Консультативна робота з проблем родинного виховання у неповній сім’ї

На відміну від дитини, яка з народження опинилася без материнської опіки, розвиток дитини, що мала матір, але з певного моменту була позбавлена її, йде по так званому невротичному типі, коли на перший план - виступають різного роду захисні механізми. Дж. Боулбі відзначав, що діти розлучені з матір`ю, пристосовуючись до нових умов життя, часто ніби забувають її і навіть починають ставитись до неї негативно: не хочуть впізнавати, ламають отримані від неї іграшки [1991, 150-153].

Подібні невротичні реакції яскраво простежуються в малюнках покинутих дітей. Ось як це описує Г.Т. Хоментаускас, який аналізував малюнки 7-літніх дітей, які жили в сім`ях, а потім були віддані в інтернат: “Найперше, з чим повинна справитись дитина в подібній ситуації розлучення, це настирливі думки, що вона обдурена, що вона нікому не потрібна, нелюбима, що вона покинута всіма - зовсім одна в цьому світі.

Такі думки провокують реакції протесту, а пізніше - пригнічений стан. У цей період дитина висловлює або незрозумілість, або сильну недовіру дорослому. Такі діти замкнуті в собі, не діляться своїми переживаннями з дорослими - вони ніби переносять образу в собі. При подібному недовірливому відношенню дитини до навколишнього світу спостерігається цікаве явище. У малюнках дітей, відірваних від сім`ї, відсутні її члени. Їх нема не тому, що дитина їх не пам`ятає чи вони для неї незначущі. Члени сім`ї, точніше спогади про них, пов`язані з негативними емоціями, переживаннями - почуттям покинутості, нелюдимості. Тому дитина уникає такої теми. Поруч з цим діти втрачають довіру до раніше найближчих людей, та й інших дорослих також. Вони не почувають себе в безпеці, їм незручно у навколишньому світі” [1989, 83-84].

Г.Т. Хоментаускас розглядає два можливих шляхи подолання дитиною подібної ситуації - її внутрішньої переробки. Дитина оцінює відірваність від сім`ї як покарання за те, що вона погана, тому втрачає самоповагу, відчуває постійно провину, що і стає основною характеристикою її особистості. Другий шлях - визнання того, що у всьому винна сім`я, батьки. Внутрішній стан такої дитини - поєднання злості, образи й любові до батьків, що веде до суб`єктивного розриву з сім`єю, підвищення агресивності дитини.

Цікаві дані приводить Дж. Боулбі, який виявив, що підлітки, які втратили матір зразу ж після народження, відрізняються від ровесників, які втратили її в шестимісячному віці чи пізніше. Останні часто стають правопорушниками, а були просто замкнуті, неконтактні.

Англійський психолог М. Раттер констатує: хоча в цілому можна встановити статистичну залежність між фактом розлучення з матір`ю і правопорушеннями у пізнішому віці, не можна вважати, що залежність є причинно-наслідковою, оскільки вона зникає, якщо виділити фактор сімейної дисгармонії, яка в більшості випадків і є істинною причиною розлучення матері з дитиною. Він зазначає, що в тих випадках, коли розлучення матері з дитиною проходить без порушення сімейних стосунків, розвитку відхиленої поведінки у підлітків не спостерігається і в таких випадках порушення бувають несуттєвими [1987, 210-214].

Підводячи підсумок висвітленню досліджень, присвячених материнській депривації, порівнянню результатів виховної діяльності в дитячих будинках, поза сім`єю і в сімейному вихованні, зробимо висновок: умови, створені в дитячих закладах (“інститутах”) сприяють значному відставанню в розвитку особистості; позбавлення материнської, батьківської турботи згубно впливає на формування внутрішнього морального світу особистості, веде до багатьох зрушень у різних сферах життєдіялььності особистості. В кінцевому результаті наслідки сьогоднішньої ситуації батьківського позбавлення дитини вказують на безперечну важливість організації цілеспрямованої компенсаційної діяльності дорослих у заступництві дітям нестачі батьківського впливу.

Особливості морального становлення особистості з неповної сім`ї в умовах відсутності батьківського (материнського) впливу).

Вже на біологічному рівні дитина потребує як матері, так і батька, які виконують свою виняткову роль стосовно дитини. Чеські педагоги Я. Гамарова і Л. Голкович зазначають, що роль батька є головною при опосередкуванні суспільних ціностей і значення її зростає з віком дітей. Роль матері, навпаки, полягає в дотриманні та збереженні гармонійності в сім`ї і збагаченні чуттєвих стосунків та звуків між її членами [1987, 81-86, 106, 130].

Потреба в материнській та батьківській любові й турботі служить джерелом задоволення почуттів дитини, стимулятором її психосоціального і фізичного розвитку.

Як показано нами вище, відсутність материнської турботи веде до стану психічної депривації дитини, з яким пов`язані відхилення, що проявляються в різних формах [Лангмейер Й., Матейчек З., 1984, 17, 115-117, 197-200, 266].

Встановлено, що різке порушення материнських стосунків з дитиною веде до сповільнення темпів її розвитку. Значення материнської близькості й турботи отримало переконливе підтвердження в роки другої світової війни. Спеціальні дослідження відірваних від сім`ї дітей, які піддавалися небезпеці бомбардувань, показали, що вони мали більш важкі і стійкі пораження психіки, ніж діти, які перенесли бомбардування з близькими людьми [Там само, 107].

Значення “материнського (і батьківського) контакту” з дитиною розкриваєтьсяя через вивчення задоволення основних потреб дитини: пізнавальної потреби в емоційному контакті, потреби в любові, ласці, спілкуванні і т.д.

Розглядаючи пізнавальну потребу слід вказати, що дитина з народження повинна бути забезпечена подразниками з навколишнього середовища у відповідній кількості, якості і мінливості, щоб її нервова система могла функціонувати нормально [Матейчек З., 1980, 73]. У тих випадках, коли через певну причину дитина “позбавлена подразників”, чи вони обмежені в ранньому періоді її розвитку, виникає небезпека, що дитина пізніше не зможе справитися з потребами навколишнього середовища. Це переконливо доказують фізіологи М. Кольцова і Л. Фоміна [Див.: Рутман Е., 1980, 27].

