Психологічні особливості прояву агресії у підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження. Сучасне суспільство переживає період, що супроводжується перетворенням суспільних відносин, які викликають не лише позитивні, але й негативні зміни в різних сферах соціального життя, сприяючи при цьому появі різних відхилень в особистісному розвитку та поведінці людей. Серед них особливу тривогу викликає агресія.

Найгостріше проблема агресії постає у підлітковому віці, що пов'язано з його складністю. Адже, в підлітковому віці не тільки відбувається докорінна перебудова раніше складених психологічних структур, але виникають новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість і формування моральних уявлень та установок.

Проблема агресії підлітків, яка торкається суспільства в цілому, викликає глибоку турботу як педагогів так і батьків. У психолого-педагогічній науці особливу актуальність набули експериментальні дослідження, спрямовані на пошук засобів попередження та зменшення проявів агресії у дітей підліткового віку.

В останнє десятиріччя вчені приділяють увагу вивченню агресивної поведінки у не делінквентних осіб різного віку: О. Б. Бовть, В. І. Шебанова - молодшого шкільного; А. О. Реан, Л. Н. Семенюк - підліткового; В. М. Крайнюк, О. В. Хренніков, С. Г. Шебанова - юнацького. Зокрема, в дослідженні підліткового віку науковцями отримані дані стосовно особливостей вікової динаміки (А.О.Реан, Л.Н.Семенюк), статевих відмінностей (І.О.Фурманов, Л.Н.Семенюк); визначена дія макро-соціальних чинників, сім'ї (Н.В.Алікіна, О.Б.Бовть, А.О.Реан, Л.Н.Семенюк) на агресивну поведінку. Однак, залишаються недостатньо розробленими питання психологічних особливостей прояву агресії у підлітків, а також проблема її корекції, що і зумовило вибір теми магістерської роботи «Психологічні особливості прояву агресії у підлітків»

Мета магістерської роботи: полягає у дослідженні особливостей агресивної поведінки в підлітковому віці.

Гіпотеза дослідження: Прояви агресії у дітей підліткового віку обумовлені їх індивідуально-психологічними особливостями, а зниження рівня прояву агресії підлітками можливе завдяки впровадженню комплексу профілактики агресії та корекційних заходів, що проводяться з урахуванням виявлених особливостей агресивної поведінки у дітей підліткового віку.

Відповідно до сформульованої мети та висунутої гіпотези визначено завдання дослідження: агресивний поведінка підліток психологічний

1. Проаналізувати теоретичні підходи до проблеми агресивної поведінки підлітків та її профілактики.

2. Визначити особливості підліткової агресії, фактори виникнення та розвитку агресивної поведінки у цьому віці.

3. Розробити психологічний тренінг з профілактики агресивної поведінки у підлітків.

Об'єкт дослідження: агресивна поведінка підлітків.

Предмет дослідження: психологічні особливості прояву агресії у підлітків.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези було використано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: 1) теоретичних-порівняння узагальнення, систематизація наукових досліджень, пов'язаних із психологічними особливостями та інш.; 2) імпіричних - спостереження, усного та письмового опитування (бесіда, анкетування), діагностики стану агресіїА. Басса і А. Дарки, методика «Агресивна поведінка» (за Є. Ільїним та П. Ковальовим), тестові (самооцінка психічних станів за методикою Г. Айзенка, модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру підлітків (О. Лічко, С. Подмазін), математичні методи обробки отриманих експериментальних даних.

База дослідження: Експериментальне дослідження було проведено в Морському ліцеї імені професора М. Александрова міста Миколаєва. У дослідженні взяли участь 32 учня 9-А класу.

Практична значущість отриманих результатів полягає в можливості використання вчителями системи освіти психокорекційних заходів і рекомендацій щодо зниження проявів агресії у підлітковому віці та в роботі психолого-педагогічних і соціальних центрів по роботі з деструктивними підлітками.

Публікації. Основні положення магістерської роботи опубліковано в ____ наукових працях, із яких одна - стаття та інша - теза доповіді.

Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, 5 додатків. Загальний обсяг роботи ____ сторінок і містить 10 рисунків та 17 таблиць. Список використаних джерел налічує 57 найменувань



1. Теоретичні основи дослідження агресивності у підлітковому віці

1.1 Психологічні особливості розвитку емоційної сфери підлітків

Підлітковий вік є новим поворотним етапом в процесі розвитку молодої людини і може розглядатися як «перехідний вік», «пубертатний період», «кризовий період», «переломний період», «період статевого дозрівання» тощо. Для цього вікового періоду характерним є виникнення таких специфічних новоутворень як почуття дорослості, бажання самостійно приймати рішення, потреба в самоствердженні та самореалізації.

Підлітковий період - це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, появи прагнення бути і вважатись дорослим, переорієнтації з цінностей, характерних для дітей, на цінності світу дорослих.

Поява відчуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією її якістю, в якій відображається нова життєва позиція в ставленні до себе, людей і світу в цілому. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажання, переживання і афектні реакції. Складність полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорослості зі сторони оточуючих, ще не відчувають себе (а тим більше, ще не є) дорослими повною мірою, по-справжньому. Та все ж саме це відчуття є тим новим, прогресивним в особистості, що обов'язково буде розвиватись і саме на нього слід спиратись у педагогічній практиці.

Одночасно підлітки гостро потребують доброзичливої і тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала здійсненню їх прагнення до самостійності. Помітно відрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і старших підлітків. Так, у поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить передусім зовнішня сторона життя дорослих, те враження, які їх вчинки справляють на інших. Самі вчинки часто бувають імпульсивними і безконтрольними. Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної провини, намагаючись будь-що виправдатись. Проблема полягає в тому, що їм вкрай важко прилюдно визнати свою провину, оскільки це рівноцінно руйнуванню підвалин власної особистості. Водночас вони, як правило, розуміють і глибоко переживають ситуацію.

