Визначення психології як науки

? парність півкуль і рецепторів як спеціальний механізм сприйняття простору і просторової орієнтації;

? інтегративна роль півкуль в накопиченні та організації індивідуального досвіду;

? регулювання інформаційних та енергетичних потоків содружественной діяльністю півкуль.

Дослідження спеціальних інтегративних функцій ізольованих півкуль показало, що ліва півкуля пов'язано з промовою, логічним мисленням і вербальної пам'яттю, однак здатності інтонаційного, емоційного аналізу відтінків мови, природних звуків у нього не виражені. Права півкуля пов'язано з образним сприйняттям і образними мисленням і пам'яттю, в той же час його мовні можливості різко обмежені (є впізнавання, але утруднене називання предметів), добре виражені здібності інтонаційного аналізу емоційних відтінків мови і природних шумів. Права і ліва півкулі знаходяться в постійній взаємодії і тому сприйняття, мова і мислення є результатом їх спільної діяльності.

Ідеї білатерального регулювання Ананьєва виходять із припущення про те, що великі півкулі не тільки споживають енергію, а й відтворюють її, у всякому разі, частина її, необхідну для аналітико-синтетичної діяльності мозку (це знаходить своє підтвердження, наприклад, у феномені активного відпочинку Сеченов ). Білатерально регулювання представляє таку взаємодію півкуль, при якому відбувається обмін енергією та інформацією між півкулями таким чином, що в кожен момент часу кожна з півкуль у відповідності з характером діяльності виконує по відношенню до іншого то переважно енергетичну, то інформаційну функцію. Зовнішнім проявом взаємодії півкуль є симетрії та асиметрії в діяльності парних органів. Як показав ряд досліджень, ступінь асиметрії збільшується в ситуаціях напруженої діяльності, що демонструє активізацію білатерального контуру регулювання.

Таким чином, нормальне функціонування психіки забезпечується інтегральної діяльністю всієї нервової системи та організму в цілому, тобто, можна сказати, нервово-соматичної інтеграцією.

14. Основні закономірності вищої нервової діяльності

Кажучи про закони вищої нервової діяльності, перш за все необхідно засвоїти два з них: збудження і гальмування.

Збудження - це процес активації всієї нервової системи або певної ділянки, тобто перехід від стану спокою до стану активної діяльності. Процес збудження виникає лише при певній інтенсивності зовнішнього стимулу, що перевищує поріг відчуттів, властивий даному органу.

Гальмування - протилежний процес - особливий нервовий процес, який виявляється в придушенні збудження певної ділянки мозку. Безумовне гальмування включає: 1)Индукционное (зовнішнє) гальмування - екстрене припинення умовно-рефлекторної діяльності при дії сторонніх стимулів; біологічне значення його - забезпечення орієнтовної реакції на несподівано виниклий подразник. 2)Запредельное (охоронне) гальмування, яке виникає при дії стимулів, збуджуючих відповідні кіркові структури вище за властиву ним межу працездатності, і забезпечує тим самим реальну можливість її збереження або відновлення. 3)Внутреннее гальмування - це прояв внутрішніх закономірностей роботи кори. Наприклад, згасання умовних рефлексів. Так, спостерігається поступовий розпад навику, якщо його не підкріплювати вправою. До цього виду гальмування відноситься і гальмування, лежаче в основі витримки, уміння стримувати безпосередні спонуки, бажання.

Процеси збудження і гальмування утворюють основу вищої нервової діяльності. Їх динаміка накладає друк на всі акти поведінки, аж до найскладніших, а їх індивідуальні особливості визначають тип вищої нервової діяльності (темперамент). Ці два процеси постійно змінюють один одного.

Проте в мозку може виникнути домінанта - (від латів. dominans - пануючий), тимчасово пануюча рефлекторна система, що обумовлює роботу нервових центрів в даний момент і що тим самим додає поведінці певну спрямованість.

Вчення про домінанту було створене А.А. Ухтомським. Як пануюче осередок збудження, домінанта підсумовує і накопичує імпульси, поточні в центральну нервову систему, одночасно пригнічуючи активність інших центрів. Цим пояснюється системний характер і цілеспрямованість поведінки організму і основа уваги.

Принцип домінанти пояснюють закони вищої нервової діяльності.

1. Закон сили. Його можна визначити як наявність певної межі збудження, після якої нервова клітина перестає працювати, щоб не бути зруйнованою. Якщо вона продовжить працювати, то вона просто загине. Іноді потрібно всьому мозку відключитися, тоді виникає позамежне гальмування. Сильні емоційні спалахи у деяких людей доходять до так званого «емоційного шоку», тобто раптовій скутості.

2. Закон індукції (дослівно - наведення). По цьому закону взаємодіють між собою процеси збудження і гальмування. Якщо одна ділянка мозку знаходиться в стані сильного збудження, то поряд ділянки мозку, що знаходяться, починають загальмовуватися. а) Позитивна індукція: збудження розходиться віялом по мозку від ділянки збудження і область збудження розширюється. б) Негативна індукція: лежить в основі умовного рефлексу, вона ж - причина відвернення або пониженні уваги до об'єкту під впливом якої-небудь нової, сильної зовнішньої дії.

3. Закон концентрації. Здійснюється при роботі ділянки мозку з середньою силою збудження і дії подразника середньої сили. В цьому випадку ми маємо поступове посилення діяльності чітко обмеженої ділянки мозку.

4. Закон суммации. Правила суммации:

а) Два або декілька подразників дають при суммации| точну суму, точний ефект, якщо вони середньої сили.

б) Слабкий і сильний подразник в сумі дають єдиний ефект до певної межі, після|якої за законом сили ми можемо отримати парадоксальну ситуацію.

в) Декілька сильних подразників в сумі дають завжди менший ефект, чим кожен окремо.

