Системогенез самотворення особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

СИСТЕМОГЕНЕЗ САМОТВОРЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

Ціннісні основи самотворення особистості

Сучасне суспільство висуває високі вимоги до особистості, яка є основною рушійною силою суспільного розвитку, і потребує готовності та відкритості до різноманітних життєвих ситуацій.

Соціогуманітарні проблеми суспільства на даному етапі є серйозними викликами особистості й зумовлюють необхідність ґрунтовного вивчення психологічних основ стійкої особистісної позиції, що обумовлюється стрижневими особистісними утвореннями - ціннісними та смисложиттєвими орієнтаціями, духовним розвитком, здатністю до ініціації власного розвитку, розкриття особистісного потенціалу та самореалізації.

Глибокі соціальні зміни в Україні зумовлюють необхідність суттєвих змін в освіті і науці, в системі професійної підготовки майбутніх фахівців. Оскільки нашій країні потрібні не просто висококваліфіковані фахівці, а особистості з багатим духовним світом, цілеспрямовані, з чіткою громадянською позицією, відповідальні за свої дії та вчинки. Тому проблеми самодетермінації, самотворення, самовдосконалення, самореалізації особистості повинні стати проблемою загальнонаціонального та загальнодержавного значення.

Важливими елементами структури особистості, які сформувалися в процесі її взаємодії із соціальним середовищем, характеризують стійкі ставлення особистості до матеріальних і духовних цінностей і виконують функцію внутрішнього регулювання поведінки людини в заданих соціальних умовах, є її ціннісні орієнтації. Тому визначення і врахування ціннісних основ освітніх систем має важливе значення для формування особистості, сприяє реалізації її власних можливостей самовдосконаленню та самореалізації.

У психологічній літературі часто змішуються поняття «ціннісні уявлення», «орієнтації» і «цінності». У роботах, присвячених міждисциплінарному вивченню цінностей, обґрунтована помилковість розуміння цінностей як похідних свідомості й необхідність розрізняти власне цінності та рефлексивні ціннісні уявлення, наявні у свідомості; останні не цілком відповідають реально значимим цінностям [72].

Визнання цінностей реально діючими іманентними регуляторами діяльності особистості, які впливають на поведінку незалежно від їх відображення у свідомості, не виключає існування неспівпадаючих з ними як за змістом, так і за психологічною природою свідомих переконань чи уявлень суб'єкта про власні цінності. Цінності можуть і не завжди усвідомлюватися людиною, але при цьому їх регулятивний вплив залишається.

Виходячи із положень системного підходу у визначенні ціннісних основ самотворення особистості, людина, як цілісна психологічна система, перебуває не в протиставленні об'єктивному світу, а в єдності з ним, з тією його частиною, що має для неї значення, зміст, цінність. Відіграючи важливу роль у формуванні особистості, цінності виконують при цьому дві основні функції: будучи основою формування і збереження ціннісної орієнтації в свідомості людей, вони дозволяють зайняти певну позицію, знайти точку зору, дати оцінку; цінності мотивують діяльність і поведінку, оскільки орієнтація людини в світі і наміри до досягнення окремих цілей співвідносяться з цінностями, включеними в структуру особистості. Двоякість дії системи ціннісних орієнтації особистості як вищого регулятивного утворення полягає в тому, що вона не тільки визначає форми і умови реалізації її спонукань, але й сама стає джерелом її цілей.

Наше дослідження спрямовувалось на визначення особливостей ціннісної сфери особистості як основи її самодетермінованої поведінки. Вибірку досліджуваних склали 152 студенти ВНЗ м. Києва.

Застосування «Морфологічного теста життєвих цінностей» В. Ф. Сопова і Л. В. Карпушиної дозволило виявити життєві цінності, яким досліджувані надають перевагу, та охарактеризувати мотиваційно-ціннісну структуру особистості студентів. Ця методика дає можливість виявити дві групи показників: термінальні цінності та життєві сфери, де вони реалізуються. Зазначені цінності належать до двох різних груп: духовно-моральні (саморозвиток, духовна задоволеність, креативність, активні соціальні контакти) та егоїстично-престижні (прагматичні) цінності (престиж, досягнення, матеріальний стан, збереження індивідуальності). Результати дослідження наведені на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Вираженість життєвих цінностей студентів

Аналіз середніх показників вираженості життєвих цінностей студентів, свідчить про те, що в їхній ціннісній системі переважають такі цінності як «високе матеріальне становище», «розвиток себе», «досягнення», «духовне задоволення». Менш вираженими є цінності «креативність», «активні соціальні контакти», збереження власної індивідуальності. Показники студентів нормально розподілені, визначені міри центральної тенденції - середні значення, моди і медіани - практично збігаються, тому для аналізу було взято лише середнє арифметичне значення. У відсотковому відношенні це означає, що близько 50% вибірки мають значення вищі середнього і, відповідно, стільки ж - нижчі.

Аналіз інтегральної оцінки вираженості цінностей студентів у певних життєвих сферах показав, що найбільше значення для них мають сфери «навчання», «освіта і професія», а найменше - «громадської активності» та «захоплень». Слід відмітити належну сформованість цінностей у сфері освіти і навчання для всіх груп студентів, що досить важливо для студентського періоду життя. Цілком логічно, що студенти прагнуть до підвищення рівня своєї освіченості, розширення світогляду, отримання нових знань, розуміють, що професійна діяльність є головним змістом життя людини.

Зрозуміло, що нами описуються загальні тенденції та їх оцінка у домінуванні ціннісних орієнтацій та значимості життєвих сфер для студентів.

Звичайно, що кожна окрема людина має властиву саме їй індивідуальну ієрархію, ступінь вираженості та узгодженості ціннісного спрямування, про що свідчить наявність двох мод у показниках досліджуваних. Зокрема, двомодальністю характеризуються цінності - «духовне задоволення», «активні соціальні контакти» і «розвиток себе».

Як динамічна система, особистість перебуває в стані безперервної зміни і розвитку. У процесі такого особистісного становлення поступово все більшого значення набувають внутрішні рушійні сили, які дозволяють людині самостійніше визначати завдання й напрямок власного розвитку.

Ціннісні орієнтації спрямовують і коректують процес цілепокладання людини, створюючи основу для вибору з наявних альтернатив цілей та засобів. Тим самим система ціннісних орієнтацій визначає життєву перспективу, «вектор» розвитку особистості, будучи найважливішим внутрішнім її джерелом і механізмом.

