Соціологія як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціологія

Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків

Л.Д. Климанська, В.Є. Савка

Львів, 2004

Рецензенти:

Піча В.М., доктор соціологічних наук, професор Української академії друкарства.

Мирський Р.Я., доктор філософських наук, професор Національного університету “Львівська політехніка”.

У навчально-методичному посібнику, опрацьованому відповідно до навчальної програми курсу “Соціологія”, висвітлюються сутність і зміст базових тем навчального курсу та ключові поняття соціології. Наводиться характеристика основних методів збору, опрацювання, аналізу та використання соціологічної інформації.

Для студентів непрофільних вузів всіх форм навчання, всіх, хто цікавиться актуальними проблемами сучасного соціологічного знання.

Розповсюджувати та тиражувати без офіційного дозволу авторів заборонено.

ВСТУП

За півтори сотні років свого існування соціологія, як самостійна галузь наукового знання, разом із об'єктом, який вона вивчає - суспільством, пройшла складний і суперечливий шлях. Її можливостями захоплювалися, вважаючи за ідеальний засіб для вирішення всіх суспільних проблем, і зневажали, називаючи “наукоподібною повією”, або просто забороняли, як це було у Радянському Союзі. Сама по собі соціологія, як і будь-яка інша система знань, не може бути ні доброю ні поганою - вона є лише інструментом в руках людей, які використовують її для досягнення своїх цілей.

Створюючи цей посібник ми брали до уваги те, що студенти є громадянами держави, яка обрала демократичний шлях розвитку, а отже повинні знати як функціонує суспільство, в якому вони живуть, для того щоб будувати свої взаємини з ним на раціональній основі, приймати свідомі та виважені рішення, наприклад віддаючи свій голос на виборах за певного кандидата, або партію, бути здатними протистояти маніпуляціям з суспільною свідомістю, що грунтуються, в тому числі, на доброму знанні функціонування суспільства, громадської думки, які вивчаються соціологією. Ми зважали і на те, що навіть ті, хто хоче дистанціюватися від політичних і суспільних проблем, живуть в таких соціальних системах як сім'я, коло товаришів і колег по навчанні, роботі, а отже не можуть обійтися без знань, які дає соціологія при виборі моделі взаємин з близькими та друзями, співробітниками, сусідами і просто незнайомими людьми. Влаштування на роботу і уяснення сутності рекламних кампаній при купівлі певного товару, спілкування з людьми, які належать до інших культур - це далеко не повний перелік буденних життєвих ситуацій, в яких знання основ соціології принесе Вам цілком реальну користь. Хоча курс соціології є обов'язковим у системі вищої освіти України, на його вивчення відводиться обмаль часу. Як правило, для непрофільних спеціальностей, це лише 36 аудиторних годин. Ситуація ускладнюється ще й браком достатньої кількості науково-методичної літератури належного рівня.

Даний посібник є спробою знайти вихід з такого скрутного становища, сконцентрувавши увагу студентів лише на основних моментах ключових проблем, які вивчає сучасна соціологія. Розуміючи, що завданням вивчення соціології, як не фахової дисципліни, є навчання студентів основам соціологічного мислення, їх формування лише як кваліфікованих споживачів соціологічної інформації, автори свідомо відмовляються від розгляду багатьох проблем, які стоять перед соціологічною наукою і хвилюють наше суспільство.

Ми виходимо з того, що набувши основ теоретичних знань про фундаментальні проблеми соціології, далі їх можна поглибити, звернувшись до наукових робіт, публікацій матеріалів наукових досліджень, а також обговоривши ці питання під керівництвом викладачів на семінарських заняттях.

Автори із вдячністю приймуть Ваші зауваження та пропозиції, спрямовані на вдосконалення посібника.

РОЗДІЛ 1

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

Хоча мислителі з найдавніших часів задумувалися над сутністю і призначенням суспільства та соціальних спільнот, їх роллю в житті людини, намагалися зрозуміти шляхи становлення та самореалізації особистості в суспільному середовищі, систематизованої наукової форми ці знання набули лише у XIX столітті, відколи і бере свій початок наука про суспільство та людину в ньому -- соціологія. Логічним буде починати вивчення цієї науки з визначення предмету, який вона досліджує, її структури та функцій, а також інструментарію та процедур збору і аналізу емпіричної інформації, що лежать в основі об'єктивних наукових знань.

Після вивчення цієї теми Ви зможете осягнути:

що є предметом дослідження соціології, якою є її структура і які функції виконує соціологічна наука;

в чому полягає специфіка, якими є сильні сторони та обмеження соціологічного підходу до вивчення суспільства;

якими методами нагромаджуються об'єктивні емпіричні дані, що становлять фундамент соціологічного знання;

які основні методологічні підходи до аналізу суспільних явищ застосовуються в сучасній соціології.

Виклад матеріалу:

1.1 Предмет та методи соціології.

1.2 Структура системи соціологічних знань. Функції соціології.

1.1 Предмет та методи соціології

Ще в часи античності та середньовіччя вчені, громадські діячі та політики прагнуть з'ясувати щоб використати для досягнення цілей, які вони ставили, закономірності, що ним підлягає суспільне життя в цілому та життєдіяльність особистості в системі суспільства. Проте, ці знання ще мають занадто "універсальний" і всеохоплюючий характер, вони формуються як конгломерати філософських, історичних, правових, економічних та інших концепцій, які намагаються "відразу та назавжди" виявити і пояснити всі процеси, що проходять в природі та суспільстві, до участі в яких залучаються люди. До цих побудов часто, окрім наукових знань, включаються і спекулятивні, ірраціональні елементи, якими мислителі прагнули компенсувати брак об'єктивних даних. Далі розвиток знань про суспільство йде двома взаємопов'язаними шляхами:

внутрішньої диференціації цих знань, виділення окремих "зон діяльності", якими обмежуються певні науки з їх специфічними предметом і методами досліджень та звільнення суспільних наук від теологічних постулатів, елементів ірраціоналізму, схоластики, їх переходу до об'єктивного аналізу реальних процесів.

