Основи політології

124. Класичне розуміння «лівих», «правих», «центру». Роль політ. Партій в Україні

Для характеристики ідейно-політичного спектра партій використовується інша система координат, що позначається термінами: "ліві", "праві", "центристи". Приналежність партії до того чи іншого флангу визначається її ставленням до обсягу державного втручання в економічні процеси, до ринку і соціальних програм. До правих відносять партії, які орієнтовані на досягнення економічної ефективності шляхом стимулювання "вільної гри" суб'єктів ринку при мінімальному втручанні держави в економіку, на більш економну державу, що може бути досягнуто методом упорядкування соціальних виплат і допомоги, обмеженням кількості отримувачів соціальної допомоги (тільки найбільш слабкі і знедолені групи населення). Для правих партій також характерне підозріле ставлення до будь-яких альтернативних форм колективного управління.Ліві партії, навпаки, роблять акцент на "соціальній" ефективності, шлях досягнення якої вони бачать в обмеженні стихійних проявів ринку, в активному державному регулюванні економічних процесів, в зменшенні соціальної нерівності через розширення соціальних програм. У сфері влади ліві притримуються моделей колективного самоуправління на виробництві і демократії участі. До лівого флангу традиційно відносять партії соціал-демократичні і помірних комуністів. До центру належать партії, чиї переваги стосовно ринку і державного регулювання чітко не визначені або носять компромісний характер. У країнах Заходу цей спектр політичного простору частіше за все займають ліберали.

Поряд з подібним поділом у політології існує уявлення про крайньо лівий і крайньо правий фланги, до яких відносять партії, які мають особливі радикальні програми. Західноєвропейська традиція відносить до крайньо лівого флангу радикалів, комуністів і анархістів. Під крайньо правими, як правило, розуміють націоналістів і релігійних фундаменталістів.Політичні партії - один з найважливіших інститутів політичної системи суспільства. Багато в чому політичні партії визначають характер і спрямування політичного процесу, стратегію і тактику оволодіння владою, політичну стабільність суспільства. Політичні партії (політичні рухи) завжди відображають певні суспільні інтереси політичних партій . Прагнення та характер таких інтересів і прагнень, потреб - найважливіший аспект будь-якої політичної партії. Важливу роль у визначенні соціальної бази політичних партій грає теорія соціальних суперечностей. Це дозволяє з'ясувати, що соціальні спільності, верстви в процесі політичного визрівання породжують суспільні і політичні рухи, що виступають виразниками їх інтересів і прагнень. Одна з важливих функцій політичної партії - ідейна і політична боротьба з опозиційними політичними партіями і політичними рухами.

В сучасному світі за ставленням до вирішального типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто за ступенем сприйняття або несприйняття такого типу) виділяються політичні партії: по-перше, ультраліві; по-друге, ліві; по-третє, лівоцентристські; по-четверте, центристські; по-п'яте, правоцент-ристські; по-шосте, ультраправі (або при менш детальній класифікації - лише ліві, центристські та праві) політичні партії. Вважаються найлівішими політичні партії, які виступають за застосування радикальних і навіть одіозних способів та методів боротьби з капіталізмом, а найправішими - ті, що готові вдаватися до жорстоких методів і способів захисту капіталістичних відносин.

125. Розкрийте суть поняття «АВТОРИТАРИЗМ»

Авторитаризм зазвичай характеризується як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Проте подібна характеристика не вказує на сутнісні ознаки явища в цілому, навіть якщо чітко виокремити в ньому риси тоталітаризму і демократії. Сутнісно значущим при визначенні авторитаризму є характер відносин влади і суспільства. Ці стосунки побудовані більше на примусі, ніж на переконанні, хоча режим лібералізує суспільне життя, і вже не існує чітко розробленої керівної ідеології. Авторитарний режим допускає обмежений і контрольований плюралізм у політичному мисленні, думках і діях, мириться з наявністю опозиції.