Ставлення старших підлітків до своїх вчинків більш свідоме. Вони вже схильні до самоаналізу, хоч ще не завжди здатні справитись з ним. Їх вже цікавить не лише зовнішня сторона життя дорослих, але й їх внутрішній світ, духовні якості. Розвиваються специфічні особливості самосвідомості, що проявляються в самооцінці підлітка, в його оцінці ефективності різних видів своєї діяльності та своїх стосунків з дорослими і однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості виступає рефлексія. Самооцінка в цьому віці набуває не меншого значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив поведінки.

Підлітковий вік характеризується підвищеною вразливістю емоційної сфери, яка може стати однією з найважливіших причин емоційного неблагополуччя. Доведено, що найбільш поширеними проявами емоційного неблагополуччя є підвищена тривожність, депресивні стани, нейротизм, агресія тощо.

Психологічним аспектам становлення особистості у підлітковому віці присвячено багато досліджень. В цьому віці завершується формування інтелектуального апарату, що робить можливим осмислення власного світобачення, конструювання індивідуальної системи цінностей та Я-концепції. Образ Я в цей час нестійкий, пік його змін відбувається на 12-13 років. Саме в цей час відбувається інтеграція і усвідомлення всієї інформації, що відноситься до власного Я. Звичайно, що розвиток емоцій в підлітковому віці, як і інші психічні процеси, підкоряються певним закономірностям.

Дослідження показали, що в підлітковому віці починається психологічна стадія розвитку емоцій. Це можна пов'язати з тим фактом, що саме в цьому віці підліток починає усвідомлювати значення мови, як системи знаків, що втілює в собі сукупний людський досвід. Отже, на перший план виходить друга сигнальна система, сприйняття проходить, наче скрізь призму, через словесно-знаковий фільтр. Пошук себе, своєї відмінності від інших людей призводить до того, що класифікація людей за статтю, віком, груповій приналежності та улюбленими видами проведення вільного часу змінюються більш психологічними багатофакторними класифікаціями, що мають сильне емоціональне забарвлення: сміливість, чесність, вірність, доброта, талановитість, незалежність, оригінальність. Немає кінця психологічним міркам, якими підліток міряє інших і себе у пошуку власної ідентичності та унікальності. Результати цих стихійних психологічних досліджень себе та оточуючих систематизуються в уявленнях підлітків про цінності, ідеали, власний життєвий стиль, соціальні ролі, поведінку.

Всі ці уявлення підліток ще «випробує на міцність» в умовах реального життя, координує з сімейними, груповими, соціальними цінностями. Негативізм (асоціальна чи антисоціальна реакція на розходження власних та загальноприйнятих цінностей) чи адаптація (пристосування власних поглядів на життя до реалій) - такі найбільш вірогідні варіанти завершення психологічної стадії емоційного розвитку. Величезна кількість людей залишається на цій стадії побутового психологізування протягом всього свого життя.

Наступна стадія - стадія автономії емоцій, що виникає в тих випадках, коли зіткнення цінностей, напрацьованих підлітком і цінностей його соціального оточення призводить до появи позиції людини, відповідальної за власне життя. Тиск зовнішніх обставин така людина усвідомлює, але не реагує на нього ні негативістично, ні адаптивно. Головним вектором розвитку такої особистості стають процеси самовизначення, спрямовані на зменшення конфлікту між власними та зовнішніми цінностями за рахунок перетворення тих та інших.

З точки зору дослідника Х. Ремшидта, в підлітковому віці зустрічаються три типи емоційного реагування:

1. Емоційна нестабільність. В емоційній сфері ще зберігається значна невпевненість щодо вибору форм поведінки. Нові почуття вже з'явилися, але ще не мають адекватних форм виразу. Мотиваційна ситуація характеризується, з одного боку, тяжінням до самостійності та самоповаги, з іншого - зіткненням з заборонами та очікуваннями оточуючих. Це протиріччя втягує підлітків в конфлікт, котрий може викликати бурхливі та мінливі емоційні прояви.

2. Напад чи відступ. Підліткова ситуація може сприяти як агресивній поведінці, так і тенденції уникати зіткнення. Перше проявляється в незгоді з існуючим порядком, в протидії законам та правилам соціального оточення. Відступ також може характеризуватися опозиційністю, коли виникає прагнення не мати нічого спільного зі світом дорослих. Також зустрічається розчарований відхід у самого себе, пов'язаний з відчуттям незрозумілості та неприйняття.

3. Ідеалізм. Невміння критично поглянути на навколишню дійсність та внаслідок цього бачення тільки якоїсь однієї, бажаної сторони цього світу. Зазвичай породжує піднесенні, райдужні емоції. Найбільші труднощі при подоланні ідеалізму викликає перехід до адекватного бачення, а не до вибору іншого «боку медалі» - негативізму [3].

4. В епігенетичній концепції Е. Еріксона підлітковий період є віком вирішення базового завдання, що представляє собою розвиток відчуття рольової ідентичності, що містить у собі не тільки систему актуальних рольових ідентифікацій, але й досвід, що накопичується на попередніх етапах розвитку, синтезує його та стає базою для подальшого розвитку особистості дорослої людини [57].

5. Встановлено, що з віком діти починають краще ідентифікувати емоції, в підлітковому віці межі «емоційних» понять стають більш чіткими: так, маленькі діти застосовують один й той же термін задля визначення широкого кола емоційних явищ, ніж більш дорослі діти. У підлітків зафіксовано значне розширення словника емоцій по мірі дорослішання та збільшення числа параметрів, за якими розрізняються емоції.

Підлітки переживають щодо найрізноманітніших життєвих випадків більш яскраво та інтенсивно, аніж дорослі та діти. Це стосується як позитивних, так і негативних емоцій. Якщо підліток щасливий, то повністю, але якщо він чимось засмучений, то почувається жахливо нещасним. Ці стани невтримної радості та глибокого відчаю можуть змінювати один одного дуже швидко навіть протягом одного дня.

За результатами дослідження П. Лафренье підлітки відчували себе дуже щасливими в шість разів частіше за батьків, а дуже нещасними - в три рази частіше. Крім того підлітки значно частіше хвилювались, відчували себе незграбними, а також нудьгували та відчували апатію [18].

