Наукознавство як система знань

Доповідь - це усний виклад самостійно опрацьованої теми за навчальними посібниками, спеціальною літературою та іншими джерелами. Різновидом доповідей є невеликі (3--5 хв.) повідомлення про найцікавіші факти в даній галузі.

Метою наукової доповіді є формування у студентів вміння пов'язувати теорію з практикою, користуватися літературою, статистичними даними, популярно викладати складні питання, триматися перед аудиторією. Студенти отримують також завдання виступити із запитаннями, коментарями до доповіді, а згодом оцінити її. Досконалі доповіді подаються на конкурси студентських робіт.

Отже, організація навчально-дослідної роботи студентів є важливим чинником підвищення ефективної професійної підготовки майбутнього фахівця у вищому навчальному закладі передовсім тому, що передбачає індивідуалізацію навчання, дає змогу реалізовувати особистісно орієнтоване навчання, розширює обсяг знань, умінь та навичок студентів, сприяє формуванню активності, ініціативи, допитливості, розвиває творче мислення, спонукає до самостійних пошуків.

30. Розробка робочої гіпотези

Вироблення і перевірка робочих гіпотез

Гіпотеза в соціологічному дослідженні -- обґрунтоване припущення про структуру, механізми функціонування і розвитку досліджуваного обґєкта.

Головна її функція полягає в отриманні нового знання, яке збагачує уявлення про досліджувану проблему. У соціологічному дослідженні застосовують різноманітні види гіпотез.

За змістом виокремлюють гіпотези описові (містять припущення про фактичний стан обґєкта, його функціонування), пояснюючі (орієнтовані на встановлення причин, чинників, що пояснюють механізми функціонування обґєкта), прогнозні (передбачають тенденції та напрями функціонування і розвитку обґєкта).

За рівнем аналізу гіпотези бувають теоретичні (існують у формі теоретичних припущень), статистичні (формулюються як система показників й індексів статистики), емпіричні (постають як операційні поняття, індекси, показники).

З огляду на завдання дослідження виокремлюють основні та другорядні гіпотези. Крім того, гіпотези бувають первинні (робочі гіпотези, висунуті в ході розробки програми дослідження) та вторинні (висунуті замість первинних, якщо ті не підтверджуються під час дослідження).

Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки у процесі попереднього системного аналізу досліджуваного обґєкта. Під час соціологічного дослідження вона може бути підтвердженою або спростованою. Щоб стати науковою, гіпотеза повинна відповідати вихідним принципам теорії наукового пізнання, що є дуже важливим для відокремлення реалістичних і хибних гіпотез. Вона не повинна суперечити усталеним теоріям, дослідженим, перевіреним і точно встановленим фактам. Трапляється, однак, що гіпотеза, суперечачи усталеним теоріям, виявляється цілком спроможною. Не менш важлива її доступність для перевірки у процесі соціологічного дослідження.

Перевірка робочих гіпотез можлива тільки за умови, що всі поняття і терміни, за допомогою яких вона сформульована, будуть теоретично та емпірично інтерпретовані, визначені за допомогою індикаторів і знайдуть своє місце в соціологічному інструментарії.

Розробка стратегічного плану дослідження

Відповідно до мети і завдань дослідження, обізнаності щодо досліджуваного обґєкта виробляють конкретну стратегію пошуку -- план соціологічного дослідження (пошуковий, описовий, експериментальний), який визначає послідовність, спрямованість операцій на досягнення поставленої мети.

Пошуковий план. Використовують за відсутності чіткого уявлення щодо проблеми або обґєкта дослідження. Головна мета його полягає в націлені роботи дослідника на зґясування проблемної ситуації, визначення контурів обґєкта дослідження, формулювання мети, завдання, вироблення гіпотез. Пошуковий план передбачає такі головні етапи роботи: вивчення наукової літератури, документів (допомагає скласти загальне уявлення про досліджувану проблему); опитування експертів (сприяє доповненню й уточненню проблеми, формулюванню первинних гіпотез); проведення спостережень (визначає проблемну ситуацію і вироблення гіпотез).

Описовий план. До нього вдаються, коли наукові знання дають змогу дослідникові визначити обґєкт дослідження, сформулювати описову гіпотезу. Мета такого плану -- перевірити гіпотезу, отримати кількісно-якісні характеристики досліджуваного обґєкта. Описовий план передбачає, окрім процедур, які використовують при розробці пошукового плану (вивчення наукової літератури, опитування експертів, проведення спостережень), застосування додаткових дослідницьких засобів (проведення соціологічного дослідження, статистичний аналіз отриманих даних).

Експериментальний план. Він є ефективним тоді, коли знань про обґєкт дослідження достатньо для формулювання пояснюючої гіпотези. Мета його полягає у встановленні механізмів функціонування і розвитку обґєкта.

31. Роль інформації у проведенні наукових досліджень

Значення і роль інформації в тому, що, по-перше, без неї не може бути проведене те чи інше наукове дослідження, по-друге, інформація досить швидко старіє, і потрібне постійне поновлення матеріалів. За даними зарубіжних джерел інтенсивність старіння інформації становить понад 10% на день для газет, 10% на місяць для журналів, 10% на рік для книг і монографій. Окрім цього, інформація для дослідника є предметом і результатом його праці. Осмислюючи та опрацьовуючи потрібну інформацію, дослідник видає специфічний продукт: - якісно нову інформацію. При цьому підраховано, що біля 50% свого часу дослідник витрачає на пошук інформації. Тому досить відповідальним етапом наукового дослідження є вміння оперативно знаходити і опрацьовувати потрібну інформацію з теми дослідження.

Національна система науково-технічної Інформації

1. Основною метою нацiональної системи науково-технiчної iнформацiї є задоволення потреб громадян, юридичних осiб i держави в науково-технiчнiй iнформацiї.

