Психологічні особливості комунікативних здібностей підлітків та їх корекція

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз психологічної наукової літератури з проблем спілкування

1.1 Психологічні теорії спілкування

1.2 Характеристика чинників які спричинюють психологічні труднощі спілкування

1.3 Особливості спілкування підлітків

1.4 Розвиток навиків спілкування

1.5 Висновок до розділу

Розділ 2. Експериментальне дослідження психологічних особливостей комунікативних здібностей підлітків

2.1 Організація та методи дослідження

2.2 Аналіз результатів дослідження

2.3 Кореляційний аналіз дослідження

2.4 Висновок до розділу

Розділ 3. Психокорекційна програма

3.1 Принципи та методологічні основи проведення психокорекційної програми

3.2 Зміст психокорекційної програми формування комунікативних навичок у підлітків

3.3 Оцінка ефективності реалізації тренінгової програми

3.4 Висновок до розділу

Загальний висновок

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальність. Важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Потреба в контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування - величезний дар, набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв'язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус.

На нашу думку ця тема є актуальною, тому що наше життя не може існувати без щоденного спілкування. Наше спілкування залежить від комунікативних здібностей, а на це впливають індивідуальні особливості особистості.

Проблему психології спілкування розробляли видатні наші психологи Л.С. Виготський, В.Н. Мясищев, Б.Г. Ананьев, а також зарубіжні психологи Зігмунд Фрейд, Джордж Хоуманс, Джорджем, Герберт Мід, Гарольд Гарфінкель.

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності людей, спочатку відігравало допоміжну роль: організовувало і супроводжувало певні дії.

З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду.

В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру, в цілому будує образ світу і свого особистого “Я”.

Метою спілкування є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.

В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом.

Але найбільш актуальним спілкування є в підлітковому віці. Тому, що провідною діяльністю в підлітковому віці є спілкування в референтній групі. Отже ступінь розвинутості спілкування тісно пов'язане з розвитком особистості в підлітковому віці.

Тема дипломної роботи «Психологічні особливості комунікативних здібностей підлітків та їх корекція».

Мета дипломної роботи дослідити особливості комунікативних здібностей в підлітковому віці.

Завдання дипломної роботи :

* теоретичний аналіз літератури з даної проблеми;

* емпіричне вивчення проблеми;

* розробка формувального експерименту;

* написання висновків.

Об'єктом є психологічні особливості розвитку особистості в підлітковому віці.

Предметом є психологічні особливості комунікативних здібностей підлітків та їх психокорекція.

Гіпотеза якщо, ми проведемо психокорекційну роботу з підлітками, то їхні показники комунікативних здібностей збільшаться.

Методи дослідження. У роботі використовувалася система методів і процедур отримання даних, що включають: теоретичний аналіз літератури з досліджуваної проблематики, методи спостереження, тестування, статистичний аналіз отриманих результатів, формуючий експеримент.

До методичного комплексу увійшли: тест «Товариськість». Оцінка рівня комунікабельності; методика „Потреба у спілкуванні”(за Ю.Л.Орловим); методика „Мотивації афіліації” М. Ш. Магомед-Емінов; методика дослідження самооцінки особистості у діяльності, поведінці, почуттях і в міжособистісних стосунках; методика вивчення спрямованості особистості; методика діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів (В. В. Бойко); спостереження за поведінкою та особливостями спілкування піддослідних у звичайних умовах.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в доповненні відомостей про комунікативні здібності в підлітковому віці, а також у розширені та поглиблені наукових знань про специфіку спілкування підлітків.

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження покладені в основу планів вдосконалення роботи щодо обліку та здійснення профілактики різних форм порушення спілкування у підлітків.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і результати емпіричного дослідження докладалися і обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: «Деструктивні емоційні стани учнів: проблеми теорії та практики», 18-19 грудня 2009р.м.Вінниця; «Науково-практична конференція вінницького соціально-економічного інституту університету «Україна», 7-8 квітня 2010р. м. Вінниця.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, 10 підрозділів, загальний обсяг роботи 133 сторінок, список використаної літератури містить 65 найменувань.

Ключові терміни: спілкування, уникнення, лабільність, здібності, психологічні бар'єри, комунікація, комунікабельність.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ПРОБЛЕМ СПІЛКУВАННЯ

1.1 Психологічні теорії спілкування

Життя людини в групі і суспільстві неможливо уявити без спілкування. Проблему психології спілкування розробляли видатні наші психологи Л.С. Виготський, В.Н. Мясищев, Б.Г. Ананьев та інші[6,с.150]. Так, з погляду Виготського, одного з основоположників радянської психології, в процесі індивідуального розвитку первинні такі форми людського спілкування, як взаємодія двох індивідів, відносини діалогу.

Існують різні теорії спілкування і серед них - теорія спілкування Зігмунда Фрейда, заснована на переконанні, що в процесі взаємодії людей відтворюється їх дитячий досвід. Згідно Фрейду, в різних життєвих ситуаціях ми застосовуємо поняття, засвоєні в ранньому дитинстві [63,с.400]. Ми схильні з повагою відноситись до людини, що вдягнулася владою, наприклад до начальника - нам він нагадує когось з батьків.

Джордж Хоуманс вважає, що люди спілкуються один з одним на основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди і витрати. Ця теорія обміну проливає деяке світло на те, чому люди поводяться з іншими так чи інакше, але цим не вичерпується весь процес міжособового спілкування. Інша теорія запропонована Джорджем Гербертом Мідом [29,с.126]. Він вважав, що ми реагуємо не тільки на вчинки інших людей, але і на їх наміри. Коли знайомий підморгує, цікавить, що він має на увазі: прагне позалицятися, разом посміятися над жартом, не виключено, що він просто страждає нервовим тиком. Ми розгадуємо наміри інших людей, аналізуючи їх вчинки і спираючись на свій минулий досвід. Такий процес складний, але він виявляється майже у всіх взаєминах з іншими людьми. Ми здатні на це, тому що з дитинства привчені надавати значення предметам, діям і подіям.

