Вплив музикотерапії на процес адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ геріатричного профілю

Т.І. Коленіченко розглядаючи механізми адаптації людей похилого віку до умов геріатричного пансіонату виокремлює наступний аспект: «Досліджуючи проблему механізмів адаптації, науковці виділяють механізм переадаптації, який передує механізму адаптації. До цього механізму входять також механізми регуляції та компенсації. Сутність їх полягає в тому, що, змінюючи умови життєдіяльності, літня людина відчуває психологічних дискомфорт, який знаходить своє відображення на моделях поведінки літньої

людини в умовах нового середовища. Від людини похилого віку вимагаються нові реакції на нове середовище життєдіяльності. Це й зумовлює літню людину до включення механізмів регуляції та компенсації. Використання цих механізмів призведе до організації нового рівня психічної діяльності, яка відповідатиме умовам нового середовища життєдіяльності. Цей механізм преадаптації ми розглядатимемо як:

-- процес переходу від звичної усталеної психічної адаптації у звичних

умовах життєдіяльності до сталої адаптації в новому соціальному середовищі - геріатричний пансіонат;

-- результат цього процесу, який має позитивний результат, -- адаптація суб'єкта до нових умов життєдіяльності.

Отже, формування в літньої людини нових форм поведінки, які відповідатимуть вимогам середовища сприятиме успішному входженню в нове соціальне середовище»[13, с.20].

В основі адаптації літньої людини до умов геріатричного пансіонату лежать такі механізми:

-- соціальної діяльності -- це головний та специфічний механізм в організації адаптації людини похилого віку до нових соціальних умов. В основі цього механізму лежать такі його складові, як спілкування, праця, навчання.

Вони дозволяють забезпечити повноцінну включенність, активне пристосування особистості до нового соціального середовища. Сам механізм адаптації та соціальної діяльності має свої специфічні етапи та може розглядатися у вигляді схеми. Потреба особистості - потреби - мотиви прийняття рішення - реалізація та підсумування висновків - її оцінка. Завдання соціального працівника полягає в тому, що у випадку невдачі знайти найменш ефективну сторону в цьому механізмі та внести необхідні поправки;

-- соціального спілкування - це провідний механізм соціальної адаптації літньої людини, адже вона знаходиться в такому середовищі, де обмежене коло спілкування, і тому потреба в спілкуванні є важливою для мешканців соціальних закладів. Мета цього механізму полягає в тому, щоб розширювати коло засвоєння соціальних цінностей при активній взаємодії з іншими індивідами. Соціальне спілкування в умовах геріатричного пансіонату є не тільки видом діяльності окремої людини, але й певною взаємодією соціального працівника зі своїми клієнтами, які необхідно розширювати в системі соціальної практики;

-- соціальна самосвідомість особистості - важливий фактор механізму

соціальної адаптації людини похилого віку. Завдяки цьому механізму відбувається формування та усвідомлення своєї соціальної приналежності до соціального середовища, у якому перебуває літня людина, та своєї ролі в ньому. Саме тут функції соціального працівника є соціально-педагогічними, метою яких є формування в людини норм соціальної поведінки, навичок ефективного спілкування, установок, рис характеру та їх комплексів, які в цілому призводять до адаптивності. Критерієм визначення механізмів адаптації літньої людини до нового соціального середовища є активність -- не активність суб`єкта життєдіяльності [13, с.21].

Розглянувши проблему механізмів адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ Т.І. Колініченко пропонує розглянути і етапи переходу літньої людини до нових життєдіяльності. У своїй статті вона виділяє наступні етапи адаптації:

1. Підготовчий етап, коли людина усвідомлює та передбачає зміни, які мають відбутися в її житті. Цей етап носить інформаційний характер. На цьому етапі літня людина накопичує знання про нове соціальне середовище, а саме про роботу цього закладу, про медичний догляд, режим цієї установи та інше. Тобто людина накопичує знання про заклад соціального обслуговування - геріатричний пансіонат. Залежно від того, яким чином буде відбуватися накопичення інформації, ми можемо зробити висновок, який характер буде носити інформаційна поведінка літньої людини -- активний(бажання отримати якомога більше знань) чи пасивний(пасивне сприйняття отриманої інформації) характер.

2. Етап початкової психічної напруги. Це початкова стадія механізму переадаптації. Цей етап передує зростанню емоційної напруги, що зумовлює діяльність літньої людини.

3. Етап гострих психічних реакцій, які зумовлені входження літньої людини в нове соціальне середовище. Саме на цьому етапі людина похилого віку відчуває вплив нових умов життєдіяльності й відбувається активізація адаптивних механізмів[13, c.21-22]

Більшість вітчизняних психологів виділяють два рівня адаптованості особистості: повна адаптованість, дезадаптація.

О.Н. Жмириков пропонує враховувати такі критерії адаптованості:

· ступінь інтеграції особистості з мокро- і мікросредой;

· ступінь реалізації внутриличностного потенціалу;

· емоційне самопочуття.

А.А. Реан пов'язує побудова моделі соціальної адаптації з критеріями внутрішнього і зовнішнього плану. У цьому внутрішній критерій передбачає психоемоційну стабільність, особистісну конформність, стан задоволеності, відсутність дистресса, відчуття погрози та стану емоціонально-психологічної напруженості. Зовнішній критерій відбиває відповідність реального поведінки особистості настановам суспільства, вимогам середовища, правилам, що у соціумі, і критеріям нормативного поведінки. Отже, дезадаптація по зовнішньому критерію може статися разом з адаптированністтю з критерію.

Отже, соціальна адаптація передбачає способи пристосування, регулювання, гармонізації взаємодії індивіда з середовищем. У процесі соціальної адаптації людина постає як активний суб'єкт, який адаптується до середовища відповідно до своїми потребами, інтересами, прагненнями і активна самовизначається [32, с.70].

Соціально психологічна адаптація осіб похилого віку що у стаціонарних установах займає центральне місце у діяльності фахівців. Найбільш важкі для літньої людини перші 6 місяців проживання, у стаціонарному відділенні.

Ознаки незадовільного проходження адаптаційного періоду: погіршується настрій, байдужість, туга, відчуття безвиході. Емоційна нестійкість: сльози, дратівливість, запальність тощо. п.

