Главная
Коллекция "Revolution"
Социология и обществознание
Історія вітчизняних соціологічних теорій і вчень
Історія вітчизняних соціологічних теорій і вчень
Соціальні факти і протосоціологічні ідеї часів Київської Русі. Соціетальна проблематика і протосоціологія Козацької доби. Вітчизняні соціокультурні процеси XVII - кінця XVIIІ ст., їх вплив на національну свідомість. Українська академічна соціологія.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.10.2013 |
| Размер файла | 254,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Відзначимо також, що з ретроспективної соціологічної точки зору полемічна література дає дослідникові багатий соціологічний фактаж. Так, у працях Івана Вишенського відтворені численні елементи вітчизняної соціальної структури - гетьмани, воєводи, старости, судді, міщани, митники, корчмарі, ремісники, представники духовенства тощо. Важливо і те, що ті з полемістів, які були настроєні патріотично, постійно підкреслювали проблему втрати для народу значної кількості українських іменитих княжих родів ("Тренос” Мелетія Смотрицього), які або були знищені, або добровільно піддалися культурній, релігійній асиміляції - останній феномен, нажаль, чітко виявляє історичну спадковість і часто-густо зустрічається нині.
Так чи інакше, наведені процеси можуть розглядатися як одна з характерних особливостей суспільного життя тих часів. Помітна кількість українського дворянства перестала бути активним історичним суб'єктом - як було сказано вище, незабаром це місце заступила нова козацька еліта з своєю старшиною, ієрархією влади.
5. Іншими потужними інститутами, які стимулювали консолідацію української народності у націю були вищі навчальні заклади, серед яких особливо виділяється тогочасний Києво-Могилянський колегіум (з початку XVIII ст. - академія). Її засновником був православний митрополит Петро Симеонович Могила, який у 1631 році створив при Печерському монастиреві (Лаврі) колегію, незабаром об'єднавши її з школою Богоявленського братства.
Появу цього вищого навчального закладу і просвітницьку діяльність самого Петра Могили важко переоцінити. Вона була спрямована на освіту православних церковнослужителів, підйом престижності вітчизняної православної ідеології - потужного чинника ідентифікації українського народу. Митрополит також брав участь у згаданій вище полеміці, відстоюючи рівноправ'я католицизму і православ'я. Він широко впроваджував книгодрукарство, просвіту широкого люду, чим безумовно, прискорив національно-визвольну боротьбу українського народу під проводом козацтва і, зокрема, Богдана Хмельницького. Слід відзначити, що Києво-Могилянський колегіум невдовзі став потужним національним і європейським інтелектуальним центром, у якому народжувалися і розвивалися наукові таланти Й. Кононовича-Горбацького, І. Ґізеля, Л. Барановича, Ф. Прокоповича, Г. Конинського. Охарактеризуймо їх гуманітарні і, зокрема, протосоціологічні погляди дещо докладніше.
Йосип Кононович-Горбацький (рік народження невідомий - помер близько 1653 року) загалом опікувався філософською проблематикою, питаннями логіки і риторики. Він провів глибокий аналіз технології ораторського мистецтва як одного з найважливіших засобів впливу на аудиторію. У час становлення національно-консолідуючих сил його практичні поради мали неабияку практичну цінність.
Інокентій Ґізель (1600 - 1683 роки) - видатний філософ, богослов, народознавець, історик, людина енциклопедичних знань. Лазар Баранович називав його українським Аристотелем.
У своїх творах Ґізель намагався, зокрема, визначити родовід слов'янських народів. Видатною його працею, яка може розглядатися як протосоціологічна є "Синопсис” (від грецького "огляд”), де він зокрема описував життя тогочасного суспільства. В іншій своїй праці "Про народ Роксоланський і його наріччя" цей філософ та історіограф характеризував українців як носіїв високої і оригінальної культури, які рано винайшли писемність і прийняли християнство.
Будучи архімандритом Києво-Печерської Лаври І. Ґізель боровся за незалежність української православної церкви, яку активно поглинала московська.
Лазар Баранович (1620 - 1693 роки) - вчений, поет, церковний і політичний діяч, був прихильником політики автономії України, твердив, що владарювання Москви призводить до "руїни”. Мислитель також активно пропагував злагоду серед різних верств населення України, її єдність, обстоював незалежність українського духівництва від Московського патріархату.
Феофан (Теофан) Прокопович (1681 - 1736 роки) - видатний український філософ і богослов, ректор Києво-Могилянської академії. У своїх наукових творах він, зокрема, досліджував сутність людини, етику, фізику, чим об'єктивно заклав передумови для подальшого розвитку гуманітарного знання і, згодом - появи соціології.
Ф. Прокопович був прихильником гетьмана І. Мазепи, якому присвячував свої твори. Разом з тим, з 1716 р. він був радником Петра І, обстоював і розвивав на московському ґрунті ідею "просвітницького абсолютизму”.
Яків Павлович Козельський (1729 - 1794) - випускник Київської академії у 1750 р., працював у Петербурзі, а з 1770 по 1786 рр. - в Україні як член Малоросійської колегії у м. Глухів. Суспільство розглядав як продукт природного права й суспільного договору, внаслідок якого виникає держава. Людина, за Я.П. Козельським, спочатку є природною істотою з її потребами в їжі, відпочинку, самозахисті тощо. Однак при переході від "природного” до культурного стану, людина втрачає частину природної свободи і приймає "суспільну волю” та закони громадянського суспільства - при цьому природний потяг до безпеки і недоторканості приватного життя нові (соціальні) норми повинні враховувати, а держава мусить надавати людині механізми їх задоволення.
Проблемою, на думку Я. Козельського, є те, що законодавці не завжди справедливо і часто досить довільно встановлюють норми, які порушують позиції природного права, а отже, розхитують підмурівок справжніх людських відносин, зводять нанівець моральну єдність суспільства. Тому для відновлення справедливості потрібна нова моральна філософія, яка покаже людям шлях до щастя.
Шляхи вдосконалення суспільства Я. Козельський вбачав у поліпшенні законів, накопиченні знань та у принципі "здорового егоїзму”, завдяки якому кожна людина чимось поступиться для суспільної користі. Якщо ж несправедливість існуватиме, то людина може скористатися правом "защищаться силою от наносимого вреда”.
