - підвищити її. Формувальне оцінювання - інноваційний для України вид оцінювання, засвідчує просування учня від «учора до сьогодні» у знаннях, уміннях, ціннісних орієнтаціях, особистісних проявах та ін. і може бути поточним, поурочним, по-елементним. Воно забезпечує отримання інформації про те, як впливає діяльність учителя на тих, для кого вона здійснюється. Фіксація учнем того, що відбувається з ним під час уроку, виступає для вчителя джерелом даних, спираючись на які він може корегувати свою діяльність. Воно завжди потребує рефлексивної діяльності як вчителя, так і самого учня.Формувальне оцінювання - це цілеспрямований неперервний процес спостереження за навчанням учнів; воно є необхідною умовою інтерактивного навчання, у процесі якого формується культура спільного обговорення у навчальній групі, розвиваються навички критичного і творчого мислення, а також формується середовище, що заохочує учнів запитувати. Формувальне оцінювання підтримує впевненість учнів у тому, що кожен із них здатен покращити свої результати, оскільки учням наводяться приклади того, що від них очікують.

Активне застосування сучасними методики формувального оцінювання є одним із ключових чинників якісної освіти.

57. Основні ідеї та концепції сучасного менеджменту

Д. Мак-Грегор і Р. Макмурі запропонували об'єднати досягнення усіх шкіл в теорію менеджменту. Розпочався розвиток теорії капіталістич­ного менеджменту. З'явилась універсальна теорія менеджменту. Основ­ною ідеєю цієї теорії є посилення ролі керівника і його управлінської діяльності у виробництві та суспільстві. Таким чином, управління оформлюється як самостійна наука і особливий вид діяльності.

Основні положення нової інтегрованої парадигми управління зво­дяться до того, що:

-- ставка робиться на людину, яка сама допомагає собі реалізува­тись;

-- організація розглядається як живий організм, що живе, розви­вається, формує систему цінностей та цілей;

-- постійне оновлення -- основа життєдіяльності організації, яка живиться своїми внутрішніми прагненнями та пристосовується до зовнішніх умов;

-- необхідне поєднання різних підходів до управління;

50--60pp.: набуває розвитку школа соціальних систем.

Професор Гарвардського університету Ч. Барнард висунув концепцію взаємодії системи з оточуючим середовищем. Г. Саймон, Д. Марч,теоретики цієї школи, розглядали управління як складну ієрархічну систему. Окрім того, вони уявляли організацію як складний комплекс взаємозалежних і взаємодіючих факторів, серед яких є йлюдина. Вчені намагались поєднати раціоналістичну та соціально-психологічну школи, додаючи аналіз факторів зовнішнього середовища.

70-ті pp.:розвиток кібернетики, економіки, математичних методів аналізу, комп'ютеризація зумовили появу ще однієї так званої «нової школи». Найбільш відомими її представниками є: Р. Акофф, Л. Бертоланфі, С. Бір.

З'явились наукова дисципліна -- теорія управлінських рішень, яка спрямувала зусилля на розробку:

-- методів математичного моделювання процесів вироблення рішень у колективах;

-- алгоритмів розробки оптимальних рішень із застосуванням теорії статистичних рішень, теорії ігор тощо;

-- кількісних моделей.

У 70-ті роки Р. Моклеррозробив теорію ситуативного підходу. Цій проблемі присвячено книги Д. Міллерата М. Старро. Широкого роз­витку набувають різні методи управління, які є більш чи менш ефек­тивними за певних умов. Уможливлюється адаптація системи до змін в оточенні.

80-тіpp.: утворився напрям так званої організаційної культури.

Увага до створення організаційної культури дає змогу реалізувати гуманістичні основи управління. Зменшується жорсткість ієрархічних структур, розширюється організаційна кооперація, починає вико­ристовуватися делегування повноважень. Відбувається скорочення управлінського апарату. Поступово витискуються методи і форми ко­мандно-адміністративного управління. Статичні структури поступово змінюються гнучкими, форми яких змінюються при кожній зміні середовища.

90-ті - 2000 рр.:

1. Одним із понять менеджменту стає невизначеність як постійна мін­ливість умов. Завдання керівників у створенні адаптивних, швидко реагуючих управлінських механізмів, в організації відповідних під­ходів. Необхідне більш гнучке, різноманітне, органічне управління. Доцільно експериментувати, шукати, творити. Сформульовано і уточнено нові задачі управління:

-- переорієнтація на кінцеві результати, групові завдання, ново­введення;

-- розробка альтернативних варіантів організації, режимів роботи з гнучкими параметрами, індивідуалізація праці;

-- розширення стимулюючих інструментів;

-- підвищення ролі активізації новаторської діяльності;

-- довгострокове планування розвитку;

-- планування кар'єри;

-- формування нового господарського мислення;

-- лейтмотивом стало твердження, що в основу удосконалення управління необхідно покласти людський фактор.

