Визначення психології як науки

Ігровий

Рівень спілкування, що грунтується на імпровізаційних формах, які можуть бути несерйозними, жартівливими, навіть гротесковими. Так, декілька приятелів, жваво розмовляючи і обмінюючись жартами, не помічають, як шикується достатньо довгий логічний ланцюжок. Кокетування жінок - також один з яскравих прикладів спілкування на рівні взаємної гри.

Цей рівень спілкування безпосередньо пов'язаний з відчуттям гумору, він дуже важливий для будь-яких неформальних стосунків. Наприклад, сімейні стосунки навряд чи будуть достатньо гармонійними і такими, що постійно оновлюються без взаємної гри і гумору.

Буває, що люди з певним типом характеру і темпераменту застосовують ігровий рівень в розмовах, що вимагають зовсім іншого рівня спілкування. Зовсім не означає, що ці люди не здібні до серйозних дій, просто це наслідок певного складу психіки. Такі люди належать до психотипу гипертімов (життєрадісні, енергійні люди). Доречно зауважити, якщо нас надмірно дратують подібні оптимісти, може це нам варто задуматися, чи не дуже ми серйозно відносимося до життя?

Духовний

Назва показує, що даний рівень спілкування характеризується найбільшим ступенем розкриття своєї особи і занурення в особу співбесідника. Цей рівень вимагає часом чималих внутрішніх зусиль, на які далеко не всі здатні. Духовний рівень спілкування використовується деякими особливо близькими родичами, друзями. Сповідь священикові, щира розповідь про себе неодмінно зажадає особливо глибокого духовного рівня спілкування.

Особливою межею духовного рівня спілкування є неспішний темп мови, причиною якого є особливе довірче відношення до співбесідника, до спілкування з ним.

Ситуація: Вона показує Йому зошит своїх шкільних віршів, а Він, замість того щоб виявити зацікавленість, відпускає репліку: «Я-то думав, що ти про щось серйозне». Ця модель поведінки в корені невірна. Вона пропонує Йому спілкування на духовному рівні, Він же сприймає це на рівні примітивно-діловому. «Гм, а у тебе виходили непогані сонети» - повинен сказати він, навіть якщо це буде не зовсім правдою.

Рівень масок

Кожен може налічити у себе багато масок. Співбесідник мимоволі надягає маску привітності, серйозності, ввічливості, оскільки іноді просто психологічно неможливо вкладати в спілкування всі свої розумові ресурси, чарівливість. Також слід врахувати контакти не тільки вербальні - нітрохи не рідше ми стикаємося з кимось просто поглядом, мовчки тиснемо комусь руку, на це теж йде енергія, і ми захищаємося за допомогою масок (детальніше uasol розповідав про це в матеріалі «Невербальні засоби спілкування»).

Відмітьте, що коли ви говорите не зовсім щирий комплімент, ви одягаєте маску, щоб не отримати травму від власної нещирості. Таке поняття як брехню безпосередньо пов'язано з системою масок. У рівень масок входить також і поняття «Формального рівня», «Рівня підтримки контакту», «Рівня стандартної бесіди» (по Бюдженталю). Формальний рівень характеризується підтримкою про себе певного враження і збереженням певної дистанції. Рівень підтримки контакту - спілкування людей в більш невимушеній манері, спілкування на рівні фактів і думок. Рівнем стандартної бесіди є повсякденний діалог між близькими і знайомими людьми.

Якщо необхідно - користуйтеся масками, іноді ваш дійсний настрій не варто показувати співбесідникам, оскільки будь-який відступ від норми може бути неправильно сприйняте. Ваш поганий настрій при спілкуванні з клієнтом, або ваш надмірно піднесений настрій на поминаннях будуть не зовсім доречні.

Варто відзначити, що постійне спілкування в масці часто дуже заважає проявам власного «Я». Припустимо, якщо доречно бути ввічливим і стриманим на вулиці, то в спілкуванні з коханою, друзями це буде навіть небезпечно.

У філософіях буддиста і даоської добре розроблена техніка «надягання масок», і таким чином маска є шляхом до самоудосконалення - придушення недоліків свого «Я» за допомогою маски. Наприклад, якщо ви хочете позбавитися від соромливості, ви надягаєте на себе маску сміливого, рішучого, навіть декілька зухвалої людини.

Спілкування в критичній ситуації

Існує також особливий рівень - спілкування в критичній ситуації. Подібні ситуації сприяють зняттю масок, пліднішому суб'єктивному контакту, сумісному ухваленню рішень.

Чим швидше за чоловік визначає, на якому рівні потрібно спілкуватися із співбесідником, тим успішніше буде контакт. Визначити те, на якому рівні відбудеться бесіда часом неможливо, проте одяг і манери людини - перше, що слід враховувати. При знайомстві краще всього починати бесіду в масці стриманої ввічливості, в міру відкритим і доброзичливим, але не в якому випадку ні з панібратства, ні з похмурої замкнутості. Дуже важливий момент рукостискання. Воно не має бути ні млявим, ні таким, щоб у співбесідника тріщали кістки - не варто ставити мету заздалегідь подавити партнера по спілкуванню. Жінкам руку краще не жати, хоча це робиться досить часто, краще обмежитися легким уклоном голови.

Звичайно, спілкування є надзвичайно складним дослідницьким завданням. Проте не варто дивитися на проблему спілкування із сторінок наукових публікацій про психологію, можливо, слід подумати про те, що спілкуватися - це ще і просто приємно!

44. Види спілкування

Існують різноманітні класифікації видів спілкування.

1. Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і просторі. Опосередковане спілкування відбувається між людьми, що розділені простором або часом і користуються такими засобами, як телефон, факс, комп'ютер, листування, символи, аудіо- або відеозаписи, книги, ЗМІ, передають (або залишають речі).

