Агресивність у дітей дошкільного віку та подолання страху

Размещено на http://www.allbest.ru//

Агресивність у дітей дошкільного віку та подолання страху



Вступ

Підвищена агресивність дітей є однією з найбільших проблем у дитячому колективі. Ті чи інші форми агресії характерні для більшості дошкільнят, але із засвоєнням правил і норм поведінки ці безпосередні вияви дитячої агресивності поступаються місцем просоціальним формам поведінки. Але в певної категорії дітей агресія не тільки зберігається, а й розвивається, трансформується в стійкі риси особистості. В результаті знижується продуктивний потенціал дитини, деформується її особистий розвиток.

Агресивні дошкільники мало відрізняються від своїх ровесників. Так, рівень розвитку інтелекту агресивних дітей у середньому відповідає віковим нормам, а в деяких навіть переважає їх. У багатьох з них зафіксований досить високий соціальний інтелект. Показники розвитку довільності в групі агресивних дітей в цілому дещо нижчі; але деякі агресивні діти мають добре розвинуту довільність. Спостереження показують, що деякі агресивні діти володіють добре розвиненою ігровою діяльністю і можуть організувати цікаву гру. Тому рівень розвитку ігрової діяльності, як і рівень розвитку інтелекту, не можна вважати головною причиною агресивної поведінки, Дослідження показують, що середній рівень самооцінки агресивних дітей мало відрізняє їх від останніх, але існують суттєві розходження між їх самооцінкою і очікуваною оцінкою з боку ровесників. За своїм соціальним статусом у групі ровесників агресивні діти мало відрізняються від інших: серед них є ті, яким віддають перевагу, якими нехтують, і навіть лідери. Головною відмінною рисою є їх ставлення до ровесників. Інша дитина є для них конкурентом, перешкодою, яку треба прибрати. Головні проблеми агресивних дітей лежать у сфері відносин з ровесниками.

Але всіх агресивних дітей об'єднує спільна властивість -- нездатність бачити і розуміти іншого.

Д.Ельконін вважає, що дошкільний вік є тим періодом, у якому виникають перші моральні норми поведінки і формуються пов'язані з ними моральні переживання. А згідно із стадіями морального розвитку Кольберга, в старшому дошкільному віці моральні норми повинні закріплюватися. Основою морального типу поведінки дошкільника є виявлення альтруїзму. Альтруїзм -- це здатність розуміти переживання інших людей і відповідним чином відгукуватися на них, виявляючи співчуття, чуйність, готовність допомогти в разі необхідності. Альтруїстичне виховання сприяє готовності дошкільника зробити іншому послугу безкорисливо, не розраховуючи на схвалення або заохочення, допомагає зростаючій особистості усвідомити цінність людини, визнати право іншого на блага, сприяє формуванню гуманних почуттів -- щирості, людяності, доброти, співпереживання.

На сьогодні, як показують дослідження, лише 20--30 % старших дошкільнят здатні виявляти чуйність до слабших за себе без зовнішніх спонукань, прийти на допомогу, добровільно взяти на себе частину труднощів, поділитися з іншими, не сподіваючись на винагороду.

Тому так важлива робота психолога з розвитку у дітей почуття емпатії, формування альтруїстичних форм поведінки.



ПОНЯТТЯ АГРЕСИВНОСТІ

Слово «агресія» походить від латинського «aggressio», що означає «напад, приступ». У психологічному словнику наведено таке визначення цього терміна: «Агресія -- це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, завдає шкоди об'єктам нападу (живим і неживим), завдає фізичної і моральної шкоди людям або викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості тощо)».

Причини появи агресії у дітей можуть бути різними. Виникненню агресивних якостей сприяють деякі соматичні захворювання або захворювання головного мозку. Слід зазначити, що дуже велику роль тут відіграє виховання в родині, причому з перших днів життя дитини. Соціолог М. Мід довела, що в тих випадках, коли дитину різко відлучають від грудей і спілкування з матір'ю зводять до мінімуму, у дітей формуються такі якості, як тривожність, підозрілість, жорстокість, агресивність, егоїзм. І навпаки, коли в спілкуванні з дитиною присутня м'якість, дитина оточена турботою й увагою, ці якості не виробляються.

На виникнення агресивної поведінки великий вплив має характер покарань, які зазвичай застосовують батьки у відповідь на прояви гніву у своєї дитини. У таких ситуаціях можуть бути використані два полярні методи впливу: або поблажливість, або суворість. Як це не парадоксально, агресивні діти однаково часто зустрічаються й у занадто м'яких батьків, і в надмірно суворих.

Дослідження показали, що батьки, які різко придушують агресивність у своїх дітей, всупереч своїм очікуванням не усувають цю якість, а навпаки, зрощують її, розвиваючи у своєму синові або дочці надмірну агресивність, що проявлятиметься навіть у зрілі роки. Адже всім відомо, що зло породжує тільки зло, а агресія -- агресію.

Якщо ж батьки зовсім не звертають уваги на агресивні реакції своєї дитини, то вона незабаром починає вважати, що таке поводження дозволене, й окремі вибухи гніву непомітно переростають у звичку діяти агресивно. Тільки батьки, які вміють знаходити розумний компроміс, «золоту середину», можуть навчити своїх дітей справлятися з агресією.

ПОРТРЕТ АГРЕСИВНОЇ ДИТИНИ

Майже в кожній групі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на інших дітей, обзиває та б'є їх, відбирає й ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази, одним словом, стає «грозою» усього дитячого колективу, джерелом неприємностей вихователів і батьків. Цю забіякувату, сварливу дитину дуже важко прийняти такою, яка вона є, а ще важче зрозуміти.

Однак агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу в допомозі дорослих, тому що її агресія -- це насамперед вираження внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, які відбуваються навколо.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, нікому не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводить до порушення дитячо-батьківських відносин і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять. «Як стати любимим і потрібним» -- нерозв'язна проблема, що стоїть перед маленькою людиною. От вона й шукає способи привернення уваги дорослих і однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б нам і дитині, але як зробити краще -- вона не знає.

Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість, прагне розлютити маму, вихователя, однолітків. Вона «не заспокоюється доти, доки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять у бійку» (Н. Л. Кряжева «Розвиток емоційного світу дітей»).

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина і чому вона поводиться так, хоча заздалегідь знає, що з боку дітей може одержати відсіч, а з боку дорослих -- покарання. Насправді це часом лише розпачлива спроба завоювати своє місце в соціумі. Дитина не знає, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному й жорстокому світі, як захистити себе.

Такі діти часто не можуть самі оцінити свою агресивність. Вони не помічають, що вселяють в оточуючих страх і занепокоєння. їм, навпаки, здається, що весь світ хоче скривдити саме їх. Таким чином, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться й ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. До того ж діти не можуть подивитися на себе збоку й адекватно оцінити свою поведінку.

