Структура й функції соціології
Місце соціології в системі наук. Соціологічний погляд на особистість. Поняття суспільства, країни, держави. Соціальні статус і роль. Соціальна структура і стратифікація. Етнос як чинник соціальної диференціації. Етнічна свідомість народу України.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | методичка |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.09.2017 |
| Размер файла | 160,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
У структурі соціального інституту виділяють:
1. Набір соціальних позицій і ролей.
2. Соціальні норми й санкції, що регулюють функціонування даної соціальної сфері.
3. Група осіб, професійно зайнятих у даній сфері.
4. Сукупність організацій і установ, що функціонують у даній сфері.
5. Ресурси й матеріальні кошти.
Види соціальних інститутів
За ступенем формальності соціальні інститути підрозділяються на:
1. формальні (наприклад, держава) - взаємодія між суб'єктами в рамках даного інституту здійснюється на основі формально встановлених правил, законів, регламентів.
2. неформальні (наприклад, дружба) - формальна регламентація соціальних ролей, функцій, способів і методів діяльності й санкцій за ненормативне поведінку відсутня.
Залежно від потреб, які задовольняються:
економічні - це всі ті інститути, які займаються виробництвом і розподілом благ і послуг, регулюванням грошового обігу, організацією й поділом праці тощо, тобто задовольняють потреби у здобуванні засобів існування: їжі, одягу, житла. До них відносять: власність, гроші, ринок, фірму, трудову діяльність тощо.
політичні - інститути, пов'язані з підтримкою законів, правил і стандартів, тобто вони задовольняють потребу в безпеці й соціальному порядку. Це - держава, політичні партії, вибори, армія, поліція тощо.
соціокультурні - інститути, які націлені на відкриття, освоєння й наступне відтворення знань, культурних і соціальних цінностей, соціалізацію індивідів, захист певних цінностей і норм. Це - освіта, мораль, громадська думка, засоби масової інформації, релігія, наука тощо.
сімейні - задовольняють потреби у відтворенні населення (шлюб, споріднення, родина).
релігійні - задовольняють потреби в рішенні духовних проблем, пошуку сенсу життя (церква, релігія, культ).
Базові характеристики соціальних інститутів, що відрізняють їх від інших соціальних утворень:
1. Об'єктивність, незалежність від свідомості, бажань й переваг окремих людей.
2. Історичність, тобто стабільність у просторі й часі.
3. Специфічність інституціональної поведінки, що створює взаємозалежність індивідів у цілісну систему взаємодій.
4. Обов'язковість, примусовість норм і вимог даної інституционалізованої форми діяльності для більшості представників взаємодії в даній сфері.
5. Інститути мають моральний авторитет і культурну легітимність.
Таким чином, можна зробити висновок, що кожний соціальний інститут можна вважати соціальною організацією, але не кожну організацію - інститутом. Соціальний інститут являє собою більше широке утворення, ніж організація.
Інституціоналізація являє собою процес додання різним формам соціальної діяльності форми соціальних інститутів або, інакше кажучи, процес упорядкування, формалізації й стандартизації соціальних зв'язків. Інституціоналізація - це заміна спонтанно й експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, що очікується, моделюється й регулюється.
Процес інституціоналізації складається з декількох послідовних етапів:
1. виникнення потреби, задоволення якої вимагає спільних організованих дій;
2. формування загальних цілей;
3. поява соціальних норм і правил у ході стихійної соціальної взаємодії, що здійснюється шляхом спроб і помилок;
4. поява процедур, що пов'язані з нормами й правилами;
5. інституціоналізація норм і правил, процедур, тобто їхнє прийняття, практичне застосування;
6. установлення системи санкцій для підтримки норм і правил, диференціація у застосування їх в окремих випадках;
7. створення системи статусів і ролей, що охоплюють усіх без винятку членів інституту.
Так, освіта стає соціальним інститутом, коли з'являється особлива соціальна спільність, зайнята професійною діяльністю з навчання й виховання, одержують розвиток масова школа, спеціальні норми, що регулюють процес передачі соціального досвіду, соціальний контроль за цією діяльністю з боку спеціалізованих органів.
У сучасних умовах інституціоналізація нових форм господарської діяльності пов'язана з появою норм, законів, які сприяють їхньому розвитку, спеціальних установ, організацій, зайнятих підготовкою, оформленням нових форм, наприклад, шляхом приватизації, що захищають інтереси приватних власників.
2. Функції соціальних інститутів
Будь-який соціальний інститут виконує свої специфічні функції в суспільстві. Тим часом є ряд функцій, які властиві будь-якому соціальному інституту. До них відносяться:
1. Функція закріплення й відтворення суспільних відносин у певній області. Соціальні інститути транслюють досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління.
2. Функція інтеграції й згуртовування суспільства - міститься в об'єднанні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства.
3. Функція регулювання й соціального контролю - складається з регулювання дій індивідів на основі норм, правил поведінки, санкцій, забезпечує виконання бажаних дій і забороняє небажану поведінку.
4. Комунікативна функція або включення людей у діяльність - націлена на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії людей на основі певної організації їхньої спільної життєдіяльності.
Здійснюючи свої функції, соціальні інститути заохочують дії осіб, що узгоджуються з відповідними стандартами, і придушують відхилення в поведінці від цих стандартів, тобто контролюють, упорядковують поведінку індивідів. З іншого боку, соціальні інститути задовольняють ті або інші потреби суспільства й регулюють використання ресурсів, якими володіє суспільство.
В умовах інтенсивного протікання суспільних процесів, прискорення темпів соціальних змін може виникнути ситуація, коли суспільні потреби змінилися й не знаходять належного відбиття в структурі й функціях відповідних інститутів.
Дисфункція соціального інституту - явища невідповідності діяльності соціального інституту наявним соціальним потребам.
Ззовні дисфункція виражається в недостачі відповідних підготовлених кадрів, матеріальних ресурсів, в організаційних безладдях. Зі змістовної точки зору, дисфункція виражається в неясності цілей діяльності інституту, невизначеності функцій, у падінні його соціального престижу й авторитету, втрати деперсоналізації. Принцип деперсоналізації означає, що забезпечення всіх функцій інституту не залежить винятково від особистості тих, хто повинен виконувати суттєві завдання, що забезпечують існування даного інституту - не залежить від схильностей, переваг і інших суб'єктивних моментів. Ефективність соціального інституту залежить від чіткого визначення соціальних ролей і ефективної роботи механізму, що забезпечує їхнє належне виконання.
Усунення дисфункції може бути досягнуто зміною самого соціального інституту або створенням нового соціального інституту, що задовольняє дану суспільну потребу.
У діяльності кожного конкретного соціального інституту функції й дисфункції підрозділяються на явні, якщо вони офіційно заявлені, очікувані й всіма усвідомлюються, і латентні, якщо вони сховані від очей, не заявляються й не очікуються.
