Основи рослинництва і тваринництва

Ріпак використовують на сидерати. Приорювання навесні зеленої маси (220-240 ц/га) рівноцінне внесенню 18-20 т/га гною.

Ріпак є однією з найдавніших культур. Ця рослина відома ще за 4 тис. років до н.е.

Дослідники не дійшли згоди щодо батьківщини ріпака: одні вважають нею південно-західне узбережжя Європи, інші - Середземномор'я. В ХVІІ-ХІХ століттях ріпак був дуже поширеною культурою. Площа під ним тільки в Німеччині в ті часи сягала 300 тис. га.

З Німеччини через Польщу ріпак проник до Західної України, де також займав доволі великі площі. Згодом ця культура набула значного поширення по всій Україні.

За питомою вагою в загальносвітовому виробництві олійних культур ріпак вийшов на третє місце після сої й пальми, випередивши навіть соняшник.

Дві третини світового виробництва ріпака сконцентровано в Індії, Китаї й Канаді. У Європі найбільше сіють у Німеччині, Великобританії, Польщі, Франції, Данії, Швеції, Чехії, Фінляндії.

Ріпак - олійна культура невибаглива до тепла. Насіння ріпака починає проростати при температурі 1°С, проте для одержання сходів на 3-4 день потрібна температура 14-17 °С. Рослини вегетують при 5-6 °С і продовжують осінню вегетацію при настанні нічних заморозків. Найкраще перезимовують рослини з розвинутою розеткою 6-8 справжніх листків, що досягається оптимальним строком сівби і рекомендованою густотою рослин. Сходи озимого ріпака при пізніх строках сівби не проходять загартування і гинуть при морозі 6-8 °С. При доброму загартуванні ріпак переносить морози на рівні кореневої шийки до мінус 12-14 °С. При сніговому покриві в 5-6 см озимий ріпак витримує морози 23-25 °С і навіть до мінус 30 °С. Найкраще перезимовує при висоті рослини 10-15 см.

Навесні рослини відновлюють вегетацію при середньодобовій температурі 1-3 °С. Ріпак негативно реагує на сильні коливання температури навесні. Найкраща температура для росту вегетативної маси 18-20 °С. Оптимальна температура в період достигання і цвітіння 22-23 °С. За весняної сівби озимий ріпак не дає квітконосних пагонів, але розвиває розетку з великим листям, яка досягає висоти 60-80 см і придатна для використання на корм худобі.

Озимий ріпак вимогливий до вологи. Ріпак менш вимогливий до вологи восени і рано навесні.

Від появи сходів до закриття ґрунту листками достатньо незначних опадів. При відновленні вегетації навесні рослини добре використовують зимові запаси вологи. Найбільш негативно впливає нестача води в період інтенсивного росту стебла і вегетативної маси. Такі посіви передчасно зацвітають. Посуха у фазі цвітіння може викликати опадання квіток, скорочувати тривалість цвітіння.

При формуванні стручків і достиганні ріпак теж потребує достатнього вологозабезпечення. Ріпак добре реагує на часті, але не сильні дощі. Якщо під час наливу і достигання вологи недостатньо, то маса 1000 насінин зменшується з 4,0-4,5 г до 2,5-3,0 г, достигання насіння прискорюється, врожайність зменшується.

Вегетаційний період озимого ріпака на 10-15 днів триваліший, ніж суріпиці озимої, а врожайність на 15-20 % вища.

Озимий ріпак - рослина довгого дня. Ясна погода під час загартування сприяє підвищенню морозостійкості ріпака. Під час весняно-літньої вегетації краще росте при високій вологості повітря при помірних невисоких температурах. Такі умови складаються при похмурій погоді.

Озимий ріпак вимогливий до родючості ґрунту. Формування 1 ц насіння ріпак потребує значно більше поживних речовин, ніж зернові культури. Добре росте на чорноземах, темно-сірих та сірих лісових ґрунтах, дерново-підзолистих та ін. з нейтральною або слабокислою реакцією ґрунтового розчину (рН 6,6-7,2). Може рости і при рН вище 7,2 і нижче 6,6.

Непридатні - важкі глинисті, заболочені з водонепроникним підорним шаром, бо в них недостатньо розвивається коренева система. Вирощування ріпака на піщаних ґрунтах Полісся значною мірою залежить від їх забезпеченості поживними речовинами і вологою. Ріпак добре росте у Степу, за винятком засолених ґрунтів. Найсприятливіші для вирощування цієї культури ґрунти Лісостепу.

Ярий ріпак має таке ж значення, як і озимий. У його насінні міститься 35-45 % слабовисихаючої олії (йодне число 101), 20-26 % білка, до 17-18 % вуглеводів. Олія з ярого ріпака має чудові харчові якості, а також широко використовується в різних галузях народногосподарського комплексу. Макуха (низькоерукових сортів) є добрим кормом для тварин, а макуха з нових «00» сортів - ще й високобілковий складник для виробництва продуктів харчування.

Господарська цінність ярого ріпака полягає ще й в тому, що він може вирощуватися у зонах, ризикованих для вирощування озимого ріпаку. Він є доброю страховою культурою. У роки, коли озимий ріпак вимерзає, його площі без великих до затрат пересівають ярим ріпаком.

Зелена маса широко використовується на корм. У ній міститься 4,9-5,1 % білка, тобто удвічі більше, ніж у зеленій масі кукурудзи та соняшнику. Ярий ріпак вирощують у післяукісних, післяжнивних та проміжних посівах. Він добрий медонос, має фітосанітарні властивості, цінний попередник для зернових культур.

Батьківщиною ярого ріпаку є Європа. Нині він досить поширений у Канаді, Китаї, Індії, Пакистані, Швеції, де займає більші площі, ніж озимий. В Україні ріпак культивується від початку XVIII століття. В середині XX століття інтерес до цієї культури зменшився, його посіви скоротилися до кількох тисяч гектарів. Однак в останні роки він знаходить усе ширше застосування

Урожайність насіння нижча, ніж озимого ріпаку, і становить 12-18 ц/га, зеленої маси 200-400 ц/га.

Ярий ріпак холодостійка рослина, насіння його починає проростати при 1-3 °С тепла, Дружні сходи з'являються через 5-7 днів при температурі 9-12°С. Сходи переносять заморозки до мінус 3-4 °С, а в стадії кількох листків - короткочасні заморозки до мінус 7-8 °С. Найкраще росте вегетативна маса при помірній температурі (18-20 °С) Під час цвітіння і достигання насіння сприятливою є температура 23-25 °С.

Ярий ріпак - рослина помірної кліматичної зони, краще росте в умовах довгого дня. Він належить до вологолюбних культур. Найбільше води рослини поглинають у період бутонізації-цвітіння. Посуха в цей час значно знижує врожай насіння.