Загалом, як бачимо, в Україні часів козаччини розгляд соціальних питань в рамках філософії відбувається подібно до загальноєвропейських тогочасних напрямків. Однак, разом з продовженням і творчим розвитком ідей Відродження та Просвітництва, формування української протосоціології відзначалося яскравими специфічними рисами, обумовленими конкретним соціальним та історичним контекстом (кризовими явищами, змальованими вище і механізмами їх подолання).
Києво-Могилянська академія поступово стає одним із значних інтернаціональних наукових центрів Європи. Крім цього, величезну важливість має діяльність її вихідців у збереженні і популяризації народних звичаїв, обрядів, традицій, у плеканні, збереженні і розвитку національних духовних цінностей, у зміцненні братств, розвитку світської писемності (прози, віршування) тощо.
Загальні підсумки за темою:
У складній історичній ситуації, що склалася на межі ХІV-ХV сторіч, роль державного і часто духовного лідера взяло на себе козацтво - самобутній суспільний стан, який активно діяв аж до 1775 року (знищення Січі Москвою).
Соціальні факти доби козацтва наочно показують спадковість головних рис української культури з часів Київської Русі - потяг до свободи, толерантність до інших культур (але не до конкретних їх носіїв - тим паче, під час релігійного конфлікту), "культ" освіти, потяг до "м'якої християнської" - православної віри тощо.
У соціетальному плані козаччина залишила глибокий слід у народній пам'яті, істотно вплинула на менталітет нації при формуванні народних уявлень про добро, правду, справедливість, честь та способи їх досягнення, відстоювання. Вона також відбилася у системі ідеалів, цінностей, державно-політичних, національних, конфесійних, індивідуально-особистісних уявленнях. У менталітеті українця "козак" - унікальний архетипізований суто позитивний персонаж, який, імовірно, і сьогодні підсвідомо впливає на нашу світоглядну, ціннісну орієнтацію. Іншими словами, це одне з уособлень норми, зразка, бездоганного образу, вершини у ієрархії цінностей.
Водночас у період кризи, коли українська народність постала перед ризиком культурної та релігійної асиміляції або амальгамації, потужну народотворчу роль відіграла вітчизняна православна церква, яку ревносно захищало козацтво. Відстоюючи на тлі боротьби з католицизмом своє право на існування, рівність і повноцінність, Київське православ'я консолідувало навколо себе народні маси. Згодом це, а також поширення ідей Ренесансу та Просвітництва, призвело до появи мережі братств (інститутів громадянського суспільства), які потужно протидіяли культурній експансії, виконували просвітницьку, організаційну та інші функції.
Саме поєднання інтелектуальних сил православної церкви і феномену братств призвело до появи Києво-Могилянської колегії - високої школи українських патріотичних інтелектуалів, багато з яких науково, релігійно чи філософськи обґрунтовували самобутність українського народу, його церкви, права на владарювання на своїй землі.
Діяльність Острозької і Києво-Могилянської академій, а також поколінь вихідців братських шкіл згодом відбилися на розвиткові народознавства, історії, лінгвістики, що обумовило чітку специфіку тематики української прото-, а також класичної соціології.
Загалом розглянута доба охоплює фундаментальні процеси релігійного, політичного, соціального й культурного характеру, які інтеґрально можна розглядати як перше потужне культурно-духовне пробудження народу після занепаду Київської держави.
У межах цієї теми також необхідно зазначити важливість врахування для соціолога знань про формальну приналежність вітчизняних територій декільком державам (після доби козаччини від чотирьох до двох - у різний час). Саме тривала відмінність історичного досвіду українців імовірно посилила закладений ще у києворуські часи певний регіоналізм мислення - явище, яке продовжує відігравати, хоч і не надто потужну, але негативну роль і у сучасному громадському, політичному, культурному житті України.
Питання для самоперевірки:
1. Які чинники спричинили формування козацького руху у 14 ст.?
2. Окресліть політичний устрій Війська Запорізького, чому воно вважається республікою?
3. Назвіть основні принципи виховання української молоді за часів козацької доби
4. Яким чином українське козацтво захищало православ'я і чому?
5. Розкрийте народотворчу роль релігійних братств.
6. Яким способом Києво-Могилянська академія впливала на консолідацію українського народу?
7. Охарактеризуйте феномен релігійних братств.
8. Яким чином братства та інші організації відігравали функції консолідації народу? Перерахуйте напрямки їх діяльності.
9. Які потужні чинники загалом протидіяли культурній і церковній експансії, амальгамації у розглянутий період?
Тема 3. Специфіка протосоціології
Григорія Сковороди
1. Самобутня соціальна філософія Григорія Сковороди - основні риси
2. Протосоціологічні погляди Григорія Сковороди
1. Найвідомішим і найоригінальнішим за стилем життя з українських філософів-просвітників є Григорій Савович Сковорода (1722 - 1794 роки).
Блискучий випускник Києво-Могилянської академії, поліглот, викладач філософії, поетики, риторики він є автором 18 оригінальних праць, у яких, зокрема, викладені концепції "сродної" (спорідненої) праці, оригінальної тривимірної і двошарової будови Всесвіту.
На тлі загальної рефлексії власне соціософська і протосоціологічна проблематика у Г.С. Сковороди виявлялася у постановці і спробах осмислення таких питань:
· структури суспільства, ролі у ньому різних верств населення;
· причин соціальної нерівності;
· можливості досягнення кожною людиною щастя;
· ідеалу людської поведінки, мислення і діяльності;
· причин та передумов широкого спектру асоціальної девіантної поведінки;
· типових станів і ознак людської маси (натовпу).
Названі проблеми висвітлювалися Сковородою у поєднанні з його цілісною теорією побудови Буття, а також у контексті критики багатьох елементів тогочасного суспільного ладу.
Філософія Григорія Сковороди не є суворо традиційною, категоріально визначеною системою. Класичні філософські й богословські погляди, поняття та принципи були йому добре відомими (Сковорода, зокрема, запрошувався на чільні посади у церковній ієрархії), але визнавати за константу він їх не бажав.
