Робота з сім’ями з дітьми з синдромом Дауна

Наступною методикою, яка була використана під час дослідження була методика « Хто Я «. У всіх опитаних першим було Я мама, тато. Якщо аналізувати отримані результати, то варто розділити їх на декілька складових. Так, оцінюючи соціальну ідентичність респондентів ми розділимо на декілька складових. Сімейні і міжособистісні ролі переважають мама, тато, дружина, чоловік, донька, сестра. У 44% опитаних зустрічались колега, друг, подруга. У 26% громадянин, патріот. Аналізуючи отримані результати можемо прослідкувати, що батьки є більш активні саме в сімейній сфері і того, що стосується стосунків в родині.

З приводу професійної ролі, то 42 % опитаних відзначили свої професії, шість опитаних відзначили свої професії в минулому ( я в минулому лікар ). З приводу соціальних ролей, які стосуються дозвілля лише декілька опитуваних відповіли про свої хобі: колекціонер, займаюсь спортом, люблю читати, готувати. Також досліджувані відмічали позитивні особистісні характеристики, наприклад турботлива, вперта, мрійлива, цілеспрямований, веселий, працьовитий, охайна, добра. Так саме і негативні: лінива, безпорадна, непотрібний. Також дехто з батьків відзначив свій емоційний стан зараз: втомлений, засмучений чи піднесений, зацікавлений.

Результати даної методики можуть свідчити про невелику кількість ролей, які займають батьки, що виховують дітей з синдромом Дауна. Також у відповідях можна було побачити незадоволеність ролями які займають батьки в сім'ї.

Наступною методикою,яка була використана в дослідженні стала « Сімейна соціограма «. Під час інтерпретації результатів можна було прослідкувати, що у 78% респондентів сім'я включала батьків і дітей. У інших були додані дідусі і бабусі. По розміщенню кіл, у 64% в центрі знаходилась дитина з синдромом Дауна, а всі інші члени родини розміщувались навколо. У інших випадках, або всі члени знаходили на одному рівні, або батьки були по центру, а діти трохи нижче. Дані результати можуть вказувати на те, що сім'ї, які виховуютьдітей з синдромом Дауна часто обмежуються лише членами малої групи. Також ключовим є те, що дитина з синдромом Дауна знаходиться по центру - це може вказувати на її головну роль в родині.

Якщо простежити відстані між кільцями, то у 64% опитаних відстань між мамою і дитиною з синдромом Дауна була найкоротшою, всі інші члени родини знаходяться трохи далі. В 22% відсотках найближче знаходяться батьки між собою, а дитина з синдромом Дауна знаходиться під ними. В інших варіантах найменша відстань була між дітьми,а батьки знаходились з двох боків від дітей.

Характеризуючи отримані результати по даному показнику, ми можемо простежити, що дуже часто найміцніший зв'язок існує між мамою і дитиною з синдромом Дауна.

Ще однією умовою виконання методики було написати емоції між членами родини.

З приводу подружжя найчастіше зустрічалось підтримка, турбота, трохи рідше любов, повага, довіра, впевненість. У стосунках з дитиною з синдромом Дауна любов, допомога, ніжність, довіра. Між батьками і іншими дітьми були як позитивні: допомога, підтримка, вдячність, так і негативні: нерозуміння, впертість, агресивність. Між сиблінгами найчастіше були доброта, щирість, любов, допомога.

Окремим завданням було намалювати коло, яке символізувало суспільство. У 42% опитаних коло суспільство було розміщене навколо сім'ї з чого ми можемо зробити, що респонденти вважають, що вони є членами суспільства. У інших 58% воно було розміщене окремо від родини. Поширеними емоціями, які відчувають члени сім'ї, були: нейтральність, відкритість, потреба у прийнятті, настороженість, недовіра. З боку суспільства - нерозуміння, жалість, співчуття, неприємна цікавість навіть агресивність.

З отриманих результатів можемо зробити висновок, що у сімей, які виховують дітей з синдромом Дауна часто насторожене ставлення до суспільства в цілому, тому що вони відчувають певну незрозумілість і неприйняття з боку останнього.

Приймаючи до уваги всі результати дослідження, ми можемо підсумувати, що основні потреби, які були названі батьками ми можемо узагальнити в характеристики сімей, що виховують дітей з синдромом Дауна: першочергове задоволення членами сім'ї особливих потреб дитини з синдромом Дауна, надмірна опіка дитини, як результат несамостійність дитини і потреба в постійному догляді, недоступність якісної інформації про особливості виховання дитини, її особливі потреби, що призводить до її постійного пошуку батьками, лікування суміжних захворювань, що зустрічаються разом з синдромом Дауна, постійне перебування когось одного з батьків з дитиною, незадоволеність матір'ю своєю позицією, потреба в посередництві батьків між дитиною і оточенням, обмежене спілкування сім'ї, що виховує дитину з синдромом Дауна з іншими сім'ями, які не виховують таких дітей.

Якщо ж узагальнити результати по визначенню послуг, то основні з них інформування про особливості розвитку, догляду та виховання, про заклади, що надають допомогу сім'ям з дітьми з синдромом Дауна та дорослим людям з цим синдромом. Важливу нішу займає навчання особливостям догляду, виховання, розвитку, що включає в собі індивідуальні зустрічі з спеціалістами, такі як дефектолог, психолог, логопед і групова робота з батьками. Також навчання дітей самообслуговуванню і окремо групи, які спеціалізуються на підготовці дітей до школи.

Поєднуючи отримані дані ми можемо простежити, що певні потреби батьків не задовольняються тим спектром послуг, що надаються в організації. Наприклад, постійне перебування когось одного з батьків з дитиною, просторове і часове обмеження матері у освоєнні інших позицій і як результат незадоволеність матір'ю своєю позицією, потреба в посередництві батьків між дитиною і оточенням коли батьки переймають на себе повний вибір за дитину і не дають їй можливість самостійності; обмежене спілкування сім'ї, що виховує дитину з синдромом Дауна з соціальним оточенням. Розглядаючи ці особливості ми можемо визначити параметри, що вказують на вираження соціальної самоізоляції такі як особливості перебування з дитиною, вибір життєвих позицій матір'ю, вибір за дитину і специфіка комунікації сім'ї з оточенням. Вираження даних параметрів дає нам можливість вважати, що у сім'ї спостерігається самоізоляція, вивчення якої і лежало в меті нашого дослідження. І саме на роботу з цими особливостями і були направлені групи підтримки.