До ґрунтів ярий ріпак не дуже вимогливий. Краще росте на родючих, не важких за гранулометричним складом, структурних ґрунтах, які мають нейтральну або слабокислу реакцію, містять не менше 1,1 % гумусу. Не придатні для нього легкі піщані та солонцюваті ґрунти.

5.4. Рижій

У насінні рижію вміст олії може досягати 40-46 %, є також 25-28 % білка. Використовується як технічна і харчова. Свіжа олія має добрі смакові якості, прекрасний аромат, може споживатися в натуральному вигляді. Проте при зберіганні швидко втрачає смакові якості, через 2 тижні набуває гіркого смаку. Макуха після спеціальної обробки в невеликих кількостях згодовується худобі. У100 кг макухи міститься 115 корм. од.

Рижій давня культура. В Україні на невеликих площах його вирощують у Поліссі. Середній урожай насіння 10-15 ц/га.

Рижій невимогливий до умов вирощування. Це холодостійка культура, сходи якої витримують приморозки до 12°С. Насіння починає проростати при температурі 1-2 °С. Рослини витримують весняні заморозки до мінус 8 °С.

Рижій - вологолюбна рослина довгого дня, проте порівняно легко переносить посуху. Маловимогливий до ґрунтів. Непридатні для його вирощування глинисті важкі ґрунти, схильні до заболочення. Це культура з коротким вегетаційним періодом - 70-90 днів.

Кращими попередниками для рижію є просапні і зернові культури. Після сходів рослини повільно ростуть, не витримують конкуренції з бур'янами, тому найкраще його розмістити на менш забур'янених полях

5.5. Гірчиця

Гірчиця біла - цінна олійна культура. В її насінні міститься 30-40 % олії, яка за своєю якістю не поступається соняшниковій. Вона використовується на харчові цілі, в консервній, хлібопекарській, кондитерській промисловості, а також на технічні цілі. Добувають з насіння також ефірну олію (0,1 -1,1 %), яку використовують у косметиці та парфумерії. Урожайність насіння 12-15 ц/га.

Гірчиця використовується як кормова культура. У макусі (60-70 % маси насіння) міститься 25-32 % білка, 12 % жиру, 9 % клітковини.

Гірчиця біла характеризується швидким ростом вегетативної маси. Укісна стиглість настає через 30-38 днів. Урожайність зеленої маси може досягати 200-300 ц/га. Використовувати її можна до фази зав'язування плодів (стручків). Зелена маса містить 10-15 % сухої речовини, до 4-5 % білка. Можна висівати гірчицю в сумішках і як проміжну культуру.

Завдяки швидкорослості використовують на сидеральне добриво, висіваючи навіть у пізні строки (кінець липня - початок серпня), після збирання зернових культур.

Коренева система своїми виділеннями перетворює недоступні для рослин поживні речовини ґрунту на доступні. За деякими даними гірчицю можна використовувати як природний гербіцид для зменшення забур'янення наступних культур у сівозміні.

Найтехнологічніше цю властивість використовують так: гірчицю сіють після збирання зернових і приорюють у вигляді зеленого добрива. При цьому руйнуються тканини рослин гірчиці і вивільняється фермент, що перетворює глюкозинолати в ізотиціанати. Найбільш сильнодіючий ізотиціанат - синігрин, який добре пригнічує ріст багатьох видів бур'янів. Крім цього гірчиця покращує фітосанітарний стан поля, очищаючи грунт від кореневих гнилей. Це дуже важливо при монокультурному вирощуванні зернових. Гірчиця добрий медонос і попередник для більшості культур.

Це холодостійка культура, яка витримує приморозки до мінус 6-7 °С. Насіння починає проростати при 1-2 °С. Може вегетувати при температурі 2-3 °С. Навіть за прохолодної погоди насіння достигає за 65-90 днів. Гірчиця біла вимоглива до вологи, менш посухостійка ніж гірчиця сиза. Мало вимоглива до ґрунтів, погано переносить надмірну кислотність ґрунту.

У насінні гірчиці сизої міститься 34-47 % олії, яку використовують для харчування, у консервній, кондитерській, хлібопекарській промисловості, а також на технічні цілі. Ефірну олію (0,5-1,7 %) використовують у парфумерній промисловості. В олії старих сортів містилось 30-35 % ерукової кислоти, що обмежувало її харчове використання. Зараз створено сорти з нижчим вмістом ерукової кислоти - 8-9 % . З макухи гірчиці сизої виробляють гірчичний порошок, що є сировиною для виготовлення гірчиці столової, різних соусів, а в медицині - гірчичників. Якість гірчичного порошку залежить від вмісту ефірної олії. Використання макухи високоерукових сортів на корм худобі обмежене, тому що в ній містяться алкалоїди синігрин та санальбін.

Як і гірчиця біла, гірчиця сиза є природним гербіцидом, зелена маса використовується на зелений корм, добриво. Урожайність її досягає 300 ц/га. Вона є добрим медоносом і попередником для інших культур.

Це дуже давня культура. Її використовують в країнах Європи, Індії, Китаю. Здавна ця культура-вирощується в Україні. Звідси поширилось українцями на Поволжя, де вирощувалась біля міста Сарепта (звідси назва сарептська).

Гірчиця сиза - рослина довгого дня, невимоглива до температури. Насіння починає проростати при температурі 1-2°С. Сходи витримують приморозки до 4-5 °С і навіть короткочасні - до мінус 10°С.

Характерною особливістю гірчиці сизої є висока посухостійкість. Вегетаційний період залежно від природних умов триває 80-110 днів.

Гірчиця сиза більш вимоглива до родючості ґрунту, ніж гірчиця біла. Дає високі врожаї (20-25 ц/га) насіння на родючих ґрунтах. На бідних ґрунтах та в умовах низької агротехніки розвиває слабку кореневу систему, від цього сильно зменшується її посухостійкість та врожайність. Малопридатні для її вирощування важкі запливаючі ґрунти.

5.6. Редька олійна

У сучасному рослинництві редька олійна є відносно новою культурою. З середини 70-х років вона використовувалась лише як кормова культура, що пояснюється невисокою насіннєвою продуктивністю (10-15 ц/га) і низькою якістю олії.

В останні роки створені низькоерукові сорти, що придатні для виробництва олії.

Редька олійна більше використовується як кормова культура, яка забезпечує високий врожай зеленої маси - 300-700 ц/га.

Укісна стиглість її настає через 45-50 днів, насіння достигає через 90-105 днів після сівби. Навіть у післяукісних і післяжнивних посівах формує до 300 ц/га високобілкової маси. У 100 кг зеленої маси міститься 12-16 корм. од., 12-14 % сухої речовини, 26-29 % сирого протеїну, вона багата на мінеральні сполуки.

