Визначення психології як науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Визначення психології як науки

психологія нервовий людський свідомість

Як наука, психологія виникла на межі XIX і XX ст., експериментальне вивчення психічних явищ і закономірностей почалося з середини XIX ст.

Психологія - наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини.

Психічні факти виявляються об'єктивно, зовні: в міміці, психомоторних діях, рухах, діяльності і творчості, і суб'єктивно, внутрішньо: в процесах відчуттів, сприймання, уваги, пам'яті, уяви, почуттях, волі і т. Д. Разом з тим їхній зміст може усвідомлюватися або існувати в неусвідомлюваній формі.

Протиріччя внутрішнього і зовнішнього в психіці людини дозволяються рухами, діями і вчинками, що висловлюють відношення людини до людей, природи і суспільства.

Усі психічні явища, які підлягають вивченню психології, поділяються на три групи:

1) психічні процеси;

2) психічні стани;

3) психічні властивості особистості.

Психічний процес - це акт психічної діяльності, що має свій об'єкт відображення і свою регульовану функцію.

Психічне відображення - це формування образа тих умов, у яких здійснюється дана діяльність.

Психічні процеси - це орієнтовно-регулюючі компоненти діяльності. Вони підрозділяються на пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять і уява), емоційні і вольові.

Уся психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів.

Психічний стан - це тимчасова своєрідність психічної діяльності, обумовлена її змістом і відношенням людини до цього змісту.



2. Предмет психології та завдання

Сьогодні психологія як наука має своїм предметом вивчення - загальні закономірності роботи психіки людини.

Психіка - це властивість високоорганізованої живої матерії, що полягає у відображенні суб'єктом об'єктивного світу, у побудові загальної картини цього світу і регуляції на цій основі своєї поведінки й діяльності.

З даного визначення виходять наступні судження про природу і механізми прояву психіки. По-перше, психіка - це властивість лише живої матерії. Причому не просто живої матерії, а високоорганізованої живої матерії (такої, яка наділена специфічними органами, що обумовлюють можливість існування психіки).

По-друге, головна особливість психіки полягає у здатності відображати об'єктивний світ, що означає те, що високоорганізована матерія, яка наділена психікою, володіє здатністю отримання інформації про оточуючий її світ. В той самий час отримання інформації пов'язане із створенням цією матерією певного психічного, тобто суб'єктивного за своєю природою та ідеалістичного (нематеріального) за своєю суттю образу, який з певною мірою точності є копією матеріальних об'єктів реального світу.

По-третє, та інформація з оточуючого світу, яка отримується живою істотою, є основою для регуляції внутрішнього середовища живого організму і формування його поведінки, що в цілому визначає можливість відносно тривалого існування даного організму в постійно змінюваних умовах середовища існування. Отже, жива матерія, яка наділена психікою, здатна реагувати на впливи об'єктів та зміни зовнішнього середовища.

Психологія спрямована на вирішення таких завдань:

- вивчення законів психічної діяльності;

- розкриття сутності, структури і функцій психіки;

- вивчення ролі психічних явищ в пізнанні людиною самої себе та оточуючого світу, в її діяльності та спілкуванні;

- визначення ролі спадкового і набутого, біологічного і соціального в розвитку психіки;

- вивчення співвідношення психіки і мозку тощо.

З іншого боку, на основі цих знань розробляться практичні засоби психологічної допомоги людям в найрізноманітніших сферах їх життєдіяльності - в організації оптимальних умов праці, навчання і виховання, вирішення особистих проблем.

3. Природа і сутність психіки

У процесі дослідження психіки висловлено багато суджень про її сутність і природу, які можна звести до таких положень:

а) психіка - ідеальне (нематеріальне) утворення, що існує реально. Вона проявляється в діяльності, спілкуванні, пізнанні людиною світу і себе;

б) психіка - особлива форма відображення («сканування») людиною світу і себе в ньому;

в) психічні явища причинно зумовлені - мають матеріальні та ідеальні умови. їх не завжди легко виявити. Часто психічне одночасно зумовлене кількома причинами. В різних умовах результати їх дії можуть бути різними;

г) психіка - суб'єктивний образ зовнішнього впливу і внутрішніх переживань. Людина має тіло, мозок, тому психічні явища не можна відокремлювати від матерії, тіла. Психіка завжди належить людині та одночасно залежить від її віку, індивідуальних особливостей, конкретної ситуації;

ґ) пізнання людиною світу за допомогою психіки - нескінченний рух від незнання до знання, від одного знання до іншого. У процесі навчання, спілкування, праці, споглядання людина пізнає навколишній світ, закони розвитку природи і суспільства, засвоює життєвий досвід, розкриває здібності й особистісні якості. У взаємодіях вона перевіряє істинність своїх знань. Критерієм істинності психічного відображення світу є суспільно-історична та індивідуальна практика. Якщо людина, застосувавши знання, досягає позитивного результату, значить, ці знання правильні.

Психіка виконує сигнальну та регулятивну функції. Сигнальна функція психіки полягає в повідомленні людині про умови її життя, інших людей і її саму. Між сигналом і відповіддю на нього виникають певні відношення і зв'язки, «умовні рефлекси» (І. Павлов). Одні сигнали - подразники зовнішнього світу (звук, світло, тиск, колір) - викликають відчуття, сприймання, зумовлюють виникнення у мозку відчуття чи образу. Вони утворюють першу сигнальну систему.

Особливим сигналом для людини є слова. Як і предмети навколишнього світу, вони зумовлюють виникнення образів, уявлень, думок, переживань. Наприклад, слова «червоне світло» викликають у водія таку саму реакцію, як і реальне червоне світло. Це наслідок реакції другої сигнальної системи - новий рівень сигнальної діяльності. Основними властивостями другої сигнальної системи є:

а) узагальнення словом сигналів першої сигнальної системи (слово «стіл» узагальнює багато видів реальностей: стіл металевий, дерев'яний, круглий, кухонний);

б) абстрагування (узагальнення) словом сигналів першої сигнальної системи. Завдяки другій сигнальній системі людина пізнає явища, які неможливо пізнати через відчуття і сприймання (вивчити будову Сонця, відкрити нову зірку, планету тощо);

в) регулювання поведінки людини (зауваження вчителя на уроці, команда в бою).