Своє вчення філософ розробляв на основі власного (по суті типово автохтонного) світосприймання. Кожній праці мислителя притаманне складне переплетіння художніх, міфічних, релігійних символів, філософських, природничо-наукових, політичних, етичних, релігійних понять, які трансформувалися через авторський світогляд, виражалися у поєднанні чуттєво-емоційного та раціонального. Це виділяє його поетичні, діалогові філософські праці з-поміж інших, а він сам виступає як філософ-митець, який передає свій світогляд, досвід осягнення й збагнення мети людського життя, а, можливо і смерті.
2. Щодо нерівності між людьми, то у творах Сковороди простежується неоантична лінія - люди різні за Божою волею, наділені різним соціальним статусом. Разом з цим філософ стверджує, що "Бог наповнює навіть різні посудини до країв", "Бог подібний до благого фонтану, що наповнює посудини різної ємності. Над фонтаном є напис: НЕРІВНА ВСІМ РІВНІСТЬ. Менший сосуд менше має, але у тому є рівний більшому, що однаково є повний". Цю цитату, застосовуючи сучасну соціологічну термінологію, імовірно, можна інтерпретувати таким чином:
1. Поділ людей на різноманітні групи, суспільна стратифікація є об'єктивним і природнім явищем.2. Кожна людина може стати самодостатньою і щасливою - навіть маючи різний статок, суспільне положення.3. Кожна є цінністю для Бога і має бути такою і для соціуму.4. Особистість вільна в самореалізації згідно з її природними (Божественними) задатками і може досягти свого максимуму, якщо його прагнутиме.
Характеристики ідеалу людського мислення і діяльності, які сукупно призводять до щастя, містяться у оригінальній концепції "сродної праці", яка відома читачеві з курсу філософії.
Г. Сковорода зі смутком засвідчував, що далеко не всі люди бажають стати на шлях самодослідження, самовдосконалення, пошуку вічного начала в собі, через що не мають щастя. Вони замінюють цей шлях на потяг до "почестей, золота, сарданапалових банкетів, нижчих насолод, народної прихильності, слави, ласок вельмож". Філософ називав цих людей сукупно "юрба", а читач тут може бачити, в тому числі, своєрідний аналіз явища девіантної поведінки. Причинами такого відхилення від належного життя мислитель вбачав потяг до "видимої" натури, відсутність мудрості - джерело". скарг, печалей, ворожнечі, позовів, грабунків, крадіжок, хитрощів.".
Аналізуючи причини девіантної поведінки, український філософ наголошував, що задля досягнення "ідеалу” (щастя, комфортного відчуття і "сродної" праці) люди часто користуються засобами, які в принципі не можуть до нього привести. Така позиція цілком співзвучна дюркгеймівському тлумаченню суспільної аномії та мертонівському поясненню девіантності, але значно випереджує їх у часі.
У аналізі юрби, невпорядкованої, безцільної людської маси Сковорода, як протосоціолог, характеризує її цілком ємно, навіть з сучасної точки зору - як деморалізуючу (і, як правило, деморалізовану), отваринену силу, наповнену примітивними інтересами. Дослідниками біографії Г.С. Сковороди це ставлення до натовпу називається однією з причин, що спонукали його до мандрівного способу життя і творчості.
Загалом, характеризуючи сковородинські філософські та протосоціологічні позиції, в них можна виділити такі домінантні лінії української ментальності, які згодом яскраво простежуються у творчості багатьох вітчизняних митців, філософів, соціологів:
· антеїзм і пантеїзм - спорідненість людини з всім світом, потяг до Матері-Землі, Природи, всі прояви якої сукупно на підсвідомому рівні ототожнюються з Богом;
· екзистенціальність - орієнтованість на відчуття неповторності, унікальності людського існування, пошук його смислу;
· кордоцентризм - вбачання у серці певної квінтесенції, "духовного центру" душі, звертаючись до якого людина може спілкуватися з Богом;
· есхатологічність - позиція про необхідність не марно, а чеснотливо і діяльно прожити життя, щоб статечно і достойно його закінчити.
Разом з цим, філософія цього мислителя не позбавлена і певної утопічності. Ідеалом суспільства для нього є, так званий, "горній Ієрусалим" - уявна держава, багато у чому подібна до Утопії чи Міста Сонця Т. Мора і Т. Кампанелли. Також, з соціологічної точки зору, не є плідним сковородинський аналіз людини як атомарної істоти, що існує ніби поза системою суспільних зв'язків.
Проте комплекс домінантних, сутнісних рис "українського обличчя" гуманітарної науки і, зокрема, протосоціології, вперше набуває класичної форми вияву саме у працях Григорія Савовича. Іншими словами, після Сковороди українська філософія вступає у свою класичну добу.
Питання для самоперевірки:
1. У чому полягає концепція Г.С. Сковороди тривимірності світобудови?
2. У чому, за Г.С. Сковородою, полягає сенс людського життя, шлях до щастя?
3. Як Сковорода пояснював феномен суспільного розшарування?
4. Як Г.С. Сковорода характеризував "юрбу”?
5. Розкрийте загальний зміст концепцій "сродної" праці і "нерівної рівності"?
6. У чому проявляється українська специфічність філософії Г. Сковороди?
7. З якими релігійно-філософськими системами Сходу сковородинська філософія має багато спільного?
Література за темою
Г. Сковорода: Загадковість присутности. - Львів: НТШ. - 138 с.
М.В. Захарченко, В.Ф. Бурлачук, М.О. Молчанов. Соціологічна думка України: - К.: Заповіт, 1996 - С.133 - 147.
Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. - Львів: Новий світ. - 2000. - С.21 - 34.
Примуш М.В. Загальна соціологія. - К.: Професіонал, 2004. - С.56 - 66.
Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. - К.: Каравела, 2005. - С.20 - 28.
Історія України. - Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. - С.38 - 57.
В.Г. Кремень., В.В. Ільїн. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник - К.: Книга, 2005. - С.430 - 435.
Довідник з історії України (у 3-х томах). - К.: Генеза, 1995.
Тема 4. Вітчизняні соціокультурні процеси XVII - кінця XVIIІ ст., їх вплив на національну свідомість
1. Нові тенденції у вітчизняному історико-культурному процесі.
2. Конституція Пилипа Орлика як показник розвитку національної свідомості.