Дитині потрібні такі подразники, які приносять їй радість, задоволення. У задоволенні потреб у навчанні дитина з неповної сім`ї нерідко виявляється в гіршій ситуації, ніж з повної. Одна з важливих причин в цьому: один батько (чи матір) не може приділити дитині достатньо часу. Часто дитина одинокої матері йде в ясла раніше своїх ровесників і проводить там значно більше часу. Результати вивчення С.Ю. Крутських впливу присутності матері на поведінку дитини (від 10 місяців до 1 року З місяців) в незнайомій ситуації свідчать: наявність правильних ефективних відносин з близькими дорослими сприяє розвитку пізнавальної діяльності дитини [Крутских С., 1973, 85-86]. Це, безперечно впливає на навчальну успішність школярів.

Другий комплекс потреб дитини включає потреби міжособистісного спілкування: потреба емоційного контакту, потреба у позитивній оцінці з боку дорослих, потреба в життєвій впевненості, в батьківській любові і ласці, потреба у визнанні в середовищі ровесників та ін.

Польский психолог К. Обуховський розуміє під емоційним контактом двостороннє відношення, в якому індивід почуває себе предметом зацікавленості в симпатії, а також “співзвучним” з навколишніми, переживаючи їх горе і радощі [1972, 162-163]. Автор підкреслює, що без відповідного настрою людей, які оточують дитину, не може виникнути цього контакту.

Виділимо найбільш суттєві моменти концепції емоційного контакту, запропонованого К. Обуховським на основі аналізу різних досліджень. Дані катамнезу дорослих, які в ранньому дитинстві провели тривалий час в санаторіях, говорять про складність контактів з іншими людьми, невпевненість, почуття самотності і т. ін. Те ж саме стосується дітей емоційно холодних батьків. Як підкреслює К. Обуховський, цим пояснюється такий, здавалось би, парадокс: у дітей, вихованих в дитячих закладах (тобто, тих, які мають більш можливостей для контактів), відсутня здатність до емоційного контакту з іншими людьми. Дослідження Э. Рутманом розвитку 44 молодих людей, рано віддалених від матерів, також виявило таку особливість поведінки, яку автор позначив як “відсутність привязаності і здатності відчувати іншу людину” [1980, 27].

Не формуються механізми, які дозволяють здійснити емоційний контакт і в тих випадках, коли батьки оточують дитину надмірною увагою, коли “не зводять з неї очей”, так що вона не уявляє собі відсутності цього контакту. Дослідження В. Козловим симбіотичної прив`язаності між дитиною і одним із батьків показали, що хоча ці діти часто випереджають своїх ровесників в інтелектуальному розвитку, але вони частіше невротизуються, оскільки стають більш чутливими до несприятливого емоційного клімату в сім`ї. У дітей симбіонтів порушення соціальної адаптації проявляється в затрудненні контакту з дітьми.

К. Обуховський вважає, що з погляду можливостей, наданих рівнем пізнавальних механізмів, потреба в емоційному контакті у дитини до трьох років задовольняється, перш за все (а спочатку виключно), у стосунках з однією людиною. Це є ознакою першої фази задоволення даної потреби. Звичайно, здорова дитина, яка нормально розвивається, швидко реагує на слова й жести інших людей. Проте, у випадку відсутності однієї постійної людини, яка б оточувала дитину теплотою і турботою, емоційні контакти з іншими людьми виявились би не тільки, недостатніми, але й гальмувались би [1972, 174].

А початок другої фази (3 рік життя) характеризується тим, що можливість потреби емоційного контакту стає більш (багатогранна) різноманітна, охоплюючи ширше коло людей, спочатку найближчих, а потім і далеких. Іноді перша й друга фази суміщаються. Спостерігаючи дітей, які живуть в сім`ях, можна помітити, що обидві фази можуть існувати: на перший план висувається потреба контакту з матір`ю, але поступово з`являється потреба в емоційному контакті з ширшим колом людей, вже не завжди ставлячи на перше місце матір. Це період вираженого впливу на дитину соціальної структури навколишнього середовища.

Після цього настає період розмежування - третя фаза, коли дитина найкраще задоволььняє дану потребу в групі ровесників, тому що контакт з дорослими стає дедалі важчим. Дитина починає створювати свою власну “концепцію світу”, формує свою оцінку, свій спосіб пізнання явищ навколишньої діяльності, який дорослі не розуміють чи найчастіше не хочуть розуміти і терпіти. На першій і другій фазах задоволення потреби в емоційному контакті було зумовлене пристосуванням до простих і постійних вимог сім`ї, зазначеного середовища.

На третій фазі дитина входить в середовище школи, тут повинно змінитися багато її звичок та стосунків. Це допоможе їй знайти своє місце в групі ровесників. Тут особливо сильно проявляються такі наслідки всіляких аномалій попередніх фаз розвитку, як невміння жити в колективі, егоїзм, нездатність примиритися з тим, що ти не в центрі уваги, почуття образи. Спостереження показують, що в таких випадках нові вимоги падають на непідготовлений грунт, викликають нервові розлади, деформуючи особистість. Ці нові вимоги стають найбільш жорстокими в період дозрівання, який в соціальному плані характеризується поступовим виходом з-під впливу сімейного оточення, пошуками власного шляху, впливом навчання в школі, участю в життєдіяльності дитячих організацій, що поглинає час підлітка, дедалі більше зменшуючи вплив сім`ї [Там само, 174-176].

Як підтверджують наші спостереження, задоволення потреби в емоційному контакті має принципове значення для розвитку потреби життєвої впевненості, почуття безпеки. Поступово у дитини закладаються основи таких позицій, як співчуття (співпереживання), радість за інших, справедливість, задоволення від спільної роботи з іншими людьми і т.д. Так, спостерігаючи за дитиною 6-7 міс., можна помітити, як вона намагається втримати біля себе матір, як вона протестує, коли губить її з поля зору. Незнайоме збуджує її, викликає тривогу. Дитина дошкільного віку в неповній сім'ї, часто відчуває небезпеку у випадках, наприклад, коли мати проводжає незнайомого чоловіка зранку: дитина боїться втратити людину, яка забезпечує задоволення її потреб. В шкільному віці потреба в життєвій впевненості підлітка яскраво проявляються у тих випадках, коли мати (батько) планують другий шлюб. Часто протест виражається з такою силою і в таких формах, що це приводить до відштовхування “чужої” людини чи до погіршення взаємовідносин з матір'ю (батьком).

