Гендерні особливості переживання самотності у підлітковому віці

У повсякденному житті жінки частіше за чоловіків потрапляють у ситуації дискримінаційного характеру. Це надмірне навантаження жінки при розподілі сімейних обов'язків. Але більшість таких випадків, на які наражається жінка, трапляються на роботі, зокрема: неможливість обіймати керівні посади, отримання меншої оплати за однаково виконану із чоловіками роботу.

Системи цінностей жінок і чоловіків відрізняються. Для жінок найголовнішим є створення сім'ї та щастя власних дітей, а для чоловіків - матеріальне забезпечення сім'ї та наявність постійної роботи. Жінки великого значення надають відвертості у взаєминах; спокою і затишку в сім'ї; коханню. Тому система цінностей жінок переважно має чуттєво-емоційний характер, а система цінностей чоловіків - матеріально-прогностичний характер.

Не можна не згадати і про індивідуальну самотність. Але коли ми говоримо про індивідуальну самотність, то це ще не означає, що мова йде про те, що людина залишається на самоті. Самотність може бути таким станом людини, коли чоловік і жінка, які з'єдналися соціально, але не з'єдналися духовно, стають самотніми удвох.

При цьому внутрішня самотність переживається жінкою завжди болючіше, ніж чоловіком, адже жіноче начало по своїй глибинній суті призначене для душевної взаємодії і породження нового життя. Жіноча творчість значною мірою полягає в творенні душевних відносин між людьми. Саме це зумовлює принципово інше відношення жінки - порівняно із чоловіком - до внутрішньої самотності [54, с. 106].

Існує індивідуальна самотність чоловіка і жінки, проте вона може виникати і в колективі. Сучасний філософ Н. Хамітов дає визначення колективній самотності: “Колективна самотність - це самотність, яка зумовлена наявністю метанаративів, що з'єднують ту чи іншу групу людей і одночасно віддаляють її від інших груп” [54, с. 107]. Далі автор зазначає, що таке віддалення стає відчуженням цілих спільнот та націй, яке може перерости у справжню агресію.

Взаємодія стосунків чоловіка та жінки породжує сім'ю. Сім'я виступає такою формою людського життя у суспільстві, члени якої пов'язані між собою спільним походженням і пам'яттю про це спільне походження. Роль чоловіка або дружини безпосереднім чином впливає на її або його позицію в суспільному житті, зокрема у трудових відносинах. Це пов'язано з витратами часу на ведення домашнього господарства; обмеження часу на справи, які не стосуються дому; подвійним навантаженням на роботі та вдома; психологічним самовизначенням особи як залежної або незалежної; загалом перенесенням своєї позиції та поведінки вдома на сферу соціальних відносин поза ним.

Чоловіча самотність стає самотністю трансцендуючого духу. Це самотність по відношенню до себе та по відношенню до жінки, яка не встигає за міфологічним та соціальним рухом чоловіка.

Жіноча самотність є самотність жаліючої та люблячої душі, яка постійно віддає у поза-родинний простір своїх підростаючих дітей і мусить змиритися з існуванням у цьому просторі чоловічого духу [54, с. 168].

Вчені філософи, психологи, соціологи довели, що у формуванні ґендерної свідомості вагому роль відіграють література, телебачення, газети, журнали, які не лише інформують суспільство про події, а й презентують моделі поведінки у різних сферах життя. Уявлення про відмінності статей і пов'язані з ними норми поведінки виражаються у формі пояснень особливих якостей і обов'язків, переваг і обмежень, сутності, призначення, що властиві чоловічій і жіночій статі. Тому шляхи подолання ґендерних проблем, самотності чоловічої і жіночої будуть залежати від гендерного підходу у конкретному суспільстві до реалізації особистості, незалежно від її гендеру.

Російський психолог О. Мухіярова встановила, що самотність жінок пов'язана з тугою за конкретною людиною, відсутністю коханої людини, у той час як самотність чоловіків пов'язана з відчуттям власної непотрібності. Більш ніж жінки, чоловіки схильні розглядати самотність як можливість порозмислити над собою, своїм життям, відносинами з іншими людьми [35].

Жінки й чоловіки відчувають різну палітру почуттів. У стані самотності жінкам властива ранимість, відчуття власної непривабливості, почуття незахищеності й покинутості. Чоловіки в стані самотності переживають сум і перебувають у депресії, більш нетерпимі до себе, ніж жінки, гостріше переживають безпорадність і співчуття до себе.

Для чоловіків переважно характерно пасивне перебування у стані самотності. Жінки, переживаючи більш різноманітні почуття в стані самотності, більш винахідливі в знаходженні занять і способів подолання самотності, ніж чоловіки, і віддають перевагу активним діям.

Зокрема, О. Мухіяровою виявлені й такі гендерні відмінності переживання самотності - переживання самотності жінками приводить до втрати віри в позитивність людської природи й очікувань прийняття й поваги до своєї особистості від оточуючих людей.

Самотність чоловіків пов'язана з незадоволеністю самореалізацією, процесом життя, наявністю в ній цілей, самотність підсилює внутрішні конфлікти чоловіків, знижуючи їх здатність до встановлення емоційно-глибоких контактів з іншими людьми.

Жінкам притаманне дружнє ставлення до себе, почуття симпатії до себе й самосприйняття, вони очікують від інших людей поваги, розуміння, схвалення й симпатії, тоді як чоловіки, не вважаючи себе здатними викликати в інших людей подібне до себе відношення й сумніваючись у цінності власної особистості, почувають себе більш самотніми.

Чоловіки, відчуваючи своє життя осмисленим й цікавим, відчуваючи задоволеність від продуктивності прожитої частини свого життя, оцінюючи себе, бачать, насамперед, свої недоліки, звинувачують себе в промахах і невдачах.

О. Мухіяровою виявлено вплив базових цінностей (сім'ї й роботи) на задоволеність сенсом життя. Так, головною цінністю для чоловіків є робота. Для чоловіків, що віддають перевагу роботі (у порівнянні із чоловіками, що вибирають родину) характерне:

- високе самокерівництво й самоприхильність, відчуття себе вільною, незалежною людиною, і, як наслідок, свобода й незалежність у вчинках і прийнятті розв'язків, переконаність, що людині дано контролювати своє життя,

- прагнення керуватися в житті власними цілями й переконаннями, поділ цінностей самоактуалізації,

- гнучкість як здатність швидко й адекватно реагувати на мінливу ситуацію, у реалізації своїх цінностей, у взаємодії з оточуючими людьми, спонтанність, здатність поводитися природно й розкуто, демонструвати навколишнім свої емоції.

