Консультативна робота з проблем родинного виховання у неповній сім’ї

34

Размещено на http://www.allbest.ru/

Консультативна робота з проблем родинного виховання у неповній сім'ї. - Івано-Франківськ, 1998. - 120 с.

Костів В.

Івано-Франківськ

1998

ВСТУПНЕ СЛОВО

В умовах інтенсивної демократизації суспільних відносин в Українській державі значно зростає роль сім`ї як джерела і регулятора моральних відносин особи у всіх сферах її життєдіяльності. У сім`ї повинен закладатися міцний фундамент моральної відповідальності, працелюбності, гуманізму, честі й гідності людини - загальнолюдських якостей, необхідних для ефективного включення людини у сферу суспільних відносин.

Час диктує необхідність значного посилення суспільної уваги до сім`ї, її труднощів і проблем. Нині особливо гостро стоїть проблема підвищення морально виховної функції тих сімей, де з тих чи інших причин склались несприятливі обставини для повноцінного розвитку особистості дитини. До категорії таких сімей відноситься й неповна сім`я, розгляд проблем якої з погляду її виховного потенціалу набуває сьогодні особливої актуальності.

Під неповною сім'єю ми розуміємо малу соціальну групу спільно проживаючих людей, поєднаних родинними відносинами (кровної спорідненості), спільністю формування й задоволення соціально-економічних і біологічних потреб, взаємною моральною відповідальністю, яка складається з одного із батьків з однією чи декількома неповнолітніми дітьми.

На перший погляд таких сімей в нашій державі небагато. Адже, за результатами останніх переписів в колишньому Союзі, а відповідно і в Україні, стабільно фіксувалось 14-15 відсотків неповних від усієї кількості сімей. Проте наші підрахунки показують (див. розділ І), що кожна друга дитина певний період свого життя перебуває в умовах структурної неповноти сім'ї, а в кінці другого тисячоліття згідно тенденцій розлучного буму та виїздів громадян на заробітки за кордон ця цифра ще збільшується. Взагалі ХХІ столітття стане століттям функціонування неповних сімей. Україна в цьому плані займе також чільне місце.

Проблеми життєдіяльності неповної сім'ї в нашій країні ускладнюються певними обставинами, викликаними своєрідністю соціально-моральної обстановки, в яких формуються подружні відносини. Для нас особливо важливими стають окремі чинники громадської думки щодо існування неповних сімей (традиційність осудження і застереження проти появи таких сімей, несхвальне ставлення насамперед до жінки-матері в умовах утворення позашлюбної сім'ї та до батька в умовах розпаду сім'ї).

Тому пошуки шляхів ефективного впливу всіх причетних до справи виховання підростаючих поколінь на забезпечення нормальних умов для розвитку дітей-вихідців із неповних сімей постають першочерговим завданням як психолого-педагогічної науки, так і соціально-педагогічної практики.

 ПЕРЕДУМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ДОПОМОГИ НЕПОВНІЙ СІМ'Ї

сім'я неповний діти поведінка

Місце й типи неповної сім'ї в структурі сімейних відносин

Неповна сім'я посідає вагоме місце в системі сімейних відносин. Вiдносини, як відомо, є найхарактернішою сутнiсною ознакою сiм`ї. У врахуваннi суттєвих вiдносин полягає найбiльш точне вiдображення об'єктивної реальностi в поняттi (Свiдерський В., 1983, 25). Не випадково науковці висувають на перший план системний характер внутрiшнiх сiмейних вiдносин та їх взаємозв`язок з суспiльством (Харчев А., 1987, 25, 26 та iн.). Це визнання виходить з позицiї про те, що сiм`я - це первинний осередок, в якому iндивiд усвiдомлює себе як особистiсть та готується до включення в систему суспiльних вiдносин.

Загальнофiлософське розумiння "вiдношення" означає "особливу, опосередковану залежнiсть чи взаємозалежнiсть станiв, властивостей, зв`язкiв i стосункiв на основi руху матерiї та його атрибутiв" (Свiдерський В., 1983, 22). Згідно теоретичних положень філософів, обов`язковими компонентами вiдношення, його структури є: 1) об`єкти вiдношення; 2) само вiдношення об`єктiв; 3) основа вiдношення; 4) матерiальний фон вiдношення; 5) результат вiдношення (там само, З0, 37).

На цiй основi розглянемо реальний характер вiдносин у неповній сім'ї. Тут компонентами структури сiмейних вiдносин виступають:

об`єкти вiдносин (члени сiм`ї, котрі проживають спiльно з дитиною (дітьми), тимчасово вiдсутнi, колишнi, покійнi члени сім'ї);

вiдношення об`єктiв (взаємозв`язок, взаємозалежнiсть конкретних членiв сiм`ї - родинна, генетична, юридична);

основа вiдношення (ядро сiм`ї, основане на вiдносинах кровної спорiдненостi - один із батьків з дитиною (декількома дітьми);

матерiальний фон вiдносин: об`єктивна залежнiсть членiв сiм`ї (задоволення бiологiчних i соцiально-економiчних потреб) та їх суб`єктивна взаємозалежнiсть - прояв родинних почуттiв, любов, взаємнi моральнi зобов`язання, вiдповiдальнiсть;

результат вiдносин (сім`я як мала соціальна група - особливий осередок родинно-шлюбних стосунків).

Оскiльки визначальну роль у функцiонуваннi та розвитку вiдносин у неповній сім'ї вiдiграє основа залежностi спiввiдносних об`єктiв - вiдношення кровної спорiдненостi, то сутністю неповної сiм`ї є виявлення саме цих вiдносин родинного генетичного взаємозв'зку - кровної спорідненості її членів.

Тому, неповну сiм`ю можна визначити як динамiчну малу соцiальну групу спiльно проживаючих людей, поєднаних родинними вiдносинами кровної спорiдненостi, спільністю формування й задоволення соцiально-економiчних i бiологiчних потреб, взаємною моральною вiдповiдальнiстю, що складається з одного iз батькiв з однiєю чи декiлькома неповнолiтнiми дiтьми. Видiленi у цьому визначеннi ознаки характеризують саме структурну неповноту сiм`ї.

Таке наше визначення, загальноприйняте у психолого-педагогічній науці (див.: Костів В., 1988; Костів В., 1990), включає всi компоненти структури сiмейних вiдносин, тому на їх основi можна розкривати сутнiснi характеристики конкретної неповної сiм`ї.

У залежності від наявності батька (матері) розрізняють материнські та батьківські неповні сім'ї. За кількістю поколінь у сім'ї розрізняють неповну просту - мати (батько) з дитиною чи декількома дітьми та неповну розширену сім'ю - мати (батько) з однією чи декількома дітьми та іншими родичами. За способом утворення виділяють такі типи неповних сімей: 1) позашлюбну, 2) осиротілу, 3) розлучену та 4) сім'ю, що розпалась. Тобто, неповна сім'я утворюється внаслідок народження позашлюбних дітей, смерті одного із батьків, розлучення, фактичного розпаду сімейних відносин в рамках нуклеарної сім'ї при юридичному збереженні сім'ї (Костів В., 1990, 153).