Регулятивна функція психіки полягає в узгодженні завдяки дії відчуттів, сприймання, мислення, уяви поведінки та діяльності із зовнішніми умовами (розташування пальта у шафі на рівні відчуття, сприймання; намагання під час розв'язання задачі рівно писати - спрацьовують зорові, рухові відчуття, мислення, уява). Якщо об'єктом діяльності є інша людина (в роботі педагога, організатора, менеджера), регулятивна функція стає ще складнішою.

Психічні процеси регулюють поведінку за умови наявності апарату зворотного зв'язку, покликаного забезпечувати особистість інформацією про правильність дії, руху. Зворотний зв'язок у психології означає, що кожна дія оцінюється мозком на відповідність її результатів запланованому, запрограмованому, доцільному. У психіці функціонує єдина циклічна система, куди надходять сигнали про результати дій (зворотний зв'язок). У цьому зв'язку зіставляються результати дії з її образом, виникнення якого передує їй.

Від виконавчого апарату до кори мозку надходить інформація про доцільність чи недоцільність здійснюваного акту. Там вона зіставляється, порівнюється з образом дії, представленим у свідомості. Цей апарат призначений для сприйняття інформації та порівняння її із запланованим образом. П. Анохін (1898-1974) назвав його «акцептором дії». Зворотна аферентація (передавання імпульсу) сприяє точнішому порівнянню рефлекторного акту з вихідним проектом, а також відповідності тому, чого очікує людина.

Завдяки психіці людина може розгортати послідовну програму дій, виконувати операції у внутрішньому плані, а потім переводити їх у зовнішній. Особливим видом психічної активності є прогнозування діяльності, визначення мети, передбачення, що допомагає людині (живій істоті) заздалегідь підготуватися до дії. Так, собака оббігає кущі, навперейми женеться за зайцем. Учень може передбачити, що йому скаже вчитель за конкретний учинок. Чим розумніша особистість, тим на віддаленішу перспективу вона передбачає. Якщо людина не може передбачити результат учинку, вона не може діяти самостійно, їй потрібні підказки, зовнішнє корегування.



4. Сучасна психологія, її місце в системі наук. Головні напрямки сучасної психології

Психоаналіз. Мислення розглядається у психоаналізі як мотиваційний процес. З. Фрейду належить робота з психології мислення "Дотепність та її відношення до несвідомого". У ній "дотепність" пояснено як вияв творчого мислення. В основі її лежать несвідомі первинні мотиви. Виникає дотепність та її результати в обхід незадоволення первинних потреб, тобто творчість є сублімованим задоволенням цих потреб. Мисленнєва діяльність може відбуватися під впливом несвідомого мотиву або його замінника - бажаного мотиву.

Психоаналіз лише частково торкнувся проблеми зв'язку мислення з мотивами. Питань, як впливає мотивація на організацію, будову мисленнєвої діяльності, не вивчали.

Із психоаналізом пов'язана теорія аутистичного мислення (Е. Блейлер). Аутизм пояснюють як домінування внутрішнього життя, відхід від зовнішнього світу. Виявами аутистичного мислення є сновидіння, міфологія, народні повір'я, шизофренічне мислення тощо. Е. Блейлер у своїй концепції показує регулювальний вплив мотиваційно-емоційної сфери на мислення.

Згідно з когнітивною теорією мотивації, мотивація поведінки людини йде від пізнання, відповідно до нього. У межах цієї теорії вивчають зв'язок мислення з рівнем домагань та вплив на цей процес мотивації досягнення. Теорія мотивації досягнення пояснює реальний мотив як продукт інтеграції або навіть конкуренції двох тенденцій: суб'єкт боїться невдач та прагне пережити задоволення від успіху. На процес пізнання впливають різні мотиви, їхню ієрархічність вивчає пізнавальна теорія мотивації. Вибір мотиву залежить від того, як суб'єкт пізнає ситуацію, які його сподівання та ідеали. Особливою є потреба в корекції невідповідності між різними мотивами, настановами. Цю проблему розв'язує теорія когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер). Вона досліджує поведінку суб'єкта з метою приведення її у відповідність з уявленнями про те, як потрібно поводитися, вивчає явище дисонансу між мотивами до вибору і після його здійснення.

Біхевіоризм. Напрям започаткував Дж. Уотсон на початку XX ст. Він розширено трактував мислення, ототожнював його з внутрішнім мовленням або із засобами невербальної комунікації. Виділяв три форми мислення:

1) просте розгортання мовленнєвих навичок;

2) розв'язування задач не нових, але таких, що зрідка трапляються;

3) розв'язування складних задач, що вимагають словесного вираження міркування перед виконанням певних дій.

Біхевіоризм має кілька напрямів. Згідно з одним із них (Дж. Уотсон), основною одиницею аналізу поведінки є зв'язок стимулу з реакцією (S-R). Представники другого напряму розглядають поведінку як цілеспрямований процес, що включає в себе орієнтовну пізнавальну активність як опосередковану ланку. У межах першого напряму (С. Газрі, К. Халл, Б. Скіннер) проблематика мислення не набула свого розвитку. Другий напрям (Е. Толмен) є продуктом взаємодії біхевіоризму з гештальтпсихологією і складає когнітивну теорію поведінки (S-S). Пізнавальні процеси є основними інтеграторами окремих поведінкових актів суб'єкта. Результат навчання - "пізнавальна структура" (тобто певне відображення ситуації). Розв'язування задачі визначається її структурою, від якої залежать актуалізація досвіду та розуміння зв'язків, істотних відношень між елементами задачі.

Новий підхід до дослідження поведінки запропонували Дж. Міллер, Ю. Галантер і К. Прібрам у книзі "Плани і структура поведінки". Структурну організацію поведінки вони розуміють як вплив на систему та зіставлення цих впливів з минулим досвідом. Якщо окремі впливи вже були в житті суб'єкта, він діє, керуючись досвідом, а якщо ці впливи не відповідають набутому досвіду, то суб'єкт вдається до пошукових або орієнтовних реакцій. Операцію зіставлення називають компарацією. Автори також вводять поняття як "образ" і "план". Плани є у всіх психічних процесах. При розв'язуванні задач реалізуються два види планів:

а) систематичний план - здійснюється розгорнутий пошук, аналіз усіх об'єктів;

б) евристичний план - здійснюється частковий пошук, аналіз лише частини об'єктів.