Для жінок цінність родини значно вища, ніж цікава робота. Свідомість життя, задоволеність результатами й процесом життя, емоційна наповненість життя, переконаність, у здатності контролювати своє життя, здатність поводитися природно й вільно ухвалювати й реалізовувати рішення, відчуття свободи вибору, схвальне ставлення до себе, поділ цінностей самоактуалізації, значно вище в жінок, що віддають перевагу цінностям родини, ніж у жінок, що обирають цікаву роботу.

Доведено, що пріоритет базової цінності родини в значній мірі підвищує задоволеність сенсом життя жінок, тоді як у чоловіків практично не змінюються задоволеність процесом і результатами життя залежно від вибору цінності родини або роботи.

Самоповага жінок, поділ ними цінностей самоактуалізації підсилює їхню впевненість у собі, знижує внутрішні конфлікти й самозвинувачення. Упевненість жінок у здатності керувати своїм життям, тобто ухвалювати й втілювати рішення в життя, керуючись власними цілями й принципами, підвищують самооцінку, самосприйняття, оцінку власного потенціалу, саморозвиток.

Самоповага, упевненість у собі, самоприхильність і цінність власної особистості залежать від відчуття повноти життя чоловіків і наявності цілей у житті, упевненості в собі як основному джерелі результатів своєї діяльності й власної особистості, що приводить до пошуку соціальної підтримки, обговоренню виникаючих проблем з оточуючими людьми.

Висновки до першого розділу

Аналіз теоретико-методологічних підходів дослідження поняття “самотність” дає нам можливість визначати його як соціально-психологічне явище, емоційний стан людини, пов'язаний з відсутністю близьких, позитивних емоційних зв'язків з людьми. Виникнення почуття самотності пов'язане з переживанням ситуацій, суб'єктивно сприйнятих як небажані, особистісно неприйнятних для людини, дефіцит спілкування і позитивних інтимних відносин з оточуючими людьми. Самотність не завжди супроводжується соціальною ізольованістю індивіда. У психологічній науці виділяється три історичні форми самотності: ізоляція, відчуження, добровільне фізичне усамітнення (відлюдництво). Ізоляція розглядається як необхідна умова відокремлення індивіда. Відчуження ж розглядається як насильницька ізоляція або вигнання індивіда з товариства. Прямо протилежною за своїм психологічним значенням є третя історична форма самотності - це добровільне, фізичне усамітнення людини, її відхід від життя в суспільстві (відлюдництво), стан, коли самотність стає, насамперед, особистісною.

Аналіз основних теорій вивчення самотності продемонстрував, що найбільш гостро ця проблема виражена у підлітковому віці, коли дитина вперше усвідомлює самотність. Це пов'язано, перш за все, з розвитком рефлексії і переходом на новий рівень самосвідомості, з посиленням потреб у самопізнанні, прийнятті та визнанні, спілкуванні та відокремленні. З цього випливає актуальність проблеми. У підлітковому віці відбувається також і соціальне та особистісне самовизначення, яке передбачає чітке орієнтування і визначення свого місця за допомогою співвіднесення смислів категорій “Я” і “суспільство” в контексті “Я у суспільстві”. У цій логіці, соціальне виступає завершальним етапом первинної соціалізації. Особистісно це одночасно період “примірювання” соціальних ролей (“рольовий мораторій”) і формування позиції самостійного вибору. Біологічно це період фізичного дозрівання.

Також з'ясовано, що в підлітковому віці відбувається гендерне становлення особистості, хлопчик стає чоловіком, дівчинка - жінкою. Тобто підліток набуває статевої ідентичності, яка позначається не лише на поведінковій сфері, але і на емоційній, зокрема на переживанні почуття самотності. Теоретичний аналіз наукових джерел показав наявність гендерної забарвленості почуття самотності. У стані самотності жінкам властива ранимість, відчуття власної непривабливості, почуття незахищеності й покинутості. Чоловіки в стані самотності переживають сум і перебувають у депресії, більш нетерпимі до себе, ніж жінки, гостріше переживають безпорадність і співчуття до себе. Так, на самотність жінка скаржиться більше ніж чоловік, хоч саме жінка і більше спілкується у своєму колі. Самотність жінок пов'язана з тугою за конкретною людиною, відсутністю коханого, у той час як самотність чоловіків пов'язана з відчуттям власної непотрібності. Більш ніж жінки, чоловіки схильні розглядати самотність як можливість порозмислити над собою, своїм життям, відносинами з іншими людьми

Феномен чоловічої і жіночої самотності виникає і змінюється разом з культурою. Він, як показують сучасні дослідження, включений до історичного процесу розвитку свідомості й суспільства.

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження особливостей переживання самотності жінок у ранній зрілості

2.1 Обґрунтування використання методів та методик дослідження

Здійснивши усесторонній теоретичний розгляд досліджуваної проблеми, нами були визначені завдання, мета та методи констатувального експерименту. Розглянемо їх детальніше.

У категорію підліткового періоду відносяться діти від 10-11 років до 14-15 років, тобто сюди включені учні з 5 по 9 класи. Цей віковий період можна поділити на два етапи - ранній підлітковий та старший підлітковий. Відповідно, для проведення констатувального експерименту були обрані 2 класи - 6-А та 9-Г. Робота проводилася на базі Рівненської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 15 Рівненської міської ради, яка знаходиться в м. Рівне, вул. Пушкіна, 17. Психодіагностична робота проходила в навчальний період, під час проведення уроків.

Досліджуваних було попереджено завчасно про проведення діагностичної роботи, виконання методик. Загалом, у 6 класі 26 учнів (10 хлопців, 16 дівчат), в 9 класі - 24 (8 хлопців, 16 дівчат). Загальна кількість досліджуваних - 50 людей. Ніякого опору з боку дітей не було помічено, що пояснюється постійним опитуванням учнів практичним психологом цього закладу освіти (актуальними на цей час є методики профорієнтації та самовизначення). Отже, учні мають достатній досвід у виконанні поставлених нами завдань.

Розглянемо детальніше процедуру проведення дослідження. На початку уроку, після вступного слова вчителя, дітям було пояснено, на що спрямовані методики, які вони будуть проходити, отримана згода учнів. Далі, після роздачі психодіагностичного матеріалу, була прочитана інструкція, яка не викликала запитань, оскільки ще повторюється на бланках. Деяким мінусом дослідження є те, що використовуваний методичний матеріал був представленим не лише на український мові, але й на російській, незважаючи на те, що учні вільно нею володіють, це могло спричинити певну деформацію отриманих результатів.

