Визначення психології як науки

З плином часу неправильною виявилася гіпотеза і про залежність здібностей від маси мозку. Відомо, що мозок дорослої людини важить приблизно 1400-1600 г. Мозок І.С. Тургенева важив 2012 г, А. Франса - 1017 г, Лібіха (відомого хіміка) - 1362 г. Але всі вони були видатними людьми з високим рівнем розвитку здібностей.

Найбільш правильною є гіпотеза про зв'язок задатків з мікроструктурою мозку та органів чуттів, залежно від чого і здійснюється функціонування клітин, а також з диференційними особливостями нервових процесів (сила, врівноваженість, рухливість нервової системи, а також її тип). Розвитку здібностей сприяє спадковість, соціальні умови життя. Так, у родині Баха було 57 музикантів, з яких 20 - видатні.

Заперечуючи фатальну природженість здібностей, сучасна психологія не заперечує вроджені диференційні особливості, що закладені в мозку й можуть стати передумовою успішного виконання будь-якої діяльності.

Природжені передумови розвитку здібностей називаються задатками. Задатки - це природжені можливості розвитку здібностей.

Вони зумовлені будовою мозку, кори його великих півкуль та її функціональними властивостями. Ці відмінності зумовлені не лише спадковістю розвитку організму, а й утробним і позаутробним розвитком.

Таким чином, задатки - це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей.

Усі люди здатні опанувати мову, але не всі опановують однакову кількість мов і не однаково опановують рідну мову. Тварина, не маючи задатків до мовного спілкування, ніколи не навчається говорити. Природні задатки до розвитку здібностей у різних людей не є однаковими. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а також тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх реалізації.

Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умови життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Між здібностями і задатками існує не простий, а багатозначний зв'язок. Задатки є багатозначними. Які саме здібності сформуються на грунті задатків, залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання.

На грунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності.

Не всі вроджені задатки людини обов'язково перетворюються на здібності. Задатки, коли бракує відповідних умов для переростання їх у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від задатків не залежить зміст тих психічних властивостей, які містить кожна здібність. Ці властивості формуються у взаємодії індивіда із зовнішнім світом.

Раннє виявлення задатків - один із показників наявності природних даних, що сприяють розвиткові здібностей. Біографії визначних осіб свідчать, наприклад, про раннє виявлення здібностей до музики, літератури, поезії. У Римського-Корсакова схильність до музики виявили вже у дворічному віці, у Моцарта - в три роки, Олександр Пушкін перший власний твір написав у дев'ять років, Михайло Лєрмонтов - у десять, Леся Українка - в тринадцять.

Іноді умови не сприяють раннім виявам здібностей. Але при появі умов здібності можуть виявитися й пізніше. Аксаков опублікував свою першу книгу в 56 років, Крилов першу байку - в 40 років.

У розвитку здібностей важливу роль відіграє опанування знань, умінь, досвіду.

Індивідуальні здібності в одній або кількох галузях діяльності називають талантом, а таких людей - талановитими.

У талановитих людей здібності виявляються в творчій діяльності, у творчому розв'язанні складних практичних, теоретичних і художніх завдань.

Найвищий рівень розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення для суспільства, розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю.

Геній виражає найбільш передові тенденції прогресу свого часу.

Геній відрізняється від талановитості суспільною важливістю тих завдань, які він розв'язує. Індивідуальні особливості здібностей виявляються в різнобічності або однобічності їх розвитку. Різнобічні здібності мали М.В. Ломоносов, Д.І. Менделєєв, М.Ю. Бородін, Тарас Шевченко та інші.

Індивідуальні особливості здібностей кожної людини є результатом її розвитку. Тому для розвитку здібностей потрібні відповідні соціальні умови, активна включеність особистості в діяльність.

59. Поняття про темперамент

Темперамент є однією з найбільш значимих властивостей особистості. Інтерес до даної проблеми виник ще більше двох з половиною тисяч років тому. Він був викликаний очевидністю існування індивідуальних відмінностей, які обумовлені особливостями біологічної та фізіологічної будови організму, а також особливостями соціального розвитку, неповторністю соціальних зв'язків і контактів. До біологічно обумовлених структур особистості відноситься перш за все темперамент. Темперамент визначає наявність багатьох психічних відмінностей між людьми, в тому числі інтенсивність і стійкість емоцій, емоційну вразливість, темп і енергійність дій, а також цілий ряд інших динамічних характеристик.

Не дивлячись на те, що здійснювалися неодноразові спроби дослідити проблему темпераменту, і досі вона відноситься до ряду суперечливих і до кінця не вирішених проблем сучасної психологічної науки.

Однак за умови наявності розмаїття підходів більшість дослідників визнає, що темперамент - це біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота, а властивості особистості, обумовлені темпераментом, є найбільш стійкими і довготривалими.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні вирізняються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші за тих самих обставин нервують, емоційно збуджуються з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають в контакти з людьми, життєрадісні, а інші, навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси.