Нацiональна система науково-технiчної iнформацiї - це органiзацiйно-правова структура, за допомогою якої формується державна iнформацiйна полiтика, а також здiйснюється координацiя робiт по створенню, користуванню, зберiганню та поширенню нацiональних ресурсiв науково-технiчної iнформацiї з урахуванням iнтересiв нацiональної безпеки.

2. Нацiональна система науково-технiчної iнформацiї складається з:

спецiалiзованих державних пiдприємств, установ, органiзацiй, державних органiв науково-технiчної iнформацiї, наукових i науково-технiчних бiблiотек, об'єднаних загальносистемними зв'язками та обов'язками;

пiдприємств будь-яких органiзацiйно-правових форм, заснованих на приватнiй чи колективнiй власностi, предметом дiяльностi яких є iнформацiйне забезпечення народного господарства i громадян України.

Дiяльнiсть складових частин нацiональної системи науково-технiчної iнформацiї здiйснюється на основi договiрно-обумовленого подiлу працi в її збираннi, накопичуваннi, переробцi, зберiганнi, поширеннi та використаннi.

3. Структура нацiональної системи науково-технiчної iнформацiї, завдання i функцiї її основних iнформацiйних ланок щодо виконання загальносистемних зобов'язань, їх права i обов'язки визначаються положеннями, що затверджуються спецiально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, який здiйснює управлiння у сферi науково-технiчної iнформацiї.

4. Вiдносини мiж нацiональною системою науково-технiчної iнформацiї України та системами науково-технiчної iнформацiї iнших держав будуються на основi угод i договорiв.

Види та джерела інформації

Інформамція -- абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. Походить від латинського слова «informatio», яке має декілька значень:

Роз'яснення; Виклад фактів, подій; Витлумачення;

Представлення, поняття;

Ознайомлення, просвіта

Види інформації

Інформацію можна поділити на види за кількома ознаками:

За способом сприйняття

Для людини інформація поділяється на види залежно від типу рецепторів, що сприймають її.

Візуальна -- сприймається органами зору. Ми бачимо все довкола.

Аудіальна -- сприймається органами слуху. Ми чуємо звуки довкола нас.

Тактильна -- сприймається тактильними рецепторами.

Нюхова -- сприймається нюховими рецепторами. Ми відчуваємо аромати довкола.

Смакова -- сприймається смаковими рецепторами. Ми відчуваємо смак.

За формою подання

За формою подання інформація поділяється на такі види:

Текстова -- що передається у вигляді символів, призначених позначати лексеми мови;

Числова -- у вигляді цифр і знаків, що позначають математичні дії;

Графічна -- у вигляді зображень, подій, предметів, графіків;

Звукова -- усна або у вигляді запису передачі лексем мови аудіальним шляхом.

За призначенням

Масова -- містить тривіальні відомості і оперує набором понять, зрозумілим більшій частині соціуму

Спеціальна -- містить специфічний набір понять, при використанні відбувається передача відомостей, які можуть бути не зрозумілі основній масі соціуму, але необхідні і зрозумілі в рамках вузької соціальної групи, де використовується дана інформація

Особиста -- набір відомостей про яку-небудь особистість, що визначає соціальний стан і типи соціальних взаємодій всередині популяції.

Режим доступу до Інформації.

Режим доступу до інформації - це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення й зберігання інформації.

Відповідно до Закону України «Про інформацію» за режимом доступу інформація поділяється на відкриту і інформацію з обмеженим доступом.

Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.

Цей контроль полягає у забезпеченні додержання вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами і організаціями, недопущенні необґрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом.

Державний контроль за додержанням установленого режиму здійснюється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада України й Кабінет Міністрів України.

У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від урядових установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їх діяльність щодо забезпечення інформацією зацікавлених осіб (кількість випадків відмови у наданні доступу до інформації із зазначенням мотивів таких відмов; кількість випадків застосування режиму обмеженого доступу до окремих видів інформації і їх обґрунтування; кількість скарг на неправомірні дії посадових осіб, які відмовили у доступі до інформації, та вжиті щодо них заходи тощо).

Доступ до відкритої інформації

Доступ до відкритої інформації забезпечується таким чином:

Поширенням її засобами масової комунікації;

Безпосереднім наданням її державним органам, юридичним особам, а також зацікавленим громадянам.

Порядок й умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам і представникам громадськості відомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання інформації здійснюється на договірній основі.

Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом.

Переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов'язків.

Інформація з обмеженим доступом

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну й таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Стосовно інформації, що є власністю держави й знаходиться в користуванні органів державної влади або органів місцевого самоврядування, підприємств, установ й організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ до неї, тобто надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання й використання документів та інших носіїв, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України.

До конфіденційної інформації, що є власністю держави й знаходиться в користуванні органів державної влади або органів місцевого самоврядування, підприємств, установ й організацій усіх форм власності, не можуть бути віднесені такі відомості:

про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

аварії, катастрофи, небезпечні природні явища й інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися й загрожують безпеці громадян;

стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти й культури населення;

стан справ щодо праві свобод людини й громадянина, а також фактів їх порушень;

незаконні дії органів державної влади й місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб;

інша інформація, доступ до якої не може бути обмеженим відповідно до законів України й міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України.

Громадяни, юридичні особи, які володіють професійною, діловою, виробничою, банківською, комерційною та іншою інформацією, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу й не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становлять комерційна й банківська інформація, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), й відомості, приховування яких являє собою загрозу життю й здоров'ю людей.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення яких завдає шкоди особі, суспільству й державі.

Особливості та проблеми оцінки ефективності науково-дослідних робіт.

Впровадження розрізняють за двома ознаками:

- формою матеріального втілення (навчальні посібники, програми, методичні рекомендації, державні стандарти тощо);

- робочою функцією упорядкованих результатів (організація і управління навчальним, виробничим процесом, оптимізація, зміни в технології та процесі виробництва).