Авторитарний режим - державно-політичний устрій суспільства, в якому політична влада здійснюється конкретною особою (класом, партією, елітною групою і т.д.) при мінімальній участі народу. Авторитаризм притаманний владі і політиці, але підстави і ступінь його різні. У якості визначальних можуть виступати природні, природжені якості політичного лідера ("авторитарної", владної особистості); розумні, раціональні, виправдані ситуацією (необхідністю особливого роду, наприклад, станом війни, суспільної кризи і т.п.); соціальні (виникнення соціальних або національних конфліктів) і т.д., аж до ірраціональних, коли авторитаризм переходить в його крайню форму - тоталітаризм, деспотизм, створення особливо жорстокого, репресивного режиму. Авторитарним є всяке нав'язування волі влади суспільству, а не прийняте добровільно і усвідомлене покору. Об'єктивні підстави Авторитаризм можуть бути пов'язані з активною перетворювальної діяльністю влади. Чим менше таких підстав і бездіяльність влади, тим очевидніше виступають суб'єктивні, особисті підстави авторитаризму.

Історично авторитаризм існував у різних формах в найрізноманітніші епохи і в різних країнах (наприклад, античні грецькі і східні деспотії і тиранії - Персія, Спарта, багато інших феодальні абсолютистські режими і т.д.). Його теорія була вперше розроблена ультраконсервативних і реакційними теоретиками початку XIX ст. як відповідь на Французьку революцію і соціалістичні рухи Ж. де Местром і Л. де Бональда. З розвитком індустріального суспільства ідея авторитаризму стала приймати відтінки конструктивної політичної ідеології. Контрреволюційна (у Ж. де Местра) ідея порядку втратила монархічну орієнтацію, відпала концепція абсолютистського авторитаризму: абсолютна і незалежна від людей влада короля - це причина політики; його міністри (апарат влади) - це кошти; суспільство підданих, які коряться, - це наслідок (Л. де Бональд).

Авторитаризм став у XIX столітті постійним і важливим перебігом німецької політичної думки і поповнився ідеями національної і державної єдності, які він призначений реалізувати. До кінця століття авторитаризм став розглядатися як засіб потужної національної і соціальної мобілізації тауправління зверху процесом державного будівництва (Г. Трайчке).

126. Охарактеризуйте правий та лівий екстремізм. Яка його сучасна ідеологія і політика

Екстремізм -- це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій . як свідчить суспільна практика, екстремізм можуть породжувати різноманітні чинники: соціально-економічні кризи, різке спадання життєвого рівня основної маси населення, тоталітарний та авторитарний характер існуючих режимів, жорстоке придушення владою опозиції, переслідування інакомислячих, національний гніт тощо.

Слід зазначити, що в політичному плані екстремізм намагається підірвати дійовість суспільних структур та інститутів, що функціонують, за допомогою силових методів. З цією метою екстремісти організовують заворушення, провокують страйки, вдаються до терористичних актів. Представники цієї політичної течії виступають проти будь-яких компромісів, переговорів та угод, що пов'язані зі взаємними поступками.

Щодо ідеологічних засад екстремізму, то тут треба назвати такі його риси, як цілковите заперечення будь-якої іншої думки, намагання ствердити свою систему політичних, ідеологічних та релігійних поглядів будь-якою ціною, вимога до своїх прихильників беззаперечно підкорятися будь-яким наказам та інструкціям. Звернення екстремістів не до розуму, а до почуттів створює особливий тип людини, схильної до самозбудження, утрати контролю над своєю поведінкою, готовності на будь-що, навіть на самогубство, з наказу керівників. Ось чому екстремізм невіддільний від ідеології тоталітаризму, культу вождів, котрі проголошуються носіями вищої мудрості, ідеї яких маси мусять сприймати на віру та неухильно виконувати.