O.K. Тихомиров зауважує, що мислення в цих теоріях розглядається як "процес в організмі", у відриві від мотиваційно-емоційної сфери.

Гуманістична психологія. Досліджує мотиви самоактуалізації. Розпочав вивчення цих мотивів ще К. Юнг, проте глибше аналізував А. Маслоу. У переліку рис особистості, яка самоактуалізується, є чимало таких, що стосуються мислення (ефективність сприйняття дійсності, комфортне ставлення до реальності, постійна поява нового у розумінні того, що відбувається, почуття гумору тощо). Отже, дослідники, аналізуючи мотиви самоактуалізації, простежують їхній вплив на мислення.

Гештальтпсихологія. Представники гештальтпсихології (М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Коффка, К. Дункер) започаткували новий підхід до мислення, розглядаючи його як акт переструктурування ситуацій. Первинним змістом будь-якого психічного процесу вони вважали цілісні утворення-конфігурації, форми, або "гештальти". Мислення характеризували як раптове, не підготовлене аналітичною діяльністю, спрямованою на вирізнення суттєвих ознак проблемної ситуації.

М. Вертгеймер, К. Дункер зазначають, що розв'язування задачі полягає в тому, що окремі елементи проблемної ситуації починають сприйматись у новому гештальті, у нових відношеннях; тобто проблемна ситуація переструктуровується, її елементи виявляють нові ознаки та відношення. Сам процес розв'язування задачі спрямований на відкриття нової властивості об'єкта, що існує у певній системі відношень з іншими елементами задачі. Розв'язок задачі настає як гештальт, як цілісне утворення, що становить певний крок у цьому процесі.

Трансперсональна психологія. Трансперсональні тенденції в психології існували вже декілька десятиріч. Найвідомішими представниками цього напряму були К.Г. Юнг, Р. Ассаджіолі, А. Маслоу. Могутнім важелем для нового руху стали клінічні дослідження із застосуванням психоделічних препаратів (ЛСД), методів голотропного занурення і ребефінгу (С. Грофф).

К. Юнг надавав великого значення несвідомому і його динаміці, однак уявлення К. Юнга про несвідоме радикально відрізнялося від поглядів Фройда. Юнг розглядав психіку як комплементарну взаємодію свідомого і несвідомого компонентів за умов безперервного обміну енергією між ними. Для нього несвідоме не було психобіологічним звалищем відторгнутих інстинктивних тенденцій, витіснених спогадів і підсвідомих заборон. Він вважав його творчим, розумним принципом, який пов'язує людину з усім людством, з природою і космосом. Вивчаючи динаміку несвідомого, Юнг відкрив функціональні одиниці, для яких використовував назву "комплексів".

5. Загальні галузі психології

У даний час психологія являє дуже розгалужену систему наук. У ній виділяється багато галузей, які є напрямками наукових досліджень, що розвиваються відносно самостійно. Беручи до уваги цей факт, а також ту обставину, що зараз система психологічних наук продовжує активно розвиватися (кожні 4-5 років з'являється якийсь новий напрямок), вірніше було б говорити не про одну науку психологію, а про комплекс психологічних наук, що розвиваються.

Загальна психологія вивчає загальні закономірності психічної діяльності людини з нормальним розвитком.

Вікова психологія вивчає психічний розвиток людини в онтогенезі і включає в себе дитячу психологію, психологію підлітка, юнака, дорослої людини, людини похилого віку.

Педагогічна психологія вивчає психологічні основи виховання і навчання.

Історія психології вивчає історичні особливості розвитку психологічних знань.

Соціальна психологія досліджує соціально-психологічні закономірності спілкування і взаємодії людей.

Зоопсихологія - вивчає психологію тварин, їх поведінку (переважно в лабораторних умовах).

Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності.

Інженерна психологія досліджує взаємини людини з машиною.

Космічна психологія вивчає питання вольової і моральної підготовки космонавтів, психічні прояви у момент максимальних навантажень тощо.

Військова психологія вивчає психологію людини у військових структурах, питання навчання і виховання військових.

Психологія спорту досліджує питання навчання і виховання спортсмена, закономірності формування спортивних навичок, умінь, вольових і моральних якостей.

Патопсихологія включає в себе олігофренопсихологію (психологію людей з вадами розумового розвитку), тифлопсихологію (психологію людей з вадами зору), сурдопсихологію (психологію людей з вадами слуху).

Екологічна психологія вивчає психологічні аспекти поліпшення природних умов життєдіяльності людини.

Психологія релігії вивчає умови формування релігійних уявлень, світосприймання, світорозуміння тощо.

Поряд із диференціацією психологічних знань відбувається процес інтеграції їх з іншими галузями знань (психолінгвістика, психопедагогіка, психозоологія, психофізіологія, психогігієна тощо).



6. Поняття методології ї методу психологічних досліджень

"Метод - це шлях пізнання, це спосіб, за допомогою якого пізнається предмет науки". (С.Л. Рубинштейн)

Психологічне дослідження ґрунтується на методологічних засадах, здійснюється на основі використання відповідних методів і методик.

Явища, які вивчаються психологією, є настільки складними і різноманітними, що потребують неабиякої підготовки з боку дослідника. Його успіхи безпосередньо залежать від ступеня досконалості методів дослідження, які він використовує.

Методи психологічного дослідження повинні відповідати наступним вимогам: науковий метод перш за все має бути об'єктивним, валідним та надійним. Під валідністю розуміється така якість методу, яка виражається у відповідності тому, для вивчення і оцінки чого він призначений. Під надійністю мається на увазі якість методу дослідження, що дозволяє отримати одні й ті самі результати за умови багаторазового використання даного методу.

Метод - це спосіб, за допомогою якого можна отримати наукові факти, зафіксувати їх, проаналізувати, але завжди це той самий спосіб, який веде до розкриття закономірностей



7. Основні етапи психологічного дослідження

Наука - це перш за все дослідження. Методи, шляхи, засоби, за допомогою яких видобуваються наукові факти, є дуже важливими для будь-якої науки, але для психології вони мають особливе значення. Практичні результати психологічних досліджень допомагають людині пізнати себе, навчитися керувати собою.

