Соціокультурна ідентичність східнохристиянської цивілізації в контексті глобальних трансформацій
Категоризація східнохристиянської цивілізації із залученням тези про проективістський характер історії. Методологічна експлікація цивілізаційної онтології: етнічного субстрату і політичної форми. Цивілологічна специфікація гетерологічної проблеми.
| Рубрика | Философия |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.09.2015 |
| Размер файла | 193,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Сучасні погляди на цю проблему говорять про втрату координуючого онтологічного центру всієї цивілізаційної конструкції. Так, Г.Ю.Любарський вважає, що попередні („православ'я - самодержав'я - народність”, „деспотична держава - ідеологічне суспільство (культура) - державне господарство”) повинні бути змінені на формулу: „правова держава - вільна культура (суспільство) - братерське господарче життя”. Але питання про поєднання західницьких інститутів з енергією православної душі не має свого позитивного вирішення. Навпаки, ліберальні настанови, на думку О.С.Панаріна, остаточно нищать космолого-історичну архітектоніку цивілізаційного світу та його універсальне етичне підґрунтя.
У такому сенсі інверсія до „витоків”, до суперетнічного тексту і контексту його становлення, сприятиме поновленню онтологічних засад життя цивілізації.
У підрозділі 2.2 „Про етно-соціальний субстрат цивілізаційного розвитку” йдеться про висвітлення питання етнічної сходинки цивілогенезу. Припущення М.Я.Данилевського про двохетапний процес еволюції (етнографічна та суто цивілізаційна фази) є корисним у розв'язанні цього питання. Причому, цивілогенетику доцільно розглядати, звертаючись до „матерії” етнічних субстратів. Методологічні труднощі тут пов'язані із загальною концептуальною рамкою, яка на сьогоднішній день існує у трьох версіях: примордіалізмі (радянська етнологія, Л.М.Гумільов), інструменталізмі (Е.Сміт, Дж.Окамура, А.Коен) та конструктивізмі (Дж.Комароф, Ф.Барт). Вивчення їх можливостей разом із зануренням у реальну історичну динаміку призвело до фіксації субстратного існування цивілізаційної спільноти як етноконфесійної спільноти. Екзистенцію останньої можливо пояснити, поєднуючи примордіалізм (входження до потоку християнської історії руських племен - Іларіон) та конструктивізм („уявлена спільнота” у перспективі Царства Божого, універсального Граду). Ця пропозиція підтверджується моделюванням відповідних „картин світу”, лінгвістичними досвідами києво-руських книжників, діячів доби Московського царства. У підсумку Русь як етнічний світ, ставлячи перед собою мету - „бути народом Божим”, переходить на іншу сходинку соціокультурної організації та регуляції відповідних процесів. Ці процеси були релевантні до моделі Т.Парсонса: генерування єдиного позитивного образця, інтеграції, адаптації та цілепокладання (AGIL) і мали певні засоби щодо конститування спільноти цивілізаційного рівня.
Підрозділ 2.3. „Східнохристиянськая цивілізація крізь призму політичного ладу існування” присвячено аналітиці цивілізаційної політосфери. Згідно з М.Я.Данилевським, між етнографічною та цивілізаційними фазами існує проміжний етап суто політичного існування соціокультурної системи. Дослідження політичного ладу спирається на декілька методологічних презумпцій: про подвійне обличчя держави (влади); про державу як провідника „центральної культурної теми” та найближчого суб'єкта-реалізатора цивілізаційного проекту; про державну форму як „плоть” реалізації цивілізаційної структури; про державу як суб'єкт інтеграції, адаптації, підтримки латентного культурного зразка і метадосягництва. Розвитки у цих напрямах, які спиралися на ідеї мислителів ХІХ - ХХ ст., а також сучасних фахівців із проблеми „політичної речовини” показали, що імперський лад здебільшого реалізує структурне завдання цивілізаційно-морфологічного плану. В той же час, енергія (енергійний ресурс цивілізації - В.Каволіс), яка розташована у духовних і культурних центрах та інститутах, не завжди корелюється зі структурою політичного. Звідси протиріччя й колізії, які виникали протягом становлення цивілізації: в києво-руський період і період московського царства структура та енергія, політичний та космічний лади відносно підпорядковані, то у петербурзький період вони реконфігуруються переважно в бік політичного. Леонтьєвська модель цивілізації (держава - церква - побут - закони - наука) відобразила цю трансформацію, але вона ж дала привід подивитися на візантизм як джерело структурно-функціонального оновлення. Йдеться про переформатування проекту на підставі „православно-культурного русизму”; зміщення центру цивілізації з Петербургу - до Києва; після вирішення „східного питання” - утворення нового, антиєвропейського цивілізаційного інтервалу - слов'яно-азіатської цивілізації на берегах Босфору. Цим намірам, як відомо, не видалося здійснитися. У свою чергу, радянська імперія, що дає дескрипція її інституційної та ціннісно-цільової програми, піднімалась як структура з неорганічним, традиційно-модернізаційним комплексом, тобто у вигляді псевдоморфозу від попередньої - до західної (ідеологічно сконструйованої) форми. Пострадянський етап також дає привід говорити про неорганічний конструктивізм політосфери, яка повинна обслуговувати тільки ринково-соціальні інституції, залишаючи без відповідної уваги всі інші.