Темперамент - характеристика індивіда з боку динамічних властивостей його психіки - інтенсивності, швидкості, темпу, ритму та врівноваженості психічних проявів

60. Фізіологічні основи темпераменту

В результаті тривалих досліджень було встановлено, що в основі індивідуальних відмінностей лежать фізіологічні властивості нервових процесів:

сила збудження і гальмування;

рухливість цих процесів;

врівноваженість збудження і гальмування.

Послідовники й учні І.П. Павлова зазначили, що найбільш значимим відкриттям І.П. Павлова було не вчення про темперамент чи другу сигнальну систему, а відкриття ним загальних властивостей нервових процесів - збудження і гальмування.

1. Сила нервових процесів визначає працездатність нервової системи. Відсилки збудливого і гальмівного процесу залежить працездатність клітин кори великих півкуль, їх витривалість. Сила нервових процесів виявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі або короткочасні, але сильні збудження.

Оточуючий світ постійно спричиняє нашій нервовій системі багато-численні впливи; часто потрібно довго виконувати важку роботу, в житті зустрічаються подразники великої сили, що вимагають значного нервового напруження. Від сили збудження і гальмування залежить яке навантаження може витримати нервова система.

2. Врівноваженість нервових процесів - це баланс між процесами збудження і гальмування. Не завжди сила збудливого і гальмівного процесів відповідають одна одній. Нерідко гальмівний процес відстає по силі від процесу збудження, і тоді збудження великої сили не може повністю врівноважитись гальмуванням. Протилежною властивістю є неврівноваженість нервових процесів.

3. Рухливість процесів збудження і гальмування - швидкість зміни збудження і гальмування. Оточуючий світ постійно змінюється і ці зміни часто бувають різкими і несподіваними. Нервові процеси повинні "встигати" за ними. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від однієї дії до іншої, від пасивного до активного стану чи навпаки. Протилежною рухливості є інертність нервових процесів. Нервова система інертніша тоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного процесу до іншого.

Але, як показали дослідження Павлова, особливості вищої нервової діяльності обумовлені не однією із властивостей, а завжди їх сукупністю, поєднанням у певних співвідношеннях. Три властивості нервової системи можуть створювати різні поєднання. Таким чином, Павловим була створена класифікація основних типів вищої нервової діяльності (ВНД).

В залежності від сили нервових процесів Павлов поділив собак на сильних і слабких.

1. Слабкі тварини складають один тип. У представників такого типу слабкими є обидва процеси - збудження і гальмування. Такі собаки метушливі, безперервно оглядаються, або навпаки, завмирають у якійсь позі. Тривалі або сильні подразники викликають у них швидке виснаження. Тварини слабкого типу розрізняються між собою й іншими властивостями нервової системи (крім сили), але на тлі загальної слабкості нервових процесів ці відмінності не мають істотного значення.

Отже, слабка, чутлива, легко гальмівна нервова система є типом ВНД - слабким.

2. Сильний тип поділяється на врівноважений і неврівноважений

Сильна неврівноважена нервова система виражається в швидкій зміні настрою, поведінки: дуже сильний збудливий процес і відносно слабке гальмування. Оскільки збудливий процес не врівноважується гальмівним, то при дуже великому нервовому навантаженні часто буває нервовий зрив. Індивід з таким поєднанням властивостей нервової системи відноситься до нестримного типу (за визначенням І.П. Павлова).

3. Сильні врівноважені, в свою чергу поділяються на рухливий та інертний типи - в залежності від того, швидко чи повільно відбувається зміна нервових процесів.

Таким чином, три властивості нервової системи в класифікації І.П. Павлова в різних поєднаннях дали чотири типи ВНД.

Порівнюючи типи нервової системи з традиційною, класичною типологією Гіппократа - Галена, російський фізіолог співвідносить тип ВНД з типом темпераменту таким чином:

слабка нервова система - слабкий тип - меланхолік;

сильна, неврівноважена нервова система - нестримний тип - холерик;

сильна врівноважена рухлива нервова система - живий (жвавий) тип - сангвінік;

сильна врівноважена інертна система - інертний, спокійний тип - флегматик.

Отже, той чи інший тип ВНД складає фізіологічну основу темпераменту. Тип:

сильний слабкий (меланхолік),

врівноважений неврівноважений (нестримний) холерик,

рухливий інертний (жвавий) (інертний) сангвінік флегматик.

Вчення Павлова про індивідуальні відмінності динамічної сторони психіки дало поштовх до подальших досліджень в цій галузі. Наприкінці 50-х років 20 ст. були проведені лабораторні дослідження під керівництвом Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина, В.С. Мерліна, які доповнили типологію І.П. Павлова новими елементами. Було розроблено багато прийомів дослідження нервової системи людини, які дали змогу глибше зрозуміти роль індивідуальних особливостей темпераменту в діяльності людини, визначити додаткові властивості нервових процесів.

61. Психологічна характеристика темпераменту

Кожен тип темпераменту характеризується різним рівнем вираження окремих властивостей і їх своєрідним поєднанням.