Психологія вже зараз накопичила багато фактів, які вказують на те, як нове знання про людину робить її іншою: змінює її ставлення, цілі, стани, переживання. Враховуючи масштаб всього людства, можна сказати, психологія - наука, яка не лише пізнає, а й конструює, творить людину.

"Яким би досконалим не було крило птаха, воно ніколи б не змогло підняти його вгору, не спираючись на повітря. Факти - це повітря вченого. Без нього ви ніколи не зможете злетіти". (І.П. Павлов)

Психологічні дослідження мають спиратися на основні принципи та відповідати логіці їх проведення.

Основними принципами психологічного дослідження є наступні:

- принцип детермінізму (причинної обумовленості): не можна вивчити явище, не дослідивши причини, що його викликають;

- принцип розвитку: психічне явище слід вивчати в безперервному розвитку;

- принцип системності: досліджуючи той чи інший прояв психіки людини слід зважати на його взаємозв'язок з іншими проявами;

- принцип об'єктивності: знання, яке отримується в дослідженні, має бути достовірним, науковим та ін.

За умови дотримання вказаних принципів та правильної організації результати психологічного дослідження матимуть наукову і практичну цінність.



Психологічне дослідження складається з етапів:

8. Вимоги до проведення психологічного дослідження

1. Обєктивність

2. Валідність

3. Надійність

4. Специфічність

5. Економічність

Етапи психологічного дослідження.

1. Підготовчий.

а) Виділення теми і попереднє визначення проблеми дослідження.

б) Підбір і аналіз літератури.

в) Уточнення проблеми, гіпотез і завдань дослідження

г) Підбір, розробка і апробація психодіагностичних і дослідницьких методик.

д) Вибір схеми організації і проведення експерименту. В результаті|унаслідок| цієї роботи визначається предмет дослідження, складається програма дослідження, здійснюється знайомство з випробовуваними.

2. Збір фактичного матеріалу. Тобто проведення експерименту.

3. Обробка і аналіз отриманих результатів. Включає якісний і кількісний аналіз.

4. Формулювання виводів і практичних рекомендацій. Звичайно, на основі інтерпретації отриманих матеріалів.

9. Головні методи психології

Спостереження, експеремент

Метод спостереження - це основний метод сучасної психології, сутність якого полягає в тому, що наукові факти збираються через не втручання в життя об'єкта, а пасивне споглядання цього факту.

Спостереження можна проводити як короткочасно, так і довготривало. Тому є такі види спостережень - метод поперечного зрізу (короткочасне) і лонгітюдне (довготривале).

Дослідник може виконувати роль пасивного спостерігача (відсторонене спостереження), а може активно взаємодіяти з об'єктом вивчення, одночасно спостерігаючи за ним (включене спостереження).

Використання спостереження передбачає дотримання таких умов:

1) цілеспрямованість - визначення мети, завдання дослідження;

2) природні умови - типові умови спостереження (щоб особи не знали, що за ними ведеться спостереження);

3) наявність плану;

4) точне визначення об'єкта і предмета спостереження;

5) обмеження дослідником ознак, які є предметом спостереження;

6) вироблення дослідником однозначних критеріїв оцінки цих ознак;

7) забезпечення чіткості й тривалості спостереження.



Методом спостереження користуються не тільки науковці, а й студенти, наприклад, при нагромадженні даних для написання психологічних характеристик особи.

Метод Експеримент - основний метод психології, який полягає в тому, що факти отримуються шляхом створення спеціальних умов, в яких об'єкт міг би найбільш яскраво проявити предмет, що вивчається.

Розрізняють експерименти: лабораторний і природний, констатувальний і формувальний.

Лабораторний проводиться в спеціальних психологічних лабораторіях за допомогою відповідної апаратури.

Природний експеримент здійснюється у звичайних для досліджуваного умовах діяльності. Природний експеримент, так само як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, щоб людина не знала, що її досліджують і розв'язувала завдання спокійно, у звичайному для неї темпі.

Констатувальний експеримент спрямований на фіксацію наявних психологічних особливостей людини, формувальний - орієнтований на стимуляцію бажаних психічних виявів.

10. Додаткові методи психології

1. Бесіда-метод отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації, включає в себе запитання-відповіді.

Бесіда може бути діагностичною (виявляє), корекційною (формує).

Метод бесіди може дати цінні результати за таких умов:

1) чітке визначення дослідником мети бесіди;

2) чітке планування системи запитань;

3) система запитань має відповідати віковим та індивідуальним особливостям обстежуваних, бути динамічною, тобто зміст наступного

запитання має залежати від змісту відповіді на попереднє тощо;

4) бесіда має бути невимушеною, доброзичливою.

2. Анкетування - метод соціально-психологічного дослідження за допомогою анкет, зміст питань і спосіб відповідей в яких заздалегідь плануються

Надійність даних анкетного опитування перевіряється двома шляхами:

1) повторним опитуванням за тією ж процедурою тих самих осіб;

2) контролем даних анкетного опитування іншими методами:

- опитуванням третіх осіб;

- спостереженням;

- аналізом доступних документів.

Анкетний метод може використовувати заочно, є порівняно економним методом збирання даних. Він дає змогу аналізувати і обробляти дані за допомогою статистики. Цей метод застосовують у масових обстеженнях.

3. Інтерв'ю - метод, який застосовується для збирання первинної інформації у психологічних, соціологічних та педагогічних дослідженнях

Соціометрія (від лат. societas - суспільство, metreo- вимірюю) - розроблена Дж. Морено.

Даний метод застосовують з метою виведення чи формулювання робочої гіпотези на ранніх стадіях дослідження; збирання даних, доповнення, уточнення, розширення, контроль даних, одержаних іншими методами. Інтерв'ю як метод має три види:

1) стандартизоване інтерв'ю, в якому формулювання і послідовність запитань визначаються заздалегідь;

2) нестандартне інтерв'ю, в якому людина, яка його проводить, керується лише загальним планом опитування, формулює запитання відповідно до конкретної ситуації;

3) напівстандартне інтерв'ю, яке містить певну кількість можливих запитань.

Тест (від англ. test - випробування). Тести - це невеликі за обсягом і часом виконання завдання, однакові для всіх обстежуваних.

Вибір видів інтерв'ю залежить від змісту дослідження, рівня вивчення проблеми, підготовки дослідника.