16. етапи розвитку нервової системи

Основними складовими елементами стали нервові клітини - нейрони. У функцію нейрона входить передавати збудження від рецептора до НС, від НС до ефектора та між відділами самої центральної нервової системи. Нервова система пройшла чотири етапи еволюційного розвитку:

1) сітчаста;

2) ганглієва;

3) трубчаста;

4) центральна нервова система: головний мозок, спинний мозок.

Сітчаста нервова система існує у вигляді сітки нервових клітин, розкиданих по всьому організму і переплетених між собою.

Ганглієва нервова система - тип нервової системи, яка включає в себе не тільки нервову "сітку", а й вузли нервових клітин, які на ній знаходяться і з нею переплетені. Вищим етапом вузлової нервової системи є ланцюгова, коли в організмі виникають об'єднані в ланцюги вузли, або ганглії, серед яких головний зосереджує збудження, переробляє і регулює рухи окремих частин організму.

Трубчаста нервова система являє собою трубку з нервових клітин, яка потовщується у головному кінці (найпростіший головний мозок) у вигляді трьох мозкових пузирів.

Центральна нервова система (мозок) - вершина еволюційного розвитку НС. Поділяється на два основні відділи: 1) спинний мозок; 2) головний мозок.

Більш конкретні характеристики функції, закони та структури і одиниці нервової системи розглядаються такими галузями наукового пізнання, як фізіологія нервової системи та психофізіологія.

З точки зору загальної психології особливу увагу слід звернути на відділ центральної нервової системи - мозок.



15. Розвиток психіки тварин як передісторія становлення психіки людини

Розуміння психіки людини, її пізнавальних процесів великою мірою визначається тим, наскільки ми знаємо передісторію її виникнення і розвитку. Передісторія ця непроста і часом досить суперечлива. Однак без ознайомлення з нею ми не зможемо достатньо осмислити природу людської психіки як результат еволюції людини. Більше завдяки лише тим елементам психіки, які виникли у процесі руху різних форм матерії, можлива і складна психічна діяльність сучасної особистості.

З матеріалістичної точки зору феномен психіки обумовлений еволюцією живої природи, і його існування повинне розглядатися як якість високоорганізованої матерії. Необхідно підкреслити, що існує велика кількість цих форм живої матерії, але всі вони розрізняються за рівнем розвитку психічних якостей. Цей рівень напрямку залежить від величини розвитку способів відображення психічно об'єктивних образів, які знаходяться у зовнішньому середовищі.

Елементарна здатність вибірково реагувати на дію зовнішнього середовища (подразливість) спостерігається у найпростіших форм живої матерії: одноклітинних, амеби тощо. Зовні вона виглядає як вимушена активність живого організму (тропізм), яка спрямована лише на біологічно значущі для організму фактори дії зовнішнього середовища (подразника). Причому ця активність за своїм характером реактивна: це означає, що живий організм проявляє її тільки після прямої дії подразника. Чим вищим є рівень розвитку організму, тим у складнішій формі проявляється його активність у випадку зміни зовнішнього середовища.

Подальший розвиток живої матерії був причинно обумовлений (детермінований) зміною комплексу факторів зовнішнього середовища на складніший рівень, що призвело до виникнення складнішої форми реагування надію подразника - чутливості. Чутливість характеризується тим, що дає живій матерії реагувати і на біологічно нейтральні подразнення, причому ще до безпосереднього контакту з ним. Чутливість притаманна таким видам тварин, як черви, молюски, кишковопорожнинні.

Розглядаючи розвиток живої матерії, можна зазначити, що її біологічний розвиток прямо пропорційно взаємопов'язаний з розвитком психіки. Це означає, що чим більше ускладнюється біологічна структура організму, тим вищий рівень психіки йому притаманний. Розрізняють такі основні стадії розвитку психіки тварин: елементарна сенсорна психіка, перцептивна психіка, інтелект.

16. Поняття про психіку, її функції

Психіка (від дав.-гр. шхчЮ, «дихання, душа» та лат. префікс -ic) -- система явищ суб'єктивного внутрішнього світу людини та тварин; букв., те що притаманне психеї, душевне, психічне. Штучне поняття застосоване в матеріалістичних вченнях на противагуідеалістичному - душа; вживане лише в пострадянському просторі. Питання природи психіки є складовою основного питання філософії.

З точки зору матеріалізму, психіка - суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з ?зовнішнім середовищем. Функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність. Ленінська теоріявідображення стала підґрунтям радянської психологічної науки. Однак, рівень сучасних знань дозволяє стверджувати лише про 1) локалізацію психічних явищ в головному мозку і 2) складний взаємозв'язок тілесного та психічного.

Ідеалістичні теорії стверджують існування психічного як самостійної сутності, що розгортається за власними законами та визначає розвиток свого матерільного носія -- тілесного організму. Однак, ця точка зору, як на сьогоднішній рівень знань, є недоказовою.

Сучасна наука, обмежуючись дослідженням фактів, воліє не сперечатись щодо подібних проблем, що визначені як метафізичні, ненаукові.

Функції психіки

Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції(?). Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності. Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети. Мотиваційна функція психіки пов'язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні. Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною

17. Етапи розвитку психіки

Характеристика стадій. Леонтьєв виділяє в еволюційному розвитку психіки три стадії:

1. Стадія елементарної сенсорної психіки - (здійснюється відображення окремих властивостей предметів, тобто наявна відчуття), - здатність відображати окремі властивості предмета. Основна форма поведінки - Таксис, рефлекси і інстинкти. Інстинкти - вроджена програма поведінки або видовий досвід тварини.

Виникнення чутливих живих організмів пов'язано з ускладненням їх життєдіяльності. Це ускладнення полягає в тому, що виділяються процеси зовнішньої діяльності, що опосередковують відносини організмів до тих властивостей середовища, від яких залежить збереження і розвиток їх життя. Виділення цих процесів обумовлено появою дратівливості до впливів, які виконують сигнальну функцію. Так виникає здатність відображення організмами впливів навколишньої дійсності в їх об'єктивних зв'язках і відносинах - психічне відображення.