Серед причин, які вплинули на виокремлення соціології в системі суспільних наук за найважливіші можна прийняти:

інтелектуальні: утвердження філософських ідей епохи Просвітництва, сформульованих зокрема Вольтером, Дідро, Руссо, Монтеск'є, з їх гуманізмом та раціоналізмом, вірою в силу людини, і її здатність управляти суспільними процесами;

соціально-політичні: крах феодалізму та становлення індустріального суспільства, яке прокламувало цінності свободи особистості, демократії та конкуренції в усіх сферах життя, стало високодинамічним за своєю сутністю;

соціально-економічні: індустріальна революція з її соціальними наслідками і утвердженням вільного ринку праці, урбанізацією, масовими територіальними та соціальними переміщеннями і новим типом взаємин між соціальними спільнотами, особистістю та суспільством в цілому.

Інакше кажучи, становлення нового суспільного ладу, побудованого на ідеї свободи особистості, внутрішньо динамічного, хоча і суперечливого за своєю сутністю, вимагало нових підходів до управління суспільством: вироблення управлінських рішень на основі знання об'єктивних фактів соціального життя, врахування та узгодження інтересів соціальних груп, які і давала нова наука -- соціологія.

Автором терміну "СОЦІОЛОГІЯ" (походить від латинського "sосіеtаs "суспільство та грецького логот-- вчення) є французький філософ Огюст Конт, який у 30-х рр. XIX ст. подав ідею створення нової науки, що становила б єдину всеохоплюючу систему знань про суспільство та всі види його життєдіяльності. На думку О.Конта, соціологія повинна будуватися за принципом природничих наук, тобто, в основі знань мають лежати реальні факти, а не схоластичне теоретизування. О.Конт дав ім'я новоствореній науці, а тому його вважають її родоначальником. Проте, сам він, хоча і визначив головні принципи побудови соціології, не провів жодного власне соціологічного дослідження, не застосував цих принципів повною мірою у своїй науковій роботі. Американський дослідник А.Босков з цього приводу зазначив, що "О. Конт дав соціології ім'я та програму, яку він проповідував, але котрої сам не дотримувався". Першими відомими дослідниками -- соціологами у повному розумінні цього слова стали вчені кінця XIX - початку XX століття: Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, М.Вебер, які дещо вужче трактували предмет соціології, пов'язавши його з вивченням власне соціальних явищ та соціальних взаємин. Вони створили ряд робіт, які і нині вважаються класичними соціологічними дослідженнями, до викладення основних положень яких ми звернемося далі.

Нині існує понад сто визначень предмету соціології. Одне з найпростіших та містких:

соціологія -- це наука про загальні закономірності становлення і розвитку суспільства як єдиної соціальної системи та його підсистем -- соціальних спільнот, інституцій, організацій, їх взаємини між собою і з особистістю як об'єктом і суб'єктом соціальних відносин.

Варта зауважити, що із-за складності та суперечливості соціального простору, всі процеси та явища, що в ньому відбуваються, завжди мають різноспрямований і неоднозначний характер. Звідси зрозуміло, що закономірності, які стосуються суспільного життя, як правило, мають характер тенденцій, піддаються формулюванню лише в найузагальненішому вигляді, підтверджуються лише за певних умов, які, постійно змінюючись, впливають на перебіг аналізованих процесів, змінюють їх сутність та форми вияву.

З цього визначення предмету соціології бачимо, що об'єктом соціологічного дослідження є саме суспільство як соціальна система, та всі його структурні елементи, в тому числі людина, як соціальна істота, а предметом -- життєдіяльність названих об'єктів -- соціальні зв'язки та взаємини. Наприклад, коли перед нами стоїть завдання вивчити функціонування студентського колективу "Львівської політехніки", то об'єктом стане він сам. При тому, ми повинні враховувати, що студентський колектив університету, будучи відносно самостійною системою, є водночас, по-перше, елементом соціально-професійної групи "студенти", суспільства в цілому, і, по-друге, складається з автономних колективів окремих інститутів, малих неформальних груп та конкретних індивідів, а отже його життєдіяльність буде проходити у складній суперечливій взаємодії між тими соціальними системами, елементом яких є колектив "Львівської політехніки" і тими, які є, в свою чергу, складовими частинами його самого як цілісної системи.

При тому варто зазначити, що найбільш очевидні, міцні, інтенсивні взаємозв'язки та взаємовпливи будуть утворюватися між найближчими одна до одної системами, які безпосередньо взаємодіятимуть одна з одною, наприклад, між системами "студентська молодь" та "колектив студентів "Львівської політехніки"; "колектив студентів "Львівської політехніки" - "студентські колективи інститутів". По мірі взаємного віддалення ці зв'язки слабшатимуть, системи все менше впливатимуть на життєдіяльність одна одної. Наприклад, у нашому варіанті взаємозв'язок між системами "студентська молодь" та "колектив студентів інституту економіки "Львівської політехніки" буде меншим, ніж між системами "колектив студентів інституту економіки" --"академічна група ЕК-21".

Предметом нашого соціологічного дослідження можуть стати всі види соціальної життєдіяльності студентського колективу: навчання, побут, взаємини з викладачами та батьками, громадська думка студентів.

Припустимо, що завданням конкретно-соціологічного дослідження є вивчення думки студентів "Львівської політехніки" про організацію та якість навчання у цьому навчальному закладі. Безпосередніми її носіями є власне студенти, а отже для того, щоб отримати об'єктивні дані про ставлення до проблеми всієї групи, яка буде становити генеральну сукупність нашого дослідження, потрібно з'ясувати суб'єктивну думку кожного з них. Це можна зробити методом опитування, який хоча і не є єдиним методом збору інформації в арсеналі соціології, проте часто використовується. Опитавши всіх студентів "Львівської політехніки", ми проведемо суцільне обстеження. Оскільки воно вимагає значних затрат зусиль, часу та матеріальних засобів, як правило, соціологи проводять вибіркове дослідження, формуючи вибіркову сукупність, яка є зменшеною моделлю генеральної сукупності. Вона повинна повністю відображати структурні компоненти і якісні характеристики генеральної сукупності. У нашому випадку до вибіркової сукупності у відповідній пропорції ввійдуть студенти всіх факультетів, всіх форм та років навчання, чоловіки та жінки, які мають різний рівень успішності тощо. Інакше кажучи, розглядаючи генеральну сукупність як цілісну систему, ми повинні будемо вирізнити її найістотніші компоненти-підсистеми та обрати респондентами, тобто тими індивідами, від яких одержуватимемо інформацію, типових представників цих груп-підсистем.