Типи адаптації:

1) конструктивний(оптимально пристосовані люди) можуть адаптуватися за будь-яких умов. Як домінуючих виступають потреби і чітка життєва позиція;

2) захисний(загалом адекватно пристосовуються) першому плані виступають потреби у захисту власного «Я», вона пристосовується з допомогою себе і може реалізувати себе захистити;

3) активно - агресивний - провину власні труднощі приписують зовнішнім обставинам «винен не я». Вони характеризуються агресивністю і неадекватністю сприйняття дійсності;

4) пасивний - їм характерна пасивність, жалість перед самим собою, депресія, безініціативність [4, с.184].

Після закінчення періоду карантинного спостереження робота з соціальної реабілітації з людям похилого віку магістралі триває з урахуванням особистісних, вікових особливостей і стан здоров'я.

Аналізуючи цей етап велика роль соціально - педагогічного виховання, зусиль психологи і загалом всього обслуговуючого персоналу з підтримці сприятливого психологічного клімату серед які проживають [7, с.87].

Основні критерії ефективності соціальної і соціально - адаптаційної роботи:

· критерії результативності(характеризується високої зацікавленістю осіб похилого віку, людей обмеженими можливостями життєдіяльності у соціальній і соціально - адаптаційної роботі);

· критерії оптимальності(характеризуються максимальної ефективністю при найменших фізичних, розумових і тимчасових витратах із боку клієнтів);

· критерії мотиваційної значимості(характеризується створенням умов підвищення активності клієнтів);

· критерії керованості(характеризується схильністю клієнтів до різних видів соціальної і соціально - адаптаційної роботи);

· критерії системності(характеризується системним використання кожного із напрямів соціальної і соціально - адаптаційної роботи).

Взагалі роботи з людям похилого віку соціальний працівник має здійснювати контакти з лікарем і медичним персоналом, використовуючи дані з в історії хвороби, про минулого життя, ознайомитися з стану здоров'я клієнта, його можливостями по пересуванню, здібностями до самообслуговування [17, с.43].

Завдання всього суспільства, та високого соціального працівника, зокрема, зробити, аби в літньої людини не виникало почуття відчуженості, непотрібності. Це досяжно коли він оточений теплому і турботою, має можливість максимально реалізувати свій духовний, і інтелектуальний потенціал.

Спостерігається позитивна динаміка зростання дитячих числа соціальних послуг адаптивного характеру, орієнтованих створення найкращих умов життєдіяльності громадян похилого віку в стаціонарних установах.

Отже, визначаючи перспективи розвитку змістовної діяльності соціальної і соціально - адаптаційної роботи, для муніципальних стаціонарних установ соціального обслуговування населення виділимо:

а) вдосконалення роботи у відповідність до державними стандартами соціального обслуговування;

б) розробка та реалізація соціальних проектів;

в) вдосконалення методичного забезпечення процесу соціальної адаптації;

р) впровадження інноваційні форми і методів роботи з клієнтами переважають у всіх інтернатах;

Саме це впливає кінцевий результат - підвищення якості життя клієнтів стаціонарних установ соціального обслуговування населення.

З вище зазначеного слідує, що процес успішної адаптації людей похилого віку до стаціонарних установ геріатричного профілю залежить від багатьох факторів. Ці фактори зумовлені тим, що процес адаптації повинен пройти певні етапи, які включають людину похилого віку до нових умов побуту, середовища та соціуму. Деякі дослідники вважають перший, тобто, підготовчий етап одним із найважливіших етапів. Так як на цьому етапі літня людина накопичує знання про нове соціальне середовище, а саме про роботу цього закладу, про медичний догляд, режим цієї установи та інше. Тобто людина накопичує знання про заклад соціального обслуговування - геріатричний пансіонат. Залежно від того, яким чином буде відбуватися накопичення інформації, ми можемо зробити висновок, який характер буде носити інформаційна поведінка літньої людини -- активний(бажання отримати якомога більше знань) чи пасивний(пасивне сприйняття отриманої інформації) характер.

В процесі психічного розвитку за допомогою наративу відбувається переосмислення минулого, виникає рефлексія, складається узагальнене відношення до життя, розширюється цілісно-смисловий простір особистості, будується єдина життєва лінія та виявляються протиріччя між нею і життєвими обставинами, виникає спрямованість на цілі, які пов'язані з недалеким майбутнім. Побудова нового образу життя потребує від людини значних сил, адаптивних можливостей, інтелектуальних зусиль, мотивації досягнень, пошуку нових смислових цінностей.

Для збільшення ефективності реабілітаційних заходів спрямованих на розвиток адаптаційних можливостей людей похилого віку, важливо створювати умови, що забезпечують почуття компетентності, значущості похилої особистості для суспільства, продовжувати шляхи по самореалізації, навіть в умовах стаціонарних установ відповідного профілю.



1.4 Висновки до першого розділу

В розділі було проаналізовано поняття старості, вплив соціальних і психологічних моментів на процес старіння, також було виявлено, що в старості не настає зниження загальних розумових здібностей людини як вважалося на протязі років. Сучасні дослідники вважають, що зниження показників інтелекту в літньому віці найчастіше пов'язано з уповільненням швидкості реакцій, через що подовжується час, необхідний для виконання завдання. Процес відносини з людям похилого віку залежно від кожного суспільства чи соціальної групи і навіть окремих індивідів бо вони самі собі визначають, як будувати свої відносини з людям похилого віку і навпаки, будучи людям похилого віку, ставитися до власного соціальної ролі й стану суспільстві, сім'ї, соціальної групи. Висвітлено питання адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ. Виявилось, що соціально-психологічна адаптація людей похилого віку до нового соціального середовища залежить від адаптаційних можливостей літньої людини застосовувати в проблемній ситуації механізми адаптації; від того, наскільки задовольняються потреби як особистості, так і вимоги соціальної групи, до якої вона адаптується. Поведінка людини похилого віку, з точки зору мешканців стаціонарної установи системи соціального захисту населення, може вважатися адаптивною в тому випадку, коли для успіху групової діяльності від нової людини вимагається саме така поведінка, а не інакша. Виявлено, що адаптація залежить від того, наскільки, успішною буде життя людини у старості,, як людина будувала свій життєвий шлях попередніх стадіях. У цьому сенсі дуже важливо, що людина несе у собі, яка її система життєвих цінностей, установок, всього внутрішнього ладу особистості. А, щоб працювати з людям похилого віку, треба знати їх соціальне становище(у минулому і теперішньому), особливості психіки, матеріальні і духовні потреби, у цій роботі спиратися на науку, дані соціологічних, соціально-психологічних та інших видів досліджень.