Вивчення життєвої перспективи особистості є також актуальною проблемою. Вивчаючи життєві плани, цілі, перспективи, як правило, мова йде про свідомі уявлення особистості про своє майбутнє. Тому уявлення про майбутнє, на думку багатьох дослідників, може стати регулятором поведінки та способом самовиявлення. Зокрема, дослідження Б. В. Зейгарник показали, що орієнтація особистості на віддалені цілі, здатність до цілепокладання, вміння розмежувати реальні та ідеальні цілі визначає особливості особистісного розвитку. І, як показано в роботі В. Е. Чудновського [145], особливе значення у формуванні та розвитку особистості відіграє орієнтація на віддалені цілі, які, по суті, є сенсом життя. Оскільки розуміння особистістю сенсу свого життя є необхідною умовою нормального функціонування, вважає К. Обуховський [100], а, згідно з А. Маслоу, прагнення до сенсу - одне із первинних людських спонукань, то можна вважати, що реалізація цінностей, прийнятих людиною, стає для багатьох сенсом життя, який має велику мотиваційну і мобілізуючу силу.

Функція сенсу життя як психологічного механізму, який суттєво детермінує поведінку людини, залежить як від змісту основної цілі життя, так і від структури цього психологічного утворення. Вивчення смисложиттєвих орієнтацій особистості студентів, що становлять основу їхнього образу Я, здійснювалося за допомогою тесту «Смисложиттєвих орієнтацій» (СЖО) Дж. Крамбо та Л. Махоліка в адаптації Д.О. Леонтьєва.

Результати, отримані за допомогою даної методики, представлені на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Смисложиттєві орієнтації студентів



Аналізуючи отримані дані, в першу чергу, слід звернути увагу на те, що більшості досліджуваним властиві високі показники (25-42) за шкалами методики, що характеризує їх як цілеспрямованих людей, які сприймають процес свого життя як цікавий, емоційно насичений і наповнений змістом, а прожиту частину життя вважають продуктивною та осмисленою. Ця частина вибірки володіє достатньою свободою вибору, щоб побудувати своє життя у відповідності зі своїми цілями і уявленнями про його смисл, має чітке переконання в тому, що людині властиво контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх.

Загалом, за даними методики СЖО, можна сказати, що життя сучасних студентів характеризується осмисленістю, наявністю цілей планів на майбутнє, але не завжди перспектива майбутнього підкріплена вірою в свої можливості. Проте, не завжди можна спостерігати чітке співвіднесення цілей - з майбутнім, емоційної насиченості - з теперішнім, задоволення - із досягнутим результатом, минулим.

Таким чином, у функціональному аспекті можна виділити часові фактори, які двояко детермінують поведінку людини. Перший тип визначає регуляцію поведінки протягом короткого періоду часу, в конкретних ситуаціях діяльності, а другий тип визначає регуляцію поведінки протягом тривалого часу і пов'язаний із плануванням особистістю цілеспрямованих змін в собі та саморозвитку. Цей тип базується на самопізнанні механізмів оволодіння своїми внутрішніми резервами, спрямований на самореалізацію.

Отже, система ціннісних орієнтацій особистості, яка виконує одночасно функції регуляції поведінки і визначення її мети, пов'язує в єдине ціле особистість і соціальне середовище, є багатофункціональним психологічним утворенням.

Ціннісні орієнтації, будучи механізмом особистісного зростання і саморозвитку, самі носять розвиваючий характер та являють собою динамічну систему. Тому освітнє середовище поєднує дві функції: є середовищем, що сприяє розкриттю існуючих особистісних тенденцій, і є середовищем розвивального характеру - сприяє розвитку професійних інтересів, мотивів, цінностей, завдяки чому формується здатність до цілепокладання в діяльності та поведінці.

Враховуючи загальну сформованість цінностей студентів у сфері освіти і навчання, слід звернути увагу на пропаганду цінностей саморозвитку задля формування розвиваючого освітнього середовища особистості.

Самоставлення та механізми його захисту в структурі самотворення особистості

Вивчення проблем життєвого шляху особистості вказують на те, що найважливішою умовою розвитку і самореалізації особистості є її життєва перспектива як образ бажаного та усвідомлюваного можливого майбутнього життя. Зокрема, як зазначає К. О. Абульханова-Славська, така перспектива дає людині можливість організовувати власне життя, планувати та реалізувати його. На думку Б. Г. Ананьєва, саме в суб'єктивній картині життєвого шляху віддзеркалюються етапи соціального та індивідуального розвитку особистості. Як зазначає О. О. Кронік, специфічною рисою детермінації людського життя є те, що разом із зумовленістю наступних подій минулими (детермінація минулим) існує також і детермінація майбутнім, тобто цілями й передбачуваними результатами життєдіяльності. Тому закономірно припустити, що реалізація особистісного потенціалу можлива лише за умови її адекватного самоставлення, домагань та життєвої перспективи людини.

Майбутнє, яке людина уявляє як потенційно можливе, виконує функції суб'єктивної регуляції і впливає на життєві вибори, вчинки та діяльність людини, на вектор її особистісного розвитку.

Отже, досить важливим показником самотворення особистості є її ставлення до себе. Активне усвідомлення власного потенціалу, життєвих планів, цілей, цінностей, яке припадає на юнацький вік, вік відповідального життєвого самовизначення особистості, є предметом численних досліджень (Л. І. Божович, Є. І. Головаха, І. С. Кон, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, Т. М. Титаренко та ін.). Накопичені значні теоретичні і експериментальні дані з проблеми самоставлення як об'єкта психологічного аналізу.

До категорій, що найчастіше вживаються, розкривають суть ставлення людини до себе, традиційно відносять чотири: «загальна» або «глобальна самооцінка», «самоповага», «самоставлення» і «емоційно-ціннісне ставлення до себе». Можна зустріти також у літературі такі поняття як узагальнена самооцінка, самоповага, самосхвалення, самовпевненість, відчуття власної гідності, самозадоволення, аутосимпатія, самоцінність та ін. Їх зміст розкривається за допомогою таких психологічних категорій як «установка» (Д. М. Узнадзе), «особистісний сенс» (О. М. Леонтьєв), «ставлення»

(В. М. Мясищев), «аттітюд» (М. Розенберг, Р. Віллі), «соціальна установка» (І. С. Кон, Н. І. Сарджвеладзе), «відчуття» (С. Л. Рубінштейн).