Завданням, яке стояло перед досліджуваними, передбачалося в найкоротший час справитися із роботою. Бланки можна заповнювати ручкою чи олівцями за бажанням. Час не обмежувався, але в середньому він не перевищував 45 хвилин. Діти мовчки та цілеспрямовано працювали над завданнями. Після цього роботи були зібрані, учням подякували.

Виходячи з гіпотез нашого дослідження, ми визначили мету діагностичного етапу: виявлення наявності почуття самотності в представників підліткового віку, гендерних особливостей його переживання. Відповідно до означеної мети, нами ставилися і вирішувалися завдання діагностичної частини:

- підібрати комплекс діагностичних методик;

- провести емпіричне дослідження почуття самотності;

- дослідити гендерні особливості підлітків;

- виявити взаємозв'язок між почуттям самотності і гендером підлітків;

- проаналізувати отримані результати.

Для реалізації намічених завдань нами були обрані п'ять. психодіагностичних методик: три на дослідження почуття самотності, дві на визначення рівня розвитку гендерних характеристик. А саме такі:

Діагностичний опитувальник “Самотність” С. Корчагіної, спрямований на виявлення присутності почуття самотності. Дана методика складається з 12 питань і 4 можливих відповідей на них. Досліджуваним представлений бланк, у якому навпроти кожного питання потрібно поставити відмітку у графі, яка відповідає одному із чотирьох варіантів відповіді: завжди, часто, інколи, ніколи. До цієї методики пропонується наступна інструкція: “Вам пропонується 12 питань і 4 варіанти відповідей на них. Відмітьте ту відповідь, яка найбільш відповідає вашому уявленню про себе” [31]. Інтерпретація здійснюється наступним чином: за кожну відмітку в графі “завжди” - 4 бали, “часто” - 3 бали, “інколи” - 2 бали, “ніколи” - 1 бал. Чим більше набрано балів, тим сильніше розвинуте відчуття самотності. Час, відведений на проходження даної методики, 10 - 15 хвилин (див. Додаток А. 1).

Методика “Схильність до самотності” Є. Ільїна. Виявляє загальну схильність до виникнення почуття самотності. Дана методика складається з 10 питань, на які потрібно відповісти “так” чи “ні”. Досліджуваним пропонується бланк з питаннями, навпроти яких ставиться позначка “+” чи “-”. Інструкція наступна: “Вам запропоновано 10 тверджень, при згоді поряд з його цифровим позначенням ставте знак “+” (“так”), при незгоді - знак “-” (“ні”) ” [19]. Отримані результати співвідносяться з ключем і на основі цього робляться висновки. Приблизний час проходження даної методики 10-15 хвилин (див. Додаток Б. 1).

“Опитувальник для визначення виду самотності” С. Корчагіної. Визначає конкретний вид самотності. Складається з 4 шкал: дифузна, відчужуюча, дисоційована та самотність без виду. Досліджуваним пропонується 30 питань, на які потрібно відповісти “так” чи “ні”. Інструкція наступна: “Вам пропонується 30 питань чи тверджень і два варіанти відповіді на них (“+” - так чи “-” - ні), виберіть той, який, на вашу думку, найбільш притаманний вам” [30]. Час проходження методики приблизно 20 хвилин (див. Додаток В. 1).

Методика “Маскулінності-фемінності” С. Бем. Діагностика психологічної статі - маскулінності, фемінності. Вона, відповідно, має дві шкали: фемінність, маскулінність. Складається з 60 тверджень (якостей). Інструкція наступна: “Вам пропонується ряд тверджень (якостей), кожне із яких відповідає або не відповідає якимось Вашим особливостям (якостям). Якщо Ви вважаєте, що така відповідність має місце, то дайте відповідь “так” (+), в протилежному випадку - відповідь “ні” (-) ” [44]. Приблизний час проходження методики - 20 хвилин (див. Додаток Е. 1).

Методика “20 тверджень на самоставлення” М. Куна, Т. Макпартленда. Спрямована на дослідження гендерної ідентичності. Досліджуваним зачитується наступна інструкція: “Дайте 20 відповідей на питання “Хто Я? ” [19]. Після цього їм пропонується бланк, у якому 20 тверджень, які починаються зі слова “Я”, завданням є продовжити ці твердження. Час, відведений на виконання методики, 12-15 хвилин (див. Додаток Д. 1).

Для аналізу отриманих даних за розглянутими методиками було використано комп'ютерний пакет статистичних програм SPSS, for Windows (версія 13. 0), зокрема, непараметричний метод Манна-Уітні для незалежних вибірок та кореляційний аналіз.

2.2 Результати дослідження і їх інтерпретація

Отримані результати подані у вигляді таблиці (див Додатки Ж. 3, З. 2).

1. За результатами діагностичного опитувальника “Самотність” С. Корчагіної, який спрямований на виявлення наявності актуального почуття самотності та визначення глибини його переживання, були отримані такі результати: високі показники у 16, 7% учнів 9-Г класу та 19, 2% учнів 6-А класу. Це означає, що їм притаманне глибоке переживання актуальної самотності, яка почала впливати на особистісні рішення та поведінку в міжособистісній взаємодії, як з однолітками, так і з іншими оточуючими людьми. Крім того, неприємні відчуття, що навіть із використанням волі як психічного процесу свідомої цілеспрямованої регуляції поведінки та емоційного стану, не можуть бути витіснені зі свідомості людини, стають домінуючими в детермінації поведінкової активності. Можливе навіть виникнення маячних ідей, пов'язаних із відчуттям “вічності” переживання самотності. Основна поведінка таких учнів спрямована на зміну актуальної ситуації на краще, якщо тривалий час не має результатів, відповідно почуття самотності поглиблюється, аж до патологій. Середні результати за даною методикою отримали: з 9-Г класу - 70, 8%, учнів, з 6-А класу - 65, 4%. Їх можна охарактеризувати як людей з неглибоким переживання досліджуваного почуття. Це свідчить, що, незважаючи на актуальність почуття самотності для цих учнів, воно не стало особистісним, тобто ще не має визначального значення при виборі стратегій поведінки. Підлітки, які отримала середні показники за цією методикою, можуть успішно протидіяти почуттю самотності, але, незважаючи на це, вони систематично відчувають дефіцит спілкування і позитивних інтимно-особистісних відносин з оточуючими людьми. Низькі результати, за даною методикою отримали 12, 5% учнів 9-Г класу та 15, 4% учнів 6-А, що свідчить про відсутність усвідомленого переживання самотності у період проведення дослідження.