4. Тестування-це один з допоміжних методів психології, використання якого може служити виявленню:

1) рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливості, пам'яті, мислення, уяви, уваги тощо);

2) наявності чи відсутності певних знань, умінь, навичок, психічних якостей, вихованості тощо);

3) ступеня придатності чи готовності підростаючого індивіда чи дорослої людини до певної професії;

4) психічних захворювань;

5) інтересів, думок, здібностей людини.

5. Аналіз продуктів діяльності - це один з допоміжних методів психології. До нього відносяться аналіз малюнків, певних зображень.

6. Соціометричний метод вивчає характер взаємостосунків у колективі через процедуру вибору.

Психологія використовує також методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

В психології використовують безліч методів. Який з них раціонально застосувати, науковці вирішують в кожному конкретному випадку залежно від задач і об'єкта дослідження. При цьому, як правило, використовують не один який-небудь метод, а декілька, які взаємодоповнюють і контролюють одне одного.

11. Будова і діяльність нервової системи

Усі функції людського організму -- рухова діяльність, робота внутрішніх органів, тканинні процеси регулюються нервовою системою. Результатом фізіологічної діяльності головного мозку є психічна діяльність людини, її розумова робота.

Нервова система (як і серцево-судинна, м'язова, дихальна і т. ін.) є фізіологічною системою. Фізіологічна система -- це сукупність об'єднаних організацією та управлінням живих структур і елементів, які характеризуються певними властивостями та функціями, що відрізняють їх від інших структур і елементів. Діяльність системи характеризується проявами її основних функціональних властивостей, тобто специфічними реакціями.

Нервова система людини складається з двох великих відділів:

? центральної нервової системи (ЦНС), яка включає головний і спинний мозок;

? периферійної нервової системи, яка складається з нервових волокон, що відходять від головного і спинного мозку. Збираючись у пучки різної товщини, нервові волокна утворюють нерви, які зв'язують головний і спинний мозок зі всіма органами та системами організму.

За функціями нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична нервова система іннервує опорно-руховий апарат і всі органи чуттів, а вегетативна нервова система регулює процеси обміну речовин та роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легень та ін.).

Нервова система людини являє собою складне утворення і виконує різноманітні функції.

Спинний мозок розміщений у хребтовому каналі. В ньому розрізняють сіру речовину, в якій переважають нервові клітини різного розміру та форми, і білу речовину, утворену відгалуженнями нейронів довжиною 1 м і більше. Зі спинного мозку виходить 31 пара змішаних нервів, які своїми тонкими гілочками обплітають всі частини тіла.

Головний мозок заповнює порожнину черепа і включає мозковий стовбур у складі продовгуватого, середнього, проміжного мозку й мозочка та передній, або великий мозок, поділений на дві півкулі.

Стовбур мозку зверху покритий білою речовиною, а сіра речовина всередині утворює ядра, від яких відходять 12 пар черепно-мозкових нервів. У сірій речовині мозкового стовбура містяться дихальний, серцевий, судинно-руховий центри, а також центри, які регулюють скорочення м'язів, обмін речовин, потовиділення. Мозочок виконує функції координації рухів, регулює м'язові скорочення та діяльність внутрішніх органів. В центральній частині стовбура мозку міститься ретикулярна формація у вигляді сітчастого утворення, так звана неспецифічна. Призначення її -- за допомогою імпульсів регулювати збудливість центральної нервової системи (підвищувати або пригнічувати).

Великі півкулі головного мозку також складаються із сірої і білої речовини. Біла речовина утворена нервовими волокнами і розміщена всередині. Сіра речовина складається з нервових клітин і глії, розміщена зверху і утворює кору головного мозку. Товщина кори 2--3 мм, у ній налічується 15--18 млрд нервових клітин, 140 млрд міжнейронних елементів і понад 1000 млрд зв'язків між нейронами.

Глії -- це допоміжні клітини, які є опорою для нервових клітин, виконують функцію їх живлення і зосереджують резервні енергетичні речовини. Періодично ці речовини виходять із депо і надходять до нервових клітин.

Нервові клітини кори головного мозку за допомогою відгалужень зв'язані між собою та нервовими клітинами, розміщеними в різних ділянках тіла.

Кора головного мозку є вищим відділом центральної нервової системи і функціонує у взаємодії з нижніми відділами. Вона забезпечує взаємодію організму із зовнішнім середовищем, регулює і контролює всі функції організму.

Центри регуляції різних функцій організму локалізовані в певних зонах кори. Розрізняють сенсорні, моторні та асоціативні зони. Сенсорні зони -- це мозкові відділи різних органів чуттів (зорового, слухового, больового і т. ін.). Моторні зони кори управляють рухами.

Сенсорна і моторна зони займають невелику частину поверхні кори. Основна її частина являє собою асоціативні зони, які здійснюють зв'язок між всіма сферами кори. Діяльність асоціативних зон лежить в основі вищих психічних функцій -- пам'яті, логічного мислення, уяви, навчання.

Головною структурною і функціональною одиницею нервової системи є спеціалізована нервова клітина -- нейрон (неврон). Вона складається з тіла і відгалужень: одного довгого -- аксона і багатьох коротких -- дендритів.

Аксон простягається від центральної нервової системи до того чи іншого органа. З аксонів складаються нерви і нервові волокна. Функція аксона полягає у проведенні нервових імпульсів до інших нейронів або виконавчих органів -- м'язів, залоз, кровоносних судин тощо.

Дендрити здійснюють зв'язок між окремими нервовими клітинами і, як правило, не виходять за межі центральної нервової системи.

Тіло клітини виконує функцію живлення відгалужень.

Основними властивостями нервової тканини, а також м'язової є збудливість і провідність. Збудливість -- це здатність розвивати збудження у відповідь на подразнення; провідність -- це здатність передавати збудження від одних клітин до інших. Передача збудження з одного нейрона на інший, на м'яз чи інші периферійні органи здійснюється за допомогою спеціального механізму -- синапса. Аксони утворюють синапси на тілі іншої нервової клітини або на її відгалуженні. На кожному нейроні може бути 15--20 тис. синапсів.

Функціями нейронів є сприймання подразнень, їх перероблення, передавання інформації (імпульсів) і формування відповідної реакції.