Оцінювання результатів дослідження. Якщо основною характеристикою фундаментальних досліджень є їх теоретична актуальність, новизна, концептуальність, доказовість, перспективність і можливість запровадження результатів у практику, то при розгляді прикладних досліджень слід оцінювати в першу чергу їх практичну актуальність і значимість, можливість запровадження в практику, ефективність результатів. Для наукових розробок тут цінною є новизна, актуальність і ефективність.

Економічна ефективність характеризується вираженими у вартісних вимірах показниками економії живої та уречевлюваної праці в суспільному виробництві, сфері послуг, які отримано від використання результатів НДД та порівняння їх з витратами на проведення дослідження.

Науково-технічна ефективність характеризує приріст нових наукових знань, призначених для подальшого розвитку науки і техніки.

Соціальна ефективність виявляється в підвищенні життєвого рівня людей, розвитку охорони здоровґя, культури, науки і освіти, поліпшенні екологічних умов тощо.

Названі види ефективності науково-дослідних робіт взаємоповґязані і впливають один на одного.

Специфіка вищої школи, багатогранність і багатоаспектність форм роботи ставлять особливі вимоги до оцінки ефективності як її діяльності в цілому, так і наукових досліджень.

Питання ускладнюється тим, що необхідно визначити не лише ефективність НДД, яка проводиться навчальними закладами, а й ефективність її впливу на навчальний процес, підвищення якості підготовки спеціалістів, зростання викладацької майстерності науково-педагогічного складу тощо.

При оцінці ефективності науково-дослідних робіт, слід брати до уваги весь комплекс робіт, повґязаних з науковою діяльністю вищої школи: проведення самих досліджень, підготовку докторів і кандидатів наук, винахідницьку і патентно-ліцензійну роботу, видавничу діяльність, науково-дослідну роботу студентів.

Слід зупинитися на так званому понятті наукового потенціалу вузу, оскільки він відіграє суттєву роль в організації наукових досліджень і в досягненні кінцевих результатів. Рівень наукового потенціалу вищого навчального закладу багато в чому залежить не лише від наявної структури науково-педагогічних кадрів, науково-інформаційної і матеріально-технічної забезпеченості вузу, а й від оптимальної організації наукової системи, від цілеспрямованої взаємодії всіх перелічених ознак.

Проблема оцінки ефективності наукової діяльності має два аспекти, оскільки вищий навчальний заклад можна розглядати як навчально-науковий центр. Звідси і два види ефективності наукової роботи: економічна - від упровадження, наприклад, у галузь туризму результатів завершених досліджень і когнітивна ефективність (нібито супутня, а насправді має першочергове значення для підвищення якості підготовки спеціалістів), яка отримується від написання нових підручників і наукових статей, читання нових курсів лекцій, що ґрунтуються на наукових досягненнях в науковій роботі, проведення конференцій, семінарів, курсів, широкого залучення студентів до наукових досліджень.

Усе це і розкриває нам науковий потенціал вищого навчального закладу, який створюється в результаті його багатогранної діяльності. Зрозуміло, що кількісно оцінити вплив науки на вдосконалення навчального процесу і якість підготовки спеціалістів практично неможливо, але не враховувати цього позитивного явища також не можна.

Досвід і практика засвідчують, що розширення масштабів наукової роботи у вищих навчальних закладах (ВНЗ) сприяє тому, що молоді спеціалісти, які приходять на підприємства і мають нові знання в галузі управління і технологій, швидше розвґязують економічні та соціальні проблеми практичної діяльності. Той студент, який у процесі навчання пройде хорошу школу науково-дослідної роботи, з великою користю для підприємств зможе розвивати наукові дослідження і впроваджувати їх у практичну професійну діяльність.

Специфіка проведення наукових досліджень у ВНЗ проявляється не лише у тому, що для цього потрібні спеціально підготовлені кадри, спеціальне для тієї чи іншої галузі науки обладнання, особлива стаття витрат, а й у тому, яким чином будуть використані кінцеві результати цих досліджень і який вони дадуть ефект. Тому ефективність наукової діяльності вищого навчального закладу необхідно розглядати саме з цих позицій, виходячи з головного завдання вищої школи - вдосконалення підготовки висококваліфікованих спеціалістів для народного господарства. У цьому і полягає основна особливість оцінки ефективності наукової діяльності вищого навчального закладу, що за своїм змістом і головним призначенням багато в чому відрізняється від такого роду поняття щодо НДД, яка ведеться в науково-дослідних інститутах та інших наукових закладах.

Визначення економічної ефективності НДД в умовах виробництва є одним з найважливіших і найскладніших завдань. Вона передбачає вивчення ефективності впровадження нових технологічних процесів, удосконалення системи управління тощо. При цьому співставляються витрати на проведення наукового дослідження та на його впровадження з отриманим економічним ефектом. Економічні витрати за довгостроковими комплексними науковими дослідницькими програмами визначаються на основі розрахунку інтегрального показника за строк здійснення програми і наступного ефективного використання її результатів.

Отже, економічна ефективність наукових досліджень в залежності від галузі та проблеми, яка розглядається, насамперед визначається на стадії техніко-економічного обґрунтування теми досліджень, уточнюється за кінцевими результатом виконаної роботи і співставляється з отриманим результатом практичного впровадження. Отже, практично в будь-якій науково-дослідній роботі поряд з вибором і обґрунтуванням теми дослідження, виконанням дослідження важливими є етапи впровадження його в практику роботи тієї чи іншої системи та оцінка ефективності.



Рис. 2

Резерви та шляхи підвищення ефективності науково-дослідних робіт.

Вища школа має величезний науковий потенціал, але використовується він далеко не повністю. Тому пошук шляхів підвищення ефективності вузівських науково-дослідних робіт має велике значення не лише для самої вищої школи, а й для всього народного господарства України.

