Соціокультурна ідентичність східнохристиянської цивілізації в контексті глобальних трансформацій
Категоризація східнохристиянської цивілізації із залученням тези про проективістський характер історії. Методологічна експлікація цивілізаційної онтології: етнічного субстрату і політичної форми. Цивілологічна специфікація гетерологічної проблеми.
| Рубрика | Философия |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.09.2015 |
| Размер файла | 193,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Існуюча ієрархія інтервалів із домінуванням Заходу, є результатом здійснених ним декількох „вісьових” революцій. Останні, за С.Ейзенштадтом, визначаються руйнуванням символічного коду, спростуванням самих основ земних порядків і заміною їх на більш невизначені (релятивні). П'ятсотлітнє „вісьовання” Заходом матерії Історії, створення все нових структур, ще не свідчить про те, що Історія набула свого структурного і змістовного позитиву. Навпаки, розповсюдження інститутів демократії, насадження культу прав людини, ринку та образу життя „западоїду” (О.О.Зінов'єв) у революційний (неорганічний) спосіб, нищить історичні надбання інших цивілізаційних інтервалів. У той же час, історія може розгортатися і через еволюційні канали, утворюючи гомеостатичні інтерактивні зони (Євразія), або через коректно-з'ясоване проектування свого маршруту цивілізаційними суб'єктами. В такому разі вона отримує полівісьовий характер та певну інтригу, що виникає між інтервалами, які розташовані на цих унікальних „вісях”. Про цю обставину свідчать документи ООН, де емпірично фіксується множинність цивілізаційних світів. Саме вони потребують відповідного теоретичного осягнення як інтервали глобального світу, які не розчинилися у мережах ТНК, бірж, офшорів, воєнних блоків, всесвітньої павутини тощо.
Підрозділ 1.2 „Концептуальні основи та методологічні можливості цивілізаційної науково-дослідної програми” присвячено евристичним можливостям, т.з. цивілізаційного підходу відносно внутрішньоісторичних трансформацій. На думку дисертанта, цей підхід складається з певної суми теоретичних узагальнень та методологічних настанов, які можна поєднати у понятті „цивілізаційна науково-дослідна програма”.
Послідовно розглянуті кроки її становлення, від певних інтуїцій - М.Я.Данилевського та К.М.Леонтьєва - через оформлення „жорсткого” ядра О.Шпенглером та А.Дж.Тойнбі - до сучасних розробок Б.С.Єрасова, В.Каволіса, Дж.Хорда, С.Ейзенштадта, С.Хантінгтона, О.С.Панаріна та ін. На цьому тлі можна стверджувати про значні теоретичні фігурації (п'ять законів буття культурно-історичних типів М.Я.Данилевського, вчення про прафеномен „високих культур” О.Шпенглера, тезу про цивілізацію як міський соціум з його раціональною структурою М.Вебера, соціопсихічну кореляцію у процесі становлення цивілізації Заходу у Н.Еліаса, соціоісторичну і духовно-організовану спільноту у А.Дж.Тойнбі, макроспільноту, що виникає на ґрунті універсальних, надлокальних цінностей у Б.С.Єрасова), тобто складання „ядра” цивілізаційної науково-дослідної програми, її „позитивної евристики” та „захисного поясу допоміжних гіпотез”. Але цих фігурацій недостатньо для того, щоб пояснити динамічні перетворення як в царині самих сучасних цивілізацій, так і їх переходу до загально-історичного мегатренду.
По-перше, потребує усвідомлення теза Дж.Хорда про когнітивні підстави формування цивілізаційного устрою („Заповіт” та „Закон” у складній єдності їх взаємин в межах інституційно-регулятивної сфери). Відповідно до неї цивілізації треба розподілити на ті, що мають трансцендентне коріння (одностайно прописане у „Заповіті”) своєї соціосфери та культури, і такі, що зорієнтовані виключно на земні важелі. У першому випадку цивілізаційна конструкція керується міфом та ритуалом, бо тільки вони здатні пов'язати людей, речі, відносини у стабільну систему. Навпаки, ті, що зорієнтовані на перетворення як самої сфери знання (філософією, релігією, наукою), так і відповідних інститутів і цінностей, відрізняються нестійкістю та непрогнозованою динамікою. У свою чергу, кожна цивілізація являє собою складну комбінацію „Заповіту” та „Закону”, в тому числі західна, яка - у ході модернізації та постмодернізації - остаточно зруйнувала „Заповіт”, замінивши його штучним „Законом”.