За функціями розрізняють три групи нейронів:

? аферентні (чутливі, сенсорні), які сприймають, переробляють і передають інформацію до центральної нервової системи;

? проміжні, або вставні, які здійснюють контакт між нервовими клітинами;

? еферентні (рухові, моторні), які посилають імпульси до робочих органів, забезпечуючи ефект діяльності.

Нервові волокна (відгалуження нейронів, покриті оболонкою) поділяються на два види:

? аферентні (доцентрові), які передають інформацію від периферійних тканин і органів до центральної нервової системи;

? еферентні (відцентрові), які передають команди від центральної нервової системи до робочих органів.

Швидкість передачі інформації залежить від товщини аксона і коливається від 1 до 120 м/с.

Доцентрові нерви мають особливі сприймальні апарати в усіх органах і тканинах організму -- рецептори.

Рецептор -- нервово-фізіологічний апарат, який сприймає подразнення із зовнішнього або внутрішнього середовища і перетворює його на нервовий імпульс. У рецепторах різні види енергії перетворюються на нервовий процес -- збудження.

Рецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища, називаються екстерорецепторами. Сигнали від органів і тканин самого організму сприймають інтерорецептори. Подразниками клітин, які мають особливо важливе значення в життєдіяльності організму, є нервові імпульси. Вони виникають в рецепторах тканин і розглядаються як природні подразники. Особливу підгрупу серед останніх утворюють рецептори, розміщені в м'язах і сухожиллях, -- пропріорецептори. Вони сигналізують про рівень напруження м'язів чи позу, дозволяють людині орієнтуватися у просторі.

12. Поняття про аналізатор, його структура

Аналізатори (сенсорні системи), їх структура. Подразники та їх природа. Рецептори, органи чуття та їх значення.

Ця система, яка забезпечує сприйняття, передачу й обробку інформації про явища внутрішнього і зовнішнього середовища організму, називається аналізатором, або сенсорною системою. Вчення про аналізатори розробив Павлов (ввів термін у 1909 році).

Кожен аналізатор складається з трьох основних частин:

Периферичної (органи чуття, що містять чутливі рецептори).

Провідної (чутливі нервові шляхи).

Центральної або вищої (певні чутливі зони кори головного мозку).

Рецептори - чутливі нервові закінчення і спеціалізовані клітини, які сприймають енергію подразника та перетворюють її у нервові імпульси.

Усі рецептори поділяють на дві великі групи: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать: слухова, зорові, нюхові, смакові, дотикові. До внутрішніх - рецептори внутрішніх органів та опорно-рухового апарату.

Також рецептори поділяють на дистантні - ті, що отримують інформацію на певній відстані від джерела подразнення (зорові, слухові, нюхові) та контактні, які збуджуються лише за безпосереднього контакту подразника з ними (дотикові).

Залежно від природи подразнення рецептори поділяються на механічні.

Залежно від природи подразнення рецептори поділяють на механічні - які збуджуються при механічному подразненні звуковою хвилею (слухові), дотиком, тиском (дотикові); хімічні - рецептори смаку, нюху; світлові - рецептори ока,температурні, рецептори положення тіла і його частин у просторі (у м'язах, суглобах, зв'язках, внутрішньому вусі).

Подразники та їх природа.

Подразники, тобто ті фактори, які діють на біологічний об'єкт - клітину, тканину, або орган поділяють за двома ознаками: силою дії і видом сили природи. Будь-який подразник малої сили не викликає збудження. Воно з'являється тільки тоді, коли ця сила досягає певної величини порогу, за яким починає розвиватись біологічна реакція.

Тому введено поняття поріг сили - найменша сила подразника, той її критичний рівень, який викликає збудження. Сила подразника, що буде вища порогу називається надпороговою. При дії надпорогової сили у деяких тканинах збільшується величина біологічної реакції.

Чим більша сила подразника, тим більша величина збудження.

При дальшому збільшенні сили подразника біологічна реакція не зростає, тому що біологічна система досягла межі своїх функціональних можливостей.

Найменша сила подразника, при якій спостерігається найбільша біологічна реакція, буде оптимальною. При надто великій силі подразнення реакція може зменшуватись. Це найгірша сила подразника.

За відношення біологічної системи до видів подразників (світла, звуку, механічної сили, хімічних факторів) вони поділяються на дві групи: адекватні і неадекватні.

Адекватні - це ті, до яких рецепторний апарат клітини протягом еволюції пристосувався шляхом підвищення збудливості (поріг збудження у них низький).

Неадекватні - подразники, які не відповідають біологічним особливостям тканини. Вони викликають збудження тільки тоді коли з'являється пошкодження в біологічній системі.

Подразник являє собою певний вид енергії (світлової, механічної, теплової).

Органи, що сприймають подразнення із оточуючого середовища і реагують на них - органи чуття.

Вони містять велику кількість чутливих клітин і зв'язаних з ними допоміжних пристосувань. Вони є периферичною частиною деяких аналізаторів. В рецепторах органів чуття відбувається перетворення різних видів енергії у електричний сигнал (нервовий імпульс), що виникає в аксонах.

Судинна оболонка утворює рідину - вологу передньої та задньої камер ока. Передня камера - між рогівкою і райдужкою, задня камера - між райдужкою та кришталиком. Вони постачають рогівку і кришталик поживними речовинами, оскільки останні не мають кровоносних судин.

Внутрішня оболонка - сітківка прилягає з середини до судинної, вистилає дно ока.

Вона має декілька шарів: зовнішній шар - пігментні клітини (чорний пігмент - фусцин); далі йде шар рецепторних клітин - фоторецепторів (палички і колбочки); наступний шар - вставні нейрони побудований з нервових клітин, аксони яких утворюють чутливий зоровий нерв.

Порожнини очного яблука містять кришталик і склоподібне тіло.

Кришталик має вигляд двояковипуклої лінзи, міститься позаду зіниці, здатний змінювати свою кривизну (випуклість), заломлювати і фокусувати пучок світла так, щоб зображення предметів на сітківці було чіткішим

Склоподібне тіло лежить за кришталиком і займає більшу частину порожнини ока. Воно являє собою прозору драглисту масу, що не містить ні кровоносних судин, ні нервів.

Склоподібне тіло зберігає кулясту форму ока.