У політичній теорії екстремізм традиційно поділяється на «лівий» та «правий». Як свідчить політична практика, ліві екстремісти у своїх поглядах звертаються, як правило, до ідей марксизму-ленінізму та інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), проголошуючи себе найбільш послідовними борцями «за справу пролетаріату», «трудящих мас» і т. п. Представники лівого екстремізму таврують капіталізм за соціальну нерівність, пригнічення особистості, експлуатацію, а соціалістичне суспільство піддають критиці за бюрократизацію, за зраду принципів класової боротьби і т. п. (наприклад, діяльність «Фракції Червоної армії» в Німеччині, «Червоних бригад» в Італії, «Сантендаро луміносо» в Перу, полпотівців у Камбоджі тощо). Хоч деякі «ліві» екстремістські організації подекуди й заборонено, більшість їх діє легально і навіть має своїх представників у парламентах та місцевих органах влади.На противагу «лівим», «праві» екстремісти викривають вади буржуазного суспільства з украй консервативних позицій, тавруючи його за «занепад» моралі, наркоманію, егоїзм, споживацькі настрої, засилля «масової культури», брак «порядку» тощо. Найбільш послідовним правоекстремістським політичним рухом є фашизм, що виник в обстановці революційних процесів, які охопили країни Західної Європи після Першої світової війни і перемоги революції в Росії. Масовою базою правого та лівого екстремізму, як раніше, так і нині, є дрібнобуржуазні й маргинальні верстви, а також частина інтелігенції, окремі групи військових, частина студентства, націоналістичні й релігійні рухи, які конфліктують із владою.Екстремізм виявляється в різних формах: екстремізм політичний, націоналістичний, релігійний, екологічний. Політичному екстремізму властиве прагнення до політичних дій, які беруть за мету знищення існуючих державних структур і встановлення диктатури тоталітарного характеру «лівого» або «правого» спрямування. Націоналістичний екстремізм пропагує ідеї захисту інтересів «своєї нації», її прав, її культури й мови, категорично заперечуючи необхідність таких самих прав для інших національних та етнічних груп. На практиці націоналістичний екстремізм призводить до сепаратизму з його політикою руйнування багатонаціональних та створення моноетнічних держав. Такий екстремізм, як свідчать події в колишній Югославії, на Кавказі, на Близькому Сході та в багатьох інших країнах, неминуче призводить до загострення міжнаціональних відносин і стає джерелом ворожнечі та конфліктів між народами.Значного поширення набув нині релігійний екстремізм, що виявляється в нетерпимості до представників інших конфесій (наприклад, протистояння католиків та протестантів у Ольстері, православних, католиків та мусульман у колишній Югославії, вияви мусульманського фундаменталізму тощо) або в жорстокому протиборстві в межах однієї конфесії. Часто релігійний екстремізм використовується в політичних цілях у боротьбі релігійних організацій проти світської держави або для утвердження влади представників однієї з конфесій.Новим різновидом екстремізму нині є екологічний екстремізм, що виник унаслідок різкого загострення екологічних проблем, погіршання якості навколишнього середовища як в окремих регіонах, так і в глобальному масштабі. Крім партій та суспільно-політичних рухів «зелених», які ведуть цивілізовану боротьбу за здійснення ефективної природоохоронної політики, у сьогоднішньому світі виникли й діють групи й рухи, що взагалі виступають проти науково-технічного прогресу. Ці нові рухи часто вдаються до екстремістських акцій, створюючи загрозу суспільному порядку.Екстремізм і основна форма його вияву -- тероризм, у тому числі й міжнародний, набули нині значного поширення на території багатьох країн світу . «Правий» та «лівий» екстремізм у будь-яких формах, як свідчить політична практика, несуть горе й страждання народам, роблять їх заручниками вузькогрупових інтересів певних політичних сил.

127. Чому війна не може бути засобом досягнення будь-яких цілей, продовженням політики іншими засобами?

Війна -- це складне соціальне явище, яке відображає стан соціальних відносин, особливості попереднього розвитку суспільства. Розрізняють війни визвольні й загарбницькі, локальні (регіональні) й світові, двосторонні та коаліційні, із застосуванням звичайної зброї чи засобів масового знищення. Оскільки світове співтовариство ще не може уникнути війн у практиці міжнародного спілкування, воно формулює в основних нормах міжнародного права головні вимоги щодо їх ведення. Недотримання цих правил ведення війни вважається воєнним злочином, і той, хто його вчинив, має бути покараний.