Загалом, дана методика показала, що самотність в учнівської молоді знаходиться на середньому рівні. На думку С. Корчагіної (і ми її поділяємо), це є нормативним показником, оскільки кожна людина час від часу почуває себе самотньою, але поки це не призводить до психологічної деформації особистості, змінює її поведінку, мотиви та цілі діяльності, вона є позитивною для розвитку учнівської молоді.

Візуально отримані дані мають такий вигляд (див. рис. 2. 1) :

Рис. 2. 1. Розподіл підлітків (у%) за рівнем розвитку почуття самотності

За опитувальником “Самотність” С. Корчагіної, не було виявлено статистично достовірного характеру відмінностей отриманих результатів в учнів 9-Г класу та 6-А класу, за допомогою критерію Манна-Уітні, у вираженості відчуття самотності (М9-Г = 26, 95; М6-А = 27, 00) (див. Додаток З. 4, табл. 2. 1). Незважаючи на це, отримані дані не є ідентичними, можна спостерігати часткове зменшення кількості учнів з вираженою самотністю у 9 класі у порівнянні з учнями 6 класу. З огляду на це, можна припустити, що шестикласники, вперше стикнувшись з відчуттям самотності, не знають, як йому протидіяти, але з часом набувають практичних вмінь боротьби з ним, які успішно застосовують.

Таблиця 2.1

Відмінності між показниками самотності та гендерними особливостями в учнів 9 - Г та 6 - А класах

№	Показник	9 клас	6 клас	P
		M	у	M	у
1.	Самотність	26, 95	3, 87	27	4, 28	0, 853
2.	Дифузна самотність	8, 13	1, 29	6, 69	1, 64	0, 001
3.	Відчужуюча самотність	5, 58	1, 14	5, 42	1, 98	0, 357
4.	Дисоціативна самотність	8, 79	1, 79	7, 62	2, 15	0, 066
5.	Самотність без виду	8, 71	1, 65	7, 08	2, 76	0, 027
6.	Статева ідентичність	12, 75	4, 19	10, 5	4, 69	0, 106
7.	Фемінність	13, 92	3, 28	14, 23	2, 76	0, 650
8.	Маскулінність	14, 08	3, 11	14, 92	3, 42	0, 189
9.	Домінування -підпорядкування	14, 25	2, 25	15, 77	1, 75	0, 095

2. Розглянемо результати за методикою “Схильність до самотності” Є. Ільїна. Дана методика спрямована на визначення легкості та загальної схильності досліджуваного входити у стан самотності. У результаті психодіагностичної роботи з учнями 9-Г класу було виявлено, що 20, 8% досліджуваних схильні до легкого виникнення почуття самотності, їм достатньо випадкових, ситуативних зовнішніх впливів для входження в цей стан. Відповідно, 62, 5% учнів 9-Г не схильні до легкого виникнення самотності, що свідчить про їх вміння успішно протидіяти оточуючим чинникам, які сприяють виникненню цього почуття. І лише 16, 7% учнів 9-Г класу отримали невизначені результати. З огляду на це можна зробити висновки про переважну несхильність дев'ятикласників до легкого виникнення почуття самотності. Це означає, що систематичні, слабкі ситуативні чинники не можуть підштовхнути до виникнення відчуття самотності більшість учнів. Вони здатні успішно опиратися цьому відчуттю.

Кардинально відрізняються дані, отримані при діагностичній роботі з учнями 6-А класу. Розглянемо їх: 57, 7% досліджуваних учнів схильні до легкого виникнення почуття самотності, а 42, 3% - навпаки - не схильні (див табл. 2. 2).

Таблиця 2. 2

Розподіл підлітків (%) за рівнем схильності до виникнення почуття самотності

Критерії	Учні 6 класу	Учні 9 класу
Схильні	57, 7	20, 8
Не визначено	-	16, 7
Не схильні	42, 3	62, 5

На основі даних результатів можна зробити висновки про підвищення опірності в учнів до виникнення досліджуваного показника, тобто підлітки з часом набувають практичних вмінь протистояти виникненню почуття самотності. Учні стають більш стійкими до ситуативних спонукальних чинників.

3. Розглянемо результати, отримані за опитувальником для визначення виду самотності С. Корчагіної, який спрямований на визначення домінуючого виду самотності: дифузної самотності, відчужуючої самотності, дисоційованої самотності, самотності без виду. Будемо розглядати поетапно кожний вид та його відсоткове представлення у двох досліджуваних класах. Аналіз буде здійснюватися виключно стосовно високих показників, оскільки тільки вони дають нам право віднести наявне відчуття самотності представника підліткового віку до певного виду. Досліджуваних, які не отримали достатньо високих балів за трьома основними видами, потрібно віднести до невизначеного виду самотності (без виду).

Дифузна самотність. Серед учнів 9-Г класу за даним видом самотності високі показники отримали - 16, 7% учнів, середні - 79, 1% учнів, низькі - 4, 2% учнів. Серед представників 6-А класу - високі - 15, 4% учнів, середні - 57, 7% учнів, низькі - 26, 9% учнів (див. рис. 2. 2). Отже, підліткам, які отримали високі результати за даним видом самотності притаманна підозрілість у міжособистісних відносинах і поєднання суперечливих особистісних і поведінкових характеристик: опір і пристосування у конфліктах; наявність всіх рівнів емпатії; збудливість, тривожність і емотивність характеру, комунікативна спрямованість. Багато у чому таке протиріччя пояснюється ідентифікацією представників підліткового віку з людьми, що володіють, природно, різними психологічними особливостями. Вони прагнуть спілкування з іншими людьми, сподіваючись знайти у спілкуванні з ними підтвердження власного буття, своєї значущості, та стати членом спільноти, якій, можливо, потім можна буде продемонструвати своє “Я”, не боячись осуду. Але саме в період загострення представники цього виду демонструють абсолютну згоду з думками, принципами, мораллю, інтересами того, з ким взаємодіють, повний конформізм. Така ситуація спричинена боязню бути відторгнутим. Для учнів, які отримали середні результати за даним видом самотності також притаманні описані вище особистісні та характерологічні особливості, але вони є менш акцентуйовані.