2. Реальне і уявне спілкування. Реальне спілкування відбувається між реальними партнерами. Уявне - спілкування з літературними (театральними, кіно-) героями, з фетишами, фотографіями людей (відсутніх або померлих). Інколи люди заміщають реальне партнерське спілкування "розмовами" з тваринами, рослинами, іграшками, міфічними та релігійними персонажами.

3. Залежно від кількості партнерів можна виділити типи спілкування:

людина - людина - міжособистісне;

особистість - група;

внутрішньогрупове (між членами групи);

міжгрупове.

4. Офіційне і неофіційне спілкування. Офіційне (формальне) спілкування регламентується певними офіційними соціальними, посадовими стосунками, кодексами. Неофіційні (побутові, сімейні, товариські) стосунки не мають таких чітких приписів і здійснюються на більш 0вільних засадах.

5. Вербальне і невербальне спілкування. Вербальне - спілкування за допомогою мови і мовлення. Одна з найважливіших проблем цього типу спілкування - розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від розуміння понять, від обізнаності досвіду, спрямованості, ціннісних орієнтацій партнерів.

За допомогою слів люди програмують свою поведінку і поведінку інших. Варто пам'ятати, що слова-"агресори" (претензія, дурниця і т.п.) практично завжди сприймаються негативно і викликають зворотню агресію партнера.

Вербальне спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, усним і письмовим. У безпосередньому усному вербальному спілкуванні важливу роль відіграє інтонація, за допомогою якої партнери виділяють ключові слова, підкреслюють сенс фрази. Люди довіряють більш інтонації, ніж об'єктивному мовному виразу. Інтонація також використовується для вираження емоцій.

Усне вербальне спілкування може опосередковуватися телефоном. При телефонних розмовах партнери позбавлені можливості спостерігати за мімікою, пантомімікою, зовнішнім виглядом партнера, обстановкою.

Письмове вербальне спілкування (листи, книги, плакати, газети, тексти на екрані комп'ютера) залишає в розпорядженні партнерів лише слова і граматичні правила і форми.

Невербальне спілкування полягає в передачі і одержуванні інформації за допомогою міміки, пантоміміки, різного роду сигналів і символів.

Велике значення в невербальному спілкуванні має мова погляду (тривалість погляду, тип погляду, розмір зрачка, якість, зміст погляду). Погляд передає не лише емоції, а також і змістовну інформацію.

У невербальній комунікації люди послуговуються жестами. Жестикулюють намірено і спонтанно. Кількість, активність жестів і їх значення залежать від національних, групових, сімейних традицій, темпераменту і характеру людини. Детальний опис мови жестів можна знайти в роботах Арджайла, А.Піза, Горелова і Єнгаличева та ін.

У спілкуванні інформацію несе навіть простір: відстань між партнерами, місце в кімнаті, в будинку, яке займає (чи прагне зайняти) та чи інша людина. Закономірності "суб'єктивного простору особистості" слід враховувати і в розташуванні меблів в організації, і в розміщенні учасників наради, бесіди, гостей за столом на офіційному обіді тощо.

У невербальному спілкуванні важливим засобом передачі інформації є символи і сигнали. Так, вдало вибрана емблема НДО слугує її популярності. Для демонстрації і легкого впізнавання певних ролей використовують форму. Сигнальне значеня має одяг. Ним люди демонструють не лише свій смак і достаток, але і ставлення до інших людей, належність до певних соціальних груп. Одягом люди також виявляють своє ставлення до різних подій: один одяг вдягають на свято, інший -- на роботу, на офіційні і неофіційні зустрічі тощо. В одному одязі йдуть до шлюбу, іншим показують жалобу. Інколи одяг стає засобом привернути до себе увагу, або навпаки, дає змогу "злитися" з групою, замаскуватися.

45. Сторони спілкування

Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Виходячи з вищезазначеного та функцій спілкування, Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування:

¦ комунікативну (обмін інформацією);

¦ інтерактивну (взаємодія партнерів);

¦ перцептивну (розуміння людини людиною; взаємо сприйняття партнерів).

Комунікативна сторона спілкування тісно повґязана з обміном інформації, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування -- це не тільки прийом та передача інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним субґєктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки обґєкта інформації (іншого субґєкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграє значущість інформації, прагнення сприймати її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами. Такий вплив випускається з уваги при інформаційному підході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови партнери можуть досягти взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані "комунікативні барґєри".

Вони виникають унаслідок дії психологічних факторів -- різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

Таким чином, комунікативний барґєр -- це психологічні перешкоди на шляху сприйняття адекватної інформації між партнерами по спілкуванню.

Як вважають Ю.С. Крижановська і В.П. Третьяков, у процесі ділового спілкування можливе виникнення трьох комунікативних барґєрів та їх різні модифікації: "авторитет", "уникнення" і "нерозуміння". Перші забезпечують захист від джерела інформації, останній -- від самої інформації.

Барґєр "авторитет". Розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє лиш першим. Тобто довіра чи недовіра ніби персоніфікуються і залежать не від обґєктивності інформації, а від того, хто говорить. Наприклад, люди похилого віку мало прислуховуються до порад молодих.

Довіра залежить від соціального стану, належності до реальної "авторитетної" групи; від привабливості, зовнішнього вигляду; доброзичливого ставлення до адресата впливу; компетентності, щирості.

Барґєр "уникнення". Людина уникає джерела впливу, ухиляється від контактів зі співрозмовником, прикладає всі зусилля, щоб не сприймати повідомлення. Щоб нейтралізувати цей барґєр, необхідно: звернути увагу і утримати її. На увагу найбільше впливають такі фактори: актуальність і важливість інформації, ЇЇ новизна, нестандартність подання, несподіваність, інтенсивність передачі інформації, звучність голосу та його модуляція.