Розвиток цих форм психічного відображення здійснюється разом з ускладненням будови організмів і в залежності від розвитку тієї діяльності, разом з якою вони виникають. Що ж являє собою та діяльність тварин, з якою пов'язана найпростіша форма їхньої психіки? Її головна особливість полягає в тому, що вона збуджується тим чи іншим впливає на тварину властивістю, на яке вона разом з тим спрямована, але яке не збігається з тими властивостями, від яких безпосередньо залежить життя цієї тварини. Вона визначається, отже, не самими по собі даними впливають властивостями середовища, але цими властивостями в їх відношенні з іншими властивостями. Діяльність тварин на самій ранній, перший, стадії розвитку психіки характеризується тим, що вона відповідає тому чи іншому окремому що впливає властивості (або сукупності окремих властивостей) в силу істотного зв'язку даного властивості з тими впливами, від яких залежить здійснення основних біологічних функцій тварин. Відповідно відображення дійсності, пов'язане з такою будовою діяльності, має форму чутливості до окремих впливає властивостями (або сукупності властивостей), форму елементарного відчуття. Цю стадію у розвитку психіки ми будемо називати стадією елементарної сенсорної психіки. Стадія елементарної сенсорної психіки охоплює довгий ряд тварин. Можливо, що елементарною чутливістю мають деякі вищі інфузорії. 2.Стадія перцептивної психіки (виникає відображення цілісний предметів, тобто виникає сприйняття); основна форма відображення - предметне сприйняття, тобто тварини здатні відображати предмети у вигляді цілісних психічних образів. Основна форма поведінки - навички. Навички - придбана програма поведінки або особистий досвід тварини.

Ця стадія характеризується здатністю відображення зовнішньої об'єктивної дійсності вже не в формі окремих елементарних відчуттів, що викликаються окремими властивостями або їх сукупністю, але у формі відображення речей. Перехід до цієї стадії розвитку психіки пов'язаний із зміною будови діяльності тварин, яке підготовляється ще на попередній стадії. Ця зміна в будові діяльності полягає в тому, що вже намітилося раніше зміст її, об'єктивно відноситься не до самого предмета, на який спрямована діяльність тварини, але до тих умов, в яких цей предмет об'єктивно дано в середовищі, тепер виділяється.

3. Стадія інтелекту (виникає відображення відносин між предметами):

А) сенсомоторний інтелект;

Б) свідомість.

Основна форма відображення - відображення міжпредметних зв'язків. Основна форма поведінки - інтелектуальна. Основні риси інтелектуального поведінки:

1. здатність вирішувати 2-фазні завдання, в яких існує особлива орієнтовано-дослідна підготовча фаза і фаза виконання (відсутній біологічний сенс);

2.Способность вирішувати одну й ту ж задачу різними способами;

3. Перенесення одного разу знайденого принципу вирішення завдання у нові умови;

4. Використання примітивних знарядь;

5. Наявність інсайту.

Психіка більшості ссавців тварин залишається на стадії перцептивної психіки, однак найбільш високоорганізовані з них піднімаються ще на один щабель розвитку. Цю нову, вищу, ступінь зазвичай називають стадією інтелекту (або "ручного мислення"). Звичайно, інтелект тварин - це зовсім не те ж саме, що розум людини; між ними існує, як ми побачимо, величезне якісне розходження.

Стадія інтелекту характеризується досить складною діяльністю і настільки ж складними формами відображення дійсності. Таким чином, при переході до третьої, вищої, стадії розвитку тварин спостерігається нове ускладнення в будові діяльності. Перш злита в єдиний процес діяльність диференціюється тепер на дві фази: фазу підготування і фазу здійснення. Наявність фази підготування і становить характерну рису інтелектуальної поведінки. Інтелект виникає, отже, вперше там, де виникає процес підготування можливості здійснити ту чи іншу операцію або навичку.

Виникнення і розвиток інтелекту тварин має своєї анатомо-фізіологічної основою подальший розвиток кори головного мозку та її функцій. Більш детальну періодизацію філогенезу психіки представив Леонтьєв, а пізніше її уточнив К. Е. Фабрі і потім вводить розділення кожної стадії принаймні на два рівні: вищий і нижчий, допускаючи можливість існування також і проміжних рівнів.

Три стадії:

1. стадія елементарної сенсорної психіки - стадія включає два рівні: нижчий (розвинена подразливість - здатність змінювати фізіологічний стан при зовнішньому впливі, інфузорії-туфельки) і вищий (наявність відчуттів, елементарні умовні рефлекси, черв'яки, равлики).

2. стадія перцептивної психіки - стадія перцептивної психіки включає в себе три рівні: нижчий (відображення зовнішньої реальності у формі цілісного образу предмета, риби), вищий (елементарна форма мислення, птиці) і найвищий (Леонтьєв відносив до третьої стадії - інтелектуальної, поява оріетіровочно-дослідної фази в поведінці, здатність вирішувати практичні завдання, мавпи, собаки, дельфіни).

3. стадія свідомої психіки - стадія свідомої психіки (у примітивного людини-пітекантропа і сучасної людини.).



18. Особливості психічного відображення

Для ефективного захисту від маніпулятивного психологічного впливу варто знати особливості механізмів психічного відображення людини (відчуття, сприймання, мислення, пам'ять).