Такий сплеск в емоційній сфері підлітків багато авторів пов'язують насамперед з балансом двох головних нервових процесів - збудження та гальмування. В підлітковому віці загальне збудження наростає, а всі види гальмування слабшають. Таким чином, одні й ті ж життєві випадки викликають у підлітків більш яскравий емоційний відгук, а заспокоїтися їм набагато складніше.

Між тим, емоції та почуття підлітків набагато більше стосуються їх внутрішніх переживань. Назовні вони виражаються менше, аніж у дітей. І навіть у відкритих бесідах підлітки часто говорять не про всі свої переживання.

Ще одна особливість емоцій підлітків - амбівалентність. Емоції щодо об'єкта чи суб'єкта можуть бути позитивним і негативними одночасно. Ця поляризація часто приголомшує підлітка, якому важко розібратися у власних переживаннях.

Емоції зазвичай поділяються на позитивні і негативні. Всі ці емоціональні переживання є нормальними, емоційна сигнальна система має велике значення в людському житті, котре можна назвати «життям», а не «існуванням» тільки завдяки емоціям. Але будь-яка емоція може також нашкодити людині, коли стає надміру домінуючою.

Є. П. Ільїн вважає, що підлітки більш схильні до проявів радості, аніж гніву, страху та суму [15]. Схильність до вираження гніву виражена яскравіше, аніж до страху та суму. Радість, гнів та сум найбільш інтенсивно переживаються у віці 12-13 років, а вирази страху у цей період, навпаки, зменшуються.

Поряд з позитивними та негативними емоціями існує стан «емоційного нуля» - нудьга. Її небезпека полягає в тому, що позитивними емоціями вона змінюється важко, а негативними - легко. Якщо підліток занудьгує і не знайде заняття, щоб відволіктись, він з легкістю впаде в апатію, злість чи сум. Багато агресивних дій, вражаючих своєю спонтанністю та безглуздістю відбуваються під впливом нудьги.

Існують дані, що так звані «важкі» неблагополучні підлітки (схильні до порушень дисципліни, противоправним вчинкам) відрізняються від своїх благополучних однолітків в тому числі і тим, що часто та інтенсивно переживають нудьгу. Тобто не здатні зробити своє життя різноманітним та цікавим.

Емоційний розвиток хлопців-підлітків відрізняється від емоційного розвитку дівчаток-підлітків. Вважається, що дівчинки більш емоціональні та інтенсивніші, аніж хлопці, переживають щодо різноманітних ситуацій, а також більш люблять розмовляти про свої відчуття. Але наскільки це пов'язано з культурними стереотипами нашого соціуму щодо поведінки хлопців та дівчат, а наскільки - особливостями розвитку жіночого чи чоловічого організму - є питанням.

Тим не менш у дівчат частіше відбуваються зсуви в емоційній сфері - різко змінюється настрій, з'являються сльози тощо. Хлопці більшою мірою реагують змінами поведінки - можуть повести себе агресивно. Емоцій вони, як правило, намагаються не проявляти. Але ведуть себе більш галасливо, дії супроводжуються непотрібними рухами (не можуть всидіти на місці, крутять предмети в руках). Такі реакції - спроба перекласти відповідальність з себе на навколишні обставини або просто скинути напругу в криках та діях.

По даним дослідників пік емоційної нестійкості приходиться у хлопців на 11-13 років, у дівчат - 13-15 років. Саме в цьому віці виникає найбільша кількість складностей у взаємодії між підлітком та дорослими.

Підліткам властиво застрягати на своїх емоціях, як позитивних, так і негативних. В результаті підлітки, особливо дівчата, буквально «купаються» у власних переживаннях.

Джерелом проблемних переживань для підлітків виступають також відносини з батьками та однолітками. Такі життєві області, як школа та побут викликають менші переживання. Переживання, пов'язані з власною персоною та протилежною статтю, як правило, поступаються вищезазначеним сферам. Крім того, як показали дослідження на першому щаблі переживань у більшості підлітків знаходиться «майбутнє»: що чекає далі, як складеться життя, чи вдасться втілити мрії та плани. Причому більш інтенсивні переживання пов'язані з високим рівнем тривожності та інтелектуального розвитку підлітка.

Необхідно зазначити, що крім посилення емоцій та почуттів в підлітковому віці також формується здатність до саморегуляції. Підліток, здатний переживати різноманітні і інтенсивні емоції, стає здатним до більш ефективного вольового гальмування.

Підлітковий вік характеризується підвищеною емоціональністю, що проявляється в легкості збудження, різких перепадах настрою, амбівалентності почуттів. Деякі особливості емоціональних реакцій перехідного періоду обумовлені гормональними та фізіологічними процесами. В цей період з легкістю можуть виникнути тривожність, агресивність, страхи.

Таким чином підлітковий вік є сензитивним для розвитку і диференціації не тільки різноманітних емоційних реакцій, а й здатності до рефлексії та регуляції цих проявів.



1.2 Агресія та її типи. Особливості підліткової агресії

Поняття «агресія» походить від латинського «нападати». Воно здавна існує в європейських мовах, однак, значення йому надавалося не завжди однакове. До початку XIX століття агресивним вважалося будь-яка активна поведінка, як доброзичлива, так і ворожа. Пізніше, значення цього слова змінилося, стало більш вузьким. Під агресією стали розуміти ворожу поведінку по відношенню до оточуючих [1, C.6].

Р. Берон і Д. Річардсон, вважають, що агресія, в якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку, направлену на спричинення шкоди або збитку іншій живій істоті, що має всі підстави уникати подібного поводження з собою.

У підліткового життя нерідко зустрічаються форми насильницької поведінки, що визначається в термінах «задерикуватість», «войовничість», «озлобленість», «жорстокість» [4, C.84].

До агресивності близько підходить стан ворожості. Згідно А. Басса, ворожість - більш вузький за спрямованістю стан, завжди має певний об'єкт. Часто ворожість і агресивність поєднуються, але нерідко люди можуть знаходитися у ворожих відносинах, проте ніякої агресивності не виявляють хоча б тому, що заздалегідь відомі її негативні наслідки для «агресора». Буває й агресивність без ворожості, коли ображають людей, до яких ніяких ворожих почуттів не плекають.