Барґєр "нерозуміння". Іноді джерело інформації заслуговує на довіру, але інформація "не доходить" (ми не чуємо, не бачимо, не розуміємо її). Виділяють такі барґєри нерозуміння:

фонетичний (виникає, коли говорять іноземною мовою; використовують багато іноземних слів чи спеціальну термінологію; говорять швидко, незрозуміло, з акцентом);

семантичний (той, хто говорить, і той, хто слухає, укладають різний зміст у слова, різне їх розуміння; використання жаргонних слів тощо);

стилістичний (стиль викладу, відповідність форми і змісту основним правилам структурування інформації: правилу рамки і правилу ланцюжка).

Суть правила рамки полягає в тому, що початок і кінець інформаційного ряду запамґятовується краще, ніж середина. Рамка в спілкуванні становить початок і кінець розмови. При цьому в первинному спілкуванні найбільш важливою частиною розмови є початок, а при неодноразовому діловому спілкуванні -- кінець розмови. Правило ланцюжка грунтується на тому, що вся інформація має бути якимось чином вибудувана, упорядкована, систематизована, зґєднана в ланцюжок;

логічний (виникає, коли немає послідовності та системи викладу інформації: відсутня внутрішня структура промови; не дотримуються основні логічні правила, недостовірна чи недостатня аргументація).

Інтерактивна сторона спілкування характеризується тим, що співрозмовники реалізують взаємодію, тобто планують спільну діяльність, обмінюються діями, виробляють форми і норми спільних дій, спрямовані на взаємну зміну їх поведінки, діяльності, відносин, установок з метою забезпечення результативності спілкування і вироблення єдиної стратегії.

Взаємодія є необхідним і обовґязковим елементом спільної діяльності; її основу становлять різноманітні міжособистісні контакти і дії. Для взаємодії характерна причинна залежність дій партнерів, коли поведінка кожного є одночасно і стимулом, і реакцією на поведінку інших.

Структурними складовими процесу взаємодії в спілкуванні є субґєкти взаємодії, взаємний звґязок (на основі формальних і неформальних відносин), взаємний вплив, взаємні зміни субґєктів взаємодії (зміна точок зору, поглядів, ставлення тощо)

46. Механізм сприйняття людини людиною: індетифікація, рефлексія, стереотипізація

Ідентифікамція -- ототожнення індивіда іншим об'єктом.

У соціальній психології -- процес ототожнення індивіда з тим або іншим об'єктом, людиною або групою, що відбувається на основі засвоєння властивих ним властивостей, стандартів, цінностей, соціальних установок і ролей.

За Фрейдом -- форма психологічного захисту у вигляді переносу образу іншої людини на себе. Механізм психологічного захисту, що полягає в ототожненні індивідом себе з іншою людиною або групою людей. Ідентифікація допомагає людині опановувати різні види діяльності, засвоювати норми поведінки та соціальні цінності.

Ідентифікація є одним з механізмів психологічного захисту, що по більшій мірі відноситься до несвідомої активності.Ідентифікація це своєрідний перенос образу іншої людини на себе, ототожнення індивідом себе з іншою людиною або групою людей. Будучи погано усвідомленим, цей захисний механізм дуже вибагливий в залежності від характеру проблемної ситуації і від особистісних особливостей людини. Крім того, механізми захисту здатні сприяти як адаптації, так і дезадаптації індивіда. В останньому випадку мова йде про фіксацію одного і того ж захисного механізму, незалежно від складної зовнішньої ситуації.

Рефлексивна свідомість проявляється в осмисленні і переживанні людиною як окремої дії, вчинку, так і смислу буття. Виникнення у людини здатності до рефлексії свідчить про високий рівень її самосвідомості, готовність не тільки до пізнання самого себе, корекції своєї поведінки, способу життя. Рефлексія виявляється тоді, коли особистість подумки виділяє себе із сфери буття, життєвої ситуації і оцінює в співвідношенні з моральними еталонами - чи так «Я» живу?

В результаті вона може змінюватися, переоцінюючи минуле задля майбутнього, вступати в діалог з собою, уявним співбесідником. В психології підкреслюється ідея діалогічної природи, процесу аналізу особистістю себе. Кожен може захищати, або засуджувати себе в полеміці, дискусії з собою або уявним співрозмовником, що сприяє зіставленню різних точок зору, пошуку істини.

Людина переконує себе, коли має місце протиріччя дій, суджень, коли треба подолати сумніви, прийняти рішення, реалізувати його. Самопереконання може виявлятися в формах самовиправдання та самонавіюванню.

В процесі розвитку людини рефлексивна свідомість виступає на різних рівнях і в різних формах. Як властивість індивіда, рефлексивність є здатністю відображати не лише свій образ «Я», а й усвідомлювати сутність своєї взаємодії з іншими людьми. В сфері саме міжособистісних взаємин рефлексія виступає важливим компонентом моральності поведінки індивіда. За думкою В.А. Роменця (1995), це явище післядії, в ньому прояснюється сутність діяння.

Рефлексія розуму, сумління часто відстає від актів вибору. Акт, дія вибору обумовлюється рішенням волі, післядія -рефлексією, самооцінкою правильності вибору рішення. По суті, самооцінка в цьому випадку виступає як рефлексивне ставлення людини до себе, коли її «Я» одночасно є і субґєктом і обґєктом самоаналізу.

В рефлексії виявляється боротьба мотивів, моральність особистості. Чим глибша у людини рефлексія, тим важче для неї розвґязання конфліктів. В цьому плані розкривається і поняття карми - психологія самопокарання - що знайшло своє відображення в драматичних творах мистецтва: доля царя Едіпа у Софокла, Раскольнікова у Ф. Достоєвського, Антея у Л. Українки тощо.

Здатність до рефлексії обґєднує функції поведінки та управління людини своїми вчинками.

Стеріотипізація- це класифікація форм поведінки та інтерпретації їх причин через співвіднесенням із зразками, що що відповідають соціальним стереотипам.