3. Становлення української літературної мови і соціологічної проблематики
1. Протягом вивчення даного курсу ми бачимо, що культура, релігійна ідеологія і наука України зберігають спадкоємність концептуальних ознак.
Високий освітньо-науковий, культурно-духовний рівень і потенціал, певна етнокультурна відкритість, здатність інтеґрувати ідейно близькі культурні досягнення інших народів, швидко утворювати зрілі демократичні суспільні інститути, еліту є загальними характерними рисами українського соціуму, які простежуються з часів Київської Русі. Крім цього, традиційним і усталеним ідеологічним тлом життя українців з Києворуської доби була православна релігія, яка мала якість потужного інституту консолідації народу, організації його на спротив зовнішній культурній експансії.
Саме завдяки цим особливостям українська культура виявилася життєздатною, збереглася і прогресувала впродовж багатьох століть всупереч суворим умовам існування.
Розвиток національної свідомості відбувався у прямій залежності від гніту зовнішньоекономічного, політичного, релігійного характеру, який, починаючи з XVІI ст. не слабнув, а збільшувався. Якщо ж суб'єкт репресій - індивідуального, колективного чи державного рівня - був представником іншого етносу, конфесії (а так, як правило, і було), то це посилювало динаміку національних почуттів.
Новою важливою тенденцією соціокультурного життя в Україні XVIІ - XVIIІ ст. є активний розвиток особливої світської верстви населення, яка мала змогу активно опікуватися духовним виробництвом.
Це призводить до того, що крім різноманітних релігійно-просвітницьких, фольклорних, етико-філософських граней вітчизняної культури, розвиваються нові - гуманітарно-наукові. Вчені, виховані колегіумами, Києво-Могилянською, Острозькою академією, навчальними закладами Європи прагнули проаналізувати історичне минуле нашого народу, чим започатковували новий напрям науки - історіографію.
Спроби такого аналізу втілилися у історико-публіцистичних, історико-політичних та історико-етнографічних працях: літописах (Київський, Острозький, Межигірський, Львівський, Добромильський, Густинський та ін.), у тому числі так званих "козацько-старшинських”, а також хронікальних оглядах, мемуарах, щоденниках. У цих документах загалом спостерігається перехід до науково виваженої історіографії - зосередженого і детального змалювання конкретних подій - початків козацтва, уній, дипломатичних відносин, угод, окремих військових акцій, свят тощо.
З урахуванням вищевказаних тогочасних соціокультурних і міжнародних реалій, знання власної історії було надзвичайно важливим для обґрунтування і захисту інтересів українства. Тому серед найбільш інтелектуальних верств народу існував високий попит на такого роду дослідження. Розглянемо деякі з них, а також їх авторів докладніше.
Козацькі ("козацько-старшинські”) літописи - умовна назва ряду історичних творів, присвячених козацьким війнам. Літописи є додатковим підтвердженням переходу української науки на вищій теоретичний рівень сприйняття історичного процесу, самоусвідомлення. Серед авторів цих праць були такі видатні персоналії, як Григорій Грабянка, Самійло Величко. Загальна характерна риса документів цього роду - ідеологічне та прагматичне забарвлення, мета виховання у читача почуття патріотизму.
Григорій Грабянка навчався у Києво-Могилянській колегії, був полковником, полковим суддею, виявляв неабияку громадську мужність, виступаючи проти сваволі царських "комісарів”. Життя закінчив у петропавлівських казематах Петербургу разом з гетьманом П. Полуботком. У його "Літописі гадяцького полковника Григорія Грабянки” переплелися історична оповідь, виклад документів, свідчень, їх авторська інтерпретація. Загальне спрямування "Літопису” - демонстрація ідейного відстоювання незалежності України широкими верствами населення.
Цей документ містить добре впорядкований і детальний соціальний фактаж, відкриває можливість вивчення вітчизняних (козацьких) соціальних традицій, занять, позицій, інтересів, мотивації тощо. Грабянка розглядає родовід козаків і русів, Київську Русь ототожнює з Україною, підкреслює їх генетичний зв'язок. Тут також характеризуються і аналізуються відомі українські і зарубіжні військово-політичні, релігійні діячі.
Самійло Васильович Величко - випускник Києво-Могилянської академії, поліглот, походив з козацької сім'ї, служив у Генеральній канцелярії, займався педагогічною роботою. Головними творами є "Сказание о войне казацкой с поляками через Зеновия Богдана Хмельницкого…" (назва не авторська), а також "Космографія”. Книги написані для широкого загалу читачів "простим стилем і козацьким”. Заслугою автора є одна з перших спроб подати історичні факти системно.С. Величко розглядав історичну науку як найважливіший засіб виховання наступних поколінь, знаряддя звеличення батьківщини славою предків. Автор чи не вперше в українській історіографії формував її методологію як сукупність таких принципів:
· прагнення до повноти охоплення описуваних процесів;
· використання багатьох джерел - для дотримання плюралістичного підходу опису подій;
· введення аналітико-компаративного (порівняльного) підходу до подання і відбору матеріалів;
· врахування суб'єктивних оцінок авторів історичних матеріалів - як перешкоди їх об'єктивності;
· намагання прослідкувати причинно-наслідковий зв'язок між подіями, а не просто викладати історичний фактаж.
У соціологічному контексті ця методологія є надзвичайно цікавим інтелектуальним феноменом, який додатково підтверджує наявність зрілості тогочасних форм і способів теоретичного пізнання, якими активно послуговувалися на українських теренах.
Зокрема зазначимо, що Самійло Величко розглядав право українського народу на свободу як природне, одвічне, дане Богом, а постаті деяких гетьманів, зокрема Б. Хмельницького - як боронителя цього природного права.
Історія Русів - видатний історичний доробок, написаний через 100 років після Переяславської Ради. Автор його невідомий, серед імовірних називаються: архієпископ Г. Конинський, князь О.А. Безбородько, Г.А. Полетика та ін.
При написанні цього документу автори використали архівні документи, перекази, мемуари. У "Історії" характеризуються риси, притаманні українському менталітету. Зокрема наголошується, що українці не знали самодержавної (монархічної диктаторської) влади і сприймали її як чужорідну. Таким чином боротьба проти Московського царату, зокрема під проводом гетьмана І. Мазепи, визнавалася цілком справедливою.