Зелена маса, що зібрана впродовж 10 днів з початку цвітіння, добре поїдається тваринами. На бідних і важких ґрунтах редьку олійну використовують як сидерат: покращуються фізичні властивості ґрунту, зменшується небезпека ураження хворобами, підвищується врожайність наступних культур.

Редька олійна - холодостійка культура. Насіння починає проростати при 2 °С, оптимальна температура для проростання 10-12 °С. Сходи витримують приморозки до мінус 3-4 °С, а дорослі рослини - до мінус 5-6 °С.

Редька олійна - вологолюбна рослина. Саме тому пізньовесняні або літні посіви її при нестачі вологи не дають добрих урожаїв зеленої маси.

5.7. Мак олійний

За господарським використанням в культурі маку виділяють дві групи - олійна та лікарська (опійна). Насіння олійного маку має високий вміст олії - 46-56 %, яка швидко сохне.

Олія - смачна, довго не гіркне, високоякісний продукт харчування, використовується в кондитерській, консервній та хлібопекарській промисловості. Її добувають методом холодного пресування. Олію гарячого пресування використовують для виготовлення оліфи, високоякісних фарб для живопису та вищих сортів мила. Фарби з макової олії мають тонкий блиск, довговічні, використовуються при написанні картин, ікон та ін.

Крім олії, в насінні є до 20-25 % протеїну, 19 % вуглеводів, 5-7 % золи і 6-10 % клітковини. Насіння використовують у кондитерській та хлібопекарській промисловості. У насінні та олії наркотичних речовин немає.

Макуха маку є цінним харчовим продуктом, що містить до 30% білка та 10 % жиру.

У сухих коробочках міститься до 25 різних алкалоїдів. Головними з них є морфін, кодеїн, папаверин, наркотеїн, які використовують у медицині для виготовлення знеболюючих препаратів. У коробочках маку опійного вміст морфінів досягає до 1,5 %, в олійного значно менше.

Зараз створюються сорти маку олійного з низьким вмістом алкалоїдів, які не придатні для виготовлення наркотичних речовин. Низьконаркотичними олійними сортами маку рахуються сорти, сумарний вміст наркотичних речовин в яких становить до 0,18 %.

Культурний мак був давно відомий європейцям.

Походить з Греції за 5 віків до нашої ери, звідки через країни Малої Азії потрапив до Індії, Китаю.

Властивості маку відомі з давніх часів. У 460 р. до н.е. грецький лікар Гіпократ описав спосіб приготування напою з маку під назвою меконіум, що мав болезаспокійливі властивості. Пліній у І ст. до н.е. описав дві форми маку - дикий і культурний: з обох тоді виготовляли ліки.

В Україні мак вирощували вже за часів Київської Русі XI ст. У XX столітті посівні площі маку досягали 10 тис. га.

Мак олійний - холодостійка рослина довгого. дня. Насіння може проростати вже при температурі 2-3°С. Сходи витримують приморозки до мінус 2-4°С, а молоді рослини до мінус 5-6°С. Сприятлива температура для росту вегетативної маси 15°С, у період цвітіння - достигання насіння 20-25°С.

Мак вимогливий до вологи. Насіння при проростанні використовує 100-110 % вологи від своєї маси. Найбільше потребує вологи у період інтенсивного наростання вегетативної маси і під час формування коробочок і насіння. Під час цвітіння мак потребує теплої і сухої погоди, але не жаркої. Після цвітіння сприятлива для формування врожаю маку помірно волога і тепла погода.

5.8. Льон олійний

У насінні льону олійного міститься до 49 % олії, яка швидко висихає (йодне число 175-195), утворюючи тонку гладеньку блискучу плівку. Олія - найкраща сировина для лакофарбної промисловості і виготовлення натуральної оліфи. З неї виготовляють фарбу для підводних робіт, використовують в електротехнічній, авіаційній, автомобільній, ливарній, суднобудівній промисловості, а також у миловарінні та медицині. Олію використовують для їжі та у харчовій промисловості. Завдяки вмісту ненасичених жирних кислот (олеїнова, лінолева, лінолінова, ізоліноленова), олія сприяє зниженню вмісту холестерину в крові.

Льон має велику кормову цінність. В одному кілограмі насіння міститься 1,8 кормових одиниць, а в макусі -1,2 корм. од. Макуха містить 33 % білка та близько 9 % жиру і за кормовими якостями переважає макуху інших рослин, тому що легко засвоюється тваринами.

Із стебел льону олійного (яким є льон-межеумок) виробляють волокно грубих тканин. Краще волокно, що придатне не тільки для грубих тканин і шпагату, але й для тонких, якісних тканин, можна одержати з межеумків. Солома, яка містить до 50 % целюлози, служить сировиною для виробництва цигаркового паперу, картону. З відходів (костриці) виготовляють будівельні плити.

Насіння і олію льону використовують також як лікарські засоби. Із олії одержують препарат лінетол для лікування і профілактики атеросклерозу.

Із чотирьох видів льону (довгунець, межеумок, кучерявець та сланкий), виключно на олію вирощують льон-кучерявець. Проте в Україні на виробництві для одержання олії в основному вирощується льон-межеумок. З льону-межеумка можна одержувати грубе волокно. Льон-довгунець вирощують для одержання якісного волокна, одночасно з насіння теж добувають олію. Найбільший урожай насіння і вихід олії одержують з льону-межеумка і льону-кучерявцю, які часто об'єднують під однією назвою - льон олійний.

Розгалуженість стебла і кількість коробочок залежно від умов вирощування дуже змінюється. При загущенні посівів рослини можуть бути одностебловими з малою кількістю коробочок.

Олійний льон є давньою культурою. В Індії, Китаї, Єгипті, країнах Закавказзя його вирощували за 4-5 тис. років до н е. Давні слов'янські племена також добре знали цю культуру і вміли виготовити з льону прядиво, а з насіння - олію. На території України культура льону відома ще до виникнення Київської Русі.

Льон олійний вимогливіший до тепла, ніж льон-довгунець. Мало потребує тепла і вологи під час проростання насіння. Тривалість набубнявіння 50 год., насіння починає проростати при температурі 3-5 °С, сходи з'являються при 6 °С. Сходи льону витримують приморозки до мінус 2-4 °С, а рослини двотижневого віку - до мінус 6 °С. Проте культура вимоглива до тепла (20-22 °С) під час достигання. За хмарної погоди із зниженням температури достигає повільно.

Льон олійний є посухостійкою культурою. Потреба у воді менша у ніж у льону-довгунця. Коли не вистачає води в першій половині вегетації, фази розвитку набагато скорочуються, урожай зменшується. Коренева система відносно малорозвинута, але характеризується високою всмоктувальною здатністю. Вона постійно росте вглиб і засвоює вологу з глибших шарів ґрунту, завдяки цьому має вищу посухостійкість порівняно з іншими ярими культурами.