47. Методи вивчення спілкування

Методи наукових досліджень про - це прийоми і кошти, за допомогою яких учені отримують вичерпні відомості про, використовувані дані для побудови наукових теорій і формування практичних рекомендацій.

Методи вивчення міжособистісного спілкування можна розділити чотирма групи.



Особистісно-коммуникативні властивості	Міжособистісні відносини	Соціальна мотивація у сфері спілкування	Самовідношення, саме - оцінка, самоповага
CPI	POI-CAT	СМО	LSI (ИЖиС)
FPI	OMO	БН	СОТКУ
СУМО	AMORE	МАФ	СО-14, СО-25
ПАЛ	КОСКОМ	МЛП	ЛК
СИГ	"Значимі особи"
	"Прив'язаності"
	"ЛЕБІДЬ"

Укладання

Навколишня нас життя складне і різноманітна, як й сама людина. Феномен людського спілкування значимим нам. Останніми роками інтерес до теорії та практиці людського спілкування невпинно зростає. Котрий джерело по психології не зможе дати готових рецептів, як треба діяти у тому чи ситуації. Разом про те вивчення реальної багатогранності всіх видів, типів людського спілкування, особливостей тих чи інших ситуацій відпрацьовує оптимальні психотехнології комунікаційного процесу, дозволяє коригувати міжособистісні стосунки. Знайомства з новими досягненнями у сфері людського спілкування дозволяє керівникам досягти високого фаховий рівень під управлінням людьми і групами.

48. Поняття про групи та їх різновиди

Група - це сукупність людей, які виділяються із соціуму завдяки наявності певних ознак (спільна професія, уподобання, погляди).

Людина живе, розвивається і діє в групі.

У колективі і під його впливом відбувається становлення особистості - формується її спрямованість, суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей.

Проте не кожну спільність людей, до якої належить особистість, можна назвати колективом. Потрібно розрізняти поняття "група" і "колектив".

Групою можна назвати будь-яке об'єднання людей, незалежно від того, який характер зв'язків існує між її членами.

Групи бувають великі та малі, реальні, умовні, офіційні, неофіційні та референтні. Великі та малі групи можуть бути реальними або умовними.

Реальні групи - це об'єднання людей на грунті реальних відносин -- ділових або особистих. Так, реальною групою є учнівський клас, сім'я, товариство друзів тощо.

Умовна група об'єднує людей за якоюсь умовною ознакою - віком, статтю, національністю та ін. Члени умовної групи не мають між собою реальних відносин та зв'язків і навіть можуть не знати один одного.

Офіційна (формальна) група виникає як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів. Формальними є студентська група, сім'я, військовий підрозділ, виробнича бригада. Ділові відносини між її членами визначаються посадовими обов'язками кожного і регулюються певним розпорядником.

Неофіційна група - це спільність людей, що виникла стихійно на підставі спільності інтересів її членів, симпатій, єдності поглядів і переконань або з інших мотивів. Так, неофіційними групами є групи осіб, що товаришують, шанувальники туризму, риболови тощо.

Референтна (еталонна) група - це реально існуюча або уявна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості, під її впливом вона формує свої життєві ідеали, вивіряє власні дії та вчинки.

Людина може бути членом групи, яка водночас є для неї референтною. За цих умов гармонізуються відносини з групою, створюються психологічно комфортні умови для успішного розвитку особистості в певному напрямі.

Референтна група іноді існує для особистості поза реальною, якщо вона зорієнтована на ідеали, цінності, погляди іншої групи. Тоді еталоном для неї є інший взірець. Такий стан може істотно позначитися на внутрішньоколективних відносинах, ускладнювати взаємини між членами групи. Якщо в людини кілька референтних груп, це зумовлює виникнення внутрішнього конфлікту.

Об'єднання людей у реальні групи може ґрунтуватися на спільності їхньої діяльності, зумовленої єдністю потреб, інтересів, прагненням досягти значущих результатів.

50. Поняття про колектив у психології

Колектив - це група однодумців, які за допомогою спільної праці вирішують суспільно значущі завдання.

Вищою формою організації групи є колектив.

Колектив - це група людей, залучених до спільної діяльності і об'єднаних єдиною метою, яка підпорядковується суспільній меті.

Істотна ознака колективу - суспільна важливість мети та завдань, на реалізацію яких спрямовані зусилля його членів. Це дає підстави розглядати колектив як найважливішу клітинку суспільного організму.

Виконання спільної соціально вартісної та особистісно важливої діяльності сприяє становленню та розвитку колективістських взаємин, формуванню колективізму як особливої якості особистості, що виявляє її солідарність з метою та програмами діяльності колективу, готовність активно обстоювати їх.

Типи поведінки людини в колективі. Узгоджені дії колективу, спрямовані на досягнення мети, на підтримку спільних зусиль, кваліфікуються як колективістські дії. Поведінка особистості може бути конформною. Конформність у поведінці виявляється в тому, що людина пасивно пристосовується до оточення, не виробляє власної активної позиції, а намагається поводитися, орієнтуючись на оцінку сторонніх, пристосовуючись до їхніх вимог.

Конформізм - це така поведінка людини, для якої характерною є зовнішня відповідність колективній меті, навіть якщо людина внутрішньо не погоджується з нею. Взаємовідносини окремих членів у групах і колективах складні й різноманітні. Вони можуть мати діловий характер, коли їх об'єднує співробітництво, спільна участь у реалізації важливих виробничих справ, праці.

Відносини можуть бути особистісними, коли вони ґрунтуються на взаємній симпатії або антипатії між людьми, доброзичливості або ворожості. Кожна особистість у системі особистісних відносин має свій статус, який визначається властивостями її характеру, популярністю, впливовістю. Головний метод дослідження взаємовідносин у колективі - спостереження. Воно дає змогу всебічно з'ясувати змістовність життя в групі, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними для вивчення колективів є також різні форми анкетування, опитування, інтерв'ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, бачення її членами різних аспектів життя певної спільності.