До теперішнього часу різними авторами запропоновано безліч визначень агресії, жодне з яких не може бути визнано вичерпним і загальновживаним.

Так, А. Басс ввів послідовний поділ на вербальну та фізичну агресію, що вказує на використану в кожному разі систему органів: з одного боку, мовні засоби, а з іншого - інша довільна мускулатура, основна ланка якої припадає у людини на групу м'язів кисті і руки.

Є дві основні форми агресії, якої часто користуються підлітки: фізичну і вербальну агресію.

1. Прямою метою фізичної агресії може бути заподіяння болю або пошкодження іншої людини. Фізична агресія найчастіше пов'язується із застосуванням сили, тобто коли використовується мускулатура, м'язи кисті, руки, ноги [16, C.32].

Проявами фізичної агресії можна вважати:

· побиття із застосуванням різних предметів (палиці, кийки, кастети, лінійки, мотузки і т.д.);

· нанесення поранень за допомогою вогнепальної і холодної зброї;

· ворожість (як пасивна форма);

· непокора, непоступливість;

· жорстокість по відношенню до інших людей і тварин;

· неадекватні відповідні реакції із застосуванням фізичної сили (загрози кулаками або іншими предметами);

· напад.

2. Вербальна агресія, яка в повсякденному житті також має за мету нанесення або заподіяння болю (частіше психологічного характеру), які непомітні для стороннього спостерігача:

· негативні відгуки і критичні зауваження;

· вираз негативних емоцій (лайка, затаєна образа, недовіра, лють, ненависть;

· висловлювання думок та бажань агресивного змісту ("Я більше за все хотів би тебе вбити" або у формі прокляття);

· образи, глузування, грубість, приниження;

· загрози, примус і вимагання;

· закиди, звинувачення, крик.

У підліткової агресії найбільш яскраво виступають такі особливості:

1. Висока афективна зарядженість поведінкових реакцій;

2. Імпульсивний характер реагування на фрустраційну ситуацію

(труднощі, конфлікти);

3. Короткочасність реакцій із критичним виходом;

4. Низький рівень стимуляції;

5. Не диференційована спрямованість реагування;

6. Високий рівень готовності до агресії

Є й інші формальні розподіли агресії, наприклад, на агресію групову та індивідуальну. Так, агресія котра здійснюється однією людиною або цілою групою, при протизаконній поведінці впливає на міру покарання.

Агресивність підлітків як прояв їхніх внутрішньоособистісних конфліктів - це спосіб самоствердитись в очах однолітків, соціуму. Однозначно, соціальне оточення є одним із основних причин породження внутрішньоособистісних конфліктів, що в результаті і призводять до підліткової агресії, але ми маємо розуміти, що соціум який породжує агресію так й в змозі управляти нею.

Підліткова агресія - наслідок загальної озлобленості і заниженої самоповаги в результаті пережитих невдач та несправедливостей. Агресія, це в першу чергу енергія, яку підліток не в змозі опанувати і звільнитися від неї найлегшим шляхом, простіше підняти голос на маму чим пояснити свої почуття. Зумівши зрозуміти дорослу дитину, зумівши прийняти її бажання виділитись, соціум направить енергію в позитивне русло і цим самим позбудиться масової підліткової агресії.

Причини формування агресивної поведінки підлітків можуть бути об'єктивними та суб'єктивними. Об'єктивними чинниками, що сприяють формуванню в поведінці підлітків мотивації до агресії, насильства й жорстокості, виступають економічні та соціальні умови життя суспільства: економічна нестабільність, криза, безробіття, різкий поділ на багатих та бідних, що супроводжується демонстрацією у ЗМІ яскравого стилю життя.

Отже, агресивність як прояв активності властива всім людям. Тому в широкому розумінні її можна тлумачити як негативне явище. Позитивний бік агресивності як здатності до активності - це ініціатива до подолання труднощів, боротьба за виживання, самовдосконалення.

Негативного значення агресивність набуває тоді, коли через недоліки соціальної адаптації людина конфліктує з оточенням, неадекватно засвоює і порушує моральні норми, завдаючи шкоди іншим. Більшість дослідників, серед яких Г.Бреслав, Д.Маєрс, Р.Хусмантаін., підтримують наступну класифікацію форм агресивних і ворожих реакцій.

Форми агресивних реакцій:

1. Фізична агресія (напад) - використання фізичної сили проти іншої особи. м

2. Непряма агресія - дії, які обхідними шляхами направлені на іншу особу (плітки, злобні жарти), такі ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу).

3. Вербальна агресія - вираз негативних відчуттів як через форму (крик, сварка), так і через зміст словесних відповідей (погрози, лайка).

4. Схильність до роздратування - готовність до прояву при щонайменшому збудженні, запальності, грубості.

5. Негативізм - опозиційна манера поведінки, звичайно направлена проти авторитету або керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

Форми ворожих реакцій:

1. Образа - ненависть до тих, що оточують, обумовлена відчуттям гіркоти, гніву на весь світ за дійсні або уявні страждання.

2. Підозрілість - недовіра й обережність по відношенню до людей, засновані на переконанні, що оточуючі мають намір заподіяти шкоду [17, c.67].

Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, які впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, стосунків, які складаються у підлітка з дорослими людьми та однолітками, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту та здібностей. Підлітковий вік дуже суперечливий, і деякі батьки не розуміють поведінку підлітків у цьому віці, не розуміють, чому їхня дитина раптом стала впертою, егоцентричною, свавільною.

Ю.Можгинський виокремлює такі характерні риси особистості підлітка в цьому періоді: м

1) емоційна нестійкість;

2) сором'язливість;

3) агресивність;

4) висока конфліктність як в родині, так і в школі;

5) максималізм;

6) підвищена тривожність;

7) прагнення до самостійності;

8) не бажання примірюватися з надмірним батьківським піклуванням [19, c.118].

Агресивна поведінка підлітків, на думку С. Шабанової, постає як спосіб задоволення потреби у спілкуванні; самовираження та самоствердження; реакція на не благополучну ситуацію, що склалася у сім'ї та на жорстоке ставлення з боку батьків; досягнення значущої мети.