Стан емоційного неблагополуччя викликає неможливість задоволення потреби в позитивній оцінці з боку дорослих. Підліток не може зрозуміти, що байдуже ставлення до нього одного із батьків може бути викликане різними причинами. Таке відношення він сприймає як оцінку своєї особистості. В результаті вступає в дію компенсаційна діяльність: підліток може стати несприйнятливим до будь-яких негативних оцінок на свій бік, починає неадекватно усвідомлювати оточуюче соціальне середовище, що проявляється в тенденції бачити причину своїх невдач у будь-яких обставинах, тільки не в своїх недоліках.

Значно легше досягають мети вимоги дорослих до дітей у випадку любові до батьків як відповідь на батьківську любов, повагу й турботу. Потреба в любові є однією з основних у розвитку дитини. Коли дана потреба не задовільняється, це приводить до деформації деяких сторін особистості дітей: у певній мірі “блокується” розвиток позитивних рис, з'являються і розвиваються негативні.

Як показують наші спостереження, у неповній сім'ї один із батьків часто чинить в цьому відношенні непедагогічно. В одних випадках мати (батько) переносить всю свою любов на дітей, створюючи нездорову атмосферу надкомпенсації почуттів. Така “пожертва” у любові закладає у дітей підвищений інтерес до своїх переживань, байдужість до переживань дорослого, негативне відношення до того з батьків, який покинув сім'ю. В інших випадках, діти виявляються то в міцних батьківських обіймах, то терплять побої. Накінець, в окремих типових сім'ях діти взагалі не бачать батьківської любові, тому що батькам не до дітей. Подібні відхилення таки рідше бувають у повних сім'ях, де психіка батьків більш врівноважена, аніж у тих, які перенесли трагедію розлучення.

Провідним фактором нормального функціонування особистості є розвиток різних форм спілкування дитини з іншими людьми. Саме в процесі спілкування з дорослими, ще з дошкільного віку дитина набуває навичок мовлення, предметних дій, оволодіває основами людського досвіду, засвоює правила людських взаємовідносин. За даними фізіологів і психологів, у дітей, які виховувалися в Будинку дитини в умовах дефіциту емоційно-позитивного спілкування з дорослими, настільки сповільнюється мовленнєвий розвиток, “що майже всі вони в подальшому потребують логопедочної корекції, не дивлячись на те, що в педагогіці раннього дитинства є широкий арсенал методів розвитку дитини” [Гізатуліна Д., 1981, 102]. В умовах неповної сім'ї, як стверджує Л.М. Сазонова, обмежені приховані можливості для розвитку мови дитини (дидактичні ігри, переказ прочитаного, спільні прогулянки, спільний перегляд телепередач та ін.). Із-за обмежень розвитку мови ускладнюється пізнавальна діяльність дитини. Під час фронтальної роботи в класі діти швидко втрачають інтерес до заданих запитань, їм більше подобається усамітнення або підтримка позашкільної групи, гурту; уникають спільних ігор з однокласниками, участі в самодіяльності, читання з великим мовним навантаженням. На уроках вони розсіяні, домашні завдання виконують неакуратно. Вони уникають допомоги товаришів, тому що бояться відмови, самі також не надають допомоги [Сазонова Л., 1977, 80-81]. В очах підлітка світ функціонує згідно досвіду його спілкування. І чим важчий і болісніший цей досвід, тим сильніший відбиток душевних травм на враженнях від навколишнього світу.

У підлітковому віці яскраво проявляється прагнення до спілкування й спільної діяльності з ровесниками, бажання жити дружньо, мати близьких товаришів, друга. Важливою потребою постає і бажання у прийнятті, визнанні, повазі товаришів. А коли рідний дім стає місцем нескінченних сімейних конфліктів, то в дитини пропадає врівноваженість і впевненість. Поступово дитина починає вносити невпевненість і в стосунки з іншими людьми поза сім'ю, що заважає їй добре зарекомендувати себе. Наше дослідження показує: серед дітей, у яких виникають труднощі у взаєминах з ровесниками, більшість із неповних сімей. Так, аналізуючи відносини підлітків у групі однокласників (всього вивчено близько 100 учнівських груп) нами встановлено, що кількість ізольованих учнів із неповних сімей приблизно на 12% перевищує число підлітків із повних сімей, які знаходяться в ізоляції. Причому, хлопчиків серед ізольованих менше, ніж дівчат.

Дитина відчуває потребу бути сама собою, добивається, щоб люди розуміли її, рахувались з нею, любили й поважали її. Усвідомлення власної гідності присутнє вже від першого сказаного слова “Ні”, від енергійно вимовленого “Я сам!” Ця необхідністть суспільного визнання зростає. І основною ареною, джерелом самовизначення є сім'я, ставлення батьків до дитини. Англійський психолог Р. Бернс на основі різних досліджень висуває модель формування Я - концепції в залежності від послідовних співставлень дитиною самої себе з батьком і матір'ю. При цьому вважається, що самосприйняття в нормальній сімейній ситуації - опосередковане сприйняття двох полярно протилежних образів - батька й матері. При відсутності одного із батьків самосприйняття дитини концентрується на образі того з батьків, який з ним проживає і про нього піклується. Піддослідні, які виховувались без батька, продемонстрували вищу ступінь ідентифікації з матір'ю (+ 0,48) і з вітчимом (+ 0,76), причому міра ідентифікації з рідним батьком у них дуже мала (+ 0,02) [Бернс Р., 1986, 160-161].

В умовах неповної сім'ї виникають також труднощі в задоволенні матеріальних потреб. Дослідження способу життя московських школярів із неповних сімей показали, що рівень грошового доходу на одного члена сім'ї в неповних сім'ях майже в два рази нижчий, аніж в повних, у три рази більше неповних сімей (біля 30%) живуть в комунальних квартирах. [Демидов А., 1986, 1 листопада].

При загальному задовільному рівні добробуту матеріальні труднощі переносяться в таких сім'ях дуже важко, травмуючи психіку, породжуючи образу, злість, приниження, заздрість. Іноді виникають гострі афективні переживання внаслідок розходження між можливостями неповної сім'ї та рівнем домагань підлітка.

Корекція ціннісних орієнтацій дітей із неповних сімей.

Загальновідомо: предмети, явища та їх властивості, ідеї виступають у вигляді цінностей тоді, коли вони необхідні людям у якості засобу, мети для задоволення їх позиції.