5.9. Арахіс

Арахіс - одне з найважливіших джерел рослинного жиру на земній кулі. Насіння його містить від 45 % до 60 % високоякісної харчової невисихаючої олії, яка за смаковими якостями не поступається оливковій олії (добувають з плодів маслини). Арахісову олію використовують для виготовлення кращих сортів консервів, в кондитерській, парфумерній промисловостях. Із насіння виготовляють різні кондитерські вироби, а в підсмаженому вигляді споживають як ласощі.

Крім олії, в насінні арахісу міститься 23-28 % білка, 7-21 % безазотистих речовин і вітаміни. Арахісова макуха має до 45 % білка і 8 % олії, її використовують для виробництва халви, печива, шоколаду, кави та ін.

Висушені листки і стебла згодовують худобі. За кормовими якостями вони не поступаються сіну люцерни й конюшини. Як бобова культура арахіс є добрим попередником для багатьох польових культур.

Арахіс походить з Південної Америки, де вирощувався з давніх часів. В Європу завезений на початку XVI століття. В Україні вирощувався вже наприкінці XVII століття.

У світі арахіс висівається на площі 15-19 млн. га і за посівними площами серед олійних культур поступається лише сої, ріпаку, соняшнику. Найбільш поширений він в Індії, Китаї, Японії, Кореї в країнах Центральної і Північної Америки. Вирощується також в США, Європі (переважно в країнах Середземномор'я). Середня врожайність у світі близько 15 ц/га.

Арахіс дуже теплолюбна рослина. Насіння починає проростати при 10-12 °С. Сходи пошкоджуються найменшими приморозками, мінус 0,5-1°С. Оптимальна температура для росту рослин 25-30 °С. Найбільшу потребу в теплі рослини мають в період цвітіння та плодоутворення. При температурі нижче 12 °С плоди не розвиваються. Перші осінні приморозки пошкоджують рослини, при мінус 3 °С вони гинуть, а свіжовикопані і невисушені боби втрачають схожість. При мінус 4 °С боби стають непридатними для переробки.

Арахіс - вологолюбна рослина. Найбільшу потребу у воді рослини мають у період росту вегетативної маси та під час формування бобів. Критичний період по відношенню до води починається з 30-40- денного віку рослин і триває до трьох місяців. У цей час арахіс вимагає постійного зволоження верхнього 30-сантиметрового шару ґрунту, чого можна досягти на поливних землях або вирощуванням в умовах достатнього зволоження.

У період від сходів до цвітіння арахіс може переносити посуху. Наприкінці вегетації потреба у воді теж зменшується, але пересихання верхнього шару ґрунту призводить до зниження врожайності.

5.10. Рицина

Цінність рицини визначається високим вмістом олії в насінні - 50-57 %. Вона містить 81-96 % гліцеридів рицинолевої кислоти, яку не виявлено в інших оліях.

Рицинова (касторова) олія дуже в'язка, мало розчиняється в бензині та в інших органічних розчинниках, не застигає при низьких температурах (мінус 18 °С), температура спалаху 300- 310 °С. Ці властивості роблять її неперевершеним за якістю змащувальним матеріалом, особливо для авіаційних і ракетних двигунів і механізмів.

Касторову олію застосовують у хімічній, текстильній, миловарній, електротехнічній промисловості, парфумерії, медицині. Технічну олію добувають гарячим пресуванням. Вона містить отруйні речовини - дуже токсичний білок рицин та алкалоїд меншої токсичності - рицинін.

Олію для медицини добувають холодним пресуванням. Давно відома касторова олія в медицині як проносний засіб.

Макуха рицини отруйна, незалежно від способу виготовлення. Без спеціальної обробки для годівлі тварин непридатна. Вона містить 45 % білка і є цінною речовиною для виготовлення клею, що використовується у деревообробній галузі. Макуху використовують як добриво, містить 7 % азоту та 1,7 % фосфору та калію.

Стебла містять до 7-10 % грубого волокна придатного для виготовлення канатів, шпагату. Вирощують рицину і як декоративну культуру

Рицина не висушує ґрунт, очищає поле від бур'янів. Корені і стебла швидко розкладаються, збагачуючи ґрунт органічними і мінеральними речовинами, тому вона є добрим попередником для зернових культур.

Рицина походить з Африки. За 6-7 тис. років до н.е. її вирощували народи Єгипту, араби, римляни, Використовували як пальне для світильників і лікувальних мазей. В Україні рицину почали вирощувати в XIX столітті.

Багато рицини сіють в Індії, Бразилії, Таїланді, Китаї, Ірані, Туреччині, Югославії, Румунії, Болгарії.

Рицина - теплолюбна рослина. Мінімальна температура проростання насіння 10-12 °С. Середня температура після сходів має бути вищою 15 °С, під час цвітіння - не нижча 20 °С. Оптимальна температури для росту і розвитку - 25-30 °С. Якщо температура під час цвітіння і достигання насіння нижча 23-24 °С, вегетаційний період збільшується, урожайність і вміст олії зменшуються.

Сходи гинуть при мінус 1 °С, а осінні приморозки 3 °С гублять дорослі рослини.

Рицина досить вологолюбна рослина. Вона погано переносить посуху Найбільше вологи рослини потребують під час росту стебла, цвітіння та наливу насіння. Якщо в цей період недостатньо вологи, у рослини відмирає листя, опадають квітки та коробочки. Дощова погода у період достигання насіння сприяє росту вегетативної маси, що ускладнює збирання врожаю насіння.

Відноситься до рослин короткого дня. Світлолюбна культура. Нестача світла у фазі 2-3 листків і на початку формування генеративних органів приводить до зниження врожайності. Важливо утримувати посіви чистими від бур'янів.

5.11. Сафлор

Сафлор вирощують переважно як олійну культуру. Він добре росте у посушливих умовах, замінюючи там соняшник. Вміст олії в насінні 25-37 %, білка - до 12 %. Олія добута з ядер насіння за смаковими якостями не поступається соняшнику, її використовують для харчування. Олія, добута з цілого насіння гірка на смак, її використовують для виробництва оліфи, білої фарби, мила, лінолеуму. Макуху в невеликих кількостях згодовують тваринам. У 100 кг її міститься 55 корм. од. З квіток сафлору добувають жовтий барвник ісартамін, який використовують при виробництві килимів, а також в кулінарії.

Дуже давня культура, яку вирощували в Азії, Африці. В Україні його почали вирощувати з другої половини XVIII ст. Малопоширений, в основному в південних посушливих районах. Середня врожайність насіння 10-12 ц/га, за сприятливих умов - до 20 ц/га.