Розділ 2. Музикотерапія як метод адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ геріатричного профілю

2.1 Теоретико-методологічні підходи до визначення поняття музикотерапії

З історичної точки зору музикотерапія в сучасному розумінні сходить до існуючих вже більше ста років рецептивних формам (що не включає в себе музичну імпровізацію) і вже з давніх пір відома нам як ефективна терапевтична техніка. Гармонізуючий дію музики, спокій її стійких і врівноважених сил ще багато років тому застосовувалося цілителями як терапевтичний засіб (Simon, 1980).

У розвитку системи методів музикотерапії не можна не відзначити заслуги Крістофа Швабе, який, починаючи з 60 -х років вів у східній Німеччині роботу по створенню музикотерапевтичні моделей, які могли б ефективно виконувати ряд специфічних терапевтичних завдань (Schwabe, 1978). При цьому необхідно поділити музикотерапевтичні методи на активні і рецептивні, виділити індивідуальні та групові форми музикотерапії, кожній з яких відповідають певні прийоми. Найвідомішою рецептивної методикою, включеної в цю єдину теоретичну систему, стала в психотерапевтичної практиці регулятивна музикотерапія (Schwabe, 1978)[56, c.65].

Згідно казуальних принципом багатогранність процесу музикотерапії можна розглядати як систему:

«Музикотерапія виникає як процес здійснення дій, який відбувається згідно з певними, властивим йому закономірностям, спрямований на реалізацію цілей дії ; він здійснюється згідно з принципами дії і застосовує для цього певні кошти дії»

Крім методів, включених в систему Швабе, можна виділити відноситься до рецептивних методам функціональну музикотерапію, яка застосовується насамперед у медицині, зокрема в болетерапіі і анестезії (Spintge und Droh, 1992).

У США Хелен Бонні була розроблена рецептивна методика Guides Imagery And Musik(GIM), що включала в фантазійне подорож музику як проективне засіб. Ця методика отримала міжнародне поширення і подальший розвиток(Bonny, 1980; Goldberg, 1991; Summer, 1988). Як рецептивна психотерапія допомогою музики GIM працює з техніками «сну наяву» і сприяє виникненню змінених станів свідомості, що знаходяться тісному зв'язку з кататимность переживанням образу (Leuner, 1969).

В останні роки в Німеччині все більшу увагу привертає до себе поняття звукотерапії, що охоплює різні спіритуальні напрямки музикотерапії, що відновляють існували за межами Європи традиції введення пацієнта в стан трансу(DGMT, тематична зошит «Звук і транс », 1993).

Німецьке товариство музикотерапії (Die Deutsche Gesellschaft fuer Musiktherapie, DGMT), що є на даний момент у Німеччині найчисленнішим об'єднанням за інтересами для терапевтів, що спеціалізуються в області музикотерапії, дає наступне визначення.

«Музикотерапія - це цілеспрямоване застосування музики або музичних елементів для досягнення терапевтичних цілей, а саме, відновлення, підтримки і сприяння психічному та фізичному здоров'ю.[57, c.14 ] За допомогою музикотерапії пацієнт повинен придбати можливість краще розуміти себе і навколишній світ, вільніше і ефективніше в ньому функціонувати, а також досягти більшої психічної та фізичної стабільності. Для реалізації всього цього кваліфікований музикотерапевт вирішує терапевтичні завдання, які були вироблені ним спільно з командою терапевтів або лікуючим лікарем, обов'язково за участю пацієнта (DGMT, 1991).

Музика (від грец. musike - мистецтво муз) - це вид мистецтва, в якому художні образи формуються за допомогою звуків і який характеризується особливо активним і безпосереднім впливом на внутрішній світ людини [60, с. 118-119]. Звуки як комунікаційні сигнали несли й несуть людині безцінну інформацію, саме тому людей здавна цікавили властивості звуків, закономірності їх отримання, передачі та сприйняття.

В естетичному словнику поняття «музика» висвітлено таким чином: "музика - це вид мистецтва, який, відображаючи дійсність, впливає за допомогою специфічним чином організованих звукових комплексів. Музика має здатність втілювати і збуджувати в слухача широкий спектр емоцій, що відображають різноманіття ставлення людини до дійсності, які є характерними для певної епохи, соціального класу, типу людини, розкривають їх у становленні, розвитку, боротьбі тощо»[9, с. 9697]. Тлумачний словник української мови трактує це поняття як "...мистецтво, що відображає дійсність у художньо-звукових образах»[61, с. 543-544].

У соціокультурній діяльності музика використовується в повному об'ємі. Жодний розважальний, пізнавальний, розвиваючий, рекреаційний захід не може обійтися без музичних фрагментів. Для підвищення ефекту впливу музики на особистість варто прислухатися до порад педагога, тому що сприйняття музики в індивідів відбувається по-різному, що формує суперечливі почуття й поведінкові реакції. Унікальність реабілітаційного впливу музики проявляється в здатності об'єднати людей у справах, думках, почуттях: на святі, змаганні, у конкурсах, вечорах, карнавалах і на сімейних св'яткуваннях. Заняття музикою вимагають наявності досить великої кількості часу, що особливо корисно для осіб, які більшу частину життя проводять у стінах свого житла. Даний вид занять має назву музикотерапія.

Згідно з визначенням сучасного науковця Г.Г. Декер-Фойгт, музикотерапія - це метод соціокультурної реабілітації, що використовує різноманітні музичні засоби для психолого-педагогічної й лікувально-оздоровчої корекції особистості, розвитку її творчих здібностей, інтелектуальної сфери, кругозору, активізації соціально значущих якостей [59, с.43]. У соціально-педагогічному словнику зазначено, що музикотерапія - це використання музики з ціллю корекції чи стимулювання розвитку клієнта [59с.40]. Психологічний словник трактує дане поняття як «використання музики з лікувальними цілями, частіше за все - у поєднанні з іншими видами психотерапії. Відмічається позитивний вплив музики при депресивних станах - покращання настрою, відбувається тонізуючий вплив. Музика при цьому не повинна бути дуже веселою, мажорною, тобто це по контрасту може погіршити психічний стан хворого. Музика сприяє покращанню контакту з хворим, якщо вона співпадає з його емоційним станом»[59, с. 356].