Рис. 2. 2. Розподіл підлітків (у%) за рівнем розвитку дифузного виду самотності

Отже, зібрана нами інформація дає можливість стверджувати, що дифузна самотність характерна в більшій мірі представникам 9-Г класу, ніж учням 6-А класу. Можна припускати, що це детерміновано, в першу чергу, віковими особливостями, а саме активізацією процесу ідентифікації себе з дорослим, та яскраво насиченим емоційним фонон, зв'язаним з цим. Учні дуже чутливо сприймають невідповідність себе іншим, особливо референтним особам своєї статі.

Відчужуюча самотність. Серед представників 9 класу 20, 8% учнів мають яскраво виражений даний вид самотності, 70, 8% учнів - середній, і лише - 8, 3% учнів низький. У представників 6-А такі результати: високі - 15, 4% досліджуваних, середні - 69, 2% учнів, низькі - 15, 4% учнів (див. рис. 2. 3). У досліджуваних з високими показники за даним видом самотності проявляється збудливість, тривожність, циклотимність характеру, низька емпатійність, протиборство в конфліктах, виражена нездатність до співпраці, підозрілість і залежність в міжособистісних стосунках. Наслідком переваги в особистості підлітків тенденції до відокремлення є відчуження їх від інших людей, загальних норм і цінностей, прийнятих у суспільстві, та світі в цілому. При цьому спостерігається втрата значущих зв'язків та контактів, інтимності, приватності у спілкуванні, здатності до єднання. Учень відчуває себе покинутим, втраченим, в чужому і незрозумілому йому світі. Усвідомлення підлітками неможливості бути вислуханими, зрозумілими, прийнятими часто призводить до переконання у власній непотрібності, нецікавості для оточуючих.

Рис. 2.3 Розподіл підлітків (у%) за рівнем розвитку відчужуючого виду самотності

Наступний вид - дисоційована самотність. Серед представників 9-Г класу високі результати за даним видом самотності були виявлені у 16, 7% учнів, середні у 70, 8% учнів, низькі - 12, 5% учнів. Відповідно, у результатах 6-А класу спостерігається подібна картина: 19, 3% досліджуваних отримали високі показники, 61, 5% учнів - середні, 19, 2% учнів - низькі. Досліджувані представники учнівської молоді, які набрали високі бали за розглянутим видом самотності, є тривожні, збудливі, мають демонстративний характер, їм притаманне протиборство в конфліктах та особистій спрямованості, поєднання високої і низької емпатії, егоїстичності і підлеглості в міжособистісних відносинах, що, безумовно, є суперечливими тенденціями. Учні спочатку ототожнюють себе з іншими, приймаючи їх спосіб життя і слідуючи йому, а потім, розуміючи його не ідеальність, різко відчужуються від об'єкта ідентифікації, що відображає справжнє ставлення учня до самого себе. Одні сторони своєї особистості підлітком приймаються, інші - категорично відкидаються. Почуття самотності при цьому гостре, чітке, усвідомлюване, хворобливе.

Рис. 2.4. Розподіл підлітків (у%) за рівнем розвитку дисоційованого виду самотності

Останній діагностований вид самотності - без виду (невизначений). Були отримані такі результати у 9-Г класі: високі показники у 20, 8% учнів, середні - 58, 3% учнів, низькі 20, 8% досліджуваних учнів. Серед представників 6-А високі показники отримали - 19, 2% учнів, середні - 61, 5% учнів, низькі - 19, 2% учнів. Візуально отримані результати представлені на рис. 2. 5. Характеристика підлітків, які отримали високі показники за даним видом самотності наступна. Це люди, у яких присутнє переживання психологічної відособленості, власної індивідуальності, яка особистісно зумовлена оптимальним співвідношенням результатів процесів ідентифікації і відособлення. Цю динамічну рівновагу можна розглядати як один із проявів психологічної стійкості особистості щодо впливів соціуму.



Рис. 2.5. Розподіл підлітків (у%) за рівнем розвитку самотності без виду

У порівнянні з іншими видами цей вид самотності являється одним із позитивних проявів даного почуття, він надає можливість особистості людини розвиватися в незалежності від негативних впливів соціуму, при цьому цей вид самотності не супроводжується неприємними відчуттями. Отже, можна припускати, що при неможливості цілковитого звільнення від переживання цього почуття, з віком підліток вчиться отримувати від самотності користь, спрямовує її в потрібне русло.

За опитувальником для визначення виду самотності С. Корчагіної було виявлено статистично достовірний характер відмінностей, за допомогою критерію Манна-Уітні, у дифузній самотності (М9-Г = 8, 13; М6-А = 6, 68 при р<0, 001) та без виду самотності (М9-Г = 8, 71; М6-А = 7, 08 при р<0, 05). Щодо інших результатів, то вони є подібними для 9-Г та 6-А класів.

Загальні отримані результати за проведеною методикою мають такий вигляд (див. табл. 2. 3) :

Таблиця 2. 3

Розподіл підлітків (у%) за рівнем прояву різних видів самотності

Показники	Учні 6-А класу	Учні 9-Г класу
	Низ.	Сер.	Вис.	Низ.	Сер.	Вис.
Дифузна самотність	4, 2	79, 2	16, 7	26, 9	57, 7	15, 4
Відчужуюча самотність	8, 3	70, 8	20, 8	15, 4	69, 2	15, 4
Дисоційована самотність	16, 7	70, 8	16, 7	19, 2	61, 5	19, 2
Самотність без виду	20, 8	58, 3	20, 8	19, 2	61, 5	19, 2

Аналізуючи таблицю 2. 3, потрібно звернути увагу на найбільш виражені види самотності для окремих груп. Так, для учнів 6-А класу це є відчужуюча самотність та самотність без виду, для учнів 9-Г класу - самотність без виду та дисоційована самотність. Присутність в обох досліджуваних групах значного відсотку учнів з високими показниками за самотністю без виду пояснюється процесом раціоналізації цього відчуття та зміни прагнення звільнитися від нього на отримання реальної користі. Як вже було зазначено вище, з віком відсоток представників підліткового віку, в яких виражений саме цей вид самотності, збільшується.

4. За результатами методики “ Маскулінності-фемінності” С. Бем, яка спрямована на діагностику рівня сформованості гендерних стереотипів, а саме: фемміності та маскулінності. Інтерпретація даних здійснювалася окремо за кожним критерієм.