Сприйняття світла, кольору. Коли дивитись на сітківку зі сторони зіниці, то на дні видно білувату круглу пляму - місце виходу зорового нерва; тут немає світлочутливих елементів (тому світлові промені не сприймаються - за що і називається сліпою плямою.

Дещо збоку від неї знаходиться зона найкращого бачення - жовта пляма (тут знаходиться найбільша кількість фоторецепторів).

В сітківці знаходиться близько 7 млн колбочок і 130 млн паличок.

Палички - вміщують зоровий пігмент родопсин; сприймають світло в умовах сутінкового освітлення.

Колбочки - вміщують зоровий пігмент йодопсин. Сприймають кольори, при достатньо яскравому освітленні. У складі родопсину і йодопсину є білок - опсин і окиснений вітамін А.

Колбочки - рецептори денного зору, здатні сприймати різні кольори. Кольоровий зір пояснюється тим, що в сітківці є три роди колбочок: одні збуджуються червоним світлом, другі зеленим, треті - синім. Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли людина не розрізняє деяких кольорів - кольорова сліпота, дальтонізм. Це пов'язано з порушенням функцій колбочок певного роду.

Хід променів світла через оптичний апарат: спочатку світло проходить через рогівку, рідину передньої камери, зіницю, кришталик, скловидне тіло і нарешті потрапляє на сітківку.

У випадках, коли промені світла, пройшовши через оптичні середовища ока, фокусуються не на сітківці. Виникають аномалії зору: якщо спереду неї близорукість, якщо позаду - далекозорість. Для вирівнювання близорукості використовують двояковігнуті. А далекозорості - двояковипуклі лінзи окулярів.

При потраплянні світла на фоторецептори (колбочки і палички) в них виникають складні фотохімічні, електричні, іонні і ферментативні процеси, які зумовлюють нервове збудження - сигнал. Він надходить по зоровому нерву до підкіркових (чотиригорбкове тіло зоровий горб) центрів зору. Потім направляється в кору потиличних долей мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.

Акомодація ока.

Відчуття сприймання предмета буде тільки в тому випадку. Коли його зображення падатиме на сітківку. При різному віддаленні предметів від ока точне фокусування їх на сітківці досягається зміною кривизни кришталика. Ця здатність називається акомодацією.

При переведенні погляду з далеко розташованих від ока предметів на близько розташовані війковий м'яз скорочується і кришталик, завдяки еластичності, стає більш опуклим. При цьому збільшується його заломлююча сила і зображення фокусується на сітківці. При віддаленні предмета від ока напруження м'яза зменшується. Війкове тіло натягується і капсула кришталика стискує його. Від цього заломлююча сила зменшується. Око людини настроєне на сприйняття далеко розташованих предметів.

Скорочення війкового м'яза починається тоді, коли предмет наближається на відстань 65 см, а максимальним буває при його розміщенні на відстані 7-14 см від ока.

У людини різке зниження акомодаційної здатності настає після 40 років. На близькій відстані вона перестає розрізняти близькі предмети. Це явище старечої далекозорості.

Акомодація регулюється рефлекторно.

13. Роль кори головного мозку і підкіркових структур в управлінні психічними процесами і станами

Центральна нервова система складається зі спинного та головного мозку. Головний мозок складається з мозкового стовбура, мозочка і двох півкуль, в які входять кора і підкоркові структури (нюховий мозок і базальні ганглії).

Кора головного мозку - найпізніше в еволюційному і вище у функціональному відношенні освіта нервової системи. Кора покриває мозок з усіх боків, вона має безліч борозен і звивин, що дозволяє їй займати велику поверхню. На зрізі вона своїм сірим кольором відрізняється від білої речовини мозку, що складається з нервових волокон. Сірий колір корі надають утворюють її нервові клітини. Кожна півкуля складається з чотирьох часток: лобної, скроневої, тім'яної і потиличної. Кора здійснює аналіз і синтез сигналів, що надходять ззовнішнього світу і внутрішнього середовища організму. У корі є проекційні і асоціативні зони. Проекційні зони пов'язані з нейронами підкіркових центрів. Асоціативні зони не мають безпосереднього зв'язку з підкірковими центрами, але пов'язані двосторонньої тимчасовоїзв'язком з проекційними центрами. Саме вони відіграють важливу роль у здійсненні вищої нервової діяльності.

Важливим є питання про функціональну локалізації в корі великих півкуль. Основу сучасного вчення про локалізацію функцій заклав французькийлікар Брока, який відкрив у 1861 р. моторний центр мовлення. Через чверть століття Верніке виявив центр розуміння мови. В даний час відомі такі проекційні центри, як центри загальної чутливості, кинестетической чутливості, слухової, зорової, смакової,нюхової, вестибулярної чутливості та ін До асоціативним центрам відносяться акустичний центр мовлення, руховий центр мовлення, центр зорового аналізу письмової мови, руховий центр письмової мови і ін Проблему локалізації не можна розуміти занадтоспрощено, ніби знайдені області самі по собі відповідальні за те чи інше психічне явище, самі, без участі інших відділів ЦНС, виконують цю функцію. Будь-яка функція є результатом цілісної роботи мозку. Складні психічні процеси реалізуються спільноїдіяльністю цілої системи органів, тобто складною функціональною системою. Навіть відносно просте довільне рух реалізується складною функціональною системою, що включає цілий комплекс як чутливих (аферентних), так і рухових (еферентних)імпульсів. Принципи функціональної організації роботи ЦНС були розроблені Лурія. Відповідно до його концепції в ЦНС виділяється три основні блоки, кожен з яких виконує свої функції в організації психічної діяльності.

Перший блок - енергетичний блок, до його складу входять освіти верхніх відділів стовбура мозку, ретикулярної формації та давньої лімбічної кори.

Основна функція цього блоку - підтримка тонусу кори, забезпечення та підтримання уваги, відборуімпульсів. Він чинить постійний активуючий вплив на кору великих півкуль. Основними джерелами активації є приплив імпульсів із зовнішнього середовища та їх активуючий вплив, що розповсюджується через неспецифічну провідну систему. Другим, не меншважливим, джерелом є обмінні процеси в організмі (діяльність дихальної, травної систем, вуглеводний, білковий обмін та ін), що складають основу біологічних потягів. Крім того, значна частина активності людини обумовлена намірами, планами, програмами поведінки. В цьому випадку істотну роль відіграють низхідні кортікоретікулярние зв'язку. Перший блок не бере участь в прийомі та переробці інформації, він забезпечує необхідний рівень активності для того, щоб ця діяльність здійснювалася.Порушення функціонування першого блоку ведуть до зміни тонусу і активності, що виявляється або в надмірному збудженні, або у зниженні працездатності, млявості, сонливості, аж до втрати свідомості та коми.