Відчуття. З ним пов'язані такі ефекти:

- ефект стартової уваги. У комунікативному акті людина уважно слухає інших 10-15 секунд, а відтак починає міркувати, що б їй сказати, додати до предмета розмови;

- ефект "засліплення кумиром". Спілкуючись із відомою людиною (кумиром), співрозмовник здебільшого чує лише те, що очікував почути, а тому іншу, "нехарактерну" для свого ідола, інформацію пропускає повз вуха або сприймає неправильно;

- ефект різкої зміни ролей. Миттєвий перехід від дружелюбності до невмотивованої ворожості може спричиняти розгубленість, заціпеніння, страх і навіть емоційний шок;

- ефект критичної точки. Дослідження показали, що приблизно о 19 годині нервово-психічний стан людини стає нестійким, що може виявитися в надмірній запальності та дратівливості;

- ефект потискання руки. Більшість людей позитивно сприймає тверде, впевнене рукостискання, що супроводжується поглядом в очі;

- ефект імені. Для людини важливо чути власне ім'я. Тому якщо вона зрозуміла, що ЇЇ ім'я забули, для неї це сигнал (натяк), що вона байдужа співбесіднику;

- ефект гри на амплітуді емоцій. Практика спілкування показує, що людей, охоплених раптовим гнівом, легше розсмішити, ніж якщо вони перебувають у звичайному настрої. У такий спосіб легко нейтралізувати конфлікт і захиститися від маніпулятивної агресії;

- ефект лівого вуха. Коли маніпулятор намагається вплинути на почуття людини, то говорить їй переважно в ліве вухо, на логіку - в праве;

- ефект віддзеркалення емоцій. Віддзеркалення емоцій партнера по спілкуванню створює сприятливі умови для взаєморозуміння й гарантує успіх у комунікативному акті;

- ефект контакту очей. Постійний контакт очима зі співрозмовником дає змогу не лише підтримувати, а й активно стимулювати діалог;

- ефект жіночого слуху. Жінки добре розрізняють звуки високої частоти і чують значно краще за чоловіків. Це зумовлено материнським інстинктом, який запрограмований на дитячий крик та на будь-який звук, що асоціюється з появою (очікуванням) зовнішньої загрози. Жіночий мозок має здатність розрізняти звуки, диференціювати їх за категоріями й адекватно реагувати на кожен із них. Саме тому жінка, на відміну від чоловіка, розмовляє, не звертаючи уваги на будь-який шум, оскільки він їй не заважає. Вона володіє високою чутливістю при розпізнаванні змін у тональності й гучності голосу, що дає їй змогу миттєво помічати зміну емоцій у співрозмовників. Гострий слух, на думку фахівців, лежить в основі феномену "жіноча інтуїція". Саме завдяки йому жінка може вгадати (прочитати між рядками) приховане значення вимовленої фрази.

Сприймання. Йому притаманні такі ефекти:

- ефект ланцюга. Фахівці стверджують, що сприймання відбувається послідовно й має поелементний характер. Свідоме сприйняття характеризується зміщенням уваги на інші об'єкти. Послідовність, у якій один елемент змінює інший, відносно вільна, але не довільна. Вона залежить принаймні від трьох факторів; попереднього досвіду людини, емоційної реакції на присутність певних елементів у промові (тексті, зображенні) та запропонованих для сприймання композиційних особливостей;

- ефект ідентичності. Людина, як правило, позитивно ставиться до тих співбесідників, які поділяють її погляди та однаково з нею оцінюють і сприймають інших людей;

- ефект резонатора. Емоційні люди очікують від співрозмовника не стільки поради, як співчуття, чуттєвого резонансу. Саме тому в спілкуванні з ними для взаєморозуміння інколи достатньо лише дотику руки;

- ефект хибного консенсусу. Значна частина людей переконана, що їх оточення думає та відчуває так само, як і вони, й має такі самі погляди;

- ефект схвалення. Звичайне кивання головою сприймається співрозмовником як схвалення, а нейтральні слова ("звичайно", "зрозуміло" тощо) дедалі більше стимулюють його активність;

- ефект "помилки відповідності". Оснований на схильності пояснювати дії чи поведінку інших людей, зважаючи тільки на притаманні їм риси характеру, цілком ігноруючи обставини, ситуативні чинники;

- ефект "синдрому влади", або відторгнення. Просування щаблями влади дедалі більше звужує коло дружніх контактів і притуплює гостроту сприймання співрозмовника;

- ефект "надмірної балакучості"(зради) лівої руки. Дослідження показують, що жести лівою рукою можуть видавати нещирість співрозмовника. Це зумовлено тим, що права рука більшості людей розивнутіша, тому краще управляється та контролюється свідомістю. Натомість ліва - менш розвинена й до того ж керована правою півкулею мозку, виконує команди підсвідомості, у такий спосіб видаючи потаємні задуми людини. Жестикулювання лівою рукою є певним сигналом спроби увести в оману або неконтрольованого свідомістю демонстрування недружньої позиції;

- ефект власної персони. Як правило, більшість людей незалежно від теми бесіди схильні говорити про себе відкрито (приховано) з будь-яким співрозмовником: одні для підтвердження свого статусу, інші - для апробації "чи можна (варто) рухатися далі", треті - для з'ясування "чого я вартий";

-o ефект кількості слів. Зміст фраз, які містять понад 13 слів (за іншими даними - 7), свідомість здебільшого не сприймає;

- ефект швидкості мовлення. Адекватне сприйняття мовлення можливе лише за швидкості не більше 2,5 слів на секунду;

- ефект фонової емоції. Будь-яке емоційне збудження (крім співпереживання) зазвичай істотно ускладнює комунікативний акт;

- ефект імітації. Пересічний співрозмовник чує й розуміє значно менше, ніж він хоче й намагається показати;

- ефект неправильного (неадекватного) використання мови. Неправильне використання мови істотно знижує рівень сприймання, негативно впливає на комунікативний акт (пишномовні фрази викликають сміх, банальні - дратують, неправильна лексика, наголоси тощо - утруднюють сприйняття, відволікають від суті, налаштовують на іронічне ставлення до джерела інформації);

- ефект "мозаїки". Одні й ті само слова змінюють смисл залежно від їхнього місця в реченні

