Основи рослинництва і тваринництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ

«ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ»

Г.О. Бірта, Ю.Г. Бургу

ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА І ТВАРИННИЦТВА

Полтава - 2013

В навчальному посібнику розглядаються основні сільськогосподарські культури, їх значення, історія і поширення, ботанічні та біологічні особливості, закономірності росту і розвитку.

Навчальний посібник подає характеристику основних видів сільськогосподарських тварин, основні напрями продуктивності і породні ресурси. Представлена оцінка тварин за екстер'єром і продуктивними якостями.

Навчальний посібник розраховано на студентів навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації з напряму підготовки «Товарознавство і торговельне підприємництво», а також для аспірантів і викладачів вищих навчальних закладів.

ЗМІСТ

сільськогосподарський культура тварина продуктивнісь

ВСТУП

ЧАСТИНА І. ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА

РОЗДІЛ 1. ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ

1.1. Загальна характеристика зернових культур

1.2. Озима пшениця

1.3. Озиме жито

1.4. Тритікале

1.5. Ячмінь

1.6. Яра пшениця

1.7. Овес

1.8. Кукурудза

1.9. Просо

1.10 Сорго

1.11. Рис

1.12. Гречка

РОЗДІЛ 2. ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ

2.1. Загальна характеристика зернобобових культур

2.2. Горох

2.3.Кормові боби

2.4. Люпин

2.5. Квасоля звичайна

2.6. Соя

2.7. Чина

2.8. Сочевиця

2.9. Нут

РОЗДІЛ 3. КОРЕНЕПЛОДИ

3.1. Цукровий буряк

3.2. Кормовий буряк

3.3. Кормова морква

3.4. Турнепс

3.5. Бруква

РОЗДІЛ 4. БУЛЬБОПЛОДИ

4.1. Картопля

4.2. Топінамбур

4.3. Батат

4.4. Чуфа

4.5. Стахіс

РОЗДІЛ 5. ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ

5.1. Загальна характеристика

5.2. Соняшник

5.3. Ріпак

5.4. Рижій

5.5. Гірчиця

5.6. Редька олійна

5.7. Мак олійний

5.8. Льон олійний

5.9. Арахіс

5.10. Рицина

5.11. Сафлор

РОЗДІЛ 6. ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ

6.1. Льон-довгунець

6.2. Коноплі

6.3. Бавовник

6.4. Джут

РОЗДІЛ 7. КОРМОВІ КУЛЬТУРИ

7.1. Багаторічні бобові трави

7.2. Багаторічні злакові трави

7.3. Однорічні бобові трави

7.4. Однорічні тонконогові (злакові) трави

ЧАСТИНА ІІ. ОСНОВИ ТВАРИННИЦТВА 110

РОЗДІЛ 8. СКОТАРСТВО

8.1. Господарське значення і біологічні особливості великої рогатої худоби

8.2. Племінна робота та породи великої рогатої худоби

8.3. Годівля і утримання худоби

8.4. Молочна продуктивність корів

8.5. М'ясна продуктивність великої рогатої худоби

РОЗДІЛ 9. СВИНАРСТВО

9.1. Господарсько-біологічні особливості свиней

9.2. Породи свиней

9.3. Методи розведення свиней

9.4. Вирощування і утримання свиней

9.5. Відгодівля свиней

9.6. Продуктивність свиней

РОЗДІЛ 10. ВІВЧАРСТВО

10.1. Біологічні особливості овець

10.2. Класифікація та основні породи овець

10.3. Утримання овець

10.4. Продукція вівчарства

10.4.1. Шерсть

10.4.2. Овчини

10.4.3. Смушки каракульські

10.4.4. Баранина

10.5. Біологічні, продуктивні і породні особливості кіз

10.6. Основні породи кіз

10.7. Шерсть і пухова продукція кіз

10.8. Молочна продуктивність овець і кіз

РОЗДІЛ 11. КОНЯРСТВО

11.1. Походження, одомашнення і перетворення коней

11.2. Конституція та екстер'єр коней

11.2.1. Статті коней

11.2.2. Масті, відмітини та прикмети

11.2.3. Аллюри

11.3. Основні напрями і породні ресурси конярства

11.4. Продуктивне конярство

РОЗДІЛ 12. КРОЛІВНИЦТВО

12.1. Характеристика волосяного покриву у кролів

12.2. Продукція кролівництва

12.3. Оцінка порід кролів за екстер'єром та продуктивними якостями

ЛІТЕРАТУРА

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Рослинництво є основною галуззю сільськогосподарського виробництва. Воно забезпечує населення продуктами харчування, тваринництво - кормами, переробну промисловість - сировиною. Об'єктом вивчення є зелена рослина. Це геніальний продукт природи, що здатний з допомогою фотосинтезу перетворювати безмежні запаси енергії сонячних променів на потенціальну енергію органічної речовини. На території України важливою особливістю галузі є її сезонність. Польові культури здатні рости і давати врожай тільки у безморозний період.

Природа дуже багата за своїм видовим складом. Існує понад 350 тис. видів рослин, з них тільки 20 тис. видів вирощуються в культурі. Проте важливе значення мають 640, з яких 90 видів відносяться до польових культур. Причому основна доля приходиться на 15 видів, з яких половину складають зернові культури. Пшениця, рис, кукурудза, ячмінь, сорго, просо, овес, жито займають 70 % всієї посівної площі. Тому необхідно впроваджувати у виробництво нові високоврожайні культури. В останні 35-40 років урожайність зернових культур у світі зросла в два рази. Третину приросту врожаю одержано за рахунок впровадження нових сортів. Крім високої продуктивності нові сорти характеризуються стійкістю проти шкідників і хвороб, високою адаптивністю.

Україна з давніх часів була потужним виробником зерна пшениці, жита, ячменю, гороху, гречки, проса, а останнім часом також кукурудзи, цукрового буряка, соняшнику льону-довгунцю, ріпаку та інших культур.

Рослинництво як наука вивчає різноманітні види форми і сорти польових культур, теоретичні основи і практичні прийоми одержання високих урожаїв при найменших затратах праці і матеріальних ресурсів. На основі вивчення ботанічних та біологічних особливостей культури, фаз росту і розвитку, складових структури врожаю розробляють найоптимальніші агрозаходи для максимальної реалізації потенціалу продуктивності сільськогосподарських культур. Важливим завданням рослинництва разом із вивченням існуючої агротехніки є розробка нових, досконаліших технологій.

Основною сировиною для м'ясної промисловості України є велика рогата худоба, свині і вівці. У незначній кількості як сировину можна використовувати коней та кіз.

Молочне і м'ясне скотарство серед галузей тваринництва посідає провідне місце. Це зумовлюється не тільки кількістю худоби в господарствах України, а й високою питомою вагою молока та яловичини у структурі тваринницької продукції.

