Аборт як соціальна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Кафедра соціальної педагогіки та педагогіки початкового навчання

ДИПЛОМНА РОБОТА

Аборт як соціальна проблема

студентки V курсу

психолого-педагогічного факультету

Таран Наталії Василівни

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор

Хомич Л.О.

Полтава 2005

Зміст

• Вступ
• Розділ I. Соціальні інститути та проблема абортів
• 1.1 Історико-правовий аспект проблеми абортів
• 1.2 Роль соціальних інститутів у відтворенні населення у сучасних умовах суспільного розвитку
• 1.3 Новітні технології біомедицини та аборт крізь призму біоетики
• 1.3.1 Екстракорпоральне (штучне) запліднення та інші технології
• 1.3.2 Фетальна терапія (трансплантація)
• Висновок до І розділу
• Розділ II. Аборт як соціальна психолого-педагогічна проблема
• 2.1 Аборт і його види
• 2.2 Ускладнення після абортів
• 2.2.1 Вплив аборту на репродуктивну функцію жінки
• 2.2.2 Аборт і рак молочної залози
• 2.3 Соціально-психологічні наслідки аборту
• Висновок до ІІ розділу
• Розділ ІІІ. Особливості формування свідомого ставлення студентської молоді до проблеми абортів
• 3.1 Теоретичні знання про розвиток ембріону людини
• 3.2 Ставлення студентства до штучного переривання вагітності
• 3.3 Методика формування свідомого ставлення студентської молоді до проблеми абортів
• Висновок до ІІІ розділу
• Загальні висновки
• Список використаних джерел
• Додатки
• Вступ
• «Сьогодні аборт - головний руйнівник мирного життя, тому, що це війна проти дитини.., а якщо ми приймаємо те, що мати може вбити навіть власне дитя, чи можемо ми говорити іншим людям, щоб вони не вбивали один одного?». Мати Тереза із Калькутти
• Людина - найнеповторніше, що може бути в світі, це цілий космос, унікальне поєднання краси, гармонії індивідуальності, яке постійно прагне до розвитку і самовдосконалення. Кожне наступне покоління Homo Sapiens з гордістю і впевненістю відмічає свою зверхність у поступальному розвитку відносно своїх попередників. Людство підкорило собі космічні простори і морські глибини, досягло високого рівня у науково-дослідницькій діяльності, об'єднало у світову спільноту різні нації і народи, але так і не змогло визначитись щодо найголовнішої проблеми: знищення собі подібних. Такий вислів може здатись шокуючим, але кожного дня унаслідок збройних конфліктів гинуть люди, про що нас повідомляють засоби масової інформації. Та існує інший вид смерті (не пов'язаний ні з війнами, ні з хворобами, ні з нещасними випадками), - це аборт, і саме про його жертв нам мало що говорять. Хоча постійна полеміка навколо штучного переривання вагітності свідчить про те, що є люди небайдужі.
• Перші згадки про аборти зустрічаються в єгипетських папірусах, також у працях Гіппократа. Римський імператор Цицерон (І ст. до н.е.) видавав закони, які або забороняли, або дозволяли здійснення такої операції. Протягом століть ставлення до абортів було неоднозначним. І зараз є дуже багато науковців і дослідників, які займаються даним питанням. Серед них: медики Д. і Б. Уіллке, Т. Грешнікова, В. Кулаков, П. Жученко, Т. Покладюк; демографи О. Дворнік, Г. Крючков, Т. Кравченко, В. Панченко; правозахисники Г. Романовський, Б. Юдін, психологи Н. Чечеріна, М. Сімон; філософи М. Першин, А. Єгорцев; представники священства - ієромонах Анатолій (Берестов), архімандрит Рафаїл (Карелін).
• З огляду на актуальність, тема нашого дослідження «Аборт як соціальна проблема». Особливо значущим, на наш погляд, воно є для психологів, педагогів, соціальних педагогів, які працюють з підлітками, молоддю - майбутнім нашого суспільства, бо саме серед цієї категорії населення спостерігається легковажне ставлення до даного питання.
• Об'єкт дослідження: аборт як соціальна проблема.
• Предмет: ставлення студентської молоді до проблеми абортів.
• Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні проблематичності ставлення студентської молоді до аборту; розробці соціально-педагогічних методик та експериментальній перевірці їхньої ефективності.
• Гіпотеза дослідження - студентство є не досить обізнаним стосовно абортів, що й становить проблему. Але ставлення молоді змінюється, якщо цілеспрямовано використовувати ряд соціально-педагогічних методик для збільшення поінформованості з даної теми.
• У дослідженні ми поставили перед собою такі завдання:
• 1. Розкрити особливості ставлення різних соціальних інститутів до проблеми абортів.
• 2. Обґрунтувати небезпечність штучного переривання вагітності для жінки зокрема і для суспільства в цілому.
• 3. Розкрити суть існуючих в суспільстві поглядів щодо визначення людського життя.
• 4. Провести експериментальне дослідження з визначення ставлення студентської молоді до проблеми абортів та ефективності впливу на нього ряду соціально-педагогічних методик.
• Методи дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної, медичної, юридичної, демографічної, статистичної, релігійної, філософської літератури; опитування, спостереження, соціально-педагогічний констатувальний та формувальний експерименти.
• Експериментальна база дослідження - психолого-педагогічний факультет Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Всього дослідженням було охоплено 120 студентів стаціонарного відділення, віком від 17 до 22 років, протягом 2004-2005 навчального року.
• Теоретичне значення роботи полягає в досліджені особливостей оцінки різними соціальними інститутами проблеми абортів; обґрунтуванні негативного впливу штучного переривання вагітності на здоров'я жінки та суспільства загалом; розкритті суті існуючих у суспільстві поглядів щодо визначення людського життя.
• Практичне значення дослідження полягає в розробці системи соціально-педагогічних методик, спрямованих на збільшення поінформованості та обізнаності студентської молоді щодо проблеми абортів, які можуть бути використані соціальними педагогами у повсякденній діяльності та студентами педагогічних вузів під час проходження практики у школі, навчально-виховного процесу.
• Апробація дослідження: участь у студентських конференціях, на лекціях і семінарах в експериментальних групах.
• Структура дипломної роботи: дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.
• Розділ I. Соціальні інститути та проблема абортів
• 1.1 Історико-правовий аспект проблеми абортів
• аборт соціальний проблема біомедицина
• Іще з античних часів аборти практикувалися в усьому світі. Кюретка - знаменита ложка без дна - стала найбільш ефективною «зброєю масового знищення». За даними ВООЗ, щороку у світі здійснюється 50 млн. абортів. За кількістю людських втрат конкурувати з ними здатні лише світові війни.