Досвід показує що на сучасному рівні розвитку ринкової економіки одним із суттєвих резервів підвищення ефективності НДР вузу е послідовне укрупнення тематики досліджень. Завдання вузу не брати, дрібні, випадкові теми. Укладаючи господарчі договори на такі роботи, нераціонально використовуються не лише грошові кошти, а й науково-педагогічні працівники вищої кваліфікації -- докторів і кандидатів наук, які виконують дослідницьку роботу, яка не потребує високої наукової кваліфікації.

Підвищення ефективності наукової діяльності вищої школи -- це підвищення наукового потенціалу закладів освіти. Збільшення обсягів фінансування з державного бюджету, поліпшення кваліфікаційної структури науково-педагогічних кадрів, їх матеріально-технічної бази та інформаційного забезпечення буде служити підвищенню ефективності НДР.

Стало очевидним, що колективам вищих навчальних закладів, особливо провідних в тій чи іншій галузі, необхідно частіше доручати головну роль у вирішенні крупних комплексних проблем.

Як показує досвід країн з високорозвиненою ринковою економікою, великим резервом підвищення ефективності наукових досліджень у вузах є періодична оцінка професійних якостей науковців

Оцінку професійних якостей наукових працівників доцільно здійснювати не рідше, як один раз на 1-3 роки. Краще це робити в січні-лютому (по закінченні виконання наукових досліджень з тієї чи іншої проблеми і складання відповідного звіту).

Необхідність періодичного проведення оцінки професійних якостей наукових працівників вузів України викликається невпинним розвитком науково-технічного прогресу, економічних процесів та створенням ринкового механізму управління господарством.

Сутність оцінки полягає у встановленні ступеня відповідності фактичного рівня професійних якостей працівників вимогам, що зумовлюються посадою, яку вони обіймають.

Оцінка професійних якостей наукових працівників може включати:

визначення набору ознак, за якими мають бути оцінені наукові працівники, що належать до різних посадових і функціональних груп;

визначення важливості цих ознак для кожної із виділених груп;

співбесіда між оцінюваними працівниками і тими, хто оцінює, в результаті якої має бути виставлена оцінка професійних якостей тих, кого оцінюють, за всіма показниками, розроблений план удосконалення його професійних якостей і вказані заходи, які могли б поліпшити умови праці того, кого оцінювали;

оцінку керівників груп, наукових тем "знизу", тобто їх підлеглими;

розрахунок оцінок відповідності працівника посаді з кожної ознаки окремо і підсумкової оцінки за всіма ознаками разом;

прийняття кадрових рішень на підставі інформації, яка отримана в результаті оцінки наукових працівників вузу.

Велике значення в якісному визначенні професійного рівня наукових працівників має розробка умов успішності оцінки та визначення об'єктів і суб'єктів оцінки.

Як свідчить практика, для успішного проведення оцінки професійних якостей наукових працівників необхідно дотримуватись таких умов:

ясне розуміння керівниками науково-дослідних відділів, секторів, наукових тем і їх підлеглими мети оцінки і єдності їх інтересів при досягненні цієї мети;

компетентність і активність керівників, що оцінюють і наукових працівників, яких оцінюють;

відповідна теоретична і практична підготовка службових осіб, які відповідають за проведення оцінки;

доцільно оцінювати лише тих працівників, які у відповідній структурі (відділі, секції, науковій темі) працювали не менше одного календарного року;

оцінкова комісія здійснює оцінку професійних якостей наукових працівників у присутності їхніх безпосередніх керівників.

оцінка керівника структури (відділу, сектора, групи, наукової теми) здійснюється "знизу" підлеглими науковими працівниками, які входять до цієї структури. До такої оцінки потрібно включати лише ті показники, за якими відповідні підлеглі працівники можуть мати компетентну думку.

Інформація, яка отримана таким чином, допоможе керівнику вузу більш об'єктивно сформулювати свою.

Для затвердження оцінок ректором вузу або проректором з наукової роботи організується спеціальна комісія, учасники якої повинні користуватися авторитетом серед наукових працівників.

Затверджені оцінки спеціальною оціночною комісією дозволяють найбільш об'єктивно оцінити професійні якості тих, що оцінюються.

Подібність І моделювання в наукових дослідженнях

Будь-який досліджуваний процес або явище залежить від багатьох діючих на нього факторів. Первинними у пізнанні сутності переважної більшості досліджуваних процесів і явищ виступають спостереження, вимірювання тощо. Кожне спостереження чи вимірювання може зафіксувати тільки якісь окремі фактори. Щоб найбільш повно пізнати процес чи явище, потрібно одержати величезну кількість дослідних результатів. Виділити головне у таких результатах на основі їх систематизації та узагальнення часто буває зовсім непросто. Тому чисельну і різноманітну інформацію намагаються "згустити", "стиснути" у деяке абстрактне поняття - модель. Вивчення досліджуваних об'єктів за допомогою моделей називають моделюванням.

Моделювання - це теоретичне чи практичне дослідження об'єкта, в якому безпосередньо вивчається не сам об'єкт пізнання, а допоміжна штучна або природна система, яка знаходиться в деякому об'єктивному відношенні із об'єктом пізнання, здатна його заміняти в певному відношенні і яка дає при його дослідженні в кінцевому рахунку інформацію про сам модельований об'єкт. Моделювання ґрунтується на методах теорії подібності. Подібними називаються явища, у яких всі процеси (повна подібність) або найбільш суттєві при даному дослідженні (неповна або локальна подібність) у будь-який момент часу і у будь-якій точці простору відрізняються від відповідних параметрів іншого явища у певне (постійне) число разів, що називають масштабом.

Ознаками подібності й умовами встановлення її при реалізації моделювання обирають чисельно однакові критерії подібності.