В Європі поширений в Іспанії. В посушливих умовах Андалузії вирощують на площі до 50 тис. га.

Сафлор - жаростійка і посухостійка рослина. Насіння проростає при температурі 2-3°С, сходи витримують приморозки до мінус 3-6°С. Найбільша потреба в теплі в період цвітіння-достигання. У фазі цвітіння дощова погода призводить до гіршого запліднення квіток. До ґрунтів сафлор не вимогливий, витримує засолення. Не росте на кислих ґрунтах з високим рівнем ґрунтових вод. Кращими для нього є чорноземи і каштанові. Сафлор - рослина короткого дня. Вегетаційний період від 90 до 150 днів.

РОЗДІЛ 6. ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ

6.1 Льон-довгунець

Льон-довгунець - основна прядивна культура в Україні. Вона дає два цінних продукти: волокно і насіння.

Основна продукція льону-довгунця - волокно утворюється у стеблах. Від урожаю і якості стебел залежить вихід і якість волокна, якого залежно від сорту та умов вирощування, може бути 20-30 %. У довгих і тонких стеблах воно кращої якості, ніж у товстих і коротких.

Якість і міцність льоноволокна набагато вища, ніж у конопель, джута, канатника. За міцністю воно в два рази перевищує бавовняне і в три рази - шерстяне. На текстильних підприємствах із волокна виробляють різні тканини, що відзначаються тривалим строком носіння, дуже гігієнічні, антистатичні, легко перуться, стійкі проти гниття. Це дуже цінний лляний батист, одяг, простині, полотно. Із волокна гіршої якості виготовляють брезенти, мішковину, пакувальні тканини, мотузки, шпагат, нитки, пожежні рукави.

Відходи текстильного виробництва - костриця (деревина стебел після від'єднання волокна) використовується для виробництва тепло- і звукоізоляційних матеріалів, паперу, целюлози, меблевих плит, а також як паливо.

У насінні льону-довгунця міститься 35-39 % висихаючої олії і до 23 % білка. Олія - цінний харчовий продукт, використовується у харчовій, маргариновій, кондитерській промисловості. Завдяки швидкому висиханню, вона є добрим компонентом для виготовлення фарб, оліфи, лаків. Використовують її також у миловарній, фармацевтичній, електротехнічній, паперовій, гумовій та інших галузях промисловості. Насіння льону використовують у медицині і ветеринарії.

Макуха - побічний продукт переробки насіння льону на олію - цінний концентрований корм, що містить 6-12 % олії, 32-36 % легкоперетравних білків. За поживністю 1 кг макухи прирівнюється до 1,2 корм. од. Її використовують як важливий компонент при виготовленні комбікорму.

Льон прядивний здавна вирощували і в інших країнах світу - у Китаї, Індії, Єгипті, Сирії та ін. країнах. Вирощують його в країнах Європи. Найбільшого розквіту льонарство досягло у 60-80-ті роки минулого століття. У світі тоді було близько 1,5 млн гектарів льону-довгунцю.

Льон-довгунець поширений у регіонах з вологим і помірним кліматом.

Льон-довгунець до тепла маловимогливий, культура помірного клімату, яка потребує помірно теплої, навіть прохолодної погоди без різких коливань температури дня і ночі. Вирощування льону в умовах жаркої погоди (понад 22 °С) негативно впливає на ріст стебла у висоту, погіршується якість волокна.

Насіння льону починає проростати при температурі 3-5 °С, дружні сходи з'являються при прогріванні грунту до 7-9 °С. Молоді сходи можуть витримувати приморозки до мінус 3,5-4 °С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин становить: у період сходів 9-12 °С, у фазі ялинки 14-16 °С, у фазі цвітіння-формування насіння 16-18 °С.

Льон-довгунець дуже вимогливий до вологи. Можна вирощувати лише в зоні достатнього зволоження. Під час проростання насіння поглинає воду в кількості, що рівна його масі. Найбільше води потребує під час інтенсивного росту стебла і цвітіння.

Нестача в грунті води під час бутонізації та цвітіння призводить до відмирання верхньої частини стебел і навіть загибелі посівів.

Після цвітіння льон стає менш вимогливим до вологи. Навпаки, часті дощі в цей період можуть спричинити розвиток грибкових захворювань, вилягання і підгнивання рослин льону При цьому утруднюється механізоване збирання, втрачається частина врожаю, погіршується його якість.

Разом з тим рослини не витримують і надмірного вмісту води в грунті. Льон погано росте на перезволожених грунтах та на полях з близьким заляганням грунтових вод.

Льон відноситься до культур маловимогливих досвітла. Рання сівба і зменшення внаслідок цього тривалості дня сповільнюють процеси розвитку рослин, завдяки чому стебла стають довшими. Найкращою для льону є хмарна погода, густі посіви, при яких виростають тонкі малорозгалужені стебла, що містять велику кількість волокна високої якості. При інтенсивному сонячному освітленні посилюється гілкування, що зменшує технічну довжину стебла.

6.2. Коноплі

Коноплі вирощують для одержання волокна і насіння. Волокно коноплі (вихід його становить 18-23 %) довге, грубе, але має велику міцність і не піддається гниттю при тривалому перебуванні у воді. З волокна виготовляють тканини, брезент, парусину, мішковину, пожежні рукави, канати, шпагат, шнури, цінний папір. Тканини з коноплі антистатичні, гігієнічні, поглинають до 30 % поту і 95 % ультрафіолетових променів. Одяг з коноплі рекомендується щоденно носити людям схильним до захворювання ревматизмом, алергії шкіри, хвороб хребта. Грубе, коротке волокно (пакля) використовується для конопачення суден, стін будинків та ін.

З відходів первинної переробки коноплі - костриці виготовляють пластмасу, будівельні термоізоляційні плити, меблеві плити, фанеру, брикети для палива, целюлозу.

Насіння коноплі містить 30-35 % олії, 18-23 % білка, 20 % крохмалю, 15 % клітковини, 4-5 % золи. Олія має високі смакові якості, використовується як продукт харчування, а після рафінування застосовується в консервно-рибній і кондитерській промисловостях.

Олія багата на легкозасвоювані жирні кислоти - лінолева, ліноленова, гамма-ліноленова, що сприяє утворенню гамма-глобуліна, який має протибактеріальні і противірусні тіла.

Задяки цьому створені нові препарати для лікування астми, склерозу, епілепсії, косметичні препарати для догляду за шкірою та ін.

Швидковисихаюча олія коноплі широко використовується для виробництва оліфи, фарб, лаків, замазки, мила тощо. Фарби, виготовлені на конопляній оліфі, дуже стійкі. Тому використовуються при фарбуванні залізних дахів та інших зовнішніх металевих предметів.