Явні Неявні
Функції
Дисфункції
Явні функції соціального інституту - це ті функції, для виконання яких і створювався даний соціальний інститут, тобто функції, що відповідають його мети. Вони формуються й явно декларуються і закріплені в системі статусів і ролей. Так, явна функція соціального інституту родини - відтворення потомства, його виховання й залучення до соціального життя.
Латентні функції й дисфункції виражаються в непередбачених результатах діяльності, виступають як побічний ефект діяльності соціального інституту.
Латентні функції відрізняються від дисфункцій, тим, що не наносять шкоди. Так, явною функцією вищої школи є підготовка майбутніх професіоналів, латентною функцією - формування середовища спілкування, явної дисфункцією є те, що зміст освіти й методи навчання не відповідають сучасним соціальним процесам, що швидко змінюють вимоги до професійних знань, латентною дисфункцією - закріплення соціальної нерівності, що має місце, наприклад, за рахунок наявності елітної й приватної освіти, яка доступна не для всіх, низьких шансів сільської молоді вступити до вузу через слабкий рівень підготовки в сільських школах.
3. Освіта як соціальний інститут
Поняття освіти багатозначне. Його можна розглядати і як процес, і як результат засвоєння систематизованих знань, умінь, навичок і розвитку особистості. Це й реальний рівень знань, якостей особистості, фактична освіченість. І формальний результат цього процесу - атестат, диплом, свідоцтво. Освіта також розглядається як система, що включає в себе різні рівні:
Дошкільна.
Початкова.
Середня.
Вища.
Аспірантура
Система освіти також включає різні види:
1.Масова й елітарна.
2. Загальна й технічна.
У сучасному виді освіта виникла в Стародавній Греції. Там переважала приватна сімейна освіта, яку здійснювали раби. Публічні школи функціонували для найбідніших верств вільного населення. Елітарні школи (ситарії) формують художній смак, уміння співати, грати на музичних інструментах. Фізичний розвиток і військові навики формувалися в палестрах, розвивалися в гімназіях. Саме в Стародавній Греції зародилися основні типи шкіл: гімназія, ліцей (місце викладу своєї системи Аристотелем), академія (Платон).
У Стародавньому Римі школа переслідувала мету вирішення прикладних, утилітарних завдань, була націлена на підготовку воїнів і державних діячів, у якій панувала тверда дисципліна. Вивчалися мораль, право, історія, риторика, література, мистецтво, медицина.
У середні століття формується релігійна освіта. Функціонують 3 види навчальних закладів:
Парафіяльні.
Кафедральні.
Світські.
В 12-13 століттях у Європі виникають університети, а при них колегії для вихідців з найбідніших верств. Типовими факультетами були факультети мистецтва, права, теології й медицини.
Широке поширення освіта одержала протягом останніх двох-трьох століть. Розглянемо ті соціальні зміни, які сприяли розвитку освіти.
Першій з таких змін стала Демократична революція. Як видно на прикладі Французької революції (1789-1792 р.), вона була викликана зростаючим прагненням нижчих верств брати участь у політичних справах.
У відповідь на цю вимогу були розширені можливості одержання освіти, адже нові актори на політичній сцені не повинні являти собою неосвічені маси, щоб брати участь у голосуванні, народні маси повинні хоча б вміти читати. Масова освіта виявилася тісно пов'язана з участю народу в політичному житті.
Ідея суспільства рівних можливостей являє собою інший аспект демократичної революції, що проявлявся в різних формах і в різний час у багатьох країнах. Оскільки вважається, що одержання освіти - головний спосіб забезпечити висхідну соціальну мобільність, рівні соціальні можливості стали майже синонімом рівного доступу до освіти.
Другою найважливішою подією в історії сучасної освіти стала промислова революція. На ранніх етапах розвитку промисловості, коли технологія була примітивною, а робітники мали низьку кваліфікацію, не існувало потреби в освічених кадрах. Але розвиток промисловості в широких масштабах зажадав розширення системи освіти для підготовки кваліфікованих працівників, які могли б виконувати нові більш складні види діяльності.
Третім важливим фактором, що сприяв розширенню системи навчання, був пов'язаний з розвитком самого інституту освіти. Коли інститут зміцнює своє становище, утворюється група, об'єднана загальними законними інтересами, що висуває свої вимоги до суспільства - наприклад, щодо підвищення свого престижу або матеріальної підтримки з боку держави. Освіта не є виключенням із цього правила.
Як соціальний інститут освіта формується в 19 столітті, коли з'являється масова школа. В 20 столітті роль освіти постійно зростає, підвищується формальний рівень освіти населення. У розвинених країнах значна частина молоді закінчує середню школу (США - 86% молоді, Японія - 94%). Росте віддача від освіти. Приріст національного доходу за рахунок вкладення в сферу освіти досягає 40-50%. Збільшується частка державних видатків на освіту. Для характеристики рівня освіченості населення використається такий показник як кількість студентів на 10 тис. населення. За цим показником лідирує Канада - 287, США - 257, Куба - 239. В Україні цей показник в останні роки зростає, якщо в 1985-86 навчальному році на 10 тис. населення доводилося 167 студентів, то в 1997-98 нав. р. - 219, 2000-01 нав. р. - 259. Це відбувається за рахунок розвитку сфери приватної освіти й розширення платної освіти в державних вузах.
У цілому освіта покликана передавати від покоління до покоління цінності пануючої культури. Однак ці цінності змінюються, тому зміст освіти також перетерплює зміни. Якщо в стародавніх Афінах головна увага приділялася образотворчим мистецтвам, то в Стародавньому Римі головне місце займала підготовка воєначальників і державних діячів. У середні віки в Європі освіта концентрувалося на засвоєнні християнського вчення, в епоху Ренесансу знову спостерігався інтерес до літератури й мистецтва. У сучасних суспільствах наголос в основному робиться на вивченні природньонаукових дисциплін, а також велика увага приділяється розвитку особистості, тобто гуманізації освіти.
Функції освіти:
Соціально-економічна. Підготовка до трудової діяльності робочої сили різного рівня кваліфікації
Культурна. Забезпечує передачу культурної спадщини від одного покоління іншому.
Соціалізуюча. Залучення особистості до соціальних норм і цінностей суспільства.
Інтеграційна. Залучаючи до єдиних цінностей, навчаючи певним нормам, освіта стимулює єдині дії, поєднує людей.
Функція соціальної мобільності. Освіта виступає каналом соціальної мобільності. Хоча в сучасному світі й зберігається нерівний доступ до освіти. Так, у США з родин, що мають доходи нижче 10 тис. діл., у вузи приходять 15,4% дітей, понад 50 тис. діл. - 53%.
Функція відбору. Існує відбір дітей в елітні школи, їхнє подальше просування.
Гуманістична. Всебічно розвиток особистості учня.
Виділяють також латентні функції освіти, до яких відносяться функція «няньки» (школа на якийсь час звільняє батьків від необхідності доглядати за дітьми), функція формування середовища спілкування, вища школа в нашім суспільстві відіграє роль якоїсь «камери схову».
Серед різноманітних цілей освіти виділяються три найбільш стійкі: інтенсивна, екстенсивна, продуктивна.