Проблемні ситуації, пов'язані із незадоволенням матеріальних і духовних потреб членів неповних сімей, знаходять відображення у ціннісних орієнтаціях батьків, які засвоюються підлітками. За даними В. Титаренка, матері з неповних сімей частіше, порівняно з жінками із повних сімей, в якості компонента щастя називають можливість задовільнити матеріальні потреби сім'ї, “мати хорошу квартиру, автомобіль та інші матеріальні блага”. У той же час їм меншою мірою властива орієнтація на такі цінності як цікава творча робота, повага з боку оточуючих та ін.

За даними нашого дослідження, в число найважливіших життєвих цінностей вихідців із неповних сімей входять: прагнення мати вірних друзів, бути щасливим, стати корисним суспільству та ін., причому не виявлено суттєвої різниці у виборі даних цінностей підлітками із повних і неповних сімей.

Проте, місце вибору матеріального благополуччя в їєрархії життєвих цінностей підлітків із неповних сімей набагато вище - четверте, на відміну від шостого у підлітків із повних сімей. Це підтверджує висновок Р. Тамошюнене, згідно якого структура сім`ї впливає на формування ціннісних орієнтацій і трудових установок дітей.

З виникненням у підлітковому віці потреби смислу життя, яка спочатку задовільняється в основному шляхом ідентифікації, пошуку в своєму оточенні готових зразків, проходить копіювання цих зразків, оскільки підлітки ще не здатні до створення інтелектуальних концепцій смислу власного життя. У цьому відношенні підлітки із неповних сімей значно випереджають своїх ровесників. Якщо поведінка більшості підлітків в основному ще підпорядкована потребі емоційного контакту, спілкуванню з ровесниками, то в підлітків із неповних сімей кінцева фаза розвитку потреби емоційного контакту співпадає з першою фазою розвитку потреби смислу життя (що виникає у юнацькому віці й пізніше розвивається). Підлітки із неповних сімей інтенсивно прагнуть до наслідування зразків поведінки, які послужили б основою для їх власної діяльності, надали б їй смисл. На перший план висувається бажання мати ясну, благородну, конкретну мету дій. Це раннє дорослішання пов`язано з тими обставинами, в які підлітки попадають: слабке задоволення потреби емоційного контакту з близькими, труднощі у взаєминах у дитячих групах.

Нерідко моральні пошуки смислу життя в умовах несприятливих обставин життєдіяльності неповної сім`ї ведуть до зруйнування віри у людину, до перегляду підлітками таких моральних цінностей як добро і справедливість, вірність і любов, честь і гідність тощо. Переоцінка особи батька, який став раптом чужим, супроводжується у свідомості дитини переоцінкою людини взагалі, вираженим симптомом якого є недовір`я до оточуючих, а іноді й руйнування віри в моральний ідеал. У нашому дослідженні підлітки із неповних сімей частіше зазначали: “Вважаю, що серед людей є такі, котрі частіше зраджують один одного”, “Заради вигоди люди можуть обманути, піти нечесним шляхом, лестити”, “Люди часто бувають несправедливими” тощо.

Не отримує міцного фундаменту система моральних цінностей особи у значної частини дітей із розлучених сімей. Це підтверджують листи до редакцій газет і журналів від матерів і батьків, від самих підлітків (біля 70 відсотків всієї кореспонденції від неповних сімей). Їх зміст однотипний: мати (рідше батько) у розлученій сім`ї дає необ`єктивну оцінку окремо проживаючому батьку або його родичам. Применшуючи авторитет батька, вона цим самим ставить під сумнів і свій авторитет. З часом підліток дедалі більше відходить з-під її впливу. Не знаходячи втілення своїх уявлень у конкретній людині, в нього руйнується той еталон, за яким він звіряв свої прагнення і вчинки до цього часу.

Наше дослідження показало, що біля половини підлітків із неповних сімей (48 відсотків) не має для себе реального морального зразка, позитивного еталону серед близьких. Виявлено також, що в аналізі моральних цінностей, ідеалів підлітків їх словесне вираження не відповідає мірі дієвості даного ідеалу. Це проходить, насамперед, тому, що у поняття, уявлення підлітки слабо включають мету й засоби її досягенння; крім того, у мотивах їх реальної поведінки відсутні ідеали-спонукання. Часто такі підлітки ставлять цілі, яких надзвичайно важко досягнути. Не досягаючи їх у реальному житті, скаржаться на свою нерішучість, відсутність волі, займаються самозвинуваченням, вбачаючи у черговій невдачі новий доказ своєї “неповноцінності”.

Цій позиції вихідців із неповних сімей легко знайти пояснення. Незадоволення потреби в емоційному контакті з дорослими, а пізніше і з ровесниками, викликає у них відчуття знедоленості, самотності, які переростають у почуття неповноцінності. Дитина усвідомлює: вона настільки відрізняється від своїх ровесників, що не може в їх середовищі задовольнити потребу контакту; поведінка оточуючих прямо чи побічно навіює їй думку, що це відбувається через її характер, причому тут принциповим є не комплекс неповноцінності, а відчуття відмінності. Часто підліткам із неповних сімей приходиться чути від ровесників висловлювання типу: “Мене побив батько”, “Вчора тато з мамою сварились”, “Тато прийшов п`яний”... І навіть у таких випадках вони признаються, що хотіли б мати батька. Вказана різниця усвідомлюється й тоді, коли хтось з друзів хвалиться: “А мені тато купив”, “А мій батько...”. Така відмінність має не тільки вербальне, але й практичне значення: “Я стала відходити від дітей, не гралась у галасливі ігри, не сміялася голосно, стала потайною, недовірливою. Адже я була не така, як усі...” (Оленка В., 15 років); “Я дуже важко сходжуся з людьми, гублюся у великому товаристві, боюсь висловлювати свої думки вголос. Не знаю, що важче вплинуло на мене: розлучення батьків чи те, як мене жаліли...” (Надя А., 16 років).

Комплекс різниці набуває різного змісту, залежно від умов життєдіяльності неповної сім`ї, її стилю життя, конкретного досвіду взаємовідносин підлітка: він може проявлятися як почуття вини, відчуття неповноцінності або демонстрації переваги. В останньому випадку дитина може невротично реагувати на кожну ситуацію, у якій їй відводять роль “середнього члена групи”. Іноді діти відчувають і пригнобленість, зневаження, що у багатьох випадках може привести до деформації особистості.