Мислення. Його специфіка зумовлює такі ефекти:

- ефект перевантаження інформацією. Великий обсяг інформації, як правило, не стільки допомагає краще зорієнтуватися в ситуації, скільки дезорієнтує, збиває з пантелику й перешкоджає адекватному аналізу та прийняттю правильного рішення;

- ефект безпаузного мовлення. Людина перестає усвідомлюватися фразу, вимовлену без паузи довше 5-6 секунд;

- ефект блокування мозку емоцією. При імпульсивному, емоційному реагуванні зазвичай людина сприймає не більше третини інформації, яку хоче донести партнер по комунікації. Цей ефект зумовлений тим, що стрес, збудження максимально стимулюють мобілізацію резервів організму для відповіді на зовнішній виклик (викидання в кров адреналіну, активізація дихання й пульсу тощо). Побічним ефектом цієї мобілізації є блокування "вже непотрібної⁴' роботи мозку, що може поглинати "зайву" енергію;

- ефект необ'єктивності. Люди переважно перебільшують інформаційну цінність подій та фактів, які підтверджують їхню позицію, думку, й ігнорують, недооцінюють інформацію, що їм суперечить;

- ефект терезів. Найчастіше при оцінюванні ситуації та прийнятті рішень людина дотримується принципу "хай друзям у всьому щастить, але не більше, ніж мені";

- ефект реакції на аргумент. Як правило, людина спершу реагує на суть аргументу, а не на його якість і достовірність. Характерно, що часто до перевірки істинності звинувачення, висловленого в аргументі (особливо якщо він належить авторитетній особі), не вдаються - події розгортаються далі, хоча бодай частково під впливом висловлювань і змінюють траєкторію;

- ефект прагматизму. Ставлення до співрозмовника часто залежить від того, чи може він розв'язати або допомогти розв'язати проблеми партнера по спілкуванню;

- ефект "незбігання шаблонів". Особи, які мають схильність до самоаналізу, погано розуміють тих, хто не замислюється над своїм внутрішнім світом;

- ефект переконання. Будь-яка переконуюча інформація спрацьовує, якщо її адресат особисто зацікавлений у цьому й жодний фактор не відвертає його увагу;

- ефект мутації. Вчені стверджують, що від 80 до 85 % чоловіків мають переважно чоловічий тип мислення, а у 15-20 % він певною мірою фемінізований, при цьому 10 % жінок притаманний чоловічий тип мислення;

- ефект мотиваційної схильності до неправди (спотворення інформації). Дослідження мотивів спотворення інформації показали, що:

а) приблизно 55 % людей вдаються до брехні, щоб "зберегти обличчя";

б) до 22 % говорять неправду для уникнення можливого конфлікту й збереження стабільних, налагоджених стосунків; в) близько 10 % осіб використовують неправду для управління соціальними процесами; г) 3 % удаються до брехні, щоб досягти влади;

- ефект "ранок мудріший за вечір". Під час сну активізуються глибинні процеси головного мозку. Нічний цикл сну має п'ять стадій, у процесі кожної з яких здійснюється структуризація думок і пам'яті людей. На різних стадіях роботи головного мозку відбувається процес аналізу накопичених фактів і досвіду, їхнього зіставлення. Як наслідок, на ранок людина прокидається з готовим свіжим рішенням;

- ефект пози. Практика свідчить, що мислення (інтелект) найкраще працює тоді, коли людина сидить, гірше - коли стоїть, слабо - коли лежить;

- ефект "конфлікту поколінь". Літні люди найкраще мислять уранці, молоді - увечері;

- ефект погоди. За холодної й сухої погоди мислення людини працює краще, натомість у разі жаркої або вологої - помітно притупляється інтелект, гальмуються процеси перероблення інформації та прийняття рішень.

Пам'ять. її природа зумовлює наявність таких ефектів:

- ефект фільтрування інформації. У процесі комунікативного акту людина, як правило, висловлює 80 % тієї інформації, яку хоче повідомити, а її співрозмовники сприймають лише 70 %, розуміють - 60 %, а запам'ятовують - від 10 до 25 %;

- ефект вибірковості пам'яті. Пам'ять людини здатна зберегти до 90 % інформації про те, що вона робить, 50 % - що бачить, і лише 10 % - що чує;

- ефект зниження точності пам'яті під впливом зростання обсягу знань. Дослідження показали, що п'ятирічні діти запам'ятовують у чотири рази більше деталей отриманої інформації, ніж дорослі;

- ефект обмеженості обсягу короткочасної пам'яті. Пересічна людина здатна через кілька десятків секунд точно відтворити в середньому від 5 до 9 одиниць інформації, з якою її ознайомлювали один раз;

- ефект актуальності інформації. Звичайна людина утримує в пам'яті не більше чверті того, що вона почула кілька днів тому;

- ефект "зустрічі за одягом". Інформації (звістці), отриманій першою, значно більше довіряють, ніж усім наступним. Якщо в пам'яті суб'єкта взагалі немає інформації про предмет розмови, то надалі сприйняття останнього значною мірою визначатиметься змістом першого враження (повідомлення) про нього;

- ефект останнього слова. Найкраще людина запам'ятовується останню частину інформації, дещо гірше - першу, середню - найчастіше забуває;

- ефект домінування "першого враження" над "останнім словом". Останнє слово може істотно знизити ефект попереднього повідомлення (першого враження) Якщо остаточне рішення приймається через деякий час, то перше враження знову може домінувати;

- ефект відгуку (асоціації). Можливість, активність сприйняття значною мірою залежить від того, чи знайде отримана інформація відгук (підґрунтя) в пам'яті людини, пробуджуючи спогади та асоціації;

- ефект "старого знайомого". Те, що є цілком новим для партнера по комунікативному акту й абсолютно не дотичне до його знань, досвіду та повсякденної практики, переважно не викликає в нього особливого інтересу, і навпаки, чим більше співбесідник знає про предмет розмови, тим більше його цікавлять деталі, подробиці та нюанси. Чим краще людина розуміє Й усвідомлює предмет бесіди, тим легше запам'ятовує інформацію, одержану в процесі комунікативного акту;

- ефект годинника. Найкраще пам'ять працює між 8-12 годинами та після 21 години, найгірше - по обіді;

- ефект перерваної дії. Дослідження і практика показують, що перервані з якихось причин дії люди запам'ятовують удвічі краще, ніж закінчені.