2.3 Методологія проведення груп соціальної підтримки для сімей з дітьми з синдромом Дауна

Методи організації групи підтримки для сімей з дітьми синдромом Дауна.

Групи підтримки - групи, які створюються з метою надання сім'ям з дітьми з синдромом Дауна необхідної інформації, виділення існуючих потреб та можливостей їх розв'язання.

Особливістю такого виду групової роботи є те, що відповідальність за організацію та проведення зустрічей несе спеціаліст, а не учасники групи. Такий тип груп особливо ефективний для людей, які знаходяться у кризовій ситуації. [9]

Ми визначили п'ять основних принципів ведення груп підтримки з позиції психологічного зцілення. Тут вони приведені в певній послідовності, насправді вони не мають проходити в певному порядку, чітко розділяючись. Процес буде плавно протікати від одного до іншого, як на вербальному, так і невербальному рівнях. [1]

Присутність.

Кожний аспект цієї моделі вимагає повної присутності учасників з людиною, яку вони слухають. Таке слухання не порушується минулими та майбутніми турботами й іншими думками. Можна застосовувати всі підходи цієї моделі, коли всі присутні повною мірою, і без слів.

Прийняття.

Як часто ми відчуваємо себе прийнятими, прийнятими в повній мірі та без попередніх умов? Що це означає? Чи можемо ми пропонувати безумовне позитивне ставлення, сприйняття інших як цілісних і досконалих особистостей?

Наступні кроки допомагають забезпечити відчуття безпеки та довіри:

· слухайте з відкритим серцем, емпатійно, усвідомлено;

· сфокусуйтеся на тому, що говорить інший, підтримуючи увагу і контакт очима;

· приймайте інших незалежно від того, в якому стані вони знаходяться;

· використовуйте для прояснення відкриті питання, які не містять засудження. [55]

Аутентичність.

Аутентичність виникає коли наші емоції та зовнішні відчуття відповідають один одному. Для цього потрібні чуйність і терпіння відносно нас самих. Це зовсім не просто усвідомлювати свій внутрішній процес. Без аутентичності наші вміння втрачають сенс. Якщо ми лише вдаємо, що проявляємо участь або слухаємо, ми можемо нашкодити або віддалитися. При цьому, у жодному випадку не рекомендується проявляти будь-яке наше відчуття, висловлювати будь-яку думку.

Приєднання.

Коли ми використовуємо слово «приєднання», ми маємо на увазі стан узгодженості з тим, що нас оточує. Це зниження роз'єднуючих нас бар'єрів і отримання загального ґрунту так, щоб стикатися на рівні серця. Ми можемо навіть випробовувати трансцендентне єднання з іншими. Зазвичай цей процес не вимагає слів, учасники можуть взаємодіяти один з одним поглядами, розуміти по відчуттях, які самі переживають.

Коли учасники групи зосереджені на єднанні з кимось, вони:

· дивляться за межі його історії, болю та горя. Замість цього розпізнають цілісність цієї людини.

· знаходяться у згоді з іншими, підтримують усвідомлення того, що суть буття - любов.

· пам'ятають, що вони вчителі та учні один для одного. [79]

Вибір.

Саме у виборі реалізується сила зцілення через зміну відношення, більш того, це повинно бути зрозуміло учасниками на власному досвіді до того, як вони зможуть ефективно залучитися до процесу. Важливо пам'ятати, що спроба квапити когось зробити вибір в тому, щоб поглянути на речі інакше, може призвести до негативного результату.[56]

Більшість людей, коли розповідають про те, що відбувається в їх житті, потребують того, щоб бути почутими, прийнятими, щоб відчути цінність себе та єдність з тими, хто їх слухає. Тоді вони відчувають себе вільно в тому, щоб дозволити вільно виражати свої емоції. Лише тоді можливе досягнення наступних цілей:

· учасники можуть поділитися власним досвідом і розповісти про те, як їм вдалося справитися з кризовою ситуацією;

· учасники можуть поділитися власним досвідом з питань догляду і виховання за дитиною;

· учасники надають психологічну підтримку один одному;

· учасники можуть виокремлювати спільні потреби сімей з дітьми з інтелектуальною недостатністю;

· учасники можуть формулювати запити спираючись на потреби, які у них виникають;

· нагадування про те, що учасників не можна навчити автоматично виносити уроки з того, що обговорюється, а вони мають навчитися цього самі.[89]

Результати дослідження показали, що соціально - психологічні особливості сім'ї з дітьми з синдромом Дауна є компонентами самоізоляції, яка спостерігається в таких сім'ях. І тому організація груп підтримки є необхідним шляхом вирішення даної проблеми.

Основною метою груп підтримки для сімей з дітьми з синдромом Дауна є активізація сімей, що виховують дітей з синдромом Дауна до усвідомлення своїх соціально - психологічних особливостей, які потребують роботи з ними для виходу з самоізоляції і формування активної життєвої позиції сім'ї, спрямованої на вихід з ізоляції.

Відповідно до очікуваного результату діяльності груп підтримки для сімей з дітьми з синдромом Дауна визначаються такі як:

1. активізація сімей до вирішення своїх потреб;

2. активізація до пошуку ресурсів, для вирішення своїх потреб;

3. налагодження контактів між сім'ями, що виховують дітей з синдромом Дауна;

4. активізація до налагодження контактів учасників груп підтримки з іншими сім'ями, розширення кола друзів.