Репрезентативність, тобто об'єктивність, правдивість результатів дослідження буде максимальною за умов:

* вибору відповідного методу дослідження, чи їх комплексу;

* ретельного опрацювання інструментарію, за допомогою якого буде збиратися інформація;

* правильного визначення вибіркової сукупності;

* точного дотримання процедур збору та аналізу отриманих емпіричних даних;

* вірної інтерпретації набутої в результаті дослідження інформації.

В залежності від складності та глибини вирішуваних завдань, масштабу розрізняють три основні види соціологічного дослідження:

* розвідувальне не ставить ціллю повне вивчення певного соціального явища. У більшості випадків його застосовують для одержання часткових даних про об'єкт, які пізніше деталізуються, чи для перевірки якості інструментарію, процедур та методів організації детальніших: описового та аналітичного досліджень і їх уточнення. Соціологічним інструментарієм є методичні документи, за допомогою яких збираються емпіричні дані: опитувальні листи, картки фіксації результатів спостереження, вивчення документів та ін. Розвідувальне дослідження, як правило, охоплює невеликі масиви, одержана інформація про їх життєдіяльність є значною мірою фрагментарна, потребує деталізації за допомогою інших видів соціологічного дослідження;

* описове передбачає отримання емпіричних даних, які дають достатньо цілісне уявлення про вивчуваний предмет, його структуру, основні форми та механізми життєдіяльності;

* аналітичне дозволяє одержати найповнішу інформацію про об'єкт тому, що не тільки описує його, але й дозволяє з'ясувати причини, які зумовили виникнення цього соціального феномена, його взаємозв'язки з іншими соціальними суб'єктами, тенденції подальшого розвитку. Необхідно відзначити, що таке дослідження є великомасштабним, вимагає чимало часу, старанно опрацьованих програм та інструментарію. Для цього часто за допомогою розвідувального і описового дослідження спочатку збирають відомості про окремі сторони предмета, який вивчається. Така попередня робота дозволяє обрати найоптимальніші шляхи його подальшого всебічного аналізу. Таким чином, розвідувальне, описове та аналітичне дослідження можна розглядати як етапи у нагромадженні максимально повного знання про певні соціальні об'єкти, явища. Для досягнення цієї мети рекомендується застосовувати різні методи збору первинних емпіричних даних та вміло їх поєднувати. При тому, інформація, одержана з різних джерел повинна не тільки взаємно доповнюватись. Застосовуючи різноманітні методики збору емпіричних даних, одержуючи інформацію з різних джерел, ми тим самим взаємно перевіряємо її, а отже підвищуємо рівень репрезентативності та достовірності цієї інформації.

Основними методами збору емпіричних даних є: спостереження, експеримент, аналіз документів, опитування.

Спостереження -- це метод цілеспрямованого, планомірного, фіксованого сприйняття об'єкта, який досліджується, процесів його життєдіяльності, взаємин з іншими учасниками суспільного процесу. Цей метод застосовується в ситуації, коли соціолог має можливість візуально охопити певні соціальні процеси, сам є їх учасником, а отже одержує "гарячі" дані безпосередньо. До слабких сторін спостереження відносять обмеженість та частковий характер зібраних даних, тому, що дослідник не в змозі спостерігати складні соціальні процеси у всіх їх виявах а також певний суб'єктивізм сприйняття реальних фактів, який істотно впливає на якість одержуваної інформації. Спостереження може бути відкритим, коли соціолог не приховує своїх дослідницьких цілей (викладач, який спостерігає за навчальною роботою студентів з метою її вивчення) та прихованим, коли соціолог не відкриває своїх дослідницьких прагнень і сам входить до числа членів групи, за поведінкою якої спостерігає (з метою вивчення чинників, які впливають на організацію праці у трудовому колективі дослідник стає його членом і спостерігає всі процеси, які в ньому відбуваються "зсередини").

Очевидно, приховане спостереження дасть точніші результати тому, що виключатиме можливість "гри на дослідника", дозволить йому фіксувати природні форми життєдіяльності об'єкта.

Експеримент використовується як засіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності, поведінки досліджуваного об'єкта внаслідок дій на нього певних факторів, які піддаються контролю та управлінню. Для цього соціолог моделює певну ситуацію і фіксує вияви життєдіяльності об'єкта під впливом факторів, дією яких він управляє. Прикладом соціологічного експерименту є дослідження Ф.Зімбардо, який поділив групу студентів на "в'язнів" та "наглядачів", змоделював умови в'язниці та спостерігав за процесами самоорганізації новостворених груп, змінами у поведінці людей, які були зумовлені їх входженням до цих двох груп. До позитивних якостей цього методу можна віднести те, що дослідник може контролювати і змінювати умови проведення дослідження, повторювати його для точнішої фіксації певних процесів. Проте, в експерименті можливо лише частково відтворити соціальне середовище При тому завжди втрачається його цілісність, багатовимірність. Відповідно -- результати експерименту завжди будуть лише частковими, на їх основі неможливо дати однозначне пояснення процесів життєдіяльності великих соціальних спільнот, їх поведінки у соціальному просторі.*

Аналіз документів, які утворюються внаслідок діяльності організацій (закони, інші нормативні акти, статистичні матеріали) та окремих індивідів (щоденники, листи тощо). Цей метод застосовується, як правило, на початку дослідження при ознайомленні з об'єктом "в першому наближенні" для того щоб скласти цілісне уявлення про аналізоване явище та локалізувати дослідницьку проблему, а також в історико-соціологічних та соціолого-статистичних дослідженнях, коли є потреба охарактеризувати життєдіяльність великих соціальних груп, встановити динаміку, тенденції їх розвитку на протязі тривалого періоду. Вивчення документів дозволяє соціологу глибоко і детально висвітлити проблему, проте, цей метод має і ряд слабких місць. Перш за все, необхідно достатньо чітко визначити наскільки об'єктивно певний документ відображає реальний стан справ і наскільки сильний вплив на нього мала суб'єктивна думка його автора (особливо це стосується листів, щоденників, мемуарів та інших особистих документів). Слід також пам'ятати про можливість зміни методики збору статистичних даних, їх відображення в документах, відповідно -- передбачати і враховувати труднощі порівняння матеріалів, одержаних з джерел, які формувалися на основі різних методик.