Сангвінік. Для сангвініка характерна підвищена реактивність. Він бурхливо сміється навіть із незначного приводу або може дуже розсердитися через дрібницю. Емоції виникають швидко, є сильними, але нетривалими, легко змінюються на протилежні. Радість може швидко перетворитися на гнів, чи навпаки. Цьому сприяє висока лабільність нервової системи. Тому почуття, інтереси, настрої і прагнення дуже мінливі. У колі друзів сангвінік завжди рухливий, веселий та життєрадісний. Переважає у нього оптимістичний настрій. Має добре розвинуту міміку й виразні рухи. По обличчю легко вгадується його настрій, ставлення до людей і речей. Жваво відгукується на все, що привертає його увагу.

Знижена сензитивність характеризується високими порогами чутливості. Тому сангвінік часто не помічає слабких подразників або не реагує на них. Він дуже ініціативний, енергійний і працьовитий. Його цікавить усе нове. Тому з великим бажанням береться за нову справу, віддається їй і може зробити багато, якщо справа виявилася для нього цікавою. Якщо ж йому стало нецікаво, він починає нудьгувати і залишає розпочату роботу, не завершивши її.

Активність і реактивність збалансовані. Урівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування в корі головного мозку сприяють легкому утворенню тимчасових нервових зв'язків, їх варіативності. Тому сангвініки легко пристосовуються до будь-якої нової обстановки, легко зав'язують знайомства і вступають у спілкування з новими людьми, швидко схоплюють усе нове, засвоюють нові знання, навички і вміння. їм властива висока кмітливість і гнучкий розум. Енергійні, веселі й комунікабельні сангвініки швидко привертають увагу інших людей і стають організаторами різних цікавих справ, лідерами різних компаній. У них розвиваються хороші організаторські здібності. Сангвінік -- екстраверт. У більшості випадків його поведінку зумовлюють зовнішні впливи, а не внутрішні переживання.

Холерик. У холерика висока реактивність і активність, причому реактивність переважає над активністю. Неврівноваженість процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль може призводити до зриву нервової системи з боку гальмування. Його підвищена емоційна збудливість і неврівноваженість поведінки по-різному проявляються в житті. В одних людей ці якості можуть реалізовуватися через неабияку наполегливість й енергійність при виконанні завдань. В інших -- спричинювати цілком бурхливі афекти, конфліктність, нестриманість та агресивність.

Для холерика характерна циклічність у роботі. Він може цілком віддаватися справі, енергійно долати труднощі на шляху до його мети -- і раптом припинити роботу. Так буває тоді, коли вичерпуються сили, втрачається віра у свої можливості. Це є наслідком неврівноваженості нервової системи. Як і сангвінік, має низьку сензитивність, тому часто не помічає слабких подразників. Менша пластичність створює певні труднощі у пристосуванні до нових умов життя, у налагодженні спілкування з новими людьми. Постійне намагання нав'язати свою думку співрозмовнику, категоричність у судженнях, нетерпимість до думки партнера звужують коло його спілкування.

Значна ригідність сприяє стійкості інтересів і прагнень, підвищує наполегливість у роботі. Разом із тим ригідність створює труднощі при переключенні уваги і при переході з одного виду діяльності на інший. Високий психічний темп виявляється у швидких, іноді імпульсивних реакціях на подразники, різких поривчастих рухах, швидкій і пристрасній мові. Холерик -- екстраверт. Його поведінка переважно зумовлена впливом зовнішніх обставин, а не внутрішніми переживаннями.

Флегматик. Флегматику властиві мала сензитивність та реактивність і висока активність. Тому він сповільнено реагує на подразники. Емоції виникають у нього повільно, але відзначаються значною силою, тривалістю і стриманістю у зовнішніх проявах. Його важко розсмішити чи розгнівити. Це емоційно стійкий тип. Урівноваженість і часткова інертність нервових процесів дають йому змогу залишатися спокійним за будь-яких умов, стримувати свої пориви, завжди слідувати встановленому розпорядку життя. За висловом І. Павлова, флегматик -- це спокійний, врівноважений, завжди рівний, упертий і наполегливий працівник. Йому властиві велика зосередженість і працездатність. Через малу рухливість нервових процесів має низький темп реакцій, йому важко переключати увагу, а тому має значні труднощі при оволодінні новими видами діяльності. Недостатньо впевнений у собі, тривожний, а значить, малоактивний і безіЗніціативний. Високу продуктивність праці виявляє при виконанні добре освоєної (нерідко монотонної) роботи.

Висока ригідність створює певні проблеми в пристосуванні до нових умов. За своєю природою флегматик інтроверт, а тому він малокомунікабельний. Йому важко знайомитися з новими людьми, знаходити теми для спілкування. Має небагатослівну мову, тихий і часто невиразний голос, збіднену міміку, повільні рухи.