Коли ми надаємо значення чомусь, воно стає символом. У суспільстві кільце не просто коштовність, воно символ прагнення двох молодих людей одружитися. Витягнута рука може символізувати вітання, благання про допомогу або напад. Лише надавши жесту значення, ми можемо на нього реагувати - потиснути руку іншій людині, міцно схопити її або віддалитися. На нас впливає не тільки дія, але і намір.

Гарольд Гарфінкель вважає, що спілкування регулюється правилами взаємодії між людьми [34,с.90]. Ці правила визначають, коли доречно щось сказати або промовчати, пожартувати або відхилитися від насмішки, делікатно припинити розмову т.д. Певні стереотипи впливають на людей незалежно від того, яке значення вони їм додають. Підлеглий і начальник можуть домовитися про правила, регулюючі їх взаємодію; можливо, іноді підлеглий може вказати начальникові, що слід робити. Але існує певна межа: це той момент, коли підлеглий прагне помінятися місцями зі своїм начальником.

Безліч теорій обумовлюються різноманіттям людського спілкування і різноманіттям підходів до проблеми психології спілкування.

Люди, як правило, входять до складу різних соціальних груп. Людина одночасно може займатися певною роботою, бути членом спортивного клубу, виконувати суспільні функції, брати участь в політичному житті і ще виконувати при цьому обов'язки матері або батька сімейства. У кожній з груп, куди входить людина, він займає певне соціальне положення, відповідне тій ролі, якій, по розрахунках інших членів групи, він дотримуватиметься і яка дозволяє їм чекати від нього певної поведінки.

Американський психолог Е. Т. Шостором вважає, що існує 2 основних рівні (типи) спілкування - маніпуляція і актуалізація [38,с.98].

Маніпуляція - це відношення і поводження з людьми, як з речами.

Актуалізація - це визнання незалежності іншого і його права бути іншим, природність, повнота емоційного життя у дану конкретну мить спілкування.

Російський дослідник В. М. Сагатовський визначає чотири таких рівні:

1) маніпуляція;

2) “рефлексивна гра” - взаємовідносини, коли людина прагне “обіграти” партнера, показати неспроможність його планів;

3)правове спілкування. Тут головним є узгодження “проектів поведінки”, визнання норм і правил на основі справедливості;

4) моральне спілкування на основі єдності внутрішніх, духовних начал.

Американський психолог Е. Ю. Бьорн вважає, що є шість основних рівнів (або способів) спілкування [38,с.110].

Перший - це так би мовити “нуль спілкування” - “заглиблення в себе” (наприклад, мовчазна черга перед кабінетом лікаря або пасажири одного вагона метро). Тут слід зауважити: якщо це і “нуль”, то не “абсолютний”. За власним досвідом кожен знає, що навіть, коли не висловлено жодного слова, люди все одно придивляються один о одного, виникають гіпотези і оцінки про того чи іншого, складається “орієнтовна основа” спілкування, хоча ми про неї і забудемо, коли вийдемо з черги

Другий рівень - це ритуали - формалізовані варіанти спілкування, що визначаються прийнятими суспільством нормами (привітання, прощання, подяка за послуги).

Третій рівень - робота. Тут не треба особливих пояснень, бо кожен знає, що таке плідне, конструктивне робоче спілкування.

Четвертий - розваги. Є певні правила, тон, доречний для спілкування у різних за характером і складом компаніях, товариствах.

П'ятий рівень - “ігри” в концепції Е. Бьорна одне з центральних понять. Ця книга, що одержала всесвітнє визнання так і називається: “Ігри, в які грають люди”. Що ж таке гра? Це - спілкування на двох рівнях, коли людина зображує одне, а насправді має на увазі зовсім інше. Будь-яка гра має свого роду пастку, яка спрацьовує при наявності у противника слабкого місця (сентиментальність, дратівливість), на якому можна зіграти.

Результат “гри” завжди двоякий і полягає у почуттях, інформації. Багато чого загадкового у людських стосунках зумовлено саме іграми. Беручи на себе певну “роль”, попадаючи в неї, людина зв'язується нею, у спілкуванні відбувається своєрідний психологічний біг на місці… Ось достатньо типова ситуація: дитина одержала двійку і від неї вимагають запевнень, що надалі вона “старатиметься”, або “добре вчитиметься”.

Нарешті запевнення в цьому одержане, але як воно власне, виконуватиметься, що для цього потрібно - лишається за рамками, “гра закінчена”. Для мами її можна було назвати “я так для неї стараюся!”, а для дитини - “Не засмучуй маму!”. Наступного разу гра почнеться з дебюту “Тобі не можна вірити!”, а відповідь буде “Я забув…” або “До мене чіпляються!”. У фіналі такої гри обох учасників чекає розрив, відчуження, гіркота, взаємна образа, втілені у формулах: “Це безнадійна дитина…” і “Я ні на що не здатний…”.

І останній і найвищий рівень спілкування близькість. Тут людина відверта, щира, безкорислива, коли вона звернена до іншої всіма силами душі. Однак близькість у спілкуванні може проявлятися тільки з одного боку від однієї людини.

Співставляючи ці й інші існуючі класифікації, можна все звести до трьох основних рівнів спілкування, або “ліній спілкування”:

1) маніпулювання;

2) конкуренція, змагання, суперництво;

3) співробітництво.

1.2 Характеристика чинників які спричинюють психологічні труднощі в спілкуванні

Спілкування є складним процесом, пов'язаним з дією різноманітних перешкод, серед яких виокремлюють труднощі, деформації та бар'єри. Вони пронизують міжособистісні відносини, впливають на ефективність обміну інформацією, взаємодію, сприймання людьми одне одного.

Труднощі у процесі спілкування належать до тимчасових або тривалих явищ, які перешкоджають реалізації цілей комунікативного процесу, створюють перепони для ефективної міжособистісної взаємодії, послаблюють чи переривають її.

Загальна характеристика труднощів спілкування. Труднощі у процесі спілкування розглядають крізь призму наукових, практичних інтересів різних галузей психології.