"Історія Русів" є соціологічно значимим документом, який показує, наскільки прискорено відбувався процес національного, політичного, ідеологічного самоусвідомлення українського народу як "нації" - це слово у документі є активно вживаним.
Як і у "козацько-старшинських літописах" тут, зокрема, говориться про те, що справжня Русь - це Україна, а "руський народ" - це український, тобто автохтонне, споконвічне населення. Також доводиться позиція, що московські землі практично ніколи не були складовою Київської Русі - за винятком Новгородщини.
Автура стверджує також, що українцям політично властиві міждержавні організації "на рівних правах” - з Литвою, Польщею, Московським царством, які, на жаль, як правило, порушувалися з вини сусідів, які намагалися підкорити українську націю.
Таким чином, цілком справедливо можна стверджувати, що історіографічні документи розглянутого періоду в цілому несуть у собі одну з перших серйозних спроб формування української національної ідеї, місця самобутнього етносу серед інших народів Європи.
Важливо зазначити, що іноземні джерела, написані західноєвропейськими мандрівниками, дипломатами, радниками підтверджують викладені вище думки, а також містять цікавий для соціолога фактаж.
П'єр Шевальє в 1663 р. у Парижі видає книгу "Розвідка про землі, звичаї, управління, походження та релігію козаків”, у якій розглядає наш народ як окремий і не ототожнює "козаків”, "русинів”, "людей руських" з росіянами ("московитами”).
Те ж саме говорив і Шарль Франсуа Масон - людина, близька до російського царського дому - "…затривоженого і завжди підозрілого…”. Він також застосовував поняття "козацька республіка”, "козацька нація”, яка не має нічного спільного з росіянами.
Жан Бенуа Шерер у своїй двотомній праці "Аннали Малої Росії, або історії запорозьких та українських козаків" пише про "славний народ, першопричини якого сягають більш аніж на 800 літ в глибину минувщини”. Українців автор характеризує як "людей рослих, сильних, привітних і гостинних, які ніколи нікому не накидуються, але і не зносять обмеження власної свободи”. Притаманна їм громадсько-політична позиція така - "Смерть або свобода! ”.
Підкреслюючи загалом "…спокійний норов українців”, історик показує, що лише спроби іноземців "їх роздавити" змусили автохтонів "взятися за шаблі”.
Німецький просвітитель Іоган-Годфрід Гердер пророкував Україні велике майбутнє, говорячи, що вона "…стане колись новою Грецією: прекрасне розташування краю, родюча земля, весела вдача народу, музичний хист…" призведуть до того, що "…постане велика культурна нація…”.
Іншим вкрай знаменним соціокультурним феноменом непересічної важливості, який спостерігається у XVII ст., є розвиток народної української мови і поступове її вживання при написанні творів (зокрема, "козацьких літописів”).
Таким чином поява української історіографії і письмове застосування народної мови є найважливішими новими соціокультурними подіями цього періоду, які стали визначальними для майбутнього України, бо завдячуючи їм, вітчизняна ментальність переходила на більш високий ідейний рівень.
Наведені вище прогресивні процеси у науці, високій освіті, соціальних і політичних сферах призвели до переосмислення народом України своєї ролі і значимості на тлі сусідніх слов'янських країн. Зокрема це відбилося у самобутньому українському понятті "вольность" - це значне за обсягом слово застосовувалося у правових, політичних документах, повсякденній практиці і означало в цілому невід'ємне право на свою віру, культуру, мову, територію, автохтонний спосіб життя. Ідея "вольностей” просякнула всі верстви вітчизняного населення, додатково психологічно надихнувши їх на патріотизм, покращення свого становища.
2. Безпосереднім виразом вказаних явищ стали видатні досягнення соціальної та політичної думки в Україні, одним з яких є документ початку XVIIІ ст. (1710 р.), відомий під назвами "Конституція Пилипа Орлика”, "Пакти й Конституція прав і вольностей Війська Запорозького”.
Переяславська угода не виправдала сподівань українців, козаків на те, що московська держава залишить "вільне військо запорізьке і народ вільний… при правах і вольностях своїх”. Порушення Московським царством цих фундаментальних моментів угоди призвело до обурення, яке на політичному тлі, зокрема, виражали гетьман Іван Мазепа і один з його послідовників Пилип Орлик. Останній на раді козацької старшини був ініціатором створення вказаного вище документу.
Інтелектуальна, культурна, політична зрілість і певне новаторство "Конституції…” наочно простежується вже у її назві - поняття "конституція" до цього часу рідко застосовувалося у якості назви державних документів. Детальною і чіткою була її структура - документ має вступну частину і 16 статей. У вступі розкриваються причини розриву відносин між Україною і Москвою, яка на "народ вільний, козацький" прагнула накинути "невольниче ярмо”. Тут також декларується незалежність, територіальна цілісність і межі Української козацької держави.
Багато уваги у "Конституції…” відводиться питанням внутрішньополітичного, соціального врядування - тут заслуговує на увагу виборність гетьмана, а також:
· можливість виносити догану гетьманові при перевищенні ним владних прав;
· встановлення механізмів обмеження гетьманського "самодержавства”;
· скасування найобтяжливіших податків з селян і простого люду, зокрема, з козацьких вдів та сиріт;
· організація системи представницької влади (козацький "сойм”).
Таким чином, "Конституція П. Орлика” наочно показує високий рівень зрілості громадсько-політичної думки вищих верств українського суспільства, засвідчує високий рівень національної свідомості. У ній сконцентрувалися принципи національно-визвольної ідеології, суспільної психології, ліберально-демократичні засади побудови Української державності.
3. Як вже було зазначено, у XVII - XVIIІ ст. українська мова іноді вживалася при написанні літописів, свідчень тощо, але шлях перетворення її на літературну був досить повільним і непростим.
За часів Київської Русі населення розмовляло на численних діалектах, велике число яких загалом було близьким до сучасної української мови (про це, зокрема, свідчать давні графіті на історичних архітектурних пам'ятках), але у офіційному вжитку була старослов'янська церковна (близька до сучасної болгарської і російської) мова.