З конопляного насіння добувають також вітаміни і фітин, які використовують у медицині. Екстракти з листя конопель мають виражені антибактеріальні властивості.

Конопляна макуха є цінним концентрованим білковим кормом для тварин. У ній міститься 25-30 % білка, 8-10 % олії, 20 % клітковини та ін. Кілограм макухи за вмістом перетравного протеїну відповідає 2,9 кг вівса або 3 кг ячменю, 3,1 кг кукурудзи, 15,3 кг картоплі.

Конопля придатна для вирощування на рекультивованих землях.

За новими технологіями із волокна та костриці коноплі виготовляють оздоблювальні матеріали для офісів під дерево, мармур, інші породи каменю. У поєднанні з іншими компонентами можна одержати вироби, які за міцністю не поступаються природним алмазам, кварцитам і витримують високі температури та агресивне середовище. Коноплесировина придатна для виготовлення окремих вузлів в авто- і літакобудуванні. Її рахують культурою XXI століття.

Коноплі - дуже давня культура. Вирощувати її почали раніше за льон. Перші спогади про неї зустрічаються в китайському рукописі, написаному за 2800 років до н.е. Існує версія, що центром поширення коноплі є південь сучасної України. На території нашої країни її вирощують з давніх часів. Ця культура відома арійським племенам, скіфам. В європейських країнах коноплі стали сіяти лише в XVI столітті. Розвиток вітрильного флоту потребував у великій кількості прядива для оснащення суден канатами, парусиною.

Коноплі за 3 тис. років своєї достовірної історії поширились майже в усі країни світу і одержали назву світової культури.

До першої світової війни великий розвиток коноплярство по берегах Дніпра і його приток. У цей період коноплі в Україні вирощувалось чи не найбільше у світі. Ще в 1956-60 рр. перше місце в світі за посівними площами коноплі (понад 600 тис. га) займав СРСР, з них майже четверта частина висівалася в Україні.

З початком широкого виробництва дешевого синтетичного волокна, прядиво втратило свою незамінність у морській справі та інших галузях промисловості. Посівні площі різко скоротилися.

Проте завдяки відкриттю нових можливостей використання коноплесировини, в Європі різко розширюються посівні площі. Посівні площі збільшилися в Німеччині, Франції Канаді.

Середня врожайність волокна 6-7 ц/га, при інтенсивній технології можна збирати 15-17 ц/га. Урожай насіння до 8-10 ц/га.

Коноплі - культура помірно вимоглива до тепла. Насіння здатне проростати при температурі 1-2 °С, але дружні сходи одержують при підвищенні температури до 10 °С. Сходи легко переносять приморозки до мінус 3-6 °С, дорослі рослини (після фази бутонізації) гинуть при незначних приморозках. Зниження температури до 11-12 °С затримує ріст рослин і призводить до зменшення врожайності. Оптимальна температура під час вегетації коноплі 18-20 °С з підвищенням до 25 °С у фазі бутонізації під час інтенсивного росту у висоту, коли рослини можуть мати 10-12 см і більше добового приросту.

Коноплі - вологолюбна рослина. На створення одиниці врожаю коноплі витрачають води в 3 рази більше, ніж просо, в 2,5 рази більше ніж кукурудза, в 2 рази більше ніж овес, жито, пшениця. Найбільше води (65- 75%) рослини витрачають за порівняно короткий період від бутонізації до закінчення цвітіння, коли інтесивно нагромаджуються сухі речовини і волокно. Добра забезпеченість вологою в ці фази росту сприяє формуванню високого врожаю якісного волокна.

Коноплі - культура короткого світлового дня. Південні коноплі під впливом довгого дня (12-15 годин на добу) збільшують вегетаційний періодна 40-50 %, середньоруські - на 20-25 %, північні ж сорти на тривалість дня майже не реагують. При зменшенні тривалості освітлення рослини інтенсивніше цвітуть і плодоносять, внаслідок чого врожай насіння збільшується в 1,5-2 рази.

6.3. Бавовник

Його вирощують для одержання основної продукції - волокна, яке міститься в плодах (коробочки) разом з насінням.

Волокно характеризується високою якістю, воно легке, міцне, йде на виготовлення таких популярних тканин як трикотаж, батист, ситець, сатин, фланель та ін., з яких шиють одяг.

З короткого волокна (підпушку) виготовляють вату, папір, пластмасу тощо.

Насіння бавовнику містить 20-30 % технічної олії, макуха має до 40 % білка є добрим концентрованим кормом для тварин. З 1 га одержують 160-180 кг олії та 300-350 кг макухи.

Середня врожайність бавовни-сирцю (волокно і насіння) у світі становить 15 ц/га. З цієї кількості можна одержати 500-540 кг волокна, 680-850 кг насіння.

Відходи від очистки насіння є сировиною для виробництва спирту, глюкози, смоли, кормових білків; стебла - для одержання оцтової кислоти, паперу, будівельних плит, придатні як паливо.

Бавовник є добрим медоносом.

Бавовник відноситься до стародавніх культур, є два центри походження бавовнику - Азія і Центральна Америка. В Індії, Китаї з нього виготовляли тканини вже за 3000 років до н.е. Звідси він поширився в Єгипет, Середню Азію. У Мексиці, Перу теж бавовник вирощували впродовж тисячоліть. Світова площа посіву бавовнику становить 34-35 млн/га, а виробництво бавовни-сирцю коливається в межах 42-45 мли. т. Найбільше вирощують бавовник у США, Індії, Китаї, Пакистані, Бразилії, Мексиці, Єгипті, Туреччині. На ці країни припадає 80 % усього збору бавовнику-сирцю.

У південних областях України бавовник почали вирощувати ще у 1929 році. У період з 1929 р. по 1954 р. посівні площі бавовнику на півдні України досягали 220 тис.га. Проте з 1954 р. бавовник в Україні перестали вирощувати, оскільки економічно вигідніше було завозити сировину з Середньої Азії.

Бавовник дуже вимогливий до тепла. Насіння починає проростати при температурі 10-12 °С і вище. Оптимальна температура під час вегетації 25-30 °С. При температурі нижче 20 °С проходить пригнічення рослин. Навіть при підвищенні температури до 42-45 °С бавовник розвивається і не гине. Не витримує найменших приморозків.

Це досить посухостійка культура з добре розвиненою кореневою системою. Проте урожайність зростає в 1,5-2 рази на поливних землях. При недостатній вологості з рослин осипаються коробочки. Бавовник належить до світлолюбних рослин короткого дня.