51. Міжособові стосунки в групах і колективах

Особливості міжособистісних стосунків у групах зумовлені характером спільної діяльності індивідів. Одним із найважливіших показників сформованості міжособистісних стосунків, а відповідно і результатом формування групи, є рівень групового розвитку. Саме на цих положеннях ґрунтується теорія діяльнісного опосередкування міжособистісних стосунків, більш поширена серед вітчизняних учених. На противагу їм зарубіжні, передусім американські, психологи вважають, що показниками сформованості групи є тривалість її існування, кількість комунікацій між її членами, наявність відносин влади і підпорядкування. Об'єктом соціально-психологічних досліджень вони взяли малу групу -- об'єднання людей, які перебувають у безпосередньому контакті. Вважаючи її спільнотою, що виникла на основі емоційних зв'язків, учені досліджували її згуртованість, стійкість проти сил, що руйнують внутрігрупові стосунки, залежність чи незалежність особистості від групи. Однак одержані висновки були зроблені без врахування багатьох важливих факторів, а тому мали спрощений характер.

Ще в середині XX ст. американські вчені встановили, що в умовах групового тиску майже третина індивідів змінює свою думку і приймає нав'язану більшістю -- виявляє конформізм. Отже, стверджували вони, в умовах групового тиску індивід може бути лише конформістом (не висловлювати і не відстоювати свою думку) або нонконформістом (відстоювати свою точку зору, не погоджуючись із групою). Така методологічна помилка зумовлена тим, що дослідження проводилося на дифузних групах, що об'єднували випадкових людей, які між собою не мали ніяких стосунків.

Вітчизняні психологи довели, що в реальних колективах діють зовсім інші закономірності, відмінні від тих, які американські дослідники оголосили універсальними.

Найхарактернішою особливістю колективу, яка не могла бути виявлена при дослідженні дифузних груп, є колективістське самовизначення. Воно виявляється в тому, що член колективу не бездумно терпить тиск групи, а вибірково ставиться до будь-яких впливів, приймаючи одні й відхиляючи інші, залежно від принципів і цілей спільної діяльності, учасником якої він є. Здійснюючи самовизначення, він реалізує своє право жити в колективі, маючи власні погляди, оцінки і переконання. На відміну від дифузної групи в колективі переважає колективістичне самовизначення як реакція особистості на груповий тиск. У групах, об'єднаних спільною діяльністю, міжособистісні стосунки завжди опосередковуються її змістом, цілями і цінностями.

З урахуванням цього А. Петровський розробив стратометричну концепцію колективу, згідно з якою міжособистісні стосунки в колективі утворюють багаторівневу структуру, в основі якої -- спільна діяльність, а компонентами є різні страти (шари). Центральною ланкою групової структури є зміст самої групової діяльності. Першу страту утворює ставлення кожного члена групи до цілей, завдань і принципів групової діяльності. Друга страта містить характеристики міжособистісних стосунків, опосередковані змістом спільної діяльності та прийнятими в групі принципами і ціннісними орієнтаціями. До неї відноситься колективістичне самовизначення та інші феномени міжособистісних стосунків. Третя, поверхова, страта охоплює соціально-психологічні явища, властиві психології групи: конформність, згуртованість, сумісність тощо. У колективі вони відступають на задній план, стають компонентом загальної структури міжособистісних стосунків, створеної сукупністю всіх страт.

У конкретно-психологічному плані міжособистісні стосунки -- це сукупність об'єктивних зв'язків і взаємодій між особами, які належать до певної групи. Вони завжди мають емоційне забарвлення. їх сталість і неповторність забезпечує особиста привабливість людей, що ґрунтується на почутті симпатії. Міжособистісна привабливість чи непривабливість може набувати сталого характеру і переходити у взаємну прихильність чи неприхильність.

Міжособистісні стосунки набувають ділового чи особистісного характеру. На основі цього їх поділяють на типи: знайомство, приятелювання, товаришування, дружба, любов, подружжя, родина, деструктивні стосунки.

Важливу роль для розрізнення міжособистісних стосунків відіграє вибірковість щодо партнерів, яка визначається за кількістю ознак, що мають значення для встановлення стосунків. Найменшу вибірковість мають знайомства, найбільшу -- дружба і кохання. Як зазначають українські психологи, у середньому індивід знайомий зі 150--500, приятелює із 70---150, дружить із 2--3 особами.



52. Психологічна сумісність і конфлікт у міжособових стосунках

Міжособистісні стосунки складаються в реальних умовах життя і діяльності людей, в процесі їх взаємодії. На тому, як розвиваються відносини, істотно позначаються різні об'єктивні чинники, що визначають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування.

Так, комфортні виробничі умови, забезпеченість необхідними засобами праці, чітка організація роботи неодмінно створюють сприятливі для взаємодії людей умови. Разом з тим важливий вплив на ефективність такої взаємодії справляє психологічний чинник - їх ставлення один до одного, психологічна та практична готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей та ін Повніше суб'єктивний характер міжособистісних відносин проявляється в сумісності людей.

Сумісність - це оптимальне поєднання якостей людей у процесі взаємодії, сприяє успішному виконанню спільної діяльності.

У психології виділяють такі чотири різновиди сумісності: фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну та психологічну.

Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей двох або декількох людей, разом виконують певну спільну діяльність. Наприклад, максимальна продуктивність фізичної праці можлива лише за умов, коли ті, хто разом її виконує, не поступаються один одному в силі та витривалості. Досить поширеними є критерії відбору за показниками фізичної сумісності у спорті при комплектуванні команд (групування за ваговими категоріями у важкій атлетиці.

Засадовими по психофізіологічної сумісності особливості аналізаторних систем, а також властивостей нервової системи. Цей різновид сумісності передбачає успішність взаємодії людей в тих видах діяльності, де чутливість у межах тієї чи іншої аналізаторноі системи є вирішальним. Так, робота на конвеєрі потребує певного темпу виконання виробничих операцій від кожного працівника.