1.3 Фактори виникнення та розвитку агресивної поведінки у підлітковому віці

Серед різноманітних, взаємопов'язаних чинників, які обумовлюють виявлення агресії, можна виділити такі, як індивідуальний чинник, діючий на рівні психобіологічних передумов асоціальної поведінки, який гальмує соціальну адаптацію індивіда; психолого-педагогічний чинник, що виявляється в дефектах шкільного і сімейного виховання; соціально-психологічний чинник, що розкриває несприятливі особливості взаємодії неповнолітнього зі своїм найближчим оточенням в сім'ї, на вулиці, в учбово-виховному колективі; особовий чинник, який, перш за все, виявляється в активно-виборчому відношенні індивіда, що шукає своє середовище для спілкування; соціальний чинник, що визначається соціальними і соціально-економічними умовами існування суспільства. Витоки агресивної поведінки лежать в педагогічній і соціальній занедбаності, різних відхиленнях в стані фізичного і психічного здоров'я. В основному ж агресія в поведінці обумовлена не вродженими психічними і фізіологічними дефектами, а є наслідком сімейного впливу [21, с. 166].

Оскільки саме в сім'ї дитина проходить етап первинної соціалізації, зупинимося на факторах, що формують модель агресивної поведінки в сім'ї. Величезне значення в плані становлення агресивної поведінки дитини в сім'ї і поза нею, а також характеру взаємовідносин з оточуючими в зрілому віці є наступні фактори сімейного виховання: реакція батьків на поведінку дитини, що їх не влаштовує; характер відносин між дітьми і батьками в цілому; рівень сімейної гармонії чи дисгармонії; характер відносин з рідними братами чи сестрами [33, с. 14-15 ]

Також важливим є той факт, в якій сім'ї виховується дитина: в повній чи неповній. Американські дослідники Р. Берон та Д. Річардсон з'ясували, що частіше за все підлітки, що проявляють агресію по відношенню до інших, є вихідцями з неповних сімей, де їм приділялося мало уваги. Також цими ж дослідниками було встановлено, що діти (не залежно від їхньої вікової категорії) підлягають більшому ризику бути втягнутими в протиправну діяльність та проявляти агресивну поведінку, якщо вони мають погані відносини з батьками чи з одним з батьків; якщо вони відчувають свою непотрібність в родині, відсутність підтримки з боку батьків та ін.

Можна виділити певні особливості сімей, в яких є діти з агресивною поведінкою:

1. в сім'ях агресивних дітей зруйнована емоційна прив'язаність між батьками та дітьми, особливо між батьком та сином. Батьки відчувають скоріше вороже ставлення один до одного; не розділяють цінності й інтереси один одного;

2. батьки часто самі демонструють моделі агресивної поведінки і заохочують в поведінці своїх дітей агресивні тенденції;

3. матері агресивних підлітків часто демонструють байдужість по відно-шенню до соціальних ролей своїх дітей. Діти не мають чітких зобов'язань по дому;

4. часто моделі виховання батьків не співпадають з їхньою реальною поведінкою, батьки не дотримуються спільної лінії поведінки у вихованні дитини і їхні вимоги є взаємовиключними. В результаті у підлітка формується модель опозиційної поведінки, що переноситься на оточуючий світ;

5. основні виховні засоби, яких вживають батьки агресивних підлітків, - це: фізичні покарання; погрози; позбавлення привілеїв; введення обмежень і відсутність заохочень; часто ізолюють дітей; свідоме позбавлення любові і піклування в разі проступку.

6. батьки агресивних підлітків не намагаються розібратись в причинах деструктивної поведінки своїх дітей, залишаючись байдужими до їх емоційного світу.

Окрім того, одним з найбільш впливових інститутів соціалізації в сучасному суспільстві є засоби масової інформації. Це радіо, інтернет-ресурси, телебачення, друковані джерела.

Постійне спостереження сцен насилля сприяє поступовій втраті емоційного сприйняття агресії і ознак чужого болю. В результаті насилля перестає розглядатися підлітком як неприйнятна форма поведінки.

Телевізійні сюжети, перенасичені сценами насилля і жорстокості, ведуть до зміни індивідуального образу реальності. Це означає, що підлітки, які часто спостерігають насилля, сприймають оточуючий світ як такий, що вороже налаштований по відношенню до них [10, с.150-151].

Потрібно взяти до уваги величезний вплив Інтернет-простору на формування агресивної поведінки підлітків. Оскільки цей ресурс зараз став більш доступним ніж раніше, підлітки проводять в Інтернет-мережі мало не весь свій вільний час. Різноманітні соціальні мережі стали невід'ємною частиною життя майже кожного сучасного підлітка. Дуже рідко батьки відстежують сайти, на які заходить їхня дитина та людей, з якими вона спілкується. Оскільки Інтернет є зоною вільного спілкування, часто там можна наштовхнутися на багато «небезпечних» речей. Діти можуть вільно переглядати фільми еротичного характеру, відеоролики, що демонструють прояви агресії в найгірших її формах та багато іншого, що може вплинути на формування у підлітків схильності до агресивної поведінки. Різноманітні комп'ютерні ігри, в яких переважають жорстокість, насилля та ненависть, негативно впливають на формування дитячої психіки. У дітей будь-якого віку спотворюється сприйняття реальності та розуміння що таке «добро» і «зло» та межі їх перетину. Підлітки частіше ідентифікують себе з негативними героями комп'ютерних ігор, оскільки вони завжди вважаються «крутішими» за позитивних героїв. В результаті у дитини формується психологічна установка на те, що агресія, зло, негативізм має переважати над добром. Звідси й маємо прояви агресивної поведінки в реальному житті.

Також можна виділити такі фактори, що впливають на формування агресивної поведінки у підлітків як: специфіка підліткового віку (акцентуації характеру, бажання екстриму, емансипація від впливу дорослих, групування з однолітками, максималізм та віра у свою невразливість; характеристики особистості підлітка (підвищений рівень збудливості, агресивності, навчальна дезадаптація, соціальна та/або педагогічна занедбаність тощо.); соціально-економічні та культурні особливості того суспільства, в якому він проживає (цінності, норми, звичаї) [13, с. 8].