Загальна психологія виявляє їх як характеристики психічних процесів, станів і властивостей людини, що не відповідають критеріям психологічно оптимального спілкування [22,с.96].

Психологічно оптимальне спілкування -- процес, за якого реалізуються цілі учасників спілкування відповідно до мотивів, що зумовлюють цілі, та способів спілкування, які не викликають у партнерів почуття незадоволеності.

Дослідження загальної психології проводять як на типових для людей феноменах спілкування, закономірностях і механізмах його перебігу, так і на тих, що не відповідають критеріям норми. Психологічними причинами, що не сприяють досягненню цілі, викликають незадоволення результатом, є: нереальні цілі; неадекватне оцінювання партнера, його здібностей та інтересів; неправильне уявлення про свої можливості; використання непридатних для конкретної ситуації способів спілкування [25,с.64].

Вікова психологія вивчає труднощі спілкування у зв'язку з належністю його учасників до різних вікових груп. Несхожість їх життєвого досвіду позначається не лише на уявленнях про світ, його природу, суспільство, а й на конкретній поведінці індивідів у реальних ситуаціях життєдіяльності. Під час спілкування несхожість життєвого досвіду виявляється у неоднаковому рівні розвитку, у запасі і характері переживань, прояві пізнавальних процесів, різноманітних поведінкових формах.

Суттєвими є відмінності різних вікових груп і в мотиваційній сфері.

Педагогічна психологія пов'язує труднощі з авторитарним стилем спілкування [7,с.210].

Смуга відчуження -- виникнення напруження між учителем та учнем, яке характеризується нездатністю вчителя контролювати свої дії та вчинки, ставлення до дітей.

До труднощів педагогічного спілкування належать:

-- інформаційні труднощі спілкування. Виявляються в невмінні інформувати, висловити свою думку, завершити повідомлення тощо;

-- регуляційні труднощі спілкування.

Пов'язані з невмінням стимулювати активність вихованців;

-- труднощі реалізації афективних функцій.

Йдеться про невміння схвалювати думку учня, погоджуватися з нею тощо.

Ступінь вияву цих труднощів залежить від здатності вчителя спрямовувати на учнів свої стани і психічні властивості.

Психологія управління труднощі спілкування розглядає в контексті ділової взаємодії, виокремлюючи такі їх групи:

-- труднощі, пов'язані з входженням особистості в групу, трудовий колектив. Не кожному керівникові, особливо новачку, відразу вдається адаптуватися до умов життя в організації, здобути повагу і довіру підлеглих.

Причинами цього є неможливість виділитися, успішно розв'язати складне завдання, соціально-психологічна глухота (зневага до соціально-психологічних особливостей управлінської діяльності, яка породжує конфлікти з підлеглими і організацією загалом), пасивність, ігнорування реальних критеріїв оцінювання, неприйняття іншої людини, внутрішня скутість та ін.;

-- труднощі, пов'язані з розвитком відносин між співробітниками організації. Йдеться про неприйняття допомоги партнерів, намагання зайняти у взаємодії позицію експерта, негнучкість рольової поведінки, напруженість у взаєминах між початківцями і досвідченими керівниками (конфлікт поколінь), суперництво і ревнощі між формальним і неформальним лідерами тощо;

-- комунікативні труднощі. Пов'язані з невмінням висловити думку, подискутувати, провести нараду, аргументовано переконати тощо;

-- труднощі, пов'язані із суб'єктивними обмеженнями. До них належать чинники, які утруднюють управлінське спілкування: невміння керувати собою, незнання своїх психофізіологічних можливостей, соціально-професійного потенціалу; невиразні особисті цінності і цілі; зупинений саморозвиток; невміння розв'язувати проблеми; відсутність творчого підходу; невміння впливати на людей та ін [15,с.160].

У реальній управлінській практиці труднощі ділового спілкування можуть бути взаємопов'язаними, діяти разом.

Зазначені вище різноманітні групи труднощів є одночасно предметом наукового інтересу соціальної психології, оскільки вони проявляються у взаємодії різних категорій людей.

Науковий напрям, що отримав назву “соціальна психологія утрудненого спілкування”, сформувався у процесі взаємодії філософії, соціології, психології, етнографії, культурології, психотерапії. У широкому контексті ця галузь досліджує труднощі, збої, бар'єри, конфлікти тощо. Йдеться про всі види і форми спілкування, які породжують деструктивні зміни в поведінці партнерів, переривання контактів і припинення спілкування, зниження рівня усвідомлення труднощів у спілкуванні, послаблення намагань самостійно подолати їх. Вузькоспеціалізовані дослідження зосереджують на незначних труднощах спілкування, які долаються партнерами у процесі взаємодії. Параметрами аналізу є ступінь, глибина, інтенсивність вираження труднощів.

Утрудненому спілкуванню притаманні неперервність контактів між партнерами; певний ступінь усвідомлення учасниками взаємодії наявних труднощів; пошук причин, що зумовлюють ускладнення спілкування; намагання самостійно подолати соціально-перцептивні, комунікативні, інтерактивні утруднення [6,с.89].

За будь-яких обставин такі труднощі можуть сформувати тривожне ставлення до ситуації спілкування. Утруднене спілкування породжують такі причини:

-- об'єктивні (породжені реальною взаємодією) та суб'єктивні (пов'язані з різними аспектами функціонування особистості, групи);

-- первинні (природні умови життя групи) та вторинні (породжені різними психогенними і соціогенними впливами);

-- усвідомлювані (наявні в ситуації спілкування) і неусвідомлювані (суб'єктивно не переживаються особистістю і групою, представлені у свідомості особистості, але реально не існуючі);

-- ситуативні (залежать від певного ситуативного чинника) і стійкі (мають тривалий характер дії);

-- міжкультурні (поширюються на міжетнічну сферу) і культурно-специфічні (притаманні певній етнічній спільноті);

-- вербальні (пов'язані з мовними особливостями) і невербальні (немовні вкраплення в мову, темп і тембр голосу, контакт очей, особливості простору і часу спілкування тощо).