Музикотерапія як один з основних методів соціокультурної реабілітації має особливо важливий вплив на формування емоційної сфери молодших школярів із затримкою психічного розвитку, тому що дана категорія дітей є досить неординарною і має певні психолого-педагогічні особливості. У традиційному навчанні головний наголос робиться на отриманні школярами інформації з традиційних джерел: підручників, традиційних уроків тощо. Але даний вид занять не дає змоги дитині охопити всі відомі знання з даного предмета чи навіть з якоїсь окремої теми. Тому, на нашу думку, є доцільним поєднувати традиційні методи навчання з музикотерапією

Музикотерапія - це технологія соціокультурної реабілітації, що використовує різноманітні музичні засоби для соціально-педагогічної та лікувально-оздоровчої корекції особистості, розвитку її творчих здібностей, розширення кругозору, активізації соціально-адаптивних здібностей.

Для реабілітаційних цілей використовується музика різних жанрів, яка виступає не тільки як самостійний засіб, а й як доповнюючий елемент до основної діяльності(ліплення, малювання, театр та ін.) Музика часто відповідає вже наявному настрою або здатна міняти його в позитивну сторону. Основними завданнями корекційних музично-ігрових занять є стимуляція потенційних можливостей, подолання труднощів соціальної адаптації відповідно до можливостей пацієнта.

С. С. Корсаков, В. М. Бехтерєв розглядають музикотерапію як технологію соціокультурної реабілітації, що використовує різноманітні музичні засоби для соціально-педагогічної та лікувально-оздоровчої корекції особистості, розвитку її творчих здібностей, розширення кругозору, активізації соціально-адаптивних здібностей.

Музикотерапія, за О.А. Ворожцовою, - це контрольоване використання звуків і музики в лікуванні та реабілітації клієнтів, яка являє собою діяльність, що включає: відтворення, фантазування, імпровізацію за допомогою людського голосу і вибраних музичних інструментів чи прослуховування спеціально підібраних музичних творів [53, с. 41].

Про лікувальні властивості музики люди знали з давніх часів. Культуру якої країни ми б не взяли, всюди можна знайти дані про використання музики для нормалізації душевного стану людей, тобто в психотерапевтичних цілях. Не втратила вона своєї актуальності і в сучасний період розвитку наукової думки.

Музикотерапія - психотерапевтичний метод, що використовує музику як лікувальний засіб.

Лікувальна дія музики на організм людини відомо з давніх часів. Перші спроби наукового пояснення цього феномена відносяться до XVII в., А широкі експериментальні дослідження - до XIX в. велике значення музиці в системі лікування психічно хворих надавали С. С. Корсаков, В. М. Бехтерєв та інші відомі російські вчені.

Цілі: геронтоосвіта, психокорекція, самореалізація, структурування вільного часу.

Виділяють 4 основних напрямки лікувальної дії музикотерапії :

- Емоційне активування в ході вербальної психотерапії;

- Розвиток навичок міжособистісного спілкування(комунікативних

функцій і здібностей);

- Регулюючий вплив на психовегетативні процеси;

- Підвищення естетичних потреб.

Саме тому використання цього напрямку так ефективно в роботі з людьми похилого віку, які проживають в стаціонарних установах соціального обслуговування.

Новий етап розвитку музикотерапії бере свій початок з кінця 40-х років XX століття, коли в багатьох країнах Західної Європи і СІНА стали організовуватися музично-психотерапевтичні товариства і центри.

Основними музико-психотерапевтичними школами є шведська, американська і німецька. У шведській школі, засновником якої вважається А. Понтвік, вихідним моментом є концепція психорезонансу. Вона виходить із того, що глибинні рівні людської свідомості можуть приходити в резонанс із гармонічними формами, що звучать, і таким чином проявляються назовні для аналізу і розуміння. Спираючись на розуміння "колективного несвідомого» і «архетип» К.Г. Юнга, А. Понтвік розробив уявлення про шляхи проникнення в глибинні рівні психіки через пропорційні співвідношення звуків, що дають ефект обертонів.

В американському напрямі музикотерапії її лікувальний ефект заснований на ідеях традиційного психоаналізу. Прагнучи під час сеансу добитись від клієнта, щоб він пригадав ситуації, які його емоційно травмували, психотерапевт за допомогою музики доводить його до катарсичної розрядки і тим самим полегшує стан клієнта. В зв'язку з цим велике значення має підбір відповідних музичних творів, які могли б викликати необхідний ряд образних асоціацій і переживань і наступний аналіз яких міг би з'ясувати природу минулого конфлікту. Тому американські музикотерапевти розробили каталоги лікувальних музичних творів, які включають музику найрізноманітніших жанрів і стилів, але відповідним чином класифіковані за напрямками впливу.

У німецькій школі при побудові стратегії й тактики лікування виходять з тези психофізичної єдності людини, і тому лікування проводять в комплексі, враховуючи фізичний, емоційний, комунікативний і органічно регулятивний аспекти[56, с. 41].

Узагальнюючи дані різних шкіл і напрямків, можна зробити такі висновки про ефективність і можливість використання музики і музикотерапії в психотерапевтичних цілях. Музикотерапія сприяє розвитку комунікативних актів, творчої уяви і фантазії, релаксації психологічного тонусу, розширенню і розвиток у емоційної сфери; розвитку почуття колективізму та розвитку естетичних потреб.

Музичну терапію широко використовують в багатьох країнах світу для лікування і профілактики широкого спектра порушень, зокрема таких:

відхилення в розвитку;

емоціональна нестабільність;

поведінкові порушення;

сенсорний дефіцит;

спинно-мозкові травми;

психосоматичні захворювання;

внутрішні хвороби;

психологічні відхилення;

афазія;

аутизм [60, с. 115-116.].

З усього вищевказаного видно, що за кордоном музикотерапія на сучасному етапі розвитку використовується в повному об'ємі для досягнення різноманітних цілей та результатів, чого не можна сказати про Україну. Звичайно, в нас уже почали започатковувати та впроваджувати в навчальний процес певні елементи музикотерапії, але це здійснюється ще на початковому етапі.