У разі невідповідності психофізіологічних характеристик когось із працівників процес порушується, а може і взагалі припинитися. Для двох контролерів спільна робота, пов'язана з дозволом насиченості кольорів, буде неможливою, якщо у них гострота чутливості до кольорів буде різною. Ще більшого значення в рамках цього різновиду сумісності набуває темперамент. Доведено, що найбільш успішно взаємодіяти можуть два неоднакові темпераменти (холерик і флегматик, сангвінік і меланхолік), гірше - люди з однаковими темпераментами (два холерики, два меланхоліки. Разом з тим, як зазначалося, в роботі, що вимагає рухливої нервової системи від усіх її учасників, протилежні темпераменти непридатні.

Соціально-психологічна сумісність передбачає взаємини людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному виконанню соціальних ролей. У цьому випадку необов'язково має бути схожість характерів, здібностей, але обов'язковою - їх гармонія. Життєвий досвід показує, що контакти встановлюються швидше й виявляються міцнішими у людей з рисами характеру, що доповнюють один одного: одна людина - запальна та імпульсивна, інша - спокійна, розсудлива, хто є теоретиком, а деякі - практиком т.д.

Однак це не означає, що спільними виявляються тільки люди з протилежними рисами. Сумісність можлива і в разі збігу рис характеру чи інших особистісних якостей, проте ймовірність руйнування спільноти за цих обставин вища.

Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних і моральних установок, цінностей, відносин. Все це більше духовно зближує людей. Психологічна сумісність, яка на них базується, - це вищий інтегративний рівень сумісності людей, яка характеризує глибокий, змістовий бік взаємодії та визначає її ефективність.

Відсутність сумісності у групі людей, включених у виконання суспільно чи особистісно значущої діяльності, за певних умов може призвести до конфлікту.

Конфлікт - це протиріччя, що виникає між людьми у зв'язку з вирішенням тих чи інших питань соціальної або особистого життя.

Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоційними переживаннями його учасників ТОВ Яркартон виробляє виробництво гофрокартону - Крім того виробництво гофроупаковки. . Конфлікт може виявитися на рівні свідомості окремо взятої людини - це внутрішньоособистісний конфлікт, а також у міжособистісній взаємодії та на рівні міжособистісних групових відносин.

Внутрішньоособистісний конфлікт виникає тоді, коли спостерігається зіткнення рівних по силі і значущості, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї і тієї ж людини (наприклад, необхідність дотримати дане слово та неможливість зробити це через зваби, утриматися від будь особистість не в стані.

Міжособистісний конфлікт викликається ситуацією, в якій члени групи прагнуть до несумісних цілей або керуються несумісними цінностями чи нормами, намагаючись реалізувати їх у спільній діяльності.

Конфлікт може виникнути при розподілі функціональних обов'язків між членами групи або при обговоренні шляхів досягнення спільної мети діяльності.

Міжгруповий конфлікт спостерігається там, де гострі суперечності виявляються у стосунках між окремими соціальними групами, які мають на меті власні інтереси, причому своїми практичними діями перешкоджають один одному. До такого конфлікту можуть призвести шпигунство, суперництво у боротьбі за зони впливу і т.д Не проходьте повз - ремонт електрики тойота рав 4 - завжди готові допомогти!.

Протиріччя в міжособистісних стосунках не завжди спричинюються до конфлікту: чимало з них розв'язуються шляхом домовленості, досягнення консенсусу. У групах і колективах, які вже сформувалися і члени яких мають достатній досвід спільного співжиття, суперечності виникають не так часто, як у знову. Це пов'язано з тим, що завдяки взаємопізнання та взаємної адаптації досягається такий рівень сумісності членів, коли небезпека розв'язання конфлікту зводиться до мінімуму. У групах і колективах, що перебувають у стадії становлення і розвитку, суперечності часто завершуються конфліктами. Причинами цього можуть бути псіхофізологічна і соціально-психологічна несумісності, важкий характер окремих членів, завищена самооцінка і т.п. В особистих взаємовідносинах, заснованих на дружніх стосунках і спільності життєвих інтересів, несумісність рідко буває причиною конфліктів. Коли ж з якихось причин тенденції несумісності починають виявлятися у стосунках, взаємовідносини людей припиняються.

Дослідження сумісності при комплектуванні груп для виконання складної діяльності, пов'язаної з ризиком, має важливе значення для забезпечення її надійності та ефективності. Така робота виконується при підборі екіпажів для космічних польотів, груп альпіністів для сходження, виробничих груп, коли характер роботи потребує від її виконавців високого рівня узгодженості в діях і належних моральновольовіх якостей.

53. Поняття про здібності

Поняття про здібності. Структура і види здібностей

Відомо, що за всіх рівних умов (рівня знань, навичок, витрат часу) різні люди досягають неоднакових результатів. Якість і засоби виконання будь-якої діяльності, її успішність і рівень досягнень залежать від здібностей особистості. Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме - набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці.

Здібності- це не те що зводиться до знань умінь і навиків, але пояснює їх швидкість набування закріплення і ефективності використання на практиці.



54. Структура здібностей

Кожна здібність (наприклад, до малювання, музики, техніки, науки тощо) -- це синтетична властивість людини, яка охоплює цілу низку загальних і часткових властивостей у певному їх поєднанні. Структура синтетичної сукупності психічних якостей, що поста- ють як здібності, визначається конкретною діяльністю і різниться за видами діяльності. Стверджувати, що якась одна якість може постати як “еквівалент” здібностей, неправомірно. Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику здібностей, можна виокремити в них більш загальні (що відповідають не одно- му, а багатьом видам діяльності) та спеціальні (що відповідають більш вузьким вимогам певної діяльності) якості, які не слід протиставляти. До загальних властивостей особистості, які за умов діяльності пос- тають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, що ха- рактеризують належність людини до одного з трьох типів людей, виз- начених І. Павловим як “художній”, “розумовий” та “середній”. Ця типологія пов'язана з відносним переважанням першої чи другої сиг- нальної системи. Відносне переважання першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує “художній” тип, другої -- “розумовий”. Рівновага обох систем дає “середній” тип.

