Основи рослинництва і тваринництва

Свині - тварини, які добре акліматизуються. Вони легко пристосовуються до різноманітних кліматичних та кормових умов і їх можна розводити в господарствах різного напряму на всій території України. Свинарство дає можливість інтенсивно вирішувати м'ясну проблему в країні.

Проте одним з основних факторів, який стримує збільшення виробництва свинини, є недостатня кількість кормів, низька їх якість та постійний дефіцит в раціонах протеіну, а наявні приміщення багатьох спеціалізованих по свинарству господарств, а також малих і середніх свиноферм не повною мірою відповідають оптимальним вимогам утримання різних виробничих груп тварин.

Інтенсифікацію галузі стримує велика різниця між продуктивністю племінного і товарного свинарства. У товарних господарствах відмічаються значні упущення щодо ремонту маточного поголів'я. У системі якісного поліпшення маточного поголів'я, товарних господарств недоліком слід вважати безсистемне використання вирощеного молодняку в племгоспах, близько 70 % продукції реалізуються на м'ясокомбінати.

Свині здатні давати велику кількість приплоду внаслідок ранньої статевої зрілості, короткого періоду поросності й високої багатоплідності. Від окремих свиноматок за опорос одержують до 32 поросят.

При збалансованих раціонах на 1 кг приросту свині витрачають 3-4 кг корму. Серед інших сільськогосподарських тварин вони характеризуються найвищим забійним виходом - 70-80 %.

М'ясо свиней - біологічно повноцінний продукт харчування. Воно містить менше води, ніж яловичина та баранина, і характеризується високою енергоємністю. Свинина багата на повноцінний білок, який містить незамінні амінокислоти, а також мінеральні речовини та вітаміни. Вона ніжна, соковита, добре консервується і найбільш придатна для виготовлення ковбасних виробів, копченостей та м'ясних консервів. Продукти із свинини мають високі смакові якості, які не втрачаються при консервуванні та їх тривалому зберіганні.

Наукові досягнення та практика ведення галузі свинарства вказують на великі біологічні можливості тварин порівняно з фактичним рівнем продуктивності. Ці показники становлять відповідно: за кількістю зрілих яйцеклітин за одну охоту 35 і 16-18; кількістю поросят при на-родженні - 30 та 10-12; кількістю поросят при відлученні - 20 і 9-11; кількістю опоросів від свиноматки за рік - 3,0 та 1,8-2,2; середньодобовим приростом живої маси на відгодівлі - 1360 і 570-650 г; віком досягнення живої маси 100 кг - 110-120 та 175-185 днів; витратами сухих речовин корму на 1 кг приросту живої маси - 2,0 і 3,5-4,0 кг.

Створення оптимальних умов годівлі та утримання, використан-ня селекційно-племінних досягнень дають можливість наближатися до показників біологічних можливостей продуктивності тварин і цим знижувати витрати на виробництво продукції, її собівартість та підвищувати рентабельність галузі.

Проте деякі вчені вважають, що біологічний максимум, під яким розуміють максимально можливе генетичне поліпшення, лімітується економічним максимумом і що створення оптимального середовища для досягнення біологічного максимуму може бути зоотехнічно ви-гідним, а економічно - невигідним. Так, за кількістю приплоду на рік для свиней максимум становить: за існуючим стандартом - 18, біологічний - 44, економічний - 31 порося; за тривалістю продуктивного життя відповідно 3, 15 і 5 років; за середньодобовими приростами - 636, 912 та 773 г.

9.2. Породи свиней

Велика біла порода є однією з найстаріших і найбільш поширених не тільки в Україні, а й в усьому світі, її розводять майже в усіх областях республіки, і тільки у Херсонській та Запорізькій областях її питома вага менша за 17 %. Велика біла порода свиней бере свій початок від великих білих англійських свиней. Місцеві свині Англії були великими на зріст, плодючими, але пізньоспілими. З метою поліпшення скороспілості в Англію завозились скороспілі китайські та сіамські свині. При схрещуванні місцевих англійських свиней із завезеними та довготривалій роботі з новими тваринами вдалося створити дрібну білу, середню білу та велику білу породи. Велика біла порода, як більш удосконалена, стала найпопулярнішрю не лише в Англії, а й в інших країнах з розвиненим свинарством. В Україну свині великої білої породи завезені в кінці XIX століття, переважно в поміщицькі господарства і широкого впливу на поліпшення свинопоголів'я селян майже не мали. Нині продуктивність тварин складає багатоплідність - 10,8-11,4 поросяти на опорос, молочність - 76-85 кг, маса гнізда при відлученні 185-200 кг, відгодівельні та м'ясні якості - на рівні вимог класу еліта.

Позитивно впливаючи на рівень продуктивності свиней, комплексна селекція стримувала максимальний розвиток окремих ознак, що позбавило можливості перейти на вищий ступінь схрещування у свинарстві - гібридизацію. Враховуючи недоліки комплексної селекції, на початку 70-х років велику білу породу почали удосконалювати методом так званої переважаючої селекції, яка характеризується поліпшенням однієї або кількох ознак, що корелюють між собою. Цей метод селекції дає змогу, по-перше, швидше поліпшити продуктивні якості (легше - одну, ніж одразу цілий комплекс), і, по-друге, - створити в породі спеціалізовані стада, посилити в ній генетичну різнорідність.

Миргородська порода свиней виведена шляхом складного відтворного схрещування місцевих чорно-рябих свиней Полтавщини з беркширами, середньою білою, великою білою та в меншій мірі - великою чорною та темворсами. Роботу по створенню породи розпочали ще у 80-х роках 19-го століття. І тільки в 1921 році професор О.П. Бондаренко виявив кращі генотипи й продовжив спрямовану роботу по створенню нової породи. Для налагодження племінної роботи професор О.П. Бондаренко у 1927 р. завіз групу миргородських свиней до експериментального господарства колишньої Полтавської зоотехнічної дослідної станції і створив перше стадо цих свиней. Затверджено породу в 1940 році. Тривалий час робота з породою проводилася на чистопородній основі, і тільки протягом останніх 25 років для поліпшення м'ясних якостей почали застосовувати прилиття крові інших генотипів - в даному випадку порід п'єтрен і гемпшир. Використовуючи кнурів породи п'єтрен, у 1974 році було виведено лінію Переможця з високим виходом м'яса в тушах (59 % і більше). Тварини міцної конституції: голова середньої величини з трохи ввігнутим профілем; вуха невеликі, спрямовані вперед і вверх, інколи звисають, груди широкі; спина пряма, широка; міцні ноги середньої висоти; шкіра еластична, щільна, без складок; щетина густа, рівномірно покриває тулуб; масть переважно чорно-біла. Добре почуває себе в різних зонах України, пристосована до пасовищного утримання.

