Самостійна робота

Соціологія ХХ ст.

План

1. Міжособиста взаємодія і соціальна роль.

2. Соціальна стратифікація.

3. Соціальна мобільність.

1. Міжособиста взаємодія і соціальна роль

Статус - позитивна чи негативна оцінка честі (престиж) індивідів, груп іншими індивідами чи групами.

Людина, як правило, має статусів.

З-поміж них вирізняють головний статус, який визначає її становище у суспільстві (Часто головний статус людини зумовлений її роботою).

Виділяють два види статусів:

1) приписні - статуси зумовлені статтю, етнічними походженням, місцем народження, прізвищем сім'ї;

2) досяжні (набуті) - визначається тим, що людина здійснила у своєму житті. (напр. статус письменника отримують в результаті публікації книги).

Кожен статус зазвичай включає ряд ролей.

Соціальна роль - очікувана поведінка, зумовлена статусом людини. Засвоєння ролей - значна частина процесу соціалізації. Наші ролі визначаються тим, що очікують від нас інші. (В суспільстві очікується, що батьки повинні піклуватися про своїх дітей тощо).

Рольовий набір - сукупність ролей, які відповідають даному статусу.

Будь-яка формальна чи неформальна роль не є жорстко фіксованою моделлю поведінки. Характер індивіда чинить вирішальний вплив на те, у якій мірі його поведінка відповідає очікуванням інших. Поведінка людини є продуктом унікального, властивого тільки їй способу тлумачення та оцінки рольових очікувань. Люди осмислюють рольові очікування, інтерпретують їх, а потім діють.

Характеристика соціальних ролей

1) Деякі ролі вважати більш важливими, ніж інші; (Оскільки сім'я і робота є основними пріоритетами, більшість людей роботу і дім відокремлюють один від одного - поділ між цими двома системами ролей ослаблює конфлікт між ними);

2) рольові психодраматичні ігри;

3) жарт.

Функції соціальних конфліктів

Будь-який конфлікт несе в собі заряд величезної руйнівної сили між людьми. Відсутність конфліктів є свідченням застою, стагнації, конфлікт є показником розвитку.

Будь-який конфлікт виконує як позитивні (конструктивні), так і негативні (деструктивні) функції;

- Ступінь конструктивності і деструктивності конфлікту може змінюватися на різних стадіях його розвитку;

- Конфлікт може оцінюватися як конструктивний для однієї зі сторін конфлікту,

і як негативний - для іншої сторони

Позитивними функціями конфліктів є:

1) вирішення проблеми з урахуванням інтересів усіх сторін;

2) зміцнення партнерських відносин;

3) подолання конформізму, прагнення до переваги;

4) інформаційна функція - конфлікт є способом виявлення і фіксації розбіжностей, проблем у суспільстві, організації, групі, свідчить, що розбіжності вже досягли найвищої межі і необхідно вжити негайних заходів щодо їх усунення;

5) конфлікт сприяє зняттю соціальної напруженості, допомагає розрядити ситуацію.

До негативних наслідків конфлікту належать:

1) уникнення конфлікту;

2) дестабілізуюча - наростання ворожості в міжособистісних і міжгрупових відносинах;

3) дезінтегруюча;

4) уповільнення темпів соціального, економічного, політичного і духовного розвитку підприємства і його персоналу.

Соціальні групи

Статусні групи - сукупність індивідів, які мають однаковий статус, групи певного "стилю життя".

Соціальна група - це сукупність людей, виділена за соціально значимими критеріями (стать, вік, раса, національність, професія, місце проживання, дохід, влада, освіта та ін.). Вона є своєрідним посередником між окремою людиною і суспільством.

Мала група - малочисельна за складом група, члени якої об'єднані спільною соціальною діяльністю та взаємними контактами (2-10-20 чоловік).

Середні групи - кожен член може знати кожну іншу людину, що входить у групу, але не може відстежити реакцію кожного з них на окремий елемент своєї поведінки (студенти факультету, робітники цеху).

Великі групи - багатотисячні групи людей, що розсіяні на великих просторах для яких властиві опосередковані соціальні взаємодії (класові, територіальні, етнічні спільноти).

Великі групи поділяють на:

номінальні (їх виділяють тільки для потреб статистики, наприклад: споживачі прального порошку "Аріель"; пасажири приміських поїздів; ті, що стоять на обліку в лікарні та ін.);

реальні (критерієм їх виділення є реальні ознаки - стать, дохід, раса, національність, місце проживання, освіта, професія та ін.).