Найефективнішою технологією проведення груп підтримки є рефлексивна технологія. Рефлексія - це процес самопізнання і саморегуляції членами сім'ї своїх почуттів, цілей, потреб, «я - образу», переживань та смислів. Тому вона дозволить батькам критично оцінити своє життя, погляди на нього, погляди на виховання і догляд за дитиною, на взаємовідносини в межах сім'ї і з оточенням. Рефлексія виникає як результат певного рівня розвитку мислення та самопізнання. Завдяки її появі окремі складові діяльності і особистості становляться об'єктом самопізнання: виникають думки щодо своїх цілей,поглядів на своє життя і життя своєї дитини, потреби, запити і засоби досягнення цих запитів та інше. Рефлексія має важливе значення для людини у будь - якій діяльності. [86]

Групова взаємодія відбувається за принципом функціонування групи підтримки. У групі підтримки для сімей з дітьми з інтелектуальною недостатністю методом роботи виступало створення рефлексивного середовища. Рефлексивне середовище -- це середовище, що володіє специфічною якістю оточення суб'єктів. Це наявність повної (цілісної) групової рефлексії, як умови розвитку особистого творчого потенціалу та рефлексивною здатністю для кожного учасника. Під терміном "впровадження рефлексивного середовища" розуміється цілеспрямована зміна свідомості особистості за допомогою рефлексивної технології. Історично склалося декілька етапів впровадження рефлексивного середовища: культивування особистісно-розвиваючих стосунків в надрах наукової школи; розвиток технології рефлексивно-творчого тренінгу для груп, кожен з учасників якої висловлює запит на інтенсивні особистісні дії; впровадження рефлексивного середовища в групу за замовленням одного з учасників.[1] соціальний сім'я синдром даун

До теперішнього часу вдалося виділити два принципових шляхи впровадження рефлексивного середовища: рефлексивний творчий тренінг-практикум (РТТП), що дозволяє отримати локалізований у часі ефект утворення середовища та спосіб «присутності» носіїв рефлексії в потребуючій групі. Перший шлях -- це технологія культивування (вирощування) групової рефлексії. Є три стратегії створення локального рефлексивного середовища за допомогою РТТП. Ці стратегії детерміновані акцентуванням одного з вершинних компонентів групової рефлексії : акцент взаємодії за допомогою інтелектуально-інноваційної процедури «полілог», взаєморозуміння -- за допомогою процедури «образної рефлексії», взаємоузгодження -- за допомогою техніки «поступового ігрового моделювання». [6]

У практичній діяльності моделюється висока міра невизначеності та конкретні протиріччя, що обумовлені життєвими контекстами уявлень. Ця модель дозволяє особистості робити вибір дій і вчинків, на підставі яких може бути проведена реконструкція підстав, на яких робиться певний вибір. Вчинок особистості, будучи закономірним наслідком реалізації особових цінностей в ситуаціях, що склалися, визначає вибір особистості тої чи іншої цінності в майбутньому. [34]

Другий шлях впровадження рефлексивного середовища - це спеціальний вид тиску (зараження) на групу. Умови, що визначають можливість впровадження рефлексивного середовища методом "присутності" наступні: високий рівень рефлексивності носіїв, який дозволяє реконструювати рівень гри (захисних механізмів, маскування інтересів, стосунків), що характерні у групі; наявність неструктурованого або слабоструктурованого часу, що дозволяє використовувати його для рефлексивних актів -- процедур.

Вченими зафіксовано три залежних від вихідного групового стану способи використання групою рефлексивної присутності:

1) персонально-розподілене використання, що переводить систему стосунків на вищий рівень цілісності,

2) лідерське використання, як підживлення потенціалу лідера групи, підвищення його авторитету,

3) деструкція вихідних стосунків в групі (позитивним моментом може бути збільшення індивідуального потенціалу учасників). [38]

Завдання виявлення латентних проблем системи, що функціонує і підготовки проблематизації її розвитку - це та сфера, де ефективність рефлексивного середовища максимальна. Таким чином, можна зазначити, що рефлексивне середовища під час проведення групи підтримки дозволяє допомогти батькам самостійно, але під керівництвом ведучого групи досягнути поставленої мети, а саме виділити потреби, які виникають у сімей з дітьми з інтелектуальною недостатністю і з них сформулювати запити на отримання соціальних послуг.[85]

Найчастіше рефлексія проводиться шляхом аналізу запропонованих тем безпосередньо самими учасниками групової рефлексії. Кожному з учасників дається певний час на роздуми щодо відповідної тематики і у результаті кожен отримує можливість висловити свої роздуми та почуття з приводу цієї теми. Але також під час групової рефлексії активно можуть бути використані такі методи як дискусія, метод кейсів та рольові ігри. Дискусія - це вільний вербальний обмін знаннями, ідеями чи думками між тренером та учасниками групи. Дискусія як метод має тенденцію обмежуватись одним питанням чи темою й будується в певній послідовності. Важливим елементом дискусії є демонстрація своїх поглядів на те чи інше питання. [75]

Мозковий штурм (брейнстормін) - найбільш вільна форма дискусії. Його головна функція - генерування ідей, та ні в якому разі не аналіз та обговорення запропонованих учасниками рішень. Успіх мозкового штурму залежить від двох головних принципів. Перший спирається на теорію синергетики: група може напрацювати при спільній діяльності ідеї вищого класу, ніж при індивідуальній роботі тих самих учасників. Це відбувається в силу групової взаємодії та осмислення. Наступний постулат спирається на креативність мислення, що проходить тристадії: генерація ідеї; оцінка та аналіз цієї ідеї; використання ідеї в конкретній ситуації. Можна виокремити шість основних правил проведення мозкового штурму: відсутність критики, заохочення ідей, рівноправність учасників, свобода асоціацій, запис усіх ідей, час для осмислення.[71]

Рольова гра - це спосіб розширення досвіду учасників тренінгу шляхом створення несподіваної ситуації, в якій пропонується прийняти позицію (роль) когось з учасників і потім напрацювати спосіб, який дозволить привести цю ситуацію до логічного завершення (гра). Інструкція до рольової гри повинна детально описувати всі аспекти розглядуваної ситуації. Завдання рольової гри - створити моделі поведінки, характерні для повсякденного життя та для реальних осіб. Варто підкреслити, що саме поведінка, а не вияв творчих здібностей і талантів учасників є основою для подальшої дискусії.