У зв'язку з переводом скотарства на промислову основу і організацією фермерських господарств виникла необхідність розробити принципово новий підхід до системи вирощування ремонтного молодняку в спеціалізованих господарствах. При цьому повинні бути гарантовані міцне здоров'я і висока технологічність тварин з досить високою продуктивністю. Подальший ріст молочної і м'ясної продуктивності має забезпечити не зростання поголів'я, а підвищення його продуктивності. На черзі зміна співвідношення кількості молочної та м'ясної худоби: різко збільшиться кількість останньої та зменшиться - першої.

Збільшення виробництва і поліпшення якості яловичини неможливе без розвитку спеціалізованого м'ясного скотарства. Створення самостійної галузі спеціалізованого м'ясного скотарства дає змогу не тільки збільшити виробництво яловичини, а й регулювати її безперебійне постачання населенню протягом року.

Цінні господарськи корисні ознаки свиней гарантують їх перевагу у виробництві м'яса порівняно з іншими видами сільськогосподарських тварин. Тому не випадково у країнах з розвиненим тваринництвом зростання виробництва м'яса має місце головним чином за рахунок інтенсивного розвитку свинарства. У цих країнах питома вага свинини в загальному виробництві м'яса становить понад 50 %. Матеріально-технічна і селекційна база галузі свинарства за інтенсивного її використання дає змогу виробляти не менше 40 % свинини у м'ясному балансі. Нині в країні використовуються вітчизняні та зарубіжні породи свиней.

Вівчарство - традиційна галузь сільського господарства України. Вівчарство України пройшло тривалий шлях виробничого розвитку і господарської досконалості. Це - шлях створення переробної промисловістю вовни, налагодження підготовки фахівців високого рівня кваліфікації, забезпечення глибоких наукових досліджень, освоєння виробничої практики діяльності у вівчарстві, розробка організаційної системи забезпечення галузі в цілому. Весь цей процес мав значну історичну динаміку як в межах країни, так і на рівні міжнародних галузевих зв'язків.

Поголів'я овець в Україні за останні роки значно скоротилося. У багатьох економічно розвинених країнах (Англії, Італії, Франції, Іспанії) в останні роки поголів'я овець зросло. В Україні теж має бути високорозвинене вівчарство сучасного світового рівня. Вівчарство як галузь тваринництва і система знань про виробництво продукції овець має три структурних компоненти: продукцію, селекцію і технологію.

Конярство, як галузь тваринництва, існує ще з четвертого тисячоліття до н. е. Після приручення і одомашнення кінь став постійним помічником людини, використовувався в різних якостях. Суттєва особливість коня на терені інших сільськогосподарських тварин - значна мінливість та різновидність щодо призначення в різні історичні епохи. На сучасному етапі розвитку суспільства народногосподарське значення коня набуло комплексного характеру і нині коней використовують на сільськогосподарських і транспортних роботах. Певною мірою коні забезпечують людей важливими продуктами харчування: м'ясом і молоком.

ЧАСТИНА І ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА

РОЗДІЛ 1. ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ

1.1 Загальна характеристика зернових культур

Зернові культури - основа сільськогосподарського виробництва. Зерно є основним енергетичним джерелом життєдіяльності людського організму. У структурі продуктів харчування зернові та зернобобові культури становлять 76 %. На бульбо- і коренеплоди, овочі, фрукти та цукор припадає тільки 17,2 % виробництва продуктів харчування. Решту (6,8 %) продукції людство одержує від тваринництва і риболовства.

Із зерна виробляють основні продукти харчування - хліб, крупу, макарони, кондитерські вироби тощо. Близько половини світового виробництва зерна використовується на корм худобі. У тваринництві використовують також полову, значну частину соломи. Зернові культури вирощують для одержання зеленої маси, силосу, сінажу, сіна, трав'яного борошна.

Зерно і солому використовують як сировину для технічної переробки. Із зерна виробляють пиво, спирт, крохмаль, глюкозу та ін. Зерно зберігає свої добрі поживні властивості впродовж багатьох років. Воно зручне для перевезення на далекі відстані, легко піддається технологічній переробці. Солому використовують для виробництва целюлози, паперу, різних побутових речей. Як підстилка худобі солома є складовою частиною органічних добрив. В останні роки значну частину соломи подрібнюють при збиранні зерна і заробляють у грунт для поповнення його органікою.

В кінці XX століття в Європі підвищився інтерес до ресурсо- ощадних, адаптивних, екологічно чистих технологій вирощування зернових культур. Вони повинні забезпечувати достатній, економічно вигідний рівень урожайності при найменших затратах матеріальних ресурсів. Можливі різні ступені біологізації - від повної відмови щодо застосування агрохімікатів (біологічне рослинництво) - до певних рівнів ресурсоощадних варіантів застосування добрив та засобів хімічного захисту рослин.

Будова найважливіших органів у зернових культур родини тонконогових дуже подібна, що дозволяє дати загальну їх характеристику у цьому підрозділі.

Коренева система мичкувата, не має головного кореня. При проростанні насінин, із зародка формуються первинні або зародкові корінці. Пізніше з вузла кущіння виростає основна маса кореневої системи. Ці корінці називаються вторинними або вузловими. У кукурудзи, сорго на першому-другому надземних стеблах розвиваються повітряні або опорні корені.

Найбільш розвинута коренева система у кукурудзи, жита, озимої пшениці. Основна частина кореневої системи розміщується в орному шарі грунту на глибині до 30 см. Окремі корені можуть проникати у грунт на глибину 1 м, інколи - до 1,5-2,0 м.

Коренева система вівса, жита, гречки характеризуються високою фізіологічною активністю - може засвоювати елементи живлення з важкорозчинних сполук грунту У ярої пшениці, ячменю засвоювальна здатність менша, тому у грунт необхідно вносити легкорозчинні сполуки з добривами.

Стебло - соломина, що складається з 5-7 міжвузлів. У кукурудзи може бути до 25 міжвузлів. З кожного вузла починає свій ріст листок. Стебло порожнисте висотою 70-150 см. У кукурудзи і сорго виповнене паренхимою, висотою 3-5 м.

Листок лінійної форми. Складається з листкової піхви, яка у вигляді трубки охоплює стебло; листкової пластинки, що відходить під кутом до стебла. На місці переходу піхви у пластинку розрізняють язичок і вушка. За будовою язичка і вушок можна відрізнити культури між собою на ранніх фазах розвитку

Суцвіття у зернових культур буває трьох типів: колос (пшениця, жито, тритікале, ячмінь), волоть (овес, просо, сорго, рис, кукурудза), качан (кукурудза). Спільним у будові цих суцвіть є наявність колосків.

Колос складається з колосового стрижня, на виступах якого розміщуються колоски.