Показники розвитку і продуктивності миргородської породи на такому рівні: жива маса кнурів - 322 кг, довжина тулуба 181 см, а свиноматок, відповідно - 235 кг і 164 см; багатоплідність 10,8 поросяти на опорос; молочність 53 кг; маса гнізда в 2 міс. 182 кг; вік досягнення маси 100 кг - 188 днів; середньодобові прирости 710 г; витрати кормів на 1 кг приросту 3,9 к. од.; вихід м'яса в тушах 56 %; товщина шпику на рівні 6-7 ребра 29 мм.

Дещо більші витрати корму порівняно з іншими породами на одиницю продукції пояснюються тим, що процес жировідкладання у цієї породи наступає раніше, ніж у свиней інших порід. Після великої білої і української степової білої миргородська порода вважається третьою материнською формою, що широко використовують у системі гібридизації в Україні.

Українська степова ряба порода виведена в дослідному господарстві Інституту тваринництва «Асканія-Нова» під керівництвом академіка Л.К. Гребеня. При створенні породи застосували метод відтворювального схрещування тварин української степової білої, беркширської і мангалицької порід. При розведенні помісей «в собі» застосовувався тісний інбридинг. Затверджена порода у 1961 р. Масть цих свиней різних відтінків - темно-ряба, чорна, чорно-рижа та рижа. Тварини великого зросту, мають міцний кістяк, довгий округлий тулуб. У них нижчі, ніж у великих білих та українських степових білих свиней, ноги. Голова середнього розміру з помірно довгим рилом, профіль голови дещо ввігнутий. Спина широка, рівна, груди глибокі, широкі, ребра округлі, окости середньої виповненості, ноги міцні. Темперамент свиней спокійний. За витривалістю та пристосованістю до умов жаркого клімату півдня України мають перевагу порівняно з українською степовою білою породою.

За розвитком дорослі кнури і матки дещо перевершують вимоги класу еліта і в середньому по 4-х господарствах мають такі показники: жива маса кнурів - 301 кг, довжина тулуба- 183 см; свиноматок, відповідно, - 235 кг і 161 см. Продуктивність свиноматок: багатоплідність- 10,6 поросяти на опорос, молочність - 50 кг, маса гнізда в 2 міс. - 154 кг. Відгодівельні та м'ясні якості: вік досягнення маси 100 кг - 183 дні, середньодобові прирости - 650 г, витрати корму на 1 кг приросту - 3,75 к. од., товщина шпику на рівні 6-7 ребер - 30 мм.

Українська степова біла порода виведена в дослідному господарстві Інституту тваринництва «Асканія-Нова» Херсонської області під керівництвом академіка М.Ф. Іванова простим відтворювальним схрещуванням місцевих білих свиней півдня України з кнурами великої білої породи. У процесі виведення цієї породи для закріплення спадкових якостей кращих тварин на них проводили різні, переважно тісні інбридинги при одночасному строгому вибраковуванні одержаних тварин за міцністю конституції і вираженістю бажаних ознак.

Робота М.Ф. Іванова з виведення української степової білої породи свиней визнана класичною. Затверджена порода у 1934 р. Зовнішнім виглядом свині української степової білої породи схожі на свиней великої білої породи. Це тварини великого зросту, з міцною конституцією: голова помірної величини, з невеликим прогином профілю; груди широкі і глибокі; лоб широкий; рило широке, довге; ганаші добре розвинуті; спина пряма, широка; окіст середньої виповненості; вуха великі з товстою щетиною на краях; тулуб вкритий густою, довгою щетиною, нерідко кучерявою.

Продуктивність свиноматок: багатоплідність - 11,4 поросяти на опорос, молочність - 56 кг, маса гнізда в 2 місяці - 190 кг. Відгодівельні та м'ясні якості: середній вік досягнення живої маси 100 кг - 197 днів, середньодобові прирости - 688 г, витрати кормів на 1 кг приросту живої маси 3,89 к. од., товщина шпику на рівні 6-7 ребер - 30 мм.

Полтавська м'ясна порода створена протягом 1966-1992 pp. складним відтворювальним схрещуванням з використанням 5-ти порід - великої білої, миргородської, ландрас, п'єтрен і уессекс-седлбекської. Свині порівняно крупні, довгі, мають широкий і глибокий тулуб, добре обмускулені плечі, груди, пряму і широку спину, легку голову з невеликими, ледь звислими вухами і масивними окостами. Конституція міцна, тварини білої масті, порівняно стресостійкі, з добре консолідованою спадковістю. Розводять свиней у трьох племзаводах та на 30 племфермах і племрепродукторах різних зон України.

Дорослі кнури-плідники мають живу масу 300-350 кг, довжину тулуба 180-188 см, а свиноматки, відповідно, 230- 260 кг і 162-176 см. Продуктивність свиноматок провідних племінних стад: багатоплідність - 10,4-11,6 поросяти, молочність - 52-59 кг, маса гнізда в 2 місяці- 185-240 кг; відгодівельні та м'ясні якості: вік досягнення маси 100 кг- 175-206 днів, середньодобові прирости - 690-870 г, витрати кормів на 1 кг приросту- 3,3-3,8 к. од., вихід м'яса в туші - 60-63 %, товщина шпику на рівні 6-7 ребер - 22-28 мм.

Українська м'ясна порода. Робота по створенню породи розпочата в 1981 р. на основі апробованого у 1978 р. Полтавського м'ясного типу свиней та помісей різних поєднань харківської, білоруської та асканійської селекції. У породі створено 3 заводських типи - центральний полтавський, харківський і асканійський з генеалогічною структурою 12 ліній кнурів і 25 родин свиноматок. Кнури і матки в масі великі, довгі, з добре розвиненими окостами та міцною конституцією.