По-друге, цивілізаційна науково-дослідна програма може моделювати цивілізацію, спираючись на типологію форм знання М.Шелера. Тобто, існують соціокультурні утворення з орієнтацією: 1) на панування; 2) на сутнісні та освітні патерни; 3) на спасіння. Такий поділ є корисним у розумінні конфігурації основних та допоміжних інститутів в структурі кожного цивілізаційного утворення. Інакше кажучи, когнітивні та етико-нормативні настанови задають певну форму, „технологію”, ритміку та мету буття для локальних цивілізацій. Так, устрій західної цивілізації можна трактувати як суперечливу єдність сутнісної програми (антична пайдейя, середньовічний схоларіум, Просвітництво тощо) і програми панування (опанування світу розумом у новоєвропейській науці, колоніальна й неоколоніальна політика). Східнохристиянський світ в цьому сенсі постав як оргігінальна комбінація „програми” спасіння, „програми” панування над собою та сутнісної боголюдяної „програми”.
Але зовсім інший вимір у розшифровці об'єкту цивілізаційної науково-дослідної програми з'являється при застосуванні проективістської гіпотези щодо Історії та окремих соціоісторичних утворень. Причому, вона вже отримала певні здобутки у світовій соціально-політичній думці (просвітники, отці-засновники США, К.Маркс, більшовики) та філософській думці (І.Кант, Х.Ортега-і-Гассет, К.Р.Попер, А.Турен, Ю.Хабермас та ін.). Сьогодні ця ідея - на рівні історіософії використана О.О.Зінов'євим, К.М.Кантором, С.Б.Кримським, В.І.Курбатовим, В.А.Луковим, В.С.Лісовим та іншими науковцями. Найбільш привабливою тут є теза К.М.Кантора про три фундаментальні проекти всесвітньої історії: християнський, раблезіанський та марксистський Кантор К.М. Двойная спираль истории: Историософия проектизма/ К.М.Кантор. - М., 2002. - Т.1. Общие проблемы. - С. 34. . При переході до глобального світу, доводив Кантор, вони вступили в конкуренцію з гітлеровським, сталінським, неоліберальним американським проектом, варіантом „глобалізації образу життя США” та проектом А.Ейнштейна. Але християнство - в цій „грі”, - не тільки не консолідовано, воно, на думку дисертанта, виступає у трьох варіантах проектування: католицькому, православному та протестантському.
Більш того, ці проекти розробляють, втілюють, оцінюють та переоцінюють, згортають, трансформують саме цивілізації як суб'єкти історичного процесу. Можна сказати, що цивілізаційний проект - це символічний пропис буття для конкретного цивілізаційного суб'єкта; сукупність завдань щодо організації „матерії” історії з боку локального суб'єкта; набір „технологій” будівництва універсального або специфічного Града (політичного, господарчого та культурного ладу); створення відповідної антропологічної одиниці; спроба „вісьовання” Історії з локального „кута”.
Ймовірно, що східнохристиянський світ тут виступає одним із „проектувальників” Історії. Зокрема, мова йде про Візантію та Русь як суб'єктів цивілізаційного процесу. Їх проектні завдання були сформульовані (на підставі попередньої генетики історії, її „викликів” та проблем) духовними елітами у відповідних текстах та адресовані інертній більшості цивілізації. На думку С.С.Аверінцева, православне творче завдання включало до свого складу два моменти: „бути світом світів” та „бути під знаком істинної віри”. Доведено, що саме це завдання було інваріантом у історичному житті східнохристиянської цивілізації у пост-візантійську добу. Трансісторичні метаморфози цивілізації зараз поставили під сумнів ці універсальні цільові настанови, але це не означає, що вони не можуть бути корисними для цивілізації у ХХІ ст. Навпаки, як вважав О.С.Панарін, звернення до базисних настанов свого власного проекту дасть можливість знайти „відповіді” на „загальні для всього людства виклики історії”. Таким чином, реконструкція вихідного цивілізаційного проекту обертається категоріальною реконструкцією самої цивілізації.