На думку дисертанта, ці колізії прив'язані до двох базисних моделей політичного: „ієрогліфу розуму” (Г.В.Ф.Гегель) та „духовного організму” (І.О.Ільїн). Відповідно, соціокультурним перетворенням східнохристиянського цивілізаційного світу більше відповідає друга модель, яка структурно завдана на зовнішньому та внутрішньому рівнях (Е.Гіденс). Поєднання цих рівнів на підставі любові та інших християнських чеснот є запорукою відтворення цивілізаційної „соціальної арматури” в актуальному просторі та часі.
У підрозділі 2.4 „Проблема хронотопу цивілізаційної статики та динаміки” доводиться, що урахування етатистського образу цивілізації виводить до проблеми її хронотопу. Цивілологічне та інтервально-генетичне прочитання цієї проблеми призвело до фундаментального розмежування у розумінні ролі простору і часу в житті східнохристиянського суспільства. Історичні та культурно-семантичні аргументи показали, що цивілізація як суб'єкт має особливе ставлення до часу (принципова позамодерновість, трансепохальність і трансісторичність), порівняно із відношенням до простору („острівна”, „платформенна” або хартлендівська субстанції). Окрім цього, вони дали підставу усвідомити, що вигадка соціокультурного простору-часу, - це умовна вирішеність проблеми душі, яка мандрує (В.Каволіс) в земних умовах, а не її розпилення на євразійському просторі, тобто розупорядкованість, розосередження відносно полюсів просторових антиномій: степ - ліс, центр - периферія, символічне - політичне и т.д. Навпаки, цивілізаційний архетип тут виражено Руссю-Трійкою (М.В.Гоголь), рух якої до есхатону не збігається із загальносприйнятними уявленнями про траєкторію та часову ідентифікацію цивілізації. Цей архетип споріднений із християнським міфом і слугує його цивілізаційною транскрипцією. Інакше кажучи, історичні рухи східнохристиянської цивілізації можна сприймати через певну номологічну космо-соціо-історичну модель, де час є „унітарним принципом”, а простір - „принципом співвіднесеності”.
У розділі 3 „Історична суб'єктність і проблема соціокультурної самототожності” йдется про загальну ідею культури, на яку зорієнтована та чи інша цивілізація як складне соціальне утворення. Транскрипція цієї проблеми свідчить про різні вихідні можливості культурно-цивілізаційні ідеї, і, як наслідок, історичну її об'єктивацію, яка не збігається; узорчату конфігурацію різноманих соціокультурних систем, „технологій” оримання самототожності.