Другий блок - Це блок прийому,переробки та зберігання інформації. Він включає так звані задні відділи кори, тобто тім'яні, скроневі, потиличні і, на відміну від першого блоку, має модально-специфічний характер, характер діяльності та її порушень чітко визначаються локалізацією. Тутзнаходяться центри зорової, слуховий, тактильно-кинестетической чутливості. Основна функція цього блоку, як випливає з його назви - прийом, переробка, зберігання інформації. Області, що становлять цей блок, мають складну ієрархічну будову і складаються знадбудованих один над одним коркових зон трьох типів:

? первинних, або проекційних (що мають двосторонні зв'язки з підкіркою. Сюди надходять імпульси з периферії і звідси направляються імпульси на периферію. Тут здійснюється первинний аналізподразників);

? вторинних (або проекційно-асоціативних). Вони реагують на комплекс модально-специфічних подразників, деякі з них мають Мультимодальний характер. Ці зони об'єднують окремі подразники у складні динамічні синтези;

? третинні зони (або зони перекриття) є специфічно людськими і найбільш пізно розвиваються в онтогенезі. Вони забезпечують складні форми психічної діяльності, що вимагають спільної участі багатьох зон. У хворих з ураженням цих відділів мозковоїкори порушуються складні форми діяльності. азлічая окремі предмети і звуки, хворі відчувають труднощі при орієнтуванні в просторі, плутають напрямки, відчувають труднощі в розумінні складних граматичних структур, в логічних операціях, що включаютьскладні напрями.

Третій блок здійснює програмування, регуляцію і контроль поведінки. У нього входять передні відділи великих півкуль. Провідне місце займають лобні частки разом з висхідними і спадними зв'язками з ретикулярноїформацією. Дослідження Лурія та його учнів показали, що двостороння поразка лобових часток призводить до нездатності зберігати складні програми і цілі дій, гальмувати не відповідають програмам імпульси, стійко концентрувати увагу на завданні.Поведінка таких хворих починає регулюватися не внутрішніми цілями, а будь-якими випадковими зовнішніми імпульсами, втрачається критика до своїх дій і здатність усвідомлювати помилки і виправляти їх. Тобто лобові частки відіграють важливу роль у програмуванні, регуляціїі саморегуляції поведінки людини. Основна функція психіки - управління поведінкою і емоційним станом людини. Керуюча функція психіки має природні підстави в організмі і психіці. Життєдіяльність кожного організму є, за висловом Бернштейна,НЕ урівноваження його з середовищем і з падаючим на нього потоком стимулів, а активне подолання середовища, певне моделлю потрібного майбутнього. У блок-схемі управління рухами, розробленої Бернштейном, виділено основні блоки прийому,переробки інформації, програмно-задає блок. Управління передбачає досягнення заданої програмою результату довільного руху. Це досягається усуненням неузгодженості між програмованим і реальним результатом. Ступінь неузгодженостівстановлюється блоком звірення інформації, що надходить від програмно-задає блоку, та інформації, що надходить по каналах зворотного зв'язку (ефектор - рецептор). У фізіологічній основі організації управління рухом лежить рефлекторне кільце, а не рефлекторнадуга. аспространеніе цієї схеми на більш складні акти цілеспрямованої поведінки привело до включення в управління другої сигнальної системи і сенсорного синтезу, який передбачає аналіз і інтеграцію інформації від усіх рецепторів до здійснення звірення.

Більш складна модель управління запропонована Анохіним в рамках концепції функціональної системи. У функціональній системі виконується кілька стадій інформаційних перетворень: аферентних синтез, прийняття рішення, реалізація рішення. В афферентном синтезіпредставлена інформація про потреби організму (домінуюча мотивація), зовнішньої ситуації (обстановочная афферентация), минулому досвіді (пам'ять) і пускова афферентация (як ступінь критичності ситуації). Пускова афферентація досягає центральних механізмівафферентного синтезу через аналізаторів і через ретикулярну формацію. Прийняття рішення здійснюється як вибір конкретного поведінкового акту. Далі формується акцептор дії, тобто передбачувана модель, образ результату дії. На підставіакцептора будується програма дії.

Програма дії виконує організуючі функції, акцептор - контрольні. Інформація про результати дії і параметрах дії шляхом зворотного афферентации надходить до акцептору дії, де цірезультати звіряються з очікуваними. При їх збігу дія закінчується, при розбіжності формується новий аферентних синтез і дія реалізується по-новому.

Звичайно, представлені моделі систем управління стосуються окремих рухових актів, реальна діяльність набагато складніше і опис її потребує більш цілісних підходів і рішень та аналізу основних принципів зв'язку і управління в ЦНС.

Зв'язок та управління в нервовій системі здійснюються на основі двох основних принципів: субординації ікоординації. Принципи субординаційних взаємодії реалізуються «вертикальної» системою регуляції. Ідея «багатоповерхової ієрархічної системи» була розвинена Бернштейном спочатку в теорії регуляції рухів, а потім у фізіології активності. Ця вертикальна, багатоповерхова ієрархічна система регулювання, в якій нижележащие рівні підпорядковуються вищерозміщених, є основний , визначальною цілісність організму і єдність процесів життєдіяльності та поведінки. Однак ця система регуляції,хоча і є основною, але вона не єдина. Пізніше Ешбі було висловлено припущення про те, що існує додатковий регуляторний механізм - спільна робота великих півкуль головного мозку та їх взаємодія. Ця ідея отримала своєподальший розвиток у концепції білатерального регулювання Ананьєва. Спеціальна розробка проблеми великих півкуль стала можливою завдяки методам умовних рефлексів (Павлов) і штучної ізоляції півкуль шляхом розсічення мозолистого тіла (Сперрі). У вивченні проблеми парності півкуль поступово виокремити 3 аспекти:

...