Подібність явищ може бути фізичною і математичною. У фізично подібних явищах всі процеси (основні для даного дослідження) мають однакове фізичне походження, У математично подібних явищах процеси мають різне фізичне походження, але описуються однаковими рівняннями. Можливості встановлення подібності при математичному моделюванні виявляють за допомогою теорії подібності, яка ґрунтується на аналізі відповідних рівнянь.

Під моделями у буквальному значенні розуміють штучні системи у вигляді установок, приладів, комбінації окремих елементів чи сум логічних уявлень, що відтворюють явища або їх групу, і які подібні до тих, що вивчаються. Модель знаходиться у певній відповідності до досліджуваного об'єкта, може замінити його при дослідженні і дає можливість отримати інформацію про цей об'єкт. Найістотніша функція моделі - заміщення об'єкта вивчення і виконання нею ролі засобу, інструменту пізнання, який можна застосовувати як до вивчення самого оригіналу, так і до подібних йому. Моделі ділять на такі основні групи:

- математичні - призначені для дослідження явищ на установках, які дозволяють реалізувати математичну подібність;

- геометричні (іноді їх називають макетами) - дають тільки геометричну подібність без відображення суті явищ, які відбуваються;

- фізичні - для дослідження явищ на установках, які зберігають подібність основних фізичних процесів досліджуваного явища. Найбільш поширеними у наукових дослідженнях фізичні та математичні моделі.

Фізичне моделювання дає можливість замінити у процесі дослідження складні об'єкти і процеси більш простими і досліджувати на основі цього замість реальних об'єктів і процесів їх прості замінники. При цьому вони дають можливість наочно спостерігати за багатьма реальними процесами чи явищами. За допомогою фізичних моделей стає можливим вивчати вплив окремих параметрів на досліджувані об'єкти.

Математичні моделі дозволяють кількісно досліджувати процеси і явища, які важко піддаються вивченню на фізичних моделях. Математичним моделюванням можна передбачити властивості або поведінку досліджуваного об'єкта чи процесу ще до їх створення. При математичному моделюванні виникають похибки трьох видів:

- первинна похибка - через розходження між дійсним значенням фізичної величини в натурі та її розрахунковим значенням, прийнятим для здійснення на моделі;

- вторинна похибка - через неточність відтворення на моделі модельованих величин (розрахункових значень) і похибки вимірювання;

- принципова похибка - через неповне врахування у моделі факторів, що впливають на досліджувані процеси (наприклад, зумовлених наближеним моделюванням замість точного.

У теоретичних дослідженнях застосовують моделі-аналоги (або ще моделі-подоби). Виходячи з подібності об'єктів, процесів чи явищ, вивчають експериментально теоретичним шляхом поведінку моделі, а потім за допомогою відповідного математичного апарату визначають справжні закономірності. Проілюструвати сутність таких моделей можна на досить простому прикладі. Навіщо теоретично визначати або безпосередньо вимірювати висоту Н телевізійної вежі. Для цього достатньо скористатись найпростішою моделлю -- трикутником, і за допомогою теореми про подібність трикутників шляхом вимірювання відстані г до вежі визначити її висоту за формулою

Н= h х Кp,

де Кp - критерій подібності, який дорівнює Кp = z : 1 (1 - у даному разі це сторона трикутника).

Звісно, що при дослідженні складних об'єктів і процесів критерії подібності набагато складніші.

Значно розширюються можливості моделювання за допомогою електронно-обчислювальної техніки, особливо у тих випадках, коли недоцільно або неможливо відтворити на реальних моделях (наприклад, моделювання аварійних режимів і ситуацій). Виготовляти натурні моделі (геометричні і фізичні), навіть для проведення досліджень у звичайних умовах, пов'язане із значними витратами коштів і часу. За допомогою сучасної комп'ютерної техніки можна моделювати і спостерігати різні процеси, аналізувати варіанти різноманітних конструкцій, вибирати серед них оптимальні.

Стандартних рекомендацій щодо вибору і побудови моделей не існує. Головне, щоб модель відображала сутність досліджуваного об'єкта. Незначні фактори, зайва деталізація, другорядні явища та ін.

Тільки ускладнюють модель, роблять її громіздкою. Тому модель повинна бути оптимальною за своєю структурою, бажано наочною, але головне - достатньо адекватною, тобто описувати закономірності досліджуваного об'єкта з потрібною точністю. Звичайно, що при побудові моделі слід враховувати всі особливості того об'єкта, який вона повинна замінити.

32. Констатуючий експеримент

Констатуючий та формуючий експеримент., Вивчення продуктів діяльності.

У практиці вікової та педагогічної психології актуальним є використання так званого психолого-педагогічного (або формуючого) експерименту. Цей метод забезпечує простежування змін психологічних характеристик дитини в процесі активного педагогічного впливу дослідника на особистість. Метод дає змогу не обмежуватися реєстрацією фактів, що виявляються, а через створення спеціальних ситуацій розкривати закономірності, механізми, динаміку, тенденції психічного розвитку, становлення особистості, виявляючи можливості оптимізації даного процесу. Саме тому метод широко застосовується при вивченні умов, принципів, шляхів формування особистості дитини, забезпечуючи поєднання психологічних досліджень з педагогічним пошуком та проектуванням найефективніших форм навчально-виховного процесу.

Методика реалізації психолого-педагогічного експерименту складається з трьох етапів. Перший етап -- констатуючий експеримент першого порядку, спрямований на встановлення існуючих на момент експерименту характеристик та властивостей досліджуваного явища. В експерименті беруть участь дві групи учасників: а) основна група (або основна вибірка) та б) контрольна група (або контрольна вибірка). Основна група бере участь у всіх процедурах експерименту та проходить цикл формуючих впливів. Контрольна група виступає як еталон, взірець, за яким у порівнянні буде оцінюватися розвиваючий та формуючий ефект експерименту. Таким чином, дослідження буде відбуватися в паралельному режимі, на відміну від лінійного.