Підрозділ 3.1 „Ідея східнохристиянської культури: загальнотеоретичний і цивілізаційно-історичний аспект” розкриває семантику ідеї культури у цивілізаційному вимірі. Відштовхуючись від трьох формул культури: 1) культура - це вираз структури людської індивідуальності; 2) культура - це соціальна тотальність; 3) культура - це діяльнісно-предметна інкарнованість сукупного homo socialis, розвинена ідея про зміну моделей культури в динаміці західно- та східнохристиянської цивілізацій. Символіко-культурні порядки двох цивілізацій відрізняються своїми інтервалоутворювальними або „вісьовими принципами”: для модернового Заходу це теоретична або інструментальна діяльність із редукуванням літургійної; для християнського Сходу - літургійна як базова, потім теоретична та інструментальна (П.Флоренський). Причому, відмінність також стосується принципів їх організації: лінеарного, тепер - мережевого розташування елементів культури для „технокібернетичного”, „інформаційного” суспільства. Ці характерні однобічні риси показані на прикладах США та об'єднаної Європи. Їх культурні комплекси базуються на декількох змінних, які не задовольняють вимогам ані соціальної, ані антропологічної цілісності. З іншого боку, східнохристиянське суспільство з його ієрархічною культурною моделлю відтворює тотальність буття, діяльності та людини. Взагалі, її культурному комплексу притаманно фундування всіх елементів культури - релігійним елементом як системоутворювальним відносно всієї морфології культури. Конкретизація цього положення дозволила побачити культуру як цілісність, що генерується, підтримується та спрямовується саме цілісним суб'єктом. Остаточно вона підкорюється логіці сакралізації (обожіння) світу, освячення усіх видів праксису і самої людини.
У підрозділі 3.2 „Концепт „соціокульурна ідентичність” як методологічна призма аналітики цивілізаційної належності в період глобальних трансформацій” наведено концептуальний аналіз проблеми соціокультурної ідентичності цивілізаційного рівня. Для експлікації загальної формули ідентичності були залучені сучасні теоретичні підходи, причому, як індивідуальної, так і групової її форми (З.Бауман, Е.Гіденс, Ю.Крістева, С.Леш, П.Рікер, Ч.Тейлор та ін.). Більшість авторів описує групову ідентичність як епіфеномен індивідуальної. Така методологія визнана неприйнятною, оскільки існує більш-менш чітке уявлення про паралельне структурування „я” та „ми-ідентичностей” (Н.Еліас) Для східнохристиянського світу, де історично-контекстуально спочатку були задіяні моделі „ми-ідентифікації” (св. отці, слов'янофіли, М.О.Бердяєв, С.Л.Франк), відтворення особи, як і самого колективу мало менше протиріч, ніж у західному суспільстві. Розвиваючи ідею „онтологічної ідентичності” дисертант констатує, що у межах східнохристиянського цивілізаційного буття знайшли свого втілення дві культурно-історичні моделі пізнання: софіологічна, соборна (структурно-огранізаційна) та пневматологічна (енергійно-діяльнісна). Перша кореспондує з космологічним ладом буття, „домобудівним” аспектом існування людських спільнот в межах Божого світу, а друга - з соціально-антропологічним ладом, з інтригою втілення святості у життя цивілізації як соціуму, його інститутів та окремих представників. Обидві моделі є соціокультурними інваріантами, які генеруються і підтримується на рівні культури, а також існують у вигляді „соціальної арматури” та ціннісно-цільових настанов традиції.
Спираючись на ідею В.Хьосле про структуру макроісторичної ідентичності, було показано що вона включає до свого складу: а) культур-цивілізаційну ідею; б) власну історію; в) відношення до „іншого”, і в такому аспекті формує стійкі та прогнозовані варіанти групової ідентичності. Саме ж формування здійснюється завдяки фронтальному тиску Традиції на цивілізаційний процес.
У підрозділі 3.3 „Системна інтерпретація цінностей та культурних універсалій східнохристиянської цивілізації” відстоюється теза про історію як розгортання / згортання Традиції. Наголошується на тому, що Традиція є генератором ієрархії сенсів і носієм „механізмів” сенсоутворення. Східнохристиянська цивілізація як „історична тривалість” тут не є винятком. Становлення традиції у межах цивілізаційної динаміки має різноманітні версії: соборну і ліберальну, їх синкрезис (О.С.Ахієзер); традиційну та ліберальну (М.І.Лапін); триаду: „Москву - Третій Рим”, „Православ'я - самодержав'я - народність”, „марксизм - ленінізм” (Ю.В.Пивоваров). Між іншим, питання про статус Традиції можна вирішити, звертаючись до двох структурних варіантів її впливу на соціум: ієрархічного та алеаторного. Східнохристиянський соціум здебільшого зорієнтовано на перший варіант, західнохристиянський - на другий. У структурі Традиції православної цивілізації саме духовна традиція становить ядро всього її комплексу: релігійної, культурної, соціальної, народної. Саме вона зорієнтована на „інобуттєвий телос” (С.С.Хоружий) і передбачає духовну діяльність щодо генерування та відтворення „онтологічної ідентичності” (прп. Максим Сповідник, М.Хайдеггер) людини й соціуму. Така ієрархічно конституйована ідентичність фокусується на цільну людську особистість, церкву, суспільство, цивілізацію (локальний град), вселюдство. В історії Традиція генерувалась святими, які породжували її „внутрішньо”, а потім створювали її „зовнішні” форми, підводивши до неї весь світ. Ця теза підкреплена посиланням на феномен старчества, який виконував саме цю функцію у цивілізаційній історії.