Необхiдно зауважити, що неповна сiм`я є дійсно досить динамiчна соцiальна група: можливi переходи із неповної сiм`ї в iншi типи, а також iснування перехiдного типу сiм`ї. Наприклад, завжди потенційно можливий перехід неповної сім'ї у повну змiнену (в зарубiжнiй термiнологiї - нову сiм`ю). У такій сім'ї ядро основане на вiдносинах кровної спорiдненостi, шлюбу (для одного чи обидвох членiв подружжя - повторного), а також можливого усиновлення (удочерiння).

Розрізняють такі етапи життєвого циклу неповної сім'ї: 1) перехідний період, що веде до утворення неповної сім'ї; 2) утворення неповної сім'ї; 3) період нестійкості сімейних відносин; 4) період стабілізації сімейних стосунків; 5) період дестабілізації сімейних відносин; 6) руйнування сім'ї та її перехід у новий тип сім'ї (повну змінену сім'ю тощо). Варто зазначити, що не обов'язково кожна неповна сім'я переходить через виділені етапи життєдіяльності сім'ї, в деяких випадках окремі етапи відсутні або зведені до мінімуму.

Кожен з означених етапів у кожному із типів неповної сім'ї характеризується своєрідністю взаємовідносин, що необхідно враховувати з метою забезпечення максимальних можливостей у реалізації виховної функції сім'ї.

Неважко здогадатись, що саме умови повної сiм`ї найбiльше сприяють задоволенню рiзноманiтних потреб її членiв, забезпечують багатоаспектнiсть спiлкування, виконання адекватних сiмейних ролей. Тому не випадково людство протягом свого iсторичного розвитку прийшло до найефективнішої системи мiжособових стосункiв статей - моногамної сiм`ї, в основi якої покладенi вiдносини шлюбу i кровної спорiдненостi. Всi iншi типи сiм`ї, при iнших одинакових умовах, певною мірою не можуть забезпечити повноцінність розвитку особи. Про це переконливо свідчать результати зарубіжних і вітчизняних досліджень, що стосуються структурної неповноти сім`ї, окремі з яких ми приведемо в наступному параграфі.

Звичайно, удосконалення внутрісімейних взаємовідносин може й повинно відбуватися за рахунок якісних та кількісних змін, що проявляються у сфері розвитку всіх зазначених компонентів відносин: в об`єктах, відношеннях самих об`єктів, основі відносин, матеріальному фоні відносин. Візьмемо для прикладу основу відносин.

Поліпшення внутрісімейних взаємин може відбуватися за рахунок удосконалення правових норм у суспільстві, завдяки чому якіснішим стає саме сутнісне виявлення цих відносин. Так, удосконалення юридичних норм в аліментних подружніх стосунках полегшує в багатьох випадках становище не тільки того з батьків, котрий залишається з дитиною (як правило, матері), але, насамперед, зміцнює й відносини дитини та батька (матері), котрий проживає окремо. Аналогічне значення в цьому плані має й удосконалення законодавчих норм у системі усиновлення, удочеріння тощо. В умовах становлення нової демократичної держави суспільний інститут удосконалення правової регламентації шлюбно-сімейних відносин набуває вагомої сили, що недостатньо повно використовується суспільною владою сьогодні у здійсненні державної національної сімейної політики.

Найбільше можливостей, на нашу думку, для удосконалення сімейних взаємин має використання потенцій збагачення матеріального фону відносин. Важливими аспектами у цьому плані є:

створення таких суспільних умов буття людини, завдяки яким найбільш повно будуть задовільнятися й правильно формуватися основні життєво необхідні потреби особи - соціально-економічні й біологічні;

успадкування, збереження, передача, збагачення почуття любові як найголовнішої цінності людського роду, як символу (унаслідованого в процесі безперервної зміни поколінь, насамперед, через материнську любов, материнське духовне виховання), що визначає майбутнє суспільних відносин;

зміцнення почуття взаємовідповідальності за долю й благополуччя кожного члена родини, формування почуття обов`язку - чоловіка (дружини), батьківського (материнського), сина (дочки) тощо, виконання взаємних моральних зобов`язань .

Класифікація нуклеарних сімей, побудована на основі сімейних відносин, допоможе не тільки точніше враховувати специфічні особливості внутрішніх родинних взаємин у вихованні підростаючого покоління, але й прогнозувати майбутній розвиток відповідних типів сім`ї.

Адже віднесення, наприклад, неповної сім`ї, що розпалася (означений вище четвертий тип неповної сім`ї, що характеризується юридичною наявністю обидвох батьків, але фактичною довготривалою відсутністю батька, котрий, крім того, може жити вже в іншій сім`ї; для прикладу, за результатами останніх переписів, у колишньому Союзі проживало приблизно на 1,5 млн. більше заміжніх жінок, ніж одружених чоловіків), до звичайної повної сім`ї тільки через те, що тут наявні чоловік і дружина (зі слів опитуваних під час перепису), приховує насправді величезні цифри зовсім інших типів сімей.

Так, за результатами останніх переписів, у нас стабільно фіксували приблизно 15 відсотків неповних сімей (з них 11-12 відсотків - прості, решта - розширені неповні сім`ї). А за нашими підрахунками, приблизно половина всіх неповнолітніх дітей (до 16 років) проживає певний період в умовах неповної сім`ї. Тобто співвідношення неповних до всіх інших типів сімей, встановлене, згідно перепису, як приблизно 1:6, не відповідає істині, бо в середньому на кожну неповну сім`ю дітей нараховується менше, ніж на повну. Ці зовні привабливі заспокійливі статистичні дані переписів нібито свідчать про стабільність відносин у наших сім`ях, а насправді скривають загрозливу картину занепаду сім`ї - первинного осередку суспільства. Відновивши реальну картину існуючих сьогодні типів сімей (у наступних переписах), ми привернемо тим самим увагу суспільства до збереження сім`ї, української нації.

Попередні ж підрахунки числа різних типів неповних сімей в Україні та кількості дітей, які перебувають в умовах цих специфічних відносин, показують таку картину.

За останніми даними, кількість позашлюбних дітей у матерів віком до 30 років складає 11,8 відсотків від усіх народжених по Україні (Довідкові матеріали про становище молоді та хід реалізації державної молодіжної політики в Україні, 1997, 21). Приблизно 10 відсотків дітей до повноліття проживають в осиротілій сім'ї (Клупт М., 1982, 5-6). Появі осиротілих сімей в останній час сприяють деякі несприятливі обставини: збільшення числа транспортних пригод, великих аварій (Чорнобиль, шахти Донбасу), участі чоловіків у військових подіях тощо.

Хоча, як уже згадувалось, офіційно, за результатами останніх переписів, неповна сім`я складає приблизно 11-12 відсотків простих і 3-4 відсотки розширених неповних сімей [Сім`я в Україні (за даними перепису населення 1989 року), 1993, 430-433] від усієї кількості сімей.