Другий етап -- власне формуючий експеримент. Він реалізується за допомогою спеціально побудованої дослідником експериментальної моделі розвиваючих та формуючих впливів на предмет дослідження. Експеримент може поєднувати в собі процедури різного характеру: навчальні, ігрові, практичні тощо. Особливо важливим моментом проведення формуючих впливів є аналітична модель "розвиваючого ефекту" експерименту -- своєрідний "ідеальний образ" очікувань дослідника щодо результатів експерименту. Дана модель спеціально конструюється та вибудовується психологом на підготовчому етапі дослідження. В дослідженні бере участь основна група учасників.

Третій етап -- констатуючий експеримент другого порядку. На даному етапі організується "контрольне" дослідження, в якому беруть участь обидві групи учасників (основна та контрольна); метою дослідження є "зняття" емпіричних показників предмета пізнання після проведеної процедури формуючих впливів. Показники контрольної вибірки виступають еталоном порівняння для встановлення формуючого ефекту, досягнутого в роботі з основною групою. Надалі результати дослідження піддаються відповідному аналізу та використовуються для встановлення або обґрунтування певних закономірностей розвитку психологічних властивостей особистості.

33. Вивчення продуктів діяльності

Один з найпоширеніших методів психологічного дослідження -- вивчення продуктів діяльності. Метод являє собою систему дослідницьких процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз та тлумачення продуктів діяльності людини. Центральним моментом структури методу є поняття "продукт діяльності". Методичне визначення даного поняття дещо відрізняється від суто теоретичного його визначення. Так під продуктом діяльності особистості розуміються реально-практичні та ідеальні за формою вияви активності даної особистості щодо явищ об'єктивного та суб'єктивного світу. Пізнавальні або перетворюючі за змістом, вони виявляють індивідуальність конкретної людини в кожному з її діянь, спрямованих на пізнання або перетворення елементів довколишньої реальності.

Метод вивчення продуктів діяльності людини поєднує в собі кілька дослідницьких та аналітичних процедур, диференціація яких відбувається за ознакою предмета пізнання кожної з них. Так, виділяють:

1) аналіз особистих документів -- листів, фотографій, щоденників, автобіографій тощо, якісно-кількісний аналіз яких дає цінний матеріал для психодіагностики, дослідження життєвого шляху особистості, характеристик діяльнісних актів людини в ситуаціях змістовних взаємодій та ін.;

2) аналіз офіційних матеріалів групової, колективної та масової комунікації -- записи розмов, дискусій, нарад, різноманітні устави, накази, оголошення, розпорядження, закони, правила, газети, радіо- і телепередачі, реклама, тощо; цей тип дослідницьких та аналітичних процедур застосовується, як правило, для вивчення соціальних процесів, явищ та їх проекцій на індивідуальне буття особистості;

3) аналіз продуктів діяльності -- система процедур, спрямованих на дослідження та тлумачення змістових результатів діяльності людини -- творчих, професійних, поведінкових, суспільних, самоорієнтованих тощо.

Якщо структура та логічна формалізація процедур перших двох типів дослідження є досить простою та універсальною (аналіз і тлумачення офіційних та неофіційних документів; письмових, вербальних або статистичних матеріалів; цифрової, зображувальної та "словесної" інформації; їхніх мовних та смислових компонентів; їхньої структурної та смислової організації; співвідношення в них суб'єктивного та об'єктивного змісту; реальної та індивідуальної їхньої "впливовості" на інші явища чи "відчуженості" від світу тощо), то третій тип дослідження є складнішим не тільки з формальної точки зору, а й з позиції його змістової насиченості. В психологічному погляді на реальність тих чи інших проявів індивідуального "Я" особистості кожний з цих проявів може вважатися "продуктом багатомірної та багаторівневої діяльності" людини, якщо за своєю структурою та змістом він організується в цілісний акт виявлення особистістю свого пізнавального чи перетворюючого ставлення до явищ світу (зовнішнього, об'єктивного, чи внутрішнього, прихованого, світу свого "Я"). Тому залежно від сутності предмета дослідження та його цілей психолог може кваліфікувати конкретний вияв діяння людини як продукт її діяльності і вже виходячи з цього вибудовувати своє дослідження в межах процедури "аналіз продуктів діяльності".

Тоді змістовними моментами організації дослідження стануть:

1) на першому етапі -- визначення сутності предмета дослідження як продукту специфічної (або універсальної*) діяльності особистості та побудова теоретичної моделі цієї діяльності за структурою: зміст та цілеспрямованість діяльності -- ситуативна та смислова організація простору діяльності -- засобові компоненти діяльності (знаряддя, прийоми, засоби, техніки, технології -- реальні та ідеальні) -- процесуальне розгортання діяльності -- продукт діяльності у його реальному та ідеальному визначенні;

2) на другому етапі -- побудова "еталонної моделі" продукту діяльності, що досліджується, та аналітичне зіставлення еталону з реальним, досліджуваним продуктом;

3) на третьому етапі -- цикл аналітичних і прогностичних дій щодо предмета свого дослідження та діяльності як цілого; статистичне або проективне тлумачення результатів дослідження; залучення отриманих даних у загальний емпіричний цикл взаємодій дослідника з особистістю -- проекція та прогноз формуючих, розвиваючих, стабілізуючих тощо взаємодій.

Продукти діяльності, що підлягають аналізу в психологічному дослідженні, розрізняють також за ознакою "спонтанності -- спрямованої їх організації". Таким чином, той чи інший за змістом продукт діяльності особистості може бути одержаний для аналізу в умовах "змодельованої діяльності", яка спеціально організується дослідником. Звичайно, при цьому важливо отримати "чистий" результат, а тому діям дослідника в умовах ситуації моделювання діяльності ставиться ряд загальних (у дослідницькому плані) спеціальних (у плані змісту діяльності, що моделюється) умов.