Враховуючи, що самоставлення у взаємозв'язку з особистісними домаганнями, планами стосовно свого майбутнього є специфічним механізмом випереджальної регуляції життєдіяльності, має мотиваційний ефект і виступає орієнтирами для змін у житті, такі утворення повинні бути постійним предметом уваги дослідників, корекційної роботи, програм психологічного супроводу навчання студентів.

Неадекватне самоставлення та життєві домагання перешкоджають розвитку особистісного потенціалу, соціально-психологічному розвиткові людини, закріплюють невпевненість, знижену самооцінку, провокують появу комплексів неповноцінності, негативних рис характеру (агресивності, заздрості, нещирості) або відмову від життєвих перспектив, що підкреслює важливість узгодження своїх можливостей з наявними бажаннями та умовами, оскільки органічна взаємопов'язаність часового та смислового вимірів образу «Я» та свого майбутнього, що є складовою уявлень особистості про світ та себе в цьому світі, виступає необхідною передумовою становлення узгодженої життєвої перспективи.

Виходячи з прийнятних у вітчизняній психології позицій до вивчення життєвих перспектив, пов'язаних із розвитком суб'єкта та становленням його особистості, де вирішальним фактором перетворення свого життя є активність та творчість особистості, наявність і розвиненість життєвої стратегії є важливим показником того, наскільки людина є суб'єктом свого життя [1].

Для визначення ролі самоставлення у структурі самотворення особистості використовувався тест-опитувальник самоставлення особистості В. В. Століна, С. Р. Пантилєєва. Дані, отримані за даною методикою, містяться в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Показники самоставлення студентів ВНЗ

	Глобальне самоставлення	Самоповага	Аутосимпатія	Очікування позитивного ставлення інших	Самоінтерес	Самовпевненість	Очікування ставлення інших	Самоприйняття	Самопослідовність	Самозвинувачення	Самоінтерес	Саморозуміння
X	75,7	64,8	59,4	48,9	70,7	57,9	60,5	67,4	61,4	53,8	62,4	60,2
Md	78,0	71,3	58,0	46,3	70,2	61,2	56,5	72,5	64,6	53,6	53,3	69,0
Mo	80,0	80,0	47,0	72,3	92,3	65,6	80,0	71	60,3	60,6	55a	83,6
Sх	19,7	23,5	22,9	27,9	27,1	22,3	28,7	25,5	19,9	25,3	28,9	27,8

Примітка: X - середнє значення; Md - медіана; Mo - мода; Sх - стандартне відхилення; a - є декілька мод, вказана найменша

Аналізуючи отримані показники, вираженість медіан значень яких яскраво видно на рис. 2.3, слід зазначити, що більшість із них є сформованою на середньому (50-74 балів) та високому рівні (більше 74 балів).



Рис. 2.3. Показники самоставлення студентів

Більшості досліджуваним характерні високі показники глобального самоставлення. Дані стосовно відсоткової вираженості рівнів самоставлення та його показників наведені в таблиці 2.2. Проте структура самоставлення різниться вираженістю його компонентів, тобто його підтримка відбувається за рахунок різного співвідношення показників самоставлення.

Таблиця 2.2 Вираженість самоставлення студентів (%)

Рівень	Кур с	Глобальне самоставлення	Смоповага	Аутосимпатія	Очікування позитивного ставлення інших	Самоінтерес
високий	І	57	42	29	14	35
	IV,V	67	44	38	14	54
середній	І	29	29	25	32	29
	IV,V	21	25	33	40	19
низький	І	14	29	46	54	36
	IV,V	12	31	29	46	27

Показники «самоінтересу» та «самоприйняття» мають досить високі значення, що означає здатність досліджуваних контролювати власне життя та бути самопослідовними, вони вірять у свої можливості та здібності, мають позитивну самооцінку і схвалюють себе в цілому. Кореляційний аналіз отриманих даних свідчить про те, що цінність «духовне задоволення», що означає керівництво моральними принципами, переважання духовних потреб над матеріальними, пов'язана (на рівні значимості p<0,001) з показниками «цілі» (0,37), що надають життю осмисленості, спрямованості і часової перспективи та «локус контролю-Я» (0,35), що означає наявність уявлень про себе як сильну особистість, що володіє достатньою свободою вибору, щоб побудувати своє життя у відповідності зі своїми цілями й уявленнями про його смисл. Низький рівень сформованості цінності «активні соціальні контакти» пов'язаний з показником «процес життя» (0,25).

Відповідно з поглядами В. В. Століна, у нормально функціонуючій системі самоставлення зменшення якого-небудь емоційного компонента може бути зкомпенсовано пропорційним збільшенням іншого компонента, щоб інтегральне самоставлення залишилося на високому рівні [131]. Отже, явища, пов'язані із самоставленням, самооцінкою, впевненістю в собі, слід розглядати як цілісний симптомокомплекс, що являє собою поведінковий опис деякого гіпотетичного єдиного механізму, що має стабільність. Тобто самоставлення є відображенням інтегрованості та безконфліктності певної смислової структури, яка залежно від змісту і цілісності виражається в різних формах поведінки. Отже, при формуванні адекватного ставлення до себе особистий досвід відіграє домінуючу роль у порівнянні із зовнішньою оцінкою. Проте, висока адекватна зовнішня оцінка, в свою чергу, має також вплив на самооцінку.

Високими показниками характеризуються шкали «самоприйняття», «самопослідовність (самокерування)» та «саморозуміння», що цілком можна вважати ознаками особистісної зрілості, здатності до самокерівництва власною діяльністю. Проте, як видно із даних таблиці 2.2, є також значна частка людей з низьким рівнем сформованості як глобального самоставлення, так і складових.

Ця частина осіб може мати певні труднощі в самодетермінації своєї діяльності, а отже, й усвідомленні життєвих перспектив та власних можливостей.

Характеризуючи отримані дані, слід зазначити, що приблизно 60 % досліджуваних мають високий рівень глобального самоставлення. Середній рівень глобального самоставлення характерний для 30 % (в середньому), що свідчить про досить високий рівень самоповаги та самоінтересу, задоволення власним «Я», своїми здібностями до навчання та опанування професії.

Дещо нижчий рівень аутосимпатії, особливо на 1 курсі, є наслідком, мабуть, підвищеного рівня тривожності та невпевненості в собі, що можна пояснити адаптацією до навчання. Загалом, достовірно змінюються із часом лише показники самоінтересу та очікування ставлення інших (p<0,001).

У самоставленні прослідкувується тенденція до заниження самоставлення за шкалами «очікуване ставлення інших», «саморозуміння» і «ставлення інших».