Для реабілітаційних або адаптаційних цілей використовується музика різних жанрів, яка виступає не тільки як самостійний засіб, а й як доповнюючий елемент до основної діяльності (ліплення, малювання, театр та ін.) Музика часто відповідає вже наявному настрою або здатна міняти його в позитивну сторону. Основними завданнями корекційних музично-ігрових занять є стимуляція потенційних можливостей, подолання труднощів соціальної адаптації відповідно до можливостей пацієнта.

У процесі прослуховування музичного твору зменшується напруга, знімаються негативні почуття. Головними критеріями для відбору музичних творів є спокійний темп; відсутність дисонансів і напружених кульмінацій у розробці музичної теми; їх мелодійність і гармонійність.

З огляду на те, що рухова активність під музику підсилює обмін речовин в організмі, підвищує загальний тонус, покращує діяльність серцево-судинної системи, регулює нервову діяльність, розвиває фізичні здібності, музикотерапію з повною упевненістю можна розглядати як один з важливих чинників у процесі реабілітації та соціальної адаптації літніх.

Спів збагачує людей з фізичними вадами новими враженнями, розвиває ініціативу, самостійність і одночасно коректує активність психічних процесів. У кожне заняття слід включати музично-ритмічні вправи розвиваючого характеру і вправи для розвитку окремих частин тіла, що сприяють корекції порушень ритмічності рухів, координації рук і ніг, вдосконаленню різних видів ходьби і бігу.

У структуру музичного заняття корисно включати вправи на розвиток музичних здібностей: координацію слуху і голосу, рухів, міміки і жестів, емоційної виразності.

Лікувальна дія музики на організм людини відомо з давніх часів. Перші спроби наукового пояснення цього феномена відносяться до XVII в., а широкі експериментальні дослідження - до XIX в. велике значення музиці в системі лікування психічно хворих надавали С. С. Корсаков, В. М. Бехтерєв та інші відомі російські вчені.

Виділяють 4 основних напрямки лікувальної дії музикотерапії :

- Емоційне активування в ході вербальної психотерапії;

- Розвиток навичок міжособистісного спілкування(комунікативних

функцій і здібностей);

- Регулюючий вплив на психовегетативні процеси;

- Підвищення естетичних потреб[45, с. 41]..

Саме тому використання цього напрямку так ефективно в роботі з людьми похилого віку, які проживають в стаціонарних установах соціального обслуговування.

Як механізми лікувальної дії музикотерапії на літніх людей вказують :

- Катарсис,

- Емоційну розрядку,

- Регулювання емоційного стану,

- Полегшення усвідомлення власних переживань,

- Конфронтацію з життєвими проблемами,

- Підвищення соціальної активності,

- Придбання нових засобів емоційної експресії,

- Полегшення формування нових відносин і установок[43, с. 34].

Музикотерапія існує в двох основних формах: активною і рецептивної.

Активна музикотерапія являє собою терапевтично спрямовану, активну музичну діяльність: відтворення, фантазування, імпровізацію за допомогою людського голосу і обраних музичних інструментів.

Рецептивна музикотерапія передбачає процес сприйняття музики з терапевтичною метою.

У свою чергу рецептивна музикотерапія існує в трьох формах:

- Комунікативної(спільне прослуховування музики, спрямоване на підтримання взаємних контактів, взаєморозуміння і довіри),

- Реактивної(спрямованої на досягнення катарсису),

- Регулятивної(що сприяє зниженню нервово-психічного напруги).

2.2 Музикотерапія як метод соціальної адаптації

У процесі прослуховування музичного твору проходить напруга, знімаються багато негативні почуття. Головними критеріями для відбору музичних творів є: спокійний темп; відсутність дисонансів і напружених кульмінацій з розробки музичної теми; їх мелодійність і гармонійність. Музикотерапія - це технологія соціокультурної реабілітації, яка використовує різноманітні музичні кошти на психолого-педагогічної і лікувально-оздоровчій корекції особистості хворого, розвитку її творчі здібності, розширення світогляду, активізаціїсоциально-адаптивних здібностей.

Для реабілітаційних цілей використовується музика різних жанрів, яка іноді виступає як самостійна засіб, а й як що доповнює елемент до основний діяльності (ліплення, малювання, театр та інших.). Музика часто відповідає вже наявного настрою чи здатна змінювати її в позитивний бік. Основними завданнями корекційних музикально-ігрових занять є стимуляція потенційні можливості, подолання труднощів соціальної адаптації відповідність до можливостями пацієнта. Через те, що рухової активності під музику посилює обмін речовин, у організмі, підвищує загальний тонус, покращує діяльність серцево-судинної системи, регулює нервову діяльність, розвиває фізичні здібності, музичне виховання з упевненістю можна як одне із важливих чинників у процесі реабілітації та соціальній адаптації літніх. Спів збагачує людей фізичними вадами новими враженнями, розвиває ініціативу, самостійність і водночас коригує активність психічних процесів. У кожне заняття слід залучити музично - ритмічні вправи розвиває характеру і вправи у розвиток окремих частин тіла, які б корекції порушень ритмічності рухів, координації рук і ніг, вдосконаленню різних видів ходьби і бігу. До структури музичного заняття корисно включати вправи в розвитку музичних здібностей: координацію слуху й, голосу і рухів, міміки і жестів, емоційної виразності. Слухання музики спів вимагає від літньої людини певного розумового, фізичного і психічного напруги. Тому доцільно постійно переключати його на різновиди музичної діяльності. Гра напогремушках, трещотках, музичних молоточках, металофоні, дудочках пов'язана з розвитком дрібної моторики пальців рук, координацією слуху та рухів[57, c.84].