За розвитком відповідають, а окремі перевищують вимоги класу еліта, мають високу резистентність, стресостійкі, пристосовані до умов промислової технології. Тварини білої масті. Продуктивність свиноматок: багатоплідність 11,1 поросяти на опорос, молочність - 55,4, маса гнізда у 2-місячному віці - 188,9 кг; відгодівельні та м'ясні якості, за даними оцінки 86 кнурів: рівень середньодобових приростів - 784 г, вік досягнення маси 100 кг - 177 днів, витрати корму на 1 кг приросту - 3,44 к. од., товщина шпику на рівні 6-7 ребер 24,4 мм.

Червона білопоясна порода. Необхідність створення лінії викликана підвищеним попитом товарного свинарства на скороспілих м'ясних кнурів для масового використання їх у регіональних системах породно-лінійної та міжлінійної гібридизації. Порода виведена методом складного відтворного схрещування свиней полтавського м'ясного типу (ПМ-1), а також порід великої білої, ландрас, гемпшир і дюрок. При створенні лінії ставилась мета одержувати високий, гетерозисний ефект при поєднанні кнурів цієї лінії з матками районованих порід, а гібридний молодняк від таких поєднань при забої живою масою 115-120 кг мав відповідати вимогам стандарту на м'ясну свинину. Свині порівняно великі, пропорційної будови тіла, з добре розвиненими м'ясними формами. Середня жива маса кнурів 316 кг, довжина тулуба 184 см, а свиноматок, відповідно, - 245 кг і 169 см. Середній рівень відгодівельних та м'ясних якостей: вік досягнення маси 100 кг - 176,5 дня, середньодобовий приріст на відгодівлі - 846 г, витрати кормів на 1 кг приросту - 3,48 к. од., вихід м'яса в туші - 62,1 %, товщина шпику на рівні 6-7 ребер - 25 мм.

До зарубіжних порід, які в різні роки були завезені в Україну, слід віднести ландрас, дюрок, уельську і велику чорну. Для поліпшення вітчизняних порід і створення нових генотипів в 60-70 роки завозилися такі породи кнурів як п'єтрен, гемпшир, уессекс-седлбек.

Порода ландрас створена в Данії схрещуванням місцевих датських свиней з великою білою породою в умовах повноцінної годівлі. При цьому вівся тривалий добір і підбір помісей за скороспілістю, витратою кормів на одиницю продукції та м'ясними якостями.

Свині породи ландрас білої масті, крупні на зріст, довгі (окремі кнури досягають довжини 2 м), з великими звислими на очі вухами. Голова легка, шкіра тонка, окости глибокі й добре виповнені, груди вузькуваті, ноги сухі, міцні. В Україну ландраси завезені з Канади, Швеції, Англії і племінних господарств Російської Федерації та Латвії. Внаслідок спеціалізації породи м'ясних якостей ландраси, особливо підсисні матки і ремонтний молодняк, вимогливі до умов зовнішнього середовища. За незадовільної годівлі і утримання у свиноматок знижується заплідненість, багатоплідність, а у молодняку втрачаються скороспілість і м'ясні якості. Кнури цієї породи в Україні мають середню масу 308 кг при довжині тулуба 184 см, свиноматки, відповідно, - 230 кг і 165 см; багатоплідність маток становить 10,5-11,0 поросят на опорос при живій масі гнізда в 2 міс. 170-216 кг; середньодобові прирости молодняку на контрольній відгодівлі - 700-750 г, оплата корму 3,5-3,8 к. од. і вихід м'яса в туші 58-60 %. Порода ландрас є однією з провідних батьківських форм і широко використовується в обласних системах схрещування і гібридизації. Кнурів цієї породи поєднують практично з усіма материнськими формами - породами великою білою, українською степвою білою, миргородською, українською степовою рябою, великою чорною. Це дає змогу поліпшити відгодівельні і м'ясні якості по-місного та гібридного молодняку на 8-15 %.

Порода дюрок виведена в США у 1960 р. Масть свиней червона з відтінками від темного до світло-червоного кольору. За кількістю поголів'я в США вона посідає перше місце (30 %). В Україну свині породи дюрок завезені вперше із США у 1976 році, а пізніше з Чехословаччини - в 1983, 1984, 1985 pp., з Англії - в 1991 р. Нині свиней породи дюрок розводять у племзаводі «Степовий» Запорізької, дослідному господарстві Інституту тваринництва «Асканія-Нова» Херсонської і селекційно-гібридному центрі «Золотоніський» Черкаської областей. Свині породи дюрок мають широкі і глибокі груди з округлими ребрами; спина аркоподібна; окости добре виповнені; ноги високі з торцовою постановкою. Голова широка з трохи ввігнутим профілем. Свині відрізняються спокійною поведінкою.

Жива маса кнурів у племінних господарствах України 318-343 кг, довжина тулуба 184-188 см; маток, відповідно, 252-277 кг і 169-171 см. Свиноматки породи дюрок від інших порід відрізняються дещо нижчим рівнем репродуктивних якостей, особливо за багатоплідністю. У середньому вона становить по селекційних стадах 10,2 поросяти на опорос. Висока мінливість за багатоплідністю свідчить про можливість поліпшення цієї ознаки відбором і підбором тварин, а також створенням належних умов годівлі і утримання. Порода відрізняється високим рівнем відгодівельних та м'ясних якостей: середньодобовий приріст - 750-800 г, витрати кормів на 1 кг приросту - 3,6-3,7 к. од., товщина шпику - 19-23 мм при виході м'яса в туші 61-63 %. Тобто, порода дюрок є типовою батьківською формою і головне її призначення - використання у системах схрещування і гібридизації з різними материнськими формами.

Уельська порода відноситься до найбільш старих порід Англії і виведена в минулому столітті прилиттям місцевим довговухим свиням крові азіатських порід. У 50-х роках 20-го століття проведено значне прилиття крові породи ландрас із Швеції. Тварини крупні, з довгим тулубом і добре розвиненими м'ясними формами. Голова довга з трохи ввігнутим профілем, вуха великі, нависають на очі, масть біла. За зовнішнім виглядом і продуктивністю порода близька до шведських ландрасів, але тварини більш компактні і мають міцнішу конституцію, менш вибагливі до умов годівлі і утримання. Використовують породу в системах схрещування і гібридизації як батьківську форму.

У віці 36 міс. і старшому кнури мають живу масу 330 кг, довжину тулуба 189 см; свиноматки, відповідно, - 245 кг і 172 см. Багатоплідність свиноматок - 11 поросят. На контрольній відгодівлі середньодобові прирости молодняку становлять 750 г, витрати корму на 1 кг приросту 3,7 к. од., вік досягнення маси 100 кг - 186 днів, вихід м'яса в туші 58-60 %.