Чимало досліджень свідчать про велике значення для розвитку особистості відповідної установки, яка обумовлює правильне задоволення потреби у визнанні серед ровесників. У практиці життєдіяльності неповних сімей (особливо позашлюбних з єдиною жаданою для матері дитиною) не завжди береться до уваги те, що дитина обов`язково повинна відчути впевненість у взаєминах з ровесниками. Якщо це суперечить інтересам матері, вона всіма способами намагається знищити позицію дитини серед друзів, однолітків, щоб наблизити її до себе, втримати в рамках індивідуального (симбіотичного) спілкування.

Наше дослідження підтверджує результати сформованості таких ціннісних орієнтацій у системі внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи. Наведемо приклад. У позашлюбній сім`ї шестирічний Сергійко (пізніше молодший школяр) часто розпитував маму про батька. Мати розказувала, що незабаром після його народження, батько, який спочатку добре ставився до них, почав пити й скандалити. Тому матері разом з Сергійком прийшлось жити окремо. Тато ж виїхав на північ, і більше вони не бачились.

У такій ситуації вже молодший підліток починає переживати характер відношення між вимогою навколишнього середовища (нормою проживання у повній сім`ї) і своїм внутрішнім станом (потребою мати батька, відчуттям дискомфортності через її незадоволення).

Прагнення вплинути на ці відношення проявляється у Сергія то через бажання їх зберегти (переконанні себе та інших у тому, що все добре), то у прагненні їх змінити (спонуканні щось виправити, переглянути, виконати, виправдати тощо). Причому прагнення вплинути на ці відношення тільки намічається (можливо, навіть ним і не усвідомлюється), але психіка знаходиться у стані мобілізації, зберігаючи енергетичний заряд, необхідний для реалізації прагнення. У своїх моральних пошуках для задоволення означеної потреби Сергійко вагається: ці пошуки то набувають позитивної моральної цінності, то вступають у суперечність з моральними нормами і набирають форми негативних. Психічна напруга завдає підлітку певний дискомфорт і, не знаходячи “виходу”, втілюється (в результаті дії мотиваційної сфери) у певну установку, яка схиляється до рішення (“шукати тата”), до окреслення дії (“коли виросту, поїду на північ, там напевно його зустріну”), до знаходження причини (“можливо, я винен у тому, що сталося”), до появи логічного висновку (“я нікому не потрібен”), до заспокійливого доказу (“тато дізнається, як нам потрібен, і прилетить додому”) тощо.

У даній ситуації для того, щоб ця смислова конструкція втратила свій психічний заряд, перестала бути установкою, втілилась у дію, необхідний певний поштовх (стимул), яким і став конкретний випадок. Від сусідського хлопчика, котрий випадково почув розмову своєї матері з місцевим лікарем, Сергій дізнається про таємницю свого походження: ніякого тата у нього немає... У складній ситуації почуттів, які переживає підліток, у нього формується недовір`я до всіх, озлоблення і т.п., що впливає на його наступні відносини у спілкуванні та діяльності, а, звідси, відповідно, й на формування моральних якостей. Всі вимоги дорослих у сім`ї і школі він зустрічає тепер з позиції викривлених моральних цінностей, часто вибираючи неправильні конструкції поведінки, що здаються йому вірними і зручними.

У підлітків із неповних сімей нерідко відзначається суперечливе ставлення до життя, його цінностей. Внутрішня потреба підлітка у самоутвердженні себе як особистості, що виступає часто як прагнення до усвідомлення свого місця і призначення в житті, розглядається у деяких випадках як відповідний показник моральної зрілості особи. Але, властива підліткам із неповних сімей вказана тенденція часто виникає у відповідь на питання, що хвилюють їх - “Як бути? Як жити? Де щастя?”, - під впливом самотності, а іноді й страху, що породжує песимістичний настрій, невпевненість у завтрашньому дні.

Суттєвою ознакою морального самоудосконалення особи є здатність аналізувати свої вчинки, бачити свої промахи, слабкості, знаходити причини своїх невлач. У підлітків із неповних сімей появляються деякі розходження дійсної і бажаної самохарактеристики, що сприяє виникненню конфліктних моментів у розвитку особистісних якостей. Якщо в цілому у підлітків із повних сімей самооцінка в основному адекватна, а в ряді випадків - завищена, то у більшості підлітків із неповних сімей вона занижена. За результатами нашого дослідження, у 40 відсотків підлітків із неповних сімей самооцінка склалась нижче рівня +0,200 (нижче норми, згідно методики виявлення моральних цінностей і самооцінки підлітків).

Недооцінювання себе як наслідок відхилення у функціонуванні механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки породжує невпевненість, незадоволення собою, своїми успіхами, що нерідко виступає предметом насміхань однокласників. В іншої частини підлітків (біля 20 відсотків) спостерігається завищений рівень домагань, завищена самооцінка, що веде, як правило, до болісного переживання у випадку невдач і діє гальмуюче на особистість.

Проте результати нашого дослідження свідчать, що відсутність одного із батьків не має обов`язкового негативного причинно-наслідкового впливу на формування ціннісних орієнтацій підлітків. У багатьох випадках, коли в сімейному, шкільному і позашкільному оточенні дитини, самою особою неповнота сім`ї сприймається як реальність нашого часу (наприклад, розлучення не сприймається нині як щось ненормальне), коли дорослі й діти не соромляться реаліями життєдіяльності неповної сім`ї і впевнені, що турботливий взаємодоповнюючий вплив спільно та окремо проживаючого батьків та їх родичів не тільки можливий, але і вкрай необхідний, - життєві і моральні цінності, якості поведінки їх вихованців стають такими ж нормальними, як і у звичайній повній сім`ї.

І коли ми хочемо повернутись до таких основ традиційних українських родинних відносин як вірність один одному, любові до дітей, проведення більшого часу батьків з дітьми удома, формування справжніх фамільних і суспільних цінностей, ми зобов`язані розв`язати складне коло соціальних проблем, що ведуть насамперед до комплексу несприятливих обставин і, накладаючись, важким тягарем падають на психіку вихідців із різних типів неповних сімей. Тоді з упевненістю можна буде сказати: ціннісні орієнтації підростаючого покоління значно менше будуть девальвуватися розлученнями чи іншими порушеннями сімейної структури.

Орієнтовна програма-проспект корекції виховних впливів дорослих і дітей на Володю К. (низький рівень моральної вихованості)

Виховні завдання у поліпшенні взаємовідносин з матір`ю.

