Соціологія як наука

Термін статус також узгоджується з поняттям рангу - тобто позиції відносно інших людей у суспільстві. Кожен з нас є членом багатьох груп - великих і малих. Кожна група має свою власну ієрархію, крім того вона входить до загальносуспільної ієрархії груп. В тому випадку, коли статус розглядають як позицію у ієрархічній структурі, його називають рангом. Ранг може бути високим, середнім або низьким. Людина, що сягає верхівки ієрархії і, відповідно, високого статусу у одній групі, може мати низький статус в іншій. Студент - колекціонер може оцінюватись досить високо серед тих, хто збирає марки, однокурсники можуть вважати його посереднім студентом, а дружина, взагалі, може дивитись на нього зверхньо. Отже студент має одночасно три різних ранги: високий, середній та низький у різних групах. Рідко кому вдається обіймати високі статуси в усіх видах діяльності та в усіх групах, в які він включений.Індивід по-різному контролює свої соціальні позиції. Вік, стать, належність до певної раси, як правило, не контролюються конкретним індивідом, вони визначаються обставинами. Такі статуси носять назву приписних (аскриптивних).

Отже, приписний статус - це така позиція у суспільстві, яку індивід не контролює та /або/ яку він займає незалежно від своїх бажань, зусиль, волі.

На відміну від приписного, набутий статус визначається зусиллями самої людини, контролюється нею.

Професію водія, перекладача, або інженера людина отримує завдяки власним зусиллям, фаховій підготовці та вільному вибору. Статус чоловіка своєї дружини є набутим, тобто щоб його отримати, мужчина приймає рішення про одруження, наносить візит батькам своєї майбутньої дружини, робить офіційну пропозицію і т.п. Чим динамічніше суспільство, тим більше в його соціальній структурі ланок, які потребують набутих статусів.

Змішаний статус - така позиція, що несе в собі елементи двох попередніх типів статусу.

Іноді дуже важко визначити, до якого типу віднести той чи інший статус. Наприклад, статус безробітного дуже важко сприймати як набутий, це не та позиція, якої прагне більшість. Кожен, навпаки, намагається обминути безробіття. Як правило, людина виявляється безробітною всупереч своїй волі та бажанню, через економічну кризу, масові скорочення, структурну перебудову виробництва. Але і приписним його теж назвати не можна, статус безробітного не можна ставити в один ряд з демографічними, расовими характеристиками індивіда.

Кожен соціальний статус несе з собою очікувані моделі поведінки, тобто соціальну роль. Статус і роль відображають статичні та динамічні аспекти соціальної позиції.

Статус позначає місце індивіда в соціальній системі, а роль -сукупність моделей поведінки, що їх повинен виконувати носій визначеного статусу. Президент країни - це статус. Характерною для нього є президентська роль, що визначається соціальними нормами, які приписують носієві даного статусу визначені моделі поведінки ( у стосунках з урядом, з парламентом, армією і т.п.) Статус президента -фіксована позиція у суспільстві, роль є більш гнучкою, для неї характерні значні варіації у тому, як той чи інший носій цього статусу себе поводить.

Кожен статус, як правило, передбачає певний набір ролей. Статус викладача включає його роль у стосунках із студентами, роль, яку він відіграє у відносинах із своїми колегами викладачами, роль дослідника у певній галузі знань та багато інших.

Зміст рольової поведінки апріорі визначається рольовими очікуваннями, тобто загальноприйнятими соціальними нормами, що фіксують, як повинна бути реалізована та чи інша роль. Реальна рольова поведінка носить назву рольового виконання. Наші реакції на дії інших людей в багатьох випадках залежать від того, наскільки рольове виконання узгоджується з рольовими очікуваннями. Якщо стоматолог попросить вас розкрити рот і показати зуби, ви очевидно зреагуєте на його прохання і покажете їх, якщо те ж прохання прозвучить від господині дому на званому обіді, ваша реакція буде іншою.

Згідно з Т.Парсоном будь-яку роль можна описати п'ятьма основними характеристиками:

емоційність - одні ролі вимагають емоційної стриманості, інші розкутості;

2. спосіб одержання - одні пропонуються, інші - здобуваються;

масштаб - частина ролей сформульована та чітко обмежена, інша розпливчата;

формалізація - дія відповідно жорстко встановлених правил або довільна;

5. мотивація - егоцентрична або соціоцентрична.

Оскільки кожна людина одночасно виконує багато соціальних ролей, то імовірні ситуації рольових конфліктів.

Поняття рольового конфлікту використовують в різних ситуаціях.

Іноді індивід виявляє, що він одночасно виконує дві чи більше ролей. Ця ситуація ставить перед індивідом суперечливі вимоги. Так часто буває, коли, наприклад, працюючим жінкам доводиться задовільняти одночасно рольові очікування робітниці, жінки та матері. При тому рольові очікування можуть знаходитися у конфлікті між собою.

Іноді індивід визначає свою роль по-одному, а ті, хто в рамках своєї ролі з ним пов”язаний, визначає його роль інакше. Так, наприклад, вчителі дотримуються свого кодексу професійної поведінки, а батьки чи місцеві керівні органи у сфері освіти трактують поведінку вчителя зовсім по-іншому.

Іноді різні ролі пов”язані з несумісними очікуваннями стосовно якоїсь однієї ролі ( майстер, який знаходиться під впливом суперечливих одне одному очікувань робітників та менеджерів).

Повсякденне життя несе з собою безліч ролей. Одна і та ж людина може бути студентом, робітником, покупцем, сином або дочкою одночасно. І хоча кожна роль базово визначає лінію поведінки рольового виконання, тим не менше у людини завжди залишається право вибору, а отже кожен з нас вносить певну специфіку, свій персональний стиль у рольове виконання. Роль дочки або сина можна виконувати "по-різному". Один з варіантів "виконання" цієї ролі - ідеальна дочка або син: ставитися до батьків з глибокою повагою, прислухатися до їх порад, піклуватися про них і т.п.

