Об'єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Об'єктом дослідження у соціології виступає проблемна ситуація, сфокусована на конкретному соціальному явищі, процесі, сфері соціального життя об'єктом соціології є: суспільство (глобальне світове співтовариство, національне співтовариство); соціальні спільноти - сукупності індивідів, що реально існують, характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи тощо); людина як творець соціальних спільнот і суб'єкт соціальних процесів; соціальні інститути - сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним.

Предмет дослідження формулює дослідник, який виділяє певні сторони об'єкта і вивчає їх, враховуючи або не враховуючи вплив інших, не виділених ним сторін. Кожному об'єкту дослідження може відповідати декілька предметів дослідження. Предмет і об'єкт соціології не тотожні. Об'єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслює сферу й мету дослідження.

Предметом соціології є окремі аспекти, особливості, відносини об'єкта дослідження.

Структура соціологічного знання:

загальні соціологічні теорії - відображають визначальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот, роль і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;

спеціальні соціологічні теорії - досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної (соціологія особистості, соціологія сім'ї, соціологія молоді, соціологія міста, соціологія села, соціологія класу, стану, соціологія нації);

галузеві соціологічні теорії - розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини (соціологія культури, соціологія політики, соціологія праці і управління, соціологія дозвілля, соціологія виховання, соціологія освіти, соціологія конфлікту, соціологія соціальних відхилень);

емпіричні соціологічні дослідження - скеровані на з'ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот.

Усі компоненти соціологічного знання тісно пов'язані між собою.

Функції соціології:

теоретико-пізнавальна (соціологія на всіх своїх рівнях і в усіх своїх складових компонентах забезпечує прирощення нового знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних перетворень і змін тощо);

описово-інформаційна (соціологи проводять систематичний опис і накопичення матеріалу, на основі якого у подальшому робляться практичні висновки, приймаються управлінські рішення, законодавчі акти, здійснюється соціальний контроль над соціальними процесами; інформація соціологів допомагає проаналізувати стан соціально-психологічного клімату і напруги у трудових колективах, навчальних групах, установах, запобігти виникненню і вибуху соціальних конфліктів);

функція соціального планування (соціологи надають результати своїх досліджень для планування розвитку різноманітних сфер суспільного життя, завдяки чому соціальне планування здійснюється в усіх країнах світу незалежно від соціальних систем; воно охоплює різні галузі, починаючи від процесів життєдіяльності світового співтовариства, окремих регіонів і країн і закінчуючи соціальним плануванням життя міст і сіл, окремих підприємств, колективів тощо);

прогностична функція (соціологія здатна виробляти науково обґрунтовані прогнози про тенденції розвитку соціальних процесів і спільнот в майбутньому. Соціологія може визначити діапазон можливостей і вірогідностей; подати декілька сценаріїв можливих процесів, пов'язаних з кожним із обраних сценаріїв; розрахувати ймовірні втрати по кожному з обраних варіантів, визначити побічні ефекти, а також довготермінові наслідки).

соціологія соціальний інститут наука

Виникнення та становлення соціології як самостійної науки

1.О. Конт як засновник соціології

Першим використав такі категорії соціології, як соціальна система, соціальна структура, соціальна функція, соціальний інститут, соціальний контроль.

Соціальні інститути - сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично; завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація людей.

Г. Спенсер вперше вводить це поняття у соціологію і вирізняє п'ять основних соціальних інститутів:

*домашні або сімейні інститути, які займаються будівництвом родини, упорядкуванням сімейного життя, вихованням дітей, їх підготовкою до дорослого життя;

*обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет;

*політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), які є носіями існуючих в даному суспільстві політичних інтересів і відносин;

*церковні інститути, які забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття;

*професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

Вони виконують певні, властиві їм функції, і не повинні підміняти один одного, оскільки це порушує стан соціальної рівноваги.

Г. Спенсер про суспільство:

- Розвиток еволюції у суспільстві Г. Спенсер розглядав як перехід від "малих простих" до "великих складних" агрегатів. Зміст історичного процесу полягає у поступовому переході від мілітарного до промислового типу суспільств, від механічного примусу до організованого об'єднання на основі спільності інтересів і співробітництва.

Класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені ступені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості.

Поділяв суспільства на:

1) прості;

2) складні;

3) подвійно і потрійно складні, виходячи з того, що, чим більше розвинуто суспільство, тим воно складніше, тобто більш диференційовано в структурному і функціональному відношеннях.

В основі прогресу громадської організації, за Спенсером, лежить соціальна диференціація суспільства, розвиток промисловості, науки і мистецтва.

Соціальний позитивізм. Соціальний дарвінізм

1. Соціальний дарвінізм - Л. Гумплович - Суспільство - сукупність груп людей, що ведуть між собою боротьбу за виживання, вплив і панування.

