Системогенез самотворення особистості

Світоглядне самовизначення має подвійну природу: воно реалізується у зовнішньому середовищі, впливаючи та перетворюючи його, та одночасно спрямоване на пізнання внутрішньої сутності самого себе, свого духовного світу. Самовизначення має діалогічну природу. Спрямованість цієї діяльності можна розглядати за трьома напрямками: актуальні переживання, часовий простір та ціледосягнення. Світоглядне самовизначення як суттєва змістовна частина самовдосконалення відбувається завдяки розвитку самосвідомості, самоконтролю та самореалізації.

Самосвідомість - це ставлення людини до самої себе, яке виникає лише в певних умовах, коли реальні обставини підштовхують його за рамки самого себе, до самооцінки з іншої позиції, яка приймається за істину, за критерій його суспільного положення і соціальних якостей. Тобто, особистість стає на позицію іншого суб'єкта, відрізняючи себе від нього, і разом з тим ототожнює себе із ним ідеально. Істотна межа в характеристиці самосвідомості - це здатність розумної людини не лише відділити себе від іншого світу, але і протиставити себе самого. Разом з тим, в самосвідомості відбувається усвідомлення самого себе не як чогось абсолютно окремого від світу, а в різноманітних відносинах з ним. Самосвідомість - це той духовний процес, в якому суб'єкт співвідносить себе з об'єктивним світом і знаходить в ньому своє місце, а також орієнтири для подальшої діяльності [119].

Зв'язок людини і суспільства, самореалізації і самосвідомості є складним процесом самотворення з глибокими суперечностями.

Одна із суперечностей - це діалектика злиття і дистанційності людини і суспільства. З розвитком суспільства людина перетворюється на його продуктивну силу, будівника культури, творця духовних цінностей, тобто весь час більше і більше зближується з ним. З іншого боку, людина постійно зберігає дистанцію з суспільством, яка то скорочується, то збільшується, що дозволяє зберігати якісну своєрідність як людини, так і суспільства. Суперечність відносин людини до суспільства помітна також в діалектиці об'єктивізації і суб'єктивації. В процесі суспільного розвитку людина об'єктивує себе в суспільній реальності. Вона виходить за рамки свого власного буття. Окрім цього, людина в русі суспільного життя суб'єктивує себе, відтворюючи себе як суб'єкт зі всіма його атрибутами - власними потребами, емоціями, темпераментом, самосвідомістю, характером і т.п. Крім рефлексії, самоусвідомлення проявляється ще як саморегуляція - дієвий процес, що надає можливість перейти від актуального стану до стану, що сприймається як бажаний, та відповідає актуальній потребі.

Процес самоконтролю відображає міру відповідальності за процес актуальних переживань, структурування часового простору та ціледосягнень. Процес саморегуляції та самоконтролю стосується тих самих категорій (актуальні переживання, структурування та планування часового простору, ціледосягнення). Саморегуляція характеризує внутрішній стан системи, який виникає внаслідок взаємозв'язку її підсистем. Як система, що самореалізується, особистість характеризується тим, що підтримує цілісність і активність, а також доцільність своєї поведінки за допомогою властивих їй процесів управління, яка визначає її як систему, що самостійно керується, регулюється і контролюється. Її особливістю є свідомий довільний характер процесів саморегуляції, які реалізуються за допомогою мови і мовного мислення, що виникає завдяки виховним впливам середовища.

Визначаючи засоби світоглядного самовизначення особистості, виділяється: рефлексія (самоусвідомлення) переживань, порівняння свого актуального стану з образом своїх очікувань, ціледосягнень, самоорганізація своїх переживань, часу, відповідальність за свої вчинки, переживання, свій час, самоконтроль, самореалізація у часі, планування та структурування часу, рефлексія часу, який був використаний на досягнення цілей, на міжособистісні стосунки, створення алгоритму планування часу в залежності від ієрархії значимих цінностей, соціальних комунікацій, переживань, цілей.

Механізм ціннісної орієнтації реалізується наступним чином:

потреба - інтерес - установка - ціннісна орієнтація.

Схематично можна представити складові світоглядного самовизначення:



Світоглядне самовизначення

особистісне	ціннісне	цільове	соціальне
самооцінка свого образу «Я», усвідомлення Я- концепції	об'єкт для ідентифікації на рівні думок та міркувань	реалізації Я-концепції у цілях особистості	рефлексія, реалізація Я- концепції на рівні ціннісних орієнтацій у соціальних комунікаціях та переживаннях

Особистісне самовизначення відображається у моделі образу «Я» та проявляється у характеристиках, що мають в основі свого змісту результат оцінки своєї та оточуючих. Особистість характеризується спрямованістю, стійкою домінуючою системою мотивів - інтересів, переконань, ідеалів, смаків і т.д., в яких проявляють себе потреби людини. Це відображається у глибинних змістовних структурах, що обумовлюють її свідомість і поведінку та проявляються і перетворюються в спільній діяльності груп і колективів, відрізняються високим ступенем усвідомленості своїх відносин до дійсності. Система уявлень про себе, яка конструйована особистістю в процесі діяльності і спілкування, забезпечує її цілісність і проявляється в самооцінці, в почутті самоповаги, рівні домагань тощо. Образ «Я» є тим, яким індивід бачить себе у теперішньому, в майбутньому і минулому, яким би він хотів бути. Співвідношення образу «Я» з реальними обставинами життя дозволяє особистості змінювати свою поведінку і здійснювати ланцюги самотворення.

Ціннісне самовизначення - це ототожнення зі значимими об'єктами та ідентифікація з ними. Формування реальної дійсності, характеру та умов життя відбувається відповідно до змісту наших думок та міркувань. У людському житті, перш за все, проявляється те, про що людина думає або мріє.

Цільове самовизначення - людина від природи постійно прагне досягати будь-якої мети. Прагнення до цілі є символом глибоко відчутих потреб, бажань, здібностей особистості. Мета, яку вона визначає, є певним розумовим образом, що відтворюється її уявою. За допомогою оцінок та інтерпретацій ми описуємо проблему як головну мету та визначаємо допоміжні цілі для її досягнення

Соціальне самовизначення визначає певну роль людини в світі, її образ, у який входять численні системи уявлень і сприйняття, починаючи від фізичних і фізіологічних і закінчуючи містичними. Ядро цього образу складає з'єднання власних уявлень особистості про себе з баченням її оточуючими. Як відмічав А.Маслоу, свідома частина цього ядра повинна працювати, вирішуючи проблеми життя, і розвивати даний природою потенціал, щоб максимально реалізуватися [94]. За рахунок такого самовизначення формується потреба в самоактуалізації. Впродовж усього життя людина визначається в своїх пріоритетах в різних сферах реальності, формуються певні життєві смисли, стереотипи поглядів, світоглядні уявлення (про «положення в суспільстві», «матеріальне благополуччя», «сімейне щастя» та інші).