Виділяють три головних типи реальних груп: стратифікаційні групи - рабство, касти, стани, класи; етнічні групи - раси, нації, народи, племена, клани; територіальні групи - вихідці із однієї місцевості, городяни, селяни.

Великі групи є носіями основних рис культури. Саме велика група (етнічна, професійна, міська та ін.) здійснює відбір і утверджує основні звичаї, традиції, цінності і за посередництвом малої групи "доносить" цей відбір до кожного індивіда.

Соціальні групи

Формальні групи - (керуються юридичними документами, у них чітко запрограмовані позиції її членів);

Неформальні групи - формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура "влади", система взаємовідносин по вертикалі.

Референтна група - реальна чи уявна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, яка постає своєрідною ціннісно-нормативною системою відліку.

1) Референтна група мотивує індивіда бути прийнятим до її складу. Соціальні установки індивіда коригуються відповідно до загальноприйнятих у референтній групі;

2) Референтна група є еталоном, дає можливість порівняти власну позицію з іншими індивідами чи групами.

Референтні групи:

1) надають інформацію;

2) служать засобом порівняння;

3) пропонують керівництво. Іноді групові норми можуть вимагати купувати певні товари.

Типи референтного групового конфлікту:

1) Конфлікт між групою членства та референтною групою - поведінка індивіда не відповідає очікуванням групи членства через його орієнтацію на ціннісно-нормативну систему референтної групи);

2) Конфлікт між референтними групами - індивід обирає як референтні кілька груп із протилежними стандартами;

3) Конфлікт між усталеною ідентичністю та привабливою ідентичністю - індивід "душею й тілом" належить до однієї референтної групи, водночас ідентифікуючи себе з іншою, прагнучи відповідати її стандартам.

4) Конфлікт виникає, коли одночасно дві групи є і групами членства, і референтними групами, які висувають протилежні вимоги.

Cоціальний клас (верства)

Клас - позиція в структурі виробництва і розподілу;

2) певна культура, життєвий устрій, порівняно стійкі традиції.

М. Вебер - класи існують коли - 1) існує сукупність людей, для яких є спільною можливість задовольняти певний обсяг життєвих благ;

2) ці можливості є і забезпечені певним рівнем винагороди та намаганням підтримувати або підвищувати його.

Е.О. Райт: приналежність до класу визначають - 1) власність та її розміри;

2) кваліфікація та компетентність;

3) відповідальність або участь у прийнятті рішень чи владі.

Дж. Голдорп пропонував визначати клас, виходячи із заняття, найістотнішими критеріями якого є 1) статус за наймом, рівень доходу, ступінь економічної безпеки, місце в системі влади та контролю за процесом виробництва, міра автономії в роботі, престиж заняття в суспільстві.

1) Керівники найвищого рівня в державі та різних галузях економіки

2) Керівники середнього рівня

3) Спеціалісти з вищою освітою

4) Працівники сфери послуг

5) Дрібні власники, котрі наймають робітників

6) Дрібні власники, котрі не наймають робітників

7) Фермери

8) Техніки, майстри

9) Кваліфіковані робітники

10) Напівкваліфіковані і некваліфіковані робітники

11) Працівники сільського господарства

Соціальна структура та стратифікація

Поруч із соціальними групами, верствами вирізняють

Соціальні інститути - форми самоорганізації соціальних спільнот, призначені для задоволення соціальних потреб (система освіти передає знання та культурні цінності, економічні інститути виробляють і розподіляють товари та послуги, сім'я створює нових членів суспільства).

Соціальні інститути регулюють використання ресурсів, котрими володіє суспільство.

Соціальна структура суспільства - сукупність об'єднань людей, у кожному з яких індивідів об'єднують симпатії, інтереси, потреби, вік, стать, національність тощо.

Соціальна стратифікація - нерівність у спільнотах, групах, суспільстві в цілому, що виявляється у неоднаковому доступі до основних соціальних благ.

М. Вебер: основні виміри соціальної стратифікації (нерівності) - багатство, влада, слава.

Три основні форми нерівності:

1) економічна (за рівнем доходу),

2) політична (правляча меншість і підпорядкована більшість),

3) професійна (залежно від важливості функцій, що виконуються в організації суспільного життя).

Функціональне пояснення нерівності - К. Девіс і В. Мур - нерівність є функціональною необхідністю підтримувати темпи зростання протидіяти деградації. Суспільство - організована сукупність нерівноцінних позицій, одні з яких більш важливі для підтримання його нормального функціонування, єдності й безпеки. Суспільство закладає винагороду в позицію (статус) - чим вища позиція, тим більше витрат на розвиток здібностей, кваліфікації бажаючим її зайняти.