Меланхолік. Для цього типу темпераменту характерна слабкість нервових процесів збудження і гальмування. Умовні рефлекси у нього утворюються повільно і легко гальмуються. Меланхолійний темперамент, писав І. Павлов, є явно гальмівним типом нервової системи. Висока сензитивність зумовлена низькими порогами чутливості. Меланхолік дуже вразливий, сором'язливий, легко ображається навіть із незначного приводу, плаксивий, замикається в собі. Потрапляючи в нові умови, розгублюється, не знає, як себе поводити, червоніє, мовчить. У нього виникає позамежне гальмування. Павлов називає меланхоліка аутичним типом і пояснює його аутизм тим, що у нього виникає страх нової обстановки.

Аутизм (гр. autos -- сам) -- хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв'язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу.

Переживання меланхоліка є дуже стійкими і зовні слабо вираженими. Це високотривожний і невпевнений у собі тип. Важко знайомиться з людьми, коло спілкування є дуже звуженим. Висока чутливість нервової системи спричинює її швидке виснаження. Тому меланхолік ма-лопрацездатний, швидко втомлюється. Проте якщо обстановка знайома і спокійна, а діяльність добре освоєна, він може справлятися зі складними завданнями. Особливо полюбляє спокійну, монотонну роботу.

У чистому вигляді ці типи темпераменту рідко зустрічаються в житті. У більшості людей поєднуються властивості різних типів, а тому найчастіше говорять про змішаний тип темпераменту. Немає хороших чи поганих темпераментів. Кожен тип має свої позитивні аспекти і недоліки.

Класифікація К. Леонгарда. Класифікація темпераментів, запропонована І. Павловим, є лише однією з найбільш розроблених спроб вирішити цю складну проблему. Існують і інші підходи. Так, К. Леонгард виділяє чотири головних типи темпераменту на основі зіставлення типів акцентуацій: гіпертимний, дистимний, афективно-лабільний і афективно-екзальтований.

Для представників гіпертпимного (гр. hyper -- надміру і thymia -- душа) типу характерні висока активність, комунікабельність, ініціативність, життєрадісність.Людям із дистимним (лат. dis -- префікс, що надає поняттю протилежний або заперечний смисл, гр. thymia -- душа, настрій, почуття) темпераментом властива уповільненість дій, пасивна життєва позиція і знижена мовна активність.

Афективно-лабільні люди є емоційно нестійкими, з різкими перепадами настрою.

Афективно-екзальтований темперамент проявляють люди, які легко захоплюються радісними подіями і впадають у відчай від сумних.

Запропоновані класифікації темпераментів є цікавими здебільшого в теоретичному плані. Водночас недостатня чіткість і неузгодженість характеристик кожного типу створюють труднощі для їх практичного застосування.

62. Типологія темпераментів. Типи темпераменту та їх психологічна характеристика

Першою спробою створення типології особистості стало розділення людей на чотири темпераменти, яке відносять ще до часів античності і пов'язують з іменами знаменитих лікарів тієї епохи: Гіппократа і Галена. Відповідно до цієї типологією люди діляться на чотири типи: холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік. Кожен темперамент вказує на спосіб мислення і поведінки людини в емоційному плані. Кожен тип темпераменту пов'язаний з певними ознаками, що характеризують нервову систему людини. Це:

* стійкість - нестійкість;

* динамічність - інертність.

Порівняння показало, що сангвініки і флегматики ставляться до людей з стійкою нервовою системою, а холерики і меланхоліки - з нестійкою. Приналежність людини до того чи іншого темпераменту відбивається на стилі його поведінки і стосунки з оточуючими.

Сангвініка можна охарактеризувати як живого, рухомого, швидко озивається на навколишні події, порівняно легко переживає невдачі і неприємності. Він швидко пристосовується до нових умов, швидко сходиться з людьми, його почуття легко виникають і змінюються новими, властиві багата міміка, рухливість, виразність, іноді поверховість, мінливість. До сангвінікам традиційно відносять Наполеона, Д'Артаньяна з «Трьох мушкетерів» А. Дюма.

Холерика можна охарактеризувати як швидкого, поривчастого, здатного віддаватися справі з пристрасністю, але неврівноваженого, схильного до бурхливих емоційних спалахів і різким змінам настрою. Йому властиві підвищена збудливість, сильна емоційність, іноді дратівливість, афективні. До холерикам традиційно відносять А.С. Пушкіна, А.В. Суворова, Атоса з «Трьох мушкетерів» А. Дюма.

Флегматика можна охарактеризувати як повільного, незворушного, зі стійкими прагненнями і більш-менш постійним настроєм, із слабким зовнішнім виразом душевних станів. Характерно те, що нові форми поведінки у нього виробляються повільно, але довго зберігаються, він рідко виходить з себе, не схильний до афектів, йому властиві рівність, спокій, витримка, іноді млявість, байдужість до оточуючих, лінь. До флегматикам традиційно відносять І.А. Крилова, М.І. Кутузова, Портоса з "Трьох мушкетерів" А. Дюма.