Ціннісно-смислові складові світоглядного самовизначення особистості.

У ході аналізу психологічних аспектів самотворення особистості, на наш погляд, особливої уваги заслуговує розгляд ціннісної ієрархії, завдяки якої формуються найбільш актуальні потреби, мотиви, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до самого себе. Самотворення особистості відбувається в різних сферах життєдіяльності: професійної, соціальні функції (родина, дружні контакти, суспільна робота тощо) відпочинок. Зміни, які відбуваються в різних сферах життєдіяльності детермінують поведінку особистості, спричиняють відновлення або руйнацію процесу самотворення. Ці взаємопов'язані процеси стикаються з проблемою їх організації на різних етапах розвитку особистості.

Найважливішим етапом у процесі самовизначення особистості є відкриття внутрішнього світу, що відбувається сполучено з переживанням особистості як цінності, що одержує своє відображення в процесі рефлексії. Визначення себе як особистості має ціннісно-змістовну природу. В сучасному середовищі змінюються цінності, які особистість привласнює або ні у власну ціннісну ієрархію. Якщо ці цінності не асимілюються у внутрішньому світі особистості, то виникає когнітивний дисонанс. Неприйняття норм, цінностей формує конфлікт цілей (бажання «добре жити» і «нічого не робити», «отримувати гроші задарма»). Проблеми сьогодення впливають на зміни в потребах, бажаннях молоді. У особистості виникає навчана безпорадність, коли нею ставляться нереальні цілі і виникає страждання від неможливості їх досягнення. В молодіжному середовищі найчастіше проголошуються перепони у досягненні бажаної цілі «ну що я можу зробити», «в мене замало можливостей», «тільки допомога ззовні може вирішити мою проблему». Рівень осмисленості життя впливає на формування ієрархії цінностей особистості.

Найінтенсивніше світоглядне самовизначення особистості формується в юнацькому віці. Відкриття внутрішнього світу, що відбувається в цьому віці сполучено з переживанням особистості як цінності, що одержує своє відображення в процесі рефлексії. В юнацькому віці відбувається розширення сфери свідомого самовизначення і підвищення самостійності молодої людини.

Світоглядне самовизначення особистості в юнацькому віці є, з одного боку, усвідомлення власного «Я», а з іншого - усвідомлення свого місця у світі. Процес юнацького самовизначення включає моральне, етичне, професійне самовизначення, в якому самосвідомість і самореалізація виконують провідну роль, причому самореалізація якоюсь мірою є умовою підвищення самосвідомості, оскільки нереалізована в житті людина відчуває, що його діяльність не приносить йому задоволення. Визначення себе як особистості має ціннісно-змістовну природу.

Формування власного образа (внутрішнього) і іміджу (соціального образу), створення свого уявлень про себе, свого образу відбувається в спілкуванні з оточуючими людьми, з природою, з іншими проявами реальності. Розрізнення соціального і внутрішнього образу дає можливість виокремити детермінанти їх становлення. Як відмічає В.В. Москаленко, хронологічно першим для людини, що встає на шлях самовдосконалення, є зміна соціального образу - іміджу [96].

Отже, процес світоглядного самовизначення активізується в підлітковому і, особливо, в юнацькому віці, згодом стає основою для постійного особистісного розвитку. Остаточно соціальне самосприйняття і уявлення про себе формується в ранньому юнацькому віці. До цього віку складаються основні риси характеру, комплекси звичок, коло спілкування і форми спілкування з оточуючими.

Нами, з метою визначення значущих цінностей старшокласників, було проведено тестування учнів 9-10 класів шкіл (м. Борисполя). Були виділені більш значущі і менш значущі, особливості ієрархії цінностей особистості в структурі світоглядного самовизначення в юнацькому віці. Опитано 88 респондентів (52 дівчат та 36 хлопців). Було використано методики

«Визначення життєвих цінностей особистості» (П.М. Іванов, Є.Ф. Колобова) та «Ціннісні орієнтації» М. Рокіча.

Для обробки даних, отриманих за допомогою методики «Визначення життєвих цінностей особистості», використовувався список цінностей-цілей і приклади тверджень випробовуваних, що відносяться до цієї цінності. Отримані відповіді співвідносились з наступним переліком життєвих цінностей: свобода, відкритість і демократія в суспільстві, безпека і захищеність, служіння людям, влада і вплив, популярність, автономність, матеріальний успіх, багатство духовної культури, особистісний розвиток, здоров'я, прихильність і любов, привабливість, почуття задоволення, міжособистісні контакти та спілкування та багате духовно-релігійне життя.

У ході опрацювання результатів анкетування старшокласників (9-10 кл.) було виявлено категорії, які обиралися найчастіше (табл. 2.3 )



Таблиця 2.3

Дані за методикою «Визначення життєвих цінностей» (n=88)

Юнаки n=36	Кількість виборів (%)	Дівчата n=52	Кількість виборів (%)
Безпека	13,3	Спілкування	13,7
Задоволення	10,2	Свобода	12,1
Свобода	9,3	Безпека	11,6
Спілкування	7,7	Задоволення	8,5
Любов	6,8	Служіння людям	7,7
Особистісне зростання	6,8	Духовна культура	7,7

Отримані дані окреслюють особливості ієрархії цінностей, характерних для ранньої юності. Це - період появи підвищеного інтересу до спілкування між юнаками і дівчатами, значущості думки ровесників, думок про сенс життя, розуміння свого призначення в житті, місця в суспільстві. На цьому етапі вже окреслюються розбіжності в ставленні до цих понять у юнаків і дівчат( любов, свобода, безпека). Як показав аналіз отриманих даних, у дівчат і хлопців є розбіжності в преференціях цінностей, що пояснюється гендерними особливостями, розбіжністю в тлумаченні понять, зокрема, «служіння людям» (для хлопців - це служіння в армії, для дівчат - створення сім'ї, виховання дітей). Різні тлумачення цінностей, розуміння власних можливостей впливають на вибори цінностей.