Фемінність. У представників 9-Г класу високі результати за цим показником отримали 12, 5% учнів, а у 6-А класі - 19, 2% учнів. Тобто, їм притаманне дотримання жіночих статеворольових норм, типової для жінок поведінки, цінностей, установок. Щодо особистісних характеристик, то вони емоційні, м'які, чуйні, володіють комунікативними навичками, сенситивністю, здатністю до емпатії, практичні, уразливі, безпосередні та переважно пасивні. Також високі показники за цим показником означають переважання несвідомого рівня саморегуляції, схильність до інтуїтивного осягнення дійсності. Середні показники отримали з 9-Г класу - 79, 2% учнів, а з 6-А - 65, 4% учнів. Їм також притаманні описані вище якості, але в меншій мірі. Щодо низьких результатів, то у 8, 3% представників 9 класу та 15, 4% учнів 6 класу фемінність не виражена, тобто вони нечітких жіночих статеворольових поведінкових патернів.

Візуально різницю в розвитку фемінності у підлітків демонструє діаграма (див. рис. 2. 7) :

Рис. 2. 7. Розподіл підлітків (у%) за рівнем розвитку фемінності

Маскулінність. Високі значення за даним критерієм отримали 16, 7% представників 9-Г класу та 7, 7% учнів 6-А класу. Тобто, цим учням притаманний високій рівень сформованості гендерних стереотипів, який виражається у вираженій статевій приналежності учнів до групи чоловіків, прийняття ними статеворольових стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки, способів самореалізації. Маскулінність пов'язується з такими якостями, як незалежність, активність, допитливість, схильність до ризику, здатність до досягнень. Внутрішній світ цих учнів вважається більш упорядкованим і систематизованим, ніж світ учнів з вираженим фемінним типом. Серед негативних рис, характерних для розглянутих учнів, визначають брутальність, авторитарність, агресивність, надмірний раціоналізм. Середні результати за даним критерієм отримали 75% учнів 9-Г класу та 80, 8% учнів 6-А. Їм притаманні також розглянуті вище якості, але вони не є акцентуйовані. Низькі результати за даним показником отримали 8, 3% учнів 9-Г класу та 11, 5% - 6-А. Цим учням не характерна маскулінна поведінка.

Візуально розподіл даних за показником маскулінності демонструє представлена нижче діаграма (див рис. 2. 8) :

Рис. 2. 8. Розподіл підлітків (у%) за рівнем розвитку маскулінності

За методикою “Фемінність-маскулінність” було не виявлено статистично достовірний характер відмінностей, за допомогою критерію Манна-Уітні, у вираженості показників фемінності (М9-Г=13, 92; М6_А=14, 23) та маскулінності (М9-Г = 14, 80; М6-А = 14, 62).

Загалом, отримані результати за рівнем фемінності та маскулінності демонструють загальну подібність даних для представників підліткового віку, що видно з таблиці 2. 4.

Таблиця 2.4

Розподіл підлітків (у%) за рівнем розвитку гендерних стереотипів (фемінності та маскулінності)

Показник	Учні 6-А класу (у%)	Учні 9-Г класу (у%)
	Низ.	Сер.	Вис.	Низ.	Сер.	Вис.
Фемінність	15, 4	65, 4	19, 2	8, 3	79, 2	12, 5
Маскулінність	11, 5	80, 8	7, 7	8, 3	75	16, 7

Так, у 6-му класі фемінність виражена яскравіше, ніж у 9-му, хоча загалом більше високих результатів було отримано у 9-му класі. Така ситуація може свідчити про динамічність процесу формування гендерних стереотипів з часом. Учні старшого підліткового віку порівняно із шестикласниками глибше засвоїли свій гендерний образ жінки чи чоловіка та відповідну поведінку й особистісні якості.

5. Методика “20 тверджень на самоставлення” М. Куна, Т. Макпартленда. Методика спрямована на визначення гендерної ідентичності.

За цією методикою були виявлено, що 25% учнів 9-Г класу та 19, 2% учнів 6-А мають на високому рівні розвинуту гендерну ідентичність, тобто відносять себе до осіб певної статі у контексті самовизначення щодо біологічної та соціальної складових конструкту статі. На середньому рівні свою приналежність усвідомлюють 58, 3% учнів 9-Г класу та 69, 2% учнів у 6-А класі. Це може свідчити про те, що учні, відносячи себе до представників своєї статі, можуть інколи приписувати собі характеристики протилежної статі. Низькі результати за проходженням даної методики отримали 16, 7% учнів 9 класу та 11, 5% учнів 6 класу. Невисокі результати можуть свідчити про відсутність цілісного уявлення про статеворольову поведінку на даний момент часу, уникнення розгляду своєї статеворольової особливості в силу травматичності даної теми або несформованості гендерної ідентичності, також можливою є наявність кризи ідентичності, яка є характерною рисою для підлітків. Презентація учнем себе в соціумі невідповідна з очікуваннями, пов'язаними з його біологічною статтю, ініціює серйозний внутрішній конфлікт і психологічний дискомфорт.

Загалом, вираженість показника гендерної ідентичності знаходиться на середньому рівні для представників підліткового віку. Це означає, що в учнів не до кінця сформована гендерна самоідентифікація, яка виражається у їхній статеворольовій поведінці в соціумі та особистісних характеристиках особистості. Порівнюючи отримані дані за цією методикою, доцільно буде представити їх візуально (Див рис. 2. 6).

Рис. 2.6. Розподіл підлітків (у%) за рівнем розвитку гендерної ідентичності

Представлена діаграма яскраво демонструє подібність отриманих результатів у обох групах. Це було підтверджено також і за допомогою критерію Манна-Уітні, який не показав статистично достовірний характер відмінностей у рівні розвитку гендерної ідентичності в учнів 9-Г та 6-А класів (М9-Г = 12, 75; М6-А = 10, 50).

Наступим кроком інтерпретації результатів методики “20 тверджень на самоставлення” М. Куна, Т. Макпартленда стало порівняння конструктів, які частіше виділяють дівчата та хлопці підліткового віку. Було встановлено, що самотні дівчата ставлять на перші місця в описі власного “Я” такі якості: “відповідальна”, “охайна”, тобто якості, які стосуються моральної сфери. Перші позиції в рангових решітках хлопців займають такі якості як “розкутість”, “впевненість у собі”, тобто ті, які стосуються сфери діяльності.

При порівнянні образу власного “Я” самотніх підлітків з іншими елементами, можна виділити ряд особливостей:

Образ власного “Я” самотніх дівчат за більшістю позицій збігається з описом реальних самотніх ровесників. Основними якостями, які виділяються, є “ерудованість”; “кмітливість”; “відповідальність”; “доброзичливість”; “охайність”.