Соціальний вектор формування ідентичності відображено у концепціях Г.П.Федотова й О.І.Клібанова. Так, вона знайшла своєго втілення у вигляді духовно-морального єднання (соборного буття). Аналіз принципу соборності - в соціоісторичному вимірі - дав можливість встановити, що хоча він і є концептуально варіативною конструкцією (О.С.Хом'яков, В.С.Соловйов, О.І.Герцен, К.М.Леонтьєв, євразійці), у реальній історії - це буттєва форма існування соціуму. Її еталон здебільшого розміщено в монастирському житті, але в реальній практиці він акцентований у „горизонтальній” проекції симфонії. Сама ж „горизонтальна” проекція завжди повинна бути скоригована „вертикальною”, первинною стосовно до неї, боголюдською структурою.
Підрозділ 3.4 „Соціокультурна ідентичність східнохристиянської цивілізації у світлі відношень з „іншим” присвячений проблемі „іншого”. Визнано, що „інший” виступає конститувальним моментом у побудові індивидуальної та колективної ідентичності. Цю гостру проблему розглянуто в широкому полі сучасної гетерології з використанням методу історичної ретроспекції. Авторська версія щодо історичної об'єктивації проблеми „іншого” говорить про те, що у ХІХ ст. проблема „вирішувалася” завдяки гільйотині, у ХХ ст. - завдяки ГУЛАГУ, Освенциму, Берлінській стіні. Між іншим, ці століття були століттями трансформації суб'єкту та міжсуб'єктних відносин, завдяки ідеологічним програмам лібералізму, комунізму, фашизму. Всі вони йшли шляхом „тотального ототожнення”, або редукування „іншого” до певної функції системи. Зараз так бачить розвиток подій Ф.Фукуяма у своїй версії „кінця історії”. Такому принципові протистоїть принцип розтотожнення (Т.Адорно). Однак, боротьба гетерологічних дискурсів на Заході - інтеррогативного (запитуючого) і респонзивного (відповідаючого) - так і не забезпечила остаточної позитивної формули „іншого”. Навпаки, східнохристиянський варіант вирішення проблеми передбачає як одне, так і інше. Інакше кажучи, він зажадав складну діалектику ототожнення / розтотожнення. Ця методична формула кваліфікується як „євхарістичний тип діалогічності” (В.А.Малахов). Він імплементує двонапрямовий рух назустріч до Істини буття, конституювання ідентитету всіх суб'єктів на фоні події-буття Бога, служіння Йому, співтворчості, синергії. Такий тип відносин було реалізовано в цивілізаційній історії, починаючи з часів Київської Русі і закінчуючи радянською добою. На прикладі життя архієпископа Луки (Войно-Ясенецького) показано, що православна гетерологічна програма спиралася на любов та визнання єдності всіх у Бозі. У такому випадку на другий план відходять політичні, етнічні, соціальні та інші відмінності, а на першому місці з'являється духовно-особистісне та духовно-соціальне джерело буття.
У розділі 4. „Східнохристиянська цивілізація в ХХI ст.: культурно-історична свідомість та прогностика” розглянуто цілий комплекс питань, пов'язаних із існуванням цивілізаційної свідомості. Проаналізовано „внутрішню суб'єктність”, експліковані притаманні їй функції. Здійснено спробу дослідити структуру свідомості східнохристиянської цивілізації: засади, настанови і модуси. Продіагностовано актуальний стан проекту східнохристиянської цивілізації.