• Упродовж усієї історії людства закони про переривання вагітності відображали державні інтереси тієї країни, де їх приймали. І протягом усієї історії у жінок були «свої» мотиви до абортів. У Римській імперії, наприклад, аборти були дозволені під час походів та при нестачі продуктів харчування. Але коли римляни відчували брак солдатів і рабів, Цицерон (I ст. до н.е.) встановив смертну кару для жінок, які «крадуть у республіки належних їй громадян». Однак у всі віки перед початком кожної війни жінки робили більше абортів, ніж у мирний час.
• Хоча в античному світі операції штучного переривання вагітності були дуже поширені, у перші століття розповсюдження християнства їхня кількість набагато зменшилась. Бо християнська церква проголосила аборт рівносильним до вбивства родича гріхом проти п'ятої заповіді, і це вплинуло на законодавства багатьох країн.
• Протягом багатьох наступних століть практика нелегальних абортів співіснувала з визначеним законом покаранням за здійснення таких операцій. У Німеччині, наприклад, з XVI по XVIIIстоліття існував закон, згідно з яким жінку, що перервала вагітність, топили у річці. У інших країнах карою для жінки та того, хто допомагав їй позбавитися дитини, було побиття батогом, каторжні роботи, заслання на острови або смерть на шибениці. Церква ж карала за аборт відлученням на сім років від причастя.
• Дуже травматичними і небезпечними для життя були і самі способи переривання вагітності. У найпримітивніших суспільствах практикувалися різні «магічні дії», які мусила здійснити вагітна жінка: наприклад, переступити через живу змію. Від переляку у неї міг статися викидень. Для здійснення інструментальних абортів, доки не було винайдено кюретку, використовували різні гострі предмети: палички, спиці для плетення тощо. Уже в XIX ст. найбільш розповсюдженими засобами переривання вагітності було вживання миш'яку і жовтого фосфору, що спричинювало тяжкі отруювання і часто призводило до смерті. Інструментальні аборти, як і всі інші операції, здійснювалися без знеболення аж до середини XIX століття, коли лікарі вперше почали застосовувати анестезуючі речовини. [25]
• До недавна більшість країн вважали будь-яке переривання вагітності злочином проти життя ненародженої дитини і Бога. Хоча стародавнє законодавство не криміналізувало штучне переривання вагітності, воно не ставилось до викидня рівно душно. Злочином вважалось і нанесення шкоди жінці, у результаті чого вагітність припинялась. Закони Хаммураті наголошують: «§209. Якщо людина вдарить дочку людини і спричинить викидень її плоду, то вона повинна заплатити за її плід 10 сиклій срібла». Салічна правді встановлювала: «XXIV §4. Якщо хтось позбавить життя дитину в утробі матері раніше, ніж вона отримає ім'я, і це буде доказано, повинен виплатити 4000 ден., що становить 100 сол.» Але законодавство залишалось «глухим» до перериванні вагітності за бажанням матері. [32] Це не означає, що такі вчинки не відбувались. Вони розглядались як чаклунство або як злочин проти єства, були підпорядковані церковній юрисдикції. Покарання було суворим. Аборт, який здійснювався за ініціативою матері, а не будь-який викидень став об'єктом дискусії суспільних течій. Під кінець XIX ст., коли жіночий рух все сильніше заявляв про себе і свої права, питання про аборти стало одним із принципових у стосунках між державою і суспільством. [32]
• Першою країною і світі, яка легалізувала аборти, був Радянський Союз. 18 листопада 1920 року Ленін підписав «Декрет про аборти», який проголошував право радянської жінки на аборт у медичному закладі: «Но пока моральные пережитки прошлого и тяжёлые экономические условия настоящего ещё вынуждают часть женщин решиться на эту операцию по искусственному прерыванию беременности, Наркомздрав и Наркомюст, охраняя здоровье женщин и интересы расы от репрессий хищников и считая метод репрессий в этой области совершенно не достигающим цели, постановляют: 1. Допускается бесплатное производство операций по искусственному прерыванию беременности в обстановке советских больниц, где обеспечивается ей максимальная безвредность…» [25] Але узаконення переривання вагітності більше відображало державні інтереси, ніж турботу про тих, що помирали від кримінальних абортів. Декрет було підписано на тлі післявоєнної розрухи та нестачі роботи робітничих, зокрема жіночих, рук для підняття промисловості. Під час обговорення з Леніним «абортного закону» Клара Цеткін заявила: «Ми звільнимо жінок від пут сім'ї та побуту». [25]
• Легалізація поривання вагітності мала і пропагандистське підґрунтя. «Декрет про аборти» був показово антирелігійним, окрім того, показово першим - першим у світі. Відомий у свій час радянський гінеколог Окінчіц стверджував, що у бажанні обмежити народжуваність лежать не тимчасові причини, а свідоме і безповоротне прагнення підкорити своїй волі і розуму процеси розмноження.
• Щоправда, багато лікарів підтримали декрет, бо вболівали за долю жінок. Ще у 1913р. товариство лікарів ім. Пирогова пропонувало легалізувати аборти, що знизили жіночу смертність. Після легалізації абортів у СРСР радянський гінеколог Маннс заявив: «Завдяки декрету було врятовано багато молодих квітучих життів, збережено здоров'я жінок». [25] На той час лікарі ще не мали великого досвіду медичних абортів, тому легальні медичні аборти, у порівнянні з кримінальними (близько 50 відсотків яких, за даними ВООЗ, призводили до смерті жінки), видавалися дуже безпечними Ніхто не знав, що і після медичного аборту життя жінки не можна назвати «квітучим», бо переривання вагітності спричинює понад 100 фізичних і безліч психологічний та психічних ускладнень.
• Хоча аборти і було легалізовано, у перші роки радянської влади жінки часто вдавалися до кримінального аборту. Офіційний аборт був не лише легальним, а й публічним. По-перше, після аборту жінкам видавали для пред'явлення за місцем праці не звичайний лікарняний лист, а довідку, яку отримували лише при абортах та побутових травмах. По-друге, дозвіл на аборт жінка мала отримати в абортній комісії, де повинна була пояснювати, чому вона хоче перервати вагітність. Абортні комісії, щоб мати позитивну статистику своєї роботи, часто відмовляли жінкам, які представляли «серйозні» причини: погані стосунки з чоловіком, наприклад, або матеріальна незабезпеченість. Окрім того, у комітетах не лише видавали дозволи на аборт, а й «проводили роботу» з кожною вагітною жінкою. Наприклад, викликали для виховної бесіди її чоловіка або дзвонили на роботу, виявляли рівень достатку. Легально - у державній лікарні перервати вагітність без усієї цієї процедури було неможливо.