Меланхоліка можна охарактеризувати як легко вразливого, схильного глибоко переживати навіть незначні невдачі, але зовні мляво реагує на навколишнє. Він гальмується, йому важко довго зосереджуватися на чомусь одному, сильні впливи приводять до ступору, іноді йому властиві замкнутість, боязкість, тривожність. До меланхолікам традиційно відносять Н.В. Гоголя, П.І. Чайковського, Араміса з «Трьох мушкетерів» А. Дюма.

Типи темпераменту Павлова.

Типи темпераменту І.П. Павлова будуються на основі типів нервової системи. І.П. Павлов показав, що в основі вищої нервової діяльності лежить три компоненти: сила (індивід зберігає високий рівень працездатності при тривалому і напруженій праці, швидко відновлюється, не реагує на слабкі подразники), врівноваженість (індивід залишається спокійним у збудливою обстановці, легко пригнічує свої неадекватні бажання ) і рухливість (індивід швидко реагує на зміни ситуації, легко набуває нових навичок). Поєднання цих компонентів, по Павлову, дає пояснення класичних темпераментів Гіппократа:

- Сангвінік має сильний, урівноважений, рухливий тип вищої нервової діяльності;

- Холерик - сильний, неврівноважений, рухливий тип вищої нервової діяльності;

- Флегматик - сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності;

- Меланхолік - слабкий, неврівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності.

Класифікація темпераментних груп

Отже, більш активний темперамент мають холерики і сангвініки, а меланхоліки і флегматики відрізняються деякою пасивністю. Найбільш живі й рухливі люди - холерики і сангвініки. Причому холерик - самий неврівноважений з них, і це добре помітно по тому, що він неврівноважений і зовні і внутрішньо. Сангвінік внутрішньо урівноважений, хоча зовні може бути дуже емоційним. Меланхолік, навпаки, неврівноважений внутрішньо, хоча зовні це не завжди проявляється.

Приналежність до одного з чотирьох темпераментних груп, можна визначити по тій реакції, яка проявляється у нього на виникле, на його шляху перешкода

63. Зв'язок темпераменту та індивідуального стилю діяльності

Властивості темпераменту та їх значення для здійснення діяльності

Темперамент характеризує динаміку психічних процесів і станів особистості за певними ознаками, які В.С. Мерлін назвав «властивостями темпераменту». До них відносяться: сенситивності, реактивність, активність, співвідношення реактивності та активності, темп реакції, пластичність - ригідність, екстраверсія - інтроверсія.

Сенситивность характеризується найменшою силою подразника, що викликає будь-яку психічну реакцію. У сенситивних людей відчуття виникають при незначній інтенсивної подразника, у них висока чутливість.

Реактивність визначається силою емоційного відповіді. Людина реактивний - це людина вразлива, емоційно реагує на зовнішні або внутрішні впливи.

Активність - властивість, яка проявляється в енергійності, з якою людина впливає на зовнішній світ, в тому, з якою завзятістю він долає перешкоди, що заважають досягненню мети, у вираженості його цілеспрямованості, наполегливості, зосередженому увазі.

Співвідношення реактивності й активності свідчить про те, наскільки поведінку і діяльність людини залежать від випадкових обставин (настрої, емоційних реакцій) і наскільки від мети і завдань, яких він ставить перед собою, тобто наскільки великий елемент випадковості в його діяльності.

Темп реакції характеризує швидкість протікання психічних процесів: пізнавальних, емоційних, вольових. А так же промові, рухових реакцій і дій.

Пластичність - ригідність. Пластичність характеризується легкістю, гнучкістю пристосування людини до мінливих умов життя, діяльності, середовища; ригідність ж - інертністю, нездатністю швидко пристосовуватися до будь-яких змін, стереотипністю поведінки.

Екстраверсія - інтроверсія. Ці властивості виражаються у зверненні людини до зовнішнього світу (екстраверсія) або у внутрішній світ образів і думок, почуттів (інтроверсія). Від цієї переважної спрямованості залежать особливості реагування і діяльності людей, їх контактність або замкнутість.

Розглянуті властивості в складному їх взаємодії простежуються в кожному типі темпераменту.

Ціннісний підхід до темпераменту в психологічній літературі часто зустрічає рішучі заперечення. Ще Л. Фалькевич, більше ста років тому, що займався вивченням темпераменту у дітей писав, «що властивості темпераменту - це лише постійні особливості тіла, крові і душі», які можуть змінюватися під впливом різних обставин.

Вельми категорично проти ціннісного підходу до темпераменту виступали Б.М. Теплов та В.Д. Небиліцин [3, 129, 153]. На їхню думку, питання, який темперамент є кращим, неправомірне. Припущення, що бувають кращі і гірші темпераменти, шкідливо з соціальної точки зору.

Проте, дослідники, що займаються зв'язком властивостей темпераменту з діяльністю людини, часто ставлять перед собою питання: чи залежить результат діяльності від особливостей темпераменту, чи сприяють властивості темпераменту досягненню кращих результатів і чи існують такі особливості темпераменту, які утруднювали виконання будь-яких дій? Результати, що проводилися досліджень, не дають однозначної відповіді на ці питання, бо виявляється, що відношення між властивостями темпераменту і ефективністю дій пов'язані з умовами, в яких здійснюються ці дії, а також зі структурою самих дій.