Велика чорна порода виведена в Англії у другій половині XIX століття схрещуванням місцевих довговухих свиней з неаполітанськими і китайськими тваринами. У колишній Радянський Союз їх завезено в кінці 50-х років XX століття. Для тварин цієї породи характерні широкий і глибокий тулуб, добре виповнений окостами. Голова середньої довжини, профіль трохи ввігнутий, вуха нависають на очі, ноги короткі й міцні. шкіра темного кольору, щетина чорна, тонка. До недоліків екстер'єру цієї породи відносять складчастість шкіри, звислість заду, тендітність конституції. Маса дорослих кнурів в середньому 300-315 кг, свиноматок - 215-225 кг; багатоплідність маток - 10,5-11,0 поросят на опорос, маса гнізда в 2 міс. - 160-175 кг.

Свиней великої чорної породи, насамперед кнурів, широко використовують для промислового схрещування з матками основних планових порід, особливо - великою білою. Чисельні науково-виробничі дані свідчать про те, що багатоплідність підвищується на 0,5 поросяти, строки відгодівлі помісей скорочуються на 15 діб, а середньодобові прирости зростають майже на 8 %.

Гемпширська порода. Одна із стародавніх порід Америки. Походить від англійських свиней, яких розводили в Шотлап дії і які поступово перемістилися на південь Англії - графство Гемпшир. Ці свині потрапили до США в 1825 р. Проти гом тривалого періоду їх парували з іншими породами - так званими тонкошкірими. В 1893 р. створена перша асоціація по реєстрації тонкошкірих свиней, а в 1904 р. породі дали назву гемпширська. Порода почала поширюватися по всіх штатах. Тепер гемпширів розводять на всій території США, за чисельність вона посідає третє місце в країні серед інших порід.

Гемпширську породу створювали в умовах невеликих фермерських господарств без певної селекційної програми. Тому на першому етапі динаміка її удосконалення була незначною. В 20-х роках XX ст. гемпширські свині стали найпоширенішими в районах, де вирощували кукурудзу.

Порода стала швидко видозмінюватися в бік поліпшення м'ясних якостей, виповненості окостів, міцності конституції, підвищення стресочутливості. Чіткою селекційною програмою за порівняно короткий строк було значно підвищено комерційну значимість породи.

Характерна особливість гемпширських свиней - високі адаптаційні властивості, добра пристосованість до утримання на пасовищах.

Тварини мають довгий тулуб, міцну аркоподібну спину. Кінцівки поставлені правильно, міцний кістяк трохи грубуватий, пряма постава ратиць. Голова легка, з довгим прямим рилом, короткими прямостоячими вухами, міцними щелепами, підтягнутими ганашами. Масть чорна, з характерним білим поясом навколо тулуба на рівні передніх кінцівок. Конституція в цілому значно ніжніша. Тип нервової системи легкозбуджуваний. Свині середніх розмірів. Для свиноматок характерна невисока багатоплідність з добре розвиненими материнськими якостями. Поросята до відлучення досягають великих розмірів. На відгодівлі середньодобові прирости становлять 850-960 г.

Важлива особливість гемпширів - це добре розвинена філейна частина і великі виповнені окости. Порода займає провідне місце за величиною «м'язового вічка».

До нашої країни гемпширів завезли близько 20 років тому, їх використовують в основному для одержання товарних гібридів. Було проведено значну кількість досліджень на комбінаційну здатність для створення нових заводських типів і синтетичних ліній свиней. Порода пластична і має можливість для значно ширшого використання її потенціалу.

Порода п'єтрен. Виведена в Бельгії у провінції Брабант у результаті тривалого відбору найбільш м'ясних помісних свиней, одержаних від схрещування беркширської, великої білої та деяких інших порід, а також, мабуть, виявленням мутантів, що виникли внаслідок спорідненого парування. Офіційно порода визнана в 1920 p., однак протягом тривалого періоду не набувала господарського значення і практично зникла під час другої світової війни. Повторно її почали розводити в 1950 p., і з того часу вона стала поширеною в усіх країнах світу. Значного поширення й подальшого розвитку порода набула у Франції, куди завезена в 1955 р.

Свині породи п'єтрен характеризуються відмінними м'ясними формами, добрим розвитком мускулатури. Тулуб у них компактний, широкий, циліндричної форми. Кінцівки короткі, голова легка, з прямим профілем, рильце широке. Вуха короткі, спрямовані горизонтально. Груди широкі, середньої глибини. Спина широка, м'язи вздовж хребта утворюють жолобок, боки округлі, ребра круто вигнуті. Добре виповнені окости, які опускаються до скакального суглоба. Кістяк тонкий, але міцний. Кінцівки укорочені. Копита добре розвинені, тварина пересувається на передніх краях копит. Шкіра занадто товста, без чорних плям. Щетина жорстка й коротка. Масть біло-сірувата з темними плямами неправильної форми.

Жива маса дорослих кнурів становить 270-290, а свиноматок - 230-250 кг. Останні мають невисокий показник багатоплідності - 8-10 поросят.

На відгодівлі молодняк живої маси 100 кг досягає у 210-230-добовому віці. Середньодобові прирости становлять 500-600 г. Витрати корму на 1 кг приросту 3,5-4,0 корм. од. Тварин породи п'єтрен широко використовують для поліпшення м'ясних якостей помісей при схрещуванні з іншими породами у багатьох країнах світу - Франції, Англії, Німеччині, Польщі, Аргентині, Іспанії та ін.

У нашу країну вперше їх завезли у 1964 р. За даними проведених досліджень при чистопородному розведенні тварини породи п'єтрен недостатньо акліматизовуються, показники їх продуктивності значно нижчі інших планових порід.

Не досягли значних результатів з використанням свиней породи п'єтрен в якості батьківської форми. Поряд з тим відмінною особливістю тварин цієї породи є добрі забійні якості. Помісні підсвинки з часткою крові п'єтренів краще використовують азотисту частину корму.

П'єтрени набули значного поширення і мають перспективу при створенні синтетичних ліній свиней у системі гібридизації.