Таким чином, діти часто переймають агресивні форми поведінки в батьків.

Підвищена агресивність дітей є однією з найбільш гострих проблем не тільки для лікарів, педагогів і психологів, але й для суспільства в цілому. Актуальність теми безсумнівна, оскільки кількість дітей з такою поведінкою стрімко зростає. Це викликано цілою низкою несприятливих чинників:

погіршенням соціальних умов життя дітей;

кризою сімейного виховання;

неуважністю школи до нервово-психічного стану дітей;

збільшенням патологічних пологів, що залишають наслідки у вигляді ушкоджень головного мозку дитини.

Спробуємо викласти практичні рекомендації батькам і педагогам, як правильно поводитися з дітьми, що проявляють агресію щодо дорослих або однолітків, але насамперед визначимо, а що ж таке агресивність. Агресивність -- це схильність до заподіяння іншим моральної та матеріальної шкоди.

ЕКСТРЕНЕ ВТРУЧАННЯ ПРИ ПРОЯВАХ АГРЕСІЇ

У деяких випадках при проявах дитячої або підліткової агресії потрібне термінове втручання дорослих. Екстрене втручання націлене на зменшення або уникання агресивної поведінки в напружених, конфліктних ситуаціях. Для більш конструктивного впливу на агресивні реакції дітей і підлітків розроблені спеціальні рекомендації для дорослих.

Наведені нижче правила екстреного втручання дозволять у конфліктній ситуації забезпечити позитивне розв'язання конфліктів.

1. Спокійне ставлення до дитини у випадку незначної агресії.

У тих випадках, коли агресія дітей і підлітків не є небезпечною та піддається поясненню, можна використовувати такі позитивні стратегії:

повне ігнорування реакцій дитини (підлітка) -- досить потужний спосіб припинення небажаної поведінки;

вираження розуміння почуттів дитини («Звичайно, ти ображений...»);

переключення уваги, пропозиція якого-небудь завдання («Допоможи мені, будь ласка, дістати посуд з верхньої полиці, адже ти вищий за мене»);

позитивне позначення поведінки («Ти злий тому, що ти втомився»).

Щодо того, що агресія природна для людей, адекватна й безпечна агресивна реакція часто не вимагає втручання. Діти нерідко використовують агресію просто для привернення до лих уваги. Якщо дитина (підліток) проявляє гнів у припустимих межах і через цілком зрозумілі причини, потрібно дозволити їй це, потім уважно її вислухати й переключити її увагу на щось інше.

2. Акцентування уваги на вчинках (поведінці), а не на особистості. Проводити чітку межу між вчинком і особистістю дозволяє техніка об'єктивного опису поведінки. Після того як дитина заспокоїться, доцільно обговорити з нею її поведінку. Варто описати, як вона поводилася під час прояву агресії, які слова

казала, які дії робила, не даючи при цьому ніякої оцінки. Критичні висловлювання, особливо емоційні, викликають роздратування й протест та віддаляють від розв'язання проблеми.

Аналізуючи поведінку дитини, важливо обмежитися обговоренням конкретних фактів, тільки того, що відбулося «тут і зараз»,не пригадуючи минулих вчинків. Інакше в дитини виникне почуття образи і вона буде не в змозі критично оцінити свою поведінку. Замість розповсюдженого, але неефективного «читання моралі»

краще показати дитині негативні наслідки її поведінки, переконливо продемонструвавши, що агресія найбільше шкодить їй самій.

Дуже важливо також дати приклади можливих конструктивних способів поведінки в конфліктній ситуації.

Один із важливих шляхів зниження агресії -- встановлення з дитиною зворотного зв'язку. Для цього використовуються такі прийоми:

констатація факту («Ти поводишся агресивно»);

констатуюче питання («Ти гніваєшся?»);

розкриття мотивів агресивної поведінки («Ти хочеш мене скривдити?», «Ти хочеш продемонструвати силу?»);

виявлення своїх власних почуттів щодо небажаної поведінки («Мені не подобається, коли зі мною розмовляють у такому тоні», «Я гніваюся, коли на мене хтось голосно кричить»);

апеляція до правил («Ми ж із тобою домовлялися!»).

Даючи зворотний зв'язок агресивній поведінці дитини (підлітка), доросла людина повинна виявити щонайменше три якості: зацікавленість, доброзичливість і твердість. Остання стосується тільки конкретної провини, дитина (підліток) повинна зрозуміти, що батьки її люблять, але їм не подобається, коли вона так поводиться.

3. Контроль над власними негативними емоціями. Батькам і фахівцям необхідно дуже ретельно контролювати свої негативні емоції в ситуації взаємодії з агресивними дітьми. Коли дитина або підліток демонструє агресивну поведінку, це викликає

сильні негативні емоції -- роздратування, гнів, обурення, страх або безпорадність. Дорослим слід визнати нормальність і природність цих негативних переживань, зрозуміти характер, силу й тривалість почуттів, що запанували над ними.

Коли доросла людина керує своїми негативними емоціями, вона не підкріплює агресивну поведінку дитини, зберігає з нею гарні стосунки й демонструє, як потрібно взаємодіяти з агресивною людиною.

4. Зниження напруження ситуації. Основне завдання дорослого, який стикається з дитячо-підлітковою агресією,-- зменшити напруження ситуації. Типовими неправильними діями дорослого, які підсилюють напруження та агресію, є:

підвищення голосу, зміна тону на загрозливий;

демонстрація влади («Вчитель тут поки що я», «Буде так, як я скажу»);

крик, обурення;

агресивні пози й жести: стиснуті щелепи, перехрещені або зчеплені руки, розмова «крізь зуби»;

сарказм, глузування, висміювання й передражнювання;

негативна оцінка особистості дитини, її близьких або друзів;

використання фізичної сили;

втягування в конфлікт сторонніх людей;

непохитне наполягання на своїй правоті;

нотації, проповіді, «читання моралі»;

покарання або погрози покарання;

узагальнення типу: «Ви всі однакові», «Ти як завжди...», «Ти ніколи не...»;

порівняння дитини з іншими дітьми -- не на її користь;

команди, жорсткі вимоги, тиск;

виправдання, підкуп, нагороди.

Деякі із цих реакцій можуть зупинити дитину на короткий час, але можливий негативний ефект від такої поведінки дорослого шкодить куди більше, ніж сама агресивна поведінка.

Обговорення проступку. Аналізувати поведінку в момент прояву агресії не потрібно, цим варто займатися тільки після того, як ситуація з'ясується й усі заспокояться. Водночас обговорення інциденту необхідно провести якомога швидше. Краще це зробити наодинці, без свідків, і тільки потім обговорювати в групі або родині (не завжди). Під час розмови важливо зберігати спокій і об'єктивність. Потрібно докладно обговорити негативні наслідки агресивної поведінки, її руйнівність не тільки для оточуючих, але насамперед для самого маленького агресора.

