Психологічні особливості комунікативних здібностей підлітків та їх корекція

Інтереси, увага, екстраверта спрямовані назовні, там він шукає себе, там самоутверджується. Для інтроверта істотніше, як світ відбивається у ньому самому, йому потрібно насамперед знати, що він є - від цього і залежатиме характер його “стосунків із дійсністю”. Коротко і спрощено можна було б сказати так: екстраверти дивляться, інтроверти - думають [56,с.34].

Зрозуміло, що чистих екстравертів або інтровертів немає, мова йде про визначальну тенденцію у спілкуванні, чого більше: споглядання чи роздумів? Покладатися виключно на щось одне - небезпечно, важливо поєднувати зовнішні враження із здатністю відчути глибинний підтекст вчинків дитини.

Психотерапевт А. Б. Добрович у книзі “Вихователеві про психологію і психогігієну спілкування” зауважує, що недоліком екстравертів є те, що вони нерідко поверхневі в оцінці співбесідника. Народившись, дитина входить у світ встановлених століттями звичаїв, способів поведінки, поглядів закріплених у рідній мові. Виховання полягає в тому, що людина, підростаючи, освоює, присвоює складний світ дорослих в якому опинилася вона [36,с.94]. Дитина оволодіває досвідом дорослих буквально з перших місяців свого життя: спочатку підсвідомого пристосування, а потім - систематичного навчання.

У процесі живого спілкування з дитиною, дорослі навіть незалежно від своєї волі передають їй погляди на навколишній світ, свої моральні поняття і уявлення. Тому вплив дорослих дуже великий на особливості спілкування молодших школярів у майбутньому [19,с.85].

Отже, вже з перших днів свого життя дитина засвоює прийняті в її середовищі стереотипи поведінки; іншими словами, дорослі свідомо і несвідомо навчають дітей і “зовнішніх” і “внутрішніх” алгоритмів спілкування, формують зразки поведінки і відносин своїх синів і доньок.

Змалку дитині кажуть: “Не плач, адже ти - мужчина!”, “Будь охайною, акуратною, адже ти - дівчинка!” Дитина одержує еталони “доброго”, “злого”, “красивого”, “потворного” і т. д. Згодом, зустрівшись із новим явищем, людина дивиться на нього через вироблені у дитинстві оцінки і стосунки.

Такі оціночні еталони відіграють подвійну роль у стосунках, спілкуванні людей. З одного боку, вони допомагають швидко зорієнтуватись і правильно відреагувати на ті чи інші типові особливості людей, навіть малознайомих, але з другого боку, вони можуть викликати упередженість до людини, затулити її реальні якості і риси. Під впливом такого еталону, нерідко застосованого правильно, ми діємо за принципом: “Я його не знаю, але вже… не люблю”.

У сучасній зарубіжній соціальній психології Е. Бьорна, який стверджує, що в кожному, незалежно від віку і статі, живе 3 особистості (або “я”): “я” - батько, “я” - дорослий, “я” - дитя. У нас ця теорія дістала свій розвиток у розробках Ю. М. Ємельянова. Скорочено схема теорії позначається трьома першими літерами Б.Д.Д. “Батько” (Б) - джерело наступності суспільного досвіду, в якому на будь-який випадок життя є свої “правила”: думок, почуттів і поведінки. Основна схема міркування і поведінки “батька”: це можна, а це не можна. Обмеження схемами, рамками, нормами робить його завжди правим. З батьком на всякий випадок погоджується, довіряють його досвідові.

“Дорослий” (Д) - джерело реалістичних думок почуттів і поведінки. Він нічого не приймає на віру, в усьому прагне розібратися сам. Самостійність думок, почуттів і поведінки дає йому можливість вести діалог з іншими людьми.

“Дитя” (Д) - джерело емоційних бажань, незрілості думок, почуттів і поведінки, живе “тепер” і “тут”, для нього важливе тільки одне: “я хочу” і “я не хочу”. Слова “треба”, “необхідно” не існують - вони атрибут поведінки “батьків”. “Я - дитя” включає імпульси, притаманні дитині: емоційну прив'язливість і довірливість, вередливість. Від “батька” і “дорослого” відрізняється істотною егоїстичністю своїх думок, почуттів, поведінки, що може призводити до впертості у задоволенні потреб та інтересів.

Більш ідеальними є стосунки між дітьми, які будуються з позицій “Дитя - Дитя”. В цьому напрямку вони і повинні розвиватися. Такі стосунки відбувають на повному позитивному для дітей рівні [37,с.114].

Якщо уважно придивитися до стилю спілкування окремих дітей у конфліктних ситуаціях, можна помітити, що їхні стосунки, що будуються на позиції “Дитя - Дорослий”. Такі стосунки відбуваються на певному негативному рівні. при розмові спостерігається зверхність одного із співрозмовників.

Діагностичне обстеження виявило прямий зв'язок між низьким загальним рівнем між особистісних взаємин, здібніший інтелектуальний рівень.

Взаємини, як правило складаються інтуїтивно. Що таке інтуїція? Уміння здогадатися про що-небудь, минаючи логічні роздуми і одразу зрозуміти у чому суть [32,с.145].

Говорячи про інтуїцію, варто завжди пам'ятати, що це - інформативно найцільніший канал. Інтуїтивне прозріння у спресованому вигляді містить величезну кількість логічної, етичної чи сенсорної інформації. Цей канал єдиний спосіб здобуття принципово нових знань.

Інтуїтивний здогад грунтується на якомусь здоровому образі. Інтуїція - продукт спостереження. Взаємини підлітків також складаються інтуїтивно. Діти не в змозі пояснити й обгрунтувати своє негативне ставлення до ровесників. Не стурбовані таким станом і у більшості випадків уже звикли до грубості, несправедливості, а подекуди до жорстокості [30,с.65].

Вивчення змісту та складанні характеристики гуманних взаємин за тривалістю, сталістю є 3 рівні.

Високий рівень: максимально гуманістичні стосунки: як стиль, як спосіб життя.

Середній рівень: помірно гуманні - на рівні побажань. Це життєво-ситуативний рівень. Носить поодинокий характер і поширений у молодшому шкільному віці.