У підрозділі 1.3 „Про поняття „східнохристиянська цивілізація” розглядаються існуючі у сучасній соціально-філософскій літературі варіанти його визначення. Серед них треба відзначити: а) варіант розуміння цивілізації через „руську ідею” (О.Н.Боханов, О.Д.Волкогонова, А.В.Гулига, Н.А.Нарочницька, Ю.С.Пивоваров, В.М.Сагатовський, М.Койвісто); б) євразійську транскрипцію (О.Г.Дугін, Ю.А.Жданов, В.В.Кожинов, Ю.В.Мамлєєв, І.Б.Орлова); в) формулу слов'янофілької специфіки (П.Н.Денисов, В.Л.Калашников, Ф.В.Лазарєв, Б.Тейковський, Е.С.Троіцький, О.М.Трубачов); г) орієнтацію на ознаки західної цивілізації (Ю.М.Афанасьєв, Є.В.Барабанов, Б.Гройс, В.К.Кантор, Б.Ю.Кагарлицький, А.І.Уткін); д) культурно-антиномічну формулу буття (О.С.Ахієзер, Б.С.Єрасов, О.О.Зінов'єв, В.В.Ільїн, І.В.Кондаков, М.М.Моісєєв, В.Ф.Шаповалов); е) відносну гомогенність основ (В.О.Дергачов, Ю.В.Павленко, О.С.Панарін, С.Б.Переслегін, В.Л.Цимбурський, А.Дж.Тойнбі, В.Шубарт). Це різноголосся є показником складності феномену східнохристиянської цивілізації, а у водночас, і його концептуального редукування до ідеологічних, геополітичних, соціально-економічних, бінарно-культурних аспектів. Насамперед це редукування позначається на змісті поняття, потім на обсязі, і насамкінець, на самому цивілізаційному маркері („слов'янська”, „східнослов'янська”, „православно-слов'янська”, „православна”, „русько-сибірська”, „євразійська”, „східноєвропейська”, „радянська” і т.д.).
У свою чергу, автором запропонована робоча формула поняття „цивілізація”, яке розповсюджується і на східнохристиянську цивілізацію: цивілізація - це макросоціальна (макроетнічна) спільнота, яка сформована історико-гентичним шляхом та з допомогою дії „механізму” ціннісної інтеграції; вона об'єктивує себе (проективним) засобом побудови духовного та матеріального ладів буття, у створенні певного антропологічного типу, у баченні себе гео- та хроноісторично, а також в усвідомленні свого історичного маршруту через складну (об'єктивно/ суб'єктивну) ідентифікацію. У разі визнання проективної гіпотези (яка вбачає в цивілізаційному проекті символічно-знаннєво-дієву природу) дійсною, саме поняття цивілізації набуває системно-динамічного виміру. В тому числі, і у ракурсі спорідненої у просторі та часі динаміки сучасних цивілізацій. Ця перспектива надає можливість сприймати цивілізації як повноцінних суб'єктів історичного процесу, які мають власну програму його організації та спрямування.
Але, це операціональне поняття повинно бути уточнено на історичному матеріалі, як унікальне діахронно / синхронне інтервальне утворення.
У підрозділі 1.4 „Східнохристиянська цивілізація в інтервальній структурі історії” йдеться про осягнення цивілізаційного феномена засобами інтервальної методології з урахуванням діахронно / синхронно-історичної оптики. Найбільш популярим положенням щодо східнохристиянської цивілізації як своєрідного інтервалу є теза про „стиковий” його характер: вона виникла в прошарку між християнським, мусульманським, буддійським та кочовим світами (Л.І.Семеннікова). Звідси - відповідні симбіотичні характеристики її соціокультурної системи. Реалізація цієї ідеї дає негативний результат. Інтервал не є самостійним історичним утворенням, бо його конструкція складена з різноманітних інтервальних фігурацій. Тобто можна припустити, що східнохристиянська цивілізація не брала участі у „вісьованні” історії. Навпаки, вона була залежною від активності інших гравців. Звісною мірою ця обставина відображена у розширенні східного (кочового), південного (імперсько-кочового) та західного (імперського) інтервалів, структуруванні історії завдяки зовнішній експансії, колонізації, екстенсивному рості інших „світів-економік”, релігійним війнам, міждержавним та світовим війнам, „холодній війні” й глобалізації. Відтак, цивілізаційний інтервал не має власної проекції на історію, або досить умовну екзистенційно-історичну програму. Більш того, ця історя перетворюється у низку воєнно-політичних зіткнень, які мають політичне (ідеологічне) або економічне підгрунтя.