Підрозділ 4.1 „Творча меншість” східнохристиянської цивілізації: проблема мети цивілізаційного буття та виправдання засобів історієтворчості” присвячений вивченню проблеми „внутрішньої” суб'єктності цивілізації. На цьому шляху були проаналізовані класичні та сучасні варіанти розуміння структури та функцій „внутрішньої” суб'єктності.
Контекст аналізу засвідчив наявність її варіативної структури: чотирьохрозрядної (М.Я.Данилевський), бінарної (О.Шпенглер), квадричної (А.Дж.Тойнбі, О.С.Панарін), монічної (С.Ейзенштадт). Акцентація уваги на спроможності суб'єкту до цілепокладання, підбору відповідних засобів і процесу їхньої реалізації дозволила побачити пріоритет духовних цілей над матеріальними; соборно-сотеріологічних над ситуативно-історичними та класово-партикуляристськими. Також було показано, що у кожній ситуації цивілізаційні лідери зобов'язані відповідати рівню тих завдань, які виникають усередині та зовні цивілізації. Природа цих завдань актуально-історична, але інформаційна складова „генетичного коду” цивілізаційного проекту містить у собі варіанти поставлених / непоставлених, усвідомлених / неусвідомлених, вирішених / невирішених завдань. Звідси інтерес до проблеми ідеологічного та ціннісного впливу „материнської”, „кочової” та „західної” цивілізацій на свідомість „творчої меншості” східнохристиянської цивілізації. Інтерпретація проблеми вказала на: а) перманентну необхідність переформулювання проективного завдання, яке повинно кореспондувати із вихідним імпульсом „материнської” цивілізації; б) завдання щодо акцентування цілей проекту й комплексних засобів їх реалізації - на фоні запозичення елементів інших цивілізаційних проектів; в) завдання опонування реального / можливого входження цивілізації (за рахунок рецепції ідей „правлячим” або „творчим” меншинам), - в іноцивілізаційий проект; г) спроможність до самостійної теоретичної та практичної демонстрації „творчою меншістю” трансісторичних мотивацій; д) завдання дистрибуції повноважень, ролей, функцій у царині більшості цивілізації, в т.ч. дистрибуції історичної відповідальності. Авторська гіпотеза про історичну відповідальність вміщує три її аспекти: локальний, транслокальний і універсальний рівні, які повинні бути атрибутивні не тільки представникам „творчої” та „панівної” меншості, а й усім носіям цивілізаційної свідомості східнохристиянського суспільства.
У підрозділі 4.2 „Реальне та утопічне в цивілізаційній свідомості: до проблеми дійсної та позірної ідентифікації” увагу приділено утопічному та ідеологічному, а також реалістичному компонентам цивілізаційної свідомості. Компаративістська процедура вивчення специфіки цих елементів свідомості (на прикладі західної та східнохристиянської цивілізацій) надала можливість акцентувати увагу на відмінностях у їх виявленні. Представлена „правлячою меншістю”, „творчою меншістю” й більшістю цивілізацій цивілізаційна свідомість функціонує як система, сповнена протиріч на рівні ідейно-інтелектуальних і емоційно-вольових компонентів. З іншого боку, ця свідомість походить зі складної діалектики цивілізаційних проектів (текстів) і реальності. Тобто, на суто ідеологічному та утопічному рівнях. Вони, якщо прислухатися до аргументів П.Рікера, становлять замкнуте коло, яке може бути розірвано на шляху православного реалістичного світорозуміння. У свою чергу, ідея щодо реалістичної природи православної цивілізаційної свідомості (В.В.Зеньковський) була розгорнута на тлі домінування натуралістичного світовідношення. Воно, між іншим, функціонує у режимі пошуку відповідності соціоприродного та ментального рядів і є визначальною рисою цивілізації модерну. У такому ототожненні ховаються утопічні та ідеологічні формули. Подібного ототожнення православна свідомість не здійснює саме за рахунок „досвіду віри” у реальність трансцендентного світу. Навпаки, вона вибачає „символічні натяки” на нього у площині реальних фізичних та моральних дій у земному бутті. Насамперед у пневматологічному виявленні стану суб'єкта в структурі історії, складної системи відносин зі своїм минулим, теперішнім, та майбутнім; з „іншими” суб'єктами; із частковим і загальним сенсом Історії. Всі ці моменти контекстуально-герменевтично спричиняють утворення об'єктивної соціокультурної ідентичності.