1. Встановлення контактної взаємодії:

а) пошук можливостей контакту: в умовах доброзичливості, виділення позитивних якостей підлітка (працелюбності, дбайливого ставлення до малюків), використовуючи сиуації навчальних неуспіхів школяра, стати учасником їх сімейного життя, здійснювати додаткову допомогу підлітку в навчанні;

б) продовження виниклого контакту: всебічне ознайомлення з побутом сім`ї, визначення основних цілей співробітництва;

в) встановлення загальних вимог у вихованні: на фоні позитивного емоційного спілкування з матір`ю і підлітком визначити шляхи виправлення небажаних якостей особистості підлітка, а також усунення деяких негативних рис в характері і нахилах матері, які стосуються виховання сина;

г) підвищення педагогічної культури матері: переконати її у необхідності вдосконалення своїх виховних вмінь і навичок, в уникненні фізичних покарань, в більшому прояві материнських почуттів (любові, ласки) до дитини;

д) вироблення системи узгоджених дій: розробка й використання плану послідовного позбавлення життя сім`ї від несприятливих компонентів її побуту, збереження бережливого відношення до співробітництва.

2. Далекі перспективи:

а) розмова з матір`ю про правову відповідальність у випадку незадовільного виховання дітей, а саме, стосовно власного прикладу матері на Володю;

б) розглянути питання про можливість влаштування Володі в школу-інтернат.

3. Доповнення.

Виховні завдання в області навчальної діяльності підлітка:

1. Домогтися регулярного відвідування Володею шкільних занять.

2. Доручити Колі М., який мешкає по сусідству з Володею, заходити за ним додому перед початком занять.

3. В обов`язковому порядку виясняти причину кожного пропуску занять. При цьому частіше говорити з підлітком наодинці.

4. Говорити з учителями про надання Володі (на початковому етапі) можливості відповідати тоді, коли він добре знає матеріал.

5. Надати додаткову допомогу з математики.

6. Посадити за першу парту з Олею М., яка одержала з боку Володі позитивний вибір при соціометричному опитуванні, і яка здатна допомогти йому.

7. Заохочувати зацікавлення Володі до читання художньої літератури.

8. Доповнення.

Виховні завдання у поліпшенні взаємовідносин з однокласниками:

1. Усунути ізольоване становище підлітка в класі через встановлення товариських стосунків з Володею з Колею М., Олею М., Петром Р., які отримали позитивний вибір з боку Володі в соціометричному опитуванні.

2. Провести індивідуальні бесіди з Володею про вміння контактувати з товаришами.

3. Підготувати клас до думки, що Володя може бути хорошим учнем і справжнім товаришем, користуватися авторитетом у класі.

4. Переконати Володю, що він може брати активнішу участь у спільних справах класу.

5. Включити його у громадську роботу, назначити відповідальним в окремих разових дорученнях групи, коли є впевненість, що він добре справиться з дорученням й отримає успіх та схвалення з боку однокласників.

6. Прослідкувати за зовнішнім виглядом Володі, станом його учбового приладдя.

7. Запросити в клас на виховну годину учасника Великої Вітчизняної війни, Степана Івановича, натякнути перед усім класом про його дружбу з Володею.

8. Організувати в класі виставку колекцій учнів класу (у Володі є непогана колекція значків, зібрана з допомогою Степана Івановича, вона може бути в числі кращих).

9. Прослідкувати як складаються взаємини Володі та Олі, Володі й Колі.

10. Стримувати будь-які недружелюбні прояви з боку однокласників стосовно Володі.

11. Доповнення.

Виховні завдання в області компенсації недостатнього для підлітка батьківського впливу:

1. Вияснити причину перерваного спілкування батька з Володею, встановити, по можливості, більш активні їх взаємостосунки (через переписку, зустрічі під час приїзду батька в село й т. ін.).

2. Посилати письмові повідомлення батькові Володі про успіхи в навчальній і громадсько-корисній діяльності підлітка, поставити його до відома про небажані наслідки довготривалого збереження порушених взаємин із сином.

3. Використати позитивний досвід спілкування Володі з ветераном колгоспу, фронтовиком -- Степаном Івановичем, який користується великим авторитетом у підлітка. Організувати з його допомогою цілеспрямований процес корекції негативних і формування позитивних моральних звичок у процесі їх взаємовідносин.

4. Провести бесіду з бабусею Володі (по лінії батька, до якої Володя втікає зі школи і прогулює уроки по декілька днів) про шкідливі звички онука, їх наслідки, намітити шляхи узгоджених дій бабусі, матері та вчителів.

5. Зверутися в сільську Раду з метою привернення уваги до неблагополучної сім`ї, до незадовільних умов виховання в ній дітей. Вияснити можливість надання суттєвої матеріальної допомоги сім`ї.

6. Влаштувати Володю в групу продовженого дня з безплатним харчуванням.

7. Доповнення.

Відомі труднощі виникають в процесі виховання дітей в неповній сім`ї, в житті якої специфічно заломлюється ряд соціальних, психологічних і педагогічних проблем.

Вивчення практики роботи педагогічних колективів з неповної сім`ї показало, що мається немало труднощів і недостатків, знання і усуненя яких є першочерговою справою для підвищення ефективності виховання в цьому особливому сімейному середовищі. В зв`язку зі складністю життєдіяльності значної частини таких сімей педагоги відчувають певні труднощі в підтриманні связку з ними інколи слабо розуміють внутрішній світ своїх вихованців, психологічні причини виникненя тих ти іших вчинків учнів, утруднюютьсч в органівзації дифференційованої роботи з дітьми і їх батьками.

Орієнтовна програма підвищення педагогічної культури соціальних педагогів, практичних психологів, вихователів у розв'язанні соціальної проблеми ХХІ століття “Допомога дітям із неповних сімей та їх батькам”

1. Виховання дітей в умовах неповної сім`ї як соціально-педагогічна проблема.

Неповна сім`я як соціальне явище. Збільшення числа дітей, які проживають в умовах неповної сім`ї. Специфіка виховання дітей у неповній сім`ї. Труднощі задоволення психосоціальних потреб членів сім`ї. Ускладнення в задоволенні запитів, що зростають в сфері матеріальних потреб, в організації змістовного дозвілля. Ускладнення в задоволенні пізнавальних потреб дітей із неповних сімей. Формування і прояв девіантної поведінки неповнолітніх у випадку виникнення сукупності несприятливих обставин у неповній сім`ї.