Тренінгові заняття краще будувати таким чином, щоб наступним елементом після викладу теоретичного матеріалу була рольова гра, яка на практиці закріплює основні теоретичні положення.

Метод кейсів (проблемні ситуації) -У більшості випадків при його використанні учасникам надається можливість ознайомитись із набором обставин, в основі яких лежать реальні чи уявні ситуації. Існують три основних варіанта застосування методу кейсів: діагностика проблеми; діагностика однієї чи кількох проблем та напрацювання учасниками шляхів їх вирішення; оцінка учасниками існуючих дій стосовно вирішення проблеми та її наслідків. У кожному із наведених варіантів процес навчання здійснюється через надання інформації у вигляді проблеми чи серії проблем. Ця інформація може бути викладена у документальній, заздалегідь підготовленій формі або за допомогою вербальних і візуальних засобів (показ слайдів чи відеоматеріалів). По закінченні вправи група представляє свої напрацювання, які можуть стати підґрунтям для дискусії. [67]

Етап 1 Діагностика компонентів соціальної самоізоляції сімей з дітьми з синдромом Дауна

- Виявлення соціально - психологічних характеристик сімей з дітьми з синдромом Дауна, що є компонентами соціальної самоізоляції.

Блок I Підготовчий

Етап 2 Організаційний

- Опис та пояснення ведення групи соціальної підтримки;

- Матеріально - технічна підготовка програми проведення групи соціальної підтримки.

Етап 3 Встановлення правил групи:

- Учасниками встановлюються правила участі в групі соціальної підтримки.

Блок ІІ Функціонування групи:

Етап 4 Постановка проблеми:

- Виділення та структурування проблем, з якими зіштовхуються сім'ї з дітьми з синдромом Дауна.

Етап 5 Усвідомлення:

- Активізація сімей з дітьми з синдромом Дауна до усвідомлення своїх соціально - психологічних характеристик, які потребують роботи з ними для виходу з самоізоляції і формування активної життєвої позиції сім'ї, спрямованої на вихід з ізоляції.

Етап 6 Завершення функціонування груп:

- Оцінка індивідуальних результатів учасниками групи підтримки.

Висновки до розділу ІІ

Підсумовуючи результати дослідження ми визначили, що досліджуючи потреби сімей з дітьми з синдромом Дауна ми визначили, що певні потреби батьків не задовольняються тим спектром послуг, що надаються в організації. Такі як, постійне перебування когось одного з батьків з дитиною, просторове і часове обмеження матері у освоєнні інших позицій і як результат незадоволеність матір'ю своєю позицією, потреба в посередництві батьків між дитиною і оточенням коли батьки переймають на себе повний вибір за дитину і не дають їй можливість самостійності; обмежене спілкування сім'ї, що виховує дитину з синдромом Дауна з соціальним оточенням. Розглядаючи ці особливості ми можемо визначити параметри, що вказують на вираження соціальної самоізоляції такі як особливості перебування з дитиною, вибір життєвих позицій матір'ю, вибір за дитину і специфіка комунікації сім'ї з оточенням. Вираження даних параметрів дає нам можливість вважати, що у сім'ї спостерігається самоізоляція, вивчення якої і лежало в меті нашого дослідження. І саме на роботу з цими особливостями і були направлені групи підтримки.

Така форма була вибрана, як найбільш вдала для роботи з даною категорією. Тому що групи підтримки - групи, які створюються з метою надання сім'ям з дітьми з синдромом Дауна необхідної інформації, виділення існуючих потреб та можливостей їх розв'язання.

Основною метою груп підтримки для сімей з дітьми з синдромом Дауна є активізація сімей, що виховують дітей з синдромом Дауна до усвідомлення своїх соціально - психологічних особливостей, які потребують роботи з ними для виходу з самоізоляції і формування активної життєвої позиції сім'ї, спрямованої на вихід з ізоляції.

Особливістю такого виду групової роботи є те, що відповідальність за організацію та проведення зустрічей несе спеціаліст, а не учасники групи. Такий тип груп особливо ефективний для людей, які знаходяться у кризовій ситуації.

Відповідно до очікуваного результату діяльності груп підтримки для сімей з дітьми з синдромом Дауна визначаються такі як: активізація сімей до вирішення своїх потреб; активізація до пошуку ресурсів, для вирішення своїх потреб; налагодження контактів між сім'ями, що виховують дітей з синдромом Дауна; активізація до налагодження контактів учасників груп підтримки з іншими сім'ями, розширення кола друзів.



РОЗДІЛ ІІІ. ГРУПИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ, ЯК МЕТОД ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ САМОІЗОЛЯЦІЇ СІМЕЙ З ДІТЬМИ З СИНДРОМОМ ДАУНА

3.1 Програма груп соціальної підтримки для сімей з дітьми з синдромом Дауна

Результати дослідження, що були проведені вказали на те, що існує перелік соціально - психологічних особливостей сімей, що виховують дітей з синдромом Дауна:

· постійне перебування когось одного з батьків з дитиною;

· просторове і часове обмеження матері у освоєнні інших позицій і як результат незадоволеність матір'ю своєю позицією;

· посередництво батьків між дитиною і оточенням коли батьки переймають на себе повний вибір за дитину і не дають їй можливість самостійності;

· обмежене спілкування сім'ї, що виховує дитину з синдромом Дауна з соціальним оточенням.

Розглядаючи ці особливості ми можемо визначити параметри, що вказують на вираження соціальної самоізоляції такі як особливості перебування з дитиною, вибір життєвих позицій матір'ю, вибір за дитину і специфіка комунікації сім'ї з оточенням. Вираження даних параметрів дає нам можливість вважати, що у сім'ї спостерігається самоізоляція.

Тому, метою груп підтримки стала активізація сімей з дітьми з синдромом Дауна до усвідомлення своїх соціально - психологічних особливостей і формування в батьків бажання виходу з самоізоляції.

До участі в групах приєдналися десять матерів, які, за результатами опитування, були зацікавлені даною формою роботи і вважають її корисною для себе.

Було проведено чотири зустрічі по 2,5 години кожна.