6.4. Джут

У стеблах джуту міститься 20-25 % волокна. Воно довге, еластичне, міцне, має велику гігроскопічність, але грубе. Використовується для виготовлення мішків, шнурків, драпірувальних тканин. У суміші з бавовняним волокном і вовною придатне для виготовлення різних тканин. У світовому виробництві рослинних волокон у 1962 році джутове займало друге місце після бавовняного. Найбільші посівні площі в Індії, Пакистані. Сіють цю культуру в Японії, Мексиці та інших країнах.

У насінні джуту міститься близько 14 % технічної олії. Батьківщиною джуту вважають Індію.

Джут - дуже теплолюбна культура. Сходи його з'являються при температурі грунту 16-18 °С через 4-6 днів після сівби. При пониженні температури польова схожість різко зменшується. Зниження температури до 1-2 °С тепла згубно діє на рослини. Оптимальна температура для росту джуту - 25 °С.

Має високі вимоги до вологи. Транспіраційний коефіцієнт 635. Проте затоплення не витримує. Світлолюбна рослина короткого дня. Потребує легких за гранулометричним складом родючих грунтів.

РОЗДІЛ 7. КОРМОВІ КУЛЬТУРИ

7.1. Багаторічні бобові трави

Конюшина лучна (червона) - цінна кормова культура, що дозволяє збалансувати вуглеводисті корми за вмістом протеїну. На 1 кормову одиницю має у 1,5 рази більше перетравного протеїну, ніж його потрібно за зоотехнічними нормами. Містить майже всі амінокислоти, в т.ч. найважливіші - лізин, метіонін, триптофан. У фазі бутонізації конюшина лучна містить 20,5 % протеїну, на початку цвітіння - 18 %, а в фазі повного цвітіння -17,4 %. В 1ц зеленої маси міститься 21 кормова одиниця, в 1 ц сіна - 53 корм. од. Урожайність зеленої маси за два укоси в середньому становить 300-500 ц/га, сіна - 50-100 ц/га.

Вона збагачує грунт органічною речовиною, азотом, фосфором, калієм. Поліпшуючи агрофізичні, агрохімічні й біологічні властивості грунту, конюшина є кращим попередником для всіх небобових культур. Вирощування конюшини на схилах захищає грунт від ерозії. Використання азоту з повітря і можливість знижувати внесення мінеральних добрив дозволяє вирішувати екологічні проблеми.

Конюшина червона - культура помірного клімату. Це вологолюбна рослина, що погано переносить посуху. Під час вегетації краще росте при відносно низьких температурах, ніж при високих. Насіння починає проростати при температурі 2 °С. Сходи витримують приморозки до 5 °С, а короткочасне зниження температури навіть до мінус 6-7 °С.

Як багаторічна культура добре зимує під сніговим покривом, витримує морози до мінус 25-30 °С.

Конюшина добре переносить затінення під покривом ячменю чи інших культур. Невибаглива до грунтів. Оптимальна величина рН 5,5-7,0. При підвищенні кислотності пригнічується діяльність бульбочкових бактерій, внаслідок чого порушується живлення рослин азотом.

Конюшина біла (повзуча) є однією з найцінніших трав, яку вводять у травосуміш для пасовищного використання. Вона дуже стійка і конкурентоздатна в травостої, добре витримує витоптування, зберігається впродовж багатьох років (10 і більше). Не витісняється злаковими травами. Кормова цінність і поїдання добрі. За кількістю білка переважає лучну і гібридну конюшини, містить багато вітамінів. Добрий медонос. Витримує 4-6 циклів випасання, дає до 400 ц/га зеленої маси.

Конюшина біла - вологолюбна рослина, здатна витримувати затоплення. Оптимальний рівень грунтових вод для неї 60-80 см. Це зимостійка рослина, добре переносить холодні зими. Невимоглива до грунтів, добре росте на глинистих, суглинкових, торфових, супіщаних, кам'янистих грунтах. Це одна з найпридатніших трав для вирощування на меліоративних землях. На підвищену кислотність грунту конюшина біла менш реагує, ніж лучна, але на дуже кислих росте погано.

Конюшина гібридна (рожева). Природний гібрид лучної і повзучої конюшини. Від лучної відрізняється меншою висотою рослин і розмірами блідо- рожевих головок. Добре росте на вологих луках, де конюшина червона випадає з травостою, а також на осушених болотах. Менше, ніж лучна, чутлива до кислотності грунтів. Вона може рости де рН становить 4,0-4,5. Витримує затоплення, сильні морози, дуже рідко вимерзає, але чутлива до посухи. У лучних травосумішках тримається 4-6 і більше років. Після випасання відростає добре, після скошування повільно. На пасовищах не випадає довго завдяки самопідсіванню і вегетативному від новленю подібно до білої конюшини. Дає поживний корм, але поїдається в чистому вигляді гірше, ніж конюшина лучна або біла, оскільки має гіркуватий смак. У суміші із злаковими травами поїдається добре. Добрий медонос.

Люцерна посівна, або синя. Основна бобова кормова культура в системі кормового конвейєра, одна з найцінніших трав для польового травосіяння. У сіні люцерни, зібраному у фазі бутонізації, міститься до 10% білка, а у висушеному листі - до 20 % білка, який за якостями не поступається білку курячих яєць. У люцерні є багато вітамінів, фосфору і кальцію. 100 кг люцернового сіна містить 52 корм. од., у 100 кг зеленої маси - до 20 корм. од.

Висока кормова цінність люцерни поєднується з її високою продуктивністю. Вона швидко відростає (3-4 рази протягом вегетаційного періоду) і може давати впродовж літа ніжний поживний корм. Урожайність зеленої маси може становити 400- 600 ц/га, сіна 50-120 ц/га і більше.

Добре росте на родючих, добре дренованих грунтах, у тому числі і на слабкозасолених, погано - на кислих грунтах. Не витримує весняного затоплення. Допустимий рівень грунтових вод для неї - не вище, ніж 150 см. Досить посухостійка, але для посиленого росту потребує багато вологи, яку витрачає дуже економно. На другий-третій рік життя добре переносить витолочування. Після скошування і випасання добре відростає. Цінна сіножатна і пасовищна рослина. У другій половині дня тварин можна випасати на чистих посівах люцерни. Вранці, по росі це неприпустимо, оскільки можливе захворювання тварин тимпанією.

Люцерна - холодостійка культура, сходи витримують приморозки до 5-6 °С. Мінімальна температура, проростання насіння 1-2 °С. Відновлення вегетації навесні і припинення її восени відбувається при переході середньодобової температури через 5 °С. Максимальний урожай формується при 25 °С. Зимостійкість висока, навіть при відсутності снігового покриву може витримувати морози 20-25 °С. Під снігом не вимерзає навіть при мінус 40 °С.

Добре росте на різних грунтах. Малопридатні торфовища і кислі грунти. Вимагає реакції грунтового розчину в межах рН 6,5-7,5.