• У 1936 році указом Сталіна аборти було заборонено, бо в наслідок репресій та голодоморів населення СРСР значно зменшилося. Офіційною причиною заборони абортів було проголошено підвищення матеріального ат культурного рівня радянських людей. Одразу після прийняття постанови абортів стає менше, але у наступні роки починає збільшуватись кількість кримінальних абортів. І в 1955 році Президія Верховної Ради СРСР видає наказ «Про відміну заборони абортів». А 29 липня 1971р. виходить закон СРСР «Про охорону здоров'я», у якому проголошується: «З метою охорони здоров'я жінки їй надається право самій вирішувати питання материнства». [25]
• Як правило, ставлення держави до проблеми абортів залежить від форми правління в ній, релігії, яку сповідують її громадяни та системи соціальних цінностей. Закони про штучне переривання вагітності можна умовно поділити на чотири типи. Ліберальне законодавство залишає це питання на розгляд жінки практично на будь-якому строці. Відносно вільні закони дозволяють аборт за багато чисельними медичними та соціальними показаннями. Досить суворі закони дозволяють переривати вагітність лише у випадках загрози фізичному чи психічному здоров'ю жінки, дефектів плоду, зґвалтування та інцесту. Дуже суворі закони або взагалі забороняють подібні операції або допускають їх виключних випадках, коли вагітність є безпосередньою загрозою життю жінки. [25, 32]
• В Україні та Росії ставлення до абортів дуже ліберальне. Тут можна перервати вагітність без пояснення причин на строці до 12 тижнів. Правда, підліткам, молодшим 15 років для цього прийдеться отримати дозвіл у батьків. На більш пізніх строках (від 12 до 22 тижнів) дозволено аборт за медичними або соціальними показаннями. Наприклад, чоловік жінки помер під час її вагітності або є інвалідом I чи II групи. Або майбутні батьки перебувають у місцях позбавлення волі, позбавлені батьківських прав, не працюють. Або жінка незаміжня, живе у гуртожитку, вже має більше трьох дітей. Право на аборт за соціальними показаннями мають також жертви сексуального насилля і біженки.
• На ранніх строках (не більше 16 тижнів) аборт "за бажанням" дозволений у таких європейських країнах як Бельгія, Данія, Німеччина, Норвегія, Франція. У більш пізній період жінка, як правило, може перервати вагітність, якщо два лікарі зроблять висновок, що операція попередить серйозні порушення у її організмі.
• Як не дивно, італійські закони також досить терпимі до переривання вагітності. У цій католицькій країні аборт можливий у перші 90 днів після зачаття. Турецьке законодавство дозволяє перервати вагітність під час перших 12 тижнів. Якщо жінка заміжня, то для цього потрібна згода чоловіка. На більш пізніх строках необхідний дозвіл чоловіка.
• В США першим законом з регулювання штучного переривання вагітності стало правило, прийняте у штаті Коннектикут у 1821 році, яке заборонило застосовувати отруйні речовини з метою здійснення аборту. З 1880 року по усій території країни штучне переривання вагітності було заборонене на законодавчому рівні, але між 1837 і 1973 роками 17 штатів змінили місцеві законодавства. Строки на яких можливий аборт, кожен з них встановлює самостійно. Але по усій країні аборти на пізніх строках не допустимі.
• Верховний суд Канади легалізував штучне переривання вагітності тільки в 1988 році. Федерального закону про аборти в цій країні немає, і кожна провінція самостійно регламентує цю процедуру. Найбільший строк, на якому жінка може зробити аборт - 18 тижнів і 6 днів.
• Переривання вагітності по соціально-економічним причинам на пізніх строках (до 24 тижнів) дозволено у Англії, але не поширюється на Шотландію.
• У Японії до цього часу заборонено продаж протизаплідних пігулок, і аборт залишається основним способом регулювання народжуваності. Відповідно закону, прийнятому у 1948 році, показаннями для такої операції є сексуальні насилля, погана спадковість, загроза здоров'ю жінки, економічні мотиви.
• У Іспанії закон, який дозволяє аборти, діє з 1985 року. Згідно цього документу позбавитись небажаної вагітності можна тільки на ранніх строках (до 12 тижнів) за умови, що вона стала результатом сексуального насилля або у плоду виявлені серйозні аномалії, або існує загроза життю, фізичному і психічному здоров'ю жінки. Аналогічний закон діє у Португалії та Ізраїлі.
• У Польщі, Швейцарії і багатьох країнах Латинської Америки аборти дозволені лише тоді, коли існує загроза життю та здоров'ю жінки. Подібний закон діє в Ірландії.
• В Об'єднаних Арабських Еміратах, Чілі, Нігерії, Афганістані, Єгипті, Папуа Новій Гвінеї та Непалі аборти проголошені поза законом. У Непалі жінок, які нелегально зробили аборт, а також їх чоловіків та лікарів, притягують до судової відповідальності як за вбивство.
• Практика Європейського суду у справах людини свідчить про його обережність у оцінці законодавчих актів про аборти. Відповідно ст. 2 Європейської Конвенції про права людини право на життя поширюється на ненароджених дітей. Правда, при цьому не порушується фундаментальне питання з якого моменту слід визнавати право на життя: з моменту народження чи з моменту зачаття. Далі. Провідним у законодавстві виступає не право на життя, а право на повагу до приватного життя (ст. 8), що залишає певну свободу вибору. Стаття допускає обмеження права на приватне життя, що дозволяє позитивно оцінювати антиабортне законодавство. Разом з цим це не виключає врахування різноманітних аспектів припустимості штучності переривання вагітності, визнаючи їх в тих чи інших конкретних випадках як пряме продовження реалізації права вільно розпоряджатися собою. [19, 25, 32]
• Отже, політика держави і законодавство в області аборту сильно варіюють - від повної заборони до дозволу. Але, не дивлячись на значний накопичений досвід, у реальній політиці не вдається органічно поєднати найважливіші принципи: здоров'я жінки, здоров'я майбутньої дитини, автономія особистості, пануючі в суспільстві етичні норми.
• Як ми бачимо, проведений аналіз ще раз підтверджує: найбільш дискусійне питання штучного переривання вагітності - проблема виникнення нового життя. Його визначення передбачає закріплення у правовій системі того чи іншого ставлення до абортів.
• Сучасне виправдання штучного переривання вагітності базується на «трьох китах»:
• відсутності в законодавстві чітких критеріїв для визначення юридичного статусу плоду;
• праві жінки самовільно розпоряджатись власним тілом, а як наслідок, і дитиною, яка виношується;
• попередженні кримінальних абортів.
• Нестача дитячих будинків, притулків, сирітство при живих батьках, неспроможність гідно забезпечувати дітей - аргументи другорядного плану, які лише відволікають від суті і мають зовсім інші корені, та інші способи вирішення.
• Акушерство сьогодні оперує для визначення ненародженого наступними основними термінами: ембріон (до 9 тижнів), плід (до народження). Крім того, розрізняють у залежності від ступеню розвитку: зиготу, морулу, дискобластулу, гаструлу. Кожен стан і період характеризується добре вивченими показниками, достатніми для роботи юристів. Але тут ми стикаємось з іншою, вже немедичною задачею. Критерії початку життя в юристів ще не вироблені. Біологічне життя ембріону починається з моменту зачаття. Якщо взяти цей тезис за основу і надати всі права зародку, то водночас доведеться позбавити жінку права регулювати своє життя в одній з найважливіших для неї сфер. Якщо ж право вирішувати долю вагітності належить матері, це значить, що необхідно визнати, що зародок прав не має.
• При констатації як народження - початку життя, так і смерті - його закінчення діє поняття юридичної фікції, яка ототожнює народження і смерть з певним моментом. Смерть - з припиненням роботи мозку, хоча вмирання - процес поступовий; народження дитини - з її виходом з організму матері, з першим подихом. До цього плід не має юридичних прав особистості, а значить, не має конституційного захисту і не являється носієм правосуб'єктності. Хоча деякі цікаві факти у вітчизняному законодавстві змушують дивуватися: закон «Про порядок успадкування» захищає права ще не народженої дитини, зараховуючи її до числа спадкоємців померлого. А фінансова допомога після народження дитини кваліфікується юристами як плата плоду, що надається його матері після пологів. Погодьтесь, досить дивно, коли за створінням не визнають права на життя, але признають право успадковувати майно отримувати від держави гроші. [36]
• Прибічники легалізації абортів на існуванні жінки права на недоторканість особистого життя: «Аборт - це особистий вибір жінки. Вона має право приймати рішення по відношенню до свого тіла». Питання, пов'язані з народженням дітей, повинні бути виключно особистою справою людини. Можна погодитися з правом жінки розпоряджатись своїм тілом, його частиною і тілом іншої людини, яка перебуває в її статевій системі на правах «непотребу». Таке формулювання, на перший погляд, може бути смішним, але право людини на власне тіло та його складові - наріжний камінь білетики. Ніхто не має права самостійно розпоряджатися чужою кров'ю, спермою чи яйцеклітиною, які здані на збереження в біо-банк. Якщо чоловік здійснює статевий акт з метою продовження роду і жінка на це погоджується, а потім іде на аборт, то порушуються права чоловіка. І навпаки, коли чоловік, змінивши рішення, змушує жінку позбавитись бажаної дитини - порушуються права жінки. Такі ситуації часто зустрічаються і є причиною не одного розлучення.
• Але й заборонити аборти повністю не можливо, бо їх все одно будуть робити, тільки підпільно. Так, у Польщі, де аборт заборонено. Почав стрімкими темпами розвиватися абортивний туризм: жінка, за допомогою зацікавлених осіб, може на декілька днів виїхати закордон, наприклад в Україну, зробити аборт в приватній клініці за 100-300$ і повернутись додому. Також у Польщі «процвітає» аборт «по телефону»: в газетах та журналах містяться оголошення про надання послуг щодо «відновлення менструального циклу», клієнтка (пацієнтка) телефонує за вказаним номером і лікар приїздить до неї додому, де й виконує замовлення. [25]
• 1.2 Роль соціальних інститутів у відтворенні населення у сучасних умовах суспільного розвитку
• Українське населення повільно, але невпинно вимирає. І це не словесна бутафорія, а реальність сьогодення. Найяскравішим підтвердженням цього є співдоповідь голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони Георгія Крючкова на парламентських слуханнях 21 травня 2003 року. [38] Георгій Крючков наголошує, що проведення парламентських слухань з таким порядком денним обумовлене вкрай небезпечним загостренням в Україні демографічної ситуації, що створює реальну загрозу національним інтересам і безпеці держави.
• Підтвердженням цього є насамперед те, що за останні 10 років незалежності в умовах, коли на території України не було ні війни, ні збройних конфліктів, ні масових епідемій, ні глобальних природних катаклізмів, чисельність її населення зменшилась майже на 4,5 млн. людей. Це майже стільки, скільки було знищено фашистами в Україні під час II Світової війни. [38]
• Процеси, що відбуваються у демографічній сфері не можуть не викликати глибокого занепокоєння. У 1985 році чисельність населення України становила 51 млн. чоловік. Рекордний для України показник - 52,2 млн. жителів був зафіксований у 1992 році, але починаючи з наступного року йде його повільне зменшення. Кандидат економічних наук Тетяна Кравченко зробила глибинний аналіз цього процесу (рис. 1). [16]
• Рис. 1. Динаміка чисельності населення України 1985-2000 роки
• У 2002 році чисельність постійного населення держави становила 48 млн. чоловік. За підсумками 2003 року населення України скоротилось майже на 357 тисяч. [41] Україні народилось 408.600 і померло 765.400, у тому числі 3.883 дитини до 1 року, на кожні 1000 чоловік народжувалось у середньому 8,5, а помирало 16 людей. Коефіцієнт природного приросту населення становив - 7,5. Сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто кількості дітей, народжених однією жінкою впродовж її життя, знизився за цей час з 1,9 до 1,1, а у містах з 1,8 до 0,9. [8, 35]
• Чисельність наявного населення України на 1 липня 2004 року дорівнювала 47.441.004 чоловік, що на 181.432 менше у порівнянні з початком року. Скорочення населення України обумовлено в першу чергу природними втратами. За перше півріччя 2004 року народилося 210.922 чолові, а померло 389.106 (з них у віці до одного року 1.980). За даними Міністерства Юстицій народжуваність збільшилась на 3%. Можна було б порадіти, але кількість померлих перебільшила кількість народжених у 2 рази (рис. 2, рис. 3). Додамо, що кількість самогубств зросла на 74%, а абортів - на 82%. [34, 41]
• Рис. 2. Динаміка чисельності померлих в Україні за 1985-2003 роки
• (за Т.Кравченко)