Північнокавказька порода. Виведена методом складного відтворного схрещування місцевих кубанських свиней з тваринами великої білої, беркширської та білої коротковухої порід при тривалій цілеспрямованій селекції. Породу створювали в господарствах Ростовської області і Краснодарського краю під методичним керівництвом академіка П. Ю. Ладана. Роботу по виведенню породи розпочали у 1936 р. у навчальному господарстві Новочеркаського зооветеринарного інституту і в ряді радгоспів та колгоспів Ростовської області і Краснодарського краю. В процесі селекції особливу увагу приділяли одержанню конституціонально стійких тварин, здатних до розведення в тваринницьких приміщеннях напіввідкритого типу протягом року з максимальним використанням грубих і соковитих кормів. Порода формувалася у сальному напрямі продуктивності. Кубанських свиней схрещували з кнурами великої білої породи і при жорсткому вибракуванні (90 %) відбирали помісі другого й третього поколінь для схрещування з кнурами беркширської породи з метою поліпшення скороспілості і сальності. Беркширська порода забезпечила підвищення цих якостей, але знизила багатоплідність свиноматок. Для усунення основного недоліку приливали кров білої коротковухої породи, використовуючи для цього багатоплідних свиноматок. Офіційно порода затверджена у 1955 р. У результаті подальшої селекції порода суттєво удосконалювалася. Нині вона відповідає вимогам як сального, так і універсального типів продуктивності, поширена для розведення в Ростовській і Волгоградській областях, Краснодарському і Ставропольському краях Російської Федерації та в Україні (Луганській, Донецькій та ін. обл.).

Свині північнокавказької породи характеризуються такими екстер'єрними особливостями: широка голова з невеликим вигином профілю рила; глибокі і широкі груди з округлими ребрами без перехвату за лопатками; спина й поперек широкі; крижі округлі; окости добре виповнені, округлі, глибокі, низько опускаються до скакального суглоба; кінцівки міцні; кістяк негрубий, ратиці тверді; щетина густа, м'яка, рівномірно вкриває весь тулуб, масть чорно-ряба, частково біла. Жива маса дорослих кнурів досягає 310-350, а свиноматок - 220-230 кг. Свиноматки характеризуються добрими показниками багатоплідності - 10-11 поросят, молочності - 50-55 кг. Для тварин властивий прискорений ріст у молодому віці. На контрольній відгодівлі підсвинки досягали живої маси 100 кг за 178-185 діб при середньодобовому прирості 710-740 г і витраті корму на 1 кг приросту 4,0-4,2 корм. од. Довжина туші забитих тварин становить 90-92 см, товщина шпику над 6-7 грудними хребцями - 30-32 мм, площа «м'язового вічка» - 28-30 см , маса заднього окосту - 10,6-10,8 кг.

9.3. Методи розведення свиней

Методи розведення - це система підбору в свинарстві з урахуванням породної та лінійної належності тварин для вирішення відповідних зоотехнічних завдань. Правильно вибраний метод розведення є могутнім фактором якісного поліпшення стад, підвищення їх продуктивності.

У свинарстві, як і при розведенні інших сільськогосподарських тварин, застосовують два основних методи розведення - чистопородне і схрещування. Починаючи з 70-х років XX ст., у товарному свинарстві широко почали застосовувати внутрівидову гібридизацію, котра також є різновидністю схрещування.

Чистопородне розведення. Це система спаровування тварин, які належать до однієї породи, а потомство, одержане від такого спаровування, називається чистопородним. При чистопорому розведенні зберігається і посилюється спадковість тварин бажаного типу, яких використовують для племінних цілей в зоні розповсюдження породи, а також для схрещування з іншими породами. Тварини однієї породи можуть бути між собою споріднені або не споріднені. У практиці ж тваринництва при складанні плану парувань ступінь спорідненості плідників і маток має велике значення. Щоб легше орієнтуватись в походженні тa спорідненості між собою тварин, на кожного плідника та матку в племінних господарствах складають родовід і записують його в родовідну сітку.

Тварина, на яку складають родовід, зветься пробандом і пишеться вона (кличка та її номер) зліва родовідної сітки або поверх неї. Батько й мати пробанда складають перший ряд предків (батьківський), діди та баби - другий ряд (дідівський) і т.д. Родовід, як правило, складають на 3 ряди предків.

Спорідненість тварин записується римськими цифрами. Спочатку пишеться ряд предків, в якому зустрінеться спільний предок по материнській лінії, потім ряд предків, в якому зустрічається той же предок по батьківській лінії.

Парування між собою неспоріднених тварин однієї породи зветься неспорідненим розведенням або аутбридингом. Парування ж собою споріднених тварин називається спорідненим розведенням або інбридингом.

Запорукою успіху племінної роботи при чистопородному розведенні є лінійне розведення. Розведення по лініях грунтується на використанні в породі за певною системою добору і підбору видатних плідників і їх потомства для створення високопродуктивної і спадково стійкої групи тварин, які відрізняються якостями, необхідними для даного етапу свинарства. Розведення по лініях дає можливість селекціонеру більш широко і за відповідним планом використати видатних тварин і через них побудувати стадо в потрібному напрямку. Племінні стада складаються із тварин 3-4 і більшої кількості ліній та родин. Лінії діляться на відкриті, частково закриті і повністю закриті.

Тварин заводських відкритих ліній розводять, як правило, шляхом аутбредних парувань. Розведення по відкритих лініях - один із основних методів, які застосовують у племінних господарствах. При складанні плану підбору необов'язково використовувати тільки тих свиноматок, котрі походять від кнурів закріплених за ними ліній або належних до відповідних Племінні господарства нерідко обмінюються між собою плідниками і свиноматками. Через це свині багатьох племінних господарств зв'язані спільністю походження. При такому cпособі ведення ліній і родин ширше використовуються досягнення селекціонерів різних племінних господарств, але виникають труднощі при створенні і збереженні вузькоспеціалізованих особливостей тварин окремих ліній і родин.

Розведення частково закритих ліній обмежено відповідніим колом господарств. Свиноматок в цьому випадку спаровує тільки з плідниками своїх ліній; плідники за необхідністю можуть бути одержані від свиноматок, закріплених за іншими.і лініями. Тварин частково закритих ліній розводять, як правило з використанням помірного інбридингу. При роботі з частково закритими лініями легше підтримувати спеціалізацію тварин з напрямком продуктивності, зберігаючи достатній простір роботи селекціонера по використанню видатних тварин, одержаних в інших лініях. Тому орієнтування на такі лінії при переведенні свинарства на промислову основу перспективніше, ніж робота з відкритими лініями.