Утруднене спілкування супроводжується наявністю бар'єрів на шляху досягнення цілей партнерів, посиленням нервово-психічної напруженості, демонстрацією нерозуміння, збоями у взаємодії [38,с.168].

Особистість може бути суб'єктом утрудненого спілкування або суб'єктом неутрудненого спілкування. Перетворююча активність її за утрудненого і неутрудненого спілкування відрізняється за всіма параметрами (спрямованість, якість, інтенсивність). Вихід із ситуації утрудненого спілкування можливий за дотримання таких принципів:

-- рівності. Йдеться про зв'язок двох або більше рівноактивних, рівноунікальних суб'єктів;

-- взаємної детермінації. Передбачає взаємодію суб'єктів, котрі впливають один на одного;

-- усвідомлення себе та інших через свою представленість у них. Реалізується як здатність бути суб'єктом зміни поведінки і свідомості оточення;

-- нерівності взаємної детермінації. Виявляє себе в особистісному способі існування кожного із партнерів;

-- неоднаковості. Визнає право партнера бути індивідуальністю.

Важливою умовою виходу із ситуацій утрудненого спілкування є рефлексія та механізм самоусвідомлення. Людина, яка не усвідомлює себе суб'єктом спілкування, не має чіткого внутрішнього образу, приречена на випробування труднощами. Утруднене спілкування, супроводжуючись емоційним напруженням, за певних обставин може бути ефективним.

Воно може реалізовуватися за одним із таких варіантів:

-- утруднене, але ефективне спілкування (партнери переживають емоційне напруження, але досягають позитивних результатів);

-- утруднене і неефективне спілкування (емоційне напруження і невідповідність досягнутих результатів цілям);

-- неутруднене і ефективне спілкування (позбавлене емоційного напруження, результати збігаються з поставленими цілями);

-- неутруднене і неефективне спілкування (емоційне напруження відсутнє, результат не збігається з цілями).

Суб'єкт утрудненого спілкування може мати статус “важкого” партнера. Допомогти йому можна, створивши спеціальні умови для розвитку рефлексії щодо себе як суб'єкта спілкування (психотерапевтична робота, групи тренінгу, індивідуальне консультування тощо) [28,с.185].

Соціальні відносини регулюються загальноцивілізаційними стандартами, різноманітними нормами міжнародного права. Вони, у свою чергу, впливають на норми конкретного міжособистісного спілкування, враховуючи щоразу соціокультурну та етнопсихологічну специфіку. Головні критерії, що характеризують нормальний стан соціальних відносин, мають базуватися на нормах моралі і культури, на гарантіях невід'ємних прав і свобод людини: свободи совісті, слова, права власності, пересування, таємниці листування, телефонних розмов. Сукупність загальнолюдських цінностей є основою цивілізованих відносин, відхилення від них деформують соціальні відносини і спілкування.

Деформації (лат. deformo -- перекручую, спотворюю) спілкування -- відхилення від норм взаємодії, які прийняті в суспільстві і відповідають світовим стандартам.

Деформації соціальних відносин спричинюють деформації спільностей, груп і особистості як суб'єкта спілкування. Симптомами такої соціальної патології є викривлені шкали цінностей, пріоритетів особистості, її “Я-образу”, самооцінки, знецінення культури, моральності, самоповаги і гідності людини, самогубства тощо. Соціальна патологія спричиняє мілітаризацію суспільної думки, масову містифікацію (захоплення шаманством, чаклунством), наявність у сфері локусу контролю зовнішньої стратегії поведінки (пояснення невдач зовнішніми перешкодами), формування одномірної людини, якій властиві некритичність, втрата індивідуальності, конформність, пасивність, опора на внутрішній світ, підвищена навіюваність та ін. Основою деформацій соціальних відносин і спілкування є етатизм (франц. etatisme, від etat -- держава) -- абсолютизація ролі держави стосовно життя суспільства [38,с.130].

Деформації пронизують усі сфери соціального буття. Зважаючи на специфіку соціального середовища, рушійні чинники, сфери прояву, особливості перебігу виокремлюють такі види деформації соціальних відносин:

-- ізоляційна. Виникає у тоталітарній державі, відмежованій від цивілізаційних процесів (ефект “залізної завіси”), що перешкоджає процесу соціалізації особистості, унеможливлює опанування нею загальнолюдських цінностей;

-- жорстко нормативна. її основою є абсолютизація ролі держави в усіх сферах суспільного життя, нівеляція особистості, суспільна цінність якої суттєво занижена;

-- моральна. Виявляється як дегуманізація відносин, знецінення людського життя;

-- кримінальна. Ознаками її є засилля злочинного світу, зрощення криміналу і влади тощо. У сфері спілкування поширюється не лише на людей у місцях позбавлення волі, а й на суспільні відносини загалом.

Циркулювання інформації, налагодження і розвиток контактів, сприймання партнера по спілкуванню у процесі міжособистісної взаємодії наштовхуються на різноманітні бар'єри. Найсуттєвішими є комунікативні бар'єри, що виникають на міжособистісному рівні: у повідомленні відправника, в обміні думками між відправником і одержувачем, у виборі носія інформації (електронна пошта, комп'ютер, офіційна мова тощо).

Комунікативні бар'єри (франц. barriere -- перешкода) -- психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації [45,с.58].

Виникають вони на макро- і мікрорівнях. Макробар'єри пов'язані з середовищем, у якому відбуваються міжособистісна взаємодія, комунікативний процес. Проявляються вони в інформаційному перевантаженні (великий обсяг інформації знецінює її зміст), великій кількості носіїв інформації (газети, телебачення, конференції, звіти), використанні інформації (ексклюзивні дані застосовують для впливу на інших, доступ до обмеженої, призначеної для внутрішнього користування інформації розширює владні повноваження індивідів).

Мікробар'єри породжують особливості інтелекту учасників спілкування, неоднакове знання предмета розмови, різне володіння понятійним апаратом з певної галузі знань, відсутність єдиного розуміння ситуації спілкування, психологічні особливості партнерів, соціальні, політичні, професійні, релігійні відмінності у трактуванні інформації і ситуації взаємодії тощо.