• Рис. 3. Динаміка народжених в Україні за 1985-2003 роки
• (за Т.Кравченко)
• У суспільстві останнім часом не забезпечується навіть просте відтворення населення. В Україні скоро взагалі забудуть, що таке природний приріст населення. Скорочення чисельності жителів України вчені пояснюють високими темпами міграції у 90-х роках минулого століття та «демографічною зимою», що припала на цей період. За рахунок народжуваності і, відповідно, зменшення дітей у загальній чисельності населення спостерігається наростаюче старіння нації. Так, якщо у 1989 році частка дітей до 19 років була 28,4%, то у 2001 році вона зменшилась до 24,6%; чисельність осіб, старших за 60 років, збільшилась з 18,1% до 21,4%. [7, 9, 13]
• Аналітики вважають, що до 2026 року чисельність населення України може зменшитись ще на 5 - 8 млн. - до 43,3 млн. чол. (за оптимістичним варіантом) чи навіть до 40,3 млн. (за песимістичним) [10]. Тетяна Кравченко дає прогноз народжених і померлих в Україні до 2015 року (рис. 4).
• Також вона стверджує, що в 2015 році чисельність населення України буде становити 42.537 млн. чол. (рис. 5)

• Рис. 4. Чисельність народжених і померлих в Україні до 2015 року
• Рис. 5. Прогноз чисельності населення України до 2015 року
• Ситуація ускладнюється ще й тим, що серед населення випереджаючими темпами скорочується питома вага людей працездатного віку. Хоч як прикро визнавати, але все свідчить про те, що Україна сповзає у вкрай небезпечну де градаційну спіраль, коли поповнення робочої сили дедалі менше покриває її природне зменшення. Ситуація справді потребує всебічного, неупередженого аналізу. Можна, звичайно, посилатися на загальносвітові тенденції, які свідчать про зменшення народжуваності в більшості розвинених країн. Але на Заході та Сході це явище має різну природу. У розвинутих країнах, перш, ніж народити, хочуть для початку покращити свій благоустрій і, відповідно, змінити на краще своє соціальне положення. В Україні люди намагаються поменше народжувати тому, що бояться погіршити свій, і без цього складний соціально-економічний статус і, як наслідок, не забезпечити усім необхідним дитину. Держава у нас, нажаль, поки що не дає гарантій того, що після народження малюка матеріальний стан його батьків не те що покращиться, а хоча б не погіршиться. І це не дивно, адже близько 40 млн. громадян перебувають за межею бідності, тобто мають дохід нижче прожиткового мінімуму, а 7,9 млн. - злиденні. А за рівнем безробіття Україна посідає одне з перших місць у Європі. Обсяг валового внутрішнього продукту на душу населення в нашій країні, за даними зарубіжних аналітиків, у 30 разів нижчий, ніж у середньому по Європейському Союзові, і більш як в три рази нижчий за середньосвітовий показник (з урахуванням країн Африки, Азії, Латинської Америки). [21, 38]
• Додамо до цього, що за роки так званих «суспільних трансформацій» в Україні катастрофічно погіршився стан здоров'я населення, лише 60% якого за даними 2001 року вважалися умовно здоровими. На демографічній ситуації позначилось і наростання міграційних процесів. За даними експертів, роботу за межами України шукають від 5 до 7 млн. наших громадян. До того ж, так звана аграрна реформа, що спричинила розвал агропромислового комплексу і руйнування соціальної сфери на селі, обумовила випереджаюче зростання безробіття серед сільського населення і прискорення відпливу сільської молоді в міста, де вона наражається на величезні труднощі в пошуках роботи і житла. А в українському суспільстві населення традиційно збільшувалося насамперед за рахунок приросту його в сільській місцевості. Вже є звичним те, що майже дві третини (60,5%) загальної суми своїх доходів населення України витрачає на харчування (тоді, як у Чехії - 30%, у Німеччині - 16,2%, а у Франції - 13,8%). У десятків мільйонів громадян на харчування витрачається практично весь заробіток. І це при тому, що населення України споживає хліба на 20%, молока - у двічі, цукру - у два з половиною рази менше, ніж це потрібно за біологічними нормативами.
• Таке матеріальне становище, відсутність житла, побутова невлаштованість, труднощі з пошуком роботи утримують членів молодих сімей від народження дітей, а не рідко стають причиною розривів шлюбних відносин. Майже п'яту частину всіх дітей народжують жінки, які не перебувають у шлюбі. Фактично без батька виховується на багато більше дітей. [2, 11]
• При дослідженні питання демографічної кризи в Україні не можливо не торкнутися чинників морально-психологічного плану. Поняття «моральність» має не тільки філософську, а й деяку історико-методологічну сутність. Кожній суспільно-історичній формації відповідає своя система моральних цінностей. За звичай вона виправдовує пануючі в даному суспільстві традиції і мотиви поведінки, які диктують людині певний стиль життя, який не завжди співпадає з її бажаннями.
• Сучасна ситуація у світі, зростання напруженості у багатьох країнах свідчить про негативний психологічно-моральний фон сучасного людства. Наслідком тяжкої соціально-економічної кризи є загострення соціальної напруженості в країні. Люди поступово усвідомлюють, що задоволення їх первинних матеріальних, економічних, соціальних, культурних, релігійних, моральних потреб опинилось під загрозою. Воно поєднується з почуттям безвиході, втратою більшістю населення чітких життєвих орієнтирів.
• Падає цінність людського життя. Це впливає на показники дітності населення. Від орієнтиру на дво- і трьохдітну сім'ю суспільство все більше переходить в однодітну, а то і бездітну. Спостерігаючи за тим, що відбувається навколо і не знаючи, що очікує їх завтра, люди намагаються вкласти в єдину народжену дитину не стільки душу, скільки матеріальні блага, розглядаючи дитину як вітрину благоустрою сім'ї. [17, 27]
• Сильніше за все криза моралі вдарила по молоді. Такі, раніше значущі цінності, як «бути потрібним людям», «приносити користь країні», «допомагати слабким», втратили свою вагу у очах молодих людей. У шкалі цінностей на перших місцях знаходяться: здоров'я, життя своє і близьких людей, кар'єра, матеріальне забезпечення. У свідомості значної частини молоді швидко стверджується індивідуалістична мораль.
• Перспективи народжуваності багато у чому залежать від демографічних установку молоді. Більшість молодих людей планують народження дитини (частіше за все першої і останньої) в найближчі декілька років спільного життя. Серед тих, хто поки що утримується від будь-яких планів, стосовно продовження роду, називають у порядку спадання наступні причини: необхідність «стати на ноги», занепокоєння майбутнім своїх дітей, бажання пожити у своє задоволення, неможливість матеріально забезпечити дитину і сім'ю, побоювання народити хвору чи неповноцінну дитину. [40]
• Слід зробити ще один, на наш погляд, дуже важливий відступ. Середня наша сім'я, відмовляючись від другої дитини, керується далеко не завжди тільки економічними переконаннями. Багато, звичайно, думають матеріальними категоріями, надаючи перевагу накопиченню грошей на автомобіль чи дачу, ніж народженню ще одної дитини. Але існує й інша аргументація, коли батьки, переслідують гарні наміри дати своїй єдиній дитині усе необхідне, з їх точки зору, для щасливого життя. На побутовому рівні це дійсно частково можна виконати, в крайньому разі в період дитинства. Але ці батьки, як правило, не розуміють, що вони. Забезпечивши своїй єдиній дитині щасливе життя у дитинстві (а собі безтурботне існування), прирікають її на страшне самотнє доросле життя у хворій ослабленій країні. Це і є перший наслідок спаду народжуваності у останні 7 років.
• Микола Павлов стверджує, що другий наслідок зниження народжуваності буде стосуватися соціально-економічної сфери. [26] Мало хто з батьків, вирішуючи обмежитись народженням однієї дитини, задумуються над тим, хто і як буде їх годувати у віці 55-60 років, тобто після виходу на пенсію. Так, двом прогодувати одного легше, ніж двох чи трьох. Але як буде один годувати двох, а точніше трьох чи чотирьох? Адже багато сімей взагалі не залишають дітей. Звичайно, про такі питання у 25-30 років, коли народжуються діти, дійсно мало хто думає. Ось виходить, що нібито бажаючи добра і собі, і своїй дитині, батьки створюють і для себе, і для неї величезну проблему. Скорочення середнього розміру сім'ї буде відбуватися (а місцями уже відбувається) переважно за рахунок дітей, які не родились у результаті спаду народжуваності.
• Проаналізувавши ряд причин демографічної кризи в Україні, ми дійшли до найголовнішої причини, яка безпосередньо перетинається з темою наукового дослідження - аборту, як вбивства потенційних громадян України, знищення цілих поколінь. Щоб ці твердження не видавались занадто пафосними, наведемо цифри, що завжди є переконливими. За даними Інституту історії України під час II Світової війни загинуло 3.000.000 українців - солдат регулярної армії. 360.000 українців було репресовано в 1936-1938 роках. Загальні втрати українського населення у результаті голодомору 1932-1933 років становили 4.649.000 чоловік. За даними Міністерства охорони здоров'я України 8.483.039 абортів було зроблено в Україні в 1990-2002 роках.
• Така статистика змушує замислитись, адже, якщо зробити просте порівняння цифр, то ми дійдемо цікавого висновку: так, за 14-річний період з 1936 по 1945 роки, захищаючи своє життя, країну, відстоюючи свої переконання, переносячи знущання загинуло близько 8.009.000 чоловік, і приблизно за такий же період з 1990 по 2002 роки загинуло 8.483.039 ні у чому не винних дітей, яким не дали з'явитися на світ [14].
• Для конкретизації наведемо дані Полтавського інформаційно-аналітичного центру, які демонструють природний рух населення по Полтавській області за останні 10 років. (див. табл. 1)
• Таблиця 1
• Показник на 1000 чоловік