Екстенсивна мета освіти передбачає передачу накопичених знань, досягнень культури, допомога учнем у самовизначенні на цьому культурному базисі, залученні наявного потенціалу.
Інтенсивна мета освіти складається в широкому й повному розвитку якостей учнів для формування в них готовності не тільки засвоювати певні знання, але й постійно поглиблювати знання, розвивати творчі потенціали.
Продуктивна мета освіти передбачає підготовку учнів до тих видів діяльності, якими він буде займатися в тій структурі зайнятості, що склалася.
На рубежі XX століття чітко позначилися основні тенденції відновлення освіти:
демократизація всієї системи навчання й виховання;
підвищення значимості фундаментального компонента освіти;
гуманізація й гуманітаризація освіти, використання новітніх технологій навчання;
інтеграція різних форм і систем освіти, як на національному, так і на світовому рівнях.
Основна ідея реформування освіти - розвиток освіти на основі принципу безперервності, що передбачає постійне поповнення й відновлення знань людини, його духовне вдосконалювання протягом всього життя.
Проблеми у функціонуванні освіти в Україні:
Існує загроза падіння рівня професійної освіти.
Погіршення умов навчально-виховного процесу.
Погіршення якості педагогічних кадрів.
Втрата освіти своєї якості бути ефективним засобом досягнення особистих життєвих цілей.
Загроза втрати позитивних рис вітчизняної системи освіти й виховання.
Тема 6. ШЛЮБ І РОДИНА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
1. Поняття шлюбу. Класифікації шлюбів
Шлюб - це історично сформована узаконена й урегульована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, що визначає їхні взаємні права й обов'язки в сексуальній, економічній і господарсько-побутовій сфері.
До виникнення інституту шлюбу існував проміскуїтет - відсутність чітких заборон на сексуальні зв'язки, тобто стан, коли будь-який чоловік даного суспільства мав можливість бути сексуальним партнером будь-якої жінки даного суспільства. Сьогодні шлюб є досить твердою регламентацією відносин між жінкою й чоловіком. Він є основою виникнення більшості родин.
Розглянемо різні типи шлюбів. Слід зазначити, що часто назви, які використаються в класифікаціях шлюбів засновані на давньогрецькому слові «gamos», що в перекладі означає шлюб.
За кількістю шлюбних партнерів виділяють:
1. Груповий шлюб - кілька індивідів однієї статі одружуються з декількома індивідами іншої статі.
2. Полігамію - один індивід одружується з декількома індивідами іншої статі.
Полігамія буває двох видів:
а) поліандрія (від давньогрецького «andros», тобто чоловік) - коли одна жінка одружується з декількома чоловіками;
б) полігінія (від давньогрецького «gyne», тобто жінка) - коли один чоловік одружується з декількома жінками.
3. Моногамію - або парний шлюб (один чоловік і одна жінка).
За соціально-демографічними, етнічними ознаками чоловіків і жінок шлюби бувають:
Гомогамні - чоловік і дружина мають приблизно однаковий вік, освіту, професію, належать до однієї етнічної групи.
Гетерогамні - чоловік і дружина значно відрізняються за зазначеними ознаками.
За юридичним закріпленням:
Законний шлюб (тобто зареєстрований).
Вільний шлюб (або незареєстрованний шлюб).
За формою реєстрації шлюби бувають:
Цивільні (тобто зареєстровані в РАГСах).
Церковні.
2. Родина як мала соціальна група й соціальний інститут
Родина, як правило, являє собою більше складну систему відносин, чим шлюб, оскільки вона може поєднувати не тільки подружжя, але і їхніх дітей, а також інших родичів.
Родина - це засноване на кревному спорідненні, шлюбі або всиновленні, об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту й взаємною відповідальністю за виховання дітей.
Основними ознаками родини є:
Шлюбні, кревні зв'язки або зв'язки всиновлення.
Загальне проживання.
Загальний сімейний бюджет і домогосподарство.
Звичайно “ядром” родини вважають подружню пару й всі статистичні класифікації складу родин будуються залежно від додавання до "ядра" дітей, родичів, батьків чоловіка й дружини.
Типи родин:
Залежно від структури родинних зв'язків родина може бути:
Нуклеарна (проста) - складається з подружжя й дітей, які від них залежать. Така родина включає два покоління.
Розширена - складається з декількох нуклеарних родин або з нуклеарній родини й інших родичів.
Неповні - у які відсутній один з батьків. Відсутність одного з батьків може бути викликано різними причинами: смертю, відсутністю шлюбу, розлученням.
Найпоширенішими в сучасних західних країнах є нуклеарні родини. У них існують не більше 3-х рольових позицій (батько - чоловік, мати - дружина, син - брат або дочка - сестра). Кожна людина може бути одночасно членом декількох нуклеарних родин, проте, ці родини не утворюють розширену родину, тому що не живуть “під одним дахом”.
У розширених родинах, як правило, більш раціонально організований побут, у молодих більше часу, рідше виникають великі сварки із дріб'язків, більше уваги до чужої думки. Проте, можуть бути присутнім втручання в особисте життя дітей, дріб'язкова опіка, твердий контроль із боку батьків.
У нуклеарних родинах акцент робиться на шлюбні відносини, а батьківські відносини батька й матері з дітьми, дітей між собою виступають доповненням до шлюбу. Навпаки, розширена родина всією своєю структурою виявляє, що зв'язок, що цементує її, є кревність батьків і дітей, братів і сестер.
За кількістю дітей виділяють родини:
1. Бездітні.
2. Малодітні (1-2 дитини).
3. Багатодітні (3 і більше дітей).
Малодітні родини - ті родини, у яких "мало дітей" з демографічної точки зору (для відтворення населення). З погляду соціальної психології для виникнення первинних групових відносин серед дітей, двох дітей недостатньо, тому що первинні групові відносини виникають, починаючи з 3-х членів групи. Але сьогодні в містах України більше половини родин мають лише однієї дитини.
Відомий у соціології факт стійкості первинних груп, які складаються з 5-7 членів, підтверджується в соціології родини статистикою розлучень - збільшення кількості дітей веде до зменшення ймовірності розлучення. Народження другої дитини зменшує ймовірність розлучення в 2,5 рази, а народження третьої - в 9,5 разів. Було б помилкою вважати, що народження ще однієї дитини зміцнює родину, скоріше в подружжі, яке упевнено у надійності своїх відносин, існує потреба в дітях, відповідно, вони ухвалюють рішення щодо народженні ще однієї дитини.
За критерієм розподілу влади розрізняють:
1. патріархальні родини, де батько є "главою сімейної держави".
2. матріархальні родини, де найвищим авторитетом і впливом користується мати.
3. егалітарні родини або партнерські - це такі, де немає чітко виражених сімейних прав, де переважає ситуативний розподіл влади між батьком і матір'ю.
Залежно від віку подружжя розрізняють:
1. Молодіжну родину - коли вік подружжя до 30 років. Основними проблемами такої родини є адаптація до нових обов'язків, побуту, поява ролей, пов'язаних з батьківством, проблеми із працевлаштуванням і економічним забезпеченням.