* Певне уявлення про соціологічний експеримент можуть дати так звані „реаліті-шоу”, популярні нині на телебаченні, ідея яких взята власне з соціологічного експерименту.

До того ж, перед дослідником часто постає проблема визначення автентичності самого документа. Прикладами використання документальних матеріалів можуть послужити класичні дослідження В.Томаса і Ф.Знанецького та маловідома публікація П.Богатирьова "Пам'ятка підкарпатського селянина" в часописі ВУАН "Україна" (1927), який виходив за редакцією М. Грушевського, де автор на основі аналізу щоденника молодого селянина розгортає широку картину життя не тільки селянської родини, але й західноукраїнського села в цілому: вплив на нього еміграційних процесів, голоду, епідемій та ін.

Метод опитування дозволяє цілеспрямовано зібрати необхідну досліднику первинну інформацію. Він має ряд різновидів: анкетування, інтерв'ю, поштове опитування тощо. Цей метод особливо ефективно застосовується для аналізу елементів колективної свідомості, в тому числі громадської думки, стереотипів мислення та ін. Опитування дозволяє проводити дослідження на великих масивах, одержувати лише ту інформацію, що найбільше цікавить дослідника. Тому метод опитування найчастіше застосовується соціологами, а в свідомості пересічної людини він навіть повністю ототожнюється з соціологією в цілому. При проведенні опитувань застосовується два види запитань: "відкриті", які вимагають від респондента самостійного формування відповіді та "закриті", в яких соціолог, на основі власних попередніх знань про предмет дослідження, передбачає можливі варіанти відповіді, а отже дещо звужує коло одержуваної інформації. "Закриті" запитання легше піддаються машинному опрацюванню, а отже спрощується процедура збору інформації.

Уявлення про сильні і слабі сторони перечислених методів збору емпіричної інформації дає табл. 1.1.

ТАБЛИЦЯ 1.1 ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ МЕТОДІВ ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ

Метод	Переваги	Обмеженість
Спостереження (відкрите і приховане)	1. Дає безпосередню "гарячу" різноманітну і багату інформацію. 2. Гнучкість в проведенні досліджень.	1. Дає найкращі результати лише при вивченні малих груп. 2. Важко фіксувати процеси, які "розтягнуті" в часі та в просторі. 3. Є проблеми з визначенням важливості інформації, відбором тої, яка відображає дійсно істотні зв'язки, явища
Експеримент	1. Дослідник може контролювати та коригувати дію системи чинників, їх вплив на об'єкт. 2. Створюється можливість моделювання різних ситуацій та аналізу поведінки суб'єктів у них. 3. Можливе повторне проведення експерименту, в т. ч. і з різними учасниками, у відмінних умовах.	1.Неможливо застосувати для вивчення життєдіяльності великих соціальних суб'єктів, на протязі тривалого часу. 2. Багато аспектів соціального життя неможливо змоделювати, а отже вони не піддаються експериментальному вивченню. 3. На результат може впливати "лабораторна ситуація". 4. Потреба значних матеріальних затрат і часу на підготовку та проведення
Аналіз документів	1. Метод базується на аналізі первинних, і автентичних продуктів діяльності самих соціальних суб'єктів. 2. Забезпечується глибоке вивчення предмету, в т. ч. змін самого об'єкта дослідження на протязі тривалого часу. 3. Дозволяє "реставрувати" соціальні суб'єкти, які припинили своє існування та їх поведінку, а отже проводити історико-соціологічні дослідження.	1. Можуть виникати проблеми з доступом до джерел, визначенням їх автентичності та їх інтерпретацією. 2. Джерела можуть давати суб'єктивну інформацію, а отже спотворювати соціальні реалії. 3. Метод вимагає вміння відібрати саме необхідну інформацію, відділити її від другорядної та зайвої.
Опитування	1. Можна проводити на великих масивах, а отже вивчати поведінку великих соціальних суб'єктів. 2. Дозволяє зробити порівняльний аналіз відповідей респондентів. 3. Дослідник сам формує банк інформації, відбирає лише потрібні йому емпіричні дані. 4. Забезпечує оперативність збору інформації.	1. Для забезпечення репрезентативності результатів потрібно вірно визначити коло респондентів (зробити вибірку). 2. Матеріал може бути поверховим, не відображати глибинних процесів життєдіяльності вивчуваного об'єкта, особливо коли опитування проводиться "по гарячих слідах". 3. "Закриті" запитання звужують обсяг одержаної інформації. 4. "Відкриті" запитання часто залишаються респондентами без відповіді. 5. Потребує значних матеріальних затрат.

Обираючи певний метод збору емпіричної інформації, дослідник завжди повинен пам'ятати, що жоден з них не є самодостатнім та універсальним, не може забезпечити його вичерпною інформацією про складні та суперечливі за своєю сутністю соціальні феномени. Тому перед соціологами, як правило, постає проблема оптимального поєднання різних методів одержання емпіричної інформації.

Завданням соціології (і в цьому її специфіка) є типологізація соціальних систем, явищ, і вивчення закономірностей функціонування, зв'язків кожного типологізованого об'єкта, отримання конкретного наукового знання про спільне у механізмах їх дій та загальні форми їх вияву в різних соціальних умовах. Для соціолога цікавим є не те, що відрізняє одну людину від іншої, а навпаки -- те спільне, що формує їх у певні групи, заставляє діяти однотипно. Тому і один з інструментів, призначених для збору емпіричних матеріалів -- соціологічні анкети, часто містять запитання, що дозволяють скласти узагальнений соціальний портрет респондентів, та, як правило, вони є анонімними. П.Сорокін, один з класиків сучасної соціології, визначав її як генералізуючу науку. Якщо, наприклад, історія, аналізуючи певні явища, прагне максимально точно і детально їх описати, акцентуючи на їх унікальності: державотворчі зусилля Б.Хмельницького, чи роль українських військових організацій у другій світовій війні і не ставить перед собою завдання порівняння та узагальнення подібних процесів, які відбувалися у інших соціально-історичних ситуаціях, то соціологія, навпаки, акцентує на спільних рисах, загальних закономірностях державного будівництва (соціологія політики), економічних процесів та поведінки їх учасників (соціологія економіки) тощо. В такому підході поєднуються одночасно і сильні сторони соціологічної науки і її певна обмеженість.