Низький рівень: пасивно-гуманні взаємини.

Психолого-педагогічні умови:

не говорити повчально, виявляти інтерес до захоплення інших;

глибоке володіння ідеєю і задумом діалогу;

урахування віку;

щоб всі брали участь у спілкуванні;

створення ситуації успіху;

елементи загальності.

У вихованні гуманних стосунків у дітей слід акцентувати увагу на безперервність, динамічність руху внутрішнього життя особистості.

Дитина спілкується з навколишнім середовищем з різною інтенсивністю і різними каналами прийому-передачі інформації. Найперше, система органів чуття.

Органи чуття дитини спеціалізовані по дистанції прийому-передачі, тобто вони найефективніше переробляють ту інформацію, джерело якої знаходиться на певній відстані від них.

На найкоротшій дистанції, що називається “обличчям до обличчя”, і за тривалих тісних контактів між людьми інформація транслюється через відчуття - сенсорику. Сенсорна інформація завжди наочна і відчувається фізично. Вона зашифровується в основному, в таких формах - дотиках, смаках, запахах, тепловідчутті.

Сенсорний канал втрачає свого пропускну спроможність, якщо збільшується дистанція контакту. Коли доводиться спілкуватися з кількома дітьми в рамках групи найбільша кількість інформації транслюється через емоційно-етичний канал.

Кожна дитина перебуває в якомусь емоційному стані. Коливання емоційного фону дуже інформативні. Головними каналами трансляції повідомлень стає мова. Мовне спілкування відбувається за допомогою голосу й слуху[24,с.138]

Індивідуальні особливості мови звичайно відтворюють особливості людини. Перед усім особистість характеризується змістом і образом думок. А думки не існують поза мовним оформленням. І хоча деколи людина може приховувати свої думки, але зміст її мови, теми розмови відображають особливості людини. Наприклад, любима тематика розмови відображає основні інтереси, життєві установки. Російське прислів'я говорить: “У кого что болит, тот про то и говорит”.

Особистість проявляється і в зовнішніх особливостях спілкування: балакучий чи мовчазний чоловік, які використовуються вислови, який стиль спілкування. Однак не потрібно поверхнево співвідносити мову і особливості його особистості. Балакучість може бути проявом жвавості характеру, уважності до інших може бути і виявом самолюбства, бажання показатися. Мовчазність може пояснити високим почуттям відповідальності.

Більше того, у значної частини невстигаючих учнів виникають невротичні явища, деформація характеру а в майбутньому - деформація особистості, що особливо проявляються вже в підлітковому віці. Саме тому, так важливо велику увагу приділяти соціально-психологічній адаптації передумовою і наслідком якої є соціально комунікативна діяльність підлітка. Саме за допомогою останньої дитина має змогу реалізувати свої прагнення, інтереси, нахили, виявити серед ровесників[33,с.38].

Особливості спілкування підлітків визначають характеристики сприймання ними інших людей. Підлітки не можуть повно розуміти, що відображається на розумінні другого чоловіка. Характеризуючи його особливість, діти називають особливості поведінки в конкретних умовах.

Найбільш авторитетною особою для дитини є батько чи мати, тобто сім'я. Сім'я, в якій закладаються основи всіх моральних якостей людини і формуються найперші духовні потреби, відіграє велику роль у формуванні нової людини, яке відбувається насамперед через спілкування. Як свідчать психологічні дослідження, надзвичайно важливу роль у процесі формування духовних потреб особи відіграють емоційні контакти при спілкуванні дитини з батьками, прагнення старшого покоління передати дітям свої моральні цінності, втілити в їх духовному обличчі свій моральний ідеал [16,с.145].

Дуже важливим соціально-значущим почуттям є любов батьківська до дітей.

Це залежить в основному і від емоційного досвіду спілкування ще в роки дитинства. Дітей передусім емоційно вражає поведінка батьків, їхнє ставлення один до одного. Афективна насиченість спілкування між членами сім'ї, переважання позитивних та негативних емоцій істотно відбивається на самопочутті дитини. Психологічний клімат сім'ї - це один із могутніх факторів емоційного впливу на дитину. Від атмосфери в сім'ї, від морального обличчя батьків великою мірою залежить спрямованість активності дитини, її позитивне або негативне самопочуття, характер особистісних очікувань підростаючої особистості щодо оточуючих людей. Особистісні очікування дитини є однією з форм прояву її самосвідомості, вони мають характер установок, завдяки яким на чуттєвому рівні здійснюється актуалізація досвіду спілкування дитини з оточуючими і виникають такі переживання, які служать емоційною підготовкою дитини до нових контактів [57,с.201].

У дітей треба розвивати себе бачення вважав Сухомлинський. Сам Сухомлинський володів даром рефлексії у міжособистісних стосунках, особливо, коли йшлося про дитячу особистість. Поради до дітей В. Сухомлинського “Умій відчути поряд із собою людину, вмій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ - радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини”.

Вихованню у дитини здатності рефлексії, потреби орієнтуватися на оточуючих як засобу розвитку вміння критично оцінювати свою поведінку з урахуванням можливостей наслідків для інших людей і для себе Сухомлинський надавав значення в умінні “відчувати душу” іншої людини. У здатності розуміти її душевний стан, що є важливими основами доброго, гуманного спілкування. У книзі “Як виховати справжню людину” автор звертається до дітей: “Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи іншим людям. Умій підтримати, допомогти підбадьорити людину, в якої горе… не будь байдужим”.

Обгрунтовуючи практичну необхідність гуманних взаємин між вихователем та дитиною, між самими дітьми. Сухомлинський бачить у винятковій ролі, яку відіграють у цьому відношенні батьки: чи стане дитина гідною людиною, щасливою, чи принесе щастя іншим. Дитина, батьки якої глибоко сердечно, красиво люблять одне одного, душевно красива, з нею приємно спілкуватися. [40,с.140].

Сім'я з її взаєминами між дітьми і батьками - перша школа, підвалини стосунків. Перші вихователі батьки вони несуть велику роль оточуючого середовища, в якому перебуває дитина, оскільки вони несуть вирішальну роль, і люди, що оточують з усім багатством відносин. Особливе місце в системі відношень займають міжособистісні, тобто ставлення людей один до одного. Вони визначаються установками, орієнтаціями, очікуваннями особистості, крізь призму яких вона оцінює та взаємодіє з конкретною особою, групами осіб.