2. Родину середнього подружнього віку. Основні проблеми такої родини - одноманітність, рутинність виконання домашніх обов'язків, нудьга, стереотипність взаємин, відчуття того, що саме цікаве й значне в житті вже відбулося й тепер життя “протікає” мимо.
3. Літню подружню пару. Виникають проблеми, пов'язані зі здоров'ям подружжя, необхідність турботливого відношення один до одного, освоєння нових сімейних ролей.
За місцем проживання подружжя родини бувають:
Патрилокальні - подружжя живе із батьками чоловіка.
Матрилокальні - подружжя живуть із батьками дружини.
Неолокальні - подружжя живуть окремо від батьків у власному будинку.
Унілокальні - подружжя живуть із тими батьками, у яких є житлова площа.
За особливими умовами сімейного життя виділяють наступний ряд родин:
1. Студентські родини. Типові проблеми такої родини: відсутність житла, повна матеріальна залежність від батьків, проте такі родини характеризуються великою згуртованістю, активністю, емоційністю. Подружжя в таких родинах сприйнятливі до нового, вірять у краще.
2. Дистантні родини - юридично зафіксовані, проте, фактично їх немає. Таких родин близько 5% в Україні. Це родини трудових мігрантів, моряків, полярників, артистів, спортсменів, геологів тощо. Чоловіки й дружини тривалий час перебувають окремо, не господарюють, обов'язки з виховання дітей і їхнього втримування виконує, як правило, один з них. У цих родинах більша небезпека адюльтеру й розпаду шлюбу, але деякі дуже стійкі, де міцність відносин пояснюється свіжістю почуттів.
3. Родини, які очікують народження дитини - виникають проблеми, пов'язані з підготовкою до майбутніх ролей, надмірною турботою про здоров'я майбутньої мами й дитини.
3. Функції родини
У визначенні функцій родини мова йде про результати життєдіяльності мільйонів родин, які позначаються на рівні суспільства, мають загальнозначущі слідства й визначають роль родини як фундаментального соціального інституту. Проте не слід забувати, що в процесі створення родини мільйони людей прагнуть до досягнення своїх особистих цілей, до задоволення особистих потреб. Тому функції родини можна аналізувати з погляду задоволення суспільних або індивідуальних потреб.
Основні функції родини
|
Сфера сімейної діяльності |
Типи функцій |
||
|
Суспільні |
Індивідуальні |
||
|
1. Репродуктивна |
Біологічне відтворення населення |
Задоволення потреби в дітях |
|
|
2. Виховна |
Соціалізація молодого покоління. Підтримка культурного відтворення суспільства. |
Задоволення потреби в батьківстві, контактах з дітьми, самореалізація в дітях |
|
|
4. Господарсько - побутова |
Підтримка фізичного здоров'я членів суспільства, догляд за дітьми й старими |
Надання господарсько-побутових послуг членами родини один одному |
|
|
4. Економічна |
Економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів суспільства |
Одержання матеріальних коштів одними членами родини від інших (у випадку непрацездатності, в обмін на послуги тощо) |
|
|
5. Сфера первинного соціального контролю |
Моральна регламентація поведінки членів родини в різних сферах життя |
Формування й підтримка правових і моральних санкцій при порушенні норм членами родини |
|
|
6. Духовне спілкування |
Розвиток особистості членів родини |
Духовне взаємозбагачення. Підтримка дружніх відносин у шлюбі й у родині |
|
|
7. Соціально-статусна |
Надання певного соціального статусу членам родини, відтворення соціальної структури |
Задоволення потреб у соціальному просуванні |
|
|
8. Дозвільна |
Організація раціонального дозвілля. |
Задоволення потреб у загальному дозвіллі, взаємозбагаченні інтересів |
|
|
9. Емоційна |
Емоційна стабілізація індивідів і їхня психологічна терапія |
Одержання психологічного захисту, емоційної підтримки в родині. Задоволення потреб у щасті й любові |
|
|
10. Сексуальна |
Сексуальний контроль |
Задоволення сексуальних потреб, зняття сексуальної напруги |
4. Розвиток інституту родини
Проблеми розвитку родини в сучасному суспільстві. Основним фактором, що робить вплив на сучасний стан родини й сімейні відносини, є перехід суспільства від аграрної стадії розвитку до індустріальній і постіндустріальній. Даний перехід спричиняє наступні зміни:
· розвиток двох життєвих центрів - роботи й дому;
· ріст економічної незалежності жінок і їхнє активне включення в трудову діяльність;
· зниження престижу й впливу релігії;
· сексуальну революцію;
· демократизацію шлюбно-сімейного законодавства;
· винахід надійних коштів контрацепції.
Аграрному суспільству властива традиційна модель родини, індустріальному й постіндустріальному - сучасна.
Характеристики традиційної й сучасної моделей родини
|
Традиційна родина |
Сучасна родина |
|
|
1. Родинний-сімейний принцип організації життя, перевага цінності споріднення над максимізацією вигід індивіда й над економічною ефективністю |
1. Споріднення відділяється від соціально-економічної діяльності, поступаючись першістю економічним цілям індивіда |
|
|
2. Сімейне домогосподарство виступає як економічна основа аграрного суспільства, усі працюють вдома не за плату, а на себе |
2. Поділ дому й роботи, сімейне господарство перестає бути ведучим |
|
|
3. Незначні психологічні розходження між родиною й громадою |
3. Різке розмежування домашнього й зовнішнього миру, сімейна первинність і знеособленість відносин у зовнішньому світі |
|
|
4. Соціальна й географічна мобільність низька, сини успадковують статус і спеціалізацію батька |
4. Висока соціальна й географічна Мобільність |
|
|
5. Централізована розширена сімейно-родинна система з домінуванням старших |
5. Децентралізована нуклеарна родина |
|
|
6. Розлучення відбувається з ініціативи чоловіка через бездітність родини |
6. Розлучення через міжособистісну несумісність подружжя |
|
|
7. Патріархальна владна структура родини |
7. Егалітарна владна структура |
|
|
8. «Закрита» система вибору дружини на основі приписив споріднення й традицій |
8. «Відкрита» система вибору дружини на основі особистісної вибірковості |
|
|
9. Культура багатодітності із твердим табу на попередження й переривання вагітності |
9. Культура малодітності із втручанням у репродуктивний цикл |
У цілому виділяють наступні основні тенденції розвитку родини за останні кілька десятиліть:
Абсолютне й відносне збільшення кількості розлучень.
Збільшення числа дітей, які народилися поза шлюбом і виховуються в неповних родинах.
Зменшення середньої тривалості шлюбу.
Відкладання моменту вступу в шлюб.
Збільшення кількості людей, які проживають у вільному шлюбі.
Зменшення розмірів родини, зниження народжуваності.
Збільшення числа самотніх людей, які не одружуються.