Психологічні особливості партнерів по спілкуванню можуть виявлятися, наприклад, як надзвичайна відвертість чи інтелігентність, інтуїтивне сприймання світу, напористість тощо [46,с.80].

Причинами комунікативних бар'єрів є змістові й формальні характеристики повідомлення (логічні, фонетичні, стилістичні, семантичні). На цій підставі виокремлюють смисловий, логічний, фонетичний, семантичний, стилістичний комунікативні бар'єри.

Типи бар'єрів спілкування :

Уникнення - це такий тип бар'єру під час спілкування, коли спостерігається уникнення джерел впливу, відхилення від контакту з партнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим. Визначивши партнера як небезпечного в якомусь відношенні, "чужого", людина просто уникає спілкування з ним, чи якщо зовсім ухилитися неможливо, додає всі зусилля, щоб не сприйняти його повідомлення. З боку цей "захист" дуже добре помітний - людина неуважна, не слухає, не дивиться на співрозмовника, постійно знаходить привід відвернутися, використовує будь-який привід для припинення розмови.

Уникнення як вид захисту від впливу виявляється не тільки в уникненні людей, але й у відхиленні від визначених ситуацій, таких, у яких може виникнути небезпека "шкідливого" впливу. Таким чином, найпростіший спосіб захисту від впливу - уникнути зіткнення з джерелом цього впливу.

Авторитет. Дія даного типу бар'єру спілкування полягає в тому, що, розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. Авторитетним людям виявляється повна довіра і стосовно їхньої мови контрсугестія "не працює". Зате всім іншим, кому в авторитетності відмовлено, довіри немає ніякої, і, отже, те, що вони говорять, не має ніякого значення.

Таким чином, довіра і недовіра "залежать" не від особливостей переданої інформації, а від того, хто її подає.

У зв'язку з такою дією авторитету дуже важливо знати, відкіля цей бар'єр береться, від чого залежить присвоєння конкретній людині авторитету. Очевидно, тут можна знайти багато різних "основ". Це може бути і соціальний стан (статус) партнера, його перевага по важливому в даний момент параметру, приналежність даного партнера до реальної "авторитетної" соціальної групи, чи його привабливість у визначених ситуаціях, добрі стосунки до адресатів впливу, приналежність до важливих груп, яким безумовно довіряє його співрозмовник [46,с.65].

Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Досить часто якась потенційно небезпечна для людини інформація може виходити і від людей, яким ми в загальному і цілому довіряємо (від "своїх" чи цілком авторитетних). У такому випадку захистом буде "нерозуміння" самого повідомлення. Будь-яке повідомлення можна не зрозуміти - по результату це те ж саме, що не чути і не бачити, тільки вплив пробуксовує тепер в іншому місці.

Зовнішні бар'єри. На основі проведеного аналізу типів існуючих бар'єрів у спілкуванні можна зробити наступні висновки. Захист від впливу іншої людини в спілкуванні може приймати вид уникнення, заперечення авторитетності чи джерела нерозуміння. В усіх випадках результатом спрацьовування того чи іншого бар'єрного механізму буде неприйняття впливу - воно не буде сприйняте і, отже, не зробить ніякого впливу. Підставами для захисту є різні ознаки.

Не слід представляти собі ці бар'єри в комунікації як результат свідомого, довільного і спрямованого захисту від впливу. У реальному спілкуванні бар'єри присутні у виді незалежних механізмів, що дані людині для захисту, але їхня дійсна природа людині не відома.

Очевидно, що, крім зовнішніх бар'єрів, існують ще якісь внутрішні захисти, що визначають відношення людини до вже прийнятної і зрозумілої, але в той же час неприємної, небезпечної інформації.

Внутрішні бар'єри - якісь внутрішні перешкоди проти інформації, що загрожує сильній перебудові всіх уявлень людини, її поведінки.

Зрозуміло, що інформація, яка загрожує перебудовою уявлення про світ, зустрічає опір. Її можна або "викинути", або надати їй інше значення. Це можна зробити різними способами.

Практично для всіх людей важливо вміти спілкуватися таким чином, щоб їх правильно розуміли, щоб їх слухали і чули. Тому, важливо знати способи подолання бар'єрів [15,с.160].

Керувати ефективністю можуть обидва партнера, що говорить і слухає, і кожний з них може зіграти свою роль як у підвищенні, так, і в зниженні ефективності спілкування.

Подолання уникнення містить у собі керування увагою партнера, аудиторії, власною увагою.

Подолання логічного бар'єра зв'язано зі знанням ефективності різних аргументів і способів аргументації. Один з найбільш відомих прийомів керування мисленням іншого - це риторичне питання. Для того, щоб бути зрозумілим співрозмовником, треба по можливості враховувати логіку партнера.

Для цього необхідно приблизно представляти собі позиції, а також індивідуальні і соціально-рольові особливості, тому що прийнятність чи неприйнятність тієї чи іншої логіки для партнера в основному залежить від його вихідної спрямованості [31,с.158].

Розуміння партнера, адекватне уявлення про його точку зору, цілі, індивідуальні особливості - головна умова для подолання усіх без винятку бар'єрів, тому що чим більше той, хто говорить, рахується з особливостями слухаючого, тим більш успішною буде комунікація. Однак і від слухаючого багато що залежить.

Необхідним фундаментом для підвищення ефективності спілкування "з боку слухаючого" є його бажання слухати і чути, що, у свою чергу, сильно залежить від того, якою бачиться йому ситуація спілкування.

Взагалі методів, прийомів і правил ефективного спілкування розроблено чимало, єдиною проблемою тільки залишається те, що більшість з нас просто забуває про них, віддаючись своїй людській природі, забуваючи про найважливіші правила спілкування. Тільки одиницям вдається цілеспрямовано і ефективно їх використовувати і знаходити спільну мову з більшістю співрозмовників. Ефективне спілкування і вміння усувати бар'єри в ньому - це більше, ніж наука, це справжнє мистецтво, яке так потрібне в нашому житті [6,с.65].