Як правило, наші ролі достатньо відокремлені одна від одної в такий спосіб, щоб мінімізувати конфлікт між ними. Тим не менше, іноді складається така ситуація, в якій індивід відчуває що змушений поєднувати ролі, які не можуть співпадати. Ця проблема відома як ситуація "рольового конфлікту", в якій кожен з нас відчуває себе не дуже комфортно. У ситуації рольового конфлікту у людини виникає відчуття, що її штовхають у різних, іноді протилежних напрямках одночасно.

Як правило, людина намагається уникати рольового конфлікту, хоча це іноді вимагає неабияких зусиль від неї. Серед способів вирішення рольових конфліктів - об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивні передбачають вдосконалення суспільних відносин, тобто створення таких сприятливих суспільних обставин, за яких наприклад, роль матері не суперечила б виконанню професійних обов'язків. Сам індивід може намагатися змінити соціальну ситуацію, в якій реалізуються рольові функції. Наприклад, рольовий конфлікт: мати - представник професійної групи - може вирішуватися або звільненням з роботи (позбавлення професійного статусу), або перекладання своїх материнських обов'язків на когось іншого (відмова від ролі матері). Крім того, існують внутрішні психологічні механізми вирішення рольового конфлікту, які змінюють не ситуацію, а лише її сприйняття. Саме їх З.Фрейд назвав захисними механізмами. На думку З.Фрейда у психіці людини весь час відбуваються конфлікти між свідомістю, якій доводиться витримувати тиск реальності, та підсвідомістю, що керується принципом задоволення (робити тільки те, що подобається). Щоб уникнути напруженості природа подарувала людині механізм, який діючи на підсвідомому рівні, пригнічує, витісняє, виправляє все те, що не відповідає вимогам морального "цензора". До елементів такого механізму З.Фрейд зарахував: репресію (витіснення пригнічення неприємних елементів досвіду у пам'яті індивіда); проекцію (підсвідома спроба приписати пригнічувані імпульси іншій людині), заміщення (переорієнтація імпульсу або почуття з одного об'єкту на інший, більш доступний), раціоналізація (намагання пояснити самому собі все з точки зору логіки, яка б задовольняла індивіда) і т.п.

Рольові конфлікти є природним явищем для будь-якого суспільства, їх характер, частота та інтенсивність змінюються і наростають по мірі ускладнення самого суспільства, суспільних взаємин. Конфліктні ситуації, що складаються при виконанні особистістю своїх соціальних ролей можуть служити як поштовхом для вдосконалення суспільства та особистості, так і ускладнювати їх розвиток, а навіть викликати руйнівні процеси в суспільстві та особистості.

Регулювання перебігу рольових конфліктів мінімізація їх негативних наслідків є одним із завдань як соціальної політики, регулювання суспільних процесів з боку держави, так і проблема, яка повинна вирішуватися самою особистістю - суб'єктом суспільного життя, активним учасником соціальної творчості.

2.2 Процес соціалізації

Процес інтеграції індивіда в суспільство через систему соціальних статусів, через засвоєння ним елементів культури, соціальних норм та цінностей, на підставі яких формуються соціально значимі риси особистості, моделі її поведінки носить назву соціалізації.

Соціалізація пояснює, яким чином людина з істоти біологічної перетворюється на соціальну. Соціалізація розповідає на індивідуальному рівні про те, що відбувалося із суспільством на колективному рівні. Індивід дорослішає, у "згорнутому" вигляді проходить ті ж самі етапи, які пройшло суспільство впродовж культурної та біологічної еволюції. Жоден біологічний вид окрім людини не навчився "згортати" етапи свого розвитку.

Ступінь біологічно запрограмованої людської готовності жити у суспільстві є досить великим, але його не можна перебільшувати. Навіть якщо все необхідне для соціалізації запрограмоване у генах, це лише потенційна можливість, лише паростки, які потребують для своєї реалізації певних умов. Це підтверджується аналізом випадків з так званими "феральними людьми" ( тобто істотами, які виросли в ізоляції та виховані тваринами), "мауглі".

У 1976 році в Індії знайшли такого хлопчика-мауглі на ім'я Раму, який виріс у вовчій зграї. Тіло його було деформоване, ймовірно тому, що йому доводилось лежати у незвичних для людини позах. Він поводився як тварина, пересувався на чотирьох кінцівках, приступаючи до їжі попередньо її обнюхував, лякався вогню, вживав сире м'ясо. В процесі інтенсивної соціалізації у дитячому притулку його навчили митися і одягатися, але він так і не зміг говорити.

При наявності біологічних передумов для соціалізації, але відсутності соціального середовища, ці діти виявилися недорозвинутими з точки зору соціальних стандартів. "Мауглі" довели, що залишені напризволяще люди перестають бути людьми у соціальному розумінні.

По поверненню у людське співтовариство, "мауглі", як правило, засвоюють лише елементарні навички, оволодівають мовою, що складається максимально з 10 - 30 слів. "Ізолянти" так і не можуть навчитися дружити, посміхатися, абстрактно мислити, вести бесіду.

До змісту соціалізації входить засвоєння індивідом мови, відповідних способів мислення, властивих даній культурі, форм раціональності та чуттєвості, сприйняття індивідом норм та цінностей, традицій, звичаїв, зразків та прийомів діяльності. Індивід соціалізується приєднуючись до різних форм соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. У цьому плані соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Разом з тим соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки людина засвоює світ культури вибірково, через свої інтереси, власний світогляд та досвід, формуючи свої здібності, потреби та цінності. Не може бути соціалізації без індивідуалізації.

Процес соціалізації складається з ряду етапів. Розрізняють первинну соціалізацію - засвоєння соціальних норм та цінностей дитиною, входження її до даної культури, та вторинну - послідовне засвоєння соціальних ролей, що є характерним для життєдіяльності дорослої людини. Процес засвоєння норм та цінностей суспільства не може припинитися тоді, коли індивід відсвяткує свій вісімнадцятий день народження, або закінчить школу. Початок професійної кар'єри, одруження, народження дитини, зміна роботи, переїзд в інше місто - всі ці ситуації передбачають знайомство з новими ролями, а отже соціалізацію.

Соціологи ідентифікують вторинну соціалізацію як таку, що відбувається у дорослому віці та може бути різною за формою.