2. Особливості сучасного погляду на лідера полягають в тому, що керівник розглядається як носій інноваційної організаційної культури. Це знаходить прояв у тому, що:

-- стосунки «керівник -- підлеглий» переходять на рівень спів­робітництва;

-- відбувається кооперація партнерів, зацікавлених у справі;

-- розпорядження, накази заміняються переконанням;

-- жорсткий контроль поступається роботі за довірою;

-- прагнення розвивати роботу командою;

-- керівники-новатори завжди відкриті для нових ідей від колег, підлеглих, клієнтів;

-- керівник прагне підтримувати сприятливий психологічний клімат у колективі;

-- цінується особистий приклад керівника;

-- обізнаність керівника у навіть незначних інноваційних підходах чи проектах.

3. Нова філософія управління якістю, яка базується на таких поло­женнях:

-- якість оголошується головною метою, перетворюється на образ життя управлінців та працівників;

-- потрібний послідовний контроль за якістю роботи безпосередніми виконавцями, тобто розвиток самоконтролю;

-- в організації повинні бути нейтралізовані сили, які шкодять розповсюдженню нової філософії управління якістю.

Суть цього підходу -- задоволення споживача (клієнта, користувача послуг).

58. Соціальне розмаїття освітнього середовища: сутність, принципові положення

Українське суспільство досягло такого рівня соціального розвитку, коли не може собі дозволити втратити жодну підростаючу людину, а визнання Конвенції ООН про права дитини та Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захист і розвиток дітей посилило увагу батьків, держави і громадськості до їхніх проблем з народження і до повноліття та відповідальності за розвиток, навчання і виховання. Тому на сьогодні одним із найважливіших явищ у сучасній спеціальній освіті є рух за інклюзивну освіту. Інклюзія потрібна нашій державі як засіб досягнення соціальної справедливості в інтересах учнів з особливими освітніми потребами.

Ученими обговорюються проблеми інтеграції дітей з особливими освітніми потребами і активно розробляються підходи до навчання і виховання їх в умовах загальноосвітніх навчальних закладів. Вивчення особливостей створення комфортного інклюзивного освітнього середовища має важливе значення для успішного виховання та соціалізації не тільки дітей з порушеннями психофізичного розвитку а й інших учнів.

Аналіз публікацій. Активні наукові розробки проблеми інклюзивного навчання з'явилися у науковій літературі приблизно в середині 80-х років минулого століття.

У 1978 році Л. Виготським було доведено, що розвиток дитини у спеціальних закладах відбувається у вузькому, обмеженому колі колективу, у маленькому замкненому світі, де все пристосовано до дефекту. Унаслідок штучної ізоляції дітей, відриву від сім'ї, ровесників формується особистість, невпевнена у собі, власних силах і можливостях. Таким чином формується так звана «вторинна інвалідність».

Аналіз праць В.О. Сухомлинського свідчить про те, що майже в усіх своїх роботах учений звертав особливу увагу на необхідність використання принципу індивідуального підходу в роботі з дітьми з особливими потребами.

Питанню інтегрованого навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку приділяли увагу численні фахівці в галузі соціальної, корекційної, спеціальної педагогіки та дефектології:

Більшість учених вказують на необхідність упровадження нових форм освіти, які б сприяли інтеграції людей з особливими потребами у суспільство. Серед них особливої уваги заслуговує інклюзивна освіта.

Мета інклюзивного закладу освіти, як зазначають В. В. Алексєєва та І. В. Сошіна, - «надати всім учням можливість найбільш повноцінного соціального життя, активної участі в колективі, тим самим забезпечуючи найбільш повну взаємодію і турботу один про одного як членів співтовариства» [2, 17-18].

У такому середовищі всі діти навчаються разом у системі масової освіти за загальноосвітніми навчальними програмами, що пристосовані до потреб такої дитини.

Серед першочергових кроків у напрямі створення інклюзивного середовища вбачаються такі: відмовитися від стереотипних поглядів на вчителів, учнів і навчальний процес; формувати в школі атмосферу, засновану на ідеях інклюзії; розбудувати школу як громаду; зосереджуватися на співпраці, а не на конкуренції; прищеплювати віру в свої сили кожному члену шкільного колективу [4, 19].

Необхідними умовами формування інклюзивного освітнього середовища в загальноосвітніх навчальних закладах є:

визнання педагогом необхідності використання різноманітних навчальних підходів з урахуванням різних стилів навчання, темпераменту й особистості окремих дітей;

адаптація навчальних матеріалів для використання по-новому, підтримуючи самостійний вибір дитини у процесі навчання у класі;

використання різних варіантів об'єднання дітей у групи;

налагодження співробітництва та підтримки серед учнів класу;

використання широкого спектру занять, практичних вправ і матеріалів, що відповідають рівню розвитку дитини.