Комунікативні бар'єри залежать від індивідуальних особливостей учасників комунікації, їх уміння декодувати думки в слова, слухати і концентрувати увагу та ін. У зв'язку з цим виникають такі бар'єри, як межа уяви, словниковий запас відправника інформації, словниковий запас одержувача, його здатність розуміти значення слів, обсяг запам'ятовування.

Пов'язані із комунікативними особливостями учасників взаємодії комунікативні бар'єри мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати внаслідок особливих соціально-психологічних взаємин між партнерами (антипатія, недовіра тощо), своєрідного “фільтра” довіри чи недовіри. Специфіка дії фільтра полягає в тому, що абсолютно істинна інформація може стати неприйнятною, а хибна -- прийнятною. Психологія з'ясовує, за яких умов конкретний канал інформації може бути заблокований цим фільтром, а також сукупність засобів, які допомагають прийняттю інформації і послаблюють дію фільтрів (явище фасцинації).

Фасцинація (англ. fascination -- зачарування) -- спеціально організований вербальний вплив при передаванні інформації, спрямований на підвищення якості сприймання інформації шляхом впливу на емоційний стан і поведінку реципієнта [46,с.130].

Такий вербальний вплив супроводжує інформацію задля зменшення її втрат під час сприймання реципієнтом, підвищення довіри до неї. Фасцинація є додатковим фоном, підсилювачем інформації, що частково сприяє подоланню фільтра недовіри. Прикладом її можна вважати музичний супровід повідомлення.

За психологічною природою комунікативний бар'єр слугує механізмом захисту від небажаної інформації. Психологічна перешкода, яку реципієнт встановлює на шляху небажаної, небезпечної інформації, може мати різну прозорість. Непрозорим бар'єром є уникання -- намагання не спілкуватися з будь-ким, цуратися когось. Утекти від небажаної інформації та її впливу можливо як фізично (уникання виключає контакт з носієм такої інформації), так і психологічно (забування інформації або “заглиблення в себе” під час слухання).

Вивчення перешкод на шляху спілкування та способів їх уникнення сприяє досягненню мети спілкування, поліпшенню психологічного клімату і взаємодії в колективі [45,с.120].

У процесі взаємодії людина не завжди усвідомлює свої відчуття, думки, бажання. Не висловлюючи конкретно своїх занепокоєнь, рідко отримує адекватну відповідь. У педагогічній взаємодії така ситуація ускладнюється нерозумінням дитиною того, що з нею коїться, недостатнім усвідомленням своїх прагнень, бажань, побоювань. Тому вчитель повинен не орієнтуватися на поведінку учня, а намагатися з'ясувати можливі її причини (“думати й аналізувати за двох”). В іншому разі спілкування з учнем породжуватиме образи, роздратування, хибну поведінку, ускладнення конфлікту.

Ускладнюють спілкування погрози, попередження, обіцянки негативних наслідків (“Якщо це повториться ще раз, я вижену тебе з уроку...”), накази, безапеляційні розпорядження, команди (“Повтори ще”, “Розповідай повільніше”, “Не роби цього”); критика, образи, образливі порівняння, прізвиська (“Ти як осел”, “Свиня болото знайде”); апелювання до обов'язків (“Ти повинен”, “Ти не маєш права”); репліки-пастки (“Вихована людина не повинна так розмовляти з дорослим”); натяки без розкриття важливої інформації (“Якщо будеш поводитися добре, я допоможу тобі”); допит; похвала з “пасткою” (“Ти розумна людина, як можна таке робити?”); упереджений діагноз мотивів поведінки (“У тебе немає бажання вчитися”, “Ти безсоромна людина, якщо таке робиш”); несвоєчасні поради; відмова від обговорення питання; зміна теми (“Це дуже цікаво. Але давай краще поговоримо про твої оцінки”); змагання (“Та хіба це проблема? От у мене проблема складніша”); заспокоєння запереченням (“Усе мине, все коли-небудь закінчується, тому не слід хвилюватися”).

Психологічні помилки у спілкуванні можуть бути спричинені такими соціально-перцептивними викривленнями:

-- судження про людину за аналогією з собою (несвідоме перенесення на інших власних якостей, переживань);

-- прагнення до внутрішнього непротиріччя (схильність сприймання “витісняти” всі аспекти образу людини, які суперечать концепції про неї);

-- “ефект ореолу” (вплив загального враження про співрозмовника на сприймання й оцінку окремих якостей і проявів його особистості);

-- “ефект стереотипізації” (накладення на сприймання індивіда стереотипів, узагальненого образу класу, групи, категорії людей);

-- вплив “імпліцитної теорії особистості” (погляд на людину через призму імпліцитних (невисловлених, зовнішньо не виявлених) уявлень про те, якою повинна бути особистість в основних її проявах на думку того, хто її сприймає);

-- “ефект інерційності” (тенденція до збереження одного разу створеного уявлення про людину);

-- “ефект послідовності” (вплив на сприймання послідовності одержання відомостей про людину);

-- вплив на соціальну перцепцію людини (сприйняття її як елемента соціуму) рівня когнітивної (пізнавальної) складності того, хто сприймає, рівня його вимог, самооцінки, розвитку механізмів, товариськості або замкнутості.

Усвідомлення вчителем бар'єрів і ускладнень комунікації сприятиме ефективній взаємодії, досягненню взаєморозуміння [46,с.121].

1.3 Особливості спілкування підлітків

Підлітковий вік (від 10-11 до 14-15 років) є перехідним головним чином в біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму. В соціальному аспекті підліткова фаза - це продовження первинної соціалізації. Всі підлітки цього віку - школярі, вони знаходяться на утриманні батьків (держави), їхньою провідною діяльністю є навчання. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні диспропорції у рівні й темпах розвитку, обумовлені значною мірою біологічно [40,с.160].

Найважливіше психологічне новоутворення віку - почуття дорослості являє собою новий рівень домагань, що передбачає майбутнє становище, якого підліток фактично ще не досяг. Звідси - типові вікові конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка. В цілому це період закінчення дитинства і початку «виростання» з нього.