Існує зв'язок між статусом та ціннісними орієнтаціями особистості - чим вищий статус, складніша і відповідальніша праця - тим більше людина відкрита до сприйняття нового, ініціативна та відповідальна і навпаки.

Середній клас

Єдиного визначення середнього класу не існує. Серед головних критеріїв:

1) Рівень життя. Одні експерти кажуть, що це люди, які мають певний рівень доходів (як правило, в Україні - не менше 4-5 прожиткових мінімумів, дачу;

2) Рівень освіти. До середнього класу належать ті, хто займається самоосвітою і вчаться все життя. Наявність вищої освіти не обов'язкова;

3) Психологічна самоідентифікація;

4) Важливим індикатором є також показники членства громадян в політичних партіях та громадських організаціях. Вони в Україні не відповідають відповідним стандартам країн Європейського Союзу: якщо в Україні на 10 тис. населення існує 11 зареєстрованих організацій, то в Естонії - 201 організація, а в Хорватії - 85.

Нижньою межею входження у цю категорію (початок 2014 р.) соціологи вважали дохід 4 815 грн на місяць на одну особу.

Згідно багатьох соціологічних опитувань, до середнього класу себе зараховують близько 30-50% українців. Громадяни можуть мати тіньові доходи, хибну ідентифікацію, у їх уяві поняття середнього класу - позитивне, тому зрозумілим є бажання прикрасити реальний стан.

Водночас, за двома головними ознаками - рівнем життя та освітою - до середнього класу в Україні можна віднести близько 10% населення. Якщо ж врахувати ще в). Представники середнього класу неодмінно повинні мати квартиру, машину і один визначальний чинник - політичну активність, вплив на загальний напрямок розвитку країни - то частка українського середнього класу вийде не більшою, ніж 5%.

Частка середнього класу у загальній кількості населення України 2008 - 28,5%; 2009 - 23,6%; 2010-29,1%; 2011 - 22,2%; 2012 - 23,6%.

Середній клас

В соціологічній практиці відокремлюють кілька підгруп середнього класу.

lower middle class - більшість представників середнього класу - витрачають зароблене не лише на їжу та одяг, але інколи купляють собі більш коштовні речі. В Україні саме на цей прошарок орієнтовані усі програми розстрочки.

niddle middle class - зазвичай асоціюються з середнім класом в нашій уяві.

upper middle class - можуть мати дохід кілька сотень тисяч доларів на рік в розрахунку на родину, водночас є найманими працівниками.

У більшості країн з розвиненою економікою чисельність середнього класу дорівнює близько 60 % населення. За прогнозами міжнародних експертів, глобальний середній клас буде різко зростати (він може становити 50% населення у світі у 2030 р. порівняно з 29% у 2008 р. За іншими прогнозами до середнього класу можна буде віднести навіть дві третини населення планети.

Частка бідного населення у світі падає, тоді як частка середнього класу впевнено зростає. Середній клас та люди з вищим рівнем достатку становлять 41,6% населення світу порівняно з 23% десять років тому. Дослідження свідчать про зростання середнього класу протягом останніх років у Африці. Фахівці відзначають активне зростання середнього класу у Латинській Америці, Китаю, Індії - Протягом наступного десятиліття понад 500 млн китайців можуть увійти середнього класу. Існують і песимістичні прогнози - в Італії, Іспанії, Греції різко падає рівень заощаджень населення, люди втрачають робочі місця, а підприємці переносять бізнес за межі цих країн.

В Україні ж несформованість середнього класу ускладнює процес становлення повноцінного громадянського суспільства, невисокому рівні громадянської активності.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо формування середнього класу в Україні має стати:

1) підтримка працюючого населення;

2) забезпечення випереджаючого зростання заробітної плати;

3) захист інтелектуальної власності і зміцнення на цих засадах становища висококваліфікованої робочої сили,

4) послаблення податкового тиску,

5) підтримка малого підприємництва.

Соціальна мобільність

Соціальна мобільність - процес переміщення між ієрархічно і функціонально організованими елементами соціальної структури (класами, верствами, групами, позиціями).

Збільшити або зменшити дохід, владу, престиж як результат переходу на іншу позицію, до іншої групи, означає здійснити соціальну мобільність.

Міжгенераційна мобільність - порівнюють соціальне становище індивіда з соціальним становищем батьків.

Внутрішньогенераційна мобільність - фіксують зміну соціального становища статусу респондента протягом життя.