Волоть складається з основної осі і бокових гілок. На кінцях гілок останнього порядку сидять колоски.

Колосок складається з однієї чи декількох квіток і двох колоскових лусок. Кожна квітка має дві квіткові луски - нижню (зовнішню) і верхню (внутрішню). Колосок у ячменю одноквітковий, у жита переважно двоквітковий, у пшениці, вівса - багатоквітковий.

Плід - суха однонасінна зернівка, голозерна або плівчаста, якщо квіткові луски не від'єднуються від зернівки (ячмінь, овес, просо, рис).

Зернівка складається з оболонок (плодової і насінневої), які щільно зростаються між собою. Маса оболонок становить 4-7 % (у плівчастих до 15 %) від маси зернівки.

Основну частину зернівки займає ендосперм, що складається з клітин, які наповнені крохмальними зернами, між ними розміщені білкові речовини.

Периферійний шар клітин ендосперму називається алейроновим. Його клітини містять багато білка і не містять крохмалю.

У нижній частині зернівки знаходиться зародок. Він складається з щитка, який є сім'ядолею зернівки. Його функція - регулювання надходжень поживних речовин до зародка з ендосперму. Крім щитка, до складу зародка входять зародкові корінці і стебельце, яке закінчується брунечкою.

Хімічний склад зернівок змінюється під впливом виду і сорту, родючості ґрунту, метеорологічних умов, застосовуваної технології. Зерно складається з води, органічних і мінеральних речовин.

Насіння зернових культур засипають на зберігання при вологості не більше 14-15% (повітряно-сухим). Якщо вологість вища, то воно при зберіганні псується і втрачає схожість.

Найбільше в зерні безазотистих екстрактивних речовин (БЕР), що представлені вуглеводами, серед яких переважає крохмаль. Для людини вони мають велике значення як енергетичний матеріал.

Білки є основою створення тканин у людини і тварини. За калорійністю вони переважають крохмаль, цукор і поступаються лише рослинному жиру Важливо, щоб у білках містилося багато амінокислот, особливо лізину і триптофану, які підвищують продовольчу і кормову цінність зерна. Найбільше білка є в зерні пшениці, особливо твердої, найменше в зерні рису.

Якість борошна в значній мірі залежить від вмісту і якості клейковини. Клейковина - це згусток нерозчинних у воді білків, що залишається після відмивання тіста від крохмалю, клітковини та інших компонентів.

Найбільше клейковини у зерні пшениці (16-50%). Зерно жита містить від 3 до 26%, ячменю - від 2 до 19% клейковини, але нижчої якості ніж у пшениці.

Клейковина пшениці найкраща, завдяки цьому хліб має високі хлібопекарські і смакові якості. У твердої пшениці клейковина жорсткіша, але борошно придатне для виробництва макаронів і круп. У зерні інших зернових культур клейковини майже немає, тому для випікання хліба їх борошно мало придатне.

Жир у зерні знаходиться у зародку. Найбільше його у зародках кукурудзи - до 40%, вівса - до 26%, проса - до 20%, менше у пшениці, жита, ячменю - до 14%.

У кукурудзи видаляють зародки, з яких добувають харчову і лікувальну олію. Якщо жир потрапляє в борошно - воно гіркне.

Клітковина входить до складу клітинних стінок, оболонок зерна і лусок. На відміну від інших органічних речовин вона погано перетравлюється.

Зола міститься переважно в оболонках і лусках зерна. У золі багато фосфору і калію.

У зерні міститься комплекс вітамінів (В₁, В₂, В₆, РР, Е, А та ін.).

1.2 Озима пшениця

Пшениця - найважливіша продовольча культура.

Озима пшениця є основним продуктом харчування у 43 країнах світу з населенням понад 1 млрд. осіб.

У хімічний склад зерна входять усі необхідні для харчування елементи: білки, вуглеводи, жири, вітаміни, ферменти і мінеральні речовини.

Найважливішим компонентом зерна є білок. Його вміст може коливатися від 8 до 22 %. Всі найважливіші життєві процеси людини (обмін речовин, здатність рости і розвиватися, розмноження) пов'язані з білками. Замінити білки у харчуванні іншими речовинами неможливо.

У зерні пшениці найголовніше - це клейковинний білок.

Клейковина - це нерозчинний у воді пружно-еластичний гель, що утворюється при змішуванні розмеленого борошна з водою. Основу клейковини становлять спирто- і лужнорозчинні білки - гліадин і глютеїн. Жодний інший хлібний злак не має такого цінного поєднання цих двох важливих компонентів.

Основну частину зерна пшениці складають вуглеводи. Вони представлені в основному крохмалем (48-63%). Вуглеводи мають велике енергетичне значення у харчуванні людини.

Із вуглеводів, крім крохмалю, в зерні міститься 2-7 % цукрів (в основному в зародку), а також 2-3% клітковини. Клітковина не розчиняється у воді і не засвоюється організмом. При виготовленні борошна вона залишається у висівках. Разом з тим, клітковина відіграє важливу роль у травленні. Вона регулює діяльність кишківника, сприяючи зниженню серцево-судинних захворювань, запобігає ожирінню людини. Тому висівки, одержані при виготовленні борошна, використовують для лікувальних цілей.

Жир складає в зерні пшениці в середньому 2 % і розміщується в зародку і алейроновому шарі.

Хліб з пшеничного борошна відзначається високими смаковими властивостями, добре засвоюється. Він висококалорійний - в 100 г пшеничного хліба міститься 245-255 ккал. Зерно використовується для виробництва круп, макаронів, вермішелі, кондитерських виробів тощо. У промисловості зерно пшениці використовують для одержання крохмалю, спирту. Пшеничні висівки - висококонцентрований корм для всіх видів тварин.

Солому у подрібненому і запареному вигляді можна згодовувати тваринам. У 100 кг соломи міститься 20-22 кормових одиниць. Перспективнішим є використання соломи для виробництва паперу, картону Найкраще використати солому для підвищення родючості грунтів - безпосередньо як добриво чи для виробництва гною, компостів.

Озиму пшеницю використовують у зеленому конвейєрі, забезпечуючи тваринництво зеленими кормами навесні після згодовування суріпиці, ріпаку і жита.

Пшениця належить до найбільш стародавніх культур. Археологічні дані свідчать, що в багатьох районах Азії, Європи, а також в Єгипті пшеницю вирощували за 5-7 тисяч років до нашої ери. Зерно її знаходять в єгипетських пірамідах, у свайних будівлях Швейцарії і в багатьох стоянках людини.

На території України найдавніші сліди пшениці відносяться до ІІІ-ІV тисячоліття до нашої ери, тобто до часів трипільських племен. Древні слов'яни, що жили на території сучасної України, ще за кілька сот років до нашої ери, вирощували пшеницю не тільки для власного споживання, а й для продажу іншим народам.