Ця складна діалектика теоретично підсилюється при використанні трансісторичної (діахронної) схеми О.І.Неклеси, де кожна соціальна система проходить „шість діб творіння”: протоісторію, Стародавній світ, добу Великих імперій/ інтегрій, середньовіччя, добу Нового часу та добу нерівноважних, дисипативних структур. Цей „шістоднів” нагадує марксову схему п'яти формацій, бо „розміщає” кожну цивілізацію у патернах західноцентричної конструкції.
Відповідно до цівілізації, що є об'єктом дослідження, виникає питання про її „зустріч” з іншими соціокультурними світами на кожному етапі соціоісторичної еволюції. Мова йде про синхронізацію/ асинхронізацію: суспільства Київської Русі зі своїми сусідами; Московського царства зі своїми історичними суперниками / попутниками; Російської імперії з актуальними щодо неї цивілізаційними світами; радянської цивілізації з життям інших соціоісторичних утвореннь. А також про сучасний стан однобічної синхронізації із Заходом. Практично всі ці етапи свідчать про незбігання логіки розвику цивілізаційних світів із східнохристиянським світом як самостійним історичним актором.
Вихід з цього глухого кута вбачають у тому, щоб аксіоматизувати цивілізацію через один (візантійський - К.М.Леонтьєв; західний - західники), два (візантійський і західний - В.Вейдле); три (візантійський, ординський та західний, де системоутворювальним є фактор кочової цивілізації - євразійці); чотири (автохтонний, візантійський, азіатський, західний - М.О.Волошин) соціокультурні лади. У свою чергу, сучасний стан цивілізації розглядається у діахронному аспекті: або як дискретна (п'ять цивілізаційних утворень у межах цивілізаційного процесу - М.Бердяєв), або як інтегральна (один культурно-істориний тип у М.Я.Данилевського) величина. Скептичний погляд (І.Б.Чубайс), навпаки, пов'язаний з невирішеністю питання про повну залученість православної цивілізації до ладу традиційної Росії-Евразії, СРСР, Заходу. Тому, рухи держав-представників цієї цивілізації є складними історичними траєкторіями.
Автоська позиція з цього питання полягає в тому, щоб визнати за цивілізацією онтологічний статус „світу світів” (куди щонайменш входять Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Сербія), але знайти фундаментальну підставу щодо їх історичного й актуального поєднання у єдину соціокультурну систему.
Розділ 2. „Східнохристиянський цивілізаційний суб'єкт: фантом чи історична реальність? (історико-генетична реконструкція соціальної онтології)” присв'ячений розгляду та розв'язанню питань, пов'язаних із основами та самим онтологічним устроєм східнохристиянської цивілізації. Важливе методологічне розрізнення макроісторичного, мезаісторичного та мікроісторичного рівнів розгортання системи Історії дає підстави для осягнення цивілізаційного буття. Останнє, поруч із формаційним, артикулюється на рівні макроісторії. Анатомія цього рівня спонукає до відтворення форми й логіки розгортання цивілізаційного буття.
У підрозділі 2.1 „Методологічна експлікація формули цивілізаційної онтології” йдеться про спроби створення універсальних та специфічних засобів віддзеркалення руху історії у цивілізаційній формі. Гегелівсько-марксистські або світ-системні надбання відрізняються своїм редукціоністським характером розуміння унікальних цивілізаційних утворень. Спроби О.Шпенглера та А.Дж.Тойнбі довести легітимність альтернативного погляду зупинились на визначенні загального в межах локального. Навпаки, відтворення руху історії в логіці від локального - до глобального, поки не отримали належної змістовності. Ці спроби беруть початок у цивілізаційній науково-дослідній програмі М.Я.Данилевського, а у сучасній цивілології вони представлені іменами С.Ейзенштадта, Б.С.Єрасова, В.Каволіса, Ю.В.Павленка, Е.Саїда, В.Л.Цимбурського, Ю.В.Яковця, С.Хантінгтона. Втім, пізнання онтології східнохристиянського локусу вимагає поєднання як загальноприйнятих схем міркування, так і відповідного „східнохристиянського дискурсу” (С.С.Хоружий).