Явище фемінізації або маскулінізації в умовах неповної сім`ї. Ускладення процесу ідентифікації хлопчика, дівчинки з батьківським (чоловічим) і материнським (жіночим) прикладом поведінки. Обмеженість внутрісімейних зв`язків як передумова однобічності процесу виховання, локалізація кола інтересів дітей.

Вплив неповної сім`ї на формування особистісних якостей юнака (дівчини) як майбутнього сім`янина.

2. Психолого-педагогічні особливості розвитку й поведінки дітей із неповних сімей.

Особливості психічного розвитку особистості в умовах неповної сім`ї. Специфіка задоволення таких потреб, як емоційного контакту, радості пізнання, життєвої впевненості, визначення свого місця в житті, усвідомлення власного “я”. Вплив тривалості перебування в умовах неповної сім`ї на розвиток дітей різного віку.

Сприйняття дитиною свого становища в сім`ї і поза нею. Можливі ускладнення: почуття самотності, втрата віри у близьких; відсутність почуття захищеності: емоційна неврівноваженість як наслідок психічної нестабільності; підвищена вразливість, хвороблива реакція на оціночні судження. Зовнішні прояви невротичних реакцій. Прояви почуттів, переживань і співпереживань дітьми.

Особливості міжособистісних відносин школярів із неповних сімей в умовах дитячих груп, гуртів. Формування неадекватної самооцінки дітей та її вплив на міжособистісні стосунки. Особливості спілкування з однолітками, спільно і окремо проживаючими батьками і родичами. Прояви таких рис характеру як замкнутість, недовірливість, підозріливість і т. ін. Їх вплив на культуру спілкування.

3. Специфіка прояву вікових та індивідуальних особливостей поведінки школярів із неповних сімей.

Вікові особливості й суперечності, які впливають на поведінку учнів. Необхідність їх врахування батьками й вихователями у спілкуванні з дітьми.

Суперечливість й нестійкість окремих проявів характеру у молодших школярів. Імпульсивність, схильність підпорядковуватися безпосередньо спонуканню, пориву. Потреба активної зовнішньої розрядки. Співвідношення процесів збудження і гальмування. Недостатність розвитку волі. Допитливість, довірливість, емоційність. Прагнення копіювати дорослих, ровесників, героїв книг, кінофільмів.

Потреба молодших підлітків у визнанні, повазі в групі ровесників та сім`ї. Прагнення уникнути ізоляції як у класі, так і в малих гуртах. Переживання одинокості, самотності. Зростання значення норм вірності та рівності. Неприйняття необгрунтованих заборон. Переоцінка своїх можливостей, реалізація яких планується в далекому майбутньому. Яскраво виражена емоційність.

Формування відчуття дорослості у старших підлітків, турбота про свою самостійність. Формування моральних і соціальних установок особистості. Активне наслідування морального ідеалу. Розвиток якостей мужності. Значення істини і справедливості. Різко виражена потреба в емоційному благополуччі. Відсутність витривалості до емоційних перевантажень. Поєднання цікавості до інтимного світу дорослих із прагненням відмежувати себе від вторгнення у власний інтимний світ. Підвищена чутливість до розладу в сім`ї.

Інтенсивне формування моральної свідомості в юнацькому віці. Невідповідність між фізичним і статевим дозріванням та соціальним становленням особистості. Усвідомлення й самооцінка особистісних якостей. Неадекватні домагання, що породжують неправильні взаємовідносини з дорослими і ровесниками. Прагнення до автономії, перебудова взаємин з батьками. Самовизначення і вибір життєвого шляху. Формування уявлень про взаємовідносини статей, майбутнє сімейне життя.

Вплив темпераменту і типу вищої нервої діяльності, емоційного стану, мотивації, рівня моральних знань, ціннісних уявлень на характер поведінки школярів із неповних сімей.

4. Диференційований підхід в роботі класного керівника з учнями із неповних сімей - необхідна умова підвищення її ефективності.

Основні принципи диференціації роботи класного керівника з учнями із неповних сімей: недопустимість поділу дітей на групи за їх сімейним походженням і становищем; виключення ситуацій, що травмують дітей; визначення системи виховних дій на основі діагностики різнобічних аспектів вихованості особи; врахування вікових та індивідуальних особливостей школяра; розуміння його психічного стану.

Визначення рівнів моральної вихованості школярів. Діагностика наявності та характеру домінанти в гармонії моральних якостей особистості. Виявлення відхилень у моральному розвитку учнів в процесі спостереження за їх поведінкою та оцінки результатів діяльності. Критерії і показники моральної вихованості. Визначення на їх основі причин відхилення у поведінці та віднесення школярів до різних груп за цими вадами. Робота класного керівника у перебудові соціальної позиції учнів, залучення їх до різноманітних видів навчальної і пізнавальної дільності, в інструментуванні засобів, методів і педагогічних прийомів організації процесів виховання, самовиховання і перевиховання.

Зміст роботи з різними групами учнів. Робота з групою учнів із високим рівнем моральної вихованості, спрямована на проектування шляхів розвитку позитивної домінанти в гармонії морального розвитку особистості. Саморегулювання діяльності та поведінки вихованця. Робота з школярами із середнім рівнем моральної вихованості. Регулювання діяльності й поведінки учнів у “зоні” найближчого, більш високого рівня розвитку їх якостей, відновлення гармонії. Проектування шляхів розвитку позитивної домінанти в учнів із низьким рівнем моральної вихованості, підтягування “западаючої ланки”, відновлення або створення здорового стереотипу, розвиток умінь долати труднощі, контролювати свої дії. Зміст роботи із учнями із дуже низьким рівнем моральної вихованості. Профілактика відхилень у моральному розвитку особистості через виявлення негативної домінанти. Компенсація “западаючої ланки” за рахунок “сусідніх ланок”. Реазлізація процесу виправлення та перевиховання.

Поєднання групової та індивідуальної форм роботи з учнями. Здійснення індивідуального підходу в роботі з учнями із неповних сімей. Вдосконалення стилю відносин педагога з учнями. Прояв доброзичливості, справедливості.

5. Методика роботи класного керівника з педагогічно занедбаними школярами із неповних сімей.