Отже, для ранньої юності характерними є превалювання цінностей-цілей. На цьому віковому етапі ще несформовані уявлення про досягнення обраних життєвих цілей, не зовсім усвідомлені власні можливості, шляхи подолання перепон в досягненні своїх бажань. Особливо важливою постає проблема з'ясування об'єктивних умов, що опосередковують диференціацію в індивідуальній свідомості особистості значень та смислів, що дає можливість зрозуміти чинники впливу світоглядного самовизначення на процес самотворення людини.

Визначення ціннісних орієнтацій особистості на основі адаптованого варіанта методики ціннісних орієнтацій М. Рокіча (за двома класами цінностей: термінальні - переконання в тому, що кінцева мета індивідуального існування варта того, щоб до неї прагнути; та інструментальні - переконання в тому, що якийсь образ дій або властивість особистості є кращим в будь-якій ситуації.

Респондентам пропонувалося проранжувати 18 цінностей-цілей у порядку зменшення їх значущості. При цьому після прочитання переліку всіх 18 цінностей-цілей учням було запропоновано вибрати спочатку три цінності, які є найголовнішими в списку термінальних цінностей, присвоївши їм 1-е, 2-е і 3-є місця, потім так само проаранжувати список термінальних цінностей. Дослідження проводилося з використанням бланків і було анонімним.

При обробці отриманих даних, крім якісного порівняння (індивідуального сприйняття), використовувався кількісний аналіз цінностей, що стоять на 1-му, 2-му, 3-му місцях в індивідуальних анкетах (тобто цінності, є найголовнішими в житті конкретної людини). Сумарне наповнення всіх вибраних прийнятих цінностей-цілей при підрахунках прирівнювалося до 100 % і за кількістю виборів, зроблених учнями, перебував відсоток кожної цінності за формулою: Ц (%) = (R / 3n) х 100%, де Ц (%) - процентний вміст виборів цінностей; R - сумарна кількість виборів цінностей; n - обсяг вибірки, 3 - коефіцієнт, пов'язаний з трьома позитивними виборами одним респондентом.

В процесі аналізу результатів опитування серед термінальних та інструментальних цінностей дівчатами зроблені такі вибори (табл. 2.4).

Аналізуючи отримані дані, в першу чергу зупинимося на загальних тенденціях формування моральних цінностей, представлених у вибірці.

Розглядаючи прийняті термінальні цінності-цілі як моральні орієнтири у формуванні та реалізації життєвої стратегії, можна виділити цінності які найчастіше обирались дівчатами: - здоров'я (34 вибори), активне життя (26 виборів) та життєва мудрість (24 виборів). Важливими виявились також сімейне життя (22 виборів) та любов (16 виборів).



Таблиця 2.4

Вираженість термінальних та інструментальних цінностей досліджуваних (n=88)

Дівчата n=52	Юнаки n=36
Термінальні цінності	К- ть	Інструменталь ні цінності:	К-ть	Термінальні цінності	К-ть	Інструментальні цінності	К-ть
здоров'я	34	вихованість	34	здоров'я	20	чесність	14
активне життя	26	акуратність	26	друзі	12	незалежність	10
життєва мудрість	24	чесність	18	сімейне життя	10	спілкування	8
сімейне життя	22	життєрадісність	16	активне життя	10	акуратність	8
любов	16
друзі	14

Серед інструментальних цінностей дівчата найчастіше обирали вихованість (34 виборів), акуратність (26 виборів), чесність (18 виборів) та життєрадісність (16 виборів). Найчастіше на перше місце дівчата ставили активне життя (20 виборів), на друге місце-життєву мудрість (16), на третьому місці - здоров'я (16). Серед інструментальних цінностей для хлопців є найважливішими: чесність (14 виборів), незалежність (10 виборів), спілкування та акуратність (по 8 виборів. У термінальних цінностях-цілях хлопці виділили: здоров'я (20 виборів), друзі (12 виборів), сімейне та активне життя (по 10 виборів). Найчастіше на перше місце хлопці ставили акуратність (20 виборів), на друге місце - вихованість (20 виборів), на третьому місці - життєрадісність (12 виборів).

Експериментальне дослідження показало нагальний стан осмисленості життя та домінуючі цінності даного вікового періоду. В дослідженні брали участь 72 особи юнацького віку (10, 11 кл.), серед них 30 осіб - студенти Київської дитячої Академії мистецтв, та 42 особи - учні середньої загальноосвітньої школи м. Києва. Обстеження проводилось з метою з'ясування особливостей ціннісно-смислової сфери та відмінностей в життєвих цінностях особистості, а саме - творчо обдарованими юнаками (Київська дитяча Академії мистецтв) та юнаками, що навчаються в звичайній школі. З метою визначення особливостей прояву ціннісно-смислових значень, рівня осмисленості життя, смисложиттєвих орієнтацій особистості, як детермінант самотворення в юнацькому віці була застосована методика Д.О. Леонтьєва (СЖО).

Проведений аналіз емпіричних даних показ наявність суттєвих розбіжностей в орієнтаціях на різні групи цінностей у старшокласників з різним рівнем осмисленості життя. Отриманий результат засвідчив наявність суттєвих зв'язків між показником загальної осмисленості життя (ОЖ) з категоріями життєвих смислів за методикою дослідження системи життєвих смислів та категоріями термінальних та інструментальних цінностей за методикою виявлення ціннісних орієнтацій (М. Рокіча).

У студентів Академії загальний показник осмисленості життя (ОЖ) корелює (на рівнях значимості p?0,001 та p?0,05) зі статусними (-0,44), комунікативними (-0,42) та когнітивними (0,65) категоріями життєвих смислів (за методикою дослідження системи життєвих смислів Котлякова).

Вищий показник (ОЖ) у студентів, орієнтованих на досягнення успіху, кар'єрні досягнення та прагнення зайняти гідне становище в суспільстві, а також у тих, хто спрямований на побудову взаємостосунків. Крім того, показники за шкалою (ОЖ) тим вищі, чим менше значення надають юнаки розумінню самих себе, пізнанню Бога та розумінню життя (когнітивні). Останнє стосується й учнів 10-го класу СЗШ, чим вищий показник (ОЖ) тим менше значення надається когнітивним категоріям життєвих смислів (0,46), а також екзистенційним (жити, бути вільним тощо) (0,48).