Аналізуючи взаємозв'язки показників самоставлення, ми виявили наступне (додаток Є):

глобальне самоставлення має високий зворотний кореляційний зв'язок зі ставленням до майбутнього (-0,90), до одногрупників (-0,68);

самоповага корелює зі ставленням до майбутнього (-0,76), до вищестоящих осіб (-0,64), до одногрупників (-0,67);

аутосимпатія корелює із ставленням до одногрупників (-0,74), почуттям провини (-0,76);

самоінтерес корелює зі ставленням до майбутнього (-0,81), до одногрупників (-0,65);

самоприйняття - зі ставленням до майбутнього (-0,89), сексуальними взаєминами (-0,80), ставленням до матері (-0,82);

самопослідовність корелює зі ставленням до осіб протилежної статі (-0,62);

самозвинувачення - зі ставленням до себе (0,82), зі ставленням до підлеглих (0,63), до вищестоящих осіб (0,62), до минулого (0,70), до сім'ї (0,63), з почуттям провини (0,86);

самоінтерес корелює зі ставленням до майбутнього (-0,92), до одногрупників (-0,92);

саморозуміння - зі ставленням до батька (-0,65), до майбутнього (-0,71), до сім'ї (-0,76), до одногрупників (-0,76).

Отже, в загальній структурі самоставлення на нього найбільший вплив має ставлення до майбутнього та до одногрупників, що, очевидно, характерно для студентського періоду життя.

Самоставлення як смислове утворення має для суб'єкта непорушну значущість. Всяка його зміна зв'язана з внутрішньоособистісними конфліктами, супроводжується переживанням загрози руйнування самоідентичності. Тому воно активно захищається, підтримується суб'єктом. На базову потребу захисту афективного компонента самосвідомості вказує практично кожен його дослідник. Здійснений у середині XX століття перегляд теорії психологічних захистів показав, що описані З. Фрейдом захисти розкривають базові механізми збереження позитивного ставлення особистості до себе, її відчуття власної гідності.

Захист самоставлення найчастіше супроводжується такими процесами, які спотворюють сприйняття суб'єктом власного досвіду, знаходять свій вияв в афектах неадекватності, адиктивній або асоціальній поведінці. Разом з тим, це охороняє від саморуйнування, втрати самоідентичності. Дослідження психологічної природи захисту самоставлення, виявлення чинників, які зумовлюють його стиль, виявлення особистих ресурсів, що дозволяють подолати захисні способи поведінки, збудувати зріле ставлення людини до себе, є необхідною умовою вивчення закономірностей становлення зрілої особистості, здатної до самореалізації.

Потреба в позитивному ставленні до себе як джерело захисту «Я» є предметом вивчення не тільки окремих дослідників, вона виявляє своє органічне місце в теоретичних концепціях більшості психологічних шкіл.

Конкуруючими теоріями пояснення психологічної природи захисту самоставлення є теорія самопостійності і теорія самозвеличення [67]. Центральним пояснювальним поняттям першого напряму є мотив самоповаги або мотив звеличення «Я», другого - потреба в постійному, стійкому самоставленні або мотив верифікації. В основу першого мотиву покладено уявлення про універсальне прагнення людини до високої самооцінки, в основу другого - прагнення до «самопідтвердження» або «самототожності».

Домінуючим у сучасній психології є уявлення про те, що людина активно прагне підтримати позитивне самоставлення, найяскравіше така позиція представлена в роботах І. С. Кона. Самоповага, з цього погляду, має безпосередній зв'язок із мотиваційною сферою особистості. Мотив самоповаги як найстійкіший та найсильніший - це потреба максимізувати позитивні переживання і мінімізувати негативні установки по відношенню до себе.

Людина не завжди прагне зберегти позитивне ставлення до себе. У літературі описані факти, коли людина наполегливо відстоює негативний «образ Я», не прагне змінювати цей образ навіть у разі позитивних зовнішніх оцінок. Тоді, у разі успіху вона активно захищає наявну самоповагу, покладаючи відповідальність на везіння, а при невдачі - на відсутність у себе здібностей. Так, К. Роджерс зазначає, що існують люди, які прагнуть зберегти негативне самоставлення і підтримати свою нікчемність, навіть всупереч реальним успіхам. Найорганічніше таке пояснення представлене в концепції когнітивного дисонансу. В основі даного механізму найчастіше виявляється потреба людини в стабільності.

Самоставленню кожної людини властива індивідуальна специфіка, яка виявляє себе у тому числі і в стилі його захисту. Найдетальніше поняття «стиль захисту самоставлення» описано О. Т. Соколовою, яка визначає його як відносно постійну та індивідуально своєрідну у кожної людини систему внутрішніх і зовнішніх «психотехнічних» дій, націлених на «зняття» конфлікту у сфері самосвідомості так, щоб забезпечити збереження (часткове чи повне) позитивної установки на адресу «Я» [128].

Можна виділити три аспекти захисту самоставлення особистості: на рівні аутокомунікації, організації структурних компонентів; спрямованості соціальної активності. Реалізовуючи захисну функцію само ставлення ,внутрішній діалог має складну структуру, в основі якого лежать три найбільш істотні характеристики: «домінування-підпорядкування», «критика-захист» та «дружність-ворожість».

Необхідно зазначити, що виділення мікро- і макроструктурного рівнів аналізу самоставлення здійснюється на підставі розрізнення в останньому процесуального і результуючого аспектів. Мікроструктурний аналіз процесуального аспекту самоставлення суб'єкта при цьому звернений до внутрішнього діалогу, а макроструктурний аналіз - до вивчення ставлення до себе як результату осмислення себе як суб'єкта тих чи інших життєвих ставлень. Нарешті, захист самоставлення найтіснішим чином пов'язаний із характером взаємодії його структурних компонентів. Захисні можливості ставлення особистості до себе закладені вже в його власній будові.

Застосування методики «Індекс життєвого стилю» Г. Келермана і Р. Плутчика дозволило нам виявити механізми психологічного захисту самоставлення, що впливають на адаптаційні стратегії, організацію міжособистісних взаємин, домагання, життєві перспективи, цілі тощо. Виявлення домінуючих життєвих стилів сприятиме визначенню стратегічної лінії самоздійснення, а також виявленню особистісних якостей, які сформувались під впливом визначених механізмів.