Оцінка міжособистісних стосунків передбачає проведення їхньої класифікації. Так, виділяються стосунки знайомства, приятелювання, дружби. Коли один з партнерів сприймає ці стосунки тільки як знайомство, а інший -- як дружбу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні стосунки можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних стосунків: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні. Вона спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків [34,с.145].

Дуже важливим у спілкуванні є перше враження. Звичайно, перше враження це не завжди остаточний висновок про співрозмовника, але важливо, що із самого початку саме на його основі будується спілкування і це особливо важливий момент у контексті дослідження питання про бар'єри спілкування.

У будь-якому випадку головним регулятором у побудові спілкування буде той образ партнера, та уява про нього, що є в кожного, тому що саме до цього образа і буде звернене спілкування. Якщо врахувати швидкість і невимушеність "виникнення" першого враження, то легше всього уявити собі це так: ледь побачивши людину, ми отримуємо звідкись уже готове уявлення і просто як би "навішуємо" його на людину і надалі звертаємося вже не до реального партнера, а до цього свого уявлення про нього.

У кожного із собою є багаж, що складається з уявлень і суджень про людей, про світ, про себе, зі спогадів, із планів, які треба здійснити в майбутньому і ще з багато чого іншого. Саме з цього багажу і виникає образ партнера. Тим самим усе, що є в багажі, може певним чином відбитися в першому враженні про іншу людину. Звичайно, багаж у кожного свій, і тому люди звертають увагу на різні риси і якості навколишніх, використовують різні риси своїх загальних представлень і свого досвіду й одержують різний результат.

Питання про ступінь об'єктивності першого враження, що формується, веде до питання про роль розуміння ситуації. Насправді, на думку психологів, людям необхідно не стільки об'єктивне представлення про партнер, скоріше таке, яке б якнайбільше допомагало нам будувати свою поведінку і спілкування з ним. І навіть якби існувала можливість одержати повну "об'єктивну" інформацію про партнера, вона нам була б не потрібна. У реальній ситуації не потрібно знати, яка людина "взагалі", необхідно представляти собі, як вона поведеться в даній ситуації, чого від неї чекати зараз, у цих умовах, у даному контексті.

Спілкування будується не "взагалі", а "тут і зараз", і представлення про партнера повинно відбивати цю реальність спілкування [15,с.57].

Однак те, що уявлення про іншого в спілкуванні зовсім необов'язково повинне відповідати об'єктивній реальності, не означає, що образ іншого залежить тільки від того, хто його будує, і від його розуміння контексту. Звичайно, партнер може вплинути на той образ, що з'являється в іншого[38,с.169].

Систему знаків, зміст яких виявляється в образі, що одержує партнер, можна назвати самоподачею. Хоче людина цього чи ні, усвідомлено вона вживає визначені знаки (надягає костюм, наприклад) чи неусвідомлено, все рівно система самоподачі, самопред'явлення існує і робить свій вплив на спілкування. Немає сумнівів, самопред'явлення також формується під впливом представлення про контекст спілкування і уявлень про світ, про людей, про себе.

1.5 Висновок до першого розділу

Важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Потреба в контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування - величезний дар, набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв'язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус.

Проблему психології спілкування розробляли видатні наші психологи Л.С. Виготський, В.Н. Мясищев, Б.Г. Ананьев, а також зарубіжні психологи Зігмунд Фрейд, Джордж Хоуманс, Джорджем, Герберт Мід, Гарольд Гарфінкель.

Безліч теорій обумовлюються різноманіттям людського спілкування і різноманіттям підходів до проблеми психології спілкування.

Люди, як правило, входять до складу різних соціальних груп. Людина одночасно може займатися певною роботою, бути членом спортивного клубу, виконувати суспільні функції, брати участь в політичному житті і ще виконувати при цьому обов'язки матері або батька сімейства. У кожній з груп, куди входить людина, він займає певне соціальне положення, відповідне тій ролі, якій, по розрахунках інших членів групи, він дотримуватиметься і яка дозволяє їм чекати від нього певної поведінки.

Дослідження загальної психології проводять як на типових для людей феноменах спілкування, закономірностях і механізмах його перебігу, так і на тих, що не відповідають критеріям норми. Психологічними причинами, що не сприяють досягненню цілі, викликають незадоволення результатом, є: нереальні цілі; неадекватне оцінювання партнера, його здібностей та інтересів; неправильне уявлення про свої можливості; використання непридатних для конкретої ситуації способів спілкування.

Вікова психологія вивчає труднощі спілкування у зв'язку з належністю його учасників до різних вікових груп. Несхожість їх життєвого досвіду позначається не лише на уявленнях про світ, його природу, суспільство, а й на конкретній поведінці індивідів у реальних ситуаціях життєдіяльності. Під час спілкування несхожість життєвого досвіду виявляється у неоднаковому рівні розвитку, у запасі і характері переживань, прояві пізнавальних процесів, різноманітних поведінкових формах.

Спілкування є складним процесом, пов'язаним з дією різноманітних перешкод, серед яких виокремлюють труднощі, деформації та бар'єри. Вони пронизують міжособистісні відносини, впливають на ефективність обміну інформацією, взаємодію, сприймання людьми одне одного. Деформації соціальних відносин спричинюють деформації спільностей, груп і особистості як суб'єкта спілкування. Симптомами такої соціальної патології є викривлені шкали цінностей, пріоритетів особистості, її “Я-образу”, самооцінки, знецінення культури, моральності, самоповаги і гідності людини, самогубства тощо. Комунікативні бар'єри залежать від індивідуальних особливостей учасників комунікації, їх уміння декодувати думки в слова, слухати і концентрувати увагу та ін. У зв'язку з цим виникають такі бар'єри, як межа уяви, словниковий запас відправника інформації, словниковий запас одержувача, його здатність розуміти значення слів, обсяг запам'ятовування.