Негативні тенденції розвитку інституту родини породили ряд теорій, які критично розглядають майбутнє родини:
Песимістичне ствердження про занепад родини, що виводиться із протиставлення сучасної родини патріархальній родині в традиційному суспільстві.
Ствердження про невідповідність родини сучасному індустріальному й постіндустріальному суспільстві з надією на можливу модифікацію родини.
Родина - гальмо на шляху суспільного розвитку, тому що в ній дітям прищеплюють погляди й норми, які не відповідають швидко мінливій реальності, вони не здатні жити в новому середовищі, гальмують розвиток нового.
Критика родини як оплоту брутальності й насильства.
Феміністська критика родини як інструмента гноблення жінки.
Критика родини за те, що вона частіше інших соціальних інститутів створює передумови для психічних захворювань і нестійких психічних станів.
Нові (альтернативні) форми родини й шлюбу:
Шлюбний контракт, укладений на певний строк.
Груповий шлюб.
Полігінія.
Серійна моногамія.
Гостьовий шлюб.
Гомосексуальний шлюб.
Життя в комуні.
Тема 7. КУЛЬТУРА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН
1. Поняття та функції культури
У науці, та й у повсякденному житті, важко знайти поняття, яке б використовувалося частіше й мало б більше значень, ніж поняття культура. Тому дуже складно дати єдине визначення, у якому були б враховані всі відтінки й значення цього слова. Термін «культура» має латинське походження (cultura - догляд, обробка) і спочатку означало обробку землі, вирощування врожаїв. На сьогоднішній день існує безліч визначень поняття «культура», часто це поняття вживається як синонім цивілізації, суспільства, наприклад, «культура майя» або «трипільська культура». Але в кожному разі культура завжди розуміється як творчі надбання людей, відмінні від того, що дає нам природа. Тому культура не успадковується генетичним шляхом, вона безпосередньо пов'язана із суспільством. Між культурою й суспільством існує дуже тісний зв'язок, але необхідно розуміти, що:
· культура має відношення до стилю життя членів даного суспільства - їхнім звичкам, традиціям, манері поведінки, матеріальним цінностям, які вони виробляють.
· суспільство ж, у першу чергу, це система взаємин, що поєднує людей однієї культури.
Жодна культура не може існувати без суспільства, але також жодне суспільство не може існувати без культури.
Під культурою ми будемо розуміти явища, властивості, елементи людського життя, які якісно відрізняють людину від природи. Культура персоніфікує в собі все, що ми думаємо, як діємо й чим володіємо.
З погляду соціології, культура - це цінності, норми, традиції, переконання, моделі поведінки й матеріальні предмети, які разом формують спосіб життя людей, поєднуючи їх у єдину цілісність - суспільство.
Щоб зрозуміти зміст культури, необхідно пам'ятати, що культура завжди існує у двох формах.
Матеріальна культура - це матеріальні цінності, створені людьми: техніка, споруди, одяг, предмети побуту й т.і..
Нематеріальна або духовна культура - це ідеальні (тобто нематеріальні) форми суспільного життя, ідеї, які створюють люди: мова, релігія, ідеологія, моральні й правові норми, фольклор і народні традиції, наука, мистецтво й т.і..
Культуру вивчають різні науки - філософія, культурологія, історія, антропологія та інші. Однак у соціології існує свій аспект вивчення культури; вона, насамперед, досліджує роль культури, її функції у формуванні й розвитку соціальних систем, те, як ті або інші елементи культури впливають на життєдіяльність соціальних спільнот. До соціальних функцій культури відносять:
1. Функцію адаптації. Культура забезпечує пристосування суспільства й окремого індивіда до середовища - природного, історичного, психологічного.
2. Функцію ідентифікації. Спираючись на створені культурою ідеї й уявлення про навколишню реальність, індивід створює власний «Я-образ», що одержав назву ідентичності. Формуванню ідентичності сприяє ототожнення себе з певними соціальними спільнотами, що виникає на основі спільної культури.
3. Функцію соціалізації. Засвоюючи культурні зразки й навички, біологічний індивід стає особистістю, здатної думати, говорити, цілеспрямовано діяти й взаємодіяти із соціальним оточенням. Тому, розглядаючи процес формування особистості, соціологи розуміють його як процес формування носія, спадкоємця й продовжувача культури.
4. Функцію інтеграції. Єдині цінності, норми, традиції й стандарти поведінки поєднують величезна кількість людей у суспільство. Таким чином, культура - це цемент, що поєднує людей і робить можливими постійні та надійні відносини.
5. Світоглядну функція. Культура пояснює навколишній світ і допомагає знайти сенс людського існування.
6. Регулятивну функція. Культура - це нормативна система, правила, які вважаються розумними й правильними в даному суспільстві. За допомогою норм, цінностей, звичаїв культура впорядковує й орієнтує поведінку людей, завдяки культурі люди мають можливість оцінити користь або шкоду, добро або зло.
7. Функцію соціального контролю. Культура накладає обмеження, контролює поведінку людей, які повинні поводитися так, як вважається прийнятим і прийнятним у даній культурі. Вона здатна карати, заохочувати, стримувати людей.
8. Функцію соціальних змін. Винаходи й інновації в соціокультурній сфері (наприклад, наукові відкриття, нові релігійні культи або політичні ідеології) можуть виступати потужним фактором соціальних змін у суспільстві в цілому.
2. Базисні елементи культури
Незважаючи на те, що культури надзвичайно відрізняються одна від одної, з погляду базисних елементів вони завжди складаються з мови, символів, цінностей, норм і технології. Розглянемо кожний елемент окремо.
Мова. Мова виступає, образно кажучи, «ключем» до розуміння культури.
Мова - це код, шифр, за допомогою якого люди можуть спілкуватися один з одним і відрізняти своїх від чужинців.
На земній кулі існує близько 3600 мов, і тільки 300 з них - літературні. У сучасному світі найчастіше вживають китайську, англійську й іспанську мови, четверте місце посідає російська мова.
Поруч із мовою, як усною культурною традицією, існує й писемність. Писемність люди винайшли близько 5 тис. років тому, і це можна вважати величезним кроком уперед в людській історії.
Мова - явище соціальне, її неможливо опанувати без спілкування з іншими людьми. Також мова виступає головним засобом передачі та транслювання культури. Як у нашому організмі присутні гени предків, так і в культурі існують незлічимі символи тих, хто жив до нас.
Мова бере участь у придбанні й організації життєвого досвіду людей. Це можна побачити при порівняльному аналізі різних мов. У мові гренландських ескімосів немає слів «ліфт» і «тролейбус», але існує близько 70 визначень снігу й льоду, в арабській мові можна знайти 6000 слів для визначення верблюда, частин його тіла й збруї.
Єдина мова консолідує, підтримує єдність суспільства, тому зрозуміло, чому будь-яка держава приділяє велике значення проблемі державної або національної мови, надаючи їй всіляку підтримку.
Символи. Люди, як і всі інші живі істоти, сприймають навколишній світ за допомогою органів почуття, але на відміну від інших ми створюємо символи.