Соціологія досліджує всі види соціальних зв'язків та процесів: економічні, політичні, релігійні, правові і т. ін., будуючи цілісну картину суспільного життя на всьому соціокультурному просторі. Це дає можливість аналізувати взаємовплив тих явищ, які є предметом дослідження різних суспільних наук. Наприклад, праця Е.Дюркгейма "Самогубство" (1897) присвячена визначенню взаємозв'язку між циклами економічного розвитку суспільства (предмет економіки), порушеннями єдності суспільних зв'язків (власне предмет соціології) і суїцидальною поведінкою (предмет криміналістики, психіатрії). Прикладом соціологічного аналізу також може служити відома робота М.Грушевського "Історія України-Руси", у якій один з фундаторів української соціології, на відміну від традиційних історичних праць, що детально характеризували окремі події минулого, діяльність визначних політиків, військових, громадських діячів, прагне показати розвиток українського суспільства як цілісної і взаємопов'язаної системи від найдавніших часів, тобто проводить історико-соціологічне дослідження.

Сучасна соціологія розвивається у тісній співпраці з всіма суспільними науками: статистикою, демографією, політологією, психологією та іншими. Вона не лише користується матеріалами, зібраними та опрацьованими за допомогою їх методик, але й сама нагромаджує та систематизує емпіричні дані, які стають базою для теоретичних узагальнень і практичних висновків інших наук. Наприклад, сучасні макроекономічні дослідження неможливі без знань про тип суспільства та його соціальну структуру, особливості взаємодії між соціальними суб'єктами, а маркетингові дослідження, роботи, пов'язані з проблемами менеджменту, управління колективами завжди базуються на

емпіричних даних, набутих за допомогою методик соціології. Окрім того, соціологія утворює спеціальні відгалуження знань на стику цих наук: політична соціологія, економічна соціологія, соціологія менеджменту тощо, які дають можливість вивчати явища, що не входять до предмету наук-"батьків". Все це дозволяє зробити висновок про зростання ролі соціологічних знань в нинішньому суспільстві, розширення сфери їх практичного застосування, "соціологізацію" наукового знання в цілому. В якійсь мірі це перегукується з визначенням О.Контом соціології як "цариці всіх наук": опираючись на знання, добуті ними, вона підсумовує їх, вивчаючи найскладніший та найсуперечливіший об'єкт наукового пізнання -- суспільство та людину в ньому.

1.2 Структура системи соціологічних знань. Функції соціології

Одним з показників розвинутості будь-якої науки є рівень її внутрішньої інституціалізації, тобто налагодження усталеної і цілісної організаційної структури науки, яка дозволяє ефективно добувати та опрацьовувати нові знання, поєднувати їх із вже відомими, відмовляючись від помилкових, неточних і застосовувати набуті знання для практичних цілей. З цією метою в соціології виділяється три відносно самостійних рівні: теоретична соціологія, "теорії середнього рівня", та прикладна або емпірична соціологія.

Теоретичну соціологію складають концепції, що з певної точки зору, по-своєму трактують соціальне життя. Її завданням є проведення фундаментальних досліджень які розкривають універсальні закономірності та принципи життєдіяльності суспільства, соціальних спільнот та людини у них. Теоретична соціологія -- це велика кількість різноманітних течій, шкіл, напрямів, які з власних методологічних позицій пояснюють специфіку соціальних процесів. Найпоширенішими з них, на думку російського соціолога С.Ф.Фролова, є:

* мікросоціологічна школа (Л. Морено та ін.), яка робить спробу розповсюдити теорію малих груп на розвиток всього суспільства. Представники цього напряму вважають, що основні принципи, моделі поведінки, які застосовуються індивідами в первинних соціальних групах: сім'ї, трудовому колективі тощо реалізуються і у життєдіяльності великих соціальних суб'єктів:

класів, страт, націй, суспільства в цілому;

* природничо-наукова школа (Г.Л.Андберг та ін.) прагне пояснити соціальні процеси через пізнання законів, відкритих природничими науками;

* аналітична школа (Ф.Знанецький та ін.) надає вирішальне значення при поясненні суспільних процесів індивідуальній психіці їх учасників;

* функціоналістична школа (Т.Парсонс та ін.) розглядає суспільство як взаємозв'язок та взаємодію соціальних структур і їх функцій;

* інституціональна школа (С.Ліпсет та ін.) акцентує на тому, що поведінка людей в суспільстві достатньо жорстко визначається існуючими соціальними нормами;

* економічна школа (У.Ростоу та ін.) пов'язує розвиток суспільства передусім з технічним та економічним прогресом як найважливішими чинниками соціального життя;

* конфліктологічна школа (Дж.Тьорнер, Л.Козер та ін.), представники якої вважають, що в основі всіх соціальних процесів лежить неспівпадіння інтересів їх учасників, а отже конфлікт, взаємне поборювання;

* школа символічного інтеракціонізму (Дж.Г.Мід та ін.), яка розглядає життєдіяльність людей та соціальних спільнот у суспільній системі як постійну взаємодію за допомогою створеної ними системи знаків, символів.

Для прикладу детальніше розглянемо основні положення шкіл структурного функціоналізму, конфліктології та символічного інтеракціоналізму, що розглядають суспільство як цілісну систему.

Структурний функціоналізм, представниками якого є Т.Парсонс, С.Ліпсет, Г.Беккер, Р.Дарендорф та інші, виник на основі ідей функціоналізму сформульованих Г.Спенсером, а пізніше розвинутих Е.Дюркгеймом. Відповідно до них суспільство це:

- нерозривний організм, який складається з частин та елементів; кожна частина та елемент можуть існувати лише в рамках цілісності, де вони виконують окремі соціальні функції;

- ці функції спрямовані на задоволення суспільних потреб і забезпечують цілісність та сталість суспільства;

- суспільство зберігає сталість, оскільки реалізуються всі необхідні для соціального організму функції, у тому числі функція контролю.