Основною ідеєю соціального дарвінізму є зведення законів розвитку суспільства до таких біологічних закономірностей:

природний відбір;

боротьба за існування;

виживання найбільш пристосованих;

вроджена агресивність людини тощо.

Соціальний розвиток - це зміна форм конфліктних відносин між його соціальними елементами. Розвиток це втрата вищих класів на користь нижчих, але це ніколи не призводить до встановлення рівності між ними. У людини є тільки вибір між підпорядкуванням і анархією.

Соціальний конфлікт є органічною формою взаємовідносин між людьми і соціальними спільнотами всередині кожного суспільства і у стосунках між різними суспільствами.

Расово-антропологічна школа (Ж. - А. де Гобіно)

Чистота раси розглядається як основна спонукальна сила розвитку цивілізації. Оскільки біла раса поступово змішується з жовтою і чорною і втрачає свою провідну роль, відбудеться занепад західноєвропейської цивілізації, створеної білою расою на чолі з арійцями.

Основні положення расово-антропологічної школи:

соціальне життя і культура є наслідком дії расово-антропологічних факторів;

раси є основними суб'єктами історії;

раси поділяються на "вищі" і "нижчі";

змішування рас веде до фізичної і культурної деградації суспільства;

соціальна поведінка людини детермінована біологічною спадковістю.

Ненауковий і брак наукової аргументації. В політичному ж плані він дав поштовх до появи расизму і фашизму, геноциду і етноциду.

Соціологічний позитивізм. Географічний напрямок

Генрі Томас Бокль - суспільний розвиток залежить насамперед від зовнішніх географічних факторів - клімату, їжі грунтів і ландшафту. Саме вони визначають генезис перших історичних форм суспільності і навіть політичного устрою - деспотії чи демократії.

Основні положення географічного напрямку в соціології:

абсолютизація ролі природних чинників (таких, як клімат, ландшафт, великі ріки, близькість до морів чи океанів, специфіка географічного розташування, тощо);

недооцінка специфіки суспільства та масштабів діяльності людини по перетворенню природного середовища в культурне, потенціалу змін, закладеного у внутрішній взаємодії соціальних і духовних факторів;

однозначна залежність психологічних і культурних процесів від фізичних чинників зовнішнього середовища.

Географічний напрямок. Шарль Луї де Монтеск'є

1) закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил;

2) закон первинності базису і вторинності надбудови;

3) закон класової боротьби і соціальної революції;

4) закон природно історичного розвитку людства через зміну суспільно-економічних формацій.

Базис та надбудова у марксизмі

Проблема відчуження у Маркса

Феномен відчуження - стан, коли сили, витворені людиною, повертаються проти неї самої, тобто спостерігається явище ворожості рукотворного світу його творцям, втрати контролю людини над продуктами діяльності.

Зі зростанням влади людини над природою зростає і її відчуження.

Маркс розрізняє чотири види відчуження:

1) від результатів своєї праці, бо продукти забирає капіталіст і вони надалі "живуть власним життям";

2) від процесу виробництва, адже слабко уявляє, що робить і для чого;

3) від себе, тому що йому протистоїть власне я, жорстко запрограмоване на виробництво, а не на творчість;

4) від суспільства, точніше - від власної родової соціальної сутності;

Маркс наголошував, що відчуження - це продукт певного способу виробництва, а саме капіталістичного. Відчуження у нього виступає і причиною, і наслідком капіталізму. Шлях подолання відчуження - скасування приватної власності.

Ця концепція допомогла Марксу знайти підтримку серед багатьох західних інтелектуалів, вказавши нові недоліки капіталізму. Вплив марксистського розуміння відчуження можна прослідкувати у працях відомих соціологів XX століття.

Критика марксизму К. Поппером

1. Психологічний еволюціонізм. Лестер Уорд.

2. Психологія натовпу Гюстав Лєбон.

3. Інстинктивізм. Уільям Мак-Дугал.

Класична соціологія

Суспільство включає соціальні факти, що не зводяться до економічних, психологічних, фізичних та ін. фактів.

Соціальні факти об'єктивні, існують незалежно від індивіда і мають примусову силу по відношенню до нього. Серед них виділяються морфологічні факти, що утворюють "матеріальний субстрат" суспільства - щільність населення (частота контактів і інтенсивність спілкування людей), шляхи сполучення, поселення тощо, а також нематеріальні, духовні - "колективні уявлення".

Суспільство - єдиний організм, де діяльність окремих осіб, груп, верств і т.д. настільки тісно пов'язана, що ми можемо лише умовно розглядати структурні елементи цього організму.

"Суспільство - не проста сума індивідів, але система, утворена їх асоціацією та представляє собою реальність, яка наділена своїми особливими властивостями".

"Чим більш примітивні суспільства, тим більше подібності між складаючими їх індивідами"

Ідея солідарності в Е. Дюркгейма