Для людини зміни в оточуючому середовищі створюють елемент новизни ситуації. Це стає джерелом виникнення орієнтованих потреб, під впливом яких формується адаптивність чи неадаптивність як тенденції функціонування цілеспрямованої системи, які визначаються відповідністю або невідповідністю її цілей і результатів, досягнутих у діяльності.

Враховуючи те, що позитивне ставлення людини до себе розглядається як умова, що сприяє самореалізації, негативне - умова, що перешкоджає самореалізації, й конфліктне - умова, що одночасно і сприяє, і перешкоджає самореалізації) [129], нами вся вибірка досліджуваних була розділена на три групи за рівнем вираженості інтегрального показника самоставлення.

Дані стосовно відмінностей показників самореалізації при різних рівнях вираженості самоставлення наведені в додатку Є.1.

При високому рівні самоставлення такі його характеристики, як самоповага, аутосимпатія, самоприйняття пов'язані значимими (на рівні p<0,001) позитивними кореляційними зв'язками із такими шкалами самоактуалізаційного теста: «компетентність у часі» - здатність переживати справжній момент свого життя у всій його повноті та відчувати нерозривність минулого, теперішнього і майбутнього, тобто сприймати життя цілісно - відповідно коефіцієнти становлять (0,28; 0,24; 0,37);

«підтримки» (0,25), що свідчить про відносну незалежність людей із високими показниками самоставлення у своїх вчинках, прагненні керуватися в житті власними цілями, переконаннями, установками і принципами, відносну свободу від зовнішнього впливу, що характерно для внутрішньо спрямованої особистості;

«ціннісних орієнтацій» (0,28; 0,34), тобто дані досліджувані поділяють цінності самоактуалізуючої особистості;

«сензитивності до себе» (0,26), яка визначає, в якій мірі усвідомлюються і рефлектуються власні потреби і почуття;

«прийняття агресії» (0,28) і «контактності» (0,28), що означає здатність людини приймати свою дратівливість, гнів і агресивність як звичайний прояв людської природи і характеризує здатність до швидкого встановлення контактів з іншими людьми.

При середньому рівні самоставлення виявлено такі взаємозв'язки показників: як і в попередньому випадку, самоповага та аутосимпатія пов'язані позитивними кореляційними зв'язками (0,44; 0,5) із компетентністю в часі, однак, в даному випадку, також із останньою характеристикою пов'язане (0,26) очікування позитивного ставлення інших, тобто для підтримки належного рівня самоповаги важливі зовнішні оцінки оточуючих; крім того, компетентність у часі пов'язана негативним зв'язком (-0,34) із самозвинуваченням;

самоприйняття пов'язане позитивним зв'язком (0,26) із шкалою підтримки;

самоповага і самоприйняття пов'язані позитивним зв'язком

(0,28; 0,35) із шкалою ціннісних орієнтацій, тобто досліджувані також поділяють цінності саморозвитку;

- аутосимпатія та самоприйняття пов'язані позитивним зв'язком (0,23) із гнучкістю поведінки, яка пов'язана негативним зв'язком (-0,27) із інтегральною шкалою самоставлення;

самоприйняття пов'язане досить сильним зв'язком (0,49) із шкалою спонтанності, що може призводити до не цілком виваженої поведінки;

самоінтерес пов'язаний із шкалою уявлень про природу людини (0,25);

прийняття агресії пов'язане із аутосимпатією (-0,23) та самозвинуваченням (0,32); контактність із аутосимпатією (-0,24), що може сприяти роботі компенсаторних механізмів та виникнення почуття вини, підтвердженням чого може бути пояснення зв'язків із креативністю очікування позитивного ставлення (-0,2) та самозвинувачення (0,27).

При низькому рівні самоставлення виявлено наступні кореляційні зв'язки:

компетентність у часі з аутосимпатією (0,22) та очікування позитивного ставлення (0,32);

підтримки із самоповагою (-0,42), самоінтересом (-0,23);

- ціннісні орієнтації із самоповагою (0,31), очікування позитивного ставлення (0,35);

сенситивність до себе із аутосимпатією (-0,28), очікування позитивного ставлення (0,4), самоприйняття (-0,35);

уявлення про природу людини із самоприйняттям (-0,45);

синергії, що означає здатність людини до цілісного сприйняття світу і людей, із самоповагою (0,29), самопослідовністю (0,23), самозвинуваченням (- 0,42);

пізнавальні потреби із очікуванням позитивного ставлення інших (0,43),

самоприйняттям (0,24), саморозумінням (0,28);

креативність із самоповагою (0,41), очікуванням позитивного ставлення інших (0,24), саморозумінням (0,35).

Виявлені взаємозв'язки показують, за рахунок яких внутрішніх ресурсів особистості забезпечується підтримка високого рівня самоставлення та які параметри особистості опосередковують її самореалізацію. Очевидно, що вагоме значення при цьому належить наявності цінностей самореалізації, оптимальній міжособистісній взаємодії, яка забезпечує підтримку внутрішніх резервів, цілісному самосприйняттю та сприйняттю цілісності життєвого шляху, здатності до рефлексії та синергії, що забезпечуватиме саморозуміння та самокерівництво (самопослідовність).

У зв'язку із кардинальними трансформаціями, що відбуваються в сучасному світі - плинністю і мінливістю цінностей і норм, що супроводжують соціальні зміни, невизначеністю, характерною рисою якої є те, що причинно- наслідкові зв'язки не завжди дають можливість прогнозувати поведінку людини [8], - актуальності набувають питання співвідношення різних тенденцій і різних аспектів самоставлення, її когнітивного і емоційного компонентів із смисложиттєвими орієнтаціями.

У будь-якому випадку зміна цінностей і норм призводить до перегляду цілей і змісту життєвого шляху людини, спрямованості й результату її самореалізації. Це, безумовно, позначається на цілісності уявлень про себе та інших, викликає необхідність перебудови і трансформації цих уявлень, включаючи компенсаторні та адаптивні механізми захисту само ставлення особистості, що сприяють збереженню її цілісності і здоланню негативних впливів середовища [19].

Внесення в аналіз процесу розвитку самоставлення принципів холізму і самоорганізації дає можливість зробити висновок не тільки про важливість вироблення активної особистісної позиції, але й необхідності поєднання індивідуальних особливостей людини з нормативністю і цінностями, прийнятими в суспільстві.