Певні життєві ситуації просто будуються на існуючих нормах, цінностях та ролях, інші вимагають ресоціалізації , або засвоєння альтернативної сукупності норм та цінностей. Наприклад, новобранці в армії або душевнохворі у психіатричній лікарні повинні бути ресоціалізовані до нових ролей. Ресоціалізація є найбільш очевидною у інституційному контексті таких закладів як в'язниця, психіатрична лікарня, військова казарма.

Але і виконання певних професійних обов'язків ( у медицині, вихованні, юриспруденції, роботі правоохоронних органів) залежить в значній мірі від навчальних програм, які намагаються позбавити індивіда старого уявлення про себе та цінностей і норм з ним пов'язаних (отриманого внаслідок первинної соціалізації) - цей процес носить назву десоціалізації - та формують замість нього нове світосприйняття та нове уявлення про себе.

Ще один тип соціалізації - попередня соціалізація ( соціалізація, що здійснюється заздалегідь), він має відношення до умовної репетиції, конкретних планів та відповідних змін у цінностях та уявленнях, які відбуваються, коли ми знаємо (відчуваємо), що відбуватиметься зміна наших соціальних ролей. Діти залучені до такої соціалізації, коли граються у "дочки - матері", "лікаря і пацієнта", "вчителя та учня". Звичайно, що їх уявлення про дорослі ролі є обмеженими та ідеалізованими.

І, нарешті, професійна соціалізація включає в себе вивчення норм, цінностей та вірувань, необхідних для нової професії або для роботи в новій організації, набуття професійних навичок та умінь.

Успішна соціалізація зумовлена різними факторами, зокрема існуванням нормативного канону людини, тобто уявлень про природу та можливості людини. Цей канон має щонайменше два виміри: уявлення про те, що являє собою дитина від народження, а також якою вона повинна стати в результаті освіти та виховання. Такий канон фіксується у філософсько-релігійних текстах, фольклорі. Кожне суспільство формує своїх членів відповідно до канонів власної культури. У стародавній Спарті хлопчиків навчали бути дисциплінованими, фізично загартовувати себе, не бути занадто емоційними, обмежувати себе у всіх своїх людських проявах. В сусідніх Афінах батьки привчали своїх синів бути не тільки загартованими, але й сприймати світ високого мистецтва, бути широко освіченими. Така практика привела до того, що результатом виховання були різні індивіди, які з одного боку творилися різними суспільствами, а з другого - самі формували ці різні культури.

У сучасних США, наприклад, схвалюється індивідуалізований погляд на життя, конкурентноспроможність, іноді штучно створюються умови для розвитку таких рис (принцип перемішування дітей у шкільних класах кожен рік, щоб уникнути можливості встановлення стійких емоційних зв'язків, глибоких дружніх, кооперативних стосунків), а в Китаї, навпаки, визнається важливим виховати у дитини лояльність до групи, спрямованість на кооперацію, спроможність поставити інтереси суспільства над інтересами особистості (такий тип виховання взагалі характерний для тоталітарних суспільств).

Трансформація або формування поведінки індивіда відбувається відповідно до внутрішніх детермінант соціальної поведінки під впливом агентів соціалізації.

До суб'єктивних детермінант соціальної поведінки особистості належать перш за все її потреби та інтереси.

Потреби людини - це ті її форми взаємодії зі світом (матеріальні чи духовні), необхідність яких зумовлена особливостями відтворення та розвитку її біологічної, психологічної визначеності, та які в тій чи іншій мірі усвідомлюються, відчуваються людиною. Потреби демонструють суперечність між наявним та необхідним. Це характеристика об'єктивного в особистості, це потреба в чомусь, необхідність чогось, що забезпечує її існування, збереження.

Одну з найцікавіших та досконалих класифікацій потреб людини запропонував американський соціолог А.Маслоу. Він виділив п'ять типів потреб і розташував їх у висхідному порядку від нижчих до вищих, духовних.

Класифікація потреб людини, запропонована американським соціологом А. Маслоу:

фізіологічні та сексуальні потреби - у відтворенні людини, їжі, одязі, житлі, відпочинку;

екзистенціальні потреби - у безпеці свого існування, впевненості в майбутньому, стабільності умов життєдіяльності, потреба у гарантованій зайнятості;

соціальні потреби - потреби в певних уподобаннях, належності до колективу, спілкуванні, турботі про них та уваги до себе, участі у трудовій діяльності;

потреби престижу - у повазі з боку інших значимих осіб, у службовій кар'єрі, у визнанні, у високій оцінці своєї діяльності;

5. потреба у самореалізації, у творчому самовираженні.

На думку А. Маслоу, потреби кожного нового рівня не можуть перетворюватися на актуальні, якщо не задоволені потреби попереднього рівня.

Отже, через призму потреби усвідомлюються та оцінюються предметні ситуації, виникають почуття задоволення або незадоволення. Інтерес має об'єктивно - суб'єктивну природу. Він виникає як усвідомлення потреб особистості у зв'язку з конкретною ситуацією можливості задоволення цих потреб.

Потреби та інтереси лежать в основі системи цінностей та ціннісних орієнтацій людини. Оцінюючи предмет, індивід не просто співставляє його прямо або опосередковано із своїми потребами чи інтересами (які він може і не повністю усвідомлювати, знати, розуміти), а пропускає цю оцінку через розуміння ціннісних критеріїв, готових оцінок, уявлень про належне, справедливе, корисне, прекрасне та ін., через призму розповсюджених у даному суспільстві канонів культури.

Процес соціалізації проходить у оточенні багатьох людей та соціальних інституцій, тобто агентів соціалізації, які є відповідальними за навчання у процесі засвоєння культурних норм та соціальних ролей.

Агенти соціалізації відіграють різні ролі в житті людини, можуть ставити перед собою різні цілі, по-різному впливати на неї. В одній ситуації вплив агентів соціалізації може доповнювати один одного, підсилюючи ефект результативної дії, в іншій вони можуть вступати у конфлікт, зменшуючи тим самим виховний ефект. Наприклад, батьки бажають, щоб їх діти ставились однаково до чоловіків і жінок, школа також може підтримувати такі прагнення батьків, а гумористичні сценки на телеекрані, що висміюють емансипацію жіноцтва, групи ровесників, які як правило вимагають від своїх членів стереотипізованої статевої поведінки (тут однаково не сприймаються дівчата, що своєю поведінкою нагадують хлопців, і хлопці, що своєю поведінкою нагадують дівчат), вступають у конфлікт з бажанням батьків та вимогами вчителів у школах.