Існують також деякі молодіжні субкультури, невід'ємним атрибутом яких, є прояви агресії та негативної поведінки. Тинейджери, які є їх представниками, обов'язково повинні дотримуватись «правил внутрішнього розпорядку».

Отже, на формування у підлітка агресивної поведінки впливає безліч факторів соціального середовища. В першу чергу це сім'я, як інститут первинної соціалізації дитини, оскільки діти завжди «виносять» з сім'ї модель спілкування і формування взаємовідносин. Не можна не враховувати власне підлітковий вік, як одну з причин проявів агресії. В силу психологічних новоутворень та змін в організмі підлітки часто втрачають контроль над своїми емоціями та діями. Важливим фактором впливу на формування агресії є також ЗМІ та молодіжні субкультури.

Висновки до першого розділу

Таким чином, здійснений теоретичний аналіз показав, що у дослідженні проблеми агресивної поведінки можна виділити такі основні підходи: загально-психологічний, за яким агресія розглядається як особлива форма поведінки, що включає психологічну структуру когнітивних, мотиваційних та емоційно-вольових компонент; соціально-психологічний, за яким формування агресивної поведінки молоді обумовлюється станом соціальної дезадаптації, який є наслідком порушення міжособистісної взаємодії, деформації смисложиттєвих орієнтацій, смислу життя та умовами що диктує соціальна реальність.

Агресія не повинна розумітися як суто негативний, деструктивний в опозиції до гармонії феномен. Навпаки, роль агресії в розвитку життя настільки велика, що її просто тяжко переоцінити. Агресія дає індивідові, групі та суспільству змогу виживати, тобто слугує життєвим інтересам. Позитивна агресія упродовж суспільного розвитку поступово замінюється моральними заборонами. Таке заміщення спрямоване на сублімування деструктивної енергії сильних емоцій на позитивні цілі. Наприклад, змагання замість ворожнечі та суперництва, прагнення вирішити конфліктну ситуацію замість спроб знищити чи підпорядкувати іншу людину. Загалом позитивна агресія виявляється в усвідомленні та прийнятті власних переживань, існуванні різних поглядів, у готовності до конструктивного діалогу і компромісу, прийнятті відповідальності за власну самореалізацію.

Агресивної поведінки можна уникнути, так як імовірність її виникнення залежить від впливу безлічі сприятливих і перешкоджаючих агресії факторів, пов'язаних як із самою особистістю, гак і з навколишнім середовищем. До факторів, що пов'язані з особистістю і впливають на рівень та особливості прояву агресії, слід віднести ціннісні орієнтації особистості; до факторів середовища - сучасні соціально-економічні умови суспільства.



2. Експериментальне дослідження особливостей прояву агресиності у підлітковому віці

2.1.Визначення чинників агресивної поведінки у підлітковому віці

У даний час агресивна поведінка в дітей і підлітків зустрічається все частіше й частіше. Така тенденція має досить багато причин. Шукати їх слід у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах, що пред'являються до дітей і молодих людей, також варто враховувати і природжені схильності до насильства.

Ряд учених указують на чотири причини агресії:

· агресія як інстинкт, що виникла у процесі еволюції та служить людині для збереження виду. Це природна агресія, необхідна в боротьбі за виживання. Такої думки дотримувалися Зігмунд Фрейд і Конрад Лоренц;

· агресія як реакція на фрустрацію, тобто стан, який характеризується хвилюванням, пригніченістю й є наслідком неможливості виконати намічену раніше мету або реалізувати важливу потребу. Іноді такий стан може призвести до невротичних розладів;

· агресія як звичка народжується з інтенсивних неприємностей, що часто повторюються, переживань, фрустрації, які супроводжуються сплеском негативних емоцій. Фіксації агресії при цьому у значній мірі сприяє взаємний уплив один на одного членів неформальних груп, темперамент людини та відсутність у неї толерантності;

· агресія як придбане бажання проявляється в емоційній реакції гніву. Ступені прояву гніву дуже різноманітні - від обурення та незадоволеності до злості.

Сьогодні більшість дослідників агресивної поведінки доходять висновку, що така поведінка так само вивчається, як і багато інших видів поведінки людини, та, відповідно, завжди можна знайти причину агресії. Як правило, в її основі лежать незадоволені потреби дитини, такі як відсутність похвали, відчуття причетності до групи, відчуття своєї цінності та значущості.

Виникненню агресивної поведінки сприяють: пережитий досвід якої-небудь форми насильства (фізичного, психологічного, сексуального тощо; відчуття безпорадності, приниження, злості або відчаю, небезпеки, самотності, що наростає; схильність до девіації, залежності, протиправної поведінки).

Основна риса агресивних дітей - це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали.

Агресивність дітей і підлітків може проявлятись у різних формах: це фізична агресивність; словесна агресивність, сварки, прокляття; надмірний критицизм; агресивність, що виражається криком; тупання ногами; ляскання дверима; псування чужої власності; надмірна дратівливість, що проявляється запальністю й так далі.

Одним із чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є марне витрачання часу. На жаль, перегляд телевізора сьогодні - найпоширеніший спосіб заповнення вільного часу в дітей і підлітків, але саме телебачення має серйозний уплив на формування агресивної поведінки.

Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей і підлітків: вони сприяють бажанню наслідувати побачену раніше модель поведінки, а також підвищують рівень тривожності, який є причиною агресивних реакцій.

Сцени насильства, що показуються по телебаченню, викликають такі негативні зміни в особистості дитини:

· сприяють формуванню агресивної поведінки та підвищують рівень агресії по відношенню до однолітків;

· провокують агресивні фантазії;

· притупляють нормальну емоційну реакцію на агресію та ведуть до переконання, що агресія є поширеним і соціально припустимим явищем;

· руйнують сприйняття справжньої ролі насильства в суспільстві та сприяють формуванню відчуття загрози з боку зовнішнього світу;

· заохочують дітей придумувати нові форми агресивної поведінки, які не були показані на екрані.

Для молодого глядача практично всі телепередачі мають освітній характер, під впливом телебачення в його свідомості формуються певна картина світу й інколи спотворений образ людини. Численні дослідження показали, що систематичний перегляд сцен насильства на екрані має величезний негативний уплив на подальшу поведінку молодих людей.