Образ власного “Я” самотніх хлопців більш схоже з описом реальних несамотніх ровесників (“впевнений в собі”, “розкутий”). Це може свідчити про те, що самотні хлопці ідентифікують себе з несамотніми ровесниками.

Порівнюючи власне “Я” самотніх підлітків із узагальненими образами самотнього ровесника і самотнього дорослого, можна відмітити, що у дівчат більше якостей, які займають перші позиції, збігаються з першими позиціями в описі “самотнього дорослого”, що може свідчити про те, що самотні дівчата ідентифікують себе із дорослими.

В описі реальних самотніх ровесників перші позиції займають такі якості: “ерудований”; “кмітливий”; “відповідальний”; “доброзичливий”; “охайний”; “ерудований”.

Цей опис за багатьма позиціями схожий на опис “самотнього дорослого”. Це може свідчити про те, що самотні підлітки певною мірою ідентифікують себе із дорослими, що є характерним для цього вікового періоду.

В описі реальних несамотніх ровесників перші позиції у дівчат та хлопців займають такі якості: “впевнений у собі”; “веселий”; “з почуттям гумору”; “лідер”; “комунікабельний”.

Ці якості стосуються сфери спілкування. Якщо порівняти цей опис із описом власного “Я” самотніх підлітків, то можна відзначити, що названі якості займають останні позиції в описі власного “Я”. Це може свідчити про те, що відсутність таких якостей може призводити до порушення сітки міжособистісних стосунків і, як наслідок, до виникнення суб'єктивного відчуття самотності.

В результаті проведеного аналізу було встановлено, що в описах власного “Я” самотніх дівчат і хлопців є спільні та відмінні ознаки. Опис власного “Я” самотніх дівчат і хлопців за багатьма позиціями збігається з описом “самотнього дорослого”, що може свідчити про те, що самотні підлітки певною мірою ідентифікують себе із дорослими.

Самотні дівчата ставлять на перші місця в описі власного “Я” такі якості, які стосуються моральної сфери. Перші позиції в рангових решітках хлопців займають якості, що стосуються сфери діяльності.

Власне “Я” самотніх дівчат за більшістю позицій співпадає з описом реальних самотніх ровесників та описом реальних референтних дорослих, тоді як власне “Я” самотніх хлопців більше схоже з описом реальних несамотніх ровесників.

Отже, аналізуючи отримані дані за проведеними методиками, ми виявили, що статистично достовірна різниця в отриманих результатах між досліджуваними молодшими і старшими підлітками наявна лише за показниками: дифузна самотність та самотність без виду. Такі результати можуть бути спричинені зміною ставлення до почуття самотності та набуття навиків використання її у власних інтересах. Названі види самотності, на думку С. Корчагіної, не є деструктивними, а навпаки, потрібні в легкій мірі для нормального розвитку особистості учнів.

Наступним етапом у нашій роботі є розгляд взаємозв'язку між гендерними особливостями та самотністю. Для цього ми використали кореляційний аналіз (Див табл. 2. 5).

Таблиця 2. 5

Взаємозв'язок між гендерними особливостями та показниками самотності

Показники гендерних детермінант та самотності	Соціостатева ідентичність	Фемінність	Маскулінність
	9 кл	6 кл	9 кл	6 кл	9 кл	6 кл
1. Самотність	-0, 218	0, 096	0, 133	0, 288	-0, 036	-0, 167
2. Дифузна самотність	-0, 082	0, 119	0, 095	0, 510 **	0, 321	0, 088
3. Відчужуюча самотність	0, 332	-0, 312	0, 258	-0, 406 *	0, 059	-0, 261
4. Дисоційована самотність	0, 114	-0, 170	-0, 262	-0, 193	-0, 176	-0, 151
5. Самотність без виду	-0, 049	-0, 263	0, 115	-0, 197	0, 259	-0, 055

*- p<0, 05; **- p<0, 01

Аналізуючи матрицю, важливо відмітити незначну кількість кореляційних зв'язків на рівні статистичної значущості між досліджуваними показниками. Це може бути спричинено маленькою кількістю вибірки. Але розглянемо наявні результати.

Кореляція показника самотності присутня лише з однією гендерною особливістю - гендерними стереотипами, а саме з фемінністю. Високі показники за даним критерієм тісно корелюють з високими значеннями за дифузною самотністю r=0, 510. Це означає, що при збільшенні рівня дифузної самотності збільшується і фемінність, і, навпаки, якщо зменшується один показник, зменшується й інший. Звичайно, використаний нами статистичний метод не дозволяє встановити причинно-наслідкові зв'язки між цими показниками, але саме виявлення їх зв'язку дозволяє висунути деякі припущення щодо існування гендерної обумовленості виникнення почуття самотності у підлітків. Також фемінність пов'язана з відчужуючою самотністю r= - 0, 406, але в меншій мірі, ніж з попереднім видом, цей зв'язок має обернений характер, тобто досліджувані з низькими рівнем фемінності мають високий рівень розвитку відчужуючої самотності і навпаки.

Отже, ми можемо стверджувати лише про часткове підтвердження висунутої першої гіпотези щодо того, що переживання почуття самотності має гендерні особливості.

Інші розглянуті нами критерії не мають кореляційного зв'язку на достатньому рівні значимості. Незважаючи на це, на основі проробленого емпіричного дослідження було встановлено іншу закономірність, а саме те, що підліткова самотність залежить від вікового етапу розглянутого нами онтогенетичного періоду більше, ніж від гендерних особливостей, тобто про повне підтвердження нашої другої гіпотези.

Висновки до другого розділу

У ході експериментального дослідження самотності як гендерно обумовленого почуття у представників підліткового віку, нами було отримано та узагальнено психодіагностичний матеріал за шістьма методиками:

1. Досліджено, що почуття самотності притаманне підліткам, незважаючи на їх вік. Глибина переживання цього почуття відрізняється: у представників 6 класу глибина більша, ніж в учнів 9 класу. Загалом, можна стверджувати, що дітям пубертатного віку притаманне неглибоке переживання самотності. Учні відчувають певний дискомфорт, але самотність ще не почала деформувати особистість, визначаючи вибір стратегій поведінки в міжособистісних стосунках.