Сім'я - це перший світ соціального оточення дитини, члени сім'ї - це дзеркало, в якому дитина вперше себе бачить. Вона - найважливіше джерело соціалізації в період раннього розвитку дитини. Сім'я відіграє центральну роль, тому що дає перший досвід, який дитина отримує в спілкуванні з іншими, коли вона вперше відчуває себе особистістю. По суті, сім'я - це перша референтна група, чиї норми та цінності дитина сприймає як свої особисті в оцінці навколишнього світу.

Сім'я також вводить дитину у світ групового спілкування. Сумісне проживання передбачає необхідність підтримувати порядок в домі, розподіляти обов'язки, домашні ресурси, які включають простір квартири, певні предмети споживання, вільний час та увагу батьків.

Певні моменти сімейного життя суттєво впливають на соціалізацію. Наприклад, материнський та батьківський стилі виховання часто є різними. Батько, як правило, звертає увагу на фізичні вправи та незнайомі ігри, а мати - більше розмовляє з дитиною та використовує добре відомі ігри. Значний вплив на соціалізацію мають кількість дітей у сім'ї та порядок народження. Взаємодія з братами та сестрами навчає дитину як вести себе у кооперації та конфлікті, як домовлятися з партнерами.

Отже, сім'я вводить дитину у суспільство, допомагаючи їй знайти свою ідентичність у соціальному світі.

Соціологи відзначають, що критичну роль у процесі введення дитини у суспільство відіграють групи однолітків. Вони наділяють індивіда досвідом рівноправних взаємин. Відсутність владного дисбалансу дозволяє одноліткам навчати одне одного в такий спосіб, який не доступний, як правило, у сімейному вихованні. Дитина сама обирає собі друзів серед одноліток, батьків вона обрати не може. Ця можливість вибору дозволяє дітям та підліткам перевірити свою спроможність спілкуватися з різними типами приятелів. Однолітки також знайомлять одне одного з такими сферами життя, які є дуже делікатними та іноді забороненими у розмовах з батьками (сексуальні проблеми, наприклад). В міру дорослішання дитини, посилюється вплив однолітків та зменшується батьківський. Крім того, відбувається змістовна спеціалізація: проблеми, що вдягнути, куди піти, обговорюються з ровесниками, але для того, щоб визначити життєві цілі та цінності, дитина найчастіше все ж звертається до батьків.

Суттєву роль у сучасній соціалізації відіграють засоби масової інформації. Підраховано, що дитина проводить більше часу перед телевізором, ніж у школі. Дослідження свідчать, що телебачення має подвійний ефект: позитивний, тобто стимулює позитивну поведінку, якщо дитина дивиться програми, спрямовані на популяризацію відповідних цінностей, або стимулює насильство, інші негативні моделі поведінки, якщо програми пропагують агресію і подібні типи негативних явищ.

Освіта є важливим джерелом соціалізації, зокрема у XX столітті, коли суспільство набуває рис урбанізованої спільноти. Школа відіграє роль посередницької ланки між сім'єю та світом дорослих. Тут дитина знайомиться з певними офіційними цінностями (інтелектуальна майстерність), а також із прихованими "навчальними курсами", тими, що не внесені у шкільну програму (як пристосуватися до вимог бюрократичної організації).

Всі ці агенти соціалізації відносяться до так званої первинної соціалізації, яка здійснюється на ранніх стадіях життя індивіда. В житті дорослої людини важливу роль відіграють такі агенти соціалізації як армія, церква, політичні партії, лідери громадської думки, яких можна вважати агентами вторинної соціалізації.

Сполучення різних факторів процесу соціалізації дає можливість говорити про два прямо протилежні підходи, дві теоретичні моделі соціалізації, різницю між якими можна продемонструвати у вигляді таблиці.

ТАБЛИЦЯ.2.1 МОДЕЛІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ.

Репресивна (примусова) соціалізація	Партисіпаторна (партнерська) соціалізація
Покарання за неправильну поведінку	Винагорода за хорошу поведінку.
Матеріальні винагороди та покарання	Символічні винагороди та покарання
Ідеал - слухняний індивід	Ідеал - автономний індивід
Орієнтація на команди як основний спосіб комунікації (асиметричне спілкування)	Орієнтація на діалог у процесі комунікації ( симетричне спілкування)
Орієнтація на схематичне розуміння ідеалу	Орієнтація на бажання самого індивіда
Індивід залежить від суспільства	Суспільство орієнтується на партнерські стосунки з індивідом.

Це два крайніх підходи, в реальному процесі соціалізації завжди присутні елементи і примусової, і партнерської моделі.

Результатом соціалізації є утвердження в суспільстві різних соціальних типів особистості. Схожі умови формування особистості детермінують у багатьох індивідів спільні погляди на світ та його цінності, спільні життєві цілі та завдання, норми поведінки. Звичайно, це не заперечує того факту, що кожна особистість є відповідно до різних критеріїв своєрідною та неповторною.

Узагальнений вираз сукупності рис особистості, що повторюється, фіксується у понятті "соціальний тип особистості".

За критеріями прийнятності цінностей та норм домінуючої культури, внутрішніх або зовнішніх орієнтацій індивіда типологізується соціальний характер (термін, що у західній соціології відповідає "соціальному типу особистості") Д.Рісменом. Цей соціолог розрізняє традиційно - орієнтований, консервативний, конформний типи соціального характеру, інтравертний, екстравертний і, нарешті, позитивний характери.

У радянській соціології переважала тенденція до фіксації лише одного типу особистості, що, як вважали, характерний для зрілого соціалістичного суспільства. Російський вчений В.О.Ядов підкреслює необхідність виявлення базисного типу, характерного для певного суспільства, та модального (реального), переважаючого на тому чи іншому етапі його розвитку.

В період радикального руйнування суспільних відносин загострюється проблема неспівпадіння модального та базисного типів особистості. Ті риси характеру та цінності, які вкорінені у реальності "homo soveticus" - “радянської людини” несумісні із здійснюваними у країні економічними та політичними реформами. Трансформація радянської людини, адаптованої до життя в умовах так званої адміністративно-командної системи, тоталітарних політичних відносин, повинна пройти через складний процес перегляду ідеалів та цінностей, рис соціального характеру.