Численними дослідженнями (К.М. Гуревич, А.Г. Ковальов, Є.А. Климов, В.М. Русалов та ін) встановлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні.

Виявлено, наприклад, що слабка нервова система характеризується високою чутливістю, а сильна - низькою, що забезпечує їх приблизно однаковий пристосувальний ефект. Коли досліджувані, у яких попередньо був визначено показники сили - слабкості нервової системи, протягом 40 хвилин виконували складні обчислення «про себе», то у «слабких», починаючи з 35 хвилин, продуктивність діяльності зменшувалася. «Сильні» ж, навпаки, спочатку поступалися "слабким", а потім випереджали їх. Зрештою, і ті інші виконали практично однаковий обсяг роботи.

Таким чином, незалежно від ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальної, нестрессовой ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів, наприклад, від рівня мотивації чи здібностей. Разом з тим, дослідження, що встановлюють цю закономірність, показують, що залежно від особливостей темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності. Перш за все, спостерігаються певні зміни в структурі дій, або в структурі діяльності.

В.М. Теплов звернув увагу на те, що в залежності від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Це свідчить про те, що властивості нервової системи впливають на діяльність не прямо, а опосередковано - через індивідуальний стиль діяльності -характерну для конкретного індивіда сукупність способів, що забезпечують успішність виконання будь-які дії.

2. Темперамент і стиль діяльності

Індивідуальний стиль діяльності - це доцільна, відповідна особливостям темп6ерамента система способів і прийомів виконання діяльності, що забезпечує найкращі її результати.

Розвиваючи думку про стиль діяльності, ряд дослідників провели експерименти з метою встановлення залежності між способом виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як досягнення результатів або спосіб вирішення певних завдань, обумовлених головним чином типом темпераменту, а точніше типом нервової системи.

Експерименти з вивчення зв'язку між стилем роботи і властивостями темпераменту в 50-х роках минулого століття були проведені Є.А. Клімовим, який досліджував залежність між рухливістю нервових процесів і стилем роботи ткаль.

Спостереження за поведінкою ткаль проводилися на текстильному комбінаті під час їх роботи на ткацьких верстатах. Спостереженню підлягали тільки ті працівниці, які попередньо при лабораторних випробуваннях отримали відповідну оцінку рухливості нервових процесів, що розглядалося автором як одна з властивостей темпераменту, що характеризує часовий аспект поведінки. При спостереженні за поведінкою ткаль враховувалися такі показники: кількість виконуваних завдань за одиницю часу, швидкість переходу від одного виду діяльності до іншого, кількість і швидкість переходів від одного ткацького верстата до іншого, число контрольних дій, індивідуальні відмінності в орієнтовною діяльності та ін.

На підставі проведених експериментів Є.А. Клімов прийшов до висновку, що продуктивність професійної роботи ткаль не залежить від особливостей поведінки, що вважаються проявами рухливості нервових процесів. У теж час рухливість нервових процесів пов'язана зі стилем роботи і властивостями темпераменту.

Стиль діяльності виступив на перший план і при порівнянні результатів роботи водіїв автобусів - представників сильної і слабкої нервової системи. Не мали аварій і серйозних порушень не «сильні», як слід було б сподіватися, а «слабкі» водії. Останні більше уваги приділяли плануванню й організації своєї роботи: своєчасно «програвали» маршрут, особливо на складних ділянках дороги, частіше проводили технічний огляд автомобілів [2, 410].

Загалом, індивідуальний стиль діяльності схиляється до так званого середнього типу. Його існування було встановлено під час повторних вимірювань властивостей нервової системи (лабільності, рухливості, динамічності) в одних і тих же дослідженнях. Виявилося, що серед груп з високими, низькими і середніми результатами в першому дослідженні в подальшому найбільш стабільною виявилася середня група, тоді як показники полярних груп змінювалися по відношенню з вихідним рівнем в бік показників «середніх». Одночасно саме від вихідного рівня залежала динаміка (напрямок, величина і швидкість) різних психічних явищ (від простих реакцій до структури спілкування). Тому стиль діяльності довелося змінювати саме представникам полярних груп.

У всіх згаданих випадках індивідуальний стиль діяльності має як би компенсаторне значення: врівноважує якості індивіда з вимогами його професії. У дійсності, коли такі вимоги стають досить високими (передбачають швидкість реагування або велику тимчасову тривалість) індивідуальний стиль може не виробитися.

Наприклад, для оволодіння навичками жонглювання необхідно таке якість нервової системи, як рухливість, тому жонглерами не можуть стати носії інертної нервової системи. Ще більше значення має лабільність: лабільні індивіди навчаються жонглювати удвічі-троє швидше, ніж рухомі. У кінці першого курсу «інертні» учні циркового училища жонглювали лише 3-4 предметами, тоді як лабільні - 5-7.