Комплексний підхід до виховання - основа подолання педагогічної занедбаності школярів. Основні напрямки роботи з педагогічно занедбаними школярами; безпосередня і опосередкована робота з учнями як структурні елементи системи перевиховання; особисті контакти класного керівника з “важким” підлітком, поліпшення мікроклімату в сім`ї, у класі, в малих гуртах, включення школярів у різноманітні види навчальної й позанавчальної діяльності, поліпшення їх відносин з учителями.

Характеристика етапів перевиховання. Діагностичний етап. Аналіз проявів вихованості та самовиховання школяра, розвитку учнівських відносин у групі, стану сімейного виховання, стилю й методів виховної роботи класного керівника. Психолого-педагогічна інтерпретація одержаних даних. Визначення рівня колективістських відносин школярів і готовності особистості до сприйняття моральних норм і соціальних цінностей, виявлення “западаючої ланки”. Прогностичний етап. Педагогічний консиліум, інформування вчителів, учнів, батьків, адміністрації школи, представників соціально-психологічних служб про результати діагностичних обстежень. Розробка плану узгоджених дій перевиховання дитини. Визначення стратегії й тактики виховання з урахуванням результатів діагностики, планування заходів щодо оздоровлення мікроклімату в сім`ї, поліпшення обстановки у школі, нормалізація відносин підлітка з оточуючими. Етап проектування та організації виховної діяльності. Обгрунтування педагогічних рішень, вибір методів виховання в школі та сім`ї. Психологічне забезпечення диференційованої групової і індивідуальної взаємодії вихователів і вихованців. Надання дитині допомоги у пізнанні себе і самовихованні рис характеру, формуванні її адекватної самооцінки, соціально-ціннісних мотивів і способів саморегуляції діяльності та поведінки. Перевиховання в процесі навчання, суспільно-корисної і трудової діяльності школяра. Організація виховного впливу сім`ї в процесі перевиховання. Методика індивідуальної роботи класного керівника з педагогічно занедбаним школярем. Інструментування виховних засобів, методів і педагогічних прийомів в процесі перевиховання.

Зв'язок класного керівника з комісіями в справах неповнолітніх, з відповідними відділами народної освіти, з інспекцією в справах неповнолітніх, з радами взаємодії сім`ї і школи на підприємствах і за місцем проживання. Використання їх соціально-виховних функцій в оздоровленні виховної атмосфери, охорона прав дитини і батьків. Притягнення до відповідальності батьків за неправильне виховання дітей.

6. Підготовка батьків до створення педагогічно доцільних взаємовідносин у неповній сім`ї.

Кабінет педагогічного всеобучу батьків - центр просвітницької роботи з батьками із неповних сімей. Поєднання групової та індивідуальної роботи з батьками. Диференціація роботи з батьками із різними рівнями педагогічної культури, результатами їх виховної діяльності. Озброєння батьків необхідними знаннями з метою створення педагогічно доцільних взаємовідносин у сім`ї. Вироблення в них умінь, пов'язаних із раціональним застосуванням знань на практиці і вдосконаленням їх виховної діяльності. Вивчення і розповсюдження позитивного досвіду, який склався у неповних сім`ях.

Шляхи попередження типових помилок матері (батька) у вихованні дітей. Роз`яснення основних умов підвищення ефективності виховної батьківської взаємодії. Створення довірливих відносин в сім`ї, формування атмосфери взаємодопомоги, залучення дітей у справи й турботи сім`ї. Зростання значення особистого прикладу батьків. Формування в дітей позитивного ідеалу дорослого. Педагогічний такт, справедливість батьківських суджень і дій, оцінок вчинків дітей, зміцнення їх віри в людину. Створення атмосфери радості завтрашнього дня, особистісно значущих перспектив життя і діяльності школярів. Розумне співвідношення батьківської любові й суворості. Правильне використання заохочень і покарань. Недопустимість фізичних засобів впливу й залякувань. Компенсація недостатнього для дитини батьківського (материнського) впливу. Створення в дітей уявлення про батька, який проживає окремо, як про людину зі своїми перевагами й недоліками.

Систематична робота з батьками, які мають низькі результати виховної діяльності. Встановлення постійних контактів із сім`єю. Система впливів на виховний процес в сім`ї, усунення негативних умов виховання. Формування у батьків відповідальності за виховання дітей. Залучення матері (батька) в систему педагогічного всеобучу, в діяльність батьківських рад класу. Контроль за виховною діяльністю, виявлення тенденцій у здійсненні окресленої програми перевиховання. Пребудова життєдіяльності сім`ї, підтримка й заохочення зусиль матері (батька) у вихованні.

7. Зміст індивідуальної просвітницької роботи з батьками дітей із різних типів неповних сімей.

Специфіка виховання дітей в осиротілій сім`ї. Підтримка цілісності сімейного групи як колективу. Використання ситуації утворення осиротілої сім'ї для згуртованості її членів, підвищення взаємної відповідальності, формування бережливого ставлення один до одного. Вирішальне значення власного батьківського прикладу. Формування в сім`ї ефекту присутності позитивного авторитету покійного батька. Використання виховного потенціалу родичів з метою компенсації недостатнього впливу, збагачення досвіду взаємних стосунків.

Розв'язання проблем, що виникають в сім`ї, утвореної внаслідок народження дитини поза шлюбом (сприйняття громадської думки, порушення взаємин з батьками та ін.). Педагогічно доцільна підготовка дитини до усвідомлення нею факту позашлюбного народження. Усунення в спілкуванні з дітьми: бездумної материнської любові й холодності, байдужості, відсутності емоційного контакту. Ставлення до батька дитини, використання можливостей для встановлення їх взаємовідносин.

Вирішення проблем виховання дітей в розлученій сім`ї. Розлучення як морально виправдане і невиправдане явище. Посвячення дитини в ситуацію порушених стосунків. Попередження в дітей емоційної кризи в передрозлучному і розлучному періодах. Наслідки порушення сімейних відносин. Вплив розлучення на дітей різного віку.

Особливості поведінки матері (батька) після розлучення. Відновлення у взаєминах з дітьми підірваного авторитету. Недопустимість “підкупу” дітей, залучення їх на свій бік для підриву авторитету іншого з батьків.

Участь батька, який проживає окремо, у спілкуванні з дитиною (дітьми) та її вихованні. Необхідність відносин дітей з обидвома батьками з метою збереження емоційної рівноваги, подальшого їх всебічного розвитку. Наслідки невдалого спілкування з дітьми окремо проживаючого батька. Вирішення питання про доцільність такого спілкування.