Для “художнього” типу властиві яскравість образів, жива вразливість, емоційність. Таким людям легше опанувати діяльність художника, скульптора, музиканта, актора тощо.

Для “розумового” типу характерне вміння оперувати абстрактним матеріалом, поняттями, математичними залежностями.

Проте слід зазначити, що навіть наявність розподілу на “художній” та “розумовий” типи не означає слабкості інтелектуальної діяльності у “художнього” типу або, навпаки, слабкості конкретних вражень у “розумового”. Ідеться про відносне переважання.

Як відомо, у людини друга сигнальна система є провідною, тобто абсолютно переважає над першою.

До часткових властивостей людини, які, постаючи у певному поєднанні, входять до структури здібностей, належать:

* уважність, тобто здатність тривало і стійко зосереджуватися на завданні, об'єкті діяльності (що складніше завдання, то більшої зосередженості воно потребує);

* чутливість до зовнішніх вражень, спостережливість.

Так, у здібності до малювання важливу роль відіграє чутливість до кольорів, світлових відношень, відтінків, здатність охоплювати й передавати пропорції.

У структурі музичних здібностей необхідним компонентом є музичний слух, передусім його чутливість до звуковисотних відношень.

Психолог Б. Теплов, який спеціально досліджував музичні здібності, встановив, що важливими складовими музичних здібностей є такі:

* чутливість до ритму;

* мелодійний слух (що виявляється в особливому сприйманні мелодії); * чутливість до точності інтонацій;

* гармонійний слух (що виявляється у сприйманні акордів).

Кожна здібність охоплює певні якості пам'яті людини: швидкість, міру, повноту запам'ятовування та відтворення.

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити, розкривати не дані безпосередньо зв'язки та відношення. Важливе значення тут мають такі якості мислення, як широта, глибина, якість, послідовність, самостійність, критичність, гнучкість.

Наприклад, В. Крутецький, досліджуючи здібності школярів до математики, виявив важливу роль таких компонентів:

* швидко й широко узагальнювати математичний матеріал (узагальнення без спеціального тренування);

* швидко згортати, скорочувати процес міркування при розв'язу- ванні математичних завдань;

* швидко переключатися з прямого на зворотний хід думки у про- цесі вивчення математичного матеріалу. Якості мислення та пов'язаної з ним мови посідають важливе місце у структурі здібностей. Здібності охоплюють не тільки пізнавальні, а й емоційні власти- вості. Музичні здібності грунтуються на емоційній реакції, музично- му враженні (Б. Теплов); у здібностях до наукової діяльності важливу роль відіграють також емоції. І. Павлов говорив: “Будьте пристрасні у вашій роботі, у ваших шуканнях”. Існує тісний взаємозв'язок здібностей і вольових якостей -- ініціа- тивності, рішучості, наполегливості, вміння володіти собою, перебо- рювати труднощі. П. Чайковський писав: “Весь секрет у тому, що я працюю щоденно й акуратно. Стосовно цього я маю залізну волю над собою, і коли немає особливої наснаги до занять, то завжди вмію змусити себе перебороти несхильність і захопитися”. Отже, здібності не можна розглядати просто як властивість. Це своєрідне й відносно стійке поєднання психічних властивостей люди- ни, що зумовлює можливість успішного виконання нею певної діяль- ності. Недостатнє розвинення окремих властивостей може компенсу- ватися. Наприклад, люди, які не мають слуху чи зору, компенсують їх підвищеною дотиковою, нюховою, вібраційною чутливістю.

55. Види здібностей

Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Розрізняють загальні й спеціальні здібності.

Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань та виконанні різних видів діяльності.

Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їх виконання, використовуючи наявні в досвіді людини засоби, розкривати звґязки тих речей, яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети.

До спеціальних здібностей належить зарахувати й здібності до практичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші.

Під спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній тощо).

Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто здібностях до якоїсь певної, конкретної діяльності.

Спеціальні здібності визначено тими обґєктивними вимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва тощо. Кожна спеціальна здібність є синтезом певних властивостей особистості, що формують її готовність до активної та продуктивної діяльності. Здібності не тільки виявляються, а й формуються в діяльності.

56. Умови розвитку здібностей

Дуже гостро стоїть проблема виявлення механізмів формування і розвитку здібностей. Тонкі механізми цього ще не відомі, але деякі дані є. Насамперед це - дані про сенситивні періоди формування функцій. Стосовно спеціальних здібностей можна припустити, що їхні функціональні структури теж мають свої сенситивні періоди.

Ще одне питання, безпосередньо пов'язане із розвитком здібностей, - особливості мотивації. Обдаровані діти виявляють сильну тягу до занять тієї діяльності, до якої вони спроможні, і можуть день у день годинами займатися нею, не стомлюючись і як би зовсім не напружуючись. Для них це - одночасно праця і гра. Навколо цих занять концентруються усі їхні інтереси. Важко визначити, як тут пов'язані високі досягнення й емоційна захопленість, що тут причина і наслідок. Певне, обидва чинники взаємозалежні і взаємо підсилюються.

Несприятливі умови для розвитку здібностей можуть бути різноманітні: буденне середовище викликає недостачу зовнішніх вражень; несприятливі загальні умови виховання - витрати дитиною енергії на неконструктивні переживання; неправильне поводження з мотивацією, начебто зайвого примусу, - погасити спонтанну активність дитини, "засушити" здібність.