Протоукраїнська розвивалася як засіб звичного повсякденного спілкування простого люду, широких верств населення. Згодом державна і наукова еліта все більше від неї абстрагувалися, спілкуючись церковнослов'янською, латиною, давньогрецькою. Перешкодою впровадження народної мови у офіційний вжиток було також навчання у школах саме на вказаних іноземних мовах, що взагалі характерно для тогочасної європейської освіти.
Разом з цим протоукраїнська мова існувала і розвивалася, живучи у тисячах пісень, казок, дум, легенд, численних древніх обрядах. У XVII - XVIIІ ст. до неї виникає наукова цікавість, що пояснюється інтенсивною діяльністю братств, появою патріотично налаштованої наукової і політичної еліти, охопленням грамотністю широких верств населення.
Але це ще не означає поширення національної мови в елітарний вжиток - вона, почасти, стереотипно вважається грубою і непридатною для написання наукових, літературних творів, церковних обрядів тощо. Таку опінію, зокрема, формували Польща і Росія, які багато разів директивно її забороняли, "доводячи” вторинність від власних мов, "невиразність” тощо.
Проте підґрунтя для виходу української мови з цього стану нарощувало свою потужність (широка освіченість населення, незалежність і яскрава самобутність козацьких держав, поява еліти нового ґатунку тощо) - вона все більше розглядається патріотичними політиками і науковцями як засіб національного, соціально-політичного ствердження. Більше того, на початку XVIIІ ст. вона починає вживатися українською елітою, частішають прецеденти українського друкованого слова (збірники пісень, фольклору), що певною мірою розвіює штучно створену упередженість і вказані стереотипи.
Але серйозно говорити про появу і популяризацію української літературної мови можна лише після творчості І.П. Котляревського. Значення його "Енеїди” (1798 р.), інших творів у цьому контексті можна порівняти з потужним вибухом або нестримним стихійним явищем, яке ігнорує все те, що штучно вважалося "усталеним" до цього.
Українська літературна мова немов водночас матеріалізувалася, наочно представила себе у якості розвиненого, багатого самобутнього і самодостатнього етнокультурного феномену. Розглянемо докладніше форму такого "раптового" виходу української літературної мови на широкий загал.
Стиль "Енеїди” І.П. Котляревського - бурлеск (від італійського "жарт”) - був обраний надзвичайно вдало, бо навряд чи інший український літературний текст був би таким помітним. Нагадаємо, що у вигляді троянців представлені запорозькі козаки з усім своїм колоритом - при цьому проходить натяк на зруйновану Січ як на Трою. "Енеїда” насичена жартами, народним фольклором, який на той момент був зрозумілим і, можливо, близьким більшості верств населення (тут спрацювали наведені вище передумови) - до того ж вона присвячується автором "любителям малоросійського слова”, які, зрозуміло, тоді вже були.
Твір містить багатий соціологічний матеріал щодо соціального розшарування українського суспільства за достатком, професією, владними повноваженнями, віком, маргінальністю, а також деякими психологічними якостями цих груп. Яскраво простежуються у ньому і основні риси нашого етносу - духовні цінності (православна віра, шанування родини, батьківської віри), працьовитість, чесність, щирість, вірність у коханні, глибока ліричність, потяг до свободи, незалежності, кращої долі.
Написана "Енеїда” києво-полтавським діалектом, який і став базою української літературної мови, багатство, тонкість, вишуканість та гнучкість художніх виразів якої були тепер очевидними і безперечними. Крім цього, цей видатний твір підштовхнув до активізації розвитку інших гноблених досі мов - зокрема, білоруської - невдовзі написана білоруська "Енеида навыварат”.
Творчість І.П. Котляревського скоро стала зразком для наслідування, цей вплив відчувається зокрема у Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки - їх художні продукти остаточно роззброїли опонентів і ворогів української літературної мови, вона швидко стала потужним засобом консолідації, самоусвідомлення, інтелектуального пробудження нашої нації.
Окремо аналізуючи вітчизняні наукові штудії вказаного періоду, слід відзначити, що саме у XVII - XVIIІ ст. відбувається переорієнтація науки на дослідження соціальної проблематики: суспільства, людини, систем суспільних відносин, механізмів їх вдосконалення, регулювання тощо. Причиною такої переорієнтації є зокрема популяризація європейських просвітницьких ідей, до яких інтелектуальний "місток” був прокладений раніше (І. Ґізелем, Т. Прокоповичем, Г.С. Сковородою та іншими).
До вітчизняних протосоціологів слід віднести насамперед Я. Козельського, В. Каразіна, П. Лодія, Т. Степанова. Ці науковці, будучи засновниками, професорами різних вітчизняних університетів, загалом наполягали на ідеях природного права людей, їх початковій рівності, суспільного договору як єдиної причини появи міст, держав.
Протосоціологи пропагували освіту взагалі, інтелектуально доводили переваги демократичного або принаймні поміркованого монархічного державного устрою і теоретично аналізували шляхи переходу Російської імперії до нього, наголошували на необхідності поглибленого вивчення державцями філософії і статистики. Досить детально вченими аналізувалися також причини суспільних конфліктів, масових збурень - головною з них називалася потворна соціальна нерівність, породжена розшаруванням населення, спеціалізацією праці. Вивчалися ними і практичні заходи щодо досягнення соціальної стабільності.
Загальні підсумки за темою:
У XVII - XVIIІ ст. нові тенденції у вітчизняному соціально-культурному просторі потужно стимулюють розвиток становлення української нації, її нових атрибутів - літературної мови, зрілої історіографії, протосоціології. Впродовж цього часу виховуються верстви патріотично налаштованої еліти - політичної і наукової. Наявними ознаками зрілого націотворення є політичні, наукові, літературно-художні документи і твори.
У цей же час пізня вітчизняна протосоціологія переживає свій розквіт - вона є тематично спільною з європейською наукою, але аналізує вітчизняний соціальний фактаж і розробляє відносно нього соціологічні прогнози.
Питання для самоперевірки:
1. На яких прикладах наочно простежується тогочасна політична зрілість української нації?
2. Який соціальний фактаж містить Конституція П. Орлика?
3. Окресліть спектр соціальних фактів, які містяться у "Енеїді” І. Котляревського.
4. Яким є значення цього твору для становлення української нації?
5. Назвіть передумови появи української літературної мови та її значення для процесу націотворення.