Пшениця походить із Західної Азії. Центром зосередження різноманітних форм м'якої пшениці є Іран, Ірак, Північна Індія, Афганістан. У Південній Африці, Америці, Австралії пшениця з'явилась лише у XVII - XVIII століттях. Центром походження твердих пшениць є Північна Африка.

Найбільше вирощують в Китаї, Індії, США, Канаді, Австралії, Україні.

Озима пшениця з групи зернових досить холодостійка культура. Насіння починає проростати при температурі у посівному шарі грунту 1-2 °С. Сходи при цьому з'являються пізно і недружно. Оптимальна температура проростання пшениці перебуває в межах 12-20 °С. За умови достатнього зволоження грунту сходи при такій температурі з'являються на 5-6-й день. Якщо температура вища 25 °С, висіяне насіння і проростки масово уражуються хворобами. Кращі строки сівби припадають на період з середньодобовими температурами повітря 14-17 °С.

Взимку, добре загартовані восени рослини зимостійких сортів, витримують зниження температури на глибині вузла кущіння до мінус 19-20 °С. Достатній сніговий покрив захищає рослини навіть при зниженні температури до мінус 35-40 °С. Шар снігу 10 см і більше повністю захищає рослини від вимерзання навіть при 30 °С морозу. Це зона безпечних значень температури.

Перерослі рослини, на яких сформувалося по 5-6 пагонів, нестійкі проти низьких температур. Стійкість проти низьких температур зменшується в кінці зими або на початку весни внаслідок періодичного відтавання-замерзання ґрунту і розгартування рослин. В цей період озима пшениця може загинути від невеликих морозів (мінус 6-8 °С). Восени рослини припиняють вегетацію, а навесні відновлюють її при температурі повітря 3-5 °С.

Впродовж усіх фаз вегетації пшениця росте найбільш інтенсивно при температурі повітря 20-25 °С. Короткочасна спека з підвищенням температури до 35-40 °С, при достатніх запасах вологи, не завдає їй великої шкоди. Припиняється приріст сухих речовин у разі збільшення температури понад 40°С.

Озима пшениця вимоглива до вологи культура. Насіння для набухання потребує 55-60 % води від його маси. За недостатньої вологості ґрунту рослини не кущаться і різко знижують продуктивність. Найбільш штативно впливає на врожай озимої пшениці нестача волога в період виходу в трубку - колосіння.

Озима пшениця негативно реагує на перезволоження. Велика кількість опадів у весняно-літній період сприяє сильному росту вегетативної маси, що призводить до вилягання рослин, погіршення фітосанітарного стану посівів і зниження врожайності. Такий стан створюється в окремі роки в зоні достатнього і надмірного зволоження західних областей України.

Зернові культури І групи - це рослини довгого дня. Вони вимагають для переходу в генеративну фазу розвитку більше 12 годин освітлення на добу Сонячна погода під час сходів сприяє глибшому заляганню вузла кущіння. В озимих хлібів інтенсивне сонячне освітлення в кінці осінньої вегетації забезпечує нагромадження більшої кількості пластичних речовин і перш за все цукрів, що підвищує морозостійкість рослин.

Добре освітлення озимої пшениці на початку виходу рослин у трубку сприяє формуванню коротких міцних міжвузлів і запобігає виляганню посівів. Тривала сонячна погода під час формування і, особливо, наливу зерна є основою високої продуктивності. Суха сонячна погода сприяє формуванню зерна високої якості.

Якість зерна в значній мірі залежить від ґрунтово-кліматичних умов, особливостей сорту і технології вирощування. Вона характеризується такими показниками, як скловидність, натурна маса, маса 1000 зерен, вміст клейковини і білка.

Вирощувані у нас сорти м'якої пшениці відповідно до їх хлібопекарської якості ділили на сильні, середні (цінні) і слабкі.

До сильних пшениць відносяться сорти, із зерна яких одержують борошно, що здатне поліпшувати хлібопекарські якості слабких пшениць. Білка в зерні сильної пшениці повинно бути не менше 14 %, а клейковини 28-32 % першої групи якості.

Борошно із зерна цінної (середньої) пшениці має добрі хлібопекарські властивості - дає добрий хліб, але не покращує якість борошна слабкої пшениці. Такі пшениці називають філерами. Зерно філерів містить 11-14% і 23-27% клейковини другої групи якості.

Зерно слабких пшениць дає борошно, хліб з якого має невеликий об'єм і погану пористість. Вміст білка менше 11%, клейковини третьої групи якості менше 23 %.

Якість зерна визначається на основі аналізу середньої проби за показниками, обов'язковими для всіх партій зерна та з врахуванням цільового призначення.

Клейковина - це фракції протеїну пшениці, що вимиваються із борошна. Вона визначає такі фізичні властивості, як об'єм та пружність тіста.

Скловидність характеризує зв'язок між зернами крохмалю і білком у ендоспермі. Від неї залежать затрати енергії при виготовленні борошна. Зазвичай вища скловидність характерна для зерна з високим вмістом білка та клейковини.

Число падіння показує, що зерна крохмалю не пошкоджені механічним травмуванням чи внаслідок передчасного проростання.

Визначається кількістю секунд, що необхідні поршню для досягнення дна пробірки при вільному його зануренні у підігрітий крохмальний клейстер.

Натура зерна - вага зерна об'ємом 1 літр у грамах.

Впровадження інтенсивних та ресурсоощадних технологій дає можливість значно поліпшити якість зерна. Серед агротехнічних заходів, що активно впливають на якість зерна, першочергове місце належить попередникам. Дуже важко одержати високоякісне зерно після стерньових попередників.

На якість зерна добре впливає внесення азоту під час підживлення у фазі колосіння, причому, чим у пізнішій фазі вноситься азот, тим менше він впливає на продуктивність і більше на показники якості.

Строки сівби значно впливають на якість зерна. До зниження білковості і погіршення хлібопекарської якості зерна приводить сівба пшениці у ранні строки. Вміст білка і клейковини в зерні зростає від ранніх строків сівби до оптимальних і пізніх.

Згідно з результатами дослідів найбільша кількість білка і клейковини в зерні у більшості сортів озимої пшениці нагромаджується при нормах висіву, близьких до оптимальних для одержання максимального врожаю, чи дещо менших від них. Зростають при цьому також скловидність і маса 1000 зерен.

Забур'яненість посівів зернових не тільки зменшує врожай, але й є головною причиною погіршення якості зерна. Створюються проблеми з очищенням зерна до кондиційного стану. Наявність у зерні насіння деяких бур'янів надає борошну чи крупам неприємного запаху, а насіння окремих бур'янів може викликати отруєння людей.

Значно знижують якість зерна шкідники і хвороби. Крім того, вони є обмежуючими чинниками при реалізації товарних партій зерна.