Збереження позитивної репутації дитини. Дитині, тим більше підліткові, дуже важко визнати свою неправоту й поразку. Найстрашніше для нього -- публічний осуд і негативна оцінка. Діти й підлітки намагаються уникнути цього будь-якою ціною, використовуючи різні механізми захисної поведінки. І справді, погана репутація й негативний ярлик небезпечні: закріпившись за дитиною (підлітком), вони стають самостійною спонукальною силою її агресивної поведінки.

Для збереження позитивної репутації доцільно:

* публічно мінімізувати провину підлітка («Ти недобре себе почуваєш», «Ти не хотів його скривдити»), але в бесіді віч-на-віч показати істину;

не вимагати повного підкорення, дозволити підліткові (дитині) виконати ваші вимоги по-своєму;

запропонувати дитині (підліткові) компроміс, договір із взаємними поступками.

Наполягаючи на повному підкоренні (тобто на тому, щоб дитина не тільки негайно зробила те, що ви хочете, але й у той самий спосіб, як ви вимагаєте), можна спровокувати новий вибух агресії.

7. Демонстрація моделі неагресивної поведінки. Важлива умова виховання «контрольованої агресії» у дитини -- демонстрація моделей неагресивної поведінки. При проявах агресії обидві сторони втрачають здатність володіти собою, виникає дилема -- боротися за свою владу чи розв'язати ситуацію мирним шляхом. Дорослим потрібно поводитися не агресивно, і чим меншим є вік дитини, тим більш миролюбною повинна бути поведінка дорослого у відповідь на агресивні реакції дітей. Поведінка дорослого, яка дозволяє показати зразок конструктивної поведінки та спрямована на зниження напруження в конфліктній ситуації, включає такі прийоми:

не рефлексивне слухання (не рефлексивне слухання -- це слухання без аналізу (рефлексії)), що дає можливість співрозмовникові висловитися. Воно складається з уміння уважно слухати й мовчати. Це важливо. Мовчати -- тому що співрозмовникові хочеться, щоб його почули, і його найменше цікавлять наші зауваження; уважно -- інакше людина образиться й спілкування перерветься або перетвориться на конфлікт. Усе, що потрібно робити,-- це підтримувати плин мовлення співрозмовника, даючи йому можливість повністю висловитися;

пауза, що дає можливість дитині заспокоїтися;

навіювання спокою невербальними засобами;

прояснення ситуації за допомогою уточнюючих запитань;

використання гумору;

визнання почуттів дитини.

Діти досить швидко переймають неагресивні моделі поведінки. Головна умова -- щирість дорослого, відповідність його невербальних реакцій словам.



ТИПИ АГРЕСІЇ У ДІТЕЙ І СПОСОБИ ПОБУДОВИ СТОСУНКІВ

Гіперактивно-агресивна дитина. Рухливо розгальмованим дітям складніше бути дисциплінованими та слухняними. Такі діти, які в родині є кумирами або виховуються в атмосфері вседозволеності, потрапляючи в колектив однолітків, можуть ставати агресивними. Необхідно грамотно будувати систему обмежень, використовуючи в тому числі й ігрові ситуації за правилами. Стимулюйте в дітей вміння визнавати власні помилки. Навчайте їх не звалювати свою провину на інших. Розвивайте почуття емпатії, співчуття до оточуючих, однолітків, дорослих та тваринного світу.

Агресивно-вразлива і виснажувана дитина. Вразливість дитини може бути пов'язана не тільки з вадами у вихованні чи труднощами навчання, але й із хворобами під час зростання, особливостями дозрівання нервової системи й організму. Підвищена чутливість, дратівливість, ранимість можуть провокувати агресивну поведінку. Допоможіть дитині розрядити психічне напруження, пограйтеся разом із нею у шумну гру, розбийте що-небудь. 1 прагніть уникати ситуацій перенапруження, якщо дитина майже завжди агресивна.

Агресивна дитина з опозиційно-зухвалою поведінкою. Якщо дитина часто говорить грубощі, але не всім, а тільки батькам, знайомим їй людям, то, напевно, у ваших взаєминах щось не так: ви рідко граєтеся та спілкуєтеся з дитиною; ви вже не зразок для наслідування, як раніше; дитині нудно, нема чим зайнятися, і вона переносить на вас власний настрій і проблеми, перекладає відповідальність за свою поведінку. Спробуйте розв'язувати проблеми разом, у співпраці з дитиною, але не за неї.

Агресивно-боязка дитина. Ворожість, підозрілість можуть бути засобом захисту дитини від уявної загрози, «нападу».



ДІАГНОСТИКА АГРЕСИВНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ

Діагностичні критерії агресивності для дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку

Часто (частіше порівняно з поведінкою інших дітей, які оточують дитину) втрачають контроль над собою.

Часто сперечаються, сваряться з дітьми й дорослими.

Навмисно дратують дорослих, відмовляються виконувати прохання дорослих.

Часто звинувачують інших у своїй «неправильній» поведінці й помилках.

Заздрять та не довіряють оточуючим.

Часто гніваються й вдаються до бійок.

Про дитину, в якої протягом шести й більше місяців одночасно стійко виявилося чотири критерії, можна говорити як про таку, що має агресивність як якість особистості. агресивність поведінка дошкільний

Як допомогти агресивній дитині? Хотілося б звернути увагу на «золоті правила» педагогіки, які підійдуть до будь-якого характерологічного типу.

Не фіксувати увагу на небажаній поведінці дитини й не впадати самому в агресивний стан.

Найадекватніша поведінка дорослого -- це вагомий осуд агресії дитини.

Намагатися насамперед з'ясувати причину агресії та спокійно, тактовно її усунути.

Дати можливість дитині зняти агресію, виплеснути емоції через

ігри та релаксацію.

Постаратися зайвого разу приголубити дитину, показавши, що її також цінують і люблять.

Реагувати й відгукуватися на будь-які позитивні зрушення в поведінці дитини, навіть якщо вони незначні.

Допоможуть дитині розрядитися, зняти агресію й гнів у реальній діяльності такі прийоми й методи. Запропонуйте їй:

зім'яти й порвати папірець;

бити подушку або боксерську грушу;

потупотіти ногами;

голосно покричати, використовуючи «склянку для криків» або трубу, зроблену з ватману;

побуцати ногою консервну банку (наприклад, з-під напоїв «Пепсі-кола», «Спрайт»);

написати на папері всі слова, які хочеться сказати, зім'яти і викинути папірець;

повтирати пластилін у картонку або папірець;

скористатись водяним пістолетом, надувним кийком.