Вивчення продуктів діяльності як метод психологічного дослідження широко використовується як у дослідницькій, так і в прикладній сфері діянь психолога. В кожному конкретному дослідженні метод забезпечується необхідним набором аналітичних та тлумацьких процедур стосовно сутності предмета дослідження та цілей самого дослідження. За певних умов метод може використовуватися як основний у дослідженні, проте найчастіше виступає в психологічному пізнавальному акті як допоміжний.



34. Класифікація експерименту

За призначенням об'єкта експерименту: природничо-наукові (хімічні, біологічні, фізичні), виробничі, педагогічні, соціологічні, економічні тощо.

За характером зовнішніх впливів на об'єкт дослідження: речовинні, енергетичні, інформаційні.

Речовинний експеримент передбачає вивчення впливу різних речовинних факторів на стан об'єкта дослідження, наприклад, вплив різних домішок на якість сталі.

Енергетичний експеримент використовується для вивчення впливу різних видів енергії (електромагнітної, механічної, теплової тощо) на об'єкт дослідження.

Інформаційний експеримент використовується для вивчення впливу інформації на об'єкт дослідження.

За характером об'єктів та явищ, що вивчаються в експерименті: технологічні, соціометричні тощо.

Технологічний експеримент спрямований на вивчення елементів технологічного процесу (продукції, обладнання, діяльності робітників тощо) або процесу в цілому.

Соціометричний експеримент використовується для вимірювання існуючих міжособистісних соціально-психологічних відносин у малих групах з метою їх подальшої зміни.

За структурою об'єктів та явищ, що вивчаються в експерименті: прості та складні.

Простий експеримент використовується для вивчення простих об'єктів, які мають у своєму складі невелику кількість взаємозв'язаних та взаємодіючих елементів, що виконують прості функції.

У складному експерименті вивчаються явища або об'єкти з розгалуженою структурою та великою кількістю взаємозв'язаних та взаємодіючих елементів, що виконують складні функції.

За способом формування умов проведення експерименту: природні та штучні.

Природні експерименти характерні для біологічних, соціальних, педагогічних, психологічних наук, наприклад, при вивченні соціальних явищ (соціальний експеримент) в обставинах, наприклад, виробництва, побуту тощо.

Штучні експерименти широко використовуються в багатьох природничо-наукових або технічних дослідженнях. У цьому випадку вивчаються явища, що ізольовані до потрібного стану, для того щоб оцінити їв в кількісному та якісному відношеннях.

За організацією проведення експерименту: лабораторні, натурні, польові, виробничі, відкриті або закриті тощо.

Лабораторні досліди проводять з використанням типових приладів, спеціальних моделюючих установок, стендів, обладнання тощо.

Натурний експеримент проводиться в природних умовах та на реальних об'єктах. Залежно від місця проведення натурні експерименти поділяють на виробничі, польові, полігонні тощо.

Експерименти можуть бути відкритими та закритими. Такі типи експериментів значно поширені в психології, соціології, педагогіці. У відкритому експерименті його завдання відкрито пояснюються тим, хто досліджується, у закритому - для одержання об'єктивних даних завдання експерименту приховуються.

За характером взаємодії засобу експериментального дослідження з об'єктом дослідження: звичайні та модельні.

Звичайний (класичний) експеримент включає експериментатора, об'єкт або предмет експериментального дослідження та засоби, за допомогою яких проводиться експеримент.

Модельний експеримент базується на використанні як об'єкта, що досліджується, моделі, яка може не тільки заміщувати в дослідженні реальний об'єкт, але і умови, в яких він вивчається.

За типом моделей, що досліджуються в експерименті: матеріальні та розумові.

Матеріальний експеримент є формою об'єктивного матеріального зв'язку свідомості з зовнішнім світом. У матеріальному експерименті використовуються матеріальні об'єкти дослідження.

Розумовий (ідеалізований, уявний) експеримент є однією з форм розумової діяльності суб'єкта, у процесі якої в його уяві відтворюється структура реального експерименту, тобто засобами розумового експерименту є розумові моделі (чуттєві образи, образно-знакові моделі, знакові моделі).

За величинами, що контролюються в експерименті: пасивні та активні.

Пасивний експеримент передбачає вимірювання тільки вибраних показників (параметрів, змінних) в результаті спостереження за об'єктом без втручання в його функціонування.

Активний експеримент пов'язаний з вибором спеціальних вхідних сигналів (факторів) та контролює вхід та вихід системи, що досліджується.

За числом факторів, що варіюються в експерименті: однофакторні та багатофакторні.

Однофакторний експеримент передбачає: виділення необхідних факторів; стабілізацію факторів, що заважають; почергове варіювання факторів, що цікавлять дослідника.

Стратегія багатофакторного експерименту полягає в тому, що варіюються всі змінні відразу, і кожний ефект оцінюється за результатами всіх дослідів, що були проведені в даній серії досліджень.

За метою дослідження: перетворюючі, констатуючі, контролюючі, пошукові, вирішальні.

Перетворюючий (творчий) експеримент включає активну зміну структури та функцій об'єкта дослідження у відповідності до висунутої гіпотези, формування нових зв'язків та відносин між компонентами об'єкта або між досліджуваним об'єктом та іншими об'єктами.

Констатуючий експеримент використовується для перевірки відповідних передбачень. У процесі такого експерименту констатується наявність визначеного зв'язку між впливом на об'єкт дослідження та результатом.

Контролюючий експеримент зводиться до контролю за результатами зовнішніх впливів на об'єкт дослідження з урахуванням його стану, характеру впливу та ефекту, що очікується.

Іноді виникає необхідність провести пошукові експериментальні дослідження. Вони необхідні в тому випадку, якщо виникають труднощі в класифікації всіх факторів, що впливають на явище, яке вивчається внаслідок відсутності достатньої кількості попередніх даних.