В результаті тестування учнів 11-го класу СЗШ виявлено зв'язки (ОЖ) з категорією «сімейні» та «гедоністичні»: вищий показник (ОЖ) у тих учнів, що вбачають смисл життя в тому, щоб жити заради своєї сім'ї, передавати все краще своїм дітям, допомагати своїм рідним і близьким (-0,44). Також показник (ОЖ) тим вищий, чим меншого значення учні надають отриманню задоволення, відчуття щастя, отриманню якомога більше відчуттів і переживань (0,46).

Низькі показники (ОЖ) свідчать про наявність екзистенційного вакууму, який людина намагається заповнити розвагами, що дають швидке задоволення.

Слід зазначити, що значимих відмінностей у вибірках окремо хлопців та дівчат не виявлено. Це свідчить про те, що зв'язок різних категорій життєвих смислів з загальною осмисленістю життя (ОЖ) залежить не від статі, а від інших чинників (зокрема, від певного соціального статусу сім'ї, близького оточення, культурального аспекту та інших).

Значимі кореляції (на рівнях p?0,001, p?0,05) (ОЖ) з категоріями термінальних та інструментальних цінностей за методикою виявлення ціннісних орієнтацій (М. Рокіча) виявлено такі: як для студентів Академії, так і для учнів СЗШ виявлено значимі зв'язки з такими термінальними цінностями як «розвиток» (0,26), «активне діяльне життя» (-0,28); та інструментальними: «життєрадісність» (0,27), «відповідальність» (-0,39), «терпимість» (-0,29).

Отже, були виявлені такі залежності:

чим вищий показник (ОЖ), тим менш значимий особистісний розвиток (робота над собою, постійне фізичне та духовне вдосконалення) та більш значима свобода (самостійність, незалежність у судженнях та вчинках);

чим вищий показник (ОЖ), тим більш значимою є відповідальність (почуття обов'язку, вміння дотримуватись слова) та терпимість (до поглядів та думок інших, вміння прощати їхні помилки), а менше значення має життєрадісність (почуття гумору).

При окремому розгляді показників студентів Академії, учнів 10-го класу та 11-го класу СЗШ були отримані наступні дані.

У студентів Академії виявилися такі значимі кореляції: загальна осмисленість життя (ОЖ) пов'язана з термінальними цінностями: (ОЖ) -

«цікава робота» (-0,54), (ОЖ) - «розвиток» (0,43), (ОЖ) - «розвага» (-0,47), (ОЖ) - «свобода» (0,47); та з інструментальними цінностями: (ОЖ) -

«самоконтроль» (0,46), (ОЖ) - «чесність» (0,47):

студенти, що мають високий показник (ОЖ) цінують цікаву роботу та розвагу й найменше звертають увагу на розвиток та свободу;

чим вищий показник загальної осмисленості життя (ОЖ): студентів Академії, тим менше при досягненні цілей цінується самоконтроль та чесність (можна сказати й навпаки: чим більше юнак цінує чесність та самоконтроль, тим у нього нижчий показник загальної осмисленості життя).

Чим вищій показник (ОЖ) в учнів 10-го класу СЗШ, тим більш значимою цінністю для них є здоров'я (фізичне і психічне) (-0,48), і менш значимою - щасливе сімейне життя (0,56).

В учнів 11-го класу СЗШ виявлено зворотній зв'язок загальної осмисленості життя (ОЖ) з особистісним розвитком (робота над собою, постійне фізичне та духовне вдосконалення) (0,54), що є спільним для них і студентів Академії.

Учні 11-го класу СЗШ, що мають високий показник (ОЖ) при досягненні цілей більш цінують акуратність (вміння дотримуватись порядку у речах та справах) (-0,48), відповідальність (почуття обов'язку, вміння дотримуватись слова) (-0,45) та терпимість (до поглядів та думок інших, вміння прощати їхні помилки) (-0,44), а найменшу увагу приділяють життєрадісності (0,44) та непримиренності до недоліків в собі та інших (0,49).

Всі досліджувані юнаки, незалежно від віку та соціального статусу серед найважливіших цінностей виділили «любов», «наявність хороших і вірних друзів» та «щасливе сімейне життя». На відміну від студентів Академії, учні звичайної школи на перше місце поставили цінності здоров'я (фізичне та психічне), що у дівчат з Академії займає третє місце, а у хлопців аж шосте. Крім того, учні 11-го класу школи визначають «матеріальну забезпеченість», як одну із значущих цінностей (у хлопців на 2-му місці, а у дівчат на 5-му місці) (дані наведено на рис. 2.4).

В цілому, отримані результати засвідчили орієнтацію учнів переважно на конкретні цінності (матеріальна забезпеченість, активне життя, фізичне і психічне здоров'я та щасливе сімейне життя), що сприяють задоволенню потреби в самоактуалізації та процес самотворення. Домінуючими інструментальними цінностями виявилися такі, що тісно пов'язані з учбовою діяльністю (міжособистісне спілкування). Найбільш вираженими термінальними цінностями є матеріальне становище, активні соціальні контакти, потреба у досягненнях, духовне задоволення та власний престиж.

Рис. 2.4. Визначення життєвих цінностей особистості (Must-тест) (П.Н. Іванов, Є.Ф. Колобова) (n=72)

Студенти Академії та учні звичайної школи серед значущих цінностей обрали «автономність», «матеріальний успіх», «прив'язаність та любов», «міжособистісне спілкування». Проте, саме студенти Академії більш орієнтовані на особистісний розвиток та автономію порівняно з учнями школи, в той час, коли в учнів школи більшого значення набувають цінності міжособистісного спілкування, прив'язаності та любові.

На основі аналізу результатів дослідження особливостей впливу світоглядних орієнтацій на процес самотворення особистості встановлено вплив значення соціокультурного фактора у формуванні світоглядних орієнтацій. Здійснений порівняльний аналіз досліджуваних параметрів на вибірках творчо-обдарованих старшокласників, що навчаються у мистецькому закладі, та учнів загальноосвітніх шкіл. Виявлено наявність статистично- значущих зв'язків між показниками загальної осмисленості життя (ОЖ) з категоріями життєвих смислів та категоріями термінальних та інструментальних цінностей. Вищий показник (ОЖ) виявлено у старшокласників, орієнтованих на досягнення успіху, кар'єрні досягнення, досягнення соціального статусу, а також у тих, хто спрямований на побудову взаємостосунків (відчувати себе комусь потрібним, бути близькою людиною, радіти спілкуванню з іншими (комунікативні цінності). У старшокласників випускників порівняно з учнями 9-10 класів вже превалюють інструментальні цінності, більш враховуються власні можливості досягнення життєвих цілей, вище рівень осмисленості життя, розуміння шляхів подолання життєвих проблем.