Групи функціонували за наступною програмою:

Етап 1 Діагностика компонентів соціальної самоізоляції сімей з дітьми з синдромом Дауна

- Виявлення соціально - психологічних характеристик сімей з дітьми з синдромом Дауна, що є компонентами соціальної самоізоляції.

Блок I Підготовчий

Етап 2 Організаційний

- Опис та пояснення ведення групи соціальної підтримки;

- Матеріально - технічна підготовка програми проведення групи соціальної підтримки.

Етап 3 Встановлення правил групи:

- Учасниками встановлюються правила участі в групі соціальної підтримки.

Блок ІІ Функціонування групи:

Етап 4 Постановка проблеми:

- Виділення та структурування проблем, з якими зіштовхуються сім'ї з дітьми з синдромом Дауна.

Етап 5 Усвідомлення:

- Активізація сімей з дітьми з синдромом Дауна до усвідомлення своїх соціально - психологічних характеристик, які потребують роботи з ними для виходу з самоізоляції і формування активної життєвої позиції сім'ї, спрямованої на вихід з ізоляції.

Етап 6 Завершення функціонування груп:

- Оцінка індивідуальних результатів учасниками групи підтримки.

Опис етапів.

Етап 1. Підготовка

Проведення обговорення з батьками, для виявлення соціально - психологічних характеристик сімей з дітьми з синдромом Дауна, що є компонентами соціальної самоізоляції.

Соціально - психологічні характеристики, які ми визначили під час дослідження і підтвердили під час проведення групи підтримки:

1. Розподіл обов'язків на всіх членів сім'ї по догляду і вихованню за дитиною.

2. Мама, яка виховує дитину з синдромом Дауна може випробувати інші ролі та перебувати в різних життєвих позиціях. Це є корисним і для самої мами і для її дитини.

3. Розширення кола друзів серед різних сімей може стати ресурсом для сім'ї, що виховує дитину з синдромом Дауна. Змінюватиме ставлення суспільства до таких людей.

4. Спілкування дитини з синдромом Дауна з дітьми без синдрому буде стимулювати її розвиватися, встигати за іншими.

Етап 2. Організаційний

Другий етап включає в себе опис та пояснення процесу функціонування групи підтримки. Учасникам пропонуються основні принципи групи підтримки.

Групи підтримки - групи, які створюються з метою надання сім'ям з дітьми з синдромом Дауна необхідної інформації, виділення існуючих потреб та можливостей їх розв'язання.

Особливістю такого виду групової роботи є те, що відповідальність за організацію та проведення зустрічей несе спеціаліст, а не учасники групи. Такий тип груп особливо ефективний для людей, які знаходяться у кризовій ситуації.

В літературі визначені п'ять основних принципів ведення груп підтримки з позиції психологічного зцілення. Тут вони приведені в певній послідовності, насправді вони не мають проходити в певному порядку, чітко розділяючись. Процес буде плавно протікати від одного до іншого, як на вербальному, так і невербальному рівнях.

Присутність.

Кожний аспект цієї моделі вимагає повної присутності учасників з людиною, яку вони слухають. Таке слухання не порушується минулими та майбутніми турботами й іншими думками.

Прийняття.

Наступні кроки допомагають забезпечити відчуття безпеки та довіри:

· слухайте з відкритим серцем, емпатійно, усвідомлено;

· сфокусуйтеся на тому, що говорить інший, підтримуючи увагу і контакт очима;

· приймайте інших незалежно від того, в якому стані вони знаходяться;

· використовуйте для прояснення відкриті питання, які не містять засудження.

Аутентичність.

Аутентичність виникає коли наші емоції та зовнішні відчуття відповідають один одному. Для цього потрібні чуйність і терпіння відносно нас самих. Якщо ми лише вдаємо, що проявляємо участь або слухаємо, ми можемо нашкодити або віддалитися.

Приєднання.

Коли ми використовуємо слово «приєднання», ми маємо на увазі стан узгодженості з тим, що нас оточує. Це зниження роз'єднуючих нас бар'єрів і отримання загального ґрунту так, щоб стикатися на рівні серця. Зазвичай цей процес не вимагає слів, учасники можуть взаємодіяти один з одним поглядами, розуміти по відчуттях, які самі переживають.

Вибір.

Саме у виборі реалізується сила зцілення через зміну відношення, більш того, це повинно бути зрозуміло учасниками на власному досвіді до того, як вони зможуть ефективно залучитися до процесу. Важливо пам'ятати, що спроба квапити когось зробити вибір в тому, щоб поглянути на речі інакше, може призвести до негативного результату.

Більшість людей, коли розповідають про те, що відбувається в їх житті, потребують того, щоб бути почутими, прийнятими, щоб відчути цінність себе та єдність з тими, хто їх слухає. Тоді вони відчувають себе вільно в тому, щоб дозволити вільно виражати свої емоції. Лише тоді можливе досягнення наступних цілей:

· учасники можуть поділитися власним досвідом і розповісти про те, як їм вдалося справитися з кризовою ситуацією;

· учасники можуть поділитися власним досвідом з питань догляду і виховання за дитиною;

· учасники надають психологічну підтримку один одному;

· учасники можуть виокремлювати спільні потреби сімей з дітьми з синдромом Дауна;

· нагадування про те, що учасників не можна навчити автоматично виносити уроки з того, що обговорюється, а вони мають навчитися цього самі.

Найефективнішою технологією проведення груп підтримки є рефлексивна технологія. Рефлексія - це процес самопізнання і саморегуляції членами сім'ї своїх почуттів, цілей, потреб, «я - образу», переживань та смислів. Тому вона дозволить батькам критично оцінити своє життя, погляди на нього, погляди на виховання і догляд за дитиною, на взаємовідносини в межах сім'ї і з оточенням. Рефлексія виникає як результат певного рівня розвитку мислення та самопізнання. Завдяки її появі окремі складові діяльності і особистості становляться об'єктом самопізнання: виникають думки щодо своїх цілей,поглядів на своє життя і життя своєї дитини, потреби, спілкування та інше .