Вирішальний експеримент ставиться для перевірки справедливості основних положень фундаментальних теорій у тому випадку, коли дві або декілька гіпотез однаково узгоджуються з багатьма явищами. Така узгодженість призводить до труднощів у визначеності правильності гіпотез. Вирішальний експеримент відповідає на питання «так чи ні?».

Типи і задачі експерименту

Експеримент - це метод збору наукових фактів в спеціально створених умовах, що забезпечують активний прояв досліджуваних психолого-педагогічних явищ. Необхідність використання експерименту виникає і тоді, коли завдання дослідження вимагає створення ситуацій, які не можуть виникнути при звичайному ході подій. Ще один варіант необхідності проведення експерименту пов'язаний з тим, що потрібну ситуацію при природному ході подій доведеться чекати невизначено довго. Експеримент - це дослідницький метод, який полягає в тому, щоб створити дослідницьку ситуацію, отримати можливість її вивчити, варіювати її умови, зробивши можливим і доступним вивчення психолого-педагогічних процесів через їх зовнішні прояви, розкриваючи тим самим механізми і тенденції виникнення, функціонування та розвитку досліджуваного явища, процесу. Створюючи умови, дослідник отримує можливість: дуже чітко знати ті фактори, які діяли в момент виникнення і протікання досліджуваного процесу, явища; встановлення причини досліджуваного явища за рахунок розкриття впливу того чи іншого із створених умов. Це досягається шляхом зміни однієї з умов та збереження незмінними інших; повторити досвід і тим самим накопичувати кількісні дані, на основі яких можна судити про типовість чи випадковості явищ.

Експериментальне вивчення якогось об'єкта має суттєві переваги порівняно із спостереженням:

1) спостереження за ходом досвіду, вимірювання потрібних параметрів, опис явищ або процесів, що характеризують їх закономірності;

2) аналіз та узагальнення отриманих даних;

3) формування висновків, пропозицій, оцінка теоретичного і прикладного значення, отриманих фактів і аргументів.

У різних дослідженнях описуються такі види експериментів:

1. Залежно від специфіки поставленої задачі: науково-дослідний і практичний.

2. Залежно від логічної структури доказу гіпотез: послідовний (лінійний) і паралельний.

3. Залежно від ступеня втручання експериментатора: констатуючий, формуючий, контролюючий.

4. Залежно від характеру експериментальної ситуації: лабораторний і природний.

Найбільш часто використовуваними видами експерименту є лабораторний і природний. Лабораторний експеримент протікає в спеціально організованих умовах і за інструкцією. Він може бути з використанням апаратури або без технічних засобів. У природному психолого-педагогічному експерименті зберігається зміст звичайної діяльності людини, але створюються умови, при яких обов'язково буде присутній, проявлятися досліджуване явище. Природний експеримент вперше був розроблений нашим співвітчизником психологом А.Ф. Лазурським в 1910 році. У психолого-педагогічних дослідженнях в основному застосовується природний експеримент. У ньому розглядаються три класи: констатуючий, формуючий і контролюючий. Констатуючий проводиться на початковому етапі дослідження і встановлює лише стан досліджуваної педагогічної системи, констатує факти наявності причинно-наслідкових зв'язків, залежності між явищами.

Отримані дані служать точкою відліку, матеріалом для опису ситуації як склалася і повторюваної або основою для дослідження внутрішніх механізмів становлення тих чи інших властивостей особистості, якостей педагогічної діяльності.

Це дає підстави для такої побудови дослідження, яке дозволяє прогнозувати розвиток досліджуваних властивостей, якостей, сторін, характеристик особистості, процесу, явища. Формуючий експеримент - такий розвиток педагогічного явища чи процесу, в якому цілеспрямовано формуються певні якості, властивості, ЗУН.

Дослідник застосовує спеціальну систему заходів, спрямовану на підвищення результативності навчальної, трудової та іншої діяльності. Формуючий експеримент спрямований на вивчення динаміки розвитку досліджуваних властивостей в процесі активного впливу дослідника на умови виконання діяльності.

Отже, основна особливість формує експерименту полягає в тому, що сам дослідник активно і позитивно впливає на досліджуване явище. У цьому проявляються активна роль педагогіки як науки, активна життєва позиція вченого, що здійснює принцип єдності теорії, експерименту і практики.

Контролюючий експеримент проводиться з метою прийняття остаточного рішення про корисність даного педагогічного продукту, доцільності його використання в реальному освітньому процесі. Широке застосування експерименту пов'язано з нововведеннями та інноваціями в педагогічному процесі. Його не треба плутати з педагогічним досвідом, які не мають нічого спільного з педагогічним дослідженням.

Завдання та умови експерименту:

1. Конкретизація проблеми на основі вивчення пов'язаної з нею наукової літератури та практики для звуження поля експерименту та його завдань.

2. Уточнення і конкретизація гіпотези з погляду її новизни, незвичайності, суперечливості в порівнянні зі звичними установками і поглядами.

3. Вибір методів психолого-педагогічної діагностики досліджуваного процесу, критеріїв, за якими буде оцінюватися результат.

4. Разробка методик формуючого експерименту.

5. Розробка плану і програми експерименту, чітке формулювання завдань.

6. Проведення експерименту з безперервною циркуляцією інформації між дослідником і об'єктом вивчення, що дозволяє розкрити можливі труднощі, несподівані факти, важливі аспекти, динаміку досліджуваних явищ.

7. Обробка та аналіз результатів відповідно до цілей і завдань дослідження за обраними критеріями.

8. Формулювання висновків і практичних рекомендацій, їх переваги перед традиційними рішеннями. Структура (план) психолого-педагогічного експерименту включає формулювання цілей і завдань експерименту; місце і час проведення експерименту; кількість учасників та їх характеристику; підготовку учасників до експерименту; опис матеріалів, використовуваних для експерименту; опис методик проведення експерименту і застосування приватних методів дослідження; методику спостереження, тестування та ін. в ході експерименту; опис методик обробки результатів.

...