Проміжний стан суспільного становища і статус юнацтва визначають особливості психіки. Багатьох юнаків іще гостро хвилюють проблеми, успадковані від підліткового етапу, - власна вікова специфіка, право на автономію від старших і под. Водночас перед ними стоїть завдання соціального та особистісного самовизначення яке означає якраз не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця в дорослому світі. Це передбачає поряд із ренціацією розумових здібностей та інтересів, без яких утруднено вибір професії, розвиток інтегративних механізмів самосвідомості становлення світогляду і життєвої позиції, а також визначення психосексуальних орієнтацій [61,с.90].

Розширюється діапазон громадсько-політичних ролей та пов'язаних з ними інтересів і відповідальності: в 16 років -- отримання паспорта, у 18 -- виборче право і право на створення сім'ї.

Аби уникати помилок у стосунках із підлітками, дорослі, насамперед учителі, повинні добре знати природу фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі підлітка, з метою уникнення перевантажень і недовантажень у навчальних завданнях, необгрунтованих конфліктів з учнями.

За нормальних умов між силою подразника і реакцією на нього нервової системи існує певна залежність, яка має вікові та індивідуальні особливості. У підлітковому віці ці співвідношення порушуються, що пов'язане зі збудженим станом центральної нервової системи. Через це, наприклад, і сильні, і слабкі подразники можуть викликати однакову за силою реакцію відповідь. Може бути й по-іншому: сильні подразники взагалі не викликають відповіді, а на слабкі відповідь є. Річ у тім, що центральна нервова система підлітка стає тимчасово нездатною до відповіді на сильний подразник, бо він її остаточно порозбуджує і переводить у стан гальмування, тому реакції немає.

Слабкий же подразник цього не викликає, і тому на нього реакція зберігається. Нарешті, може бути такий стан центральної нервової системи, коли подразник узагалі викликає несподівану, неадекватну реакцію.

Характерно, що в дівчаток більшою мірою виражено порушення емоційного плану -- підвищена образливість, плаксивість, безпричинна зміна настрою, у хлопчиків - зміна поведінки і рухальних реакцій. їхні дії супроводжуються супутніми рухами рук, ніг, тулуба (не можуть сидіти спокійно, щось крутять у руках, чіпають щось і под.).

Мова підлітків часом уповільнюється, сповільнюються і відповідні реакції на мову дорослих, звернену до них.

Не отримавши відповіді на своє запитання, звернене до підлітка, або чекаючи його занадто довго, дорослі нерідко сердяться і починають дорікати.

Відповіді підлітків на запитання викладача стають біднішими, спрощеними; виникає підозра, що підлітки втратили частину свого словникового запасу. Для отримання вичерпних відповідей доводиться ставити їм додаткові запитання. Усе це створює враження недостатнього знання предмета, невпевненості у знаннях, що негативно впливає на оцінку педагогами відповідей підлітків (такі оцінки часто виявляються неадекватними саме через незнання дорослими стану центральної нервової системи підлітка) [40,с.140].

У той же час спостерігається й підвищена стомлюваність підлітків. Втома зазвичай розвивається у двох фазах: у першій з'являється рухальне збентеження (нервова система вже не в змозі загальмувати небажані рухи); другу фазу характеризують сонливість, дрімота або, навпаки, сильне збудження. Це значною мірою пов'язане з тимчасовим пониженням у підлітків опору до втоми, яке розвивається під впливом статичного напруження.

До цього слід додати й відхилення, пов'язані з прискореним ростом. В основі їх лежать дві причини: перша - порушення роботи окремих органів і систем, друга - дефіцит різноманітних речовин, необхідних організмові, що інтенсивно розвивається і росте. Прикладом дії першої є запаморочення, потемніння в очах і навіть втрата свідомості за різкої зміни положення тіла, тривалого нерухомого стану. Прикладом дії другої причини є порушення постави, скривлення хребта і т. д.

Усі ці знання про механізми психофізіологічного розвитку в підлітковому віці необхідні педагогові для вироблення стратегії й тактики побудови і проведення занять, адекватної поведінки спілкування з учнями [36,с.79].

Неформальне спілкування в підліткових групах.

Потреба у спілкуванні в підлітковому віці дуже велика. Часто виникають спонтанні групи, рівень згуртованості яких не поступається рівневі організованого колективу. Щодо характеру лідерства: у шкільних класах офіційний лідер не завжди буває найавторитетнішою людиною. Його висувають не стільки діти, скільки дорослі, успішність кого діяльності залежить від того, налагодить він контакти з неформальними лідерами. У стихійних групах, хоч би яким гострим було в них внутрішнє суперництво, вожаком може стати той, хто має реальний авторитет[62,с.20].

Структура стихійних груп спілкування і ступінь їх згуртованості визначаються рівнем розвитку взаємовідносин між юнаками й дівчатами. У підлітків первинними осередками спілкування є одностатеві групи хлопців і дівчат; потім дві такі групи, не втрачаючи внутрішньої спільності, утворюють змішану компанію: пізніше всередині цієї компанії утворюються пари з юнаків і дівчат. На основі взаємного потягу, ще пізніше, у віці 19-20 років, такі пари стають стійкішими, а попередня велика компанія розпадається або відходить на задній план. Звісно, ця схема не універсальна, вона має багато варіантів.

І вуличне спілкування, і спонтанні юнацькі групи тісно пов'язані з особливостями юнацької субкультури. За всієї її розпливчастості вона має декілька постійних компонентів: специфічний набір цінностей і норм поведінки, смаки, одяг і зовнішній вигляд; почуття групової спільності й солідарності; характерну манеру поведінки, способи спілкування, залицяння і т. ін.

1.4 Розвиток навиків спілкування

Вивчення взаємин дітей у підлітковому віці. Знання їхніх особливостей вкрай необхідне, оскільки потрібні умови та спрямування для розвитку їх особистості в товаристві ровесників.