Пов'язані із комунікативними особливостями учасників взаємодії комунікативні бар'єри мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати внаслідок особливих соціально-психологічних взаємин між партнерами (антипатія, недовіра тощо), своєрідного “фільтра” довіри чи недовіри.

Потреба у спілкуванні в підлітковому віці дуже велика. Часто виникають спонтанні групи, рівень згуртованості яких не поступається рівневі організованого колективу. Спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації, по ньому підлітки довідуються багато необхідних речей, яких по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ПІДЛІТКІВ

2.1 Організація та методи дослідження

Спілкування - це зв'язок між людьми, що призводить до виникнення взаємного психічного контакту, що проявляється в передачі партнеру по спілкуванню інформації (вербальної і невербальної) і має за мету встановлення взаєморозуміння і взаємопереживання.

Підлітковий вік характеризується, в першу чергу, сильним прагненням до особистісної експансії, до самовираження. В молодості вперше вибудовується життєва стратегія, що базується на рефлексії і співвідношення своїх індивідуальних здібностей, статусних, вікових та індивідуальних особливостей і домагань з вимогами суспільства.

Життєва стратегія молодості визначається як відповідність власної особистості, характеру, індивідуальності з обраним способом самореалізації в суспільстві, серед інших людей. Вік дає для цього знання і розуміння самого себе, що ведуть до усвідомлення того, що мистецтво життя полягає не тільки в тому, щоб рахуватися і реалізовувати свою індивідуальність, але і в тому, щоб індивідуальні можливості і досягнення ставали основою нового розвитку, відкриття в собі нових здібностей і якостей.

Експериментальна робота проводилась на базі Новоживотівської та Якимівської ЗОШ. Експериментальна група складалась із 98 осіб, 38 хлопців та 60 дівчат.

Робота проводилась в три етапи:

1 етап (жовтень-листопад 2009 року) - вивчення літератури по темі дослідження, підбір методик, організація первинного дослідження,;

2 етап (березень-квітень 2010 року) - реалізація психокорекційної програми;

3 етап (травень 2010 року) - повторна діагностика, обробка і аналіз отриманих результатів.

Для психологічного аналізу комунікативних здібностей підлітків нами були використані наступні діагностичні методики:

1. Оцінка рівня комунікабельності тест «Товариськість».

2. Методика „Потреба у спілкуванні”(за Ю.Л.Орловим).

3. Методика „Мотивації афіліації” М. Ш. Магомед-Емінова.

4. Методика дослідження самооцінки особистості у діяльності, поведінці, почуттях і в міжособистісних стосунках.

5. Методика вивчення спрямованості особистості.

6. Методика діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів (В. В. Бойко).

7. Спостереження за поведінкою та особливостями спілкування піддослідних у звичайних умовах.

Опис методик:

1. Тест «Товариськість» оцінки рівня комунікабельності дає можливість визначити рівень комунікативності людини, наскільки вона готова до спілкування з іншими і легко їй це вдається, та дає чітку характеристику досліджуваним на що їм потрібно звернути увагу щоб знайти друзів та хороших співрозмовників. [13,с.25].

2. Методика „Потреба у спілкуванні” має вигляд опитувальника і застосовується для з'ясування потреби спілкування, що властива даній людині, щоб виявити наскільки людина готова до нових контактів та наскільки вона є відкрита до інших. [37,с.20].

3. Методика „Мотивації афіліації” М. Ш. Магомед-Емінова розроблена для діагностики двох узагальнених стійких мотиваторів, що входять у структуру мотивації афіліації, - прагнення до прийняття і страх відторгнення. [46,с.273].

4. Методика дослідження самооцінки особистості у діяльності, поведінці, почуттях і в міжособистісних стосунках. Дає можливість виявити адекватність самооцінки та виражання ступеню відповідності уявлень людини про себе об'єктивним основам цих уявлень. Так, наприклад, неадекватність в оцінюванні свого зовнішнього вигляду може бути викликана як орієнтацією людини на зовнішні стандарти, так і викривленими уявленнями про ці оцінки або незнанням їх. [37,с.65].

5. Методика вивчення спрямованості особистості розроблена чеськими психологами В. Смекалом і М. Кучером. [52,с.87].

Призначення дослідження - визначення спрямованості людини:

- особистісної (на себе);

- ділової (на задачу);

- колективну (на взаємодію).

6. Методика діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів (В. В. Бойко) являє собою опитувальник що допомагає виявити як емоції у повсякденному житті впливають на ставлення до людей, чи заважають у спілкуванні чи навпаки допомагають «розкритись». [37,с.86].

В. В. Бойко виділяє 5 перешкод у встановленні емоційних контактів:

- Невміння керувати емоціями, дозувати їх;

- Неадекватне емоційне вираження;

- Домінування негативних емоцій;

- Негнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій;

- Небажання зближатись з людьми на емоційній основі.

2.2 Аналіз результатів дослідження

У відповідності з виділеними компонентами для дослідження психологічних особливостей комунікативних здібностей підлітків нами були відібрані об'єктивно-експериментальні і суб'єктивно-звітні методи, що дозволять оцінити ефективність реалізації психокорекційної програми при повторній діагностиці.

1.Оцінка рівня комунікабельності тест «Товариськість».

Виходячи з первинного дослідження ми отримали результати за методикою діагностики рівня спілкування, що дозволила нам оцінити розвиток комунікативних здібностей досліджуваних. У підлітковому віці спілкування є засобом самоствердження та самореалізації, тому саме до нього, як інструменту досягнення власних цілей постійно звертається учень. Від його вміння користуватись навиками спілкування в значній мірі залежить успіх як в міжособистісних стосунках, так і у навчанні.