1.3 Озиме жито

Жито - цінна продовольча, кормова і технічна культура. Хліб із житнього борошна відзначається високою калорійністю, має характерний смак і аромат. Він містить повноцінні білки (9-17 %), багато легкозасвоюваних вуглеводів (80 %), а також вітамінів (А, В_1, В₂, В₆, Е, РР, С). До складу зерна жита входять ненасичені жирні кислоти, здатні розчиняти холестерин в організмі людини. Житнє борошно часто використовують як домішку до пшеничного при випіканні хліба.

Зерно жита використовується також на корм худобі. Його солому можна згодовувати худобі, виготовляти з неї папір, мати, корзини, целюлозу, оцет тощо. Солома використовується при силосуванні соковитих рослин, або як корм для худоби.

Озиме жито забезпечує рано навесні високий урожай зеленої маси, тому значні площі відводять для вирощування на зелений корм. Після збирання на цій же площі вирощують пізні ярі культури - кукурудзу, просо, гречку та ін.

Як швидкоростуча культура, жито добре пригнічує бур'яни і є цінним попередником для інших культур.

Жито - більш молода культура, порівняно з пшеницею, ячменем та іншими зерновими культурами. За М.І. Вавіловим, дикі види жита стали основою для виникнення бур'янисто-польового жита (Азія), з якого пізніше, в міру поширення посівів на Північ, жито, як більш холодостійке, перетворилось в культуру.

На території України жито вперше почали вирощувати приблизно у ІІ-І тисячолітті до н.е. Згадки про вирощування жита є в літопису Нестора (1056-1115 рр.)

Найбільше озимого жита вирощують в Росії, Польщі, Німеччині, Канаді, Франції та ін. При повній реалізації біологічних можливостей урожайність жита може становити 45-60 ц/га.

Насіння жита проростає при температурі 1-2 °С, а сходи з'являються при температурі 4-5 °С. З підвищенням температури до 25 °С сходи з'являються найшвидше. Дальше збільшення призводить до негативних наслідків, при температурі вище 30 °С проростання взагалі припиняється. Найсприятливіша температура для проростання 15-20 °С. При такій температурі сходи з'являються через 5-6 днів після сівби. Озиме жито найшвидше серед зернових культур починає весняне відростання, уже при температурі 2-3 °С. У період вегетації сприятлива для нього температура 18-20 °С.

Морозостійкість жита вища, ніж озимої пшениці. У безсніжні зими воно витримує морози до 25 °С, а при доброму загартуванні і наявності снігового покриву не пошкоджується при зниженні температури повітря до мінус 35-40 °С. На глибині вузла кущіння жито витримує мінус 20-22 °С.

Навесні рослини краще розвиваються при помірно теплій погоді. Високі температури, інтенсивне освітлення і сухість повітря в цей період зменшують кущіння і прискорюють вихід рослин у трубку. Жито чутливе до високих температур під час цвітіння. Високі температури в фазі наливу призводять до щуплості зерна.

Жито менш вимогливе до вологи, ніж озима пшениця. Маючи добре розвинену кореневу систему, воно досить ефективно використовує запаси вологи ґрунту, що створені осінньо-зимовими опадами. Жито легко витримує весняні посухи. Найбільшої шкоди завдає ґрунтова посуха у фазі виходу в трубку, коли у рослин формуються генеративні органи. Після цвітіння жито мало вимогливе до вологи, але на легких піщаних ґрунтах навіть незначна посуха негативно впливає на налив зерна.

Жито має добре розвинену кореневу систему з високою засвоювальною здатністю. Тому озиме жито добре росте на різних ґрунтах. Високі врожаї вирощують навіть на бідних піщаних ґрунтах Полісся. Непогано жито родить при достатньому удобренні на дерново-підзолистих піщаних, торфово-болотних, важких глинистих та інших малопридатних для озимої пшениці ґрунтах. Проте кращими для нього є чорноземи та сірі лісові, легкі за механічним складом ґрунти. Жито добре витримує підвищену кислотність (рН<5,5) і незначну засоленість ґрунту.

Маючи нижчі вимоги до ґрунту порівняно з іншими зерновими культурами, жито гарантує відносно стабільну врожайність на бідних ґрунтах. На кращих ґрунтах урожайність жита зростає, але поступається за продуктивністю пшениці чи ячменю.

1.4 Тритікале

Тритікале - новий ботанічний рід у родині тонконогових, створений селекціонерами схрещуванням пшениці й жита. Зерно крупне з високим вмістом білка і незамінних амінокислот (лізин, триптофан). Має високу потенціальну врожайність, невимогливе до умов вирощування.

Назва культури походить від з'єднання початку назви пшениці і закінчення латинської назви жита.

Вміст білка на 1-2 % вищий, ніж у пшениці, і на 3-4 % - ніж у жита. Вміст клейковини як у пшениці і більше (25-38 %), але через геном жита якість її (еластичність, розтяжність) нижча. Зерно тритікале за протеїновою поживністю перевищує зерно пшениці на 9,5 %, а ячменю і кукурудзи - майже на 40 %.

Зерно використовується для випікання хліба, кондитерській, пивоварній та спиртово-горілчаній промисловості. Це високоякісний компонент у виробництві комбікормів.

Рахується, що зерно тритікале не забезпечує високої якості хлібних виробів через низьку якість клейковини. Проте білий хліб майже такий самий, як і пшеничний із високоякісного борошна, має приємний смак та аромат. Розроблені технології заводської випічки сортів хліба із суміші тритікале і пшениці. Нові сорти забезпечують високу якість хліба.

Кормові сорти тритікале висівають для одержання зеленого корму, силосу, сіна. Солома використовується на корм тваринам, як підстилка для худоби.

Тривалий час тритікале було лише цікавим біологічним об'єктом і не мало прямого практичного використання в сільськогосподарському виробництві. Основна причина цього - недостатня його продуктивність. Селекція нової культури розпочалась зовсім недавно, перші сорти ярих та озимих тритікале з'явилися 30 років тому. В 1975 році у кількох областях України був районований сорт Амфідиплоїд 1 кормового призначення (на зелену масу). Це стало початком визнання тритікале як нової самостійної культури у нашій країні. У 1977 р. був районований перший зерновий сорт Амфідиплоїд 206.

Зараз створені нові сорти, які відзначаються вищою якістю зерна.

Тритікале можна вирощувати в тих регіонах, що й озиму пшеницю і жито. Сорти тритікале мають високу агроекологічну пластичність до різних ґрунтово-кліматичних умов вирощування, за зимостійкістю переважають сорти озимої пшениці. Характерна властивість тритікале - висока стійкість проти захворювань та пошкодження шкідниками. Тому це перспективна культура для екологічно чистих технологій.