При групової психотерапії з літніми людьми музикотерапія застосовується досить широко. Найчастіше в лікувальній практиці використовується рецептивна музикотерапія з орієнтацією на комунікативні завдання. Учасники групи прослуховують спеціально підібрані музичні твори, а потім обговорюють власні переживання, спогади, думки, асоціації, фантазії(часто проективного характеру), що виникають у них в ході прослуховування. На одному занятті прослуховують, як правило, 3 твори або більш-менш закінчених уривка(кожен по 10-15 хвилин). програми музичних творів будуються на основі поступової зміни настрою, динаміки і темпу з урахуванням їх різного емоційного навантаження. Перше твір має формувати певну атмосферу для всього заняття, проявляти настрої пацієнтів, налагоджувати контакти і вводити в музичне заняття, готувати до подальшого прослуховування. Це спокійне твір, що відрізняється розслаблюючу дію. Друге твір - динамічне, драматичне, напружене, несе основну навантаження, його функція полягає в стимулюванні інтенсивних емоцій, спогадів, асоціацій проективного характеру з власного життя пацієнта. Після його прослуховування в групі приділяється значно більше часу для обговорення переживань, спогадів, думок, асоціацій, виникають у пацієнтів. Третій твір має зняти напругу, створити атмосферу спокою. Воно може бути спокійним, релаксуючим або, навпаки, енергійним, що дає заряд бадьорості, оптимізму, енергії[59, c.103].

У процесі групової психотерапії активність пацієнтів може стимулюватися за допомогою різних додаткових завдань, наприклад : постаратися зрозуміти, чиє емоційний стан більшою мірою відповідає даному музичному твору; з наявної фонотеки підібрати власний «музичний портрет», т. е. твір, що відображає емоційний стан будь-кого з членів групи.

При групової психотерапії з літніми людьми використовується і активний варіант музикотерапії. Він вимагає наявності найпростіших музичних інструментів. Пацієнтам пропонується виразити свої почуття або провести діалог з ким-небудь з членів групи за допомогою вибраних музичних інструментів.

Як варіант активної музикотерапії може розглядатися хоровий спів. Наприклад, в Пансіонаті для ветеранів праці № 31 створено кілька років тому і продуктивно займається ансамбль «БУДЬ ЗДОРОВИЙ », який вже є лауреатом різних міських конкурсів. Кількість учасників ансамблю підтримується в середньому близько 20 осіб, які з регулярністю 2 рази на тиждень по 2 години збираються на репетиції, влаштовують концерти для проживаючих відділень милосердя, постійно оновлюють репертуар для численних святкових концертів в Пансіонаті і за його межами.

Cпівробітниками Служби бере участь у реабілітаційних заходах, розробляє досугову програму:

- Музична терапія для літніх людей у вигляді тематичних музичних вечорів, які проходять регулярно 1 раз на тиждень(напр. «Музика різних країн світу», «Музика улюблених кінофільмів «та ін), час проведення - 1 година в післяобідній час, група -15-20 чоловік;

- Музичні години у відділеннях пансіонату, які проходять регулярно1 раз на тиждень, час проведення - 1 година в ранковий час, група - 15-20 чоловік.

Відмінно проявило себе такий напрямок музикотерапії як караоке-терапія. У пансіонаті організовано затишний караоке-хол, де кожен з проживають може проявити себе по - новому, в різних ролях. Заняття проходять 1 раз на тиждень під безпосереднім керівництвом психолога, в індивідуальній чи груповій формі з тривалістю від 30 до 60 хвилин.

Ми вважаємо, що грамотно підібрана фахівцем музика і правильно організоване музико терапевтичне заняття дають можливість літнім і старим людям, незважаючи на вік, відчути, що життя не закінчується, і їхні проблеми або переборні, або не так вже значущі. Музикотерапія є одним їх найбільш ефективних і часто використовуваних психологами напрямків у роботі з інвалідами та літніми людьми, що проживають в пансіонаті для ветеранів праці, для задовільного протікання адаптаційного періоду, психокорекції та комплексної реабілітації.



2.3 Вплив музикотерапії на процес соціальної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ

Музичне виховання можна розуміти в широкому або в більш вузькому сенсі.

У широкому сенсі музичне виховання - це формування духовних потреб людини, його моральних уявлень, інтелекту, розвитку ідейно- емоційного сприйняття та естетичної оцінки життєвих явищ. У такому розумінні - це виховання Людини.

У більш вузькому сенсі музичне виховання - це розвиток здатності до сприйняття музики. Воно здійснюється в різних формах музичної діяльності, які ставлять за мету розвиток музичних здібностей людини, виховання емоційної чуйності до музики, розуміння і глибоке переживання його змісту. У такому розумінні музичне виховання - це формування музичної культури людини.

Музичне виховання розглядається в музичній педагогіці як невід'ємна частина морального виховання підростаючого покоління, підсумком якого є формування загальної культури особистості. У нашій країні музичне виховання розглядається не як сфера, доступна лише обраним особливо обдарованим дітям, але як складова частина загального розвитку всього підростаючого покоління.

У нашому ДОУ крім виховує фактора музики у виховно -освітньому процесі використовується цілющий вплив музики на дошкільнят.

Музика не тільки фактор облагороджує,

виховний. Музика - цілитель здоров'я.

(В.М.Бехтерев)

Музикотерапія - це особлива форма роботи з дітьми з використанням музики в будь-якому вигляді (записи на магнітофоні, прослуховування платівок, гра на музичних інструментах, спів та ін) Музикотерапія дає можливість активізувати дитини, долати несприятливі установки і відносини, покращувати емоційний стан.

Музикотерапія може використовуватися як у вигляді основного методу, так і в якості одного з допоміжних методів. Виділяють два основних механізми психологічного корекційного впливу, характерних для методу музикотерапії.

Перший механізм полягає в тому, що музичне мистецтво дозволяє в особливій символічній формі реконструювати конфліктну травматичну ситуацію і за рахунок цього знайти її вирішення.

Другий механізм пов'язаний з природою естетичної реакції, що дозволяє змінити дію «афекту від болісного до приносить насолоду".

Зазвичай розрізняють ретроспективну і проспективну фази музикотерапії. Ретроспективна фаза має завданням наштовхнути учасника на переживання, необхідності активного розкриття внутрішнього конфлікту. Слухання музики має привести людину до конфронтації з своїм внутрішнім життям. Переживання, до того залишалися неусвідомленими або тільки частково усвідомленими, перетворюються в конкретні уявлення. На цій фазі слід використовувати музику глибокого емоційного змісту, наприклад, симфонічну музику

19 сторіччя. У проспективної фазі можливі два підходи. Перший - розрядка психічної напруги, виразом якого може бути м'язове напруження. Другий - розвиток потреби у слуханні музики, розширення кола переживань, стабілізації самопочуття.