Рік	Народжуваність	Смертність	Приріст
1995	9,1	17,2	-8,1
1996	8,8	17,1	-8,3
1997	8,2	17,2	-9,0
1998	7,9	16,4	-8,5
1999	7,3	17,2	-9,9
2000	7,0	17,9	-10,9
2001	6,6	17,6	-11,0
2002	7,2	18,1	-10,9
2003	7,4	18,5	-11,1
2004	7,5	18,4	-10,9

• За даними цього ж центру у Полтавській області з 1994 по 2000 роки було здійснено таку кількість штучних переривань вагітностей. (див табл. 2)
• Таблиця 2

Рік	Кількість абортів
1995	25.320
1996	24.104
1997	21.653
1998	18.500
1999	20.173
2000	17.464
2001	13.554
2002	12.210
2003	10.251
2004	9.000

• Ми бачимо, що кількість абортів по Полтавській області, як і по всій Україні, за останні 10 років дещо зменшилась, але й кількість новонароджених не збільшується і приріст населення залишається мінусовим. Відбувається повільне старіння нації. [31]
• Релігійна точка зору стосовно штучного перериваня вагітності
• В розкритті цього питання ми спирались на міркування архимандрита Рафаіла (Кареліна), який в книзі «В аду на земле»[1] пояснює ставлення різних релігій і сект до аборту. Він стверджує, що тільки християнська релігія, а точніше Православ'я, відкриває нам метафізичну трагедію гріха дітовбивства і глибину провини батьків перед вбитими ними дітьми. Формально всі релігії, крім сатанинських сект , забороняють дітовбивство.
• Буддизм та індуїзм у різноманітних їх формах і варіантах засуджують вбивство не тільки людини, але й будь-якого живого створіння. Але відповідно теорії перевтілення - метемпсихозу, душа вбитого переходить у нове тіло, а так як воно перенесло страждання, то нове перевтілення буде для неї сходженням вгору по щаблях духовної еволюції. Карма стане чистішою, відповідно, об'єктивно душа, отримавши відплату за гріхи в минулому житті, виграє, мов би пройшовши через очисний вогонь. До цього ж більшість нових течій, шкіл і окультних сект, які поділяють теорію метемпсихозу, вчать того, що плід, тільки після того, як пройде певні фази розвитку, отримує ефірні, ментальні і астральні оболонки і стає людиною. Відповідно, вбивство ембріону в перші тижні його існування не вважається вбивством людини. Такої думки був Р. Штайнер, таку позицію поділяють ілюмінатори, розенкрейцери та інші окультні організації та секти.
• Іудаїзм вважає, що дитина, як і будь-який єврей, належить Ізраїлю, тому вбивство немовляти - це крадіжка власності Ізраїлю, однак увесь Ізраїль буде врятовано по молитвах Авраама і Мойсея (деякі равіни вважають, що душа вселяється у плід тоді, коли тіло набуває схожості з людиною; в Талмуді і Каббалі інколи зустрічаються ідеї близькі з метемпсихозом).
• Іслам суворо забороняє дітовбивство. Воно забирає воїнів ісламу. Сама полігамія розглядається як можливість багато чисельного нащадства. Але іслам вчить, що грішні мусульмани отримають тимчасове покарання після смерті. Таким чином, іслам, як і іудаїзм, вчить, що немовлята, які вмерли або були вбиті в утробі матері, будуть спасенними.
• Баптисти і більшість протестантських раціоналістичних сект, заперечують необхідність хрещення дітей, вважаючи, що їх немовлята спасенні по вірі общини. Таким чином, відповідно подібним поглядам, батьки-вбивці є грішними перед тілом дитини, але не перед її душею. (Цвінглі розвинув оригінальне учіння про те, що померлі діти язичників рятуються або гинуть за волею Бога, який «Иакова возлюбил, а Исава возненавидел до его рождения…»).
• Тільки в християнських конфесіях, які зберегли апостольські, літургічні, хоча і в деформованому вигляді, існує учіння про те, що немовлята, не омиті від першородного гріха Таїнством Хрещення, не можуть увійти Царство Небесне і залишаються поза Церквою.
• Цікавим є учіння римо-католиків, хоча воно, на відміну від Православ'я, зменшує значення першородного гріха і бачить в ньому основним чином втрату благодаті, але вчить, що без благодаті, яка отримується під час Таїнства Хрещення, неможливо увійти в Царство Небесне.
• У католицизмі, не дивлячись на викривлення багатьох догматів та канонів і постійне прагнення зблизитись із сучасним гуманістичним світоглядом, не наважились проголосити, що спасіння немовлят можливе без хрещення і включення їх у небесну Церкву без приналежності до земної Церкви якимсь невідомим для нас шляхом. Тому конфесії, які зберегли ієрархічну спадкоємність разом з Православною Церквою, вчать того, що нехрещені немовлята не можуть бути спасенними, і жодна з них не допускає поминання мертвонароджених на літургії, як таких, що не належать до Церкви. Якщо католицизм вважає, що першородний гріх лише позбавив Адама та його нащадків надприродної благодаті, то Православна Церква вчить того, що першородний гріх викривив природу людини, і тільки Голгофська жертва, яка передається через хрещення, може відновити союз людини з Богом. Тому аборт не тільки вбивство тіла дитини, але й позбавлення її душі вічного життя.
• Що ж стосується матеріалістичного мислення, то життя для послідовного матеріаліста, на думку архімандрита Рафаїла, - це лише структурне поняття. Елементи набули стійкої форми живого організму, що передається спадково, а смерть - це повернення елементів у свій початковий стан. Для матеріаліста людський плід - це тільки «будівельний матеріал» у процесі незавершеної роботи, але ще не жива людина.