Т.Парсонс та ряд інших соціологів розвинули ці положення, стверджуючи, що суспільство -- це соціальна система, функції якої зумовлені єдністю структурних підрозділів на засадах системи цінностей. Соціальні цінності, культура цементують суспільство, забезпечують його стабільність. Ідея стабільності провідна в структурному функціоналізмі.

Теорія конфлікту. Основні положення цього підходу були сформульовані К.Марксом, який вважав, що властива суспільству соціальна нерівність неминуче породжує конфлікти. В цьому плані загальними рисами є не стабільність і злагода, а панування, конфлікт, придушення. Конфлікт виникає, бо люди у відповідності з їхнім економічним становищем поділені на протилежні, антагоністичні класи. Класова боротьба пронизує всю історію, її загострення призводить до революційного вибуху. Конфліктний підхід набув подальшого розвитку у М.Вебера, Г.Зіммеля, Р.Дарендорфа, Л.Козера, Г.Маркузе, Е.Фрома ін. Уявлення Л.Козера про соціальну реальність, наприклад, будується на таких вихідних тезах:

- соціальний світ можна розглядати як систему різноманітних взаємопов'язаних частин;

- будь-якій соціальній системі, оскільки вона складається з частин, притаманні дисбаланс, напруження, зіткнення інтересів;

- процеси, що відбуваються у складових частинах системи та між ними, за певних умов сприяють збереженню, зміні, зростанню чи ослабленню системи;

- багато процесів, що звичайно вважають руйнівними для системи (наприклад, насильство, суперечки, відхилення та конфлікти), за певних умов

можна розглядати як засоби, що зміцнюють основи інтеграції системи, підвищують її потенціал, пристосовуваність до середовища.

Сучасна теорія конфлікту виходить з тези, що незалежно від того, спостерігається відкрита боротьба інтересів чи ні, у суспільстві вона завжди присутня, завжди йде боротьба за успіх та першість. Отже, конфліктні процеси, що мають місце в окремих частинах суспільства та між ними, за певних обставин сприяють збереженню, зміні та адаптивності системи, іншими словами, постійному пристосуванню її до умов, що змінюються, сприяють життєдіяльності та стійкості інституціоналізованих зразків соціальної організації.

А методико-методологічну суть символічного інтеракціонізму можна підсумувати в таких принципах:

- людські істоти, на відміну від тварин, наділені розумовими здібностями;

- розумові здібності формуються у процесі соціальної взаємодії;

- у процесі соціальної взаємодії люди навчаються смислам та символам, які дозволяють їм використовувати свої людські здібності;

- люди здатні модифікувати смисли та символи, які використовуються ними в діях та при взаємодії, виходячи із власної інтерпретації певної ситуації;

- людина здатна до подібних модифікацій та змін тому, що може певною мірою взаємодіяти з самою собою, що дозволяє їй перевіряти курс своїх дій, думаючи про свої можливості, а потім змінювати його;

- моделі змін і взаємодії, переплітаючись, створюють групи у суспільстві.

За час існування соціології в ній виникали, набували популярності та втрачали наукову актуальність різні методологічні підходи до трактування соціальних явищ. Нині соціологія є поліпарадигматичною дисципліною, якій притаманний плюралізм теоретичних підходів до аналізу суспільної дійсності, а не панування одного з них. Хоча конкретні дослідники звичайно є прихильниками однієї з соціологічних парадигм і віддають перевагу певній методології аналізу предмету свого дослідження.

До "теорій середнього рівня" зараховують спеціальні та галузеві соціологічні теорії. Їх завданням є застосування методологічних положень різних соціологічних парадигм до аналізу конкретної соціальної дійсності в її розвитку.

Спеціальні теорії вивчають закономірності розвитку та відтворення певних соціальних спільнот, а також основні характеристики особистості як суб'єкта соціальної дії. Це -- соціологія села, міста, нації, молоді, особистості тощо.

Галузеві теорії розглядають механізм життєдіяльності названих спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси становлення людини як члена цих спільнот і суспільства в цілому -- соціалізацію (соціологія праці, політики, конфлікту, виховання, освіти).

Прикладна або емпірична соціологія має на меті вироблення оптимальних процедур збору, опису, аналізу та узагальнення соціальних фактів: дій, конкретних виявів життєдіяльності, взаємодії соціальних спільнот і людей, що до них входять, за допомогою яких можна створити цілісну картину функціонування суспільства. Вона не лише вдосконалює традиційні техніки та відповідний їм інструментарій, але й створює нові, які враховують зміни в соціальному житті та появу нових каналів поширення інформації, дозволяють з більшою точністю констатувати їх найтонші нюанси.

Знання основ емпіричної соціології потрібне сучасній людині не лише для того, щоб бути в змозі критично оцінити будь-які факти життєдіяльності соціуму, інформація про які надходить до неї з різних джерел: наукових видань та публіцистики, засобів масової комунікації тощо. Молоді спеціалісти-інженери у своїй фаховій діяльності повинні знати і розуміти потреби людей з якими вони працюють, закономірності та тенденції розвитку малих груп та соціальних організацій, в рамках яких вони здійснюватимуть свої професійні функції. Окрім того, демократичне суспільство накладає на своїх членів обов'язок прийняття вірних та відповідальних рішень при здійсненні їх громадських функцій. Це можливе лише за умови знання реальних соціальних фактів, а отже вміння їх спостерігати, відбирати, аналізувати.

Як бачимо, соціологічна наука базується на фундаменті об'єктивних емпіричних даних, здобутих у прикладних конкретно-соціологічних дослідженнях. Вони становлять той первинний матеріал, який потрібно опрацювати, інтерпретувати, аналізуючи певні соціальні процеси та явища. Це вже - завдання спеціальних та галузевих соціологічних теорій. Теоретична соціологія визначає орієнтири, стратегічні шляхи дослідження суспільства, аналізуючи соціальні феномени з різних точок зору, у різних вимірах. Така структура соціології ставить її в один ряд з іншими прикладними науками (пригадайте структуру наприклад фізики), повністю відповідає сучасним вимогам до організації наукового пізнання.