Вирощують тритикале в Україні переважно в зоні Полісся і Лісостепу.

Насіння починає проростати при температурі ґрунту 1-3 °С. На морозостійкістю тритікале займає проміжне місце між озимою пшеницею та житом, переносить зниження температури на глибині залягання вузла кущіння до мінус 18-20 °С. Навіть кращі зимостійкі форми тритікале за критичними температурами вимерзання поступаються сортам озимого жита на 2-3 °С. За зимостійкістю воно більш близьке до озимої пшениці.

Рослини більш стійкі проти льодової кірки, відлиг, навесні швидше і краще, ніж пшениця, відростають.

Тритікале має добре розвинену кореневу систему, тому посухостійкість його значно вища, ніж озимої пшениці. Тритікале забезпечує кращі сходи при недостатніх запасах вологи під час сівби. Проте потреба тритікале у воді вища, ніж жита. Але тривалі опади можуть викликати вилягання. Дощова погода під час колосіння та цвітіння сприяє ураженню септоріозом. Погано переносить посуху у період інтенсивного росту вегетативної маси - у фазі виходу в трубку та під час формування і наливання зерна.

1.5 Ячмінь

Озимий ячмінь має багато позитивних якостей. Він дає зерно нового врожаю на 10-14 днів раніше за озиму пшеницю, ярий ячмінь та інші зернові культури. Зерно містить 12 % білка, понад 75 % вуглеводів, 2,1 % жиру. В 1 кг зерна міститься 1,2 корм. од. і 100 г перетравного протеїну. Використовують його на корм худобі, для виробництва круп, у пивоварній промисловості. Проте виведені сорти озимого ячменю ще не зовсім задовільняють потреби харчової промисловості за якістю зерна.

Ячмінь краще переварюється тваринами, ніж овес. При годівлі ячменем дійних корів вони дають молоко, з якого виготовляють відмінне масло. Ячмінь є добрим кормом для відгодівлі свиней. Невелика кількість ячменю у складі комбікормів сприяє оздоровленню і підвищенню виносливості великої рогатої худоби.

До складу білкового комплексу входить більше 20 амінокислот, 8 з них незамінні. Білок ячменю повноцінніший, ніж у інших культур, але містить мало лізину - 2,5-3,2%.

Озимі ячмені майже всі багаторядні, ярі - переважно дворядні.

Озимий ячмінь молодша культура, ніж ярий ячмінь орієнтовно на 2000 років. Нині у багатьох країнах відмічається перехід до вирощування озимого ячменю. Практично повністю на осінню сівбу перейшли Румунія та Болгарія, більше половини площ у Німеччині та Франції, багато озимого ячменю сіють в Угорщині та Польщі. Взагалі, у світовому рослинництві з площі в межах 80 млн. га ячменю на озимий припадає близько 10%.

Перевага озимого ячменю над ярим полягає у вищій врожайності. Ця культура здатна давати по 70-80 ц/га і більше зерна, що приблизно на 10-15 ц/га вище, ніж у ярого ячменю.

За ступенем озимості ячмені поділяють на три типи.

Озимі - вирощуються тільки в озимих посівах. При сівбі навесні вони не колосяться, або колосяться з великим запізненням, що виключає вирощування їх на зерно. Зимують рослини у фазі кущіння. Для переходу до наступних фаз розвитку вимагають понижених температур (2-4 °С) і специфічного світлового режиму - довгого дня.

Дворучки вирощують головним чином в озимій культурі. Зимують у фазі кущіння. Вимоги до температурного режиму на ранніх етапах органогенезу близькі до озимих форм. При сівбі навесні вони достигають одночасно з ярими ячменями, але дають, як правило, менший урожай.

Озимий ячмінь найменш морозостійкий серед озимих культур. Його посіви гинуть при зниженні температури біля вузла кущіння до мінус 10-12 °С. Стійкість проти низьких температур та інших несприятливих умов зимівлі різко знижується за ранніх строків сівби. Кращі строки сівби припадають на період з середньодобовими температурами повітря 12-16 °С. Дуже шкодять різкі зміни температур у зимовий та ранньовесняний періоди. Мінімальна температура проростання насіння 1-4 °С.

Озимий ячмінь добре реагує на раннє відновлення весняної вегетації, але з повільно наростаючими температурами. Він має вищий коефіцієнт кущіння, ніж ярий ячмінь. Швидке потепління навесні викликає стрімкий вихід у трубку і не дозволяє досягнути необхідної для високих урожаїв густоти продуктивного стеблостою.

Найкраще росте і розвивається при температурі 20-25 °С. Рослини досить стійкі проти високих температур повітря. Як скоростигла культура (період вегетації 70-100 днів) ячмінь менше терпить від запалу, ніж інші озимі.

Ярий ячмінь - цінна продовольча, кормова і технічна культура. Із зерна скловидного і крупнозерного дворядного ячменю виготовляють перлову і ячмінну крупи. Кілька років тому вчені виявили в білку ячменю такі речовини, як тригліцерид і токотриенол, здатні значно знижувати рівень холестерину в крові. Ячмінне борошно добавляють (10-15 %) при випіканні житнього і пшеничного хліба. Через низьку якість клейковини хліб з чистого ячмінного борошна малооб'ємний, слабопористий, швидко черствіє. Із зерна ячменю виготовляють сурогат кави, екстракти солоду.

Найбільше ячмінь використовують на зернофуражні цілі. В 1 кг зерна міститься 1,2 корм. од. і 100 г перетравного протеїну. Згодовують для всіх видів тварин, особливо при беконній відгодівлі свиней - 60-70 % ячменю у складі комбікорму Зерно ячменю містить багато білку (9-12 %), вуглеводів (70-75 %), повноцінне за амінокислотним складом, включаючи особливо дефіцитні амінокислоти - лізин і триптофан. Кормові властивості ячменю значно кращі, ніж пшениці.

Велике значення має ячмінь у пивоварній промисловості. Найбільш цінні для цього сорти дворядного ячменю з добре виповненим і вирівняним за крупністю зерном. Зерно пивоварного ячменю повинно мати підвищений вміст крохмалю (60-70 %) і екстрактивних речовин (78-82 %) та оптимальну кількість білка - не більше 9-12%. Важливі також низька плівчастість (менше 7-10%) та висока енергія проростання - не менше 95 % на 4-й день пророщування.

Ячмінь належить до числа найдавніших рослин земної кулі. Розкопки показують, що він поряд з пшеницею був відомий ще в кам'яному віці. Найдревніші знахідки ячменю виявлено на території Туреччини, Іраку, Ірану. З доісторичних часів його вирощували в Греції, Італії, Китаї. В Європу ячмінь поширився з Малої Азії у IV-III тисячоліттях до н.е. У той же період ячмінь почали вирощувати на території сучасної України. У країнах Америки ячмінь молода культура, яку завезли переселенці з Європи у XVI-XVIП століттях.