• Архімандрит Рафаїл порівнює аборт із сатанинським язичницьким жертвопринесенням. Адже для сатанистів кров немовлят, особливо нехрещених, є одним із найцінніших видів данини. Відомий сатанист і окультист Кролі зізнався, що в період з 1922 по 1927 роки, коли він інтенсивно практикував магію Тибету, щорічно приносив у жертву від 120 до 150 немовлят! [1, c.49]
• 1.3 Новітні технології біомедицини та аборт крізь призму біоетики
• У цивілізованих країнах уже не перший рік існує порядок: будь-які медичні експерименти, що проводять на людині або на тваринах, розглядають етичні комітети, що створюються при лабораторіях в тих інститутах, де проводять експерименти. При створенні комітетів повинна дотримуватися обов'язкова вимога: щоб у їхній склад входили незалежні люди, експерти, не пов'язані з керівництвом інституту, клініки, медичного центр, - наприклад, депутат місцевого органу влади, священик. Без схвалення такого комітету, без етичного висновку неможливо одержати фінансування на подібне дослідження. Це правило дотримується дуже жорстко.
• В останні роки з'явилися етичні комітети при клініках або інститутах і в нас. Однак, ця головна умова - незалежність експертизи, - на жаль, майже ніколи не дотримується. Як правило, за наказом директорів створюються «кишенькові» комітети, що виконують роль завіси.
• Перші комітети з етики з'явилися в Америці. Після того як пресу буквально захлиснули публікації з приводу, м'яко кажучи, некоректних експериментів на людях. Були випадки. Один з них добре відомий - коли дітей в одному з інтернатів спеціально убивали гепатитом. В інтернаті знаходилося близько восьми тисяч дітей. Оскільки їх було так багато, там постійно виникали інфекції. Зокрема, гепатит. От лікарі і вирішили: поставимо ми експеримент, коли діти так чи інакше все рівно підхоплять цю інфекцію. Перевіримо на великому масиві, як поширюється інфекція, у які терміни, як протікає хвороба. Створили спеціальне відділення, де дітей інфікували гепатитом, і стежили, як він протікає.
• Був і інший випадок - коли у Флориді вивчали, як поширюється сифіліс серед кольорового населення. У той час усі знали, що при сифілісі допомагає пеніцилін. Так піддослідним, котрих включили в групу, пеніцилін не давали, щоб подивитися, як хвороба розвивається в природних умовах.
• Ці і ще кілька аналогічних скандалів привели до того, що у федеральному уряді почала отримувати схвалення думка про етичні комітети, про їхнє обов'язкове «добро» на кожен експеримент над людиною. Більш того, західні наукові журнали, як правило, не приймають до публікації статті з результатами експерименту, якщо неясно із самої статті або додаткових матеріалів, що етична сторона питання пройшла експертизу. [5, 44]
• Адже з'являються нові технології в галузі біомедицини, такі, наприклад, як штучне запліднення, фетальна терапія. Як до цього ставитися? Адже людство постало перед такою проблемою зовсім недавно.
• 1.3.1 Екстракорпоральне (штучне) запліднення та інші технології
• У процесі екстракорпорального запліднення (ЕКО) жінка одержує медикаментозні препарати для стимулювання овуляції, потім, за допомогою лапароскопа, проводиться добір дозрілих яйцеклітин. Чоловік мастурбує для одержання сперми. Потім сперма і яйцеклітини змішуються в пробірці, де може відбутися запліднення. Після цього людські ембріони вводяться в порожнину матки з надією, що вони імплантуються і почнуть рости.
• Наскільки це етично?
• Звичайно переслідується гарна мета: дати жінці чи подружній парі можливість мати дитину, створити повноцінну сім'ю. Медицина швидко розвивається у цьому напрямку і широкий загал підтримує ці дослідження і заохочує до них. Але багато груп руху «Право на життя», особливо церковної орієнтації, вважають це «протиприродним». Інші групи обмежують свою організаційну політику захистом уже зачатих людських життів і тому не займають визначеної позиції по відношенню до «попередніх приготувань». Усі, однак, виступають проти руйнування вже існуючих людських життів. Тому всі засуджують практику «ємкості для сміття», при якій певні ембріони відбраковуються (убиваються), а інші імплантуються. Й справді, куди дівати тисячі «зайвих» ембріонів, які були отримані в результаті штучного запліднення і не дочекались своєї черги? Нова мораль у даному випадку допускає досліди над ними. На них чекає або знищення, або експерименти, як над піддослідними тваринами.
• Скільки виходить вагітностей?
• У 1993 році Американська асоціація фертильності повідомила про те, що усього було зроблено 33 тисячі спроб використання «технології допомоги репродукції». З огляду на те, що при кожній спробі імплантується від 3 до 5 ембріонів, успіх у розрахунку на спробу (не на ембріон) склав:
• · 24.617 спроб ЕКО і 15% пологів;
• · 5.452 спроб ГІФТ і 26% пологів;
• · 2.104 спроб ЗІФТ і 20% пологів;
• · 714 комбінованих спроб і 19% пологів.
• Крім того, було проведено 4.838 спроб з використанням процедури заморожування ембріону в поєднанні з одним із названих методів, що дали 11% пологів.
• Що таке ІКСІ?