У закритих лініях і плідників, і свиноматок використовують строго в межах даної лінії. Такий спосіб неминуче пов'язаний із застосуванням тісного інбридингу, а тому в практиці племінних господарств зустрічається дуже рідко.

Завдання селекціонера - накопичення в лінії тварин, які різняються бажаними продуктивними якостями. Найбільш повно це досягається ретельним їх добором, гомогенним груповим та індивідуальним підбором, систематичною оцінкою за продуктивністю і якістю нащадків кнурів і свиноматок, спрямованим вирощуванням ремонтного молодняку.

Лінійна селекція ведеться найбільш успішно, якщо фенотична подібність тварин лінії супроводжується їх генотипічною дібністю, що найкраще забезпечується спільністю походження тварин. При звичайному (не спорідненому) розведенні тварин в лініях і родинах спільність їх походження з кожним поколіням зменшується і на рівні 4-5 поколінь стає маловідчутна. Тому для підтримання в межах ліній і родин спільності походження тварин необхідно періодично (через 4-5 поколінь) поновлювати їх споріднені зв'язки з видатними тваринами даних ліній і родин. За цей період часто виявляються тварини, котрі значно перевершують родоначальника за загальною продуктивністю або за окремими особливо бажаними якостями. Таких тварин слід використовувати для створення споріднених груп і формування на їх основі ліній або родин.

Для підтримання у стаді заводського типу свиней з відповідними племінними і продуктивними якостями досить вести роботу з кнурами 5-7 ліній і такою ж кількістю родин свиноматок. Тривала робота з невеликою кількістю ліній і родин дозволяє, з одного боку, добре вивчити особливості кожної лінії і родини та їх поєднаність між собою, а з другого боку, дає можливість створити більш міцну спадковість з необхідними показниками продуктивності.

Лінії слід вести за 2 або 3 спорідненими гілками, що розходяться. Це досягається шляхом залишення на плем'я декількох синів-засновників або продовжувачів лінії з наступним їх поєднанням із свиноматками, які не споріднені з тваринами інших гілок.

Якщо ж при розведенні тварин тієї чи іншої лінії споріднені зв'язки стають надто тісними, в господарство завозять представників тієї ж лінії, але другої спорідненої гілки, яку раніше не розводили в стаді.

Передача молодих ремонтних кнурів, які походять від кращих тварин стада, в інші племінні господарства і повернення через 3-4 покоління їх потомства, одержаного в інших кормових і кліматичних умовах, дозволяє значно підвищити життєздатність приплоду і продуктивність стада взагалі.

Останнім часом велике значення надається створенню в породах внутрішньопородних і заводських типів, спеціалізованих ліній на основі диференційованої селекції тварин в племінних стадах за малим числом ознак при збереженні середнього рівня за рештою показників. Тварин спеціалізованих типів і ліній, створених в результаті такої селекції, перевіряють далі на поєднуваність при схрещуванні і виявляють кращі з них, котрі дають найбільш високий ефект гетерозису за окремими ознаками.

При розробці методу диференційованої селекції вдалося довести, що кнури і свиноматки по-різному передають по спадковості ті або інші ознаки. Цю досліджену закономірність було взято за основу при створенні так званих батьківських та материнських форм, котрих використовують у гібридизації.

Так, при створенні батьківських форм кращі результати дала селекція на скороспілість, оплату корму продукцією, м'ясні якості приплоду, а при створенні материнських форм - селекція зі багатоплідністю, молочністю, відтворювальною здатністю, крупноплідністю та вирівняністю поросят у гнізді.

Перевірка тварин спеціалізованих ліній і заводських типів на поєднуваність спочатку в птахівництві, а потім у свинарсти показала, що стійкий ефект гетерозису можна одержати не тільки за міжпородного розведення, а й внутрішньопородного.

Використання інбридингу при розведенні свиней. Питання щодо поєднання між собою споріднених тварин, про позитиві і негативні результати такого розведення є досить спірним і дебатується в тваринництві уже тривалий час.

Щоб з'ясувати природу й точніше встановити ефективність спорідненого розведення, в різних країнах було проведено багато досить точних і тривалих дослідів на лабораторних і сільськогосподарських тваринах. Результати цих дослідів значної) мірою суперечливі, але дають підставу для такого висновку: безсистемне споріднене розведення тварин неминуче призводить до зниження їх життєвості й продуктивності, а при тривалому застосуванні наступає неплідність і повне виродження стад.

Особливо чутливі до спорідненого розведення свині й собаки. Депресія у них виявляється в ослабленні конституції, потоншанні кістяка, зниженні багатоплідності маток і життєвості приплоду, в народженні мертвих поросят, потвор і, нареші в цілковитій неплідності.

Однак у поліпшенні існуючих і виведенні нових порід інбридинг прискорює закріплення в потомстві бажаних якостей окремих тварин. Прикладом цього може бути робота академіка М. Ф. Іванова, який при виведенні української степової білої породи свиней застосовував поєднання близькоспоріднених тварин, таких як (батько Х дочка), (брат Х сестра), одержавши при цьому тварин з рекордною продуктивністю.

Практика тваринництва показує: позитивні результати спорідненого розведення визначають - добір тварин з бездоганно міцною конституцією; хороші умови годівлі і утримання інбредного поголів'я; використання для розмноження тільки міцних і добре розвинених тварин; проведення усієї цієї багатопланової роботи під керівництвом досвідчених спеціалістів. Застосовують, інбридинг тільки у племінних господарствах, товарних свинофермах спаровування споріднених тварин неприпустимо.

Схрещування. Спаровування тварин, які належать до різних порід, називається схрещуванням. Потомство, одержане в результаті міжпородного схрещування, - помісне. В результаті реагування тварин виникає новий організм, що має подвійну спадковість: відбувається збагачення спадковості, бо клітини самця і самки повною мірою мають властивості своїх порід, схрещуванні тварин виникає новий організм з ознаками ерозису, мінливість помісей порівняно з мінливістю вихідних рід значно збільшується, витісняються небажані ознаки спадвості в однієї з порід. Для схрещування породу батька підбирають так, щоб вона мала значні переваги перед материнською, особливо за м'ясними та відгодівельними якостями. Залежно від поставленої мети методи схрещування можна поділити на 3 групи:

1. Заводське схрещування, яке застосовують для поліпшення існуючих та виведення нових порід. Сюди відносяться такі методи схрещування: ввідне, або «прилиття крові»; вбирне (поглинальне, перетворювальне); відтворювальне.