Гуманізація суспільних відносин, дедалі ширше визнання основних прав людини і прагнення дотримувати їх (насамперед права на життя), створення нових типів озброєнь, які можуть спричинити глобальний ядерний конфлікт і знищення людства, ускладнення можливостей контролю, зростання загрози несанкціонованого, випадкового застосування атомної зброї -- усе це зумовлює неприйнятність у нинішніх історичних умовах війни як засобу досягнення політичних, економічних, ідеологічних та інших цілей. Війна більше не може бути знаряддям політики, оскільки у ракетно-ядерному конфлікті переможців не буде. Люди дедалі глибше усвідомлюють, що альтернативою загальному миру може бути лише загальне знищення й загибель людського роду У суспільстві завжди існували засоби мирного розв'язання міжнародних спорів. Найпоширеніший серед них -- дипломатія, тобто інституція, спеціально призначена для здійснення зовнішньої політики держави мирними засобами. У сучасному світі вона постає одним з найважливіших засобів здійснення міжнародної політики.

Велика роль у міждержавних відносинах належить не лише дипломатичним органам та інституціям, а й позаурядовим, недержавним структурам. Різноманітні економічні, наукові, культурні, релігійні та інші зв'язки й ініціативи здійснюють партії, громадські організації, окремі громадяни країни без використання офіційних каналів. У сучасному світі дедалі більша частка економічних, торговельних, соціальних та інших зв'язків між країнами та народами здійснюється у приватному порядку. Дипломатія спирається на принципи і норми міжнародного права.

128. Які міжнародні організації ви знаєте? Дайте характеристику міжнародним організаціям у сфері безпеки.

Міжнародна організація - це об'єднання трьох або більше урядів, міжурядових або громадських співтовариств, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи реалізації проектів. У роботі міжнародних організацій беруть участь уповноважені посланці, які представляють інтереси своєї держави чи співтовариства, притримуючись поваги, невтручання у внутрішні справи, порядку прийняття рішень та норм міжнародного права.

За предметом діяльності розрізняють загальнополітичні та спеціальні (економічні, науково-технічні,кредитно-фінансові, військові, з питань розвитку та ін.) міжнародні організації. Вони мають установчу міжнародну угоду, постійні органи і штаб-квартиру.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ. ООН - універсальна організація, яка виконує і загальнополітичні, і спеціалізовані функції, оскільки включає більш ніж 30 взаємопов'язаних об'єднань. Заснована ще в 1945 р., нині вона охоплює 192 країни світу і є центром розв'язування проблем, з якими зіштовхується людство. Щоденно ця організація проводить роботу зі сприяння дотримання прав людини, охорони довкілля, боротьбі з хворобами і скорочення масштабів бідності. Вона є ініціатором міжнародних кампаній у боротьбі з обігом наркотиків і тероризмом. Діючи в усіх регіонах світу, ця організація надає допомогу біженцям, допомагає збільшити обсяги виробництва продовольства, відіграє провідну роль у боротьбі зі СНІДом. Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Міжнародний Суд, Секретаріат.

Серед них однією з найбільш авторитетних стала ЮНЕСКО - спеціалізований підрозділ ООН із питань освіти, науки і культури. Метою цієї міжурядової організації є сприяння миру і зміцнення міжнародної безпеки шляхом розвитку співробітництва між державами в гуманітарній сфері. ЮНЕСКО об'єднує 188 країн. Одним із напрямів її діяльності є охорона культурної і природної світової спадщини та її використання для потреб міжнародного туризму. Із численних пам'яток України до нього включено Києво-Печерську лавру і Софійський собор у Києві, історичний центр Львова, прадавні букові ліси Українських Карпат, українську частину геодезичної дуги Струве.

Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО) при ООН створена з метою підвищення якості харчування і продуктивності в аграрному секторі, покращання умов життя сільського населення, сприяння світовому економічному зростанню. ФАО ділиться досвідом у царині формування сільськогосподарської політики, плануванні, підготовки законодавства і створення національних стратегій розвитку та подолання недоїдання і голоду.