Добре заспокоює дитину й знімає агресію малювання власного ^ніву. Після виконання малюнка, виявивши до нього щирий інтерес, поставте дитині такі запитання.

Що зображено на малюнку?

Що ти відчував, коли малював?

Чи можеш ти поговорити від імені малюнка?

Чи змінився твій стан, коли ти малював малюнок?

Якщо дитина вирішує зім'яти або розірвати малюнок, не треба її стримувати.

ІГРИ І ВПРАВИ ДЛЯ ЗНЯТТЯ АГРЕСИВНОСТІ У ДІТЕЙ

«Брикання»

Мета: сприяння емоційній розрядці та зняттю м'язового напруження.

Дитина лягає спиною на килим. Ноги вільно розкинуті. Повільно вона починає брикатися, торкаючись підлоги всією ногою. Ноги чергуються та високо піднімаються. Поступово підвищується сила та швидкість брикання. На кожний удар ногою дитина каже «Ні», підвищує інтенсивність удару.

«Кулачок»

Мета: сприяння усвідомленню ефективних форм поведінки, зміщенню агрегації, м'язовій релаксації.

Дайте дитині, в руку якусь дрібну іграшку чи цукерку та запропонуйте стиснути кулачок міцно-міцно. Нехай вона потримає кулачок стиснутим, а коли розкриє його, рука розслабиться, на долоні буде гарна іграшка.

Наведені нижче релаксаційні вправи на зразок «Зиґфріда» і «Квазімодо» теж корисні агресивній дитині.

«Зиґфрід»

Фаза напруження. Сядьте прямо, як свічка. Розведіть руки, плечі й передпліччя під прямим кутом. Відведіть плечі якнайдалі назад, начебто ви хочете утримати між лопаток маленький предмет, наприклад олівець.

Фаза розслаблення. Як тільки відчуєте біль, два рази вдихніть і видихніть, а потім розслабтеся, плечі й голова розслаблено падають уперед. Охопіть руками своє коліно й підтягніть руки й плечі.

«Квазімодо»

Фаза напруження. Розгорніть руки, плечі й передпліччя під прямим кутом. Закрийте очі й видихніть. Тепер підніміть плечі високо, ніби хочете торкнутися вух. Втягніть голову в плечі (не дивлячись при цьому вгору). Сконцентруйтеся на м'язовій складці, що утворилася на вашій потилиці. Сильно стисніть цей «валик» між головою та плечима, дихайте при цьому глибоко. Стискайте «валик» так сильно, щоб у голові з'явилася вібрація. Не припиняйте стискати, доки не відчуєте біль. Не затримуйте повітря!

Фаза розслаблення. Плечі розслаблені й опущені вниз. Голова опущена так низько, що підборіддя торкається грудей. Робити треба все одним плавним рухом. Закрийте очі, дихайте спокійно, рівномірно, не відривайте підборіддя від грудей. Спробуйте покласти праве вухо на праве плече, потім ліве -- на ліве плече. Плечі не піднімайте. Вони напружуються, і напруження чітко відчувається сухожиллями, розташованими між вухами й плечима. Дихайте спокійно й рівномірно.

Дуже близькі «за духом» до описаних вправ і такі, як «Зруш камінь», причому діти виконують їх із задоволенням.

«Зруш камінь»

Дитина лягає на підлогу. До неї звертаються зі словами: «Уяви собі, що біля твоєї правої ноги лежить важкий камінь. Постарайся зрушити його, а для цього підніми праву ногу, уприся ступнею у камінь, напруж її (8--12 секунд). Поклади ногу у вихідне положення». Нога стала важкою... легкою... м'якою... Те саме робиться з лівою ногою.

Найголовніше в таких вправах, щоб дитина зняла напруження, агресію й звільнилася від них.

Послабить агресію дитини й терапевтична казка. Якою б не була дитина, а читати й слухати казки вона любить. Спробуємо запропонувати їй таку казку.

«Кап і Гнів»

Жив собі хлопчик Жан, йому було всього десять років. У нього було кучеряве біляве волосся, блакитні очі. Словом, дуже гарний хлопчик, а от його вчинки були зовсім не гарні: він полюбляв битися, причому без всякого приводу. Одного разу, розлютившись на всіх, він вирішив утекти в ліс і сховатися: «Нехай мене пошукають і позляться, як я». Коли він увійшов у гущавину лісу, то побачив, що через кущі вийшло щось сіро-чорне, страшне, загрозливе, і це йшло прямо на Жана. «Ой!» -- скрикнув хлопчик і кинувся геть. Але щупальця цієї істоти вчепилися йому у волосся. «Зупинися, хлопчику, тобі не втекти, адже я -- Гнів... і я живу в тобі...» -- засичало страхіття. «Коли ти обзиваєш інших, б'єшся,-- це я росту в тобі та змушую тебе робити це... І ти не зможеш позбутися мене, ха ха!..» Гнів став темніти, переливатися сірим, червоним і оточувати Жана з усіх боків. У хлопчика запаморочилася голова від поганих, образливих слів, що виходили від Гніву. «От, дивися на мене -- такий і ти, коли б'єшся, лаєшся!». «Ти і я -- одна родина. Ха-Ха!..» Коли Гнів сміявся, у Жана волосся ставало сторчма. Він почав розуміти, що Гнів перемогти неможливо, що той складається з його поганих, агресивних учинків і відображує його власні емоції. Хлопчик сів і голосно заплакав. Плакав він довго й гірко і від цього відчув утому, притулився до стовбура дерева й задрімав.

Хтось тихо та ніжно доторкнувся до його плеча, хлопчик відкрив очі й побачив фею.

«Прекрасний хлопчику Жане, подивися в моє дзеркальце. Там твоє зображення. Бачиш? Ти гарний, навіть дуже. Зроби й свої вчинки гарними»,-- вимовила фея. «А як же Гнів? -- із тремтінням у голосі вимовив Жан.-- Він у мені»,-- продовжував хлопчик. «Я допоможу тобі позбутися його, але пам'ятай, що із цієї хвилини ти повинен робити тільки добрі вчинки й помиритися з усіма, кого скривдив!» -- сказала фея. Вона чарівною паличкою тричі доторкнулася до його грудей. Хлопчик став повільно, спокійно дихати, відчув якусь легкість у душі. «Спасибі тобі, добра феє. Я стану іншим -- не таким, яким хотів мене бачити Гнів»,-- схвильовано вимовив Жан. Він повернувся додому й дав собі обіцянку стримувати емоції та не давати волю гніву.

Важливо прочитати казку виразно, звернути увагу на кульмінацію (поведінку Гніву). Після читання дуже корисним буде обговорення казки, це -- своєрідний рефлексивний компонент. Можна провести бесіду за такими запитаннями.