Таким чином, існує коло професій, якими неможливо успішно оволодіти лише за рахунок індивідуального стилю діяльності. Очевидно, що такі властивості темпераменту, як висока тривожність, ригідність, емоційність, низький темп реакцій, не сприяють успішності в екстремальній діяльності, якою, наприклад, є діяльність диспетчера в аеропорту, залізниці чи на підприємствах великих енергосистем; льотчика-випробувача; космонавта; гірського рятувальника. Це відноситься до спортсменів міжнародного класу, які під час змагань відчувають надзвичайний напруження фізичних і психічних сил. Тут необхідна професійнапридатність - сукупність певних властивостей темпераменту індивіда, що обумовлюють успішність складної професійної діяльності.

Що ж стосується навчальної діяльності, то оскільки вона не відноситься до екстремальних видів діяльності, то вона несе на собі опосередкований вплив властивостей нервової системи та темпераменту.

М.Р. Щукін проводив експерименти з метою простежити, чи існує залежність між ходом орієнтовною діяльності, виконавчої діяльності та рухливістю нервових процесів при засвоєнні початкових умінь і навичок у роботі.

Виконання поставленого перед учнями завдання, яке вимагало розвиненою орієнтовною діяльності і умілих виконавчих дій, протікало по-різному в залежності від певних властивостей темпераменту. Учні з високою рухливістю нервових процесів виконували завдання швидше, ніж інертні. У міру повторення дій відмінності зменшувалися, стаючи несуттєвими. Процес засвоєння у інертних більше розтягнуто в часі. Порівнюючи спосіб виконання дій у рухомих і інертних отримані такі результати: у рухливих безсумнівно цінних якістю є швидке засвоєння матеріалу і виконання різних завдань, однак дуже часті пропуски елементів завдання через тенденції швидше виконати його; у інертних - повільне засвоєння, а також виконання завдання є небажаним, але пунктуальність виконання засвоєного завдання є цінною властивістю.

Я. Стреляу відзначає, що людські дії поділяються на головні, тобто безпосередньо ведуть до досягнення певної мети (отримання результату), та допоміжні, тобто що впливають на протікання головних дій.

Функція допоміжних дій полягає в організації умов для виконання головних дій: їх забезпеченні, спрощення, підготовці, скорочення, контроль тощо За кількістю і типом допоміжних дій існують значні відмінності між людьми, навіть за умови, що вони мають однаково високою мотивацією і все в рівній мірі прагнуть до гарних результатів. Як у дорослих, так і в учнів, стиль діяльності проявляється тільки в тих ситуаціях, де існує свобода вибору способів виконання дій чи умов, засобів, що ведуть до досягнення мети. Експериментально підтверджено, що якщо людині нав'язувати організацію діяльності, яка суперечить можливостям, обумовленим властивостями темпераменту, і не допускає ніяких змін, то це, як правило, веде до зниження продуктивності його праці, а часто навіть до деструктивної поведінки. Таким чином, нав'язування певної моделі діяльності може негативно позначитися на результатах цієї діяльності. Це відбувається в тих випадках, коли нав'язувана модель не відповідає індивідуальним стилем діяльності.

64. Поняття про характер

Якщо в основі темпераменту лежать природні динамічні особливості нервової системи людини, то характер значною мірою зумовлений суспільним життям людини, засвоєним соціальним досвідом. Характер - це сукупність сталих індивідуальних особливостей особистості, які виявляються в її діяльності і поведінці, у ставленні до інших людей, до навколишнього середовища, до праці, до самого себе.

Характеризуючи будь-яку людину, можна сказати, що вона є принциповою чи безпринципною, щирою чи лицемірною, скромною чи зарозумілою, бережливою чи марнотратною, сміливою чи боягузливою, альтруїстичною або егоїстичною тощо. Це означає, що характер інтегрує у собі різноманітні психологічні якості особистості. Проте вирішальне значення в характері належить морально-вольовим якостям, зокрема, здатності долати перешкоди, душевний та фізичний біль, наполегливості, самостійності, рішучості, дисциплінованості, оскільки вони зумовлюють типові для особистості особливості діяльності і соціальної поведінки.

На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей уконкретно-історичних умовах породжують типові риси характеру, а спрямованість виховання сприяє розвитку індивідуальності. (Пригадайте перенесення в іншу історичну епоху героїв відомого кінофільму «Іван Васильович змінює професію»).

Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей. Сталі якості, що утворюють основу характеру, формуються та закріплюються поступово в процесі пізнання і практичної діяльності і стають типовими для даної людини. Однак у реальному житті типові риси характеру спостерігаються через їх конкретні прояви, які можуть змінюватися залежно від ситуації, впливу інших людей, кола спілкування, стану здоров'я, віку тощо.

При дослідженні характеру важливе теоретичне і практичне значення має розкриття передумов його утворення і компонентів, з яких він складається.