Світова організація торгівлі (СОТ) - міжнародне об'єднання, що опікується правилами торгівлі між країнами, дбає, щоб торговельні обміни відбувалися легко, передбачувано і вільно, а також врегульовує торговельні суперечки. Ця організація об'єднує понад 150 членів, які здійснюють 97 % світового торговельного обігу. Україна - член СОТ із 2008 р.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) - спеціалізоване об'єднання ООН, головною метою якого є сприяння охороні здоров'я населення всіх країн світу. Ця організація координує міжнародне співробітництво для розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, епідемій і пандемій, координації фармацевтичної діяльності. День заснування ВООЗ - 7 квітня (1948 р.) - щорічно відзначається як Всесвітній день здоров'я. До складу ВООЗ входять 193 країни. Україна є членом ВООЗ з 1948 р. (як незалежна країна поновила членство в 1992 р.).

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) - міжнародна організація з науково-технічної співпраці в галузі мирного використання ядерної технології. Її членами є 146 держав. МАГАТЕ встановлює стандарти ядерної безпеки і захисту довкілля, надає країнам технічну допомогу, а також заохочує обмін науково-технічною інформацією щодо мирного використання енергії атому.

ЗАГАЛЬНОПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. Рада Європи, яка функціонує з 1949 р., є міжурядовою організацією, завдання якої - захист прав людини та верховенство права. Організація пропагує європейську культурну самобутність та розмаїття європейських культур, розв'язує проблеми, які існують в суспільстві. Рада Європи допомагає утвердженню демократії в регіоні, підтримуючи політичні, законотворчі та конституційні реформи. До цієї організації разом з країнами Європи входить й Україна (з 1995 р.) та такі пострадянські країни, як Росія, Молдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія.

Історія створення Європейського Парламенту пов'язана з євроінтеграційними процесами, що розпочалися ще в 1950-1970 рр. Нині до складу Європарламенту входять представники 27 країн Європи, які є членами ЄС, і він посідає провідне місце серед інституцій, створених у рамках ЄС. Визначальними принципами організації є рівноправність країн-членів при вирішенні питань, свобода, безпека, солідарність та забезпечення довготривалого миру на території держав ЄС.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворена в 1991 р. як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. Того ж року до СНД приєдналися ще вісім колишніх республік Радянського Союзу: Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан,Узбекистан, а в 1993 р. - Грузія. У 2005 р. зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна - співзасновницяорганізації, але Статут СНД не затвердила, тому формально вона залишається не членом, а спостерігачем.

СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. Європейський Союз (ЄС) - політико-економічне інтеграційне об'єднання 27 країн Європи, утворене в 1993 р. ЄС поєднує ознаки міжнародної організації і держави, однак формально не є ні тим, ні іншим. Країни ЄС пройшли довгий інтеграційний шлях: від підписання у 1951 р. договору про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі, до Лісабонського договору 2007 р. про реформування ЄС. Країни ЄС зобов'язалися проводити спільний зовнішньополітичний курс, узгоджувати основні напрямки економічної, екологічної і соціальної політики.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО, або Північноатлантичний Альянс). НАТО - міжнародна військово-політична організація, створена в 1949 р. Нині в своєму складі вона налічує 28 держав . До цієї організації прагне в майбутньому долучитися й Україна. Основним принципом діяльності організації є система колективної оборони - спільні організовані дії усіх її членів, якщо виникне загроза ззовні.

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) - об'єднання основних нафтовидобувних країн, що розвиваються (Алжир, Венесуела, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЕ, Саудівська Аравія). Заснована ще в 1960 р., нині ОПЕК контролює більше третини світового видобутку нафти. Організація координує нафтову політику, підвищення прибутків, сприяння освоєнню національних запасів нафти в інтересах її членів).

ПРОСТОРОВИЙ РОЗПОДІЛ. Постійні органи, штаб-квартири та допоміжні офіси міжнародних організацій формують мережу організаційних центрів. Основні осередки міжнародних організацій знаходяться в США та країнах Західної Європи: Нью-Йорк - штаб-квартира ООН, Женева - ВООЗ, Париж - ЮНЕСКО, Брюссель - НАТО, Відень - МАГАТЕ

Чорноморське Економічне Співробітництво (ЧЕС) - міжнародної організації, яка виникла в 1992 р. До її складу входять 11 держав Чорноморського басейну (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Туреччина, Болгарія, Румунія, Росія, Україна). ЧЕС прагне перетворити Причорномор'я на зону миру, свободи, економічної стабільності, дружніх та добросусідських стосунків. Завдяки своєму розташуванню цей регіон може стати трансрегіональним інтеграційним угрупуванням, яке сполучить Європу, Азію і Північну Африку..