Виділяють індивідуальну і групову музикотерапію. Індивідуальна музикотерапія здійснюється в трьох варіантах: з відмітно - комунікативним, реактивним і регулятивним дією. У першому випадку музичний твір прослуховує педагог і дитина, тут музика сприяє поліпшенню даних взаємин. У другому - досягається очищення. У третьому - знімається нервово- психічну напругу. Всі три форми можуть застосовуватися як незалежно, так і в поєднанні. Вони представляють у відомому сенсі пасивну музикотерапію. Поряд з цим існує й активна індивідуальна музикотерапія, метою якої - є подолання комунікативних розладів. Вона здійснюється у вигляді заняття педагога музикою спільно з дитиною.

Групова музикотерапія будується таким чином, щоб учасники активно спілкувалися один з одним, між ними виникали комунікативно - емоційні взаємини, щоб даний процес був досить динамічним.

Творча діяльність є найсильнішим засобом зняття напруги. Це особливо важливо для тих, хто не може «виговоритися «; висловити свої фантазії у творчості значно легше, ніж розповісти про них. Фантазії, які зображені на папері або в звуках, нерідко прискорюють і полегшують вербалізацію переживань. Творчість відкриває шлях до вираження несвідомих ідей і фантазій, які проявляються в значущою для дитини і незвичайної для всіх інших формі.

Музикотерапія допомагає налагодити відносини між педагогом і дитиною, розвиває почуття внутрішнього контролю, відкриває нові здібності, підвищує самооцінку.

Гармонізуючий вплив музики на психічні процеси можна, а часом необхідно використовувати в роботі з дітьми.

Число методів, що полегшують дітям вираження їх почуттів при використанні музикотерапії нескінченно. Незалежно від того, що дитина і педагог вибирають для своїх занять, основна мета педагога завжди одна і та ж : допомогти дитині почати усвідомлювати себе і існування у своєму світі. Не можна забувати головну заповідь педагога - не нашкодь.

Музика - мистецтво, і як будь-яке мистецтво пізнається душею. Сприймати музику можна, слухаючи їй чи беручи участь у створенні.

Основні напрямки в музикотерапії - це слухання музики і виконавство.

До слухання музики належать:

Бесіди або заняття, коли музика звучить фоном ;

Спеціальне прослуховування музичних творів або їх фрагментів з аналізом почутого ;

Вправи на внутрішнє слухання.

На успішність проведення занять, як справедливо вказується в багатьох посібниках, позитивно впливають позитивна особистість музичного педагога, володіння їм способами музичного вираження - грою на музичному інструменті і вміння співати, а також включення в лікувальний і профілактичний процес фактора групової динаміки, взаємного психоемоційного позитивного зараження, співпереживання і співчуття між учасниками групових музичних занять.

У період часу від 1,5 років відбувається становлення перших відносин між дитиною і піклуванням про нього дорослими. Починається оформлення темпераменту дитини, з'являються нові емоції.

Однією з найпоширеніших проблем в дошкільному закладі, у вирішенні якої потрібно музикотерапія, є адаптація дитини до умов дитячого садка.

Необхідно не менше 20 хвилин в спокійній обстановці трохи пограти. Реквізит для гри різноманітний : будиночок з великих кубиків ; теремок, в якому мешкають різні тварини ; ялинки, що імітують ліс ; барабан, танк, робот ; ганчіркові ляльки, що надягають на руку, звичайні ляльки, що зображують людей, тварин і казкових персонажів. Все це проходить під спокійну музику (Е. Гріг "Ранок»з сюїти "Пер Гюнт", М. Мусоргський "Світанок на Москві - річці «та ін) Вихователь знаходиться поруч з граючим, можливо присівши навпочіпки. У розмові намагаються не перевищувати голос, не робити емоційних чи значеннєвих акцентів у вимові. Слід пограти з дитиною і батьком в рухливі ігри типу кидання м'яча, пятнашек, ігри в кеглі, музика повинна нести яскраво виражений позитивний початок («Маленька нічна серенада «В. Моцарта, «Трепак «з «Лускунчика «П. Чайковського та т. д.) Всім цим створюється життєрадісна атмосфера, що протистоїть емоційно негативному стану дитини.

Музика поєднанням своїх виразних засобів створює художній образ, який викликає асоціації з явищами життя, з переживаннями людини. Поєднання виразних засобів в музиці з поетичним словом (наприклад, в пісні, опері), з сюжетом (в програмній п'єсі), з дією (в спектаклях) робить музичний образ більш конкретним, зрозумілим.

На одному із занять в ході практики були зібрані гіперактивні діти (4-5 років), і їм було запропоновано послухати п'єсу "Мама» з "Дитячого альбому» П. Чайковського, відразу ж відбулася бесіда про характер твору. На протязі декількох наступних занять були прослухані різні твори в порядку збільшення тривалості звучання, в тому числі згадане "Ранок» Е. Гріга. За цей час діти навчилися глибше відчувати і розуміти музику, довше зберігати увагу, придушувати прояви агресії ; після прослуховування ведуть себе більш спокійно, ніж зазвичай.

Дуже важливо для занять, пов'язаних зі слуханням музики:

Спеціально підбирати музичний репертуар і методи роботи з ним ;

Використовувати на заняттях інших видів музичної діяльності дітей : музичного руху, співу, гри в оркестрі, диригування ;

Використання на заняттях творів інших видів мистецтва, насамперед образотворчого та художньої літератури.

Такі прийоми піднімають музичне сприйняття на більш високу ступінь, є способом активного аналізу музики.

При підборі твори для слухання спираємося на те, щоб музика відповідала двом провідним принципам - високої художності і доступності. Тоді музика викликає у дітей інтерес і позитивні емоції.

Поряд зі слуханням музики важливо використовувати і активне музикування, яке сприяє підвищенню самооцінки, - подолання амбівалентності поведінки. Найчастіше музикотерапія, пов'язана з виконавською діяльністю, є груповий. Музична терапія в активній формі включає в себе гру на музичних інструментах, терапію співом (вокалотерапіі, хоровий спів), і танцями (хореотерапію).