Така статистика вказує, звичайно, на недосконалість відповідних процедур під час перепису, неповноту охоплених даних, або й свідоме приховування реального стану, адже в радянський період історії “не могло” бути негативних явищ.

Останні дані щодо кількості неповних сімей по Івано-Франківській області подані у табл. 1.5.

Таблиця 1.5

Кількість неповних сімей в Івано-Франківській області [Там само, 22.]

ВПЛИВ СТРУКТУРНОЇ НЕПОВНОТИ СІМ`Ї НА РОЗВИТОК І ПОВЕДІНКУ ОСОБИ

Неповна сiм`я характеризується змiщенням деяких функцiй: у цiлому знижується реалiзацiя репродуктивної функцiї, зменшується можливiсть задоволення матерiальних потреб, органiзацiї змiстовного дозвiлля i, що особливо важливо, значною мiрою ускладнюється задоволення психосоцiальних потреб (емоцiйний зв`язок дитини з батьками, почуття безпеки в сiм`ї, усвiдомлення займаної позицiї у сiм`ї, школi, групi ровесникiв, стан психiчної нестабiльностi членiв сiм`ї, вiдновлення їх психологiчної рiвноваги). Про це засвiдчують результати як вiтчизняних, так i зарубiжних дослiджень. Для прикладу наведемо найбiльш повнi i всебiчнi. Вивчення мiри задоволення основних соцiальних потреб дiтей iз неповних сiмей (вiд 6 до 16 рокiв), проведене у Польщi (Касiор Г., 1983, 136-137) показало, що:

- у 52,4 вiдсоткiв дослiджених дiтей не задовiльняються психосоцiальнi потреби;

- 49,3 вiдсоткiв дiтей вiдчувають недолiки у сферi задоволення соцiально-матерiальних потреб (харчування, житловi умови);

- у 38,7 вiдсоткiв дiтей не задовiльняються рекреацiйно-оздоровчi потреби (органiзацiя вiльного часу у сiм`ї, школi i поза школою, участь у рiзних формах вiдпочинку i т.п.);

- 37,4 вiдсоткiв дiтей стосуються нереалiзованi пiзнавальнi потреби (реалiзацiя шкiльного обов`язку, забезпечення вiдповiдних умов, допомога дитинi в навчаннi з боку школи та сiм`ї);

- у 36 вiдсоткiв обстежених не задоволенi соцiалiзацiйнi потреби: майже кожна четверта дитина вiдчуває потребу бiльш активної участi у життi сiм`ї, класу, груп ровесникiв i учнiвської органiзацiї;

- у 35,2 вiдсоткiв дiтей не задоволенi потреби в сферi творчої дiяльностi та участi в культурному життi, в тому числi в позакласному та позашкiльному; 27 вiдсоткiв вiд загального числа дiтей зовсiм не беруть участь у творчих заняттях та дiяльностi.

Успiшнiсть навчальної дiяльностi дiтей iз неповних сiмей у всiх дослiдженнях, проведених як у нашiй країнi, так i за кордоном, iдентична. Зокрема, дослiдження I. Гребеннiкова показало: якщо серед тих, хто навчається на “вiдмiнно”, лише 8 вiдсоткiв вихiдцiв iз неповних сiмей, то у числi “двiйочникiв” i “трiйочникiв” їх майже втроє бiльше [1982, 94]. К. Гюльднер констатує: половина всiх “невстигаючих” дiтей (47,7 вiдсоткiв) - із рiзних типiв неповних сiмей, тодi, коли в групi тих, хто добре навчається - тiльки четверта частина дiтей з цього середовища (26,1 вiдсоткiв) [1968, 132-133].

За спостереженнями В. Титаренка, частка дiтей iз неповних сiмей, що займаються творчою дiяльнiстю (технiчна творчiсть, гра на музичних iнструментах, участь у художнiх гуртках тощо) в декiлька раз нижча, нiж iз сiмей, в яких наявнi обидва батьки [1985, 92].

Ключ до цієї розгадки, викликаної об`єктивними обставинами життєдіяльності сім`ї, криється у специфіці формування пізнавальних потреб дітей із таких сімей. Відомо, що духовне багатство індивіда великою мірою залежить від багатства його дійсних відносин. У індивіда, життя якого охоплює широке коло різноманітної діяльності й різних видів практичного відношення до світу і є, таким чином, багатостороннім життям, - у такого індивіда мислення має такий же характер універсальності, як і будь-який інший прояв його життя. Структура ж сімейної групи (при інших одинакових умовах) багато в чому визначає потенційні можливості різноманітності відносин. Якщо у повній нуклеарній сім`ї утворюється сім внутрісімейних співвідносин (сім “Я”) - 1) Я (чоловік) і сім`я; 2) Я (дружина) і сім`я; 3) Ми (чоловік і дружина); 4) Я (батько) і дитина; 5) Я (мати) і дитина; 6) Я (дитина) і сім`я; 7) Ми (батьки й дитина), то в умовах неповної сім`ї таких спільностей тільки три (три “Я”) - 1) Я (батько) і сім`я; 2) Я (дитина) і сім`я; 3) Ми (один із батьків і дитина). Різноманітність інтересів, характерів, справ, відношень, що складаються у повних сім`ях - благодатна основа розвитку особистості дитини, задоволення її різноманітних (у нашому прикладі пізнавальних) потреб. В умовах же неповної сім`ї такі відношення дуже обмежені, тому в ряді випадків це призводить до духовного збіднення особистості.

У неповній сім`ї виникає таке явище як фемінізація (переважання жіночого впливу) і значно рідше - маскулінізація (переважання чоловічого впливу). У материнських сiм`ях, що складають абсолютну бiльшiсть неповних сiмей, стосовно дiтей має мiсце подвiйна фемiнiзацiя, викликана переважанням жінок у сферi дошкiльної i шкiльної педагогiки. У ході нашого дослідження (всього вивчено біля 1200 неповних сімей (в т. ч. і за результатами методики “Лист в редакцію”) співвідношення материнських і батьківських сімей складає приблизно 9:1 (89,6 відсотків материнських неповних сімей).

Відсутність в сім`ї одного з батьків ускладнює процес ідентифікації дітей з батьківським (чоловічим) і материнським (жіночим) прикладом, позбавляє їх можливості спостерігати відповідну модель подружніх відносин. Даний вакуум негативно впливає на підготовку дітей до майбутнього сімейного життя. Ситуація, що характеризується відсутністю наочного зразка взаємовідносин статей, породжує ризик того, що у дітей сформуються викривлені погляди на шлюб і сім`ю, що в майбутньому може перешкодити становленню їх власної сім`ї. Не випадково помічена тенденція: частіше розпадаються сім`ї тих, хто виховувався у неповній сім`ї (див. дослідження Е. Тійт, Д. Кутсар [1980, 112-121], З. Матейчек [1980, 28] та ін.). Зокрема, Лендіс, який провів опитування 1977 сімейних студентів (674 чоловіків і 1303 жінок) з метою вияснення “шлюбного статусу” їх батьків і родичів, прийшов до такого висновку: “У випадках, коли прабатьки жодного з членів подружжя не розлучались і не залишали сім`ї, співвідношення розлучень і шлюбів складало 1:6,8. У випадках, коли розлучались прабатьки тільки одного з подружжя, це співвідношення складало 1:4,2. Якщо ж розлучались прабатьки обидвох членів подружжя, то воно становило вже 1:2,6” [Харчев А., 1979, 220].