Висновки

Соціологічна структура особистості розкривається за допомогою понять "соціальний статус" і "соціальна роль" особистості. До складу статусного набору особистості входять інтегральний, соціальний ( у вузькому значенні), особистісний, приписний, набутий та змішаний статуси.

Поняття соціалізації має відношення до процесу поступового входження, "вростання" людини в суспільство. Доцільно говорити про два критичних аспекти процесу соціалізації. По - перше, соціалізація формує індивідів, що складають людську співдружність. Через процес соціалізацій людина навчається жити серед інших людей, в групі, бути свідомим членом суспільства, до якого вона належить. З точки зору цієї перспективи, соціалізація - процес, впродовж якого індивіди пристосовуються, адаптуються до соціального порядку.

По-друге, соціалізація - це процес, завдяки якому суспільство відтворює себе в нових поколіннях. Через соціалізацію цінності та традиції минулого переносяться у майбутнє. Таким чином соціалізація підтримує безперервність суспільного розвитку.

Ключові поняття:

особистість рольовий конфлікт

людина первинна соціалізація

соціальний статус ресоціалізація

інтегральний статус попередня соціалізація

індивід агенти соціалізації

індивідуальність базисний тип особистості

соціальна роль набутий статус

приписний статус вторинна соціалізація

змішаний статус соціальний тип особистості

Питання для самоконтролю:

Поняття “особистість” у соціології. Основні теоретичні підходи до аналізу особистості та її розвитку.

Статусно-рольова структура особистості. Статусний набір особистості та його складові.

Рольова поведінка особистості. Рольові конфлікти та їх подолання.

Типи особистості сучасного українського суспільства. Тип “гомо совєтікус” : чи зберігся він сьогодні?.

Проблема ресоціалізації в умовах суспільної трансформації.

Що дає унікальний індивідуальний досвід ? Як він доповнює груповий досвід ?

Як співвідносяться соціальна детермінація та соціальна активність особистості ?

Література

Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. - М.,1974;

Кон И.С. Социология личности. - М.,1967;

Кон И.С. Открытие “Я”. - М.,1978;

Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. - М.,1984;

Лобанова А. Соціальна мімікрія як адаптивний спосіб життєдіяльності// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - № 2;

Мартинюк І.О., Соболєва Н.І. Люди і ролі. - К.,1993;

Рисмен Д.Некоторые типы характера и общество// Социологические исследования. - 1993 - № 5;

Українська душа / Ред В.Храмова. - К., 1992;

Штомпка П. Социология социальных изменений. - М.,1996.

РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ТА СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

Люди відрізняються один від одного кольором шкіри, професією, віком, місцем проживання, мовою, якою розмовляють та цінностями, якими керуються при виборі життєвого шляху. Таким чином, будь-яке суспільство є внутрішньо неоднорідним, бо складається з частин-спільнот, що їх творять люди, відмінні одні від одних за ознаками, які мають природний характер, чи виникають в результаті їх суспільного співжиття. Які з цих відмінностей є суспільно важливими і чому, як впливає на соціальне самопочуття особистості приналежність до певних соціальних спільнот, що формуються за наведеними та іншими ознаками і як вони впливають на життєдіяльність суспільства?

Про важливість цих проблем говорить навіть той факт, що і саму соціологію ряд дослідників трактують як "науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину - творця цих спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку" (Н. Черниш). Основоположники української соціології, зокрема М. Драгоманов, М.Грушевський, М.Шаповал також підкреслювали важливість вивчення соціальних спільнот, громад, як першооснов суспільності. Це відбилося і в назві однієї з перших українських установ, що вела дослідження у галузі соціології - Українського інституту громадознавства, заснованого у Празі в 1924 р. М. Ю. Шаповалом і членом-кореспондентом якого, до речі, був ще один видатний дослідник соціальних спільнот - П. Сорокін. Актуальним цей підхід (його часто визначають як мезосоціологічний) є і у теперішній світовій та вітчизняній науці.

Після вивчення цієї теми Ви зможете осягнути:

поняття та складові соціальної структури суспільства;

номінальні та рангові параметри соціальної структури;

явища соціальної диференціації та соціальної нерівності;

феномен соціальної стратифікації та історичні типи стратифікаційних систем;

особливості функціоналістського, конфліктологічного та еволюційного підходів до аналізу соціальної стратифікації;

сутність та види, причини соціальної мобільності.

Виклад матеріалу:

3.1 Сутність та параметри соціальної структури.

3.2 Соціальна стратифікація: поняття та види.

3.1 Сутність та параметри соціальної структури

Добробут людини в суспільстві, її соціальні зв'язки з іншими людьми, звички, норми, цінності пов'язані з тим місцем, яке вона займає у соціальному просторі. Феномен соціального простору став предметом досліджень багатьох відомих соціологів минулого і сучасності. Е. Дюркгейм, Р. Парк, Е. Богардус, П. Бурд'є, Д. Лєнскі пов'язували вивчення соціального простору з розробкою наукового підходу до вирішення соціальних проблем. Основні ідеї про природу соціального простору були .сформульовані П. Сорокіним у його класичній праці "Соціальна мобільність", що вийшла у 1927 р. В ній П. Сорокін підкреслював неможливість суміщення таких понять як "геометричний простір" і "соціальний простір". Під "соціальним простором" в сучасній соціології розуміється середовище, яке формується соціальними суб'єктами і в якому проходить їх життєдіяльність. Це поняття є значною мірою умовним - воно відображає реальність, що існує, на відміну від геометричного простору, не у природі, а у свідомості людей, визначається нею і у свою чергу формує цю свідомість. Проте соціальний простір має під собою і цілком реальний фундамент - природну неоднаковість індивідів, зокрема їх приналежність до різних соціальних спільнот, що виникають об'єктивно, на базі об'єднання людей за певними ознаками, які мають істотне значення для суспільства: демографічних, територіально-поселенських, етнічних тощо. Значимість конкретних ознак виявляється у тому, що їх носії на основі об'єктивних відмінностей від решти суспільства виробляють власну модель поведінки у соціальному просторі. При тому, ці ознаки можуть мати неоднакову вагу у різних суспільствах. Наприклад, статева, конфесійна приналежність особистості були більш значимими для традиційного суспільства, аніж для нинішнього.