• Це -- нова процедура (англ., ICSI -- intracytoplasmic sperm injection). У ході цієї процедури один сперматозоїд вводиться безпосередньо в яйцеклітину в лабораторних умовах. Автори методу говорять, що його успішність приблизно дорівнює успішності ЕКО.
• А в чому полягають інші методи?
• Метод ГІФТ (GIFT, Garnet Intra-Fallopian Transfer) -- перенесення яйцеклітин разом зі сперматозоїдами в маткові труби. При цьому способі яйцеклітина з'єднується зі спермою чоловіка, витягнутої з піхви жінки після статевого акту.
• Метод ЛТОТ (LTOT, Low Tubal Ovum Transport) -- перенсення яйцеклітин у маткові труби. Цей спосіб дозволяє спермі проникнути через непрохідні маткові труби.
• Метод ЗІФТ (ZIFT, Zygote Intra-Fallopian Transfer) -- перенос зиготи в маткову трубу. Одним з досліджень було зареєстровано 16% вагітностей, що наступили.
• А заморожування ембріонів?
• З ембріонів, заморожених на 1, 2, 3, 4 і 5 день, вижило при відтаванні, відповідно, 87%, 33%, 43%, 12% і 0%. Шанси на те, що заморожений ембріон, що вижив, стане клінічно діагностованою вагітністю, склали 15%.
• Чи існують які-небудь довгострокові негативні наслідки для жінок, що вдались до ЕКО?
• Можливо, так. Дослідження, проведене в 1993р. у Стенфордському Університеті, дало привід припустити, що в жінок, що приймали лікарські препарати для підвищення фертильності, у три рази вище імовірність виникнення рака яєчників.
• Чи спостерігалися які-небудь аномалії в дітей, зачатих методом ЕКО?
• Австралія є одним зі світових лідерів у цій області. Інформація, що відтіля надходить, насторожує. При ЕКО в 30 разів частіше, ніж звичайно, виникає багатоплідна вагітність. Це найчастіше приводить до народження недоношених дітей зі зниженою вагою, у яких більше проблем, чим у дітей, що народилися в строк. Частота сильних уроджених дефектів при ЕКО складає 2,2% проти 1,5% при звичайному зачатті.
• З 633 ембріонів, «зачатих у пробірці» найбільше успішно працюючою групою під керівництвом доктора Алана Тронсона, тільки 45, або 7%, дожили до пологів, що складає 93% невдач, іншими словами 12 з 13 гинуть.
• У дітей з "пробірки" у шість разів частіше, ніж у середньому по країні, зустрічається серце праворуч, і в п'ять разів частіше ущелина хребта. Мертвонародження і смерть дитини в перші три місяці життя більш ніж у три рази перевищують середній показник по країні. [23, c.92]
• 1.3.2 Фетальна терапія (трансплантація)
• Називають багатьох відомих людей, яких за допомогою цього методу нібито омолодили, або вилікували від імпотенції. Секретні експерименти з ембріональними тканинами проводилися ще із середини минулого століття. Препаратами на їх основі підтримували здоров'я Річарда Ніксона, президента США; Леоніда Брежнєва, генерального секретаря ЦК КПРС; Арнольда Шварценегера, американського актора; Едуарда Шеварднадзе, президента Грузії. Відповідно до заяв експертів, сьогодні за допомогою препаратів, що виготовлені на основі ембріональних клітин, лікують різні захворювання нервової і статевої систем - хвороба Альцгеймера, безплідність, гормональні розлади, діабет і багато інших. [44]
• Називають навіть таку невиліковну хворобу, як хвороба Дауна, стверджуючи, що фетальна трансплантація допомагає з нею справитися. Але це лише окремі дані про те, що фетальна терапія допомагає при деяких формах діабету і хворобі Паркінсона. Гірше того, якоїсь науково обґрунтованої концепції, яка б пояснювала чому хірургія з застосуванням фетальних тканин повинна допомагати, теж немає. Є точка зору, що клітинна терапія - це медицина XXI століття. Але поки немає концепції, що пояснювала б, чому досягається ефект. До речі, існують дані про те, що він нерідко буває тимчасовим: спочатку різке поліпшення, потім через деякий час пацієнту стає гірше, ніж було до операції. Оскільки механізм дії фетальних матеріалів невідомий. Отут то й виникає головна етична проблема: а чи можемо ми діяти наосліп?
• Підкреслимо, що ми не виступаємо ні за, ні проти. Просто порушуємо це питання. Воно повинно бути вирішене, перш ніж коло експериментаторів почне неконтрольовано розширюватися.
• Саме час перейти до питання про строки вагітності, котру приходиться переривати. Якщо аборт робиться на восьмому - дванадцятому тижні, плід вижити не може, але він є живою людиною. Якщо на вісімнадцятому - двадцять першому тижні, як вимагає найчастіше фетальна трансплантація, плід - життєздатний, його можна виходити і виходжують, такі випадки є. Технологія аборту, який роблять на пізніх термінах для виготовлення фетальних препаратів, особлива - це ніби пологи. От чому говорять, що подібний аборт межує з убивством. Тому в міжнародних нормативах, у нормативах Ради Європи є вимога: констатація смерті повинна бути незалежною. Бригада, що констатує смерть, повинна бути незалежною від тієї, що згодом буде проводити дослідження, готувати препарати. В. той же час, щоб фетальні тканини були придатні для подальшого використання, вони повинні бути живими. Ось у чому ми бачимо істотне протиріччя методу. Саме тому ситуація залишається такою гострою. Виходить, для кожної стадії розвитку зародка треба розробити свій критерій констатації смерті плоду. Поки що це проблема, яку ще треба вирішувати. До речі, вона ще не вирішена і на міжнародному рівні, а не тільки в нас.
...