6. Яка протосоціологічна проблематика аналізувалася вітчизняними науковцями у XVII - XVIIІ ст.?
7. Чому українська історіографія вказаного періоду може вважатися методологічно зрілою?
Розділ ІІ. Українська академічна соціологія
Тема 5. Вітчизняні соціологічні рефлексії початку - середини ХІХ ст.
1. Вплив соціально-політичного середовища на формування специфіки вітчизняної гуманітарної науки.
2. Феномен Кирило-Мефодіївського Товариства.
3. Протоетносоціологічні мотиви в українській гуманітарній науці.
1. Розвиток української суспільно-наукової думки з кінця XVIIІ ст. значною мірою відбувався у географічному і державно-політичному просторі Російської імперії. Разом з цим, ідеологічний вектор великого числа досліджень вітчизняних гуманітаріїв був спрямований на пошук якісних відмінностей автохтонних культурних процесів від "великорусских" - тут, на нашу думку, простежується подібність наукових пошуків з апологією XVI - XVII ст., спрямованою тоді проти польсько-католицького впливу.
Науковці здійснювали ретроспективний пошук причин занепаду української культури, вбачаючи їх, в цілому, у чужому суспільному ладі, який штучно і безапеляційно був насаджений царизмом - так, наприклад, у 1764 році було скасовано гетьманський лад, у 1781-83 рр. ліквідовано полково-сотенний устрій.
Вчені і видатні громадські діячі, погляди яких розглядатимуться нижче, пов'язували депресивні культурні явища також з неприродністю для вітчизняного соціуму кріпацтва (його було поширено на наших землях у 1780-90 рр.), чужого українській душі явища, яка потребує особистої свободи.
Насправді кріпосна система, як підкреслюють дослідники, переживала неминучу кризу не лише в Україні, а й у всій імперії. Це зумовило загострення політичної та громадської боротьби як у її центрі, так і на периферії. Характерною особливістю цієї суспільної кризи у Росії було співпадіння відцентрових суспільно-політичних і громадських процесів. Іншими словами, національно-визвольні, антикріпосницькі рухи відбувалися водночас з поширенням європейських ліберально-демократичних настроїв серед інтеліґенції.
Одним з яскравих прикладів цього є наукова діяльність професора філософії Харківського університету (заснованого у 1804 р.) Іогана Шада. З 1820-х років він був активним прихильником концепції природного права. Намагаючись розвинути цей просвітницький напрям, а також деякі німецько-класичні концепції, філософ ставив їх на релігійний підмурівок.
Раціональна складова людини, - вважав І. Шад, - має божественне джерело, при цьому він допускав, що біологічна її статура виникає шляхом еволюції. Виходячи з цього, у праці "Природне право" філософ називав "першопочатковими правами" (природними потягами) такі:
o на життя;
o на свободу мислення;
o на участь в інститутах громадянського суспільства.
До цих потреб, завдяки божественному дарунку (розуму), людина додатково отримує потяг до піклування участю оточуючих.
Найбільшим порушенням наведених "природних прав”, за І. Шадом, є рабство - явище, яке принципово не повинно бути присутнім при побудові суспільних відносин і має викорінюватися як неприродне для людського єства насилля. Таке міркування привело філософа до висновку про правомірність людини боротися з порушеннями її свободи і гідності шляхом залучення різноманітних засобів.
Професор Іоган Шад був зрештою висланий за межі Російської імперії, оскільки, зокрема, такі його погляди реакційна влада не могла допускати.
Загалом у російсько-імперських територіальних межах суспільна думка у розглядуваний період розвивалася двома векторами - тривало інтелектуальне протистояння між "західняками" та "славянофілами”. "Західняки" захищали позицію, що "великорусская" культура є складовою європейської, і тому політичні імперські умови наближатимуться до європейських. Натомість їх опоненти вказували на культурні особливості Московії, з чого, зокрема, випливала непотрібність їх узгодження з європейськими. Позиції, подібні цим напрямкам, спостерігаються у сучасній російській науці донині.
2. У таких умовах в Україні у 1845 - 1846 роках відбувається створення таємної політичної організації "Братство святих Кирила і Мефодія" з вираженим науково-просвітницьким і громадсько-політичним спрямуванням. Фундаторами "Братства” були: Микола Костомаров, Василь Білозерський та Микола Гулак. Згодом до них приєдналися Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та інші представники патріотично налаштованої вітчизняної інтеліґенції.
Таємна спілка мала серйозні стратегічні цілі: поборення кріпацтва, скасування станових привілеїв, встановлення республіканської форми державного устрою, при цьому наголошувалося на необхідності мирного об'єднання всіх слов'янських країн у єдину державну форму (федерацію), очолювану Україною - на засадах збереження рівноправності, певної політичної незалежності.
Провідною персоналією у "Братстві” був Микола Іванович Костомаров (1817 - 1885 рр.) - на час створення організації - викладач Київського університету, український етнограф, історик та письменник.
Він опікувався розробкою ідеологічних і стратегічних засад діяльності організації, зокрема, створюючи програмний документ "Закон Божий" чи "Книга буття українського народу”. У "Законі” говориться про провідну роль українського народу у майбутній боротьбі за свободу і незалежність, значення України, Києва для всіх слов'ян. Примітно, що у цій праці чітко простежується вплив стилю "Енеїди” І.П. Котляревського - вона теж являє собою "переклад на новий лад" Вітхого Завіту.
Документ також має елементи аналізу головних рис слов'янського і, зокрема, українського і російського менталітету - М. Костомаров, зокрема, наголошував на надмірному індивідуалізмі українців і водночас зайвій толерантності до чужоземного впливу.
У інших своїх працях ("Руїна”, "Павло Полуботок”, "Дві руські народності” та ін.) Костомаров вказував, що росіянам загалом властиві: примат загального, слабка толерантність до носіїв іншої культури, представників іншої віри, авторитарна влада. Натомість український менталітет Микола Іванович наділяв такими рисами: повагою до особистості, національною і релігійною терпимістю, творчим і мистецьким потягом до природи).
Іншою непересічною персоналією, членом Братства був відомий письменник, історик, етнограф, літературний критик і перекладач Пантелеймон Олександрович Куліш (1819 - 1897 рр.).