Рис. 2.1 Результати діагностики рівня оцінки комунікабельності у підлітків

Таблиця 2.1 Результати діагностики рівня комунікативних здібностей

Бали	Рівні
	Низький (%)	Середній(%)	Високий(%)
0-10	3
11-21		57
22-32			40

Аналізуючи, отримані результати ми можемо сказати, що 57% досліджуваних має середній рівень комунікативних здібностей, це вказує на те, що такі підлітки вміють адаптуватися в новому оточення, почувати себе впевнено, не боятись проблем у спілкуванні, достатньо легко вступають в контакт з новими людьми. Отже чим впевненіше себе почуває підліток тим більші шанси у нього на досягнення успіху у колективі. З даної вибірки 40% підлітків показали високі результати по комунікативних здібностях. Це може свідчити про активність у спілкуванні, наявність великої кількості друзів, активність в у формальному спілкування, адже спостереження показали, що такі підлітки не пропускають ні одної суперечки чи дискусії, з задоволенням знайомляться з різними людьми та часто перебувають в центрі уваги, невідмовляють в проханнях, але не завжди їх виконати. Якщо говорити про 3% то це підлітки в яких слабо розвинуті комунікативні здібності. Вони є невпевненими, замкнутими, сором'язливі що відображається на всіх рівнях спілкування.

2. Методика діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів.

Для диференціації результатів ми розділили досліджуваних на дві підгрупи: хлопців та дівчат.

Було виявлено, що у підлітків виникають проблеми із встановленням емоційних контактів. Виявилось, що в загальному хлопці більш схильні до переживання негативних емоцій з приводу проблем у встановленні контакту, можливо сюди можна віднести підліткові проблеми: комплексація що до свого вигляду адже хлопці тільки наздоганяють дівчат у фізіологічному розвитку соромлячись свого вигляду,а ше як кажуть «вони вже не діти і не дорослі», часто батьки не розуміючи цього кладуть на них багато обов'язків або «бавлять» як дітей. В таких випадках виникнення негативних емоцій, а також стримування їх для підлітка може бути складним завданням в якому потрібна допомога батьків, учителів та друзів. В здоровому колективі розвиток проходить легше без докорів на зовнішність або глузуванням, на нашу думку все ж таки важливу роль відіграє оточення, а особлива неформальні групи які є актуальними.



Рис. 2.2 Порівняння результатів дослідження емоційних бар'єрів

(1-невміння керувати емоціями, дозувати їх; 2 - неадекватне емоційне вираження; 3 - домінування негативних емоцій; 4 - негнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій; 5 - небажання зближатись з людьми на емоційній основі)

У дівчат існують проблеми, пов'язані із саморегуляцією емоцій, тобто іноді підлітки настільки інтенсивно переживають певні ситуації свого життя, що не завжди спроможні справитись з ними. Також дівчатам іноді важко правильно, відповідно до свого стану передати власні емоції, вони не здатні справитись з тією тривожністю, яка властива підлітковому віку. Звичайно, проблем з наявністю емоцій взагалі не виникає, у них їх навпаки - багато, вони дуже лабільні. На основі таких особливостей підліткового віку - діти стають незрозумілими для педагогів, батьків, лише в середовищі однолітків вони знаходять спільну мову, розуміння і прийняття. Тому в даному віці для підлітка просто необхідно створити «позитивне» середовище однолітків, завдяки спілкуванню, з якими буде розвиватись особистість підлітка.

Порівнюючи результати діагностики емоційних бар'єрів ми спостерігаємо, що в хлопців показники є вищими ніж у дівчат, що свідчить про сповільненість розвитку хлопчиків.

У хлопчиків проблеми із встановленням емоційних контактів є глибшими, пов'язаними з домінуванням негативних емоцій, уникненням емоційного зближення з людьми. Звичайно, цей вік є дуже емоційним, але підліток дуже часто боїться своїх переживань, не довіряє іншим, не вміє адекватно їх виразити.

І тут також існує потреба створення відповідного середовища, яке допоможе людині пізнати себе, відреагувати негативні емоції, зокрема агресивні тенденції, що пов'язані з конкуренцією і навіть певним «виживанням», постійним протиборством з дорослим світом, і водночас, страх перед майбутнім, не готовність прощатись з дитинством. Важливим є спілкування з протилежною статтю, дуже корисним є позитивний досвід довірливих дружніх стосунків і дуже травматичним є досвід обману, зради у даному віці.

3. Діагностика „Потреби у спілкуванні”(за Ю.Л.Орловим)

Таблиця 2.2 Результати діагностики «Потреба у спілкуванні»

Бали	Рівні
	Низький (%)	Середній(%)	Високий(%)
0-10	0
11-21		41
22-33			59

Рис. 2.3 Результати діагностики потреби у спілкуванні

За результатими (табл. 2.2.) ми бачимо що 41% досліджуваних мають середній та 59% високий рівень потреби спілкування тобто ми можем впевнено говорити що потреба у спілкуванні є досить актуальною у підлітковому віці, адже спілкування на цьому періоді життя для них є засобом розвитку та взаємодії з ровесниками. Переорієнтація зі спілкування з батьками, вчителями і взагалі старших на ровесників, більш-менш рівних по положенню. Така переорієнтація може відбуватися повільно і поступово чи у вигляді стрибка і бурхливо, вона по-різному виражена в різних сферах діяльності, у яких престиж старших і однолітків, неоднаковий, але відбувається вона обов'язково.

Спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації, по ньому підлітки довідуються багато необхідних речей, яких по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі. Наприклад, що переважну більшість інформації з питань статі підліток одержує від однолітків, тому їхня відсутність може затримати його психосексуальний розвиток чи додати йому нездоровий характер.

Спілкування для них це специфічний вид міжособистісних відносин. Слід звернути увагу що учнів з низьким рівнем немає. Спілкування є провідною діяльністю підліткового віку, напружена потреба в спілкуванні перетворюється в багатьох дітей у непереможне стадне почуття: вони не можуть не тільки дня, але години пробути поза своєю, а якщо своєї немає - якої завгодно компанії. Особливо сильна така потреба в хлопчиків.

4. Методика вивчення спрямованості особистості.

Дуже важливою характеристикою, як мотиваційної сфери особистості, так і всієї її психічної організації є мотиваційна спрямованість. Домінування однієї із стратегій поведінки відображається на поведінці людини в цілому. Дану особливість ми досліджували за допомогою методики діагностики мотиваційної структури особистості В. Є. Мільмана. (Рис. 2.4.)