Мета цього середовища - орієнтуватися на розвиток особистості та відповідати запитам соціального оточення і сподіванням людини.

Освітнє середовище тільки тоді буде інклюзивним, коли матиме ряд ознак:

- спланований і організований фізичний простір, у якому б діти могли безпечно пересуватися під час групових та індивідуальних занять;

наявність сприятливого соціального та емоційного клімату;

створені умови для спільної роботи дітей, а також надання один одному допомоги в досягненні позитивного результату.

В інклюзивному освітньому середовищі всі діти здатні досягати успіху. На основі всебічного аналізу літератури з цього питання Д. МакГрегор і Фогельсберг наводять такі переваги для дітей з особливими освітніми потребами:

в інклюзивному середовищі діти з обмеженими можливостями демонструють вищий рівень соціальної взаємодії з іншими дітьми, які таких обмежень не мають;

в інклюзивному освітньому середовищі підвищується соціальна компетентність і вдосконалюються комунікативні навички дітей з відмінними здібностями;

діти з особливими потребами навчаються за складнішою й глибшою навчальною програмою, завдяки чому процес набуття вмінь і навичок протікає ефективніше, а академічні досягнення покращуються;

посилюється соціальне сприйняття дітей з відмінними здібностями завдяки методиці навчання в інклюзивних школах, де воно часто відбувається у формі групової роботи. Працюючи в малих групах, діти навчаються бачити людину, а не її ваду, та починають усвідомлювати, що між ними та дітьми з обмеженими можливостями є багато спільного;

дружні стосунки між дітьми з обмеженими можливостями та іншими, що таких обмежень не мають, зазвичай частіше розвиваються в інклюзивному середовищі. Дослідження довели, що діти в інклюзивному закладі мають надійніші й триваліші зв'язки з друзями, ніж діти в сегрегованому середовищі. Це особливо справедливо в ситуації, коли діти відвідують місцеву школу у своєму районі та мають більше можливостей бачитися з друзями після уроків.

Усі діти, перебуваючи в інклюзивному середовищі, можуть навчитися цінувати й поважати дітей з відмінними здібностями. Вони навчаються бачити людину, а не передусім її ваду чи обдарованість, та не помічати пов'язаних із ними соціальних ярликів.Таким чином, інклюзивне освітнє середовище - це середовище, де всі учні незалежно від свої освітніх потреб здатні навчатися ефективніше, підвищувати свою соціальну компетентність, вдосконалювати комунікативні навички, а також відчувати себе частиною спільноти.



59. Сутність і завдання самоменеджменту

Самоменеджмент (self-management) - це наука про самоорганізацію та самоуправління діяльності людини. Іншими словами це послідовне і цілеспрямоване використання керівниками або спеціалістами фармації випробуваних методів та практичних навичок з організації роботи для підвищення її ефективності та досягнення намічених професійних цілей.

Предметомсамоменеджменту є феномен самоорганізації людського фактору та система ресурсів працівника, за допомогою яких людина долає критичні ситуації і виходить на новий рівень як саморозвитку, так і підвищення професійної компетенції.

Завданнямсамоменеджменту є оптимізація трудової діяльності, що містить самооцінку, самоконтроль, складання програми дій, використання сучасних технологій у роботі тощо.

Враховуючи аспекти управлінської діяльності, самоменеджмент ставить перед керівниками такі цілі:

- розвиток необхідного рівня рефлексії (усвідомлення себе) для виявлення різноманітних підходів до вирішення проблем професійної діяльності та свого життя;

? максимальне використання власних можливостей, свідоме управління плином свого життя, подолання зовнішніх обставин як на роботі, так і в особистому житті;

- навчання практичним навичкам, які необхідні для успішної роботи, а саме методам управління особистою кар'єрою, раціоналізації власної праці, техніці і прийомам переконання, методам збереження й підвищення своєї працездатності;

- пошук оптимальних варіантів управлінської поведінки;

- управління внутрішніми ресурсами;

- забезпечення гармонійних відносин з підлеглими.

У цілому, самоменеджмент допомагає виконувати роботу з меншими витратами, краще організувати працю і, отже, отримувати кращі результати; зменшувати завантаженість роботою а, значить, і зменшувати поспіх і стреси.

Основні питання, які самоменеджмент висуває до організації ефективної роботи це:

Як створити відповідні умови роботи?

Як створити індивідуальний стиль роботи?

Який план роботи на кожен день?

Як проводити самоконтроль і коректування дій?

Размещено на Allbest.ru

...