В психології існує декілька підходів до пояснювання співвідношення природного і набутого в характері людини. Згідно з першим підходом, характер зводиться до суми темпераменту і конституційних відмінностей, тобто обумовлюється лише спадковістю. Другий підхід вбачає залежність характеру лише від умов життя та соціалізації особистості, не знаходячи у ньому місця для біологічних передумов. Більш об'єктивним є визнаний у вітчизняній

психології третій підхід, згідно якого характер слід розглядати як сплав типу вищої нервової діяльності людини і певних тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, що утворюються під впливом життєвого досвіду.

Характер знаходить вираз у поведінці, діяльності, а також у манері спілкування людини. Наприклад, в діяльності керівників та викладачів обов'язково мають виявлятися комунікабельність, принциповість, толерантність. У той же час для успішного здійснення діяльності їм необхідні деякі специфічні якості, зокрема, керівник має виявляти заповзятливість, рішучість, адаптивність, а викладач - захопленість, спостережливість, креативність.

Якості характеру виявляються також у міміці, пантоміміці. Однак визначення характеру за зовнішністю - дуже складне завдання, оскільки деякі люди намагаються замаскувати внутрішній зміст характеру зовнішньою грою. Проте, як би майстерно не грала людина ту чи іншу роль, вона іноді «знімає» маску, до якої звикли оточуючі, і показує своє справжнє обличчя. Дуже часто таке трапляється у конфліктних ситуаціях.

65. Природа характеру

Психічні властивості людини -- це особливий прояв вищої нервової діяльності, підгрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляються в типах темпераменту. Але слід пам'ятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на їх функціонування. У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, “є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем”.

У вченні про характер були спроби пов'язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали краху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість. Люди народжуються з різними особливостями функціювання головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім'ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.

66. Структура характеру

Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське “Я” як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, писав він, -- ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв'язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси висуваються на перший план, а які -- ледве виявляються, затираються.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна. У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

спрямованість;

переконання;

розумові риси;

емоції;

волю;

темперамент;

повноту;

цілісність;

визначеність;

силу.

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе. Переконання -- знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві. Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості. Емоції стають підгрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, “товстошкірість”, нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди -- слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість. Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер -- це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій. Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер -- це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру -- спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент -- інтегративно виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним. Повнота характеру -- це всебічний розвиток основних його структурних компонентів -- розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням. Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У безхарактерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх установок особистості. Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи -- вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті. Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори. Справжню людину -- активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста -- характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається і саме у цьому виявляється.

67. Риси характеру та закономірні зв'язки між ними

У колективі високого рівня розвитку створюються найбільш сприятливі можливості розвитку та закріплення кращих рис характеру. Цей процес сприяє оптимальній інтеграції особистості в групі.

Знаючи характер людини, можна передбачити, як він буде поводитися за тих чи інших обставин, а отже, і направляти поведінку людини. Так особа, яка розподіляє ту чи іншу роботу (керівник, педагог і т.п.) враховує не тільки їх знання та вміння, а й характер. Один, наприклад, завзятий і працьовитий, але трохи повільний і надмірно обережний. Інший гарячий, близько до серця приймає інтереси справи, але нетерпимий до думок, хоча б трохи відрізняється від його власного, і тому може бути надто різкий і навіть грубий. Спираючись на цінні властивості характеру воспітуемого, педагог прагне розвинути і зміцнити їх, а негативні - послабити або хоча б компенсувати, відшкодувавши іншими, соціально значимими якостями.

Знання характеру, як і темпераменту учня, є умовою ефективності індивідуального підходу педагога у навчально-виховній роботі.

Зв'язки рис характеру. Характер людської особистості завжди багатогранний. У ньому можуть бути виділені окремі риси чи сторони, які, однак, не існують ізольовано, окремо один від одного, а є пов'язаними воєдино, утворюючи більш-менш цілісну структуру характеру.

Структура характеру виявляється в закономірної залежності між окремими його рисами. Якщо людина боязкий, є підстави припускати, що він не буде володіти якостями ініціативності (побоюючись несприятливого обороту ініційованого ним пропозиції або вчинку), рішучості і самостійності (ухвалення рішення передбачає особисту відповідальність), самовідданості і щедрості (допомога іншого може в чомусь обмежити його власні інтереси, що для нього небезпечно). Разом з тим від людини боязливого за характером можна очікувати приниження і догідливості (по відношенню до сильного), конформності (не бути «білою вороною»), жадібності (застрахувати себе в матеріальному відношенні на майбутнє), готовності до зради (в усякому разі при крайніх обставини, що загрожують його безпеки), недовірливості і обережності ( «беліковское» - за А.П. Чеховим - «як би чого не вийшло») і т.д. Зрозуміло, не кожна людина, у якого в характері домінує боягузтво, продемонструє структуру характеру, подібну охарактеризований вище, включаючи всі перелічені риси. У різних життєвих обставин вона може бути істотно перетворена і навіть може включити якості, здавалося б, протилежного домінуючого (наприклад, боягуз може бути зухвалим). Однак загальна тенденція до прояву саме такого комплексу якостей характеру для боязливого людини буде переважати.

...