Групова взаємодія відбувається за принципом функціонування групи підтримки. У групі підтримки для сімей з дітьми з синдромом Дауна методом роботи виступало створення рефлексивного середовища. Рефлексивне середовище -- це середовище, що володіє специфічною якістю оточення суб'єктів. Це наявність повної (цілісної) групової рефлексії, як умови розвитку особистого творчого потенціалу та рефлексивною здатністю для кожного учасника. Під терміном "впровадження рефлексивного середовища" розуміється цілеспрямована зміна свідомості особистості за допомогою рефлексивної технології.

З приводу матеріально - технічної підготовки програми проведення групи соціальної підтримки керівництво ВБО « Даун Синдром « виділило приміщення для проведення зустрічей з необхідним оснащенням: дошка, ковбики, на яких можна сидіти, були закуплені папір, ручки, олівці.

Етап 3. Встановлення правил групи

Наступним є встановлення правил групи, основні з яких:

· Конфіденційність.

· Відвертість і щирість у спілкуванні.

· Активність кожного учасника

· Обов'язкова участь в роботі групи впродовж всього терміну роботи.

· Дотримання правила « стоп «.

· Висловлювання на адресу інших від свого імені.

· Заборона на критику і визнання права кожного на висловлювання своєї думки.

· Коли один говорить -- інші слухають.

Учасники групи могли додати свої правила:

· Не запізнюватись на групу підтримки.

Етап 4. Постановка проблеми

Були виділені 4 теми для обговорення, які відповідають соціально - психологічним особливостям сімей, що виховують дітей з синдромом Дауна і є компонентами соціальної самоізоляції.

1. Участь у вихованні всіх членів родини.

2. Я не лише мама. Ролі, які займає жінка.

3. Розширення кола друзів, як ресурс для сім'ї.

4. Друзі дитини - стимул для розвитку. Важливість спілкування для дитини.

Етап 5 Усвідомлення:

Активізація сімей з дітьми з синдромом Дауна до усвідомлення своїх соціально - психологічних характеристик, які потребують роботи з ними для виходу з самоізоляції і формування активної життєвої позиції сім'ї спрямованої на вихід з ізоляції.

Тема 1. Участь у вихованні всіх членів родини.

Спрямована на аналіз батьками ситуації в сім'ї, що виховує дитину з синдромом Дауна і заохочення до участі у вихованні дитини всіх членів родини.

Питання для обговорення в групі в вигляді дискусії :

1. Які емоції я відчуваю по відношенню до своєї дитини?

2. Чи даю я любов і підтримку своїй дитині в повній мірі? В чому це виражається?

3. Чи є в мені сила щоб постійно доглядати і виховувати свою дитину? Як довго мені вистачатиме цієї сили?

4. Чи потребую я допомоги? І від кого?

5. Які емоції виникають у інших членів нашої сім'ї до нашої дитини?

6. Як можуть допомогти у догляді і вихованні інші члени нашої родини? З якими функціями вони справляться найкраще?

Тема 2. Я не лише мама. Ролі, які займає жінка.

Спрямована на усвідомлення мамами своєї ролі на сьогоднішній день і спонукання до розширення ролей, які може займати людина в житті, спонукання до більшої активності в різних сферах життя.

Питання для обговорення в групі:

1. « Хто Я «?

2. Як змінилися мої життєві плани, довготривалі перспективи з народженням дитини?

3. Моя сім'я через 15 років. Я через 15 років.

4. Що мені необхідно, щоб досягнути своїх цілей?

5. Чи потрібна мені підтримка у досягненні свої планів?Кого саме?

Завдання 1.

Написання плану досягнень своїх цілей на наступні 5 років. Що я буду робити, щоб досягнути свої цілі.

Тема 3. Розширення кола друзів, як ресурс для сім'ї.

Питання для обговорення в групі:

1. Що таке коло друзів?

2. Хто входить в коло друзів моєї сім'ї?

3. Навіщо потрібні друзі?

4. В чому виникає ускладнення подружитися з кимось?

5. Які емоції виникають у вас, коли ви з родиною перебуваєте у незнайомій компанії? З чим це пов'язано?

Тема 4. Друзі дитини - стимул для розвитку. Важливість спілкування для дитини.

1. З ким дружить моя дитина?

2. Чи допомагаю я їй спілкуватися з іншими дітьми?

3. Чи залежить те, з ким спілкується моя дитина від мого вибору? Які критерії вибору друзів моєї дитини?

4. Що дає спілкування з різними дітьми моїй дитині?

Етап 6 Завершення функціонування груп:

Оцінка індивідуальних результатів учасниками групи підтримки. Рефлексія по закінченню проведення груп.

Питання для рефлексії:

1. З якими емоціями ви закінчуєте дані групи?

2. З чим завершуєте групи?

3. Які плани у вас виникли після закінчення груп?

4. Як плануєте досягати своїх цілей?

По закінченню груп підтримки була проведена ще одна зустріч з учасниками для визначення якості даної форми роботи і задоволеність батьків, які прийняли участь в групах. Оцінювались приміщення, програма зустрічей, вибрані теми, підготовленість ведучого, індивідуальна корисність групи для кожного учасника. Також, важливим було визначити, чи готові батьки відвідувати групи, які будуть створюватися самими учасниками, тобто групи взаємодопомоги і чи готові вони стати ініціатором створення і бути фасиліатором в групі. У вигляді не стандартизованого інтерв'ю була проведена бесіда з кожним учасником групи.

3.2 Результати проведення груп соціальної підтримки для сімей з дітьми з синдромом Дауна

По закінченню проведених груп соціальної підтримки було проведене опитування для визначення якості даної форми роботи і задоволеність батьків, які прийняли участь в групах.

Для цього був використаний метод не стандартизованого інтерв'ю. Інтерв'ю - метод збору інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Специфіка цього методу полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється з допомогою інтерв'юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. [36]

Для одержання одного і того самого обсягу інформації при використанні методу інтерв'ю дослідник витрачає більше часу і засобів, ніж при анкетуванні. Водночас розширюються можливості щодо підвищення надійності зібраних даних за рахунок зменшення кількості тих, що уникли опитування, і скорочення різноманітних технічних помилок.