Символи - це поняття й речі, які несуть у собі певний зміст, мають значення для людей однієї культури. Слово, посмішка, картина в приймальні директора, білий халат лікаря або мундир військового, сигнал «SOS» та інше - все це символи, за допомогою яких ми спілкуємося й передаємо інформацію один одному.
Щоб адекватно розуміти один одного людям необхідно оперувати загальноприйнятими значеннями, їм потрібний єдина мова, зрозумілі слова, терміни, знакові системи. Тому люди «домовляються» вважати той або інший звук, рух, кольори, геометричну форму й т.п. зрозумілими для себе й оточення. Так з'являються символи - умовні значення, яких не існує в природі. Але ті самі предмети, фізичні явища й жести мають різні значення залежно від контексту культури.
Деякі символи мають виняткове значення для окремої людини й культури суспільства в цілому. До них належать державний прапор, герб, гімн, архітектурні пам'ятники, могили предків і т.п. Подібні символи виступають як соціальні цінності, які мають особливе значення в культурі.
Цінності. Щоб задовольнити свої потреби, людина повинна обов'язково оцінити навколишній світ, його елементи, зв'язки, зрозуміти їхнє значення для себе, виробити уявлення про бажане. Для цього необхідно застосувати абстрактні, узагальнені критерії оцінки. Саме такі узагальнені критерії оцінки дій, зв'язків, явищ, ідей становлять основу культури й мають назву цінностей.
Цінності - це загальні уявлення, які поділяються більшою частиною суспільства, щодо того, що бажано, правильно й корисно.
Цінності завжди лежать в основі моральних принципів. У християнській культурі - це десять заповідей, які ставлять над усе цінність людського життя (не вбий), подружню вірність (не чини перелюбу), повагу старших (почитай батька свого й мати свою). Ці цінності можна назвати загальнолюдськими.
Поряд із загальнолюдськими існують національні цінності, вони формують основу етнічної культури, сприяють самоідентифікації, об'єднують людей. Це народні традиції, свята, фольклор, історичні реліквії, пам'ятники архітектури й т.п.
Аналогічним способом можна виділити групові, сімейні й навіть індивідуальні цінності. Наприклад, рушник, фотографія або ювелірна прикраса можуть мати велику цінність для окремої родини або людини, і не заслуговувати на увагу всіх інших.
Норми. Норми (від лат. norma - правило, зразок) - це загальнозначущі правила поведінки, які санкціонуються суспільством або соціальною групою. Норми завжди регулюють поведінку людей відповідно до цінностей певної культури.
Дотримання або порушення соціальних норм викликає відповідну реакцію з боку оточення, що приймає форму заохочення або покарання. Санкції, наприклад, схвальна посмішка або здивований погляд, створюють систему соціального контролю - різноманітних засобів, за допомогою яких суспільство контролюють виконання норм.
Технології й матеріальна культура. Поряд з такими невідчутними на дотик феноменами як символи, норми й цінності, культура існує також у вигляді цілком матеріальних речей. Китайці їдять не ножем і виделкою, а паличками, японці сидять на підлозі й знімають взуття, перш ніж зайти в будинок, молодь частіше користується CD-програвачами й мобільними телефонами. Технології існують у будь-якій культурі.
Технології - це спосіб виробничої діяльності й знання, які допомагають людям облаштувати життя в даних умовах.
Розвиток технологій у сучасному суспільстві привів до формування так званої «техносфери». Величезна кількість технічних пристроїв, які оточують людину, створюють штучне середовище, аналогів якого ніколи не було в минулому.
3. Культурна розмаїтість
Види культури. Людським культурам властива дивовижна розмаїтість. Цінності й норми широко варіюються й часто значно відрізняються від тих, які ми вважаємо «нормальними». Наприклад, іудеї не їдять свинину, у той час як індуси їдять свинину, але не вживають у їжу яловичину. Європейці розглядають поцілунок як цілком природний прояв сексуальної поведінки, однак у багатьох інших культурах він невідомий (як, наприклад, у Нігерії), або ж визнається огидним. Індуси дивуються, що дружина європейця звертається до чоловіка на ім'я в присутності його матері й без її дозволу. Японці, розповідаючи про сумні події, посміхаються, щоб не заподіяти біль слухачеві. Мусульманин буде уражений, побачивши алкогольні напої за столом на християнських поминках. Наведені приклади є лише окремими аспектами широкої культурної розмаїтості, що відрізняє одне суспільство від іншого.
Культура суспільства рідко виглядає як щось єдине й цілісне. Цілісність культури, тобто коли всі члени суспільства розділяють єдині цінності, норми, а також майже не розрізняються в способі життя, властива лише архаїчним суспільствам, які нечисленні, недостатньо структуровані й майже не мають соціальної диференціації й нерівності. Поява соціальної диференціації й нерівності призводять до виникнення різноманітних видів культури.
Види культури:
Пануюча культура - культура більшості або панівних класів. Це загальні, уніфіковані форми культури, які властиві великим суспільствам, націям або народам у цілому. Так, спільна історія, умови проживання, особливості побуту й т.і., призводять до виникнення спільних соціально-психологічних рис народу, які називають менталітетом.
Субкультура - система норм і цінностей, які поширені в межах окремої соціальної спільноти й відрізняють її від інших. Субкультури формуються під впливом таких факторів як приналежність до класу, етнічне походження, релігія, місце проживання, вік і т.п. Так своя культура в бізнесменів і бомжів, програмістів і спортсменів, християн і буддистів, городян і фермерів, молодих і людей похилого віку, наркоманів і алкоголіків і т.і.. Кожна людина може брати участь у багатьох субкультурах одночасно, однак це не означає, що вона відмовляється від пануючої культури, найчастіше вона лише демонструє незначне відхилення від неї.
Однак субкультура іноді може приймати форму контркультури. Контркультура - це субкультура, норми й цінності якої не тільки відрізняються від загальноприйнятих, але й протистоять ім. Контркультура - це форма протесту, виклик існуючій соціальній системі, головна мета носіїв контркультури - обурити суспільство, викликати інтерес до «андеграунду», звернути увагу на певні суспільні проблеми. Прикладом контркультури може виступати культура хіпі, терористів, злочинців.
Наявність у суспільстві потужної контркультури виступає ознакою глибокої кризи культури й незадоволеності частини суспільства (найчастіше молоді) системою цінностей, норм і зразків поведінки, які пропонує культура. Такі моменти частіше або рідше переживає будь-яка культура. Але за допомогою контркультур ці кризи, можливо, перебороти, сприймаючи позитивні елементи, удосконалюючи відносини між людьми.
Залежно від приналежності людей до того або іншого класу розрізняють:
Елітарну (або високу) культуру - культурні зразки, які створювалися привилігійованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями. Вона, насамперед, включає класичну музику, літературу й образотворче мистецтво. Як правило, вона на десятиліття випереджає рівень сприйняття пересічної людини. Коло її споживачів складає високоосвічена частина суспільства: критики, літературознавці, завсідники музеїв і виставок, театрали, художники, письменники, музиканти. До її різновидів можна віднести світське мистецтво й салонну музику.