ГУАМ - інтеграційний союз Грузії, України, Азербайджану таМолдови. Він має на меті реалізовувати політичні й економічні (насамперед, енергетичні) проекти, спільними зусиллями розв'язувати проблеми територіальної цілісності країн-учасниць. Основою економічної співпраці є функціонування зони вільної торгівлі і реалізація проектів транспортування каспійської нафти до Європи.

129. З якими міжнародними організаціями співпрацює Україна? Назвіть основні етапи відносин Україна-НАТО

Нині Україна є членом більш ніж 40 як міжурядових, так і неурядових міжнародних організацій Відтоді, як досягнута незалежність, зростає авторитет України як члена багатьох універсальних міжнародних організацій, у фундації яких вона брала участь (ООН та ін.). Нашу державу прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Рада Європи (РЄ).

У більшості організацій наша держава набула статусу повноправного члена, у деяких лише спостерігач. Особливого значення Україна надає діяльності в межах ООН. Україна будучи членом чи спостерігачем при міжнародній організації повинна щорічно сплачувати членські внески.. Кожна міжнародна організація, членом якої є Україна, має свої специфічні функції та завдання. Саме цим і зумовлені напрямки співробітництва: політичний, соціально-економічний, військово-технічний, культурно-освітній та науковий.

Україна бере активну участь у всіх напрямках діяльності ООН: підтримання міжнародного миру та безпеки; зміцнення верховенства права у міжнародних відносинах; розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру; забезпечення прав людини. Особливого значення наша держава приділяє саме проблемам безпеки та участі у миротворчих операціях. В рамках ООН, Україна приєдналась до глобальної антитерорестичної коаліції, активно діє у правозахисній сфері, виступає стороною всіх міжнародно-правових документів ООН з прав людини. Україна постійно долучається в межах ООН до вирішення глобальних проблем людства: боротьба з бідністю, покращення екологічної ситуації та охорона навколишнього середовища, вдосконалення системи охорони здоров'я.

На окрему увагу заслуговує ґрунтовна робота, що здійснюється українською стороною на різних напрямках співробітництва з МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії ). Одним із актуальних завдань цього співробітництва є налагодження взаємодії у «трикутнику» Україна - ЄС - МАГАТЕ в рамках інтеграції енергетичних просторів. Великого значення набуває міжнародне співробітництво наукових, освітніх та культурних інституцій, що відбувається в межах ЮНЕСКО. На сучасному етапі міжнародного співробітництва все більше уваги приділяється сільському господарству, в тому числі, в контексті вирішення продовольчих, соціальних та екологічних проблем. Працюючи у складі п`яти комітетів та трьох комісій ФАО, українська сторона безпосередньо залучається до прийняття рішень у цій важливій сфері. Суттєвою перевагою співробітництва з ФАО є отримання Україною технічної допомоги для розвитку пріоритетних галузей АПК. У 2008 р. Україна підтримала заходи ООН з надання гуманітарної допомоги найбільш враженим продовольчою кризою країнам, а у 2009 р. - увійшла до числа донорів Всесвітньої продовольчої програми - найбільшої із організацій, що забезпечують надання такої допомоги.

У травні 2008 р. Україна стала повноправним членом СОТ. Наразі українська сторона працює на засіданнях Генеральної ради СОТ, опрацьовує питання щодо приєднання України до існуючих в рамках Організації угруповань держав-членів, які об`єднані за регіональною ознакою або «за інтересами». Членство в СОТ відкрило для України можливість ведення переговорів по угодах про вільну торгівлю з ЄС та Європейською асоціацією вільної торгівлі, посилило позицію нашої країни в імплементації чинних двосторонніх угод про вільну торгівлю.