Враховуючи те, що “особистий батьківський приклад як провідний і основоположний фактор сімейного виховання легше засвоюється … в рамках однієї статі” [Харчев А.Г., 1979, 317], відсутність у сім'ї батька мала би впливати негативно, у першу чергу, на хлопчиків. Цей висновок знаходить підтвердження і в деяких дослідженнях. Так, T. Pettigrev, підсумовуючи результати американських досліджень, вважає, що чоловіки, позбавлені в дитинстві відповідної батьківської опіки, схильні залишатися нежонатими [1964, 420]. J. Hilgard, M. Neuman, F. Fisk [960, 788-798] стверджують, що серед чоловіків, позбавлених у дитинстві можливості спілкуватися з батьком (у випадку смерті або позашлюбного народження), у десяти випадках тільки один належним чином пристосовується до подружнього життя. G. Jacobson i R. Ryder роблять висновок: чоловіки, позбавлені в дитинстві (до 12 років) контактів з батьком, у подружньому житті проявляють дуже багато симптомів непристосованості (неврівноваженість, дріб'язковість; втручання у справи, пов'язані з веденням дому; і, насамперед, прояв недостатньої статевої активності [1969, 315-33].

Представники іншого напряму вважають, що обмежені можливості знайомства з різними соціальними ролями в неповній сім'ї стосуються дівчаток. Наприклад, З. Матейчек вказує, що хлопчики, особливо шкільного віку, завдяки спортивним, природничонауковим чи технічним інтересам, як правило, знаходять достатню кількість чоловічих прикладів, тому відсутність батька у них певною мірою згладжується [1980, 91]. Цікаві результати досліджень S. Fishera. За його даними жінки, які зрідка відчували оргазм або зовсім не відчували цього почуття, у дитинстві були або повністю позбавлені контактів з батьком або цей контакт був від випадку до випадку. З його боку вони не відчували ніяких почуттів. І навпаки, жінки, які легко відчували оргазм (тобто повноту статевих відносин), своїх батьків визначали як “реальних”, тобто таких, що цікавляться їх поведінкою, а також проявляють у ставленні до них відповідні почуття [1973, 36].

Результати дослідження емоційних відношень школярів протилежної статі з повних і неповних сімей, проведеного в Івано-Франківській і Тернопільській областях у 22 класних групах (методика описана нами у книзі [Костів В., 1996, 55-60]), підтвердили думку про несприятливий вплив відсутності батьківської опіки на моральну підготовку до майбутнього сімейного життя уже в підлітковому віці, особливо для дівчаток. Наше дослідження показало: індекс емоційної прийнятливості (симпатій і антипатій) осіб протилежної статі складає у хлопчиків із неповних сімей +0,07, у дівчаток - -0,21, тоді як у хлопчиків з повних сімей - +0,20, у дівчаток - +0,18. Тобто найбільші відхилення в емоційному ставленні осіб протилежної статі зафіксовані у дівчаток із неповних сімей: число відкидань (антипатій) або прихилень (симпатій) у них складає 56%, причому антипатій у три рази більше, ніж симпатій, в той час як у дівчаток із повних сімей воно складає лише 25 відсотків [Див. детальніше: Ковальчук Л., Костів В., Максимович О., 1995, 4-7]. Таким чином, уже до підліткового віку проглядається тенденція майбутнього несприйняття жінками своїх чоловіків: умови неповноти сім`ї перешкоджають формувати правильні взаємовідносини хлопчиків і дівчаток у шкільному віці, а в майбутньому - збереженню їх повної сім`ї.

Результати багатьох досліджень підтверджують думку про те, що неповна сім`я “постачає” педагогічно занедбаних дітей. У дослідженні В. Єрмакова наведено обширний матеріал, що свідчить: приблизно кожен другий-третій неповнолітній правопорушник формується в умовах неповної сім`ї [1977, 31]. Аналіз і співставлення нами даних усіх досліджень з цієї проблеми показує: співвідношення неповнолітніх правопорушників, вихідців із неповних сімей, складає приблизно 1:3, коли таке ж співвідношення всієї кількості неповних і повних сімей (за такою ж статистикою і одинаковими підходами до складу сім'ї) , що мають неповнолітніх дітей, становить приблизно 1:6.

Ми не схильні абсолютизувати висновок про зв`язок правопорушень підлітків зі структурою сім`ї. На перший план виступають таки інші чинники: атмосфера сім`ї, виховна позиція матері (батька) тощо. Але, як зазначають навіть противники такої абсолютизації, ймовірність протиправної поведінки дітей із неповних сімей у 2-3 рази вища, ніж із сімей з нормальною структурою [див.: Міньковський Г., 1982, 106 та ін.].

Результати нашого дослідження рівня моральної вихованості підлітків показують, що відсутність одного із батьків не має обов`язкового причинно-наслідкового негативного впливу на моральний розвиток дітей. Вона вступає у дію тільки з поєднанням комплексу несприятливих обставин, що особливо легко виникають в умовах різних типів неповних сімей. Про це засвідчує не тільки наявність підлітків з високим рівнем розвитку окремих моральних якостей, але й з високим рівнем загальної моральної вихованості. Так, у підлітків із неповних сімей (порівняно з ровесниками із сімей повних) виявився дещо нижчий рівень сформованості дисциплінованості, відповідальності, активності, але трохи вищий рівень працелюбності й самостійності (за іншими якостями особливої різниці не встановлено). Загальний рівень моральної вихованості підлітків із неповних сімей виглядає таким чином: з низьким і найнижчим рівнем моральної вихованості їх більше відповідно на 10,4 та 4,8 відсотки, а з високим - на 4 відсотки менше.

Цікаві результати соціальної поведінки вихідців із неповних сімей зафіксовані в зарубіжних дослідженнях. Ось деякі з них. Результати досліджень C. Cortesa і E. Fleminga [1968, 413-420] показали, що більшість хлопчиків, яких оцінили слабо пристосованими до соціального життя, не мали регулярного спілкування з батьком чи особою, яка його заміщала. B.A. Speece, який вивчав учнів 3-6 класів, встановив, що міра альтруїзму дітей, оцінена ровесниками, залежить від турботливої позиції татів, а також від кількості часу, проведеного батьком з дітьми [1974, 227-241 та ін.]. M. Hoffman, на підставі вивчення поведінки учнів 7-х класів, вивів такі суттєві закономірності: ототожнення з батьком у хлопчиків впливає на властиву їм інтеріоризацію моральних норм і почуття вини у випадку порушення цих норм; відсутність батька негативно впливає на моральні почуття дитини і особливо некорисно відбивається на моральному розвитку хлопчиків [1971, 400-406].