Народна культура - культурні зразки, які широко поширені серед населення, це фольклор, казки, міфи й пісні, які споживає біднота.
Такий розподіл існував до середини ХХ сторіччя, потім, із широким поширенням засобів масової інформації (радіо, друкованих видань, кіно, а пізніше телебачення, магнітофонів, відеоносіїв, Інтернету й т.п.), відбулося стирання розходжень між елітарною й народною культурою. Так виникла масова культура.
Масова або популярна культура - культурні зразки, які адресовані широкої аудиторії, так званому «масовому споживачеві».
Особливості масової культури:
1. Масова культура має комерційний характер, це, у першу чергу, стандартизований товар, призначений для масового ринку, а головним критерієм якості цього товару виступає комерційний успіх, те, наскільки вигідно його можна продати.
2. Оскільки масова культура повинна подобатися багатьом, вона, як правило, буває не дуже високої, «середньої» якості, і спрямована на те, щоб задовольнити не самі вишукані духовні потреби. Масова культура зазнала значної критики з боку соціологів за те, що вона, на відміну від високої культури, пропонує примітивні зразки, у меншій мірі збагачує людину духовно, не здатна передати дійсні почуття й тим самим не дозволяє реалізуватися особистості.
3. Однак, масова культура, що дуже часто й справедливо критикується, все-таки створює культурну спільність, що поєднує людей майже у всесвітньому масштабі:
· Завдяки своїй універсальності, масова культура з легкістю долає величезні відстані й культурні кордони. Наприклад, сьогодні продукція Голівуду користується величезною популярністю навіть у тих країнах, де більшість населення ненавидить Америку й бачить у ній головного ворога.
· Масова культура значною мірою згладжує культурні різниці: її споживачами виступають представники всіх верств і груп суспільства. Телевізійні серіали, популярна музика, детективи й дамські романи знаходять своїх прихильників серед заможних і бідних, молоді й людей похилого віку, працюючих і безробітних.
4. Етноцентризм і культурний релятивізм
Людина, що з дитинства виховувалася на ідеях і цінностях своєї спільноти, як правило, схильна оцінювати ці ідеї й цінності як природні й правильні. Цінності, ідеї й норми іншої культури можуть здаватися незрозумілими, дивними й навіть дикими. Тобто, люди, звичайно, дивляться на світ через призму своєї власної культури.
Тенденція оцінювати звичаї, цінності й норми інших культур з позиції стандартів власної культури одержала назву етноцентризм. Етноцентризм може бути не тільки етнічним, хоча найчастіше ми зтикаємося саме із цією формою, але й груповим. Наприклад, коли військові використовують властиві їм норми й цінності для оцінки діяльності цивільних об'єднань або наукових колективів.
З погляду соціології, як ідеологічно нейтральної науки, будь-яку культуру необхідно вивчати, виходячи з її власних норм і цінностей, оцінка іншої культури з позиції своєї власної неприпустима для соціолога. Однак важливо пам'ятати, що повага й любов до своєї культури, історії, прихильність традиціям, мові сприяють згуртованості суспільства, формуванню почуття патріотизму.
Етноцентризм - явище природне й неминуче для культури, по ступені виразності він може існувати в трьох формах:
Недостатній етноцентризм може привести до розмивання культури, акультурації, тобто прищеплюванню нових культурних форм, змішуванню їх з місцевими культурними традиціями, і навіть, до асиміляції культури в більше стійкій і розвитий.
Помірний етноцентризм необхідний людям для відчуття емоційної єдності, інтеграції народу, суспільства. Помірний етноцентризм виконує позитивні функції, формує неупереджене й толерантне відношення до інших культур, які саме по собі виступає ознакою впевненості, відкритості й розвиненості культури.
Абсолютний етноцентризм породжує ворожість, конфлікти з іншими народами, які пов'язані зі спробою нав'язати їм свої, на їх погляд, більш прогресивні норми й цінності. Подібні прояви етноцентризму приносять шкоду, у першу чергу, самому народу і його інтересам, гальмують розвиток культури, роблять її несприйнятливої до нового, консервативною й негнучкої.
Позиція, протилежна етноцентризму, називається культурним релятивізмом. З погляду культурного релятивізму, кожна культура - це унікальне явище, тому вона повинна розглядатися тільки на основі прийнятих у ній стандартів. Однак дотримання принципу культурного релятивізму іноді породжує труднощі й питання. Наприклад, якщо в деяких культурах існує ритуальний канібалізм, чи повинні ми ставитися до цього як до «нормального прояву культурної розмаїтості»? У багатьох сучасних східних суспільствах жінки й дотепер не мають рівних із чоловіками прав. Чи повинні ми відмовитися від негативної оцінки дискримінації жінок лише на основі поваги до чужих традицій? Відповідь на ці питання, на думку багатьох соціологів, полягає в тім, що головне для науки взагалі й соціології зокрема - не оцінка, а розуміння явища.
Кожен культурний зразок (звичай або норма, цінність або обряд), яким би «диким» він не здавався представникові іншої культури, може бути зрозумілим лише в контексті власної культури. Розуміння сенсу того або іншого звичаю не означає його беззастережного схвалення й прийняття. Якщо ж усе, що здається «неправильним», просто відкидається, розуміння іншої культури стає просто неможливим. Так, багатоженство неможливо оцінити й зрозуміти в традиціях християнства, але іслам і східні традиції дозволяють з'ясувати причини виникнення й сутність цього феномена.
Культурний релятивізм повинен застосовуватися не тільки в процесі наукового аналізу, а й у повсякденних взаємодіях представників різних культур. Щеплення культурного релятивізму відбувається складно, він вимагає розуміння незвичних цінностей і норм, відмови від культурних стандартів, яких люди дотримувалися все життя. Але поступово, у міру того як мешканці різних країн всі частіше контактують один з одним, важливість розуміння інших культур значно підвищується. Завдяки міжнародній економіці, поширенню засобів масової комунікації й інформації, процесам міграції, туризму й т.п. ми спостерігаємо зближення світових культур, культурний обмін між ними.
Разом із цим, проявляється й протилежна тенденція - зберігаються значні культурні відмінності. Цілісність і самобутність культури забезпечується механізмами соціокультурної селекції й соціокультурним імунітетом. Кожна культура в процесі культурного обміну намагається відібрати й зберегти лише ті риси, які відповідають її загальній логіці, менталітету. Для цього культура може чинити опір чужим для неї елементам. Так майже всі країни світу запозичили в західного суспільства технології й засоби організації виробництва, але не норми й принципи західної моралі. Подібний опір - це свідоцтво особливої турботи людей про власну культуру, збереження її самобутності й неповторності, оскільки втрата культури неодмінно приведе до розпаду даного суспільства, що завжди характеризується певними традиціями, нормами, моделями поведінки.
Тема 8: СУСПІЛЬСТВО ТА СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ
1. Поняття суспільства, країни, держави. Суспільство як соціальна система
Вся історія соціологічної думки є історією наукових підходів і методів побудови теорій суспільства.