Багатоманітність зв'язків соціології з життям суспільства, її соціальне призначення визначаються в першу чергу тими функціями, вона виконує, як і інші прикладні науки. Найбільш важливими серед них є:

* теоретико-пізнавальна, пов'язана з визначенням та опрацюванням законів та категорій соціології на основі пізнання соціальної дійсності, закономірностей соціального розвитку, тенденцій змін різних соціальних явищ та процесів. Узагальнюючи соціальні явища та процеси, соціологія дає об'єктивні знання про суспільство, закономірності його розвитку, рушійні сили й тенденції, розкриває роль людини у суспільному житті;

* прикладна функція немов би випливає з теоретико-пізнавальної. Вона визначає міру участі соціології у розробці практичних рекомендацій і пропозицій для підвищення ефективності управління різноманітними соціальними процесами. Отримані соціологами факти соціальної дійсності: виявлені закономірності та тенденції дають можливість висвітлювати "вузькі місця", соціальні проблеми і накреслити шляхи до їх подолання;

* прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні дійсності. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням короткотермінового, або довгострокового прогнозу розвитку досліджуваного об'єкту. Короткотерміновий прогноз опирається на виявлену тенденцію розвитку соціального явища, довгостроковий -- на цю саму тенденцію, а також на зафіксовану закономірність і розкриття фактора, що вирішальним чином впливає на об'єкт, який прогнозується;

* функція соціального проектування та соціальної технології полягає у визначенні оптимального шляху вирішення практичних проблем, а також

розробляє методи, способи, процедури управлінських рішень, тобто опрацьовує соціальну технологію.

Соціологія тісно пов'язана з теорією та практикою соціального керування суспільством, тобто вона може і повинна зайняти важливе місце у житті суспільства загалом і кожної людини зокрема.

Висновки

Соціологія сформувалася як наука в кінці XIX - на поч. XX століть. Оскільки об'єкти її пізнання -- суспільство, та його структури, в тому числі і особистісні -- складні та суперечливі, то це вимагає, з одного боку, тісного співробітництва соціології з іншими суспільними науками, а з другого боку -- багатоваріантності методологічних підходів до пізнання суспільства. Соціологія є поліпарадигматичною дисципліною, тобто в ній суперечливо поєднуються різні наукові школи, які базуючись на власних ідеях, методологіях, у різних ракурсах розглядають суспільні феномени.

Як і в інших прикладних науках, в соціології виділяються три її основні складові: теоретична соціологія, галузеві та спеціальні теорії, прикладна, або емпірична соціологія. Соціологічні дослідження мають на меті аналіз виникнення і функціонування реальних соціальних явищ, а отже базуються на об'єктивних емпіричних даних. Основними методами їх збору є аналіз документів, опитування, спостереження, експеримент.

Репрезентативні та вірно інтерпретовані результати прикладних соціологічних досліджень мають безпосередню практичну значимість: вони застосовуються у соціальному плануванні та управлінні. Знання основ соціології необхідне як фахівцям для аналізу ситуації та вибору вірної стратегії дій, так і пересічному громадянину демократичного суспільства, який повинен знати закономірності розвитку соціуму для того щоб орієнтуватися в перебігу суспільних процесів, бути здатним до самостійного вибору та відповідальності за власні поступки.

Ключові поняття:

предмет та об'єкт соціології

соціальна система

теоретична соціологія

галузеві та спеціальні соціологічні теорії

емпірична соціологія

методи збору інформації

види соціологічних досліджень

генеральна та вибіркова сукупність

репрезентативність результатів дослідження

Завдання та питання для самоконтролю

Охарактеризуйте передумови виникнення соціології як науки.

Що вивчає соціологія, в чому полягають особливості соціологічного підходу до вивчення суспільства?

Якою є структура системи соціологічних знань?

Якими методами нагромаджуються емпіричні дані, в чому їх сильні та слабкі сторони?

В чому полягає сутність основних соціологічних теорій?

Які функції виконує соціологічна наука?

Література

1. Вербець В.В. Методологія та методика соціологічних досліджень. Острог, 2002.

2. Захарченко М.В., Погорілий 0.І. Історія соціології. К., 1993.

3. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. - К., 1996.

4. Ритцер Дж. Современные социологические теории. Спб., 2002.

5. Ручка А. А., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли. К.,1992.

6. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. За ред. Пічі В.М.-Київ-Львів, 2002.

7. Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы социологических исследований. К., 2000.

РОЗДІЛ 2

ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ'ЯЗКІВ

Підхід соціолога до проблеми особистості - це погляд на людину з боку суспільства, включеності людей у соціальні процеси, де їх індивідуальні якості несуттєві, бо вони самі розглядаються з точки зору того, в якій мірі вони містять загальносоціальні чи частковосоціальні риси. Отже, соціолог визначає особистість як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціального оточення. Дослідження особистості у соціології здійснюється за такими основними напрямами:

структура особистості, рольова діяльність і спілкування як шляхи реалізації потреб, інтересів, соціальних установок та ціннісних орієнтацій особистості;

структура та закономірності соціалізації як процесу включення індивіда до системи суспільних зв”язків, особливості життєвого шляху особистості;

соціальна типологія особистості, формування основних соціальних типів особистості, що відображають особливості соціальної організації й розвитку суспільства.

Ці напрями досліджень розробляються в соціологічних теоріях особистості, що перетворилися на самостійну галузь соціологічного знання.

Після вивчення цієї теми Ви зможете осягнути:

описати, що таке особистість.

розрізняти окремі елементи соціологічної структури особистості: соціальний статус і соціальну роль.

зрозуміти сутність процесу соціалізації, особливості дії окремих агентів соціалізації.

Виклад матеріалу:

2.1. Соціологічна структура особистості

2.2. Процес соціалізації

2.1 Соціологічна структура особистості

У соціології прийнято розмежовувати поняття "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність".

Поняття "людина" служить для характеристики її біосоціальної природи.