Чинники самотворення особистості опосередковуються ієрархією цінностей, що формують світогляд старшокласників. В разі орієнтації на інші цінності (залежність від обставин, ситуацій, безвідповідальність, нетерпимість до норм і правил, встановлених іншими, суспільством), показники (ОЖ) низькі, що блокує процес самотворення особистості.

Чим вищий показник (ОЖ), тим менш значимий смисл розвитку особистості (робота над собою, постійне фізичне та духовне вдосконалення) та більш значима свобода (самостійність, незалежність у судженнях та вчинках); чим вищий показник (ОЖ), тим більш значимою є відповідальність (почуття обов'язку, вміння дотримуватись слова) та терпимість (до поглядів та думок інших, вміння прощати їхні помилки), а меншого значення має життєрадісність (почуття гумору).

Встановлена взаємозалежність між побудовою нової ієрархії цінностей особистості (типами ціннісних орієнтацій) й цілями та засобами їх досягнення. Відбувається певна заміна старих цінностей на нові, в першу чергу тих, що визначають цінності буття: досліджувані, що мають високий показник (ОЖ) цінують цікаву роботу та розвагу й найменше звертають увагу на розвиток та свободу;

чим вищий показник загальної осмисленості життя (ОЖ), тим менше при досягненні цілей цінується самоконтроль та чесність (можна сказати й навпаки: чим більше юнак цінує чесність та самоконтроль, тим у нього нижчий показник загальної осмисленості життя).

Встановлено, що світоглядне самовизначення визначається рефлексивною спрямованістю суб'єкта на оцінювання, надання смислу подіям, які активно переживаються, переосмислюються і виділяються особистістю як відносно самостійні моменти життя. Необхідними умовами такої детермінації є відповідальність за вибір життєвих цілей, мети та засобів їх реалізації, усвідомлення своїх ресурсних можливостей. В іншому випадку не відбувається реконструкції втрачених часток відчуттів особистісної цілісності, її потреб, ставлень а самотворення спрямовується на саморуйнацію особистості.

Етнічна ідентичність як чинник самотворення особистості

Етнічна свідомість та етнічної самосвідомість. Поняття свідомості та самосвідомості, як стверджують В. М. Павленко та С. О. Таглін1, етнічна психологія запозичила з категоріального апарату загальної психології, проте їх поєднання з прикметником «етнічні» наклало на останні своєрідний відбиток. У літературі немає достатньо чіткої диференціації таких понять, як етнічна свідомість та етнічна самосвідомість. Однак, якщо проводити аналогію з індивідуальним онтогенезом свідомості, про яку говорив С. Л. Рубінштейн, стверджуючи, що «не свідомість народжується із самосвідомості, із «Я», а самосвідомість виникає в ході розвитку свідомості особистості, по мірі того, як вона реально стає самостійним суб'єктом» [115], то самосвідомість етнічної групи є більш пізнім явищем, аніж етнічна свідомість.

Деякі дослідники (Й. Вирост, М. Шульга) вважають, що співвідношення цих понять є співвідношенням цілого та його частини: зміст поняття «етнічна свідомість» у їхньому розумінні охоплює ширші реалії порівняно з терміном «етнічна самосвідомість»; фактично остання розглядається як складова етнічної свідомості.

Характерним прикладом є система етнопсихологічних категорій, запропонована М. Шульгою. Складовими елементами структури етнічної свідомості вчений вважає:

національний характер;

етнічний «темперамент»;

етнічні звички;

етноцентризм;

етнічні почуття;

етнічна самосвідомість особистості.

Етнічну самосвідомість автор визначає як саморефлексію етнічних відносин, з'ясування для себе свого місця в них, а також усвідомлення своєї позиції та свого ставлення до системи міжнаціональних зв'язків. Центральним елементом етнічної самосвідомості визнається етнічна самоідентифікація.

Й. Вирост вважає, що етнічна самосвідомість має вузьке і широке значення. Стверджується, що національна самосвідомість має дві сторони - ідеологічну та психологічну, і як така існує і на рівні суспільства (більш широкий зміст цього поняття), і на рівні особистості (те саме поняття, однак розглянуте в його вузькому значенні). Дослідження етнічної самосвідомості на рівні суспільства акцентує увагу на історії становлення та формування поняття «ми», виділенні етапів та чинників, які на нього впливали.

Що ж до другого аспекту цієї самої проблеми - досліджень на рівні особистості, то в центрі уваги дослідників, які працюють у цьому напрямку, є питання про те, в якому віці і з чого саме починається процес формування національної самосвідомості.

Інший варіант співвідношення понять «етнічна свідомість» і «етнічна самосвідомість» спостерігається у дослідників (Ю. В. Бромлей, П. І. Гнатенко), які заперечують відношення між ними як цілого та частини й підкреслюють їхні відмінності як за змістом, так і за формою. Зокрема, Ю. В. Бромлей стверджує що, якщо самосвідомість є «знання людини про саму себе», а свідомість значною мірою є «знання про інших», то, очевидно, що це відноситься і до суспільних форм вираження самосвідомості і свідомості: у першому випадку - знання про свою етнічну спільноту, а у другому - також про інші спільноти.

Формальні відмінності дослідники вбачають у відповіді на питання: хто є їхнім суб'єктом. Суб'єктом етнічної самосвідомості може бути як особистість, так і спільнота, в той час як суб'єктом етнічної свідомості є лише етнос. Друга розбіжність стосується участі емоційного чинника у формуванні цих феноменів у становленні й функціонуванні етнічної самосвідомості емоції відіграють значно більшу роль.

Існує ще один погляд на співвідношення цих понять представлений В.П. Левкович та Н. Г. Панковою, який, на нашу думку, об'єднує попередні варіанти. Згідно поглядів В.П. Левкович та Н.Г. Панкової, етнічна свідомість та етнічна самосвідомість являють собою однопорядкові, хоча й не тотожні явища. У реальній дійсності, у життєдіяльності етнічної групи вони виступають як нерозчленоване ціле, як форми відображення етносом своєї єдності й відмінності від інших етнічних груп [74]. Тому розчленування етнічної свідомості й самосвідомості можливе лише в абстракції, як методичний прийом, необхідний для їх більш детального вивчення.