Проте дослідження H. Billera [1971, 227-241 та ін.] виявили, що часта присутність вдома батька, який не проявляє до дітей турботливих почуттів, гірше впливає на соціальне пристосування дитини, ніж фактична його відсутність.

Отже, на основі наведеного емпіричного матеріалу, неповна сім`я становить сьогодні важливу соціально-педагогічну проблему: вона може негативно впливати на успішність і творчий розвиток особи, її моральну вихованість, ціннісні орієнтації, майбутню життєву позицію, готовність до сімейного життя тощо, але часто це спрацьовує тільки при умові нагромадження одночасно комплексу несприятливих обставин, що непосильним тягарем діють на психіку дитини.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ПЕДАГОГИ ПРО ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ НЕПОВНОЇ СІМ'Ї

А.С. Макаренко [Т. 5, 3-280], В.А.Сухомлинський [1978, 3-248] та інші відомі педагоги приділяли значну увагу проблемам сімейного виховання, розглядаючи його як найбільш природню основу формування психічного і морального складу особистості, розвитку творчих здібностей людини на всіх вікових етапах життя. Сім'я - унікальний суспільний інститут, ніби самою природою призначений для цілей виховання. В ній достатньо міцна нормативна основа поєднується з можливістю найтонших душевних взаємовпливів і тривалою індивідуальною взаємодією.

Удосконалення структури сімейних взаємин у педагогічній творчості А. Макаренка

А. С. Макаренко був справжнiм знавцем i дослiдником психологiї особистостi, вiн глибоко розумiв душу, серце людини, її болi, переживання, почуття, прагнення i сподiвання, досконало знав психологiю взаємин чоловiка i дружини, батькiв i дiтей, молодшого i старшого поколiнь. Його виняткова педагогiчна спостережливiсть, душевна проникливiсть, доброзичливiсть, невтомна наполеглива дослiдницька робота сприяли всебiчному пiзнанню й розкриттю найiнтимнiших вiдтiнкiв стосункiв людей, виявленню особливостей їх почуттiв, намiрiв, сподiвань i мрiй.

Приступаючи до вивчення проблем сiмейних взаємин, А. Макаренко побачив, що питання структури сiм`ї, характеру стосункiв її членiв мають вирiшальне значення [Т. 7, 146]. З цiєю метою вiн спецiально розпочав задуманий ним чотирьохтомник "Книги для батькiв" з розгляду питання структури сiм`ї. Крiм розгляду проблем багатодiтних, однодiтних сiмей вiн аналiзує також вiдносини сiмей з порушеною структурою: розлученої, позашлюбної, осиротiлої, утворення внаслiдок тюремного ув`язнення одного з батькiв тощо. Порушення стуктури сiм`ї вiн пов`язує з кiнцевим результатом виховного процесу i вказує на те, що "цiлiснiсть i єднiсть сiмейного колективу - необхiдна умова хорошо виховання... I хто хоче дiйсно правильно виховати своїх дiтей, той повинен берегти цю єднiсть [Т. 4, 60].

А.Макаренко був глибоко переконаний, що "для успiшного виховання дитини сiм`я повинна бути перш за все колективом" [Т. 4, 290]. Розглядаючи ознаки сiмейного колективу, вiн у числi випадкiв, коли цей колектив дає трiщину вказує i на незгоди мiж батьками, коли один з них покидає сiм`ю, а також на виховання дитини однiєю матiр`ю. Стверджуючи, що тiльки в колективному досвiдi можуть вирости морально цiннiснi потреби особистостi, педагог розумiє колективiзм сiм`ї у сплетiннi "багатьох образiв близьких i менш близьких людей, у вiдчуттi людської допомоги й людської потреби, в почуттях залежностi, прив`язаностi, взаємовiдповiдальностi та багатьох iнших" [Т. 5, 30]. На прикладi дванадцятирiчного Колi, котрий вирiс в умовах неповної сiм`ї (з народження виховувався однiєю матiр`ю), Макаренко вiдкриває за його зовнiшнiм дитячим притворством моральну пустоту, вiдсутнiсть будь-якого колективного досвiду. Вiн вказує, що "така пустота утворюється завжди там, де з раннього дитинства у сiм`ї немає єдностi життя, побуту, прагнення, немає вправлянь у колективних реакцiях" [Т. 5, 30], немає колективу. У Колi такого колективу не було, було тiльки "сусiдство" з матiр`ю. Автор пiдкреслює: якою б хорошою людиною не була мати, таке "просте сусiдство з нею нiчого не могло дати позитивного. Швидше навпаки: немає небезпечнiшого сусiдства хорошої людини, бо саме це - найкраще середовище для розвитку егоїзму..." [Т. 5, 31].

На думку А.Макаренка, набагато важче сiмейний колектив переносить руйнiвнi впливи, пов`язанi з тривалими процесами розладу. Називаючи умовно такi порушення вiдносин в сiм`ї явищами "хiмiчними", вiн вказує, що "хiмiчнi реакцiї в сiм`ї є бiльш страшними" [Т. 5, 77], а деколи катастрофiчними [Т. 7, 148].

А. Макаренко дiалектично пiдходив до визначення даного типу сiм`ї як сiм`ї-колективу. З одного боку вiн вважав: там, де батько чи мати покидають сiм`ю, там сiм`я як колектив руйнується i виховання дитини ускладнюється [Т. 2, 553]. З iншого, не дивлячись на зазнання таких великих збиткiв, вiн оптимiстично аналiзував становище цієї сiм`ї. На його думку, в такому випадку сiмейна драма об`єктивно нiчим не вiдрiзняється вiд сiмейного сирiтства, утворення сiм`ї неповної внаслiдок смертi одного з батькiв. Вiн допускав iснування сiмейного колективу i без батька, якщо сiм`я буде старатися "якомога краще мобiлiзувати сили для дальшої боротьби" [Т. 2, 394].

Проте, мудрий педагог нiколи не наполягав на непохитному збереженнi сiмейних вiдносин. Вiн прекрасно розумiв, що не можна повернутися до старої норми, коли батьки повиннi були проживати завжди разом, незалежно вiд їх стосунків [Т. 2, 553]. Аналiзуючи причини мiцностi сiмейних уз у старому суспiльствi, вiн приходить до висновку, що ця "мiцнiсть сiм`ї вела до принципу єдиноначальностi, до влади одного над iншим" [Т. 3, 332]. Вiн вказує, що дисциплiна в сiм`ї була так необхiдна старому суспiльству, як "гарантiя того, що кожна дитина забезпечена надовго батьком i матiр`ю" [Там само].