Вертикальна мобільність - змінюється соціальний статус людини;

"Ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального шару в інший здійснювався би без жодного опору". Якби мобільність була абсолютно вільною, суспільстві не було б соціальних страт - воно нагадувало б будинок, в якому немає підлоги і стелі, що відокремлюють один поверх від іншого".

Горизонтальна мобільність - змінюється місце проживання людини, а не соціальний статус;

Структурна мобільність - зумовлена змінами в економіці й технології виробництва (індустріалізація, зростання значення сфери послуг);

Обмінна мобільність - зумовлена виключно соціальними факторами (розширення можливостей здобути вищу освіту, зростання обсягів соціальних гарантій).

соціальні ліфти

П. Сорокін: переміщення людей з однієї групи в іншу відбувається через механізм соціальних ліфтів:

1) Служба в армії завжди давала можливість рухатися вгору соціальними сходами (Наполеон, Кромвель, Вашингтон);

2) Церква допомагала багатьом досягти високого становища в суспільстві; вона виконує цю функцію тільки тоді, коли зростає її соціальна значимість;

3) Освіта відкриває доступ до престижних посад і звань. (напр. китайська школа постійно підвищувала людей простого походження до вищих рангів) Не закінчивши інституту чи коледжу, не можна досягти високого становища на державній службі та у багатьох інших сферах;

4) Політичні організації;

5) Професійні організації (наукові, літературні, творчі);

6) Накопичення матеріальних цінностей;

7) Шлюб з представником іншого соціального статусу;

В Україні соціальні ліфти не діють, зламані, в першу чергу діють: 1 - Кумівство та наявність близьких впливових людей; 2 - Багатство; 3 - партія; 4 - професійний успіх; 5 - інтернет.

Формування нового класу прекаріату: останні революції у Тунісі і Єгипті, Майдан в Україні показали, що їх рушійною силою стала не міська біднота, а недооцінений середній клас - ті, хто очікував на ремонт соціальних ліфтів, але не дочекався - і повалив неспроможні режими.

Маргінали та маргіналізація

Соціалізація особистості

Основними сферами соціалізації є діяльність, спілкування та самосвідомість

У діяльності людина виражає себе як суспільний індивід, виявляє самостійність, ініціативу, творчість та професіоналізм;

У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе та інших;

Сфера самосвідомості передбачає становлення "Я-концепції" індивіда, осмислення свого соціального статусу,

засвоєння соціальних ролей, формування

соціальної позиції, моральної регламентації

Етапи соціалізації особистості

Соціалізація є тривалим процесом, у своєму розвитку вона долає кілька стадій

Дотрудова - охоплює дитячий, підлітковий та юнацький вік, включаючи етапи - 1) ранньої соціалізації (імітації та копіювання дітьми поведінки дорослих, ігрової діяльності, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; групових ігор, під час яких діти вчаться розуміти, чого від них чекає група) та навчання;

Трудова - реалізація та поглиблення соціального досвіду;

Післятрудова - реалізація потенціалу людей пенсійного віку (деякі вчені, проте, стверджують, що в цей період соціальні функції згортаються і тому поняття "соціалізація" несумісне.

Первинна соціалізація - від народження до вибору

професії - початку соціальної зрілості;

Вторинна - засвоєння соціальних ролей дорослою

Людиною у процесі праці, пізнання та спілкування

Основні проблеми соціалізації особистості

Суспільство здійснює вплив на особистість через інститути соціалізації

Інститути соціалізації - конкретні групи, в яких людина долучається до системи норм, цінностей і соціальних зв'язків (сім'я, школа, ЗМІ тощо);

Вони характеризуються стійкою формою організації спільної діяльності, усталеним комплексом правил, принципів, норм.

Інститути соціалізації забезпечують цілісність взаємодії особи і суспільства, заданим набором доцільно орієнтованих стандартів поведінки особи в конкретних ситуаціях.

Соціально-психологічні механізми соціалізації

До них належать наслідування, навіювання, переконання, конформізм, прийняття групових норм, почуття сорому, самоконтроль;

Соціально-психологічні механізми поділяють

на: цілеспрямовані та стихійні;

усвідомлювані та неусвідомлювані

(проявляються здебільшого у ранньому дитинстві);

Асоціальні прояви особистості

Десоціалізація - відчуження особистості від основної маси людей, входження її асоціальні неформальні групи. Руйнація попередніх позитивних норм та цінностей і засвоєння антигромадських взірців поведінки

Асоціалізація - засвоєння особистістю негативних ролей, цінностей, стереотипів поведінки, які спричинюють дисгармонію у взаємодії людини і суспільства;

Проявом асоціалізації є девіантна поведінка - система вчинків, що відрізняються від загальноприйнятих у суспільстві норм права, культури, моралі;

У контексті девіантної поведінки вирізняють

Деліквентні особистості - чия поведінка становить карний вчинок;

Маргінальна особистість - (той, що перебуває на краю) - індивід, що знаходиться на межі двох культур, не прийнята у нову групу. Внутрішня соціальна нестабільність, почуття самотності, конфліктність.