Саме він увів до широкого вжитку традиційну нині систему періодизації історії України, виділивши добу Київської Русі, Польсько-Литовську, Хмельниччину, "Руїну" та українське відродження. Серед його основних творів - "Записки о Южной Руси”, "Чорна рада”, "Граматика" та ін.
...Подобные документы
Походження терміну "соціологія". Розуміння соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство.Соціальні інститути — це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично. Структура соціологічного знання.
реферат [41,7 K], добавлен 03.02.2009Сутність поняття "праця". Предмет, зміст, основні проблеми соціології праці. Формування соціологічних ідей про працю. Основне призначення праці. Соціально-трудові відносини та процеси. Перелік основних причин страйків, які відбуваються в Україні.
реферат [15,0 K], добавлен 29.10.2011Роль соціології у житті Еміля Дюркгейма: дитинство та студентські роки, основні чинники формування світогляду. Вклад у розвиток цієї науки. Рівень розробленості соціологічних ідей. Головні погляди та ідеї вченого та їх втілення у його видатних роботах.
реферат [29,0 K], добавлен 06.04.2016Становлення соціології права, історія виникнення і сучасний стан. Характеристика провідних шкіл соціології права. Місце суспільної думки у системі комплексного соціологічного забезпечення законотворчості. Соціальні функції права, напрямки розвитку.
реферат [27,1 K], добавлен 11.07.2012Зародження та розвиток української соціології. Інтерпретація С. Подолинським дарвіністських законів. Історія суспільства за Ковалевським. Світогляд етичного соціалізму за М. Туган-Барановським. Головні проблеми організації наукового спілкування.
реферат [23,0 K], добавлен 14.02.2016Характеристика соціології як науки, що вивчає колективне поводження. Предмет та визначення соціологічних досліджень, історичний їх розвиток та основні фактори. Зв'язок соціології з іншими науками та їх вплив на дослідження різних соціальних зв'язків.
реферат [23,8 K], добавлен 23.07.2010Традиційні уявлення про соціальну структуру нашого суспільства. Ленінські методологічні принципи її аналізу. Суть соціальних спільностей, їх різноманітність, внутрішні зв'язки. Соціальна структура суспільства - методологічні принципи і проблематика.
контрольная работа [38,2 K], добавлен 25.04.2009Соціологічні ідеї представників української соціологічної думки другої половини ХIX - початку ХХ ст. Українська соціологія сьогодні: стан, проблеми та перспективи. Сутність і основні категорії гендерної соціології. Сутність, етапи і напрями фемінізму.
курсовая работа [56,0 K], добавлен 01.11.2013Основні положення рольові теорії особистості. Поняття "соціальний статус" і "соціальна роль". Соціально-груповий і особистий статус людини. Соціологія праці і керування — одна із спеціальних соціологічна теорій. Її зміст, об'єкти, соціальна сутність.
контрольная работа [27,0 K], добавлен 16.02.2011Поширення християнства на Русі. Початок найтивалішого в історії періоду церковної благодійності. Державна система захисту нужденних. Соціальне забезпечення після Великої Вітчизняної війни. Реформування соціальної політики України в сучасних умовах.
реферат [30,1 K], добавлен 12.08.2010Роль соціології в забезпеченні наукового пізнання суспільних відносин, суспільної діяльності. Актуальні проблеми повсякденного життя людини й суспільства. Соціальні спільності та соціальні інститути, форми та методи організації соціального управління.
реферат [200,2 K], добавлен 02.11.2009Шлюб і сім’я як об'єкти вивчення соціології сім’ї. Види шлюбів. Типологія сімей. Категорії соціології сім’ї. Сім’я як соціальний інститут і як мала соціальна група. Соціальні та індивідуальні функції сім’ї, основні підходи до її вивчення. Соціобіологія.
реферат [24,2 K], добавлен 03.02.2009Теоретико-методологічні аспекти соціології молоді: концептуальні підходи до вивчення її проблем. Молодіжна проблематика з позиції психології, фізіології демографії. Роль соціології молоді в суспільстві та специфіка молодіжної свідомості та поведінки.
курсовая работа [46,7 K], добавлен 06.08.2008Критерії виокремлення української цивілізації. Політичні інститути. Групи інтересів. Спільні сухопутні державні кордони України з Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою. Розвиток української інтелігенції. Національна свідомість.
презентация [2,1 M], добавлен 25.12.2012Розвиток соціальних знань у Стародавньому світі. Погляди на суспільство Демокрита, Платона, Аристотеля. Соціальні знання епохи Середньовіччя (теорії А. Блаженного, Ф. Аквінського, Т. Мора, Т. Кампанелли) як потенціал для розвитку наукового пізнання.
реферат [27,1 K], добавлен 22.05.2010Суть соціальних інститутів. Економіка, політика і сім’я як соціальні інститути. Зміст поняття "соціальна організація". Типи соціальних організацій. Роль соціальних інститутів і соціальних організацій у житті суспільства. Функції у суспільстві.
контрольная работа [33,5 K], добавлен 24.03.2004Специфіка предмету соціології як науки, її становлення та основні напрямки, школи. Сучасна західна соціологія: структурний функціоналізм, конфліктна парадигма, символічний інтеракціонізм, феноменологічна та емпірична соціологія. Розвиток в Україні.
учебное пособие [1,3 M], добавлен 28.03.2011Теорія конфлікту та символічний інтеракціонізм. Феноменологія, етнометодологія, критична соціологія (теорії модернізації). Соціологія постіндустріального розвитку та соціального обміну, неофункціоналізм, структуралістичні концепції, постмодернізм.
курсовая работа [40,8 K], добавлен 19.10.2012Предмет етносоціології та її актуальні проблеми. Соціально-етнічні особливості розвитку України. Теорія політичної нації, її основоположники. Етнічна структура сучасного суспільства і міжнаціональні відносини в Україні. Спільне життя націй і народностей.
контрольная работа [32,3 K], добавлен 25.04.2009Соціологія як наукова дисципліна, предмет та методи її вивчення. Сутність "соціального" як ключової соціологічної категорії. Особливості соціологічного знання, рівні його формування. Класифікація та види соціальних законів.
шпаргалка [32,7 K], добавлен 20.01.2010