Рис. 2.4 Результати дослідження за методикою вивчення спрямованості особистості

Таблиця 2.3 Результати діагностики рівня комунікативних здібностей

Спрямованість	Рівні
	Низький (%)	Середній(%)	Високий(%)
На себе	47
На справу		30
На взаємодію			23

В результаті виявилось, що 47% досліджуваних мають виражену спрямованість орієнтовану на себе, тобто вони агресивність в досягненні статусу, владні, схильність до конкуренції, іноді можуть бути роздратованими, тривожні, інтровертовані. 30% - спрямовані на взаємодію, тобто у них виражена потреба у спілкуванні з іншими, прагнення при будь-яких умовах підтримувати стосунки з людьми, орієнтація на спільну діяльність, але частіше всього в збиток виконання конкретних завдань або надання щирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба у прив'язаності і емоційних стосунках з людьми. 23% - спрямовані на справу, тобто зацікавлені у вирішенні ділових проблем, виконанні роботи якомога краще, орієнтація на ділове співробітництво, здібність відстоювати в інтересах справи особисту думку, яка корисна для досягнення спільної мети.

5. Методика дослідження самооцінки особистості у діяльності, поведінці, почуттях і в міжособистісних стосунках.

Важливим моментом у мотивації спілкування особистості, звичайно, є самооцінка. Рівень самооцінки в значній мірі пов'язаний із задоволеністю або незадоволеністю людини собою, своєю діяльністю, що виникає в результаті досягнення успіху або появи невдачі.

Поєднання життєвих успіхів і невдач, переважання одного над іншим постійно формують самооцінку особистості. У свою чергу, особливості самооцінки особистості виражаються в цілях і загальній спрямованості діяльності людини, оскільки в практичній діяльності вона, як правило, прагне до досягнення таких результатів, які узгоджуються з її самооцінкою, сприяють її зміцненню. В значній мірі це залежить і від успіхів в міжособистісному спілкуванні, що безумовно впливає на поведінку людини, її самопочуття.

Проаналізуємо результати, отримані у дослідженні самооцінки особистості у діяльності, поведінці, почуттях і в міжособистісних стосунках.

Звичайно, нашим завданням в психокорекційній програмі є підкріплення ситуацій успіху підлітка у міжособистісному спілкуванні, для зміцнення його самооцінки. (Рис. 2.5.)

Рис. 2.5 Результати дослідження самооцінки особистості у діяльності, поведінці, почуттях і в міжособистісних стосунках у підлітковому віці

Таблиця 2.4 Результати дослідження самооцінки

Спрямованість	%
стосунки	19
поведінка	27
діяльність	16
почуття	38

Під час дослідження ми виявили,що 38% досліджуваних найбільше проявлять свою самооцінку в почуттях, а 27% в поведінці для підліткового віку це є нормальним проявом розвитку адже в цей період вони прагнуть по іншому виглядати серед інших та бути в центрі уваги, проявляти свої креативні здібності.19% найефективніше оцінюють себе у поведінці це може свідчити про в певненість у своїх справах і при цьому ефективно взаємодіяти з іншими. Лише 16% вважають що найкраще в них виходить проявлятись у певній діяльності, тобто навчанні. Такі підлітки спрямовані на досягнення цілей свого вираження через бали ,похвалу і якщо щось не виходить вони переживають це дуже болісно.

У переважній більшості підлітки високо оцінюються свої здібності в ситуаціях взаємодії з іншими людьми. Лише щодо своїх успіхів у діяльності є певні сумніви.

6. Методика „Мотивації афіліації” М. Ш. Магомед-Емінова

Однією із найважливіших характеристик мотивації спілкування є мотивація афіліації. Мотив афіліації (прагнення до спілкування) актуалізується і задовольняється тільки в спілкуванні людей. Мотив афіліації, звичайно, виявляється як прагнення людини налагодити добрі, емоційно позитивні взаємостосунки з людьми. Внутрішньо, або психологічно, він виступає у вигляді відчуття прихильності, вірності, а зовні -- в товариськості, в прагненні співпрацювати з іншими людьми, постійно знаходитися поряд з ними. Слід підкреслити, що відносини між людьми, побудовані на основі афіліації, як правило, взаємні. Партнери по спілкуванню, що володіють такими мотивами, не розглядають один одного як засіб задоволення особистих потреб, не прагнуть до домінування один над одним, а розраховують на рівноправну співпрацю. В результаті задоволення мотиву афіліації між людьми складаються довірливі, відкриті взаємовідносини, що основані на симпатіях і взаємодопомозі.

Як протилежний мотиву афіліації виступає мотив страху відторгнення, що виявляється в боязні бути неприйнятим, знехтуваним значущими особистості людьми. Домінування у людини мотиву афіліації, стиль спілкування з людьми, що характеризується впевненістю, невимушеністю, відвертістю і сміливістю. Навпаки, переважання мотиву відторгнення призводить до невпевненості, скутості, незручності, напруженості. Переважання даного мотиву створює перешкоди на шляху міжособистісного спілкування, люди викликають недовіру до себе, вони самотні, у них слабо розвинені елементарні навики спілкування. (Рис. 2.6)

Рис. 2.6 Результати діагностики мотивації афіліації у підлітків

Психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відокремлення (приватизації) і аффіліації, тобто потреби в приналежності, включенності в якусь групу чи спільність. Відокремлення найчастіше виявляється в емансипації від контролю старших. Однак воно діє й у відносинах з однолітками. Підсилюється потреба не тільки в соціальній, але і просторовій, територіальній автономії, недоторканності свого особистого простору.

Отже, в результаті дослідження виявлено, що 17% досліджуваних мають високий мотив афіліації, тобто бажання взаємодіяти з іншими людьми в них немає страху що до вираження своїх почуттів,для підліткового віку властива допитливість, цікавість до людей, а особливо для них актуальною є неформальна група де вони можуть вільно себе почувати та проявляти свою креативність; 30 % - мають домінуючим мотив страху відторгнення, для таких підлітків важлива думка оточуючих та прийняття їх такими які вони є.

Ми вважаємо, що низький рівень комунікативних навиків, мотив страху відторгнення, пов'язані з особистісною тривожністю особистості.

7. Спостереження за поведінкою та особливостями спілкування досліджуваних у звичайних умовах.