Суспільство - це сукупність історично сформованих способів взаємодії й форм об'єднання людей, у яких виражається їх всебічна залежність друг від друга, регульована законом, звичаями, соціальними інститутами.
Основні ознаки суспільства:
Воно не є частиною будь якої більшої системи (автономність і самодостатність суспільства).
Шлюби укладаються переважно між представниками даного об'єднання.
Воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які вже є визнаними представниками об'єднання (самовідтворення).
Об'єднання має територію, що вважає власної.
У нього власна назва й власна історія.
Воно має власну систему керування.
Об'єднання існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда (цілісність і стабільність).
Його згуртовує спільна система цінностей, звичаїв, традицій, що називають культурою.
Найчастіше поняття суспільство розуміється у двох значеннях: вузькому й широкому.
У вузькому розумінні - це окремо взяте суспільство, розглянуте в єдності його територіальних кордонів (країна) і політичного устрою (держава).
У широкому розумінні - це світове співтовариство або світова система, мається на увазі все людство як ціле.
Крім суспільства існують ще й такі поняття як "країна" і "держава".
Держава являє собою штучний політичний конструкт - інститут, покликаний управляти взаємодіями між людьми, тобто політична організація країни, що має певний тип влади та апарат керування.
...Подобные документы
Предмет, об'єкт, закони і категорії соціології, її місце в системі гуманітарних наук. Пошуки ідеальної людської особистості та загального щастя. Ознаки та типологія суспільства. Соціальна стратифікація та мобільність. Категорії соціології праці.
шпаргалка [66,2 K], добавлен 27.11.2010Соціологія як наука. Об’єкт і предмет соціології. Пізнавальні та практичні функції соціології. Основні рівні соціологічного знання. Структура теоретичної соціології. Закони соціології. Місце соціології в системі наук. Класифікація соціальних законів.
презентация [230,6 K], добавлен 03.08.2012Поняття, функції, задачі і структура соціології. Соціологічні закони: сутність, класифікація і типологізація. Місце соціології в системі наук про суспільство. Поняття та характерні особливості сучасного суспільства. Соціальний інститут і його динаміка.
лекция [68,6 K], добавлен 27.12.2010Компоненти соціальної структури. Поняття "соціальної групи", "соціальної спільності". Соціальна стратифікація у перехідному суспільстві та підходи щодо її аналізу. Подолання культурного бар’єра і бар’єра спілкування у процесі соціальної мобільності.
реферат [36,7 K], добавлен 21.08.2009Значення соціології в епоху глобальних перетворень, конфліктів і проблем суспільного знання. Соціологічний погляд на реформи і перетворення в країні. Необхідність розробки ефективної політики реформ в умовах розвитку незалежної та соціальної держави.
реферат [25,0 K], добавлен 28.11.2010Поняття соціології, її місце в системі наук; об’єкт, предмет, структура та функції. Суспільство як соціальна система, еволюція та основні теорії його походження. Поняття соціологічної роботи в Україні: організація досліджень, види, етапи проведення.
лекция [225,0 K], добавлен 08.06.2011Цілі та категорії соціології особистості, її наукові теорії. Соціальна типологія особистості. Поняття, агенти та інститути соціалізації, її етапи, стадії та фази. Соціальні функції соціального контролю. Типологія та характерні риси соціальних норм.
лекция [1,2 M], добавлен 04.09.2011Місце соціології у системі суспільних наук. Характеристика функцій соціології, її завдань, рівнів. Поняття та об`єкт соціологічного пізнання. Основні види самогубств за теорією Дюркгейма. Компонент релігійної відповідальності протестанта за М.Вебером.
тест [13,6 K], добавлен 11.02.2011Вивчення об’єкту та предмету соціології культури - галузі соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, її місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільноти і суспільства. Основні функції культури.
реферат [26,1 K], добавлен 07.12.2010Соціологія як наука про суспільство. Соціологія в системі соціальних та гуманітарних наук. Об’єкт соціального значення. Структура та функції соціолог. Суспільство як об’єкт вивчення соціології. Уявлення про суспільство в історії соціології.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 24.04.2007Роль соціології в забезпеченні наукового пізнання суспільних відносин, суспільної діяльності. Актуальні проблеми повсякденного життя людини й суспільства. Соціальні спільності та соціальні інститути, форми та методи організації соціального управління.
реферат [200,2 K], добавлен 02.11.2009Становлення соціології права, історія виникнення і сучасний стан. Характеристика провідних шкіл соціології права. Місце суспільної думки у системі комплексного соціологічного забезпечення законотворчості. Соціальні функції права, напрямки розвитку.
реферат [27,1 K], добавлен 11.07.2012Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та у державній молодіжній політиці. Основні поняття і категорії соціології молоді. Проведення пошукового дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні.
реферат [22,6 K], добавлен 24.01.2008Суспільство – сукупність форм об’єднання людей, що мають загальні культурні цінності та соціальні норми: основні концепції походження, типологія, ознаки. Соціальна структура та соціальна стратифікація. Інститути і організації сучасного суспільства.
презентация [98,4 K], добавлен 03.08.2012Характеристика передумов виникнення соціологічної науки. Дослідження типів суспільства та шляхів його розвитку. Специфіка соціологічного знання. Вивчення ролі соціології у пізнанні та розвитку суспільства. Етапи формування соціологічних ідей про працю.
контрольная работа [48,1 K], добавлен 25.03.2014Сутність соціологічної науки, її об’єкт, предмет, структура і функції. Особливості етапів становлення соціології. Аналіз суспільства й його системні характеристики. Проблема визначення головних рис розвитку суспільства. Культура як соціальний феномен.
курс лекций [106,2 K], добавлен 08.12.2011Комплексне соціологічне дослідження соціального впливу театру на формування особистості. Проблеми соціальної природи і історичної обумовленості мистецтва і театра, структура соціології театру, його вплив на формування особистості. Місце театру в дозвіллі.
дипломная работа [73,8 K], добавлен 02.04.2011Поняття та предмет етносоціології, методи вивчення та історія розвитку. Історичні форми спільності людей. Соціально-етнічні особливості розвитку України, етнічна структура сучасного суспільства та міжнародні відносини. Національна свідомості населення.
реферат [33,2 K], добавлен 06.09.2009Шлюб і сім’я як об'єкти вивчення соціології сім’ї. Види шлюбів. Типологія сімей. Категорії соціології сім’ї. Сім’я як соціальний інститут і як мала соціальна група. Соціальні та індивідуальні функції сім’ї, основні підходи до її вивчення. Соціобіологія.
реферат [24,2 K], добавлен 03.02.2009Соціологічний підхід до вивчення референтних груп. Соціальні групи — інгрупи та аутгрупи. Поняття референтних груп у науковому дискурсі, огляд основних концепцій. Референтність як умова формування і головний чинник соціальної ідентифікації особистості.
курсовая работа [83,1 K], добавлен 26.05.2010