Аналіз відмінностей смисложиттєвих орієнтацій при різних рівнях самоставлення показує (дані наведені в додатку Є.2), що при високій інтегральній оцінці самоставлення наявні значимі позитивні кореляційні зв'язки (на рівні p<0,001) з усіма шкалами теста СЖО, зокрема високі показники самоповаги та самовпевненості пов'язані із наявністю перспективних цілей життя (0,35), емоційною насиченістю процесу життя (0,34), достатньою свободою вибору, щоб побудувати своє життя у відповідності зі своїми цілями і уявленнями про його смисл (0,25), переконання в тому, що людині підвладний контроль свого життя, а вона може вільно приймати рішення і втілювати їх у життя (0,35). При середніх показниках інтегральної оцінки самоставлення самоповага і аутосимпатія взаємопов'язані із результативністю життя (0,33, 0,29) та керованістю життям (0,34, 0,24). Отже, цікавість, насиченість життя важливими змістовними подіями може сприяти підвищенню самоповаги та аутосимпатії особистості. При низькому рівні інтегральної оцінки самоставлення характерні досить сильні позитивні взаємозв'язки показників всіх шкал теста смисложиттєвих орієнтацій із шкалами самоповаги та очікування позитивного ставлення інших. Зважаючи на низькі значення останніх, це означає відповідно і відсутність чи низькі значення показників смисложиттєвих орієнтацій.

Дані про домінуючі механізми психологічного захисту при різних рівнях самоставлення наведені в додатку Є.3.

Як свідчить проведений аналіз отриманих даних, при високих показниках самоставлення, значимих зв'язків із психологічними захистами (за методикою Г. Келлермана, Р. Плутчика) виявлено досить мало, причому це переважно обернені кореляційні зв'язки . Зокрема, самоповага на рівні p<0,001 корелює із регресією (-0,25), очікування позитивного ставлення (0,22) та самоінтерес (-0,25) із витісненням, самоприйняття із запереченням (0,23), тобто можемо бачити, які механізми і в якій мірі працюють на підтримку самоставлення, яке, в даному випадку, і не потребує особливої підтримки.

При середньому рівні вираженості показників самоставлення, його рівень пов'язується із значно більшою кількістю психологічних захисних механізмів.

Самоповага пов'язана (на рівні p<0,001) із регресією (-0,26); аутосимпатія пов'язана із широким спектром захисних механізмів - із регресією (-0,21), заміщенням (-0,32), інтелектуалізацією (-0,22), реактивними утвореннями (0,26); очікування позитивного ставлення інших - із компенсацією (-0,29), проекцією (-0,21), заміщенням (-0,27), інтелектуалізацією (-0,22); самоінтерес пов'язаний із витісненням (-0,26, p<0,001), регресією (-0,29), заміщенням (- 0,26); самопослідовність (самокерівництво) пов'язана із регресією (-0,41) та інтелектуалізацією (0,26); самозвинувачення пов'язано позитивними кореляційними зв'язками із компенсацією (0,40) та заміщенням (0,26), також із компенсацією пов'язане саморозуміння (-0,37).

Низький рівень самоставлення підтримується роботою таких механізмів психологічного захисту (всі зв'язки значимі на рівні p<0,001): самоповага пов'язана із регресією (-0,76) та заміщенням (-0,32), тобто такі коефіцієнти кореляції означають, що при низьких значеннях параметрів самоставлення вони взаємопов'язані із високими значеннями зазначених захисних механізмів; очікування позитивного ставлення інших пов'язане із компенсацією (-0,29) та заміщенням (-0,32); самоінтерес - із компенсацією (0,33) та інтелектуалізацією (0,32). Слід звернути увагу на те, що для підвищення самоінтересу важливе включення в роботу зазначених механізмів; самопослідовність пов'язана із регресією (-0,49) та заміщенням (-0,5); самозвинувачення - із запереченням (0,32), витісненням (0,53), заміщенням (0,36); саморозуміння пов'язане із регресією (-0,51), проекцією (-0,35) та реактивними утвореннями (-0,29). Таким чином, бачимо, що «внесок» у низький рівень самоставлення особистості роблять переважно механізми регресії, витіснення, проекції, реактивні утворення, що може викликати спрощеність схем поведінки, зниження домагань, цілей, наполегливості або й виникнення байдужості. Позитивне значення для підвищення рівня самоставлення має, як виявлено, компенсація та інтелектуалізація, тому в корекційних схемах слід брати до уваги спрямування на раціональні, екзистенціональні підходи.

Отже, порівняльний аналіз результатів дослідження за методикою В. В. Століна, С. Р. Пантилєєва свідчить про те, що система уявлень особистості про себе імпліцитно прагне до підтримки цілісності і гармонійності свого змісту, що знаходить підтвердження в роботах багатьох учених, насамперед Е. Еріксона [151]. Тому, як було показано вище, при високих показниках самоставлення існують досить тісні і стійкі взаємозв'язки між окремими параметрами системи ставлень особистості, її цілісністю та повнотою, які адекватно поєднуються з більш високим ступенем усвідомленості себе та прагненням будувати плани на майбутнє, наявністю цілей у майбутньому, здатністю самостійно визначати шлях саморозвитку. При низьких показниках усвідомленості і диференційованості уявлень про себе виникає тенденція до заниженої самооцінки, самозвинувачення, непослідовності планування і непевності стосовно свого майбутнього.

На основі отриманих результатів можна виділити декілька особливостей опосередкування процесів самодетермінації особистісними параметрами.

При негативному самоставленні і високому рівні очікування позитивного ставлення до себе в поєднанні з негативізмом по відношенню до оточуючих, який виявляється в механізмах психологічного захисту типу проекції, заперечення чи реактивних утворень, включає декілька варіантів залежно від виразності його характеристик:

Люди з високим рівнем самозвинувачення, які сприймають і представляють себе як приречених на страждання, з усвідомленням власної безпорадності й нездатності протистояти обставинам; у них низька самоефективність, в результаті чого виникає песимістичне і невизначене сприйняття майбутнього, що призводить до відчуття безцільності життя.

Люди з високим рівнем самопослідовності (самокерівництва), що виражається в прагненні через самокерівництво встановлювати контроль над обставинами, що забезпечує відчуття безпеки; для них характерна конфліктність уявлень про себе, що проявляється у вираженій потребі у захисті і підтримці оточуючих.

Люди з низьким рівнем самоповаги, самоприйняття, саморозуміння, аутосимпатії і високим рівнем самокерівництва, схильністю до заперечення реальності, які характеризуються вираженим негативізм, ворожістю в ставленнях до оточуючих та споживацькими, прагматичними, егоїстичними стратегіями поведінки.