Україна надає великого значення співробітництву з різними регіональними угрупованнями. В числі таких структур слід особливо виділити Раду Європи, ОБСЄ, ГУАМ, Організація Чорноморського економічного співробітництва, Центральноєвропейська ініціатива. Кожна з цих організацій знаходиться у сфері інтересів України. Взаємодія в рамках ОЧЕС пов`язана із просуванням інтересів української сторони в сфері транспорту і комунікацій, фінансовому та науковому співробітництві, в енергетиці та охороні довкілля, туристичній сфері. ГУАМ становить інтерес у сфері транспорту та енергетики. Членство України в ГУАМ сприяє зміцненню міжнародного авторитету України та посиленню її ролі як регіонального лідера. Пріоритетними для України напрямами є участь у проектній діяльності Ініціативи у сфері енергетики, промислового розвитку, науки і технологій, транспорту, транскордонного співробітництва. Членство України у Раді Європи є важливим чинником інтеграції країни у єдиний європейський правовий простір шляхом приведення національного законодавства у відповідність до норм цієї організації. Основні напрями співробітництва: забезпечення прав людини та соціальної єдності, реформування судової системи, боротьба із корупцією. Участь у діяльності ОБСЄ забезпечує рівноправну участь нашої держави в обговоренні і вирішенні актуальних проблем міжнародної безпеки і співпраці в регіоні. Важливим вектором зовнішньої політики України є європейська інтеграція. Особливе значення надається співробітництву з Європейським Союзом, яке останнім часом набуває рис стратегічного.

Одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики України є розвиток особливого партнерства з НАТО.

Основоположними документами, що визначають відносини між Україною та НАТО, є Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (9 липня 1997 р.) та Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство (21 серпня 2009 р.). Станом на сьогодні розвиток відносин з НАТО зосереджується на досягненні максимальної взаємосумісності у військовому та оборонному плані, створенні відповідних спільних спроможностей, реформуванні сектору безпеки і оборони.

Політичний діалог України з Альянсом забезпечується шляхом двосторонніх контактів на всіх рівнях, включно з міжпарламентським виміром. Головним механізмом розвитку двостороннього діалогу є Комісія Україна-НАТО (КУН), створена в 1997 р. на виконання положень Хартії про особливе партнерство.

Ключовим системним документом розвитку співробітництва з НАТО та важливим інструментом здійснення реформ в Україні за підтримки Альянсу є Річні національні програми співробітництва Україна-НАТО (РНП), перший цикл імплементації яких був розпочатий у 2009 році. РНП затверджується Президентом України та містить 5 розділів: політичні та економічні питання, оборонні та військові питання, ресурсні питання, питання безпеки та правові питання. До реалізації РНП залучаються центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, неурядові організації.

Особливе партнерство з НАТО є невід'ємною складовою євроінтеграційного курсу України. У цьому зв'язку Україна продовжує розглядати РНП як ефективний інструмент для здійснення євроінтеграційних реформ.

Для розвитку практичного співробітництва під егідою КУН створено 5 спільних робочих груп Україна-НАТО (СРГ): з питань воєнної реформи; оборонно-технічного співробітництва; економічної безпеки; планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру; науки і захисту довкілля.

Основною платформою, на якій здійснюється взаємодія України з НАТО в оборонній сфері, залишається Спільна робоча група Україна - НАТО з питань воєнної реформи. Функціонує низка проектів, що сприяють реформуванню сфери безпеки і оборони, у тому числі: з подолання корупції, професійної підготовки цивільного персоналу сектору безпеки та оборони, реформування системи військової освіти в Україні, перепідготовки та соціального захисту військовослужбовців.

Важливим напрямом залишається оборонно-технічне співробітництво з НАТО, що дозволяє використовувати міжнародну кооперацію в інтересах розвитку озброєння та оборонно-промислового комплексу України. НАТО надає допомогу Україні в утилізації надлишкових боєприпасів, протипіхотних мін та стрілецької зброї.

Внутрішньодержавна координація розвитку партнерства України з НАТО здійснюється Комісією з питань партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору.

Отже, Україна приймає активну участь у діяльності багатьох міжнародних організацій. Пріоритетного значення набуває співробітництво з країнами-членами в межах організацій - багатостороння дипломатія. Україна розширює свої міжнародні контакти, що позитивно впливає на імідж нашої держави.

Размещено на Allbest.ru