2. Користувальне схрещування, що застосовується для одержаня товарних тварин. До нього відносяться: двопородне промислове; трипородне промислове; чотирипородне промислове; два-, три- і чотирипородне перемінне (ротаційне).

Гібридизація: породно-лінійна; внутрілінійна; міжпородна.

Ввідне схрещування («прилиття крові»). При удосконаленні деяких досить продуктивних порід з метою поліпшення окремих якостей породи часто вдаються до ввідного схрещування або «прилиття крові». Для цього вибирають іншу породу (поліпшуючу) з добре вираженими якостями, яких не вистачає поліпшуваній породі і проводять одноразове схрещування маток з плідником цієї поліпшуючої породи. Одержаних помісей потім схрещують протягом одного або двох поколінь з плідниками основної поліпшуваної породи і потім розводять «в собі», тобто маток другого і третього поколінь поліпшуваної породи спаровують такими ж плідниками.

Прикладом ввідного схрещування може бути поліпшення м'ясних якостей миргородської породи, для чого використовували кнурів бельгійської породи п'єтрен, а на даному етапі селекці, велику чорну, білоруську чорно-рябу.

Вбирне схрещування (поглинальне). Застосовується головним чином з метою докорінного поліпшення малопродуктивних порід. При цьому схрещуванні маток малопродуктивних порід спаровують з плідниками високопродуктивної (поліпшуючої) породи. Одержаних помісей першого покоління спаровують плідниками поліпшуючої породи і отримують помісей другого покоління (3/4-кровних). Потім таким же способом одержують помісей наступи поколінь. Високопродукопродуктивних помісей четвертого і п'ятого поколінь, які мало відрізняються від тварин поліпшуючої породи, відносять до групи чистопородних тварин.

Вбирне схрещування почали широко застосовувати в Україні в 20-30-х роках XX сліття для поліпшення малопродуктивних місцевих свиней, при цьому головною поліпшуючою породою була велика біла.

Відтворювальне схрещування. Застосовується з метою виведення нової породи. Для цього схрещують дві або більше рід між собою, а помісей другого або третього поколінь проводять «в собі». Коли у створенні нової породи беруть участь дві породи, то таке схрещування називають простим, а якщо більше - складним.

Велике значення при відтворювальному схрещуванні має правильний вибір для схрещування вихідних порід, а також наступні цілеспрямовані добір і підбір.

Прикладом утворення нової породи свиней методом простого відтворювального схрещування може бути робота академіка М. Ф. Іванова, який вивів українську степову білу породу свиней шляхом схрещування місцевих степових свиноматок з кнурами великої білої породи. Складне відтворювальне схрешування мало місце при виведенні миргородської, полтавської та української м'ясних порід, при цьому використовувались від 3-х до 5-ти і більше вихідних порід.

Промислове (користувальне) схрещування. Основний метод розведення свиней у товарних господарствах. Потомство, одержане від схрещування двох або більше порід, називають помісним. У практиці застосовують декілька форм промислового схрещування.

Двопородне промислове схрещування. Якщо свиноматки однієї породи схрещуються з кнурами другої породи і весь приплід від них іде на відгодівлю, то таке промислове схрещування називається простим двопородпим. Найбільш широко метод розповсюджений в товарному свинарстві. Застосовується в товарних репродукторних господарствах (фермах) і промислових комплексах із замкнутим циклом виробництва, а також у племінних репродукторах по відтворенню помісних свинок для товарних репродукторів.

Можуть застосовуватись і реципрокні варіанти двопородного схрещування, що дає можливість більш раціонально використати чистопородних племінних тварин вихідних форм. Просте двопородне промислове схрещування сприяє підвищенню відгодівельних якостей помісей порівняно з чистопородним розведенням на 3-5 %.

Трипородне промислове схрещування. Має деякі переваги перед двопородним промисловим схрещуванням, що пояснюється комбінуванням у товарних помісей продуктивних якостей трьох вихідних порід. Трипородне схрещування забезпечує підвищення відтворювальних якостей на 10-5 %, а відгодівельних - на 7-10 %, тобто в 2 рази більше, ніж при двопородному схрещуванні. Трипородне схрещування вимагає спеціалізованих господарств або ферм по відтворенню двопородних помісних свинок - племрепродукторів і племсекторів у товарних господарствах і чіткої організації ведення племінного обліку. При трипородному схрещуванні можуть використовуватись як двопородні свиноматки, так і двопородні кнури.

Чотирипородпе промислове схрещування. В організаційному плані набагато складніше трипородного схрещування. При його застосуванні необхідно вести паралельну селекцію чотирьох пра-прабатьківських форм, а в системі розведення повинно бути не менше двох племінних репродукторів для одержання помісних свинок і кнурів. Застосовується в практиці порівняно рідко.

Дво-, три- і чотирипородне перемінне (ротаційне) схрещування. За результативністю наближається до попередніх варіантів промислового схрещування. Ці види схрещування вимагають чіткої організації племінного обліку на товарних фермах і одночасного утримання кнурів не менше двох порід. Переваги перемінного схрещування - мінімальне завезення племінних тварин в товарні господарства (тільки кнурів), що значно поліпшує ветеринарну безпеку і зменшуються витрати на придбання племінного молодняку. Застосовується в товарних господарствах, в котрих маточні стада ремонтують помісними свинками власного відтворення, а кнурів щорічно завозять із відповідних племінних заводів і племрепродукторів.

До недоліків методів перемінного схрещування відносяться його значно більша складність та послаблення гетерозисного ефекту. Послаблення гетерозису при перемінному схрещуванні теоретично передбачено у зв'язку із зменшенням контрастності такого схрещування порівняно з контрастністю промислового, оскільки помісні матки, починаючи з ІІ-го покоління, обов'язково мають частки крові тієї породи, до якої належить і плідник, якого використовують для схрещування. Організувати перемінне схрещування значно складніше, ніж промислове. Воно призводить до накопичення в господарстві багатьох різних за походженням, але близьких за типом груп тварин. При недостатньо чіткому обліку має місце велика плутанина, а тому в умовах виробництва перевагу надають різним видам промислового схрещування.