Людина - родове поняття, яке вказує на належність до людства, вищого ступеня розвитку живої природи на планеті.

Як жива істота, людина підпорядкована основним біологічним та фізіологічним законам, як соціальна - законам розвитку суспільства. Поняття "індивід" характеризує окрему людину. "Особистість" служить для характеристики соціального в людині.

Особистість - стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та конкретних соціальних груп, до яких людина належить, у життєдіяльність яких вона включена. З такої точки зору кожну людину можна вважати особистістю, оскільки через систему своїх соціальних якостей вона виявляє риси даного суспільства, соціальних груп та інших соціальних форм. Проте рівень розвитку особистості може бути різним.

"Індивідуальність" - це те, що різнить одну людину з іншою і як біологічну, і як соціальну істоту. Соціологію цікавить не сама по собі неповторність, індивідуальність, а її вплив на суспільство, місце у суспільних процесах.

Опосередковуючою ланкою між суспільством та особистістю виступає певна соціальна система. Соціологічна структура особистості розкривається через поняття соціального статусу, тобто позиції особистості у соціальній системі, яка пов'язана з її належністю до соціальної групи, та поняття соціальної ролі.

Основними елементами, функціональний зв'язок яких складає каркас суспільства, є соціальні статуси. Підґрунтям функціональних зв'язків виступає суспільний розподіл праці. Соціальні статуси - водій, батько, президент, журналіст, військовий - це ланки суспільного розподілу праці, що необхідні для існування суспільства як цілісності.

Неможливо уявити суспільство, де б одна людина виконувала всі властиві йому функції одночасно. У суспільстві різні види діяльності закріплені за різними групами спеціально підготованих людей (фахова спеціалізація), яким доводиться кооперуватися. Військовому, що охороняє спокій та безпеку своєї держави, потрібно їсти, мати одяг, житло, стежити за своїм здоров'ям, навчати своїх дітей. Отже, він кооперується з тими, хто виготовляє продукти харчування, шиє одяг, будує житло, лікує його, навчає його дітей. Так, на підставі спеціалізації та кооперації формується функціональний зв'язок статусів.

Слово "статус" прийшло у соціологію з латині. У стародавньому Римі воно позначало стан, правове становище юридичної особи. В кінці XIX ст. англійський історик Г. Мейн надає йому соціологічного звучання.

Статус - соціальний стан людини у суспільстві, узагальнена характеристика, що охоплює її професію, економічне становище, політичні можливості, демографічні характеристики. "Водій" - професія, "людина, що отримує середню за розміром заробітну платню" - економічно - стратифікаційні риси, "член демократичної партії" - політична характеристика, "40-річний чоловік" - демографічна. Всі ці визначення дають уявлення про соціальний стан однієї і тієї ж людини, але з різних боків.

Кожен статус, кожна позиція характеризується заданим колом прав, обов'язків та діапазоном очікуваної поведінки. Статус дитини, наприклад, це позиція, яка існує у будь-якому суспільстві ( хоча для різних суспільств його вікові рамки є різними). Той, хто займає цю позицію, має соціально визначені права (дитину потрібно одягати, виховувати), обов'язки (дитина повинна підкорятися волі старших членів сім'ї), від нього очікують певного типу поведінки( у первісній общині діти займалися збиранням ягід і т.п.).

Саме завдяки правам та обов'язкам статуси пов'язані між собою і формують функціональні зв'язки суспільства. Обов'язки визначають те, як носій даного статусу повинен поступати стосовно інших. Права проголошують те, що людина може собі дозволити або допустимі стосовно інших дії. Права та обов'язки пов'язані між собою в такий спосіб, що передбачають одне одного та одночасно дозволяють передбачати поведінку інших людей.

Отже, статус - це визначена позиція у соціальній структурі групи або суспільства, що пов'язана з іншими позиціями через систему прав та обов'язків. Позиція вчителя змістовно пов'язана передусім, з позицією учня, директора школи, останнього - в першу чергу , з позицією міністра освіти і т.п. Статус учителя, як і будь-який інший, визначено відносно всієї системи освіти.

Кожна людина займає декілька позицій у суспільстві, оскільки бере участь у численних видах діяльності, є членом багатьох груп та організацій. Наприклад, студент є одночасно представником певної родини, нації, поселенської чи регіональної спільноти, може бути членом політичної партії, громадської організації, спортивної секції, фан-клубу тощо.

Статусний набір - це сукупність всіх статусів, властивих даному індивіду. В цьому наборі завжди знайдеться ключовий, головний або інтегральний. Інтегральним називають найбільш характерний для даного індивіда статус, за яким виділяють його ті, хто з ним спілкується.

Для жінок у традиційному суспільстві найчастіше головним інтегральним статусом виявляється статус господарки, а для чоловіка - статус, пов'язаний з основним місцем роботи - “директор банку”, “науковець” тощо. Є такі статуси, що через свою винятковість перетворюються на інтегральні незалежно від того, який набір статусів у даного індивіда (чемпіон світу, лауреат Нобелівської премії).

Розрізняють два види статусу - особистісний та соціальний (у вузькому значенні).

Соціальний статус (у вузькому значенні) - це позиція людини, яку вона займає автоматично як представник великої соціальної групи (професійної, класової, національної).

Колись негрів у США, ПАР вважали представниками нижчої раси, а тому до будь-якого негра - талановитий він чи ні, доброчесний чи недоброчесний - ставилися презирливо. Особисті якості відступали на другий план. І навпаки, позитивні риси білої людини перебільшувалися: при знайомстві та працевлаштуванні їй довіряли більше. Інший приклад - упереджене ставлення до жінок. У масовій свідомості поширена думка, що з керівною посадою жінка не впорається саме тому, що вона є жінкою - тобто представником певної соціально-демографічної групи.

Особистісний статус - позиція, яку людина займає в малій або первинній групі завдяки особистим якостям.

Помічено, що соціальний статус відіграє головну роль для незнайомих людей, а особистісний - для знайомих. Представляючись незнайомим людям, особливо офіційним особам, ми, як правило, називаємо місце роботи, соціальне становище, вік. Для знайомих важливими є не ці характеристики, а наші особисті якості, неформальний авторитет.

...