Підрозділ 4.3 „Стара” та „нова” есхатологія: цивілізаційний і всесвітньо-історичний сенс” присвячено есхатологічному модусу цивілізаційної свідомості. Для його осягнення дисертантом введено розмежування на текстуальні та контекстуальні джерела есхатологічних уявлень. Ця методологічна засада диференціює різноманітні есхатології минулого та теперішнього часу і дозволяє вести пошук сенсу кінцевих подій історії. Аналітика есхатологічних поглядів у контексті їх еволюції в цивіліаційної свідомості Заходу та християнського Сходу підвела до сприйняття трьох типів есхатології: 1) ранньохристиянської; 2) соціально-оптимістичної; и 3) суто біблійної. Загальним інваріантом для них є ідея про реальність Парусії та етичної готовності людей до Другого пришестя. Але текстуальне та контекстуальне очікування цієї події дають відмінні результати. Це стосується відповідних патернів свідомості західної та східнохристиянської цивілізацій. У першому випадку - це моделювання Есхатону із наявного соціального контексту, у другому - прийняття текстуальних символів і їх христоцентрична герменейя. Показано, що соціально-оптимістичні версії есхатології, які притаманні свідомості західної цивілізації, спростовували біблійну версію есхатології, заміняючи її ідеєю „нового творіння”. Останнє, минаючи всі соціокультурні метаморфози, вироджується у „град байдужості” (М.Лефевр). З іншого боку, східнохристиянська свідомість є лише на перший погляд песимістичною (К.М.Леонтьєв, В.С.Соловйов, Л.О.Тихоміров). Навпаки, вона продукує принцип христоцентризму історичного процесу, де присутній Бог і здійснюється складна комунікація на підставі людської свободи. Тут знову виявляється православна відповідальність: як недопустимість внутрішнього та зовнішнього Пекла в площині актуального буття. Але фігури майбутнього теж залежні від символіко-онтологчної присутності Христа у світі (Парусія) та адекватних проявів людської свободи. Сама готовність до Другого пришестя та Страшного Суду має ґрунт у почутті особистої та соборної відповідальності, межі яких задані новозаповітним посланням, його етично-розширювальними координатами (спасіння поодинці, чи соціально частково - неможливе). Окрім них, що встановлено спеціальним аналізом, православна цивілізаційна свідомість сприймає Есхатон як реакцію на моральний стан суспільства (М.В.Гоголь). Останнє може трактуватись як оперативно-проспективна духовна ідентичність, що не редукується до цивілізаційного тексту, інститутів, цінностей, а виявляє себе на рівні образу і стилю життя представників східнохристиянської цивілізації.
...Подобные документы
Мораль та її роль в саморозгортанні людини як творця свого суспільства, своєї цивілізації. Увага до проблем моральної свідомості і культури в новому історичному контексті. Особливість моралі як регулятора людських взаємин. Форми суспільної свідомості.
статья [29,1 K], добавлен 20.08.2013Початок філософського осмислення цивілізації, принципи та фактори його розвитку на сучасному етапі. Життєвий шлях цивілізацій, його періодизація. Особливості, проблеми, майбутнє та місце України в світі. Глобалізація, вільний ринок та "ефект метелика".
курсовая работа [51,4 K], добавлен 25.10.2014Глобальні проблеми, породжені техногенною цивілізацією. Прискорений розвиток техногенної цивілізації. Проблема збереження особистості в сучасному світі. Питання про традиційні для техногенної цивілізації цінності науки й науково-технічного прогресу.
реферат [26,3 K], добавлен 27.06.2010Аналіз антагонального характеру правопорядку та правової держави. Особливості Римської правової цивілізації. Огляд філософських течій епохи занепаду античної цивілізації, іменованої епохою еллінізму. Морально-правова свідомість маргінальної особистості.
контрольная работа [28,4 K], добавлен 18.10.2012Аналіз соціальних ознак і витоків антропологічної кризи сучасної техногенної цивілізації. Культурні та антропологічні суперечності глобалізаційних процесів сучасності. Концепції виходу із загальнопланетарної кризи, породженої глобальними проблемами.