У світовому рослинництві ячмінь займає важливе місце. Посівна площа його становить близько 10 % від посівних площ, зайнятих зерновими культурами.

Найвищі врожаї зерна збирають у Бельгії (68 ц/га), Данії (54 ц/га), у Франції (59 ц/га), Німеччині (58 ц/га), Англії (57 ц/га), тоді як в Казахстані одержують тільки 8 ц/га, Росії - 17 ц/га.

Найбільше вирощують ячменю в Україні, Білорусі, Німеччині, Росії, Казахстані, Туреччині, Канаді.

Якщо у світовому виробництві зерна ячмінь посідає четверте місце після пшениці, рису та кукурудзи, то в Україні ця культура є другою зерновою культурою після пшениці. В окремі роки посівна площа займає понад 5,0 млн. га. Його вирощують в усіх ґрунтово-кліматичних зонах, особливо, в Степу та Лісостепу.

Ярий ячмінь - невимоглива до тепла рослина. Мінімальна температура проростання насіння 1-2 °С, оптимальна - 15 -20 °С. Сходи витримують приморозки -3-4 °С, а іноді й до -6 °С. Біологічний мінімум для з'явлення сходів 4-5 °С. Мінімальна температура для формування генеративних органів 10-12 °С. Для швидкого розвитку кореневої системи, кущіння і формування колоса (від з'явлення сходів до виходу в трубку) необхідна помірна температура в межах 12-20 °С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин у період вегетації 18 °С.

Ячмінь характеризується найвищою, серед ярих зернових першої групи, стійкістю проти високої температури, легко витримуючи підвищення її до 38-40 °С. При такій температурі продихи ячменю не паралізуються впродовж 25-35 год, тоді як у ярої пшениці вже через 10-17, а у вівса - навіть через 5 год настає їх параліч Саме тому посіви ярого ячменю поширені у південних регіонах України.

Ярий ячмінь серед хлібів першої групи найбільш посухостійкий і відзначається високопродуктивною витратою вологи на створення одиниці органічної речовини. Проте на початку вегетації в ячменю недостатньо розвинена коренева система і рослини погано переносять весняні посухи. Тому запізнення з сівбою може спричинити недружне з'явлення сходів, сповільнення розвитку рослин на пізніших фазах росту. Під час виходу в трубку, колосіння, цвітіння і початку формування зерна ярий ячмінь вимогливий до вологи, але надлишок опадів при високих температурах на багатих на поживні речовини ґрунтах викликає надмірне кущіння, інтенсивне наростання біомаси, що спричинює вилягання. Вищі урожаї формуються на ґрунтах з високою водоутримуючою здатністю, нижчі - на фунтах, що погано зв'язують вологу.

Серед зернових культур це найбільш скоростигла культура, деякі сорти ячменю достигають за 75 днів.

1.6 Яра пшениця

Зерно ярої пшениці має високі хлібопекарські і круп'яні якості, містить більше білка, ніж зерно озимої пшениці. Зерно м'якої і твердої ярої пшениці має високий вміст білка (14-16 % м'яка, 15-18 % тверда) і клейковини - 28-40 %. Борошно сильних сортів є поліпшувачем для слабких сортів при випіканні хліба. Зерно твердої ярої пшениці використовують для виробництва кращих сортів макаронів, вермішелі, манної крупи.

Яра пшениця має також кормове значення. Її використовують для виготовлення комбікорму, висівки - як концентрований корм, солому і полову - як грубі корми.

Яра пшениця - одна з найбільш холодостійких культур серед ярих зернових. Її насіння починає проростати при температурі ґрунту 1-4 °С, а життєздатні сходи з'являються при 4-5 °С. Вони витримують приморозки до мінус 4-5 °С і навіть 8-10 °С. Найкраще кущаться рослини і формують вузлову кореневу систему при 10-12 °С, а для дальшого розвитку рослин сприятлива температура 16-23 °С. У фазі наливання зерна яра пшениця терпить від високих температур. При 38-40 °С у рослин через 17 год. настає параліч продихів, внаслідок чого може формуватись щупле зерно.

Яра пшениця вимоглива до вологи. При нестачі води погано розвивається вузлова коренева система і рослини майже не кущаться. Максимальну кількість вологи потребує під час виходу в трубку і в період колосіння наливання зерна. Тверда пшениця стійкіша проти нестачі води в грунті. Вона може витримувати у період формування і наливання зерна повітряну посуху.

1.7 Овес

Високий вміст у зерні вівса білка (12-13 %), вуглеводів (70 %), жиру (5-6 %) свідчить про харчову і кормову цінність. Зерно вівса - незамінні концентрований корм для коней, великої рогатої худоби, домашньої птиці. 1 кг зерна відповідає 1 кормовій одиниці і містить 85-92 г перетравного протеїну. До складу білка зерна вівса входять всі незамінні амінокислоти (лізин, аргінін, триптофан). Білки вівсяних круп добре засвоюються. За якістю білка овес посідає перше місце серед зернових культур. За вмістом жиру зерно вівса переважає інші культури. Значну частину зерна становить крохмаль (40-45 %), багато в ньому вітамінів. Вітаміну В₁ (тіамін) у зерні вівса більше, ніж у пшениці і ячмені, а за вмістом вітаміну В₂ (рибофлавін) овес не відрізняється від інших зернових культур. Завдяки доброму засвоєнню білку, жиру, вуглеводів і вітамінів, харчові продукти з вівса мають велике значення у дитячому і дієтичному харчуванні. Овес має також лікувальне значення.

Овес широко використовується для виготовлення харчових продуктів - круп, печива, кави. Вівсяне борошно для випікання хліба непридатне через відсутність якісної клейковини; Його можна додавати до пшеничного і житнього борошна при випіканні деяких сортів хліба.

Вівсяна солома містить до 7 % білку і понад 40 % вуглеводів і є цінним кормом для тварин. За поживністю мало поступається лучному сіну середньої якості. У 100 кг соломи міститься 31 корм. од.

Овес - цінний компонент для вирощування сумішок однорічних трав (з вікою, горохом та ін.) на зелений корм, сінаж, сіно.

Овес невибагливий до тепла. Серед ярих культур він найбільш холодостійкий. Насіння починає проростати при 1-2 °С. Сходи легко витримують весняні приморозки до мінус 3-4 °С, добре - до мінус 7-8 °С у а іноді й 10 °С. При зниженні температури до мінус 10 °С у вівса, як і в ячменю, листки можуть загинути, але вузол кущіння не пошкоджується і з настанням тепла вегетація рослин продовжується. У період появи сходів і кущіння сприятливою температурою для вівса є 15-18 °С, а пізніше - 18-22 °С.