Перш за все потрібно відмітити що діти підліткового віку поводили себе імпульсивно, та дещо зверхньо по відношенню один до одного. Такі діти є дружніми та для них дуже важливою є думка їх ровесників, або навпаки їм краще коли про них нічого не кажуть бо негативна думка сприймається дуже яскраво та емоційно. На великих перервах досліджувані влаштовують так звані розваги для себе: грають рухливі ігри (доганялки); складають слова, а інші відгадують; актуальною є гра «перстень», «нас 1232» та «знайди клад». Можна відзначити що для них є важлива оцінка їхньої праці та навчання, прагнуть похвали та визнання. Для дівчат цього періоду є важлива їхня зовнішність та оцінка їх оточуючими, проявляється відкрита демонстративність кожна хоче бути в центрі уваги, а що до хлопців то вони змагаються за першість і визначність у силі, влаштовують перегони на стадіоні та в спортзалі.

У звичайних умовах під час спілкування діти почувають себе легко, відкрито, соромляться старших але не однолітків. Проявляється бажання доводити свою правоту, говорять голосно, виразно, а під час спору кричать і не чують свого співрозмовника.

Жагуче бажання бути "як усі" (а "усі" - це винятково "свої") поширюється і на одяг, і на естетичні смаки, і на стиль поводження. Таке протиріччя - коли індивідуальність затверджується через однаковість - може тривожити підлітків.

Проте, ця однаковість ретельно підтримується, і тому, хто ризикує кинути їй виклик, приходиться витримувати нелегку боротьбу. Чим примітивніше співтовариство, тим нетерпиміше воно до індивідуальних розходжень, інакомисленню і взагалі несхожості. Слід зазначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і дівчинок не зовсім однакові. Це стосується і рівня товариськості, і характеру аффіліації. На перший погляд хлопчики у всі вікові періоди спілкуються більше за дівчат. Із самого раннього віку вони активніше дівчинок вступають у контакти з іншими дітьми, затівають спільні ігри і т.д. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для чоловіків у будь-якому віці значно важливіше, ніж для жінок. Однак розходження між статями в рівні товариськості не стільки кількісні, скільки якісні. Хоча метушня і силові ігри приносять хлопчикам величезне емоційне задоволення, у них звичайно є присутнім дух змагання, нерідко гра переходить у бійку. Зміст спільної діяльності і власний успіх у ній значать для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри. Хлопчик вибирає, насамперед , цікаву гру у якій він може виявити себе; заради цього він вступає в контакт, навіть якщо партнери йому не особливо подобаються. Чоловіче суспільство, як і весь стиль життя, скоріше предметні і інструментальні, чим експресивні.

Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і вибірковим. Судячи з даних психологічних досліджень, хлопчики спочатку вступають у контакти один з одним і лише потім, у ході ігрової чи ділової взаємодії, у них складається позитивна установка, з'являється духовна тяга друг до друга. Дівчата, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них вторинний. З ранніх віків хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчинки - до інтенсивного спілкування; хлопчики частіше грають великими групами, а дівчинки - по двох чи по трьох.

Підлітки задовольняють у першу чергу потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування - не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, установлення нових людських контактів, з яких поступово викристалізовується щось інтимне, винятково своє. Підліткове спілкування спочатку неминуче екстенсивне, вимагає частої зміни ситуацій і досить широкого кола учасників.

2.3 Кореляційний аналіз

В результаті кореляційного аналізу для встановлення зв'язків між певними явищами, що досліджувались ми отримали такі результати. Позитивний кореляційний зв'язок (0,65) існує між рівнем комунікативності особистості та потребою у спілкуванні (Дод. Є), тобто чим вищий рівень комунікативної компетентності, тим актуальнішою є для підлітка потреба у спілкуванні, вона активно використовується ним для досягнення поставлених цілей.

Існує позитивний кореляційний зв'язок (0,42) між самооцінкою підлітка у міжособистісних стосунках та самооцінкою поведінки, що свідчить про взаємозалежність стосунків з оточуючими та впливу їх на поведінку підлітка і навпаки.

Існує позитивний кореляційний зв'язок (0,34) між потребою у спілкуванні підлітка та негнучкістю, нерозвиненістю вираженності емоцій, тобто чим вищий рівень потреби у спілкуванні, тим більш гнучкою вона є у проявленні емоцій і чим більш гнучкою і розвиненою у вираженності емоцій є особистість, тим вищий у неї рівень потреби у спілкуванні.

Існує негативний кореляційний зв'язок (-0,44) між рівнем комунікативних здібностей та неадекватним емоційним вираженням, тобто чим вищий рівень комунікативних здібностей підлітка, тим нижчим є неадекватність у вираженні емоцій і якщо у підлітка високий рівень неадекватності вираження емоцій, тим нижчий рівень комунікативних здібностей особистості.

Існує позитивний кореляційний зв'язок (0,38) між самооцінкою підлітка у міжособистісних стосунках та самооцінкою діяльності, що свідчить про взаємозалежність стосунків з результатами діяльності особистості і, навпаки, результатів діяльності на міжособистісні стосунки підлітка.

Існує позитивний кореляційний зв'язок (0,54) між самооцінкою підлітка у діяльності та рівнем комунікативних здібностей, тобто чим вищою є самооцінка у діяльності, тим що свідчить про взаємозалежність стосунків з результатами діяльності є рівень комунікативних здібностей особистості і чим вищим є рівень комунікативних здібностей особистості, тим вищою є самооцінка у діяльності підлітка.

Існує негативний кореляційний зв'язок (-0,34) між самооцінкою у почуттях та невмінням контролювати емоції, тобто чим вищий рівень самооцінки у почуттях, тим нижчим є невміння підлітка контролювати власні емоції і чим вищим є невміння контролювати емоції, тим вищою є самооцінка у почуттях особистості, тобто чим вищою є самооцінка, тим краще людина контролює свої емоції і особистість з низькою самооцінкою у почуттях не вміє контролювати власні емоції.

Існує позитивний кореляційний зв'язок (0,63) між потребою у спілкуванні підлітка та спрямованістю на взаємодію, тобто чим вищим є рівень потреби у спілкуванні, тим більше особистість спрямована на взаємодію і чим вираженішою є спрямованість на взаємодію у підлітка, тим важливішою є потреба у спілкуванні.