Об'єднуючи людей за певною ознакою, спільність продукує специфічні інтереси. Усвідомлення цих інтересів та боротьба за їх реалізацію виводить спільноту на якісно новий щабель розвитку, перетворює її в суб'єкт соціальної дії - соціальну групу.

Сукупність соціальних спільнот та груп складає соціальну структуру суспільства.

Відповідно до ознаки, за якою формуються соціальні спільноти, можливо розглядати соціальну структуру суспільства у різних вимірах: як соціально-демографічну ( її утворюють статеві та вікові групи), соціально-територіальну (населення різних регіонів країни), соціально-професійну (система груп, які виникають внаслідок суспільного розподілу праці), етносоціальну (відображає приналежність населення до різних етнічних спільнот) тощо. Звідси неважко зробити логічний висновок: кожен конкретний індивід одночасно належить до багатьох груп. Ця приналежність визначає і визначається його приписними і набутими соціальними статусами.

Американський соціолог П.Блау запропонував систему параметрів, за якими можна визначити приналежність індивіда до певних соціальних груп або спільнот сучасного відкритого суспільства, а також позицію означених груп та індивідів -їх членів, у суспільній системі в цілому.

ТАБЛИЦЯ 3.1 ПАРАМЕТРИ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ

Номінальні параметри	Рангові параметри
Стать	Освіта
Раса	Дохід (заробітна плата)
Етнічна належність	Багатство (спадщина або
Віросповідання	нагромадження)
Місце проживання	Престиж
Сфера діяльності	Влада
Політична орієнтація	Походження
Мова	Вік
	Адміністративна посада
	Інтелігентність

Слід звернути увагу, що номінальні параметри пов'язані в основному з приписним статусом індивіда (стать, раса, етнічна та конфесійна приналежність), а рангові - з набутим. Групи, які виділяються за номінальними параметрами, сприймаються у суспільстві як рівноцінні, такі, які творять горизонтальну диференціацію соціального простору, його неієрархічну організацію, а групи, які виділяються за ранговими параметрами, відображають вертикальну диференціацію, тобто надають своїм членам переваги, привілеї у взаємодіях з представниками інших груп, сприймаються суспільною свідомістю як більш чи менш престижні. Розподіл параметрів на номінальні та рангові відповідає найважливішим характеристикам соціальної структури суспільства: його гетерогенності (горизонтальна диференціація суспільства) та нерівності (вертикальна диференціація, стратифікація). Гетерогенність відображає ідеї, закладені в принципі природної рівності людей, що лежить в основі сучасних концепцій гуманізму та демократії: всі люди є рівними від народження, незважаючи на свої статеві, расові, етнічні характеристики і лише в процесі співжиття у соціальному просторі з іншими особистостями, самореалізовуючись та розкриваючи свої таланти, індивід власними зусиллями, відповідно до того, яку користь він приносить суспільству, заслуговує певної винагороди - переміщення у більш престижну та привілейовану соціальну групу.

На підставі номінальних параметрів неможливо рангувати індивідів, тобто розмістити їх вище або нижче у соціальній ієрархії. Наприклад, не можна твердити, що індивід X: чоловік, білий, українець, греко-католик, житель Львова, студент Національного університету "Львівська політехніка", симпатик Руху, займає лише на підставі цих характеристик вище чи нижче місце на "соціальній драбині", ніж індивід У: жінка, мулатка, протестантка, жителька Києва, студентка Києво-Могилянської академії, прихильниця Партії зелених. В сучасних умовах, у відкритому суспільстві, розподіл людей за ранговим принципом у межах відзначених номінальних параметрів розглядається як несправедливість, дискримінація. Хоча приналежність індивідів до певних соціальних спільнот, що виділяються за номінальними параметрами, буде достатньо істотно впливати на обсяг, інтенсивність, спрямованість та форми їх життєдіяльності у соціальному просторі, обмежувати чи активізувати її. Наприклад, молода людина, яка проживає у віддаленому від наукових, промислових та культурно-освітніх центрів, селі із мало розвинутою соціальною інфраструктурою, матиме набагато менші можливості для набуття освіти, фахової кваліфікації у багатьох видах професійної діяльності, а отже і її стартові позиції на початку соціальної кар'єри будуть істотно нижчими, ніж у міського жителя. Це вимагає від неї набагато більших зусиль, цілеспрямованості, винахідливості для того, щоб переміститися у вищу в соціальній ієрархії рангову групу, ніж ті зусилля, які будуть затрачені жителем міста.

Віднесення наведених П. Блау соціальних характеристик індивіда до номінальних чи рангових є не абсолютним. В інших типах суспільств ці характеристики можуть набувати якісно іншого характеру, тобто рангові ставати номінальними, а номінальні - ранговими. Наприклад, ще донедавна у багатьох країнах статева характеристика розглядалася як рангова: жінка трактувалася як істота нижча у соціальному плані, ніж чоловік, вона була позбавлена ряду громадянських прав, а її життєва сфера обмежувалася дітьми, кухнею, церквою. Живучість цього пережитку в суспільній свідомості дає підстави не лише сучасним феміністкам, але і багатьом дослідникам констатувати обмеження прав жінки у нинішньому "чоловічому суспільстві".

Знання соціальної структури суспільства, особливостей життєдіяльності груп, які виділяються в ній за номінальними та ранговими параметрами необхідні передусім для вирішення проблем пов'язаних з управлінням глобальними суспільними процесами. Наприклад, оцінка соціального потенціалу країни неможлива без знання статево-вікового складу населення, його демографічної структури, тенденцій їх розвитку. Бум народжуваності, який пережили США після другої світової війни, істотно змінив у позитивному плані демографічний склад країни та ініціював прискорений розвиток ряду галузей економіки, соціальної сфери. Депопуляція (зменшення населення в результаті перевищення смертності над народжуваністю), яка триває нині в Україні, не лише зумовлена певними економічними та соціальними проблемами, але й істотно ускладнює їх вирішення.