2. Виявлено, що схильні до самотності у більшій мірі учні 6-го класу, оскільки для них це почуття нове, і вони ще не навчилися протистояти його виникненню. Навіть легкі ситуативні чинники можуть сприяти його появі. Дещо інша ситуація з учнями 9-го класу. Дев'ятикласники переважно не схильні до легкого виникнення самотності, вони вже опанували методи успішної протидії розглянутому відчуттю.

3. Нами було зафіксовано, що найбільш розвиненим видом самотності у підлітковому віці є самотність без виду, яка демонструє спрямованість учнів не на переборення почуття самотності, а на використання його на свою користь, для особистісного розвитку. Було виявлено статистично достовірний характер відмінностей за допомогою критерію Манна-Уітні у рівнях розвитку дисоційованої самотності та без виду самотності у представників 9-го та 6-го класів. Це підтверджує припущення про можливу адаптацію представників підліткового віку до досліджуваного відчуття, оскільки у дев'ятикласників переважають не деструктивні види самотності (дисоційована самотність), на відміну від шестикласників (відчужуюча самотність).

4. Досліджені нами гендерні стереотипи, а саме з фемінності та маскулінності, дають нам можливість стверджувати, що лише незначний відсоток досліджуваних підлітків мають високо розвинуті гендерні стереотипи, а саме яскраво виражену фемінність/маскулінність. Це може бути пов'язане зі зміщенням загальноприйнятих поглядів на особистісні характеристики жінки/чоловіка, тобто зведення їх до андрогінності - поєднання особистісних характеристик обох статей.

5. Гендерна ідентичність знаходиться на середньому рівні розвитку для представників підліткового віку. Це означає, що в учнів сформована статева самоідентифікація, яка виражається в їх усвідомленому віднесенні себе до представників певної статі та демонстрації цього гендерною поведінкою у соціумі. Також було встановлено, що в описах власного “Я” самотніх дівчат і хлопців є спільні та деякі відмінні ознаки. Опис власного “Я” самотніх дівчат і хлопців за багатьма позиціями збігається з описом “самотнього дорослого”, що може свідчити про те, що самотні підлітки певною мірою ідентифікують себе із дорослими.

Нами був проведений кореляційний аналіз між гендерними особливостями та показниками самотності. Незважаючи на незначну кількість виявленого взаємозв'язку на рівні статистичної значущості p<0, 05; p<0, 01 (лише між видом самотності та гендерними стереотипами, а саме з фемінністю), його наявність дає нам право стверджувати про існування зв'язку між гендерними особливостями і почуттям самотності у підлітковому віці. Звичайно, вона має не визначальне значення, але все-таки впливає на виникнення самотності. Незважаючи на це, на основі здійсненого емпіричного дослідження було встановлено іншу закономірність, а саме те, що підліткова самотність більше залежить від вікового етапу розглянутого нами онтогенетичного періоду, аніж від гендерних особливостей.

Розділ 3. Способи подолання самотності. Програма психологічної корекції почуття самотності

У попередніх розділах нами розглянуто поняття самотності і її компоненти. Ми визначили, що це почуття буває різних видів, а саме: дифузна, дисоційована, відчужуюча та самотність без виду. Також за Дж. Янгом існує ситуативна та хронічна самотність. Крім відмінностей в тривалості та виді самотності, самотні люди відрізняються також специфічними афективними, когнітивними та поведінковими особливостями [16].

С. Карен і Л. Пепло пропонують використовувати в корекції самотності концепцію соціального дефіциту [21]. Сутність цієї концепції полягає в тому, що є одна спільна риса, притаманна всім самотнім людям - дефіцит соціальних зв'язків. Відповідно корекцією може послужити збільшення соціальних контактів.

У цьому випадку одиноким людям можна допомогти, якщо заохочувати їх збільшувати частоту позитивних неофіційних контактів незалежно від того, чи відбуваються останні в рамках відносин з однією людиною або багатьма людьми. А так само необхідно допомогти клієнту встановити певні типи соціальних відносин, наприклад, любовні зв'язки, дружбу. І ці відносини повинні знайти своє вираження в специфічній ролі, наприклад, ролі коханого або чоловіка.

Корекція самотності включає:

- індивідуальну корекцію - робота над своїми зовнішніми і внутрішніми якостями;

- соціальну корекцію - набуття навичок і способів ефективної взаємодії та конструювання ситуації.

Дж. Янг у своїй практиці поетапного усунення самотності налаштовував клієнта брати на себе зобов'язання по виконанню кожного рівня в ієрархії цілей, поступово перетворюючи кількісні зв'язки в якісні. Експериментальним шляхом визначилося шість рівнів:

1. Подолати тривогу і сум, викликані самотнім проводженням часу.

2. Чимось зайнятися разом з небагатьма друзями.

3. Відкритися перед другом, який заслуговує на довіру, і зробити цей процес взаємним.

4. Зустріти потенційно близького, підходящого партнера (представника протилежної статі).

5. Поступово поглиблювати інтимні стосунки з адекватним партнером, особливо через відвертість і сексуальний контакт.

6. Взяти на себе емоційні зобов'язання перед адекватним партнером на відносно тривалий період.

На основі аналізу всієї інформації щодо почуття самотності, нами було складено психологічну програму корекції цього почуття, у яку увійшли вправи запропоновані провідними тренерами психологічних тренінгів [3, 4, 8, 37, 55, 42, 2].

Основна мета тренінгу - подолання почуття самотності в підлітків та вироблення вміння протистояти його подальшому виникненню. Значна увага приділяється створенню близьких, довірливих відносин в групі, оскільки виключно за таких умов можливим буде успішно виконати цілі тренінгової програми.

Задачі тренінгу:

побудова близьких відносин з колегами по тренінгу;

глибинне усвідомлення переживання почуття самотності та його впливу на життєдіяльність;

визначення і пошук характеристик бажаного розвитку ситуації;

взяття на себе емоційних обов'язків перед іншими на тривалий час;

формування навичок і вмінь протидіяти виникненню почуття самотності.

Під час тренінгу, з першої хвилини роботи, створюється і утримується середовище з наступними параметрами:

прийняття;

безоціночність;

взаємопідтримка.

У результаті тренінгу підлітки зможуть:

- перестати ховатися від самотності, пов'язуючи своє життя не з “тими людьми” і змінюючи партнерів, а використовувати її в своїх цілях;

- знайти власні ресурси та шляхи виходу з самотності;

- використовувати самотність як можливість для змін.

Тренінг розрахований на осіб віком від 10-11 до 14-15 років, тобто розроблений для...