Розуміння суті соціально-комунікативної активності дитини, що є наслідком і водночас передумовою подальшого розвитку спілкування, неможливе без визначення змісту і структури, знання яких дає змогу визначити особистості функціонування даного феномена на різних етапах онтогеничного розвитку вихованця в конкретній навчально-виховній ситуації.

Як відомо система вибіркових ставлень особистості започатковується на етапі дошкільного дитинства. Вона розвивається від ситуативних до більш узагальнених і стійких. У процесі їх розвитку у дитини формуються стереотипи поведінки та способи взаємодії з людьми, що є підгрунтям її моральної вихованості. Моральні ставлення до ровесника передусім продукуються позитивною емоційною спрямованістю дітей одне на одного, яка виступає початковим етапом становлення і розвитку соціально-комунікативної активності, формування у них гуманістичної спрямованості на широкий загал людей. З цього приводу американський філософ Дж. Льюіс зазначає, що особистість, яка розвивається не та, що замикається, а яка постійно розширює коло спілкування. Особливо це стосується підлітків, в яких у цей час іде розвиток особистості [20,с.45].

Проте, спілкування не існує без відособлення - якщо надмірне спілкування веде до розчинення особистості в масі, то надмірне відособлення - до індивідуалізму.

Таким чином, соціально-комунікативна активність, як цілісне утворення є складною категорією, що містить у собі певну систему якостей властивостей індивіда.

Емоційне ставлення до ровесників навколишніх людей, уміння емпатувати, співпереживати, співчувати, відчувати чужий біль і чужу радість, уміння ставити себе на місце іншого, бачити світ його очима, уміння володіти своїм емоційно-почуттєвим станом;

Знання норм і правил спілкування з навколишніми і здатність осмислювати процес спілкування (спостерігати і розуміти), прогнозувати ситуації спілкування і вміння інтуїтивно визначати стан іншого, здатність до рефлексії, заглиблення у свій внутрішній світ, зіставлення індивідуальних особливостей за вимогами довкілля;

Ціннісні орієнтації особистості в сфері спілкування, що виступають критеріальною основою емоційного ставлення до навколишніх (симпатія чи антипатія); здатність до об'єктивної оцінки поведінки і вчинків навколишніх та своїх власних, уміння оцінювати ситуації спілкування;

Вияв турботи про навколишніх, самостійність та ініціатива у наданні допомоги творче ставлення до спілкування [24,с.34].

Таким чином у структурному плані соціально-комунікативної активності містить чотири компоненти: афективний, когнітивний, аксіологічний та праксеологічний. Така структура дає змогу зрозуміти суть його, але й динаміку протягом навчання.

У світі людських взаємин відносини, як правило, розвиваються не виключно за однією з цих ліній, а реалізуються у системі взаємодій. Так, у сім'ї є й управління дітьми, і спроби дорослих керувати маж братами і сестрами, між дорослими за домінування.

Найчіткіша програма і чіткі вказівки губляться у пасивному опорі тих, чиєю поведінкою намагаються маніпулювати. Зрозуміло, що тільки справжнє співробітництво і спілкування, в яких, за словами Е. Канта, до іншої людини ставляться як до мети і ніколи, як до засобу, може зробити людські взаємини і стабільними, і здатними до розвитку [40,с.96].

Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність.

Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й себе саму, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси [21,с.210].

Потреба в позитивних взаєминах з'являється дуже рано. Вони необхідні вже немовляті. Перші переживання емоційного задоволення виникають у дитини, передусім при контактах з батьками. Спеціальні дослідження свідчать про те, що дефіцит належних емоційних контактів у перші роки життя може спричинитися до виникнення деяких вад у наступному психічному розвитку дитини. Нерідко це бувають підвищена нервозність, скованість, боязкість, замкненість [19,с.67].

З віком значення взаємин з оточуючими для дитини стає дедалі вагомішим. Стосунки з близькими не лише забезпечують їй позитивні емоційні переживання і хороше самопочуття, а й стають головним джерелом її зростання, як особистості. Неможливо, наприклад, уявити собі формування у дитини таких рис, як доброзичливість, співчутливість, самовідданість та багатьох інших, у відриві від відповідних взаємин, що складаються у неї у сім'ї, в дитячому садку чи в період її шкільного навчання.

В роки юності, в період зрілості і взагалі протягом усього наступного життя людини значення взаємин не зменшується. Потреба в них завжди залишається невід'ємною сутністю особистості.

В процесі взаємин люди постійно виявляють те чи інше ставлення один до одного і повагу, доброзичливість, готовність допомогти. В них також проявляється взаємне оцінне ставлення до людей, що конче необхідне для самоствердження особистості, для розвитку її самосвідомості і діяльності з метою самовдосконалення.

Наскільки важливим для людини є взаємини з оточуючими, свідчать сильні емоційні переживання у випадках погіршення її стосунків з товаришем, другом. А втрата рідних і близьких, внаслідок якої зникає звичне і органічно необхідне спілкування, переживається людиною як глибока життєва драма.

Коло людей, з якими індивід вступає в ті чи інші взаємини, змінюється протягом усього його життя. З одним стосунки бувають тривалими, постійними, з іншим - короткочасними, або й випадковими. Та всі вони так чи інакше впливають на індивіда, вносять певні зміни в його реакції на оточуючих, на всю навколишню дійсність, викликають зміни в його сприйманні себе самого, в його характері [15,с.154].

Проте вирішальну роль у цьому відношенні відіграють постійні взаємини, що виникають в процесі спілкування, спочатку в родинному колі, потім з ровесниками у дитячому садку, а згодом - з членами учнівського колективу класу, школи. Якраз організовані дитячі колективи мають вирішальне значення у розвитку та формуванні підростаючої особистості.

Є властивості людини, важливі для її позицій у спілкуванні - насамперед темперамент, який втілюється під час спілкування у таких характеристиках людини, як інтровертність і екстравертність. Ці поняття вперше ввів швейцарський психолог К. Юнг.

Це - відцентрова або доцентрова спрямованість особистості. Таке значення полягає, власне у структурі цих слів (intro - в себе, extra - зовні, versio - повертаю).

...