Але, вiн бачив з окремих випадкiв, що залишення сім`ї одним із батьків iнколи проходить легковажно, коли можна ще зберегти попереднi хорошi стосунки. Вiн пiдкреслює, що "якщо б люди серйознiше, строгiше ставилися до себе, якщо б у них було бiльше гальм, то, можливо, не покидали б сiм`ю. А там, дивись, i кохання повернулося б" [Т. 2, 553]. Хоча, за його висловом, вiн i не думає рекомендувати щось подiбне: "жити разом людям, якi не люблять один одного" [Т. 8, 82]. У листi Дмитрiєву вiд 17 липня 1938 року А. Макаренко радить: якщо кохання втрачене, "нiчого зробити не можна, навiть оглядаючись на дiтей - у цьому випадку, дiти однаково страждають i дуже часто страждають бiльше, проживаючи у сiм`ї, що насильно зберiгається" [Т. 8, 82]. Розв`язання цього конкретного конфлiкту, що глибоко схвилював його, педагог вирiшує на основi загального положення: щасливi дiти виховуються у щасливих батькiв [Т. 4, 214].

На запитання, чи варто виховувати почуття любовi до батька, який покинув сiм`ю, Макаренко вiдповiв: коли "батько пiшов вiд сiм`ї, потрiбно перестати про нього говорити. Якщо хлопчик спитає - поганий чи добрий, - не знаю, не цiкавлюся" [Т. 5, 64]. I зовсiм iнший пiдхiд, якщо батько допомагає певною мiрою, тут "якось дружба зберiгається". Особливо з презирством А. Макаренко ставиться до батькiв, якi не вiдповiдають нi за що, не допомагають, спостерiгаючи за сiм`єю тiльки здалеку. Вiн наголошує, що судив би таких батькiв у кримiнальнiй справi, вони страшну шкоду приносять дiтям [Т. 5, 102]. Макаренко вiрив, що "є такi батьки, якi, покинувши сiм`ю, вмiють зберегти дiйсно благороднi стосунки з дiтьми, навiть беруть участь у їх вихованнi, навiть виховують з них правильних людей" [Т. 5, 102], хоча сам особисто таких випадкiв у своєму життi не спостерiгав. Життя пiдтверджує цю глибоко оптимiстичну позицiю великого педагога. У сучаснiй практицi життєдiяльностi сiмей з порушеною структурою таких випадкiв досить багато. Тому й радив Макаренко, що було б несправедливо з боку матерi у таких взаєминах забороняти батьковi брати участь у вихованнi дитини.

Значне мiсце у своїй спадщинi А. Макаренко видiлив розгляду важливостi повної сiм`ї для нормального розвитку дитини, значенню батькiвської любовi в емоцiйному становленнi особи. Так, розглядаючи вплив вiдсутностi батькiвського пiклування у дитячому вiцi, вiн вказує, що "колонiя, складена iз покинутих одиноких дiтей, якi пережили набагато бiльше того, що пiд силу дитинi,- це без всякого сумнiву не повнiстю здорове суспiльство".

"I цiлком здоровим,- пiдкреслює вiн далi,- навiть при героїзмi педагогiв воно вже i не може бути". Кращим шляхом єдностi сiмейного i суспiльного виховання, на його думку, може бути "тiльки дитячий будинок, наповнених здоровим дитинством" вихованцiв, "знаючих, що десь на фабрицi працюють батько й мати, якi пiдтримують з ними зв`язок, i не позбавлених ласки матерi й пiклування батька" [Т. 7, 386].

А. Макаренко розумiв, що безпритульнi батькiвськi дiти набагато "важчi" за безпритульних дiтей без батькiв, тому мрiяв, як про найкращий кiнець свого життя завiдувати такою колонiєю [Т. 5, 316]. Аналiзуючи в цiлому позитивно розповiдь Сейфуллiної "Правопорушники", Макаренко непримиримо стверджує, що вiд неї пахне педагогiчним анархiзмом, маючи на увазi закiнчення розповiдi, де говориться про те, що батьки не потрiбнi, батьки - це барахло, природа - мати i т. ін. "Весь цей педагогiчний анархiзм просто шкiдливий,- зазначає вiн [Т. 7, 33].

Згiдно позиції А. Макаренка, питання удосконалення сiмейної структури включає i розгляд проблем однодiтної сiм`ї. Педагог категорично твердив, що виховання єдиного сина чи єдиної дочки набагато важча справа, нiж виховання кiлькох дiтей. Тому вiн радив: навiть тодi, коли сiм`я зазнає деяких матерiальних труднощiв, не слiд обмежуватися однiєю дитиною. Адже єдина дитина часто стає центром сiм`ї. Пiклування батька, матерi у таких випадках, як правило, перевищує корисну норму. Батькiвська любов у такому разi має певну нервознiсть. Захворювання єдиної дитини або її смерть переноситься такою сiм`єю дуже важко, а страх такого нещастя завжди стоїть перед батьками i позбавляє їх потрiбного спокою.

Дуже часто єдина дитина звикає до свого виняткового становища i стає справжнiм деспотом у сiм`ї. Для батькiв дуже важко буває загальмувати свою любов до неї та свої турботи, й мимоволi вони виховують егоїста: "Тiльки в сiм`ї, де є декiлька дiтей, батькiвське пiклування може мати нормальний характер" [Т. 4, 61].

Отже, розв`язання розглянутих А. Макаренком проблем удосконалення сiмейної структури (попередження порушення структури сiм`ї, збереження цiлiсностi та єдностi сiмейної групи як колективу, обгрунтування переваги повної кiлькадiтної сiм`ї, багатства рiзноманiтних вiдносин у чисельнiй родинi) сприятиме ефективному включенню дитини у систему сiмейних взаємин, органiзацiї її повнокровного життя в умовах родини i поза нею.

В. Сухомлинський про особливості виховної роботи у неповній сім'ї.

Однiєю з актуальних проблем теорiї i практики сiмейного виховання, на думку В.Сухомлинського, є врахування особливостей формування дитини в умовах рiзного типу сiмей. Він вказував, що результат сiмейного виховання багато в чому залежить вiд умов сiмейного середовища: "Причини, внаслiдок яких дитина стає важкою, невстигаючою, вiдстаючою, здебiльшого криються... в умовах, в яких дитина росте в роки раннього дитинства. I якщо дитина стала важкою, то це означає, що в дитинствi вона не дiстала для свого розвитку вiд людей, якi її оточують, того, що повинна була дiстати" [Т. 4, 515].

Видатний педагог виступає послiдовником А. Макаренка з цих питань. У багатьох своїх працях, у практичiй дiяльностi вiн постiйно пiдкреслював значення для розвитку дитини повноти сiмейної структури, батькiвської любовi, материнської ласки, теплих емоцiйних вiдносин. Значне мiсце у творчостi педагога займає проблема виховання дiтей в рiзних типах неповної сiм`ї: осиротiлої, позашлюбної, розлученої. Великим горем дiтей, горем нашого суспiльства вважав вiн зрадництво у людських взаємовiдносинах, виховання дитини в сiм`ї, яку залишає батько: "Стає страшно, коли бачиш маленьку дитину, яка тiльки-но усвiдомлює своє iснування i вже покалiчену: маленька... людина з болем усвiдомила, що вона нiкому не потрiбна, що самий факт її народження, поява на свiт - прикре непорозумiння" [Т. 2, 227].