При позитивному самоставленні у поєднанні із самоповагою, самоприйняттям, самоінтересом, самокерівництвом і самовпевненістю має місце позитивна Я-концепція особистості, що характеризується високою гнучкістю і адаптивністю. Люди цього типу оптимістично сприймають своє майбутнє, для них характерна оптимальна узгодженість між реальним та ідеальним уявленням про себе, що сприяє саморозвитку та самореалізації. Вони сприймають своє майбутнє оптимістично і пов'язують його з успіхами в навчанні та успішній професійній кар'єрі.

Як зазначав А. Маслоу, основна функція самоактуалізуючого Я - надбання життєвого досвіду, інтеграція минулого досвіду в теперішній і раціоналізація конфліктних почуттів, що дозволяє сприймати життєві події в точній відповідності зі своїм унікальним життєвим досвідом і відчувати себе здатним управляти полярними зовнішніми та внутрішніми впливами [93].

У розвитку холістичних тенденцій самоставлення особистості можна виділити два рівні, які, у свою чергу, опосередковують мотиваційні стратегії особистості, самоорганізацію її самовдосконалення і самотворення: перший рівень опосередкований ціннісними та індивідуальними трансляторами, дія стабілізаційних тенденцій у цьому випадку спрямована на самореалізацію особистості, бачення смислу власного життя в саморозвитку, самовдосконаленні, усвідомленні своєї самобутності, унікальності і цінності для оточуючих; другий рівень спрямований на суб'єктивне відчуття психологічного благополуччя особистості і підтримку психічного здоров'я, активізує її синергетичний потенціал, пов'язаний із загальними закономірностями психічного життя.

Світоглядні орієнтації як детермінанта самотворення особистості

Самотворення людини в сучасному світі залежить саме від світоглядного самовизначення, яке не завжди є легким, оскільки людині дуже важко визначитися в поглядах на світ, образі життя, професії.

Світогляд особистості формує її власний соціально-психологічний світ, в якому вибудовується ієрархія цінностей, цілей, життєвих смислів особистості. В самій основі самотворення закладено пошук світоглядних орієнтацій, побудова нової ієрархії цінностей, нових життєвих цілей та засобів їх досягнення. Роблячи життєвий вибір, особистість самореалізується через образ «Я», свою особисту думку, ієрархію цінностей, що формуються завдяки нормам, пропонованим суспільством.

Визначення себе як особистості має ціннісно-смислову природу. Дослідження, які ведуться в цьому напрямку, є відповіддю на актуальний запит сучасного суспільства. Розв'язання таких проблем значною мірою залежить від того, як бачить світ людина, чого очікує від життя в цілому, від взаємодії з соціумом та матеріальним довкіллям. Цим проблемам присвячені дослідження ролі світогляду в регуляції екологічної поведінки (О.С. Килимник, О.В. Рудоміно-Дусятська та ін.). Ціннісний аспект у формуванні світоглядної орієнтації на майбутнє розглядається в роботах М.М. Шибаєвої. Незважаючи на те, що дослідники аналізують різні грані самотворення особистості (С.Л. Рубінштейн [115], К.О. Абульханова-Славська [1], А.В. Петровський [107], А.В. Брушлінський [32], В.А. Петровський [107] та ін.), у науковій літературі відсутнє цілісне визначення умов самотворення, наявні дані недостатньо систематизовані та досліджені.

Саме розгляд людини як активного, свідомого суб'єкта усіх виявів власної життєтворчості дає можливість зрозуміти особистість як феномен, здатний поєднувати в собі суспільне та індивідуальне, цілеспрямовано регулювати їх взаємодію і досягати, завдяки цьому, бажаних і суттєвих позитивних змін як в собі, так і в навколишній соціальній дійсності. Як зазначає М.Й. Боришевський: «Визначившись в основних напрямах власної активності, окресливши стратегію свого життєвого шляху, особистість як соціальна істота здатна з позицій усвідомлення провідних цілей щоразу по-новому оцінювати свої інтелектуальні можливості, моральні якості, систему ціннісних орієнтирів, що стали регуляторами її діяльності, поведінки» [25].

Проблема оволодіння людиною смислом своєї життєдіяльності висвітлювалась такими вченими, як В. Франкл, Ж.-П. Сартр, І. Ялом, М. Бубер. В російській психологічній науці проблематика смислу розробляється в роботах Ф.Ю. Василюка [34], Л.С. Виготського [37], В.А. Іваннікова [57], Д.О. Леонтьєва [80], С.Л. Рубінштейна [115]). Серед українських психологів, які досліджують питання смислу життя у просторі гуманістично- екзистенційного спрямування, парадигми духовного розвитку можна назвати роботи Г.О. Балла [14], М.Й. Боришевського [28], О.Ф.Бондаренка [24], С.Д.Максименка [89], В.А.Роменеця [113], М.В. Савчина [119], Т.М. Титаренко [134], Н.В. Чепелєвої [143] та ін.

Вважається, що смислова сфера підпорядковує собі всі інші життєві прояви, визначає спрямованість пізнання, вектор становлення особистості. При цьому показниками світоглядного самовизначення є той вибір, в якому перевага віддається цінності більш високого рівня. Тому гуманістична психологія визнає можливість гармонійного існування людини лише за наявності у неї «високого» смислу життя [14]. Прагнучи з'ясувати ґенезу здатності особи до отримання такого досвіду, необхідно розрізняти:

а) високорозвинену (поєднану з рефлексією) форму екзистенції, яка спонукає людину до свідомих вчинків, відповідних критеріям високої духовності; б) менш розвинені форми екзистенції; в) внутрішні передумови становлення форм, вказаних вище.

Спираючись на визначення Д.О. Леонтьєвим категорії смислу як «смисл (зокрема, смисл текстів, фрагментів світу, образів свідомості, душевних явищ або дій) визначається, по-перше, через ширший контекст і, по-друге, через інтенцію або ентелехію (цільову спрямованість, призначення або напрямок руху)» [80, с.26]. Поняттєвою конкретизацією цієї категорії можна вважати «особистісний смисл», за Д.О.Леонтьєвим, «операційний смисл», за О.К. Тихомировим [136] та ін. У сучасній культурі до високих смислів належать наступні: любов, добро, правда, краса, гармонія, активність, досконалість, відповідальність, справедливість, честь, совість, свобода та ін. Дослідження проявів кожного з цих смислів може проводитися за різними типами детермінації та різними методами: каузальний (механістичний, лінійний) детермінізм класичної психології в її біхевіоріальному чи біогенетично зумовленому варіанті, провідні методи - об'єктивне спостереження й експеримент; ймовірнісний (стохастичний) детермінізм некласичної, гуманітарно-зорієнтованої психології (насамперед - численні психодинамічні теорії), провідний метод - герменевтика; телеологічний детермінізм феноменологічних та екзистенціальних теорій особистості тощо, провідний метод - феноменологічний.