Овес дуже вимогливий до вологи. Висока відносна вологість повітря і часті дощі - запорука високих урожаїв. Урожайність вівса росте майже паралельно з кількістю літніх опадів. На нестачу води у фазі стеблування він реагує сильніше за інші зернові культури. На недостатньо зволожених ґрунтах сходи з'являються недружно. Тому овес сіють у ранні строки - як тільки ґрунт досягне фізичної стиглості. Дощі позитивно впливають на формування і налив зерна. Овес добре переносить хмарну погоду і тумани. Дуже негативно реагує на високі температури під час цвітіння та наливання зерна.

1.8. Кукурудза

Кукурудза - одна з найцінніших кормових культур. За врожайністю зерна вона перевищує всі зернові культури. Зерно використовується на продовольчі цілі (20 %), технічні (15-20 %) і на фуражні (60-65 %). За вмістом кормових одиниць зерно кукурудзи переважає овес, ячмінь, жито. Кілограм його містить 1,33 корм. од., 78 г перетравного протеїну. Протеїн представлений неповноцінним зеїном і глютеліном, тому згодовувати зерно слід у суміші з високопротеїновими кормами. У зерні кукурудзи 65-70 % вуглеводів, 9-12 % білка, 4-8 рослинної олії (у зародку до 40 %) і лише близько 2 % клітковини. Містяться вітаміни А, В₁, В₂, В₆, Е, С, незамінні амінокислоти, мінеральні солі і мікроелементи. Вміст білка невисокий, він дефіцитний за деякими незамінними амінокислотами, особливо за вмістом лізину

Велика енергоємність зерна (361 ккал у 100 г) робить його важливим компонентом комбікормів. Так, у комбікормах для свиней частка кукурудзи становить 70-80 %, корів - 55-60 %, телят - до 20 % і для птиці - до 60-70 %.

Кукурудза - основна силосна культура. За врожайністю зеленої маси вона перевищує майже всі кормові культури. Один центнер силосу виготовленого з кукурудзи у фазі молочно- воскової стиглості відповідає 0,22-0,24 корм. од., а воскової - 0,28-0,32 корм. од. Вміст перетравного протеїну - 1,4-1,8 кг. Силос кукурудзи має добру перетравність і дієтичні властивості, багатий на каротин.

Качани, засилосовані у восковій або молочно-восковій стиглості, це цінний концентрований корм. В 1 ц його міститься до 40 корм. од. і 2,6 кг протеїну

Кукурудза має важливе значення в зеленому конвейєрі, забезпечуючи тваринництво зеленою масою, багатою на вуглеводи та каротин. У 1 ц зеленої маси кукурудзи, зібраної до викидання волотей, міститься 16 корм. од.

Листостеблова маса, що залишається після збирання кукурудзи на зерно, є добрим грубим кормом, який за поживністю майже не поступається ячмінній та вівсяній соломі. В 1 ц кукурудзяної соломи міститься 37 корм. од., а в 1 ц розмелених стрижнів - 35 корм. од.

Недоліком кормів з кукурудзи є недостатній вміст перетравного протеїну.

Зерно кукурудзи використовується на продовольчі цілі. З нього виготовляють понад 150 харчових і технічних продуктів: борошно, крупу, пластівці, крохмаль, сироп, глюкозу, спирт. Із зародків зерна добувають цінну харчову олію, яка має лікувальні властивості (зменшує вміст холестерину в крові і запобігає захворюванню на атеросклероз). Із стрижнів качанів виготовляють фурфурол, лігнін, ксилозу, одержують целюлозу і папір.

З 1ц зерна можна одержати 56 кг крохмалю (або 60 кг фруктози чи 38 л спирту), 22,4 кг корму з вмістом протеїну 21 %, 5,2 кг глютенового борошна і 2,7 кг кукурудзяної олії.

Кукурудза одна з найстаріших культур, походить з Центральної і Південної Америки. Тут її культивували 5-10 тис. років тому. Вона була головною продовольчою культурою для місцевого населення. В Європі кукурудза стала відома лише в кінці XV століття. В 1500 році Х.Колумб привіз насіння в Севілью (Іспанія). Спочатку її вирощували як рідкісну декоративну рослину. Звідси вона потрапила в Португалію,

Італію, а в XVI столітті - в Китай, Індію та інші країни.

В Україну кукурудза потрапила через Крим в XVII столітті і тривалий час була мало поширена. За іншою версією кукурудза прийшла з Молдавії, поширилась в Одеській області, поступово завойовуючи Південь України.

Кукурудза - одна з найпоширеніших культур у світовому рослинництві, займає третє місце після пшениці і рису. Найбільше кукурудзу вирощують США, Китай, Бразилія, Мексика, Індія. В Європі посівна площа становить більше ніж 10 млн.га, а найбільше її вирощують в Румунії, Франції, Угорщині.

Найбільше зерна кукурудзи виробляють у США і Китаї. Висока врожайність зерна кукурудзи. У США, Франції, в інших країнах Європи вона становить 70-90 ц/га. В середньому в світі урожайність кукурудзи перевищила 40 ц/га.

В Україні основні площі посіву кукурудзи на зерно розміщують в Степу й Лісостепу, на силос і зелений корм - в усіх зонах. Оптимальна площа посіву кукурудзи на зерно і силос в Україні є в межах 3 млн. га.

Урожайність кукурудзи на силос досягає 600-700 ц/га.

Кукурудза - теплолюбна культура. Мінімальна температура проростання насіння - 8-10 °С, сходи з являються при 10-12 °С. При висіванні в холодний грунт (< 8°С) насіння проростає дуже повільно, набубнявіле насіння не сходить, різко знижується польова схожість. У фазі 2-3 листків витримує приморозки до -2 °С. Сходи кукурудзи гинуть при -3°С. Найменші ранні осінні приморозки пошкоджують листки і рослину в цілому.

У літній період вегетації при температурі 14-15 °С ріст рослин сповільнюється, а при 10 °С вони не ростуть. У фазах сходи-викидання волотей оптимальна температура для росту і розвитку - 20-23 °С. До появи генеративних органів підвищення температури до 25-30 °С не шкодить кукурудзі. У фазі цвітіння підвищення температури понад 25 ° С негативно впливає на запліднення рослин. Максимальна температура, при якій припиняється ріст кукурудзи становить 45-47 °С.

Кукурудза відкоситься до посухостійких культур. Завдяки сильному розвиткові кореневої системи, вона використовує вологу з більшої площі і глибших горизонтів ґрунту. На формування одиниці сухої речовини вона витрачає води в два рази менше, ніж пшениця. Проте високі врожаї зеленої маси і зерна, спричинюють більшу потребу у воді ніж у зернових культур. За вегетаційний період кукурудза потребує 450-600 мм опадів.

...