Такий дискурс вже має свою відправну точку (о. Георгій Флоровський), певні антропологічні (С.С.Хоружий), гносеологічні та етичні (Х.Яннарас), культурологічні (М.А.Струве, В.М.Катасонов, М.М.Дунаєв та інш.), історико-філософські (М.М.Громов, В.В.Мільков) та суто цивілізаційні надбання (А.М.Єригін, О.В.Гараджа, Ю.В.Павленко, О.С.Панарін, В.М.Тростников та ін.). Відповідно до цієї орієнтації автором наголошується про створення програми вивчення східнохристиянського цивілізаційного інтервалу.
Першим кроком щодо її реалізації є рух у бік визнання в бутті цивілізації її історичного бсчЮ (відповідно до ідеї М.Хайдеггера - Флоровського про Kehre до „витоків”). За цим визнається візантійський „виток”, який в свою чергу поєднав іудейсько-християнський та греко-римський вектори розгортання історії. Трансляція цих традицій на Київську Русь у візантійській цивілізаційній „упаковці”, привнесла специфічне уявлення про універсально-духовну, християнську „вісь” Історії. Вона скасувала або робила другорядними інші „вісі” антично-ранньосередньовічного світу. Між іншим, її конструкція була подвійною - космологічною та історичною водночас. Вона ж завдавала цілу низку антиномій: трансцендентного та іманентного, вічного та часового, священного та профанного. На думку С.С.Аверинцева, саме візантійські богослов'я та філософія надали їм конкретного вигляду. Часовий модус постав через опозицію: „цей вік” / „наступний вік”; космологічний: „небесне” / „земне”; онтологічний: „матерія” / „дух”. Варто відзначити, що їх вирішення було можливим за умови імплементації у життя соціуму ієрархічної космологічної моделі (св. Діонісій Ареопагіт), плюс есхатологічної моделі розгортання історії (блаж. Августін). Їх синтез набув реалістичного змісту і був адресований до усіх частин імперії.
У своєму значенні ця модель не передбачала ані теократію, „владу жреців” (Іудея), ані тиранію, „владу воїнів” (Рим), бо вона поставила у центр образ Ісуса Христа. Космологічний та історичний модуси буття логічно сходилися на Боголюдині, надаючи тим самим цивілізаційному інтервалові, до якого входять різноманітні світи, порядки, потоки, універсальну, „боголюдську” систему координат. У такому вигляді він існував у Київській Русі, Московському царстві, аж до зустрічі із західним євангелізмом та секулярізмом. Ці західні моделі внесли великі зміни в онтологію світу та його історію, революційно витиснувши трансцендентне („вбивши” Бога) та дестабілізувавши місце людини, людських спільнот у світобудові. Леонтьєвська концепція „візантизму”, навпаки, наполягала на цивілізаційній інверсії до „витоків”, тобто відтворенні символічно-структурної цивілізаційної основи. Радянський етап життя цивілізації також відрізнявся візантизмом (А.Дж.Тойнбі), але зі значно видозміненими принципами онтологічного центру, ієрархії, ключової події та фіналу історії, а також етичною програмою сходження до Абсолюту.
...Подобные документы
Мораль та її роль в саморозгортанні людини як творця свого суспільства, своєї цивілізації. Увага до проблем моральної свідомості і культури в новому історичному контексті. Особливість моралі як регулятора людських взаємин. Форми суспільної свідомості.
статья [29,1 K], добавлен 20.08.2013Початок філософського осмислення цивілізації, принципи та фактори його розвитку на сучасному етапі. Життєвий шлях цивілізацій, його періодизація. Особливості, проблеми, майбутнє та місце України в світі. Глобалізація, вільний ринок та "ефект метелика".
курсовая работа [51,4 K], добавлен 25.10.2014Глобальні проблеми, породжені техногенною цивілізацією. Прискорений розвиток техногенної цивілізації. Проблема збереження особистості в сучасному світі. Питання про традиційні для техногенної цивілізації цінності науки й науково-технічного прогресу.
реферат [26,3 K], добавлен 27.06.2010Аналіз антагонального характеру правопорядку та правової держави. Особливості Римської правової цивілізації. Огляд філософських течій епохи занепаду античної цивілізації, іменованої епохою еллінізму. Морально-правова свідомість маргінальної особистості.