Прогрес суспільства забезпечується ефективним соціальним плануванням і, зокрема, створенням оптимального співвідношення ( у кількісному та якісному плані) між всіма групами, які складають соціальну структуру суспільства. При вивченні ринку товарів та послуг, проведенні рекламних кампаній також потрібно достатньо добре знати, на яку групу потенційних покупців, з якими соціальними характеристиками розрахований певний продукт, чи відповідає він їхнім потребам і чи дозволить він розвивати ці потреби, змінюючи життя споживачів на краще, чи не вступає споживання певного товару або послуги в конфлікт із стереотипами групової свідомості. Наприклад, рекламуючи мисливську зброю, продавець акцентує увагу , як правило, на споживачах - чоловіках, а фарбу для волосся - на жінках, хоча певна частина цих товарів купуватиметься і тими групами, на яких реклама не розрахована. Окрім того, плануючи рекламну кампанію можна "зіграти" на стереотипах групової свідомості, нав"язуючи потенційному клієнтові думку про те, що споживання певного продукту утвердить його мужність, чи жіночість, або навіть приналежність до вищої в суспільній ієрархії групи, до якої споживач хоче увійти. Саме з цією метою головному герою мольєрівської комедії "Міщанин у дворянстві" потрібно було навчатися танцям, а у певних колах сучасного українського суспільства вважається модним демонструвати масивні золоті ланцюги і мобільні телефони новітніх марок, що також є об'єктом для численних сатиричних мініатюр.

Соціальна нерівність існувала впродовж практично всієї історії людства. Вона засуджувалась, піддавалася критиці, ніколи не викликала симпатій у всіх членів суспільства, але люди в ході історичної практики з впертістю, якій можна дивуватися, чинили опір створенню "досконалих" суспільств, які б базувалися на соціальній рівності та відсутності гноблення і приниження одних соціальних груп іншими. При тому члени суспільства, нібито відмовляючись від ідеї соціальної нерівності, все ж постійно створювали нові види ієрархічних соціальних структур.

Рангові параметри являють собою не що інше, як характеристики соціальної структури, що базується на нерівності (вертикальній диференціації). Це знаходить свій вираз у тому, що по кожному з наведених вище рангових параметрів можна скласти систему статусів, кожен з яких за рангом буде вищим від одних статусів і нижчим від інших. Вертикальну диференціацію соціальної структури творять групи та спільноти, що виникають внаслідок неоднакового володіння людьми деякими важливими матеріальними і духовними благами, від яких залежить їх суспільний статус та життєві можливості: особистого розвитку та навчання і виховання своїх дітей, перспективи зайняття певного суспільного становища (вищого або нижчого), яке у свою чергу розширює або звужує соціальні потенції індивіда. Нерівність веде до формування "соціальної драбини", по якій люди рухаються вгору, забезпечуючи собі, своїм дітям все кращі життєві умови і все ширші можливості, або вниз, де ці можливості значно звужуються.

Стосовно кожного індивіда можна виділити визначений набір статусів, які сукупно дають уявлення про його статус у суспільстві. Д. Лєнскі розглядав, базуючись на теорії соціальної мобільності П. Сорокіна, рангові параметри для кожного члена соціальної групи або суспільства у вигляді паралельних площин, кожна з яких демонструє зміни певного статусу особистості у часі. На мал. 3.1 вказані площини, що задаються ранговими параметрами та часовими показниками, які характеризують життєвий шлях індивіда.

t

Рис.3.1 Статусний профіль індивіда в момент часу t.

З початку свого життєвого шляху (його відмічено літерою А) в кожний із зафіксованих моментів часу індивід має визначений статус у кожній із статусних площин. З часом статуси можуть підвищуватися або знижуватися (за виключенням статусу "походження"). Індивід може займати різні статуси в межах різних рангових параметрів. Наприклад, він може мати високий статус за походженням, але бути бідним, або може бути багатим, але не мати високого посадового статусу. Сукупний статус індивіда в момент t, як це видно з малюнка, означається ломаною лінією, яка носить назву статусного профілю. Саме статусний профіль свідчить про належність індивіда до певної соціальної спільноти. Індивіди, що займають близькі статусні профілі, ймовірно будуть складати окремі групи, які характеризуються визначеною субкультурою, більш частими контактами між її членами і більш або менш чітко вираженими межами, що відрізняють одну групу від іншої.

Статусні профілі є характеристиками нерівності. Порівнюючи їх, соціологи констатують, що профіль представника елітних верств населення завжди буде вищим, ніж у представників інших верств. В той же час статусний профіль вигнанця, люмпена буде займати найнижче становище.

Численні дослідження та спостереження свідчать, що люди з однаковими або близькими статусами мають більш інтенсивні контакти та підтримують тісні відносини одне з одним. Кожен з нас відчуває себе більш комфортно, якщо поряд знаходяться люди з "нашого" соціального оточення. Індивіди з близькими або подібними статусами у соціальному просторі мають подібні установки та орієнтації, симпатії і антипатії, політичні уподобання, стереотипи мислення та поведінки. Отже, для наукового аналізу важливо виділити соціальні позиції і соціальні статуси як конкретних індивідів, так і великих соціальних груп, тому що вони складають різні системи соціальних відносин і мають різний зміст. Соціальний простір є структурованим та багатовимірним. Кожна особистість від народження до кінця свого життя в ньому може бути охарактеризована через набір властивих їй приписних та набутих статусів, а отже об'єктивно вона є членом одночасно багатьох спільнот, які і складають соціальну структуру суспільства. Проблемою для суспільства залишається вибір: які з існуючих соціальних спільнот приймати за номінальні, а які за рангові, і на якій підставі ?

3.2 Соціальна стратифікація: поняття та види

В сучасному суспільстві існують групи, які мають значно більші ресурси багатства і влади, ніж інші, а отже перебувають щодо них у більш привілейованому становищі. Іноді в буденному житті індивіди, що входять у ці групи, не уявляють собі ані розмірів та меж такої групи, ані власного статусу у цій складній соціальній системі. Однак без наукових знань реальної соціальної структури, характеру розподілу цінностей між різними групами і ступеня нерівності між ними неможливо зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство. Сукупність знань, які характеризують саме ці аспекти соціального життя, відноситься сучасними вченими до теорії соціальної стратифікації.