Для виконання нескладних п'єс можна використовувати навіть такі прості інструменти, як барабан, трикутник, ксилофон. Заняття - обмежуються пошуком найпростіших мелодійних, ритмічних, гармонійних форм і являють собою імпровізовану гру. Розвивається динамічна пристосовність, здатність до взаємного слухання. Оскільки це групова музикотерапія, гра будується таким чином, щоб учасники активно спілкувалися один з одним, між ними - виникали комунікативно - емоційні взаємини, щоб даний процес був досить динамічним. Найголовніше, що дитина за допомогою гри на музичному інструменті самовиражається.

Вокалотерапія особливо показана депресивним, загальмованим, егоцентричним дітям. Переважно груповий вокалотерапіі полягає в тому, що кожен учасник втягується у процес. У теж час тут велике значення має і момент «анонімності «почуттів, "Укриття» в загальній масі, що створює передумову до подолання розладів контакту, до утвердження власних почуттів і здоровому переживання своїх тілесних відчуттів.

Спів має бути орієнтоване на народні пісні. Займаючись 5 років по російському народної творчості, ми звернули увагу, що у дітей підвищився інтерес до російської народної творчості, діти стали розкуті, емоційні, у них стали формуватися морально- особистісні якості до творів російської народної творчості, його пісням, танцям і хороводів, грі на дитячих музичних інструментах. Ми використовуємо пісні оптимістичного характеру, а також такі, які спонукають до роздумів і глибоких переживань. Пісні підбираються відповідно до настроєм групи. Розміщення групи - замкнуте коло. Ведучий співає разом з усіма. Коли досягається певний стан групи, кожному учаснику надається можливість запропонувати пісню, висунути заспівувача. Заспів пов'язаний для багатьох з подоланням сором'язливості, так як заспівувач потрапляє в центр уваги.

Для керівництва цією роботою потрібно музичні знання та навички, якщо вихователь сам не музикант, він працює спільно з музичним керівником, який дає необхідні консультації.

Хоровий спів є ефективнішим засобом виховання не тільки естетичного смаку, а й ініціативи, фантазії, творчих здібностей дітей, вона якнайкраще сприяє розвитку музичних здібностей (співочого голосу, почуття ритму, музичної пам'яті), розвитку співочих навичок, сприяє зростанню інтересу до музики, підвищує емоційну і вокально - хорову культуру. Хоровий спів допомагає дітям зрозуміти роль колективу в людській діяльності, сприяючи, таким чином, формуванню світогляду дітей, чинить на дітей організуючий і дисциплінуючий вплив, виховує почуття колективізму, дружби.

Поряд з піснею застосовуються елементарні мелодійні і ритмічні імпровізації, які зводяться до вправ в напрузі і розслабленні.

Особливу цінність має поєднання співу з танцювальними рухами, а також імпровізація вільного танцю під звуки класичної музики. Танець є формою соціального контакту, через танець поліпшуються здатності до взаємин, взаєморозуміння. Терапевтичну цінність представляють ритмічні, коливальні рухи під музику в три такти.

Танцювально- рухова терапія може служити мостом між світом свідомості і несвідомого. За допомогою танцювально -рухової терапії дитина може використовувати рух для більш повного вираження себе і для збереження своєї індивідуальності в контакті з іншими дітьми. Танцювально- рухова терапія - це єдиний вид терапії, де використовується дуже багато вільного простору. Рухова поведінка розширюється в танці, допомагаючи усвідомленню конфліктів, бажань, і може сприяти проживанню негативних почуттів і звільненню від них.

У музичній терапії існує два напрямки:

Перше - що сприймає діяльність, коли малюкові співають, грають на інструменті, а він слухає ;

Друге - будується на методі «звільнення творчих сил", завдяки цьому дитина творить у музиці, танцює, імпровізує мелодії голосом або на музичному інструменті.

Музикотерапія може стати ефективним методом лікування дитячих неврозів, які сьогодні все більше вражають все більше дітей. Тому сьогодні діти повинні поступово опановувати не тільки хорошими навичками в галузі інтелектуальних операцій, але й уміннями і навичками життя в сучасному суспільстві, знати, як справлятися з його вимогами і долати суб'єктивні труднощі, неминуче виникають на життєвому шляху кожної людини. Одним з таких засобів і є музикотерапія.

За допомогою музикотерапії можна створити оптимальні умови для розвитку дітей, виховання у них естетичних почуттів і смаку, позбавлення від комплексів, розкриття нових здібностей.

Музикотерапія сприяє становленню характеру, норм поведінки, збагачує внутрішній світ дитини яскравими переживаннями, попутно виховуючи любов до музичного мистецтва і, формує моральні якості особистості та естетичне ставлення до навколишнього. Діти повинні розвиватися через пізнання культурної спадщини, виховуватися так, щоб бути здатними його примножувати.

Рівень розвитку дітей у дошкільних установах буде вище, якщо традиційні форми, методи і засоби навчання і виховання буде поєднуватися з музикотерапією. Пропонуємо схеми використання музикотерапії в різних видах діяльності та у режимних моментах

2.4 Висновки до другого розділу

В розділі було проаналізовано поняття музикотерапії її вплив на процес адаптації людей похилого віку до нових умов, також було виявлено, що в музикотерапія є досить ефективним методом, за допомогою якого, можна підвищувати у людей похилого віку вміння та навички, які впливають на процес адаптації. Сучасні дослідники вважають, що для людей похилого віку доцільно застосовувати лише пасивну(прослуховування) музикотерапію.

Висвітлено питання адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ. Виявилось, що соціальна адаптація людей похилого віку до нового соціального середовища залежить від адаптаційних можливостей літньої людини застосовувати в проблемній ситуації механізми адаптації; від того, наскільки задовольняються потреби як особистості, так і вимоги соціальної групи, до якої вона адаптується. За допомогою музикотерапії можна впливати на полегшення проходження чи подолання вищезазначених проблем.

Виявлено, що адаптація залежить від того, наскільки, успішною буде життя людини у старості,, як людина будувала свій життєвий шлях попередніх стадіях. У цьому сенсі дуже важливо, що людина несе у собі, яка її система життєвих цінностей, установок, всього внутрішнього ладу особистості. А, щоб працювати з людям похилого віку, треба знати їх соціальне становище(у минулому і теперішньому), особливості психіки, матеріальні і духовні потреби, у цій роботі спиратися на науку, дані соціологічних, соціально-психологічних та інших видів досліджень.

...