Етнічна свідомість у їхньому розумінні - це одна із форм відображення етносом наявності інших етнічних груп і відношення до них. Виникнення етнічної свідомості зв'язано зі здатністю етнічної групи виділяти себе із інших етнічних груп. Ця здатність передбачає формування у даної етнічної групи складної системи образів, які відображають особливості іншої етнічної групи та емоціональне відношення до неї, що визначає сприйняття представників іншої етнічної групи.

Етнічна самосвідомість виникає і розвивається у рамках етнічної свідомості (теза характерна для першого варіанту). Як і самосвідомість індивіда, яка не є самостійним явищем психіки, вона - така ж свідомість, тільки з іншою спрямованістю. Етнічна самосвідомість, на думку В.П.Левкович та Н.Г. Панкової, - це та ж етнічна свідомість, але спрямована на інший об'єкт (теза, яку декларують представники другого підходу).

«Усвідомлення особливостей інших етнічних груп припускає усвідомлення специфіки своєї групи. Уявлення етнічної групи про себе як про особливу реальність дає їй можливість дивитися на себе як на особливий об'єкт. Здатність етнічної групи до самовідображення є етнічна самосвідомість, яка об'єктивується у мові, етнічної групи, у системі народних звичаїв і традицій, у переказах, легендах, повір'ях, прикметах, забобонах, національних смаках, стилях тощо. Відображення особливостей власної етнічної групи здійснюється у формі побудови ряду суб'єктивних образів, які нерідко перешкоджають створенню об'єктивного уявлення про власну групу» [74, с. 139-140].

Етнічні спільноти належать до тих сукупностей людей, для яких самосвідомість є безперечним компонентом - без самосвідомості немає етнічної спільноти. Це і є причиною, що у науці останніх років домінують уявлення, що якраз самосвідомість, а не свідомість взагалі повинна насамперед розглядатися у якості відмітної риси етнічних спільнот.

Але, як стверджує Ю.В. Бромлей, потрібно розрізняти етнічну самосвідомість особистості та самосвідомість етнічної спільноти. На відміну від етнічної самосвідомості особистості, самосвідомість етнічної спільноти існує не тільки на рівні індивіда, але й надособистісно, у тому числі в об'єктивованих формах суспільної свідомості: у мові, у творах народної творчості, наукової літератури, нормах моралі і права. Однак самосвідомість етнічної спільноти (подібно до будь-якого виду суспільної свідомості) як функціонуюча реальність проявляється лише, коли вона актуалізована мисленням окремих людей [31].

Отже, етнічна самосвідомість - це не тільки усвідомлення етнічної належності, адже самосвідомість є усвідомленням людиною своїх дій, почуттів, думок, мотиві поведінки, інтересів. Що стосується самосвідомості етнічної спільноти, то своєрідним еквівалентом етнічної належності у ньому виступає уявлення про певну ідентичність всіх її членів. Таким чином, було б недостатньо коректно не тільки повністю ототожнювати самосвідомість етнічної спільноти і етнічну самосвідомість особистості, але й абсолютизувати їх відмінності.

Національна свідомість може бути потрактована, за Ю.В. Бромлеєм, у вузькому і широкому значенні. У вузькому значенні термін «національна свідомість» він пропонує називати «етнонаціональною свідомістю», а у широкому непогано було б використовувати термін «свідомість нації», однак вона може бути потрактована як суспільна свідомість, тому Бромлей пропонує використовувати «етносоціальна свідомість нації».

Національна свідомість у широкому смислі слова включає, окрім національної самосвідомості, «усвідомлення всього середовища, у якому живе нація і розвивається, у тому числі всіх сфер взаємовідносин з іншими народами».

Треба мати на увазі, що в структуру свідомості органічно вплетені емоції. Відповідно як з національною свідомістю у широкому розумінні, так і в цілому з власне етнічною свідомістю тісним чином сполучені всі різновиди емоцій.

Причому проявляються вони у загальнолюдських почуттях (любові, гордості, ненависті тощо) виражаючи емоційне відношення до етнічної дійсності (і властивостям як свого, так й інших етносів). Із усіх соціальних почуттів національне почуття є найбільш тонким і ранимим.

Наочним зовнішнім вираженням етнічної самосвідомості як на особистісному рівні, так і на рівні етнічної спільноти є етнонім. Наявність такого найменування свідчить про усвідомлення членами етносу їх особливої єдності і відмінності від членів інших подібних спільнот. Етноніми виконують також ідеологічні функції, служать інколи лозунгом, стягом. Хоча не слід абсолютизувати етнонім, який у цілому символізує етнос. Показово, що один і той самий етнос, окрім етноніма - самоназви (ендоетнонім), може мати різні найменування, що дають йому представники інших етносів (екзоетноніми). Один і той же етнонім може вживатися для позначення декількох різних етносів.

Екзоетноніми можуть суттєво відрізнятися не тільки від етноніма- самоназви, але й один від одного. Наприклад, етнос, який має ендоетнонім «deutsch», українською мовою йменується німці, французькою - «алеман», англійською - джемен», італійською - «тедеско», фінською - «саксаляйнен», сербською - «шваб» тощо. Окрім етнонімів ще виділяють топоніми, наприклад, галичанин, слобожанин, поліщуки і т.д.

Необхідно враховувати, що для цілісності «малих» груп (первинних), члени яких знаходяться у безпосередніх контактах, загальні зовнішні символи, у тому числі самоназви, не мають особливого значення. Тому в архаїчних суспільствах невеликі соціокультурні спільноти, які володіють відносною самостійністю, інколи не мають самоназви, а якщо, і мають її, то в дуже нечіткій формі. Але це не виключає наявності у подібної групи самого усвідомлення спільноти, що і дає підстави для віднесення її до категорії етнічних утворень.

Як уже зазначалося основний зміст етнічної самосвідомості складають уявлення про характерні риси насамперед свого, а почасти і чужих етносів. Правда, ці уявлення не дзеркально відображають такі риси, а немовби відбиваються через своєрідну призму, посилюючи одні, ослаблюючи, а то і зовсім елімінуючи інші. Це обумовлено тим, що буденна свідомість на відміну від свідомості, яка ґрунтується на наукових даних, не в змозі охопити зразу всі характерні риси культури не тільки чужих етнічних спільнот, але і своєї власної. Інакше кажучи, воно є вибірковим. Звідси - доволі звичне конструювання уявлень про загальні типові риси культури етнічної одиниці на основі даних, отриманих в ході контактів лише з її частиною. Це, наприклад, має місце в тих випадках, коли окремі локальні групи етнічної системи (переважно великої) володіють помітними культурними відмінностями.