Існує негативний кореляційний зв'язок (-0,97) між рівнем потреби у спілкуванні та мотивацією «страх відторгнення», тобто чим вищий рівень потреби у спілкуванні, тим нижчою є мотивація страху відторгнення і чим вищою є мотивація страху відторгнення, тим нижчим є рівень потреби у спілкуванні. Тут доречно сказати про такий феномен, як неприйняття підлітком себе та своїх проблем. Тому дані результати свідчать, насамперед, про те, що підлітки користуються різними механізмами захисту, одним із них, може бути заперечення і не готові свідомо визнати свої потреби.

Існує позитивний кореляційний зв'язок (0,58) між негнучкістю, нерозвиненістю вираженості емоцій та домінуванням негативних емоцій, тобто чим вищий рівень негнучкості, нерозвиненості вираженості емоцій, тим більше домінують негативні емоції у підлітка і чим вираженішим є домінуванням негативних емоцій, тим менш гнучким та розвиненим є вираженість емоцій у підлітків.

2.4 Висновок до другого розділу

У підлітковому віці спілкування є засобом самоствердження та самореалізації, тому саме до нього, як інструменту досягнення власних цілей постійно звертається учень. Від його вміння користуватись навиками спілкування в значній мірі залежить успіх як в міжособистісних стосунках, так і у навчанні. Аналізуючи результати ми виявили що 57% досліджуваних має середній рівень оцінки спілкування, 40% підлітків проявило високі результати, 3% то це люди що мають невпевненість та замкнутість,що відображається на всіх рівнях спілкування.

Для диференціації результатів ми розділили досліджуваних на дві підгрупи: хлопців та дівчат.

Було виявлено, що у підлітків виникають проблеми із встановленням емоційних контактів. Виявилось, що в загальному хлопці більш схильні до переживання негативних емоцій з приводу проблем у встановленні контакту, можливо сюди можна віднести підліткові проблеми: комплексація що до свого вигляду адже хлопці тільки наздоганяють дівчат у фізіологічному розвитку. У дівчат існують проблеми, пов'язані із саморегуляцією емоцій, тобто іноді підлітки настільки інтенсивно переживають певні ситуації свого життя, що не завжди спроможні справитись з ними. Також дівчатам іноді важко правильно, відповідно до свого стану передати власні емоції, вони не здатні справитись з тією тривожністю, яка властива підлітковому віку. Звичайно, проблем з наявністю емоцій взагалі не виникає, у них їх навпаки - багато, вони дуже лабільні. На основі таких особливостей підліткового віку - діти стають незрозумілими для педагогів, батьків, лише в середовищі однолітків вони знаходять спільну мову, розуміння і прийняття. Тому в даному віці для підлітка просто необхідно створити «позитивне» середовище однолітків, завдяки спілкуванню, з якими буде розвиватись особистість підлітка.

Порівнюючи результати діагностики емоційних бар'єрів ми спостерігаємо, що в хлопців показники є вищими ніж у дівчат, що свідчить про сповільненість розвитку хлопчиків.

У хлопчиків проблеми із встановленням емоційних контактів є глибшими, пов'язаними з домінуванням негативних емоцій, уникненням емоційного зближення з людьми. Звичайно, цей вік є дуже емоційним, але підліток дуже часто боїться своїх переживань, не довіряє іншим, не вміє адекватно їх виразити.

За результатами методики «Діагностика потреби спілкування» ми бачимо що 41% досліджуваних мають середній та 59% високий рівень потреби спілкування. Спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації, по ньому підлітки довідуються багато необхідних речей, яких по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі. Наприклад, що переважну більшість інформації з питань статі підліток одержує від однолітків, тому їхня відсутність може затримати його психосексуальний розвиток чи додати йому нездоровий характер.

Психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відокремлення (приватизації) і аффіліації, тобто потреби в приналежності, включенності в якусь групу чи спільність. Відокремлення найчастіше виявляється в емансипації від контролю старших. Однак воно діє й у відносинах з однолітками. Підсилюється потреба не тільки в соціальній, але і просторовій, територіальній автономії, недоторканності свого особистого простору

Отже, в результаті дослідження виявлено, що 17% досліджуваних мають високий мотив афіліації, 30 % - мають домінуючим мотив страху відторгнення, для таких підлітків важлива думка оточуючих та прийняття їх такими які вони є.

РОЗДІЛ 3. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА ПРОГРАМА ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ КОМУНІКАТИВНОЇ АКТИВНОСТІ

3.1 Принципи та методологічні основи проведення психокорекційної програми

Основні принципи впровадження психокорекційної програми відповідають теоретичним та методологічним положенням, які лежать в основі гуманістичного напрямку психотерапії та розкривають психологічні механізми, що сприяють розвитку і корекції особистості й виступають основними правилами проведення тренінгу. Можна виділити такі принципи:

Принцип гуманістичного ставлення до особистості, який виражається в ставленні один до одного з повагою, в прийнятті людей такими, якими вони є. Принцип гуманності передбачає психологічну захищеність особистості, її впевненість у тому, що особистісно-конфіденційна інформація не стане предметом обговорення поза групою.

Принцип саморозкриття та самоусвідомлення. Розкриття свого «Я» перед іншими членами групи є ознакою сильної, здорової особистості.

Принцип «тут і тепер». Учасники групи аналізують не те, що було раніше, а ті події, які є особистісно значущими для людини в даний момент. Це один із центральних принципів групової психотерапії, який сприяє вивільненню негативних переживань, розвиває психологічну чутливість, підвищує усвідомлення самого себе, розвиває більш позитивну «Я-концепцію», допомагає здобути віру в себе.

Принцип «зворотнього зв'язку». Тобто інформувати один одного про вплив їхньої поведінки на діяльність групи, допомагає більш адекватно сприймати і розуміти отриману інформацію, більш успішно контролювати неадекватну поведінку.

Мета даного тренінгу:

Розвинути комунікативні та організаторські навички, вміння їх застосовувати в практичних життєвих ситуаціях.

Основні завдання тренінгу:

1. Розглянути психологічні характеристики комунікативної сторони спілкування.

2. Формування в учнів психологічної готовності до прийняття протилежних поглядів.

...