Як називається казка?

Яким був Жан на початку казки?

Чому його не любили й боялися діти?

Що допомогло хлопчикові позбутися гніву?

Чого навчила тебе ця казка?

«Склади конструктор»

Для роботи з агресивними дітьми можуть з успіхом використовуватися різні настільні ігри, які передбачають гру як наодинці, так і спільно, наприклад гра «Конструктор». Дітям пропонується разом зібрати якусь фігуру із деталей конструктора. Під час гри дорослий допомагає дітям розв'язувати конфлікти, що виникають, та запобігати їм. Після гри можна програвати конфліктні ситуації з пошуком шляхів виходу з них.

«Карикатура»

Мета: усвідомлення своїх особистісних рис, можливість «подивитися на себе збоку».

У групі обирається для обговорення одна дитина. Діти розповідають, які якості особистості вони цінують у цій дитині, а які їм не подобаються. Потім групі пропонується намалювати цю дитину в жартівливому вигляді. Після закінчення роботи можна обрати найкращий малюнок. На наступному занятті «предметом» обговорення може стати інша дитина.

«Ліпимо казку»

Мета: реалізація агресивної енергії непрямим шляхом.

Дітям пропонується разом зліпити яку-небудь казку. При виборі казки важливо врахувати, що в ній має бути достатньо героїв, щоб кожна дитина могла ліпити одного з них. Перед початком гри діти обговорюють фрагмент, який вони збираються зобразити, та співвідносять одне з одним свої задуми. Для виконання цієї вправи добре підходить казка «Три ведмеді».

Робота з пластиліном дає можливість змістити «енергію кулака». Коли дитина розминає пластилін, вона спрямовує на нього свою енергію, розслабляє руки, що дозволяє непрямим шляхом реалізувати агресивні почуття. Крім того, гра розвиває та закріплює навички спільної, діяльності.

«Стоніжка»

Мета: розвиток згуртованості групи.

Діти стають одне за одним та тримаються за плечі того, хто стоїть попереду. В такому положенні вони долають різні перешкоди, наприклад такі:

стати на стілець і зійти з нього;

проповзти під столами;

обійти «широке озеро»;

пройти крізь «густий ліс»;

ховатися від «диких тварин».

Упродовж усієї вправи діти не повинні відчіплятися від свого партнера.

«Будівельники»

Мета: зближення дітей у групі, емоційне та моторне самовираження.

Кожній дитині пропонується побудувати собі будинок і розповісти про нього іншим дітям. Для будівництва можна використовувати всі предмети, які є в кімнаті: маленький стіл, стільці, м'ячі, кеглі тощо. Щодо кожного будиночка ставляться запитання.

Чи зручно тобі буде жити в цьому будинку?

Де ти розташуєш гостей?

Хто буде жити в цьому будинку крім тебе?

Можна запитати у дітей, чи підходить будинок його будівникові. Після бесіди можна запропонувати перебудувати будинок за допомогою інших дітей.

«Лялька Бобо»

Ви, напевно, помічали, що агресія у дитини поступово накопичується, і коли її вдається виплеснути, дитина знову стає спокійною та врівноваженою. Отже, якщо дати дитині можливість виплеснути агресію на будь-який об'єкт, частину проблем, які пов'язані з її поведінкою, буде розв'язано. Із цією метою використовується спеціальна лялька Бобо. Ця лялька не продається, але ви можете дуже легко зробити її самі, наприклад із подушки: пришийте до подушки руки та ноги, зроблені з тканини, намалюйте обличчя -- і лялька готова. Можна зробити її більш тугою. Для цього треба пошити чохол прямокутної форми, також прикріпити до нього «ручки» та «ніжки», «обличчя», набити щільно ватою або піском і зашити. Таку ляльку дитина може спокійно бити чи буцати, зганяючи на ній свої негативні емоції та почуття. Безболісно виражаючи свою агресію, дитина стає більш спокійною в повсякденному житті.

Іноді дорослому також хочеться буцнути таку ляльку. Не соромтеся, зробіть це, і ви самі побачите, наскільки швидко минають негативні, агресивні почуття.

«Єдине ціле»

Ця вправа формує почуття близькості з іншими людьми, сприяє прийняттю дітьми одне одного, формує почуття цінності інших та самоцінності.

Діти сидять, по колу передають одне одному клубок ниток так, щоб усі, хто вже тримав клубок, взялися за нитку. Передавання клубка супроводжується висловлюваннями про те, що діти зараз відчувають, що хочуть для себе і що можуть побажати іншим. Починає дорослий, показує приклад. Потім він звертається до дітей, запитує, чи хочуть вони щось сказати. Коли клубок повернеться до ведучого, діти натягують нитку та заплющують очі, уявляючи собі на прохання ведучого, що вони складають одне ціле, що кожен із них важливий та значущий у цілому.

Розігрування ситуацій

Для дітей буде цікавим і корисним розігрування різних ситуацій. Це можуть бути ситуації з реального життя, наприклад конфлікт, який виник у грі, або запропоновані дорослим, але також близькі до реальності.

Поступово в ході рольових ігор можна почати використовувати такі прийоми:

обмін ролями: діти протягом гри міняються ролями, що дає можливість прийняти точку зору іншого, відчути його переживання;

дзеркало: після гри діти прагнуть найточніше зобразити позу, звички, типовий вираз обличчя тієї чи іншої дитини.

У грі необхідно звернути увагу на взаємодію дітей, а також на можливі причини появи тих чи інших проявів рис характеру. Можна запропонувати такі ситуації.

Ти прийшов у двір і побачив, що там б'ються двоє незнайомих хлопчиків. Розніми їх.

Тобі дуже хочеться погратися такою самою іграшкою, як у одного з дітей із вашої групи. Попроси її.

Ти дуже образив свого друга. Спробуй помиритися з ним.

Ти знайшов на вулиці слабке, замерзле кошеня -- пожалій його.

«Спина до спини»

Ця гра спрямована на розвиток уміння дітей домовлятися одне з одним та показувати, як важливо для цього бачити свого співбесідника.

Діти сідають спиною одне до одного. Завдання -- домовитися про щось або розповісти що-небудь одне одному. Після вправи діти діляться враженнями та своїми відчуттями. Дорослий може допомогти їм, ставлячи запитання, наприклад такі: «Чи було вам зручно? Чи не хотілося вам щось змінити?» Краще, якщо тему для розмови вигадають самі діти, але дорослий може їм у цьому допомогти. Можливий варіант цієї вправи, коли спина до спини сидять дорослий і дитина.

На кого я схожий?

Діти сідають у коло. Обирається одна дитина, а решта відповідають на запитання дорослого: «На яку тварину вона схожа? На якого птаха? На яке дерево? На яку квітку?».