57. Поняття обдарованості

Обдарованість - це системне, що розвивається протягом життя якість психіки, яка визначає можливість досягнення людиною більш високих (незвичайних, неабияких) результатів в одному або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.

Обдарованість - це якісне своєрідне поєднання здібностей, що забезпечують успішне виконання діяльності. Спільна дія здібностей, що представляють певну структуру, дозволяє компенсувати недостатність окремих здібностей за рахунок переважного розвитку інших.

- Загальні здібності або спільні моменти здібностей, обумовлюють широту можливостей людини, рівень і своєрідність його діяльності;

- Сукупність задатків, природних даних, характеристика ступеня вираженості і своєрідності природних передумов здібностей;

- Талановитість, наявність внутрішніх умов для видатних досягнень у діяльності.

Обдарована дитина - Це дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) в тому чи іншому виді діяльності.

На сьогоднішній день більшість психологів визнає, що рівень, якісне своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігрової, навчальної, трудової). У той же час не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального обдарування.

Більшість психологів розглядає креативність (творчий потенціал) людини як один з найважливіших і певною мірою незалежний фактор обдарованості.Американський психолог П. Торренс визначив креативність як процес, який породжується сильною потребою людини в знятті напруги, що виникає в ситуації невизначеності та дефіциту інформації. Цей процес включає пошук і визначення проблеми, висунення і перевірку гіпотез про шляхи її вирішення, пошук і обгрунтування рішень. Головну роль при цьому відіграє дивергентное (що йде в різних напрямках) мислення, здатне приводити до несподіваних висновків, на відміну від конвергентного, послідовного мислення, причому креативність обов'язково передбачає інтелектуальний розвиток людини вище середнього рівня, оскільки лише такий рівень може забезпечити основу для творчої продуктивності. Крім того, в численних дослідженнях була продемонстрована важлива роль мотиваційно-особистісних особливостей та умов соціального оточення обдарованих дітей у реалізації їх потенціалу. Згідно з концепцією Дж. Рензулли,розвиток обдарованості засноване на взаємозв'язку трьох конструктів: інтелекту вище середнього рівня, креативності та прихильності до задачі.

Одним з найбільш дискусійних питань, що стосуються проблеми обдарованих дітей, є питання про частоту прояви дитячої обдарованості. Існують дві крайні точки зору: "всі діти є обдарованими" - "обдаровані діти зустрічаються вкрай рідко". Зазначена альтернатива знімається в рамках наступної позиції: потенційна обдарованість по відношенню до різних видів діяльності притаманна багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демонструє незначна частина дітей.

Той чи інший дитина може проявити особливу успішність у досить широкому спектрі діяльностей. Більш того, навіть в одному і тому ж виді діяльності різні діти можуть виявити своєрідність свого обдарування стосовно до різних її аспектів. Існує безліч видів і форм обдарованості, оскільки психічні можливості дитини надзвичайно пластичні на різних етапах його вікового розвитку.

Обдарованість дитини часто проявляється в успішності діяльності, що має стихійний, самодіяльний характер. Наприклад, дитина, захоплений технікою, будинки будує свої моделі, але до шкільної або соціально організованою позашкільної діяльності (в гуртку, секції, студії) його заняття не має ніякого відношення. Інша дитина захоплено пише вірші чи оповідання, але не хоче демонструвати їх педагогу. Судити про обдарованість дитини слід не тільки за його шкільної діяльності, а й за його позашкільною справах, а також з ініційованих ним самим форм діяльності.

У якості однієї з причин відсутності проявів того чи іншого виду обдарованості може бути недолік (в силу умов життя) відповідних знань, умінь і навичок. Варто такій дитині їх засвоїти, як його обдарованість стає явною і очевидною для педагога.

У деяких випадках причиною замаскованості проявів обдарованості є ті чи інші труднощі розвитку дитини. Наприклад, заїкання, підвищена тривожність,конфліктний характер спілкування і т.п. можуть призвести до зниження показників успішності дитини (незважаючи на потенційно високий рівень його здібностей)



58. Індивідуальні відмінності у здібностях людей

Спостереження за діяльністю людей доводять, що в їхніх здібностях є певні відмінності.

Здібності - це загальнолюдські властивості, їх мають усі люди. Людина може те, чого не зможе найбільш організована тварина. Разом з тим здібності виявляють і індивідуальну своєрідність кожної людини.

Індивідуальні відмінності здібностей людини характеризуються специфікою і мірою її здатності. Вони виявляються в тій діяльності, до якої особливо схильна людина, і свідчать, якою мірою ця діяльність виявляє ЇЇ здібності. Так, одна людина здібна до музики, друга - до технічної діяльності, третя - до наукової роботи, четверта - до малювання і таке ін.

Здібності людини мають різний рівень вияву - низький, середній, високий.

Чим зумовлюються такі відмінності? Вони не є природженими, хоча ми іноді чуємо, наприклад, що "ця дитина здібна" або "нездібна" від природи.

Як і всі інші індивідуально-психологічні особливості, здібності не даються людині відразу, не є природною властивістю.

Здібності кожної людини, її індивідуальні особливості є результатом її розвитку. Обстоювати такий погляд необхідно, оскільки існували різні тлумачення впливу спадковості на формування людських здібностей.

Так, ще Платон стверджував, що здібності є природженими, і всі знання, які застосовує людина, -- це її спогади про перебування в ідеальному світі "абсолютних знань". Декарт дотримувався переконання про природжене походження здібностей (його вчення про здібності відоме як вчення про природжені ідеї).

На думку Галля, рівень розвитку психічних якостей пов'язаний із розміром окремих частин мозку, і якщо кістки черепа повністю відповідають вигинам та западинам у мозку, то за формою черепа людини можна визначити її здібності. Галль склав навіть так звану френологічну карту (від грецьк. phrenos (розум), де поверхня черепа розбивається на 27 частин, кожна з яких відповідає за розвиток певних психічних здібностей.

...