Тонкий психолог, Василь Олександрович вмiло описує внутрiшнiй стан вихiдцiв із рiзних типiв неповних сiмей, розкриває специфiку їх розвитку та поведiнки. З особливою теплотою описує вiн долю семирiчного Колi, який довiдався, що його окремо проживаючий батько працює шофером на автобазi. Тому часто приходить сюди з надiєю, що батько впiзнає його й зупинить машину. Та батько проїжджав мимо: "Бiль i гнiв несе в серцi дитина, повертаючись додому. Вона, маленька людина, тепер не вiрить нi в що. Для неї в свiтi немає нiчого святого" [Т. 2, 407].

У дiтей із неповних сiмей часто виникають рiзнi комплекси, установки рiзницi, своєї неповноцiнностi порiвняно з iншими дiтьми. В. Сухомлинський зазначає, що це є наслiдком постiйних пiдкреслень дорослих, а iнодi й необережнi дiї самих вчителiв: "Iде урок в першому класi. Дiти радiсно називають свої улюбленi слова, серед яких "мама" й "тато". Тiльки маленький синьоокий Саша не посмiхається, в його очах - бiль i страждання. Хлопчик заплакав i вибiг з класу" [1978, 223-224].

Така дитина часто створює образ батька як втiлення найкращих якостей, постiйно живе в уявi цим образом, хоче переконати оточуючих, особливо ровесникiв, що батько її iснує реально, що вiн найкращий в свiтi (приклад дiвчинки Наталi з її образом батька-льотчика - [Т. 5, 500]). Важко переживають дiти несправедливе ставлення до них з боку батькiв. Це викликає у дитини неврiвноваженiсть, образливiсть, озлобленiсть, страх, жорстокiсть, що часто веде за собою огрублення почуттiв у взаєминах з iншими людьми.

На думку В. Сухомлинського, жодній людинi, як дитинi, так i дорослому, не живеться добре, якщо в її середовищi немає людей, яких вона могла б поважати. В умовах неповної сiм`ї, такий авторитет батькiв часто втрачається, губиться... З певного вiку, аналiзуючи сiмейнi ситуацiї, дитина робиться бiльш критичною, спрямовуючи свою критику часто на одного, а то й обидвох батькiв. Педагог підкреслює: "Таке почуття дитина переживає в хвилини оголення тих iнтимних сiмейних взамовiдносин, якi вона хоче приховати, прикрити. Ось чому менi хочеться сказати батькам: знайте й пам`ятайте - дiти переживають ваше падiння, як своє особисте горе, сприймають вашу радiсть, як свою. Бережiть же дитячу любов до людини, змiцнюйте вiру в людину" [Т. 5, 504].

Педагогiчна дiяльнiсть В. Сухомлинського переконала його в тому, що "коли маленькiй дитинi не вдається повернути вiру в добро й справедливiсть, вона нiколи не зможе вiдчути в собi людину, зазнати почуття власної гiдностi. В пiдлiтковому вiцi такий вихованець стає озлобленим, для нього в життi не iснує нiчого святого i величного, слова вчителя не доходять до глибини його серця" [Т. 3, 22-23].

Талановито вiдтворюючи душевнi переживання дитини, яка проживає в умовах порушеної сiмейної структури, В.Сухомлинський дає ряд слушних порад щодо подолання несприятливих наслiдкiв сiмейних взаємовiдносин, наводить приклади розумного, педагогiчно доцiльного розв`язання складних сiмейних ситуацiй, спiлкування й участi у вихованнi дитини окремо проживаючого батька [Т. 3, 24-30].

Працюючи з шестилiтками у "Школi радостi", вiн розробляє правила взаємовiдносин вчителя з батьками iз неповних сiмей, що становили у тi повоєннi роки значну частину [Т. 3, 20-31]. Нарiжний камiнь його педагогiчного вчення - це глибока вiра в можливостi успiшного виховання кожної людини: "Я не вiрю в те, що є невиправнi дiти, пiдлiтки, юнаки, дiвчата. Адже перед нами iстота, якiй тiльки вiдкривається свiт i вiд нас залежить зробити так, щоб нiщо не пригнiтило, не знiвечило, не вбило в маленькiй людинi гарного, доброго, людського" [Т. 2, 423]. Формуючи це вмiння, необхiдно глибоко проникати у душу дитини, вдуматися в те, чим вона живе, як вона дивиться на свiт, чим є для неї люди, що оточують її.

Багато труднощiв, що виникають в процесi виховання дiтей з неповних сiмей можна подолати тiльки справжньою людянiстю, оскiльки бiльшiсть з них не знають ласки й турботи. Василь Олександрович писав: "Я не можу без болю в серцi дивитися на пiдлiтка, який не знає, що таке сiмейна доброта, ласка. Серце болить, коли подумаєш, що поза школою вiн не тiльки залишений на самого себе, а й учиться у батькiв обдурювати, красти" [1978, 64]. Випрямити душу такої людини, як вказував видатний педагог, одне з найважливiших завдань вихователя; в цiй надзвичайно тонкiй, клопiткiй працi вiдбувається, по сутi, головний iспит з людинознавства. Бути людинознавцем - означає не тiльки бачити, вiдчувати, як дитина пiзнає добро й зло, а й захищати нiжне серце вiд зла [Т. 3, 23].

Вчителi, класнi керiвники, на думку автора "Батькiвської педагогiки" повиннi знати бiди й тривоги таких сiмей, тонко продумувати засоби педагогiчної допомоги. Але одночасно вiн застерiгав вiд нетактовного втручання їх у сiмейнi проблеми: "В кожного своє горе, i виносити його на люди, давати поради в присутностi iнших людей - означало б вивертати чужу душу, виставляти напоказ глибоко iнтимне... Якщо й доведеться торкнутися найпотаємнiших куточкiв батькiвських сердець, то робити це треба тiльки в особистiй бесiдi, тисячу разiв продумавши i зваживши кожне слово" [Там само].

Враховуючи психiчний стан дитини, її розташованiсть, бажання й готовнiсть подiлитися своїми iнтимними переживаннями, тактовно долаючи бар`єри недовiр`я до людей, вихователi сприяють цим самим проникненню у внутрiшнiй свiт школяра. В. Сухомлинський особливо наголошував: "Ми, вчителi, маємо справу з найнiжнiшим, найтоншим, найчутливiшим, що є в природi, - з мозком дитини. Коли думаєш про дитячий мозок, уявляєм нiжну квiтку троянди, на якiй тремтить крапля роси. Яка обережнiсть i нiжнiсть потрiбнi для того, щоб, зiрвавши квiтку, не зронити краплю. Ось така обережнiсть потрiбна нам щохвилини: адже ми торкаємося найтоншого i найнiжнiшого в природi - мислячої матерiї органiзму, що росте" [Т. 3, 33]. Педагог пiдказує, як розпiзнавати дитяче горе: "В нього є завжди щось спiльне: сумнi, печальнi очi, в яких вражають недитяча задумливiсть, байдужiсть, туга, самостiйнiсть. Дитина, яка переживає нещастя, не помiчає iгор i розваг товаришiв; нiщо її не може вiдвернути вiд гiрких думок" [Т. 3, 229].