Свої варіанти запитань може пропонувати і сама дитина. Описується кожна дитина по колу.

Ця гра спрямована на те, щоб допомогти дитині краще усвідомити себе та риси свого характеру. Для кращого розуміння можна попросити дітей відповісти на запитання, чому дитина схожа на ту чи іншу тварину, птаха, дерево тощо.

Малюнок «Мої друзі»

Дитині пропонується намалювати друзів. Можна намалювати їх як людей, а можна у вигляді тварин, птахів, квітів, дерев тощо. Після малювання можна обговорити малюнок з дитиною, запитавши її, хто намальований, чому саме цих дітей намальовано?

Малюнок може дати також інформацію про стосунки дитини з іншими дітьми. Подивіться, хто намальований ближче за всіх до дитини, які розміри фігур. Цікавими можуть бути асоціації, які пов'язані у дитини з її друзями. Наприклад, якщо хтось із дітей намальований у вигляді ялинки, це може означати, що стосунки з цією дитиною напружені, можливо, вона відчуває страх від спілкування з цією дитиною, тому що ця дитина «колеться».

Як варіант цієї вправи можна використовувати малюнок «Наша група», який може бути добрим діагностичним показником взаємовідносин дітей усередині групи.

«Зустріч казкових героїв»

Ця гра добре підходить для корекції негативних поведінкових реакцій, формування нового досвіду взаємовідносин одне з одним в процесі гри.

Дорослий добирає кожній дитині казкового персонажа, який має протилежні особистісні риси. Наприклад, конфліктній дитині дається роль персонажа, який з усіма дружить, всім допомагає (Попелюшка, Хлопчик-мізинчик); дитині з низькою самооцінкою -- роль героя, яким усі захоплюються (наприклад Ілля Муромець); активній дитині з рухливою розгальмованістю -- роль, яка передбачає обмеження активності (скляний чоловічок, стійкий олов'яний солдатик). Казкові герої можуть бути уявними.

Кожній дитині чарівник дає по п'ять «життів», які вони втрачають, якщо змінять поведінку своїх героїв.

Діти сідають у коло та зображують зустріч казкових героїв. Тему для розмови діти можуть обрати самі. Вони вигадують казку для своїх героїв і розігрують її. Після гри відбувається бесіда. Можна поставити такі запитання.

Опишіть свої відчуття у новій ролі.

Що заважало зберігати певний стиль поведінки?

Чи зможете в реальному житті поводитися так, як ваш герой?

Які сильні та слабкі риси кожного героя?

«Казка навпаки»

Ця гра спрямована на розширення поняття про різні стилі поведінки та усвідомлення найоптимальнішого.

Відома дітям казка інсценується у двох частинах:

перша частина -- зі звичними образами казкових героїв;

друга частина -- риси характеру казкових героїв змінюються на протилежні.

Кожна дитина виконує роль одного і того самого персонажа і в першій, і в другій частині гри.

Після гри триває обговорення. Орієнтовні запитання для бесіди такі.

Кого легше грати (доброго чи злого, хитрого чи чесного)?

Чи важко перевтілюватися з одного характеру в інший?

Чи бувають такі ситуації в житті?

«Камінець у черевику»

У цю гру корисно грати, коли хтось із дітей ображений, сердитий, обурений, коли внутрішні переживання заважають дитині займатися справою, коли назріває конфлікт у групі. Кожен з учасників має можливість у процесі гри вербалізувати, тобто висловити свій стан і повідомити про нього оточуючим. Це сприяє зниженню емоційного напруження. Якщо ініціаторів конфлікту кілька, вони зможуть дізнатися про почуття та переживання одне одного, що, можливо, дозволить врегулювати ситуацію.

Гра проходить у два етапи.

Перший етап (підготовчий). Діти сидять у колі на килимі. Дорослий запитує: «Діти, чи траплялося так, що вам до черевика потрапляв камінець?» Зазвичай діти дуже активно відповідають на це запитання, тому що кожна дитина у 6--7 років уже має подібний життєвий досвід. По колу всі діляться своїми

враженнями, як це відбувалося. Як правило, відповіді бувають такого плану: «Спочатку камінець не дуже заважає, ми намагаємося відсунути його, знайти зручне положення для ноги, але поступово зростає біль та незручність, може також з'явитися ранка чи мозоль. І тоді ми змушені знімати черевик і витрушувати камінець. Він майже завжди зовсім маленький, і ми навіть дивуємося, як такий маленький предмет міг спричинити такий біль. Нам здавалося, що там величезний камінь з гострими, як у леза, краями».

Потім дорослий запитує дітей: «Чи траплялося, що ви так і не витрушували камінець, а коли приходили додому, просто знімали черевики?» Діти відповідають, що і таке вже бувало в багатьох. Тоді в нозі без черевика біль проходив, забувався. Але вранці, взувши черевика, вони раптово відчували гострий біль, зіткнувшись із камінцем. Біль ще сильніший, ніж учора, образа, злість -- ось які почуття відчувають зазвичай діти. Така маленька проблема стає великою неприємністю.

Другий етап. Педагог говорить дітям: «Коли ми гніваємось, чимось стурбовані, схвильовані, ми це сприймаємо, як камінець у черевику. Якщо ми одразу ж відчуємо незручність, витягнемо його звідти, то нога залишиться неушкодженою. А якщо залишимо камінець на місці, то у нас, скоріше за все, виникнуть чималі проблеми. Тому всім людям, дорослим і дітям, корисно говорити про свої проблеми одразу ж, тільки-но вони їх помітять. Давайте домовимося: якщо хтось із вас скаже "У мене камінець у черевику",-- ми всі одразу ж зрозуміємо, що вам щось заважає, та зможемо поговорити про це. Подумайте, чи не відчуваєте ви зараз якогось незадоволення, чогось, що заважало б вам. Якщо відчуваєте, скажіть нам, наприклад: "У мене камінець у черевику. Мені не подобається, що Микола ламає мої будівлі з кубиків". Розкажіть, що вам ще не подобається. Якщо ж вам нічого не заважає, ви можете сказати: "У мене немає камінця у черевику"».

Діти по колу розповідають, що заважає їм у цей момент, описують свої відчуття. Окремі «камінці», про які діти казатимуть, корисно обговорити в колі. У цьому випадку кожен учасник гри пропонує дитині, яка потрапила в скрутне становище, спосіб, за допомогою якого можна позбутися «камінця».