Більшість вчених вважають, що соціальна стратифікація - це ієрархічно організована система соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (слово походить від латинського stratum - пласт, прошарок). Розшароване, багаторівневе суспільство в даному випадку можна порівняти з геологічними нашаруваннями грунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу. Проте, порівняно з простим нашаруванням, соціальна стратифікація має принаймі дві істотні особливості. По-перше, стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку). По-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі. Те саме можна сказати і відносно інших верств, якщо їх розглядати послідовно зверху вниз. Однак у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується. Нижчі верстви в кількісному відношенні поступаються так званому "середньому класу".

Спроби пояснити механізм соціального розшарування привели до появи трьох взаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації. (Таблиця 3.2.). Функціоналістська школа в соціології пояснює нерівність, виходячи з диференціації соціальних функцій, які закріплюються за різними його групами в процесі суспільного поділу праці. Відповідно, на основі ієрархії соціальних функцій складається ієрархія соціальних груп, що їх виконують. Суспільство організує та відтворює нерівність по кількох критеріях, напрямках: за рівнем багатства і прибутку, одержуваного від виконання людиною своїх функцій, володіння політичною владою, соціальним престижем. Інакше кажучи, в результаті життєдіяльності суспільства в ньому утворюються великі групи людей, які концентрують в своїх руках більшу чи меншу частину суспільних ресурсів та набувають можливості ними розпоряджатись, а відповідно, в очах решти суспільства є більше чи менше престижними. Статуси, якими володіють люди, що до них належать, є по-різному бажаними для інших. В такий спосіб суспільство спрямовує прагнення, амбіції людей на досягнення статусів, які дають максимальну користь для нього і максимально комфортне становище для особистості. Відносна вада такого підходу функціоналістської школи полягає хіба в тому, що суспільство, будучи єдиною системою, не може функціонувати без жодної, на перший погляд навіть найменш значущої, з набору соціальних ролей. Хоча, з іншого боку, кількість складних і особливо важливих для суспільства ролей є меншою, ніж кількість ролей простіших. А отже, до їх виконання повинні залучатися люди більш компетентні та активні, які також об"єктивно складають меншість серед членів цього суспільства. І навпаки - чим простіша роль, тим більша кількість людей може її виконувати. Вони природно змушені задовільнятися меншою частиною соціальних благ, що їм припадає в результаті розподілу.

ТАБЛИЦЯ 3.2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ

Функціоналістський підхід	Конфліктологічний підхід	Еволюційний підхід
1 .Стратифікація при-	1.Стратифікація не	1 .Стратифікація не-
родна,необхідна, не-	Необхідна, але й не	завжди є необхідною і
минуча, бо пов'язана	неминуча. Вона виникає	корисною. Вона з'явля-
з багатоманітністю	з конфлікту груп.	ється не лише в силу
потреб, функцій і со-	2. Стратифікація несп-	природних потреб, але й
ціальних ролей.	раведлива. Її визнача-	на основі конфлікту, що
2. Винагорода здійс-	ють інтереси можнов-	виникає у результаті
нюється у відповід-	ладців.	розподілу додаткового
ності з роллю і тому	3. Стратифікація ут-	продукту.
справедлива.	руднює нормальне	2. Винагорода може бу-
3. Стратифікація за-	функціонування	ти справедливою і несп-
безпечує оптимальне	суспільства.	раведливою . Стратифіка-
функціонування		ція може сприяти, а мо-
суспільства.		же утруднювати роз-
		виток суспільства та особистості.

Отже, соціальна стратифікація - необхідне, неминуче і універсальне явище, пов'язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей. Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється у відповідності з роллю, а тому є справедливою. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства.. Проте функціоналісти не могли пояснити чому окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній питомій вазі, значущості для суспільства, наприклад чому особи, що обслуговують еліту, одержують за свою працю більше, ніж їх колеги у звичайних умовах. Критики функціоналізму підкреслювали, що висновок про корисність ієрархічної побудови суперечить історичним фактам про соціальні конфлікти, які призводили до складних ситуацій, вибухів і часом відкидали суспільство назад.

Другим напрямком аналізу соціальної стратифікації можна вважати конфліктологічний підхід, тому що він аналізує це явище з позиції теорії конфлікту. Відповідно до нього соціальна стратифікація не є необхідною і неминучою, вона виникає з боротьби груп, з конфлікту між ними. ЇЇ визначають інтереси тих, хто знаходиться при владі, а тому стратифікація несправедлива й утруднює нормальне функціонування суспільства. К.Маркс, якого можна вважати прихильником конфліктного підходу, пов"язує соціальну нерівність з різним становищем груп людей в системі матеріального виробництва, із відмінним їх ставленням до власності. Панує той, хто володіє засобами виробництва. Вся історія суспільства - це історія боротьби класів. За К.Марксом, з розвитком суспільства зростає соціальна напруженість, багатство нагромаджується в руках небагатьох, розвивається конфлікт, який має завершитися вибухом, ліквідацією експлуатації. Критики марксистської концепції виступили проти абсолютизації критерію ставлення до власності та спрощенного уявлення про соціальну структуру як взаємодію двох класів: імущих та неімущих. Вони посилалися на різноманітність страт, на те, що історія надає приклади не лише загострення відносин між стратами, але й зближення, стирання відмінностей між ними, а отже і суперечностей.

В основі соціальної нерівності, за М. Вебером, лежать не лише володіння власністю й рівень доходів, а і нерівність статусів, які дають змогу виконувати ту чи іншу соціальну роль та забезпечують можливість досягнення певного становища, а також рівень володіння реальною владою, зокрема належність до тих чи інших політичних угрупувань. Кожен з цих компонентів може забезпечити сходження "соціальною драбиною". В середні віки особливу роль у формуванні ієрархічної структури відігравала належність до певних статусних груп, пов”язаних з походженням (дворянство, плебс), у новітні часи в ряді країн найважливішим фактором, що забезпечує входження до найвищих верств, ставала партійна належність. Зокрема, у тоталітарному суспільстві саме вона визначала близькість до владних структур й давала можливість досягти вищих щаблів соціальної ієрархії.

...