За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і нестандартизоване інтерв'ю.

Вільне інтерв'ю -- тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації питань. Такі інтерв'ю доречні на стадії розвідки, уточнення проблеми дослідження. Найпоширенішим є формалізоване, або стандартизоване, інтерв'ю, коли спілкування інтерв'юера і респондента регламентоване детально розробленим опитувальником й інструкцією інтерв'юера. Інтерв'юер зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих запитань і їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Нестандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх.

Участь в опитуванні прийняли всі десять учасників груп підтримки - мами, що виховують дітей з синдромом Дауна і спеціалісти, які працюють з даною категорією населення і були присутні на проведенні груп підтримки.

Для батьків були поставлені ряд запитання, що стосувалися якості проведених груп підтримки. Їх мета була визначити задоволеність батьків проведеними групами, що вони хотіли б змінити і чи можуть вони бути потенційними ведучими груп взаємодопомоги. Перше питання стосувалося приміщення в якому проводились заняття і відчуття комфортності у учасників. Всі опитувані відмітили, що заклад є комфортним і добре облаштованим, відмічали, що зала чиста і добре освітлена, оснащена необхідним технічним обладнанням і обмебльована. Загалом, опитувані відмітили, що в даній залі була атмосфера спокою і розуміння. Це допомагало налаштуватися на позитивний ад і відкрито спілкуватися один з одним на теми, що турбуют учасників. Не було відчуття страху чи сорому.

Наступне запитання давало батькам можливість оцінити програму за якою проходили групи підтримки. Учасники відмітили, що програма була зрозуміла і корисна. Важливим було те, що самі батьки пропонували ті теми, які хотіли обговорити і могли це зробити на групі. Також, учасники відмітили, що всі могли висловити свою думку, не боячись сказати чогось не вірного, вистачало часу і на те, щоб поспілкуватися в межах теми і задати додаткові запитання один одному. Не було відчуття, що хтось підганяє чи поспішає.

Також, учасникам було запропоновано оцінити теми, які розглядалися. Всі учасники відмітили, що ці теми є актуальними, а форма роботи дозволяла отримати необхідну інформацію і поділитися досвідом один з одним, що є корисним і важливим. Також, батьки запропоновували свої теми для наступних обговорень, що стосувались методів виховання чи догляду за дітьми. Вони відмічають, що в такій формі роботи можна дізнатися багато корисного і важливого для себе, відчути підтримку і заспокоєння. А саме, коли хтось говорить, що зміг вирішити певну складність і надає можливі варіанти рішення - це позитивно впливає на інших учасників.

Наступне запитання стосувалося того, як учасники оцінюють загальну атмосферу груп підтримки. Батьки відмічають, що атмосфера була дуже приємною і вільною. Відчувалась підтримка, розуміння і прийняття з боку інших, що дозволяло плідно працювати і досягати результатів спільними силами. Також, батьки відмічають, що в атій атмосфері схильні без сорому піднімати теми, які тривожать, ті, які до цього не обговорювали, наприклад, як змінилися стосунки з чоловіком, батьками, сусідами після народження дитини, або турботи з приводу майбутнього дитини, коли вона стане дорослішою чи коли батьки не зможуть опікуватись.

Ще одне питання стосувалося ведучого, який проводив групи підтримки. Учасники відмітили ,що з боку ведучого було розуміння теми, підтримка діалогу. Одночасно з цим, на першому занятті не вистачало впевненості, але вже впродовж роботи це було непомітно. Ведучий правильно задавав запитання, слідкував за виконанням правил групи, направляв дискусії і обговорення.

На запитання, чим були корисні групи підтримки найчастіше звучало, що ця форма роботи дозволила насамперед поговорити з людьми, які стикаються з такими ж проблемами і відверто поговорити. Також, учасники відмічають, що отримали нові знання по тому чи іншому питанню, дізналися як інші сім'ї справляються. Знайшли друзів, з якими планують в подальному продовжити спілкуватися. Всі учасники закінчили зустріч з планом дій на наступний рік і впевненістю в тому, що досягнуть своїх планів.

Останнє питання стосувалося того, чи залишилися запитання, які хотіли б обговорити учасники? І чи хотіли б вони обговорювати їх в групах самостійно, тобто без ведучого? Батьки підтвердили, що ще існують запитання, які не були озвучені: такі що стосуються догляду і виховання дітей з синдромом Дауна, стосунків між подружжям і виховання сиблінгів. Також батьки відповіли, що хотіли б обговорювати їх в подібних групах створених лише учасниками, тому ще дасть групі ще більшої впевненості один в одному. Але також відмітили, що потребують підтримки з боку спеціалістів центру, які допоможуть інформацією про різні питання, чи допоможуть в організаційних моментах.

Також, для оцінки результатів було проведене інтерв'ю з експертами, які були присутні на занятті і переглядали програму до початку проведення груп підтримки. Ними виступили психолог і соціальний педагог центру Даун Синдром, де проводились зустрічі.

Експерти оцінювали групи підтримки за трьома критеріями: програма, атмосфера при проводженні і підготовка ведучого.

Програма була оцінена добре. Під час підготовки психолог давав декілька рекомендацій по її вдосконаленню до початку проведення груп підтримки. Були розплановані чіткі часові рамки в межах яких були розглянуті всі необхідні моменти. Під час проведення занять, ведучий чітко притримувався ходу занять, але при цьому старався обговорити питання, які виникали протягом роботи. Також, програма вдосконалювалась після кожного заняття для кращого її впливу. Теми, які були обрані відзначені як корисні і варті обговорення. Описані чітко і змістовно. По закінченню груп підтримки, всі батьки отримали нові знання з приводу обраних тем, які отримали один від одного протягом проведення обговорень.

З приводу атмосфери під час проведення груп - експерти відмічають, що вона була спокійна, направлена на плідну роботу. Учасники відчували себе комфортно і впевнено, говорили щиро і не соромились. Це дозволяє оцінювати атмосферу на добре. Також, було повністю організована робоча зона і закуплене необхідне оснащення.