Класичним зразком навчати дiтей спiвпереживати людському горю виступає в його творчостi бесiда з однокласниками Сашка, коли в нього захворiла бабуся. Ось деякi з цих положень: не виражати подиву, коли в людини горе; помiчати смуток в очах товариша; не поспiшати розпитувати, чому хлопчика немає декiлька днiв в школi; не цiкавитися горем, стражданням, а допомагати; не роз`ятрувати сердечних ран; якщо трапилось нещастя, робити все, щоб жодне ваше слово, жодний вчинок не додавали горя; подумати, чим можна допомогти Сашковi і його бабусi; допомога не повинна бути хвалькуватою, не виставляти напоказ свою доброту - "нiяка показна доброта не зробить вас добрими" [Т.3, 230].

Так вчив В. Сухомлинський своїх вихованцiв розумiти порухи дитячого серця. Це залишається одним з найважливiших завдань сiм`ї та школи у повсякденнiй виховнiй роботi з вихiдцями iз рiзних типiв сiмей: допомога їм вiд навколишнiх людей, турбота, ласка, сердечнiсть, спiвчуття. Чулiсть до духовного свiту дитини, здатнiсть вiдгукнутися на чуже нещастя - з цих найважливiших принципiв В. Сухомлинського починається найвища людська радiсть, без якої неможлива моральна краса людських взаємовiдносин.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ Й ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ ІЗ РІЗНИХ ТИПІВ НЕПОВНИХ СІМЕЙ

Як показали наше та інші окремі дослідження, сама по собі неповнота сім`ї не обов`язково веде до відхилень у розвитку особистості). Адже значна частина неповних сімей успішно здійснює свою виховну функцію. Ймовірність соціальної деформації особи підвищується з нагромадженням ряду несприятливих чинників, бо практично будь-яка дитина у змозі справитися з однією чи двома несприятливими обставинами. В умовах же неповної сім`ї таких обставин занадто багато: тривалий вплив конфліктних ситуацій на дитину; виникнення напруженої обстановки у зв`язку з неправильним ставленням членів сім`ї до того, що трапилось; невротизація матері, невміння вибрати педагогічно доцільний стиль взаємин; матеріально-побутові труднощі; незлагоди батьків і родичів у поглядах на спілкуванння і участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо і т. ін. Це доповнюється відношенням до неповної сім`ї у багатьох випадках з боку оточуючих її людей як до чогось занепалого, ущербного; проявом у дитини невротичних реакцій у зв`язку з суб`єктивним сприйняттям самого факту неповноти сім`ї, з об`єктивними труднощами, що виникають у процесі її взаємин з ровесниками тощо. Можливість накладання багатьох несприятливих чинників особливо підвищується у перехідні періоди: створення неповної і становлення нової - повної зміненої сім`ї.

Особливості розвитку і поведінки школярів із розлучених сімей.

Розлучення в багатьох випадках руйнує особисте життя членів сім`ї, є могутнім фактором їх невротизації, породжує напруженість у взаєминах дитини й батьків, один з яких проживає окремо, викликає нестабільність батьківських почуттів, збільшує ймовірність появи девіантних форм поведінки.

Шлюб, що розпадається, висуває найогидніші риси, характерні й приховані до певного часу, у членів подружжя. Атмосфера взаємної неприязні, ненависті, образ і взаємних звинувачень не може не вплинути на світовідчуття дитини, її моральні переконання, погляди, установки, ставлення до навколишніх тощо. Позитивний вплив на дитину з боку батьків у такій ситуації ускладнюється або й взагалі стає неможливим. Батьки не можуть у таких ситуаціях контролювати вчинки дітей і спрямовувати їх розвиток.

У ролі сильного негативного чинника у виховному плані виступає сам факт розлучення. Залишення сім`ї батьком, чим, як правило, розпочинається розрив шлюбного зв`язку, може різко змінити морально-психологічний світ дитини й нерідко створює руйнівний вплив на механізм функціонування внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи.

Аналізуючи стан дитини, В. Сухомлинський пише: “Біль і гнів несе в серці дитина, повертаючись додому. Вона, маленька людина, тепер не вірить ні в що. Для неї в світі немає нічого святого” [Т. 2, 407]; “Як неймовірно важко виховувати маленьку людину, яка усвідомлюючи себе, пережила гірку думку: я нікому не потрібна, я появилась на світ випадково, я горе й покарання для матері...” [1978, 94-95]. Таке буває, звичайно, не в кожній розлученій сім`ї, але це не знімає проблему.

В результаті дослідження розлучених сімей у Словаччині в 1977-78 роках виявлено, що у 85 відсотків розлучених сімей виникає зовсім нестерпне виховне середовище, яке створює загрозу для нормального розвитку особистості дитини. Тільки в кожній десятій сім`ї зберігалась відносно спокійна сімейна атмосфера [Зариньш И., 1985, 131].На думку деяких зарубіжних дослідників (Д. Макдермот, Д. Валлерштейн та ін.), найбільш гострі переживання й відповідні їм наслідки розлучення викликають у дітей дошкільного віку (2,5-3,5 роки) підвищену лякливість, розладнання сну, зниження пізнавальних інтересів; у середніх і старших дошкільників як наслідок розлучення - виражену тривожність, переживання втрати, депресивний стан, роздратованість, агресивність, збіднення фантазії, різке зниження самооцінки і т. п. [Гаврилова Т.П., 1981, 10].

Не меншою мірою, хоча й по-різному, розлучення впливає на дітей молодшого шкільного та підліткового віку. Дослідники зауважують, зокрема, що підвищена емоційність, неврівноваженість, хвороблива чутливість, властиві дітям при переході з молодшого шкільного у підлітковий вік, у дітей з неповної сім`ї мають гіпертрофований характер і роблять їх психіку особливо вразливою. Почуття болю й сорому, власної неповноцінності, відчуття покинутості й самотності, що довгий час не залишають у таких випадках дітей, роблять їх грубими, роздратованими, некомунікабельними, вони втрачають інтерес до навчання, участі в різних видах діяльності тощо.

Несприятливим чинником у виховному плані є й той комплекс наслідків, що виникає в результаті розпаду сім`ї. Як відзначають дослідники, розлучення часто веде до виникнення у жінки-матері психологічного синдрому (стану неспокою, невпевненості, страху, втрати рівноваги й т. п.). В обставинах горя й сорому, що переповнюють її, мати нерідко у всіх вадах звинувачує батька, виховує у дітей почуття ненависті до нього, яке повертається потім не тільки проти батька, але й проти неї та інших дорослих.