Отже, механізмам психічного відображення людини (відчуття, сприймання, мислення, пам'ять) властивий комплекс особливостей, які в практиці комунікативних контактів виявляються через широкий спектр своєрідних ефектів, що деталізують особливості динаміки відчуттів, пояснюють природу сприймання, розкривають специфіку механізму мислення, відображають особливості процесу функціонування пам'яті. Знання сутності та механізму цих ефектів поряд із розумінням стратегії, методів і прийомів маніпулювання є важливою умовою побудови (формування) надійного психологічного захисту від активного маніпулятивного впливу.

19. Розвиток психіки тварин

Стадії розвитку психіки тварин

Стадія психічного відображення	Характеристика стадії психічного відображення	Особливості поведінки на певній стадії психічного відображення
1. Елементарна сенсорна психіка	Здатність реагувати тільки на окремі властивості предметів зовнішнього світу	Реакція на біологічно нейтральні показники. Здатність уникати несприятливих умов середовища та пошук позитивних подразників
2 Перцептивна психіка (стадія предметного сприйняття)	Об'єднання окремих впливових властивостей у цілісний образ, відображення зовнішньої реальності у предметній формі	Різноманітні і складні рухові здібності. Активний пошук позитивних подразників; розвинута захисна поведінка
3. Стадія інтелекту	Відображення міжпредметних зв'язків	Поведінка пошуку. Здатність розв'язувати одну проблему різними шляхами. Здатність відновлювати раніше знайдений спосіб розв'язання у нових умовах. Великі можливості пристосування

20. Відмінності психіки людини від психіки тварин

Порівняння психіки тварин з людською дає змогу виділити такі основні відмінності між ними:

1. Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами, тобто мотивація завжди біологічна.

Тварини не роблять нічого такого, що не обслуговує їхніх біологічних потреб. Конкретне, практичне мислення тварин робить їх залежними від безпосередньої ситуації. Лише в процесі орієнтувального маніпулювання тварина здатна вирішити проблемні завдання. Людина ж завдяки абстрактному, логічному мисленню може передбачати події, чинити відповідно до пізнаної необхідності - свідомо.

Мислення тісно пов'язане з мовленням. Тварини лише подають сигнали своїм родичам з приводу власних емоційних станів, тоді як людина за допомогою мови інформує інших у часі та просторі, передаючи суспільний досвід. Завдяки мові кожна людина користується досвідом, який вироблено людством протягом тисячоліть і якого вона ніколи не сприймала безпосередньо.

2. Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не може створити знаряддя праці. Тварини не живуть у світі постійних речей, не виконують колективних знаряддєвих дій. Навіть спостерігаючи за діями іншої тварини, вони ніколи не будуть допомагати одна одній, діяти спільно.

Лише людина створює знаряддя за продуманим планом, використовує їх за призначенням і зберігає на майбутнє. Вона живе у світі постійних речей, користується знаряддями спільно з іншими людьми, переймає досвід користування знаряддями праці та передає його іншим.

Третя відмінність у психіці тварин і людини полягає в почуттях. Тварини також здатні переживати позитивні чи негативні емоції, але лише людина може співчувати в горі чи радості іншій людині, насолоджуватися картинами природи, переживати інтелектуальні почуття.

Умови розвитку психіки тварин і людини є четвертою відмінністю. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-історичними умовами.

І людині, і тварині властиві інстинктивні реакції на подразники, здатність набувати досвід у життєвих ситуаціях. Проте присвоювати суспільний досвід, який розвиває психіку, здатна лише людина.

З моменту народження дитина оволодіває способами використання знарядь та навичками спілкування. Це, своєю чергою, розвиває почуттєву сферу, довільність, логічне мислення, формує особистість індивіда. Мавпа в будь-яких умовах буде проявляти себе як мавпа, а людина лише тоді стане людиною, якщо її розвиток відбувається серед людей. Це підтверджують випадки виховання людських дітей серед тварин.

Людина - це продукт суспільних відносин.

Біологічною передумовою суспільних відносин була зграя, в якій кожна особина відчувала себе захищеною, отримувала допомогу від інших. Чинником, який зумовив перетворення зграї в суспільство, виступила трудова діяльність, тобто така діяльність, яка провадиться людьми при спільному виготовленні й використанні знарядь.

Зміна умов життя, погіршення клімату зумовили зменшення можливостей задоволення первинних потреб. Предки людини вимушені були або вимерти, або якісно змінити свою поведінку, пристосуватись до нових умов, щоб вижити.

Людина знайшла вихід через здійснення спільних передтрудових дій. Інстинктивне спілкування предків поступово змінювалося спілкуванням на основі "виробничої" діяльності. Спільна діяльність та взаємний обмін продуктами діяльності сприяли перетворенню зграї в суспільство.

Виникнення трудової діяльності впливало на розвиток суспільних відносин, які, своєю чергою, сприяли вдосконаленню трудової діяльності. З ускладненням трудових процесів пов'язаний розвиток вищої форми психіки людини - свідомості, для якої є характерне виділення об'єктивних стійких властивостей предметної діяльності та перетворення навколишнього середовища.

Поступово знаряддя праці, які виготовляють люди, ускладнюються і спеціалізуються, за ними закріплюються постійні операції. Саме через це виникають якісні відмінності середовища людини і тварини, яка не живе у світі постійних речей.