Погравши кілька разів у цю гру, діти в подальшому відчувають потребу розповідати про свої проблеми. Крім того, гра допомагає педагогові без перешкод проводити навчальний процес. Коли дітей щось хвилює, це «щось» не дасть їм спокійно сидіти на заняттях і сприймати інформацію. Якщо ж діти отримають можливість висловитися, «випустити пару», то можна спокійно приступити до заняття. Якщо гра проводитиметься щодня, дитина зрозуміє, що і в інших дітей такі самі проблеми, як і в неї, що вона така сама, як інші. Будь-яку, навіть дуже складну ситуацію можна розв'язати разом. А діти, які є її учасниками, зовсім не злі й завжди готові прийти на допомогу.

Коли дитина навчиться розпізнавати власні емоції та говорити про них, можна перейти до наступного етапу роботи.

«Базя»

Мета: навчити агресивних дітей бути менш образливими, надати їм унікальну можливість подивитися на себе очима оточуючих, побути на місці того, кого вони самі ображають, не замислюючись над цим.

«Базя» сидить на стільці з рушником у руках. Усі інші бігають навколо неї, дражнять, кривляються, торкаються до неї. «Базя» терпить, але коли їй усе це набридає, вона починає ганятися за тими, хто її ображає найдужче. Той, кого вловить, буде «Базею». Дорослий слідкує, щоб дражнилки не були дуже образливими.

ТРЕНІНГИ ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ

Тренінг

Мета: розвиток здатності усвідомлювати і виражати власне ставлення до проблем агресивної дитини, її поведінки, розуміти емоційний стан інших людей, а також вміння адекватно висловлювати свій, формування навичок позитивного впливу на інших. Ігрова корекція поведінки агресивної дитини.

Вправа «Пухнастик і колючки»

Мета: підготувати учасників до роботи, створити комфортну атмосферу, хороший настрій, сприяти згуртованості групи.

Матеріал: набір невеликих пухнастих і колючих предметів9ватні кульки і кнопки), скринька.

Психолог вітається з групою і запитує, з якими емоціями вони прийшли на заняття (з «колючкою», яка символізує неприємність, роздратування, негатив, чи з «пухнастиком» - радістю, піднесеністю). Всім по черзі вибирають предмети і описують свої емоції, кладучи їх у скриньку.

Правила роботи групи

Мета: проговорити правила роботи групи, сприяти створенню доброзичливої атмосфери.

Матеріал: плакат «Правила групи».

Учасники на стікерах пишуть свої очікування від заняття. Після цього аркуші прикріпляють на плакаті й кожна дитина зачитує їх.

Інформаційне повідомлення «Агресивність гіперактивних дітей».

Нерідко гіперактивність дітей супроводжується агресивною поведінкою. Агресивність характеризується діями, спрямованими на заподіяння фізичної чи психологічної шкоди іншій людині, й супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті.

Ознаки агресивності: прагнення заперечувати, впертість, забіякуватість, дратівливість, напади гніву, спалахи злості, намагання образити, принизити, владність, наполягання на своєму, егоцентризм, невміння розуміти інтереси інших, самовпевненість, висока самооцінка.

Мозковий штурм «Причини агресивності»

Тренер на ватмані записує всі думки учасників про причини агресивної поведінки дітей.

Причини агресивності: висміювання, приниження гідності, надмірна опіка, яскраво виражений негативізм, комплекс неповноцінності, намагання привернути до себе увагу тощо.

Вправа «позбавлення гніву»

Мета: усвідомлення власного емоційного стану, створення ситуації обміну досвідом.

Матеріал: ватман, аркуші А4, маркери.

Учасники пишуть на окремих аркушах свої способи подолання гніву, а потім, об'єднавшись у три групи, записують методи виходу з цього стану.

Від гніву потрібно звільнятися, цього слід вчитися самим і навчати дітей виражати негативні емоції прийнятними способами. Щоб допомогти дітям виразити вербальну агресію, можна пограти в гру «Мішечок» (дитина підходить до мішечка і кричить у нього). Позбутися фізичної агресії допомагають проведення спортивних змагань, естафет, малювання, ліплення. У момент найбільшого емоційного напруження можна зім'яти і розірвати аркуш паперу.

Інформаційне повідомлення «Швидка допомога»

У спілкуванні з агресивними дітьми треба виявляти неабияку стриманість, терпіння, пам'ятаючи, що малі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають вид власної впертості, гніву, роздратованості. Почуття досади, порушення душевної рівноваги, невдоволення в агресивних дітей не минають, навіть якщо їм не вдається когось скривдити. Цим дітям потрібно дати зрозуміти, що дорослий - їхній союзник у розв'язанні внутрішніх проблем. Вони мають переконатися, що їх люблять, а окремі вчинки псують враження про них, до того ж не приносять полегшення їм самим. Вихователям слід систематично спілкуватися з сім'єю агресивної дитини з метою вивчення її емоційно-ціннісних взаємин, інтересів, нахилів.

Гра «Тух-тібі-дух»

Мета: зняття негативних емоцій у прийнятній формі, відновлення сил.

Тренер говорить чарівне заклинання проти поганого настрою, образ і розчарувань. Щоб воно подіяло, потрібно ходити по кімнати, але ні з ким не розмовляти. Тільки-но вам захочеться поговорити, зупиниться навпроти одного з учасників, подивиться йому у вічі й тричі сердито вимовте «чарівне слово» «Тух-тібі-дух». Потім продовжуйте ходити по кімнаті й час від часу промовляйте це слово.

Етюд «Врятуй пташку»

Мета: розвиток співчуття, співпереживання, симпатії.

Уяви, що у тебе в руках маленька беззахисна пташка. Витягни руки долонями до гори. А тепер зігрій її своїм рівним, спокійним подихом, повільно, по одному пальчику склади долоні, приклади їх до своїх грудей, віддай пташці доброту свого серця. Розкрий долоні, і ти побачиш, що пташка радісно злетіла, посміхнись їй і не сумуй, вона ще прилетить до тебе.

Вправа «Добра тварина»

Мета: сприяти згуртованості групи, навчити учасників розуміти почуття інших, підтримувати і співчувати.

Психолог. Станьте, будь ласка, у коло й візьміться за руки. Уявіть, що ми одна велика, добра тварина. Послухайте, як вона дихає. А тепер подихаємо разом. На вдих робимо крок уперед, на видих - крок назад. Вдих - два кроки вперед, видих - два кроки назад. Так дихає тварина, так чітко і рівно б'ється її велике добре серце. Стук - крок уперед, стук - крок назад. Усі ми беремо стек серця цієї тварини собі.

Підсумок

Мета: оцінити результати проведення тренінгу.

Учасники розповідають про свої враження від тренінгу. Тренер пропонує ще раз зробити вибір між «пухнастиком» і «колючкою». Кожен кладе обраний предмет до скриньки, коментуючи свій вибір.