Викликає тривогу й дія на психіку дитини комп'ютерних ігор, оскільки більшість із них наповнена агресією, насильством і руйнуваннями. Найбільш небезпечними прийнято вважати ті ігри, в яких гравець повинен боротися з різного роду страшними істотами, вести віртуальні військові дії й таке інше.

В якості окремого чинника агресії можна назвати так звані соціальні фрустратори, обумовлені соціально-економічною ситуацією, що склалася в конкретному суспільстві. Як зазначає Е. Аронсон, агресія може бути викликана фрустрацією не як повною, а як відносною депривацією, коли одна людина може бачити, що хтось живе краще, більш забезпечено, тощо [2] Цікаво, що за одним із соціологічних визначень, агресія - це форма подолання фрустрації шляхом неадекватного (для даної ситуації) перерозподілу соціальних благ, досягнення мети без врахування оточення, несправедливе вирішення проблем на користь однієї взаємодіючої сторони за рахунок погіршення адаптаційних умов іншої [27]. Враховуючи наявність соціального розшарування в українському суспільстві, зокрема, в молодіжному середовищі, можна побачити який великий потенціал агресії міститься в ньому. Поява конфліктів між групами „забезпечених” та „незабезпечених” є яскравим прикладом цього.

Існування кореляційного зв'язку між агресивною поведінкою підлітків та соціальним статусом їх сімей встановлена в дослідженні Л.М. Семенюк. Зокрема, було виявлено, що найвищі показники фізичної агресії мають підлітки, які походять з сімей робітників та селян; вербальна агресія більш поширена серед підлітків із сімей малокваліфікованих робітників та службовців. В той же час, їх однолітки з сімей інтелігенції демонструють переважно непрямі форми агресивної поведінки [34].

Як відомо, поведінка людини може бути обумовлена також конкретною соціальною ситуацією, в якій вона перебуває. Основним ситуативним чинником агресивної поведінки людей, в тому числі молоді, виступає конфлікт (провокація), який містить вербальний або фізичний напад. Низка дослідників відмічають наявність тісного взаємозв'язку між феноменами конфлікту та агресії [5;2], а деякі конфліктологи при визначенні поняття „конфлікт” включають в нього компоненти агресивної поведінки в якості обов'язкових ознак [11].

Підтвердження важливої ролі різноманітних провокацій в актуалізації агресивної поведінки було отримано в низці експериментів. Зокрема було виявлено, що більшість людей реагують на фізичну провокацію рішучою контратакою. При цьому, було встановлено, що агресія, використана в якості відплати часто значно перевищує за рівнем дії, які породили помсту. Помста є найбільш ймовірною реакцією людини на напад. Р. Берон та Д. Річардсон виділяють дві основні функції, які виконує агресія, вжита задля помсти:

1) помста як захист; 2) помста як засіб підтримати свою гідність в очах інших.

Інше розуміння помсти у підлітковому віці - як засіб підтримання власної гідності (соціального статусу) в очах однолітків. Ця реакція породжується, з одного боку, специфікою молодіжної субкультури, де такі якості як стриманість, виваженість, нерішучість вважаються негативними, і навпаки, сміливість, здатність дати відсіч образнику, постояти за себе - розцінюються як позитивні. З іншого боку, реакція групування з однолітками, змушує докладати зусиль (зокрема, і агресивного характеру) для завоювання та підтримання свого особистісного статусу.

Результати досліджень Д.Є Немировського відображають спектр ситуацій, за яких підлітки готові проявити фізичну агресію: більшість (31,9%) - для захисту себе та близьких, 19,1% - з метою помсти, 6,7% - під впливом алкоголю або наркотиків, 3,6% - під впливом компанії, 2% - при впевненості у відсутності покарання, 1,5% - від нудьги, 1% - за будь-яких обставин, 0,8% - при необхідності добути гроші, 0,5% - з цікавості [26].

Отже, двома основними чинниками названі саме ситуативні - самозахист і помста, хоча зрозуміло, що в цілому одержані результати слід оцінювати критично через наявність у відповідях феномену „соціального схвалення”.

2.2 Методики дослідження показників та форм агресивності підлітків

Агресивність володіє якісною і кількісною характеристикою. Як і всяка властивість, вона має різний ступінь вираженості: від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Сама по собі агресивність не робить суб'єкта свідомо небезпечним, оскільки, з одного боку, існуючий зв'язок між агресивністю і агресією не є жорстким, а, з іншого, сам акт агресії може не приймати свідомо небезпечні і несхвальовані форми. У житейській свідомості агресивність є синонімом "зловмисної активності". Проте сама по собі деструктивна поведінка "зловмисністю" не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті цінності, ради досягнення і володіння якими активність розгортається. Зовнішні практичні дії можуть бути схожі, але їх мотиваційні компоненти прямо протилежні.

З тестових методик найчастіше використовується «Методика діагностики показників та форм агресії А. Басса - А. Дарки». Існують дані про її надійність, валідність та адаптованість для використання на вітчизняних вибірках [31]. Серед інших тестових методик, призначених для дослідження агресивності, посилання на які наводяться у вітчизняних публікаціях, методика діагностики рівня агресивності А. Ассінгера [29], методики «Агресія» та «Особистісна агресивність та конфліктність» (автори Є.П. Ільїн та П.А. Ковальов) [30]. Фрайбурзький особистісний опитувальник.

Останнім часом поширення в дослідженнях агресивності набули тести ситуацій. В основу метода покладено припущення А. Бандури про те, що агресивна поведінка є наслідком засвоєння особистістю агресивних моделей, збереження їх в пам'яті та звернення до них у схожих життєвих ситуаціях. Серед методик даного типу в Україні відомі Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні (автор В.В. Бойко) [28], методика «Тест ситуацій» (автор С.Г. Шебанова), Анкета для вивчення особливостей реагування особистості на ситуацію з провокацією (автор С.Л. Кравчук).