Створені людьми знаряддя - це матеріальні носії операцій, дій і діяльності попередніх поколінь. Через знаряддя одне покоління передає свій досвід іншому у вигляді операцій, дій, діяльності. З ускладненням знарядь їхнє виготовлення відбувається через розділення операцій багатьма членами суспільства одночасно. Діяльність поступово стає усвідомлюваною, осмисленою, оскільки кінцева її мета - задоволення потреби в їжі - стає дедалі більше віддаленою, і осягнути це може лише людина з розвиненим логічним мисленням.

Таким чином, змінюючи природу, людина змінює передовсім себе.

Під впливом праці закріплюється нова функція руки: вона розвивається одночасно і як хапальне знаряддя, і як орган пізнання об'єктивної дійсності, перетворюючись у спеціалізований орган активного обстеження (дотику), який дає знання про суттєві властивості предметів матеріального світу. Тобто рука є не лише органом праці, а й її продуктом.

Внаслідок спеціалізації руки як органа праці сформувалось її представництво в головному мозку, що спричинило збільшення маси та зміни структури мозку. Розвинулося прямоходіння. Ці зміни сприяли більш швидкому задоволенню потреб людини і народженню нових, матеріальних, власне людських потреб.

Таким чином, праця зумовила розвиток людського суспільства, формування людських потреб та розвиток людської свідомості, яка вже не тільки відображає, але й перетворює світ. Це своєю чергою, сформувало потребу в спілкуванні та мовленні. Мова і свідомість невіддільні. Мова розширює межі свідомості. Отже, мовленнєве спілкування, як і праця, є важливим чинником розвитку свідомості та самосвідомості людей.

21. Біологічні передумови виникнення людської свідомості

З розвитком науки, особливо історії та біології, поступово формувалися погляди про походження людини та її свідомості.

Головною передумовою виникнення людської свідомості було утруднення умов існування людиноподібних істот - антропоїдів. Під впливом умов життя їх центральна нервова система стала набагато складнішою за будовою та функціями. У зоні великих півкуль головного мозку поступово розвивалися тім'яні, скроневі та особливо лобові долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції.

Досить помітно розвинулися вони в людини під впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи лобові долі становлять 0,4 відсотка об'єму великих півкуль, в орангутанга та шимпанзе - 3, 4 відсотка, а в людини - 10 відсотків.

На біологічному етапі розвитку психіки виникли передумови для появи вищих, суто людських, форм психіки - свідомості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Протягом усього розвитку в різних видах діяльності в людини поступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямована пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різноманітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної психічної діяльності тварин.

Праця, суспільний спосіб життя -- це головні чинники історичного розвитку людської свідомості як вищої форми психіки, яка виявляє ставлення людини до свого середовища, здатність змінювати природу, пристосовувати її до своїх потреб.

Ці особливості в психіці тварин відсутні. Вони не виокремлюють себе з навколишнього середовища, пасивно пристосовуються до його змін.

Знання умов виникнення та розвитку свідомості в людини мас велике значення для її формування.

Історичний розвиток людської свідомості

Свідомість людини не відразу стала такою, якою вона є тепер, а здолала тривалий шлях свого суспільно-історичного розвитку.

Перші люди, що виділилися з тваринного світу, мало ще відрізнялися від своїх предків-тварин, їх свідомість була обмеженою. Вона являла собою усвідомлення людиною її найближчого природного середовища і свого обмеженого зв'язку з іншими людьми. Людина почувалася безпорадною перед природою.

Свідомість первісної людини мала ще значною мірою стадний характер.

Рівень свідомості зумовлював низький рівень розвитку виробничої діяльності людей і їх суспільних відносин. Яким був спосіб життя людини, такою була і її свідомість.

З розвитком способів добування людьми засобів до існування, способів виробництва матеріальних надбань розвивалась і їх свідомість. Прагнучи задовольнити свої потреби, що виникали внаслідок змін умов життя, люди винайшли вогонь, поступово перейшли від вживання кам'яних знарядь праці, якими вони користувалися сотні тисяч років, до бронзових і залізних знарядь.

Поруч із мисливством, рибальством, скотарством виникло хліборобство, а далі ремісництво; від ремісництва люди перейшли до машинного виробництва і т. д.

А зміна знарядь праці зумовила ускладнення людських взаємин, розвивалися самі люди, їх потреби, життєвий досвід, їх свідомість, здібності та інші психічні властивості. Розвиток психічних властивостей людей являв собою і результат, і потрібну передумову вдосконалення і розвитку їх практичної діяльності.

Історичний розвиток людської свідомості був і є можливим через те, що кожне попереднє покоління не тільки фізично породжує наступне покоління, а й передає йому свої виробничі і культурні надбання.

Кожне нове покоління починає свою життєдіяльність із засвоєння результатів діяльності попередніх поколінь, розвиває її далі і передає свої здобутки нащадкам. Для здійснення зв'язку людських поколінь неабияке значення має:

а) передавання самих знарядь праці, створеної людьми техніки і створених за її допомогою матеріальних цінностей;

б) передавання засобами мови людського досвіду (в процесі навчання і виховання), результатів пізнавальної діяльності, досягнень науки і т. п.

Завдяки цьому стає можливим історичний поступ людства і розвитку людської свідомості.

Протягом усієї історії людство своєю працею створювало нові умови свого існування. Водночас люди і самі змінювались. Обставини такою ж мірою творили людей, як люди створювали ці обставини. Чим більше люди пізнавали навколишній світ і вдосконалювали знаряддя своєї праці, тим більшу владу здобували над життєвими обставинами.

Історичний розвиток людської свідомості виявився насамперед у збагаченні її змісту, який відображає об'єктивну дійсність, в розширенні світогляду людей. Разом із збагаченням змісту свідомості поступово розвинулись і її форми, набувши тієї різноманітності і тих специфічних особливостей, які характерні для сучасних людей.