ТРЕНІНГ ДЛЯ БАТЬКІВ

Мета: ознайомити батьків з поняттям «агресивність» , причинами її виникнення та способами подолання, навчити використовувати конструктивні способи подолання, навчити використовувати конструктивні способи подолання агресивності в житті, володіти собою, виховувати в дітей позитивнім оральні та вольові риси характеру.

Вправа «Знайомство - привітання»

Мета: підготувати учасників до роботи, створити комфортну атмосферу, хороший настрій, сприяти згуртованості групи.

Тренер пропонує учасникам взяти улюблений колір паперу, поуправлятися у складанні літака методом оригамі. На одному крилі літака написати ім'я, на другому - побажання. Потім запустити літак у політ. Підібрати той літак, який вам подобається, крім свого. Прочитати побажання. Нехай вони здійсняться. Рефлексія.

- Які думки виникли під час виконання вправи?

Вправа «Правила роботи»

Мета: прийняття правил роботи групи.

Учасники складають правила і приймають їх:

Активна діяльність;

Взаємодопомога;

Взаємоповага;

Важлива думка кожного;

Говорити по черзі, не перебиваючи один одного.

Вправа «Очікування»

Мета: визначення очікувань учасників щодо заняття.

Тренер роздає стікери і пропонує написати на них свої очікування, прочитати і приклеїти їх у верхню частину символічного пісочного годинника, зображеного на плакаті.

Рефлексія.

- Для чого ми виконали цю вправу?

Інформаційне повідомлення «Що таке агресивність?»

Агресивність характеризується поведінкою, спрямованою на заподіяння фізичної чи психологічної шкоди іншій людині, й супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті тощо.

Ознаки агресивності:

Впертість, прагнення заперечувати;

Забіякуватість, дратівливість;

Напади гніву, вибухи злості, обурення;

Намагання образити, принизити;

Владність, наполягання на своєму;

Егоцентризм, невміння розуміти інтереси іншого;

Самовпевненість, завищена самооцінка

Вправа «Портрет агресивної дитини»

Мета: визначити і назвати ознаки агресивної дитини.

Анкетування батьків.

КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИВАЛЬНІ ПРОГРАМИ ЗІ ЗНИЖЕННЯ АГРЕСИВНОСТІ

ПРОГРАМА №1

Підвищена агресивність дітей, зокрема дошкільного віку, є однією з проблем сьогодення. Діти з агресивною поведінкою завдають клопоту не лише оточенню, а й собі. Як зазначають вихователі, які працюють із надміру рухливими, імпульсивними дошкільниками, налагодити з ними контакт і досягти взаєморозуміння нелегко. Навіть одна агресивна дитина в групі своєю поведінкою ставить перед педагогами складні завдання: як відреагувати на спалах гніву, неслухняності, імпульсивності, як допомогти їй налагодити контакт із однолітками?

Лариса ЛЯЩУК, практичний психолог ДНЗ № 25. м. Прилуки,

Чернігівська обл.

З агресивними проявами у дітей, так званим агресивними проявами у дітей, так званим афектом неадекватності (за Л. Славіною), часто доводиться мати справу педагогам. Тому проводити корекційну роботу в цьому напрямку доцільно вже з дошкільниками, адже в цьому віці стани ще не сталі і їх легше коригувати, щоб не дати закріпитися як тенденції поведінки. Тому було розроблено програму курсу корекційних занять зі зниження агресивних тенденцій у дітей, навчання способів регуляції емоційних станів, конструктивних форм поведінки, розвитку емпатійних здібностей.

Мета: корекція агресивних тенденцій поведінки дошкільнят.

Завдання:

знизити рівень агресивності дітей;

зменшити емоційне напруження дітей;

навчити дітей мовленнєвих засобів спілкування, конструктивного спілкування

і виходу з конфліктних ситуацій;

навчити агресивних дітей прийнятних форм вираження гніву, техніки

контролю над негативними емоційними станами;

підвищити рівень самооцінки;

сформувати в дітей моральні уявлення, сприяти набуттю конструктивних форм поведінки і нового досвіду спілкування.

Етапи програми

1-й етап -- адаптивний період. На цьому етапі відбуваються адаптація дітей до умов роботи в групі, засвоєння правил, зняття емоційного напруження, створення атмосфери захищеності, діагностуються характер взаємовідносин, бар'єри спілкування кожної дитини.

2-й етап -- навчальний. Його завданням є зниження рівня агресивності, вироблення навичок мовленнєвого спілкування.

3-й етап -- підсумковий, під час якого доцільно провести повторне діагностування рівня агресивності.

Добір до колекційної групи здійснюється за результатами психодіагностики агресивності дітей старшого дошкільного віку. Для діагностики використовують методи бесіди, спостереження, кінематичний малюнок сім'ї “будинок -- дерево -- людина ” тощо.

Структура занять

Привітання. Емоційне включення в заняття.

Велика гра (основна частина). Відводяться основна частина часу і основне змістове навантаження. Форми роботи: бесіди, рольове програвання, вправи, етюди.

Розслаблення. Використання рухливих ігор, терапія мистецтвом: малювання, музичний супровід, танцювальні композиції, ауторелаксація.

Організація занять

Група складається з 6 дітей (старша група).

Кількість занять на тиждень-- 1.

Тривалість заняття -- 25--30 хв.

ЗАНЯТТЯ 1

Мета: створення позитивного емоційного настрою, почуття комфортності, згуртованості групи, зняття емоційного напруження, розвиток емпатійних здібностей у дітей.

Матеріал: м'яч, музичний супровід.

Привітання

Добридень, діти. Погляньте мені у вічі, подивіться один на одного й усміхніться. Із цих промінчиків добра, що заіскрилися на ваших обличчях, ми і розпочинаємо заняття.

Вправа «Ім'я»

Мета: розвиток комунікативних здібностей, зняття тривожності, формування позитивної самооцінки, набуття впевненості, спокою.

Діти передають по колу м'яч, називаючи попередніх учасників та додаючи своє ім'я. Дозволяється називатися вигаданим ім'ям, тим, яким подобається називатися вигаданим ім'ям, тим, яким подобається(рівень самооцінки, діагностичний симптом незадоволення).

Вправа «Кулачки»

Мета: розслаблення м'язів.

Діти сидять на стільчиках і міцно стискають кулачки (руки лежать на колінах).

Психолог. Як важко і неприємна так сидіти, руки втомилися. Розтуліть пальці й не стискайте кулачки. Руки відпочивають, їм стало легко. Спокійний вдих -- видих, вдих -- видих. А тепер те саме під вірш:

Руки на колінах

Стисну в кулачки.

Міцно із напруженням .

"Тримаю -- раз, два, три.

Потім вільно відпускаю

І отак відпочиваю.

Рученята жваві стали

Вдосталь навідпочивались.

Звучить повільна мелодія, діти розслабляються.

...