Буденна свідомість зазвичай абсолютизує ті властивості етносу, які в дійсності мають відносний характер, адже належать не одній, а декільком етнічним спільнотам. У той же час в силу вибірковості багато етнічних властивостей залишаються не зафіксованими буденною свідомістю.

Уявлення про спільність походження членів етносу і своєрідне відображення його об'єктивних властивостей - є двома важливими складовими етнічної самосвідомості, і знаходяться у тісній взаємодії, контролюючи і доповнюючи один одного. За цим явищем стоїть той реальний факт, що об'єктивні властивості етносу, у першу чергу культурні традиції, у концентрованій формі фіксують його історичний досвід, репрезентуючи немовби «пам'ять» про його історичне минуле.

Змінити етнічну належність і відповідно етнічну самосвідомість протягом життя одного покоління є майже неможливим, оскільки відповідні уявлення формуються у людей у дитячому віці. І навіть якщо та чи інша особа офіційно провела таку заміну, вона майже завжди поряд із знову набутими властивостями зберігає елементи попередньої етнічної належності, у тому числі самосвідомості.

Необхідно враховувати, що об'єктивні підстави етнічної самосвідомості можуть бути зведені до спільності етнокультурних рис та історичних доль лише у тому випадку, якщо мати на увазі етнос у вузькому смислі слова (етнікос)1.

Але в дійсності, поряд з «чисто» етнічними (етнокультурними) спільнотами існують і складні етнічні утворення - етносоціальні, які володіють певною територіальною спільністю. Якраз тому етнічна самосвідомість опирається, зокрема, на уявлення про «рідну землю», про характерні риси території основного розселення етносу. Звідси і особлива сполука між етнічними (національними) почуттями і емоційним сприйняттям «рідної природи».

Реальною підставою для таких уявлень і почуттів є територіальна компактність етносу - етносоціальний організм (скорочено есо) (Ю.В. Бромлей). При цьому, у випадку якщо відповідна територія має

різнорідний ландшафт, самосвідомість представників просторово віддалених частин одного і того ж етносу може включати далеко не ідентичні уявлення про типові риси «рідної природи».

Етнічна самосвідомість тісно зв'язана зі свідомістю державної належності (громадянство) або її ще можна назвати національною самосвідомістю. Національна самосвідомість, ґрунтується на усвідомленні особистістю своєї приналежності до певної громадянської спільноти. Коли етнос і соціально- політичний організм співпадають, етнічна самосвідомість і свідомість державної належності (національна самосвідомість) зазвичай настільки тісно зливаються, що практично майже не розрізняються. Відповідно зливаються етнічне почуття і почуття патріотизму.

Якщо соціально-політичний організм (держави) включає різноманітні етноси чи на базі одного етнічного масиву виникає декілька державних утворень, то в залежності від конкретної ситуації в одних випадках на перший план виступають:

етнічна самосвідомість та етнічні почуття; а в інших свідомість державної належності (національна самосвідомість) та патріотизм.

Найбільш сильно свідомість державної належності (національна самосвідомість) заступає етнічну самосвідомість у тих випадках, коли у рамках відповідної держави тільки починається процес складання національної спільноти на базі різних етнічних компонентів.

Релігійна свідомість, релігійні інтереси подібно територіально- політичним можуть повністю заступати етнічну самосвідомість; при цьому немало сприяє той факт, що релігійна належність виступає у якості однієї з етнічних ознак у тих випадках, коли для контактуючих народів характерні релігійні відмінності.

Активна роль у формуванні національної самосвідомості належить інтелігенції. Обстоюючи розвиток рідної мови і літератури рідною мовою, інтелігенція служить загальнонаціональним цілям, створює базу для розвитку національної самосвідомості. При цьому самосвідомість тою чи іншою мірою абстрагується від класових протиріч у сфері виробництва і опирається на загальноетнічні елементи».

У результаті інтелігенція (особливо художньо-творча, «гуманітарна») нерідко схильна абсолютизувати загальнонаціональні інтереси, перебільшувати їх значення і в цьому зв'язку вишукувати особливі позитивні якості.

Оскільки етнічна самосвідомість формується у ході соціалізації, вона з самого початку зазвичай не дуже виразна. Її формування значно мірою визначається як стереотипами, які склалися в даному етносі, так і системою етнічної соціалізації.

Відсутність етнічної самосвідомості у групи осіб, які володіють культурною спільністю, указує на те, що у цьому випадку перед нами всього лише етнографічне утворення, існування якого може бути виявлене тільки в результаті спеціальних досліджень.

Соціальна та етнічна ідентичність. Соціальна ідентичність - це та частина Я-концепції особистості, що виникає в результаті усвідомлення свого членства в соціальній групі (групах) разом з ціннісним і емоційним значенням, що надається цьому членству.

В першу чергу це, звичайно, спосіб організації для даного індивіда його уявлень про себе і про групи, до яких він суб'єктивно належить. Але соціальна ідентичність це і те, що індивід робить з його позиції в соціальній структурі, яка визначає його ідентичність, і те, що він думає про місце в цій структурі. Отже, це не лише знання, а й емоційна значущість членства в групі.

Етнічна ідентифікація є процесом, а етнічна ідентичність результатом цього процесу. Поняття етнічності - субпоняття по відношенню до поняття

«ідентичність». Перед людиною простеляється багатий вибір можливих джерел самоідентифікації. Найбільш важливими серед них є наступні (за С. Хантінгтоном):

Аскриптивні - вік, стать, кровна спорідненість, етнічна і расова приналежність;

Культурні - кланова, племенна, мовна, національна, релігійна, цивілізаційна приналежність;

Територіальні - найближче оточення, село, місто, район, область, регіон, кліматична зона, континент, півкуля;

Політичні - фракційна і партійна приналежності, відданість лідеру, групи інтересів, ідеологія, інтереси держави;

Економічні - робота, професія, посада, робоче оточення, наймачі, галузі, економічні сектори, профспілки, класи, держави;

Соціальні - друзі, клуби, команди, колеги, компанії для розваг, соціальний статус.