Використання змодельованих ситуацій як методу психологічного дослідження дозволяє вивчити різноманітні фактори, що сприяють провокуванню агресивних реакцій назовні, а також найбільш типові соціально-психологічні причини агресивної поведінки. Цей метод дає змогу прогнозувати ймовірність агресивних поведінкових проявів та намічати шляхи їх профілактики та корекції. Він також може надати корисний матеріал щодо культури поведінки піддослідних, ставлення до інших, визнання прийнятності або неприйнятності агресивних моделей поведінки.

Виключення становлять методики мовленнєвої проекції. Основою методу є теза про те, що сенс, який актуалізується в момент мовлення в формі висловлювання, попередньо об'єктивно не формалізується і не прогнозується мовцем. Ю. Щербиніна зазначає, що суть будь-якого явища мовлення полягає в особливому перетворенні зовнішніх процесів у внутрішні, пов'язані з мовленнєво-мисленнєвою діяльністю. В цьому випадку має місце процес вербалізації емоцій, який полягає в появі репрезентуючих емоцію знаків. Використання слів та виразів в динаміці висловлювання не підлягає свідомому вибору в момент мовлення та здійснюється начебто саме по собі, що, власне, і є проявом феномену несвідомого в мовленнєвій діяльності [36]. В письмовому мовленні під час процедури обстеження ефект безпосередності висловлювання створюється за допомогою інструкції, яка вимагає писати першу відповідь, що спаде на думку, не замислюючись.

Серед методик даного типу в Україні застосовуються Експериментально-психологічна методика вивчення фрустраційних реакцій С. Розенцвейга, Вербальний фрустраційний тест Л.М. Собчик [35], а також Метод дослідження афектів агресії за допомогою аналізу мовленнєвого змісту (автори Л. Ґотшалк та Дж. Ґлезер, адаптація Н.Б. Михайлової). Перевагою останньої методики є те, що, на відміну від інших методик мовленнєвої проекції, в ході застосування яких піддослідний може здогадуватися, що діагностується агресивність і намагатися відтворити ідеальний образ власного «Я», при застосуванні методу аналізу мовленнєвого змісту інтерпретації підлягають будь-які усні чи писемні висловлювання особистості, що містять прояви досліджуваних афектів, що зменшує вплив фактору соціальної бажаності.

Автори методу визначають афекти як емоційні стани, які мають кількісні та якісні характеристики, психологічний зміст, а також психофізіологічні, біохімічні та поведінкові прояви. «Величина» афекту, на думку Л. Ґотшалка та Дж. Ґлезер, може бути оцінена по транскрипту змісту мовленнєвого висловлювання. Під час аналізу мовленнєвого висловлювання величина афекту у певний час прямо пропорційна таким факторам: 1) частоті появи певних категорій у змісті мовлення, 2) ступеню інтенсивності прояву афекту в змісті висловлювання, 3) ступеню особистісної участі в емоційно значущих станах та діях.

Названі прояви афекту можуть бути виражені математично через факторну вагу. Застосування методу дає змогу оцінити не лише величину короткотривалого агресивного афекту у певний проміжок часу, а й взагалі схильність до емоційного агресивного реагування, звичку до переживання агресивних емоцій, особливо у випадку багаторазового дослідження [2].

Вікові особливості ранньої юності накладають обмеження також на використання методу спостереження, який часто застосовується в дослідженнях агресії дітей молодших вікових груп [24]. Психолог або вчитель далеко не завжди має змогу вести тривалі спостереження за старшокласниками в силу їхньої зростаючої незалежності від дорослих, небажання повністю розкриватися перед сторонньою дорослою людиною.

Більш достовірну інформацію, за умови довірливих стосунків між психологом та учнями, можна отримати за допомогою методу бесіди. Прагнення до інтимного спілкування, партнерських стосунків з дорослими, що притаманне юності, робить проникливу бесіду (як індивідуальну, так і групову) дієвим інструментом діагностики та корекції в ранньому юнацькому віці. Під час бесіди, в інтимній атмосфері довіри та взаємопорозуміння, виявляються глибинні причини агресії, ставлення самого учня до власної агресивності, наявність чи відсутність бажання самозмін. Однак слід пам'ятати, що застосування методу бесіди в роботі зі старшокласниками вимагає від психолога не лише професіоналізму, але й високої моральності, вміння прислухатися, співпереживати, поважати учнів, здатності прийти на допомогу. В іншому випадку бесіди не принесуть очікуваних результатів, а лише сприятимуть зростанню підозри, негативізму та агресивності.

В останні роки за кордоном все більшого поширення в дослідженнях агресивності набуває метод експертних оцінок [7]. В його основу покладено припущення про те, що внутрішній рівень агресивності назовні виражається тим, з якою частотою особистість звертається до агресивних дій. Висновок про частоту агресії робиться на основі багаторазових спостережень. Найбільшу кількість спостережень за піддослідним мають змогу проводити люди, що знають його протягом тривалого часу, взаємодіють у реальних життєвих ситуаціях. Тому в якості експертів обирають однолітків, батьків, вчителів, сусідів - в залежності від того, в якій саме сфері життєдіяльності дитини необхідно дослідити наявність та особливості агресії. Передбачається, що узагальнена колективна думка є більш достовірною, ніж думка одного індивіда і що «вірне» значення досліджуваної характеристики знаходиться всередині діапазону оцінок [8].

Поряд із спостереженням, метод експертних оцінок дає змогу дослідити реальну, а не уявну поведінку. Тим не менш, цей метод досі не набув достатнього поширення в Україні. Зустрічаються поодинокі випадки його використання як допоміжного. Це пояснюється, з одного боку, відсутністю стандартизованих методик експертного оцінювання, з іншого - складністю проведення експертного опитування, що полягає в значних затратах часу та засобів у порівнянні з тестуванням, а також у великій кількості математичних обчислень на етапі обробки отриманих даних. Водночас, незважаючи на високу надійність даного методу, використання його в якості єдиного також є небажаним, оскільки він дозволяє отримати інформацію лише про зовнішні прояви досліджуваної якості, крім того, у вигляді дещо абстрактних узагальнених оцінок та не може надати інформацію про причини виникнення поведінки, її зв'язок з особистісними якостями піддослідного, про ставлення піддослідного до власної поведінки.

...