Ведучого експерти оцінюють як підготовленого. Відмічають, що ведучому вистачало знань і здібностей, щоб керувати обговоренням, слідкувати за виконанням правил, розплановувати час на вправи і обговорення. Вміло ставила запитання для підтримки обговорення. З рекомендацій, бути більш впевненою в собі.

Також, експертам було запропоновано оцінити чи варто проводити групи взаємопідтримки, тобто готувати батьків самостійно проводити такі групи і опитувані відзначають, що така форма роботи може бути більш корисна для даної категорії і перехід від груп підтримки, до груп взаємопідтримки є правильним і логічним у роботі з сім'ями, що виховують дітей з синдромом Дауна.

Після закінчення групи підтримки учасниці були задоволені тими змінами, які відбулися у баченні ситуацій. Через рефлексію вони усвідомили своє бачення майбутнього гармонійного життя.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що група підтримки, яку ми провели стала актуальною, та зі слів учасниць успішною та результативною для усвідомлення своїх проблем і шляхів їх вирішення.

Було вирішено розробити програму групи взаємодопомоги.

3.3 Групи взаємодопомоги для сімей з дітьми з синдромом Дауна

Групи взаємодопомоги є логічним переходом від груп підтримки.

Група взаємодопомоги - колектив людей, об'єднаних загальною життєвою проблемою або ситуацією.

Група взаємодопомоги -- група, що створюється людьми, які мають якусь спільну проблему, з метою надання взаємної допомоги один одному. Проводиться у тій самій формі, що й група підтримки. Їх головною відмінністю є те, що місце ведучого займає не спеціаліст, а фасилітатор («той, що підтримує») з числа членів групи, до функцій якого входить спостерігати за виконанням правил групи.

Принципи взаємодопомоги.

· Групи допомагають людям, які переживають серйозну проблему, звільнитися від почуття ізоляції, самотності та нерозуміння оточуючих.

· Групи надають можливість об'єктивніше оцінити свою ситуацію.

Проблема, що здається невизначеною для когось із учасників, була, можливо, успішно вирішена іншими членами групи, які готові поділитися своїм досвідом. Це створює стимул боротися за своє життя та здоров'я, людські права та достоїнство.

· Допомагаючи іншим, допомагаєш собі.

Як правило, на початку група взаємодопомоги приваблює людей тим, що вони розраховують знайти в ній відповіді на хвилюючі та актуальні питання. З часом вони розуміють, що їх особистий досвід також дуже цінний та може відіграти важливу роль у житті іншої людини, яка зіштовхнулася з такою самою проблемою. Можливість допомагати іншим стає для багатьох учасників групи не менш важливим, ніж отримання допомоги для себе. [49]

· Практична допомога та емоційна підтримка.

Взаємодія членів групи в більшості випадків не закінчується на зустрічах на групі та заходах. Вони можуть дзвонити один одному в складні моменти, відвідувати один одного, допомагати в побуті, доглядати за дітьми.

· Оптимізм.

Група взаємодопомоги -- це не місце для критичних висловлювань та конфліктів, з якими кожен із нас і без того зіштовхується дуже часто. На зустрічах групи кожного учасника приймають, поважають та цінять. Тут відзначають усі особисті перемоги та досягнення, якими б незначними вони не здавалися стороннім. Взаємодопомога -- це такий вид суспільної діяльності, при якому люди, які потребують допомоги, самі допомагають собі та іншим у схожій ситуації.

У центрі уваги груп стоїть психотерапевтичний процес -- прагнення допомогти участникам подолати кризову ситуацію або надати їм моральні сили для боротьби за своє здоров'я та благополуччя. Такі групи працюють над підвищенням самосвідомості участників, їх самооцінки, впевненості в собі, а також над розвитком шляхів самовираження та самореалізації. [49]

Групи взаємодопомоги надають можливість учасникам прийняти активну участь у вирішенні власних проблем. Сучасні наукові дані підтверджують, що на фізичне та психічне здоров'я людини сильно впливають її настрій та духовний стан. Стрес, тривожність, депресія - фактори, які призводять до зниження імунної функції організму та спричинюють виникнення та загострення різних захворювань. Почуття особистісної цінності, відповідальності за своє життя та відчуття своєї здатності досягати цілей допомогають людині легше долати неминучі життєві труднощі, не вдаючися до алкоголю, наркотиків і транквілізаторів. Групи взаємодопомоги - динамічне середовище для виховання високої самооцінки, відчуття самодостатності та вміння досагати своїх цілей. У цих групах люди, які об'єднуються загальною турботою, можуть обмінюватися досвідом, інформацією, емоційною підтримкою та ресурсами. У групі виникає величезний потенціал взаєморозуміння та довіри, що допомагає учасникам розкриватися, відчувати, що вони не одинокі та усвідомлювати свою силу. [28, 29]

Одного або декількох людей, які забезпечують ефективну роботу групи, правильно називати не лідером (ведучим), а фасилітатором. Цей термін походить від англ. «facilitate» - «полегшувати, сприяти» - і описує того, хто полегшує групі процес спілкування та сприяє створенню необхідної міжособистісної атмосфери для задоволення емоційних потреб усіх членів групи. Перед фасилітатором стоїть нелегке завдання, тому краще, якщо цей обов'язок розділяють між собою хоча б дві людини. Ще краще, якщо роль фасилітатора будуть по черзі, від зустрічі до зустрічі, виконувати всі її члени. Це пояснюється тим, що група, в якої фасилітатором виступає завжди одна й та сама людина, ризикує закінчити своє існування, якщо ця людина з певних причин покине групу. [38]

Функціонування груп взаємодопомоги базується на основі взаємної участі їх членів у розв'язанні проблем, обміну знаннями й досвідом та самостійно визначеної відповідальності, зацікавленості й бажання змінити щось у власній ситуації та обмінятись своїм досвідом з людьми, які мають подібні проблеми.

Основні характеристики групи взаємодопомоги:

- у кожного з учасників є спільні проблеми або ситуація;

- люди, що не належать до цієї категорії, можуть бути присутні на відкритих зборах або інформаційних зустрічах зі спеціалістами лише з до- зволу групи;

...