Будь-який індивід може бути залученим до багатьох перерахованих вище групувань, однак це не означає, що вони стануть для нього джерелами ідентичності. Деякі ідентичності людина може відкидати (при зміні роботи чи країни), інші ідентичності, наприклад, територіальні чи культурні, є ієрархічними за своєю суттю. Широкі ідентичності включають у себе ідентичності вузькі, при цьому останні можуть конфліктувати зі «старшими» - скажімо, людина може ототожнювати себе з певним містом чи регіоном («я - одесит», «я - донбасівець»), однак не обов'язково ототожнює себе з країною. До того ж деякі ідентичності одного і того ж рівня можуть і не бути «всеохоплюючими». Існує, наприклад, у деяких країнах інститут подвійного громадянства, коли людина може заявити, що вона одночасно - росіянин і француз; однак подвійної релігійності не існує - неможливо бути одночасно християнином і мусульманином.

До останнього часу етнічність як чинник, який постійно впливав на людину не аналізувався як такий що, має перспективу, навпаки, перспектива бачилась К. Марксом як знищення міжетнічних, міжнаціональних відмінностей. Історія показала, що етнічне начало набагато більш суттєве для людини, аніж це вважали фундатори марксизму.

Етнічна ідентичність може зберегтися навіть без єдиної мови, території, стійких ознак єдиної культури, як наприклад у циган. Але поки цигани усвідомлюють свою особливість, порівнюючи себе з представниками інших народів, сумніватися у наявності циганської ідентичності було б абсурдно.

Хоча протягом багатьох років етнічність є ключовим поняттям соціології, психологічної антропології, а проте як і колись нечітким є його значення, застосування і співвідношення з іншими поняттями. Дехто схильний вважати, що в епоху постнаціоналізму етнічність трансформується в інші феномени: соціальні, психологічні, політичні, економічні, а чуттєве «самовизначення через належність» наявне лише в доіндустріальних суспільствах. Це не зовсім так: етнічність ніколи повністю не зникає і за певних обставин може бути задіяна та актуалізована на будь-якій стадії історичного розвитку суспільства.

У кризовій ситуації значущість етнічного «Я» суттєво підвищується (ефект «ситуативної» етнічності), а у період суспільної стабільності немовби «завмирає», віддаючи своє місце цілком соціальним характеристикам. Окрім цього виявлено, що в «Я» - образі груп меншості «вага» етнічного «Я» набагато вища, аніж у представників титульного етносу.

Ідентичність є продукт соціальної взаємодії й виникає із діалектичного взаємозв'язку індивіда і суспільства. Вона є результатом проекції індивідами на себе очікувань і норм інших. Не викликає сумніву, що етнічність - це групова характеристика, яка виявляється у порівнянні «нас» з «іншими». Шибутані стверджує, що етнічність - ідентифікаційна категорія і на індивідуально- особистісному рівні виступає у якості особливої форми «Я» - концепції. Я не знаю про те, що я «білий», поки не буду знати про існування чорних, так само і про те, що я європеєць, до того часу, поки не буду знати про існування азіатів, африканців та американців.

Етнічна ідентичність є складовою частиною соціальної ідентичності особистості, психологічна категорія, яка відноситься до усвідомлення своєї приналежності до певної етнічної спільності. Етнічна ідентичність - це результат когнітивно-емоційного процесу усвідомлення себе представником етносу, певний ступінь ототожнення себе з ним і відокремлення від інших етносів. Г. Г. Шпет визначає етнічну ідентичність як переживання своєї тотожності з однією етнічною спільнотою і відокремлення від іншої.

Як феномен, етнічна ідентичність кожної групи може включати в себе різноманітний ряд самоідентифікацій етносу та пов'язаних з ними самоописів, які ґрунтуються на унікальних культурних та соціальних особливостях групи. Наприклад, циганська етнічна ідентичність включає самоідентифікацію з неосідлим способом життя, українці вважають вживання сала важливою особливістю, що відрізняє їх від нехристиянських народів. У її структурі звичайно виділяють два основних компоненти - когнітивний (знання, уявлення про особливості власної групи й усвідомлення себе як її члену на основі визначених характеристик) і афективний (оцінка якостей власної групи, відношення до членства в ній, значущість цього членства). Деякі автори виділяють і поведінковий компонент етнічної ідентичності, розуміючи його як реальний механізм не тільки усвідомлення, але і прояву себе членом визначеної групи.

Серед головних складових частин когнітивного компоненту етнічної ідентичності виділяють, по-перше, етнічну поінформованість, яка включає знання про етнічні групи - свою та чужі, їх історію, звичаї, особливості культури, та, по-друге, етнічну самосвідомість.

На основі знань про свою та чужу групи формується комплекс уявлень, що утворюють систему етнодиференцюючих ознак. Такими ознаками може виступати мова, цінності, історична пам'ять, релігія, міф про спільних предків, народне мистецтво тощо.

Етнодиференціюючі ознаки майже завжди відбивають деяку об'єктивну реальність, найчастіше елементи духовної культури. Але відображення може бути більш-менш адекватним, більш-менш перекрученим, навіть помилковим.

Наприклад, спільність походження членів сучасних етносів - це красивий міф; з однієї і тією ж територією можуть асоціювати себе кілька народів. Багато елементів народно-побутової культури збереглися тільки в етнографічних музеях. Етнічна мова може бути втрачена більшістю населення і сприйматися лише як символ єдності.

Іншими словами, етнічна спільнота - це насамперед спільність уявлень про які-небудь ознаки, а не сама по собі культурна відмінність.

Але етнічна ідентичність - це не тільки усвідомлення своєї тотожності з етнічною спільнотою, але й її оцінка, значущість членства в ній, етнічні почуття, що поділяються. На думку Г. У. Солдатової, гідність, гордість, образи, страхи є найважливішими критеріями міжетнічного порівняння. Ці почуття спираються на глибокі емоційні зв'язки з етнічною спільністю і моральні зобов'язання стосовно неї, що формуються в процесі соціалізації індивіда.

Афективний компонент етнічної ідентичності виявляється в етнічних атитюдах або (за В. О. Васютинським) поставах. Позитивні атитюди включають задоволеність членством в етнічній групі, бажанням належати до неї, гордість за досягнення свого народу. Наявність негативних атитюдів до своєї етнічної групи включає заперечення власної ідентичності, почуття приниженості, надання переваги іншій групі у якості референтної.

...