Афект, Егоцентризм (звуження свідомості, нездатність

зрозуміти іншу людину),

Соціально-психологічна дезадаптація,

Суїцид.

ресоціалізація

Ресоціалізація - відновлення раніше порушених якостей особистості, необхідних їй для повноцінної життєдіяльності в суспільстві;

Пов'язана ресоціалізація з руйнуванням засвоєних індивідом у процесі асоціалізації, десоціалізації негативних антигромадських норм і цінностей.

Процес соціального оновлення особистості. Ресоціалізуючі заходи здійснюють ті самі соціальні інститути, що й соціалізацію: сім'я, школа, трудовий колектив, навчальні заклади, громадські організації.

З ресоціалізацією пов'язана

Соціальна реабілітація - поновлення, включення в нормальний процес соціалізації хворих, осіб, що пережили аварії, стихійні війни

Соціальна типологія особистості. Метод пізнання узагальнених характеристик

1. Теоретична людина - людина, яка тягнеться до пізнання закономірностей світу, відносин між людьми. Життя для теоретичної людини представлене у вигляді "віяла проблем".

2. Економічна людина шукає користь у пізнанні. Мислення такої людини має прагматичну спрямованість на створення чогось корисного на основі природничо-наукових знань і техніки.

3. Естетична людина сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, намагається пізнати світ через естетичні враження у вигляді форми, кольору, ритму.

4. Соціальна людина - прагне знайти себе в іншій людині, жити заради інших. Вона тягнеться до всеосяжної любові, любові до людства, знаходить себе в служінні іншим.

5. Політична людина тягнеться до влади, такої, що базується на істинних духовних цінностях.

6. Релігійна людина - головне для людини - пошук вищого смислу, вищої правди, першопричини буття.

У своїй класифікації Е. Шпрангер показав, що люди відрізняються одне від одного не лише темпераментом, конституцією, поведінкою, а передусім цінностями своєї духовної орієнтації. Це утворює духовну індивідуальність особистості, її духовну сутність.

Теорія соціального характеру

Виникла в середині ХХ ст. як спроба пояснити процеси деіндивідуалізації, поширення конформізму та авторитаризму;

Е. Фромм: соціальний характер як сукупність особистісних характеристик більшості членів певної соціальної групи стає вирішальною передумовою того чи іншого політичного вибору за умов соціальної нестабільності, характерної для перехідного стану суспільства;

Виділив "ринковий" тип особистості, "некрофілів" та "біофілів", "конформістів", "ескапістів"

Праці "Людина для себе", "Мати чи бути", "Втеча від свободи", "Мистецтво любові"

Теорія соціального характеру

Д. Рісмен. Книга "Одинокий натовп"

Соціальний характер, за цим дослідником, є частиною психологічного цілого, яка властива великим соціальним верствам і є продуктом життєвого досвіду цих груп (мова йде переважно про характер класів, країн і націй).Д. Рісмен намагався встановити зв'язок між різними історичними епохами і типами характеру, виділяючи при цьому три головні історичні періоди і типи суспільства, що їм відповідають:

"високого потенціалу приросту населення", коли рівень смертності і народжуваності приблизно однакові й дуже високі, а приріст населення при цьому незначний. У таких суспільствах переважає "первинний сектор" економіки, пов'язаний із сільським господарством, полюванням, рибальством. Це традиційне або доіндустріальне суспільство засноване на традиціях, з церквою й армією як головними суспільними інститутами. Такому типу суспільства відповідає "орієнтований-на-традицію" соціальний характер, що відрізняється високим ступенем конформності, прихильністю до традицій і підпорядкуванням владним структурам;

"перехідного приросту населення", - демографічний вибух, переважає "вторинний сектор" економіки, пов'язаний з промисловим виробництвом, що відповідає індустріальному типу суспільства. Характерні різко зростаюча соціальна мобільність, швидке нагромадження капіталу, експансія і колонізація, що зумовлює і появу нового типу соціального характеру, "орієнтованого-на-себе" (ініціативність, прагнення до ризику і всього нового);