Зазначені методи та типи детермінації, за допомогою яких вдається дослідити закономірності становлення життєвих смислів у особистості представлені закономірностями життя: (відповідь на питання чому?, звідки і куди?), механізми функціонування смислів (відповідь на запитання як?, яким чином?) і досвід як персональний феномен (відповідь на запитання у чому сенс життя? що це є для мене самого?). Існуючі імпліцитні теорії [59] особистості пересічних людей, що не залежать від їхнього освітнього рівня, ірраціональні настанови, забобони, підсвідома духовність, колективне несвідоме, можуть доповнювати інші теорії особистості для достатньої цілісності репрезентації світогляду людини. Становлення життєвих смислів активізує процес становлення світогляду, стає найголовнішими детермінантами самотворення особистості. Через діалог своїх конфліктуючих сторін особистість бере відповідальність за власний вибір своїх світоглядних орієнтацій.

Зарубіжні психологи (М. Мальц, Б. Соммер) вважають центральним ланцюжком самотворення або «життєвого конструювання» - біологічний зворотній зв'язок, самореалізацію, самооцінку, позитивне самоналаштування, розвиток фантазування. Розширюючи уявлення про саму себе, особистість розширює межі реалізації своїх можливостей. Якщо особистість змінює життєвий сценарій, вносить нові цілі, відбувається зміна емоційного реагування на перехід мрій і бажань в реальні цілі і в план їх досягнень. Із неконкретних цілей «бути щасливим», «пробитися в люди», «хочу світла і тепла», «вийти з болота», у людини формуються більш конкретні «отримати освіту», «влаштуватися на певну роботу», «знайти партнера з спільними інтересами». Відбувається зміна самооцінки, рольове моделювання, що опосередковує постановку життєвих цілей, життєвих стратегій. Ці зміни є основою самотворення особистості.

Ірвін Ялом підкреслював значущість культурального аспекту в побудові життєвих смислів, як складових світоглядних орієнтацій. Ієрархія цінностей виникає в супроводі певних традицій, звичаїв, культуральних особливостей оточення. Ці настанови впливають на формування ставлень до кінцевості життя, життєвих смислів. Розглядаючи дві протилежні життєві стратегії «досягнення» та «споглядання», В. Франкл виокремлював їх як категорії життєвого смислу, ціннісні судження про життя, різноманітні явища. Якщо людина відповідальна за ту роль, яку вона відіграє в життєвому сценарії, вона відповідальна за структуру власного життя. Пошук ідентичності з кимось або чимось допомагає уникати почуття одинокості, гармонізувати бажане з реальністю.

У процесі гармонізації бажань та можливостей їх реалізації відбувається самотворення особистості. Визнання життя як безумовної цінності, що не потребує пояснень, виправдань у її доцільності дає особистості впевненість. Розглядаючи категорію життя як відображення, «світу» [115], «єдності людини і світу» [114], можна виділити місце впливу світоглядних орієнтацій на організацію життя особистості як безперервного творення.

Особистість є діяльним учасником свого життєвого шляху, оперуючи світоглядними уявленнями, вона творить свою життєву реальність. В цій реальності акумулюється її соціальний досвід, який представлено в світоглядних універсаліях, що задають цілісний образ людського світу.

Особистість враховує особливості своїх можливостей опанування цього світу, з його вимогами, законами. Урахування усіх життєвих складнощів цього опанування, в реальному житті впливає на формування світоглядних схематизмів. Саме ці схематизми зумовлюють світогляд особистості, організують суб'єктивне сприйняття світу, його переживання і розуміння.

Світоглядні орієнтації формовиявляються як базові структури людської свідомості і мають універсальний об'єктотворчий характер, відіграють роль своєрідних глибинних програм життєтворчості. Особистість визначає свою життєву програму, що містить систему цілей і методів їх досягнення, певні кластери стилю життя, світобачення особистості, які характеризуються смисловим наповненням. Ці кластери утворюють пізнавальний образ світу певного оточення, суспільства. Особистість в рамках цього образу формує бачення свого місця в цьому світі, в цій реальності. Вибудовуючи свій образ світу, вона співвідносить його з реальним і корегує життєві стратегії опанування його, що у свою чергу формує внутрішній образ особистості. Звідси очевидно, що у особистості, яка намагається досягти вибраної цілі, формується певна стратегія, яка корегується, зберігаючи постійну спрямованість на ціль.

Якщо людина визнається суб'єктом власного психічного життя (що не виключає, а передбачає вибіркове врахування і творче застосування досвіду людства), то їй має бути притаманна здатність до проектування своєї життєдіяльності. Специфічно людського характеру таке сутнісне проектування набуває тоді, коли проект очікуваного «майбуття» має виразне особистісне, авторське, індивідуальне обличчя. Суб'єктність у цьому сенсі означає самоперевершення, творення особистістю нових форм і способів її індивідуального буття і буття світу, частиною якого вона є.

Виділені чинники впливають на побудову світоглядних орієнтацій особистості в юнацькому віці. В першу чергу, це відбивається на ієрархії смисложиттєвих орієнтацій особистості, що формує життєву позицію і головну життєву лінію. По-друге, це впливає на суперечності, що виникають у процесі досягнення визначених життєвих цілей.

На наш погляд, феномен світоглядного самовизначення тісно пов'язаний із самореалізацією особистості. Найбільш розвиненою сферою вивчення цієї проблеми є систематичний та синергетичний підхід. Ці підходи до самореалізації людини в освітній сфері реалізуються в дослідженнях: Г.К. Радчук, В.Г. Буданова, Г.Л. Тульчинського, П.В Лушина, М.С. Кагана.

Феномен світоглядного самовизначення розглядається нами як одна із умов самореалізації. Оскільки, творячи в собі щось нове, актуалізуючи, плекаючи в собі ті чи інші можливості, задатки, ми уможливлюємо оволодіння способами, засобами (перш за все тими, що є в нас самих), які забезпечують можливості досягнення найважливіших життєвих цілей, серед яких найперше місце посідає досягнення взаєморозуміння з іншими, особливо з рідними та близькими людьми [25].

...