автореферат [29,9 K], добавлен 11.04.2009Порівняльний аналіз існуючих у сучасному науковому дискурсі концепцій виходу із загальнопланетарної кризи, породженої глобальними проблемами. Соціокультурний контекст зародження та витоки, специфіка й спрямованість розвитку техногенної цивілізації.
автореферат [26,8 K], добавлен 16.04.2009Традиційні й техногенні цивілізації. Цінності техногенної культури. Система цінностей техногенної цивілізації. Особливості функціонування свідомості в різних типах культур. Система цінностей традиційних культур очима людини техногенної культури.
реферат [27,2 K], добавлен 27.06.2010Футурологія як галузь знання, що досліджує та конструює майбутнє. Біографія та наукова діяльність Ф. Фукуями, аналіз його футурологічних концепцій. Прогнози щодо України. США у контексті глобального розвитку цивілізації кінця XX - початку XXI ст.
реферат [42,7 K], добавлен 20.09.2009У теоріях циклічних цивілізацій безупинне поступальне прямування людства як цілого заміняється на циклічний розвиток окремих локальних цивілізацій. Основні положення теорії цивілізацій англійського історика XX сторіччя Арнольда Тойнбі та їх аналіз.
творческая работа [29,0 K], добавлен 03.02.2008Філософія як засіб критичного аналізу, усвідомлення найзначніших, універсальних процесів і проблем, від яких залежить розвиток цивілізації. Принцип єдності протилежностей, їх гармонійного поєднання. Внесок Е. Кассирера у дослідження проблеми міфу.
презентация [3,2 M], добавлен 15.12.2016Історія в концепціях "філософії життя". Гносеологічні проблеми історії баденської школи неокантіанства. Проблеми історії в концепціях неогегельянства. Неопозитивістська теорія історії. Метод "віднесення до цінностей" і метод "оцінки" в теорії Ріккерта.
реферат [30,1 K], добавлен 30.11.2010Екзистенціальні витоки проблеми буття. Античність: пошуки "речових" першопочатків. Буття як "чиста" думка: початок онтології. Античні опоненти проблеми буття. Ідеї староіндійської філософії про першість духу. Ототожнення буття з фізичною природою.
презентация [558,3 K], добавлен 22.11.2014Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.
реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.
реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009Суспільство: історичне виникнення і філософська сутність. Структурна будова і функції суспільства. Основні чинники суспільного розвитку. Типологія сучасного суспільства. Суспільство і особистість. Вплив розвитку цивілізації на суспільство.
реферат [32,6 K], добавлен 22.11.2007Жан Бодрійяр - один з найвідоміших світових мислителів, які досліджують феномен новітнього стану західної цивілізації. Поняття симулякра і знака в теорії Ж. Бодрійяра. Суспільство та споживання. Екранно-реальна катастрофа. Антиципація реальності образами.
реферат [42,0 K], добавлен 16.05.2012Аналіз ґенези й тенденцій розвитку сучасної техногенної цивілізації. Природа й співвідношення гуманізації й дегуманізації суб'єкт-суб'єктних відносин в економічній сфері. Гуманістичні аспекти моделей і стилів управління в економічних структурах.
автореферат [47,8 K], добавлен 11.04.2009Сутність поняття Umwelt як оточуючий світ людини, середовище її існування. Характерні особливості Umwelt та його типи стосовно сучасного етапу розвитку цивілізації. Особливості та значення краудсорсінгу, необхідність формування сучасної прикладної етики.
статья [34,6 K], добавлен 06.09.2017Проблема культури в сучасній філософії. Вплив релігії на духовне життя суспільства. Роль релігії у визначенні ціннісної спрямованості цивілізації. Вплив релігійних вчень на світоглядні цінності сучасних цивілізацій. Релігійний культ і мистецтво.
курсовая работа [38,6 K], добавлен 30.04.2008Формування інформаційної цивілізації. Визначення інформації як ідеальної сутності, її дискретність та контінуальність. Математична теорія інформації. Характеристики, які використовуються в якості родових при формулюванні визначення поняття "інформація".
статья [23,6 K], добавлен 29.07.2013