контрольная работа [28,4 K], добавлен 18.10.2012Аналіз соціальних ознак і витоків антропологічної кризи сучасної техногенної цивілізації. Культурні та антропологічні суперечності глобалізаційних процесів сучасності. Концепції виходу із загальнопланетарної кризи, породженої глобальними проблемами.
автореферат [29,9 K], добавлен 11.04.2009Порівняльний аналіз існуючих у сучасному науковому дискурсі концепцій виходу із загальнопланетарної кризи, породженої глобальними проблемами. Соціокультурний контекст зародження та витоки, специфіка й спрямованість розвитку техногенної цивілізації.
автореферат [26,8 K], добавлен 16.04.2009Традиційні й техногенні цивілізації. Цінності техногенної культури. Система цінностей техногенної цивілізації. Особливості функціонування свідомості в різних типах культур. Система цінностей традиційних культур очима людини техногенної культури.
реферат [27,2 K], добавлен 27.06.2010Футурологія як галузь знання, що досліджує та конструює майбутнє. Біографія та наукова діяльність Ф. Фукуями, аналіз його футурологічних концепцій. Прогнози щодо України. США у контексті глобального розвитку цивілізації кінця XX - початку XXI ст.
реферат [42,7 K], добавлен 20.09.2009У теоріях циклічних цивілізацій безупинне поступальне прямування людства як цілого заміняється на циклічний розвиток окремих локальних цивілізацій. Основні положення теорії цивілізацій англійського історика XX сторіччя Арнольда Тойнбі та їх аналіз.
творческая работа [29,0 K], добавлен 03.02.2008Філософія як засіб критичного аналізу, усвідомлення найзначніших, універсальних процесів і проблем, від яких залежить розвиток цивілізації. Принцип єдності протилежностей, їх гармонійного поєднання. Внесок Е. Кассирера у дослідження проблеми міфу.
презентация [3,2 M], добавлен 15.12.2016Історія в концепціях "філософії життя". Гносеологічні проблеми історії баденської школи неокантіанства. Проблеми історії в концепціях неогегельянства. Неопозитивістська теорія історії. Метод "віднесення до цінностей" і метод "оцінки" в теорії Ріккерта.
реферат [30,1 K], добавлен 30.11.2010Екзистенціальні витоки проблеми буття. Античність: пошуки "речових" першопочатків. Буття як "чиста" думка: початок онтології. Античні опоненти проблеми буття. Ідеї староіндійської філософії про першість духу. Ототожнення буття з фізичною природою.
презентация [558,3 K], добавлен 22.11.2014Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.
реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.
реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009Суспільство: історичне виникнення і філософська сутність. Структурна будова і функції суспільства. Основні чинники суспільного розвитку. Типологія сучасного суспільства. Суспільство і особистість. Вплив розвитку цивілізації на суспільство.
реферат [32,6 K], добавлен 22.11.2007Жан Бодрійяр - один з найвідоміших світових мислителів, які досліджують феномен новітнього стану західної цивілізації. Поняття симулякра і знака в теорії Ж. Бодрійяра. Суспільство та споживання. Екранно-реальна катастрофа. Антиципація реальності образами.
реферат [42,0 K], добавлен 16.05.2012Аналіз ґенези й тенденцій розвитку сучасної техногенної цивілізації. Природа й співвідношення гуманізації й дегуманізації суб'єкт-суб'єктних відносин в економічній сфері. Гуманістичні аспекти моделей і стилів управління в економічних структурах.
автореферат [47,8 K], добавлен 11.04.2009Сутність поняття Umwelt як оточуючий світ людини, середовище її існування. Характерні особливості Umwelt та його типи стосовно сучасного етапу розвитку цивілізації. Особливості та значення краудсорсінгу, необхідність формування сучасної прикладної етики.
статья [34,6 K], добавлен 06.09.2017Проблема культури в сучасній філософії. Вплив релігії на духовне життя суспільства. Роль релігії у визначенні ціннісної спрямованості цивілізації. Вплив релігійних вчень на світоглядні цінності сучасних цивілізацій. Релігійний культ і мистецтво.
курсовая работа [38,6 K], добавлен 30.04.2008Формування інформаційної цивілізації. Визначення інформації як ідеальної сутності, її дискретність та контінуальність. Математична теорія інформації. Характеристики, які використовуються в якості родових при формулюванні визначення поняття "інформація".
статья [23,6 K], добавлен 29.07.2013