Гібридизація. Вищий етап промислового схрещування спеціально відселекціонованих батьківських і материнських форм, для яких характерна стійка передача потомству репродуктивних, відгодівельних та м'ясних якостей, що не властиво породам, селекцію яких проводять за комплексом ознак.

Під гібридизацією у товарному свинарстві розуміють комплекс організаційно-селекційних заходів, спрямованих на вдосконалення системи розведення свиней з використанням спеціалізованих ліній, типів і порід та їх кросів для значно ефективнішого порівняно з промисловим схрещуванням використання явища гетерозису. Гібриди - потомство, одержане від схрещування високопоєднуваних на комбінаційну здатність батьківських форм, призначених для забою. Продуктивність гібридів на 8-10% вища порівняно з помісними тваринами, одержаними в результаті простого промислового схрещування.

Для гібридизації батьківські форми створюють методами диференційованої селекції з перевагою на скоростиглість, високі відгодівельні та м'ясні якості, а материнські - на багатоплідність, великоплідність, високу відтворювальну здатність та резистентність приплоду. Методом контрольного схрещування виявляють найефективніші міжлінійні і породно-лінійні поєднання і ті, які характеризуються стійким та високим проявом гетерозису за корисними ознаками, впроваджують в виробництво.

У багатьох країнах з розвиненим свинарством гібридозація є основним методом виробництва товарної свинини.

9.4. Вирощування і утримання свиней

Годівля і утримання свиней залежить від віку, статті, фізіологічного стану, пори року тощо. Основними кормами для свиней є концентровані корми, коренебульбоплоди, силос, а в літній період ще і трава.

Існує вигульна і безвигульна системи утримання свиней. Вигульну систему використовують для утримання кнурів, холостих і супоросних маток та ремонтного (для розмноження) молодняка. Для організації прогулянок використовують вигульні площадки або обладнання для активного моціону.

Відокремлених від свиноматок поросят і свиней на відгодівлі утримують безвигульно.

Для годівлі свиней використовують раціони на основі концентрованих кормів - повнораціонний концентратний (100% повнораціонного комбікорму за поживністю) і концентратний (82% і більше концкормів) типи. У господарствах, де використовують корми власного виробництва, застосовують концентратний тип годівлі з введенням в раціон соковитих і зелених кормів (концентратно-коренеплідий, концентратно-картопляний, концетратно-трав'яний, змішаний концентратно-картопляно-коренеплідний). Питома частка концентратів у таких типах годівлі може сягати 77 % за поживністю. Необхідно особливу увагу приділяти забезпеченості раціонів протеїном та його співвідношенню з цукрами, наявності незамінних амінокислот (лізину, метионіну і цистину), джерелом яких є зернобобові культури, ріпак, а також корми тваринного походження.

Свині, особливо молодняк, погано перетравлюють клітковину, тому її обмежують до 7-8 % у молодняку свиней і до 10-12 % від сухої речовини у дорослих тварин.

Всі концентровані корми необхідно згодовувати тваринам у вигляді комбікормів або повноцінних кормосумішей в поєднанні з зеленими і соковитими кормами. Буряки, моркву, гарбузи, силос, зелену траву використовують подрібненими у сирому вигляді, а картоплю - запарюють.

Всі корми зволожують і згодовують свиням у вигляді густих мішанок (вологість до 70 %). Згодовування рідких кормів призводить до гіршого засвоєння поживних речовин, зниження продуктивності свиней та їх м'ясних якостей.

Годівля кнурів враховує їх вік та інтенсивність використання. Для нормального процесу сперматогенезу тваринам потрібна велика кількість поживних речовин, особливо перетравного протеїну, макро- і мікроелементів та лізину. Годують кнурів три рази на день. Маса одноразової дачі не повинна перевищувати 2-3% маси тварини. Кнурів потрібно також три рази на добу напувати.

Для кнурів використовують переважно концентратний і концентратно-коренеплідний типи годівлі з використанням моркви, комбінованого силосу, а влітку зеленої трави.

Тваринам до двох років на кожні 100 кг живої маси згодовують 2 корм. од., а дорослим - 1,5 корм. од. Соковиті і зелені корми дають в обмеженій кількості.

Утримують кнурів окремо від маток, бажано в іншому спеціальному приміщенні, в індивідуальних станках. Для спарювання починають використовувати з 10-12 місячного віку.

Годівля і утримання свиноматок залежить від їх використання. До моменту парування самки повинні бути середньої вгодованості, не допускається як голодування, так і ожиріння тварин. Раціони насичуються соковитими і грубими кормами. Найкращими зеленими кормами для годівлі є люцерна, конюшина та інші бобові культури. Влітку свиноматок найкраще утримувати в таборах з використанням пасовищ. На кожні 100 кг живої маси холостої матки згодовують 1,5-1,8 корм. од. кормів.

Поросних свиноматок у зв'язку з інтенсивним ростом плоду, особливо у другу половину поросності, годують інтенсивніше. Особливо велика потреба в цей період тварин у протеїні. Тому в раціонах годівлі збільшують кількість концентрованих кормів, частково кормів тваринного походження і зменшують кількість грубих.

Годують поросних свиноматок 2-3 рази на добу кормом у вигляді густої мішанки. Перед годівлею напувають.

Утримують поросних маток перші 2 місяці виношування плоду групами по 8-10 голів, на 3-му місяці - по 2, а на 4-му, за 10-15 днів до опоросу, кожну матку поміщають окремо. Перед опоросом свиноматка повинна знаходитись у продезинфікованому станку з м'якою підстилкою. Опороси проходять без сторонньої допомоги.

У перші години після опоросу свиноматку не годують, а дають лише воду. Якщо в цей час її не забезпечити водою, матка може з'їсти послід, що в свою чергу може призвести до поїдання поросят. Через 5-6 год після опоросу їй згодовують 0,5-0,7 кг концентратів (пшеничні висівки або дерть злакових культур) у формі пійла. За наступної годівлі кількість концентратів збільшують до 1 кг. До повної норми годівлі кількість концентратів доводять протягом 6 днів. Соковиті корми розпочинають давати через 4-6 днів після опоросу. Отже, на повний раціон маток переводять на 4-6-й день залежно від стану вимені.

Підсисний період триває до 60 днів, а за наявності в господарстві спеціальних сумішей (замінників молока) і того менше.