Упродовж історії розвинулися безпосередні чуттєві форми відображення людиною світу. Стає досконалішим людський зір, особливо його здатність тонко розрізняти просторові властивості об'єктів, схоплювати різноманітні їх ознаки, відзначати красу їх форм і пропорцій, що відрізняє зір людини від зору тварини.

Орел, літаючи над хмарами, бачить свою здобич у траві. Людина не здатна помічати такі віддалені в просторі об'єкти, але вона бачить те, чого не бачить орел, вона удосконалила свій зір через техніку і мистецтво. Переваги и зору виявляються у вдумливому сприйманні пропорцій предметів, витворів живопису, скульптури і архітектури. Слух людини також набув надзвичайної витонченості, яка є результатом мовного спілкування з іншими людьми, виникнення і розвитку пісенної, музичної творчості.

Завдяки праці та іншим видам діяльності людська рука досягла такої досконалості, що змогла, ніби чарівною силою, викликати до життя шедеври образотворчого мистецтва.

Якісних змін зазнали й інші форми чуттєвого пізнання світу людиною.

Збагачення вмісту психіки людини - це і розвиток нових, суто людських видів і форм пам'яті, які полягають в опосередкованому мовою довільному запам'ятовуванні і відтворенні даних попереднього досвіду. Необхідність перетворювати дійсність у процесі праці спричинила до розвитку в людини здатностей перетворювати її в образи, уявляти предмети, над втіленням яких вона працює.

Розвинулися форми людського мислення, нерозривно пов'язані з розвитком мови, з її багатим словником і розвиненою граматичною будовою. Виникли передумови для розумової діяльності людини, що давали їй змогу застосовувати її результати до практичної діяльності, добирати найдоцільніші способи діяння, планувати дії, передбачати їх не тільки найближчі, а й найдальші результати.

У процесі праці і на її ґрунті в людини виникала нова мета і мотиви діяльності, формувалися різноманітні виробничі, технічні, пізнавальні, наукові, естетичні та інші потреби й інтереси. Розвинулися нові види діяльності людей, зокрема розумова, мистецька та інша діяльність.

З розвитком життя людей збагатились і їх емоції, почуття.

Сформувалися суто людські почуття, зумовлені різноманітними видами людської діяльності, формою їх суспільних відносин. Виникнення нових видів діяльності людини сприяло розвиткові найрізноманітпіших її здібностей. Під час праці ці здібності не тільки виявлялися, а й формувалися. Відомо, що всі здібності, що відрізняють людину від тварини, розвинулись і продовжують розвиватися в процесі праці.

Підкоряючи природу, людина виробила здатність опановувати себе, усвідомлювати свої обов'язки як члена суспільства і керуватися цим усвідомленням у своїй діяльності. Пізнаючи навколишню природу та інших людей, вона пізнавала себе саму. Історичний розвиток свідомості людини був водночас і розвитком її самосвідомості.

Свідомість людини визначає її суспільне буття.

Тому правильно зрозуміти сутність свідомості можна, тільки враховуючи суспільні умови життя людини.

Свідомість людини має загальні риси, властиві їй на всіх щаблях розвитку. Водночас вона набуває своїх конкретно-історичних особливостей на кожному його ступені залежно від суспільних умов життя людей, їх виробничих відносин.

Так, одні риси були притаманні людині первіснообщинного типу суспільності, коли людство протистояло природі спільно, коли основні засоби виробництва і його продукти були громадською власністю.

Суперечливі суспільні відносини людей визначають і суперечливий характер розвитку їх свідомості.

Історичний розвиток людської свідомості відбувається послідовно, із зміною людських поколінь. Завдяки цьому стає можливим продовження розвитку людського роду, його історії, яка складається з численних історій розвитку окремих людей кожного нового покоління.

Водночас історичний розвиток людей створює передумови для індивідуального розвитку людської особистості, її свідомості.

Вплив історії людського життя на розвиток людини визначають, по-перше, спадкові передумови, які є початковими для індивідуального розвитку, і, по-друге, зміна тих суспільних умов, в яких відбувається цей розвиток.

Людина народжується із спадковими, вродженими можливостями для свого подальшого розвитку. Ці можливості реалізуються в певних суспільних умовах її існування. Вона живе і діє в суспільстві, в ньому дістає певне виховання і освіту. Вступаючи у взаємостосунки з іншими людьми, засвоюючи матеріальні і духовні надбання, створені попередніми поколіннями людей, вона сама формується як свідома особистість.

22. Свідомість. Структура свідомості

Свідоммість -- це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини -- складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення дійсності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), узагальнюючою формою відображення дійсності, у якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою.

Структура свідомості

Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов'язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важкодоступністю наукового вивчення. Багато аспектів, властивостей свідомості ми ще не знаємо, спостерігається дискусійність, навіть протилежність поглядів відносно механізмів, властивостей, функцій, структури свідомості.

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

- відчуття - відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;

- сприйняття - образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;

- уявлення - конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів; (більш детально про відчуття, сприйняття, уявлення див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");

- різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:

- воля - здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;

- емоції - ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

- поняття - відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;

- судження - форма думки, в якій відображаєте ! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;

- умовивід - форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");

- різні логічні операції.

4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

- самосвідомість - це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;

- рефлексія - це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта (детальніше див. пит. 40 "Свідомість і самосвідомість").

У деяких літературних джерелах можна зустріти думку, згідно з якою до структури свідомості належать також несвідоме (сукупність психічних явищ, що не входять до сфери розуму) та підсвідоме (психічні явища, що супроводжують перехід певної діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму).

На нашу думку, таке твердження не має переконливого підґрунтя. Адже сама назва "несвідоме", "підсвідоме" свідчить, що це не свідомість. Доцільно їх розглядати як такі, що знаходяться поряд зі свідомістю.

...