Вирощування люцерни має важливе агротехнічне й меліоративне значення. У кореневій системі міститься 2,5-4,0% азоту в розрахунку на суху речовину. Після її відмирання і розкладання у грунті залишається 150-200, іноді 300 кг/га азоту. Тому люцерна є одним з найкращих попередників для більшості сільськогосподарських культур.

Люцерна жовта, або серповидна. Цей вид люцерни більш посухостійкий та зимостійкий, ніж люцерна синя. Погано відростає після скошування, врожайність набагато поступається люцерні синій, тому не набула значного поширення. Кормова цінність добра, охоче поїдається тваринами. У 100кг зеленої маси у фазі цвітіння міститься 22-23 корм. од., в сіні - 57корм. од. Добре витримує випасання. До грунтів не вимоглива.

Еспарцет. В Україні вирощують три види еспарцету: еспарцет виколистий або посівний, еспарцет піщаний, еспарцет закавказький.

Еспарцет належить до цінних кормових рослин. У 100 кг зеленої маси міститься 19-20 корм. од., в сіні - 50-51корм. од., тобто за кормовою цінністю не поступається люцерні. На пасовищах його охоче їдять коні, але інші види худоби - гірше. При згодовуванні зеленої маси тварини не хворіють на тимпатію (здуття). Не стійкий проти випасання, особливо в перший рік використання.

Еспарцет є добрим попередником для більшості культур сівозміни. Він нагромаджує в грунті 100-200 кг/га азоту. Цінний медонос, з 1 га його посіву одержують 1,0-1,5 ц меду.

Коренева система здатна засвоювати важкорозчинні фосфорні й кальцієві сполуки з грунту. Еспарцет слабо реагує на внесення органічних і мінеральних добрив та на рівень родючості грунту, тому добре росте на малородючих землях. На коренях формується значно більше бульбочок, ніж у люцерни чи конюшини.

Еспарцет не слід висівати на кислих грунтах без попереднього вапнування.

Еспарцет виколистий придатний для сівби на сухих грунтах з достатньою кількістю вапна. Особливо добре розвивається на карбонатних чорноземах лісостепової і степової зони. Добре росте і на легких піщано-глинистих грунтах, якщо вони мають у підгрунті мергель або крейду. Досить поширений в Україні. Більш посухо- і зимостійкий, ніж конюшина лучна. Скошують його у період цвітіння. Тривалість використання до 5 років. Одноукісний.

Еспарцет піщаний більш посухостійкий, зимостійкий, довго- вічніший і високоврожайніший, ніж еспарцет виколистий. Більш поширений за інші види. Вирощують у лісостепових і степових районах України. За рік дає два укоси. Але стебла в нього грубі, менш облистнені. У травостої утримується 4-5 років.

В Україні найпоширеніші два види буркуну: буркун білий і буркун жовтий.

Буркун білий - однорічна і дворічна рослина. За кормовою цінністю буркун майже не поступається іншим багаторічним бобовим травам. У 100 кг зеленої маси міститься 18 корм. од., сіна - 44 корм. од. Через специфічний запах і гіркуватий присмак кумарину велика рогата худоба зелену масу спочатку поїдає погано, але швидко звикає і їсть охоче. Він має перевагу над конюшиною і люцерною в тому, що добре росте на бідних легких піщаних грунтах, витримує посуху і дуже зимостійкий.

Цвіте і дає насіння в основному на другому році життя. На другий рік на 5-7 днів раніше за інші бобові трави починає відростати.

Буркун жовтий дворічна рослина. Відрізняється від білого меншою висотою. Починає цвісти на 10-15 днів раніше буркуну білого. Буркун жовтий має вищий вміст ароматичних речовин (кумарину), порівняно з буркуном білим.

Буркун - добрий попередник для інших культур. Він має дуже розвинену кореневу систему, яка проникає в грунт до 2 м і виконує меліоративну функцію.

Буркун має здатність нагромаджувати в грунті значну кількість кальцію, сірки, фосфору, калію, чим сприяє підвищенню його родючості. Добре росте на бідних фунтах, не витримує кислих фунтів.

Після скошування на другий рік залишає 100-120 ц/га органіки у вигляді кореневих і стерньових решток і до 200 кг/га азоту.

Це цінна медоносна культура. З нього одержують дуже якісний мед, який містить багато глюкози і фруктози. Медопродуктивність буркуну дуже висока - 200-300 кг/га.

Лядвенець рогатий. За хімічним складом корму лядвенець належить до кращих кормових трав. У 100 кг зеленої маси міститься 25,7 корм. од., 4,5 кг перетвореного протеїну. Вона багата на каротин (44-72 мг %) і вітамін С (123-130 мг %). У 100 кг сіна міститься 55корм. од. Воно вважається дієтичним кормом для тварин. Тварини охоче поїдають його, хоч на смак трава трохи гірка. У тварин не виникає тимпатії. За сприятливих умов дає три укоси. Лядвенець надає молоку приємного смаку, а маслу жовтого забарвлення.

Лядвенець рогатий - багаторічна рослина, дуже поширена на суходільних луках, сонячних схилах. Насіння проростає при температурі фунту 6-8 °С. Повного розвитку досягає на другому і третьому роках життя. Це вологолюбна рослина, однак сильно розвинута коренева система дозволяє використовувати вологу з нижніх шарів фунту, тому він дуже перспективний д ля поширення на суходільних і сухих високих заплавних луках. Може витримувати затоплення водою до ЗО днів. До фунтів не вибагливий, проте на мокрих і кислих фунтах не росте.

Він краще за інші бобові трави росте і дає задовільні врожаї на бідних грунтах. Лядвенець - зимостійка рослина, добре витримує морози.

Після випасання і скошування добре відростає і довго тримається в травостої. На одному місці може рости 10-15 років і більше.

7.2. Багаторічні злакові трави

Грястиця збірна. Багаторічний верховий злак. У рік сівби росте повільно і лише на другий-третій рік дає повні врожаї. За сприятливих умов тримається в травостої 7-8 і більше років. Навесні починає вегетувати дуже рано, швидко відростає після скошування та випасання, стійка проти витоптування, тому є однією з кращих пасовищних трав. Разом з тонконогом лучним, лисохвостом лучним, канарником дає на пасовищах найраніший корм. Можливі 5-6 циклів випасання худоби. Відзначається багатоукісністю, високою врожайністю зеленої маси. її охоче поїдають всі види худоби як на пасовищі, так і в сіні. Листя в урожаї майже 60-80 %, тому кормова цінність у молодому віці дуже висока. Найкраще скошувати грястицю у фазі викидання волотей - перед цвітінням. У 100 кг сіна міститься 54 корм. од. і 3-4 кг перетравного протеїну. За сприятливих умов дає врожай 50-80 ц/га сіна.

...